Київський університет туризму, економіки і права
Контрольна робота
З курсу «Основи наукових досліджень»
Варіант № 9
Київ -2010
1. Принципи розробки структури наукового дослідження
Наукове дослідження — це процес вивчення певного об'єкта (предмета або явища) з метою встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей. У методології наукових досліджень розрізняють поняття «об'єкт» і «предмет» пізнання.
Структура наукового дослідження
Титульна сторінка
План
Вступ розкриває сутність і стан наукової проблеми (завдання), її значущість, підстави та вихідні дані для розроблення теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження, подається огляд літератури з наукової проблеми, відображають різні погляди на проблему, називають прізвища її дослідників, з’ясовуються теоретичні основи дослідження, подається визначення досліджуваного явища, формулюються мета і завдання.
У вступі учень стисло викладає завдання і методологічну основу своєї роботи. Формулювання мають бути чіткими, твердження – аргументованими.
Необхідно зупинитися на з’ясуванні таких питань:
- актуальність теми, заявленої у науковій роботі;
- мета і завдання роботи;
- об’єкт і предмет дослідження;
- методи, обрані для проведення дослідження;
- з’ясування стану розробки сучасною наукою проблеми, що заявлена у темі роботи;
- наукова новизна.
Основна частина складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. У кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць.
У межах розділу виділяють параграфи, пункти, які також мають свої назви. Виклад здійснюється у логічній послідовності з використанням наукового стилю мовлення. Теоретичні положення ілюструються самостійно зібраним матеріалом. У ході викладу варто посилатися на опрацьовану наукову літературу з відповідним оформленням посилань. Відомості з наукових праць подаються дослівно у вигляді цитат або близько до тексту, а в квадратних дужках після них вказують номер джерела за списком літератури, вміщеним у кінці роботи, і номер сторінки, Бажано, щоб основна частина складалася з 2-3 розділів. Кожний розділ можна поділити на 2-3 підрозділи (параграфи).
Автор подає історіографічну довідку: називає наукові праці, у яких висвітлюється обрана тема.
У центрі основної частини має бути аналіз дослідження. Якщо учень вдається до цілісного аналізу, потрібно зупинитися на таких питаннях:
- історична основа дослідження;
- тематика, проблематика, ідея.
Варто залучати до роботи (якщо це доречно) спогади сучасників, історичні та інші (соціологічні, економічні) документи.
Актуальним для сучасного літературознавства є компаративний аналіз текстів, який дозволяє встановлювати генетичні, контактні та типологічні зв’язки творчості національних письменників, контакти української літератури із зарубіжною.
Кожна теза, заявлена у дослідженні, мусить бути аргументована відповідними науковими джерелами, на які орієнтований учень. При цьому обов’язковим є посилання на цитовану чи згадану наукову працю.
Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.
Після тексту основної частини подається підсумкова
Висновки, які не містять зовсім нових ідей, а лише систематизують виклад попередніх частин, є завершальним етапом дослідження. Висновки мають бути самостійними і відповідати сформульованим у вступі завданням. Вони повинні логічно випливати з проведеного дослідження, відповідати завданням і не повторювати відомі визначення та теоретичні положення, на яких базувалося дослідження. Висновки мають бути чіткими, науковими, аргументованими.
Бібліографія містить список використаних наукових праць, у тому числі посібники, спеціальні монографії, статті, довідники, словники. Вона оформляється відповідно до сучасних вимог.
2. Структура і призначення наукових документів
Наукові дослідження з економіки та інших галузей наук ґрунтуються в основному на методах документалістики, тобто дослідженні документів, які відображають інформацію про стан, поведінку, використання об'єктів дослідження. Документальні джерела інформації дають змогу досліджувати об'єкти за певною періодизацією, тобто у динаміці за періодами, що необхідно для вивчення і зіставлення факторів, які впливають негативно чи позитивно на господарську діяльність людей.
Документальні джерела
Застосування комп'ютерних технологій у наукових дослідженнях не замінює документальні джерела інформації, скоріше, навпаки, посилює потребу у документах як носіях інформації. Документом називається матеріальний об'єкт, що містить зафіксовану інформацію для її збереження і використання у науці і практиці. Науковим документом, або документом у науково-технічній інформатиці, називається носій, у якому тим або іншим способом зафіксовані наукові відомості (дані) чи науково-технічна інформація, у якій повинно обов'язково вказуватися, ким, де і коли він був створений.
У інформатиці документом вважають кожний матеріальний носій інформації (бухгалтерського оформлення, книги, звіти та ін.). Документи науково-технічної інформації представлені двома основними групами: друкованими і рукописними.
Друковані документи - це друкована продукція, що пройшла редакційно-видавничу обробку (книги, журнали, брошури).
За періодичністю випуску друковані видання поділяють на одноразові (книги) і періодичні (журнали, газети).
Класифікацію друкованих джерел інформації, які використовуються у наукових дослідженнях, подано у таблиці.
Таблиця „Класифікація друкованих джерел інформації”
| № пор. | Вид видання | Характеристика за призначенням |
| Офіційні | Публікації законодавства, нормативно-правових актів державних і господарських органів управління | |
| Наукові | Результати наукових, експериментальних та інших досліджень у різних сферах знань | |
| Науково-популярні | Відомості з різних галузей науки і техніки, призначені для ознайомлення непрофесійного загалу читачів | |
| Підручники | Знання наукового і прикладного характеру, зведені у систему, призначені для педагогічних цілей | |
| Виробничі | Знання з технології, техніки, організації виробництва, менеджменту, маркетингу бухгалтерського обліку і аудиту та інші призначені для використання у практичній діяльності фахівцями певного профілю | |
| Довідкові | Містять коротку наукову і прикладну інформацію для ознайомлення фахівців з певної галузі знань, а також для наукових досліджень і професійної діяльності | |
| Нормативно-виробничі | Правила, норми і нормативи, технологічні вимоги, стандарти, призначені для використання у виробництві, менеджменті, маркетинг та іншій практичній діяльності | |
| Рекламні | Відомості про вироби, послуги, які рекомендуються з метою залучення покупця | |
| Патентно-ліцензійні | Право на використання інтелектуальної власності, трудову діяльність у певній сфері виробництва або бізнесу | |
| Проспекти | Видання рекламного характеру, що стосуються конкретного виду товару машин, устаткування для залучення покупців | |
| Каталоги | Нормативно-виробничі довідники різних видів знань наукового прикладного характеру | |
| Інформаційні | Систематичні відомості про видані праці з питань науки і практичної діяльності у різних галузях національної економіки |
Друковані джерела інформації, які використовуються у наукових дослідженнях, представлені поліграфічним виробництвом у формі книг, брошур, рекламних буклетів та ін.
Книги – неперіодичні багатосторінкові твори друку обсягом понад 48 с. друкарського друку. Твори друку обсягом від 5 до 48 с. вважають брошурою. Комп'ютеризація інформаційної діяльності сприяла створенню електронних книг, які широко застосовуються у наукових дослідженнях та педагогічному процесі вищих і середніх навчальних закладів.
Рекламні буклети – художньо оформлені і видані засобами поліграфії вироби, які пропагують кращі зразки продукції, товарів для ринку.
У форматі альбомів видається нормативно-виробнича документація (технологічна, проектна та ін.), рекламна, каталоги.
Машинописні документи – носії інформації, які не пройшли редакційно-видавничу обробку і не видані засобами поліграфії (науково-технічні звіти, документи обліку господарської діяльності, дисертації та ін.).
У науково-інформаційній діяльності прийнято поділ документів НТІ на дві категорії: первинні і вторинні.
Первинні документи мають переважно нові науково-технічні відомості, які є результатом науково-дослідної діяльності, проектно-конструкторської і практичної діяльності (документи відображають господарські операції) або нове осмислення відомих ідей і фактів. До них відносять більшість книг (виняток становлять довідники), періодичні видання, науково-технічні звіти, дисертації, депоновані рукописи тощо.
Вторинні документи є результатом переопрацювання одного або кількох первинних документів. До вторинних документів відносять бібліографічні описи, анотації, реферати, огляди, довідкові та інформаційні видання, переклади, бібліотечні каталоги, бібліографічні покажчики і картотеки. Крім того, до вторинних документів відносять регістри бухгалтерського обліку господарської діяльності підприємств і підприємців, складені на підставі первинної документації.
Отже, документальні джерела інформації є найбільш достовірними носіями інформації, тому вони широко застосовуються у наукових дослідженнях з економіки.
Мова і стиль наукового дослідження характеризується чіткістю, використанням притаманного окремій галузі науки поняттєвого апарату.
Традиційно у науковому стилі вирізняються чотири підвиди: суто науковий, науково-популярний, навчально-науковий і науково-діловий. За своїм призначенням і сферою використання кожен із цих підвидів наукового стилю переважає в тому чи іншому жанрі:
1) суто науковий стиль – статті в журналах, наукові праці, дисертації, монографії, доповіді;
2) науково-популярний – нариси, книги, лекції, статті;
3) навчально-науковий – підручники, навчальні та методичні посібники, програми, збірники задач, завдань і вправ, лекції, конспекти, навчально-методичні матеріали;
4) науково-діловий – технічна документація (контракти, інструкції, повідомлення про випробування та аналізи, формули винаходів, реферати тощо;
5) науково-інформативний – реферати, анотації, патентні описи;
6) науково-довідковий – словники, довідники, каталоги.
Основні жанри наукових досліджень
Конспект
Реферат, реферативний огляд
Анотація (до статей, авторефератів, монографій, інших видань)
Резюме
Тези
Повідомлення й доповіді
Курсова (навчально-дослідна робота), дипломна (дипломний проект), магістерська роботи (дисертація)
Аналітична записка, науковий звіт
Наукова стаття
Наукова монографія
Навчально-методичні видання: підручники, посібники, навчально-методичні збірники, вказівки, матеріали, хрестоматії тощо.
Дисертації (кандидатська і докторська), автореферат (до 1-2 др. арк.), анотація до автореферату.
Рецензія, відгук
Конспект (від лат. conspectus – огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скорочений запис певної інформації. Тут знаходять відображення основні положення тексту, які при необхідності доповнюються, аргументуються, ілюструються яскравими прикладами тощо.
Конспект при потребі буває коротким або детальним. Можна зберегти без змін авторські конструкції, цитати. В іншому випадку використовується переказ, інші формулювання, для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури.
Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування. За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.
Анотування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого – отримання узагальненої характеристики документу, що розкриває логічну структуру та найсуттєвіший зміст. Анотації використовуються для короткої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.
Як і при реферуванні, тут відбувається фізичне скорочення первинного документу при збереженні його основного смислового змісту. Насамперед важливо подати коротку узагальнюючу характеристику анотованого тексту з погляду його призначення, змісту, виду, форми та інших особливостей.
Таким чином, анотації виконують дві основні функції:
сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);
пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).
Реферування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документу, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Як анотування, так і реферування має на меті скорочення фізичного обсягу первинного документу при збереженні його основного смислового змісту. Це складний процес, що вимагає застосування не тільки власних розумових здібностей, а й певного часу. Як правило, той, хто береться за реферування, повинен бути хоча б частково обізнаним у тій ділянці знань, до якої належить первинний документ.
Реферування широко використовується у науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності. Особливе місце тут належить галузевим органам інформації, що ведуть підготовку і випуск реферативних журналів, реферативних збірників, експрес-інформації. У бібліотеці документи реферують при укладанні реферативних покажчиків літератури, підготовці реферативних оглядів, тематичних підбірок і дайджестів.
Таким чином, реферат – це вторинний документ, результат аналітично-синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді короткого викладу змісту первинного документу (всього твору або його частини), включаючи основні фактичні дані й висновки з метою ознайомлення з сутнісними акцентами первинного документу.
Основні функції реферату:
інформаційна – реферат подає інформацію про певний документ, позбавляє необхідності знайомитися з повним текстом документу в тому разі, коли цей документ для читача має другорядне значення;
пошукова – реферат використовується в інформаційно-пошукових, зокрема й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.
Резюме-висновки
За своїм походженням це – короткий виклад суті доповіді, статті тощо; короткий висновок із сказаного, написаного або прочитаного. Стислі висновки, або резюме можуть супроводжувати наукову статтю. Як анотація, реферат та огляд, резюме використовують для підбиття підсумків того чи іншого наукового дослідження. Обсяг такого резюме мінімальний, форма лаконічна, мовні засоби точні. Основна формула: мінімум засобів – максимум інформації.
Найчастіше резюме зводиться до трьох чітких, виразних речень, які розкривають суть дослідження (або аналізованого об’єкта).
Тези – коротко сформульоване положення абзацу, тексту лекції, доповіді тощо. Обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту.
Повідомлення й доповіді.
Повідомлення (5-7 хв.) й доповіді (15-20 хв.) на наукових (науково-практичних, науково-теоретичних, науково-методичних) конференціях (семінарах, симпозіумах, „круглих столах”, конгресах, форумах).
Рецензія
Важливим жанром наукової комунікації виступає рецензія. Автором її, як правило, стає фахівець, учений тієї ж галузі або спорідненої, до якої належить і рецензована наукова стаття, монографія, підручник і навчальний посібник, кваліфікаційна робота та дисертація. Рецензія передбачає аналіз та оцінку певного твору (наукової праці), критичний розбір, рекомендацію до захисту чи друку, проведення наукового обговорення й діалогу.
Рецензією вважається відгук (відзив) наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської
Відгук – стисла форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження). Особливість відгуку, як правило, наукового керівника чи консультанта, полягає у підтвердженні готовності виконаної роботи до захисту, зосередженні уваги на найважливіших моментах та якості дослідження. Обсяг відгуку невеликий – 1–3 сторінки (3–5 сторінок для кандидатських і докторських дисертацій).
Курсова, бакалаврська, дипломна, магістерська роботи
Курсова (навчально-дослідна), бакалаврська, дипломна робота (дипломний проект) – професійно орієнтоване дослідження, може мати теоретично-практичний характер для виявлення фахових навиків і вмінь, здобутих під час навчання.
Магістерська роботи (дисертація) – випускна кваліфікаційна робота наукового змісту.
Аналітична записка, науковий звіт
Аналітична записка, науковий звіт – підсумок науково-дослідної роботи з обраної проблематики; одна із форм – науковий звіт до дипломної чи магістерської робіт.
Стаття.
Наукова стаття – один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань.
Обсяг наукової статті – 6–22 сторінки, тобто 0, 35–1 др. арк. (10–40 тисяч знаків).
Необхідними елементами мають бути:
постановка проблеми у загальному вигляді, її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями;
аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми і на які спирається автор;
виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;
формулювання цілей статі (постановка завдання);
виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;
висновки даного дослідження;
накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямі.
Варто зважати і на такий факт: у наукових збірниках чи журналах, за рішенням редколегії, можуть існувати рубрики, де б подавалися рецензії, наукові чи реферативні огляди, інформаційні повідомлення із наукової діяльності, навчально-методичні поради, тексти лекцій, доповідей і повідомлень. За своїми жанровими ознаками, обсягом публікації, відсутністю більшості елементів, що належать науковій статті, такі матеріали не можуть вважатися статтями і зараховуватися до фахових наукових публікацій.
Види наукових і навчальних видань
Виданням називається документ, що пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або в інший спосіб; містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних і міжнародних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення й поліграфічного виконання. Таким чином розрізняють видання книжкові (у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого паперу будь-якого формату в обкладинці чи оправі).
Сьогодні з повним правом до видань зараховують електронні видання, тобто опрацьований редакцією і випущений у світ твір або документ, фізичною формою існування якого є або магнітний (магнітна стрічка, магнітний диск), або оптичний (оптичний диск), або магнітооптичний носій інформації, або поєднання цих носіїв інформації з іншими (наприклад, із папером), коли для повного або часткового відтворення інформації обов’язково використовується електронний пристрій.
За обсягом розрізняють такі книжкові видання:
книга - видання понад 48 сторінок;
брошура – видання обсягом від 4 до 48 сторінок;
листівка (буклет) – видання до 4 сторінок.
За цільовим призначенням видання бувають:
наукові
науково-виробничі
виробничо-практичні
нормативні виробничо-практичні
навчальні
довідкові.
За інформаційними ознаками, насиченістю та обсягом поданого матеріалу видання поділяються на:
монографії;
автореферати дисертації;
препринти;
тези доповідей (повідомлень) наукової конференції;
матеріали конференції;
збірники наукових праць;
стандарти:
інструкції;
навчальні видання тощо.
Наукова монографія
Монографія – це наукова праця, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або кільком авторам (колективна монографія). Найчастіше монографія існує у вигляді книги обсягом від 6 др. арк. (тобто від 240 тис. зн.).
Навчальне видання – видання, що містить стислі відомості наукового чи прикладного характеру, викладені у зручній для вивчення і викладання формі.
До таких видань належать: посібник (призначений для опанування певної навчальної дисципліни та допомоги в практичній діяльності), підручник (подається систематизований виклад дисципліни або її розділу чи частини, що відповідає навчальній програмі й офіційно затверджено), хрестоматія (навчальне видання літературно-художніх, історичних, політичних та інших творів чи уривків із них, які є об’єктом вивчення), курс лекцій (повний виклад тем навчальної дисципліни, визначених програмою), текст лекцій (виклад матеріалу певних розділів навчальної дисципліни), конспект лекцій (стислий виклад курсу лекцій або окремих розділів навчальної дисципліни), навчальна програма (навчальне видання, що визначає зміст, обсяг, порядок вивчення і викладання певної навчальної дисципліни чи її розділу), методичні рекомендації / методичні вказівки (навчальне або виробничо-практичне видання, в якому роз’яснюється певна тема, розділ або питання навчальної дисципліни, практичної діяльності; подається методика виконання окремих завдань, виду робіт тощо), практикум (навчальне видання практичних завдань і вправ, що сприяють засвоєнню набутих знань, умінь і навичок).
У свою чергу посібники діляться на: наочні посібники (зміст передається здебільшого зображальними засобами); практичні (призначається це видання передусім практичним працівникам для оволодіння знаннями та навичками при виконання будь-якої роботи, операції, процесу); навчальні (навчальне образотворче видання матеріалів, призначене для сприяння вивченню, викладанню чи виконанню); навчально-методичні (подається методика викладання навчальної дисципліни, її частини чи розділу; або методика виконання).
3. Назвіть методи на емпірічному та теоритичному рівнях дослідження
До методів, що застосовують на емпіричному й теоретичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, моделювання та ін.
Абстрагування (від латинського терміну abstrahere, що означає відволікання) - це уявне відвернення від неістотних, другорядних ознак предметів і явищ, зв´язків і відношень між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Абстракція являє собою одну з таких сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від почуттєвого сприймання до уявного образу. Іноді абстраговані властивості і відношення пов´язуються з відомими класами об´єктів («метал», «натуральне число», «рослина»). У інших випадках вони уявляються ізольовано від тих предметів, з якими вони дійсно нерозривно пов´язані («корисність», «краса», «моральність»).
Абстракція виділяє з явища одну певну сторону в «чистому вигляді», тобто у такому вигляді, в якому вона дійсно не існує. Наприклад, не буває «явища» чи «закону» взагалі, існують конкретні закони і явища. Але без введення абстрактного поняття «явище» дослідник не здатний глибоко зрозуміти будь-яке конкретне явище.
Процес абстрагування проходить два етапи.
Перший етап: виділення важливого в явищах і встановлення незалежності або дещо слабкої залежності досліджуваних явищ від певних факторів (якщо об´єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна відволіктися від останнього як несуттєвого).
Другий етап: він полягає у тому, що один об´єкт замінюється іншим, простішим, котрий виступає «моделлю» першого.
Абстрагування може застосовуватись до реальних і абстрактних об´єктів (таких, що вже раніше пройшли абстрагування). Багатоступінчасте абстрагування приводить до абстракцій зростаючого ступеня узагальнення.
Існують деякі види абстракції:
- ототожнення - утворення понять шляхом об’єднання предметів, пов´язаних відношеннями типу рівності в особливий клас (відволікання від деяких індивідуальних властивостей предметів);
- ізолювання - виділення властивостей і відношень, нерозривно пов´язаних з предметами, і позначення їх певними назвами;
- конструктивізації - відволікання від невизначеності меж реальних об´єктів (зупиняється безперервний рух тощо);
- актуальної нескінченності - відволікання від незавершеності (і завершеності) процесу утворення нескінченної множини, від неможливості задати її повним переліком всіх елементів (така множина розглядається як існуюча);
- потенційної здійсненності - відволікання від реальних меж людських можливостей, зумовлених обмеженістю тривалості життя за часом та у просторі (нескінченність виступає вже як потенційно здійсненна).
Процеси абстрагування в системі логічного мислення тісно пов´язані з іншими методами дослідження і передусім з аналізом і синтезом.
Аналіз - це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез, навпаки, є наслідком з´єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.
Аналіз та синтез взаємопов´язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об´єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.
Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використовуються на стадії поверхового ознайомлення з об´єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об´єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші вимірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для проникнення в його сутність він недостатній.
Зворотний, або теоретичний, аналіз і синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв´язках різноманітних явищ.
Найглибше проникнути в сутність об´єкта дає змогу структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиблено вивчають причинно-наслідкові зв´язки. Цей тип аналізу і синтезу потребує виділення в складному явищі таких елементів, таких ланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об´єкта.
Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових судженнях встановлюються зв´язки між предметами чи явищами або між їхніми певними ознаками. Шлях до судження проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв´язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим: на основі вже існуючих висновків робляться нові. Існує два основні види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).
Індукція (від латинського inductio - наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції - це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень.
Дедукція (від латинського deductio - виведення) - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Дедуктивним у широкому розумінні вважається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні - доведення або виведення твердження (наслідку) з одного або кількох інших тверджень (посилань) на основі законів логіки, що мають достовірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основі застосування методів логічного аналізу.
Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв´язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.
Моделювання - непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об´єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об´єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під моделлю розуміють уявну або матеріально реалізовану систему, котра, відображаючи чи відтворюючи об´єкт дослідження, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об´єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджуваному явищу, процесу.
Серед методів теоретичних досліджень передусім слід назвати історичний, логічний, системний, когнітивний, моделювання та ін. методи системного аналізу, які передбачають вивчення складних об´єктів, систем в комплексі. Тут широко використовуються ЕОМ для вирішення і аналізу складних математичних задач щодо оптимізації процесів і управління процесами на транспорті та великих підприємствах.
До методів теоретичного дослідження слід також віднести:
- метод сходження від абстрактного до конкретного;
- метод ідеалізації;
- метод формалізації;
- аксіоматичний метод.
Сходження від абстрактного до конкретного - це одна з форм наукового пізнання. Згідно з цим методом мислення бере свій початок від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні і від нього - до конкретного в мисленні.
Метод ідеалізації - мислене конструювання об´єктів, яких немає в дійсності, або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації: позбавити реальні об´єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (мислено) ці об´єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:
- багатоступінчастому абстрагуванню;
- переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості;
- простому абстрагуванню.
Формалізація - метод вивчення різноманітних об´єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.
Переваги формалізації:
- вона забезпечує узагальненість підходу до вирішення проблем;
- символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;
- однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);
- дає змогу формувати знакові моделі об´єктів і замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.
Завдяки своїй специфічності, формалізація забезпечує узагальненість підходу до розв´язання пізнавальних проблем. Крім того, символіка штучної мови надає стислості й чіткості фіксації значень формалізованих об´єктів пізнання, надає однозначності розуміння їх структури (на відміну від двозначності при застосуванні звичайної мови).
Формалізація, як правило, пов´язана із застосуванням математичного апарату. Як метод, формалізація, зводить дослідження реальних змістових сторін об´єктів, властивостей і відношень до формального дослідження відповідних їм знаків (абстрактних об´єктів); широко застосовується при математичному моделюванні у багатьох галузях науки.
Серед великої різноманітності загальнонаукових методів окремо виділяють історичний і логічний методи дослідження, які дозволяють мислено відтворити досліджуваний об´єкт у всій його об´єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку. За допомогою логічного методу дослідник на основі опрацювання, критичного аналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення. Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв´язки та закономірності розвитку.
Загальнонауковий статус мають математичні (тобто кількісного вивчення процесів і явищ) і, зокрема, аксіоматичний, статистичний, а також системно-структурні, кібернетичні, теоретико-інформаційні методи досліджень. Математичні методи важливого значення набувають при обробці матеріалів дослідження.
Аксіоматичний метод - це засіб побудови наукової теорії, при якому без доведення приймаються деякі твердження (аксіоми), а потім використовуються для доведення інших тверджень (теорем) за логічними правилами.
Література
1. «Основи наукових досліджень» Навчальний посібник / Цехмістрова Г.С. - Київ: Видавничий Дім «Слово», 2003.- 240 c.