Реферат на тему:
“Податок на нерухомість в Україні: джерело бюджетних доходів чи інструмент соціального вирівнювання”.
План
1. Вступ.
2. Основна частина. Податок на нерухомість: зміст, база оподаткування, пільги та основні принципи.
2.1. Податок на нерухомість: об’єкт оподаткування, його складові.
2.2. Основні принципи оподаткування. Ставки податку.
2.3. Методи оцінки ринкової вартості об’єктів нерухомості, база оподаткування.
2.4. Схеми надання пільг.
3. Висновок.
Література.
Вступ
Перехід до ринкових відносин змушує нас звернути пильну увагу на економічний досвід розвитку закордонних країн, зокрема в області фінансів. Особливе місце тут займає податкова система - найважливіший інструмент державного економічної політики і регулювання ринкових відносин. Податки стимулюють або, навпаки, обмежують розвиток окремих галузей, створюють передумови для зниження витрат виробництва й обертання приватних підприємств і фірм, підвищення їхньої конкурентноздатності на світовому ринку. Державними і муніципальними органами здійснюється значна частина капітальних вкладень в економічну інфраструктуру - будівництво та утримання транспортних комунікацій, ліній зв'язку, систем промислового водопостачання, очисних споруджень, підготування земельних ділянок до промислової забудови та ін. Ці вкладення не розраховані на одержання прибутку, але непрямим шляхом забезпечують підвищення її для приватного капіталу та відіграють роль одного з найважливіших чинників розвитку і регулювання економіки.
Згідно проекту Податкового кодексу, який знаходиться на обговоренні і затвердженні в Верховні Раді України одним із податків для поповнення держскарбниці, кошти від якого планується направляти на розвиток будівництва в тому числі стимулювання будівництва на селі є податок на нерухомість. Але законодавча база нового податку настільки недосконала, що подарує українському платникові податків безліч “сюрпризів”. Левову частку роботи по розробці законодавчої бази податку взяла на себе ДПАУ та Мінфін.
Ввести податок на нерухомість одним махом поки що не вдалося жодній країні в світі. Нинішній вітчизняний ринок нерухомості далекий від існуючих в розвинених країнах, де існує інфраструктура, яка обслуговує всіх його учасників. Більшість наших об'єктів господарювання не можуть легально продати свою власність. Земля під приватизованими об'єктами не належить на правах власності суб'єктам господарювання, які володіють цим майном. А без ринку не може бути і реальної вартості об'єкта оподаткування, і будь-які керівні методики оцінки не зможуть адекватно і точно відобразити вартість об'єктів нерухомості. Приклад цьому, вартість будівель та споруд, які реєструють наші бюро технічної інвентаризації. Мало ймовірно, що в сьогоднішній ситуації можна буде швидко та ефективно, а головне - більш-менш справедливо, провести ринкову оцінку всіх об'єктів нерухомості України з метою їх оподаткування.
Передбачається, що бюджет 2003 року буде формуватися на новій податковій основі. З урахуванням того, що населення в нас все ж є основним платником податків, є офіційна інформація на кожного громадянина України. Автори нового податкового кодексу передбачають ввести спеціальний податок на нерухомість, тобто житло, з фізичних осіб. При цьому ж, звичайно, всі - як прихильники так і противники - побоюються соціальних наслідків і поки що не можуть точно сказати, хто повинен платити повністю, а хто буде пільговиком. Хоча виходити лише із метражу, який припадає на мешканця, і не враховувати інших особливостей нерухомості, а також умов проживання громадян - нонсенс. До того ж треба .приймати реалії життя - майже третина населення України не взмозі навіть Доплачувати квартплату.
2. Основна частина. Податок на нерухомість: зміст, база оподаткування, пільги та основні принципи.
2.1. Податок на нерухомість успішно застосовується в багатьох країна світу. Найбільш яскравим прикладом може бути Канада, де надходження від оподаткування нерухомості в окремих провінціях складають близько 40% прибуткової частини бюджету.
Під об'єктом оподаткування, як правило, розуміється в сукупності земляка розміщені на ній будівлі і споруди, в тому числі - незавершене будівництво. Оскільки окремо земля рідко є предметом продажу, проте у вартості будь-якого об'єкта (будинку, квартири, магазину, ресторану, складу) у значній мірі враховується місце розташування, то система оподаткування автоматично враховує такий показник, як вартість землі.
Другою важливою складовою податку на нерухомість є ринкова вартість самого об'єкта, застосування якої більш справедливе на ринку нерухомості, ніж часто сьогодні використовувана балансова вартість. Ще одна особливість податку на нерухомість - те, що, як правило, ставка податку єдина для всіх видів нерухомості, проте частка у вартості об'єкта, яка підлягає оподаткуванню, дуже відрізняється в залежності від способу використання даного об'єкта нерухомості Тобто оподатковувана база значно змінюється від того, наприклад, чи належить об'єкт нерухомості до житла, об'єктам соціально-культурного призначення, промисловим чи комерційним організаціям.
2.2. Вилучення великої суми податку за дорожчий об'єкт, що вигідно розташований, визначає розмір оподаткування більш справедливим чином, аніж інші види платежів. Світовий досвід також виробив основні принципи, які дозволяють організовувати оподаткування найбільш раціональним і чином. Ці принципи так чи Інакше знайшли відображення в законодавстві більшості країн. До них можна віднести, зокрема, наступне:
- об'єктом оподаткування, як правило, виступають земля, будівлі та споруди, оскільки їх на відміну від рухомого майна відносно легко виявити та ідентифікувати; - в якості основи для обчислення бази податку частіше за все виступає ринкова вартість об'єктів, які оподатковуються, що стимулює їх найбільш раціональне економічне використання;
- при визначені вартості нерухомого майна звичайно використовується не індивідуальна оцінка кожного окремого об'єкта, а масова оцінка на основі застосування стандартних процедур розрахунку вартості об'єкта з метою оподаткування. Це дозволяє оцінити велику кількість об'єктів при відносно невеликих витратах.
- пільги надаються або соціальне незахищеним платникам податку, або за типами нерухомості, які забезпечують здійснення суспільне корисних видів діяльності, або по об'єктам, які перебувають в державній (муніципальній) власності. Перевага звичайно віддається пільгуванню об'єктів (типів нерухомості), а не платникам податків.
Що ж стосується ставок податку, то тут все залежить від конкретної законодавчої та економічної практики в тій чи іншій країні. В залежності від встановленого юридичного способу визначення ставки податку, розрізняють фіксовані та перемінні (бюджетні) ставки При цьому не можна завчасно визначити розмір податкових надходжень, оскільки величина оподатковуваної бази із року в рік змінюється. Такий порядок встановлення вставок прийнятий у Великобританії, Індонезії, Чилі, Швейцарії, Південній Кореї, Японії. В інших країнах (Австралії, Канаді, Нідерландах, США, Франції, Швейцарії) місцева влада планує ставку податку на нерухомість, виходячи із передбачуваних бюджетних витрат та величини існуючої оподатковуваної бази. Ставка податку, таким чином, є перемінною величиною. При цьому в одних випадках, як, наприклад, в Швейцарії та Нідерландах, місцева влада наділена найбільш широкими повноваженнями у виборі розміру ставок. В більшості ж Інших випадків діють загальнодержавні і регіональні нормативні акти, які обмежують мінімальну чи максимальну величину вставки Конкретний розмір ставки може змінюватися за країнами від часток відсотка до 7-10% при коефіцієнтах оподаткування 20-100%. Логічно, якщо податок на нерухомість історично вводився одночасно із відміною інших майнових податків, то ефективна ставка нового податку вибиралася з урахуванням необхідної компенсації відмінених видів платежів.
2.3. Методика визначення вартості грунтується або на порівнянні продаж, тобто вивченні цін ринкових угод (Австралія, Данія, Швеція, а також Індонезія та Японія - для земельних ділянок), або на капіталізації прибутку від потенціального використання нерухомості (Швейцарія, Данія, Швеція), або на затратному методі - розрахунку витрат, які були б необхідні для відновлення даного об'єкту нерухомості (Індонезія, Японія, Південна Корея), поєднання всіх трьох перерахованих методів використовують в США, Канаді, Нідерландах.
Що стосується використання методів аналогового підходу для оцінки ринкової вартості об'єктів нерухомості, яка передбачена в проекті нового і податкового кодексу, то його теж буде важко застосовувати у зв'язку із відсутністю даних продажу тих чи інших типів нерухомості.
На кого покладуть почесний обов'язок розробити методику оцінки вартості об'єктів, залишається загадкою. ДПАУ від цього відхрещується Податківців можна зрозуміти: ну немає в них, за словами заступника голови ДПАУ Олексія Шитрі, «фахівців, у смислі інженерів-будівельників». та й податкову політику проводить усе-таки Мінфін. «Ще 1996 року коли велися перші розробки, цілком ясно й зрозуміли було сказано і у нас є Держкомітет з будівництва й архітектури, який повинен дати методику оцінки будівель і житла. Є в нас Мінекономіки, будь ласка, нехай сідають поруч і творять. Податкова адміністрація до цього не буде причетна. Навіщо най це потрібно?» — поділився своїми міркуваннями пан Шитря.
Річ, власне, не у відсутності документа як такого Зрештою, методика —лише нормативний акт. під тиском обставин він може видозмінюватися. Але, попри всю свою важливість (а методикою справді можна «зарубати» весь позитив, який, певне, в майбутньому закладуть у цю статтю Кодексу).. впровадити її в текст «податкової конституції» не бачиться можливим. Це раз. Затвердити нову методику хоч наступного дня після набрання кодексом чинності — як кажуть, було б бажання.., Це два Тому, хоч скільки натякали деякі депутати та свідома громадськість, що, мовляв, годилося б і сам документик мати перед очима, податок на нерухомість приречений прийматися за принципом «кіт у мішку». Якщо звісно, не виписати гранично просто, зрозуміло й недвозначно всі норми стосовно оцінки в самому Податковому кодексі. Поки що ця частина законопроекту має низку нестикувань, а цапом відбувайлом, котрий відчує їх повною мірою, буде той самий платник податків.
Йдеться про розрахунок бази оподаткування будівель (ст. 6026). Оскільки на ній, у принципі, зав'язана та сума, яку платникові податків доведеться пожертвувати бюджетові, наведемо її майже повністю.
«...(1) База оподаткування будівлі розраховується окремо по кожнім будівлі та обчислюється шляхом множення плоті будівлі у відповідних одиницях виміру (квадратні метри) на середню вартість одиниці виміру будівлі, визначену на 1 січня поточного року, або на середню вартість одиниці виміру нової будівлі.
(2) Для оцінки середньої вартості одиниці виміру будівлі використовується метод аналогій, за яким середня вартість одиниці виміру будівлі встановлюється на підставі оцінки середньої вартості одиниці виміру площі будівлі, аналогічної оподатковуваній, залежно від матеріалу, з якого виготовлені стіни, місця розташування, призначення будівлі та інших факторів її оцінки.
1. Розмір середньої вартості одиниці виміру площі будівлі залежно від матеріалу, з якого виготовлені стіни, місця розташування, регіону, чисельності постійних жителів населеного пункту встановлюється органами місцевого самоврядування за методикою оцінки, яка затверджується Кабінетом Міністрів України...
(3) Середня вартість одиниці виміру нової будівлі розраховується шляхом ділення загальної вартості будівництва на загальну площу будівлі.
(4) База оподаткування будівель визначається платниками податку самостійно”.
Судячи з розшифровки, доданої до новації, йдеться зовсім про інше. З фіскальною метою знаходять будиночок, «аналогічний до оподатковуваного»;
визначається його середня вартість, що й додається до оцінюваного об'єкта, з поправкою на супутні чинники (кількість жителів у даному населеному пункті, місце розташування; будматеріали; призначення будівлі та ін.). Зрозуміло, що ринком тут і не пахне.
Цікаво, хто й яким чином вибиратиме еталон для порівняння? Яким чином враховуватиметься місце розташування будівлі, коли навіть землю, на якій вона стоїть, збираються оподатковувати «за твердим карбованцем»? Насторожує наявність туманних «інших чинників» оцінки. «Це дуже зручне словосполучення. У двох однакових мазанках можна знайти стільки “інших чинників”, що один платитиме 5 копійок податку, з інший - 5 гривень. Усе залежатиме від того, в яких конкретних взаєминах державна людина-оцінювач перебуватиме з власником нерухомості», - висловлює занепокоєння гендиректор Асоціації « Укорконсалтинг » Віталій Маргуліс.
Другий аспект. Якщо в словосполу
«У моїй практиці був вкладок: продавалася чотирикімнатна квартира в центрі Києва, вул. Ярославів вал; її ринкова вартість становила 80 тис. дол. (саме таку суму за неї виклав покупець); оцінка БТІ дорівнювала 17 грн. Приклад інший: будиночок у Києво-Святошинському районі, у Богом забутому місці, на 10 «сотках» (плюс зручності на подвір'ї); оцінка БТІ - 16 тис. грн. (на той час це були пристойні гроші, близько 8 тис. дол.) . Ринкова вартість цього об'єкта , не перевищувала 3 тис. дол.», - розповідає віце-президент Асоціації ріелтерів України Олександр Бондаренко.
Як бути? Можна скористатися одним з методів оцінки ринкової вартості нерухомості. Їх існує чимало, найпоширенішими (крім згаданого методу аналогів продажу) є методи заміщення (скільки коштує побудувати такий самісінький будинок) і капіталізації (який прибуток можна одержати з цієї будівлі протягом такого-то часу). У кожного з них є свої «за» і «проти». І спільний «мінус»; чиновницький суб'єктивізм на місцях.
«На моє глибоке переконання, експертна оцінка в цій справі просто неприпустима. Треба брати ту оцінку нерухомого майна, що дасть БТІ. Хто сьогодні може сказати, не ризикуючи помилитися, ринкова вартість уже цілком амортизованого “сталінського” будинку. Підхід буде таким: жити можна – отже, він стільки коштує. Справді, будинки в центрі міста мають цілком благополучний зовнішній вигляд. А що там усередині? Який рівень комфортності? Будинок уже повністю “зносився”, вартості не має. Не можна все підряд підганяти під атрибутику ринку”, - вважає В.Маргуліс.
Ламати списи навколо методів оцінки перш ніж “ДПАУ з товаришами” визначається з вибором – зайве. Але залишивши за державою повну свободу дій (спочатку – приймемо закон, а там – подивимося, що саме оподатковувати ) – це занадто.
Земля і люди.
Вельми цікава, на наш погляд, концепція роздільного оподаткування землі та будівель. “Автори цієї ідеї, напевно, гадають, що будівлі можуть існувати в повітрі. Таке “диво” може бути тільки в нас”, - заявляє Віктор Пинзеник. До чого це може призвести, судіть самі.
На жаль, визначити вартість землі без ринку практично неможливо. Поки не почнуть продавати землю, говорити про достовірну методику визначення її вартості не можна. Але можна спробувати тарифи на землю тільки в тому разі, коли потрібна база оподаткування, а не істина... Але найжахливіше, що землю і все побудоване на ній (так зване поліпшення) збираються оподатковувати окремо одне від одного, - коментує ситуацію президент українського інституту оцінки, директор компанії “Промислова нерухомість” Людмила Симонова. – Нерухомість – це земля з поліпшенням. Сьогодні в багатьох регіонах (за винятком, мабуть, тільки Києва, Дніпропетровська й Одеси) вартість будівництва перевищує вартість нерухомості; будівництво при цьому практично не ведеться.
Проте і без прив’язки до землі архітектурних викрутасів запропонований механізм оподаткування земельних ділянок є досить спірним. Зокрема, у ст. 6001 зазначено, що грошова оцінка ділянки є капіталізований рентний доход з неї. “Достовірність сумнів в усіх, хто бодай поверхово ознайомлений з азами економічної теорії. Водночас базу оподаткування збираються визначити адміністративним шляхом, відштовхуючись від методики Кабміну. Як свідчить практика, такий підхід характеризується значним суб’єктивізмом і може спричинити безліч незручностей, властивих бюрократичній системі” – зазначають експерти патронованого паном Пинзеником інституту реформ.
Виникають і суто побутові запитання. Не зовсім зрозуміло, як стягуватиметься податок на земельні ділянки під багатоквартирними будинками (у пропорційному відношенні, як доважок до плати за комунальні послуги, з урахуванням частки неприватизованих кварти чи без нього).
Якщо цей момент буде упущений, додумувати його доведеться на місцях.
Не може не привернути до себе уваги шедевр зі ст. 6005, як-от: громадяни - власники майна визнаються платниками податку незалежно від того, яким чином вони «здійснюють володіння, користування або розпорядження» нажитим добром; «...відсутність у зазначених осіб документів, які підтверджують право власності на зазначене майно, не може бути підставою для невизнання цих осіб платниками податку за це майно, якщо фактично ці особи володіють, користуються та розпоряджаються ним”.
Ідея зрозуміла: найчастіше власність особи нажита несправедливим шляхом; оформлена на підставних осіб. А щоб податок платив (точніше, не платив) не зіц-голова фунт, податковому інспекторові дається право особисто вирішувати, хто й чим володіє. Яким чином новоявлені шанувальники дедуктивного методу знаходитимуть «фактичного» власника, на сказано.
2.4. Схеми надання пільг також можуть різнитися. Наприклад, в Данії, Південній Кореї, Чилі, Швеції, Японії пільги, які надаються, належать лише до об'єктів нерухомості, але не платникам податків. В інших країнах є поєднання одного та іншого, хоча в основному все одно пільги поширюються на об'єкти. До пільговиків належать пенсіонери та інваліди, окрім цього, в деяких країнах при наданні пільг враховується рівень прибутків платників податків. До видів нерухомості, які повністю або частково звільняються від сплати податків, в більшості країн належать об'єкти культури, освіти, державного управління, релігійних установ. Звільнення від оплати податків може надаватися і на фіксований термін із метою стимулювання певних видів діяльності. Так в Чилі, Швеції, Японії та двох штатах США пільги по новобудовах надаються протягом кількох років, а в Нідерландах - на період будівництва споруди.
Віддамо належне авторам українського Податкового кодексу законопроекту. Рядовий громадянин, що тулиться в «хрущобах» і залізобетонних «казематах» епохи розвиненого соціалізму, так само, як і шестисотковий «фазендєйро» де-небудь у глибинці, може спати спокійно: податок на нерухомість його, практично, не торкнеться. Щедрою рукою від земельної податі пропонується звільнити інвалідів першої та другої груп, «опікунів» трьох і більше неповнолітніх дітей, ветеранів війни та іже з ними. «офіційно постраждалих» чорнобильців, а також пенсіонерів. Щодо будівель (житлових будинків, квартир, садових будиночків, дач, гаражів та інших намертво прикріплених до земної поверхні споруд), пільги планують надавати не «подушно», а «пометражно».
Пільговий метраж прямо залежатиме від місця проживання й сімейного «поголів'я». У населених пунктах, де постійних жителів 50 тис. і більше, неоподатковуваний мінімум становить 21 кв. метр загальної площі на людину плюс 10,5 кв, метрів на сім'ю, але не менше 80 кв. метрів у разі проживання самотньої особи чи двох осіб пенсійного віку. Якщо ваших земляків менше, ніж 50 тис., то й пільги більші: 40 кв. метрів загальної площі на людину плюс 10,5 кв. метрів на сім'ю, відповідно, для самотніх і літнього «твікса» — не менше 120 кв. метрів. Знову ж. є пільга для власників садових будиночків: при розрахунку бази оподаткування — геть 80 кв. метрів загальної площі об'єкта. Понад те, законотворець врахував становище «постійно проживаючого» сільського громадянина й виключив із «рухливого» податку хлів, сарай, льох та інші будівлі.
Коли вірити статистиці у приватній власності 15 млн 623 тис. 039 постійних жителів» України (без урахування приватного сектора в містах) перебувають 743 972 823 кв метрів загальної і 491 989 443 кв метрів житлової площі. Це за даними на 1998 рік «цифри хоча й не першої свіжості, але останні за 1999-и звіт просто не складали, а якщо врахувати що рух житлового фонду, за визнанням Держкомстату не перевищує 0,4% на рік позаторішні цифри ще не встигли обрости мохом) Загалом сяк-так народ житлом забезпечений: на кожного «постійного жителя» припадає майже 50 кв метрів загальної і 30 - житлової площі (знову ж, ідеться лише про приватну власність, частка якої в житловому фонді країни 74%)
Є цілком резонні питання.
По-перше, невиразне бажання підтримати провінційного (у доброму значенні цього слова) жителя вилилося в по зовсім зрозумілу диференціацію населених пунктів. Виходить, у місті з населенням 49 тис людина може мати особнячок площею 120 кв метрів і не платити за нього а в сусідньому, до болю схожому райцентрі де мешкає вже 51 тис треба сплачувати за квартиру площею понад 80 “квадратів”. Щонайменше нелогічно. Якщо держава з допомогою податку на нерухомість збирається стимулювати сільське будівництво, то про це треба й говорити не соромлячись провести диференціацію не за кількістю жителів, а за типом населеного пункту – місто, село.
По-друге дивує критерій, що встановлює неоподатковуваної площі. Пільги фактично надаються тільки самотнім (одна людина) чи пенсіонерам (двоє чоловік). А якщо в квартирі мешкає молода сім'я? А коли пенсіонерів троє? І чому жити самому на 80 кв метрах має бути менше обтяжливе, ніж утрьох?
Крім цього ще є безліч відкритих і не вияснених питань в пільгу ванні щодо податку, що розглядається.
3. Висновок.
“Якщо законопроект приймуть у тому вигляді, в якому ми зараз його бачимо, наслідки будуть гнітючі. По-перше, під один гребінець потраплять усі – від багатих і “середнячків” до рядових, малозабезпечених громадян (хто по справжньому обтяжений нерухомістю та грошима, зможуть вислизнути. Багатьох законних пільговиків спочатку оштрафують: поки народ розбереться, що для отримання належних пільг треба подати відомості до 1 лютого... Найгірше буде тим, хто живе в приватному секторі: доведеться ковтати глухі сльози образи за оподаткування будинку, який споруджували власними руками дід, батько і вся рідня.
По-друге, у місцевої влади немає й не буде стимулу розвивати ринок, знімати бар’єри для підприємництва, а тільки один стимул – дерти три шкури з тих, хто не може відбитися. Адже розвиток ринку нерухомості – це непрямий показник ділової активності в регіоні, і якби базою оподаткування була реальна ринково вартість нерухомості, то місцева влада б зацікавлена в її зростанні. А так вони одержують свій податок, незалежно від стану ринку”, - вважає Людмила Симонова.
З розповідей оцінювачів, у розвинених країнах діє механізм “масової оцінки” (не плутати з аналогічним терміном із приватизаційної обойми). Місцеві власті оголошують тендер і вибирають фірму, яка розробляє методику розрахунку ринкової вартості й коефіцієнти зміни вартості для цього регіону (залежно від місця розташування, якості нерухомості тощо). Потім до справи підключається “глас народу” – методика публікується й широко обговорюється в пресі. Останнє вагоме слово за місцевою владою. Після затвердження методики й коефіцієнтів відібраний муніципалітетом сертифікований оцінювач, пройшовшись по кадастрах, здійснює оцінку нерухомості, про що й повідомляє її власників. Останні мають право її оскаржити.
Розвинуті країни створили таку систему оподаткування нерухомості, при якій її власникам просто невигідно ухилятись від сплати податків. Ставки податків, як правило, не дуже високі. Зрозуміло, що для цих цілей створені сучасні інформаційні системи обліку бази оподаткування нерухомості, яка ґрунтується на її оцінці та реєстрації.
Податок на нерухомість вводився з одночасною відміною існуючих майнових платежів (податок на майно фізичних осіб, податок на майно підприємств, плата за землю). Податок на нерухомість повинен забезпечувати достатній і стійкий рівень надходження у місцеві бюджети, оскільки саме нерухоме майно є найбільш стабільним об'єктом оподаткування порівняно з іншими видами активів чи прибутків. Саме оцінка нерухомості для оподаткування за її ринковою вартістю веде до зростання податків на більш дорогі будівлі і землю, що стимулює їх раціональне використання, примушуючи тих власників, які використовують , нерухомість неефективно, передавати її в руки тих, хто зможе П 1 використовувати з найбільшою вигодою.
Податок на нерухомість потрібен для стимулювання розвитку нового будівництва, ремонту аварійних будівель і споруд, зносу не використовуваної нерухомості, економічного розвитку країни.
Наша країна повільно, проте впевнено входить в міжнародний ринок нерухомості. Про це свідчить уже існуючий інтерес закордонних підприємців до купівлі квартир, офісів та інших об'єктів у великих містах. Тому наша податкова система повинна відповідати світовим стандартам. Разом із тим досвід показує, що просто скопіювати хорошу систему оподаткування нерухомості неможливо в силу місцевих особливостей і традицій.
Література
1. Булатов А. Налоговые Гавани и оффшорные центры Европы. // Внешняя торговля, 1992, №11-12.
2. Улыбышева Е.Н. Гармонизация в налоговой сфере ЕС: влияние на международные связи. // Мировая экономика и международные отношения, 1995, №4.
3. Черник Д. Налоги в странах с развинутой экономикой. // РЭЖ, 1992, №7.
4. Міжнародний суспільно-політичний тижневик «Дзеркало тижня”.