Зміст
Вступ
Завдання і принципи ціноутворення на фінансовому ринку
Види і функції цін
Методи ціноутворення. Специфіка ціноутворення на фінансовому ринку
Роль ціни в забезпечені рівноваги на фінансовому ринку та механізм її формування
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Історія розвитку фінансового ринку налічує майже п 'ятсот років. Накопичений за цей час досвід роботи на грошовому, кредитному та фондовому ринках використовується при створенні різних інструментів і організації інститутів, що функціонують на фінансовому ринку.
В Україні ринок тільки-но народжується. Минулий дореволюційний досвід втрачено безповоротно, а світова наука і практика більше ніж за 80 років пішли далеко вперед.
Ось чому вивчення дисципліни "Фінансовий ринок " особливо актуальне в умовах нинішніх економічних перетворень, коли державі надзвичайно потрібні кваліфіковані спеціалісти з бухгалтерського обліку й аудиту, менеджменту, які повинні вміти оцінювати всі можливі варіанти інвестицій, приймати правильні управлінські рішення в умовах швидкої зміни ринкової кон'юнктури.
Мета вивчення дисципліни полягає у формуванні комплексного розуміння системи взаємозв'язків на фінансовому ринку. Предметом навчальної дисципліни є фінансовий ринок, що виступає як економічний простір, де формуються і функціонують відносини купівлі-продажу фінансових інструментів, що знаходять свій вияв, насамперед, у цінних паперах.
Мета курсової роботи - ознайомитися з основними поняттями фінансового ринку, ціноутворенням на фінансовому ринку взагалі та в Україні, зробити висновки недоліків ціноутворення і функцунування фінансового ринку України.
Завдання і принципи ціноутворення на фінансовому ринку
Згідно з класичним визначенням економічної теорії, ціна - це грошовий вираз вартості того чи іншого товару.
Ціна це кількісний вираз тих витрат, які несе виробник для того щоб отримати прибуток. Поняття ціни тісно пов'язане з поняттям ринкової вартості. Під ринковою вартістю фінансових інструментів мається на увазі вартість, що визначається витратами емітента і регулює ринкову ціну. З іншого боку, для інвестора ціна - це грошовий вираз вартості цінних паперів, які він купує.
Завданнями ціноутворення на фінансовому ринку є:
1) відображення реального співвідношення попиту і пропозиції;
2) реалізація конкретних цілей ціноутворення;
3) врахування різноманітних факторів.
До основних принципів ціноутворення відносять такі:
науковий підхід;
цільове спрямування;
можливість зіставлення цін за різні періоди;
врахування рівня цін на аналогічні фінансові інструменти;
відображення реального рівня витрат на фінансові операції.
У процесі становлення фінансового ринку зростає значення системи формування цін на ньому. Ціни є найважливішою економічною категорією, регулятором економіки. У формуванні цін на фінансовому ринку беруть участь усі його учасники: емітенти й інвестори, посередники і спеціалісти. Система формування цих цін базується на таких основних принципах:
цільове спрямування залежно від цінової політики і цінової стратегії;
науковість, тобто обґрунтованість цілей ціноутворення, видів цін і окремих елементів ціни;
вигідність, тобто відображення в ціні доцільності емісії цінних паперів або операцій із ними;
реальність або достовірність, тобто втілення в ціні паперів фактичних витрат на емісію;
можливість зіставлення, тобто можливість порівняння цін різних категорій цінних паперів;
поєднання стратегії і тактики ціноутворення;
спадна корисність (тобто чим більше цінних паперів на ринку, тим меншу цінність має кожна додаткова одиниця);
відмінності в потребах інвесторів. Ступінь потреби інвестора в придбанні цінних паперів допомагає визначити, яку суму він готовий сплатити за них;
різниця в доходах інвесторів. Доходи інвесторів або їх платоспроможність впливають на попит. При збільшенні доходів попит зростає і, відповідно, при зниженні доходів - зменшується.
Принципи ціноутворення реалізуються залежно від стратегії ціноутворення.
Ціноутворення як процес формування цін на ринку цінних паперів здійснюється за певними правилами, з використанням конкретних методів, на основі загальноприйнятих принципів з урахуванням окремих факторів.
На формування цін на фінансовому ринку впливають внутрішні та зовнішні фактори, які мають об'єктивний і суб'єктивний характер. Під впливом різнопланових факторів ціни на один і той же цінний папір можуть суттєво коливатися. В цілому на формування рівня цін на фінансові інструменти впливають: галузева належність емітента та територіальні умови його розміщення, ступінь технічної озброєності виробництва емітента, якість цінних паперів, специфіка окремих регіонів, інвестиційні характеристики цінних паперів та управлінські можливості емітентів, заходи державного регулювання цін, врахування взаємозамінності, врахування цін на аналогічні цінні папери та послуги на зовнішньому ринку, особливості системи формування цін на папери різних емітентів, конкуренція, монополізм, ступінь розвитку ринкових відносин, співвідношення між попитом і пропозицією, рівень податків.
На практиці в процесі формування цін одночасно враховується велика кількість ринкових факторів, які об'єднані в три групи: попит, витрати і конкуренція (факторний аналіз).
У відповідності із законом збалансованості попиту і пропозиції загальний рівень цін на цінні папери залежить від співвідношення попиту і пропозиції. До факторів попиту відносять: обсяг потенційних інвестицій, смаки та звички інвесторів, їхні доходи, наявність аналогічних цінних паперів на ринку і ціна на них, вартість інших фінансових інструментів.
На ціни на фінансовому ринку впливає конкуренція, оскільки державний бюджет, кредитний ринок і ринок цінних паперів не лише доповнюють один одного, а й конкурують між собою в залученні фінансових ресурсів. Наприклад, збільшення бюджетних ресурсів, підвищення податків (за інших рівних умов) безумовно призведе до скорочення вільних грошових ресурсів суб'єктів господарювання та населення і, відповідно, до звуження ринків банківського кредиту і цінних паперів. До факторів конкуренції відносять: кількість і різноманітність емітентів, наявність аналогічних цінних паперів, рівень цін конкурентів.
Факторами витрат є емісійні, маркетингові та інші витрати, що пов'язані з випуском і обігом цінних паперів.
Таким чином, на ціноутворення на фінансовому ринку впливають як традиційні фактори (попит, пропозиція, конкуренція), так і специфічні (тип, вид, різновид цінного папера, термін обігу, інвестиційні властивості, управлінські можливості, рейтинг та ділова репутація емітента, його галузева належність, територіальне місцезнаходження, інвестиційний клімат та інвестиційна місткість ринку). Необхідно зазначити, що перелічені вище фактори можуть як підвищувати, так і знижувати рівень ціни. Дія цих факторів багато в чому залежить від конкретних заходів щодо державного регулювання системи ціноутворення.
Види і функції цін
На фінансовому ринку застосовується багато видів цін на фінансові інструменти. Ціни класифікуються за такими ознаками:
1) вид фінансового інструмента;
2) тип емітента;
3) сегмент ринку;
4) вид операцій на ринку;
5) місце і час ціноутворення.
На ринку розрізняють такі види ціни:
номінальна - зазначена на бланку цінного папера. Визначається в проспекті емісії при випуску в обіг цінних паперів. Певною мірою це умовна величина, оскільки навіть на первинному ринку цінні папери можуть продаватися не за номінальною вартістю. Номінал інформує про те, яка частина вартості статутного капіталу припадала на одну акцію в момент формування акціонерного товариства або вирішення питання про обсяг статутного капіталу у разі його зміни;
емісійна - ціна продажу цінних паперів при їх первинному розміщенні (може не збігатися з номінальною ціною);
балансова - визначається на підставі фінансової звітності підприємства як вартість майна акціонерного товариства, утвореного за рахунок власних джерел, поділена на кількість випущених акцій;
облікова - за якою цінні папери обліковуються на балансі підприємства в даний момент;
курсова (ринкова) - відображає співвідношення попиту і пропозиції;
біржова - визначається на біржі в процесі торгів;
дисконтована, або поточна, - визначається з урахуванням дисконтних множників і норм інвестування.
Ціна як інструмент ринку виконує низку функцій:
облікова - в процесі ціноутворення на ринку фіксується певна вартість фінансового інструмента;
контрольна - за допомогою встановлення різних цін здійснюється контроль за рухом вартості різних видів інструментів;
збалансування попиту і пропозиції - при підвищеному попиті та скороченні пропозиції окремих видів фінансових інструментів ціни на них зростають; відповідно, при зменшенні попиту і зростанні пропозиції ціни падають;
перерозподільча - в результаті відхилення ціни від вартості новостворена вартість перерозподіляється між галузями економіки і регіонами, нагромадженням і споживанням;
управління - ціна в умовах ринку визначає, в якій кількості і яких інвестиційних властивостей випускатимуться цінні папери, як буде здійснюватися їх випуск, з якими витратами і з яким прибутком, хто і які цінні папери купуватиме залежно від рівня доходів і бюджету споживання.
Методи ціноутворення. Специфіка ціноутворення на фінансовому ринку
Ціноутворення на фінансовому ринку здійснюється декількома методами. Серед них виділяють: експертний, статистичний, нормативно-параметричний, балансовий і метод на основі економіко-математичного моделювання.
Експертний метод ґрунтується на використанні аргументованих висновків експертів (визнаних спеціалістів) про рівень реальної вартості того чи іншого фінансового інструмента або ціну певної фондової операції.
Аналітичний метод передбачає, що рівень ціни визначається в результаті детального аналізу кон'юнктури ринку, виконання діагностичного факторного аналізу, моніторингу.
Статистичний метод базується на статистичному аналізі з використанням середніх величин, індексів, дисперсії (абсолютного відхилення від середніх величин), варіації (відносного відхилення від середніх величин), із застосуванням кореляційного та регресійного аналізу.
Нормативно-параметричний (бальний) метод на практиці реалізується таким чином. Кожна інвестиційна характеристика цінного папера або фондової операції (параметр) має певний діапазон нормативних значень. Обрана нормативна одиниця оцінюється тією чи іншою кількістю балів. Далі бали підсумовуються, і отримана сума балів множиться на завчасно прийняту вартісну оцінку одного бала. В результаті отримуємо певний вартісний рівень ціни.
Балансовий метод теоретично найпростіший. Вартість майна, зафіксована в офіційній звітності підприємства, ділиться на загальну кількість акцій. На практиці використовувати цей метод доволі складно перш за все тому, що вартість майна періодично змінюється в ході переоцінки основних фондів, а також через небажання багатьох учасників фондового ринку мати справу з реальною вартістю цінних паперів.
Економіко-математичне моделювання у вигляді імітаційних моделей або динамічного моделювання на основі графічних або логічних моделей з використанням комп'ютерної техніки базується на побудові певних схем, які фіксують відповідну залежність і враховують конкретні фактори, що чинять як позитивний, так і негативний вплив. Безумовно, це досить перспективний метод ціноутворення на фінансовому ринку.
За умов ринкової економіки у формуванні цін беруть участь емітенти й інвестори, кожний з яких має власні інтереси і орієнтири. В цілому методичні підходи при формуванні ціни можна поділити на три види:
орієнтація на ринок.
Цей підхід розрахований на встановлення низької початкової ціни з метою залучення якомога більшої кількості інвесторів. Він використовується, якщо очевидно, що на ринку є незначна кількість інвесторів, готових платити високу початкову ціну, а також при наявності конкурентів, готових запропонувати аналогічні цінні папери та інші фінансові інструменти;
орієнтація на витрати.
Цей підхід використовується, коли у фірми дуже широкий асортимент послуг з операцій із цінними паперами, що робить занадто дорогим проведення калькуляції витрат на кожний вид послуг;
орієнтація на конкуренцію.
Ціни потрібно встановлювати виходячи з того, що на фінансовому ринку наявні конкуренти, які встановили свої ціни на аналогічні фінансові інструменти, а також із того, що угоди здійснюються за цінами, які вже визначені ринком.
У сучасних умовах застосовуються такі методичні підходи:
1) підхід, заснований на фундаментальному аналізі;
2) підхід, заснований на технічному аналізі.
Вони є основою ціноутворення на закордонних фондових ринках.
Фундаментальний аналіз базується на такому принципі: будь-який економічний фактор, що знижує пропозицію або збільшує попит на товар, спричиняє підвищення ціни, і, навпаки, будь-який фактор, що збільшує і зменшує попит, як правило, призводить до накопичення запасів і зниження ціни. На цій основі встановлюється ціна, яка відповідає певному співвідношенню попиту і пропозиції. При використанні фундаментального аналізу враховуються вартісні показники. Вони сигналізують про стан економіки в найближчому майбутньому, її можливі зміни і коливання рівня інфляції; відображають основні напрями змін в економіці і спростовують або підтверджують прогнозні показники. Ці показники називають індикаторами. Основними індикаторами є:
динаміка валового внутрішнього продукту,
індекс споживчих цін,
індекс інфляції.
Фундаментальний аналіз на фінансовому ринку здійснюється переважно шляхом економіко-математичного моделювання. Але, зважаючи на нерозвиненість фінансового ринку в країнах СНД, у тому числі й в Україні, цей вид аналізу малоперспективний.
Технічний аналіз вивчає конкретне співвідношення між попитом та пропозицією, тобто зміну цін на фінансовому ринку. Його суть зводиться до побудови діаграм і графіків, які відображають показники обсягів торгівлі та інші фактори.
Графічний аналіз є корисним, оскільки:
1) дає змогу виконати реальний прогноз цін;
2) визначає точний час подій;
3) фіксує динаміку цін і виявляє стійкі тенденції.
Цей вид аналізу прийнятний для фінансових ринків, що розвиваються, і широко використовується в Україні.
Аналізуючи механізм ціноутворення на фінансовому ринку, необхідно розрізняти ті його елементи, які визначаються органами державного регулювання та емітентами цінних паперів, а також ті, які формуються під впливом вторинного ринку, а це означає, що вони відображають ринкове співвідношення між попитом і пропозицією.
Особливості системи формування цін визначаються емітентами ще на стадії розробки та прийняття умов випуску цінних паперів, виборі ринкового сегмента їх розповсюдження. Якщо такий сегмент занадто обмежений, то ціна визначається ціною первинного розміщення і ціною погашення. У даному разі ціна прив'язується до дати продажу цінного папера і може називатися призначуваною. Оскільки простір вторинного ринку не обмежується, емітент має можливість визначити лише початкову ціну первинного розміщення і кінцеву ціну погашення. Проміжні ціни протягом усього терміну дії встановлюються ринком, а не органами, що випустили цінні папери. Якщо цінні папери виступають як боргові зобов'язання (облігації, векселі), то вони мають фіксовані ціни первинного продажу і погашення, а також термін дії та дату погашення.
Процес ціноутворення на первинному ринку відбувається таким чином. Під час випуску нових цінних паперів проводиться організаційна робота, пов'язана з певними витратами: вибір видів, типів, категорій цінних паперів, що випускаються, визначення обсягу випуску і ціни цінних паперів, вибір методу розміщення випуску (аукціони, торги, конкурс, передплата), підготовка проспекту емісії, оплата емітентом послуг інвестиційного інституту. На передемісійній нараді встановлюється кінцева ціна паперів нового випуску з урахуванням фінансового становища емітента, мети випуску і виду цінних паперів. Після цього здійснюється безпосередній випуск цінних паперів в обіг. Випуск (емісія) відбувається при заснуванні акціонерного товариства, збільшенні обсягу статутного капіталу, зростанні позикового капіталу.
Розрізняють такі форми емісії:
часткове розміщення без публічного оголошення і проведення рекламної кампанії, продаж першим власникам на рівних умовах (ціна всіх акцій одного випуску однакова);
відкритий продаж із публікацією та реєстрацією проспекту емісії (кількість інвесторів не обмежується).
Розміщення цінних паперів може здійснюватися шляхом прямого звернення емітента до інвесторів або шляхом залучення посередників. В останньому випадку ціна реалізації акцій може зрости на розмір винагороди посередників.
На вторинному ринку здійснюються угоди купівлі-продажу цінних паперів юридичним і фізичним особам через посередництво інвестиційних інститутів після первинного розміщення цінних паперів за певною ціною. Вторинний ринок включає в себе неорганізований (позабіржовий) та організований (біржовий) ринки.
Формування вторинного ринку акцій приватизованих підприємств в Україні почалося практично одночасно з появою перших акціонерних товариств. Позабіржові угоди в різних обсягах укладаються постійно з акціями практично кожного емітента, що пов'язано з формуванням великих пакетів акцій перед першими зборами акціонерів і, відповідно, перед перевиборами ради директорів. За наявності конкуренції ціни позабіржового та біржового ринків досягають декількох сотень номіналів. В основі таких відхилень лежить прагнення встановити контроль над підприємством. Зростання курсової вартості акції, викликане переоцінкою основних фондів, матиме місце, але отримання доходу від перепродажу буде обмежене неліквідністю більшості акцій.
Роль ціни в забезпечені рівноваги на фінансовому ринку та механізм її формування
Функціонування фінансового ринку підлегле дії певного економічного механізму, основу якої складає взаємозв'язок його елементів. Основними з цих елементів, які визначають стан і розвиток як фінансового ринку в цілому, так і окремих його видів, є попит, пропозиція і ціна.
Механізм функціонування фінансового ринку направлений на забезпечення його рівноваги, яка досягається шляхом взаємодії окремих його елементів. В основному ця рівновага в умовах економіки ринкового типу досягається за рахунок саморегуляції фінансового ринку і частково - за рахунок державного регулювання. Проте в реальній практиці абсолютна рівновага фінансового ринку, тобто повна збалансованість окремих його елементів, досягається украй рідко, а якщо досягається, то на дуже нетривалий період.
Кожному виду фінансових ринків властиві свої особливості формування механізму забезпечення взаємозв'язку окремих елементів ринку, проте принципові основи механізму функціонування цих ринків мають загальний характер. Тому в першу чергу розглянемо загальні принципи формування механізму функціонування фінансового ринку в цілому. Ці принципові положення зводяться до наступних основних моментів:
1. Основну роль в системі основних елементів фінансового ринку грає ціна на окремі фінансові інструменти (фінансові послуги). Саме цей елемент відображає сбалансованість попиту і пропозиції на ринку, стан його рівноваги, ступінь задоволення економічних інтересів всіх його учасників. Пріоритетна роль ціни в системі елементів фінансового ринку, що забезпечують його рівновагу, визначає особливу роль ціноутворення в механізмі його функціонування.
2. Ціни на фінансовому ринку визначаються перш за все рівнем прибутковості окремих фінансових інструментів, в основі якого лежить середній рівень процентної ставки (або середня норма прибутковості на вкладений капітал). Рівень процентної ставки служить не тільки критерієм вибору альтернативних напрямів здійснення фінансових операцій, але в значній мірі визначає об'єм цих операцій або ділову активність окремих господарюючих суб'єктів на фінансовому ринку. Залежність між рівнем процентної ставки і рівнем цін на фінансовому ринку ілюструється схемою, представленою на рис.4.1.
Рівень цін, усл. грош. од.
Рівень процентної ставки, %
Рис.4.1 Характер залежності між рівнем процентної ставки і рівнем цін на фінансові інструменти.
3
4. Ціни на фінансовому ринку дуже динамічні, схильні впливу багатьох об'єктивних чинників, що виявляються як на макро-, так і на мікрорівні, тому їх рівень міняється практично щодня. Такий високий рівень динаміки цін є характерною особливістю фінансового ринку порівняно з ринком товарним, де чинники ціноутворення носять більш стабільний характер.
5. Висока роль інформації про рівень цін на окремі фінансові інструменти як в здійсненні управління фінансовою діяльністю підприємства, так і в управлінні економічними процесами розвитку країни в цілому визначають не тільки оперативність, але і відвертість їх встановлення. Інформація про стан цін на основних фінансових ринках поступає не тільки з регіональних і національного, але і світового ринку, роблячи істотний вплив на управління фінансово-економічними процесами на різних рівнях. Професійні учасники фінансового ринку, що здійснюють на ньому спекулятивні операції, за наявності сучасних електронних засобів зв'язку одержують інформацію про рівень цін на окремі що цікавлять їх фінансові інструменти практично на будь-який момент.
6. Публічне становлення рівня цін на основні фінансові інструменти здійснюється в процесі їх біржового котирування залежно від співвідношення об'єму попиту, що складається, на них і їх пропозиції. Біржове котирування цін здійснюється на основі заявок клієнтів брокерам на покупку або продаж окремих фінансових інструментів.
Заявки клієнтів на покупку фінансових інструментів формують об'єм попиту на них на біржі по певних рівнях цін (званих цінами попиту).
Відповідно заявки клієнтів на продаж фінансових інструментів формують об'єм пропозиції їх на біржі по певних рівнях цін (називаємо цінами пропозиції).
На основі заявок клієнтів на покупку і продаж конкретних фінансових інструментів на біржі формується рівень цін, що забезпечують рівновагу заявленого попиту і пропозиції.
7. Однією з особливостей формування цін на фінансовому ринку є висока залежність рівня цих цін, що складаються на національному ринку, від відповідного його рівня на світовому ринку. Ця залежність характерна не тільки для валютного ринку (де вона виявляється найбільшою мірою), але і для інших видів фінансових ринків. У міру інтегрованості в світовий фінансовий ринок ця залежність посилюватиметься, формуючи як позитивні, так і негативні наслідки в економічному розвитку країни.
8. Високий ступінь впливу динаміки цін на фінансовому ринку на економічні процеси в країні визначає активні форми здійснення державного регулювання цих цін за допомогою відповідних механізмів. Такими механізмами є встановлення рівня облікової ставки, нормування резервів комерційних банків, регулювання грошового обороту шляхом емісії грошей, регулювання об'єму емісії і прибутковості державних цінних паперів (в першу чергу, - облігацій) і інші. Механізм такого регулювання здійснюється у всіх країнах з розвинутою ринковою економікою.
9. Об'єктивність формування цін на фінансовому ринку визначає не тільки необхідність обліку в процесі ціноутворення всіх необхідних чинників, що впливають на їх рівень, але і інформованість учасників цього ринку про основні з цих чинників. Така інформаційна забезпеченість учасників фінансового ринку (в першу чергу, ринку капіталу) характеризується поняттям "ефективність ринку". Ефективним вважається фінансовий ринок, на якому рівень цін на окремі фінансові інструменти швидко реагує на зовнішню інформацію при повному доступі до неї всіх учасників цього ринку.
Відповідно до концепції ефективності ринку (яка є важливим теоретичним положенням, що визначає механізм його функціонування), виділяють три рівні цієї ефективності.
Перший рівень, що характеризує слабий ступінь ефективності ринку, відображає ситуацію, коли ціноутворення на основні фінансові інструменти базується в основному на їх динаміці в попередньому періоді.
Другий рівень, що характеризує середній (напівсильну) ступінь ефективності ринку, відображає ситуацію, Коли ціноутворення на основні фінансові інструменти окрім інформації про їх динаміку в попередньому періоді відображає і іншу опубліковану загальнодоступну інформацію.
Третій рівень, що характеризує сильний ступінь ефективності ринку, відображає ситуацію, коли процес ціноутворення базується не тільки на загальнодоступній, але і неопублікованої інформації, а також на результатах її фундаментального аналізу. В цьому випадку рівень цін на окремі фінансові інструменти завжди відображатиме рівень їх прибутковості, відповідний рівню їх ризику. Іншими словами, сильний ступінь ефективності ринку характеризує стан ціноутворення на основні фінансові інструменти, що відображає всю наявну інформацію про них.
Розглянуті принципові положення характеризують механізм ціноутворення на фінансовому ринку в цілому і окремих його видів. Разом з тим, механізм ціноутворення на окремих видах фінансових ринків має специфічні особливості, визначувані показниками ціни (ринкової вартості) що звертаються на них фінансових інструментів; системою чинників, що впливають на формування конкретного рівня цін (ринкової вартості) цих інструментів; методах котирування (формування) цін учасниками ринку і т.п. У зв'язку з цим представляє інтерес розгляд основних особливостей ціноутворення на кожному з видів фінансового ринку.
1. Особливості механізму ціноутворення на кредитному ринку полягають перш за все в тому, що він базується на специфічних початкових елементах цього ринку - попиті на кредитні ресурси і їх пропозиції. Проте головною особливістю цього ринку є те, що період в днях по відношенню до дати отримання інформації ціною на ньому виступає ставка відсотка за кредит. На відміну від цін на реальні товари ставу відсотка за кредит формується виходячи із споживацької вартості, а не вартості.
Залежно від форм обігу грошових активів на кредитному ринку ставку відсотка за кредит може придбавати на ньому різні обличчя - кредитний відсоток, депозитний відсоток, міжбанківський відсоток, обліковий відсоток та т. і.
Розрізняючись по своєму рівню ці види відсотка за кредит не міняють свого єства, будучи ціною кредитних ресурсів (пропонованих до продажу грошових активів). Проте у складі цих видів цін на кредитні ресурси пріоритетну роль грає облікова ставка центрального банку, динаміка якої визначає рух інших носіїв ціни на грошові активи, пропоновані до продажу.
Облікова ставка центрального банку є регульованою державою показником; це регулювання здійснюється виходячи з макроекономічних чинників відповідно до фінансової політики держави.
Маржа призначена для покриття операційних витрат, сплати податкових платежів і формування прибутку по кредитній діяльності продавця кредитних ресурсів.
2. Особливості механізму ціноутворення на ринку цінних паперів полягають а тому, що попит на ньому формують інвестори, а пропозиція - емітенти різних фондових інструментів. Відповідно рівнем цін на цьому ринку виступають котирувані ринкові ціни на окремі види цінних паперів.
В основі попиту інвесторів лежить потреба в отриманні доходу на вкладений в придбання цінних паперів капітал (у формі відсотків і дивідендів, а також приросту курсової їх вартості). Рівень цього доходу не може бути нижчим за рівень норми прибутку на капітал при безризикових інвестиціях. Будь-які інші форми інвестиційного вибору відповідно до концепції ефективності ринку повинні приносити однаковий рівень доходу при однаковому рівні ризику. Відповідно більш висока норма прибутковості по відношенню до рівня ризику по конкретному фондовому інструменту формуватиме більш високий об'єм попиту на нього і навпаки.
В основі пропозиції емітентів лежать, як правило, потреби в забезпеченні розвитку реального виробництва (операційної діяльності) необхідними фінансовими (інвестиційними) ресурсами, об'єм яких не може бути сформований за рахунок внутрішніх джерел. При цьому емісія цінних паперів є для господарюючих суб'єктів (або держави) лише однією з альтернативних форм залучення фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел. Якщо вартість залучення кредитних ресурсів буде нижчою, ніж залучення засобів на ринку цінних паперів, їх емісія може не відбутися (за інших рівних умов).
Таким чином, ціна попиту і ціна пропозиції на ринку цінних паперів визначається різними економічними інтересами інвесторів і емітентів, а відповідно і різними специфічними чинниками, що враховують умови формування цих інтересів. Реальний процес здійснення операцій на ринку цінних паперів, а відповідно і процес реального ціноутворення, відбувається тільки в тому випадку, якщо економічні інтереси інвесторів і емітентів співпадають. При цьому певний вплив на процес ціноутворення на цьому ринку надає і спекулятивний капітал.
З урахуванням чинників, формуючих реальних попит і пропозиція цінних паперів, а також спекулятивних ціноутворюючих чинників складаються конкретні ціни на окремі фондові інструменти на біржовому і позабіржовому ринках.
3. Особливості механізму ціноутворення на валютному ринку полягають в тому, що ціною основного об'єкту продажу на ньому виступає валютний курс (за умови покупки-продажу іноземної валюти за національну) або крос-курс (за умови покупки-продажу однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту).
Валютний курс є ціною грошової одиниці будь-якої країни, вираженою в грошовій одиниці даної держави на певну дату. Звичайно він показує, скільки одиниць національної валюти потрібне для покупки однієї одиниці іноземної валюти. Валютний курс представлений, як правило, двома показниками - ціною покупки і ціною продажу валюти. Різниця між цими двома курсами формує маржу (премію) валютних ділерів або операторів, що здійснюють обмін валют.
Крос-курс характеризує співвідношення між двома валютами, витікаюче з їх курсів по відношенню до третьої валюти.
Якщо рівень валютного курсу, виражений в національній валюті, до певної міри залежить від об'єму попиту і пропозиції іноземної валюти на національному валютному ринку, то на крос-курс іноземних валют ці показники впливу не надають.
Котирування валют здійснюється на валютних біржах шляхом встановлення валютних (в національних одиницях) і крос-курсів, а також шляхом процедури "фіксингу" на конкретних торгах на основі зіставлення об'єму попиту і пропозиції по окремих видах валют.
4. Особливості механізму ціноутворення на ринку страховки полягають в тому, що попит на окремі види послуг страховок формують страхувальники, а пропозиція - страхувальщики. При цьому ціною послуг страховок з окремих видів продуктів страховок виступає сумарна "премія (внесок страховки) страховки", яку страхувальщик виплачує страхувальнику за прийнятий на себе ризик.
Формування цін пропозиції на окремі послуги (продукти страховок) страховок здійснюється шляхом актуарних розрахунків. Методи здійснення актуарних розрахунків диференціюються залежно від виду страхування, широти інформаційної бази, що використовується, і інших умов. Результати актуарних розрахунків ціни послуг страховок одержують своє віддзеркалення в системі тарифних ставок, пропонованих страхувальником по окремих видах послуг страховок (продуктів страховок).
5. Особливості механізму ціноутворення на ринку золота (і інших дорогоцінних металів) полягають в тому, що характер ціноутворення на ньому найбільшою мірою відображає специфіку механізму формування і котирування цін на товарному ринку.
Знання механізму ціноутворення на окремих видах фінансових ринків дозволяє підприємству більш ефективно здійснювати операції по залученню фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, формуванню портфеля фінансових інвестицій, страхуванню фінансових ризиків і іншим аспектам фінансової діяльності.
Висновки
Кожна країна має свою унікальну модель фінансової системи. Україна, як і більшість країн Центрально-Східної Європи, пішла шляхом створення банківсько-орієнтованої моделі структурної організації фінансової системи, за основу якої взято німецьку модель універсального фінансування комерційними банками. Проте деякі елементи формувалися на основі ринково орієнтованої (англосаксонської) моделі, наприклад, система державного моніторингу учасників ринку цінних паперів створювалася за американським типом, а інфраструктурні інститути - за принципами, які близькі до директив Європейського співтовариства.
Фінансовий ринок України виник у 90-ті роки, і останнім часом потужно розвивається. Але недосконалість інфраструктури ринку цінних паперів і нестабільна макроекономічна ситуація призводять до певного відриву фондових процесів від реалій економіки. За цих обставин ефективна практика корпоративного управління є головною передумовою, що визначає здатність залучати фінансові ресурси, необхідні для довгострокового інвестування і економічного зростання. Тому актуальним є дослідження проблем і перспектив розвитку фінансового ринку України.
1. Основними проблемами фінансового ринку України є недостатній розвиток вторинного ринку цінних паперів, стан корпоративного управління в акціонерних товариствах та недосконала операційна інфраструктура. В основу розвитку фінансового ринку України слід покласти підвищення прозорості діяльності емітентів цінних паперів та їх рейтингову оцінку. Основні засади розкриття інформації, яка є дієвим інструментом впливу на акціонерне товариство та захисту прав інвесторів, здійснюються через: безоплатність розміщення емітентом інформації в загальнодоступній базі Комісії з використанням технологій Інтернету; впровадження в звітності стандартів розкриття інформації Міжнародної організації комісій з цінних паперів; поступове впровадження Міжнародних стандартів фінансової звітності.
2. Кількісні показники розвитку фінансового ринку України демонструють сталу тенденцію до зростання, якісні параметри характеризуються зміною структури зареєстрованих випусків цінних паперів, зростанням ролі облігацій і похідних фінансових інструментів, що означає виникнення процесу трансформації ринку пайових паперів у ринок боргових. Розвиток практики рейтингування рівня корпоративного управління сприятиме підвищенню капіталізації акцій емітента, ефективному розвитку публічного організованого ринку цінних паперів; формуванню більш чіткої стратегії розподілу прибутку і дивідендної політики підприємств.
3. Перспективи розвитку фінансового ринку України слід пов'язувати із розвитком ринку похідних фінансових інструментів; інструментів сек'юритизації фінансових активів та ринку іпотечних цінних паперів. Для стимулювання розвитку ринку похідних фінансових інструментів на законодавчому рівні мають бути врегульовані питання щодо однозначного визначення цих інструментів та базових активів; визначення прав і обов'язків сторін в угодах з похідними фінансовими інструментами; створення механізмів захисту інтересів учасників ринку; визначення вимог до учасників ринку похідних, управління ризиками операцій з похідними, обліку цих інструментів тощо.
4. Формування системи рейтингування в Україні повинно здійснюватися виключно на ринкових засадах. Недоцільним в умовах нерозвинутості та монополізації ринку рейтингових послуг є запровадження обов'язкового рейтингування регіонів, галузей та суб'єктів підприємницької діяльності, а також фондових інструментів. Державне регулювання діяльності з рейтингування має здійснюватися тільки стосовно виробників послуг даного виду та не мати відношення до об'єктів рейтингування (замовників рейтингу) і споживачів рейтингів (інвесторів та клієнтів) і зводитися до визначення критеріїв, яким мають відповідати структури, що прагнуть займатися рейтинговою діяльністю, насамперед з точки зору їх технічної спроможності та кваліфікації персоналу.
5. Можливими формами інтеграції діяльності фінансових посередників є: агентські відносини, кооперація, фінансовий супермаркет. Сучасному стану розвитку фінансового ринку України більшою мірою відповідає їх співпраця на базі укладених агентських угод. У подальшому слід очікувати розвиток кооперативних форм інтеграції, надання універсальних фінансових послуг та цілковито інтегрованих продуктів. Найбільш вдалою організаційно-правовою формою, яка дозволяє банкам можливість зливатися з іншими фінансовими установами, є фінансова холдингова група.
6. Інтеграція фінансових посередників дозволяє досягти синергетичного ефекту і додаткової вигоди від об'єднання ресурсів компаній, що проявляється у таких позитивних перевагах: збільшення доходів за рахунок розширення спеціалізації, поліпшення маркетингу та посилення позиції на ринку; зменшення витрат та економії на взаємодоповнюючих ресурсах; оптимізація оподаткування; зниження вартості капіталу. Вона може спонукати до створення об'єднаного наглядового органу, оскільки фрагментарний нагляд за діяльністю фінансової групи, яка займається всіма зазначеними видами бізнесу, є неефективним.
Список використаних джерел
1. Звіт Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України за 2006 р. // http://www.ssmsc.gov.ua/4/2006/part2. Pdf
2. Алексеев М.Ю., Миркин Я.М. Технология операций с ценными бумагами. - М.: Перспектива, 1992. - 324с.
3. Белых Л.П. Основы финансового рынка: Учеб. пособ. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999. - 231 с.
4. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.2. - К.: Ника-Центр, 1999. - 512 с.
5. Буряк П.Ю., Татарин Н.Б. Корпоративне управління: особливості розвитку в Україні // Фінанси України. - 2006. - №6. - С.78-81.
6. Гапчич Д.М. Становлення рейтингової інфраструктури фондового ринку України // Фінанси України. - 2005. - №1. - С.77-82.
7. Голъцберг М.А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. - К.: РИА "Текст", Ділова Україна, 1992. - 416с.
8. Гриценко Р. Тенденції банківського бізнесу: злиття банків, страхових компаній та пенсійних фондів // Вісник Національного банку України. - 2004. - №2. - С.15-17.
9. Дефоссе Г. Фондовая биржа и биржевые операции. - М., 1995. - 422с.
10. Жуков Е.Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. - М.: Банки и биржи, 1995 - 624с.
11. Клапків М.С. Страхування фінансових ризиків: моногр. / М.С. Клапків - Тернопіль: Економічна думка, Карт-бланш, 2002. - 570c.
12. Король В.А. Проблеми управління фінансами відкритих акціонерних товариств // Фінанси України. - 2007. - №2. - С.82-86.
13. Кузнецова Н. С, Назарчук I.Р. Ринок цінних паперів в Україні і правові основи його формування та функціонування. - К.: ЮРІНКОМ, 1998 - 528с.
14. Леонов Д.А., Смаглюк Є.М. Перспективні напрями розвитку інформаційної інфраструктури ринку акцій в Україні // Фінанси України. - 2007. - №2. - С.35-41.
15. Лилик О. Bancassurance та перспективи його розвитку в Україні // Вісник НБУ. - 2007. - №2. - С.32-37.
16. Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - К., Каравела, 2004 - 344с.
17. Мельник В.А. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства. - К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. - 560 с.
18. Миркин Я.М. Формирование рынка ценных бумаг: денежно-кредитные аспекты // Деньги и кредит. - 1992. - № 2
19. Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 320 с.
20. Охріменко О.А. Ринок корпоративних облігацій України: тенденції та суперечності // Фінанси України. - 2005. - №12
21. Павлова Л.Н. Профессиональная деятельность на рынке ценных бумаг: Практ. пособ. - М.: ЗАО "Бухгалтерский бюллетень", 1997. - 192 с.
22. Первозванский А.А. Финансовый рынок: расчет и риск. - М., 1994. - 216 с.
23. Співак Л., Каракулова І. Функціонування та взаємодія банків і небанківських фінансових інститутів в Україні // Вісник НБУ. - 2006. - №7. - С.46-48.
24. Фінансовий ринок: Навч. посіб. / В.М. Шелудько. - К.: Знання, 2002. - 536 с.
25. Фурман В. Перспективи створення альянсів страхових компаній і банків в Україні // Вісник Національного банку України. - 2005. - №4. - С. 20-21.
26. Черкасова С.В. Інвестиційна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів // Фінанси України. - 2003. - №10. - С.130-134.