МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОДІЛЛЯ
Кафедра обліку та аудиту
з дисципліни
“Гроші та кредит”
НА ТЕМУ:
“ ВЕКСЕЛЬНИЙ ОБІГ. РОЗВИТОК ВЕКСЕЛЬНИХ
ОПЕРАЦІЙ НА УКРАЇНІ ТА В ІНШИХ
ЕКОНОМІЧНО-РОЗВИНУТИХ КРАЇНАХ”
Виконав:
ст.гр. ЕК-31
Левицький К.В.
Перевірила:
Хрущ Н.А.
Хмельницький, 2000
План.
Вступ ………………………………………………………………………………………………………………………………………………
1. Вексельний обіг в Україні: становлення і розвиток…………………………………
2. Вексель, та його функції в країнах з розвинутою економікою…………
Висновок…………………………………………………………………………………………………………………………………………
Література……………………………………………………………………………………………………………………………………
Вступ
Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя.
В залежності від мети і характеру операцій, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення, окрім комерційного розрізняють фінансові, казначейські, бланкові, фіктивні та інші векселі.
Векселі, походження яких не викликано реальним переміщенням ні товарів, ні грошей є фіктивними. До них відносяться: бронзові, дружні та зустрічні векселі.
Вексель – це один з важливих кредитно-розрахункових документів, який виконує функції платіжного документа і може використовуватися як інструмент для інкасування боргів.
Вексель починає циркулювати на ринку, виконуючи такі функції грошей, як засіб обігу і як засіб платежу. Завдяки таким властивостям вексель зменшує потребу в грошах, значно прискорює оборот товарів оскільки вирішує проблему взаєморозрахунків між товаровиробниками.
У практиці вексельного обігу існує три можливості використання векселя:
1) власник зберігає вексель у своєму активі до настання строку платежу і особисто пред’являє його до оплати;
2) власник векселя замість грошей використовує вексель, протягом строку його дії для погашення власних грошових зобов’язань;
3) власник векселя може продати його до настання строку платежу банку, тобто врахувати вексель. Але банк заплатить йому не повну суму, що зазначена на векселі, а утримує з вексельної суми відповідний процент. При цьому банк бере на себе вексельні зобов’язання
Фактор безумовності платежу, серйозні наслідки протесту підкреслюють перевагу векселя над іншими формами боргових зобов’язань.
1.Вексельний обіг в Україні:
становлення і розвиток
3 вексельним обігом пов'язуються небезпідставне сподівання щодо оздоровлення вітчизняної економіки. Однак формування вексельних відносин серед суб'єктів господарської діяльності, яке викликало позитивні економічні зрушення, виявило водночас i не мало негативних явищ. Останні значною мірою пояснюються пошуковим характером відродження векселя, застосування якого у господарському обороті припинилося внаслідок проведення фінансово-кредитної реформи 1930—1932 років, що призвело до втрати практичного досвіду здійснення вексельних операцій суб'єктами підприємництва. Так само і державні інститути втратили або ж зовсім не набули досвіду державного регулювання вексельних відносин, у зв'язку з чим виникають численні протиріччя, якими супроводжується розвиток вексельного законодавства в Україні. Подолання вад періоду становлення вексельного o6iry є першочерговим завданням, вирішення якого потребує поєднання зусиль державних інститутів, фахівців у галузі вексельного права та фінансів, а також суб’єктів підприємницької діяльності.
Універсальність сфери застосування, різноманітність видів та форм, у яких векселі можуть виступати на внутрішньому i зовнішньому ринках, а також функції, що їх векселі виконують у господарському обороті, перетворили вексель на один із провідних фінансових інструментів ринкової економіки[1]
.
Як сказано у Законі України від 14 жовтня 1992 року № 2680-XII "Про
цінні папери i фондову біржу", "вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)"[2]
.
Таке стисле визначення, привело до того, що сфера використання векселів у господарському обороті стала надзвичайно широкою. Виконуючи роль безготівкових грошей, вексель може застосовуватись як інструмент розрахунків у всіх випадках, коли господарські операції здійснюються з відстрочкою платежу. Це означає, що засобом o6iry в період, який збігається з терміном наданої відстрочки, слугують не гроші як такі, а відображені у грошовій формі боргові зобов'язання, функції яких може виконувати вексель. Тільки на момент настання терміну платежу дія векселя як засобу розрахунків закінчується I гроші, виконуючи функцію засобу платежу, завершують процес обміну. На цьому етапі векселедержатель може також погасити векселем свою заборгованість перед векселедавцем і, таким чином, завершити господарську операцію без залучення коштів. Отже, застосування векселів одночасно дає змогу розвантажити банківську систему та прискорити i здешевити розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності.
3 огляду на сказане слід зауважити, що приписування векселю невластивої йому функції платіжного засобу, яке є досить поширеним у вітчизняній нормативно-правовій i спеціальній літературі, навряд чи можна визнати правомірним.
Застосування в o6iгy двох видів векселів — простих i переказних — забезпечує гнучку систему їх використання залежно від характеру господарської операції i кількості суб'єктів, що беруть у них участь, а також відповідно до стану дебіторської заборгованості векселедавця, який визначає потенційну можливість переведення боргу.
Якщо умови дають можливість векселедавцю розрахуватися з векселедержателем наявними коштами або якщо векселедавець не має боржників, на яких він міг би перевести свій борг перед векселедержателем, інструментом розрахунків має бути простий вексель. Якщо ж господарська операція включає кілька суб'єктів, пов'язаних взаємними борговими вимогами, або векселедавець для забезпечення розрахунків з векселедержателем має попередньо стягнути борг зі свого боржника, доцільним буде застосування переказного векселя. Схема розрахунків за переказним векселем у цьому разі буде раціональнішою та ефективнішою, ніж за умов оформлення такої угоди простими векселями.
Кожен із названих видів векселів може набувати різноманітних форм.
Основними формами векселя є комерційні (товарні) та фінансові векселі.
Комерційні векселі застосовуються як інструмент у розрахунках за поставлену продукцію, виконані роботи або надані послуги. В даній ситуації відстрочка платежу є, власне, комерційним кредитом.
Фінансові векселі обслуговують позики, які суб'єкти господарської діяльності надають один одному за рахунок наявних тимчасово вільних коштів.
Нині в Україні фінансові векселі представлено банківськими векселями, які, по суті, виконують роль депозитних сертифікатів i за своїм змістом та спрямованістю можуть бути лише умовно віднесені до фінансових векселів.
Застосування інших форм векселів в Україні заборонено, оскільки вони є занадто зручними інструментами для зловживання i у сфері господарських
відносин, i у сфері розрахунків із бюджетом.
Форма, в якій вексель виступає у господарському обороті, до певної міри зумовлена його функціями.
Важливою функцією векселя є його спроможність бути знаряддям комерційного кредиту в умовах, коли особливого значення в Україні набувають такі чинники економічного розвитку, як фінансове забезпечення та фінансове регулювання діяльності суб'єктів підприємництва.
Фінансове забезпечення передбачає формування фінансових ресурсів за
рахунок прибутку, залучення акціонерного капіталу, кредитів i в окремих
випадках бюджетних асигнувань. Наймобільнішою та найефективнішою формою фінансового забезпечення в умовах обмеженості джерел власних коштів є кредитування підприємств, яке здійснюється у вигляді банківського або комерційного кредиту.
Призначення банківського кредиту полягає у концентрації та раціональному розміщенні тимчасово вільних фінансових ресурсів відповідно до потреб національної економіки й окремих суб'єктів підприємницької діяльності. Виконуючи роль посередника, комерційний банк отримує за це відповідну винагороду — складову позикового відсотка, який сплачує позичальник. Застосування комерційного кредиту дає змогу укладати угоду безпосередньо між кредитором i позичальником, прискорюючи рух фінансових ресурсів i суттєво знижуючи їх вартість. В умовах існування банківського i комерційного кредиту суб'єкти підприємницької діяльності отримують можливість обирати ту форму кредиту, яка найбільше відповідає економічній ситуації, що призвела до утворення дефіциту коштів.
За рахунок розвитку комерційного кредиту в економіці утворюється конкуренція фінансового i промислового капіталу, що є однією з умов формування ринкової інфраструктури. Водночас комерційна форма кредиту перебуває у тісній взаємодії з банківським кредитуванням. Пряме банківське кредитування постачальника підсилює його здатність до комерційного кредитування. У той же час банківські позики, надані покупцям, скорочують їх потребу в комерційному кредиті. Непряме банківське кредитування за умов застосування суб'єктами підприємництва комерційного кредиту здійснюється у формі обліку векселів та у формі видачі позики під заставу векселів.
Розширення облікових i заставних операцій банків із векселями є важливим чинником розвитку комерційного кредиту i застосування векселів суб'єктами підприємницької діяльності. Впевненість постачальників у тому, що банк у будь-який час обслугує вексель або надасть позику під вексельну заставу, створює сприятливі умови для надання ними своїм клієнтам відстрочки платежу у вигляді комерційного кредиту.
3 іншого боку, не можна недооцінювати i впливу комерційного кредитування на розвиток кредитної діяльності банків: застосування суб'єктами підприємництва комерційного кредиту зменшує тиск на банківську систему, оскільки не всі векселедержателі звертаються до банків щодо обліку векселів або прийняття їх у заставу; завдяки безумовному характеру платежів за векселями знижуються банківські ризики неотримання або неповного отримання коштів за вексельними зобов'язаннями; розвиток операційної діяльності банків із векселями створює додаткові умови для зростання продуктивних активів банків i збільшення на цьому грунті їх процентних доходів i прибутку.
Застосування комерційного кредиту в умовах сучасної економічної ситуації, яка загрожує загостренням платіжної кризи, є природним розвитком товарно-грошових відносин, що потребують відмови від монополізму банківської системи у галузі кредитування суб'єктів підприємницької діяльності.
Сьогодні понад 90% поточних зобов'язань суб'єктів підприємництва створюється за рахунок комерційного кредиту.
Майже повне ігнорування комерційних банків у розв'язанні підприємствами проблем отримання короткострокових кредитів на забезпечення своєї поточної діяльності пояснюється кредитною політикою банків, яку вони проводять в умовах уповільнення розрахунків i неплатежів.
Прагнення банків уникнути ризиків, пов'язаних із кредитуванням, або
принаймні компенсувати ймовірні втрати від неповернення суми основного
боргу спонукає їх до підвищення позикових відсотків та ускладнення умов надання кредиту. Невигідні для суб'єктів підприємництва умови банківського кредитування (висока вартість кредиту, жорсткі санкції за порушення умов кредитної угоди) змушують їх шукати альтернативні варіанти фінансування. Очевидною альтернативою банківському кредитуванню в середині 90-х років став вексель як інструмент комерційного кредиту.
Полегшуючи реалізацію продукції, комерційний кредит сприяє прискоренню обігу фінансових i матеріальних ресурсів i виступає додатковим чинником відновлення збалансованості грошової i товарної маси. Воднораз, створюючи умови для розвитку вексельного o6iry, комерційний кредит зменшує кількість необхідних для обігу коштів i знижує потребу у прямих банківських кредитах. 3 допомогою одного векселя може бути укладено кілька торгових угод, перш ніж його буде обліковано в комерційному банку, а у багатьох випадках вексель може взагалі не обліковуватися банком.
На першому етапі впровадження векселів привело до збільшення обсягу
обігових коштів підприємств в умовах гострого дефіциту грошей, що відповідало меті застосування векселів. На той час вексельний o6ir здійснювався за схемами, які передбачали розрахунок векселями за номіналом. Ці схеми, вирішуючи завдання неплатежів, призводили до вилучення з o6iry коштів, що стало причиною катастрофічного зростання заборгованості підприємств своїм працівникам з виплати заробітної плати.
Обстеження низки підприємств електроенергетики, свідчать про поступове зростання питомої ваги залишків дебіторської заборгованості, оформленої векселями, з 20% на початок і998 року до 28% на початок 2000 року. Воднораз спостерігається стабілізація частки залишків векселів у кредиторській заборгованості на рівні 8—10%, що до певної міри відображає специфіку підприємств електроенергетики i спонукає їх до продажу одержаних векселів на фондовому ринку з метою залучення коштів у господарський оборот.
Процес вимивання з обігу коштів охопив майже всі галузі національної економіки, які застосовували векселі у господарському обороті. Тому частина векселів почала надходити на Українську фондову біржу та до інших посередників, де здійснювався їх продаж із відповідним дисконтом. Схема розрахунків за операціями з векселями стала складнішою: поряд із розрахунками за номіналом здійснюються розрахунки з дисконтом за кошти.
Починаючи з 1998 року частка векселів у загальному обороті УФБ зростала з 10,1% до 65,1% на початок 1999 року, теля чого поступово знижується до 20— 25%. На жаль, дані про o6iг векселів на організованому фондовому ринку України не дають змоги зробити висновок про стабілізацію їх рівня у загальному обігу. Коливання цього показника засвідчує нестабільність фінансового ринку України та недосконалість вітчизняного вексельного законодавства.
Використання векселів у міжнародних розрахунках стало причиною того, що правове забезпечення вексельного o6iry (вексельне право), відповідаючи національним потребам кожної країни, завжди було спрямоване на уніфікацію в інтересах світового співтовариства. Використання векселів для міжнародних розрахунків спонукало країни, пов'язані між собою економічними та культурними традиціями, здійснити ряд заходів щодо уніфікації вексельного законодавства Більшість країн Європи та багато інших країн світу приєдналися до Женевських конвенцій або уніфікували своє законодавство на їх основі, створивши женевську систему вексельного права. Країни, вексельне законодавство яких спирається на англійський закон про переказні векселі утворили аналогічну англо-американську систему вексельного права.
Україна у складі колишнього СРСР приєдналася до Женевських вексельних конвенцій. Однак, замість офіційного перекладу, в СРСР постановою ЦБК i РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341 було прийнято положення “Про переказний i простий вексель”, текст якого фактично i є перекладом уніфікованого закону російською мовою. Оскільки приєднання СРСР до Женевських вексельних конвенцій мало на меті забезпечення потреб зовнішньої торгівлі, у господарській діяльності векселі не застосовувалися до 1992 року.
У 1991 році Україна фактично підтвердила дію вексельних конвенцій на своїй території Законом України від 12 вересня 1991 року № 1543-XII "Про
правонаступництво України", який став правовою основою відродження вексельного o6iry.
Наслідком цього було прийняття Постанови Верховної Ради України від
17 липня 1992 року № 2470-XII "Про застосування векселів у господарському обороті України". Проте спроба запровадження вексельного o6iry на той час не отримала позитивного результату. Передусім це сталося через відсутність в Україні будь-яких механізмів упровадження векселів у господарський оборот.
У тексті Постанови № 2470 міститься лише вказівка "ввести вексельний обіг з використанням простого I переказаного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року" та доручення "Кабінету Міністрів України разом з Національним банком України до 1 липня 1992 року розробити i затвердити правила виготовлення та Використання вексельних бланків" i "Кабінету Міністрів України до і вересня 1992 року здійснити заходи по координації підготовки міністерств i відомств до Використання векселів у господарському обороті".
Навіть якщо не брати до уваги твердження фахівців вексельного права про відсутність на час прийняття Постанови № 2470 українського чи російського перекладу Уніфікованого закону про переказані векселі та прості векселі, введення векселів у господарський оборот не мало шансів на успіх
Немає потреби доводити, що подолання цих перешкод вимагало розробки досконалого економіко-правового механізму застосування векселів, яку
неможливо було здійснити у встановлений Верховною Радою термін. Цю неможливість, власне, i продемонструвала спільна Постанова Кабінету Міністрів України i Національного банку від 10 вересня 1992 року № 528, якою було затверджено "Правила виготовлення i використання вексельних бланків".
Відновивши дію "Положення про переказний i простий вексель" (Постанова ЦВК i РНК СРСР від 7 серпня 1937 року №104/1341), згадані установи додали до неї низку власних положень, які стали особливостями національного вексельного законодавства. Отже, замість перекладу i впровадження тексту Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, в Україні було впроваджено положення "Про переказний та простий вексель", яке майже не відрізняється від Уніфікованого закону.
Для практичного застосування це навряд чи мало б значення, якби не
особливості, які згідно з Постановою № 528 необхідно враховувати i які суперечать змісту i духу як Уніфікованого закону, так i аналогічного йому положення. Ці особливості суттєво обмежили права суб’єктів вексельного o6iry, a, саме: до суб’єктів вексельного o6iгy за Постановою № 528 належать тільки "юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, а видача векселів передбачається лише для оплати поставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України". Завдяки цьому винятку банківська система успішно використовує векселі, сфера застосування яких охоплює кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, комерційні та довірчі операції.
Що ж до інших суб’єктів економічної діяльності, то їм, по суті, було відмовлено у використанні векселя як універсального фінансового інструменту. інакше кажучи, з усіх можливих форм векселя суб’єктам підприємницької діяльності дозволено застосовувати у господарському обороті лише товарні векселі слід також зауважити, що виходячи з назви (Правила виготовлення i використання вексельних бланків) Постанова № 528 мала б регулювати тільки питання, пов'язані із виготовленням, реалізацією, заповненням, зберіганням та знищенням вексельних бланків, а не змінювати чи доповнювати норми конвенції, яка є нормативним актом вищої юридичної сили.
Втім, цю дуже незручну для фахівців традицію продовжив Наказ Президента України від 2 листопада 1993 року № 504 "Про оплату державного мита за вексельні бланки", у тексті якого раптово 3'являеться така норма: "Видача та індосамент векселів за межі України не допускаються". Навіть якщо не зважати на те, що експорт векселів не пов'язаний зі сплатою державного мита за вексельні бланки, залишається питання щодо норми Указу № 504 та статті 2 Закону України від 23 квітня 1994 року № 185/94 "Про здійснення розрахунків в іноземній валюті", яка фактично дозволяє не тільки видавати вексель нерезиденту, а й видавати його як передоплату за імпортні товари.
Щоправда, згідно зі статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" на здіснення такої операції слід одержати індивідуальну ліцензію Національного банку України.
Штучне обмеження вексельного o6iry привело до пошуку альтернативних
фінансових інструментів. Деякий час роль векселів у господарському обороті досить успішно виконували угоди уступки права вимоги, які порівняно з векселями мали більш досконале правове регулювання та гуманний податковий режим. Тому у 1992—1998 роках застосування векселів у господарському обороті мало епізодичний, дещо експериментальний характер, наприклад, у сфері розрахунків векселями Національного диспетчерського центру України, лише заборона переведення боргу i уступки права вимоги, яка була встановлена на внутрішньому ринку України та у зовнішньоекономічній діяльності Указом Президента України від 4 березня 1998 року № 167/98 "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами i державними цільовими фондами", справді стимулювала поширення застосування вексельних розрахунків, незважаючи на те, що і законність неодноразово
Наступним етапом розвитку вексельного o6iry стало запровадження у
1996 році випуску та застосування казначейських векселів, яке, на думку його ініціаторів, мало одночасно розв'язати проблему бюджетного фінансування та погашення податкової заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності — кредиторів бюджетних організацій. Крім цього, казначейські векселі, які на першому етапі свого o6iry виконували функцію бюджетного фінансування, на другому етапі прирівнювалися до звичайних векселів суб'єктів підприємницької діяльності і виконували функцію засобу розрахунку або товару.
На жаль, спроба розв'язання проблеми неплатежів шляхом запровадження казначейських векселів не дала позитивних результат. Однією з причин, що призвели до скасування казначейських векселів через їх неефективність у розв'язанні проблеми неплатежів, було протиріччя між спробою державних органів подолати платіжну кризу, забезпечивши бюджетне фінансування хоча б у вигляді казначейських векселів, та небажанням бюджету викуповувати власну заборгованість у повному обсязі, випускаючи казначейські векселі на всю суму цієї заборгованості.
Внаслідок того, що казначейські векселі випускалися лише на частину заборгованості бюджету, виникла черговість їх отримання i, як результат, численні зловживання у цій сфері. Ситуація ускладнювалася тим, що викуп бюджетної заборгованості за допомогою казначейських векселів здійснювався зі значним дисконтом, що порушувало законні інтереси кредиторів бюджету.
Однак, незважаючи на численні вади, в умовах дефіциту державного бюджету казначейські векселі надали хоч i недосконалу, але реальну можливість погашення заборгованості бюджетних організацій перед суб'єктами підприємницької діяльності. Цей висновок підтверджується тим, що в кожному окремому випадку ініціатива щодо здіснення розрахунків за допомогою казначейських векселів виходила від суб'єкта підприємницької діяльності — кредитора бюджетних організацій, а отже, бурхливий розвиток цих операцій відповідав інтересам підприємців.
На жаль, навіть обмежений випуск казначейських векселів призвів до
суттєвого скорочення грошових надходжень до бюджету. Тому Указом Президента України від 24 грудня 1999 року № 1618/99 "Про скасування постанов Кабінету Міністрів України від і жовтня 1998 року № 1573 та від 6 березня 1999 року № 321" o6iг казначейських векселів в Україні було скасовано, оскільки він призводив "до поширення негрошових форм розрахунків з Державним бюджетом України".
Значним кроком у подоланні вад та протиріч вексельного законодавства
стало прийняття Закону України від 6 липня 1999 року "Про приєднання Украли до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований
закон про переказні векселі та прості векселі". Цей закон вільний від будь-яких обмежень, але поряд із ним триває дія Постанови № 528 із особливостями застосування векселів у господарському обороті.
Як позитивний приклад звільнення вексельного o6iry від недоречного врегулювання можна навести Постанову Правління Національного банку України від 11 жовтня 1999 року № 503 "Про внесення змін в Інструкцію №7 про безготівкові розрахунки у господарському обороті України", якою було скасовано безспірне списання коштів за опротестованими векселями. Національний банк України прийняв це своєчасне рішення, зваживши на численні скарги суб'єктів господарської діяльності та банків, що їх обслуговують, для усунення порушень норм Уніфікованого закону та Арбітражного процесуального кодексу України.
Що ж до узгодження Закону України від 6 липня 1999 року i Постанови
№ 528 від 10 вересня 1992 року на рівні Верховної Ради України, то це досі справа майбутнього. До речі, останні зміни у Постанову № 528 було внесено Постановою Кабінету Міністрів № 1576 від 27 серпня 1999 року, тобто більше ніж через півтора місяця після прийняття Закону України від 6 липня 1999 року. Як уже зазначалося, ці зміни не спростували обмежень застосування Уніфікованого вексельного закону в Україні.
Взагалі Закон України від 6 липня 1999 року можна наводити як приклад недбалого ставлення до формування i розвитку законодавчої бази вексельного o6iry. Створюється враження, що серед законотворців не знайшлося нікого, хто уважно прочитав би цей закон. інакше до Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" навряд чи була б додана "Конвенція, якою запроваджено одноманітний закон про переказні векселі i прості векселі".
Невиправдане обмеження прав суб’єктів підприємництва щодо видачі
векселів як передоплати, не спростоване протягом тривалого часу, знайшло
відображення у Положенні (стандартах) бухгалтерського обліку 2 "Баланс",
яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87. У п. 26 цього Положення визначено: "У статі "Векселі одержані" показується заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями". Аналогічно сформульовано п. 52: "У статі "Векселі видані" показується сума заборгованості, на яку підприємство видало векселі На забезпечення поставок (робіт, послуг) постачальників, підрядників та інших кредиторів". Таким чином, до фінансової звітності підприємств потрапило обмеження вексельного o6iry, що прямо суперечить Уніфікованому закону про переказні векселі та прості векселі i вступав у протиріччя з міжнародною практикою вексельного o6iry[3]
.
Виходячи з того, що Положення (стандарти) бухгалтерського обліку розроблено із застосуванням Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) з метою подолання розбіжностей між вітчизняною та міжнародною обліковими системами, особливо прикрим є перенесення до них застарших норм.
Входження у світове співтовариство — процес тривалий i не простий.
Усвідомлюючи це, навряд чи можна сподіватися на стрімке подолання відстані у часі тривалістю майже 70 років, яка віддаляє Україну від держав із розвиненим вексельним обігом. Проте очевидними є i колосальний, як для країни з перехідною економікою, зрушення на цьому шляху. Ініціатива з боку суб'єктів підприємництва, про яку свідчать численні публікації у періодичних виданнях, наочно підтверджує актуальність запровадження вексельного o6iгy в Україні і не залишає сумнівів у тому, що цю складну задачу буде нарешті розв'язано.
Для фахівців, що, як i раніше, пов'язують свої сподівання на стабілізацію економіки з розвитком в Україні вексельного o6iгy, очевидною є необхідність якнайшвидшого подолання суперечностей вітчизняного вексельного законодавства на основі скасування обмежень прав суб'єктів вексельного o6iry та розширення сфери застосування векселів у господарському обороті всіх суб’єктів економіки[4]
.
2.Вексель, та його функції
в країнах з розвинутою економікою
Багатовіковий досвід соціально-економічного життя людства переконливо довів неможливість нормального функціонування ринкової економіки без використання векселів. Вся історія паперових грошей є не що інше, як історія випуску банками в обіг своїх зобов’язань-векселів і регулювання державою цього процесу. Достатньо глянути на англійську купюру вартістю п’ять фунтів стерлінгів, щоб переконатися в її вексельному походженні: поряд з портретом королеви (векселедавця) міститься її обіцянка виплатити пред’явнику даного зобов’язання-купюри (векселедержателю) суму в п’ять фунтів стерлінгів. При цьому платником є Англійський Банк.
З’єднання разом авторитета королеви і платоспроможності національного банку як раз і придає фунту стерлінгів статус надійного засобу платежу. Вже тільки одного цього прикладу достатньо для розуміння виключної важливості вексельного обігу в економіці любої країни.
Вексель по суті являється офіційним письмовим цінним папером юридичної або фізичної особи, який дає його власнику право вимагати з боржника оплату вказаної у векселі суми у встановлений строк.
В країнах з розвинутою і стійкою ринковою економікою вексель застосовується досить широко, добросовісно і надійно виконує функції кредиту і засобу платежу і являється об’єктом різних домовленостей. В цих країнах з урахуванням національних особливостей законодавчо встановлені такі положення: про вексельну дієздатність; про порядок виготовлення, використання вексельних бланків і наслідках його порушення; про пред’явлення векселів до сплати і здійснення протестів. Обговорюються особливості розглядання претензій по векселям та інші процедури вексельного обігу[5]
.
Розпад неефективних міжгосподарських виробничо-кооперативних зв'язків та технологічних ланцюгів, які в минулому супроводжувалися банківськими переказами, чековими платежами та скасуванням платіжних вимог, настільки спотворив процес кредитування, що отримання платежів за продані в кредит товари, надані послуги й виконані в кредит роботи стало майже непередбачуваним. Невизначене становище постачальника погіршувалося ще й загальним зростанням безвідповідальності, зниженням платіжної дисципліни, а особливо тим, що не практикувалась видача документа, який стверджував би взяті зобов'язання покупця і виключав би подальші суперечки щодо наявності і величини боргу.
Ефективно протистояти покращанню стану міжгосподарських зв'язків здатний законодавчо забезпечений і функціонально відрегульований вексельний обіг. Він усуває багато непорозумінь у взаємовідносинах між постачальником і покупцем, а й дає певні гарантії щодо вчасності й повноти отримання платежу.
Насамперед, вексель став найпоширенішим високоліквідним кредитно-розрахунковим документом, абстрактним письмово оформленим борговим зобов'язанням встановленого зразка, за яким боржник повинен безумовно сплатити кошти пред'явникові векселя у встановлений строк і у визначеній сумі. Оскільки звичайний вексель виник з потреб комерційного кредиту, то він може виписуватись як платником, так і продавцем постачальником. В останньому разі платник зобов'язаний дати свою згоду на оплату такого векселя, тобто акцептувати його. Лише після цього вексель стає повноцінним виконавчим документом. Якщо ж такий вексель не акцептовано платником, то він не може перебувати в обігу і повертається постачальникові. Надійність розрахунків посилюється також участю інкасуючого банку, який видає товаророзпорядчі документи покупцеві лише тоді, коли той дасть згоду вчасно сплатити обумовлену у векселі суму.
Як носій відповідної сукупності економічних і правових відносин комерційного кредиту, вексель є одночасно: а) знаком вартості, що відображає реальні вартісні відносини між кредитором і боржником, тому виникає і функціонує в обігу лише на основі взаємного інтересу, довіри і чіткого виконання взятих зобов'язань; б) засобом платежу, що на відміну від паперових грошей не знецінюється, а приносить векселедержателеві додатковий доход; в) цінним папером, який вільно купується і продається на фондовому ринку, здатний дисконтуватися банками, передаватися кому завгодно, нагромаджуватися у фінансових компаніях і на підприємствах. До того ж, перебуваючи в обігу лише визначений контрагентом час, вексель має суворо регламентований механізм вилучення, не тільки вивільняє готівкові кошти із конкретних товарногосподарських операцій, а й скорочує загальну потребу в готівці. Тому виписка векселя є надзвичайно серйозною фінансово-кредитною операцією, за якою стоїть повна матеріальна відповідальність за вчасність платежу. Адже невиконання умов вексельного договору боржником призводить до втрати матеріальних цінностей аж до проголошення такого суб'єкта господарського життя банкрутом[6]
.
Вексель може багатократно передаватися як платіжний засіб і погашається лише після закінчення строку платежу. Закономірність обігу векселів така: чим надійніший боржник, той що виписав вексель, тим довше цей вексель перебуває в обігу як платіжний засіб. Приймаючи вексель замість грошей, люди колись були впевнені, що в будь-який момент вони можуть отримати за нього готівку, тому що надійний боржник володів достатнім золотим запасом. Нині такою запорукою став товар, що надається постачальником споживачеві.
Для гарантованого збереження та еквівалентності платежів за векселями розроблено цілу систему правових відносин, що спи-раються на відповідний механізм гарантування повернення кредиту. Однак зворотній рух кредитованих вартостей від боржника до кредитора не відбувається автоматично. Адже вчасність погашення векселів значною мірою залежить як від кредитоздатності боржника, який використовує позичені кошти у своєму обороті, так і від загального стану економічної кон'юнктури та стану грошового ринку. Тому, виписуючи вексель, і боржник, і кредитор враховують механізм організації вчасного повернення кредиту, як і роль кожного з них у здійсненні даного процесу. Активною при цьому є позиція кредитора, котрий виступає організатором кредитного процесу і обирає такі кількісні параметри вексельної угоди та форми і методи погашення, які б створили належні передумови гарантій для вчасного і повного повернення виданої у борг вартості.
В теперішній час векселі широко застосовуються у зовнішньоекономічній діяльності при одержанні кредиту, повернення якого забезпечується векселем як визначеною формою грошового зобов’язання. Такий кредит достатньо простий в оформленні і надійний для продавця. Для цих цілей використовуються перевідні (трати) і прості векселі. Але в світовій практиці при наданні кредиту по договору купівлі-продажу частіше застосовуються перевідні векселі.
І перевідні, і прості векселі залишаються дійсними, і до них застосовується вексельне законодавство, якщо вони не мають “вексельної мітки”, вказівки місця платежу, дати і місця складення. Що ж до строку платежу по векселям, то вони можуть бути видані з строком платежу по настанню або в визначений період часу від настання визначеної події, яка повинна статися, але час її настання може бути невизначеним.
Крім того, в розвинутих країнах передбаченні інші строки заяви протесту, якщо боржник відказується повністю чи частково оплатити вексель.
У відношенні векселем учасникам зовнішньоторгового договору потрібно також знати, що в більшості розвинутих країнах (крім Великобританії, США і Швеції) встановлений гербовий збір по векселям, розмір якого залежить від суми векселя, але звичайно складає незначну величину. При сплаті цього податку, як правило, на зворотній стороні векселя наклеюється марка, яка тут і погашається[7]
.
Головними особливостями сучасного векселя є те, що, по-перше, він виписується як абстрактно боргове зобов'язання, у якому немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге, йому властива беззастережність і обов'язковість платежу у відповідності з тими положеннями, що містяться у векселі; по-третє, вексель виписується на порівняно невеликий строк (формально він може виписуватись у межах одного року, але фактично це робиться переважно на 1—3 місяці); по-четверте, предметом вексельного зобов'язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі національної чи іноземної валюти; по-п'яте, виникнувши на основі конкретної комерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом відокремлюється від неї і функціонує як самостійний договір.
Поширення комерційних векселів у свій час послужило поштовхом для початку виписування своїх власних векселів банками. Векселі банків набули назви «банкнот» або «банківських кредитних квитків». З часом виникла форма фінансового векселя, за яким не стоїть конкретна товарна угода і який лише оформляє міжбанківські боргові відносини.
В економічно-розвинутих країнах існує ще таке поняття як комерційні папери – прості векселі, які випускають достатньо відомі компанії та корпорації. Як правило, комерційні папери являють собою незабезпечені цінні папери, тобто вони випускаються без будь-якого забезпечення із огляду на відомість та добропорядну репутацію емітента. Комерційні папери можуть випускатися у різній формі і по суті є простими векселями з обумовленим строком їх погашення. На відміну від комерційних векселів, які звичайно видаються покупцем на користь постачальника товарів, послуг, робіт, комерційні векселі являють собою цінні папери, що випускаються не стільки з метою засвідчення заборгованості за комерційною угодою, скільки з метою мобілізації коштів, необхідних емітенту. У цьому випадку при придбанні банківських векселів, має місце інвестування в цінні папери. За своєю суттю комерційні папери є близькими до незабезпечених облігацій підприємств[8]
.
Особливою формою векселя стали казначейські векселі, що фіксують зобов'язання уряду і продаються від його імені банкам та іншим кредитним установам і корпораціям з метою отримання готівки для покриття поточного бюджетного дефіциту. Приміром, у США казначейський вексель, вперше випущений в обіг ще в і929 році, став найпоширенішим борговим зобов'язанням Міністерства фінансів цієї країни. Його популярність викликана тим, що казначейські векселі, з одного боку, стали для уряду США важливим засобом одержання додаткових фінансових коштів строком на 13, 26 і 50 тижнів, це дозволяло згладжувати шокові відхилення між надходженнями і видатками державного бюджету, а з іншого — формують стабільну базу курсової вартості всіх інших цінних паперів і водночас приносять їхнім власникам гарантований доход.
Охоплюючи все нові сфери господарського життя, вексель постійно вдосконалювався. Із простого боргового зобов'язання він нині перетворився в універсальний платіжний, розрахунковий і кредитний документ, набув усіх властивостей цінного папера, який став об'єктом купівлі-продажу та короткострокового інвестування капіталу з метою отримання доходу, широко застосовується в комерційній і банківській практиці та в міжнародних економічних відносинах. Процес уніфікації міжнародного і вексельного законодавства, яке базується на засадах Женевської конвенції 1930 р., триває і в даний час на основі міжнародного співробітництва, що координується Комісією ООН з прав міжнародної торгівлі[9]
.
Висновок
Об’єктивна необхідність легалізації практики комерційного кредитування обумовлена активізацією формування ринкових відносин, демонополізацією банківської справи. В умовах розвитку приватного і акціонерного підприємництва, встановлення прямих зв’язків між товаровиробниками на основі договірних цін, вексельна форма розрахунків найбільш адекватна ринковій кон’юнктурі. Вона дає можливість резидентам ринку самостійно розпоряджатися тимчасово вільними фінансовими ресурсами і оперативно визначати необхідний вид платіжних засобів.
Запровадження вексельного обігу в цілому не збільшує масу платіжних засобів оскільки, по-перше, в основі кожного комерційного векселя лежить товарний капітал, а фінансового – грошовий капітал, тобто границі вексельного обігу обмежені сумою реальних вартостей; по-друге, одним векселем можна погасити цілий ряд грошових зобов’язань; по-третє, змінюється тільки структура грошових агрегатів, загальна маса грошей не змінюється.
Вексель аналогічно як і чеки – невід’ємні елементи сучасної кредитної системи тому, що без них неможливо ефективно здійснювати міжгосподарські розрахунки.
Запровадження та розвиток комерційного кредиту є одним із факторів, що обумовлюють реальне товарне забезпечення грошей. Оскільки обіг комерційних векселів обмежено сумою дійсно вироблених товарних вартостей, тоді як випуск паперових грошей допускає можливість незбалансованості грошей з товарними масами. Внаслідок чого знижується вартість паперових грошей. Комерційні векселі на відміну від паперових грошей видаються переважно під товарні потоки, а тому вони не можуть бути випущені в обіг у надлишковій кількості. Курс паперових грошей примусово назначається державою і, як правило, завищений. А тому обезцінення паперових грошей приховане і проявляється насамперед у рості цін та інших інфляційних тенденціях. Навпаки, курс кожного векселя реальний і складається під впливом таких факторів: загальногосподарської та ринкової кон’юнктури, контрагентів економіки, попиту і пропозиції кредитних ресурсів тощо. Зниження або втрата номінальної вартості одних векселів не чіпає решти векселів. Таким чином, вексельний обіг більш еластичний, ніж обіг паперових грошей.
Література
1. Большакова О.Ю. Вексельний обіг в Україні: становлення і розвиток // Фінанси України.- 2000. - №7. – с.119-127
2. Демківський А. Вексель, його форми та функції в ринковій економіці // Банківська справа. – 1996. - №5. – с.49-53
3. Золотарёв В.С. Рынок ценных бумаг. – Ростов-на-Дону.: Феникс, 2000. – с.78-82
4. Калина А.В. Рынок ценных бумаг. – К.: МАУП, 1999. – с.59-73
5. Мельник В.А. Ринок цінних паперів. – К.: ВІРА-Р, 1998. – с.90
6. Торкановский В.С. Рынок ценных бумаг и его финансовые институты. – С.-Петербург.: АО “Комплект”, 1994. – с.44-51
7. Хмыз О. Основные виды ценных бумаг // Бизнес. – 1996. - №7.- с.30-31
[1]
Фінанси України. - 2000. - №7. - с.119-121
[2]
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”
[3]
Фінанси України. - 2000. - №7. - с.119-127
[4]
Золотарев В.С. Рынок ценных бумаг. - Ростов-на-Дону. :Феникс, 2000. - с.78-82
[5]
Калина А.В. Рынок ценных бумаг. - К. :МАУП, 1999, - с.59-73
[6]
Банківська справа. - 1996. - №5. - с.49-50
[7]
Калина А.В. Рынок ценных бумаг. - К. : МАУП, 1999. - с.59-73
[8]
Мельник В.А. Ринок цінних паперів. – К.: ВІРА-Р, 1998. – с. 89-91
[9]
Банківська справа. – 1996. - №5. – с.49-53