Бюджетний дефіцит

БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ

1. Поняття стану бюджетного фонду та дефіциту бюджету.

2. Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту

3. Джерела фінансування бюджетного дефіциту

4.Методи обмеження та шляхи скорочення дефіциту бюджету.

1.
Поняття стану бюджетного фонду та дефіциту бюджету

Бюджетний фонд як об'єктивна обумовлена економічна форма руху части­ни вартості валового продукту, що пройшла відповідні стадії розподілу і надійшла в розпорядження держави для задоволення суспільних потреб, виступає у вигляді централізованого фонду грошових коштів.

У процесі збалансування бюджету шляхом зіставлення його дохідної і ви­даткової частин визначаються показники стану бюджету, до яких належать: рівновага доходів і видатків бюджету (баланс бюджету), бюджетний профіцит (перевищення доходів над видатками бюджету), бюджетний дефіцит (переви­щення видатків над постійними доходами бюджету).

Показник рівноваги доходів і видатків свідчить про збалансованість бюдже­ту, тобто про достатність дохідних джерел для фінансування потреб держави у плановому році. Такий стан вважається оптимальним, а його досягнення — найважливішим завданням бюджетного планування.

Бюджетний профіцит — відносний показник, який свідчить про переви­щення доходів над видатками. Специфічність цього показника полягає у тому, що "зайвих" грошей у держави немає і держава завжди може знайти потребу, на яку необхідно спрямувати нерозподілені бюджетні кошти. Отже, профіцит створюється не з метою виявлення надлишку коштів бюджетного фонду, а від­повідно до Бюджетного кодексу України лише для погашення основної суми боргу.

Показник бюджетного дефіциту свідчить про перевищення передбачених у бюджеті видатків над постійними доходами, до яких відносять податки, збо­ри й обов'язкові платежі, що відповідно до бюджетної класифікації вважають­ся доходами бюджету. Наявність бюджетного дефіциту свідчить, що у плано­вому бюджетному році до бюджету включені такі видатки держави, які не мають грошового забезпечення. Таке явище є негативним. Однак бюджетний дефіцит не свідчить про незбалансованість бюджету у цілому, оскільки у про­цесі складання і затвердження бюджету визначаються необхідні джерела фі­нансування дефіциту.

Показники дефіциту (як і профіциту) розраховуються під час складання бюджету, записуються окремим рядком у законі про Державний бюджет Укра­їни на плановий рік, тобто мають стосунок до бюджету як основного фінансово­го плану.

Фінансова теорія передбачає три підходи до збалансування державного бюджету, кожен з яких має характерні риси та економічні наслідки:

1. збалансування на щорічній основі;

2. збалансування в ході економічного циклу;

3. збалансування на основі функціонування фінансів.

Збалансування бюджету на щорічній основі
означає, що витрати держави мають вирівнюватися з доходами у межах кожного року. Такий підхід є най­більш доцільним і обґрунтованим.

Однак глибше дослідження такої концепції свідчить про її недоліки, оскіль­ки вступає в суперечності зі стабілізаційною функцією бюджетної політики. Якщо економіка країни увійшла у фазу падіння, ВВП скорочується, то автома­тично зменшуються надходження податків, а державний бюджет набуває де­фіцитних ознак. В умовах збалансування бюджету на щорічній основі держава змушена або збільшити податки, або обмежити власні видатки, або поєднати ці заходи. Оскільки перераховані заходи мають стримуючий характер, кож­ний з них зменшує ділову активність, сукупний попит, що погіршує коливан­ня економічного циклу і збільшує обсяг дефіциту бюджету. Отже, ця концеп­ція за певних умов є економічно неефективною і не може забезпечити соціально-економічну стабільність у тривалому періоді.

Концепція збалансування бюджету на циклічній основі
частково усуває проблеми, що виникають у процесі збалансування на щорічній основі і харак­теризуються протилежними підходами. Відповідно до цієї концепції уряд ба­лансує бюджет не щорічно, а в межах економічного циклу, реалізуючи при цьому засади антициклічної політики. Зокрема, під час падіння виробництва метою стимулювання ділової активності і підприємництва держава зменшує податки і збільшує державні закупівлі (видатки), цілеспрямовано збільшуючи дефіцит. Протягом інфляційного піднесення держава підвищує податки і ско­рочує державні витрати, що дає можливість вилучити з обігу частину грошової маси, створити бюджетний надлишок, за допомогою якого можна буде покри­ти державні борги, що з'явилися в період спаду. Однак, крім позитивних, ця концепція має негативні якості, оскільки за глибиною і тривалістю зростання та падіння цикли нееквівалентні між собою. Отже, у межах економічного цик­лу не досягається гармонії між надлишком і дефіцитом, внаслідок чого бю­джет у цілому залишається незбалансованим.

Третя концепція збалансування бюджетів на основі функціонування фі­нансів
передбачає підпорядкування збалансування як на щорічній, так і на циклічній основі питанням стабілізації та оздоровлення економіки. Отже, макроекономічна стабілізація є кінцевою метою бюджетної політики, а дер­жавний бюджет — інструмент її досягнення. Ця концепція допускає мож­ливість існування дефіцитного бюджету, якщо такий дефіцит є необхідною умовою стабілізації економіки.

Бюджетний дефіцит — дуже складне економічне явище, у якому віддзер­калюються різні аспекти соціально-економічного розвитку суспільства, ефек­тивність економічної політики держави. Він має різні вияви, характеризуєть­ся розмаїттям причин, чинників і наслідків.

Сучасна фінансова наука передбачає класифікацію бюджетного дефіциту
за такими ознаками:

- строком виникнення;

- місцем виникнення;

- формою вияву;

- причинами виникнення;

- напрямами дефіцитного фінансування;

- критерієм визначення складових;

- строком дії;

- зв'язком із державним боргом.

За строком виникнення
розрізняють плановий і звітний бюджетний дефі­цит. Плановий дефіцит — затверджений у законі про Державний бюджет України обсяг перевищення видатків над доходами, тобто дефіцит бюджету відповідно до основного фінансового плану держави. Звітний бюджетний де­фіцит — фактичний обсяг дефіциту відповідно до річного звіту про виконання Державного бюджету України.

За місцем виникнення
бюджетний дефіцит поділяється на зовнішній і внут­рішній. Зовнішній дефіцит — різниця між зовнішніми видатками та надходженнями від зовнішніх джерел. Внутрішній дефіцит характеризує переви­щення обсягів загального дефіциту над зовнішнім.

За формою вияву
розрізняють відкритий, прихований і квазіфіскальний бюджетний дефіцит. Відкритий дефіцит — офіційно затверджений стан бю­джету у законі про Державний бюджет України на плановий рік чи у рішеннях сесій місцевих рад про відповідний місцевий бюджет. У цих документах не тільки фіксуються загальні обсяги дефіциту, а й конкретизуються джерела його фінансування. Прихований бюджетний дефіцит, на відміну від відкри­того, офіційними документами не визнається. На практиці є кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту, пов'язаних зі свідомим завищен­ням планових обсягів доходів, включенням до складу доходів таких джерел, які використовують не для фінансування планових видатків, а для покриття бюджетного дефіциту.

Квазіфіскальний (квазібюджетний) дефіцит — прихований дефіцит бю­джету, обумовлений квазіфіскальною діяльністю держави. Такими видами діяльності є:

- фінансування державними підприємствами надлишкової зайнятості у державному секторі і виплата ними зарплати за ставками, вищими від ринко­ вих, за рахунок банківських позик чи пі ляхом нагромадження взаємної забор­ гованості;

- нагромадження у комерційних банках, які відокремилися від державного банку на початкових стадіях економічних реформ, великого портфелю непрацюючих позик;

- окремі операції, пов'язані з державним боргом, а також фінансування Національним банком України збитків від заходів зі стабілізації обмінного курсу валюти, безпроцентних і пільгових кредитів уряду, кредити рефінансування комерційним банкам на обслуговування окремих видів боргів, а також рефінансування сільськогосподарських, промислових і житлових програм за пільговими ставками.

Наявність прихованого і квазіфіскального дефіциту бюджету є негативним і небезпечним для суспільства явищем, оскільки фальсифікує показники ос­новного фінансового плану країни та можливості держави.

За причинами виникнення
бюджетний дефіцит буває вимушеним і невиму­шеним. Вимушений дефіцит пов'язаний із необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх можна мобілізувати. Він є наслідком стихійних лих, епідемій, воєн, розрухи, економічної кризи, супроводжується дефіцитом фінансових ре­сурсів, якого уникнути неможливо. Невимушений бюджетний дефіцит (іноді його називають свідомим) виникає внаслідок проведення неефективної фінан­сової політики та некваліфікованого керівництва фінансовою системою.

За напрямами дефіцитного
фінансування розрізняють активний і пасив­ний бюджетний дефіцит. У цілому різниця між цими видами дефіциту полягає у тому, що активний дефіцит дає змогу підштовхнути, активізувати подаль­ший розвиток економіки і зростання капіталу, а пасивний — підкоряється за­конам інфляції.

Активний бюджетний дефіцит пов'язаний із нестачею бюджетних ресурсів для фінансування капітальних видатків (інвестицій). Дефіцитне фінансуван­ня інвестицій у цілому можна вважати позитивним явищем, оскільки воно пе­редбачає активний вплив бюджету на економічні процеси у суспільстві. Пасивний бю­джетний дефіцит характеризується спрямуванням дефіцитних коштів на фі­нансування поточних видатків, зокрема на соціальний захист населення, со­ціально-культурні заходи, оборону, управління. Таке витрачання коштів означає їхнє поглинання, що відображає пасивне реагування держави на складне фінансове становище у суспільстві.

За строками дії бюджетний дефіцит
поділяється на стійкий і тимчасовий. Стійкий дефіцит спостерігається у довгостроковому періоді, а тимчасовий — у короткостроковому. Тимчасовий дефіцит, як правило, пов'язаний з касовими розривами у бюджеті, зокрема з незбіганням строків здійснення видатків зі строками надходження доходів. Тимчасовий дефіцит ще називають касовим.

Бюджетний дефіцит у цілому як особливе фінансове явище не обов'язково є негативним і надзвичайним. Сьогодні у світі практично немає жодної держави, яка б не стикалася з бюджетним дефіцитом. Звичайно, за умов ідеального становища в економіці дефіцит відсутній і держава може опти­мально зіставляти обсяг своїх доходів відповідно до фінансових можливостей без будь-якої шкоди для суспільства. Однак насправді це буває дуже рідко, оскільки економічні кризи є поширеним явищем.

2. Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту

Бюджетний дефіцит в умовах демократичного суспільства за пев­них умов може бути додатковим стимулом соціально-економічного розвитку, якщо цей дефіцит спонукатиме до пошуку ефективних шляхів раціонального використання бюджетних коштів, посилення бюджетної дисципліни, збіль­шення доходів бюджету у майбутньому.

Бюджетний дефіцит має негативний вплив на соціально-економічні процеси у суспільстві. Він є свідченням марнотратства уряду, чинником макрофінансової нестабільності та підвищення ризику економічної діяльності держави. Зростання бюджетного дефіциту спричиняє посилення інфляційних процесів у суспільстві, кризу державних фінансів, грошової системи, зростан­ня диференціації в доходах. Дефіцит бюджету є причиною зниження ефектив­ності податкової системи, послаблення стимулів до праці, підриву впевненості членів суспільства у майбутньому.

У більшості країн світу, у тому числі в Україні, бюджетні дефіцити набули хронічного характеру, що сприяло поглибленню фінансової нестабільності. Вони дають поштовх інфляційним процесам і відволікають значні обсяги фі­нансових ресурсів з приватного сектору. Неконтрольованість і зняття питання про бюджетне обмеження дефіциту є причиною погіршення фінансової дис­ципліни у країні та поглиблення фінансової безвідповідальності урядів.

Наявність хронічних бюджетних дефіцитів у світовій практиці свідчить про існування певного причинно-наслідкового механізму. Причинно-наслідкова діалектика бюджетних дефіцитів така. У першу чергу бюджетний дефіцит впливає на скорочення обсягу заощаджень у загальнонаціональному масшта­бі, яке зумовлює зростання відсоткової ставки, меншу доступність кредитних ресурсів для приватного сектору. У результаті підвищується обмінний курс національної валюти, що спричиняє зменшення обсягів інвестицій та експор­ту, збільшення імпорту. Такий стан зумовлює дефіцит зовнішньоторгового ба­лансу, внаслідок чого виникає дефіцит платіжного балансу. Ці негативні на­слідки мають поточний характер і виявляються протягом бюджетного року.

Однак зменшення обсягів інших видів діяльності, зумовлене дефіцитами, може мати й більш віддалені негативні побічні ефекти. Наприклад, спад інвес­тиційної діяльності спричиняє скорочення акціонерного капіталу, виробни­чих потужностей, обсягів виробництва. Таке скорочення є причиною знижен­ня рівня продуктивності праці й реальної зарплати, що негативно впливає на відсотки, ренту, прибутки за рахунок національного капіталу, які відходять до нерезидентів. Відповідно, продовжує нарощуватися державна заборго­ваність, внаслідок чого знижується довір'я інвесторів, скорочуються іноземні інвестиції, а нерезиденти вивозять свій капітал за кордон. У результаті фор­мується надмірний державний борг, який створює ризик дефолту.

Дефолт провокує згубні для економіки країни і престижу держави наслід­ки, зумовлені згортанням інвестицій, збуванням акцій та облігацій нерезиден­тами, що спричиняє падіння вартості цінних паперів, зростання відсоткових ставок. Відбувається подальше зниження обсягів виробництва і рівня заробіт­ної плати, зумовлене скороченням інвестицій, внаслідок чого зменшуються споживчі витрати домогосподарств. Далі знижується обмінний курс у зв'язку з падінням попиту на національну валюту, запускаються інфляційні процеси. У випадку кредитування уряду центральним банком посилюється інфляція, у результаті чого настає загальна фінансова криза, масові банкрутства у реаль­ному і фінансовому секторах економіки.

Таким чином, розглядаючи причинно-наслідкову діалектику бюджетних дефіцитів, можна побачити, що вони у цілому спричиняють десятки негатив­них соціально-економічних і фінансових ефектів, кінцевими і найгіршими з яких є фінансова та економічна кризи.

У цілому, оцінюючи соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, можна зробити висновок, що дефіцитне фінансування економіки та інших сфер державної діяльності може бути вигідним, раціональним і виправданим за умо­ви, коли темпи приросту ВВП будуть випереджувати приріст обсягів бюджетів, бюджетних дефіцитів і видатків на обслуговування державного боргу. Позитив­ними наслідками можна вважати також отриманий ефект від зміцнення еконо­міки за рахунок дефіцитного фінансування, створення реального фундаменту та ефективної фінансової системи, вигідних майбутнім поколінням. За інших умов соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту будуть негативні.

3. Джерела фінансування дефіциту бюджету та їх класифікація

У сучасній теорії і практиці фінансів у зв'язку з бюджетними дефіцитами вживають такі поняття: фінансування бюджету, джерела фінансування (по­криття) бюджетного дефіциту, дефіцитне фінансування.

На практиці фінансуванням бюджету вважають групу певних фінансових операцій, джерелами фінансування бюджетного дефіциту — види фінансових ресурсів, а дефіцитним фінансуванням — тип фінансової політики.

Фінансування бюджету характеризується такими ознаками
:

- операції з фінансування бюджету включають як надходження, так і ви­трачання бюджетних ресурсів;

- у бюджеті фінансування відображається окремо, оскільки не належить ні до доходів, ні до видатків;

- операції з фінансування бюджету мають на меті: профінансувати бюджетний дефіцит, погасити державний борг, покрити тимчасові касові розриви при виконанні бюджету, забезпечити ліквідність бюджетного фонду;

- розмір бюджетного дефіциту (або надлишку) дорівнює розміру нетто-фінансування (перевищення позитивного фінансування над від'ємним — дефіциту, а інакше — профіциту).

Перераховані ознаки свідчать, що фінансування бюджету є ширшим і склад­нішим поняттям, ніж джерела фінансування бюджетного дефіциту. У фінансу­ванні бюджету враховуються не тільки залишки готівки, що використовують­ся для покриття бюджетного дефіциту, а й операції з іншими активами, призначені для управління ліквідністю бюджетного фонду.

Стосовно джерел фінансування
бюджетного дефіциту, то їх розрізняють за кредиторами, інструментами залучення, економічним впливом (інфляційні і неінфляційні, виходячи з впливу на чисту вартість уряду, з огляду на мульти­плікаційний ефект тощо).

Основний обсяг операцій, пов'язаний із залученням джерел фінансування бюджетного дефіциту в ринкових економіках здійснюється на фінансових ринках.
Міжнародний валютний фонд пропонує для використання дві класифікації фінансування
: за типом кредитора що характеризує категорію кредитора або влас­ника боргового зобов'язання; і типом боргового зобов'язання, що характеризує вид фінансового інструмента запозичення коштів.

Аналогічні класифікаційні ознаки встановлені також Бюджетним кодексом України. Для фінансування дефіциту в Україні призначені внутрішні і зов­нішні запозичення. При цьому емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом фінансування дефіциту.

Класифікаційна ознака фінансування бюджету за типом кредитора
перед­бачає, що джерела покриття дефіциту (фінансування) поділяються на внут­рішні і зовнішні. Внутрішні джерела — це надходження від сектору держав­ного управління, тобто обсяг запозичень за рахунок емісії цінних паперів, що здійснює Міністерство фінансів України, надходження від органів грошово-кредитного регулюванн

я і банківських установ та інші внутрішні джерела. Зовнішні джерела включають позики, отримані від міжнародних організацій та іноземних комерційних банків та ін.

Класифікація фінансування бюджету за типом боргового зобов'язання
пе­редбачає, що фінансові зобов'язання держави включають такі види: облігації внутрішньої та зовнішньої державної позики та інші державні цінні папери, довго-, середньо- і короткострокові позики та кредити, зміна обсягів готівко­вих коштів, депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю у розрізі внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування.

За способом залучення
джерела фінансування бюджетного дефіциту поділяють на емісійні та неемісійні. Емісійні
джерела пов'язані з додатковим залученням грошової маси для покриття державних видатків і супроводжу­ються емісією грошей. Неемісійні
джерела відображають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, уряда­ми інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами і не мають безпосереднього відношення до емісії грошей.

За характером впливу на інфляційні процеси
джерела фінансування дефі­циту бюджету бувають інфляційні і неінфляційні. Інфляційним
джерелом виступає монетизація дефіциту, яка відбувається за надання урядові позик центрального банку, купівля центральним банком державних цінних паперів, а також завдяки додатковій емісії грошей. Неінфляцшні
джерела суттєво не впливають на інфляцій­ні процеси і включають запозичення на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках, залишки бюджетних коштів, трансферти (у вигляді безоплатної і без­поворотної фінансової допомоги), накопичення заборгованості (прострочення платежів за борги або куплені товари, підвищення податків тощо).

За рівнями управління
розрізняють центральні і місцеві джерела фінансу­вання бюджетного дефіциту. Центральні джерела
— це емісійні і неемісійні джерела, які використовуються урядом для покриття дефіциту державного бюджету. Місцевими
вважаються неемісійні джерела, які використовуються органами місцевого самоврядування для фінансування дефіцитів місцевих бюджетів. Як правило, до останніх належать внутрішні місцеві запозичення, кредити комерційних банків, вільні залишки коштів місцевих бюджетів тощо.

У цілому теоретично можливі три основних варіанти фінансування бюджет­ного дефіциту: продаж державних активів, державні запозичення та монетизація дефіциту
.

Продаж державних
активів для покриття дефіциту вважається досить рід­кісним явищем. Воно характерне для перехідних економік. Враховуючи обме­женість, цей метод не є універсальним, а разовим.

Державні запозичення
є найпоширенішим методом покриття бюджетного дефіциту, оскільки не має інфляційного характеру, та здійснюється у вигляді зовнішнього та внутрішнього фінансування.

Монетизація
бюджетного дефіциту використовується тоді, коли за наяв­ності дефіциту держава має великий зовнішній борг, внаслідок якого залучен­ня зовнішніх позик неможливе, а всі внутрішні джерела вичерпані. Цей метод є вимушеним і вважається доцільним, коли всі офіційні валютні резерви цент­рального банку використані, у зв'язку з чим врегулювання платіжного балан­су залишається першочерговим завданням, причому передбачається, що еко­номіка витримає високу інфляцію. За ініціативою центрального банку запускається механізм друкування нічим не забезпечених грошей, що вирішує проблему дефіциту бюджетних ресурсів. Цей метод покриття дефіциту, незва­жаючи на простоту, приховує велику небезпеку, оскільки додаткова емісія збільшує пропозицію грошей в обігу і порушує пропорції, описані рівнянням Фішера.

У короткостроковому періоді ні швидкість обороту грошей, ні динаміка продукту не можуть компенсувати приріст грошової маси. Тому найоперативніше у цьому випадку реагують ціни, зростання яких відвернути не можливо. Так запускається механізм інфляції. Уряд певний час матиме зиск з цього (сеньйораж
), якщо друкуватиме гроші швидше, ніж на це сподіваються грома­дяни. Але в міру того, як населення позбуватиметься готівки, щоб "втекти" від інфляції, грошова маса збільшується до критичного рівня, а інфляція досягне гіперрозмірів. Ця обставина змусила більшість країн, включаючи й Україну, на законодавчому рівні заборонити емісію як джерело фінансування бюджет­ного дефіциту.

Сеньйораж
— дохід від друкування грошей, який виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслід­ком чого є зростання середнього рівня цін.

У процесі сплати інфляційного податку платники поводяться по-різному. Так, домашні господарства сплачують інфляційний податок автоматично, оскі­льки через збільшення цін вони втрачають більше своїх грошових доходів і за­ощаджень. У платників державних та місцевих податків і зборів в умовах зрос­тання рівня інфляції спостерігається ефект Олівера-Танзі,
який виявляється у свідомому затримуванні ними строків сплати податків та обов'язкових пла­тежів до бюджетів. Зростання інфляційного напруження створює економічні стимули для відстрочення сплати податків до бюджету, оскільки за час такого відтягування відбувається знецінення грошей, від якого виграє платник по­датків. У результаті таких дій дефіцит бюджету і загальна нестабільність фі­нансової системи можуть зростати.

Монетизація бюджетного дефіциту є вимушеним, неефективним і не­бажаним способом його фінансування, який використовується за значних об­сягів зовнішньої заборгованості і якщо всі можливості внутрішнього боргового фінансування вичерпані.

Отже, з одного боку, джерела фінансування дефіциту є симетричним понят­тям стосовно самого дефіциту. При цьому величина бюджетного дефіциту дорівнює обсягу необхідного його покриття. З іншого боку, залучення таких грошових надходжень, які належать до джерел фінансування дефіциту, свід­чить про від'ємну розбалансованість бюджету. Якщо уряд не вживатиме за­ходів щодо її подолання і разом з цим не вдаватиметься до залучення джерел фінансування дефіциту, відбуватиметься нагромадження платежів.

4. Методи обмеження та шляхи скорочення дефіциту бюджету

У різних країнах фіскальні правила мають свої особливості. Усі правила можна об'єднати у певні групи.

1.Правила збалансованого бюджету,
серед яких центральне місце займає "золоте правило" державних фінансів, що передбачає збалансованість поточних бюджетних доходів і видатків (застосовується у Німеччині, Японії, щодо місцевих бюджетів у США), циклічний бюджетний баланс (Нідерланди, Швейцарія), встановлення граничних розмірів частки бюджетного дефіциту у ВВП (країни Європейського Співтовариства).

2.Правила запозичень,
щодо обмежень або заборони використання окремих джерел державних запозичень. Серед цих правил можна виділити: заборону внутрішніх державних запозичень (використовується у країнах з недостатньо розвинутими фінансовими ринками, наприклад в Індонезії), заборону державних запозичень у центрального банку (країни ЄС, США, Японія, Канада, Аргентина, Угорщина) або обмеження їхнього розміру у відсотках до минулорічних доходів чи видатків уряду (Бразилія, Єгипет, Марокко).

3.Боргові та резервні правила
, які полягають у встановленні лімітів щодо акумулювання валового (або чистого) державного боргу у відсотках до ВВП (країни ЄС), а також пов'язані з формуванням спеціальних резервних фондів для запобігання фінансової кризи у несприятливі періоди, коли виникає необ­хідність підтримувати соціальні виплати на фоні зменшення доходів.

Для України накладання самообмежень у бюджетній політиці є новим. Бюджетна дисципліна з боку держави є вагомим економічним і політичним чинником у досягненні сталого розвитку. Вітчизняне законодавство, зокрема, Бюджетний кодекс України, закони про Державний бюджет України останніх років містять окремі положення, які регламентують бюджетну збалансованість і безпосередньо стосуються фінансової дисципліни органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування. До них належать такі:

- недопущення дефіциту по спеціальному фонду бюджету;

- недопущення дефіциту місцевих бюджетів (за винятком бюджету Авто­номної Республіки Крим і міських бюджетів);

- ухвалення бюджетного дефіциту під час прийняття закону про держав­ний бюджет лише у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування;

- допущення дефіциту бюджету Автономної Республіки Крим лише у час­тині бюджету розвитку;

- заборону використовувати емісійні кошти НБУ як джерела фінансуван­ня дефіциту;

- здійснення державних запозичень у межах встановлених граничних роз­мірів державного боргу;

- заборону використання державних запозичень для покриття поточних видатків держави (за винятком видатків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги);

- тимчасове обмеження бюджетних асигнувань із загального фонду у разі недоотримання бюджетних надходжень за місячними звітами або скорочення бюджетних видатків (окрім захищених статей), якщо за результатами квар­ тальних звітів недоотримання бюджетом доходів перевищує 15 % від передба­чених бюджетним розписом сум.

Перераховані норми стосуються питань збалансування бюджетів та обме­ження деяких джерел фінансування, а також заходів щодо дотримання затвер­джених показників бюджетного балансу протягом бюджетного року. Однак вони не відповідають вимогам ЄС, оскільки не забезпечують попередження ухилень від жорстких бюджетних обмежень, нічого не говорять про контроль­ні санкції за недотримання бюджетних вимог. З метою удосконалення методів боротьби за скорочення бюджетного дефіциту доцільно вітчизняне законодавс­тво привести у відповідність до загальноєвропейських вимог і стандартів. Для цього у вітчизняному законодавстві слід звернути увагу на:

- встановлення граничного розміру бюджетного дефіциту у відсотках до ВВП;

- визначення його для сектору державного управління;

- виділення у системі моніторингу державного бюджету окремого блоку моніторингу бюджетного дефіциту;

- розроблення фінансових санкцій до уряду за порушення ним граничного розміру дефіциту.

Наступним кроком у боротьбі за скорочення дефіциту бюджету в Україні може стати розроблення оптимальної моделі фіскального правила, яка б від­повідала критеріям чіткості визначення, прозорості, адекватності, сумісності, простоти, гнучкості, обов'язковості виконання, підтримки з боку інших на­прямів економічної політики. Без таких правил боротьба з бюджетним дефіци­том має хаотичний, нецілеспрямований і безсистемний характер. Українська модель фіскального правила, враховуючи надбання світової фінансової науки і практики і євростандартів, могла б розкрити такі позиції:

- вибір виду фіскального правила;

- постановку загальної мети введення фіскального правила;

- встановлення строків досягнення поставлених завдань (це потрібно для контролю ефективності дій фіскальних обмежень);

- визначення нормативно-правового інструменту, який закріпить правило і регламентуватиме його застосування (це може бути Конституція, закон тощо);

- деталізацію суб'єктів (органів державної влади, державного управління, місцевого самоврядування), а також операцій (окремих статей доходів, видат­ків, запозичення тощо) щодо яких застосовується фіскальне правило;

- встановлення граничних значень для конкретних контрольних показ­ників;

- умови відхилень від дотримання вимог, встановлених фіскальним правилом;

- чітке визначення стадії контролю за дотриманням правила (під час складання, затвердження, за фактом виконання бюджету);

- призначення суб'єктів контролю застосування фіскального правила;

- розроблення санкцій за порушення правила.

Відповідно до фіскальних правил щорічно у процесі складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету доцільно проводити комплекс тактич­них заходів, пов'язаних зі збалансуванням бюджету, скороченням бюджетно­го дефіциту. До таких заходів відносять:

- удосконалення нормативно-правового забезпечення бюджетного процесу, своєчасне внесення необхідних змін у закони та нормативні акти, які б забезпе­чили якісне збалансування бюджету на всіх стадіях бюджетного процесу;

- пошук реальних резервів збільшення доходів бюджету, створення плат­никам податків сприятливих умов для розвитку своєї діяльності, збільшення об'єктів оподаткування;

- щорічне уточнення бюджетних нормативів та норм видатків, які б, з од­ного боку, забезпечували якісне виконання суб'єктами бюджетних відносин своїх функцій, а з іншого — сприяли економному, раціональному та ефектив­ ному використанню бюджетних коштів;

- використання прогресивних технологій бюджетного планування та бюджетного регулювання, спрямованих на визначення реальних показників об­ сягів доходів і видатків, оптимальне збалансування бюджетів усіх рівнів;

- удосконалення планування і розвиток системи платних послуг у соціаль­но-культурній сфері, що сприятиме збільшенню надходжень спеціального фонду бюджету і зміцненню фінансової бази відповідних бюджетних установ;

- наукове обґрунтування річних бюджетних програм, які підлягають фі­нансуванню з бюджету, своєчасне внесення корективів у перехідні середньо- і довгострокові бюджетні програми;

- удосконалення трансфертної політики, зменшення непродуктивних трансфертних виплат окремим галузям реального сектору економіки, підви­щення ефективності трансфертних платежів;

- складання щорічних бюджетів на багатоваріантній основі, внаслідок чого можна сформувати оптимальну структуру доходів і видатків;

- поступова відмова від концепції пріоритету бюджетних видатків і дефіцитного фінансування (видатки, що перевищують заплановані доходи, відоб­ражати у бюджеті розвитку і фінансувати у межах додатково отриманих до­ходів та залучених неінфляційних джерел);

- постійний розвиток ринку державних цінних паперів, що сприятиме фі­нансуванню видатків бюджету без збільшення грошової маси в обігу;

- оптимальне збалансування поточного бюджету у процесі складання бю­джетного розпису;

- відмова від адміністративного тиску на платників податків у процесі ви­конання бюджету, удосконалення чинного податкового механізму;

- скорочення системи податкових пільг, особливо малоефективних;

- попередження виникнення у суб'єктів господарювання податкового бор­гу, ефективна протидія відмиванню "брудних" грошей та дієва підтримка Державної програми детінізацїї економіки;

- удосконалення, системи податкового контролю, піддиш,ення його ефективності;

- скорочення витрат на управління;

- ліквідація необґрунтованих економічних і соціальних пільг;

- посилення відповідальності керівників усіх ланок управління за нецільове використання бюджетних коштів.

Одним із тактичних загальноприйнятих у світовій практиці методів бороть­би з бюджетним дефіцитом вважається застосування механізму секвестру ви­датків бюджету. Необхідність секвестру видатків пов'язана, з одного боку, із невиконанням планів мобілізації доходів та суттєвим скороченням надхо­джень дохідних джерел бюджету, а з іншого — перевищенням граничного рів­ня дефіциту. Секвестр бюджету полягає у пропорційному зниженні бюджет­них видатків за всіма статтями бюджету протягом часу, який залишився до закінчення поточного бюджетного року. Не підлягають секвестру захищені статті бюджету, перелік яких в Україні затверджує Верховна Рада України у законі про Державний бюджет України на поточний бюджетний рік.

Під час розроблення стратегічних напрямів боротьби з бюджетним дефіци­том необхідно враховувати, що, по-перше, подолання дефіциту в умовах недо­статньо розвинутої економіки приречене на невдачу; по-друге, бюджетний де­фіцит не завжди є злом, яке необхідно викорінювати; по-третє, за будь-яких умов бажано уникати емісії грошової маси для фінансування дефіциту. Отже, боротьба з бюджетним дефіцитом має починатися з оздоровлення економіки, забезпечення її позитивної динаміки, підвищення ефективності. Саме міцна економічна основа є запорукою фінансової стабільності країни, джерелом зро­стання фінансових ресурсів. Таким чином, стратегічні напрями по долання де­фіциту бюджету будуть включати заходи, пов'язані з розвитком економіки, збільшенням доходів та раціональним використанням видатків бюджетів.

Дати відповідь на питання:

1. Визначте показники стану бюджетного фонду.

2. Підходи до збалансування державного бюджету. Збалансування бюджету на щорічній основі.

3. Збалансування бюджету на циклічній основі

4. Збалансування бюджетів на основі функціонування фінансів

5. Поняття бюджетного дефіциту. Класифікація бюджетного дефіциту.

6. Бюджетний дефіцит за строком та місцем виникнення, за строками дії .

7. Відкритий, прихований та квазіфіскальний бюджетний дефіцит.

8. За причинами виникнення бюджетного дефіциту та напрямами дефіцитного фінансування дефіциту бюджету

9. За яких умов бюджетний дефіцит може бути позитивним явищем для економіки держави?

10. Які негативні наслідки зумовлені наявністю дефіциту бюджету?

11. Класифікація фінансування дефіциту.

12. Фінансування бюджету за типом кредитора.

13. Фінансування бюджету за типом боргового зобов'язання.

14. Класифікація джерел фінансування бюджетного дефіциту за способом залучення.

15. За характером впливу на інфляційні процеси, які бувають джерела фінансування дефіциту бюджету?

16. Основні варіанти фінансування бюджетного дефіциту.

17. В чому сутність монетизації бюджетного дефіциту?

18. За яких умов спостерігається ефект Олівера-Танзі?

19. Які фіскальні правила вам відомі?

20. Окремі положення , які регламентують бюджетну збалансованість.

21. Заходи, пов’язані зі скороченням бюджетного дефіціту.

22. Механізм секвестру видатків бюджету.