План
Вступ
1.
Земля як об'єкт правової охорони
2.
Організаційно-правові заходи охорони земель
3.
Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства
Висновок
Список використаної літератури
У наш час захист навколишнього середовища висувається на перший план. Наслідки недостатньої уваги до проблеми можуть бути катастрофічними. Мова йде не тільки про добробут людства, а про його виживання. Особливо тривожно ті, що деградація природного середовища може виявитися необоротною.
Забруднення вод завдає шкоди здоров'ю людини і рибних запасів. Деградація сільськогосподарських угідь призвела до посухи й ерозії грунтів у багатьох районах. Звідси недоїдання, голод, хвороби. Забруднення повітря завдає вусі більш суттєвий збиток здоров'ю людей. Масове знищення лісів негативно позначається на кліматі і скорочує біологічне розмаіття, генофонд. Серйозною загрозою здоров'ю є виснаження озонового протоці, що захищає від шкідливих випромінювань Сонця. До катастрофічних змін у кліматі Землі веде "парниковий ефект", тобто глобальне потеплення в результаті викидів вуглекислого газу, що зростає, в атмосферу. Нераціональне використання мінеральних і живих ресурсів веде до їхнього виснаження, що знову ставити проблему виживання людства. Нарешті, аварії на підприємствах, пов'язані із радіоактивними й отруйними речовинами, не говорячи вже про іспит ядерної зброї, заподіюють величезну шкоду здоров'ю людей і природі. Достатньо пригадати про аварію на Чорнобильській АЕС і на американському хімічному заводі в Індії. Великий збиток навколишньому середовищу приносять збройні конфлікти, про що свідчить досвід війн у В'єтнамі, Кампучії, Перській затоці, у Югославії й ін.
Враховуючи високі енергоємність та ресурсоємність промислового виробництва в Україні, низький рівень культури виробництва та нехтування екологічним законодавством, необхідно більше привертати уваги до екологічного права в Україні, державної політики в галузі екології, прийняття невідкладних заходів економічного, технічного, політичного, соціального та організаційного характеру, серед яких першочергове значення в екологічній політиці держави має створення національної екологічно-правової системи.
Ст. 16. Забезпечення екологічної безпеки та підтримка екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави (Конституція України).
1.
Земля як об’єкт правової охорони
У житті будь-якої людини і товариства земля відіграє важливу екологічну, економічну і політичну роль. Земля - це територія держави. Як об'єкт господарської діяльності людини вона існує без усякого сприяння з його сторони - як загальний предмет людської праці, як основний засіб виробництва в сільському і лісовому господарстві. Земля використовується також як фундамент, як просторовий операційний базис для розвитку всіх галузей народного господарства.
Що являє собою «земля» як юридична категорія? За законодавством поняття «земля» означає поверхню Земної кулі, що знаходиться в межах державних меж України. У цьому змісті земля вимірюється квадратними метрами, кілометрами, гектарами.
Очевидно, що при характеристиці юридичної категорії «земля» як об'єкта правової охорони від шкідливих впливів до змісту повинні включатися інші елементи, що стосуються, насамперед, якісного стану землі. Щодо охорони земель від забруднення й інших чинників деградації говориться про охорону грунтів. «Грунт» являє собою родючий поверхневий прошарок землі, що утворився в результаті тривалої взаємодії органічних і неорганічних природних чинників. Його товщина коливається від декількох і сантиметрів до 2 метрів. У зв'язку з цим варто особливо підкреслити, що ціллю правової охорони землі є не зберігання її загальної площі (вона в основному залишається незмінною), а зберігання, відновлення, поліпшення якісного стану земель.
Юридично значимою характеристикою землі є те, що на відміну від «
грунту» земля не може бути відділена від поверхні земної кулі. Не випадково ще з часів римського права земля вважається нерухомістю. При характеристиці поняття «земля», приміром, як об'єкта права власності, основна увага приділяється просторовим межам землі або земельної ділянки.
Розходження в якісних характеристиках грунтів - фізичних, хімічних, фізико-географічних, господарсько-економічних, історичних і навіть естетичних, а також особливості грунтів як нерухомості є основою для установлення видів і категорій земель, передбачених чинним законодавством.
Стаття 1. Земельне законодавство України і його завдання
Земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього.
Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення розумів для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку усіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.
Гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря регулюються спеціальним законодавством України і Республіки Крим.
Стаття 2. Склад земель України, віднесення їх до категорій і переведення з однієї категорії до іншої
Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:
1) землі сільськогосподарського призначення;
2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);
3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;
4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
5) землі лісового фонду;
6) землі водяного фонду;
7) землі запасу.
Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення.
Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється в разі зміни цільового призначення цих земель.
Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.
Віднесення земель до зазначених категорій і переведення з однієї категорії в іншу провадиться в зв'язку зі зміною цільового призначення земель у випадках, передбачених у законодавстві, уповноваженими органами відповідно до їх компетенції при вилученні і наданні земель у користування або оренду. Поділ земель на категорії має суттєве екологічне значення. Екологічно значимі й особливо цінні землі виділені в окремі категорії. У земельному законодавстві визначається їхній правовий режим.
При рішенні питань про надання земель у користування або оренду відповідно враховується, до якої категорії вони відносяться, якими якісними й іншими особливостями володіють.
Стаття 3. Форми власності на землю. Розпорядження землею
Власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.
Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.
Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Стаття 4. Право державної власності на землю
У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.
Суб'єктами права державної власності на землю виступають:
Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;
Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;
обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.
Не можуть передаватись у колективну та приватну власність:
землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади;
землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони;
землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств;
землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств;
землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів,
господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.
2. Організаційно-правові заходи охорони земель
Поряд із Конституцією України, Законом «Про охорону навколишнього природного середовища», іншими законами, що містять деякі загальні норми щодо землекористування й охорони земель як частини природи, відношення по використанню земель і їхньої охороні регулюються в рамках земельного законодавства.
Регулюючи порядок надання земель у користування або оренду, закони України встановлюють права й обов'язки природокористувачів і орендарів по забезпеченню раціонального використання земельних ресурсів і їхньої охорони. Одним з основних принципів землекористування є принцип використання земель строго відповідно до цілей, для яких землі були надані.
У земельному законодавстві визначені задачі і конкретні вимоги, адресовані власникам землі, землевласникам, землекористувачам і орендарям по охороні земель. Під охороною земель розуміється система правових, організаційних, економічних і інших заходів, спрямованих на їхнє раціональне використання, запобігання необгрунтованих вилучень земель із сільськогосподарського обороту, деградації, а також на відновлення продуктивності земель і підвищення родючості грунтів.
Зміст охорони земель складають закріплені в законодавстві правові заходи заходи попереджувального, заборонного, відбудовного й іншого характеру, спрямовані на:
• раціональну організацію території;
• відновлення і підвищення родючості грунтів, а також інших корисних властивостей землі;
• захист земель від водяної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, повторного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними радіоактивними речовинами, від інших процесів руйнації;
• захист від зараження сільськогосподарських угідь і інших земель карантинними шкідниками і хворобами рослин, заростання бур'янами, чагарником і дрібноліссям, інших процесів погіршення культуртехнічного стану земель;
• рекультивацію порушених земель, відновлення їхньої родючості й інших корисних властивостей землі і своєчасне залучення в господарський оборот;
• зняття, використання і зберігання родючого прошарку грунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель.
Основне призначення попереджувальних правових мі
З урахуванням особливої екологічної й економічної цінності сільськогосподарських земель принциповим є питання про екологічно доцільні методи ведення сільського господарства. Методи, що зберігають і покращують грунт, такі, як тестування, контурна оранка, компостування і вирощування покривних культур, використання полікультур і сівозміни застосовуються у світі протягом сторіч.
Мільйони фермерів в усіх країнах світу уже впроваджують обгрунтовані сільськогосподарські технології, що охороняють грунти і екологічно. Задача складається в тому, щоб усі фермери дізналися про неї і навчилися ними користуватися, і це скоріше соціальна, чим технічна проблема. В Україні роботу з формування агрокультури і впровадженню таких методів може і повинно проводити Міністерство сільського господарства і продовольства України. Цьому може сприяти також упровадження спеціальних мір економічного стимулювання...
З урахуванням існуючих в Україні масштабів деградації землі особливе місце в системі земельного законодавства займає Закон України «ПРО меліорацію земель». Меліорація земель являє собою корінне поліпшення земель шляхом проведення гідротехнічних, культуртехчних, хімічних, протиерозійних, агролісомеліоративних, агротехнічних й інших меліоративних заходів.
У залежності від характеру меліоративних заходів Закон передбачає проведення таких типів меліорації земель: гідромеліорація; агролісомеліорація; культуртехнічна меліорація; хімічна меліорація.
Гідромеліорація земель полягає в проведенні комплексу меліоративних заходів, що забезпечують корінне поліпшення заболочених, зайво зволожених, посушливих, еродованих, змитих й інших земель, стан яких залежить від впливу води. Гідромеліорація земель спрямована на регулювання водяного, повітряного, теплового і живильного режимів грунтів на землях за допомогою здійснення заходів для підйому, подачі, розподілу і відводові вод за допомогою меліоративних систем, а також окремо розташованих гідротехнічних споруджень. До цього типу меліорації земель відносяться зрошувальна, осушувальна, протипаводкова, протиселєва, протиерозійна, протиповзнева й інші види гідромеліорації земель.
Агролісомеліорація земель складається в проведенні комплексу меліоративних заходів, що забезпечують корінне поліпшення земель за допомогою використання грунтозахисних й інших властивостей захисних лісових насаджень. До цього типу меліорації земель відносяться такі її види:
• протиерозійна - захист земель від ерозії шляхом створення лісових насаджень на ярах, балках, пісках, берегах рік і інших територій;
• полезахисна - захист земель від впливу несприятливих явищ природного, антропогенного і техногенного походження шляхом створення захисних лісових насаджень на межах земель сільськогосподарського призначення;
• пасовищезахисна - запобігання деградації земель пасовищ шляхом створення захисних лісових насаджень.
· Культуртехнічна меліорація земель спрямована на проведення комплексу меліоративних заходів щодо корінного поліпшення земель.
Хімічна меліорація земель складається в проведенні комплексу меліоративних заходів щодо поліпшення хімічних фізичних властивостей грунтів. Хімічна меліорація земель містить у собі вапнування грунтів, фосфорування грунтів і гіпсування грунтів.
Регульований Законом України порядок проведення меліорації земель включає планування меліорації земель, розробку, узгодження, затвердження і реалізацію проектів меліорації. При цьому планування меліорації земель проводиться державним органом виконавчої влади, що здійснює управління сільським господарством, відповідно державними загальними і регіональними (територіального) програмами в області меліорації земель, а також по замовленнях власників, власників, користувачів земельних ділянок.
Порядок розробки, узгодження і затвердження проектів меліорації земель також установлюється місцевим органом виконавчої влади, що здійснює управління сільським господарством. Таким органом є Міністерство сільського господарства і продовольства України.
Відповідно до закону про меліорацію земель, проекти меліорації повинні враховувати будівельні, екологічні, санітарні й інші стандарти, норми і правила. Проводиться меліорація громадянами й організаціями, що мають ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності.
Одна зі специфічних заходів охорони земель стосується консервації деградованих земель. Її здійснення регулюється положенням про порядок консервації деградованих сільськогосподарських угідь і земель, забруднених токсичними промисловими відходами і радіоактивними речовинами.
Консервація земель, або тимчасовий виняток їх із господарського використання, здійснюється з метою запобігання розвитку й усунення процесів деградації грунтів, відновлення їхньої родючості і реабілітації забруднених територій. Виявлення деградованих земель провадиться шляхом обстежень, проведених по затверджених методиках підприємствами й організаціями, а також громадянами, що одержали у встановленому порядку ліцензії на ці обстеження. У ході проведення обстежень установлюється місце розташування деградованих і забруднених земель, їхня площа, склад угідь, якісний стан земель, динаміка його зміни в останні 5-10 років, причини, що призвели до деградації. За результатами обстежень складаються карти і таблиці по видах і ступеню деградації, а також підготовляється висновок по їхньому подальшому використанню.
Землі, виведені з господарського обороту в результаті консервації, зберігаються за власниками землі, землевласниками, землекористувачами (при створенні ними необхідних умов для відновлення деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель) або перекладаються в земельний запас. Збитки, заподіяні погіршенням якості земель або обмеженням їхній використання, включаючи упущену вигоду на період консервації, відшкодовуються власникам землі, землевласникам і землекористувачам у повному обсязі тими підприємствами, по чиїй провині відбулася деградація земель.
Одночасно земельним законодавством передбачені міри економічного характеру по стимулюванню землекористувачів до раціонального використання й охорони эемель. Економічне стимулювання включає:
• виділення засобів бюджету для відновлення земель, зруйнованих не з вини осіб, що використовують ці землі;
• звільнення від плати за земельні ділянки, що знаходять у стадії сільськогосподарського освоєння;
• часткову компенсацію (із засобів бюджету) зниження витрати в результаті тимчасовий консервації земель;
• заохочення землекористувачів за підвищення родючості грунтів;
• установлення підвищених цін на екологічно чисту продукцію.
Стаття 93. Завдання державного контролю за використанням і охороною земель
Завдання державного контролю за використанням і охороною земель полягають у забезпеченні додержання всіма державними та громадськими органами, а також підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавства з метою ефективного використання та охорони земель.
Стаття 94. Органи, які здійснюють державний контроль за використанням і охороною земель
Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюється Радами народних депутатів, а також Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та іншими спеціально уповноваженими на ті державними органами.
Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною земель установлюється законодавством України.
Стаття 95. Моніторинг земель
Моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом земельного фонду, у тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.
Структура, зміст і порядок здійснення моніторингу земель встановлюються Кабінетом Міністрів України.
3. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства
Правове регулювання здійснення в Україні земельної реформи та приватизації землі визначено як у Земельному кодексі України, так і в інших нормативно-правових актах. Зокрема, в постанові Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. "Про земельну реформу" зазначено, що починаючи з 15 березня 1991 р. всі землі України оголошуються об'єктом земельної реформи, а також повноважень місцевих рад та Кабінету Міністрів України. З метою прискорення земельної реформи (ураховуючи введення колективної і приватної власності на землю) Верховна Рада України прийняла постанову від 13 березня 1992 р. "Про прискорення земельної реформи і приватизації землі".
Купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, у тому числі орендарями, а також догоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними.
Земельна ділянка може бути вилучена в особи, якщо судом буде встановлено придбання її за рахунок доходів, одержаних від злочинної діяльності.
Стаття 115. Відповідальність за порушення земельного законодавства
Особа, винні в:
укладенні угод, зазначених у статті 114 цього Кодексу;
самовільному зайнятті земельних ділянок;
псуванні сільськогосподарських та інших земель, забрудненні їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами і стічними водами;
розміщенні, проектуванні, будівництві, введенні в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;
невиконанні вимог природоохоронного режиму використання земель;
порушенні строків повернення тимчасово займаних земель або невиконанні обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;
знищенні межових знаків;
невжитті заходів щодо боротьби з бур'янами та шкідниками сільськогосподарських культур;
неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;
приховуванні або перекрученні відомостей про стан екологічної, у тому числі радіаційної обстановки, пов'язаної з забрудненням землі;
порушенні строків розгляду заяв громадян і вирішення питань про передачу та надання земельних ділянок;
перекрученні даних державному земельного кадастру і приховуванні інформації про наявність земель запасу;
невиконанні розумів знімання, зберігання і нанесення родючого шару грунту;
самовільному відхиленні від проектів внутрігосподарського землеустрою,-
несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші види порушень земельного законодавства.
Стаття 116. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок
Самовільно зайняті земельні ділянки повертаються за їх належністю без відшкодування витрат, проведених за час незаконного користування. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будівель і споруд, провадиться підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які самовільно зайняли земельні ділянки, або за їх рахунок.
Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду або арбітражного суду.
Стаття 117. Відшкодування збитків, заподіяних порушенням земельного законодавства
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, заподіяні ними в результаті порушення земельного законодавства.
Список використаної літератури
1. Конституція України. – Просвіта. – К., 1996
2. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №41.
3. Земельний кодекс України. – Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №25.
4. Кримінальний кодекс України.
5. Бринчук М.М. Экологическое право. – М. Юристь, 1999.
6. Дмитренко І.А. Екологічне право України. – К., 1996.
7. Малишко М.І. Основи екологічного права України: Навч. посібник. – К., МАУП, 1999.
8. Шемчушенко Ю.С. Правовые проблеми екології. - К.: Наукова думка, 1989.