Структура державних фінансів і взаємозв'язок фінансових відносин різних рівнів державного управління економікою

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Придніпровська державна академія

будівництва та архітектури

Економічний факультет

Кафедра Фінансів

Курсова РОБОТА

по дисципліні „Фінанси”

на тему:

Структура державних фінансів і взаємозв'язок фінансових відносин різних рівнів державного управління економікою.

Дніпропетровськ

2005

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СТРУКТУРА ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ В ЕКОНОМІЦІ РИНКОВОГО ТИПУ РОЗВИНУТИХ ДЕРЖАВ СВІТУ

1.1 Загальнодержавний бюджет в зарубіжних ринкових державах та його функції

1.2 Структура бюджетів членів федерації, місцевих бюджетів (територіальні фінанси) в зарубіжних ринкових державах та їх функції

1.3 Державний кредит в зарубіжних ринкових державах та його функції

1.4 Позабюджетні спеціальні фонди в зарубіжних ринкових державах та їх функції

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА ДЖЕРЕЛ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

2.1 Державний бюджет України

2.2 Місцеві бюджети України

2.3 Бюджет Пенсійного фонду України

2.4 Бюджети фондів соціального страхування України

2.5 Фонд державного кредиту України

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ВИТРАТ ТА ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН РІЗНИХ РІВНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ В УКРАЇНІ

3.1 Джерела фінансування загальнодержавних витрат

3.2 Джерела фінансування витрат місцевих бюджетів

3.3 Структура джерел формування фондів соціального захисту населення

3.4 Розрахунковий аналіз динаміки структур державного та зведеного бюджету України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Фінансова система і фінанси використовуються як індикатор національної економіки, зростання добробуту, обмеження негативних моментів в економічному зростанні. Чим розвиненіші ринкові відносини, тим складніше і різноманітніше зв’язки в державі, тим складніше її фінансова система.

Фінансова система виникла з появою держави і нерозривно пов’язана з її функціонуванням. За допомогою фінансової системи держава накопичує і використовує кошти для утримання свого апарату, а також направляє їх на виконання своїх функцій. Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами, організаціями, державою і населенням, між підприємствами й усередині них.

З іншого боку фінансова система – це сукупність ринків та інших інститутів, які використовуються для укладання фінансових угод, обміну активами і ризиками. Ця система містить у собі ринки фінансових інструментів, фінансових посередників, фірми, які пропонують фінансові послуги, і органи, що регулюють діяльність усіх цих установ.

Головна функція фінансової системи полягає в задоволенні потреб людей, включаючи всі основні життєві потреби. Суб’єкти економічної діяльності будь-якого виду( як фірми, так і органи державної влади всіх рівнів) існують для того, щоб сприяти виконанню цієї основної функції.

Таким чином, фінансова система – це система форм і методів утворення, розподілу і використання фондів коштів держави та підприємств.

Поділ фінансової системи на окремі ланки – явище об’єктивне, обумовлене потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді. У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

У розвинутих зарубіжних країнах державна фінансова система включає такі ланки фінансових відносин:

1) державний бюджет;

2) територіальні (або місцеві) фінанси;

3) державний кредит і кредити місцевих органів влади, а у федеративних

державах – і кредити членів федерації;

4) спеціальні позабюджетні фонди;

5) фінанси державних підприємств.

Актуальністю теми дослідження курсової роботи є факт, що в країнах з перехідною економікою, яка є дійсністю в Україні, ринкові фінансові системи характеризуються незавершеністю, тобто їхні окремі ланки перебувають в стадії формування.

Метою курсової роботи було дослідження принципів функціонування систем державних фінансів в розвинутих ринкових країнах світу та порівняння з принципами побудови системи державних фінансів України.

Предметом дослідження курсової роботи були структури державних фінансів в розвинутих ринкових країнах світу та в Україні.

Об’єктом дослідження були принципи побудови фінансових систем та внутрішні взаємозв’язки різних рівнів в системах державних фінансів.

Інформаційне забезпечення: статистичні дані доходної частини Державного бюджету України в 1992 – 2005 роках, бюджети Пенсійного фонду України 2003 – 2005 років, бюджети фондів соціального страхування України у 2003 2005 роках, статистичні таблиці з доповідей Президента України „Про внутрішнє та зовнішнє становище України” за 2002 2003 роки.

Методологічне забезпечення: структурування бюджетних надходжень за реєстрами бюджетної класифікації, аналітична обробка та групування показників в динаміці.

Актуальністю отриманих результатів є висновки по структурі державних фінансів для перехідної економіки України, що система державного бюджету наближається до австралійського типу (тимчасова відміна прийнятих законів про самостійне формування податками місцевих бюджетів та їх перерозподіл у державний бюджет), а система територіальних фінансів наближається до „регламентованого” типу, впровадженого в Німеччині.

РОЗДІЛ 1

СТРУКТУРА ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ В ЕКОНОМІЦІ РИНКОВОГО ТИПУ РОЗВИНУТИХ ДЕРЖАВ СВІТУ

Фінанси, як самостійна сфера людської діяльності й економічна категорія сформувалися на кілька сторіч раніше бюджетних відносин в державі, але поступово бюджетні відносини стали головними у фінансових.

Структура державної фінансової системи (бюджетної системи) залежить від державного устрою. Вважається, що в унітарних державах бюджетна система містить дві ланки: державний бюджет та численні місцеві бюджети (бюджети міст, округів, сільських округів і т.д.).

У федеративних державах бюджетна система складається з трьох ланок: державного бюджету (чи федерального бюджету), бюджетів члені федерації (штатів в США, провінцій в Канаді, ландів у Німеччині, кантонів в Швейцарії і т.д.), місцевих бюджетів [23].

Насправді, кожна країна має індивідуальну, властиву тільки їй бюджетну систему. Незважаючи на різноманіття і безліч місцевих бюджетів у зарубіжних країнах, вони можуть бути згруповані у наступні визначені системи.

Для зарубіжних країн характерна, як правило, трирівнева або чотирирівнева система бюджетів. Наприклад, у Швеції функціонує трирівнева система бюджетів: бюджет центрального уряду, бюджети ленів і бюджети комун. У Великобританії – центральний бюджет, бюджети графств і бюджети округів. У Японії – центральний бюджет, бюджети префектур і бюджети муніципалітетів. У Польщі – бюджети центрального уряду, бюджети воєводств, бюджети гімн.

Чотирирівнева система бюджетів функціонує у Франції, Німеччині, США:

Франція – бюджет центрального уряду, бюджети регіонів, бюджети департаментів, бюджети комун;

Німеччина бюджет федерації, бюджет землі, бюджет округу, бюджет громади;

США – бюджет центрального уряду, бюджет штату, бюджет графства, бюджет муніципалітету, а також ряд додаткових місцевих бюджетів, зв’язаних з утворенням цільових адміністративних одиниць(шкільних округів та інш.).

Місцеві бюджети в унітарних державах своїми доходами та витратами не входять у державний бюджет, місцеві бюджети в федеративних державах входять в бюджети членів федерації, а останні не включаються до центрального державного федерального бюджету.

1.1 Загальнодержавний бюджет в зарубіжних ринкових державах та його функції

Державний бюджет (budget – валіза, мішок з грошима) – провідна ланка фінансової системи ринкової держави й основна економічна категорія. Бюджет поєднує основні форми фінансування (податки, капіталовкладення, операційні витрати, кредити і дотації) у їхній дії – через бюджет здійснюється постійна мобілізація ресурсів і їх перерозподіл та витрачання [23].

Державний бюджет є основним фінансовим планом держави на поточний рік, що має силу закону, який затверджується законодавчими органами влади – парламентами.

За матеріальним змістом державний бюджет – це форма утворення і використання централізованого фонду коштів держави, а за соціально-економічною сутністю – основне знаряддя перерозподілу національного доходу.

Державний бюджет сучасних зарубіжних країн виконує такі основні функції [26]:

- перерозподіл національного доходу;

- державне регулювання та стимулювання економіки;

- фінансове забезпечення соціальної політики;

- контроль за утворенням і використанням централізованого фонду коштів.

Аналіз загального впливу центрального бюджету держави на національну економіку вияви наступні ефекти в ринкових державах.

По – перше, в другій половині 20 сторіччя відбулося одержавлення великої частки національного доходу. Через усі ланки фінансової системи нині перерозподіляється до 50 –60% національного доходу, при цьому через державний бюджет до 40% національного доходу. Такий перерозподіл, як показують дослідження здійснюється в інтересах широких прошарків населення, а також все в більшій мірі на користь монополій, як внутрішньодержавних, так і транснаціональних.

Останній вид використання бюджетного перерозподілу національного доходу в пользу монополій виник як наслідок кредитування монополіями держави та отримання великих відсотків за державними позиками (“піраміди” державних облігацій внутрішнього та закордонного розміщення), тому що основними кредиторами держави виступають банківські монополії, страхові компанії, акціонерні інвестиційні компанії (так, виплати відсотків за державними позиками становлять 15% загальних сум витрат федерального бюджету США).

Досвід розвитку Швеції показує, що “розбухання” частки ВВП, який перерозподіляється через бюджет, призводить до придушення стимулів економічної активності, до депресивної економіки, що, у свою чергу, змусило уряд країни піти на здійснення реформ, спрямованих на велику лібералізацію економіки.

По–друге, тільки в результаті різкого зростання частки національного доходу в розпорядженні держави стало можливим державне регулювання економіки. Вперше воно було здійснене в роки першої Світової війни (1914 – 1918 р.р.); знову було введено в роки “великої депресії” (1929 –1933 рр.), коли в США за рахунок державних коштів були створені такі організації, як Реконструктивна фінансова корпорація (РЕФІКО), Адміністрація по відновленню промисловості (НИРА), що надавали підприємствам, які перебували на грані банкрутства кредити ї рятували їх від краху; потім введено під час Другої світової війни (1939 –1945 рр.).

Правлячі кола західних країн широко використовували рекомендації англійського економіста Дж.М. Кейнса і його численних послідовників. Центральний бюджет у більшості основних розвинутих країн став використовуватися для антициклічного регулювання сукупного попиту. В США це найбільш послідовно здійснювалося у 1961 –1963 рр., коли адміністрація Дж. Кеннеді приступила до масштабного бюджетного впливу на скупний попит, намагаючись форсувати економічне зростання і скоротити безробіття.

З початку 80років 20 сторіччя уряди багатьох промислово розвинутих країн, особливо США та Великобританії, здійснюючи неоконсервативний економічний курс, поставили завдання зниження рівня державного втручання в економіку. Для бюджетної системи це означало зміну цілей і напрямків бюджетної політики держави, стабілізацію і спроби зниження витрат держбюджету, скорочення податків, а також перегляд їхнього обсягу і структури.

У 90ті роки 20 сторіччя ця тенденція збереглася, хоча в ряді країн бюджет став відігравати більш активну роль як інструмент макроекономічного регулювання. У сучасних умовах витрати по втручанню в економіку в країнах з розвинутими товарно-грошовими відносинами досягли рівня зниження до 20 –25% загальної суми витрат державних бюджетів.

По-третє, важливе значення належить соціальній функції бюджету. Державний бюджет став великим джерелом коштів для відтворення робочої сили. Завдяки науково-технічному прогресу відтворення робочої сили дедалі все більше залежить від витрат на освіту, охорону здоров’я, соціальне страхування і забезпечення.

В усіх зарубіжних країнах спостерігається значне зростання соціальних витрат і підвищення їхньої частки у ВВП і національному доході. Так, питома вага соціальних витрат у бюджетах західноєвропейських країн зросла у середньому з 18% у середині 50х років 20 сторіччя до 20% у середині 60х років та до рівня 3035% у 8090х роках.

По-четверте, безпосередньо об’єктом державного фінансового контролю є процеси формування і використання фондів фінансових ресурсів при створенні, розподілі та споживанні ВВП. Специфіка фінансового контролю полягає в тому, що при його проведенні використовуються вартісні показники, які визначають кінцевий результат господарського процесу. Відповідно до діючого законодавства в більшості країн світу сформовані і розвиваються три незалежні одна від одної галузі фінансового контролю, що містять усі необхідні їм елементи, а саме:

- державна сфера, у якій функціонує система державного казначейського фінансового контролю;

- муніципальна сфера, де діє система фінансового контролю місцевого самоврядування;

- сфера цивільного суспільства з незалежною системою фінансового контролю.

Контроль за своєю економічною функцією – це функція управління. Фінансове управління державними ресурсами здійснюють національні казначейства, але міжнародний досвід показує, що органи, які називаються однаково – казначейство, виконують в різних країнах різні функції щодо керування державними фінансами.

1.2 Структура бюджетів членів федерації, місцевих бюджетів (територіальні фінанси) в зарубіжних ринкових державах та їх функції

Територіальні фінанси – друга ланка фінансової системи. Територіальні фінанси можна охарактеризувати як сукупність коштів, використовуємих на економічний і соціальний розвиток територій.
Регіональні бюджети – основна складова частина територіальних фінансів, і в економічній науці частіше використовується поняття регіональна бюджетно-податкова система. (РБПС). РБПС передбачає не тільки просте об’єднання таких елементів, як регіональні бюджети, регіональні податки, збори, пільги, а й механізм специфічних відносин центрального і регіонального бюджетів, податків, використання важелів бюджетного регулювання. Форми РБПС є похідними від територіальної організації держави і повторюють у цілому структуру та взаємозв’язок адміністративно-територіальних одиниць.

Функціями РБПС є [22]:

- закріплення певного порядку руху бюджетно-податкових потоків у залежності від територіальної організації суспільства;

- зосередження і використання в загально-територіальних цілях коштів, які отримані на даній території й надійшли в регіональні бюджети;

- реалізація регіональними органами влади й управління своїх повноважень в умовах формальної фінансової незалежності;

- самозабезпечення внутрішньо-регіональних соціальних програм;

- формування інфраструктури даної території;

- раціональне використання природно-ресурсного і екологічного потенціалу території;

- стимулювання визначених регіональних орієнтирів розвитку.

Механізм використання РБПС, особливості взаємин складових їх елементів породили ряд специфічних форм:

1) Плюралістична (США) – характеризується стабільністю бюджетно-правових відносин держави в регіонів. Фактично штати мають рівні права в цій галузі з федерацією в цілому, тому на рівні федерації і в штатах існують ідентичні за найменуваннями податки (прибутковий податок з населення і з корпорацій). Найбільш принциповим обмеженням податкових прав штатів є заборона на введення окремих непрямих податків, які перешкоджають свободі торгівлі між штатами, що заборонено Конституцією США. Саме тому середня ставка податку з продажів, яка забезпечує до 30% бюджетних надходжень, становить по штатах приблизно 4% у роздрібній ціні. Прямий перерозподіл коштів між штатами практично відсутній.

2) Регламентована (Німеччина) – наявність системи фінансового вирівнювання з властивою німецькому федералізму “інституцією неконгруентністю” дозволили при споконвічно нерівних економічних можливостях окремих земель, обумовлених природно-географічними, історичними, демографічними і культурними розбіжностями,конституційно закріпити бюджетну самостійність суб’єктів федерації. Уся сукупність податків поділяється на дві групи: власні (закріплені, які надходять повністю у відповідний бюджет) і загальні (які розподіляються за нормативами між бюджетами). Основи податкової системи законодавчо закріплені на федеральному рівні, і землі не можуть змінювати ставки та механізм основних податків. Збір податків розподілений між федеральними та земельними фінансовими відомствами.

3) Централізована (Австралія) – система високоцентралізованої у фінансовому відношенні держави. Характер цієї централізації сформувався після введення єдиного оподаткування у 1942 році, що змінило конституційно гарантовані права штатів. Фактично з того часу федеральний рівень влади одержав повноваження використовувати будь-які форми оподаткування, а штатам заборонені податкові корегування. При відсутності податкових надходжень у регіональні бюджети федеральний рівень широко використовує систему субсидій штатам, розмір яких визначається в умовах твердого фінансового контролю за їх витратами. Фактично, незважаючи на федеральний устрій, у сфері регіональної бюджетно-податкової системи Австралія значною мірою нагадує унітарну державу.

4) Конфедеративна (Швейцарія) – конфедеративному характеру повною мірою відповідає РБПС Швейцарії. На федеральному рівні в основному реалізуються міжнародні функції держави, які, відповідно, коректують її податкову базу й акумулюють надходження за рахунок акцизів і митних зборів. Основна маса податків знаходиться в компетенції кантонів, що і несуть відповідальність за проведення внутрішньої політики. Це призвело до певного розходження в економічному розвитку кантонів. Вирівнювання регіонів здійснюється переважно за рахунок міграції населення і коштів, а останнім часом і виділення субсидій з федерального бюджету. Особливістю Швейцарії є те, що рішення про введення якого-небудь податку чи нових ставок з кантонів приймається шляхом референдуму, що обмежує можливості кантонів щодо самостійного корегування податкової системи.

1.3 Державний кредит в зарубіжних ринкових державах та його функції

Державний кредит – третя ланка фінансової системи. Це кредитні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого, при яких держава чи місцеві органи управління виступають головним чином, як позичальники коштів на платній основі.

Призначення державного кредиту виявляється, в першу чергу, в тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету фінансові ресурси, які додатково мобілізуються, направляються на покриття різниці між бюджетними доходами та витратами. При позитивному бюджетному сальдо кошти, які мобілізуються за допомогою державного кредиту, прямо використовуються для фінансування економічних та соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором прискорення соціально-економічного розвитку держави.

Оцінюючи фінансове значення державного кредиту, не слід забувати, що кошти, які мобілізуються державою з його допомогою, є взятими наперед податками. Необхідність повернення коштів державного кредиту, тобто погашення державного боргу, вимагає відшукання додаткових ресурсних надходжень у бюджет, а вони можуть бути отримані (якщо не вважати “піраміди” нових позик державного кредиту) тільки за допомогою додаткових податків. До того ж, погашення боргових зобов’язань і виплата відсотків за них відволікає частину бюджетних надходжень від продуктивного використання, скорочує можливості нарощування виробничого й інтелектуального потенціалу суспільства.

Державні і місцеві позики емітуються, головним чином, тоді, коли в бюджетах присутній дефіцит, навіть самі економічні розвинуті країни світу мають дефіцитний бюджет від 10 до 30%. У урядів є два традиційні способи покриття дефіциту бюджету – це державні позики (державний кредит) та додаткова жорсткість оподаткування.

Зараз у більшості країн світу дефіцит бюджету становить від 15% до 2% ВВП при середньосвітовій його величині 4,5%. Прийнято вважати, що коли дефіцит державного бюджету не перевищує 5% ВВП країни, то він припустимий, інакше – призводить до різкого зниження інвестиційної активності і переростає надалі в різні форми кризових явищ. Щорічні бюджетні дефіцити, накопичуючись, утворюють державний борг.

У США з 1983го по 1992 р. бюджетний дефіцит федерального бюджету в середньому на рік становив 207 млрд. доларів. Починаючи з 1993 р., дефіцит бюджету став щорічно знижуватись так, що у 1998 році він скоротився до 10 млрд. доларів, а у 1999 р. вперше профіцит бюджету склав 10 млрд. доларів та продовжує нарощуватись ( у 2000 р. профіцит склав 112 млрд. доларів, а прогноз профіциту на 2009 р. становить 500 млрд. доларів).

Незважаючи на різке зниження бюджетних дефіцитів і починаючи з 1999 р. позитивне сальдо бюджету, федеральний борг США продовжує зростати. У 1997 р. заборгованість федерального уряду становила 5,37 трлн. Доларів, у 1998 р. – 5, 544 трлн. Доларів а у 1999 р. зросла до 5,738 трлн. доларів. Для порівняння, державний борг у Великобританії у 1999 році становив 300 млрд. ф.стерл., у Німеччині – 796 млрд. марок, у Франції – 3,898 трлн. франків.

Таке зростання федерального боргу пояснюється величезними процентними платежами, які включаються в загальну суму федерального(державного) боргу.

Як правило, місцеві бюджети хронічно дефіцитні й одержують необхідні їм кошти шляхом субсидій і кредитів з державного бюджету та випуску місцевих позик, гарантованих урядом.

1.4 Позабюджетні спеціальні фонди в зарубіжних ринкових державах та їх функції

Позабюджетні спеціальні фонди – четверта ланка фінансової системи. До спеціальних фондів за кордоном належать різні автономні і приєднані бюджети, позабюджетні фонди, спеціальні кошториси і рахунки. На них покладаються насамперед економічні і соціальні функції. Використовуючи кошти фондів, держава може втручатися в процес виробництва, надавати субсидії та кредити підприємствам, а також зовнішні позики, робити соціальні послуги населенню.

У фінансовій системі зарубіжних країн спеціальні фонди займають важливе місце. Обсяг коштів, які в них концентруються, значний. В Франції спеціальні фонди за розміром наближаються до державного бюджету країни. У Японії зі спеціальних фондів фінансується понад половину державних витрат, у Великобританії – одна третина. У країнах з розвинутою ринковою економікою найбільші позабюджетні фонди: фонди національного страхування, утворені за рахунок страхових внесків працівників підприємств, само зайнятих осіб, підприємців та державних дотацій. У США та Чехії ці фонди об’єднані з держбюджетом.

Державні спеціальні фонди знаходяться у розпорядженні центрального уряду. Це найбільш важливі фонди: інвестиційні, валютні, соціального страхування й ін. У місцевих органів влади є велика кількість місцевих фондів, серед яких найбільші позикові фонди.

У залежності від цілей використання спеціальні фонди поділяються на економічні, науково-дослідні, кредитні, соціальні, особистого та майнового страхування, військово-політичні, міждержавні.

Соціальні фонди – це ресурси, призначені для надання соціальних послуг населенню. Зростання чисельності осіб найманої праці в результаті розвитку виробництва, збільшення розриву в інтересах різних соціальних груп суспільства, викликане НТР, загальне старіння населення країн об’єктивно призвели до необхідності збільшення фондів соціального страхування. В останнє десятиріччя обсяг фондів соціального страхування у промислово розвинутих країнах зріс в абсолютних сумах у п’ять – шість разів. Зростання обсягу соціальних фондів дає можливість підвищити соціальні виплати. Фонди утворюються за рахунок трьох джерел: страхових внесків громадян, страхових внесків підприємців і субсидій держави.

Внески застрахованих громадян представляють пряме відрахування з їхнього доходу і, власне кажучи, є прямим цільовим податком. Ставка податку в більшості розвинутих країн встановлюється у відсотках незалежно від величини доходу. При цьому передбачається обмеження річної максимальної суми внеску чи максимального доходу, до якого застосовується ставка. Діють страхові ставки для застрахованих і для підприємців.

У більшості країн ставки для застрахованих встановлюються у відсотках до прибутку, а для підприємців у відсотках не до загального фонду заробітної плати, а до заздалегідь визначеної максимальної валової заробітної плати, тобто сума, що перевищує цей максимум, не враховується. Тому чим вища частка кваліфікованих працівників у компанії, чим вища їх заробітна плата, тим менше відрахувань у відсотковому рахуванні роблять вони у соціальні фонди. Внески підприємців прирівнюються до витрат виробництва і відшкодовуються їм у вигляді підвищених цін на реалізовані товари. У країнах діє або один внесок з усіх видів страхування (Великобританія), або кілька (Німеччина), сплата яких надає право на відповідні види соціальних послуг.

У США, наприклад, підприємці і застраховані виплачують страхові внески за однаковими ставками: 6,2% у вигляді відрахувань за соціальне забезпечення і 1,45% на безплатну медичну допомогу. Крім того, з підприємців стягуються відрахування на допомогу по безробіттю в розмірі 0,8%. Таким чином для підприємців комбінована ставка дорівнює 8,45% при максимальному рівні оподатковуваного доходу близько 45 тис. доларів на одного працівника.

У Німеччині підприємці і ті то працює за наймом, також сплачують однакові ставки внесків в соціальні фонди. Однак самостійні ставки діють для пенсійного фонду, фонду страхування через хворобу, фонду страхування від нещасних випадків. Так ставка внесків в пенсійний фонд встановлена для застрахованих і підприємців у розмірі 9,5% до фонду зарплати.

У США діє велика кількість соціальних фондів, найбільшими з них є три загальнонаціональних фонди: фонд страхування за віком, інвалідністю та на випадок втрати годувальника; фонд страхування державних службовців; фонд допомоги нужденним. У Великобританії функціонують два основних соціальних фонди: фонд національного страхування і пенсійні фонди державних підприємств. У Японії – чотири великих фонди: фонд страхування здоров’я, фонд національних пенсій, фонд страхування від виробничого травматизму, фонд страхування від безробіття.

РОЗДІЛ 2

СТРУКТУРА ДЖЕРЕЛ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені Бюджетним Кодексом України [12].

Бюджетна система України – це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права;

Бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду;

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави.

Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей та міст Києва і Севастополя.

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського значення.

Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району.

Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. У разі, коли місту або району у місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл.

Бюджетна система України грунтується на таких принципах:

1) принцип єдності бюджетної системи України єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

4) принцип повноти до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обгрунтованості бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен грунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів бюджетні кошти Використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

9) принцип справедливості і неупередженості бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;

11) принцип відповідальності учасників бюджетного процесу кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

2.1 Державний бюджет України

Доходи Державного бюджету України включають [12]:

1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та 69 цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:

1) операцій з коштами державного бюджету;

2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;

4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Міжбюджетні відносини це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:

1) видатки державного бюджету на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;

2) видатки місцевих бюджетів, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки місцевих бюджетів на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

Розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

1) перша група видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів;

2) друга група видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України;

3) третя група видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України.

Видатки першої групи здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Видатки другої групи здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів.

Видатки третьої групи здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

1) державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

8) охорону здоров'я:

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

10) культуру і мистецтво:

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт:

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів, державне фінансування політичних партій;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

2.2 Місцеві бюджети України

Місцевий бюджет, відповідно до Бюджетного Кодексу України [12], містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

1. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у цій статті, складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

2. До доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100 відсотків загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на території цих міст.

3. До доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75 відсотків від загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на території цих міст.

4. До доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25 відсотків від загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на цій території.

5. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1) 25 відсотків податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на відповідній території;

2) 25 відсотків плати за землю, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

6. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1) 50 відсотків податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

2) 15 відсотків плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

4) плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що сплачуються (перераховуються) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" районними державними адміністраціями;

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

7. До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2) 100 відсотків плати за землю для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених статтею 17 цього Кодексу;

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;

16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

8. До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

2) освіту: дошкільну освіту; загальну середню освіту (школи дитячі садки);

3) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти);

4) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки;

5) місцеву міліцію.

9. До видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) державне управління:

а) органи місцевого самоврядування міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення;

б) органи місцевого самоврядування районного значення;

2) освіту:

а) дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення);

б) загальну середню освіту:

в) заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:

г) інші державні освітні програми;

ґ) вищу освіту відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів;

3) охорону здоров'я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи по санітарній освіті);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення:

б) державні програми соціального захисту:

в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

5) державні культурно-освітні та театрально видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);

6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту:

7) місцеву міліцію.

Міжбюджетні трансферти поділяються на:

1) дотацію вирівнювання;

2) субвенцію;

3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) інші дотації.

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5) інші субвенції.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

2.3 Бюджет Пенсійного фонду України

Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” [3] визначаються принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим Законом.

Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади.

Бюджет Пенсійного фонду план утворення і використання цільового страхового фонду, що формується за рахунок страхових внесків до солідарної системи та надходжень з інших джерел, визначених цим Законом.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду є:

1) страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовується до Накопичувального фонду;

2) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

3) кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом;

4) суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та інших законів до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення;

5) благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

6) добровільні внески;

7) інші надходження відповідно до законодавства.

Кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України і не підлягають оподаткуванню.

Кошти Пенсійного фонду використовуються на:

1) виплату пенсій, передбачених цим Законом;

2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом;

3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

5) формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Облік надходжень і витрат коштів Пенсійного фонду здійснюють виконавчі органи Пенсійного фонду.

Кошти Пенсійного фонду зараховуються на єдиний рахунок Пенсійного фонду і зберігаються на окремих рахунках територіальних органів Пенсійного фонду в уповноваженому банку.

Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд. Адміністративне управління Накопичувальним фондом здійснює виконавча дирекція Пенсійного фонду.

Управління пенсійними активами Накопичувального фонду здійснюється компаніями з управління активами. Рахунки Накопичувального фонду відкриваються виконавчою дирекцією Пенсійного фонду в зберігачі.

Застрахована особа, яка сплачує (за яку сплачують) страхові внески до Накопичувального фонду, має право спрямувати ці страхові внески до будь якого недержавного пенсійного фонду.

Джерелами формування коштів Накопичувального фонду є:

1) страхові внески застрахованих осіб, що спрямовуються до Накопичувального фонду;

2) інвестиційний дохід, що утворюється внаслідок розміщення та інвестування коштів Накопичувального фонду в порядку, встановленому законом;

3) суми від фінансових санкцій.

Кошти Накопичувального фонду використовуються на:

1) інвестування з метою отримання доходу на користь застрахованих осіб;

2) оплату договорів страхування довічних пенсій або здійснення одноразових виплат;

3) оплату послуг компаній з управління активами;

4) оплату послуг виконавчої дирекції Пенсійного фонду, пов'язаних з адміністративним управлінням Накопичувальним фондом, у тому числі на проведення тендерів, у порядку та розмірах, установлених Радою Накопичувального фонду;

5) оплату послуг радника (радників) з інвестиційних питань;

6) оплату послуг зберігача;

7) оплату послуг із проведення планової аудиторської перевірки.

Кошти Накопичувального фонду є власністю застрахованих осіб, які сплачували страхові внески до цього фонду, та належать кожній застрахованій особі в частині, облікованій на її накопичувальному пенсійному рахунку.

2.4 Бюджети фондів соціального страхування України

До загальнодержавних фондів соціального страхування в Україні відносяться:

- Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності [6];

- Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття [8];

- Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань [5].

Згідно змін, внесених статтею 79 Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” [1] загальнодержавні фонди соціального страхування в Україні обслуговуються через державне казначействоУкраїни і повинні подавати Державному казначейству України у визначені ним порядку і терміни та Міністерству фінансів України звіти про виконання кошторисів відповідних фондів.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених Законом [6].

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені статтею 34 Закону [6], та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за Використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів.

Усі застраховані особи є членами цього Фонду. Фонд є некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам Фондом, стабільної діяльності Фонду.

Джерелами формування коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є:

1) страхові внески страхувальників роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених Законом [6];

2) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб відповідно до цього Закону та інших актів законодавства;

3) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

4) асигнування із Державного бюджету України;

5) прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резерву страхових коштів Фонду, на депозитному рахунку;

6) інші надходження відповідно до законодавства.

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік.

Кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України для обслуговування коштів Державного бюджету України, або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди з окремих видів страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі страхування на випадок безробіття) система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі Фонд) створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду.

Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.

Джерелами формування коштів Фонду є:

страхові внески страхувальників роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених цим За

коном та іншими законодавчими актами;

асигнування державного бюджету;

суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та Закону України "Про зайнятість населення", інших законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;

прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку;

благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

інші надходження відповідно до законодавства України.

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі працівник). Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках застраховані особи. Страховик Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі Фонд соціального страхування від нещасних випадків).

Фонд соціального страхування від нещасних випадків некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування.

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок:

внесків роботодавців: для підприємств з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;

прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

Наймані працівники та роботодавці приймають наступну участь у формуванні коштів фондів пенсійного та соціального страхування:

А) роботодавець за кожного найманого працівника перераховує в фонди:

32% від ФОП працівника в Пенсійний фонд;

2,9 % від ФОП працівника в Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

2,1 % від ФОП працівника в Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття 1,0 – 13 % від ФОП працівника в Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Б) найманий працівника перераховує в фонди:

від 1% до 5% від свого ФОП (по шкалі) в Пенсійний фонд;

0,5 – 1,0 % від свого ФОП в Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 0,5 1,0 % від свого ФОП в Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття

2.5 Фонд державного кредиту України

Згідно Закону України „Про державний внутрішній борг України” [2]

державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання Уряду України у грошовій формі.

До складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання (державний кредит), здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України.

До боргових зобов'язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити.

До складу боргових зобов'язань Уряду України включається також частина боргових зобов'язань Уряду колишнього Союзу РСР, прийнята на себе Україною.

Боргові зобов'язання Уряду України можуть мати короткостроковий до 1 року, середньостроковий від 1 до 5 років і довгостроковий 5 і більше років термін.

Боргові зобов'язання Уряду України виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і казначейських зобов'язань України.

Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України. Розміщення боргових зобов'язань Уряду України та надання гарантій від імені Уряду України провадиться за його дорученням Міністерством фінансів України.

Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела та строки погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій по розміщенню облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашенню і виплаті доходу по них у вигляді процентів та в іншій формі.

Для фінансування витрат по розміщенню, рефінансуванню, виплаті доходу та погашенню боргових зобов'язань Уряду України у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До цього фонду зараховуються кошти у розмірі 50 процентів, одержані від приватизації майна державних підприємств.

Згідно з Бюджетним Кодексом України [12] прийняття Державного бюджету України або місцевих бюджетів на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету.

Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування, а також вільний залишок бюджетних коштів із дотриманням умов, визначених цим Кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Витрати на погашення зобов'язань із боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання та боргові зобов'язання Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в законі про Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет.

Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачений в законі про Державний бюджет України на таку мету, Міністр фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень (державний кредит) у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення. Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

РОЗДІЛ 3

АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ВИТРАТ ТА ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН РІЗНИХ РІВНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ В УКРАЇНІ

3.1 Джерела фінансування загальнодержавних витрат

Згідно Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” [1]

встановлено (Стаття 2), що до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2005 рік належать:

1) податок з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, за рахунок відповідних бюджетних асигнувань установ, що утримуються із державного бюджету, які є джерелом доходів цих осіб;

2) податок на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств комунальної власності та податкової заборгованості минулих років з податку на прибуток житловокомунальних підприємств, підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" і паливно-енергетичного комплексу, яка є джерелом формування спеціального фонду державного бюджету);

3) збір за спеціальне водокористування (крім податкової заборгованості минулих років житлово-комунальних підприємств, підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" і паливно-енергетичного комплексу із збору за спеціальне водокористування, яка є джерелом формування спеціального фонду державного бюджету);

4) збір за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;

5) платежі за користування надрами загальнодержавного значення;

6) 25,45 відсотка збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету України;

7) суми податку на додану вартість, які підлягають зарахуванню до доходів Державного бюджету України;

8) акцизний збір з вироблених в Україні товарів (крім акцизного збору з вироблених в Україні товарів, що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, 70 відсотків акцизного збору з вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів);

9) акцизний збір з ввезених на територію України товарів (крім 70 відсотків акцизного збору з ввезених на територію України нафтопродуктів і транспортних засобів);

10) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності (крім плати за ліцензії, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчими органами місцевих рад і місцевими органами виконавчої влади, та плати за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами);

11) кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України, та 90 відсотків коштів, отриманих за вчинення консульських дій за межами України, в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

12) ввізне мито (крім 70 відсотків ввізного мита з нафтопродуктів і транспортних засобів та шин до них);

13) рентна плата за нафту та природний газ, газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

14) надходження від розміщення в установах банків тимчасово вільних бюджетних коштів, які обліковуються на рахунках Державного казначейства України;

15) державне мито в частині, що відповідно до закону зараховується до державного бюджету;

16) надходження від санкцій (штрафів, пені тощо), що застосовуються за рішеннями уповноважених посадових осіб Антимонопольного комітету України, інших органів виконавчої влади (крім адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад та утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями);

17) кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду, скарбів, майна, одержаного державою в порядку спадкоємства чи дарування, безхазяйного майна, валютних цінностей, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях із порушенням норм актів Всесвітнього поштового союзу, не вручених міжнародних та внутрішніх поштових відправлень, майна з обмеженим терміном зберігання, майна, вилученого для забезпечення сплати штрафів або з метою відшкодування належних державному бюджету платежів, знахідок, а також валютні цінності і грошові кошти, власники яких невідомі;

18) дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності. Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" до 1 квітня 2005 року забезпечити перерахування до загального фонду Державного бюджету України заборгованості по сплаті дивідендів, нарахованих на державну частку акцій за період роботи компанії у 2000 2002 роках, у сумі 102.000 тис. гривень;

19) 80 відсотків коштів, отриманих бюджетними установами та організаціями за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової групи, дорогоцінне каміння, і 50 відсотків коштів, отриманих бюджетними установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло;

20) 20 відсотків надходжень до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях;

21) 10 відсотків портового (адміністративного) збору;

22) відрахування від сум перевищення розрахункової величини фонду оплати праці на підприємствах монополістах;

23) надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в обсягах, визначених у додатку N 1 до цього Закону по загальному фонду бюджету;

24) до розмежування земель державної та комунальної власності 10 відсотків надходжень від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності; після розмежування земель державної та комунальної власності 100 відсотків надходжень від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності;

25) рентна плата за транзитне транспортування природного газу (крім заборгованості минулих років, яка спрямовується на розрахунки з погашення зобов'язань держави по знецінених грошових заощадженнях громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР та державних цінних паперах колишнього СРСР);

26) рентна плата за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та продуктопроводами;

27) рентна плата за транзитне транспортування аміаку;

28) 50 відсотків суми виконавчого збору, стягнутого державною виконавчою службою;

29) надходження від Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в рахунок погашення заборгованості за Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про передачу з України до Російської Федерації важких бомбардувальників ТУ160 та ТУ95 МС, крилатих ракет повітряного базування великої дальності та обладнання (крім надходжень у рахунок погашення такої заборгованості у сумі 50.000 тис. гривень, які спрямовуються на закупівлю світлих нафтопродуктів);

30) плата за видачу, переоформлення, продовження терміну дії ліцензій на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій та видачу копій і дублікатів таких ліцензій;

31) плата за виділення номерного ресурсу;

32) плата за видачу, переоформлення, продовження терміну дії ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України та видачу дублікатів таких ліцензій;

33) надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних Сил України (крім надходжень, визначених статтею 101 цього Закону);

34) 50 відсотків плати за оренду майна (крім військового майна і майна Національної академії наук України та галузевих академій наук), що належить бюджетним установам, які утримуються за рахунок державного бюджету;

35) кошти, що надійдуть від рекламодавців алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

36) частина прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до бюджету, крім надходження коштів від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом";

37) плата за надані в оренду ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення;

38) митні збори;

39) надходження коштів від продажу на аукціонах спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами та збору за видачу таких дозволів;

40) надходження від секретаріату ООН за участь українського контингенту Збройних Сил України в миротворчих операціях;

41) кошти, що надійдуть від надання учасниками торгів забезпечення їх тендерної пропозиції, які не підлягають поверненню учасникам торгів у випадках, передбачених Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти";

42) кошти, що надійдуть від учасника переможця процедури закупівлі, під час укладання договору про закупівлю, забезпечення його виконання, які не підлягають поверненню учаснику переможцю, відповідно до умов договору;

43) інші доходи, що підлягають зарахуванню до Державного бюджету України згідно із статтею 29 Бюджетного кодексу України.

Статтями 3 5 Закону [1] встановлені нормативи рентних платежів за видобуток природного газу та газового конденсату і нафти, а також платежі за транспортування трубопровідним транспортом територією України природного газу, нафти та аміаку.

Статтею 6 Закону [1] встановлені ставки вивізного мита з суб'єктів господарювання, які здійснюють експорт природного газу.

Статтею 7 Закону [1] встановлено, що Національний банк України у 2005 році вносить до Державного бюджету України перевищення кошторисних доходів над кошторисними видатками Національного банку України за 2004 рік, а також у повному обсязі кошти доходу за процентними облігаціями внутрішньої державної позики (далі ПОВДП) 2000 року, що сплачуються Міністерством фінансів України у 2005 році, на загальну суму не менш як 1.209.497,1 тис. гривень.

Статтею 11 Закону [1] відкритим акціонерним товариствам "Донбасенерго", "Дніпроенерго", "ДЕК "Центренерго", "Турбоатом", "Кримський содовий завод", "Енергопостачальна компанія "Закарпаттяобленерго"; Акціонерній енергетичній компанії "Київенерго" та іншим господарським товариствам, у статутному фонді яких є державна частка, забезпечити перерахування до загального фонду Державного бюджету України заборгованості по сплаті дивідендів, нарахованих на державну частку акцій за результатами фінансово-господарської діяльності у 1999 2003 роках.

Статтею 12 Закону [1] встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2005 рік у частині доходів є:

1) 70 відсотків акцизного збору з вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів;

2) 70 відсотків акцизного збору з ввезених на територію України нафтопродуктів і транспортних засобів;

3) 10 відсотків коштів, отриманих за вчинення консульських дій за межами України;

4) 70 відсотків ввізного мита з нафтопродуктів і транспортних засобів та шин до них;

5) надходження від збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію;

6) платежі, пов'язані з перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, відповідно до укладеної 28 травня 1997 року Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;

7) 50 відсотків суми виконавчого збору, стягнутого державною виконавчою службою;

8) надходження коштів від реалізації матеріальної частини виробів військового призначення та/або їх складових, що належать Національному космічному агентству України;

9) надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна утворених відповідно до законів України військових формувань (крім Збройних Сил України) і правоохоронних органів;

10) збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, що відповідно до закону сплачуються при здійсненні безготівкових операцій з купівлі-продажу валют, торгівлі ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння та при відчуженні легкових автомобілів, з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, з надання послуг стільникового рухомого зв'язку (додаткові збори на виплату пенсій) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

11) 80 відсотків надходжень до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях;

12) 90 відсотків портового (адміністративного) збору;

13) надходження до страхового фонду безпеки авіації;

14) надходження від зборів за підготовку до державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, та коштів, одержаних від продажу контрольних марок;

15) надходження від видачі сертифікатів на експортно-імпортні операції з наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами;

16) власні надходження бюджетних установ (у тому числі наукових установ Національної академії наук України і галузевих академій наук України), які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі плата за оренду військового майна, майна Національної академії наук України і галузевих академій наук та 50 відсотків плати за оренду іншого майна, що належить бюджетним установам, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, а також надходження, що отримуються Міністерством внутрішніх справ України від будь-яких платних послуг;

17) надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву;

18) надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву понад обсяги, визначені додатком N 1 до цього Закону по загальному фонду Державного бюджету України, які зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету України щомісячно за фактом перевиконання помісячних обсягів цих надходжень загального фонду, установлених помісячним розписом доходів загального фонду Державного бюджету України на 2005 рік;

19) надходження від секретаріату ООН за участь українського контингенту органів внутрішніх справ України в миротворчих операціях;

20) надходження до Фонду України соціального захисту інвалідів;

21) 30 відсотків збору за забруднення навколишнього природного середовища;

22) 70 відсотків надходжень від збору за проведення гастрольних заходів;

23) 74,55 відсотка збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету України;

24) податкова заборгованість минулих років та нараховані суми податків, які виникли після проведення розрахунків згідно із статтею 39 цього Закону житлово-комунальних підприємств, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" і підприємств паливно-енергетичного комплексу з податку на прибуток підприємств (крім підприємств комунальної власності), податку на додану вартість, збору за спеціальне водокористування та з рентної плати за транзитне транспортування природного газу, яка спрямовується на розрахунки з погашення зобов'язань держави по знецінених грошових заощадженнях громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР та державних цінних паперах колишнього СРСР;

25) надходження від Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в рахунок погашення заборгованості за Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації

26) надходження від плати за оформлення посвідчення закордонного українця;

27) податкова заборгованість минулих років з податку на додану вартість підприємств, що постачають товари (роботи, послуги) закритому акціонерному товариству "ЗАЗ", яка задіяна у проведенні розрахунків по придбанню спецавтотранспорту, відповідно до статті 95 цього Закону;

28) надходження від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від погашення заборгованості компанії перед цільовим галузевим фондом створення ядерно-паливного циклу в Україні за придбаний концентрат природного урану та поставлене йому на компенсаційній основі протягом 1994 1999 років ядерне паливо у сумі 120.000 тис. гривень;

29) частина виручки від реалізації природного газу у 2000 році, що отримувалась як плата за транзит природного газу через територію України;

30) платежі, пов'язані з виконанням Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про участь Російської Федерації в розвитку соціально-економічної сфери міста Севастополя та інших населених пунктів, в яких дислокуються військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;

31) надходження, визначені статтею 101 цього Закону;

32) надходження коштів від збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

33) надходження коштів від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" відповідно до статті 8 Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 46, ст. 511);

34) надходження збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Статтею 22 Закону [1] встановлено, що до надходжень фінансування загального фонду Державного бюджету України на 2005 рік належать:

1) надходження державного кредиту в результаті здійснення державних внутрішніх та державних зовнішніх запозичень;

2) 99 відсотків коштів, одержаних від приватизації державного майна та інших надходжень, безпосередньо пов'язаних з процесом приватизації та кредитуванням підприємств, з урахуванням пунктів 2 4 статті 23 цього Закону;

3) повернення коштів з депозитів або пред'явлення цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю.

4) Фонду державного майна України забезпечити в 2005 році надходження до Державного бюджету України коштів, отриманих від приватизації державного майна, відповідно до пункту 2 статті 22, пунктів 2 4 статті 23 цього Закону, у сумі не менш як 6.985.309,7 тис. гривень.

3.2 Джерела фінансування витрат місцевих бюджетів

Згідно Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” [1]

встановлено (Стаття 48), що до доходів загального фонду місцевих бюджетів у 2005 році належать:

1) податок з доходів фізичних осіб (крім податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших вип. лат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу);

2) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва та фіксований податок (крім частини цих податків, що зараховується до Пенсійного фонду України, та відрахувань на обов'язкове соціальне страхування) і у повному обсязі фіксований сільськогосподарський податок;

3) акцизний збір з вироблених в Україні товарів (крім акцизного збору з вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів), що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, до доходів бюджету Автономної Республіки Крим, у тому числі тих, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;

4) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами до доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів та міських бюджетів міст Києва і Севастополя;

5) дотації та субвенції з Державного бюджету України;

6) плата за надані в оренду водні об'єкти місцевого значення;

7) штрафні санкції, отримані внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів угод із суб'єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів;

8) доходи, що підлягають зарахуванню до загального фонду місцевих бюджетів згідно із статтями 64, 66, 69 Бюджетного кодексу України.

Податок на прибуток підприємств комунальної власності, засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, селищних та сільських бюджетів.

Фіксований податок на доходи від підприємницької діяльності зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для податку з доходів фізичних осіб.

Статтею 54 Закону [1] встановлено, що у 2005 році суми дотації вирівнювання місцевим бюджетам перераховуються управліннями Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях та місті Севастополі шляхом застосування нормативів щоденних відрахувань від доходів загального фонду Державного бюджету України, що надійшли на аналітичні рахунки обліку доходів Державного бюджету України на відповідній території, згідно з додатком N 6 до цього Закону.

До доходів загального фонду Державного бюджету України, за рахунок яких здійснюється перерахування дотацій вирівнювання, включаються:

1) податок на прибуток підприємств;

2) податок на додану вартість;

3) збір за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;

4) збір за спеціальне водокористування;

5) платежі за користування надрами загальнодержавного значення;

6) акцизний збір з вироблених в Україні товарів (крім акцизного збору з вироблених в Україні товарів, що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, акцизного збору з вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів);

7) акцизний збір із ввезених на територію України товарів (крім акцизного збору із ввезених в Україну нафтопродуктів і транспортних засобів);

8) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності (крім плати за ліцензії, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчими органами місцевих рад і місцевими органами виконавчої влади, та плати за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами);

9) ввізне мито (крім ввізного мита на нафтопродукти, транспортні засоби та шини до них);

10) вивізне мито;

11) плата за оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств та іншого державного майна;

12) державне мито в частині, що відповідно до закону зараховується до державного бюджету;

13) єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

14) кошти, що передаються до державного бюджету з обласних бюджетів, міських бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення і районних бюджетів.

Статтею 62 Закону [1] встановлено, що джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів у 2005 році є:

1) надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів, які включають:

кошти від відчуження майна, яке належить Автономній Республіці Крим, та майна, що перебуває у комунальній власності;

90 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності (до розмежування земель державної і комунальної власності); 100 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у комунальній власності (після розмежування земель державної та комунальної власності);

надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом України, та відсотки, сплачені за користування ними;

кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

запозичення, здійснені у порядку, визначеному законодавством;

субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів;

2) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (у тому числі податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, зареєстрованих у місті Києві, включається до доходів спеціального фонду Київського міського бюджету), що зараховується у розмірі 30 відсотків до бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та 70 відсотків до бюджету міста Сімферополя і бюджетів міст обласних центрів у разі реєстрації транспортних засобів на території цих міст; 50 відсотків до бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та 50 відсотків до міських, селищних і сільських бюджетів у разі реєстрації транспортних засобів на відповідній території;

3) плата за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами);

4) власні надходження бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів;

5) 70 відсотків збору за забруднення навколишнього природного середовища і грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності;

6) відрахування 10 відсотків вартості питної води суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють реалізацію питної води через системи централізованого водопостачання з відхиленням від відповідних стандартів, що зараховуються до бюджетів міст, селищ та сіл;

7) надходження до цільових фондів, утворених Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами;

8) субвенція з Державного бюджету України міському бюджету міста Харкова на ліквідацію наслідків аварії на очисних спорудах;

9) субвенція з Державного бюджету України місцевим бюджетам на заходи щодо погашення заборгованості громадян за житловокомунальні послуги та енергоносії в рахунок часткової компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень;

10) надходження коштів від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва;

11) 30 відсотків надходжень від збору за проведення гастрольних заходів;

12) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів індивідуальним сільським забудовникам;

13) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла;

14) субвенція з Державного бюджету України на розвиток соціально-економічної сфери міста Севастополя та інших населених пунктів, в яких дислокуються військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;

15) субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво газопроводів відводів та газифікацію населених пунктів, у першу чергу сільських.

3.3 Структура джерел формування фондів соціального захисту населення України

В табл.3.1, 3.2 наведені структура бюджетів доходів пенсійного фонду України [14 16] та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності [17].

Таблиця 3.1

Бюджет Пенсійного фонду України на 2005 рік [14]

(тис. гривень)
Залишок коштів на початок року	623402,3
Доходи:
Власні надходження, всього	41591410,8
у тому числі:
обов'язкові внески підприємств, установ та організацій	37173739
обов'язкові внески громадян	2424223,4
обов'язкові внески від платників, що працюють у галузі сільського господарства	812200
обов'язкові внески від платників, що обрали спрощену систему оподаткування	362744,1
обов'язкові внески за осіб, які отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку	55353,6
інші надходження	394603,9
кошти банків за користування тимчасово вільними коштами Пенсійного фонду	10749,2
надходження коштів на виплату різниці у пенсійному забезпеченні наукових працівників, що відшкодовується з не бюджетних підприємств та установ	23271,5
надходження коштів від підприємств на покриття фактичних витрат на виплату та доставку пенсій працівникам, зайнятим на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1	183496,8
надходження коштів на виплату пенсій іноземним пенсіонерам, які проживають на території України	6029,3
надходження коштів на погашення заборгованості Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання	145000
Усього власних доходів з урахуванням залишку	42214813,1
Кошти Державного бюджету України, всього	6663991,8
у тому числі:
на відшкодування виплати пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби	375927,8
на відшкодування виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд	3039447,7
на компенсацію різниці у пенсійному забезпеченні наукових працівників	339746,9
на відшкодування виплати пенсій особам, вивільненим у зв'язку із закриттям Чорнобильської атомної електростанції	4755,1
на пенсійне забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесених до I категорії	307274,9
на відшкодування виплати пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до II, III і IV категорії, та непрацездатним пенсіонерам, які проживають у зонах радіоактивного забруднення	564149,5
на компенсацію за втрату годувальника та допомогу на поховання громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи	4400,6
на компенсацію несплачених страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за деякі категорії осіб	110889,3
на відшкодування виплати пенсій працівникам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах	710000
на компенсацію Пенсійному фонду України втрат від застосування платниками фіксованого сільськогосподарського податку спеціальної ставки по сплаті збору на обов'язкове пенсійне страхування	1207400
Кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття	142000
Кошти Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання	136648,4
Усього доходів	49157453,3

Таблиця 3.2

Бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на 2005 рік [17]

N п/п	Показники	Суми (тис. грн.)
1.	Залишок коштів станом на 01.01.2005 р.	242483
2.	Доходи:	4286287
2.1.	страхові внески, в тому числі:	4186933
2.1.1.	страхувальників за загальною системою оподаткування (за рахунок роботодавців)	3226598
2.1.2.	найманих працівників, з/плата яких нижча прожиткового мінімуму	152285
2.1.3.	найманих працівників, з/плата яких вища прожиткового мінімуму	808050
2.2.	від часткової плати за путівки	53105
2.3.	інші надходження, в тому числі:	46249
2 3.1.	надходження на виплату допомоги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи	7000
2.3.2.	від вкладання тимчасово вільних коштів, в тому числі резерву Фонду, на депозитні рахунки	12362
ВСЬОГО доходів із залишком:	4528770
4.	Загальний фонд оплати праці, з якого справляються страхові внески, без грошового забезпечення військовослужбовців, млн. грн.	111262,0
Розмір страхових внесків (% від ФОП):
5.	для найманих працівників, з/плата яких нижча прожиткового мінімуму	0,5 %
6.	для найманих працівників, з/плата яких вища прожиткового мінімуму	1,0 %
7.	для роботодавців	2,90 %

3.4 Розрахунковий аналіз динаміки структур державного та зведеного бюджету України

В табл. 3.3 3.5 наведені розраховані дані про обсяги коштів в бюджетах окремих структурних ланок системи державних фінансів України [1],[ 9 11 ], [1416 ], [17].

Таблиця 3.3

Рівень складових державних фінансів в Україні в 2003 – 2005 роках

Вид бюджету	2003 рік, тис. Грн.	2004 рік, тис. Грн.	2005 рік, тис. Грн.
Державний бюджет України	53 272 580,8	65 215 662,8	106 135 385,4
Місцеві бюджети України (без дотацій з Державного бюджету)	21 892 653,2	29 480 799,6	57 574 316,8
Бюджет Пенсійного фонду України	25 266 983,0	36 182 866,0	61 107 143,0
Бюджети фондів соціального страхування України	5 958 598,0	7 636 838,0	11 869 042,0
Фонд державного кредиту (державний борг України)	68 026 999,3	66 945 625,6	65 984 555,0
Сумарний рівень державних фінансів України	174 417 814,3	205 461 791,9	302 670 442,2

Таблиця 3.4

Відносні частки структури державних фінансів в Україні в 2003 – 2005 роках

Вид бюджету	2003 рік,%	2004 рік,%	2005 рік,%
Державний бюджет України	30,54	31,74	35,07
Місцеві бюджети України (без дотацій з Державного бюджету)	12,55	14,35	19,02
Бюджет Пенсійного фонду України	14,49	17,61	20,19
Бюджети фондів соціального страхування України	3,42	3,72	3,92
Фонд державного кредиту (державний борг України)	39,00	32,58	21,80
Сумарний рівень державних фінансів України	100,00	100,00	100,00

Таблиця 3.5

Динаміка доходів Державного та Зведеного бюджету України у 1992 2003 роках [24] Зведений бюджет

1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003
млрд. крб.			млн. грн.
Доходи	1227,5	49621,8	523092	20689,9	30218,7	28112,0	28915,8	32876,4	49117,9	54934,6	61954,3	75165,4
у % до ВВП	24,4	33,5	43,5	38,0	37,0	30,1	28,2	25,2	28,9	26,9	27,4	28,5
Видатки	1919,7	57248,7	630647	24302,8	34182,8	34312,7	31195,6	34820,9	48148,6	55528,0	60318,9	75655,3
у % до ВВП	38,1	38,6	52,4	44,6	41,9	36,7	30,4	26,7	28,3	27,2	26,7	28,7
Дефіцит	692,2	7626,9	107554	3612,9	3964,1	6200,7	2279,8	1944,5	969,3	593,4	1635,4	489,9
у % до ВВП	13,7	5,1	8,9	6,6	4,9	6,6	2,2	1,5	0,6	0,3	0,7	0,2

Державний бюджет

1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003
млрд.крб.			млн. грн.
Доходи	643,8	27096,8	355907	12243,5	19632,5	16796,4	16266,1	19982,2	36229,9	39726,4	45467,6	54986,7
у % до ВВП	12,8	18,3	29,6	22,5	24,1	18,0	15,9	15,3	21,3	19,5	20,1	20,9
Видатки	1513,2	37306,0	468214	15951,8	23608,1	23099,5	18379,8	21947,5	35532,6	40407,1	44348,2	56010,9
у % до ВВП	30,1	25,2	38,9	29,3	29,0	24,7	17,9	16,8	20,9	19,8	19,6	21,3
Дефіцит	869,4	10209,2	112307	3708,3	3975,6	6303,1	2113,7	1965,3	697,3	680,7	1119,4	1024,2
у % до ВВП	17,3	6,9	9,3	6,8	4,9	6,7	2,0	1,5	0,4	0,3	0,5	0,4

ВИСНОВКИ

Державні фінанси — складова частина фінансової системи, її центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни. Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функціями і роллю держави у регулюванні та забезпеченні демократичних економічних і соціальних умов життя населення, створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.

Як показують дослідження курсової роботи для державних фінансів зарубіжних країн характерна, як правило, трирівнева або чотирирівнева система бюджетів.

Так у Швеції функціонує трирівнева система бюджетів: бюджет центрального уряду, бюджети ленів і бюджети комун. У Великобританії – центральний бюджет, бюджети графств і бюджети округів. У Японії – центральний бюджет, бюджети префектур і бюджети муніципалітетів. У Польщі – бюджети центрального уряду, бюджети воєводств, бюджети гімн.

Чотирирівнева система бюджетів функціонує у Франції, Німеччині,США: Франція – бюджет центрального уряду, бюджети регіонів, бюджети департаментів, бюджети комун; Німеччина бюджет федерації, бюджет землі, бюджет округу, бюджет громади; США – бюджет центрального уряду, бюджет штату, бюджет графства, бюджет муніципалітету;

Система державних фінансів України, як унітарної держави, має наступну структуру:

- державний бюджет України;

- місцеві бюджети адміністративно-територіальної структури (обласні бюджети та бюджети автономної республіки, міські бюджети, районні бюджети, сільські бюджети, бюджети районів у містах);

- фонд державного кредиту України;

- фонди кредитів місцевих бюджетів;

- позабюджетний Пенсійний фонд України;

- позабюджетні фонди соціального страхування (Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань);

В Україні реалізована як схема незалежного (закріпленого Бюджетним Кодексом України) розподілу бюджетних надходжень у державний та місцевий бюджети, так і централізована схема взаємозв’язку державного бюджету та місцевих бюджетів через механізми територіально-адміністративного перерозподілу частини коштів державного бюджету у вигляді:

дотацій вирівнювання територіальних бюджетів, які враховують

нерівномірність економічного та демографічного розвитку регіонів

України;

субвенцій на здійснення програм соціального захисту;

субвенцій на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг,

встановлених державою;

субвенцій на виконання інвестиційних проектів;

інші субвенцій.

Загальний обсяг державних фінансів України зріс з рівня 174,4 млрд. грн. у 2003 році (66,1 % ВВП) до рівня 302,7 млрд. грн. (72 % до прогнозного рівня ВВП 2005 року).

При обсязі державного бюджету України у 2005 році 106 млрд. грн., загальна сума дотацій та субвенцій місцевим бюджетам становить 11,1 млрд. грн.

Структурний аналіз державного та зведеного бюджетів України показав, що частка державного бюджету у зведеному становить 70,2 – 72,0 %, тобто Україна відноситься до країн централізованого управління фінансами суспільства.

Як і в зарубіжних країнах в структурі державних фінансів України все більше місце займають позабюджетні фонди – Пенсійний фонд України (20,2%) з обсягом бюджету 2005 року 61,1 млрд.грн. та фонди соціального страхування (3,9%) з обсягами бюджету 2005 року 11,9 млрд. грн.

Рівень фонду державного кредиту України у 2005 році становить:

- 18,3 млрд. грн.. – внутрішній державний борг;

- 1,133 млрд. доларів США – внутрішній державний борг;

- 8, 317 млрд. доларів США – зовнішній державний борг.

На обслуговування фонду державного кредиту у 2005 році буде витрачено:

- 3, 137 млрд. грн. на погашення облігацій внутрішнього займу у 2005

році та сплатою 1,335 млрд. грн. відсотків (дисконт при розміщенні облігацій);

- 6, 268 млрд. грн. на погашення частини зовнішнього боргу у 2005 році

та сплатою 2,099 млрд. грн. відсотків (відсотки за кредит та дисконт при розміщенні облігацій);

Частка фонду державного кредиту в державних фінансах змінилася з 39,0% у 2003 році (68 млрд. грн.) до 21,8% у 2005 році (66,0 млрд. грн.), але загальна сума державного боргу України є великим тягарем для системи державних фінансів (3,3% державного бюджету сплачується щорічно у вигляді відсотків за обслуговування державного боргу).

Актуальністю отриманих результатів курсової роботи є отримані висновки по структурі державних фінансів для перехідної економіки України:

- система державного бюджету наближається до австралійського типу (тимчасова відміна прийнятих законів про самостійне формування податками місцевих бюджетів та їх перерозподіл у державний бюджет);

- система територіальних фінансів наближається до „регламентованого” типу, впровадженого в Німеччині, з дотаціями вирівнювання та субвенціями з державного бюджету.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про Державний бюджет України на 2005 рік” // Законом України від 25 березня 2005 року N 2505IV цей Закон викладено в новій редакції(Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 7 липня 2005 року N 2771IV)
2. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про державний внутрішній борг України” // від 16 вересня 1992 року N 2604XII ( Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 23 грудня 2004 року N 2285IV)
3. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” // від 9 липня 2003 року N 1058IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 25 березня 2005 року N 2505IV)
4. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” // від 26 червня 1997 року N 400/97ВР( Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 7 липня 2005 року N 2771IV)

5. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»// 23 вересня 1999 року N 1105XIV (станом змін від 22 лютого 2001 року N 2272III)

6. ЗАКОН УКРАЇНИ « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»// 18 січня 2001 року N 2240III (станом змін від 11 січня 2001 року N 2213III)

7. ЗАКОН УКРАЇНИ « Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» //від 11 січня 2001 року N 2213III

8. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»// 02.03.2000 N 1533III( станом змін від 11 січня 2001 року N 2213III)

9. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Державний бюджет України на 2004 рік» // від 27 листопада 2003 року N 1344IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 17 червня 2004 року N 1801IV )
10. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Державний бюджет України на 2003 рік» // від 26 грудня 2002 року N 380IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11 грудня 2003 року N 1397IV)
11. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Державний бюджет України на 2002 рік» // від 20 грудня 2001 року N 2905III
12. БЮДЖЕТНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ // від 21 червня 2001 року N 2542III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 25 березня 2005 року N 2505IV, ОВУ, 2005 р., N 13, ст. 662)
13. ПОСТАНОВА Верховної Ради України „Про прийняття за основу проекту Закону України про Державний борг України” // від 15 червня 2005 року N 2649IV
14. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ „Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2005 рік” //ПОСТАНОВА від 8 червня 2005 р. N 426
15. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ „Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2004 рік” // ПОСТАНОВА від 11 березня 2004 р. N 310(Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2005 року N 40)
16. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ „Про затвердження бюджету Пенсійного фонду на 2003 рік” // ПОСТАНОВА від 24 лютого 2003 р. N 249 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2003 року N 1951)
17. ПРАВЛІННЯ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ З ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ „Про бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на 2005 рік” // ПОСТАНОВА від 17 грудня 2004 року N 171 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 липня 2005 року N 89)
18. Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України // Постанова правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 211 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами правління Пенсійного фонду України від 21 червня 2005 року N 101)

19. Буряковский В.В., Кармазин В.Я., Каламбет С.В., Водолазская О.А. Налоги. Днепропетровск, “Пороги”, 1998.

20. Вашків П.Г., Пастер П.І., Сторожук В.П., Ткач Є.І. Статистика підприємництва: Навч. посібник – К.: Слобожанщина, 1999.

21. Мельник П. В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці / Держ. подат. адміністрація України; Акад. ДПС України. — Ірпінь: Акад. ДПС України,2001.—355 с.

22. Мещерякова О.В. “Податкові системи розвитих країн світу” М, Фонд “Правова культура”, 1995 р.

23. Миргородська Л.О. Фінансові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 240 с.

24. Подання Президента України до Верховної Ради – 2004 “Про внутрішнє та зовнішнє положення України в 2003 році”(статистичні таблиці) // інформаційна система “ЛІГАЗАКОН”

25. Социально-экономическая статистика / под редакцией А.В. Головача – Киев, «Вища школа», 1991

26. Савченко Л.А., Цимбалюк А.В., Капіца В. А. та ін. Фінансово-правовий механізм формування дохідної частини бюджетів: Курс лекцій / Держ. подат. адміністрація України; Акад. ДПС України. — Ірпінь: Акад. ДПС України, 2002. — 356 с.

27. WWW.LIGAZAKON.COM.UA – Законодавча довідкова система