Фінансові активи. Визначення, види та властивості фінансових активів

Східноєвропейський університет

економіки та менеджменту

Реферат

на тему: «Фінансові активи. Визначення, види та властивості фінансових активів».

2008-2009

План

1. Визначення і види фінансових активів.

2. Властивості фінансових активів.

3. Список використаної літератури.

1. Визначення і види фінансових активів

Фінансові активи
є специфічними неречовими активами, які явля­ють собою законні вимоги власників цих активів на отримання пев­ного, як правило, грошового доходу в майбутньому. За допомогою фінансових активів здійснюється передавання фінансових ресурсів під тих, хто має їх надлишок, тобто від інвесторів, до тих, хто потребує інвестицій. Ціна на будь-який фінансовий актив встановлюється на рівні, що характеризує зрівноваження попиту й пропозиції на цей актив.

Тих, хто від свого імені випускає (емітує) фінансові активи і зобов'я­зується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску, нази­вають емітентами
фінансових активів. Власників фінансових акти­нів називають інвесторами.
Емітентами та власниками фінансових активів виступають суб'єкти фінансового ринку: держава в особі цен­тральних, місцевих органів влади та управління, юридичні особи і рід­ше фізичні особи. При цьому емітентами одних активів можуть бути тільки певні, визначені законом суб'єкти ринку, емітентом інших фінансових активів може виступати досить широке коло суб'єктів ринку. Наприклад, емітентами облігацій можуть виступати як держа­на, так і широке коло юридичних осіб, емітентом акцій може бути лише акціонерне товариство. Той чи інший суб'єкт фінансового рин­ку може виступати одночасно емітентом одних фінансових активів і власником інших. Так, комерційний банк, що емітував і розмістив на ринку власні акції, стає інвестором, придбавши облігації внутріш­ньої державної позики.

Стосовно зобов'язань емітентів щодо задоволення фінансових ви­мог інвесторів, то вважається, що найбільш надійним емітентом є дер­жава, оскільки завжди може виконати свої фінансові зобов'язання перед інвесторами, навіть у випадках, коли результатом такого вико­нання буде підвищення рівня інфляції або інші негативні явища в економіці країни.

Існує дві основні категорії фінансових інструментів, які суттєво відрізняються надійністю щодо отримання доходу — інструменти позики (облігації, векселі, казначейські зобов'язання тощо) та інстру­менти власності (акції).

Інструменти власності
є безстроковими інструментами і засвід­чують пайову участь інвестора в статутному фонді емітента (акціонерного товариства), тобто характеризують відносини співввласності між даним інвестором та іншими учасниками акціонерного товари­ства; дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді диві­дендів, право на частку майна товариства при його ліквідації.

Рис.
Класифікація фінансових інструментів

Характерною рисою інструментів позики

є те, що вони відобра­жають відносини позики між емітентом та інвестором і, як правило, пов'язані з виплатою доходу інвестору за надану емітентові позику. Крім того, вони характеризуються визначеним терміном обігу. До інструментів позики належать як кредитні інструменти, так і борго­ві цінні папери — облігації, векселі, казначейські зобов'язання, ощад­ні сертифікати тощо.

Зобов'язання за інструментами позики виконуються емітентом у першу чергу, а після цього, якщо є можливість, виконуються зобов'я­зання за інструментами власності.

Під похідними

інструментами, або деривативами, розуміють ті фінансові інструменти, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на похідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладені в їх основу і називаються базовими

акти­вами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні став­ки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта та ін. Похідними фінансовими інструментами є ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду або у ви­значений момент у майбутньому, їх ще називають строковими уго­дами.

Одні зі строкових угод є обов'язковими до виконання, інші дають право виконати чи не виконати угоду. Одні орієнтовані на поставку активу, що лежить в основі угоди, інші практично ніколи не закінчу­ються реальною поставкою активу. Одні укладаються виключно на біржі, інші можуть бути як біржовими, так і позабіржовими. Стро­кові угоди для інвесторів та професійних учасників ринку виступа­ють ефективним механізмом страхування цінових ризиків і є висо­кодохідним об'єктом інвестування вільних фінансових ресурсів.

Залежно від механізму нарахування доходу фінансові інструмен­ти поділяють на інструменти з фіксованим та плаваючим доходом. До інструментів з фіксованим доходом

належать облігації, інші боргові зобов'язання з фіксованими процентними виплатами, а та­кож привілейовані акції, за якими сплачується фіксований дивіденд. До інструментів з плаваючим доходом

відносять боргові зобов'я­зання зі змінними процентними виплатами та прості акції, оскільки дивідендні виплати за ними наперед не визначені й залежать від роз­міру прибутку, отриманого підприємством протягом звітного періоду.

Реальна дохідність фінансових інструментів завжди коригується ринком. Дохідність інструментів, що перебувають в обігу на вторин­ному ринку, насамперед визначається ринковими процентними став­ками. При цьому дохідність фінансових активів з плаваючим дохо­дом безпосередньо коригується ставкою доходу, що змінюється відпо­відно до ринкових процентних ставок.

Дохідність інструментів з фіксованим доходом коригується зміна­ми в їх ринковій вартості. Так, при зростанні процентних ставок на ринку ринкова вартість боргових зобов'язань з фіксованим купоном зменшується, забезпечуючи інвестору вищий рівень доходу, ніж ку­понна ставка. При падінні процентних ставок на ринку ціни борго­вих зобов'язань із фіксованим купоном зростають, забезпечуючи інвесторам рівень доходу, нижчий від купонного. Проте в будь-яко­му разі дохідність фінансового активу, що перебуває в обігу на вто­ринному ринку, відповідає ринковій дохідності інших фінансових активів, що є в обігу в цей момент на ринку і мають такий самий ступінь ризику та термін обігу, як даний фінансовий актив.

2. Властивості фінансових активів

При прийнятті рішень щодо інвестування коштів учасник ринку аналізує основні характеристики фінансового активу. Якщо ці ха­рактеристики задовольняють певним вимогам, інвестор здійснює вкладення коштів, в противному разі для інвестування коштів виби­рається інший фінансовий актив. До основних характеристик фінансового активу належать термін обігу, ліквідність, дохідність, ризиковість, податковий статус, поворотність, подільність та ін. Деякі характеристики властиві тією чи іншою мірою всім фінансовим активам, деякі мають сенс лише для певних фінансових активів.

Терміном обігу

фінансового активу називають відрізок часу до кінцевого платежу або вимоги ліквідації (погашення) фінансового активу. Залежно від терміну обігу фінансові активи поділяють на строкові та безстрокові. Фінансові активи, що мають обмежений термін обігу, називають строковими активами.
Серед них виділя­ють короткострокові активи
— з терміном обігу до 1 року, середньострокові
— від 1 до 4—5 років та довгострокові
— від 4—5 до 10 і більше років. Довгострокові фінансові активи з терміном обігу біль­ше 10 років також мають скінченний термін обігу. Так, у США ма­ксимальний термін обігу 100 років мають боргові зобов'язання, ви­пущені компанією Уолта Діснея в 1993 р., мінімальний термін обі­гу мають одноденні казначейські векселі.

Як правило, поняття строковості пов'язують з інструментами бор­гу, хоча існують боргові інструменти "до вимоги", коли кредитор має право вимагати повернення боргу в будь-який час (наприклад, ощадні депозити "до запитання"). Акції, що є інструментами власності, нале­жать до безстрокових фінансових активів.

Ліквідністю

активу називають можливість швидкого перетворен­ня його на готівку без значних втрат. Поняття ліквідності насампе­ред пов'язують з фактом обігу активу на ринку незалежно від того, чи це державне боргове зобов'язання, облігація або акція. На високорозвинених фінансових ринках перебувають в обігу високоліквідні активи, на ринках, що перебувають на різних стадіях формування та розвитку, — часто знаходяться в обігу низьколіквідні та досить ри­зикові активи. Як правило, чим вищий ранг ринку, на якому має обіг фінансовий актив, тим більш ліквідним є цей актив. Різні категорії фінансових активів, що перебувають в обігу на одному ринку, мають різний ступінь ліквідності. Так, акції вважаються менш ліквідними, ніж облігації, довгострокові цінні папери — менш ліквідними, ніж короткострокові, корпоративні цінні папери — менш ліквідними, ніж державні. Найліквіднішими в багатьох країнах вважаються високонадійні державні цінні папери, які забезпечують інвесторам мінімаль­ний для певного ринку рівень доходу.

Дохід за активом

визначається грошовими потоками за ним, тобто процентними, дивідендними виплатами, а також сумами, отримани­ми від погашення чи перепродажу фінансового активу іншим учас­никам ринку. Очікуваний грошовий потік за активом може бути більш або менш визначеним як у часі, так і за величиною, що обумовлюється невизначеністю обсягу та часу надходження окремих платежів. Для таких активів, як облігації з фіксованим купоном, ве­личина очікуваного грошового потоку досить визначена, для простих акцій — це менш визначена величина, оскільки майбутні дивідендні виплати залежать від результатів діяльності акціонерного товариства.

Розрізняють два основних види доходу за фінансовим активом: дохід від володіння та дохід від перепродажу активу на вторинному ринку. Дохід від володіння борговим зобов'язанням з плаваючою ставкою коригується ринком незалежно від того, існує чи не існує вто­ринного ринку таких зобов'язань. Дохід від володіння борговим зобо­в'язанням з фіксованим купоном визначається ставкою купону, як­що це зобов'язання не перебуває в обігу на вторинному ринку і коригу­ється ринковою ціною при його перепродажу на ринку. Дохід за ак­цією розраховується на основі певних припущень щодо розміру очі­куваних дивідендів. Оскільки майбутній розмір дивідендних виплат залежить від багатьох чинників, навіть в умовах стабільної діяль­ності корпорації та стабільної дивідендної політики визначення очі­куваного доходу за акцією є в більшості випадків досить складним завданням.

Дохідність

фінансового активу розраховується, як правило, у ви­гляді річної процентної ставки. Розрізняють номінальну та реальну ставки доходу. Номінальна ставка доходу

відображає в грошо­вому вираженні дохід, отриманий з однієї грошової одиниці вкла­день, тобто абсолютний дохід, отриманий від інвестування коштів у фінансовий актив, абсолютну плату за використання коштів. Реаль­на ставка доходу

дорівнює номінальній ставці доходу за вирахуван­ням темпів інфляції. Визначення ставки доходу від володіння фінан­совим активом здійснюється з урахуванням часового чинника і ґрунтується на оцінці очікуваних грошових потоків за цим активом. Очі­куваний рівень доходу від володіння борговим зобов'язанням роз­раховується на основі купонних виплат, номінальної вартості та ча­сового періоду до погашення фінансового активу. При цьому очіку­ваний рівень доходу за конкретним зобов'язанням відповідає рин­ковій дохідності подібних зобов'язань, що в цей момент перебувають в обігу на ринку. Щодо оч

ікуваної дохідності акції, то вона, як пра­вило, визначається на основі очікуваних у майбутньому дивідендних виплат та нескінченного часового інтервалу.

Ризиковість

фінансового активу відображає невизначеність, по­в'язану з величиною та часом отримання доходу за даним активом у майбутньому. Ризик інвестування в конкретний фінансовий актив визначається сумою ризику ліквідності, ризику неплатежу та ризи­ку, пов'язаного з терміном обігу цього фінансового активу. Ризик ліквідності відображає ризик того, що актив не можна буде швидко і без втрат продати на ринку, тобто швидко і без втрат перетворити на готівку. Чим менш ліквідним є актив, тим більшим є ризик ліквід­ності. Ризик неплатежу відображає міру непевності в отриманні гро­шових виплат за активом. Цей ризик відображає ризики несвоєчас­ної сплати доходу, сплати доходу не в повному обсязі або повної його несплати. Ризик, пов'язаний з терміном обігу фінансового активу, як правило, збільшується зі збільшенням терміну обігу, оскільки більший період часу пов'язаний з більшою невизначеністю, а отже, і з більшим ризиком несвоєчасного отримання доходу за активом.

Дохідність будь-якого активу, що перебуває в обігу на ринку, насам­перед відображає його ризиковість та загальний стан ринку. На ефек­тивно діючих ринках більш ризикові активи забезпечують, як прави­ло, вищу дохідність. Якщо фінансовий ринок перебуває в стадії фор­мування, він не завжди гарантує встановлення таких ринкових цін на активи, які відповідали б їх ризиковості. В таких випадках на рин­ку можуть бути в обігу активи одного рівня дохідності, але різного ступеня ризику.

На будь-якому фінансовому ринку існують активи, що забезпечу­ють інвесторам мінімальний рівень доходу і які при цьому вважа­ються безризиковими. Цими активами є короткострокові державні боргові зобов'язання: казначейські векселі, облігації внутрішньої державної позики тощо. Вони забезпечують досить невисокий по­рівняно з іншими інвестиціями рівень доходу, але є високоліквідними активами, які гарантують отримання доходу на рівні та в терміни, передбачені умовами випуску. Короткострокові державні цінні па­пери є практично безризиковими, високонадійними активами, середньо - та довгострокові вважаються більш ризиковими і характеризу­ються вищим рівнем доходу.

Подільність

фінансового активу характеризується мінімальним його обсягом, який можна купити чи продати на ринку. Подільність фінансового активу тісно пов'язана з поняттям номіналу, саме за номінальною вартістю, як правило, погашаються боргові зобов'язан­ня, емітуються акції. Велика подільність приваблива для інвесторів, хоча й не стає вирішальним чинником при прийнятті рішення про інвестиції. Прикладами активів з дуже великим ступенем поділь­ності можуть слугувати депозитні вклади, будь-яка частина яких може бути вилучена чи залишена на депозиті.

Конвертованість

— це можливість перетворення фінансового ак­тиву на інший фінансовий актив. Як правило, таку властивість ма­ють ті фінансові активи, для яких вона зазначена в умовах випуску. Прикладами конвертованих активів є конвертовані та обмінювані облігації, в умовах випуску яких визначаються терміни та умови, за яких вони можуть бути обміняні на акції емітента або іншого ак­ціонерного товариства, акціями якого володіє емітент.

Механізм оподаткування

фінансового активу визначає, у який спосіб та за якими ставками оподатковуються доходи від володіння Ти перепродажу фінансового активу. Механізм оподаткування фінан­сового активу суттєво впливає на склад та інтенсивність операцій, що проводяться з ним. Наприклад, якщо оподатковуються процентні доходи за облігаціями і не оподатковуються доходи від перепродажу цих облігацій, як у Японії, це призводить до розширення кола осіб, що купують-продають облігації, і, відповідно, до звуження кола осіб, які володіють цими облігаціями. Підвищення ставок оподаткуван­ня призводить до зменшення інтенсивності операцій за фінансовим активом, а ще більше підвищення ставок може призвести і до пов­ного відтоку капіталу з ринку такого активу.

Валюта платежу

— це валюта, в якій здійснюються виплати за тим чи іншим фінансовим активом. Іноді встановлюється одна валю­та для здійснення процентних виплат і інша валюта для здійснення кінцевого платежу за фінансовим активом. У такому випадку ак­тив називають двовалютним.

Комплексність

— властивість фінансового активу бути сукуп­ністю кількох простих активів.

Близькість до грошей

— властивість фінансового активу бути перетвореним на гроші з мінімальними витратами, затримкою в часі та ризиком. До активів, що мають таку властивість, належать стро­кові депозити та державні боргові зобов'язання з терміном обігу до З місяців.

Поворотність

відображає розмір витрат обігу або сукупних витрат з інвестування в певний фінансовий актив та по перетворенню цього активу на готівку. Активи називають високоповоротними, якщо ви­трати обігу близькі до нуля, наприклад у випадку депозитів. Для фінансових активів, які перебувають в обігу на ринку, основною складовою витрат обігу є так званий спред попиту-пропозиції (

bid

-

ask

spread

)

, тобто різниця між цінами попиту та цінами пропозиції на нього.

Оцінювання фінансових активів

Під комплексним оцінюванням фінансового активу розуміють визначення його основних характеристик — ліквідності, ризиковості, дохідності тощо. При цьому насамперед підлягають оцінюванню рин­кова вартість активу та реальна ставка доходу, яку він забезпечує інвестору, або необхідна ставка доходу, яку фінансовий актив має забезпечити інвестору відповідно до його ризиковості та ліквідності.

Оцінювання фінансових активів здійснюється як на первинному, так і на вторинному ринках. На первинному ринку воно полягає у вста­новленні такої ставки доходу за фінансовим активом, яка б відпові­дала ступеню його ризиковості, ринковим процентним ставкам, кредит­ному рейтингу емітента. На вторинному ринку — це переоцінка фінан­сового активу, коригування його ринкової ціни так, щоб фінансовий актив певного рівня ризику забезпечував відповідний рівень доходу.

У процесі оцінювання фінансових активів учасники ринку ви­значають так звану внутрішню, або дійсну, вартість активу, яка пев­ною мірою є оцінкою його поточної ринкової вартості. Порівнюючи внутрішню вартість з поточною ринковою ціною, учасники ринку приймають рішення щодо інвестування коштів у фінансовий актив. Внутрішня вартість будь-якого фінансового активу може бути ви­значена як теперішня вартість очікуваних грошових потоків за ак­тивом, дисконтованих за процентною ставкою, що визначається сту­пенем ризику даного фінансового активу та поточними ринковими процентними ставками. Внутрішня вартість може бути як більшою, так і меншою поточної ринкової вартості, що встановлюється на ринку в результаті зрівноваження попиту і пропозиції на даний актив. Те, наскільки добре вона буде відображати поточну ринкову вартість, за­лежить від вибору ставки дисконтування та точності визначення очікуваних грошових потоків за конкретним фінансовим активом.

У цілому оцінювання внутрішньої вартості активу складається з трьох етапів:

1)обчислення визначеного або оцінювання невизначеного очікуваного грошового потоку та оцінювання ймовірності отримання цьогогрошового потоку інвестором;

2)визначення процентної ставки для дисконтування очікуваногогрошового потоку;

3)безпосереднє обчислення теперішньої вартості грошового потокуз використанням величини грошового потоку та процентної ставки.

Очікувані грошові потоки за фінансовим активом можуть бути більш або менш визначені як за величиною, так і за терміном надхо­дження. Тому оцінювання очікуваних грошових потоків за активом полягає в обчисленні визначених або оцінюванні невизначених грошо­вих потоків. В останньому випадку оцінюється не тільки величина очікуваного грошового потоку, а і ймовірність його надходження.

До фінансових активів з чітко визначеним майбутнім грошовим потоком належать облігації, для яких визначаються величина і мо­менти процентних виплат, а також сума та термін погашення. У цьомуразі залишається тільки проблема оцінювання ймовірності отримання грошового потоку. Для державних облігацій ця ймовірність дуже висока, а якщо це облігації підприємства, можуть виникнути проблеми своєчасної виплати доходу, загроза банкрутства підприємства тощо. Незважаючи на це, очікуваний грошовий потік для облігацій є прак­тично завжди більш визначеною величиною, ніж майбутній дохід від акцій. Дійсно, майбутні дивідендні виплати залежать і від отрима­ного корпорацією доходу, і від політики, що проводиться менеджмен­том корпорації, і від ринкової вартості активів корпорації, яка з ча­сом може суттєво змінитись. Досить невизначеною може бути та­кож майбутня ціна продажу фінансового активу на ринку у випадку, коли інвестор вирішить продати актив, що йому належить.

Для того щоб визначити процентну ставку для дисконтування, треба розуміти, що ця ставка є сумою двох складових — безпечної або безризикової процентної ставки та ставки, що являє собою премію за ризик інвестування в цей актив.

Безпечна процентна ставка на розвинених фінансових ринках до­рівнює процентній ставці за короткостроковими (до 3 міс.) держав­ними борговими зобов'язаннями. В Україні при визначенні безпеч­ної ставки враховують ставку рефінансування НБУ, ставки за депо­зитними вкладами тощо. Щодо премії за ризик, то тут важливо вра­хувати основні види ризиків (кредитні, валютні, економічні), харак­терні для цього активу, та правильно оцінити їх величину.

Якщо фінансовий актив є борговим зобов'язанням, ставка дисконтування визначається на основі існуючих процентних ставок за по­дібними зобов'язаннями і відображає очікувану дохідність фінансо­вого активу.

Механізм оцінювання акцій відрізняється від механізму оцінюван­ня інших фінансових активів, оскільки акції є безстроковими інстру­ментами власності, дохідність яких залежить від багатьох чинників, які пов'язані не тільки з поточним фінансовим становищем корпо­рації, а й з очікуваними в майбутньому змінами в її діяльності. Ринко­ву вартість акцій конкретної корпорації насамперед формують чин­ники, безпосередньо пов'язані з діяльністю корпорації та з очікування­ми учасників ринку щодо перспектив її розвитку.

До основних чинників, які визначають ринкову вартість та дохід­ність акції, належать ефективність фінансово-господарської діяльності корпорації, конкурентна позиція на ринку, дивідендна політика, яку проводить менеджмент корпорації, стан галузі, в якій працює корпо­рація, стан економіки в цілому тощо. Крім визначення внутрішньої вартості акції за наведеним вище алгоритмом, існує ще кілька ме­тодів оцінювання поточної ринкової вартості акцій.

Метод "дійсної вартості акції
" ґрунтується на аналізі співвідно­шення поточної ринкової ціни акції до величини прибутку корпо­рації, що припадає на одну акцію. Метод "ринкової оцінки активів" передбачає проведення оцінювання активів корпорації з метою уточ­нення дійсної вартості акції. Цей метод, як правило, використовують у разі злиття та придбання корпорацій. Ще одним ефективним ме­тодом оцінювання акцій, який враховує ризики, що супроводжують діяльність корпорацій, є метод, що базується на моделі оцінювання капітальних активів (МОКА). Він дає змогу оцінити очікувану до­хідність акцій на основі безризикових ринкових процентних ставок та ризику, що властивий конкретній акції.

Література

1. Шелудько В.М.
Фінансовий ринок. -
К.: Знання, 2008

2. Боринець СЯ.
Міжнародні фінанси. — К.: Знання-Прес, 2007.

3. Маслова С.О., Опалов О.А.
Фінансовий ринок. — К.: Каравела, 2006.

4. Ходаківська В.П., Бєляєв В.В.
Ринок фінансових послуг: теорія і практика. — К.: ЦУЛ, 2002.