МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО
Шифр 064166
Контрольна робота
Тема: «Система національних рахунків»
студентки групи Ф 06 1 з
економічного факультету КДПУ
Максимової Ольги Геннадіївни
39608 м.Кременчук
Кременчук 2008
План
Вступ
1. Виникнення системи національних рахунків і її порівняння з іншими економічними моделями.
2. Загальні принципи побудови СНР та її класифікація.
3. Основні макроекономічні показники СНР.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Діюча система балансу народного господарства дає можливість дістати важливу економічну інформацію про механізм розширеного відтворення, основні економічні пропорції та взаємозв’язки в народному господарстві. Проте вона не враховує в повному обсязі діяльність невиробничої сфери, сфери нематеріальних послуг, фінансовий аспект відтворення. В ній не знайшли достатнього висвітлення такі економічні важелі, як державний бюджет, фінансові ресурси, кредит тощо.
У зв’язку з цим запроваджується система національних рахунків, яка розглядає економіку як єдине ціле, без проведення принципової різниці між виробництвом матеріальних благ і наданням послуг, дозволяє дати загальну оцінку результатів діяльності по всьому народному господарству як з матеріально-речового, так і фінансового погляду для всіх господарських одиниць на всіх рівнях функціонування економічного механізму.
Система національних рахунків дає змогу створити інформаційну базу для вивчення реальних процесів, що відбуваються в ринковій економіці, зокрема розвитку виробництва, масштабів інфляції, безробіття, приватизації, дієвість податкової та митної політики тощо.
Система показників СНР є найважливішим інструментом розробки національної економічної стратегії, зовнішньоторгівельної та валютно-фінансової політики, дозволяє зробити оцінку міждержавних рівнів економічного і науково-технічного розвитку, здійснити пошук національних форм участі в міжнародному розподілі праці.
Найбільш раціональний підхід до широкого використання міжнародних стандартів ООН по національному обліку і збереженню всіх позитивних надбань у галузі балансових побудов – використання інтегрованої системи макроекономічних показників БНГ і СНР. Ця інтеграція передбачає координацію та ув’язування відповідних понять, визначень, класифікацій обох систем у рамках єдиної узгодженої системи.
1. Виникнення системи національних рахунків і її порівняння з іншими економічними моделями
Вимірювання обсягів сукупного виробництва в національній економіці грунтується на основі підрахунку макроекономічних показників. Суспільне рахівництво виконує для економіки в цілому ті ж функції, що бухгалтерський облік для окремого підприємства або, в іншому випадку, для домашнього господарства. Керівник компанії кровно зацікавлений бути в курсі того, наскільки добре йдуть справи його фірми.
Для того, щоб охарактеризувати діяльність фірми в поточному році, необхідно виміряти її прибутки і витрати. Тільки маючи таку інформацію, керівник може реально оцінити економічний стан фірми. Якщо справи фірми йдуть позитивно, бухгалтерська інформація може бути використана для того, щоб пояснити причини успіху: або знизилися витрати, або виросли обсяги продажів чи ціни на продукцію, що привело до збільшення прибутків. Якщо справи йдуть погано, то бухгалтерські показники можуть бути використані для встановлення безпосередніх причин хвороби. Таким чином, аналізуючи звіти за певний період часу, керівник може виявити збільшення або зменшення прибутків фірми й ознаки, що свідчать про прямі причини цих явищ. Вся ця інформація дуже важлива для прийняття вірних управлінських рішень на рівні фірми.
Система національних рахунків виконує те саме для економіки в цілому: вона дозволяє тримати руку на економічному пульсі країни. Різноманітні показники, які входять у систему національних рахунків, дозволяють вимірювати обсяги виробництва в конкретний момент часу і розкривати фактори, які безпосередньо впливають на функціонування економіки. Далі, порівнюючи рівні національного доходу за певний відрізок часу, можна побудувати криву, що характеризує функціонування економіки в довгостроковій перспективі: її підйом або спад відіб'ється на показнику національного доходу. Нарешті, інформація, що дають нам рахунки національного доходу, є основою для формування і проведення в життя поточної та стратегічної політики держави, спрямованої на поліпшення функціонування економіки: без таких розрахунків економічна політика базувалася б на інтуїції. Коротше кажучи, рахунки національного доходу дозволяють нам складати таблиці економічного здоров'я суспільства і розумно визначати політику, яка б сприяла поліпшенню цього здоров'я.
Для вимірювання результатів економічної діяльності суспільства в теорії і господарській практиці використовують різні макроекономічні показники, що об’єднуються міжнародною системою підрахунку показників – системою національних рахунків(СНР).
Система національних рахунків – це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. Вона розглядається як національне рахівництво, що характеризує результати економічної діяльності, структуру і найважливіші взаємозв'язки господарських суб'єктів ринкової економіки і подана як система взаємопогоджених макроекономічних показників, що побудована у вигляді рахунків і балансових таблиць. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.
Метою СНР є надання кількісної інформації про виникнення, розподіл і використання національного доходу, для чого застосовується система макроекономічних показників. СНР використовується для макроекономічного аналізу з метою вивчення й удосконалювання національної економіки, а також для упорядкування економічних прогнозів.
Перевагами СНР є
• охоплення не тільки сфери матеріального виробництва, але й сфери нематеріальних послуг;
• реально відбивається економічна взаємодія господарських суб'єктів;
• найбільше підходить для економічного аналізу.
Стандартна система національних рахунків, розроблена статистичною комісією ООН, застосовується у світовій практиці з 1953 р.
В Україні СНР впроваджується з 1992 року, що стало необхідним у зв'язку з трансформацією економіки у ринкову. Для описування та аналізу ринкової економіки нам необхідна система статистичних показників, яка адекватно моделювала б економічні процеси. Командно-адміністративна економіка колишнього СРСР використовувала для обліку баланс народного господарства (БНГ), що розмежовував сфери матеріального виробництва і нематеріальних послуг.
Ряд таких показників призначений для оцінки розміру сумарного обсягу національного виробництва. До показників, що тривалий час були основними при оцінці результатів річного виробництва в нашій країні, відносяться: валовий суспільний продукт (ВСП), кінцевий суспільний продукт (КСП), чистий суспільний продукт (ЧСП), проміжний продукт (ПП).
У основі методології їхнього обчислення лежала марксистська доктрина про розподіл суспільного виробництва на матеріальне і нематеріальне і відповідний розподіл суспільної праці (як єдиного джерела створення вартості продукту, що випускається), на продуктивну і непродуктивну. Продуктивною вважалася тільки праця, витрачена у сфері матеріального виробництва, поняття якого зв'язувалося зі створенням продукції, що має натурально-речовинну форму, і доведенням її до кінцевих споживачів.
Статистично валовий суспільний продукт обчислювався як сума усіх вироблених за рік благ, утворюваних у галузях, віднесених до сфери матеріального виробництва (промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво, вантажний транспорт, зв'язок, що обслуговує виробництво, галузі суспільного харчування і ряд інших), тобто оцінювався самий факт створення продукту, поза залежністю від того, був даний продукт реалізований або ні. Методика обчислення даного показника шляхом підсумовування валового випуску взаємозалежних галузей передбачала включення в його склад проміжного продукту ПП, тобто продукту, використовуваного протягом року в процесі виробництва. У результаті виникав повторний рахунок витрат сировини, матеріалів, інструментів, палива й енергії, що враховуються на різних стадіях виробничого циклу тих самих товарів. З метою уникнення повторного рахунку використовувався показник кінцевого суспільного продукту, що розраховувався як різниця між валовим і проміжним продуктом. В даний час СНР застосовується більш ніж у 150 країнах.
Особливості розрахунку макропоказників у СНР:
1. Всеохоплюючий характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:
• всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління тощо) та домашні господарства;
• всі економічні операції, пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;
• всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо).
2. В СНР існує відмінність між національною та вітчизняною “основами” реєстрації показників. Тому й розрізняють показник валового внутрішнього продукту та валового національного доходу.
3. Правило, яке закладене в основу розрахунків макроекономічних показників, – це рівність доходів і витрат. Це правило випливає із замкненості економічної системи і стверджує, що всі витрати на купівлю товарів і послуг неминуче є доходами виробників цієї продукції. Виходячи з такого правила, будь-яка дія, що впливає на витрати, мусить обов'язково відбитися на доходах, і навпаки – все, що впливає на доходи, надалі відбивається на витратах.
4. При вимірюванні випуску важливо уникнути подвійного рахунку – ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі. З цією метою в СНР розрізняють поняття проміжної продукції, кінцевої продукції, доданої вартості фірми.
5. В СНР для розрахунку загальної вартості виробництва використовують ринкову ціну товарів і послуг. Та оскільки певні товари і послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни, то для їхньої оцінки застосовують умовно нараховану, або імпутовану вартість.
Вона застосовується в сфері домашніх господарств. Наприклад, людина, що орендує житло, платить орендну плату, яка входить в рахунки ВВП як доходи власника будинку і як витрати тієї людини, котра це житло орендує. Проте значна кількість людей проживає у власних будинках; зрозуміло, що вони не сплачують орендної плати, хоча й користуються такими самими послугами, що й люди, які житло орендують. Тому, аби врахувати цей обсяг послуг, у ВВП внесено “орендну плату”, яку власник будинку ніби сплачує сам .
Інша сфера, де застосовується імпутування, – послуги, надані державним сектором економіки (оборона, охорона громадського порядку, освіта й охорона здоров'я, які фінансуються з державного бюджету, та ін.). Ці послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому в складі ВВП вони враховуються у відповідності з поточними затратами, пов'язаними з їх наданням. Мета застосування імпутованих оцінок – отримати повніші та вірогідніші значення ВВП.
1. При розрахунку ВВП враховується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому з розрахунків вилучають так звані непродуктивні операції, які бувають двох типів: перепродаж товарів та чисто фінансові операції. До останніх належать: державні трансфертні виплати; приватні трансфертні платежі; операції з цінними паперами.
У колишньому Радянському Союзі розвивалася і використовувалася система макроекономічних показників, яка мала назву Баланс народного господарства (БНГ). Характерною особливістю цієї системи був поділ суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери: матеріальне виробництво і сфера послуг. Відповідно до цієї концепції, сукупний (валовий) суспільний продукт та національний доход (НД), як основні макроекономічні показники БНГ, створювалися лише виробничою сферою. А продукт, вироблений нематеріальними галузями економіки (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта тощо), в розрахунок не брався. Вилучення послуг із сфери економічного виробництва в радянській статистиці базувалося на уявленні про продуктивну працю лише в сфері матеріального виробництва, відображало низький рівень економічного розвитку, недорозвинену сферу послуг, а також те, що пріоритетом економічної політики було проголошено розвиток матеріального виробництва.
Баланс народного господарства за 1923-1924 рр., розроблений в ЦСУ СРСР під керівництвом П.І.Попова і опублікований 1926 року, було визнано одним із перших у світі офіційних розрахунків макроекономічних показників. Знадобилося ще майже чверть сторіччя, перш ніж аналогічні макроекономічні розробки з'явилися в таких провідних країнах, як США. Англія, Голландія та ін. Проте ці розрахунки було проведено вже у формі СНР, яка виникла на основі вдосконалення методології розробки БНГ.
2. Загальні принципи побудови СНР та її класифікація
національний економіка валютний фінансовий
В основі СНР лежить концепція розширеного трактування виробництва. СНР, ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 р., охоплює як галузі, що виробляють матеріальні блага, так і галузі, що виробляють послуги (галузі науки, освіти, мистецтва, культури, охорони здоров’я, державного управління, фінанси, страхування, житлово-комунальне господарство тощо). Вона не залишає поза увагою й економічну діяльність домогосподарств, але з певними обмеженнями. Наприклад, якщо догляд за будинком та подвір’ям, виховання та догляд за дітьми чи особами похилого віку здійснює наймана прислуга, то її діяльність враховується при підрахунку валового внутрішнього продукту та національного доходу. Якщо ж ці види діяльності виконують самі господарі дому – не враховуються. Пояснюють цей парадокс насамперед складністю збору інформації про зазначені види діяльності.
СНР охоплює і тіньову економіку, але оскільки її обсяги обчислюють опосередкованим шляхом і держави погоджуються на оприлюднення інформації про тіньовий сектор, що виробляє незаборонені законом товари і послуги, але уникають висвітлення інформації про виробництво заборонених законом товарів і послуг (нелегальне виробництво і торгівля зброєю, торгівля живим товаром та органами людей, наркобізнес тощо), то це дає змогу зменшити похибки підрахунку макроекономічних показників, але не дає змоги уникнути їх.
Слід зазначити, що умовна оцінка житлових послуг, які надаються домовласниками самим собі, здійснюється за допомогою ставок квартирної плати за аналогічні будинки і квартири. Такий підхід нівелює вплив зміни частки орендованого житла на загальний обсяг національного доходу.
До річного результату виробництва СНР не включає:
• результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людської діяльності;
• зростання вартості активів, зумовленого інфляційними чинниками і т. ін.
Окрім зазначеного вище, СНР-93 ґрунтується на концепції первинних доходів. Ця концепція дуже близька за змістом до концепції факторних доходів. Головна відмінність між ними полягає у тому, що теорія факторних доходів розглядає доходи держави як такі, що отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів. Первинні доходи ж формуються такими факторами: земля, праця, капітал, здатність до підприємництва. Концепція первинних доходів виходить із того, що органи державного управління по суті є фактором виробництва. Первинні доходи, згідно з цією концепцією, – це доходи, які отримують суб’єкти економіки в процесі первинного розподілу створеної вартості.
Принципи побудови СНР-93
1. Відображення господарського кругообороту в трьох аспектах – виробництва, розподілу та кінцевого використання.
2. Групування інституціональних одиниць у сектори економіки.
Інституціональна одиниця – господарська одиниця, яка володіє активами, має право здійснювати господарську діяльність, веде повний набір бухгалтерських операцій і несе відповідальність щодо своїх зобов’язань.
Ознака інституціональної одиниці властиві двом групам господарюючих суб’єктів – юридичним особам і окремим особам, об’єднаним для сумісного ведення домашнього господарства.
Домогосподарства СНР відносить до самостійних суб’єктів з таких причин:
• по-перше, доходи членів сім’ї (домогосподарства) повністю або частково передаються в спільне володіння;
• по-друге, організація, облік витрат на споживання і заощадження здійснюється теж на сумісній (колективній) основі членів домогосподарств.
Домогосподарства та групи юридичних осіб, які є інституційними одиницями, об’єднують (групують) у сектори економіки.
СНР виокремлює такі сектори:
• не фінансові підприємства і корпорації;
• фінансові корпорації;
• сектор загальнодержавного управління;
• домогосподарства;
• некомерційні організації, що обслуговують домогосподарства;
3. Розмежування між рухом товарів та послуг та потоками доходів (заробітна плата, рентні та процентні доходи, прибуток).
4. Розмежування між потоками і запасами.
Потоки – показники, які дають кількісну характеристику виробництва, закупівель, виплат тощо. Запаси – показники, що характеризують наявність ресурсів на ту чи іншу дату. Наприклад, наявність основного капіталу на кінець року. Взаємозв’язок між цими показниками проявляється в тому, що величина запасу на кінець періоду дорівнює величині запасу на початок періоду плюс потік, що характеризує надходження даного ресурсу в запаси мінус вилучення цього ресурсу із запасів:
5. Розмежування кінцевої і проміжної продукції.
Це розмежування необхідне для визначення результатів економічної діяльності без повторного рахунку.
Розмежування продукції на кінцеву і проміжну здійснюється не на основі фізичного змісту продукції, а на основі способу використання. Наприклад, борошно, яке домогосподарка купила для випічки пирогів для своєї родини – кінцевий продукт. Борошно, яке купує хлібокомбінат для випічки хліба – проміжний.
Кінцева продукція – продукція, призначена для кінцевого споживання, інвестицій або експорту. Проміжна продукція – продукція, яка використовується для виробничого споживання.
6. Розмежування між доходами, отриманими від виробництва та реалізації товарів і послуг, тобто первинними доходами, та доходами, отриманими від перерозподілу. Цей принцип важливий також для уникнення подвійного рахунку.
7. Розмежування доходів та витрат на поточні та капітальні і відображення їх у різних рахунках. Додавати чи віднімати ці види затрат неправомірно.
Поточні доходи – отримання заробітної плати, прибутку, трансфертів (пенсії, стипендії, допомоги тощо). Поточні витрати – затрати на купівлю споживчих товарів, перерозподільчі поточні платежі (сплата податків, внесків тощо). Капітальні доходи – це трансферти одноразового характеру, які фінансують витрати на придбання основного і оборотного капіталу та заощадження.
8. Розмежування податків на продукти та податків на виробництво.
Податки на продукти встановлюють пропорційно вартості або обсягу виробленої та реалізованої продукції (це ПДВ, акцизи, податок з продажу і т. ін.). Інші податки на виробництво встановлюють пропорційно факторам виробництва (податок на землю, будівлі, основний капітал, фонди заробітної плати).
СНР розглядає субсидії як від’ємні податки. Їх також поділяють на субсидії на продукти та інші субсидії на виробництво. Субсидії на продукти встановлюють пропорційно обсягам вироблених і розподілених продуктів. Інші субсидії на виробництво розподіляють пропорційно факторам виробництва, використання яких субсидують.
СНР відображає систему економічних операцій між суб’єктами макроекономіки. Економічні операції – це добровільна взаємодія між двома господарюючими суб’єктами у зв’язку з виробництвом та використанням продукції, розподілом та перерозподілом доходів, придбанням фінансових активів та прийняттям фінансових зобов’язань.
Оцінювання операцій в СНР здійснюється в таких цінах:
Валовий внутрішній продукт (ВВП) оцінюється в цінах кінцевого покупця.
Валовий випуск оцінюється в цінах виробника, або в основних цінах.
Ціни виробника менші за ціни кінцевого покупця на величину торговельно-транспортних націнок та ПДВ.
ЦВ = ЦКП – (ТТН + ПДВ),
де ЦКП – ціни кінцевого покупця;
ПДВ – податок на додану вартість;
ЦВ – ціни виробника;
ТТН – торговельно-транспортні націнки.
Основні ціни менші за ціни виробника на величину ПДВ, але включають субсидії на продукти: ОЦ = ЦВ – ПДВ + СВ,
де ОЦ – основні ціни; СП – субсидії на продукти.
Якщо від основної ціни відняти податки на виробництво і додати інші субсидії на виробництво, матимемо факторну вартість (ФВ).
ФВ = ОЦ – ПВ + СВ,
де ПВ – податки на виробництво; СВ – субсидії на виробництво.
Хоча СНР допускає оцінку валового випуску в цінах виробника і в основних цінах, точніший результат відображають основні ціни, оскільки вони включають субсидії.
3. Основні макроекономічні показники СНР
Макроекономічні показники умовно поділяють на три групи: потокові, запасів та економічної кон’юнктури. Потокові показники відображають передачу цінностей одними суб’єктами економічної діяльності іншим. Вони вимірюються за певний проміжок часу (між двома часовими точками). Показники запасів – це економічні змінні які відображають нагромадження та використання цінностей економічними суб’єктами. Вони визначаються на певну дату. Показники економічної кон’юнктури – це змінні, пов’язані з коливанням ділової активності.
Валовий випуск – це сумарна вартіс
Обсяг валового випуску, досягнутий в умовах певної зайнятості, називають потенційним або рівнем природного випуску.
Структура валового випуску за секторами економіки
Валовий випуск нефінансового сектору включає:
• реалізовані товари та послуги;
• вироблену продукцію на підприємствах всього сектору та використану ними для основного і допоміжного виробництва;
• продукцію власного виробництва, що надійшла в індивідуальне чи колективне споживання працівниками певного сектору та членами їх сімей;
• продукцію, обмінену за бартерними умовами;
• вартісну оцінку змін у запасах товарів, вироблених цим сектором.
Валовий випуск сектору фінансових корпорацій включає:
• вартість наданих фінансових послуг (комісійні, касове обслуговування, інкасацій ні витрати тощо);
• різницю між одержаними та сплаченими процентами щодо позик і депозитів кредитних установ;
• різницю між страховими платежами та страховим відшкодування, включаючи відрахування у резерви страхування життя страховими компаніями.
Валовий випуск сектору загальнодержавного управління включає:
• продукцію, переважно неринкового характеру, призначену для індивідуального та сумісного споживання домогосподарствами та суспільством у цілому;
• ринкову продукцію державних підприємств у сфері послуг та сфері виробництва товарів.
Валовий випуск сектору домогосподарств включає:
• продукцію домогосподарств, вироблену для продажу;
• продукцію домогосподарств, вироблену для власного споживання;
• умовно обчислені доходи населення від проживання у власних будинках;
• послуги, надані домогосподарствам найманою прислугою.
Валовий випуск сектору некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, включає:
• послуги соціально-культурних підприємств і організацій;
• послуги житлових підприємств, які надають своїм працівникам за пільговими цінами;
• послуги та товари, призначені для продажу за ринковими цінами.
Недоліком вказаного показника є те, що вміщуючи в собі проміжне споживання, він створює річний обсяг виробництва в бік його зростання на величину повторного рахунка (проміжного споживання). Якщо від валового випуску відняти проміжне споживання, отримаємо валову додану вартість. Показниками, що усувають недолік показника „валовий випуск”, є також валовий внутрішній (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП). Ці два показники близькі за змістом і кількісним визначенням. Вони відрізняються тим, що ВНП – показник річного обсягу національної економіки, а ВВП – внутрішньої. Іншими словами, ВНП – вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених національними факторами виробництва як у межах своєї країни, так і за її межами за певний проміжок часу (як правило за рік). ВВП – вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених в межах національної території певної країни за певний період (за рік) як національними, так і іноземними ресурсами (резидентами та нерезидентами). Якщо від ВВП відняти суми доданих вартостей, створених на території певної країни іноземними факторами виробництва, і додати суму доданих вартостей, створених національними ресурсами за кордоном, то отримаємо ВНП. СНР-93 дає змогу використовувати обидва показники (ВВП і ВНП), але перевагу віддає показнику внутрішнього валового продукту (ВВП).
Використовують три способи визначення величини ВВП (ВНП).
1. Виробничий метод визначає ВВП як суму доданих вартостей. Оскільки участь у створенні ВВП бере сектор державного управління, то ВВП дорівнює сумі валових доданих вартостей (ВДВ) плюс чисті податки (Тч). Чисті податки визначають як різницю між податками і субсидіями на продукт та імпорт.
2. Розподільчий метод обчислення ВВП виходить із того, що величина ВВП визначається як сума первинних доходів макроекономічних суб’єктів.
Первинні доходи секторів фінансових та не фінансових корпорацій включають прибуток та прирівнені до нього доходи. Первинні доходи сектору домогосподарюючих суб’єктів набувають форм:
• заробітної плати;
• прибутку і прирівнених до нього доходів від підсобного особистого господарства.
Первинні доходи сектору загальнодержавного управління набувають форм:
• чистого податку на виробництво та імпорт;
• прибутку та прирівняних до нього доходів від власне державних та корпоративних з участю держави підприємств.
Первинний дохід некомерційних організацій, що обслуговують сектор домогосподарюючих суб’єктів, виражається у формі валового прибутку. У спрощеному вигляді за розподільчим методом формула, за допомогою якої обчислюють ВВП, має вигляд:
ВВП = W + P + iч + R + Tнч + A,
де W – заробітна плата; iч – чистий процент;
P – прибуток підприємств і корпорацій; R – рента;
Tнч – непрямий чистий податок на бізнес; A – амортизація основного капіталу.
3. Метод визначення ВВП за потоком витрат (метод кінцевого використання) ґрунтується на передумові, що вартість виробленого суспільного продукту дорівнює вартості реалізованого продукту. І те, що для одних економічних суб’єктів є витратою, для інших – доходом. Наприклад, для фінансового сектору як кредитора позичковий процент – дохід, а для позичальника – витрата. Для підприємницького сектору заробітна плата – витрата, а для домогосподарств – форма доходу і т. ін. СНР-93виходить із того, що весь кінцевий річний продукт купується домогосподарствами, підприємницьким сектором, державою та закордонними споживачами. Тому
ВВП = C + Iв + G + NE,
де C – споживчі витрати домогосподарств;
Iв – валові приватні інвестиційні витрати;
G – витрати держави у формі закупівель продуктів і послуг;
NE – чисті витрати закордону (чистий експорт).
Похідними показниками від ВНП та ВВП є показники, обчислені не на валовій, а на чистій (за вилученням амортизації) основі.
Це насамперед ЧНП (чистий національний продукт) та ЧВН (чистий внутрішній продукт). Найчастіше в статистиці та макроекономічних дослідженнях використовують показники ЧНП, який визначається шляхом віднімання від вартісної оцінки ВНП вартості зношеного капіталу (амортизації). Таким чином
ЧНП = ВНП – А.
Цей показник має суттєвий недолік стосовно кількісного виміру. У зв’язку з тим, що держава встановлює непрямі податки на бізнес, відбувається штучне завищення вартості виробленого ЧНП (на величину ПДВ, акцизного збору, мито тощо). Надаючи субсидії бізнесу, держава зумовлює зниження вартості ЧНП. Для того, щоб усунути вплив різниці між цінами, за якими реалізують товари і послуги фірми, та цінами, за якими товари і послуги реалізуються безпосереднім споживачам, використовують показники національного доходу (НД).
Національний дохід визначається шляхом вилучення із вартості ЧНП чистих непрямих податків на бізнес. Це означає, що національний дохід вимірюється у факторних цінах і дорівнює чистому національному продукту мінус непрямі податки плюс субсидії:
НД = ЧНП – Tнч;
Tнч = Тн – Сб,
де Tнч – чисті непрямі податки;
Тн – непрямі податки на бізнес; Сб – субсидії бізнесу.
Рівень національного доходу, досягнутий в умовах певної зайнятості, називають потенційним, або національним доходом певної зайнятості.
За своїм змістом національний дохід є сумарним доходом усіх жителів країни. Він відображається в рахунку „Первинний розподіл доходів”, який показує, яким чином доходи, створені в одних секторах економіки, надходять у вигляді первинних доходів до інших секторів – утримувачів доходів.
Рахунок „Вторинного розподілу і перерозподілу доходів” відображає процес перерозподілу доходів між секторами економіки за допомогою перерозподільчих платежів, які в СНР називаються трансфертами. Трансферти – це економічні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповоротно передають іншим товари, послуги, активи або права власності. Трансферти можуть набувати натуральної та грошової форм. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична допомога тощо. Прикладом грошової форми трансфертів є виплати пенсій, стипендій, надання субсидій тощо.
Окрім того, трансферти поділяють на поточні та капітальні.
Поточні трансферти включають:
• поточні податки на доходи та власність;
• відрахування на соціальне страхування;
• соціальні виплати;
• страхове відшкодування;
• інші платежі (штрафи, пені тощо).
Капітальні трансферти є витратами на безоплатній та безповоротній основі:
• на капітальні вкладення та капітальний ремонт;
• запобігання та ліквідацію надзвичайних ситуацій;
• геологорозвідувальні роботи;
• інші безповоротні одноразові витрати.
Кожний сектор внутрішньої економіки є платником і отримувачем трансфертів. Розглянемо в найзагальнішому вигляді структуру трансфертів окремих секторів економіки.
Сектор домогосподарюючих суб’єктів сплачує:
• державі: податки з особистого доходу, що підлягає оподаткуванню, та податки на майно, що переходить при спадщині та даруванні від одних фізичних осіб до інших;
вартість майна фізичних осіб, що виїжджають за кордон на постійне проживання (виплачені трансферти мігрантів).
Цей самий сектор отримує:
• від держави: пенсії, стипендії, різні види виплат та допомоги;
• від закордону: вартість майна фізичних осіб, що виїжджають у країну на постійне проживання з інших країн.
Сектор нефінансових установ як платник трансфертів надає сектору домогосподарюючих суб’єктів допомогу на житлове будівництво та інші потреби; є платником податків до державного бюджету і водночас отримує трансферти в формі інвестиційних субсидій від сектору державних установ.
Сектор державних установ є отримувачем трансфертів від усіх секторів внутрішньої економіки у вигляді податків та від сектору „закордон” у формі відшкодування вартості об’єктів, побудованих за кордоном. Водночас цей сетор є платником трансфертів у вигляді:• бюджетних витрат на виплату пенсій, стипендій т. ін.;
• бюджетних витрат нефінансовому сектору економіки на капітальний ремонт, запобігання та ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, інших капітальних витрат на безповоротній основі;
• витрати на оплату процентів з обслуговування державного боргу тощо.
У результаті перерозподільчих відносин формуються такі форми доходів:
• особистий дохід :
• особистий дохід кінцевого використання.
Додана вартість, створена підприємством (корпорацією), розподіляються так :
• виплата заробітної плати та інші форми винагороди найманим працівникам;
• виплата нарахувань на соціальне страхування органам соціального страхування;
• сплата процентів банкам та власникам облігацій (якщо такі випущені корпорацією);
• сплата податків на прибуток підприємств чи корпорацій.
Здійснивши перераховані вище виплати, підприємству залишається прибуток, який є його власністю, або власністю акціонерів. Частина цих прибутків розподіляються як дивіденди, а частина набуває форми нерозподілених прибутків, які ще називаються чистими заощадженнями корпорації.
Особистий дохід кінцевого використання (ОДКВ) – це частина особистого доходу, яка залишається після сплати індивідуальних прибуткових податків громадян.
ОДКВ = ОД – Тінд.
До другої групи макроекономічних показників відносять показники запасів. Найважливішими показниками запасів є:
• майно (активи); • майнові права.
Майнові права – це придбані економічними суб’єктами права користування:
• землею, водою, корисними копалинами та іншими природними ресурсами;
• будівлями, спорудами, обладнанням тощо;
• товарними знаками, товарними марками тощо;
• авторські права і т. ін.
Активи в СНР поділяють на фінансові та нефінансові.
Фінансові активи відображаються у фінансовому рахунку СНР і включають :
• грошові засоби;
• фінансові вимоги;
• дебіторські зобов’язання у різних формах.
До нефінансових активів відносять:
виробничі активи, які виникають в процесі виробництва і складаються:
• з основного капіталу;
• з запасів матеріальних оборотних засобів;
• цінностей;
невиробничі активи, що є умовами для виробництва, включають:
• землю; • надра;
• водні ресурси; • біологічні ресурси тощо.
Основний капітал – це частина виробничих активів, яка багаторазово бере участь у виробничому процесі, частинами переносить свою вартість на новостворений продукт, не втрачаючи при цьому своєї натурально-речової форми. Це, насамперед, машини, устаткування, обладнання тощо.
Запаси основного капіталу утворюються:
• в результаті циклічних коливань економіки, коли утворюються надлишкові виробничі потужності в період депресивного стану економіки;
• як наслідок сезонного характеру виробництва, споживання або транспортування (річковий транспорт);
• в результаті розриву в часі між доставкою основного капіталу та його встановленням, запуском у виробничий процес та виходом на проектну потужність тощо.
Запаси матеріальних оборотних засобів мають складну структуру. Матеріальні засоби включають:
а) оборотний капітал;
б) готову продукцію, що знаходиться на складі, чи ту, що неоплачена покупцем.
Оборотний капітал – капітал, який повністю споживається в кожному виробничому циклі, втрачаючи при цьому свою натуральну-речову форму та втілюючи свою вартість у заново створеному продукті. Структура оборотного капіталу може бути представлена двома блоками:
• предмети праці до початку процесу виробництва (сировина і матеріали, паливо, енергія, запасні частини для ремонту, тара, малоцінні та швидкозношувані інструменти);
• предмети праці у виробництві (незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва).
Причини змін обсягів запасів матеріальних оборотних засобів теж можуть бути різними (технологічні, сезонні, ті, що зумовлені забезпеченням безперервності виробничого процесу, тощо). Але у найзагальнішому вигляді для макрорівня зміна обсягу випуску і невизначеним обсягом продажу. Якщо обсяг виробництва перевищує фактичний обсяг продажу, то відбувається збільшення запасів. Якщо обсяг виробництва нижчий за обсяг продажу, то запаси зменшуються.
Зміна запасів матеріальних оборотний засобів визначається як різниця між надходженнями та вибуттям продукції в запаси за галузями економіки. Грошове оцінювання їх здійснюється у ринкових цінах на момент надходження та вибуття.
В умовах інфляції відбувається інфляційне подорожчання запасів матеріальних оборотних засобів. З метою очищення реальних показників від інфляційного впливу, СНР вимагає очищення цього показника від так званого „холдингового прибутку”. „Холдинговий прибуток” в СНР – це прибуток (збиток), який отримує власник активів внаслідок інфляційної зміни цін на ці активи за період володіння ними, без будь-якої зміни самого активу.
В СНР є окрема стаття „чисте придбання цінностей”. Цінності – це предмети, здатні зберігати вартість впродовж відносно тривалого періоду. До них відносяться:
• ювелірні вироби; • витвори мистецтва;
• золото в злитках; • антикваріат.
Цінності купуються інвесторами для збереження вартості від інфляції. Чисте придбання цінностей визначається як різниця між вартістю їх придбання і вартістю їх вибуття.
Розглянуті вище макроекономічні показники запасів, як правило, визначаються за порівняно короткі часові інтервали (квартал, півріччя, рік).
Узагальнюючим показником засобів багаторічної діяльності країни є показник національного багатства. Національне багатство – це сума активів, які є власністю домогосподарств, фірм і держави, нагромаджених суспільством за всю історію його існування. Вартісна оцінка національного багатства визначається на початок і кінець року. Вартісне вимірювання цього показника ускладнюється неможливістю оцінити у грошовій формі деякі його складові.
Національне багатство включає:
• розвідані та нерозвідані природні ресурси країни (поклади корисних копалин, водні, земельні, лісові ресурси тощо);
• нагромадженні продукти минулої праці (споруди, будівлі, машини, устаткування, сировина, матеріали, паливо, предмети довгострокового споживання(меблі, холодильники, інша техніка)), середньо строкового споживання (одяг, взуття) та поточного споживання (їжа, предмети гігієни);
• фінансові активи (готівка, інвестиції, банківські вклади, дебіторська заборгованість, цінні папери тощо);
• нематеріальні активи (авторські права, ноу-хау, патенти, ліцензії, торгові марки, інтелектуальний продукт);
• нематеріальне багатство, пов’язане з людськими ресурсами (їх науково-технічний, освітній, культурний рівень, а також рівень здоров’я нації, рівень індивідуальної та економічної безпеки тощо).
Як видно із структури національного багатства, не мають вартісного визначення не розвідані природні ресурси країни та людський ресурс. Вони не знаходять у СНР вартісної оцінки.
До третьої групи макроекономічних показників, що відображає стан економічної кон’юнктури, відносять:
• процентну ставку щодо позик; • рівень цін ;
та ін.
Висновки
Система національних рахунків (СНР) – це сукупність взаємопов’язаних показників та класифікацій, яка віддзеркалює реальні явища і процеси економіки на макрорівні. Вона вміщує інформацію про всіх суб’єктів, що беруть участь у економічних процесах; відображає всі економічні операції, пов’язані з виробництвом, розподілом та перерозподілом доходів, нагромадженням активів, кінцевим споживанням.
В основі СНР лежить концепція розширеного трактування виробництва. СНР, ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 р., охоплює як галузі, що виробляють матеріальні блага, так і галузі, що виробляють послуги (галузі науки, освіти, мистецтва, культури, охорони здоров’я, державного управління, фінанси, страхування, житлово-комунальне господарство тощо). Проте до річного результату виробництва СНР не включає:
• результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людської діяльності;
• зростання вартості активів, зумовленого інфляційними чинниками і т. ін.
СНР відображає систему економічних операцій між суб’єктами макроекономіки.
Економічні операції – це добровільна взаємодія між двома господарюючими суб’єктами у зв’язку з виробництвом та використанням продукції, розподілом та перерозподілом доходів, придбанням фінансових активів та прийняттям фінансових зобов’язань.
Оцінювання операцій в СНР здійснюється в таких цінах:
Валовий внутрішній продукт (ВВП) оцінюється в цінах кінцевого покупця.
Валовий випуск оцінюється в цінах виробника, або в основних цінах.
Хоча СНР допускає оцінку валового випуску в цінах виробника і в основних цінах, точніший результат відображають основні ціни, оскільки вони включають субсидії.
Баланси народного господарства – це система взаємопов’язаних макроекономічних показників, створена в 20-ті рр. в СРСР, за допомогою якої описувалась і аналізовувалась модель централізованої планової економіки. Вона ґрунтувалась на марксистській методології. Тому БНГ мали обмежену сферу дослідження та інформаційного забезпечення – сферу матеріального виробництва. Центральною ланкою БНГ був матеріальний баланс, який описував виробництво, споживання та нагромадження суспільного продукту.
Системою національних рахунків запозичені в БНГ:
• таблиці БНГ, в яких відображено міжгалузеві зв’язки економіки;
• класифікація кінцевого споживання на колективне та індивідуальне;
• концепція загального споживання тощо.
Ці дві системи статистичного відображення макроекономічних показників спочатку розвивались відносно відособлено. І тільки в другій половині ХХ ст. принципи складання БНГ та їх показники починають безпосередньо координуватись з СНР.
Виділяють два етапи розвитку СНР. Перший етап (до Другої світової війни) характеризується посиленням зацікавленості державних органів управління статистикою національного доходу у зв’язку щодо боротьби з невикористанням виробничих потужностей, безробіттям, інфляцією.
Другий етап розпочався після Другої світової війни. В цей період перед урядами країн постали нові завдання – відбудова зруйнованої війною економіки, налагодження мирних зовнішньоекономічних зв’язків і т. ін.
Макроекономічні показники умовно поділяють на три групи: потокові, запасів та економічної кон’юнктури.
Із нових макроекономічних показників цікавими для розгляду є індекс людського розвитку (ІЛР), індекс економічної свободи (ІЕС) та рівень глобалізації (РГ).
Список використаної літератури
1. Артемова Л., Назарова А. Аналіз учета капитала в системе национальных счетов // Экономист. – 1999. – № 2. – с. 82-94.
2. Базидевич В.Д. Макроекономіка: Навч. посіб.– К.: КДТЕУ, 1995. – Розд.1.
3. Базидевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Навч. посіб.– К.: Атака, 2002. – С. 25-38.
4. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – Р.3
5. Василик О., Буковинський С., Павлюк К. "Фінансова стабілізація: суть, заходи проблеми". - "Фінанси України", 1996, №3 ст.25
6. Головко В.А. Система національних рахунків України: сучасний стан та напрямки удосконалення // Статистика України. Щорічний науково-інформаційний журнал. – 2001. – № 1 (12). – С. 4-10.
7. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка. Навчальний посібник. /За ред. З.Ватаманюка, С.Панчишина.- Львів: Інтереко, 1998.
8. Економічна теорія: У 2-х кн. Кн.1. Макроекономіка: Навч. посібник / За ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина.- К.: Заповіт, 1997.- 408 с.