Фінансове право в Україні

Содержание

Введение 3

1. Поняття фінансового права 4

2. Місце фінансового права в системі права України 8

3. Система і джерела фінансового права 10

4. Фінансове право і наука фінансового права 13

Заключение 16

Список использованной литературы 17

Введение

Громадянське суспільство не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організації публічної влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси — це цілісна система суспільних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення. Тобтофінансова діяльність держави зумовлена об'єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.

На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової діяльності держави не був однаковим. У рабовласницькому та феодальному суспільствах фінансові потреби держави задовольнялись переважно шляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд — доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а такс ж видатки на ведення війн. Причому витрати на ведення війн, як правило, перевищували за своїм обсягом всі інші ви­датки держави, разом взяті. Головними доходами держави в цих суспільствах були: надходження від доменів (державного майна) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами — сіллю, прянощами тощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періодичні нату­ральні і грошові збори всередині країни, повинності, мито, по­зики.

Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали насувати чисто грошові доходи і видатки держави, а питома вага натуральних зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних рамках феодалізму на межі ХУІ-ХУП століть сталася ще одна епохальна подія у розвитку фінансів — повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна.

Саме тоді з'явилися власне кредит, а дещо пізніше —державний бюджет.

Державні фінанси зіграли роль потужного важеля первісного нагромадження капіталу, що мало місце головним чином у ХVІ-ХVIII століттях. З їх допомогою з колоніальних країн у метрополії перекачувались величезні багатства, які потім перетворювались у капітал. Державні податки і позики все частіше стали застосовуватись у виробничих інтересах для створення і розвитку перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у нарощуванні первісних капіталів належала системі протекціонізму, яка давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати на товари і послуги, що вони виробляли чи надавали, особливо високі ціни, одержувати надприбутки, спрямовувати їх переважно на розширене відтворення.

1. Поняття фінансового права

Основним об'єктивним критерієм поділу права кожної дер­жави на окремі галузі є матеріальний зміст тих суспільних відно­син, які регулюються правовими нормами цих галузей, тобто предметом правового регулювання. Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансо­вої діяльності держави. Ця діяльність є об'єктивною за своєю сутністю, являє собою процес планомірного збирання, розпо­ділу, перерозподілу і використання централізованих і децент­ралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують вико­нання державою своїх завдань і функцій.

До предмету фінансового права належать державні фінан­си, які відіграють провідну роль в системі суспільних відносин. Тому й велика його роль в системі права України. З іншими ланками фінансової системи ця галузь права зв'язана настільки, наскільки регулює відносини, зумовлені акумуляцією коштів в грошові фонди публічної влади, а також використанням цих коштів (наприклад, податкові платежі з фінансових ресурсів підприємств, які засновані на приватній власності).

Для усвідомлення сутності різноманітності і багатства пред­мету фінансового права можна класифікувати фінансові відносини за їх змістом, суб'єктним складом, методами фінансової діяльності, роллю фінансів в житті суспільства тощо. Наприк­лад, за матеріальним змістом фінансові відносини є суспільни­ми відносинами, які виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між її ланками, складанні, розгляді, затвердженні і виконанні Державного бюджету і звіту про його виконання; збиранні податків і інших обов'язкових платежів до бюджету і позабюджетних державних цільових фондів з підприємств, установ, організацій різних форм влас­ності і населення; фінансування і кредитування; обов'язкового державного майнового і особистого страхування, державних позичках і організації ощадної справи; регулюванні грошово-кредитної і валютної системи.

Підхід з цієї сторони до розкриття змісту предмету фінан­сового права дозволяє побачити, що фінансовим правом регу­люються тільки організаційно-майнові відносини, що випли­вають з владної діяльності держави в особі уповноважених її органів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів коштів. В цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави в розподілі і перерозподілі внутріш­нього валового продукту і національного доходу, оскільки дані відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

Однак не всі грошові відносини, в яких беруть участь орга­ни держави з владними повноваженнями, є фінансовими. Частина з цих відносин регулюється іншими галузями права. Так, відносини Ощадного банку (фінансово-кредитної установи, що бере участь в управлінні фінансово-кредитними відносинами) з населенням щодо зберігання вільних коштів громадян регу­люються цивільним правом. Установи банку, що прийняли кош­ти громадянина на зберігання, використовують їх для форму­вання фонду кредитних ресурсів, тобто на основі цивільно-пра­вових стосунків, що мають грошовий характер, виникають фінансові правовідносини.

За порушення адміністративно-правових приписів (скажі­мо, порушення правил дорожнього руху) стягується адмініст­ративний штраф, тобто виникають адміністративно-правові відносини. Сума штрафу, стягнута адміністративним органом, передається для зарахування до бюджету, тобто на базі адміні­стративно-правових відносин, що носять грошовий характер, виникають фінансово-правові відносини, оскільки гроші, стягнені за порушення правил дорожнього руху, спрямовуються на формування централізованого фонду коштів. В об'єктивній реальності суб'єктний склад фінансових правовідносин не об­межується вищенаведеними прикладами. Він значно багатший і змінюється в часі.

Між тим, навіть наведені приклади, що входять до предме­ту фінансового права, засвідчують велику різноманітність і складність об'єкту правового регулювання. Це обумовлено багатоланцюговістю і динамічністю самої фінансової системи, її зв'язку зі всіма структурами суспільного виробництва. У ви­никненні і реалізації фінансових правовідносин завжди особ­ливу роль відіграє держава. Вона забезпечує планомірність і безперервність акумуляції фінансових ресурсів, найбільш до­цільне їх застосування в інтересах суспільства, послідовний кон­троль за правильним використанням фінансових ресурсів.

Нормами фінансового права закріплюються загальні прин­ципи і форми фінансової діяльності держави, методи акуму­ляції коштів до державних грошових фондів, види обов'язко­вих платежів, що використовуються для формування цих фондів, порядок одержання і використання державних грошових за­собів, джерела утворення фінансових ресурсів державних підприємств, організацій, установ і т.д. Регулюючи цю діяльність, держава, в свою чергу, також повинна дотримуватись правил і вимог права. Інакше неминучі колізії надбудови і базису, нега­тивні наслідки для суспільства і держави.

Таким чином,зміст предмету фінансового права в процесі корінних перетворень і будівництва української держави суттєво змінився. З

одного боку, значна частина фінансових відносин відійшла від державних в сферу приватних фінансів і стала ре­гулюватись нормами цивільного права. Причому питома вага цієї частини фінансів в Україні у зв'язку з приватизацією буде зростати. Внаслідок цього значно скоротився розмір держав­ного бюджету. Хоч це не означає, що державні фінанси зника­ють. Поки залишається суспільна потреба в державі — немину­че будуть існувати і державні фінанси як неодмінна умова ви­конання нею свого призначення.

З другого боку, в громадянському суспільстві, яке формується в Україні, в порівнянні з тоталітарним, шо йому передувало, до сфери державних фінансів за допомогою обов'язкових платежів і внесків залучаються і приватні фінанси, розширяючи таким чином сферу впливу фінансів держави. Одним із яскравих свідчень цього процесу стало виникнення в Україні всіляких централізованих і децентралізованих позабюджетних фондів, до яких спрямовуються обов'язкові відрахування. Це розширення предмету фінансового права пов'язане з динамікою фінансо­вих відносин взагалі, але в першу чергу — з їх перехідним ха­рактером в даний час.

Другою ознакою відгалуження однієї галузі права від іншої, як відомо, єметод правового регулювання

відповідного виду сус­пільних відносин. Основним методом фінансово-правового регулювання тут виступаєметод владних приписів.

За своєю структурою це органічно цілісна система безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Вона уособлює в собі цілісність юридичних фактів, з якими пов'язане виникнення фінансових правовідносин, правовий статус їх суб'єктів, розподіл прав і обов'язків між ними, види санкцій за порушення приписів правової норми і порядок їх застосування. Інакше кажучи, підметодом фінансово-правового регулювання

мається на увазі органічна система прийомів і спо­собів безперервного правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на характер взаємозв'язків між ними.

Метод владних приписів притаманний і іншим галузям пуб­лічного права — конституційному, адміністративному, кримі­нальному.

В них також обсяг прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин встановлюється державою. Наприклад, стаття 160 Кодексу України про адміністративні правопорушення за торгівлю з рук у невідведеному місці передбачає попередження або штраф, який накладається особою, уповноваженою засто­совувати покарання в залежності від врахування багатьох фак­торів. Ця особа наділена правом оперативної самостійності.

У фінансових правовідносинах їх суб'єкти таким правом не наділяються. Коло їх прав і обов'язків чітко визначене законо­давцем, а санкції фінансово-правових норм завжди носять точ­но визначений каральний фінансовий характер. Не буває у фінансовому праві і рівності сторін правовідносин. В них дер­жава в особі органа законодавчої або виконавчої влади припи­сує іншій стороні фінансових відносин однозначно визначену і абсолютно обов'язкову міру поведінки, вказуючи одночасно чіткий характер і міру покарання з боку держави у разі невико­нання припису другій стороні відносин. Цей принцип нерівності сторін фінансових правовідносин, правда, не виключає мож­ливості оскарження дій органу, наділеного владними повнова­женнями, в разі перевищення ним цих повноважень, а також одержати відстрочку або розстрочку платежу, якщо з незалеж­них від суб'єкта фінансових правовідносин причин він не може бути внесений у визначений термін. Однак подання прохання про відстрочку, розстрочку або скарги не призупиняє стягнен­ня аж до самого моменту прийняття уповноваженим на це ор­ганом відповідного рішення.

Специфіка методу владних приписів у фінансовому праві проявляється і в самому змісті конкретних правовідносин, в колі органів, що уповноважені державою на владні дії. За своїм змістом фінансово-правові владні приписи стосуються: поряд­ку і розмірів стягнення податків, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету, позабюджетних державних централізова­них і децентралізованих фондів; напрямків використання дер­жавних коштів; порядку і розмірів їх використання і т.д. Такий метод сприяє планомірному наповненню державної казни, цільовому розподілу і використанню державних фінансових ресурсів у відповідності з визначеними державою пріоритета­ми, розробленими програмами і планами.

Метод владних приписів реалізується і під час формування державою своїх ресурсів за рахунок платежів добровільного ха­рактеру — державних позик, казначейських зобов'язань, лоте­рей тощо. Так, держава встановлює умови проведення держав­ної внутрішньої позики, випуску державних казначейських зо­бов'язань, проведення лотерей, які не можуть бути змінені за угодою сторін і є обов'язковими для суб'єктів, що вступили у ці відносини.

Яскраво проявляються відмінності основного методу регу­лювання фінансово-правових відносин і в переліку державних органів, які уповноважені давати владні приписи суб'єктам фінансових відносин. В силу усталеного у всіх державах розпо­ділу компетенції між державними органами основну частину таких приписів видають органи, що спеціально створені для управління державними фінансами. Учасники фінансових відно­син, яким ці органи адресують свої розпорядження, в пере­важній більшості випадків знаходяться у взаємозв'язку з цими органами і залежні від них тільки по лінії фінансової діяль­ності. Це не виключає правового регулювання фінансових відно­син методом владних приписів і по вертикалі (наприклад. Міністерство освіти України — університет). Але в цілому для фінансово-правового регулювання найбільш характерним є використання владних приписав саме в функціональних взає­мозв'язках з органами спеціального управління фінансами дер­жави.

Крім методу владних приписів, фінансово-правовому регу­люванню властиві і інші методи: метод субординації, метод погодження, метод рекомендації і т.д. В даний час вони набу­вають все більшого застосування. Це обумовлено ускладнен­ням суспільних взаємозв'язків, зростанням рівня самостійності суб'єктів фінансових відносин. Наприклад, в законодавстві України міститься перелік місцевих податків і зборів, з числа яких органи місцевого самоврядування мають право вводити платежі на своїй території. Найчастіше ці методи застосову­ються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основ­ним методом фінансово-правового регулювання — методом владних приписів.

Таким чином, фінансове право — це самостійна галузь пуб­лічного права, що регулює суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.

2
. Місце фінансового права в системі права України

Різноманіття якісно відмінних між собою видів суспільних відносин є об'єктивною основою існування різноманіття видів правовідносин. Доповнювані відповідними методами правового регулювання відносин, вони створюють в суспільстві цілісну систему галузей права. Ці галузі, що є крупними самостійними юками правової системи суспільства в цілому, тісно взаємодіють між собою, взаємодоповнюють одна одну. Останнє обумовлено тим, що якісно відмінні між собою види суспільних відносин перебувають в діалектичній єдності, їх співвідношенні між собою і межі з часом змінюються. Звідси і з'являється оді ілюзія, що предмет тієї чи іншої галузі права немов би змивається, поглинається предметами інших, перш за все сусідніх за змістом галузей права. З огляду на все це, в силу лої низки обставин найбільш «невезучим» є саме фінансове право. В попередньому параграфі було показано, що воно об'єктивно має притаманні йому предмет регулювання, метод регулювання.

Якісні відмінності і специфіка предмету фінансового права, своєрідність його методів ще більше і повніше виявляються при їх співставленні і відмежуванні від предметів і методів інших галузей права, інакше кажучи, при визначенні місця фінансо­ве права в системі права. При цьому не треба упускати з виду і, що фінансово-правові інститути безпосередньо пов'язані з діяльністю держави по створенню, розподілу і використанню централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Діяльність держави регламентують також конституційне і адміністративне право. Перше з них охоплює суспільні відносини, що випливають з організації держави, її устрою, а друге суспільні відносини, пов'язані з державним управлінням в цілому.

Конституційне право регулює основи суспільного ладу і політики, державний устрій, правове положення громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, головні завдання і функції держави. Як і всі останні галузі права, фінансове право базується і розвивається на цих основах. Наприклад, фінансово-правові норми, що регулюють утворення фондів державних фінансових ресурсів, засновані на засадах рівноправності всіх форм власності в країні. Конституційнеправо містить і норми, що мають пряме відношення до фінан­сового права. Це, зокрема, норми, що закріплюють основи організації фінансової діяльності держави. Наприклад, стаття 85 Конституції України встановлює виняткові повноваження Верховної Ради України затверджувати Державний бюджет, вносити до нього зміни, контролювати його виконання, прий­мати рішення стосовно звіту про його виконання. Відповідно до статті 92 Конституції України встановлюється Державний бюджет України і бюджетна система України (система оподат­кування, податки і збори і т.п.). Ці норми конкретизуються у фінансовому праві. Спираючись на них, норми фінансового права встановлюють деталізовані правила, що стосуються діяль­ності різних державних органів в галузі фінансів. Наприклад, група фінансово-правових норм докладно регламентує поря­док складання, розгляду, затвердження і виконання Державно­го і місцевих бюджетів (Закон України «Про бюджетну систему України»).

Тісно стикається фінансове право з адміністративним пра­вом, оскільки діяльність по формуванню, розподілу і викорис­танню фінансових ресурсів держави є за своїм характером уп­равлінською. Між тим, предмет адміністративного права не поглинає ті суспільні відносини, які відносяться до фінансово­го права.

Адміністративне право визначає основні принципи держав­ного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів, в тому числі і органів спеціально­го управління фінансами держави, закріплює структуру цих органів, організаційні форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення посадових осіб, закріплює їх права і обов'язки і т.д. Спираючись на норми і принципи адміністративного пра­ва, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо пов'язані з виконанням цими органами функцій по збиранню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави, конт­ролю за їх цільовим витрачанням.

Інакше кажучи, фінансове право регулює відносини, що виникають з фінансової діяльності держави. Для того щоб дер­жава могла існувати і виконувати свої завдання і функції, в тому числі адміністративні, їй щоденно, повсякчасно потрібні величезні суми грошових коштів. Фінансове право регулює їхакумуляцію і витрачання, забезпечуючи тим самим виконання державою свого призначення.

Ще тісніший зв'язок фінансового права в умовах ринкових перетворень з цивільним правом, оскільки до предмету остан­нього серед багатьох майнових відносин входять і грошові відно­сини. Крім того, деякі органи державного управління спеціаль­ної компетенції, наприклад, Національний банк України, вод­ночас є господарською організацією — юридичною особою, що діє на комерційних засадах. Між цими органами, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями і громадянами — з другого, виникають відносини на основі договорів. Наприк­лад, на основі кредитної угоди.

Характерними для таких відносин є добровільність, рівність і відокремленість сторін, відсутність переходу права власності від одного суб'єкта до іншого тощо і тому до предмету фінан­сово-правового регулювання не входять. Норми фінансового права в даному випадку встановлюють джерела фінансово-кре­дитних ресурсів, якими оперує Національний банк, порядок утворення і розподілу створюваних ним грошових фондів; по­рядок мобілізації НБУ грошових коштів в розпорядження дер­жави; способи здійснення контролю за фінансовою діяльністю організації тощо.

У всіх цих випадках Національний банк виступає як орган виконавчої влади, що наділений владними повноваженнями. Взаємозв'язане фінансове право і з іншими галузями права — з трудовим, кримінальним і т.д.

Тісно пов'язане фінансове право, як галузь права і особли­во як навчальна дисципліна з загальною теорією фінансів. Зок­рема, фінансове право відображає у специфічних формах ті ж явища об'єктивної реальності, що і загальна теорія фінансів — фінансові відносини. Понятійно-категоріальний апарат фінан­сового права також є похідним від понятійно-категоріального апарату загальної теорії фінансів. Що стосується фінансового права як навчальної дисципліни, то його зовнішня подібність і близькість із загальною теорією фінансів іноді призводить навіть до фактичної підміни змісту предмета фінансів змістом пред­мета фінансового права. Раніше гака підміна зустрічалась навіть в підручниках. В дійсності ж відмінності між фінансовим пра­вом і загальною теорією фінансів не менш яскраві і промо­висті, ніж подібність між ними.

3. Система і джерела фінансового права

Визначення предмета фінансового права і його місця в си­стемі права України в цілому є однією з необхідних умов побу­дови системи фінансового права.Під системою фінансового пра­ва розуміємо об'єктивно обумовлену внутрішню його побудову, об'єднання і розміщення фінансово-правових норм в певному взає­мозв'язку і послідовності.

Для створення такої системи необхід­но знайти і вміло застосувати достатню кількість адекватних об'єктивних критеріїв. При цьому необхідно враховувати еко­номічний зміст в цілому і особливо окремих груп фінансово-правових відносин при побудові системи фінансового права і користуватись при цьому прийнятою систематикою фінансової науки. З цим погоджуються, і небезпідставно, більшість вчених-правників, які займаються вивченням фінансового права. Однак критерії економічного змісту норм і відносин не можуть бути єдиними при встановленні системи фінансового права.

Фінансове право є галуззю права в цілому, і нехтування юридичними особливостями норм, що входять до нього, в та­кому принциповому питанні, як питання про систему права як галузі, було б підміною права економікою, відмовою від аналізу юридичної форми цих відносин.

Ось чому поряд із встановленням економічних критеріїв змісту норм і відносин фінансового права, а також викорис­танням систематики науки про фінанси, в питанні про систему фінансового права необхідно виходити і з чисто юридичних особливостей і правових принципів цієї галузі права.

Право не тільки відображає суспільні відносини. Його при­значення — регулювати і активно впливати на них. Тому на побудову системи фінансового права, групування норм, фор­мування інститутів мають вплив і потреби суспільної практики.

Тільки таке поєднання юридичних і економічних критеріїв, суспільного призначення права створює достатні передумови для встановлення науково обгрунтованої системи фінансового права. Групування фінансово-правових норм має дві сторони — зовнішню і внутрішню. Зовнішня сторона вказує на місце фінансового права в системі права України. Внутрішня сторо­на систематизації фінансово-правових норм має на увазі їх гру­пування відповідно до внутрішнього змісту і ієрархії — загальногалузеві норми, норми підгалузеві, норми окремих фінансо­во-правових інститутів.

У зв'язку з цим, а також аналогічно з іншими галузями пра­ва України,фінансове право поділяється на два великих блоки фінансово-правових норм — Загальну і Особливу частини.

Така побудова системи фінансового права дозволяє науці, що його вивчає, здійснювати дослідження загальних питань теорії цієї галузі права, і розробку питань, пов'язаних з подальшим роз­витком і удосконаленням окремих фінансово-правових інсти­тутів з урахуванням вимог практики, сприяє поліпшенню вив­чення цієї галузі права студентами, полегшує корист

ування відповідним законодавством, сприяє вирішенню актуальних завдань систематизації фінансового законодавства.

В Загальну частину фінансового права, як галузі права, вхо­дять фінансово-правові норми, що закріплюють: загальні прин­ципи, правові форми і методи фінансової діяльності держави:

систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи; основні риси фінансово-правового положення інших суб'єктів, з якими ці органи вступають у фінансово-правові відносини: зміст, форми і методи фінансо­вого контролю тощо. Загальна частина фінансового права бу­дується в основному на аналізі правових елементів фінансових відносин.

Норми Загальної частини фінансового права конкретизу­ються у фінансово-правових нормах Особливої частини. За­гальна і Особлива частини фінансового права перебувають в нерозривному зв'язку, оскільки в своїй основі вони є відобра­женням цілого і його елементів. Положення Загальної частини застосовуються до усіх розділів Особливої частини.

Особлива частина фінансового права складається з низки великих розділів (їх іноді в юридичній літературі називають підгалузями), які в свою чергу складаються з фінансово-правових інститутів. Кожний із фінансово-правових інститутів являє со­бою систему фінансово-правових норм, що регулюють групу однорідних фінансових відносин. А в розділи об'єднуються групи споріднених фінансово-правових інститутів. Наприклад, розділ «Правове регулювання державних витрат» складається з інсти­тутів «правовий режим кошторисно-бюджетного фінансуван­ня» і «правовий режим фінансування окремих галузей народ­ного господарства», розділ «Бюджетне право» також складаєть­ся з двох фінансово-правових інститутів — «бюджетний устрій», «бюджетний процес».

В Особливу частину фінансового права входять розділи, що об'єднують фінансово-правові норми, які регулюють суспільні відносини в сфері: державного бюджету; позабюджетних дер­жавних і муніципальних фондів; фінансів державних під­приємств, державних і місцевих податків і інших обов'язкових платежів; державного кредиту; державного страхування; дер­жавних видатків; банківського кредитування і безготівкових роз­рахунків; грошового обігу і валютного регулювання. Відповід­но до системи фінансового права як галузі права побудована і система фінансового права як навчальної дисципліни. Досвід показав найбільш доцільне групування матеріалу за ознаками Загальної і Особливої частин.

В Загальну частинусистеми курсу фінансового права

вклю­чаються питання, що стосуються усіх правових інститутів, які об'єднуються в Особливій частині. Вони відображають загальні риси і закономірності внутрішнього розвитку фінансово-пра­вових відносин: поняття, предмет і метод фінансового права;

зміст фінансової системи; структура, особливості і види фінан­сово-правової норми і фінансово-правового відношення; ієрар­хія і компетенція органів держави, які управляють фінансовою сферою, їх завдання і функції, форми і методи роботи; зміст, види і методи фінансового контролю; співвідношення фінан­сового права і фінансово-правової науки.

В Особливій частині навчального курсу фінансового права окремо вивчаються норми кожного фінансово-правового інсти­туту, тобто норми, які регулюють якісно однорідні фінансові відносини.

Таким чином, в системі навчального курсу «Фінансове пра­во» немов би «фотографується», відображається вся фінансова система України в цілому і окремі її ланки зокрема. Така побу­дова навчального курсу фінансового права сприяє більш гли­бокому усвідомленню норм, що регулюють складну єдність фінансових відносин, і спрямовує зусилля вчених і студентів одночасно на розробку загальних проблем фінансового права і його окремих фінансово-правових інститутів, зміст і межі яких в ході ринкових перетворень в Україні такі ж рухливі, як і пред­мет фінансового права в цілому.

Від системи фінансового права як галузі права і як предме­та викладення потрібно відрізняти систему фінансового законо­давства, тобто систему усіх упорядкованих відповідним чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини в державі.
Фінансове законодавство — це зовнішня форма фінан­сового права, що відображає його внутрішню структуру. Нор­ми фінансового права містяться у великій кількості різномані­тних правових нормативних актів, або джерелах, як загального характеру, так і спеціально присвячених регулюванню фінан­сово-правових відносин. До них належать акти законодавчих і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядуван­ня. Наприклад, фінансово-правові норми знайшли своє втілення майже у двохстах законів, прийнятих Верховною Радою Украї­ни після проголошення державної незалежності, а всього вони розкидані нині більше ніж у десяти тисячах нормативно-пра­вових актів.

Таким чином, джерела фінансового права України — це пра­вові акти органів законодавчої і виконавчої влади і місцевого са­моврядування, в яких містяться норми фінансового права.

В будь-якій державіголовним джерелом фінансового права є Конституція.

В Конституції України закріплені основи право­вої організації фінансової діяльності держави, її суб'єктний склад в цілому і за окремими її напрямками зокрема. Найбільшу ува­гу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється роллю бюджету як центральної ланки фінан­сової системи. На відміну від інших галузей права, будь-якого зведеного джерела типу кодексу фінансове право не має. Цей факт, крім всього іншого, відображає також недостатній рівень розвитку науки фінансового права. Відсутні поки що в Україні і кодифіковані джерела з окремих розділів фінансового права. Правда, уже розробляється і буде вноситись на розгляд Вер­ховної Ради України Податковий Кодекс України. В більш відда­леній перспективі ймовірна поява Основ фінансового законо­давства. В даний час існують законодавчі акти Верховної Ради України, в яких в систематизованому вигляді викладені пра­вові норми, що регулюють окремі сторони фінансової діяль­ності держави1

Більшість законів, що містять в собі норми фінансового права, мають комплексний характер і вміщують норми і інших галузей права — конституційного, адмініністративного, цивіль­ного, кримінального і т.д. До них належить пакет законів про органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого самовряду­вання, про банки і банківську діяльність, про підприємництво і підприємницьку діяльність тощо. Складається тенденція в Україні до збільшення питомої ваги фінансових відносин, що регулюються нормами законодавчих актів. Між тим поки кількісно переважають фінансово-правові норми, що містяться в Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах Міністерства фінансів, Національного банку. Фінансово-правові норми нерідко містяться і в актах органів виконавчої влади — міністерств, відомств і інших, що регулю­ють фінансові питання в межах відповідної галузі чи сфери управління.

4. Фінансове право і наука фінансового права

Фінансове право як галузь права і як навчальна дисципліна тісно пов'язане з наукою фінансового права. Це, по суті, сто­рони одного явища. Якщо фінансове право регулює суспільнівідносини в сфері управління державними фінансами, визна­чає компетенцію, завдання і функції, форми і методи поведін­ки суб'єктів фінансово-правових відносин, тонаука фінансово­го права вивчає фінансово-правові категорії і фінансово-правові норми, розвиває їх і сприяє удосконаленню фінансового законодав­ства шляхом вироблення рекомендацій.

Якщо фінансове право як галузь права матеріалізується в фінансово-правових прин­ципах, нормах, методах, то наука фінансового права матеріалі­зується в монографіях, статтях, навчальних посібниках, підруч­никах з фінансового права. Як і кожна наука, наука фінансово­го права має властиві тільки їй предмет і методи дослідження, категоріально-понятійний апарат, свій зміст. Вона — частина юридичної науки в цілому.

Предметом науки фінансового права є вся сукупність знань про фінансове право, фінансову діяльність держави. Ці знання за своїм елементним складом і структурою, за характером над­звичайно строкаті і різнорідні. Найбільшу частину цих знань за обсягом складає практичний досвід правозастосовної діяльності органів управління фінансовими відносинами, що є тільки пер­шим наближенням до власне наукового знання, і потребує ос­мислення, узагальнення. Воно швидше всього «схоплює» яви­ща у всій їх складності, багатоликості і суперечливості, але ще не відображає їх в поняттях і категоріях науки.

Наступним, якісно змістовнішим рівнем знань про фінан­сове право, фінансову діяльність держави є систематизовані і узагальнені у формі наукових досліджень простих елементар­них понять про фінансово-правові норми, відносини, інсти­тути.

Нарешті, наука фінансового права досліджує знання про фінансове право і фінансову діяльність держави у формі склад­них, найбільш узагальнених фінансово-правових понять і кате­горій. В них відбивається головне, суттєве, що характеризує фінансово-правову дійсність.

Отже, науку фінансового права можна визначити, як внутр­ішньо цілісну систему узагальнених специфічних знань про фінан­сове право і фінансову діяльність держави і закономірності роз­витку цих знань.

Науці фінансового права властиві особливості, що відрізняють її від інших суспільних наук. Перш за все вона була і залишається суспільствознавчою наукою, а тому завжди піддається всіляким деформаціям і політичній кон'юнктурі, її предмет складають соціальні явища — фінансово-правові відно­сини і норми, що їх регулюють. Жодна інша наука ці явища не досліджує.

По-друге, наука фінансового права вивчає такі фінансово-правові явища, які за своєю юридичною природою відносяться до публічно-правових, що мають місце тільки в сфері держав­них (публічних) фінансів. В сфері приватних фінансів, де відно­сини відображають рівноправність їх суб'єктів, діють норми цивільного права.

По-третє, наука фінансового права є юридичною наукою, що вивчає такі фінансово-правові явища і поняття, багато з яких двоякі за своєю природою, зіткані з правової і економіч­ної «матерії». Наприклад, грошові кошти є одночасно і про­дуктом дії економічного закону вартості, і витвором державної влади. Наука фінансового права взагалі не може обходитись без використання понятійно-категоріального апарату фінансо­вої науки, який немов складає обов'язковий фундамент біль­шості фінансово-правових понять. На такий подвійний харак­тер фінансово-правових понять звернув увагу ще в кінці мину­лого століття визначний російський фахівець з фінансового права В. А. Лебедєв, а в радянський час цю рису фінансово-правових явиш незмінне підкреслював родоначальник фінан­сового права в колишньому СРСР Ю. А. Ровінський.

Ще одна з особливостей науки фінансового права полягає в тому, що вона покликана не тільки пояснювати фінансово-правові явища, але й сприяти вирішенню практичних завдань фінансовими органами, тобто виконувати відповідні, покладені на неї функції. Якщо говорити про функції, шо виконує наука фінансового права по відношенню до чинного фінансового права, то як на головні з поміж них слід вказати на аналітичну, критичну, конструктивну і прогнозуючу функції.

Аналітична функція науки фінансового права полягає в ус­відомленні «дослідного знання», класифікації фінансово-пра­вових норм та їх науковому коментуванні, зведенні їх у внут­рішньо цілісну органічну систему.

Критична функція полягає у виявленні дефектів і недоліків у чинному фінансовому законодавстві, в фіксації невідповід­ності правової норми вимогам суспільної практики.

Конструктивна функція сприяє утворенню нових фінансо­во-правових норм, інститутів і розділів фінансового права. Цяфункція завжди передує виданню нового закону чи іншого нор­мативно-правового акту і постійно використовується в процесі нормотворчої діяльності держави.

Прогнозуюча ж функція науки фінансового права, а іноді її ще називають «орієнтовною» функцією, полягає в тому, що наука фінансового права дає фінансово-правовій практиці важ­ливі орієнтири в розвитку, вказує віхи, в напрямку яких ймо­вірно будуть рухатись фінансово-правові відносини. І чим ви­щий рівень розвитку фінансово-правової науки, тим точніші ці орієнтири, тим на більшу відстань у часі можуть визначатись такі віхи. Система знань про фінансове право і управління дер­жавними фінансами тільки тоді сама по собі починає бути на­укою фінансового права, коли вона стає спроможною створити реальну концепцію розвитку фінансово-правових відносин, перетворити цю концепцію через дії публічної влади в ефек­тивні фінансово-правові норми.

У викладених вище сутності, особливостях і функціях на­уки фінансового права проявляється її зміст в цілому.

Система науки фінансового права

в певній мірі відповідає системі фінансового права як галузі права, однак повністю не збігається з нею. Так, наука фінансового права розробляє важ­ливі теоретичні положення, які за своїм характером не можуть знайти пряме відображення у фінансовому праві.

Наприклад, у фінансовому законодавстві неможливо знай­ти визначення державних фінансів, класифікації фінансово-правових актів або фінансово-правових норм, цілісного закрі­плення будь-якої теоретичної концепції, що пояснює фінансо­во-правові явища і т.д. З другого боку, не всі фінансово-правові норми, що беруться із об'єктивної реальності і закріплюються в нормативно-правових актах, осмислені наукою фінансового права. Багато таких норм конструюються лише на базі «дослід­ного знання», яке ще не є власне науковим.

В найбільш концентрованому вигляді зміст науки фінансо­вого права проявляється в її термінах, перш за все поняттях і категоріях. Фінансово-правова наука оперує як простими по­няттями, що відображають однорідні явища фінансово-право­вої дійсності, так і поняттями складними, що відображають фінансово-правові явища на рівні цілих інститутів, розділів і навіть підгалузей права.Найбільш загальні фундаментальні по­няття, що відображають сутністні властивості фінансово-правової дійсності і складають її постійну частину, основу науки фінансового права, називаються фінансово-правовими категорія­ми.

Характерними рисами категорій науки фінансового права є, по-перше, те, що вони стають такими лише після закріплен­ня їх в законі і, по-друге, що вони, на відміну від інших по­нять, утворюють постійну частину науки фінансового права. В категоріях наука фінансового права досягає своєї доверше­ності і зрілості.

Враховуючи значення науки про фінанси як науки, що вив­чає економічний базис, не треба забувати про необхідність вив­чення закономірностей самої надбудови, про активну творчу роль права. Ось чому в галузі науки фінансового права, вико­ристовуючи дані науки про фінанси, потрібно не підміняти пра­вовий аналіз дійсності наведенням окремих положень науки про фінанси, не розчиняти юридичну специфіку фінансово-правових норм і відносин у вивченні їх економічного змісту.

Наука фінансового права відрізняється від науки про фінанси тим, що вона, використовуючи дані науки про фінанси, вивчає правову форму фінансової діяльності держави і відносин, що виникають у зв'язку з цією діяльністю, досліджує вплив цієї правової надбудови на економічний базис.

Власне українська наука фінансового права тільки починає розвиватись. Але розвивається вона не на голому місці, а сягає своїми коріннями в радянську фінансово-правову науку, а че­рез неї в загальновідому своїми значними традиціями і досяг­неннями російську наукову школу фінансового права, вбирає в себе все більше елементів науки про публічні фінанси захід­ноєвропейської цивілізації.

В Російській імперії фінансова наука, що народила згодом науку фінансового права, з'явилась значно пізніше, ніж у Західній Європі. Хоча перші спроби аналізу фінансового стану Росії були розпочаті ще в 1663-1667 роках (Котошихін, Крижанич, Посошков). Помітну роль у формуванні і розвитку росій­ської фінансово-правової думки відіграв М.М. Сперанський (1772-1839 роки), державний діяч часів Олександра І і Миколи І. В 1810 році у своїй записці «План фінансів» він першим запро­понував надати державному бюджетові законодавчий характер, ввести прибутковий податок, створити центральний банк і ви­пустити кредитні гроші. Його план був схвалений Державною Радою. Між тим це були ще тільки перші кроки до фінансовоїнауки і науки фінансового права. У власному розумінні слова «фінансова наука» була привнесена в Росію західноєвропейсь­кими вченими, перш за все німецькими, яких царський уряд регулярно запрошував до себе на роботу (X. Шльоцером, Т. Шторхом, А. Вагнером і іншими). Зокрема, в 1824 р. вперше було видано російською мовою підручник Християна Шльоцера «Початкові основи державного господарства». Через деякий час, в 1838 році, також російською мовою була опублікована книжка першого міністра фінансів Росії Є. Канкріна «Стислий огляд російських фінансів».

В 1841 р. з'явився по суті перший російський підручник з фінансового права І.Я. Горлова «Теорія фінансів». Хоч в цьому підручнику саме поняття «фінансове право» ще вживається з різ­ними смисловими навантаженнями і змістом.

Вперше в сучасному розумінні термін «фінансове право» вжив професор фінансового права, декан юридичного факуль­тету Казанського університету Є.Г. Осокін. Серед найбільш відо­мих його праць слід назвати: «Внутрішні митні збори в Росії» (1850 р.), «Декілька спірних питань з історії російського фінан­сового права» (1855 р.), «Про підвищення промислового подат­ку і про історичний його розвиток в Росії» (1856 р.). Праця «Декілька спірних питань з історії російського фінансового права» була першою книжкою в Росії, де було вжито термін «фінансове право».

Період після скасування кріпосного права в Росії з 1861 р. і до 1917 р. був найбільш плідним у розвитку російської науки фінансового права. Особливо це стосується періоду з 80-х ро­ків XIX
ст. до початку XX ст. В ці роки були створені три кафедри фінансового права: в Московському, Казанському і Новоросійському університетах. До цього періоду можна відне­сти розквіт діяльності видатного професора фінансового права Петербурзького університету В.А. Лебедєва, який опублікував в 1882 — 1883 рр. підручник «Фінансове право». Його з повним правом сучасники називали енциклопедією фінансового права і він був перекладений на основні європейські мови. В 1883 р. була видана не менш яскрава книжка ярославського професора кафедри поліцейського і фінансового права І.Т. Тарасова «На­рис науки фінансового права», присвячена теоретичним пи­танням предмету і методу науки фінансового права, історіїфінансових установ, аналізу законодавства в галузі фінансово­го управління.

Вражає географія написання і видання підручників і на­вчальних курсів з фінансового права. Крім уже вищеназваних книг, в 1883-1909 роках були підготовлені і опубліковані підруч­ники з фінансового права професорів Новоросійського універ­ситету І. Патлаєвського та С.Іловайського, Казанського уні­верситету — Д. Львова, Петербурзького Лісового шституту — В. Яроцького, Московського університету — Ф. Мільгаузена, І. Озерова, А. Нікітського, Київського університету — Г. Сидо­ренка, Харківського університету — М. Алексеєнка, Казансь­кого університету — Л. Вацури. Професор Московського уні­верситету І. І. Янжул, уродженець м. Василькова Київської гу­бернії, був єдиним академіком зі спеціальності «фінансове право», обраним в Академію наук Росії. Цей плідний процес був призупинений першою світовою війною, а в 1917 році вза­галі обірвався.

В розвиткові радянської науки фінансового права виділя­ються якісно відмінні між собою два періоди. Перший включає час від захоплення більшовиками політичної влади в 1917 р. до кінця 30-х років, коли закінчився перехідний період від капіта­лізму до соціалізму, що на практиці означало повну заміну ба­зисних і надбудовних суспільних відносин на принципово відмінних від попередніх основах. Це період важкого, а в ок­ремі роки трагічного внутрішньоутробного розвитку цієї на­уки, часу її формування, визрівання, відмежування від інших, одним словом, період виникнення.

Висновок

Фінанси, на думку переважної більшості вчених, як еконо­мічна категорія являють собою систему економічних відносин, в процесі яких утворюються і використовуються фонди коштів. За матеріальним змістом фінанси — це централізовані і децен­тралізовані фонди коштів. Для функціонування держави не­обхідні величезні суми фінансових ресурсів, тому держава за допомогою правових норм ретельно регламентує відносини, що виникають при зборі, розподілі і використанні фондів коштів за допомогою правових норм, сукупність яких складає фінан­сове право.

Фінансово-правові норми дуже рухливі, оскільки в них втілюється фінансова політика держави, яка взяла незмінний курс на ринкову економіку, а перехід до неї докорінно змінює характер цих норм.

У фінансовому законодавстві знаходить своє відбиття полі­тика, скерована на використання фінансових ресурсів в інте­ресах розвитку незалежної держави, змістом і направленістю діяльності якої, як визначено статтею 3 Конституції України, є права й свободи людини та їх гарантії.

Значні зміни фінансове право повинно зазнати в зв'язку з прийняттям Конституції України. Конституція України вста­новила засади всіх галузей права, в тому числі і фінансового, тому її норми мають найвищу юридичну силу.

Конституційні норми закріплюють найбільш характерні риси фінансового порядку, властивого нашій країні, яка має на меті побудувати правову державу, тому вони найбільш стабільні в порівнянні з іншими нормами права, в тому числі й фінансо­вого, і охороняються приписами всіх галузей права та забезпе­чуються всіма органами держави.

Конституція має глибокий правовий вплив на розвиток усіх суспільних відносин, в тому числі й фінансових, але не підміняє фінансового законодавства. Наша Конституція вказує напрям по спільному застосуванню її норм з нормами фінансового за­конодавства.

З прийняттям Конституції нормативно-правова база фінан­сових відносин одержує тверду основу. Десять статей Конституції містять приписи прямого впливу на фінансово-кредитні відносини.

Реалізація конституційних норм вимагає фінансового за­безпечення, і тому всі вони є базою фінансового законодав­ства. Рівень фінансового регулювання, передбачений Консти­туцією України, вимагає приведення у відповідність з нею всього діючого законодавства і неухильного дотримання його приписів всіма юридичними особами і громадянами, оскільки так чи інак­ше всі вступають у фінансово-правові відносини з державою (через бюджет, податки, державний кредит, бюджетне фінан­сування, банківські кредитно-розрахункові або валютні відно­сини).

Фінансові ресурси необхідні державі завжди для забезпе­чення всіх сторін ії діяльності, причому чим більше розвивається держава, тим більше їй потрібно коштів і тим ретельніше вона повинна регулювати фінансові відносини за допомогою фінан­сово-правових норм. Це робить фінансове законодавство дер­жави розгалуженим. Знати його необхідно як державним служ­бовцям, які виступають від імені державного органу, що є сто­роною фінансових відносин і без правових приписів не можуть ні залучити, ні витратити жодної грошової одиниці, так і другій стороні відносин — юридичним особам і громадянам. Але є особлива категорія фахівців, яким знання фінансово-правових норм необхідно незалежно від того, де вони працюють і яку посаду займають, — це юристи. Юрисконсульти роз'яснюють клієнтам прийняті державою приписи, слідчі розслідують фінан­сові злочини, судді і адвокати беруть участь у процесі при роз­гляді цієї категорії справ, прокурор забезпечує нагляд за точ­ним дотриманням фінансового законодавства.

Список использованной литературы

Бескид Й. Вдосконалення бюджетного процесу /’Фінанси України’.- 1996. - № 9.
Дж. Стрик Государственные финансы Канады/ пер. с англ. Общ. Ред. А.Л. Кудрина, В.Д. Дзгоева. М.: ОАО «НПО «Экономика», 2000.
Єпіфанов А.О. Сало І.В., Дьяконова І.І. Бюджет і фінансова політика України: навч. посібн. для студентів екон. фак. ВУЗів/ -К.: Наукова думка, 1997.
Іванов В. М. Бюджетна система: Конспект лекцій. 80 с.: іл. — Бібліогр.: с. 76-77.ї
Кузьменко Н. Аналіз міжбюджетних відносин в Україні (на прикладі Чернівецької області). /’Фінанси України’.- 1996. - № 9.

6. Осипчук Л.Л. Организация исполнения государственного бюджета (экономико-правовой аспект): Курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – 160с.: ил. – Библиогр.: с.155.

Слухай С. Прямі бюджетні трансферти в системі міжбюджетних відносин /’Фінанси України’.- 1996. - № 12.
Фінансове право: підручник/ Алисов Е.А., Воронова Л.К., Кадькаленко С.Т. и др. Рук. авт. кол. и отв. ред. Воронова Л.К. -Х.: Консум, 1998.