ВСТУП
Світ знає багато шедеврів паркового ландшафтного мистецтва, і треба взяти на себе велику сміливість, щоб сказати про той чи інший парк: оце неперевершений, найкращій парк світу! Але, розповідаючи про деякі парки України, які безперечно посідають у цьому ряді, одне з перших місць, ми можемо с певністю твердити: рідко який витвір паркової архітектури, позмагається с такою кількістю легенд, та романтичних історій. І ці легенди розкриваються лише перед тими, хто вміє бачити і хоче слухати.
Важливимпоказникомзагальної культури і моралі суспільства є його ставлення до навколишнього середовища, його турбота про збереження природи і відновлення її ресурсів. Пізнаючи природу, спілкуючи з нею, люди глибше починають розуміти самих себе, виявляючи у собі багатющі резерви фізичних і духовних сил, дістаючи нові імпульси до творчості. Саме природа є тією основою, на якій формується в особи почуття прекрасного, відчуття простору і часу.
Ще за часів Київської Русі слов’яни змінювали різні природні об’єкти, що знаходились на території храмів. Заповідні гаї називалися в них “божеліссям”, “праведним лісом”, “святибором”
. В священних гаях заборонялося рубати дерева, ламати гілки, косити траву. В неналежний час туди навіть заборонялося ходити. У ті часи така заборона називалася - заповіданням. Заповідання проголошувалося урочисто, перед великими зібраннями людей. Лісові урочища обходили із священиками й образами, свяченою водою і молитвами, оголошуючи заборону рубати дерева кілька років. Старі дерева часто обносилися огорожею, і за огорожу міг заходити тільки жрець. Крім лісових гаїв, у слов’ян заповідними вважалися деякі озера, річки, великі валуни, вигадливі камені і гори.
Корисну роль у збереженні лісів відіграли монастирі, при яких вони ретельно охоронялися і подекуди збереглися до наших днів, ставши основою деяких сучасних заповідників, парків, заказників...
На кінець ХХ століття природно-заповідний фонд України включав 3 біосферних і 14 природних заповідників, 7 національних парків і 6596 заказників, пам’яток природи, ботанічних садів, зоологічних і дендрологічних парків, парків-пам’яток та ін.
Саме тому з давніх часів в Україні і в усьому світі люди старались берегти природу. І для цього вони створювали і охороняли різні території. Одними з яких в Україні в наш час є „Олександрія”, „Софіївка”, „Карпатський” і „Шатцький” парки та ін.
ГОЛОСІЇВ: Тут сосни, мов співучі рими
Цілують хмарну вись дерева
І хилять крони до води.
Чомусь у пору вересневу
Завжди приходжу я сюди.
Тут сосни, мов співучі рими,
Вплелись у тихі вечори.
Тут вірші Рильського Максима
Читають вербам явори.
Ще в сиву давнину в Голосієві селилися люди. Свого часу ця місцевість належала Києво-Печерській Лаврі. У першій половині XVII ст. Київський митрополит Петро Могила заснував тут монастир, так званий скит, який став дачною резиденцією церковної знаті.
У XVIII ст. на території цього великого лаврського господарства заклали прекрасний сад, який став в майбутньому парком з стародавньої монастирської оселі в лісі з’явилося двоє селищ із прекрасними
садками та пасіками — Велика й Мала Горіхуватки. Звідки ж виникла назва місцевості — Голосіїв? Є дві легенди. За першою тут, у лісових хащах, під час татарської навали ховався київський люд. З болем спостерігаючи, як палають їхні оселі, жителі міста в розпачі голосили, оплакували загибель близьких. Звідси й назва - Голосіїв. За іншим переказом, ця назва походить від слів “голий” і “сіяти”. Очевидно, йдеться про культурні насадження, які були “посіяні на голому місті” серед дикого лісу під час заснування тут літньої резиденції київських митрополитів.
Перша згадка про Голосіїв як володіння Києво-Печерської лаври датується 1541 роком. У грамоті царя Петра Олексійовича за 1720-й значиться “Голосіїв ґрунт”. В опису Київського намісництва 1770—1780 років зафіксована слобідка при Голосіївському монастирі. Вже у XVІII-XIX століттях вживаються в документах назви “хутір Яровці, він же називаємий Голосіївський і Палатницький”.
Під час політичних заворушень на початку XX століття Голосіїв не раз ставав місцем нелегальних зборів робітників Києва.
входять до його складу. Значна частина їх здана в оренду під городи мешканцям навколишніх сіл (Кончі Заспи, Чапаївки, хутора Вільного). У “Лісниках” уже зникли деякі рідкісні види рослин та комах. На галявинах щосезону заготовляють черемшу, конвалії і дзвіночки для продажу на київських ринках. А в північній частині клину, незважаючи на протести “зелених”, також розпочали будування престижних котеджів. Саме тому існування заповідника — екосистеми з 400 видами рослин і 150 видами тварин, перебуває під загрозою. Наші предки жили в гармонії з природою, берегли її, примножували. Вони були мудрішими за нас. Настав час і нам подбати про рідне голосіївське довкілля, інакше природа жорстоко мститиме за нашу безпечність та байдужість.
Дендропарк "Олександрія"
Історія парку починається з того часу, коли коронний гетьман Франциск Ксаверій Браницький одержав від польського короля у довічне спадкове володіння велику територію на Білоцерківщині, так зване білоцерківське староство. Браницький оселився тут і побудував великий розкішний парк, який пізніше назвав ім’ям своєї дружини Олександри. На його будівництво і влаштування було витрачено понад 4 млн. крб. золотом, не рахуючи дарової сили кріпаків.
Будівництво парку почалось в 1797 р. (за деякими даними — в 1793 р. та навіть раніше). Олександрійський парк створювався за планом і під безпосереднім керівництвом відомого тоді в Росії і за кордоном архітектора-паркобудівника Мюффо, який будував його в ландшафтному стилі, чому сприяли природна діброва, рельєф місцевості та річка Рось.
До реформ 1861 р. були розплановані і впорядковані лише центральна і східна частини парку. В 19 ст. у північній частині парку створено паркові і декоративні насадження біля самого палацу.
Під час громадянської війни та іноземної інтервенції парк було дуже спустошено, навіть окремі архітектурні споруди було знищено, також знищено велику кількість декоративних насаджень. Через відсутність догляду все заросло бур’яном. Але в травні 1922 р. Київський Губвиконком об’явив парк надбанням республіки і перейменував його на "Заповідник Олександрія". І з того часу парк починають відбудовувати, аж до Великої Вітчизняної війни, яка змусила припинити відбудову Олександрії. Але після війни у 1947 р. парк знову починають відбудовувати...
Дендропарк “Софіївка”
В Умані знаходиться всесвітньо відомий заповідний дендропарк “Софіївка”.
Створення о парку започатковано в 1796 р. Зрозуміло, що створювався він не руками магнатів, а тисячами селян з навколишніх сіл. То вони викопали ставки, перевернули і перетягали сотні величезних брил, зробили гроти і підземні ходи, насадили десятки тисяч дерев і кущів, набудували різних споруд. То люди Уманщини залишили своїм нащадкам Долину гігантів, Терасу муз, Кавказьку гірку, Малу Швейцарію, Англійський парк, Грибок, Великий каскад і багато інших неповторних живих пейзажів. Щодня над створенням парку працювало в ньому в середньому 800 душ. І працювали так майже 7 років. Відкриття парку відбулось 1802 р.
Заснований у 1796 році місцевим магнатом графом С.Потоцьким і названий на честь його красуні - дружини гречанки Софії. Потоцький вирішив відтворити тут, в околицях Умані, природу і міфи Еллади – батьківщини Софії. Керувати будівництвом парку був запрошений талановитий польський інженер Л.Метцель. Але дійсними творцями “Софієвки” стали кріпосні селяни, зігнані в Умань з усіх володінь графа. Руками цих людей, чиї імена в історії не збереглися, на місці балки, вздовж річки Кам’янки, створювалася ця “поема з каменю, зелені, води і скульптур”.
І потім кожне покоління дописувало свої сторінки в поему”Софіївки”.
Зараз у дендропарку (площею в 155 га) росте більше 670 видів і форм порід дерев і кущів, 586 видів і форм трав’янистої рослинності, в тому числі такі екзоти як кипарис болотяний, туя західна, софора японська, бархат амурський та інші.
З парку в усі кінці країни та за кордон надходять саджанці троянд. Тут їх вирощується понад 150 сортів.
Історія розвитку парків в УРСР
Соціалістичні принципи природокористування закріплено у статті 18 Конституції СРСР, в якій записано „В інтересах нинішнього і майбутнього поколінь в СРСР здійснюються необхідні заходи для охорони і науково обґрунтованого, раціонального використання землі та Ії надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, для збереження в чистоті повітря і води, забезпечення відтворення природних багатств і поліпшення середовища, яке оточує людину.
Тому в Української РСР здійснювалась велика робота по бережливому природокористуванню. Особливо вона посилилася з кінця 60-х років. Значна увага стала приділятися боротьбі за підвищення родючості ґрунтів, їх рекультивації, заходами по ліквідації забруднення водного та повітряного басейнів, збереженню лісів,
У багатоплановій роботі по охороні природи певне місце належить державним природним національним паркам.
Українські вчені були піонерами у розробці основ організації природних національних парків. І хоча перші в нашій країні національні парки були створені в Прибалтиці, внесок нашої республіки в цю справу має велике науково-методичне значення.
Організація у 1980 році карпатського і у 1983 році Швацького державних природних національних парків поклала початок створенню в республіці мережі об’єктів, природні багатства і краса яких будуть служити нинішнім і майбутнім
поколінням.
В Україні існують також парки, які мають дендрологічне значення. Серед них Тростянецький на Чернігівщині, „Софіївка” на Черкащині,„Олександрія” на Київщині та інші. Площа кожного становить в середньому 200 га. Відвідування цих парків, порівняно з першими, більш регламентоване. В цілом вони мають велике природоохоронне значення і є об’єктами природно-заповідного фонду.
У ХХ столітті крім національних з’явилися „народні”, „природні”, а також „регіональні парки”. Їх організатори і керівники ставили за мету як охорону окремих природних об’єктів, так і збереження великих площ антропогенних ландшафтів. Одні з них були визначені як заповідні території, закриті для масового відвідування, інші – навпаки, як місця відпочинку.
Тривалий час серед вчених не було єдиної думки щодо визначення поняття „національний парк”. У 1969 році в столиці Індії – Делі на Х Генеральній асамблеї Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів було погоджено, що національний парк повинен становити досить велику територію, що включає в себе одну або кілька екологічних систем з більш-менш первісною природою, вилучену для регламентованого відвідання з рекреаційного і культурно-освітньою метою.
Карпатський
державний природний національний парк
Карпатський
державний природний національний парк розташований у
Надвірнянському районі Івано-Франківської області, займає площу 50,3 тис. га (у тому числі територій лісу – 5.5 тис. і водойм – 0,5 тис. га). Він розмістився в одному малоосвоєних гірських районів північно-східної частини Східних Карпат. Його територія простягалась на 55 км з півночі на південь, вздовж річки Прут, приток річки Дунай. Річка Прут бере свій початок у самому парку, біля підніжжя гори Говерла, що є найбільшою вершиною тієї частини Східних Карпат.
Цей район Гуцульщини відомий на Україні, як місцевість, де пролягають захоплюючи туристичні маршрути, де склалися необхідні умови для любителів зимових та літніх видів спорту. Гостей Карпатського парку ваблять м’який клімат, чарівні ландшафти - міжгірські далини, середньогірья, високогір’я, Черногірського та Горганського хребтів. Прикрасами парку є мінеральні джерела, водоспади, печери та інші природні утворення. Тут різноманітний рослиний і тваринний світ. Край цей має і своє історичне минуле. Тут з загонами опришків проходив народний герой Олекса Довбуша, а в роки Великої Вітчизняної війни билися з фашистськими загарбниками партизани з’єднання двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака, тут знаходяться музей партизанської слави і могила комісара цього з’єднання Героя Радянського Союзу С. В. Руднєва. З цими містами пов’язані яскраві сторінки життя і творчості великих українських письменників І. Франка і М. Коцюбинського.
На території парку збереглося багато археологічних і культурно-історичних пам’яток, зразків народної гуцульської дерев’яної архітектури – культові і цивільні будівлі XVII-XVIII ст., селянські садиби (гражди) та інші споруди.
На території 37 природоохоронних ділянок на висоті 800-1000 м ростуть реліктові сосни, високопродуктивні 90-річні насадження піхти білої і 120-річні – піхти звичайної, є тут і окремі дерева-патріархи, що досягли віку 140-200 років і висоти близько 50 м, різноманітні рідко сни рослини. Серед природних об’єктів, які охороняються, - водоспади, мінеральні джерела, скелі. Все це демонструється туристам.
Шатцький
державний природний національний парк
Ідея створення національних парків у нашій країні виникла ще до Великої Жовтневої соціалістичної революції. Першим проектом мережі таких парків під назвою „Про типи місцевостей, де необхідно заснувати заповідники на зразок американських національних парків” розробив відомий російський географ та мандрівник В. П. Семенов-Тяньшанський. У1917 році він подав його на розгляд Природоохоронній комісії Російського географічного товариства. Вчений вважав, що провідними видами діяльності у національних парках будуть: активний відпочинок, пізнавальний туризм і культурно-освітня робота. При цьому рекомендував постійно дбати про збереження природних комплексів.
Як уже зазначалося, на Україні є два державних природних національних парків: Карпатський, організований 1980 році і підпорядкований Міністерству лісової та деревообробної промисловості УРСР та Шацький
, створений у 1983 році підпорядкований Міністерству лісового господарства республіки.
Подібні міркування значною мірою зумовили і рішення про ставлення в Любомльському районі Волинської області Щацького
державного природного національного парку. Адже безсистемне використання місцевих озер, осушення боліт, невпорядкована забудова берегів, нерегульований наплив туристів завдали великої шкоди цій місцевості. Створення національного парку поклало початок регульованому використанню природних багатств Швацьких озер, їх збуренню і відновленню.
Площа парку – 32,5 тис. га. Розташований він у південно-західній частині України, неподалік від кордону з Білорусією і Польщею, у верхів’ях річки Прип’ять, поблизу селища міського типу Шацьк, яке дало назву паркові. Він простягнувся з півночі на південь Любомльського району.
Тут знаходяться ландшафтні державні заказники республіканського значення: озера Свитязь, Пісочне, Кримне, Луке-Перемут та ін., гідробіологічні болота Лука, Мальоване, а також пам’ятки природи місцевого значення – невеликі лісові масиви з рідкісними видами рослин.
Генеральним планом розвитку парку передбачено його чітке функціональне зонування. Зокрема, 18% території парку виділено для зони заповідного режиму. Тут зосереджується більша частина рідкісних видів рослин. Слід зазначити, що флора парку налічує 825 видів, з них 4 – занесено в Червону книгу СРСР,28 – у Червону книгу Білоруської РСР, 245 – підлягають охороні на Україні.
Висновки
Високий смак, виявлений садівниками багатьох поколінь, складений із чарівної природи вони знаходяться в парках України. В цих парках знаходяться велика кількість галявин, численних стежок, містків різноманітних, дуже-гарних композицій, красу яких не можна передати словами. Сьогодні парки відкриті для всіх хто хоче побути на одинці з природою. І хоча деякі з них потребують реконструкції. Вони все-таки приваблюють сотні тисяч туристів не тільки з міст та сіл України, а й з зарубіжних країн. Вони приваблюють людей своєю старовиною и загадковістю.
Для сучасного і майбутнього поколінь... Саме таку форму обираємо ми сьогодні, розв’язуючи широкомасштабні економічні, соціальні і культурні завдання. Щоб люди відпочивали, збагачувались духовно і зміцнювали своє здоров`я, для того щоб наступні покоління були більш просвітлені.
Взаємодія людини і природи набуває новий рис. І тим повнішою, ефективнішою буде ця взаємодія, чим свідоміше ми користуватимемось Ії дарами, чим суворіше будемо дотримуватись певних правил у взаємовідносинах з природою. А підходити до неї можна не інакше як з позицій друзів, ощадливих і дбайливих господарів.
Беручи під захист природні ландшафти, ми певною мірою сплачуємо природі свій борг водночас покладаємо своєрідні мости між минулим, сучасним і майбутнім, передаючи своїм нащадкам збережені природні скарби. Тож хай, ступаючи на землю, до якої зверталися ми розумом своїм і торкалися руками своїм, милуючись росяними світанками і ніжними заходами сонця, з повагою і вдячністю згадають нас майбутні покоління. Адже ми, йдучи до природи з любов’ю, думали і турбувалися не лише про себе, а й про них.
Використана література
1. Заповідники України и Молдови, М.: Думка, 1987, - 271 с.
2. Осінь у „Софіївці”: Фото композиція. – К.: Мистецтво, - 1990
3. Сади і парки в Україні. – К: Будівельник, - 1985
4. Пергунов А.П. Руські сади і парки. М.: Наука, - 1988
5. Національні парки України. Я .Л. Садовенко. – К.: Т-во „Знання”, 1987.
Зміст
ВСТУП 2
Лісопарк „Голосіївський ліс
” 5
Дендропарк „Олександрія
” 7
Дендропарк „Софіївка
” 9
Історія розвитку парків в УРСР 10
Карпатський
державний природний національний парк 11
Шатцький
державний природний національний парк 12
ВИСНОВКИ 14
Список літератури 15
Примітки