Фінансування розвитку диверсифікації сільськогосподарського виробництва
План
1. Постановка проблеми
2. Аналіз останніх досліджень і публікацій
3. Результати дослідження
Висновки
Список використаних джерел інформації
1. Постановка проблеми
Протягом останніх років економіка аграрного сектора України зазнає глибокого реформування, характеризується підвищенням ділової активності товаровиробників та фінансовою стабілізацією. Ринкові умови господарювання передбачають дотримання принципів самоокупності та самофінансування підприємств усіх форм власності, підвищення їх конкурентоспроможності та беззбиткове ведення бізнесу. Керівництво підприємств має формувати альтернативні варіанти організації виробничої діяльності, які б забезпечували не тільки досягнення кінцевої мети діяльності, а і зменшення ризику недоотримання прибутку.
Виходячи з цього, розробка принципів та методологічних основ фінансування розвитку диверсифікації сучасного сільськогосподарського виробництва в Україні набуває актуальності як для економічної науки, так і для практики господарювання.
2. Аналіз останніх досліджень і публікацій
У вітчизняній економічній літературі розвиток підприємництва в аграрній сфері економіки, як база для функціонування різноманітних форм господарювання, досліджується в різних аспектах, що знайшло відображення в наукових працях М.И. Маліка, П.Т. Саблука, О.М. Оніщенка, А.В. Чупіса, В.В. Юрчишина та багатьох інших. Стосовно диверсифікації, як одного із стратегічних напрямків розвитку підприємств, то це питання розглянуто в працях вітчизняних науковців В.Г. Дудінова, Т.В. Пестрякової, А.Б. Чудакова та зарубіжних - Б. Карлофа, Б. Коласса, Ф. Котлера та ін.
Разом з тим, питання диверсифікації виробництва, особливо аграрного, досліджено недостатньо. Воно і досі не знайшло достатнього висвітлення у вітчизняній економічній літературі, а зарубіжний досвід диверсифікації потребує ґрунтовної адаптації до умов господарювання в Україні.
Мета статті є формування теоретико-методологічних положень щодо фінансування розвитку диверсифікації сільськогосподарського виробництва в умовах вступу України до СОТ.
3. Результати дослідження
Перехід до ринкової системи господарювання обумовлює необхідність кожного господарчого суб'єкта постійно шукати шляхи підвищення ефективності своєї діяльності, прогнозувати та планувати стратегію розвитку підприємства відповідно з потребами ринкової економіки, тобто функціонування підприємства повинно відбуватися на підставі розробленої економічної політики. Загальна суть цієї політики полягає в формуванні стратегічних цілей та задач, оцінці існуючих і перспективних напрямків господарчої діяльності, аналізі зовнішнього оточення і його впливу на функціонування підприємства, визначення альтернатив виробничо-господарської діяльності, виборі стратегії.
Основні напрямки стратегічного розвитку діяльності підприємств обумовлюються метою, яку ставить перед собою господарчий суб'єкт. Для забезпечення можливості залишатися на ринку підприємства повинні обрати стратегію диверсифікації, проведення якої полягає у випуску якісно нових товарів, пошуку нових споживачів, перспективних каналів збуту та торгівлі, активних методів просування товарів.
Диверсифікація може фінансуватися за рахунок власних (прибуток та амортизаційні відрахування) та залучених коштів (кредити та позики, кредиторська заборгованість та інвестування).
Сутність моделі фінансового забезпечення диверсифікації сільськогосподарських підприємств полягає в значному зменшенні податкового тиску, що на макроекономічному рівні дозволяє підвищити стабільність функціонування аграрного виробництва, збільшити його грошові накопичення та підняти рівень самофінансування. Американський економіст Дж. Гелбрейт зазначав, що субсидування продовольчого господарства з метою недопущення різкої зміни цін на продовольчі товари є звичайною справою. Всі країни ЄС, США та Японія асигнують кошти продовольчому сектору. В країнах Європейської Співдружності під державним регулюванням знаходиться до 90 відсотків цін на сільськогосподарську продукцію. У 1991 р. частка державних субсидій у вигляді безпосередніх виплат, підтримки стійких цін та надання дешевих кредитів в доходах фермерів займала: в країнах загальноєвропейського ринку - 49 відсотків, в США - 30, Канаді - 45, Швеції - 59, Японії - 66, Норвегії - 77, Швейцарії - 80 відсотків [1].
Підтримка сільськогосподарських товаровиробників в розвинених країнах обумовлена тим, що сільське господарство розглядається як стратегічна галузь. У США ще в 1985 р. був прийнятий Закон "Про продовольчу безпеку", а субсидування сільського господарства має вже піввікову історію. Саме бюджетні асигнування на сільське господарство є найважливішим елементом державного регулювання економічного розвитку фермерських господарств. Тільки у 1980-х рр. сукупні бюджетні витрати на аграрну політику в США подвоїлися, а за останні 25 років вони збільшилися більш ніж у вісім разів, причому темпи їх зростання за цей період випереджали темпи інфляції. В останні роки вони складають до 25 відсотків вартості валової продукції сільського господарства. Завдяки поєднанню стабільної економіки та сприятливої політики, ретельному плануванню та незалежному використанню технологій в США, фермерські господарства досягли найбільшої ефективності в світі. Це засвідчує той факт, що тільки вісім відсотків своїх доходів американці витрачають на продукти харчування, ціни на які є найнижчими в світі. У США, де існують найкращі природні передумови для сільськогосподарського виробництва, широко практикується цільова фінансова підтримка фермерів, не говорячи вже про систему підтримки цін, стимулювання експорту, розвитку інфраструктури села тощо. Наведені дані свідчать про те, що в загальному обсязі одержувачів державних субсидій домінують виробники зерна (58,7 відсотків) та м'яса (20,4 відсотків). Також слід звернути увагу на те, що субсидії надаються і господарствам з багатогалузевою спеціалізацією, питома вага яких у загальній сумі допомоги складає 2,9 відсотків.
При диверсифікації виробництва можливе використання позикових коштів на основі кредитної угоди, які створює юридичні передумови для своєчасного повернення позик і сплати відсотків по них. Як правило, банки пропонують своїм клієнтам типові кредитні угоди, предметом яких є сума та терміни кредитування, відсоткові ставки за користування кредитом, форми матеріального забезпечення кредиту. Банку важливо мати гарантію повернення кредиту, а тому має місце кредитний ризик, тобто імовірність недотримання умов кредитної угоди, несвоєчасного погашення кредитів та сплати відсотків.
Об'єктивність формування та використання позикового капіталу зумовлена необхідністю забезпечення безперервності кругообігу капіталу. Основні проблеми кредитування в ринкових умовах такі:
недостатньо опрацьований фінансово-кредитний механізм;
відсутність ефективної державної підтримки сільського господарства;
недоступність кредитних ресурсів через високі відсоткові ставки;
збиткова виробнича діяльність, що не дозволяє повертати отримані кошти.
Галузева специфіка сільського господарства обумовлює деякі особливостівикористання кредиту:
частина продукції сільськогосподарських підприємств може використовуватися іншими галузями в якості вихідної сировини;
часовий проміжок між робочим часом і часом виробництва;
потреба сільськогосподарських підприємств в оборотних коштах у другому і третьому кварталі є значно вищою, ніж наприкінці року.
Сезонність і розриви в часі між виробничим процесом і одержанням прибутку, знецінення оборотних коштів господарства, залежність прибутковості сільськогосподарського виробництва від кліматичних умов обумовлюють важливість ролі кредиту як джерела формування оборотних засобів сільськогосподарського товаровиробника. В цілому, кредитний механізм є вагомим економічним важелем, здатним забезпечити безперервність виробничого процесу в АПК, для чого між кредитором і позичальником мають встановлюватися партнерські відносини [2].
За орієнтовними підрахунками, забезпечення аграрного сектора регіону (табл. 1) у короткостро
Таблиця 1Кредитування підприємств АПК Сумської області в 2006році
| Надано кредитів АПК в 2006 році | ||||||
| в т.ч. пільгових | з них | с/г виробникам | ||||
| Місцезнаходження позичальника | в т.ч. пільгових | |||||
| Охтирський | 6417 | 50 | 2518 | 6217 | 50 | 2518 |
| Білопільський | 20286 | 550 | 5891 | 14111 | 550 | 5492 |
| В.Писарівський | 3995 | 265 | 1840 | 3995 | 265 | 1840 |
| Буринський | 7481 | 378 | 2476 | 3756 | 378 | 2476 |
| Глухівський | 6700 | 832 | 100 | 4432 | 832 | 100 |
| Конотопський | 22728 | 830 | 14792 | 19891 | 830 | 14792 |
| Краснопільський | 12595 | 3076 | 6952 | 11150 | 3076 | 6952 |
| Кролевецький | 2531 | 132 | 698 | 2531 | 132 | 698 |
| Лебединський | 5860 | 275 | 3999 | 5860 | 275 | 3581 |
| Л.Долинський | 4768 | 486 | 2029 | 4768 | 486 | 2029 |
| Недригайлівський | 6193 | 29 | 4589 | 6125 | 29 | 4342 |
| Путивльський | 5793 | 568 | 3148 | 5414 | 586 | 3148 |
| Роменський | 18843 | 76 | 4212 | 8042 | 76 | 4072 |
| С.-Будський | 140 | 0 | 0 | 140 | 0 | 0 |
| Тростянецький | 7239 | 785 | 2752 | 7239 | 785 | 2752 |
| Сумський | 48715 | 2030 | 22282 | 24199 | 2030 | 13369 |
| Шосткінський | 2457 | 0 | 1403 | 1980 | 0 | 1318 |
| Ямпільський | 421 | 0 | 510 | 421 | 0 | 510 |
| Інші області | 3116 | 0 | 270 | 3116 | 0 | 270 |
| ВСЬОГО | 186278 | 10362 | 80460 | 133387 | 10362 | 70257 |
Лише щорічний дефіцит коштів на проведення весняно-польових робіт складає біля 60 млн. грн. (таблиця 2), тоді як загальний обсяг кредитування банківськими установами області аграрних товаровиробників становив у 2006 році 133,3 млн. грн.
Таблиця 2Забезпеченість фінансовими ресурсами весняно-польових робіт (тис. грн)
| Регіон | Всього потреба | Джерела фінансування | Дефіцит коштів | ||
| Власні надходження | Запозичені кошти | ||||
| всього | в т.ч. кредити банків | ||||
| Сумська область | 318822 | 165539 | 94767,4 | 48979,6 | 58516 |
Проте, умови отримання кредитних коштів ускладнюють відносини між банком та позичальником, про що свідчить наявність боргів по відсотках та пролонгованої заборгованості по кредитах.
При оцінці кредитоспроможності потенційних позичальників банк звертає увагу на різноманітність сфер діяльності підприємства. Різнопланова діяльність в достатній мірі може гарантувати стабільне отримання прибутку. При достатньому рівні диверсифікації можливі втрати по кредитованому проекту можуть перекриватися коштами з інших джерел.
Для вирішення проблем кредитування необхідне реформування кредитної системи, в т.ч. створення спеціалізованого аграрного банку. Також доцільно мати різні канали надходження фінансових ресурсів. Держава не повинна обмежуватися тільки непрямим (через комерційні банки) впливом на процес формування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств. Немає сенсу відмовлятися від практики надання державних кредитів цільового призначення. Такі кредити можуть відкриватися з метою впровадження нетрадиційних видів виробництва селянськими (фермерськими) господарствами, в т.ч. і на диверсифікацію виробництва.
Також необхідно зазначити, що за суттю, змістом та завданнями аналіз господарської діяльності в диверсифікованих сільськогосподарських підприємствах не відрізняється від аналізу господарської діяльності в АПК та інших галузях економіки. Проте, цей аналіз має деякі методичні особливості, обумовлені специфікою сільського господарства та особливостями стратегії диверсифікації. Диверсифікація потребує розробки системи показників економічного потенціалу, фінансово-економічної діяльності та рівня диверсифікації.
Використання показників економічного потенціалу господарства необхідне для порівняння масштабів різних господарств, а також для виявлення передумов для диверсифікованого виробництва. Сюди відносяться показники розміру та структури основних фондів, кількість працюючих, обсяг продажів, валовий та чистий прибутки.
Показники фінансово-економічної діяльності дозволяють оцінити фінансовий стан господарств до і після диверсифікації, проаналізувати ефективність варіантів стратегічного розвитку. До таких показників можна віднести показники фінансового стану та ефективності. Основним показником рівня диверсифікації сільськогосподарського підприємства є структура видів діяльності, що визначається на підставі структури виручки від реалізації.
Розвиток сільськогосподарського виробництва в перехідних умовах пов'язаний з вирішенням складних економічних, соціальних і матеріально-технічних проблем. Диверсифікація сільськогосподарського виробництва неможлива без формування системи поширення інноваційних знань. Функції цієї системи можуть забезпечувати інформаційно-консультаційні центри, обласні центри наукового забезпечення АПК та відповідні служби при науково-дослідних інститутах, дослідних станціях, вищих навчальних закладах, асоціаціях фермерів, підприємствах.
Таким чином, на основі проведених досліджень можна зробити висновок, що фінансування розвитку диверсифікації сільськогосподарського виробництва може здійснюватись на основі іпотечного кредитування з частковою компенсацією відсоткової ставки НБУ, лізингу та фінансування через спеціально створені фонди і програми підтримки сільськогосподарських товаровиробників, що є ефективним в умовах приватної власності на землю.
Список використаних джерел інформації
1. Jmura H., Mizuno T., Matzumoto T / Study on environmental loads of foodstuff production and their trade implications for Japan / Journal of Global Environment Engineering. - 1999. - Vol. 3. - P. 77-97.
2. Финансовые ресурсы народного хозяйства (Проблеми формирования и использования) / Под ред. В.К. Сенчагова. - М.: Финанси и статистика, 1982. - 255 с.