Державна Фінансова підтримка санації підприємств в Україні

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

Реферат

на тему:

„

Державна фінансова підтримка санації підприємств
”

Викон
ала
:

Студентка IІІ курсу

групи ДФ-33

Дурак Л.І.

Викладач:

Вудвуд В.В.

Чернівці

2006

Зміст

Вступ. 3

1. Державна фінансова підтримка санації підприємств. 4

2. Можливі джерела державної підтримки санації 7

3. Непрямі методи державної підтримки санації підприємств. 13

Висновок. 15

Список використаної літератури. 16

Вступ

У процесі становлення ринкових відносин в Україні, питання пов’язані з санацією підприємства мають важливе практичне значення. В умовах, коли майже всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, з’явилась необхідність проведення санації підприємств з метою виведення їх з глибокої кризи. В даний час кожен суб'єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повинний реально оцінювати як власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.

Незадовільний фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які приводять до незапланованих втрат і не досягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкротства. І важливою допомогою у проведенні санації може виступати держава, як фінансовий донор чи поручитель. Виходячи з цього питання дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах.

1. Державна фінансова підтримка санації підприємств

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для успішного проведення санації чи реструк­туризації, то в певних випадках може бути прийнято рішення про надання державної фінансової підтримки. Згідно із Законом України «Про підприємства» у разі збиткової діяльності підприємств держа­ва, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільне необхід­ною, може надавати їм дотації чи інші пільги.

Приймаючи таке рішення, виконавча влада виходить з принципу фінансової підтримки передовсім життєздатних виробничих струк­тур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяг виробниц­тва. Опрацьовано критерії відбору підприємств для надання цільо­вої комплексної державної підтримки. З них треба назвати такі:

— використання нових, ефективних ресурсозберігаючих та еко­логічно безпечних технологій;

— експорт (приріст експорту) конкурентоспроможної продукції;

—заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;

— вирішення проблеми енергозабезпечення;

— вирішення проблеми енергозбереження (ресурсозбереження);

— збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і роз­робок, що мають пріоритетне значення для країни);

— наявність ринків збуту продукції в країні та за кордоном;

— високий рівень менеджменту на підприємстві.

Підтримка орієнтується передовсім на підприємства, які здатні її ви­користати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення вироб­ництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету.

Форми та методи державної фінансової підтримки санації під­приємств показано на рис. 1., 2. Централізована санаційна під­тримка може здійснюватися:

а) прямим бюджетним фінансуванням;

б) непрямими формами державного впливу.

Рис. 1. Фінансова участь держави в санації підприємств

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств відбувається на поворотних (бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства).

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається в таких випадках:

• якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, переви­щують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов'я­зкове страхування;

• для відшкодування збитків конкретним підприємствам у разі, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може призвести до банкрутства;

• для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важли­вими суспільними інтересами.

Однак переважна більшість західних дослідників джерел фінансу­вання санації дотримується думки, що державне фінансування санації підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит, а й спричиняє негативні побічні ефекти на макро- та мікрорівнях. Після краху концепції санації автогіганта «Бритіш Лейланд» (Ве­ликобританія), яка базувалась на прямому державному дотуванні (роз­мір дотацій становив близько трьох млрд фунтів стерлінгів), у країнах з розвинутою ринковою економікою майже повністю відмовилися від використання такого методу фінансової підтримки підприємств.

2. Можливі джерела державної підтримки санації

В Україні значного поширення набула практика проведення На­ціональним банком цільових кредитних аукціонів для комерційних банків під програми санації виробництва. У 2005 p., наприклад, за рахунок коштів, одержаних на 10 аукціонах, було надано державну кредитну підтримку 106 підприємствам на суму 155 млн гривень. Міжвідомча комісія з питань санації, реструктуризації та банкрутст­ва державних підприємств прийняла рішення про надання такої під­тримки 330 господарським структурам на суму 720 млн гривень.

Аналіз ефективності використання державної кредитної підтри­мки на поворотній основі показує, що одержані кошти спрямовую­ться підприємствами, як правило, на поточні потреби, а не на збіль­шення виробництва та проведення санаційних заходів. Тому існує проблема своєчасного погашення підприємствами одержаних кре­дитів. Крім того, за такого порядку надання кредитної підтримки відносини розподілу фінансових ресурсів формуються на двох рів­нях: централізованому й децентралізованому.

Централізований рівень — це фінансові відносини між держа­вою, в особі НБУ, і комерційними банками з приводу одержання на конкурсній основі централізованих кредитних ресурсів для наступ­ного їх перепродажу виробничим структурам, що потребують кре­дитної підтримки. Децентралізований рівень — це відносини між комерційними банками та підприємствами, зазначеними в переліку підприємств, що мають право на одержання державної кредитної підтримки, з приводу кредитування проектів санації та реструктури­зації. Ці відносини базуються на загальноприйнятих принципах кре­дитування.

Отже, можна зробити висновок щодо браку прямих фінансових відносин між державою й підприємствами, що робить недоцільним розгляд на рівні державних санаційних органів питання про надання кредитної підтримки конкретним суб'єктам господарювання.

Рис. 2. Форми державної фінансової підтримки санації підприємств

Це має бути компетенцією відповідного банку, оскільки він бере на себе всю повноту відповідальності перед державою за цільове викорис­тання наданих Національним банком кредитів та їх своєчасне повер­нення.

Однак такий порядок фінансової підтримки не виправдав себе. Ця проблема пов'язана як із надто високими відсотковими ставками за користування кредитом (з цієї причини деякі підприємства самі відмовилися від санаційних кредитів), так і з відсутністю в багатьох суб'єктів господарювання достатнього кредитного забезпечення, що стало причиною відмови банків надати таким підприємствам кредитні ресурси. Серед наявних проблем у цій сфері слід також назвати де­фіцит бюджетного кредитування та відсутність досконалого механі­зму реалізації закону «Про банкрутство». З цих причин наприкінці 1996 p. Міжвідомчу комісію з питань санації, банкрутства та рест­руктуризації підприємств було ліквідовано.

Нині проблемами санації та банкрутства підприємств займає­ться Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій. Основними завданнями Агентства є:

— реалізація заходів для запобігання банкрутству підприємств;

— проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств з метою визначення глибини фінансової кризи, в якій вони опинилися;

— ведення реєстру неплатоспроможних підприємств;

—здійснення функцій щодо управління майном суб'єктів гос­подарювання, занесених до реєстру;

— проведення експертизи проектів програм оздоровлення фі­нансового стану та запобігання банкрутству підприємств, занесених до реєстру;

— здійснення заходів для реорганізації та санації неплатоспро­можних підприємств;

— методологічне забезпечення вирішення питань, пов'язаних із неплатоспроможністю підприємств;

— здійснення контролю за цільовим використанням коштів, ви­ділених на реорганізацію та санацію неплатоспроможних підпри­ємств;

— забезпечення реалізації антимонопольної політики в процесі реорганізації підприємств;

— організація роботи, пов'язаної із залученням вітчизняних і за­рубіжних інвесторів для фінансування заходів, спрямованих на реор­ганізацію та санацію неплатоспроможних підприємств;

— організація конкурсів, тендерів, пов'язаних з відбором інвес­торів;

— організація роботи зі створення та функціонування Фонду стабілізації для здійснення реорганізації та санації неплатоспромо­жних підприємств.

Кабінет Міністрів України прийняв також Положення про ре­єстр неплатоспроможних підприємств. Реєстр — це документ, до якого вносять відомості про неплатоспроможні підприємства та інформацію про їхній фінансово-економічний стан на час внесення до реєстру. Після того як підприємство вносять до такого реєстру, Агентство вповноважене здійснювати управління його майном, укладати й розривати контракти з керівництвом, готувати пропози­ції щодо реструктуризації боргів та їх погашення, здійснювати кон­троль за виконанням санаційних заходів, приймати рішення щодо ліквідації підприємства.

Після здійснення Агентством заходів для реструктуризації та фі­нансово

го оздоровлення підприємства його виключають з реєстру та передають у сферу управління відповідного міністерства, а підприєм­ства інших форм власності, створені в процесі реструктуризації, — відповідним власникам майна.

Стосовно банківської сфери слід зауважити, що комерційному банкові, переведеному на режим фінансового оздоровлення, може бути надано державну фінансову підтримку у вигляді стабілізацій­ної позики. Таку позику надають тільки під заставу високоліквідних активів банку або під гарантію чи поручительство інших, фінансове стабільних, банків. Кошти позики можуть використовуватися лише для фінансування санаційних заходів. Зауважимо, що режим фінан­сового оздоровлення є превентивним заходом впливу НБУ на коме­рційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою акцій підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Виступаючи в ролі санатора, держава керується передовсім народ­ногосподарською доцільністю. У такий спосіб вона протидіє спаду виробництва та зростанню безробіття. Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим за­вданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інве­стицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльно­сті підприємств. Значну частину державного сектора в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приват­них підприємств, що опинились на межі банкрутства.

В Україні встановлено порядок, згідно з яким кошти на фінансу­вання підприємств недержавної форми власності можуть виділятись із відповідних бюджетів лише на умовах кредиту з виплатою відсот­ків на рівні облікової ставки НБУ із застосуванням коефіцієнта 1,2 або за умови передачі у державну власність еквівалентної одержа­ним коштам частки (паю, акцій) у статутному фонді отримувача коштів. Такий підхід, по суті, відображає прирівнювання бюджетних асигнувань до інвестування капіталу на принципах часткової участі.

Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фі-нансово неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілкови­тий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зо­бов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).

Протягом 2002-2006 pp., наприклад, українські підприємства за­лучили під гарантії уряду 194 млн дол. іноземних кредитів. Щодо ряду таких позик настали гарантійні випадки, унаслідок чого випла­ти довелося здійснювати державі. У 2004 p. виплати за цими креди­тами становили близько 16,8 млн дол. Згідно з Постановою Кабіне­ту Міністрів з боржників, що порушують зобов'язання за інозем­ними кредитами, гарантовані українським урядом, стягується відпо­відна компенсація і штраф.

Державні гарантії надаються підприємствам і для одержання кредитів від вітчизняних комерційних банків, зокрема під програ­ми санації та реструктуризації виробництва. Однак слід врахову­вати, що кредити, гарантовані Урядом України, належать до дру­гої групи активів комерційних банків за ступенем ризику (коефі­цієнт ризику 10).

Таке становище зумовлене труднощами, які виникають у комер­ційних банків, котрі намагаються повернути прострочені кредити, надані під гарантію Уряду. На початку 2004 p. загальна сума таких кредитів становила близько 1,5 млрд грн. Як правило, банки видава­ли такі кредити, використовуючи кошти, рефінансовані НБУ. Став­ки за цими пільговими кредитами були в 3 рази нижчі від чинних на українському кредитному ринку. З 1995 p. ставки коригувалися відповідно до облікової ставки НБУ плюс 0,5%. Не зважаючи на те, що за багатьма позиками настали гарантійні випадки, Міністерство фінансів не планує виконувати свої гарантії перед комерційними банками. У зв'язку з цим виникає питання про доцільність участі Уряду України в наданні гарантій щодо оплати кредитів.

У країнах Заходу надання державних гарантій та поручительств передано спеціалізованим товариствам, створеним за участю держа­вного капіталу. Прикладом цього може бути заснований спеціально для таких цілей напівдержавний «Ексімбанк» (США) або Товарист­во гарантування кредитів (ФРН). Ці організації займаються відбором підприємств для надання їм санаційної підтримки під державні гарантії, а також несуть відповідальність за цільове використання позик, виданих під ці гарантії і своєчасне їх повернення. Зазначимо, що надання державних гарантій та поручительств стало одним із факторів успішного проведення санації таких відомих компаній, як Телефункен (Німеччина) та Крайслер (США).

3. Непрямі методи державної підтримки санації підприємств

Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання ан­тимонопольного законодавства. Згідно із Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної кон­куренції у підприємницькій діяльності» з метою запобігання моно­польному становищу окремих підприємців на ринку такі форми са­нації підприємств, як реорганізація, злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів та ряд інших, здійснюються за згодою Антимонопольного комітету. Коли підприємці зловживають моно­польним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних утворень через їхній примусовий поділ.

Нагадаємо, що в Україні монополістом є підприємство, питома вага якого на ринку певного товару перевищує 35%. У США, наприк­лад, дозвіл на злиття конкуруючих між собою компаній може бути отриманий тоді, коли одна з них перебуває на межі банкрутства, але має значне народногосподарське значення. У цілому ж, у світовій практиці проведення санації цей метод використовується у винятко­вих випадках, оскільки надання дозволу на монопольні утворення тя­гне за собою негативні мікро- та макроекономічні наслідки. Застосу­вання цього методу може справити антиринковий ефект стратегічного характеру. Отже, використовувати його можна лише тоді, коли під­приємства доведуть, що в результаті їхнього злиття буде найбільш повно використано ефект масштабності, значно знизиться собівар­тість продукції та суттєво зростуть її якісні параметри. Злиття можли­ве лише тоді, коли буде доведено позитивне сальдо між народногос­подарською вигодою та негативними антиконкурентними наслідками.

Залежно від напрямку економічної доктрини держави можливе використання того чи того виду санаційної підтримки підприємств фіскального характеру, що може здійснюватися списанням чи рест­руктуризацією податкових зобов'язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підприємствам, які потребують санації, а також фіскальними поступками головним кредиторам таких підприємств з метою активізації їхньої участі в санаційних процесах.

Прикладом надання фіскальної санаційної підтримки підприємствам може бути Закон України «Про списання та реструктуризацію податко­вих зобов'язань платників податків». Згідно з цим нормативним актом суми несплачених податків, які утворилися до 30.06.1994 p., будуть спи­сані як безнадійні, а податкову заборгованість, котра виникла з 1.07.1994 до 31.03.1997 p., можна буде сплачувати протягом десяти років.

Списанню та реструктуризації підлягає заборгованість з податку на додану вартість (крім податків на імпорт товарів), податку на прибуток підприємств, податку на землю, внесків у Державний ін­новаційний фонд, платежів за спеціальне використання природних ресурсів, внесків у Чорнобильський фонд, платежів у Фонд соціаль­ного страхування та в Пенсійний фонд.

У разі порушення строків погашення реструктуризованої забор­гованості податкові органи мають право стягувати її в безакцепт­ному порядку. Якщо графік погашення заборгованості недотримано протягом трьох місяців, держава має право розірвати контракт з ке­рівництвом підприємства (коли йдеться про державне підприємст­во) або розпочати справу про банкрутство (за недержавної форми власності підприємства-боржника).

Використання того чи того методу державної підтримки санації та реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємст­ва, його народногосподарського та регіонального значення. У цілому найбільш економічно раціональними вважають надання державних гарантій та різні форми підтримки фіскального характеру, зокрема, для стимулювання лізингу та активізації участі в санації найбільших кредиторів підприємств, що перебувають у кризі, а також державну допомогу у вигляді сприятливої амортизаційної політики.

Висновок

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для успішного проведення санації чи реструк­туризації, то в певних випадках може бути прийнято рішення про надання державної фінансової підтримки. Згідно із Законом України «Про підприємства» у разі збиткової діяльності підприємств держа­ва, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільне необхід­ною, може надавати їм дотації чи інші пільги.

Приймаючи таке рішення, виконавча влада виходить з принципу фінансової підтримки передовсім життєздатних виробничих струк­тур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяг виробниц­тва. Опрацьовано критерії відбору підприємств для надання цільо­вої комплексної державної підтримки.

В Україні встановлено порядок, згідно з яким кошти на фінансу­вання підприємств недержавної форми власності можуть виділятись із відповідних бюджетів лише на умовах кредиту з виплатою відсот­ків на рівні облікової ставки НБУ із застосуванням коефіцієнта 1,2 або за умови передачі у державну власність еквівалентної одержа­ним коштам частки (паю, акцій) у статутному фонді отримувача коштів. Такий підхід, по суті, відображає прирівнювання бюджетних асигнувань до інвестування капіталу на принципах часткової участі.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” N 2343-XII від 14 травня 1992 року.

2. Постановою Кабінету Міністрів України „Про порядок проведення санації державних підприємств” від 08.02.94.

3. Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.

4. Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. — К., 1995.

5. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. – Дн-к. – 2001.

6. Фінансовий менеджмент: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц./ А.М. Поддєрьогін, Л.Д. Бурк, Н.Ю. Калач та ін. – К.: КНЕУ, 2001.