Фінансовий механізм зовнішньоекономічних відносин України

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Фінанси"

Тема роботи: "Фінансовий механізм зовнішньоекономічних відносин України"

2006

Зміст

Вступ

1 Економічний зміст фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльност

1.1 Суб’єкти та види зовнішньоекономічних відносин

1.2 Складові фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності

1.3 Правове регулювання зовнішньоекономічних відносин в Україні

2 Аналіз сучасного стану зовнішньоекономічної діяльності в Україні

2.1 Особливості інтеграції України до системи міжнародних економічних зв’язків

2.2 Аналіз експортно-імпортної діяльності в Україні

2.3 Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності

3 Удосконалення митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

3.1 Обґрунтування принципів і функції митної політики України

3.2 Методи забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України

Висновки

Перелік літератури

Вступ

Поступова інтеграція України у світове господарство, посилення міжнародних господарських зв’язків, участь у процесі глобалізації зумовлює необхідність створення дійового механізму, який би забезпечив максимальне використання переваг міжнародної інтеграції та захист від її негативних наслідків. Саме тому особливої актуальності набуває розгляд питань валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності.

Активне залучення нашої держави до системи світогосподарських зв’язків підвищує значущість зовнішньоекономічних відносин, що базуються на рівноправній і взаємовигідній основі. Проте включення економіки нашої країни до глобальних процесів і структур відбувається суперечливо і неоднозначно. Надмірна відкритість економіки робить її надто чутливою до зовнішніх фінансових струсів.

Актуальність теми курсової роботи полягає у тому, що зараз Україна знаходиться на шляху інтеграції до багатьох світових організації, зокрема до Світової організації торгівлі, тому необхідно особливу увагу приділити процесу розвитку зовнішньоекономічної діяльності та удосконалення механізму її регулювання з боку держави.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює зовнішньоекономічну діяльність в Україні є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ.

При написанні курсової роботи використовувались праці відомих вчених-економістів, які досліджували проблеми функціонування механізму зовнішньоекономічних відносин та питання митної політики, а саме: Багрова І.В., Гетьман О.О., Власик В.Є. [8], Дацків Р.М. [10], Дмитренко А. [11], Ківалов С.В., Кормич Б.А. [13], Філатова О.В. [22] та багато інших.

Об’єктом курсової роботи виступають зовнішньоекономічні відносини в Україні на сучасному етапі. Предметом дослідження виступають проблеми функціонування фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності та механізму митного регулювання зовнішньоекономічних відносин України.

Мета курсової роботи полягає в вивченні та наданні характеристики фінансового механізму зовнішньоекономічних відносин, а також в обґрунтуванні пропозицій щодо підвищення його ефективності.

Для досягнення встановленої мети у роботі вирішено наступні завдання:

1) розкрито поняття зовнішньоекономічні відносини, визначено їх види та суб’єкти;

2) охарактеризовано складові фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності;

3) надана характеристика правовому регулювання зовнішньоекономічних відносин в Україні;

4) розкрито особливості інтеграції України до системи міжнародних економічних зв’язків;

5) проаналізована експортно-імпортна діяльність та проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні;

6) обґрунтовано принципи і функції митної політики України;

7) охарактеризовано методи забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України.

Вирішені завдання курсової роботи дадуть змогу зробить висновок: що саме необхідно Україні для подальшого успішного співробітництва з міжнародними організаціями, та які перспективи покращення економічного стану держави в цілому.

1 Економічний зміст фінансового механізму зовнішньоекономічних відносин

1.1 Суб’єкти та види зовнішньоекономічних відносин

Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ, зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність господарюючих суб’єктів України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємозв’язках між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Таким чином, зовнішньоекономічні відносини охоплюють усі операції, пов’язані з оборотом товарів, робіт, послуг, капіталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною чи операційною [4].

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є:

1) фізичні особи, які є резидентами і нерезидентами України, також особи без громадянства, які мають громадянську право спроможність і діє спроможність згідно з законодавством України, і які постійно мешкають на її території;

2) юридичні особи, які зареєстровані в Україні і мають постійне місцезнаходження на її території, у тому числі юридичні особи, майно яких знаходиться у власності нерезидентів;

3) об’єднання фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законодавством України, але мають постійне місцезнаходження на її території і яким не заборонено здійснювати господарську діяльність;

4) структурні одиниці суб’єктів господарювання резидентів чи нерезидентів, які не є юридичними особами згідно законодавства України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

5) сумісні підприємства при участі резидентів і нерезидентів, які зареєстровані і мають постійне місцезнаходження на території України;

6) інші суб’єкти господарювання, передбачені законодавством України [4].

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, передбачені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ, незалежно від форм власності та інших ознак.

До видів зовнішньоекономічної діяльності відносять:

1) експорт та імпорт товарів, капіталу і робочої сили;

2) надання послуг, у тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, управлінських, туристичних та інших, які прямо і виключно не заборонені законами України;

3) наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарювання; навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі;

4) міжнародні фінансові операції і операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

5) кредитні і розрахункові операції між резидентами і нерезидентами (створення банківських, кредитних і страхових установ за межами України чи на її території у випадках, передбачених законами України);

6) сумісна підприємницька діяльність між резидентами і нерезидентами, яка містить створення сумісних підприємств різних видів і форм, проведення загальних господарських операції і сумісне володіння майном як на території України, та і за її межами;

7) товарообмінні операції та інша діяльність, заснована на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності різних країн;

8) операції по придбанню, продажу і обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

9) інші види зовнішньоекономічної діяльності, передбачені законодавством України [4].

Резиденти і нерезиденти України при здійснені зовнішньоекономічної діяльності керуються наступними принципами:

1) принцип суверенітету народу України у здійснені зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у:

- винятковому праві народу України самостійно і незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на її території, керуючись законами України;

- обов’язки України виконувати всі договори і зобов’язання у сфері міжнародних економічних відносин;

2) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, який полягає у:

- праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки;

- праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її у будь-яких формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України;

- обов’язки дотримуватися при здійснені зовнішньоекономічної діяльності порядку, установленого законами України;

- винятковому праві власності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на усі отримані ними результати їхньої діяльності;

3) принцип юридичної рівності і недискримінації, який полягає у:

- рівності перед законом усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, у тому числі держави, при здійснені їхньої діяльності;

- забороні будь-яких, крім передбачених Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб’єктів господарювання по формам власності, місцю знаходження та іншим ознакам;

- недопустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб’єктів, крім випадків, передбачених Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ;

4) принцип верховенства закону, який полягає у:

- регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

- забороні застосування підзаконних актів і актів управління місцевих органів, які створюють будь-яким способом для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності умов менш сприятливі, нежилі встановлені законом України;

5) принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, яких полягає у тому, що Україна як держава:

- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності і іноземних суб’єктів господарювання на її території згідно законам України;

- здійснює рівний захист всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України за її межами згідно нормам міжнародного права;

- здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами тільки у відповідності з законами України, умовами підписаних нею міжнародних договорів і нормами міжнародного права;

6) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезені та вивезені товарів [4].

Головне місце у зовнішньоекономічних зв’язках займає здійснення операційної діяльності, пов’язаної насамперед із зовнішньою торгівлею (експорт, імпорт), виробничою кооперацією, лізингом тощо.

Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ до експортних операцій належать продаж товарів іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням чи без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт означає продаж іноземним суб’єктам господарювання і вивезення за межи України товарів, які були раніше імпортовані на територію України [4].

Імпорт товарів – купівля у іноземних суб’єктів господарювання товарів з ввезенням чи без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами і організаціями України, розташованими за її межами.

Зовнішньоекономічна діяльність може бути побудована на формах зустрічної торгівлі між резидентами та нерезидентами: бартерні операції, кліринг, паралельні угоди, попередні та зворотні закупки, промислова кооперація [20].

Найпоширенішою формою зустрічної торгівлі є товарообмінні (бартерні) операції. Вони оформлюються бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між резидентом України та іноземними суб’єктами господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

Операції резидентів, які здійснюються в рамках виконання договорів виробничої кооперації, включають значні за обсягами операції з поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого і міжгалузевого призначення, що технологічно взаємозв’язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції, а також операції з виконання послуг з проектних і ремонтних робіт, технічного обслуговування та здійснення технологічних операцій.

До операцій резидентів, які здійснюються під час виконання договорів консигнації, належать операції з реалізації товарів, відповідно до яких одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом визначеного часу (терміну угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту. При цьому до моменту передачі товарів третій особі їх власником залишається консигнант.

До основних завдань суб’єктів господарювання в процесі здійснення зовнішньоекономічних операції належать:

1) вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;

2) здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

3) оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійснені зовнішньоекономічних операцій;

4) фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

5) визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

6) податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

7) оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;

8) управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Особлива увага при здійснені зовнішньоекономічної діяльності повинна концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики можна класифікувати таким чином:

1) транспортні та складські ризики (ризик втрат чи ушкодження товару під час його транспортування);

2) ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);

3) платіжні ризики;

4) політичні ризики (заборона конвертації та переказу валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань тощо).

До основних інструментів нейтралізації зазначених ризиків належать: страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використання спеціальних форм розрахунків, валютно-цінові застереження [20].

1.2 Складові фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності

Україна тримає курс на подальшу інтеграцію у світове господарство. Тому регулювання торгівлі й фінансових потоків у зовнішньоекономічної діяльності набуває дедалі більшого значення. У цьому контексті особливу увагу необхідно приділяти валютно-фінансовому механізму як основі регулювання валютно-фінансових потоків держави.

Слід зазначити, що в економічної літературі немає єдиного підходу до визначення структури валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності. Це, у свою чергу, стає перешкодою для створення дійового механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності слід розглядати як сукупність валютних, фінансових та кредитних методів, інструментів і важелів впливу на зовнішньоекономічну діяльність держави.

Потоки валютно-фінансових та кредитних ресурсів у зовнішньоекономічної діяльності тісно взаємопов’язані й практично нерозривні, що зумовлює правомірність розгляду валютних, фінансових та кредитних методів у рамках єдиного валютно-фінансового механізму.

Основою регулювання зовнішньоекономічної діяльності будь-якої держави є набір економічних та неекономічних (адміністративних) методів впливу на систему зовнішньоекономічних відносин. Принципова відмінність між економічними й адміністративними методами полягає в засобі впливу на зовнішньоекономічну діяльність через ринкові відносини чи адміністративні заходи.

Поряд із розподілом методів зовнішньоекономічного регулювання на економічні та адміністративні існує також інша класифікація – тарифні й нетарифні методи. Така класифікація має широке практичне застосування, що відображено в різноманітних правових документах. До тарифних методів відносять мито, зафіксоване у вигляді митного тарифу, до нетарифних – усі інші методи, які дуже різноманітні. У свою чергу, нетарифні методи можуть бути розподілені на валютно-кредитні та фінансові методи.

Валютно-кредитні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності являють собою сукупність елементів валютно-кредитного ринку та валютного регулювання.

До основних валютно-кредитних методів впливу на зовнішньоекономічну діяльність належать установлення режиму валютного курсу, конвертованість валюти, девальвація, ревальвація, корекція облікової ставки, страхування валютних та кредитних ризиків, валютні обмеження.

До основних фінансових методів впливу на зовнішньоекономічну діяльність відносять оподаткування, квотування, методи ціноутворення, інвестування. Інструментарієм фінансових методів впливу є експортні субсидії, експортні премії, інвестиції, податкові пільги, акцизи та інші збори, ціни, дотації.

Розглянуті методи та інструменти складають підсистему валютно-фінансового регулювання.

Не менш важливим складником валютно-фінансового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, до якої входять такі основні елементи, як державне фінансування, кредитування, самофінансування.

Валютно-фінансові інструменти приводяться в дію за допомогою відповідних важелів. Український вчений В.М.Опарін важелями фінансового та фінансово-кредитного механізму називає: стимули і санкції, норми й нормативи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, умови і принципи кредитування тощо.

Між методами, інструментами та важелями, які використовуються в рамках єдиного валютно-фінансового механізму, існує тісний взаємозв’язок, що виявляється в їхньому взаємо переході. Так, валютні обмеження можуть одночасно виступати і як метод, і як інструмент валютно-фінансового механізму, субсидії водночас є інструментом як валютного регулювання, так і фінансового забезпечення.

Використання тих чи інших методів, інструментів і важелів валютно-фінансового механізму насамперед залежить від конкретної економічної ситуації та напрямів і мети зовнішньоекономічної політики. Однак досягти бажаного результату можна тільки в тому разі, коли був використаний відповідний інструментарій. Тому концептуальний підхід до визначення методів, інструментів і важелів валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності має дуже важливе значення і дає змогу найефективніше регулювати її [22].

1.3 Правове регулювання зовнішньоекономічних відносин в Україні

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється згідно до принципів, які зазначені в статті 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється з урахуванням наступних цілей:

1) забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку України;

2) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, у тому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

3) створення найприйнятніших умов для залучення економіки України до системи світового розподілу праці і її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється органами державної влади, недержавними органами управління економікою, самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності України здійснюється за допомогою:

1) законів України;

2) передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їхньої компетенції;

3) економічних заходів оперативного регулювання у межах законів України;

4) рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх уставними документами у межах законів України;

5) угод, які існують між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України [4].

Україна самостійно формує систему і структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів цієї діяльності, за винятком випадків, якщо таке втручання здійснюється згідно з законодавством України.

Вищим органом, який здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. Також до органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство економіки України, Державна митна служба, Антимонопольний комітет та Міжвідомча комісія по міжнародній торгівлі.

Основним нормативним документом, який регулює зовнішньоекономічну діяльність України є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ.

Цій нормативний документ визначає:

1) основні принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

2) суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

3) види зовнішньоекономічної діяльності;

4) право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

5) порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

6) органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

7) принципи оподаткування при здійснені зовнішньоекономічної діяльності;

8) принципи митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

9) порядок страхування, ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операції;

10) заборону окремих видів експорту та імпорту;

11) антимонопольні заходи, державне замовлення та інформаційне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності;

12) спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності (спеціальні економічні зони);

13) економічні відносини України з іншими державами і міжнародними міжурядовими організаціями;

14) захист прав і законних інтересів держави та інших суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності і господарської діяльності України;

15) відповідальність та порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічної діяльності [4].

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ передбачено, що Україна як держава і усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб’єкти господарювання несуть відповідальність при порушені зазначеного закону чи зв’язаних з ним законів України та/чи своїх зобов’язань, які визначаються угодою (контрактом), тільки на умовах і у порядку, зазначеному законами України.

В сфері зовнішньоекономічної діяльності можуть застосовуватись таки види відповідальності, як майнова та кримінальна відповідальність.

Майнова відповідальність приймається у формі матеріального відшкодування прямих, непрямих збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування морального збитку, а також майнові санкції.

Кримінальна відповідальність в зовнішньоекономічної діяльності вводиться тільки у випадках, передбачених кримінальним законодавством України.

Порядок залучення до відповідальності, здійснення та звільнення від відповідальності визначається процесуальним законодавством України.

Порядок залучення до цивільно-правової відповідальності, здійснення такої відповідальності та звільнення від неї може визначатись зовнішньоекономічними угодами (контрактами), якщо це не заперечує чинному законодавству України [4].

Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в сфері зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998р. № 351-ХІV встановлює режим здійснення товарообмінних (бартерних) операції в сфері зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за порушення його норм і визначає вповноваження і функції державних органів при здійснені контролю за проведенням таких операцій [6].

Законом України «Про застосування спеціальних заходів по імпорту в Україні» від 22.12.1998р. № 332-ХІV з метою введення механізмів захисту інтересів національного товаровиробника регулюються принципи і порядок порушення і проведення спеціальних розслідувань фактів зростання імпорту в Україну з інших країн, митних союзів чи економічних угрупувань, що спричиняє значних збитків чи загрожує спричиненням значних збитків національному товаровиробнику, за результатами яких можуть застосовуватися спеціальні заходи. Цей закон застосовується до імпорту в Україну будь-якого товару, який належить іншим країнам, митних союзів чи економічних угрупувань [3].

2
Аналіз сучасного стану зовнішньоекономічної діяльності в україні

2.1 Особливості інтеграції України до системи міжнародних економічних зв’язків

Протягом періоду незалежного розвитку України сформовано економічні, матеріальні, правові та інституціональні передумови для органічної інтеграції її економіки у світові цивілізаційні процеси. Здійснено поступовий перехід від повністю ліберального режиму зовнішньої торгівлі (1992-1995 рр.) до підвищення конкурентоспроможності виробництва, захисту вітчизняного товаровиробника, диверсифікації зовнішньоторговельних зв’язків відповідно до геополітичних, регіональних і національних пріоритетів, а також гармонізації законодавства з вимогами і нормами ГАТТ/СОТ.

Протягом 2005 – на початку 2006 рр. істотні зміни відбулися в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності. Трансформаційні процеси цього періоду спрямовані, насамперед, на адаптацію даної сфери до вимог СОТ і стосуються зовнішньоекономічної політики, а не практики здійснення зовнішньоекономічних зв’язків. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 17 травня 2006 р. «Про прийняття за основу проекту Постанови Верховної Ради України «Про інформацію Кабінету Міністрів України про хід виконання заходів щодо вступу України до СОТ», на початок 2006 р. погоджено 95% тарифних позицій у рамках доступу до ринку товарів, завершено переговори щодо доступу до ринку послуг. Україною підписано 35 з 46 двосторонніх протоколів з країнами-членами СОТ, а також з Європейським Союзом. Після тривалих і суперечливих переговорів стосовно встановлення тарифної квоти на ввезення цукру-сирцю 19 травня 2006 р. підписано двосторонній протокол з Австралією.

Із запропонованих Кабінетом Міністрів України 14 законопроектів, які необхідно прийняти у зв’язку з вступом України до СОТ, Верховна Рада прийняла лише 4 – це законопроекти щодо інтелектуальної власності, аудиторської діяльності, ввезення транспортних засобів та розвитку автомобільної промисловості. Робочою групою СОТ завершено понад 70% проекту звіту (як основної рекомендації щодо вступу України). Основні питання, які необхідно вирішити, такі:

1) встановлення тарифної квоти на ввезення цукру-сирцю;

2) скасування (або зниження) експортного мита (17%) на насіння соняшнику;

3) внесення змін до ряду законів України у сфері санітарного та фітосанітарного контролю;

4) перегляд деяких положень законодавства України з питань оподаткування сільськогосподарських підприємств, тощо.

Труднощі у переговорному процесі стосуються, насамперед США. Зокрема, США наполягають на скороченні сукупного виміру підтримки (СВП), тобто щорічного обсягу всіх видів державної підтримки, на які поширюються зобов’язання із скорочення.

У січні 2006 р. Кабінет Міністрів України видав розпорядження «Про затвердження плану заходів щодо нейтралізації можливих негативних наслідків у зв’язку з вступом України до СОТ та забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки». У цьому документі передбачено заходи державної підтримки окремих галузей економіки щодо поліпшення доступу на зовнішній ринок (моніторинг результатів діяльності, надання субсидії, користування кредитами, диференціація ввізного мита, тощо). Проте ці заходи є лише теоретичними (точніше, гіпотетичними), оскільки Україна вступає в СОТ з серйозними вадами як у структурі зовнішньоекономічних зв’язків, так і в наявній практиці управління ними на всіх ієрархічних рівнях. Крім того, участь науковців, підприємців і громадськості в обговоренні питань адаптації до вимог СОТ є досить обмеженою. Незважаючи на пожвавлену дискусію навколо питання вступу України до СОТ, наявні економічні реалії залишаються статичними за своїм характером і суттю.

З огляду на досить високу експортну квоту у ВВП України, яка за 2000-2005 рр. зросла з 58 до 62,1%, стратегічною метою її зовнішньоекономічної політики мають бути реалізація порівняльних і конкурентних переваг та завоювання сталих ніш на світовому ринку.

Зазначене актуалізує проблеми управління зовнішньоекономічною діяльністю та вдосконалення організаційно-економічного механізму її реалізації. Вся система міжнародного бізнесу потребує зваженого, ретельного планування і програмування. Практична спрямованість менеджменту зовнішньоекономічної діяльності полягає в раціоналізації системи прийняття рішень у сфері міжнародного бізнесу, підвищенні ефективності інвестицій у цій сфері, перетворенні зовнішньоекономічних зв’язків у фактор економічного зростання і розвитку [14].

2.2 Аналіз експортно-імпортної діяльності в Україні

Масштаби і структура зовнішньої торгівлі, а також характер зовнішньоторговельного балансу істотною мірою визначають величину валютних надходжень і характер платіжного балансу країни. Обґрунтовані підйоми митного регулювання і чітка стратегія конкурентоспроможності є важливими стимулами прогресивних структурних перетворень і макроекономічної стабілізації. Диверсифікація зовнішньоекономічних зв’язків з наданням більшої ваги залученню іноземних інвестицій та здійсненню іноземної підприємницької діяльності сприяє ліквідації застійних явищ в економіці країни. За 2000-2005 рр. обсяг зовнішньоторговельного обороту країни збільшився у 2,48 раза. Середньорічний приріст обсягів експорту становив 1,25%, а імпорту – 1,26% при середньорічному показнику приросту ВВП 1,6%, що є свідченням деякого зменшення зовнішньої залежності та пожвавлення макроекономічної динаміки. Динаміка світового ВВП і світової зовнішньої торгівлі у 2004 р. становили, відповідно, 3,7 і 7,5%, відображаючи зростаючу значущість зовнішньої торгівлі у сучасній світовій економіці [11].

Активізація зовнішньоторговельних зв’язків у цілому свідчить про зростаючу відкритість економіки країни, використання нею переваг міжнародного територіального поділу праці.

Перетворенню зовнішньоекономічної діяльності у потужний фактор економічного зростання і суверенітету в системі світогосподарських зв’язків має сприяти відпрацьована система інституціональної інфраструктури та управлінських підойм міжнародного бізнесу, яка забезпечує участь України у міжнародному поділі праці та її кооперації (банків, бірж, страхових компаній, консалтингу, лізингу тощо).

Особливістю сучасних зовнішньоторговельних угод України є їх коротко- і середньостроковий характер. Про багатовекторність зовнішньоекономічної політики України свідчить наявність відносин з партнерами більш як 200 країн світу. Масштабністю цілей і довгостроковим характером вирізняються «Програма економічного співробітництва між Україною та Російською Федерацією на 1998-2007 рр.» і «Програма інтеграції України до ЄС».

Ліквідація державної монополії на здійснення зовнішньоекономічних операцій і надмірна лібералізація зовнішньої торгівлі призвели до дисбалансу між загальнодержавними інтересами та цілями окремих суб’єктів господарювання або галузевими «лобі». Втрата пріоритету інтересів держави як головного суб’єкта міжнародних економічних відносин призвела до процвітання тіньового бізнесу, надмірного експорту стратегічної сировини, нееквівалентного обміну, демпінгу та інших негативних явищ. Внаслідок такої зовнішньоекономічної політики країна зазнала значних фінансових втрат, оскільки валютні кошти від таких операцій осідали, головним чином, у зарубіжних банках і офшорних зонах. Негативний вплив на українську економіку справила практика ввезення до країни товарів з вітчизняної давальницької сировини та вивезення іноземних товарів під виглядом давальницької сировини, що зумовлювало зменшення надходжень від сплати мита.

Протягом 2000-2004 рр. в Україні експорт давальницької сировини збільшився у 6,5 рази, а її імпорт – у 1,9 рази. Сальдо обміну такою сировиною – від’ємне. У 2005 р. експорт української давальницької сировини становив 33,8 млн. дол., а обсяг імпорту виготовленої з неї готової продукції – 36,5 млн. дол. Це означає, що переробка в країні давальницької сировини з наступним вивезенням виготовлених з неї товарів орієнтується на експлуатацію кваліфікованої та дешевої робочої сили. Зменшення обсягів обміну давальницькою сировиною між країнами СНД вказує на те, що саме нетрадиційні торговельні партнери охоче використовують можливості знижувати витрати свого виробництва саме в такий спосіб.

Значних втрат Україні завдала поширена в минулому практика ввезення під виглядом товарів критичного імпорту (без сплати ПДВ) продукції, виготовленої вітчизняними підприємствами. При цьому знову ж вигравали приватні бізнесмени та окремі суб’єкти господарювання, а не держава.

Для завоювання сталих ніш на світовому ринку необхідно перевести зовнішньоекономічні зв’язки на довгострокову основу, що вимагає докорінної зміни концептуальної основи зовнішньоекономічної діяльності.

Довгостроковому закріпленню на ринках інших країн сприятиме, поряд з підвищенням конкурентоспроможності товарів і послуг, активізація іноземної підприємницької діяльності. На сучасному етапі перенесення виробництва до інших країн є найбільш імовірним шляхом створення спільного підприємництва. Але слід пам’ятати, що розміщення виробничих підрозділів українських підприємств на території високо розвинутих країн (виключно з ними прагне інтегруватись український політикум), крім величезних фінансових ресурсів і високого технологізму виробництва, вимагає врахування тієї обставини, що провідну роль у структурі їх економік відіграють сфера послуг (банківських, страхових, транспортних, рекреаційних та ін.), а також наука і наукове обслуговування. Подає надію перспектива розвитку спільного підприємництва з традиційними партнерами та країнами, що розвиваються, у виробничих та інфраструктурних галузях, на яких вони, як і Україна, спеціалізуються.

Аналіз спільного підприємництва як форми зовнішньоекономічної діяльності дозволяє констатувати, що воно є проявом активної політики країни на світовому ринку. Нині в Україні існує понад 7000 спільних підприємств і 2600 підприємств із 100% іноземних інвестицій. Спільні підприємства функціонують в усіх видах виробничої та невиробничої діяльності: харчової промисловості, машинобудуванні та металообробці, паливній промисловості, будівництві та виробництві будівельних матеріалів (60% загального обсягу інвестицій), внутрішній торгівлі (20%), фінансовій, кредитній, страховій сферах і пенсійному забезпеченні (близько 7%) [8].

Інтегрування країн Заходу у сучасне виробництво – справа далеко не проста: крім істотної різниці у рівнях технологізму, спільні підприємства потерпають від застосування нежорстких форм інтервенції – валютного контролю над потоком капіталу і прибутку, що повертається до материнської компанії, або ж контролю над цінами.

Далеко недосконалою і недостатньо ефективною є структура зовнішньоекономічних зв’язків України. У ній зовнішня торгівля гіпертрофовано переважає над такими формами, як поглиблення виробничого кооперування, науково-технічне та кредитно-фінансове співробітництво, розвиток зовнішньоекономічної інфраструктури та ін. Практично відсутні в структурі зовнішньоекономічних зв’язків послуги вітчизняних банків. Лише 19 українських банків (з 100% іноземного капіталу) беруть участь у зовнішньоекономічних зв’язках. Операції з експорту-імпорту товарів і послуг становлять близько 17% платежів українських банків.

Саме ці сучасні види зовнішньоекономічної діяльності здатні забезпечити інтегрування у світове співтовариство на паритетних засадах. У самій структурі зовнішньої торгівлі має місце різкий дисбаланс у співвідношенні товарів і послуг. Торгівля послугами в Україні становить лише 29,2% вартості експорту товарів, тобто є меншою у 6,6 раза.

У структурі експортних послуг провідна роль належить транспортним і послугам зв’язку, незначною є частка ділових і професіональних послуг, а мізерною – частка послуг міжнародного туризму, інжинірингу та ін. Так, валютні надходження від іноземного туризму в Україні є майже у 20 разів нижчими, ніж у Польщі.

Змінити співвідношення на користь більш прогресивних форм міжнародного економічного співробітництва можна шляхом поступального (а не декларативно-кон’юнктурного) входження нашої країни до європейських структур при зваженому (відповідно до національних потреб та інтересів) співробітництві у рамках єдиного економічного простору. Найбільш динамічні та вигідні позиції світової торгівлі доцільно напрацьовувати у тій частині світового економічного простору, якій властиві подібні ментально-культурологічні особливості, виробнича культура і досвід, ринкові ніші та однотипні фактори виробництва. На користь збереження доброзичливих відносин і взаємовигідних зв’язків з традиційними партнерами – країнами СНД та Східної Європи – свідчить і дозована (з огляду на відносини України з Росією) зовнішньоторговельна політика країн Заходу.

Істотного поліпшення і навіть перебудови вимагає товарна структура експорту України. Ця проблема досить предметно висвітлена у численних наукових працях, зокрема, у статтях Ю. Василенка, В. Дергачова, Н. Кухарської, О. Дідич та ін.

Порівняння товарних структур експорту України та її найближчих сусідів – Росії та Польщі – дозволяє констатувати наступне. Протягом 1996-2000 рр. співвідношення в сукупному експорту сировини, палива, енергії та машинно-технічної продукції характеризувалося такою динамікою: в Україні – з 2,8: 1 до 2:1, в Росії – з 2,8: 1 до 2,7: 1, тоді як у Польщі ще протягом 90-х років ХХ ст. – з 1: 1,9 до 1: 1,98. Середньорічні темпи приросту питомої ваги машин, обладнання і транспортних засобів в експорті за досліджуваний період становили: в Україні – 2,2%, в Росії – 4,8%, в Польщі – 5,1%.

Отже, зрушення в товарній структурі експорту нашої країни мають значно нижчу інтенсивність, ніж у сусідніх країнах. Фактично зберігається моно товарний, сировинний і напівфабрикатний характер українського експорту. Основною товарною групою, яка забезпечує близько 40% валютних надходжень, залишається металургійна продукція. До цього слід додати не паритетність і нееквівалентність обміну, зумовлені об’єктивними та у ряді випадків суб’єктивними «ножицями цін» на окремі (або найбільш вагомі) товарні групи, наприклад, російські енергоносії та українські транзитні послуги.

В імпортній політиці України дуже важливо знайти компроміс між лібералізацією та жорстким протекціонізмом.

Множинність (різноманітність) суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності актуалізує проблему захисту вітчизняного товаровиробника. У цьому контексті важливо пам’ятати про подвійний характер наслідків вступу України до СОТ. Потужні експортоорієнтовані галузі промисловості із значною часткою іноземного капіталу (металургійна, текстильна, хімічна та ін.) одержать у результаті вступу до СОТ додаткові стимули: доступ до світових ринків, зменшення дискримінації, технологічне оновлення та ін. Проте це навряд чи радикально вплине на стабілізацію макроекономічної ситуації в країні, оскільки ускладнить і без того хаотичне державне регулювання економіки та посилить позиції іноземного капіталу.

Що стосується вітчизняного підприємництва, то воно потерпатиме від жорсткої конкуренції на світовому ринку та значних втрат внаслідок необхідності приведення національних стандартів у відповідність до світових норм. Прагнучи вступу до СОТ, слід поліпшувати інвестиційну привабливість галузей обробної промисловості, інфраструктури та сфери послуг, зміцнювати потенціал фінансової сфери. Прямі іноземні інвестиції в Україну становили у 2004 р. 8846,4 млн. дол., у тому числі з країн СНД – 5,9%, з інших країн світу – 94,1%. За три квартали 2005 р. їх обсяг був на 7% меншим порівняно з відповідним періодом 2004 р. Прямі інвестиції з України на цей самий період становили 175,8 млн. дол. (найбільший їх обсяг припадав на Російську Федерацію – 53,8%). Понад 17% прямих інвестицій України припадає на такі світові офшорні центри, як Панама, Гонконг, Кіпр, а також на Швейцарію. Очевидно, що це – «надводна» частина вітчизняного тіньового сектора, який діє в офшорних центрах [14].

2.3 Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Організаційно-економічний механізм міжнародних економічних відносин, адаптований до реалій

сучасного світового ринку (і одночасно прагматичний), має забезпечити оптимізацію зовнішньоекономічних зв’язків відповідно до національних інтересів і цілей. Його основу мають складати регулююча і координуюча функції держави. У цьому контексті зростають роль і значення управлінських підойм зовнішньоекономічних зв’язків – державної інвестиційної, валютної, митної політики та ін.

Регулювання інвестування здійснюється державою, тоді як сам процес має мікроекономічну прив’язку, тобто реалізується на рівні конкретних суб’єктів господарювання (підприємств). При цьому для іноземних інвестицій імовірними є як потенціальні комерційні ризики (на мікрорівні), так і некомерційні (на макрорівні), наприклад, державні обмеження репатріації прибутку, роялті тощо. Таким чином, інвестиційна політика має бути чітко структурованою: функції держави полягають у формуванні привабливого інвестиційного клімату, забезпеченні балансу інтересів держави та підприємств щодо результативності іноземного інвестування, а також дотриманні вимог національної безпеки; функції суб’єктів господарювання слід зосереджувати на зменшенні ризиків.

Вагомим здобутком національної системи валютного регулювання, який стимулює зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів господарювання, стало визначення недоцільності обов’язкового викупу до офіційного валютного резерву НБУ 10% валютних надходжень від суб’єктів господарювання. Це позитивно вплинуло на зміцнення фінансів підприємств, оновлення основних фондів і технологій, розв’язання соціальних проблем тощо. Формування Міжбанківського валютного ринку України та Української валютної біржі сприяло запровадженню нового порядку визначення курсу національної валюти. Разом з тим прагнення стабілізувати курс гривні щодо іноземних валют, зокрема американського долара, шляхом жорсткої фіксації дуже «болюче» позначилося на вітчизняних підприємцях, які зазнали значних фінансових втрат. Запровадження фіксованого курсу гривні з метою запобігання інфляції та підвищення частки інвестицій у ВВП виправдовує себе, як показує світова практика, у країнах з високими середньодушовими доходами. Для країн же з перехідною економікою з низькими доходами фіксований обмінний курс, зумовлюючи вищу питому вагу інвестицій, знижує темпи зростання економічної ефективності. Таким чином, запровадження в Україні «правління валютою» (currencyboard) не забезпечене ані значним припливом капіталу, ані відповідними структурними перетвореннями.

Митне регулювання – це регулювання питань, пов’язаних з управлінням мита і митних зборів, процедурами митного контролю зовнішньоекономічної діяльності та організацією діяльності органів митного контролю України. Митні правила, які включають порядок декларування товарів, сплати мит і митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюються законами України про митне регулювання, Єдиним митним тарифом України та міжнародними договорами [20].

Мито – це вид непрямого податку на товари і послуги, які переміщуються через митний кордон України. Це важливий елемент системи митного регулювання і здійснення митної політики в державі.

У перші роки незалежності митна політика України була ліберальною. Ставки не перевищували 10%, і лише незначна кількість товарів обкладалась митом на рівні 30%. За даними експертів Міжнародного Валютного фонду, середня ставка мита в Україні на прикінці ХХ століття становила 12%.

Слід зазначити, що останніми роками проводиться політика підвищення митних тарифів на товари, які в достатній кількості виробляються чи можуть вироблятися в Україні, і зниження митних тарифів на товари, які в Україні не виробляються [9].

Митна політика слугує забезпеченню та реалізації зовнішньоекономічних завдань і інтересів держави. Поміркована та урівноважена, а головне, стабільна митна політика створює умови для функціонування у стабільному стані національної економіки, її зміцнення, сприяння розвитку експортного потенціалу вітчизняної продукції, пришвидшення й поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізації участі у міжнародних економічних і фінансових організаціях, протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам, якщо вони виникають [17].

У сукупності наявних проблем зовнішньоекономічної діяльності кожна з охарактеризованих підойм здатна відіграти визначальну роль у подоланні певного типу проблем. Наприклад, стимулювати експортну діяльність суб’єктів господарювання та вдосконалити товарну структуру експорту можна засобами бюджетної, податкової та митної політики. Валютна та інвестиційна політика прямо впливають на зміну співвідношення товарів і послуг в експорту, на розвиток спільного підприємництва та виробничого кооперування. Ефективне митне регулювання здатне забезпечити підтримку вітчизняного виробника, зважену імпортну політику, попередити «вимивання» з країни тіньового капіталу та стратегічної сировини.

Таким чином, адаптований до умов перехідного періоду менеджмент зовнішньоекономічної діяльності сприятиме комплексному розв’язанню наявних проблем у даній сфері [14].

3 Удосконалення митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

3.1 Обґрунтування принципів і функції митної політики України

Становлення України як незалежної демократичної держави відбувається у період кардинальних політичних й економічних зрушень в українському суспільстві та історичних змін в системі міжнародних відносин, переходу від ери конфронтації до ери відкритості і співробітництва, зникнення військово-політичного протистояння в Європі. Процес державотворення і побудови вільного громадянського суспільства в Україні збігається з її поступовим входженням до світового співтовариства і пошуками свого місця у сучасному розмаїтому і суперечливому світі.

Долаючи кризові явища в суспільстві і торуючи свій шлях у світ, Україна спирається на власні фундаментальні загальнонаціональні інтереси, відповідно до яких визначаються засади, напрями, пріоритети та функції її зовнішньої політики.

Однією з особливостей сучасного етапу економічного розвитку є швидке зростання обсягів міжнародних економічних контактів, подальший розвиток світового розподілу праці, поглиблення економічної взаємозалежності держав. Кінцевим результатом такого процесу має стати вільне переміщення товарів, послуг, об’єктів інтелектуальної власності, капіталів, робочої сили через території різних держав та поступове зникнення торговельних бар’єрів між ними. У цю систему поступово інтегрується й українська економіка [13].

З огляду на геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна має стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль у забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі та світі.

Державній політиці притаманний комплексний характер, що допомагає враховувати й поєднувати інтереси багатьох її суб’єктів: держави – суб’єкта цієї конкретної політики та інших держав, суспільства, окремих індивідів.

Після прийняття Митного кодексу України лишаються не повною мірою визначені питання ролі та комплексності поняття митної політики, її складових у системі загальнодержавної політики, забезпечення митної безпеки.

В основі виконання державою будь-якої з її функцій є політичне рішення, прийняття якого покладено на спеціально уповноважені органи держави. Після чого політичне рішення формально закріплюється у певних правових нормах і реалізується за допомогою наявних у державі засобів впливу.

Кожна держава, у тому числі й Україна, має право самостійно визначати власну митну політику, створювати свою митну систему та здійснювати митне регулювання.

На сьогодні в Україні Президентом встановлено, що спрямування і координацію діяльності Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України здійснює міністр фінансів України.

При цьому встановлено, що спрямування і координація здійснюється шляхом:

1) формування державної політики у відповідних сферах та здійснення контролю за її реалізацією зазначеними центральними органами виконавчої влади;

2) внесення на розгляд Кабінету Міністрів України розроблених цими органами проектів нормативно-правових актів та погодження проектів нормативно-правових актів зазначених центральних органів виконавчої влади;

3) визначення порядку обміну інформацією між Міністерством фінансів України та цими органами;

4) затвердження структури цих органів [7].

Митна політика виступає складовою внутрішньої і зовнішньої політики, яка визначає зміст діяльності держави та її компетентних органів у сфері регулювання зовнішньоекономічних відносин й організації митної системи, а її головним функціональним завданням є забезпечення захисту національних інтересів і національної безпеки України в економічній і, опосередковано, у політичній, соціальній, екологічній та інших сферах.

Для визначення природи митної політики треба розкрити зміст національних інтересів держави на сучасному етапі.

Поняття національних інтересів в даному випадку виступає тією головною категорією, за якою можливе визначення ефективності та актуальності державного впливу на сферу зовнішньоекономічних відносин. Засоби державного впливу на зовнішньоекономічні відносини застосовуються щодо правових відносин, що виникають при переміщенні товарів, інших предметів та транспортних засобів через митний кордон України. Такий спосіб реалізації митної політики засновано на критерії територіальної юрисдикції, до складу якої входять права держави обкладати податками будь–яку особу чи підприємство, що знаходяться на його території та вимагати від них виконання вимог правових норм цієї держави (правомірної поведінки).

У статті 2 Митного кодексу України визначено, що митна політика є системою принципів і напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

У Конституції України існує декілька норм, які безпосередньо регулюють питання митної політики. По-перше, необхідно назвати статті 17 та 18 Конституції України. Правові норми, що містяться в них, встановлюють головні завдання діяльності держави в зовнішній сфері. Так, частина 1 статті 17 Конституції України визначає захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки до найважливіших функцій держави; частина 3 статті 17 покладає забезпечення державної безпеки та захист державного кордону України на відповідні правоохоронні органи та військові формування, до складу яких відносяться і підрозділи державної митної служби. Стаття 18 Конституції України встановлює головні цілі зовнішньополітичної діяльності держави, частиною якої є і митна політика [1].

Зовнішньоекономічна діяльність держави завжди була нерозривно пов’язана з митною діяльністю і митною політикою, оскільки причиною виникнення зовнішньоекономічної діяльності є наявність міждержавних економічних (торговельних) зв’язків як об’єкта державного впливу та контролю.До того ж, митна політика визначає роль митних органів конкретної держави в міжнародному співробітництві щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством. Цей факт зумовлює переваження економічного характеру функцій митної політики.

Сьогодні можна виділити три базові функції митної політики: фіскальну, регулятивну та захисну.

Зміст фіскальної функції митної політики полягає у наповненні державного бюджету за рахунок стягнення мита, податку на додану вартість, акцизного збору з товарів та інших предметів при переміщенні через кордон. Від перелічених вище стягнень слід відрізняти такі митні платежі, як збір за митне оформлення, плата за зберігання товарів на митних складах, митне супроводження тощо, які не виконують фіскальної функції, а є платою за послуги митниці.

Регулятивна функція передбачає вплив з боку держави і її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та неекономічного (адміністративного) характеру з метою регулювання останніх для забезпечення національних інтересів, інтересів національних товаровиробників та створення сприятливих для них умов, забезпечення виконання державної політики у сфері економіки, виконання міжнародно-правових зобов’язань держави. Подібне регулювання здійснюється за допомогою встановлення ставок мита й митних зборів, ліцензування, квотування та встановлення інших нетарифних обмежень.

Третьою базовою функцією митної політики є захисна функція. Іноді таку функцію ще називають «правоохоронною», але вона, як функція державної політики, має дещо ширше значення, ніж просто правоохоронна діяльність держави. Ця функція насамперед спрямована на захист держави від зовнішніх загроз і в широкому розумінні включає: забезпечення національної безпеки держави, підтримання миру та міжнародної безпеки, суспільного порядку, моральності, захист внутрішнього ринку, захист інтересів споживачів, створення умов для підтримання законності щодо порядку переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, ефективну боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил, сприяння боротьбі з міжнародним тероризмом, злочинністю тощо. Велика частина подібних завдань реалізується у процесі виконання митними органами своїх контрольних функцій, а також при виконанні завдань боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.

У деяких випадках охоронна функція митної політики діставала пріоритетне значення і ставала головним завданням держави у митній сфері. Це було характерним для закритих суспільств, наприклад, для колишнього СРСР з його монополією зовнішньої торгівлі.

В українському національному законодавстві станом на сьогодні не врегульоване питання щодо надання митним органам статусу правоохоронних, хоч фактично вони виконують подібні функції.

Економічна політика реалізується шляхом здійснення внутрішньо економічної та зовнішньоекономічної політики, які є її складовими.

Виступаючи одним із засобів вирішення внутрішньо економічних завдань, що стоять перед кожною державою, митна політика відіграє істотну роль у реалізації державної політики в галузі економіки. Особливого значення в Україні це набуло за умови вирішення завдань щодо стимулювання розвитку та структурної перебудови національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності та захисту вітчизняного ринку. Від митної політики багато в чому залежить досягнення фінансової стабілізації у державі, стимулювання залучення іноземних інвестиції у національне виробництво.

Одним із напрямків митної політики є участь у міжнародній діяльності України з метою створення сприятливих умов для прогресивного економічного та соціального розвитку України; забезпечення повноправної участі України в діяльності ВМО та інших міжнародних організаціях; участь у заходах, пов’язаних з протидією поширенню зброї, засобів її доставки, військового спорядження; поглиблення транскордонного співробітництва; адаптації законодавства України у митній сфері до міжнародного законодавства тощо.

3.2 Методи забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України

Безпека зовнішньоекономічного та економічного розвитку є ключовою складовою політики кожної держави. Найактуальніша вона для країн, котрі перебувають у процесі системних трансформацій. Природно, що практично усі успіхи й негаразди ринкових перетворень в Україні немовби фокусуються у проблемі економічної безпеки держави. В узагальненому вигляді її зміст визначається тим, що у стратегічному (глобальному) плані економічну безпеку гарантує лише конкурентоспроможна економіка. У сьогоднішньому і особливо завтрашньому світі конкурентоспроможними можуть бути лише ринково організовані відкриті економіки [10].

Головні напрямки державної політики з питань національної безпеки України зазначені у статті 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 травня 2003 р. № 964-ІV [5].

Економічна безпека, як зазначається у Концепції Національної безпеки України – це такий стан національної економіки і кредитно-фінансової системи, який дає можливість:

1) гарантувати економічний розвиток держави на підставі досягнень науково-технічного прогресу;

2) зберігати або швидко оновлювати виробництво в умовах припинення зовнішніх поставок або надзвичайних ситуацій внутрішнього характеру;

3) забезпечувати стійке функціонування своєї кредитно-грошової системи і задоволення потреб суспільства за несприятливих внутрішніх і зовнішніх умов.

Економічна безпека держави є комплексною системою, яка включає в себе множину елементів і напрямків. Серед них безпеки: демографічна, ресурсна, питної води, продовольча, енергетична, фінансово-грошова, зовнішньоекономічна, митна, кримінальна, медична та інші.

Правовою базою дослідження проблеми економічної, в тому числі зовнішньоекономічної безпеки, є Закон України від 19 травня 2003 р. № 964-ІV «Про основи національної безпеки України». Статтею 1 цього Закону визначено, що національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Крім того, згаданим нормативним актом визначено низку чинників, що діють у сфері зовнішніх економічних зв’язків, які є загрозою національній безпеці України.

Суть зовнішньоекономічної безпеки полягає у спроможності держави протистояти впливу негативних чинників і мінімізувати заподіяні ними збитки, активно використовувати участь у світовому розподілі праці для створення сприятливих умов розвитку національної економіки, за допомогою комплексу заходів, спрямованих на стійкий розвиток національної економіки з використанням переваг сучасних форм міжнародного поділу праці, недопущення критичної залежності економіки України від іноземних держав або їхніх угрупувань у життєво важливих питаннях економічної співпраці. Зовнішньоекономічна безпека вимагає стійкості усієї системи зовнішніх економічних зв’язків та її здатності чинити опір зовнішнім ризикам і загрозам глобалізації, що стосується національних інтересів України.

Заходи регулювання зовнішньої торгівлі спрямовуються на досягнення економікою країни певних переваг на світовому ринку і на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів та є складовою зовнішньоекономічної політики держави.

Відповідно до обраних форм регулювання зовнішньої торгівлі політику держави можна поділити на політику протекціонізму та політику вільної торгівлі.

Протекціонізм і вільна торгівля повинні бути пристосовані до конкретних економічних умов й бути готовими оперативно реагувати на зміну обставин.

Політика вільної торгівлі – це політика мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на засадах дії ринкових сил попиту та пропозиції.

Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.

Україна сьогодні втілює у життя політику селективного протекціонізму, відповідно до якої ринки споживчих товарів можуть бути центральними об’єктами її впливу [19].

Водночас обмеження міжнародної конкуренції може супроводжуватися зниженням її інтенсивності на внутрішньому ринку. Як засвідчує міжнародний досвід, вимоги запровадження протекціоністських заходів нерідко зумовлені небажанням суб’єктів господарської діяльності адекватно реагувати на кон’юнктуру ринку, що змінюється. І в такому разі політика протекціонізму призводить до прямо протилежних, ніж очікувані, результатів: послаблюється боротьба за споживача, зростають витрати виробництва, стають морально застарілими технології. Внаслідок цього політика протекціонізму може обернутися міжнародною ізоляцією національної економіки.

Комплекс митно-тарифних заходів спрямований на формування митного тарифу, застосування інших видів мита та податків у зовнішньоекономічній діяльності. Митно-тарифне регулювання є складовою економічного регулювання і відповідає вимогам ринкової економіки.

Митно-тарифні заходи будь-якої держави, що здійснює радикальні економічні перетворення, мають слугувати таким головним цілям:

1) створювати рівні умови для вітчизняних та іноземних імпортерів, передбачаючи при цьому можливість застосування тимчасових заходів захисту національних виробників, які здійснюють перебудову виробництва, його раціоналізацію і реструктуризацію, впроваджують нові методи управління з метою підвищення конкурентоспроможності;

2) забезпечувати належний рівень надходжень до державного бюджету і тим самим підтримувати зусилля уряду, спрямовані на досягнення макроекономічної стабілізації;

3) регулюванню впливу іноземних товарів на ринок України з метою розвитку рівної та справедливої конкуренції;

4) сприянню структурній перебудові національної економіки України;

5) вирішенню торговельно-політичних завдань у взаємовідносинах України з іноземними державами, союзами та групами, зокрема, при проведенні переговорів щодо вступу України до СОТ;

6) забезпеченню реалізації фіскальної функції митного тарифу.

Зауважимо, що Україна, як країна з перехідною економікою, має приділяти особливу увагу зовнішнім джерелам надходжень до державного бюджету, оскільки перебудова економіки упродовж останніх років призвела до падіння виробництва, а це зменшує базу податкових надходжень від внутрішніх джерел. Але це не означає, що Україна, котра перебуває на стадії економічної трансформації, має використовувати максимальні ставки мит на імпорт товарів. Світовий досвід переконує, що ефективний рівень тарифів не повинен перевищувати 10-15%.

Перевищення цього рівня призводить не до збільшення, а навпаки – до зменшення доходів державного бюджету, оскільки імпортні операції починають здійснюватися за тіньовими схемами.

Функціональну систему заходів митно-тарифного регулювання можна розглядати як головну складову реалізації митної політики.

Митно-тарифне регулювання – це економічні заходи цінового регулювання зовнішньої торгівлі для стимулювання балансу внутрішнього й зовнішнього ринків, обсягів виробництва і споживання.

Система митно-тарифного регулювання реалізує базові (основні) функції: економічну, політичну, фіскальну, регулятивну, охоронну та адміністративну.

Законодавством України у сфері митно-тарифного регулювання визначено:

1) принципи формування митного тарифу та інших видів мита і податків (сталість, передбачуваність, можливість оперативного реагування);

2) види ставок, що застосовуються (адвалерні, специфічні або комбіновані);

3) рівень ставок мита та інших видів еквівалентних мит, податків і зборів, що застосовуються при експорті/імпорті;

4) порядок справляння мита (на загальній, пільговій, сезонній або преференційній основі тощо);

5) характер побудови та рівень деталізації товарної номенклатури;

6) перелік товарів і країн, які підпадають під дію національної схеми преференцій.

Митно-тарифна політика України упродовж 1993-2005 рр. пройшла кілька етапів свого розвитку – від застосування заходів ліберальної тарифної політики до політики селективного протекціонізму.

Формування митного тарифу здійснюється з огляду на реальний стан економіки країни з урахуванням таких чинників: конкурентоспроможність вітчизняної продукції, можливість внутрішнього виробництва й терміни освоєння продукції, ступінь дефіцитності товару, рівень його виробничої та соціальної значущості, збереження і створення нових робочих місць, можливість залучення іноземних та стимулювання внутрішніх інвестицій тощо. Коригування чинних на певний момент ставок імпортного тарифу здійснюється, спираючись на динаміку розвитку економіки країни [12].

Митне оподаткування товарів та інших предметів при їх ввезені на митну територію України здійснюється за ставками Єдиного митного тарифу України, який є систематизованим звітом ставок ввізного мита.

Єдиний митний тариф набрав чинності згідно з Законом України «Про Митний тариф України» від 5 квітня 2001 р. № 2371-ІІІ.

Заходи нетарифного регулювання є одним з інструментів регулювання зовнішньоторговельної політики держави. Ці заходи, на перший погляд, не мають такого істотного впливу на зовнішню торгівлю, як митно-тарифні, але у зв’язку зі своєю національною належністю та особливостями застосування вони стають регулювальним чинником при експорті та імпорті.

Нетарифні обмеження є комплексом національних адміністративних заходів, які нерідко не пов’язані безпосередньо з зовнішньою торгівлею, але виконують функції регулятора експортних та імпортних операцій [21].

Класифікація заходів нетарифного регулювання дає змогу при розробленні стратегічних і тактичних прогнозів та планів експортної політики окреслити межі й ступінь впливу чинників нетарифного регулювання країн експорту й імпорту як рушійної сили на процеси планування зовнішньоекономічної політики.

Кількісні обмеження – адміністративна форма заходів нетарифного державного регулювання торговельного обороту, яка визначає товари, дозволені до експорту або імпорту. Ці обмеження застосовуються за рішенням уряду однієї країни або на підставі міжнародних угод, що координують торгівлю певними групами товарів.

До кількісних обмежень належить квотування (контингування) й ліцензування, котре полягає у виділенні певної обмеженої кількості товарів (квотування) і обов’язковості отримання державного дозвільного документа – ліцензії на проведення експортних та імпортних операцій з певним товаром в обмеженій нею кількості.

Обмеження експорту – полягає у застосуванні країнами-імпортерами політичних та економічних важелів, зокрема пропонуванні країні-експортерові зменшити обсяги продажу певних товарів на зовнішньому ринку.

Заборони на ввезення (вивезення) товарів встановлюються у більшості країн. Переважно це товари, які або становлять національне, історичне чи культурне надбання народу, або містять пропаганду ідеї війни, расизму та расової дискримінації, геноциду, або переміщуються з порушенням прав інтелектуальної власності тощо. До них належить добровільне обмеження експорту, угоди про поділ ринку, угоди про встановлення обсягів внутрішнього ринку тощо.

До бар’єрів технічного характеру відносять ті, що регламентують у національному полі вільну торгівлю між державами, зокрема: національні стандарти й вимоги, системи сертифікації продукції, вимоги, установлені санітарними, ветеринарними та органами охорони здоров’я; вимоги екологічного характеру, специфічні вимоги до упакування й маркування товарів тощо. Головною метою у застосуванні бар’єрів технічного характеру є захист споживачів від увезення до країни недоброякісних товарів та продукції, а при вивезені – забезпечення дотримання міжнародних норм і стандартів [15].

Нетарифні заходи державного регулювання, спрямовані на захист вітчизняного товаровиробника, є певними вимогами щодо здійснення митного оформлення експортно-імпортних операцій, отримання державних дозвільних документів, які засвідчують відповідність якості імпортованих товарів національним нормам.

Осібно треба виділити наявні засоби, які регулюють експорт та імпорт окремих видів товарів шляхом запровадження обліку зовнішньоекономічних операцій, антимонопольних обмежень зовнішньої торгівлі і водночас забезпечують державне замовлення товарів експорту та імпорту.

Для виконання державою своїх функцій у рамках митної політики, окрім заходів впливу на відповідну групу суспільних відносин (заходи тарифного та нетарифного регулювання), існує специфічний інститут держави, який визначається поняттям «митна справа». Стаття 3 Митного кодексу України визначає митну справу як порядок переміщення через митний кордон України товарів й інших предметів, митне регулювання, пов’язане з встановленням мита і митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби втілення у життя митної політики [2]. До митної справи входять також організаційно-правові питання функціонування митних органів, на які згідно з частиною 1 статті 11 Митного кодексу України покладено безпосереднє здійснення митної справи.

Митна справа має внутрішню спрямованість, зумовлену тим, що засоби митного регулювання, контролю, встановлений порядок переміщення товарів через митний кордон існують у рамках функціонування державного управління і тому безпосередньо пов’язані з територіальною юрисдикцією держави і можуть застосовуватися лише щодо суспільних відносин, які виникли у зв’язку з перетином товарами митного кордону України.

Регулювання митної справи здійснюють найвищі органи державної влади та управління України. Головні напрямки митної політики України, структура системи органів державного регулювання митної справи, розмір мит та умов митного обкладання, спеціальні митні зони та митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт і транзит яких через територію України забороняється, визначається Верховною Радою України.

Безпосередньо митна справа реалізується митними органами, яким делеговано здійснення митного контролю і митного оформлення товарів, транспортних засобів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон України [16].

Митна і зовнішньоекономічна безпека є важливими складовими економічної безпеки держави та задоволення її економічних інтересів. Зовнішньоекономічна та митна безпека – це поняття, які взаємно перетинаються, але взаємно не поглинаються.

Під митною безпекою можна вважати стан захищеності економічних інтересів держави в галузі митної справи, який дає можливість у різних зовнішніх і внутрішніх умовах, незалежно від будь-яких загроз забезпечити:

1) переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів;

2) здійснення митного регулювання, пов’язаного із встановленням та справлянням податків і зборів;

3) застосування процедур митного контролю та митного оформлення із застосуванням заходів митно-тарифного і нетарифного регулювання;

4) проведення боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, а також виконання інших, покладених на митні органи завдань, з метою забезпечення потреб економіки для її гарантованого розвитку на підставі науково-технічного прогресу, збереження або швидкого оновлення виробництва в умовах надзвичайних ситуацій, задоволення потреб суспільства шляхом ефективної реалізації митної справи.

Оскільки статтею 11 Митного кодексу України безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України, то вони і є головним суб’єктом забезпечення митної безпеки шляхом безпосередньої реалізації митної справи.

Об’єктом митної безпеки, тобто те, на захист чого вона спрямована, є економічні інтереси держави в галузі митної справи.

Зовнішніми і внутрішніми загрозами, які впливають на стан реалізації митної справи, можуть бути різні критичні ситуації. Це і стан війни, стихійні лиха, страйки, тривалі важкі економічні ситуації, надзвичайні ситуації, різні, у тому числі діаметрально протилежні, економічні інтереси України та інших держав, обмежувальні й протекціоністські дії як окремих фінансових груп, так і держав та інше.

Неякісне вираховування загроз веде до зниження темпів зростання національної економіки; зупинки виробництва; втрат бюджету; втрати транзитної привабливості України, незважаючи на вигідне географічне розташування; втрати зовнішньоекономічних переваг; ввозу неякісних товарів, використання і споживання яких ставить під загрозу здоров’я та безпеку населення; неконтрольований вивіз стратегічно важливих товарів з території України, ввіз продукції з низьким морально-етичним змістом і таким, який пропагує міжнаціональні сутички, сепаратизм тощо [18].

Митна безпека має характеризуватися певними показниками. Вони розраховуватимуться згідно з критеріями оцінки митної безпеки. Порогові значення показників митної безпеки свідчитимуть про потенційні загрози, які існують у певний час для ефективного провадження митної справи.

Такими критеріями можуть слугувати:

1) стан захищеності митних кордонів;

2) частка внесення до державного бюджету податків і зборів митними органами у загальному обсязі доходів бюджету;

3) стан реалізації й застосування митно-тарифного і нетарифного регулювання;

4) повнота митного оформлення та застосування митних процедур;

5) стан врахування певних ризиків під час здійснення митного оформлення;

6) стан визначення бази нарахування митних платежів;

7) ставлення суспільства до митної служби;

8) параметри товаро- та пасажиропотоку через митний кордон;

9) рівень впровадження та використання сучасних технічних засобів;

10) стан реалізації заходів щодо протидії митному шахрайству й інші.

Чітко визнавши складники оцінки діяльності митних органів з реалізації митної справи, можна визначити стан митної безпеки, яка досягається шляхом ефективної реалізації митної справи у країні в цілому.

Місце й роль митної політики у системі загальнодержавної політики визначається багатьма внутрішньо економічними та зовнішньоекономічними чинниками.

Митна політика як суспільне явище має комплексний характер, тісно взаємопов’язана з іншими складовими державної політики, перебуває у прямій чи опосередкованій залежності від них, але й сама має істотний вплив на них, фокусує у собі інтереси держави у внутрішньо економічній, зовнішньоекономічній, фінансовій, податковій, валютній, кредитній сферах.

Митна політика, виступаючи складовою внутрішньої і зовнішньої державної політики, формується та запроваджується, спираючись на об’єктивний аналіз.

Розроблення критеріїв оцінки митної безпеки має стати важливим науковим завданням.

Втілюючи у життя митну політику, треба розглядати діяльність державних органів у рамках єдиного інституціонального механізму, спрямувавши їх на виконання конкретних завдань у цій сфері з єдиною метою – забезпечення національної безпеки та захисту національних інтересів України [17].

Висновки

Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності слід розглядати як сукупність валютних, фінансових та кредитних методів, інструментів і важелів впливу на зовнішньоекономічну діяльність держави.

Основою регулювання зовнішньоекономічної діяльності будь-якої держави є набір економічних та неекономічних (адміністративних) методів впливу на систему зовнішньоекономічних відносин. Принципова відмінність між економічними й адміністративними методами полягає в засобі впливу на зовнішньоекономічну діяльність через ринкові відносини чи адміністративні заходи.

Чітко працюючий, ефективний фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності дуже важливий як для держави в цілому, так і для суб’єктів підприємницької діяльності, бо він формує обличчя держави у зовнішньоекономічних стосунках з іншими країнами та надає можливість максимально ефективно використати наявні ресурси та потенціал.

Було визначено, що зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність господарюючих суб’єктів України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємозв’язках між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Розглядаючи існуючій економічний стан нашої країни, слід зазначити, що для подальшої інтеграції України до системи міжнародних зв’язків та майбутнього покрашення економіки в цілому, у першу чергу необхідно сформувати привабливого іміджу нашої країни у зарубіжних партнерів та розвитку довіри між йми та нашою державою.

Такий імідж може бути сформований лише за умов дотримання суб’єктами господарювання тих правил та норм, що існують у світовій практиці зовнішньоекономічних відносин.

Важливою частиною системи зовнішньоекономічних відносин є її відрегульований і чітко функціонуючий фінансовий механізм. Під таким механізмом треба розуміти систему фінансових відносин, яка спираючись на світовий досвід забезпечить реалізацію інтересів нашої держави у зовнішньоекономічних стосунках.

Багато країн, які зараз є промислово-розвинутими та займають певне місце у світовому господарстві, були у минулому на такому ж самому етапі розвитку. Нам надається можливість, спираючись на світовий досвід, уникнути тих помилок, які були зроблені до нас, і враховуючи їх будувати власний фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності.

За підсумками курсової роботи можна сказати, що для підвищення ефективності фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності в Україні слід розвивати систему зовнішньоекономічних зв’язків, покращувати систему митного регулювання та систему митної безпеки держави.

Україні слід здійснювати політику, яка покращить стан економіки та буде формувати сприятливе відношення з боку інших країн у разі вступу до системи міжнародних економічних зв’язків та сприяти розвитку зовнішньої торгівлі.

Важливим завданням для України у період вступу до міжнародних організації, зокрема – СОТ, є покращення всієї системи виробництва та налагодження функціонування ринкової системи економіки. Перш за все, покращення системи виробництва повинно забезпечити необхідними товарами внутрішній ринок країни.

Для забезпечення митної та економічної безпеки України слід у деяких випадках посилити систему митного контролю та митного оформлення товарів на ввезення та вивезення з України. Через недосконалу систему митного контролю на територію України можуть ввозити небезпечні товари (наприклад, зброю, шкідливі речовини), яки можуть бути загрозою всьому суспільству.

Україна знаходиться на етапі переходу до ринкової системи господарювання, під дією важких перетворювальних процесів. Економіки країни потребує значного розвитку та вдосконалення для подальшого успішного співробітництва з економічно розвинутими країнами.

Аналіз експортно-імпортної діяльності та, в загалі, географічного положення України дає змогу говорити про те, що Україна має всі необхідні передумови для успішного розвитку у сфері зовнішньої торгівлі, покращення стану національного виробництва та підвищення економічного розвитку системи господарювання.

Подальший розвиток зовнішньої торгівлі та налагодження системи її митного регулювання надасть можливість в майбутньому говорити про Україну як про розвинуту європейську країну. Сучасний стан інтеграційних процесів говорить про те, що уряд України намагається застосувати всі необхідні важелі економічної політики та валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності для досягнення стійкого положення на світовому ринку та в світової системі господарювання в цілому.

Перелік літератури

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30 т. 141.

2. Митний кодекс України від 12 грудня 1991 p. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 16.

3. Законом України «Про застосування спеціальних заходів по імпорту в Україні» від 22.12.1998р. № 332-ХІV.

4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ.

5. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. № 964-ІV.

6. Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в сфері зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998р. № 351-ХІV.

7. Указ Президента України від 20 квітня 2005 р. № 676/2005 «Про спрямування і координацію діяльності Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України».

8. Багрова І.В., Гетьман О.О., Власик В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Навчальний посібник (за ред. І.В. Багрової). – К., Центр навчальної літератури. – 2004, С.26.

9. Василик О.Д. Податкова система України: Навчальний посібник. – К.: ВАТ «Поліграф книга». – 2004. – 478 с.

10. Дацків Р.М. Вплив глобалізації на зовнішньоекономічну безпеку України // Актуальні проблеми економіки. – 2003. – № 12. – С. 129-138.

11. Дмитренко А. Внешнеторговое «зеркало» украинской экономики // Фондовый рынок.– № 3. – 2005. – С.14.

12. Єгоров О.Б. Митна економіка (Україна – СОТ – ЄС): Посібник, Київський центр підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів Держмитслужби України. – Одеса. – Пласка ЗАТ. – 2005.

13. Ківалов С.В., Кормич Б.А. Митна політика України: Підручник. – Одеса: Юридична література. – 2001.

14. Масловська Л. Управлінські аспекти зовнішньоекономічної діяльності України в перехідний період // Економіка України. – 2006. – № 8. – С.67-72.

15. Науменко В.П., Пашко П.В., Руссков В.А. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. – К.: Знання. – 2004.

16. Основи митної справи: Навч. посіб. / За ред. П.В. Пашка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. – 318 с.: іл.

17. Пашко П.В., Пісной П.Я. Митна політика та митна безпека України // Фінанси України. – 2006. - №1. – С. 74-85.

18. Пирожков С.І. Пріоритети у сфері безпеки і оборони України. Формування сучасних механізмів попередження загроз та викликів на початку ХХІ століття. Актуальні проблеми реформування сфери безпеки і оборони України: Матеріали міжнародної конференції (м. Київ, 11–12 травня 2005 року); НІПМБ, DCAF. – С. дод. англ.

19. П’ятницький В.Т. Тарифні переговори в рамках Світової організації торгівлі: Навчальний посібник. – 2001.

20. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 554 с.

21. Терещенко С.С. Основи митного законодавства України: Питання теорії і практики зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник для студентів вищ. та серед. навч. закладів. – К.: АТ «Август». – 2001.

22. Філатова О.В. Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності // Фінанси України. – 2003. - №5. – С.73-77