РефератыФилософияТеТеорія неповної раціональності Г. Саймона

Теорія неповної раціональності Г. Саймона

Чорноморський державний університет


ім. Петра Могили


комплексу «Києво-Могилянська Академія»


Економічний факультет


Реферат


На тему: «Теорія неповної раціональності Г.Саймона»


Виконав:


Студент 213 групи


Шепелюк Олександр


Перевірила:


Лапаніна В.В.


Миколаїв-2011


У сучасній економічній літературі існує кілька трактувань поняття "раціональність"


Під строгою, класичною інтерпретацією дане поняття означає можливість оцінки всіх наявних альтернатив для вибору найкращої. Така ідеалізація дозволяє оцінити максимально можливі перспективи, здійснити розрахунок оптимальних параметрів. Такий варіант раціональності прийнято називати "повною". Ідея "повної раціональності" закладена в побудову економічних моделей і ґрунтується на припущенні про наявність достатньої інформації для найкращого вибору.


В 50- е рр. XX в. при спробі наблизити економічну теорію до практики з'явилася концепція "обмеженої раціональності". Мотивація людини економічного зв'язувалася із прагненням до досягнення найкращого результату, але його одержання практично обмежене неповнотою інформації. У даній концепції була зроблена спроба заміни принципу "раціональності" принципом "задовільності". Автором концепції "обмеженої раціональності" виступив американський економіст Г. Саймон.


Уважається, що слабкою формою раціональності виступає раціональність, обмежена якими-небудь заборонами: мораллю, традиціями, юридичними законами, адміністративними або стратегічними бар'єрами.


Спрощені мікроекономічні моделі далеко не завжди враховують втручання держави, яка існує на всіх ринках без винятку тією чи іншою мірою . Суспільство накладає свій відбиток на раціональний вибір. Релігія, ідеологія відбивають почуттєву сторону поведінки індивіда. Мир стає різноманітним, і в міру розвитку суспільства економічний інтерес починає поступатися місцем іншим соціальним феноменам.


Постулати принципу обмеженої раціональності за Г. Саймоном ґрунтуються на тому, що «абсолютної раціональності» не буває:


1. Наявна в менеджера інформація про природу проблеми і можливі варіанти її вирішення свідомо неадекватна. Одержати більш точну і повну інформацію неможливо (звичайно через відсутність грошей чи часу). Значна частина наявної інформації не релевантна, тому використання дуже спрощених моделей дійсності цілком виправдане.


2. Наявна інформація сприймається перекручено. Людська пам'ять здатна утримувати лише обмежений обсяг інформації. Здатність людського розуму до правильного вибору оптимального варіанта дій теж обмежена.


3. Менеджер прагне не до максимального, а до задовільного результату. Йому можуть бути відомі не всі альтернативи: досить, щоб він був обізнаний хоча б з одним прийнятним варіантом.


Процес прийняття рішень відповідно до принципу обмеженої раціональності виглядає так:


- виявлення потреби;


- визначення мети і формування набору критеріїв, що характеризують мінімально прийнятний варіант;


- пошук альтернатив (як правило, він проводиться в обмеженій добре знайомій області; набір розглянутих альтернатив свідомо неповний);


- вибір варіанта, що забезпечує прийнятний результат.


Відповідно до принципу обмеженої раціональності основне завдання контролінгу -- раціоналізація процесу прийняття управлінських рішень на основі використання методів прийняття рішень в умовах невизначеності. Головна відмінність цього підходу від попереднього (класичного раціонального) полягає в концентрації контролінгу не стільки на оптимізації, скільки на встановленні обмежень, що характеризують прийнятні варіанти.


Г.Саймон вперше в роботі 1957 року відкинув ідею ідеальної раціональності та


запропонував використовувати поняття обмеженої раціональності – описову теорію прийняття рішень. За ці дослідження Г.Саймон отримав Нобелівську премію по економіці. Детально ідеї моделі викладені були пізніше в книзі.


Базовим концептом моделі є не поняття оптимальності, а «задовільності» («satisfying»). За такої інтерпретації раціональної поведінки, міркування слід проводити настільки довго, наскільки це потрібно, настільки довго, щоб можна було отримати «цілком прийнятну», однак не обов’язково найкращу з можливих, відповідь, оскільки в реальному світі ми рідко маємо в розпорядженні засоби для пошуку оптимального рішення.


Г.Саймон показав, що економічна модель, яка побудована на ідеалізації досконалого агента, втрачає свою передбачальну силу. Визначення раціональності в стандартних концепціях раціональності як ідеальної, або такої що наближається до ідеальної, базується на принципі оптимальності. Втім, люди не оптимізують свій вибір так, як того вимагає теорія раціонального вибору. В реальності люди часто обирають не оптимальні, однак, все ж таки достатньо непогані альтернативи.


Г.Саймон: «Здібність людського розуму формулювати та вирішувати складні завдання є занадто малою в порівнянні з масштабами задач, для яких потрібно шукати рішення, щоб здійснювати раціонально ефективну поведінку в реальному світі або хоча б добиватися прийнятного наближення до такої об’єктивної раціональності».


Обмежена раціональність позначає феномен когнітивної обмеженості людей в пошуках, використанні та баченні релевантної та доступної інформації в процесі прийняття рішення. Наявність інформації та наявні обчислювальні ресурси обмежують раціональність суб’єкта, який приймає рішення та вирішує завдання. Роль обчислювальних ресурсів в прийнятті рішення розуміють в широкому сенсі: слід враховувати способи отримання асиміляції перегляду, маніпуляції інформації та знання.


Вагомість результату Г.Саймона в тому, що він показав, як стандартна економічна модель не враховує реальні когнітивні обмеження людей. Люди просто не можуть бути ідеально раціональними в силу своєї антропологічної фізичної обмеженості, якщо прийняти нормативні стандарти. Тобто пояснити відхилення від оптимальної поведінки можливо апелюючи не до контингентних психологічних факторів, а до когнітивної архітектури суб’єкта, який завжди приймає рішення, знаходячись в конкретній ситуації.


Раціональність тому «часткова», що обмежена когнітивною архітектурою, яка визначає обчислювальні ресурси суб’єкта дії чи рішення. В зв’язку з цим можна уточнити поняття нормативності, виділивши два рівні нормативності: оцінки та рекомендації. «Перспективна модель» раціональності визначає, як слід міркувати з врахуванням когнітивних обмежень.


Відхилення від нормативних стандартів пояснюють обмеженнями когнітивної архітектури, а відхилення від перспективної моделі реальних м

іркувань можна кваліфікувати як помилки, які підлягають виправленню шляхом тренувань та навчання.


Г.Саймон вважав, що концепт обмеженої раціональності не вимагає відмови від класичних моделей економіки: «На цей час не потрібно більше моделей. Нам потрібні факти, які скажуть нам, які моделі варто будувати та перевіряти».


Втім ідея обмеженої раціональності отримала широку популярність в психології та біхевіористичній економіці, оскільки виявилась евристично та концептуально актуальною для досліджень реальних процесів прийняття рішень, проблеми common sense, його природи та співвідношення з нормативними стандартами.


Роботи Г.Саймона стали початком трансформаціях моделей раціональності, релевантних для досліджень та формування теоретичних підстав в галузі штучного інтелекту. Формальною специфікацією обмеженої раціональності стала «обмежена оптимальність» С. Расела. В моделі обмеженої оптимальності корисність рішення є функцією від якості бажання та часу вибору бажання. За принципами такого типу раціональності, обмежений оптимальний агент веде себе так добре, наскільки це можливо за умов заданих обчислювальних ресурсів. «Обмежена оптимальність» специфікує оптимальність програми, а не оптимальність дій чи обчислювальну оптимальність. Оптимальність раціонального вибору задається через програми, що забезпечує в свою чергу можливість уникнути обмежень для раціонального агенту, які не могли б бути опрацьовані програмою. Дії та обчислення контролюються програмою, а саме, програмою, над якою сам програміст має контроль.


Розробки моделей обмеженої раціональності також сприяли виникненню нових метанормативних програм (наприклад, натуралізм) та задали новий ракурс дослідження сommon sense знання та міркувань (наприклад, як принципово евристичної діяльності). Оскільки в межах цієї роботи неможливо описати всі наслідки нової методологічної парадигми дослідження раціональності, я зосередився лише на дослідженні підстав оцінки раціональності та епістемічних гарантій в психології та біхевіористичній економіці.


Висновки


концепт завдання модель дослідження


В традиції логіцизму сформувалася ідея того, що нормативна теорія раціональності задає стандарти, за допомогою яких реальні міркування можуть бути оцінені як правильні чи не правильні. Норми визначають, які факти слід спостерігати, якщо суб’єкт поводиться раціонально, однак визначення норм та їх обґрунтування – це окремий від емпіричних досліджень проект. Це стосується як теоретичної, так і практичної раціональності. В межах економічної моделі раціональності Л.Савейдж (1954) формалізував правила індивідуального прийняття рішень, Дж. Фон Нейман, О.Моргенштайн (1944) формалізували правила стратегічного прийняття рішень. Економічну модель ідеального раціонального агента вважали корисною апроксимацією для моделювання та передбачення реальної економічної поведінки. Ситуація в теоретичній економіці істотно не змінилася і після появи оригінальних новаторських робіт Г.Саймона, видатного американського математика, економіста, психолога та кібернетика. Втім, його ідеї виявились плідними для розуміння природи раціональності та були широко залучені в емпіричних дослідженнях реальних процесів прийняття рішення та формування нових теоретичних підстав в галузі штучного інтелекту.


В реальних складних ситуаціях досягнення ідеальної раціональності, за якої інтелектуальний агент діє так, щоб можна було досягти найкращого результату, вимагає занадто високих обчислювальних ресурсів: оскільки вибір дій потребує розрахунків, розрахунки потребують часу, то досконалий раціональний агент не існує для нетривіальних обставин. Моделювання дій реального агента здійснюється в рамках «обмеженої раціональності» – дії організуються відповідно до тих ситуацій, коли не вистачає часу для всіх тих дій, які дійсно могли б вимагатися відповідно до стандартів «ідеальної раціональності». В свою чергу розуміння того, які обмеження накладені на раціональність в реальних ситуаціях міркувань та прийняття рішень, спричинило трансформацію розуміння раціональності та стратегій обґрунтування норм раціональності. Психологи та економісти приступили до створення нормативних стандартів раціональності, які відображають психологічно правдоподібні способи міркувань людей. Ця гілка досліджень, найбільш радикально протистоїть традиційному погляду на раціональність у філософії та економіці. Хоча асиметричність стосунків між дослідниками, які сформувалися в межах стандартної погляду на раціональність, не були порушені принципово, в методологічному плані результати цих досліджень активізували проблему адекватності нормативних моделей в якості стандартів для реальних процесів прийняття рішень, проблему співвідношення нормативних стандартів та common sense міркувань.


Література


1.Рассел С., Норвиг П. Искусственный интеллект: современный подход. – М., – 2006.


2.Anderson J.R. The adaptative Character of Thought.- LEA. Hove and London. – 1990.- p. 28.


3.Cohen L.J. Can human irrationality be experimentally demonstrated? //Behavioral and Brain Sciences. – Vol. 4. –


1981. Р.317-370.


4.Evans J. St. B. T., Barston, J.L., Pollard, P. On the conflict between logic and belief in syllogistic reasoning.


//Memory and Cognition. – Vol. 11. – 1983. – Р. 295-306


5.Gigerenzer, G. and Goldstein, D. G. Reasoning, the fast and frugal way: Models of bounded rationality


//Psychological Review- Vol. 103, – 1996. Р. 650-669.


6.Hardy-Vallée B., Thagard Р. How to Play the Ultimatum Game: An Engineering Approach to Metanormativity


//Philosophical Psychology. – Vol. 21. – №:2. – 2008. – Р. 173 – 192.


7.Johnson-Laird, P. N., Byrne, R. M . J. Deduction. – Hillsdale, NJ: Erlbaum. -1991.


8.Kahneman D., and Tversky A. A subjective probability: A judgement of representativeness //Cognitive


Psychology. – Vol. 3. – 1972. – Р. 430-454.


9.Tversky A. Kahneman D. Rational choice and the framing of decisions //The Journal of Business. -Vol. 59. – №


4. -1986. P. 251–278.


10.Kahneman D., P. Slovic, A. Tversky. Judgement under uncertainty: Heuristics and biases. – Cambridge:


Cambridge University Press. – 1982.


11.Kahneman D., and Tversky A. On the Reality of Cognitive Illusions: A Reply to Gigerenzer's critiqueю


//Psychological Review. – Vol.103. – 1996. – Р. 582-591.


12.Newell, A. (1982). The knowledge level. //Artificial Intelligence. – Vol.18. – 1982. Р.87-127.


13.Pollock J.L. Defeasible reasoning //Cognitive Science. – Vol. 11. – 1987. – Pp. 481-518.


14.Savage L. J. The foundations of statistics. – New York: Wiley. – 1954.


15.Simon H. A. Models of bounded rationality. -Cambridge, MA: MIT Press. -1982.


16.Simon H. A. Models of Man: Social and Rational. – John Wiley, New York. -1957.


17.Neuman J. von and Morgenstern O. Theory of Game and Economic Behavior. – Princenton University Press


New Jersey. – 1944.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Теорія неповної раціональності Г. Саймона

Слов:1709
Символов:14499
Размер:28.32 Кб.