Зміст
1. Організаційні основи фінансів виробництва
2. Оцінка фінансової стійкості
3. Задача
Список використаної літератури
1.
Організаційні основи фінансів виробництва
Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.[1]
Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами. В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику.
Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.
Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати.
Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.
Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами. У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності. У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.
Перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних організаційно-правових форм господарювання.
Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з іншими і державної власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав, - електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших. Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єктів господарювання.
На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо. У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції. Акціонерне товариство організується на добровільних засадах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших основних фондів.
Законом України “Про господарські товариства” передбачено можливість реєстрації різних видів товариств.[2]
Особливо поширеним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків.
Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств. Характерним для них є те, що власність товариства - це спільна власність усіх його учасників.
Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промисловості, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів виробництва та результатів праці.
2.
Оцінка фінансової стійкості
Фінансова стійкість – характеристика стабільності фінансового стану підприємства, яка забезпечується високою часткою власного капіталу в загальній сумі використовуваних фінансових засобів.
Фінансовустійкістьпідприємстватіснопов'язаноізперспективноюйогоплатоспроможністю, їїаналіздаєзмогувизначитифінансовіможливостіпідприємстванавідповіднуперспективу.
Оцінкафінансовоїстійкостіпідприємствамаєнаметіоб'єктивнийаналізвеличинитаструктуриактивівіпасивівпідприємстваівизначеннянаційосновімірийогофінансовоїстабільностійнезалежності, атакожвідповідностіфінансово-господарськоїдіяльностіпідприємствацілямйогостатутноїдіяльності.
За результатами розрахунків фінансової стійкості можна зробити висновки:
• про інтенсивність використання позикових засобів;
• про ступінь залежності від короткострокових зобов'язань;
• про рівень довгострокової стійкості компанії без позикових засобів.
Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:
1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) - коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати;
2) нормально стійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;
3) нестійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;
4) кризовий фінансовий стан - коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства. Фінансове стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями.[3]
Одним з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність у нього фінансових ресурсів, достатніх для розвитку конкурентоздатного виробництва. В свою чергу, самі фінансові ресурси можуть бути в необхідному обсязі сформовані тільки за умови ефективної роботи підприємства, яка зможе забезпечити одержання прибутку. За рахунок прибутку в ринковій економіці підприємство створює фінансову базу як для самофінансування поточної діяльності, так і для здійснення розширеного відтворення. Використовуючи прибуток, підприємство може не лише погасити свої зобов'язання перед бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями, а й інвестувати засоби в нове будівництво, реконструкцію чи модернізацію наявного устаткування або заміну його прогресивнішим. При цьому для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки абсолютний обсяг прибутку, а й його рівень щодо вкладеного капіталу підприємства або затрат, тобто рентабельність.
Величина і динаміка рентабельності з точки зору фінансової стійкості характеризує ступінь ділової активності підприємства та його фінансове благополуччя.
Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників.
Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюється шляхом розрахунку таки
· коефіцієнта фінансової незалежності (автономії);
· коефіцієнта фінансування;
· коефіцієнта фінансового лівериджу;
· коефіцієнта покриття процентів;
· коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами;
· коефіцієнта маневреності власного капіталу.
Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.
Частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів повинна бути не меншою 50%, тобто коефіцієнт незалежності >= 0,5.
Коефіцієнт незалежності характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних активів, його незалежність від позикових джерел.
Чим нижче значення коефіцієнта, тим вище ризик неплатоспроможності. Низьке значення коефіцієнта говорить про можливість дефіциту грошових коштів.
Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів.
Коефіцієнт фінансування повинен бути меншим 1,0.
Коефіцієнт фінансового лівериджу розраховується як співвідношення довгострокового позикового капіталу і власного капіталу.
Показник фінансового лівериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань.
Коефіцієнт покриття процентів - відношення чистого прибутку до виплати процентів і податків до процентних виплат.
Характеризує ступінь захищеності кредиторів від несплати процентів за наданий кредит і демонструє, в скільки разів зароблені підприємством протягом звітного періоду кошти перевищують суму процентів позики.
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами розраховується як відношення величини чистого оборотного (робочого) капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними засобами.
Робочий капітал - різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов'язаннями, тобто він складається з частини оборотних активів, які фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов'язань.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка - капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу.
Розглянемо на умовному прикладі порядок розрахунку нормативних значень коефіцієнта співвідношення позикових та власних коштів, тобто коефіцієнта структури коштів підприємства (табл. 1). Нормативні показники розраховують фінансові аналітики підприємства.
Таблиця 1. – Розрахунок нормативного значення коефіцієнта співвідношення позикових та власних коштів підприємства
| № з/п | Показник | Значення показника | Відхи-лення | |
| початок періоду | кінець періоду | |||
| 1 | Основні засоби та необоротні активи, які фінансуються за рахунок власних джерел (в % до всього майна) | 7,97 | 13,05 | +5,08 |
| 2 | Необхідні матеріальні запаси (в % до усього майна) | 47,56 | 37,57 | -9,99 |
| 3 | Необхідні обсяг власних коштів (р.1) + (р.2) | 55,53 | 50,62 | -4,91 |
| 4 | Граничний обсяг позикових коштів (100 – р.3) | 44,47 | 49,38 | +4,91 |
| 5 | Нормативний коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів (р.4 : р.3) | 0,8 | 0,98 | 0,18 |
В узагальненому вигляді показники фінансової стійкості підприємства подано в табл. 2.
Таблиця 2. – Показники фінансової стійкості підприємства
| № з/п | Показник | Початок періоду | Кінець періоду | Відхи-лення |
| 1 | Коефіцієнт автономності (незалежності) | 0,1 | 0,7 | +0,6 |
| 2 | Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів: 2.1. Фактичний 2.2. Нормативний |
9,63 0,8 |
0,59 0,96 |
-9,04 +0,19 |
| 3 | Коефіцієнт довгострокового залучення капіталу | - | - | - |
| 4 | Коефіцієнт маневреності власних коштів | 0,27 | 0,87 | +0,6 |
| 5 | Коефіцієнт реальної вартості основних засобів та майна підприємства | 0,07 | 0,13 | +0,06 |
| 6 | Рівень довгострокової платоспроможності | 0,1 | 2,0 | +1,9 |
Із таблиці видно, що за відповідний період фінансова стійкість підприємства поліпшилась. Так, якщо на початок періоду, що аналізується, значення коефіцієнта автономії (відношення власних коштів до вартості майна) становило 0,1 (10%), то на кінець цього періоду воно збільшилось до 0,7 (70%).
Збільшився коефіцієнт маневреності власних коштів. Це слід розглядати як позитивну тенденцію, оскільки таке збільшення супроводжувалось випереджаючим зростанням власних коштів щодо позичених.[4]
Особливу увагу слід приділити коефіцієнту співвідношення позикових і власних коштів як одному із основних показників оцінки фінансової стійкості. Як видно з табл. 9.6, на початок цього періоду обсяг позикових коштів у 9,6 раза перевищував обсяг власних коштів, тоді як згідно із розрахованим раніше нормативним рівнем названого коефіцієнта позикові кошти не повинні були перевищувати 80 % власних коштів. На кінець періоду фактичний коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів дорівнював 0,59, що на 0,41 відсоткового пункта (майже вдвічі) нижче за нормативний (максимально допустимий) (0,98).
Отже, підприємство за рік, що аналізується, трансформувалось із фінансове нестійкого, залежного підприємства у підприємство з певним запасом фінансової стійкості. Перетворення підприємства на фінансово стійке дає підстави вважати його надійним та перспективним діловим партнером.
Ці висновки можуть бути підтверджені і детальнішим аналізом обертання матеріальних оборотних коштів та коштів у розрахунках (табл. 3).
Як видно із таблиці, термін обертання матеріальних оборотних коштів по підприємству набагато повільніший за термін обертання коштів у розрахунках. Відтак можна зробити висновок, що у звітному періоді терміни обертання як матеріальних оборотних коштів, так і обертання коштів у розрахунках зросли. Дебіторська заборгованість перетворювалась на кошти частіше, ніж закінчувався виробничий цикл.
Таблиця 3. – Динаміка обертання матеріальних оборотних коштів та коштів у розрахунках підприємства за минулий та звітний періоди, разів
| № з/п | Показник | Минулий рік | Звітний рік |
| 1 | Обертання матеріальних оборотних коштів | 3,4 | 6,2 |
| 3 | Обертання коштів у розрахунках | 11,3 | 18,0 |
3.
Задача
Підприємство планує реалізувати вироби А, Б, В, Г. Повна собівартість виробу А-82 грн., Б-64 грн., В-84 грн., Г-75 грн. Оптова ціна А-108 грн., Б-89 грн., В-103 грн. Г-112 грн. Розрахувати прибуток від реалізації продукції методом прямого розрахунку. Кількість виробів реалізованих: А-125 шт., Б-69 шт., В-35 шт., Г-31 шт.
Рішення:
Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані:
1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.
2. Собівартість одиниці продукції.
3. Ціна одиниці продукції (ціна виробника).
Прибуток від реалізації за одиницю продукції по виробам:
- вироб А: Оптова ціна - Повна собівартість виробу = 108 – 82 = 26 грн.
- вироб Б: 89 – 64 = 25 грн.
- вироб В: 103 – 84 = 19 грн.
- вироб Г: 112 – 75 = 37 грн.
Визначимо загальний прибуток продукції по кожному виробу:
- вироб А: 26 * 125 = 3250 грн.
- вироб Б: 25 * 69 = 1725 грн.
- вироб В: 19 * 35 = 665 грн.
- вироб Г: 37 * 31 = 1147 грн.
Визначимо загальний прибуток продукції по всім виробам:
3250 + 1725 + 665 + 1147 = 6787 грн.
Отже, прибуток від реалізації продукції, розрахований методом прямого розрахунку, складає 6787 грн.
Список використаної літератури:
1. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991р. № 1576-ХІІ.
2. Гриньов В.М., Корда В.О. Фінанси підприємств. Навчальний посібник. – Х.: Видавничий Дім “ІНЖЕК”, 2004. -432с.
3. Грищенко О.В. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия: Учебное пособие. Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2000. 112с.
4. Економіка виробничого підприємництва. Навчальний посібник./ За ред. Й.М. Петровича. 3-тє вид., випр. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. — 405 с.
5. Економічний аналіз. Збірник завдань і тестів: Навч. посіб. для ВНЗ. Рекомендовано Мін. освіти і науки України / Мец В.О. — К., 2001. — 236 с.
6. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання: Підруч. для ВНЗ. Рекомендовано Мін. освіти і науки України / Попович П.Я. — Т., 2001. — 456 с.
7. Кривицька О.Р. Планування прибутку підприємства при визначенні стратегії його розвитку // Фінанси України. -№3. –2005. –С.138.
8. Примак Т. О. Економіка підприємства. Навчальний посібник. 2-ге вид., стер. — К.: Вікар, 2002. — 176 с.
9. Партин Г.О, Загородній А.Г. Фінанси підприємств. –Львів.: ЛБІ НБУ, 2003. -265с.
10. Фінанси підприємств. /Поддєрьогін А.М. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.
[1]
Економіка виробничого підприємництва. Навчальний посібник./ За ред. Й.М. Петровича. 3-тє вид., випр. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. — с.312
[2]
Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991р. № 1576-ХІІ.
[3]
Фінанси підприємств. /Поддєрьогін А. М. - К.: КНЕУ, 2000. - с.215
[4]
Партин Г.О, Загородній А.Г. Фінанси підприємств. –Львів.: ЛБІ НБУ, 2003. - с.158