Теорія справедливості Джона Роулза
ЗМІСТ
Вступ
Розділ ІДжон Роулз – великий борець за теорію справедливості
Розділ ІІПринципи справедливості
2.1 Інститути справедливого суспільства
2.2 Два принципи справедливості і проблема стабільності
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Джон Роулз (1921-2002) вважається одним з найбільш видатних представників англо-американської політичної філософії. Зачавши свої дослідження в області філософії з вивчення проблем логіки і мови, Роулз незабаром звернувся до розгляду фундаментальних питань етики і філософії політики. Пошук підстав справедливого суспільства і постановки проблеми обгрунтування моралі, виходячи з поняття раціональності, стали головною темою його найбільш відомих робіт, таких як «Теорія справедливості» (1971) і «Політичний лібералізм» (1993).
У першій половині XX ст., в період становлення аналітичної філософії, традиції соціальної і політичної думки, втілені в працях Арістотеля, Гоббса, Юма, Руссо, Канта і Гегеля, опинилися поза колом інтересів більшості дослідників-аналітиків. Так, представники логічного позитивізму (а саме цей напрям превалював на ранніх етапах розвитку аналітичної філософії) зосередили основну увагу на концептуальному аналізі значення і вживання мовних виразів обмеживши дослідження в області етики і політичної філософії вивченням специфічних особливостей буденної мови.
Актуальність теми для України підсилюється очевидною кризою відсутності морально-етичних принципів та об’єктивною потребою реструктуризації партійної системи, зокрема, на основі еволюції уявлень щодо справедливості.
Мета роботи
полягає в з’ясуванні причин та особливостей створення Джоном Роулзом теорії справедливості, визначення структури та практичності даної теорії по відношенню до сучасного суспільства.
Об’єктом
дослідження є сама теорія справедливості, її принципи та структурні компоненти.
Предмет дослідження
– становлення і розвиток теорії Джона Роулза.
Методи дослідження
. Важливу роль відіграли компоненти загальнонаукової методології, зокрема – системно-аналітичного підходу, зміст якого полягає у виявленні необхідного та достатнього набору характеристик, що відрізняють не лише досліджуваний об’єкт загалом, а й окремі його компоненти та складові. Дослідження ґрунтується на використанні методів компаративного і структурно-функціонального аналізу, що дають змогу вивчити особливості поетапного створення теорії Роулза. При виконанні роботи одним з методів дослідження був історичний метод, оскільки ми розглядали теорію справедливості і в контексті її коріння. Також був використаний соціологічний метод, за допомогою якого ми з’ясовували можливий вплив теорії на соціум.
Ступінь наукової розробки.
При виконанні роботи нами було опрацьовано сорок наукових праць, більшість з яких мають вітчизняне походження. Опрацьована нами література стосується не лише виключно аналізу теорії Джона Роулза але і інших розробок щодо питань справедливості та інших моральних положень у політиці.
Книга американського філософа Джона Роулза, яка була вперше опублікована в 1971 р. стала одним з найвідоміших і впливовіших філософських здобутків на англомовному світі останніх десятиліть XX століття. У ній представлено найбільш ясне і точне формулювання принципів, які мають бути покладені в основу справедливого соціального устрою. Автор розглядає центральні ідеї і цілі своєї концепції, названої їм "справедливість як чесність", як основи філософської концепції конституційної демократії, і як життєздатну альтернативу доктринам, раніше домінуючим в західній філософській традиції - класичному утилітаризму і інтуїтивізму. Книга має яскраво виражений міждисциплінарний характер - вона написана на стику політичної філософії, політичної економії, соціології, етики, із залученням засобів сучасної аналітичної філософії, теорії ігор і рішень. Книга склала цілу епоху в етичних і правових дослідженнях і стала стандартним навчальним посібником для американських і західноєвропейських університетів. Вона буде корисна філософам, соціологам, політологам, економістам, юристам, студентам і аспірантам відповідних спеціальностей, а також всім зацікавленим читачам.
Бауман З. Індивідуалізоване суспільство. У цій книзі розглядаються характерні риси того типу суспільства, яке виникло на Заході в останні десятиліття і до якого приєднується тепер Росія та Україна, хай і з деякою затримкою, що виникла, втім, не по провині самих народів. Це суспільство не схоже ні на яке з тих, що відомі нам з минулого. Воно не схоже і на суспільство епохи модерну, описане майже у всіх традиційних підручниках соціології; і вже звичайно воно не схоже на передовані модерну суспільства від якох майже сто років тому Росія та Україна зачала свій власний шлях модернізації. Книга передусім цікава характеристикою сучасного Західного суспільства.
Філософія права Гегеля одна з найбільш знаменитих робіт у всій історії правової, політичної і соціальної думки. Вона помітно виділяється навіть в історичній лаві такої класичної праці по політичній і правовій філософії, як «Держава» і «Закон» Платона, «Політика» Арістотеля, «Про державу» і «Про закони» Цицерона, «Государ» Макіавеллі, «Левіафан» Гоббса, «Політичний трактат» Спінози, «Про дух законів» Монтеськьє, «О суспільному договорі» Руссо, «Метафізичні початки вчення про право» Канта, «Основи природного права» Фіхте і так далі - аж до сучасності - історична доля цього гегелівського здобутку переконливо продемонструвала його величезне значення. І тому ми не могли оминути її стороною при дослідженні проблем справедливості.
Жан Жак Руссо. Про Суспільний договір, або Принципи політичного Права. Цей невеликий трактат витягнутий з широкої праці, яку Жан Жак Руссо колись зробив, не розрахувавши своїх сил, і давно вже залишив.З різних уривків, які можна було витягувати з того, що булонаписано, пропоновані в книзі найбільш значні, і, як здаєтьсянайбільш гідні уваги публіки.
Капустін Б.Г. Моральний вибір у політиці. Книга присвячена дослідженню ролі, яку мораль грає в політиці. На противагу моралізаторському, оцінному підходу до політичного життя, дане дослідження фокусується на тому, яке значення має мораль для діяльності суб'єктів політики. Форми, варіанти, наслідки включення моралі в політику розглядують в історико-філософському, теоретичному і практичному планах. Центральне місце в книзі займають проблеми співвідношення насильства і не насильства, морального боргу і політичної доцільності, непокори владі і етичній відповідальності. Вказані теми розкриваються в широкому контексті класичної і сучасної філософської, політичної і етичної думки. Структура курсової роботи.
Структурно робота складається з вступу, 2-х основних розділів, висновків та списку використаних джерел.
У першому розділі «Джон Роулз – великий борець за теорію справедливості», описується поетапне становлення теорії, та її основні структурні елементи. Другий розділ «Принципи справедливості» розділений тематично на три підрозділи, основна увага тут призначена двом принципам справедливості Роулза, їх структурі, їх реальності щодо сучасного світу.
Розділ І
Джон Роулз – великий борець за теорію справедливості
У період 1960-х років погляди філософів були все більш направлені на дослідження та вирішення соціально-політичних проблем. Такими насущними проблемами того часу були молодіжні бунти, такий у травні 1968 року привів до відставки уряду Де Голя у Франції, расові хвилювання, що в 60-ті роки захлиснули Сполучені Штати Америки та Францію. Тривала В’єтнамська війна, скептицизм по відношенню до держави, і як наслідок підйом популярності соціалістичної системи. Ідея соціалістичного та економічного лібералізму постійно критикувалась, а ліберальна філософія переживала самий важкий період за все ХХ сторіччя. Однак, в 1971-му році з’явилась людина, що виступила на захист цих ідеологій. Нею став президент Американської асоціації політичних та соціальних філософів Джон Роулз, а інструментом цього захисту стала його книга «Теорія справедливості».
Сам Джон Роулз народився 21 лютого 1921 року в місті Балтимор Сполучених Штатів Америки. 1950-му році він отримав ступінь доктора філософії у Прінгстонському університеті. Його докторська дисертація була пресвячена питанням моральної цінності особистості. В період з 1952-1953 роки він отримував престижну стипендію Фулбрайта, що була призначена для розвитку міжнародної освіти і дозволяла американським студентам проходити навчання та стажування за кордоном. Роулз стажувався в Оксфордському університеті. Після стажування він повернувся в Сполучені Штати і працював у Корнельському університеті. В 1957-му році в « Журналі філософії » Роулз публікує свою невеличку статтю обсягом всього в 9 сторінок під назвою «Справедливість як чесність». На тлі тієї концепції утилітаризму, що домінувала в цей час в етиці, ідеї Роулза, висловлені ним в 1958 р. в статті «Справедливість як чесність» («JusticeasFairness»), не лише поставили під сумнів основні положення цієї концепції, але й також стали спробою відродити традицію політичної думки, що спирається на фундаментальні принципи моральної філософії. Ця низка статей на тему соціальної справедливості принесли Роулзу популярність серед професіоналів задовго до публікації знаменитої «Теорії справедливості», що швидко придбала популярність серед широкого кола читачів і викликала більше дискусій і коментарів, ніж будь-яка інша книга в області соціальних і політичних наук, надрукована після другої світової війни.
Хоча саме в «Теорії справедливості» дається найбільш розгорнутий і цілісний виклад та обгрунтування морально-політичної концепції Роулза, все ж не слід розглядати його теорію як статичну, а тим більш сприймати її висновки, як остаточні. Теорія Роулза виступає у вигляді свого роду рухливої конструкції, основа якої багато в чому залишається незмінною, містячи в собі ідею про особисту недоторканість, що спирається на справедливість. На думку Роберта Вольфа, вихід статті «Справедливість як чесність» позначив собою перший етап в розвитку роулзовської концепції, другим же етапом можна визначити статтю «Дистрибутивна справедливість» («DistributiveJustice»), що вийшла в 1967 р., а третім - вже згадувану «Теорію справедливості». Звичайно, це ділення дослідницької діяльності Роулза на етапи є досить умовним і зачіпає розвиток його теорії тільки до початку 70-х рр., але на наш погляд, саме такий «дискретний» підхід до вивчення роулзовської ідей сприяє не лише глибшому осмисленню деяких фундаментальних положень «Теорії справедливості», але також дає можливість прослідити хід авторської думки і зрозуміти причини, що привели його до тих або інших висновків. У даній частині роботи ми розглянемо деякі важливі аспекти і характерні особливості становлення концепції Роулза.
Розглядаючи поетапне становлення роулзовської концепції, можна виділити три різні моделі, характерні для різних стадій її розвитку. Перша модель, без сумніву складає основу його теорії, якраз викладена у статті «Справедливість як чесність». Побудову цієї моделі Роулз починає із зауваження, що предметом його розгляду є виключно соціальна справедливість, тобто справедливість інститутів та практик, в діяльності яких приймають участь його гравці, яких Роулз позначає як «особи» (або «личности» - persons
).[1, c. 29]. Роулз також вводить термін «практика» для позначення будь-якого роду діяльності, здійснюваної згідно встановленій системі правил і яка має чітку структуру. Даний термін має достатньо широке вживання, позначаючи різні соціальні інститути наприклад: системи законодавства, судочинства, інститут сім'ї, тощо, так і всілякі ігри, ритуали, обрядові дії. Таким чином, на першому етапі Роулз розглядає справедливість на мікроекономічному рівні. На його думку, фундаментальним для справедливості являється поняття чесності - ідея, що грунтується, на принципі взаємного обмеження свободи, сформульованому відомим теоретиком права та філософом Хартом. Роулз детально описує те, якими саме якостями володіють його гравці в умовах передбачуваної торгівельної гри. По-перше, вони раціональні, тобто виступають як раціональні суб'єкти, що діють відповідно до своїх інтересів і здатні передбачити і оцінити наслідки своїх дій. По-друге, їх інтереси і потреби такі, що єдиною можливою формою взаємодії між ними являється співпраця заради досягнення цих інтересів і реалізації потреб. Зображення гравців абсолютно рівними по силі і здібностям виключає будь-яке домінування одного над іншим. Саме тому логічно можливими умовами існування для роулзовських гравців являється ситуація торгівельної гри. Ще одна межа, що характеризує їх істотним чином, полягає у відсутності у них в тій чи іншій мірі відчуття заздрощів.
Обдумавши суперечності першої моделі і взявши до уваги критичне обговорення його ідей в літературі, Роулз робить другу спробу обгрунтувати свою концепцію справедливості, і в статті «Дистрибутивна справедливість» 1967 року представляє її нову модель, зробивши два значні нововведення. По-перше Роулз винаходить спеціальний аналітичний інструмент, який він називає «завісою незнання». Сенс цього нововведення полягає в тому, що гравці повинні абстрагуватись від особливостей свого природного і суспільного положення, а також від якого-небудь знання про інших гравців і суспільство взагалі. На думку Роулза, дане обмеження аналогічно тому, яке в чистій геометрії приймається для вимоги абстрагуватися від конкретних характеристик розглядуваної фігури, і що при доведенні теореми слід брати до уваги тільки деякі з її математичних (що ідеалізуються) властивостей. Інше нововведення, здійснюване Роулзом полягає в переформулюванні центрального принципу його концепції, який з цих пір називається «Принципом диференціації». Замінивши в початковому визначенні принципу фразу «другий принцип допускає нерівність, тільки якщо вона є вигідною для всіх» на фразу « якщо вона максимізує очікування найменш забезпеченого члена суспільства»,[3, c. 37]. Роулз перетворює принцип на адекватний критерій оцінки різних практик, що характеризуються нерівністю, а також здійсненням вибору між ними. «Теорію справедливості» Роулз представляє уже як третю модель своєї концепції справедливості, в якій він допрацьовує недоліки попередньої. Крім того, в «Теорії справедливості» Роулз поширює дію «принципу диференціації» на все суспільство в цілому. Таким чином, на третьому етапі розвитку своєї концепції Роулз визначає справедливість як властивість добре організованого суспільства, що містить в собі всі аспекти його морального добробуту. На елементарному рівні це поняття добре організованого суспільства є узагальненням однієї з процедурних імплікацій первинної торгівельної гри, але з появою завіси незнання вихідна позиція втрачає свій початковий характер. Позначаючи предметом розгляду суспільство в цілому, Роулз застосовує «принцип диференціації» до його «основної структури».[4, c. 56].
Розглядаючи «Теорію справедливості» ми мусимо дати визначення самої справедливості. Справедливість – це поняття про належне, що містить в собі вимогу відповідності діяння та воздаяння. Зокрема, відповідність прав та обов’язків праці, винагороди, заслуг та їх визнання, злочину та кари. Відсутність належної відповідності між цими сутностями буде оцінюватись як несправедливість. Справедливість являє собою найважливішу категорію соціально-філософської думки, нормативно-правової та політичної свідомості. Проблему справедливості піднімали такі мислителі як Спенсер та Локк. Ще з часів Арістотеля прийнято виділяти два типи справедливості: дистрибутивна ( розділяюча або воздаюча ) та комутативна ( зрівнююча або направляюча ). Свою теорію Роулз грунтував на теорії суспільного договору. Згідно цієї теорії, вільні громадяни в природному суспільстві заключають один з одним договір, в якому йдеться про принципи суспільного влаштування, а при необхідності про делегування повноважень по забезпеченню корисних функцій спеціально створеному органу – державі. Обґрунтовуючи свою концепцію, Джон Роулз пропонує нам розглянути певну гіпотетичну ситуацію, яку він називає вихідним положенням ( theoriginalposition ) . У це вихідне положення він поміщає раціональних, рівних та вільних людей, що призвані обрати принципи справедливого устрою суспільства, у відповідності з якими їм в подальшому доведеться жити. Згода учасників цієї модельованої ситуації чесно і відповідно виконувати всі спільно обрані та створені правила, дало причину для використання Роулзом назви « Справедливість як чесність ». Однак, дана модельована ситуація є виключно гіпотетичною та теоретичною. Адже, в реально існуючому суспільстві неможливо домовитись про справедливість, так як кожен член суспільного договору, знаючи свої великі можливості, буде відстоювати вигідні виключно йому принципи справедливості. Наприклад, особи, які досягнули значні успіхи у своєму житті при виборі принципів справедливості, будуть намагатись зберегти свій status quo. Особи, що від природи наділені певними талантами, скоріш за все будучи членами суспільного договору виберуть принципи рівності та меритократії ( тобто принцип управління, згідно з яким керівні посади повинні займати найбільш здібні люди, незалежно від їх соціального та економічного походження ), згідно з цими принципами всі члени суспільства поставлені в початково рівні соціальні умови, при яких вони починають свій життєвий шлях. Однак, при цьому ж вершини досягнуть лише найкращі з них, завдяки своїм здібностям, упорності та енергії.
Але вплив, що падає на долю випадковими, незалежними подіями не можна признати справедливими. Людина не повинна піддаватися дискримінації, в залежності від її соціального походження – по признакам статі, раси або ж соціальної групи. Більшість неупереджених людей буде вважати не справедливим, якщо певні блага або ж положення у суспільстві будуть розподілятись в залежності з вище зазначеними принципами. Роулз пише, що людина в момент свого народження отримує розподілені не лише соціальні признаки, а й природні якості – здоров’я, рівень інтелекту, фізичні та розумові вади або ж переваги.[21, c. 28]. Отже, національність або родовід не є в діапазоні вільного вибору людини, так само ж і не є вільним вибором наявність фізичної чи розумової вродженої вади. Несправедливо, якщо певна особа добивається успіху завдяки своїм природнім здібностям, наприклад, геніальною пам’яттю або ж абсолютним звуком. І навпаки, несправедливо, якщо через проблему зі здоров’ям певна особа не може досягнути бажаного визнання. Відповідно ці характеристики також повинні нівелюватись у справедливому суспільстві. Тобто концепція меритократії буде являтись не справедливою. [21. c. 29].
Згідно Роулзу, люди у вихідному положенні мають перебувати під вуаллю невідомості, тобто вони повинні бути позбавлені знань про своє конкретне майбутнє соціального положення в конструйованому суспільстві. Більш того, вони повинні бути позбавлені також інформації про своє походження, освіту, професію, національність, стать, вік, фізичні та розумові здібності, таланти тощо. Лише в такому випадку на їх вибір не буде впливати егоїстичний мотив зробити себе кращими за інших. Таке вихідне положення нагадує розділ святкового торта, коли розділяючий не знає, який саме кусок торта дістанеться йому, і тому намагається кожен кусок різати по справедливості. Роулз пише, що члени його моделі суспільства діють так, ніби їх місце в майбутньому суспільстві визначали їх самі злі вороги. В подібному становищі діяли творці американської конституції, які написавши її разом, не знали хто ж з них буде обраним президентом. Крім того, на думку Роулза, члени суспільного договору позбавлені щастя (благ). Єдине про що повідомлені учасники договору, то це про існування первинних благ, тобто тих фундаментальних благ, які кожна раціональна людина, незалежно від її конкретних спрямувань та суспільного положення, хотіла би мати в тій чи іншій формі.[44, c. 67] Первинні блага можуть бути соціальними, наприклад, основні людські права та свобода, можливості, доходи, багатство. Ці блага підпадають справедливому розподілу за допомогою соціальних принципів та інститутів. Доступ саме до цих благ будуть намагатись забезпечити собі люди, що перебуватимуть у вихідній ситуації під вуаллю невідомості. Також існують природні блага – здоров’я, енергія, інтелект та уява, які не перебувають під контролем суспільства, хоч і в значній мірі впливають на нього.[37, c. 36].
Роулз видвигає дві умови розуміння справедливості:
1) визначається аргументацією того, що сама справедливість повинна бути вихідною категорією для етичної побудови. У підтримку цієї умови Роулз демонструє перевагу етичної теорії, побудованої на пріоритеті категорії справедливості над теорією, побудованою на пріоритеті категорій благ;
2) роз’яснюється через уявлення про вільний вибір та стан незнання.
Згідно Роулза, категорія справедливості співвідноситься з категорією чесності. Однак, для розуміння цієї категорії ми спочатку повинні ознайомитись з поняттям «суб’єкт справедливості». Роулз називає його базисною структурою суспільства та розуміє під цим способи, яким основні соціальні інститути розділяють права, обов’язки та соціальні переваги. При цьому інститути розуміються Роулзом, і як закони, і як реально існуючі відносини, що існують з допомогою даних законів. Виходячи з цього ми розуміємо, що справа йде не про абстрактну справедливість, а про справедливість, яку можна реалізувати в сучасному суспільстві, що має певні технології виробництва та способи взаємодії людей. Згідно з Роулзом, в ідеальному вихідному стані людина не вирішує питання про те, що було б справедливо для первісного суспільства, а робить вибір, який задовольнить всіх у суспільстві сучасних технологій. Під час розроблення своєї теорії, Роулз уважно аналізує гедоністичну та інші телеологічні концепції. Основною його ціллю при дослідженні цих концепцій стало питання про цілісність особистості. Також він розглядав питання про пріоритети в тих чи інших життєйських благах. З його точки зору, подібних пріоритетів може бути настільки багато, що при їх співставленні нема жодної надії дійти до певного конценсуса, тому Роулз виводить це питання за рамки публічної моралі. Виходячи з цього, концепція справедливості, як основа для правил публічної моралі та основа для цілей діяльності державних інститутів повинна бути побудована без зв’язку з різними планами індивідуальної життєдіяльності, і має бути первинною до технологічних концепцій. Роулз говорить, що «теорія справедливості» являє собою повне обертання традиційної точки зору, в якій моральні принципи розглядаються як засіб досягнення благ, які були первинними по відношенню до принципів. Щодо «Теорії справедливості як чесності», то навпаки, первинними являються принципи. Роулз зазначає, що не можливо скласти будь-яке уявлення про щастя через перелічення нахилів.[37, c. 38].
Розділ ІІ
Принципи справедливості
Роулз вважає, що учасники гіпотетичного договору виберуть наступну спільну концепцію справедливості: «Всі первинні суспільні блага - свобода і можливості, доходи і багатства, а також умови самоповаги - мають бути розподілені порівну, якщо тільки нерівний розподіл яких-небудь, або всіх цих благ не служить благу найменш процвітаючої частки суспільства».[36, c. 47]. Із спільної концепції далі виводяться два конкретніші принципи справедливості.
Перший принцип. Кожен індивід повинен володіти рівним правом відносно спільної системи рівних основних свобод, співвідношуваних зі свободою всіх.
Другий принцип. Соціальні і економічні нерівності мають бути організовані таким чином, щоб вони одночасно:
(а) служили благу найменш процвітаючої частки суспільства у відповідності з принципом справедливих заощаджень;
(б) позиції і посади, відкриті для всіх при умові чесної рівності можливостей.[36, c. 55].
Роулз пропонує також два правила пріоритету. Перше правило пріоритету стверджує, що перший принцип справедливості має лексичний пріоритет в порівнянні з другим. Це означає, що він має бути задоволений раніше, ніж другий. Друге правило пріоритету встановлює пріоритет між двома частками другого принципу. Принцип чесної рівності можливостей (б) має пріоритет в порівнянні з принципом відмінності (а). Перший означає, що свобода не може бути куплена ціною добробуту. Свобода може бути обмежена тільки в ім'я самої свободи. Наприклад, свобода преси може бути обмежена для того, щоб добитися неупередженого суду.[2, c. 35].
Розкриваючи суть другого принципу справедливості, Роулз формулює можливі позиції, що роз'яснюють сенс використовуваних ним понять: "рівно відкритий для всіх" і "переваги для всіх". Вони представлені у наступному вигляді:
Переваги для всіх
Рівно відкритий
Принцип ефективності
Принцип відмінності
Рівність як кар'єра, відкриті талантам
Система природної свободи
Природна аристократі
Рівність як рівність чесних можливостей
Ліберальна рівність
Демократична рівність
У рядку "рівно відкритий" обговорюються переваги різних способів доступу до соціальних благ. У рядку "переваги для всіх" відповідно до початково сформульованих положень теорії, обговорюються переваги від нерівності в розподілі благ. Нерівність, проте, береться не просто як факт соціального життя, а як певна властивість, закономірна з наступними принципами організації деякої системи, що піддається теоретичному аналізу. Тому для віддзеркалення нерівності поряд з принципом відмінності (по соціальному статусу) береться також принцип ефективності. Він відображає принципово важливу сторону організації обміну благами, не допускає порушення рівноваги, що означало б в даному випадку, що в роботі системи відбувається деякий збій. Цей принцип Роулз формулює використовуючи поняття оптимальності Парето. Він отримує наступне вираження: "розподіл товарів серед індивідів ефективний, якщо не існує такого перерозподілу цих товарів, який покращує умови, принаймні, одного з індивідів без погіршення умов іншого. Організація продукції ефективна, якщо немає такого способу її зміни, при якій збільшення виробництва одного з товарів не супроводжувалось би зменшенням виробництва іншого товару. Якби ми зуміли виробити більшу кількість одного товару без одночасного зменшення іншого, більша кількість товару могла б бути використана для поліпшення умов одних людей без погіршення умов інших".[13, c. 102].
Даний принцип показує, що система є стійкою і її не можна довільно змінювати не переходячи до іншої системи, причому при подібному переході не можна чекати задоволення всіх очікувань. Наприклад, рабство та кріпацтво є ефективними методами. Ці системи не можна змінити не порушивши чиїхось очікувань. Скажімо, звільнивши селян, не можна вважати, що очікування поміщиків не будуть обмежені. Але ефективність не є гарантом справедливості. Роулз говорить про те, що може існувати безліч ефективних базисних структур, але завдання ж полягає в тому, щоб відібрати з них ті, які є ще й справедливими, тобто побудувати систему розподілу основних благ на базі поєднання різних принципів.
Розбираючи суть концепції демократичної рівності, Роулз детально розбирає принцип відмінності. Він намагається сформулювати його у такому вигляді, який дозволяє підтвердити початкові положення його теорії, тобто визначити можливі соціальні нерівності так, щоб їх теоретично погодилися прийняти всі. "Згідно принципу відмінності, - говорить Роулз, - нерівність може бути виправдана тільки в тому випадку, якщо відмінності в очікуваннях служать перевагам репрезентативної людини, що знаходиться в гіршому положенні, і в цьому випадку репрезентативною людиною є некваліфікований робітник".[37, c. 40].
Практично це може виглядати таким чином: якщо в результаті нерівності (необхідної для нормального економічного життя) погіршується положення самого бідного класу, то доходи мають бути обкладені податками і перерозподілені на користь незаможних в плані соціальної підтримкистворення умов для розвитку у незаможних осіб нових здібностей, що дозволяють включити їх в суспільне виробництво на вигідніших для них і для суспільства умовах. Таким чином, в договорі опиняються зацікавленими всі.
Значить, перед нами в цілому три, а не два принципи справедливості, оскільки другий принцип складається з двох часток. Сам Роулз дає всім цим принципам цілком певні назви. Перший - принцип рівної свободи. Другий - принцип чесної рівності можливостей. Перший принцип представляється найбільш безперечним, він передбачає, що основні права і свободи мають бути розподілені рівно, і є похідним найліберальнішої культури і рівного громадянства. Кожен має бути однаково взятий до уваги при визначенні основних напрямів суспільної політики. Сюди ж входить ідея рівності перед законом і те, що визначені законом обмеження свободи повинні рівним чином поширюватися на всіх. Саме цю ідею свободи розвивав Руссо, і саме вона була упроваджена в свідомість Французькою революцією. Інша справа, практичне втілення цієї ідеї. Проголосивши політичну рівність, сучасні держави нерідко позбавляли права голосу жінок і чорношкірих. У Америці, не дивлячись на демократичну конституцію, навіть зберігалося рабство, а потім сегрегація. Встановлення норми дійсно рівного громадянства, а найголовніше - його фактичне здійснення було результатом важкої боротьби за права, яку аж ніяк не можна вважати за закінчену, хоча рівне громадянство і вважається на Заході за щось абсолютно очевидне. «Основні свободи громадян - це по-перше, наближенні політичні свободи (право вибирати і бути вибраним на суспільні посади); свобода голосу і свобода зборів; свобода совісті і свобода думки; особиста свобода і свобода мати особисту власність; свобода від довільного арешту і затримання, що витікає з концепту влади закону. Всі ці свободи, відповідно до першого принципу, мають бути рівними, оскільки громадяни справедливого суспільства повинні володіти однаковими основними правами».[37, c. 45].
Єдиним обмеженням цих свобод може бути тільки свобода інших. Затверджуючи це, Роулз не приносить ніякої нормативної новизни в ліберальну теорію. Перший принцип справедливості, як спільний ліберальний принцип, не заперечуватимуть ні утилітаристи, ні послідовники Локка. Відповідно до другого принципу, посади і влада мають бути відкриті для всіх в умовах чесної рівності можливостей, кар'єри мають бути відкриті для талантів. Це не що інше, як втілення ідеї Руссо щодо того, що обставини народження не повинні впливати на життєві шанси. Необхідність рівності шансів представляється всім досить очевидною річчю. Але тут виникає проблема, якої немає з політичною рівністю. Не зовсім ясно, що саме потрібно для забезпечення рівності шансів. Украй праві зводять рівність шансів винятково до політичної рівності. Вони вважають, що рівність шансів має місце будь-де, коли немає ніяких законів і правил, що забороняють людям змагатися за посади і владу. Але джерело нерівності шансів полягає не лише в політичних і легальних актах. Навіть за наявності політичної рівності, нерівність в багатстві і владі також сильно впливає на наші життєві шанси. Тоді виникла ідея, що окрім усунення законодавчої бази нерівності шансів, ще й необхідно усунути і інші обставини. Роулз називає це чесною рівністю можливостей. Він вважає, що обставини народження не повинні впливати на шанси досягнення успіху. Практично це означає, що уряд повинен надавати можливості освіти для малозабезпечених дітей. Це означає також реальний конкурс під час вступу на роботу і занятті посад. Але Роулз відкидає ще радикальніший заклик про квоти для всіх соціальних шарів. Головна ідея Роулза полягає в тому, щоб нейтралізувати, за допомогою перерозподілу благ, вплив на шанси людини самого факту його соціального членства. Роулз, проте, не показує, яким чином слід ідентифікувати ті групи, яким не мають бути надані ні дуже хороші, ні дуже погані шанси в змаганні за посади і владу. В усякому разі, це не повинно бути расове походження або стать. Так само соціальна відмінність в багатстві, доходах, політичному положенні не повинно впливати на шанси людини в здобуванні освіти, доходів і влади.
Друга частка другого принципу називається «Принципом відмінності», який стверджує, що всі нерівності в розподілі первинних благ, які не можуть бути врегульовані за допомогою першої частки, повинні мати місце тільки за тієї умови, що вони служать поліпшенню шансів найменш процвітаючих членів суспільства або, точніше, «репрезентативного члена» найменш процвітаючої групи. Тільки таке положення справ може служити виправданням нерівності. Цю ідею Роулз розділяє з утилітаристами. Ліберальний утилітаризм також висуває вимогу фактично матеріальної рівності, відступ від якого може бути виправданим тільки спільною користю нерівності. Утилітаристи вважають, що нерівність може мати місце, якщо нерівний розподіл збільшує спільну або середню користь суспільства в цілому. Роулз же говорить не про суспільство в цілому, а про користь тих, хто найменш досягають успіху. Ця обставина дозволяє висунути проти Роулза звинувачення в прихованому утилітаризмі, своєрідному утилітаризмі користі щодо найменш досягаючих успіхів. Але на відміну від утилітаристів, яких цікавить тільки спільний результат розподілу, Роулза цікавить також і те, хто саме отримує переваги.[14, c. 67].
Висновки: Джон Роулс вважає що спаведливість повинна бути у всьому, він стверджує що повинен бути бути преросподіл певних благ які служать, поліпшенню шансів, менш процвітаючих членів суспільства. Рівність в благі в багатстві і владі. Обставини народження не повинні впливати на досягнення успіху, всі повинні бути рівними, уряд повинен забеспечувати можливості освіти, навіть для малозабеспечиних дітей.Головна ідея Роулса полягеє в тому, щоб нетралізувати, за допомогую переросподілу благ, вплив на шагси людини його соціального членства.Так само в багатстві, в зв’язках,в доходах, в політичному положенні неповинно впливати на шанси людини в доходах та політичній владі.
2.1 Інститути справедливого суспільства
У другій частці «Теорії справедливості» предметом дослідження стає можливість втілення двох принципів справедливості в діяльності суспільних інститутів. Проблематика при цьому стає дуже широкою: свобода совісті і правова держава, справедливість розподілу матеріальних благ і справедливість у відносинах між поколіннями, громадянський обов'язок і громадянська непокора, політична терпимість і свобода совісті. У цій частині автор спускається з висот філософських абстракцій на рівень політології, теорії права і економіки. Головна мета, яку переслідує Роулз, полягає в доказі, що його принципи є не порожньою абстракцією, а робочою гіпотезою. На основі цих принципів цілком можливо створити працюючі інститути основної структури суспільства. Інститути, які проголошує Роулз, - це традиційні інститути конституційної ліберальної демократії, оскільки саме ці інститути витікають з двох принципів справедливості. Цей процес поступової кристалізації справедливих інститутів протікає в чотири прийоми. В результаті яких з'являються: справедлива політична конституція, справедливий економічний устрій, а також механізми по подоланню несправедливості у цьому недосконалому світі. У міру поступового просування від ступеня до ступеня, завіса незнання поступово підводиться і учасники гіпотетичної конвенції набувають все більш широких знань відносно суспільства і самих себе до тих пір, поки після четвертого ступеня ця завіса не спадає зовсім.
Після того, як основні принципи справедливості вибрані, про що йшла мова вище, настає черга другого ступеня - побудови справедливої політичної конституції, що закріплює основні права і свободи. На цьому ступені учасники конвенції вже знають прийняті раніше принципу справедливості. Вони також отримують інформацію про найбільш спільні факти свого власного суспільства. Справедлива конституція передбачає широку свободу, яка не визначатиметься ніякими перфекціоністськими принципами і, в основі якої не лежатиме ніякий релігійний ідеал. Це, зокрема означає, що «уряд не має ні права, ні обовязку виконувати свої власні побажання або побажання більшості щодо питань моралі і релігії». [4, c. 45]. Те ж саме слід сказати відносно ідеї. У цьому суспільстві не може бути спільної національної ідеї. Роль ідеї грає справедливість. У певних випадках уряд може обмежити свободу, але тільки на користь самої свободи і виходячи з необхідності підтримки безпеки. Це означає, що свобода совісті не може бути обмежена ні за яких обставин. Зокрема, принципи толерантності зобов'язані діяти навіть відносно не толерантних особистостей. Принцип рівного громадянства передбачає, що громадяни дістають можливість вільної участі в політичному процесі. З цією метою знадобиться розділення влади а також заборон і противаг, що направлені проти можливих зловживань влади, знадобиться і біль про права як гарантія їх збереження. Справедлива політична конституція це та, яка обмежує владу уряду, але залишає йому повноваження підтримувати закон.
Висновки: Роулс спрямовує ідею спарведливого суспільства, побудова справедливої, політичної конструкції, що закріплює за собою прово та свободу людини. В праведливій конструкції Роулса, є передбаченням широкої свободи, в основі якої не буде лежати ніякий релігійний ідеал. Це означає що уряд не має права ні обов’язку виконувати побажання більшості щодо питань релігії та моралі. В цьому суспільстві не може бути спільної національної ідеї. Свобода совісті не може бути обмежена, громадяни дістають можливість вільної участі в політичному житті.
2.2 Два принципи справедливості і проблема стабільності
Добре організоване суспільство - це суспільство, яке задовольняє наступні основні умови: «...всі визнають і знають, що інші визнають одні й ті ж самі принципи справедливості, і основні суспільні інститути в основному задовольняють, що загальновідомо, цим принципам». Роулз вважає, що його принципи справедливості мають всі шанси створити суспільну рівновагу. Але сама головна перевага його принципів полягає в тому, що таке суспільство набуває більшу стабільність, ніж інші різновиди ліберальних суспільств, наприклад, утилітаризму. Роулз зробив спеціальні теоретичні зусилля з вивчення умов стабільності суспільної конструкції, яку він сам створив. «Справедливі порядки можуть виявитися виведеними з стану рівноваги з тієї причини, що чесні вчинки можуть представляти собою далеко не найкращу відповідь на вчинки інших. Для того, щоб забезпечити стабільність, люди повинні мати почуття справедливості або турботу про обділених ними, а краще і те й інше разом. У разі, якщо ці почуття досить сильні і здатні подолати спокусу порушення правил, справедлива схема співпраці стає працездатною. Слідування обовязку і виконання обов'язків відтепер сприймається усіма, як правильна відповідь на дії інших. До цього висновку приводить раціональний життєвий план, заснований на почутті справедливості».[36, c. 95]. У «Теорії справедливості» Роулз поставив завдання довести три основних положення:
1. Товариство двох принципів справедливості являє собою благо в собі, воно вже є реалізацією концепції блага;
2. Втілення двох принципів справедливості народжує сильне почуття суспільної справедливості у відповідь, яке виступає як потужний фактор стабільності;
3. Принципи справедливості не суперечать, а навпаки, сприяють індивідуальним концепціям блага членів цього товариства.[21, c. 31].
1. Принципи справедливості мають публічний характер, вони будуть згуртовувати людей, завдяки цьому доповнюючи зв'язки на рівні почуттів, інституційними зв'язками. Втрата почуття справедливості означала б нанесення шкоди громаді і, отже, нашим друзям і близьким, тобто шкоди нашому ж благу. З огляду на закони моральної психології, ми зробимо всі зусилля, щоб це не сталось;
2. Оскільки подібне товариство являє благо в собі, то участь у справах цього товариства буде представляти собою благо в тому сенсі, що дає можливість найбільш повної реалізації наших здібностей і талантів. Більше того, участь у подібному суспільстві дає можливість куди більш повного розкриття наших здібностей, враховуючи, що відкривається простір для вільної кооперації з іншими членами суспільства;
3. Справедливі вчинки самі по собі є саме тим, що ми можемо прагнути робити «як рівні і вільні раціональні істоти». Товариство двох принципів відкриває небувалий простір для цього кантіанського устремління, якщо раптом таке виявиться, то буде розглядатися як одна з можливих цілей.Таким чином, деонтологія Роулза, хоча і підпорядковує благо належному, але благо не тільки не страждає, але скоріше навіть виграє від цього підпорядкування. Подібна деонтологія не накладає ніяких обмежень на розумні концепції блага, саме суспільство стає благом у собі, і народжується почуття справедливості, поряд з прагненням до блага, що виступає як потужний стабілізуючий чинник.
Висновки: Роулс зробив зусилля з вивченням конструкції умов і стабільності
Суспільства яку він сам створив. Для того, щоб забезпечити стабільність, люди повинні мати почуття справедливості або турботу про обділених ними, а краще і те й інше разом. Більше того, участь у подібному суспільстві дає можливість куди більш повного розкриття здібностей, враховуючи, що відкривається простір для вільної кооперації з іншими членами суспільства.
Висновки
1. При виконанні роботи нами було опрацьовано більшесорока наукових праць, більшість з яких мають вітчизняне походження. Опрацьована нами література стосується не лише виключно аналізу теорії Джона Роулза, але й інших розробок щодо питань справедливості та інших моральних положень у політиці.
2. В даному розділі ми по-перше, акцентуємо увагу на тривалому періоді розробки теорії справедливості, що почався у 1957-му році публікацією в « Журналі філософії » своєї маленької статі під назвою «Справедливість як чесність». Ми визначаємо три етапи формування теорії. Перший з 1958 по 1967 р., у цей час Роулз ставить під сумнів основні положення концепції утилітаризму, що домінувала в цей час в етиці, але й також робить спробу відродити традицію політичної думки, що спирається на фундаментальні принципи моральної філософії. Другим же етапом можна визначити статтю «Дистрибутивна справедливість» («DistributiveJustice»), що вийшла в 1967 р., в цій статі Роулз аналізує свої дії у попередньому етапі, виправляє основні помилки. І третім – стає вже згадувана «Теорія справедливості», яку він видає в 1971р. Таким чином, Роулз витратив на виконання роботи 13 років. Ми розглядаємо три поетапні моделі теорії і визначаємо їх недоліки. Також ми розглянули основні принципи та концепції, які Роулз використав у роботі.
3. Ми структурно розглядаємо два принципи справедливості. Перший принцип: кожен індивід повинен володіти рівним правом відносно спільної системи рівних основних свобод, співвідношуваних зі свободою всіх. Другий принцип: соціальні і економічні нерівності мають бути організовані таким чином, щоб вони одночасно служили благу найменш процвітаючої частки суспільства у відповідності з принципом справедливих заощаджень, позиції і посади, які є відкриті для всіх при умові чесної рівності можливостей. Також ми розглядаємо два правила пріоритету. Перше правило пріоритету стверджує, що перший принцип справедливості має лексичний пріоритет в порівнянні з другим. Це означає, що він має бути задоволений раніше, ніж другий. Друге правило пріоритету встановлює пріоритет між двома частками другого принципу. Принцип чесної рівності можливостей має пріоритет в порівнянні з принципом відмінності. Перший означає, що свобода не може бути куплена ціною добробуту. Свобода може бути обмежена тільки в ім'я самої свободи. Роулз доводить нам те, що його принципи життєздатні висловлюючи три докази:
- оскільки подібне товариство являє благо в собі, участь у справах цього товариства буде представляти собою благо в тому сенсі, що дає можливість найбільш повної реалізації наших здібностей і талантів. Більше того, участь у подібному суспільстві дає можливість куди більш повного розкриття наших здібностей, враховуючи що відкривається простір для вільної кооперації з другими членами суспільства;
- справедливі вчинки самі по собі є саме тим, що ми можемо прагнути робити «як рівні і вільні раціональні істоти».
4. Ми розглядаємо критику теорії Роулза і намагаємось визначити її недоліки та переваги. Докази цих наших думок можуть бути приведені в декількох тезах:
· По своїх інтуїтивних підставах «теорія справедливості як чесності» близька цінностям соціалізму, що відповідає її статусу як неоліберальної теорії. Однією з цих підстав є переконання в необхідності неухильного дотримання суспільними інститутами загальнозначущих та загальноприйнятих принципів справедливості. Але на відміну від наукового соціалізму, з його міфічним принципом розподілу по праці, принципи Роулза теоретично обґрунтовані і можуть задовольняти найвимогливіші нормативні та наукові вимоги;
· Теорія Роулза, на відміну від утилітаризму, дає надійні гарантії від авторитаризму і тоталітаризму, бо перший з його принципів передбачає рівність відносно основних прав і свобод, які ні за яких обставин не можуть бути принесені в жертву будь-яким би то не було економічним і соціальним придбанням суспільства;
· Теорія Роулза не є ригористичною і не накладає дуже жорстких вимог до індивідів, не дивлячись на свій деонтологічний характер. Жорсткі вимоги справедливості покладаються на владу багатих. Особливістю «теорії справедливості» є її «конгруентність», тобто збіг теорії належного і теорії блага, а також підвищена увага до проблеми індивідуального блага;
· Теорія Роулза здатна задовольнити сакральну потребу індивіда і суспільства. Її принципи і пафос досить піднесені і навіть комунітарні (чого не можна сказати про багато інших ліберальних теорій справедливості), що цілком відповідає духу нашого народу, який просто не зможе змиритися із життям в ім'я власного егоїстичного інтересу. Теорія Роулза не нав'язує егоїстичної поведінки. Вона передбачає індивідуальну автономію, але рекомендує цивільні чесноти;
· Теорія Роулза є вкрай гуманною. Її принципи передбачають необхідність спеціальних програм, направлених на відшкодування незаслуженої нерівності як результату сліпої гри природного і суспільного випадку. Всяке множення добробуту окремих представників суспільства можливо і допустимо лише в тому випадку, якщо результатом цього множення є покращення якості існування всіх і особливо найменш процвітаючих членів суспільства;
· Нарешті, «теорія справедливості як чесності» має ту безперечну перевагу, що може знайти собі гарячих прихильників в лавах української бюрократії. Принципи справедливості Роулза передбачають необхідність значного державного регулювання стосунків розподілу і вельми сильної соціальної політики. Ця обставина не може не додати нашому «загальному стану» настільки необхідне для його існування етичне виправдання, яке воно нині безуспішно намагається знайти в «національній ідеї».
Через все перераховане, особливо останнього, теорія Роулза має чималий потенціал як теорія справедливості для України.
С
писок використаної літератури
1. Алексеева Т.А. Справедливость: морально-политическая философия Д.Роулза, // М., 1992. c. 120
2. Алексеева Т. А. Джон Роулз и его теория справедливости // Вопросы философии. 1994. № 10. С.26-37.
3. Алексеева Т.А. Справедливость как политическая концепция: Очерк современных западных дискуссий. // М.: Московский общественный научный фонд. 2001. c. 150
4. Апресян Р.Г., Гусейнов А.А., Прокофьев А.В. Проблема справедливости в глобальной перспективе // Диалог культур в глобализирующемся мире:мировоззренческие основания и ценностные приоритеты / Отв. ред. В.С. Степнин, А.А. Гусейнов. // М.: Наука, 2005. c. 220
5. Бауман З. Индивидуализированное общество. // М.: Логос, 2002. С. 220.
6. Бентам И. Введение в основания нравственности и законодательства. // М., 1998, с.193.
7. Бердяев Н.А. Философия неравенства. // М., 1990.c.245
8. Гегель Г.В.Ф. О научных способах исследования естественного права, его месте в практической философии и его отношении к науке о позитивном праве // Политические произведения. М.: Наука, 1978. c. 315
9. Гегель Г.В.Ф. Философия права. // М.: Мысль, 1990. c. 345
10. Гоббс Т. Левиафан. // Соч. в 2-х т. Т. 2. М.: Мысль, 1989.
11. Гречко П.К. Эксплуатация: социально-антропологический анализ // Вестник МГУ (серия 7. Философия), 1992, № 5. C. 16-33
12. Гусейнов А.А. Великие моралисты. // М.: Республика, 1995. c.150
13. Гусейнов А.А. Философия, мораль, политика // М.: ИКЦ «Академкнига», 2002. c. 198
14. Гусейнов А.А. История этических учений. Под ред. М.: Гардарики, 2003. c. 190
15. Дубко Е.Л. Политическая этика. // М.: Академический проект, Трикста, 2005. c. 313
16. Кант И. К вечному миру. Философский проект. //. Собр. Соч. в 8 т. Т. 7. М.: ЧОРО, 1994.
17. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане. // Собр. Соч. в 8 т. Т. 8. // М.: ЧОРО, 1994.
18. Капустин Б.Г. Моральный выбор в политике. // М.: КДУ: Изд-во МГУ, 2004. c.290
19. Кашников Б.Н. Либеральные теории справедливости и политическая практика России. // Великий Новгород: НовГУ-НовМИОН, 2004. c. 340
20. Кузьмина А.В. Нравственные аспекты моральной концепции справедливого общества и морально-политическая философия Джона Роулса, // М., 1998. c. 120
21. Литвиненко, Н. Концепция справедливости Джона Ролза // Логос. — 2006. — № 1. — С. 26—34.
22. Локк Дж. Два трактата о правлении. // Соч. в 3-з т. Т. 3. М.: Мысль, 1988.
23. Макхиджани А. От глобального капитализма к экономической справедливости // Новосибирск, 2000. c.230
24. Мур Джон. Принципы этики // М., 2000. c. 350
25. Назарчук А.В. Этика глобализирующегося общества. // М.: Директмедиа Паблишинг, 2002. c.198