Податки як засіб державного впливу на соціально-економічний розвиток країни.
ПЛАН
Вступ.................................................................................................................... 3
1. Основні функції податків................................................................................ 5
2. Податкова система та принципи її побудови................................................. 6
3. Система оподаткування................................................................................ 11
4. Система податкових органів та їх функції................................................... 16
5. Форми оподаткування у практиці регулювання економіки........................ 19
6. Загальнодержавні податки і збори як основні джерела формування доходів Державного бюджету України......................................................................... 19
7. Податкові пільги як інструмент податкового регулювання....................... 28
8. Шляхи вдосконалення податкової політики в Україні................................ 29
Висновок............................................................................................................ 33
Список використаної літератури...................................................................... 34
Вступ
Податки – дуже складна й надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Можна без перебільшення сказати, що, з одного боку податки – це фінансове підґрунтя існування держави, мірило її можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту народу.
І з другого боку, податки – це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі. Їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп, між якими точиться жорстока боротьба за цивілізації спричиняли соціальні потрясіння і війни. На сьогодні податки – це найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню.
Податки – це обов’язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона вибирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку – позбавленою будь-якого сенсу.
Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей функціонування податкової системи України та впливу податків на соціально-економічний розвиток держави.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
1. вивчити функції та місце податків у фінансовій системі країни;
2. розглянути особливості побудови податкової системи;
3. проаналізувати функції податкових органів;
4. дослідити шляхи вдосконалення податкової політики в Україні.
Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають при взаємодії податкових органів та платників податків.
В якості об’єкта курсової роботи виступають податки та податкова система.
Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати курсового дослідження.
1. Основні функції податків
Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам. Саме податково-бюджетна і кредитної-грошова політика є ефективними методами державного регулювання ринкової економіки, і застосовуються в більшості західних країн протягом багатьох десятиріч.
Податки — це обов'язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.
Розрізняють такі функції фінансів:
1. Фіскальна
– основне призначення полягає в мобілізації та накопиченні коштів в державних фондах.
2. Розподільча (соціальна)
- одним із призначень податків є розподіл суспільних доходів з боку більш сплатоспроможних верств населення та суб’єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок виробничих галузей національної економіки на користь суб’єктів невиробничої сфери тощо. Завдяки цій функції підтримується соціальна рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств громадян.
3. Регулююча функція
– податки як інструмент примусового вилучення частини доходів суспільства здатні суттєво впливати на стан національної економіки. Позитивний вплив дозволяє говорити про стимулюючу роль податків, негативний – про дестимулюючу роль оподаткування. Важливість урахування в державній економічній політиці цієї функції була доведена новим економічним курсом Ф.Д.Рузвельта в роки Великої Депресії 1920-30-х рр.
4. Контрольна функція
– допоміжна функція, яка полягає в контролі за допомогою податків за джерелами і обсягами доходів суспільства та напрямками їх використання.
Податки з'явилися у глибокій давнині разом з появою владних структур і розвивалися з розвитком держави, оскільки вони є платою суспільства за виконання державою її функцій.
У стародавніх суспільствах були такі види податків: майновий, податок на іноземців, податок з рабів, експортні та імпортні мита, ринкові збори (Стародавня Греція: податки на продаж, купівлю, договори та комерційні угоди, на худобу, будівлі, греблі, мости, подушний податок на чоловіків, натуральний податок на землю, яка належала держав, та ін.) В епоху меркантилізму податки починають використовувати як засіб регулювання певних соціально-економічних процесів. Так, уряд Кольбера у Франції (XVII ст.) застосовував посилене оподаткування споживачів предметів розкоші й водночас надавав податкові привілеї для деяких галузей промисловості. Податки використовувалися і в політиці заохочення народжуваності. Так, від сплати звільнялися багатодітні сім'ї та особи, які взяли шлюб у молодому віці.
Надання податкам стимулюючих
функцій – досить складне та в економічному сенсі відповідальне завдання. Воно потребує глибоких наукових досліджень і всебічного обґрунтування. Суть питання в тому, що стимулюючі функції можуть бути закладені завдяки зміні або диференціації ставок податків, або ж у повному звільненні від їх сплати. У цьому разі здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту через фінансову систему від одних суб’єктів оподаткування на користь інших.
2. Податкова система та принципи її побудови
Сучасні податкові системи сформувалися на досить високому рівні розвитку суспільства під впливом розвитку правових, демократичних основ державного устрою, становлення цивілізованих відносин між державою та економічними суб'єктами, які передбачають підпорядкування останніх встановленим законам і нормам поведінки, з одного боку, та відповідальність держави перед економічними суб'єктами з іншого.
Формування сучасних податкових систем здійснюється відповідно до наукових принципів оподаткування. Основні принципи оптимального оподаткування розроблено А. Смітом у праці "Дослідження про природу і причини багатства народів". У XX ст. вони уточнювались, розвивались, обґрунтовувались такими відомими сучасними економістами, як Р. Мардсен, А. Масгрейв, Дж. Стігліц та ін. Можна сформулювати такі наукові політекономічні принципи оптимального оподаткування.
1. Принцип платоспроможності, відповідно до якого кожний індивід має вносити на користь держави частину своїх доходів, що відповідає його здатності платити. Цей принцип висуває на перший план ідею справедливого розподілу податкового тягаря, що має здійснюватися згідно з критеріями горизонтальної і вертикальної справедливості. Якщо горизонтальна справедливість передбачає утримання рівновеликих податків з індивідів, які мають однакову платоспроможність, то вертикальна справедливість — утримання різних податків з індивідів, що відрізняються платоспроможністю. Цей принцип є найважливішим правилом регулювання діяльності уряду, оскільки він протидіє дискримінації в оподаткуванні.
2. Принцип еквівалентності передбачає існування відповідності між податковими платежами окремих громадян до бюджету держави і державними послугами, що фінансуються за рахунок цих платежів. Даний принцип вимагає забезпечення раціонального розподілу і використання бюджетних коштів, узгодженості податкової і бюджетної політики уряду.
3. Принцип адміністративної простоти, згідно з яким система і процедура сплати податків мають бути простими, зрозумілими і зручними для платників і економічними для установ, що збирають податки. Це означає, що оподаткування повинно здійснюватись з мінімальними адміністративними витратами.
Адміністративні витрати оподаткування поділяють на прямі (на утримання податкової служби; вони є тим більшими, чим більше число суб'єктів оподаткування) та непрямі (на ведення записів доходів, заповнення податкових декларацій, консультації податкових адвокатів тощо; крім кількості суб'єктів оподаткування вони залежать також від складності податкової системи та розміру податкових ставок, які заохочують до пошуку офіційних шляхів індивідуального зниження їх, що зумовлює зростання витрат, наприклад, на консультації з адвокатами).
4. Принцип гнучкості вимагає, щоб податкова система була гнучкою, легко адаптувалася до змін економічних і суспільно-політичних умов.
5. Принцип фіскальної достатності передбачає, що податкова система має забезпечувати акумуляцію в державному бюджеті коштів, достатніх для фінансування суспільно необхідних функцій держави.
6. Принцип ефективності, згідно з яким оподаткування не повинне перешкоджати ефективному розподілу ресурсів і впливати на економічні рішення споживачів чи суб'єктів господарювання.
Основними принципами, що беруться до уваги при побудові моделей оптимальної податкової системи, є принципи ефективності та справедливості (платоспроможності). При цьому оптимальною вважається така податкова система, яка дає змогу фінансувати потреби держави з мінімальними втратами народногосподарської ефективності, тобто за мінімального рівня надлишкового податкового тягаря.
Відповідно до теорії оптимального оподаткування, сплачуючи податки, індивіди втрачають частину індивідуального доходу, яка, однак, згідно з принципом еквівалентності компенсується зустрічними послугами держави. Дійсною втратою добробуту (надлишковим податковим тягарем) є зміна структури споживання індивідів, викликана зменшенням споживання оподатковуваних благ внаслідок підвищення цін на них. Під впливом змін у споживанні і, відповідно, в попиті виробники змушені коригувати виробництво оподатковуваних благ так, що воно падає нижче оптимального рівня. Внаслідок падіння виробництва і споживання оподатковуваних благ нижче оптимального рівня суспільство втрачає частину чистого доходу. Ці втрати й становлять надлишковий податковий тягар.
Таким чином, якби держава, формуючи податкову систему, керувалася лише принципом ефективності, отже ставила єдину мету мінімізації надлишкового податкового тягаря, вона мала б запровадити податки з найбільш широкою базою оподаткування і єдиною ставкою, тобто єдиний пропорційний прибутковий податок або еквівалентний йому єдиний податок на додану вартість. Щодо специфічних акцизів, то вони не є обов'язковим елементом ефективної податкової структури. Проте, якщо вже держава використовує ці податки, то їх ставки відповідно до критерію ефективності мають визначатися за правилом оберненої еластичності.
Однак вибір оптимальної податкової структури відповідно до теорії оподаткування в умовах економіки добробуту має здійснюватися з урахуванням не лише принципу ефективності, а й принципу справедливості. Останній вимагає запровадження прогресивного прибуткового оподаткування. Ступінь же його прогресивності залежить від прийнятного для даного суспільства співвідношення ефективності та рівності. Отже, оптимальне прибуткове оподаткування вимагає зіставлення отриманої і втраченої вигоди відповідно до обох критеріїв. Аналогічний висновок можна зробити і відносно визначення величини податкових ставок специфічних акцизів. Саме від ставлення суспільства до проблеми рівності залежить його рішення оподатковувати ціново еластичні товари, наприклад ювелірні вироби, за вищою чи нижчою ставкою, ніж ціново нееластичні, такі як продукти харчування.
В остаточному підсумку ставлення того чи іншого суспільства до вибору між ефективністю і рівністю й визначає вибір ним певної системи оподаткування.
Важливе місце в теорії оптимального оподаткування належить дослідженню впливу загального рівня податків на економічний розвиток. Американський економіст А. Лаффер обґрунтував пряму залежність між прогресивністю оподаткування, національним виробництвом і доходами бюджету та відобразив цю залежність у так званій кривій Лаффера (рис. 1).
Рис. 1 Крива Лаффера
Т – ставка податку; TR – податкові надходження, M = maxTR;
1, 2 – відповідно нормальна і заборонена зони шкали
Згідно з теорією Лаффера підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету, оскільки воно не підриває стимулів до економічної діяльності та інвестиційної активності. За цією межею розпочинається так звана заборонена зона шкали оподаткування. Податкові ставки, що належать до цієї зони, не стимулюють підприємців до збільшення нагромаджень, інвестицій і обсягів виробництва. Отже, звужується податкова база і зменшуються податкові надходження до державного бюджету.
Вплив зниження податків на економічні процеси Лаффер вбачав: а) у зростанні податкової бази внаслідок збільшення пропозиції праці і капіталу, що створює умови для збільшення обсягу виробництва; б) у переміщенні праці та капіталу, що вже використовуються ринком, з низькооподатковуваних у порівняно високооподатковунані сфери, що поліпшить розподіл капіталу за сферами економіки і сприятиме підвищенню Її ефективності; в) у зменшенні випадків ухилення від податків.
Важливо встановити межу податкового рівня, перевищення якого мало б негативні наслідки для економіки та державного бюджету. Економісти вважають, що точно визначити ЇЇ досить важко, але можна виділити явища, які свідчать про досягнення критичної точки оподаткування:
1. падіння або непропорційно повільне зростання надходжень до державного бюджету при підвищенні податкових ставок;
2. зниження темпів економічного зростання і особливо погіршення становища з інвестиціями, реальними доходами населення;
3. зростання тіньового сектору економіки, масове ухилення від податків.
3. Система оподаткування
Система оподаткування – це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов`язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також принципи і методи їх стягнення.
Принципи побудови системи оподаткування визначені у ст. 3 Закону України “Про систему оподаткування” від 17 лютого 1997 р.:
· стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;
· стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;
· обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
· рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;
· рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
· соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;
· стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
· економічна обгрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
· рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;
· компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;
· єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;
· доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).
У відповідності до українського законодавства суб’єкти підприємницької діяльності можуть довільно обирати систему оподаткування. На сьогодні в Україні існують наступні системи оподаткування:
1. єдиний податок
2. податок з доходів за фіксованим податком
3. загальна система оподаткування
Розглянемо докладніше умови переходу на єдиний податок. Перейти на єдиний податок можуть фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та відповідають наступним умовам:
· у трудових відносинах з ними, включаючи членів їхніх родин, протягом року знаходиться не більше 10 осіб;
· розмір їхньої виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Крім того, не відносяться до суб'єктів малого підприємництва, а, отже, не можуть перейти на єдиний податок суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність у сфері ігорного бізнесу, є виробниками й імпортерами підакцизних товарів.
Приватні підприємці мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, отриманих від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту за умови, якщо:
· кількість осіб, що знаходяться в трудових відносинах з таким громадянином - платником податку, включаючи членів його родини, що приймають участь у підприємницькій діяльності, не перевищує п'яти;
· валовий доход від підприємницької діяльності за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 2;
· підприємець здійснює підприємницьку діяльність із продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках і є платником ринкового збору відповідно до законодавства.
Доходи громадянина, отримані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, обкладаються податком у загальному порядку
Ставка податку встановлюється місцевими радами за місцем їхньої державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень і більше 200 гривень на місяць. Якщо приватний підприємець здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлені різні ставки єдиного податку, він повинен придбати одне свідоцтво і сплатити єдиний податок за більшою ставкою, встановленою для цих видів діяльності. У випадку, коли платник єдиного податку - фізична особа здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю в підприємницькій діяльності членів його родини, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу
Розміри фіксованого податку встановлюються відповідною місцевою радою залежно від територіального розташування місця торгівлі і не можуть бути менше 20 грн. і більше 100 грн. за календарний місяць для громадян, що здійснюють підприємницьку діяльність самостійно. Для одержання патенту на здійснення підприємницької діяльності на всій території України фіксований податок встановлюється в розмірі 100 гривень. У випадку, коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю в підприємницькій діяльності членів його родини, розмір фіксованого податку збільшується на 50% за кожну особу.
Ставки податку, встановлені податковим законодавством для окремих податків і зборів, платником яких є приватний підприємець
Платник єдиного податку - фізична особа не є платником наступних видів податків і зборів (фактично вони замінені єдиним податком):
1. ПДВ;
2. податку на доходи фізичних осіб (безпосередньо з доходу приватного підприємця);
3. плати (податку) за землю;
4. збору на спеціальне використання природних ресурсів;
5. збору на обов'язкове соціальне страхування 3;
6. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування 4;
7. податку на промисел;
8. збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг;
9. внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;
10. внесків до Державнного фонду сприяння зайнятості населення;
11. плати за торгові патенти.
Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, оподатковувані єдиним податком і не включаються до складу сукупного оподатковуваного податком доходу за підсумками звітного року, а оплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунка загальних податкових зобов'язань.
Платник фіксованого податку, особи, що знаходяться з ним у трудових відносинах, а також члени його родини, що приймають участь у підприємницькій діяльності, звільняються від сплати:
· нарахувань на фонд оплати праці;
· збору на обов'язкове соціальне страхування;
· збору до Фонду України соціального захисту інвалідів;
· за придбання торгового патенту;
· податку на промисел
Доходи громадянина, отримані від здійснення підприємницької діяльності та оподатковувані фіксованим податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а оплачена сума фіксованого податку є остаточною і не включається в перерахунок загальних податкових зобов'язань
4. Система податкових органів та їх функції
Правовий статус податкових органів України, їх функції та правові основи діяльності визначаються наявністю цих органів у системі органів державного управління. Таке місце серед органів державного управління визначає Закон України від 4 грудня 1990 року № 3509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні” (зі змінами та доповненнями).
Єдина, незалежна система органів державної податкової служби України складається з трьох ланок:
1. Державної податкової адміністрації України (центральний орган державного управління).
2. Державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
3. Державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя) та районах у містах.
Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, якому підпорядковані державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі відповідно до діючого законодавства підпорядковані державні податкові інспекцій в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя) та районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції.
Кабінет міністрів України затверджує структуру Державної податкової адміністрації України.
Головними завданнями державної податкової служби України є методологічне забезпечення та контроль за дотриманням чинного законодавства, правильністю обчислення податків, зборів та обов’язкових платежів, повнотою та своєчасністю їх внесення до бюджету та державних цільових фондів, а також запобігання злочинам та іншим правопорушенням, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
При виконанні своїх функціональних обов’язків органи державної податкової служби України координують свою діяльність з різними контролюючими органами – фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, митного контролю, контрольно-ревізійною службою тощо.
Законом України “Про державну податкову службу України” органам державної податкової служби надані певні права.
Так, зокрема, податкові органи можуть проводити в підприємствах, установах та організаціях будь-якої форми власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, показників реєстраторів розрахункових операцій, комп’ютерних систем та інших документів, які пов’язані з обчисленням і сплатою податків.
До підприємств, установ, організацій і громадян – порушників податкового законодавства щодо податків та інших платежів і внесків, за якими встановлено обов’язкове подання державним податковим інспекціям податкових декларацій та розрахунків, органи державної податкової служби мають право застосовувати фінансові санкції у відповідних розмірах передбачених діючим законодавством.
Для оперативного та кваліфікованого розгляду скарг платників податків в податковій службі створені апеляційні підрозділи, основним завданням яких є забезпечення захисту прав і законних інтересів платників податків і громадян при оскарженні ними рішень податкових органів.
Важливим напрямком роботи державної податкової служби є роз’яснення і пропаганда податкового законодавства через найдоступніші засоби масової інформації – радіо та телебачення та друковані видання.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 року № 636 “Про схвалення Програми формування високої податкової культури населення та підтримки зусиль органів державної податкової служби, спрямованих на наповнення дохідної частини бюджетів і державних цільових фондів” затверджено довгострокову програму, яка передбачає налагодження партнерських відносин між державою та платниками податків. Ця програма враховує відповідальність обох сторін податкових відносин і має на меті створити такі умови, за яких суб’єкти господарювання, реалізуючи особисті інтереси зможуть сприяти вирішенню завда
5. Форми оподаткування у практиці регулювання економіки
За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.
Прямі
– це податки, які держава стягує безпосередньо з доходів або майна платника податку. До них належить: податок на прибуток підприємств і організацій, прибутковий податок з доходів громадян, податок на промисел
Непрямі
– це податки, які встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. До них належать: податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито тощо.
6. Загальнодержавні податки і збори як основні джерела формування доходів Державного бюджету України
Економічна сутність Державного бюджету виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням функціонування держави. Розглянемо докладніше, які податки і збори відносять до категорії загальнодержавних.
Прибутковий податок
з громадян регулюється Декретом Кабміну України від 26 грудня 1992 р. № 13-92 зі змінами та доповненнями та Інструкція Державної податкової інспекції “Про прибутковий податок з громадян” № 12 із змінами та доповненнями. Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства – як ті, які мають, так і ті, які не мають постійного місця проживання в Україні. Об`єктом оподаткування виступає:
· у громадян, що постійно проживають в Україні – сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами;
· у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні – дохід, одержаний з джерел в Україні.
Ставки прибуткового оподаткування громадян встановлені за прогресивною шкалою.
Прогресія шкали ставок є ступінчастою: весь сукупний дохід розкладається на частини, до кожної з яких застосовується встановлена для даного інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як складова цих частин.
Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів. Доходи від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи – щомісячно за встановленою шкалою ставок; не за місцем основної роботи – при виплаті за ставкою 20%. За підсумками року проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих. хто мав кілька джерел доходів – в податковій інспекції за місцем проживання на підставі декларації.
Податок з доходів від підприємницької діяльності
(без створення юридичної особи) сплачується щоквартально авансовими платежами (на підставі обчисленої податковими інспекціями очікуваної суми податку на рік) з перерахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу.
Слід наголосити, що обов`язок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб – суб`єктів підприємницької діяльності, які виплачують доходи громадянам не за місцем основної роботи, надсилати не пізніше 30 днів після виплати податковому органові за місцем проживання таких громадян відомості про суму виплачених доходів і суму утриманого податку.
На основі одержаної інформації податкові органи перевіряють отримані від громадян декларації і обчислення річної суми податку із сукупного оподатковуваного доходу, одержаного ними як за основним місцем роботи.
Податок на додану вартість (ПДВ)
– непрямий податок на додану вартість, яка створюється на всіх стадіях виробництва та обігу. Він включається в ціну у вигляді надбавки до ціни товару, робіт, послуг і повністю оплачується кінцевим споживачем товарів, робіт та послуг. Він є формою перерахування до бюджету частини доданої вартості, що створюється на всіх стадіях виробництва та обороту і визначається як різниця між вартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та вартістю матеріальних витрат, віднесених на затрати виробництва і обороту. ПДВ є одним із різновидів універсальних акцизів. Має широку базу оподаткування тому забезпечує стійкі надходження до бюджету які не залежать від змін вибору товарів покупцями та асортименту реалізованих товарів.
Визначення доданої вартості дає можливість обчислити всі ті податки, які дана господарська одиниця сплатила при купівлі товарів, робіт, послуг. Додана вартість – це створений дохід або вартість чистої продукції. У цьому випадку вона визначається шляхом сумування її складових елементів заробітної плати, процента, ренти, прибутку.
Платниками податку є всі юридичні й фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України. Фізичні особи, обсяг продажу в яких не перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів, звільняються від сплати податку.
Об`єктом оподаткування є операції платників податку з:
· продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції зі сплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;
· ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції, з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;
· вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (робіт) для їх споживання за межами митної території України.
Відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р. об`єкти оподаткування за ставкою 20%, а також податок обчислюється за нульовою ставкою.
Акцизний збір
– один із непрямих податків, що включається до ціни товарів. Встановлюється, як правило, на високорентабельні товари і стягується за ставками, диференційованими за окремими групами товарів.
Платниками акцизного збору є:
· суб`єкти підприємницької діяльності, а також їх філій, відділення (інші відокремлені підрозділи) – виробники підакцизних товарів(послуг) на митній території України, у тому числі, з давальницької сировини;
· нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів(послуг) середньо або через їх постійні представництва, чи осіб, які прирівнюються до них згідно із законодавством;
· будь-які суб`єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;
· фізичні особи – резиденти або нерезиденти, які ввозять і пересилають підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного перевезення (пересилання) для таких фізичних осіб, які визначені митним законодавством;
· юридичні або фізичні особи, яку купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.
Об`єктом оподаткування акцизним збором є обороти з реалізації підакцизних товарів. Для обчислення суми акцизного збору визначають оподаткований оборот, який є вартістю підакцизних товарів, що реалізуються. Акцизний збір обчислюється у твердих ставках євро з одиниці реалізованих (переданих, ввезених в Україну) товарів (продукції), а для імпортних товарів до оборотів, які визначаються виходячи з митної (закупівельної) вартості з урахуванням фактично сплачених сум митних зборів, ввізного мита та акцизного збору.
Мито
– це непрямий податок, який стягується з товарів (інших предметів), які переміщуються через митний кордон України, тобто ввозяться, вивозяться чи прямують транзитом.
Платниками мита є фізичні та юридичні особи, які здійснюють переміщення товарів через митний кордон.
Об`єктом оподаткування виступає митна вартість товарів, або їх кількісна оцінка, що залежить від виду встановлених ставок.
Ставки мита встановлюються:
· у процентах до митної вартості;
· у грошовому вимірі в євро на одиницю товару чи певну одиницю його характеристики.
Процентні ставки встановлено на трьох рівнях: повні, пільгові, преференційні. Їх застосування залежить від того, який митний режим установлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів. На схемі 2 приведено механізм нарахування та сплати мита.
Порядок обчислення та сплати мита проводиться за встановленими ставками по товарних групах. Сплата проводиться декларантом і є підставою для випуску товарів з митниці.
Державне мито – платниками цього податку на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення уповноваженими на те органами.
Держмито справляється із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення. Прийняті відносно релігійних організацій, з касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, за видачу судами копій документів. А також за вчинення нотаріальних дій, за реєстрацію актів громадського стану, за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за прописку, за операції з цінними паперами тощо.
Податок на прибуток підприємств здійснюється оподаткування юридичних осіб на основі Закону України від 22 травня 1997 р. “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Згідно із Законом платниками податку є:
· резиденти – суб`єкти підприємницької діяльності, бюджетні установи, громадські організації та інші;
· нерезиденти – фізичні особи, юридичні особи, постійні представництва нерезидентів.
Об`єктом оподаткування є оподатковуваний прибуток, який розраховується таким чином.
Згідно зі статтею 4 Закону: “... Валовий дохід – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами”.
У статті 5 Закону дається визначення валових витрат: “Валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються як компенсація вартості (робіт, послуг), які були придбані (виготовлені) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності
Отже, можна дати такий висновок, що оподатковуваний прибуток – це різниця між скоригованим доходом та сумою валових витрат і сумою амортизаційних відрахувань.
У статті 8 і 9 Закону приводиться визначення та розрахунок амортизації.
Амортизація основних фондів і нематеріальних активів – це поступове віднесення витрат на їх придбання, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених чинним законодавством.
Земельний податок
, платниками якого виступають юридичні та фізичні особи, яким земля надана у власність або у користування. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або у користуванні, в тому числі на умовах оренди. Суб`єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.
Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:
· для ріллі, сіножатей та пасовищ 0,1;
· для багаторічних насаджень – 0,03%.
Порядок обчислення і сплати
. Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку і подають розрахунки в податкову інспекцію до 15 липня. Для фізичних осіб нарахування податку здійснює податкова інспекція. Сплата податку проводиться рівними долями до 15 серпня і 15 листопада.
Грошова оцінка земельної ділянки провадиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів
є видом майнового оподаткування. Він справляється для забезпечення фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування. Платниками податку є юридичні і фізичні особи, у власності яких є відповідні транспортні засоби. Об`єктом оподаткування – потужність двигуна легкових і вантажних автомобілів, мотоциклів, моторолерів та мотоблоків.
Податок сплачується за ставками ( у частинах неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) залежно від потужності двигуна: з кожної кінської сили; з кожного кіловата потужності. Податок зараховується до бюджету адміністративно-територіальної одиниці місцевого самоврядування за місцем розташування підприємств і місцем проживання громадян. З цієї суми 90% використовуються для шляхового господарства, а 10% надходять на рахунок органів Державної автомобільної інспекції.
Податок на промисел
установлено за право разової торгівлі (не більше як 4 рази протягом календарного року). Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, якщо вони не зареєстровані як суб`єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.
Об`єктом оподаткування є сумарна вартість товару за ринковими цінами, що зазначається громадянином у декларації, поданій до державної податкової інспекції по району (місту) за місцем проживання, а громадянином, який не має постійного проживання в Україні, – за місцем продажу товару. Не декларується продаж вирощеної в особистому підсобному господарстві продукції.
Ставка податку на промисел встановлюється у розмірі 10% вказаної у декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох днів, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи днів ставка податку подвоюється. Податок на промисел сплачується у вигляді одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначається на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку за невикористаним патентом поверненню не підлягає. Мінімальний термін дії одноразового патенту – три, максимальний – сім днів. Податок на промисел зараховується до місцевих бюджеті за місцем придбання.
Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин
запроваджена на підставі Закону України “про охорону навколишнього природного середовища” Закону України “Про підприємництво”, Кодексу України про надра та постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. №85 “Про затвердження Тимчасового порядку справляння плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин” з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища.
Платниками плати за спеціальне використовування надр при видобуванні корисних копалин є суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які здійснюють видобуток корисних копалин. Об`єктом справляння плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин є обсяг погашених балансових запасів (для нафти, газу, торфу та гідромінеральних ресурсів – обсяг видобутих) корисних копалин. Розмір плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин обчислюють платники самостійно, виходячи з обсягу погашених балансових запасів (для нафти, конденсату, газу, торфу та гідромінеральних ресурсів – обсяг видобутку), ціни реалізації одиниці видобутої мінеральної сировини, нормативу плати та коригуючого коефіцієнта. Для підприємства вугільної промисловості до нормативу плати застосовується коригуючий коефіцієнт 0,5.
Плата за спеціальне використання лісових ресурсів
. Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на ресурси державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця. До лісових ресурсів місцевого значення належать лісові ресурси, які не зараховані до ресурсів державного значення. Платниками плати за спеціальне використання лісових ресурсів є всі лісокористувачі. Об`єктом справляння вказаної плати є деревина лісових порід, що відпускається на пні, живиця, другорядні лісові матеріали (пень, луб, кора, дерева, зелень), побічні лісові користування.
Плата за спеціальне використання прісних вод.
Платниками за спеціальне використання прісних вод є усі суб`єкти підприємницької діяльності. Розмір платежів за спеціальне використання прісних водних ресурсів, крім тих, що використовуються підприємствами гідроенергетики і водного транспорту, встановлюється відповідно до тимчасових нормативів плати, обсягів використання води та лімітів її використання. За понадлімітне використання прісних водних ресурсів плата обчислюється у п`ятикратному розмірі. Сума платежу обчислюється платниками самостійно із врахуванням пільгових коефіцієнтів. Платежі сплачуються платниками щокварталу.
7. Податкові пільги як інструмент податкового регулювання
Податкові пільги — це інструменти податкового регулювання, що закріплені в нормативних актах як винятки із загальної схеми обчислення конкретного виду податку, і стосуються об'єкта, ставки або інших складових оподаткування. Найчастіше — це повне або часткове звільнення від податку.
Податкові пільги є альтернативою субсидій, дотацій та інших окремих інструментів пільгового кредитування. Тому для впровадження податкових пільг слід додержуватися системного підходу, який має забезпечувати зв'язок усіх цих інструментів у єдиний комплекс. Система пільг і привілеїв є своєрідним орієнтиром для юридичних або фізичних осіб під час вибору ними сфери діяльності, форми одержання доходів.
Можливості застосування податкових пільг в Україні регламентуються відповідними податковими законами. Правове регулювання пільг здійснюється, по-перше, на рівні податкових законів, які встановлюють засадні принципи надання пільг певним категоріям платників, по-друге, на рівні підзаконних актів, що визначають конкретні пільги для конкретних суб'єктів оподаткування.
Основними видами податкових пільг є: звільнення, вилучення, знижки і податковий кредит. Звільнення від податку — це законодавче визначення конкретних фізичних і юридичних осіб, звільнених від сплати певних видів податків. Вилучення — це виключення з оподатковуваного доходу, тобто ситуація, коли окремі види доходів не враховуються для визначення об'єкта оподаткування. Знижки — це форма податкових пільг, пов'язана з витратами платника. Податковий кредит — це вид пільги, об'єктом якої є обчислена сума податку, а не доходи або витрати платника. Цей вид пільг використовується у формах: зменшення податкового окладу, зменшення ставки податку, відстрочки платежу, зменшення податкової ставки для частини доходів і т. д.
Найгострішою проблемою для економіки України є реформування чинної податкової системи, надання їй нормального, цивілізованого характеру. Головним завданням держави під час проведення реформи має бути гарантування стабільності податкового законодавства і відображення цих гарантій у податковому кодексі.
8. Шляхи вдосконалення податкової політики в Україні
Ринкова трансформація української економіки зумовила необхідність переходу від переважно неподаткових до податкових методів акумуляції доходів у державному бюджеті, становлення самостійної податкової системи. Тепер ця система в основному сформована. До неї входять основні види загальнодержавних податків, які існують у розвинутих країнах світу, з рівнем ставок, що не перевищують середньоєвропейського. Разом із тим, податкова система України має ряд особливостей:
1. досить високий загальний рівень оподаткування, що визначається частиною доходів бюджету ВВП. При цьому офіційна статистика не дає повного уявлення про податковим тягар, оскільки при його визначенні не враховується сума нарахованих, але не сплачених податків (заборгованість платників перед бюджетом), яка сягнула и Україні значних розмірів;
2. нерівномірний розподіл податкового тягаря між окремими платниками внаслідок "тінізації" економіки і недостатньо обґрунтованого пільгового режиму оподаткування окремих економічних суб'єктів;
3. внесення постійних змін у систему оподаткування, що зумовлюють надзвичайно високий рівень її нестабільності.
Швидко змінюються не тільки ставки, а й види податків, структура податкової системи і загальний рівень оподаткування. Між тим частка доходів бюджетів у ВВП за 30 років у США зросла лише на 3,4 відсоткового пункта, у ФРН — на 8, у Франції — на 10,6, у Великобританії — на 7,5 відсоткового пункта. Податкова система, яка перебуває в стадії становлення, повинна мати вищий рівень змінності, ніж зрілі податкові системи, які вже сформувалися. Те, що ми маємо, виходить за рамки нормального процесу становлення;
4. формування податкової системи України на основі впровадження досвіду оподаткування, накопиченого в розвинутих країнах світу. Хоча це процес неминучий і природний, некритичне запозичення зрілих форм оподаткування, адекватних іншим соціально-економічним і політичним умовам, веде до зниження ефективності оподаткування;
5. структура оподаткування, яка відрізняється від розвинутих країн і для якої характерні висока питома вага непрямих податків, низька питома вага особистого прибуткового податку і дуже високі нарахування на фонд заробітної плати;
6. незначна роль місцевих податків і зборів у формуванні доходів територіальних общин, нестабільність і недостатність їхньої дохідної бази взагалі;
7. використання податків перш за все як інструментів проведення фіскальної податкової політики, неувага до регулюючої функції податків.
Податкова система України перебуває в стані перманентного вдосконалення. Перспективи її розвитку на цьому етапі пов'язуються перш за все з розробкою і введенням Податкового кодексу України, покликаного звести воєдино й узгодити всі податкові закони, стати основним законодавчим актом, який регулює проблеми оподаткування.
В процесі реформування податкової системи України чинні норми та положення, що регулюють процес оподаткування, необхідно переробити у відповідності до обраних пріоритетів та напрямків розвитку податкової системи, привести їх до впорядкованої, єдиної, логічно узгодженої системи.
Проведення податкової реформи в Україні повинно ґрунтуватись на таких засадах реформування системи оподаткування:
1. загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування;
2. уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів);
3. зменшення кількості податків та скасування податків (зборів, обов’язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;
4. зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів оподаткування та зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків;
5. зменшення ставок податків (зборів) з одночасним збільшенням податкової бази, що означає максимальне розширення кола платників податків (зборів) та скасування безпідставних податкових пільг;
6. збільшення розміру суми неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб;
7. застосування замість податкових пільг системи цільових бюджетних дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та на розвиток приоритетних галузей господарства України;
8. підтримка розвитку та поширення малого підприємництва шляхом запровадження спеціальних режимів оподаткування суб’єктів малого підприємництва;
9. стимулювання здійснення реінвестицій, а також направлення коштів на інноваційну діяльність, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень та впровадження нововведень;
10. урахування міжнародних аспектів (оподаткування доходів нерезидентів та іноземних доходів резидентів, дія міжнародних угод в сфері оподаткування) та досвіду побудови податкових систем в розвинених країнах.
Висновок
Об’єктивною реальністю є те, що за наявних економічних умов підприємницькі структури та громадяни повинні віддавати частку своїх доходів на загальнодержавні суспільні потреби, а натомість одержувати від держави безплатні блага та послуги.
Досконалість форм і методів передачі цих коштів свідчить про рівень розвитку держави, її економічних і правових інститутів. Створення податкової системи – це не тільки практична, а й велика наукова проблема. Вона потребує глибокого аналізу господарського життя в державі, доходів населення і підприємницьких структур, бюджету сім’ї. Лише за такими матеріалами можна дійти висновку щодо доцільності введення того чи іншого податку, спрогнозувати його вплив на економічні та соціальні процеси.
Найбільшого розквіту податки сягають за умов розвинутої ринкової економіки. Вони стають об’єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи й об’єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням.
Список використаної літератури
1. Азаренкова Г.М., Журавель Т.М., Михайленко P.M. Фінанси підприємств. Київ: Знання-Прес, 2004, 291 с.
2. Азаров М.Я., Бондаренко Г.І., Мельник П.В., Лєкарь С.І., Зайцев В.І., Макаров Д.В., Тарангул Л.Л. Про податки і збори населенню України. Ірпінь: Академія ДПС України, 2000, 182 с.
3. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Всуп до фінансової науки. Київ: Либідь, 2000, 654 с.
4. Василик О.Д. Теорія фінансів. Київ: НІОС, 2001, 416 с.
5. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2003, 608 с.
6. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права. Київ: Товариство "Знання", КОО , 2001, 215 с.
7. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д`яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. Київ: Наукова думка, 1999, 304 с.
8. Запоточний І.В., Захарченко В.І. Державне регулювання регіональної економіки. Харків, Львів, Одеса: ТОВ "Одіссей", 2003, 592 с.
9. Малуй О.О., Гриценко О.А., Гриценко Л.В., Дарнопих Г.Ю. Основи економічної теорії. Київ: Юрінком Інтер, 2003, 480 с.
10. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. Київ: Атіка, Ельга-Н, 2000, 529 с.
11. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств. Київ: КНЕУ, 2002, 571 с.
12. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки. Київ: Вікар, 2003, 262 с.
13. Чепінога В.Г. Основи економічної теорії. Київ: Юрінком Інтер, 2003, 447 с.
14. Ястремский О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки. Київ: Товариство "Знання", КОО, 1998, 714 с.