План
Причини необхідності збереження багатства природи Карпат.
Історія створення Карпатського державного заповідника.
Тереторія і межі заповідника.
Створення Карпатського державного прородного парку і його характеристика.
Угольсько-Широколужанський масив і його характеристика:
місце положення;
флора і фауна;
рельєф.
Чорногірське заповідне лісництво, характеристика.
“Долина нарцисів”.
Карпатський державний заповідник – збереження і примноження багатства природи Карпат.
Природа Українських Карпат – мальовничі гори, швидкі ріки, чудові полонини, краса природних ландшафтів, багатий рослинний і тваринний світ, чудові полонини-майже два сторіччя викликали у прогресивної громадської думки про необхідність збереження всього цього багатства природи.
Вчені ще на початку ХХ ст. ставили питання про створення у Карпатах заповідників, однак це стало можливим лише після возз’єднання західних українських земель в єдиній Українській державі. Вже в 1940 р. тодішній уряд прийняв рішення про організацію в Карпатах державних заповідників “Чорногора” і “Горгани”. Однак виконання його перешкодила війна і наступний період відбудови народного господарства. Лише в 1964 р. дві комплексні ділянки- “Чорногора” і “Уголька” - було віднесено до категорії заповідних. Остаточне рішення про створення Карпатського державного заповідника було прийнято 12 листопада 1968 р.
Під заповідник тоді відводилася територія чотирьох лісництв загальною площею 12672 га. Територію навколо заповідника було проголошено охоронною зоною, до якої, зокрема, входять полонини, що оточують гору Говерлу. Відповідно до адміністративного поділу, заповідні лісництва знаходилися в межах Івано-Франківської і Закарпатської областей. Райони Карпатського державного заповідника з його величними вершинами, гірськими ландшафтами, мальовничими долинами річок Прут і Чорний Черемош завжди приваблювали велику кількість туристів, екскурсантів і відпочиваючих. Тому постало питання про створення в Карпатах, з метою задоволення зростаючих рекреаційних потреб населення, державного природного національного парку.
У 1980 р. уряд прийняв постанову про організацію Карпатського державного природного парку. Центральною частиною його стали Говерлянське і Чорногірське заповідні лісництва, що були передані до його складу з Карпатського заповідника. Вся територія цього парку знаходиться в межах Івано-Франківської області. Слід зазначити, що перед створенням державного природного парку, в грудні 1979 р., до складу Карпатського державного заповідника були включені державний заказник “Широкий луг” та пам’ятка природи “Долина нарцисів”. Загальна площа заповідника, завдяки цьому, становить 12706,5 га. Всі три його заповідні масиви розташовані на території Тячівського, Рахівсьокого і Хустського районів Закарпатської області. Таким чином, територія заповідника характеризується високогірними, передгірними та рівнинними ландшафтами, що знаходяться на висоті від 200 до 2061 м над рівнем моря. Найбільшим у заповіднику є Угольсько-Широколужанський масив у Тячівському районі загальною площею 10363 га, який розташовано на південних схилах гірського хребта Красна і включає Угольське і Широколужанське заповідні лісництва. Цей масив знаходиться у басейнах Малої і Великої Угольки та Лужанки, що є притоками річок Тереблі і Тересви.
Високогірний масив заповідника на Рахівщині розташований на південному макросхилі Чорногірського хребта, який прилягає до гори Говерли. Тут знаходиться Чорногірське заповідне лісництво, якому належить2100 га пралісів і полонин. Хустський масив, як філіал заповідника, розташований в рівнинній частині Закарпаття на правобережній терасі річки Тиса. Це широковідома “Долина нарцисів”, заповідна площа, якої становить 256, 5 га.
Із загальної кількості 1950 представників рослинного світу Карпатських гір у заповіднику виявлено 868 видів, у тому числі 52 рідкісних.
В Угольсько-Широколужанському масиві заповідника знаходяться майже незаймані праліси, надзвичайно цінні у ботаніко-географічному відношенні. Для них характерні майже всі представники середньо гірської і гірської дендрофлори Карпат, серед яких чимало реліктів – тис ягідний, яловець козацький, смерека звичайна.
Найціннішим є Угольське заповідне лісництво, широковідоме як заповідний масив під назвою “Уголька”, оскільки він розташований між двома річками Великою і Малою Уголькою. Висота букових дерев тут сягає 40-50 м, а товщина стовбура – 2м. На деяких ділянках тут збереглися незаймані реліктові букові ліси з окремими деревами тису ягідного, яких тут на площі 100 га налічується до 1500 екземплярів. За ареалом і кількістю дерев тису ця ділянка друга в Карпатах після “Княждвірської дачі” в Івано-Франківській області.
В районах заповідного масиву можна зустріти виходи на поверхню юрських відкладень вапняків у вигляді скельних утворень різноманітних незвичних обрисів. На його території багато рік, у яких водиться форель.
Місцями у скель або і на рівних ділянках можна натрапити на ями які ведуть до карстових печер. Слід зазначити, що на території заповідника розташований карстовий район Українських Карпат. Особливо сталостатовим вбранням відзначаються печери “Молочний камінь”, “Гребінь”, а най
Широколужанське заповідне лісництво знаходиться на південних схилах полонини Красна, між хребтами Щербань (1171 м), Шавна (1282 м) і вершиною Топаги (1552 м). На відміну від “Угольки”, де букові праліси зростають на вапняках, широколужанські бучини в основному займають карпатські фліші, де місцями на поверхню виходять вулканічні породи, які поволі вивітрюються, утворюючи скелі з гострими піками.
На території “Широкого Лугу”, в урочищі “Ялинкуватому”, збереглася група дерев смереки відокремлена від суцільного її ареалу в Карпатах. Про аборигенність смереки свідчить фітоценотичний склад асоціацій, в якій багато типових бореальних елементів флори.
В місцях, де ґрунтові умови кращі для росту і розвитку дерев, у надсадженях зменшується доля смереки і водночас збільшується кількість ялиці і бука, внаслідок чого утворюються високопродуктивні буково-ялицеві реліктові угрупування.
Дуже пересічний рельєф, наявність скельних утворень, гірської річки Лужанки – всі ці фактори сприяють розмноженню тут карпатської фауни. В лісах водяться ведмеді, олені, козулі, дикі свині, куниці лісові, білки, зайці, рисі, вовки. З птахів – вальдшнеп, нурець великий, сова сіра і бородата, сич волохатий, дятел та ін. В річці Лужанка водиться форель.
Чорногірське заповідне лісництво розташоване на південно-західному макросхилі хребта Чорногора, на висотах від 950 до 2061 м над рівнем моря. На території заповідного лісництва безпосередньо до гори Говерли прилягають 500 га охоронної зони заповідника.
Основні типи гірської рослинності представлені буково-смерековими, смереково-буковими та ялицевими лісами. Є угрупування сосни гірської, вільхи зеленої, ялівцю сибірського, родендрона кочі, на більших висотах – альпійські луки.
Верхній гірський лісовий пояс у заповідному лісництві досягає висоти 1500-1600 м над рівнем моря. Тут переважають хвойні – смерека звичайна, ялиця біла. Супутниками смереки є явір, клен, в’яз, іноді бук. На крайній межі поширення лісу смерека змінюється криволіссям із сосни гірської. Ліси відзначаються високою продуктивністю, висота дерев – 37-40 м.
На висоті 1600-1850 м над рівнем моря ліси переходять у субальпійський рослинний пояс, де ростуть сосна гірська, вільха, яловець сибірський. На верхній межі цього поясу збереглися найбільші ділянки карпатсько-балканського ендемічного виду – родендрону кочі. Велику наукову цінність являють і наскельниця лежача та водянка чорна. Важливе значення має тирлич жовтий, який занесений до Червоної Книги України. На висотах від 1800 до 2061 м простягається альпійській пояс, де можна знайти ситника тритоздільного, осоку зігнуту і вічнозелену, селерію Більця.
Третій заповідний масив “Долина нарцисів” – розташований у долині річки Ріка, поблизу м. Хуст. Характерним для масиву є унікальні природні зарості, на порівняно обмеженому ареалі, нарциса вузьколистого – гірського євроазіатсько-карпатсько-балканського виду. Серед суцільних заростей нарциса зустрічаються і шафран Гейфеля, білоцвіт весняний, собачий зуб та ін.
Видовий склад флори Карпатського державного заповідника досить великий. Крім 868 вищих рослин, тут виявлено близько 500 видів листяних мохів і 800 видів лишайників. Заповідник з одним з найбільш цінних природних комплексів і в зоогеографічному відношенні. Тут збереглися і такі хижі звірі як карпатський бурий ведмідь, рись, куниця лісова, лисиця, вовк, борсук, лісовий і європейський кіт, який занесений до Червоної Книги України та ін.
Значний науковий інтерес являють і тритон карпатський та полівка, занесені до Червоної Книги України, білка карпатська, європейський карпатський заєць. У заповіднику зареєстровано 180 видів птахів, у тому числі 58 осілих, 85 тих , що тут гніздяться, 32 – залітних, 3 види , що зимують, 2 – зустрічаються під час перельотів.
Карпатські водойми населяють понад 50 видів риб – балканська морена, карпатський пічкур, угорська мінога, чехоня, дунайський лосось, струмкова форель.
Карпатський державний заповідник – не просто природній музей незайманої природи, а й дуже цінна природна лабораторія, де проводять глибокі наукові дослідження. Під Говерлою, полонині Пожежівська, знаходиться високогірна наукова база, підпорядкована Академії наук України. Наукові працівники Карпатського заповідника, ведуть роботу у напрямі комплексного вивчення екологічних систем низькогір’я і високогір’я Українських Карпат. Визначаються шляхи і методи збереження, відтворення і поширення представників Карпатської флори. Розробляються заходи, спрямовані на збільшення поголів’я і розширення ареалу та раціональне використання карпатського благородного оленя, диких кіз. Вивчаються гідрологічний режим території, методи охорони гірсько-лісових ґрунтів, ефективного ведення лісового господарства, боротьби з катастрофічними явищами природи (повені, селеві потоки, зсуви, вітровали, сніговали). Цим самим Карпатський державний заповідник, який підпорядкований Міністерству лісової і деревообробної промисловості України, сприяє збереженню і примноженню багатств природи Карпат.
Використана література
Природоохоронні території України/. Є. В. Качаловський, К. М. Ситник; за редакцією Д. Й. Проценка. – К.: Урожай, 1997р. – ст.85-90.