Простір і час

Тема: «Простір і час»

Зміст

1.
Простір і час як атрибути буття матерії

2.
Загальні та специфічні властивості простору і часу

Використана література

1. Простір і час як атрибути буття матерії

Коли людина повертається до свідомості із забуття й одразу не може збагнути, що з нею коїться, вона звертається по допомогу до тих, хто при цьому присутній. Що ж кажуть у подібних випадках? «Де я?», «Котра година?». Отже справжня ствердність людини в бутті найперше передбачає визначеність щодо її місця знаходження та її положення в часі. Й щоб локалізувати у світі будь – яку подію, достатньо мати відповідь тільки на два питання: «Де?» та «Коли?». Іншими словами, простір і час
є найзагальнішими формами буття. Без них воно не має дійсної визначеності, не стає загальною умовою достотного існування.

Найважливішими формами буття є простір, час, рух, системність. Обговорення питання про сутність простору та часу в історії філософії розділилося на три групи проблем:

1.
Який гносеологічний статус цих понять? Чи є вони характеристиками матеріального буття або характеризують устрій нашої свідомості?

2.
Яке відношення простору і часу до субстанції?

3.
Які основні властивості простору і часу?

Питання про пізнавальний статус категорій простору і часу вирішувався по різному. Одні філософи вважали простір і час об’єктивними характеристиками буття, інші – суб’єктивними поняттями, що характеризують наш спосіб сприйняття світу. Були також філософи, що, визнаючи об’єктивність простору, приписували суб’єктивний статус категорії часу, і навпаки.

Але простір і час є настільки ж об’єктивними характеристиками буття, як його матеріальність і рух.

В історії філософії існували дві точки зору про відношення простору і часу до матерії. Першу з них можна умовно назвати субстанціальною концепцією. В ній простір і час трактували як самостійні сутності, що існували наряду з матерією та незалежно від неї. Відповідно відношення між простором, часом і матерією поставало як відношення між двома самостійними субстанція ми. Це вело до висновку про незалежності властивостей простору і часу від характеру матеріальних процесів, що в них відбувалися.

Другу концепцію можна називати реляційною (від слова relatio
– відношення). Її прихильники розуміли простір і час не як самостійні сутності, а як системи відношень, що утворюються взаємодіючими матеріальними об’єктами. Поза межами цієї системи взаємодій простір і час вважалися неіснуючими. В цій концепції простір і час виступали як загальні форми координації матеріальних об’єктів та їх станів. Відповідно допускалася і залежність властивостей простору і часу від характеру взаємодії матеріальних систем.

Якій з цих концепцій віддати належне? З точки зору визнання об’єктивності простору і часу обидві ці концепції рівноцінні. Якщо казати про їх наукові обґрунтування, то в XVII – XIX століттях явна перевага була на боці субстанціальної концепції; саме вона була основою ньютонівської механіки, що приймалася в той час за зразок точної науки. В електродинаміці на користь існування абсолютного простору свідчила гіпотеза світлоносного ефіру, який заповнює абсолютний простір і є носієм електромагнітних хвиль. Нарешті, найсильнішим свідченням на користь субстанціальної концепції простору був факт однаковості евклідової геометрії. Хоч ще в 30 – і роки XIX ст. Лобачевским була відкрита неевклідова геометрія, до відкриття загальної теорії відносності, неевклідові геометрії розглядалися як уявні математичні конструкції, і їм не приписувалось реального фізичного змісту. Єдиною геометрією, що описувала реальні властивості фізичного простору і часу, вважалась геометрія Евкліда. А це ніби підтверджувало висновок субстанціальної концепції, що властивості простору і часу не змінні і не залежать від характеру руху та взаємодії матеріальних систем.

Простір і час приставляють собою форми, що виражають певні методи координації матеріальних об’єктів та їх станів. Змістом цих форм є рухома матерія, матеріальні процеси, та саме особливості і характер останніх повинні визначати їх загальні властивості. В цьому відношенні діалектика націлила науку на пошуки залежності між окремими властивостями простору і часу та супутніми матеріальними процесами, які їх визначають. Крім того, наявність у просторі і часі єдиного змісту – рухомої матерії – вказує і на взаємозв’язок між самим простором і часом, на неможливість їх існування абсолютно незалежно один від одного.

2. Загальні та специфічні властивості простору і часу

Простір

– форма буття матерії, що виражає протяжність складових об’єктів, їх будову із елементів та часток. Це те, що є спільним всім переживанням, що виникають завдяки органам почуття. Простір нашого світу має три виміри. Тому його називають тривимірним. На протязі багатьох століть обговорювався тільки «абстрактний простір» геометрії. З XVII ст. перед фізикою, що тільки розвивалася, постало питання про «фізичний простір», про його існування. Велику роль у філософських дискусіях відіграє питання про сприйняття простору та часу.

Простір

– бік руху, співвідносний з другого боку – часом.

Простір сам по собі ще не є рухом. Тільки спільно з часом він стає рухом. З іншого боку простір не існує поза єдності з часом, тобто поза рухом. Таким чином, простір що розглядається окремо, - це тільки абстракція реального простору.

Структура простору виражається у системі визначень.

Простір перш за все єдність протяжності та розташування. Протяжність
виражає безперервно – кількісний аспект простору. Розташування
виражає дискретно – кількісний аспект простору. Цим аспектам простору співвідносяться тривалість
та порядок часу
– аспектичасу.

Протяжність
поділяється на обмежену та безмежну. Обмежена протяжність в різних аспектах характеризується наступними поняттями: довжина (ширина, глибина, висота, відстань), площа, об’єм.

Одиниці вимірювання протяжності є метр, сантиметр, кілометр та ін.

Розташування
– є відмінність і тотожність місцин
. Місце
грає таку ж роль у системі просторових субкатегорій, яку момент
– у системі субкатегорій часу. Відмінність місцин виражається в понятті рядоположенності.
Остання – момент розташування.

Місце
– вічко простору, де знаходиться або відбувається щось, звідки або куди рухається щось. Слово «місце» використовується в різноманітних контекстах. Один тільки перелік різних вживань слова вказує, наскільки різноманітний зміст категорії «місце». Далі, простір є єдність симетрії та асиметрії.
Це – друге визначення простору. Симетрії та асиметрії в системі субкатегорій часу відповідають оборотній і необоротній.
В системі субкатегорій руху у часі
їм співвідносяться збереження та зміна
, в системі субкатегорій руху в просторі – спокій та переміщення.

Складні органічні
форми простору: до них належать біологічний простір та людський (соціальний) простір. Останній ще дуже мало вивчений. Але вчені вже оперують цими поняттями. Визнають їх особливий статус, незводимість до неорганічних форм простору. Так, наприклад, вони активно використовують поняття життєвого простору.