Модель грошового обороту. Грошові потоки та механізм їх балансування
.
Більш детально визначити особливості і закономірності грошового обороту можливо на його моделі, побудованій за схемою широко відомої в західній літературі моделі кругообороту доходів та продуктів.[1]
Модель відображає рух доходів і витрат чотирьох груп суб’єктів грошового обороту: фірм, сімейних господарств, державних структур /уряду/, фінансових посередників. Все розмаїття доходів і витрат кожної групи суб’єктів обороту згруповане в декілька економічно обособлених основних грошових потоків, які опосередковують відносини між цими групами суб’єктів. Грошові платежі здійснюють також між окремими суб’єктами внутрі кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами тощо. Вони становлять значну частину сукупного грошового обороту, проте в даній моделі ми змушені від них абстрагуватися.
Поскільки більшість відносин між економічними суб’єктами здійснюється через ринки, в моделі виділено 4 види ринків: ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт; ринок ресурсів, на якому фірми купляють необхідні для забезпечення виробництва ресурси /робочу силу, земельні ділянки, будівлі, тощо/; грошовий ринок, на якому реалізуються вільні грошові кошти; світовий ринок. Грошові потоки пов’язують між собою не тільки всі групи економічних суб’єктів, а й усі види ринків, забезпечуючи тим самим функціонування єдиного ринкового простору країни.
З метою спрощення схеми грошових потоків при побудові моделі грошового обороту зроблено декілька умовних допущень, які не відповідають реальним умовам перехідної економіки України.[2]
Найбільш істотними допущеннями є:
1/ в економічній системі панує приватна власність, тому всі виробничі ресурси є власністю сімейних господарств, які продають їх через ринок ресурсів фірмам;
2/ з тієї ж причини самі фірми знаходяться у власності сімейних господарств і тому весь прибуток фірм надходить останнім у вигляді дивідендів як плата за ресурси;
3/ у зв’язку з допущенням 2/ уряд ожержує всі податкові надходження тільки від сімейних господарств і в моделі врахована тільки їх чиста сума /чисті податки/, тобто за винятком трансфертних виплат їм з державного бюджету;
4/ уряд має можливість всі свої витрати, які не покриваються надходженнями чистих податків, забезпечити за рахунок коштів, які позичає на внутрішньому грошовому ринку, тобто не вдається до емісійних кредитів центрального банку чи запозичень на світовому ринку;
5/ у зв’язку з допущенням 2/ фірми всі свої інвестиційні потреби, пов’язані з розширенням виробництва, задовольняють за рахунок мобілізації коштів на внутрішньому грошовому ринку;
6/ у потоках, що відображають рух заощаджень сімейних господарств, враховані чисті заощадження та кредити, тобто за винятком зустрічних потоків, пов’язаних з поверненням позичок та вкладів, а також зі сплатою процентів;
7/ у потоках, що пов’язують внутрішній ринок з світовим, відображені тільки платежі, що опосередковують чистий експорт чи чистий імпорт.
З урахуваннням названих семи допущень модель сукупного грошового обороту можна побудувати у вигляді кругообороту доходів і витрат /див. схему 1/.
В наведеній моделі сукупного грошового обороту виділено 16 окремих грошових потоків. Першим /під номером 1/ визначено сукупність платежів /витрат/ фірм, пов’язаних з купівлею виробничих ресурсів, перш за все робочої сили, земельних ділянок, споруд, інших засобів виробництва. Назустріч цьому потоку грошей рухаються в напрямку фірм куплені ресурси, що позначено переривистою лінією. Звичайно, щоб цей потік відбувався, фірми повинні мати необхідну кількість грошей. Звідки вони їх беруть? В попередньому параграфі ми вже розглядали це питання стосовно до кругообороту індивідуального капіталу. Тому припустимо на цьому етапі аналізу, що фірми мають гроші і успішно оплатили всі покупки виробничих ресурсів. Прослідкуємо подальший рух грошей в моделі.
Результатом грошового потоку № 1 відбудеться реалізація ресурсів, запропонованих на ринок сімейними господарствами, та зформуються грошові доходи останніх, які відображені в моделі як потік № 2. В цьому потоці враховані такі види доходів сімейних господарств: заробітна плата, гонорари, виручка від продажу матеріальних цінностей /сільськогосподарської продукції, земельних участків, будівель тощо/, рента, доходи по акціях, паях та ін. В сукупності вони складають національний доход країни.
В подальшому національний доход розподіляється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Переважна його частина витрачається сімейними господарствами на споживання, в зв’язку з чим оплачуються покупки продуктів на внутрішньому ринку продуктів і на світовому ринку. Ці платежі створюють потоки №3 та № 10. Певна частина національного доходу сплачується сімейними господарствами уряду у вигляді податків, що створює потік № 4. Цей потік істотно відрізняється від попередніх потоків ¾ він не супроводжується зустрічним переміщенням реальних цінностей,[3]
тобто він відноситься до групи фінансово-кредитних потоків. Не витрачена на споживання та сплату податків частина національного доходу становить заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок і створюють потік № 5.
Заощадження населення в даній моделі виступають єдиним джерелом надходження коштів на грошовий ринок, а отже ¾ єдиним джерелом інвестування розширення виробництва в секторі “фірми”. Це зумовлено тим, що, згідно принятого нами допущення, весь прибуток фірм надходить сімейним господарствам як їх власникам у вигляді дивідендів і процентів, тобто включається до складу національного доходу. Тому у фірм не залишається коштів для розширення свого капіталу і вони мобілізують їх на грошовому ринку.
В зв’язку з цим формується грошовий потік № 7, в якому враховані кредити, одержані фірмами у фінансових посередників, доходи від емісії цінних паперів /акцій та облігацій/.
Мобілізовані на грошовому ринку кошти фірми інвестують на розширення виробництва, для чого витрачають їх на покупку необхідних матеріальних цінностей /будівельних матерівалів, обладнання, пристроїв тощо/. У зв’язку з їх оплатою формується новий грошовий потік № 7.
До послуг грошового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат. Розміщуючи на грошовому ринку свої зобов’язання /облігації, бонди, казначейські векселі тощо/, уряд позичає стільки грошей, скільки потрібно для оплати покупок на ринку продуктів в порядку державного замовлення. Мобілізація урядом коштів на грошовому ринку зпричинює появу грошового потоку № 8, а витрачання цих коштів для держзамовлення зумовлює формування грошового потоку № 9.
Таким чином, грошові кошти, які одержали сімейні господарства за потоком національного доходу, після розподілу і певних трансформацій, надійшли на ринок продуктів за потоками 3, 7, 9, зформувавши там відповідний обсяг попиту. Якби сімейні господарства всі покупки, пов’язані з їх споживанням, здійснили на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за вказаними трьома потоками, було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запропонованого фірмами на цьому ринку. Одержана фірмами виручка зформувала б останній грошовий потік /на схемі він позначений номером 12/, який “замкнув” би кругооборот грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого валового національного продукту і дорівнює обсягу національного доходу, відображеного в потоці № 2. Балансування вказаних потоків ¾ доходів фірм від реалізації національного продукту /№ 12/ та національного доходу, одержаного сімейними господарствами /№2/ ¾ має вирішальне значення для нормального функціонування грошового обороту і всієї економічної системи, для забезпечення сталості грошей і кон’юнктури ринку.
Проте вказане допущення можливе лише для закритої економіки. Поскільки економіка України відкрита і її зв’язки зі світовим ринком інтенсивно розвиваються, в модель введені грошові потоки, які зв’язують внутрішній оборот зі світовим ринком. Вище вже був названий один з таких потоків /№10/, який обслуговує споживання сімейних господарств за рахунок імпорту. В обсязі цього потоку сімейні господарства зменшують попит на внутрішньому ринку продуктів і переклюають його на зовнішній ринок.
Частина грошей залишає сферу внутрішнього обороту і не поступить на внутрішній ринок продуктів.[4]
Зв’язок національної економіки з світовим ринком не обмежується імпортом, а неминуче включає й експорт, завдяки якому частина виробленого національного продукту надходить на світовий ринок, минуючи внутрішній. Оплата інозменими покупцями експортних поставок фірм створює новий грошовий потік № 11, за яким у внутрішній оборот надходить додаткова маса грошей. Ці гроші можуть бути у формі національної валюти, якщо вона вільно конвертована і широко застосовується у міжнародних розрахунках, або ж у формі іноземної валюти. В останньому випадку фірми продадуть цю валюту на валютному ринку за національні гроші, внаслідок чого й збільшиться їх маса в обороті завдяки потоку 11.
Якби обсяги імпорту і еспорту в країні балансування, то балансування б грошові потоки № 10 і № 11, тобто у внутрішній оборот по каналах експорту повернулося б грошей стільки, скільки їх вибуло по каналах імпорту. Проте така рівність можлива тільки випадково. Як правило, обсяги їх не балансуються, що створює певні труднощі в грошовому обороті та в реалізації національного продукту.
Якщо обсяг імпорту перевищує обсяг експорту, то в сумі чистого імпорту відтік грошей з внутрішнього ринку за потоком 10 перевищить їх надходження з світового ринку за потоком 11. В цьому обсязі буде бракувати грошового попиту на ринку продуктів, виникнуть ускладнення з реалізацією відповідної маси національного продукту, виготовленого в країні.
Лі
1/ додатковою кредитною емісією, завдяки якій фірми та уряд зможуть мобілізувати
на грошовому ринку /потоки 6 та 8/ більше грошей, ніж туди надійде за потоком заощаджень сімейних господарств /потік 5/;
2/ залученням грошових коштів у внутрішній оборот з світового ринку.
Перший з цих способів має ті переваги, що додатковий попит можна зформувати швидко, без втрати національного продукту на виплату процентів нерезидентам. Але цей спосіб несе в собі загрозу інфляційного зростання цін. Адже в обсязі чистого імпорту зменшаться валютні запаси країни чи її національна валюта опиниться за кордоном і в будь-який час може бути використана для закупівлі національного продукту, що призведе до розбалансування попиту і пропозиції на ринку продуктів.
Тому більш надійним і доцільним, хоч і не таким оперативним і дешевим як перший, є другий спосіб ¾ залучення грошових коштів на світовому фінансовому ринку. Воно може бути здійснене у вигляді одержання позичок в іноземних банках для оплати закупок по імпорту, або шляхом продажу на закордонних ринках національних фінансових активів /акцій, облігацій тощо/, або обома способами одночасно. В усіх випадках формується новий грошовий потік № 13, за яким з світового ринку на внутрішній грошовий ринок надходить додатковий капітал. На суму цих надходжень фірми та уряд зможуть мобілізувати на грошовому ринку коштів більше, ніж туди надійшло заощаджень сімейних господарств, і збільшити свої закупки на ринку продуктів до рівня пропозиції, що забезпечить реалізацію всього національного продукту.
Якщо обсяг експорту перевищує обсяг імпорту, тобто виникає чистий експорт, то в розмірі останнього на внутрішній грошовий ринок за потоком 11 надійде грошових коштів з світового ринку більше ніж було спрямовано туди у зв’язку з оплатою імпорту /потік 10/. У зв’язку з цим у внутрішньому обороті виявиться грошей більше, ніж потрібно щоб зформувати платоспроможний попит на ринку продуктів, достатній для реалізації тої частини національного продукту, яка надійде на внутрішній ринок. Виникне загроза розбалансування попиту і пропозиції на ринку продуктів і зростання цін. Уникнути цієї загрози можливо двома способами:
1/ уповільненням руху грошей по каналах обороту, внаслідок чого додаткове надходження грошей за потоком 11 осяде в поточній касі[5]
фірм та сімейних господарств і не буде пред’явлена на грошовий ринок і не надійде на ринок продуктів. В цьому випадку нові потоки грошей не виникнуть;
2/ спрямуванням частини грошових коштів з внутрішнього грошового ринку на світовий. Воно може бути здійснене тими ж способами, якими імпортери даної країни запозичували кошти на іноземних ринках: наданням банківських позичок іноземним імпортерам та купівлею іноземних фінансових активів.
Поскільки перший з цих способів можливий за умови збільшення попиту на гроші на внутрішньому ринку, його застосування вимагає істотного покращення економічної, соціальної та політичної обстановки в країні, що мало ймовірно протягом короткого періоду часу. Тому більш реальним є другий спосіб, коли вільні кошти, перш за все валютні, розміщуються на світових ринках. Тим самим формується потік відпливу грошового капіталу за кордон, який позначений в моделі грошового обороту під номером 14.
Отже, через механізм урівноваження чистого імпорту притоком грошових коштів ззовні і чистого експорту відпливом грошових коштів за межі внутрішнього ринку досягається збалансування грошових потоків, які зв’язують національну економіку з світовим ринком і, кінець ¾ кінцем, збалансування всього грошового обороту країни.
Збалансування грошового обороту, а отже ¾ його нормальне функціонування ¾ забезпечується вирівнюванням двох ключових потоків ¾ національного доходу та реалізації національного продукту. Між цими потоками існує внутрішній зв’язок, зумовлений єдністю процесу суспільного відтворення, що створює об’єктивну основу для їх вирівнювання. Ця обставина зумовлює формування в процесі розподілу і використання національного доходу двох видів грошових потоків, які відносно національного доходу можна назвати потоками відтоку і потоками притоку грошей.
До потоків відтоку відносяться: чисті податки /потік 4/, заощадження сімейних господарств /потік 5/ та оплата імпорту /потік 10/. До потоків притоку відносяться: інвестиційні витрати фірм /потік 7/, державні закупки урядових структур /потік 9/, надходження по експорту /потік 11/. В обсязі потоків відтоку зменшується використання сімейними господарствами національного доходу на внутрішньому ринку продуктів, що звужує можливості реалізації виробленого національного продукту. В обсязі потоків притоку збільшується надходження грошей на внутрішній ринок, вони ніби-то повертаються в основне русло свого руху, що розширює можливості реалізації національного продукту. Якщо обсяги потоків відтоку і притоку грошей будуть урівноважуватися, то потоки національного доходу і реалізації національного продукту збалансуються.
Проте урівноваженість потоків відтоку і притоку грошей автоматично не забезпечується. Вона може бути досягнута тільки через механізм грошового ринку. Цей механізм виконує дві важливі для урівноваження вказаних потоків функції:
1/ трансформує заощадження сімейних господарств у нові види платоспроможного попиту /фірм та урядових структур/;
2/ завдяки коливанню кон’юнктури /попиту і пропозиції грошей/ зумовлює відтік зайвих грошей на світовий ринок або притік їх з світового ринку у випадку дефіциту пропозиції грошей.
Завдяки цим двом функціям грошовий ринок забезпечує збалансування національного доходу і національного продукту як необхідну передумову його успішної реалізації. Більш детально механізм функціонування грошового ринку було розглянуто в главі 6.
Якщо грошовий ринок не розвинутий і не виконує вказаних функцій, або виконує не повністю, то в процес балансування грошового обороту змушений втручатися центральний банк. Йому приходиться забезпечувати регулювання обороту “вручну” ¾ шляхом додаткової емісії грошей чи вилучення зайвої маси грошей з обороту надзвичайними заходами, зокрема валютною інтервенцією. В такій ситуації в моделі грошового обороту з’являється ще один суб’єкт ¾ центральний банк, та ще один грошовий потік ¾ або поновлення обороту додатковою масою грошей шляхом збільшення кредитування центральним банком комерційних банків /потік № 15/, або вилучення надлишку грошових коштів шляхом валютної інтервенції /потік № 16/. Обидва ці потоки, балансуючи оборот грошей в поточному відтворювальному циклі, несуть в собі загрозу порушення балансу в наступному циклі. Ці порушення можуть виникнути як внаслідок зміни обсягів виробленого ВНП, так і зміни співвідношення між обсягами експорту та імпорту. Якщо, наприклад, замість чистого імпорту в наступному циклі складеться чистий експорт, то з обороту прийдеться вилучати не тільки відповідну його обсягу масу грошей, а й масу грошей, яка була додатково випущена в оборот для компенсації платежів по чистому імпорту за потоком 15 в попередньому циклі.
Слід відмітити, що між потоками 13, 14, 15 та 16 існує зв’язок як між такими, що взаємно виключають один одного. Наприклад, якщо при чистому імпорті зформувався потік 13, то потоків 14 та 1 взагалі не може бути. Потік 15 може виникнути лише за умови, що обсяг потоку 13 недостатній, щоб збалансувати потоки відтоку та притоку грошей в обороті національного доходу.
Якщо ж зформувався чистий експорт, то відпадає потреба в потоках 13 та 15, а балансування буде здійснюватися потоком № 14. Потреба в потоці № 16 виникне лише за умови, що потік № 14 взагалі не був зформований, чи обсяг його виявився недостатнім для збалансування національного доходу та валового національного продукту.
В наведеній моделі грошового обороту легко розпізнати відмінності між грошовими потоками за їх економічним змістом. Потоки, що опосередковують рух реальних благ і відносяться до сектору грошового обігу, позначені двома стрілками зворотнього напрямку, одна з яких ¾ грошова ¾ сплошна, а друга ¾ реальних благ ¾ переривиста. Це потоки 1, 2, 3, 7, 9, 10, 11, 12. Решта потоків ¾ 4, 5, 6, 8, 13, 14, 15, 16 ¾ становлять фінансово-кредитний сектор, в якому можна виділити фіскально-бюджетний потік /№4/ та кредитні потоки /№5, 6, 8, 13, 14, 15, 16/. В складі цих останніх є чисто фінансові платежі, що пов’язані з придбанням права власності /у формі акцій чи іноземних валютних цінностей/.
Хоча при побудові наведеної моделі допущено цілий ряд умовних допущень в цілому вона досить грунтовно розкриває рух грошей в процесі суспільного відтворення, його послідовність, причинну зумовленість, механізм збалансування та інші характерні риси, що дає можливість глибше зрозуміти це надзвичайно складне економічне явище.
[1]
. Див. Эдвин Дж. Долан. Макроэкономика. Санкт-петербург. 1994, стр.27-51.
[2]
. Подібні допущення мають місце і в західних моделях кругообороту продуктів та доходів, проте ступінь неадекватності їх реальній дійсності в розвинутих ринкових системах значно менша, ніж в сучасних умовах України, де переважає поки що державна власність, заощадження населення та грошовий ринок розвинуті слабо.
[3]
. Про це свідчить відсутність в моделі зустрічної паралельної переривистої лінії.
[4]
. Якщо національна валюта вільно конвертована, то в обсязі оплати імпорту вона може в натурі виходити за межі внутрішнього обороту і надходити в оборот світового ринку. Якщо ж вона не конвертована чи обмежено конвертована, то імпорт оплачується іноземною валютою, яку імпортери купляють на валютному ринку, внаслідок чого відповідна її маса також залишить внутрішній оборот в потоці 3.
[5]
. Під поточною касою мається на увазі сума залишків грошей в касах та на поточних рахунках фірм та сімейних господарств.