Фінансова діяльність та політика держави

1 Загальна структура доходів

З наявністю різних форм власності та госпрозрахунковою організацією діяльності підприємств пов'язаний розподіл державних фінансів на централізовані і децентралізовані.

Централізовані державні фінанси відображають відносини, пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих грошових фондів. Ці фонди поступають в розпорядження держави як суб'єкта публічної влади. За рахунок централізованих грошових фондів фінансуються видатки держави на капітальне будівництво, реконструкцію підприємств, структурну перебудову, конверсію, утримується вся невиробнича сфера — освіта, охорона здоров'я, фізична культура, спорт, оборонний сектор, управління, правоохоронні органи, соціальне забезпечення громадян, здійснюється багато інших програм.

Децентралізовані державні фінанси — їх нерідко називають ще децентралізованими фондами грошових коштів — є в усіх галузях народного господарства. Нині підприємства та організації усіх форм власності утворюють фонди за рахунок власного прибутку. Виняток складає лише аграрний сектор, у стабільному розвитку якого держава проявляє особливу зацікавленість. Саме тому децентралізовані фонди аграрного сектора попов­нюються регулярними, хоч поки що й недостатніми асигнуван­нями з державного бюджету.

2.2
Поняття та правові методи

Державні фінанси — це цілісна система суспільних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення.

Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об'єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.

Перед будь-якою державою в галузі фінансової діяльності завжди стоїть два основних завдання. Перше з них полягає в тому, щоб у повній відповідності із затвердженим фінансовим планом — бюджетом — зібрати передбачені кошти та розподілити їх у відповідності із суспільними потребами. Цей бік фінансової діяльності держави за своєю суттю є розподільним. З цим завданням нерозривно пов'язане й інше завдання — контрольна функція фінансової діяльності, тобто забезпечення законності збирання, розподілу і використання фондів грошових коштів.

Нині на Заході істотно зросла питома вага державного сектору економіки. Прагнучи збільшити зайнятість населення і скоротити безробіття, уряди видають підприємцям, які розширюють виробництво, субсидії для капіталовкладень. Різко зросли державні видатки на науково-технічний прогрес в розвинутих країнах.

З'явились якісно нові державні видатки на охорону довкілля, подолання економічної відсталості окремих районів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.

Таким чином, в умовах соціальне орієнтованої економіки різко розширилась сфера фінансових відносин, у яких бере участь держава, поле фінансової діяльності держави в цілому. Значного розвитку набули регіональні і місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств. Проте, не дивлячись на це, фінансових ресурсів, що акумулюються з їх допомогою, не вистачає на покриття все зростаючих видатків держави.

Виключно високого розвитку набули в наш час фінанси приватних національних і транснаціональних корпорацій.

Відмінні риси приватних фінансів від державних:

¾держава може в примусовому порядку забезпечити власні доходи з допомогою системи податків та інших обов'язкових платежів, в той час як примусового виконання по відношенню до самої держави ніколи не буває. Приватні особи не можуть в примусовому порядку забезпечити власні доходи і, відповідно, можуть виявитись неспроможними виконати свої зобов'язання;

¾державні фінанси пов'язані з грошовою системою, яка в більшій або меншій мірі управляється державою, тоді як ця грошова система не залежить від волі приватного власника, що розпоряджається лише власними фінансами;

¾приватні фінанси зорієнтовані на одержання прибутку. Державні фінанси, навпаки, — це засіб здійснення загального інтересу;

¾розміри державних фінансів незрівнянно більші, ніж розміри приватних фінансів, якими розпоряджаються окремі особи.

Тобто, державні фінанси — це система грошових відносин, яка виникає разом з державою і нерозривно пов'язана з її існуванням.

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування базується на відповідних принципах — галузевих, а також принципах окремих інститутів даної галузі права, міжгалузевих та загальноправових принципах. Галузеві принципи фінансової діяльності держави — це основоположні правила і вимоги, які відображають її найістотніші особливості і цілеспрямованість, а основний зміст їх визначається Конституцією України та нормами права, що безпосередньо регламентують цю діяльність.

1) Стрижневий принцип фінансової діяльності держави полягає в публічному характері цієї діяльності.

2) Принцип розподілу функцій в галузі фінансів між представницькими органами влади та виконавчими органами влади на основі конституційного принципу розподілу компетенцій законодавчої та виконавчої влад взагалі.

3) Галузевий принцип фінансового права — пріоритет в галузі фінансової діяльності держави представницьких органів влади перед виконавчими органами влади.

4) Принцип пріоритетності публічних видатків по відношенню до прибутків казни.

5) Принцип здорових фінансів.

6) Принцип фінансової безпеки держави.

7) Принцип єдності фінансової діяльності і грошової системи держави.

8) Принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави.

9) Принцип самостійності у встановлених чинним законодавством держави межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування.

10) Принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності держави.

11) Принцип плановості.

12) Принцип гласності та деякі інші.

Методи фінансової діяльності держави:

а) методи формування грошових фондів;

б) методи розподілу грошових фондів;

в) методи використання грошових фондів.

1) Обов'язковий метод мобілізації,який полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави. Цей метод передбачає встановлення: 1) виду платежу; 2) точного його розміру; 3) строку платежу; 4) обов'язкової санкції за порушення строку чи розміру платежу у вигляді пені, штрафів за приховування доходів чи невнесення або неповне внесення платежів державі та ряд інших обов'язкових елементів. Найвагоміший і найпоширеніший з цього виду платежів — податок. Крім податків, обов'язковий метод мобілізації грошових коштів державі включає в себе також різноманітні державні збори — митні, дорожні, за надання юридичне значимих послуг і т.п., штрафи, плату за використання природних ресурсів та інші.

2) Метод добровільної мобілізації грошових коштів включає в себе проведення лотерей, випуск державою облігацій, інших цінних паперів, добровільні внески громадян і т.п.

методи розподілу грошових фондів

Розподіл видатків між бюджетами здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про бюджетну систему України».

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

1) Поточні видатки — це фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів.

2) Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності.

Метод фінансування — безповоротного, безвідплатного, цільового, планового відпуску грошових коштів з централізованого фонду.

1) Якщо фінансові ресурси виділяються з Державного бюджету, то це бюджетне фінансування.

2) При виділенні грошових коштів з відомчих фондів, наприклад фондів міністерств, фінансування набуває характер відомчого.

3) За наявності у складі фінансової системи позабюджетних фондів, як це має місце в Україні, може мати місце фінансування з позабюджетних фондів. Вид фінансування визначається тим, з якого державного фонду коштів виділяються гроші.

4) Якщо гроші виділяються безвідплатно та безповоротно з вищестоящого бюджету нижчестоящому чи будь-яким суб'єктам господарювання з метою доповнення дефіциту власних коштів, то таке виділення є дотацією. Це дуже поширений метод фінансової діяльності держави. В теорії та на практиці розрізняють два види дотацій:

а)допомога, що надається підприємствам, організаціям, установам на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами;

б) бюджетна дотація — безвідплатна, безповоротна допомога вищестоящого бюджету нижчестоящому, яка не носить цільового характеру та видається у випадку перевищення видатків над доходами. Ця дотація за своїм характером є методом бюджетного регулювання.

5)Субвенція — це бюджетна дотація, що носить цільовий характер. Вона застосовується як метод бюджетного регулювання для збалансування нижчестоящих бюджетів.

6)Субсидія — грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам.

1) Метод встановлення цільового призначення державних фондів грошових коштів. Формуючи фінансову систему, держава одночасно визначає, які грошові фонди і для яких саме потреб їй необхідні. Створюючи, наприклад, державний Пенсійний фонд України, держава визначає цілі і завдання цього фонду, тобто встановлює його призначення. Тим самим вона визначає водночас, яким саме чином будуть витрачатись кошти цього фонду.

2) Метод встановлення державою в особі її відповідного органу порядку використання коштів, одержаних з відповідного грошового фонду. Кошти, одержані з державного фонду, завжди мають точне призначення і можуть витрачатись лише на ті цілі, на які вони були виділені.

3) Метод встановлення порядку та нормативів розподілу прибутку державних господарюючих суб'єктів. Встановлюючи ці нормативи, держава тим самим визначає характер використання даних прибутків, знову ж таки надає державним коштам цільове призначення

4) Метод встановлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів. Шляхом фінансових нормативів і лімітів держава встановлює мінімальні та максимальні межі, а досить часто — конкретні однозначні розміри виділення та витрачання грошових коштів на ту або іншу операцію чи одиницю виміру (вартість ліжко-місця в лікарні, вартість навчання та виховання одного учня в середній загальноосвітній школі або в шкоді-інтернаті, мінімальна зарплата державного службовця).

5) Метод планування.

6) Метод фінансового контролю.

2.3
Форми фінансової діяльності держави

Правовою формою відображення фінансової діяльності держави є фінансово-правові акти. Вони поділяються на дві великі групи: 1) акти органів законодавчої влади; 2) акти органів виконавчої влади, тобто на закони і підзаконні акти. Можна стверджувати, що фінансово-правові акти, у формі яких і здійснюється фінансова діяльність держави — це належним чином прийняті органами державної влади та місцевого самоврядування відповідні рішення з питань фінансової діяльності, що віднесені до їх компетенції та мають юридичні наслідки.

Застосування тих або інших правових форм фінансової діяльності держави не носить довільного характеру. Форма фінансово-правового акту насамперед залежить від того, яку галузь фінансової діяльності держави покликаний регулювати цей акт, яке значення для життя держави і суспільства ця діяльність має. Такими формами можуть виступати: Конституція України; закони України; укази Президента України; декрети Кабінету Міністрів України; накази, інструкції чи положення Мінфіну України чи Державної податкової адміністрації України; методичні вказівки, листи, телеграми Національного банку України тощо.

Відповідно до статті 135 Конституції України нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не мо­жуть суперечити Конституції України і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання. Автономна Республіка Крим приймає нормативно-правові акти в процесі розробки, затвердження і виконання власного бюджету на основі єдиної податкової і бюджетної політики України.

Фінансово-правові акти видають і органи місцевого самоврядування в межах фінансових повноважень, визначених їм Конституцією України (стаття 143) і законами України.

Широке коло актів, що регламентують фінансові відносини в Україні, складають її фінансове законодавство, а сукупність правових норм, що включені в ці акти для регулювання фінансових відносин, становлять фінансове право України. Тобто фінансове право є системою правових норм, що регулюють фінансове господарство держави. Фінансове право — складова частина публічного права в цілому. З допомогою фінансово-право­вих норм держава мобілізує фінансові ресурси — сукупність всіх цільових фондів грошових коштів держави, необхідних для її функціонування (законодавство про доходи держави), веде облік руху зібраних фондів грошових коштів (казначейські приписи), використовує їх у відповідності з волею органів законодавчої влади (акти про бюджет), тобто здійснює фінансову політику.

2.4 Фінансова політика держави.

Фінансова політика — це система державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання державою її функцій. Головним завданням фінансової політики є забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми економічного і соціального розвитку, зовнішньополітичної діяльності. Фінансова політика — це в значній мірі самостійна сфера фінансової діяльності держави в галузі фінансових відносин. Вона має самостійне значення і водночас є головною умовою реалізації волі держави в будь-якій сфері суспільного життя.

Ефективність фінансової політики держави тим вища, чим повніше враховує вона об'єктивні потреби суспільного розвитку, інтереси суспільства в цілому та його складових частин, конкретно-історичні умови місця дії та особливості поточного моменту. У величезній мірі успіх фінансової політики залежить від якості розробки механізму погодження і реалізації інтересів прошарків суспільства та наявності у держави можливостей задовольнити їх. Головним напрямком фінансової політики держави було у всі часи і залишається формування по можливості якнайбільшого обсягу фінансових ресурсів держави — єдиної матеріальної бази всіх державних перетворень. Фінансових ресурсів багато не буває, їх ніколи не вистачає.

В даний час в Україні поряд з головним завданням фінансової політики держави — фінансовим забезпеченням здійснюваних перетворень в країні — не менш гостро постали завдання запобігти соціальному вибуху в суспільстві, максимально полегшити труднощі переходу від однієї системи суспільних відносин до іншої. Напруга в суспільстві у вирішальній мірі зумовлена полярністю матеріального стану окремих груп населення.

Першочерговими завданнями її фінансової політики залишаються подолання спаду виробництва, підвищення зайнятості та соціальної захищеності населення.

2.5
Органи управління державними фінансами.

Фінансова політика держави безпосередньо виробляється і реалізується органами управління державними фінансами.

Держава впливає на цю сферу суспільних відносин через податкову політику, регулювання фінансового ринку, формування амортизаційного фонду і систему державної підтримки приватного бізнесу шляхом субсидій та інших форм і методів. Тобто в дійсності відбувається не управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси — реалізація фінансової політики.

В фінансовій діяльності беруть участь всі державні органи законодавчої і виконавчої влади.

До повноважень Верховної Ради України у відповідності зі статтею 85 Конституції України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

Великими повноваженнями в галузі керівництва фінансовою діяльністю в державі наділений Кабінет Міністрів України. Конституція України у статті 116 відносить до повноважень Кабінету Міністрів в галузі керівництва фінансовою діяльністю наступне: забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розробку проекту закону про Державний бюджет України; забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України; подання Верховній Раді України звіту про його виконання.

Всі функції вищеназваних державних органів законодавчої і виконавчої влади України забезпечують стратегічне, загальне керівництво й управління державними фінансами.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через спеціалізовані державні органи виконавчої влади, насамперед через її фінансовий апарат.

В управлінні фінансами беруть участь Верховна Рада і Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Органи виконавчої влади в Україні в залежності від міри їх участі у фінансовій діяльності можна поділити на дві групи:

¾органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво фінансами у зв'язку з виконанням своїх основних функцій та завдань (це насамперед всі міністерства, крім Міністерства фінансів).

¾органи виконавчої влади, для яких сама фінансова діяльність є основною. Ці органи створені спеціально для здійснення управління фінансами та кредитом і складають в су­купності систему фінансово-кредитних органів.

¾Міністерство фінансів України, яке є центральним спеціалізованим органом державної виконавчої влади по управлінню фінансами.

Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами держави є: вироблення основних напрямків державної фінансової політики; складання та забезпечення виконання Державного бюджету України; концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку економіки; фінансове забезпечення державних гарантій з питань соціального захисту населення; створення державних фінансових резервів та ряд інших.

Державне казначейство здійснює такі функції:

¾організовує виконання Державного бюджету України та здійснює контроль за його виконанням;

¾здійснює управління коштами Державного бюджету України, в тому числі й в іноземній валюті, і коштами державних позабюджетних фондів в межах видатків, передбачених на відповідний період;

¾фінансує видатки Державного бюджету України;

¾веде облік виконання Державного бюджету, складає звіт про стан виконання Державного і Зведеного бюджетів.

До органів безпосереднього управління державними фінансами України відносяться також Державна податкова адміністрація України.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує регулярне надходження коштів у державні фонди фінансових ресурсів.

Постійно діючим вищим органом державного фінансово-економічного контролю, утвореним Верховною Радою України, є Рахункова палата України.

Законом України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» встановлені принципи здійснення контролю Рахунковою палатою: законність, плановість, об'єктивність, незалежність і гласність. Рахунковій палаті надані найширші повноваження для здійснення контролю за всією фінансовою діяльністю держави, їй надано право здійснювати фінансові перевірки, ревізії у всіх органах держави, починаючи з апарату Верховної Ради України до окремих підприємств та організацій, що працюють з державними фінансами, включно, незалежно від форми власності.

Література:

1. Фінансове право: Підручник / (Алісов CO., Воронова Л.К, Кадькаленко С.Т. таін.); Керівник авт. колективу Л.К. Воронова. - X.: "Консум", 1999. - 496с.

2. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. "Фінансове право" - X.: Легас, 2003. - 360с

3. 2. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. - 2-ге вид., сте­реотип. - К.: МАУП, 2001.-152 с.