Лукаш
О.Л. 18.10.2010
-АПСВ
ФПУ-
КУРСОВА
РОБОТАЗ
ПРЕДМЕТУЕКОЛОГІЧНЕ
ПРАВО УКРАїНИ
“ЕКОЛОГІЧНЕ
ПРАВО УКРАЇНИ
: СУЧАСНИЙ ЕТАП”
Виконала:
студентка 4
курсу
юридичного
факультету
43 групи
Лукаш
О.Л.
Науковий
керівник: Якімець
О.І.
-КИЇВ
1998-
ПЛАН
Вступ
ст.
3 - 4
Поняття
екологічного
права Укрїни
ст. 5 - 16
Екологічне
право та екологічне
законодавство
ст. 16 - 19
Поняття
і особливості
принципів
екологічного
права ст. 19 - 27
Екологічне
законодавство
України: сучасний
етап ст. 27 - 32
Державна
політика України
у галузі охорони
довкілля ст.
32 - 38
Заключення
ст.
38 - 40
Література
ст.
41
Вступ
Насьогодні
дуже важливим
курсом серед
інших юридичних
дісціплін є
екологічне
право. Чому
саме цей предмет
вивчають майбутні
юристи? Чи є в
цьому доцільність
? Перед тим, як
обгрунтувати
цікавість та
важливість
вибраної теми,
я хочу процитувати
Андрейцева
В.І. з яким повністю
згодна:
“Підвищений
інтерес до
еколого-правової
освіти зумовлений
необхідністю:
1)
ефективного
застосування
природоохоронного
законодавства
з метою забезпечення
екологічних
прав громадян;
2)
об'єктивного
осмислення
ролі та місця
законодавчих
і підзаконних
актів, кількість
яких постійно
зростає, у системі
права; регулювання
екологічних
правовідносин;
3)
творчого
обгрунтування
низки нових
законодавчих
положень,
концептуальних
підходів до
врегулювання
екологічних
правовідносин;
проведення
їх наукової
класифікації
за галузевими,
функціональними,
інституційиими
ознаками;
4)
своєчасної
систематизації
та відтворення
новаціиних
процесів у
підручниках
та інших
навчально-методичних
матеріалах;
створення
оптимальної
навчально-методичної
бази для об'єктивного
сприйняття
студентами
й іншими категоріями
освітян (магістрами,
аспірантами,
докторантами
тощо) еколого-правових
явищ, специфіки
їх відображення
в екологічному
законодавстві
та праві;
5)
формування
у студентської
молоді виважених
еколого-правових
поглядів,
прогресивного
еколого-правового
світогляду;
оволодіння
нею навичками
вирішення
сучасних
еколого-правових
питань на мак-ро-
і мікрорівнях
за допомогою
державно-правових
засобів; створення
широкої мережі
закладів по
проведенню
просвітницької
еколого-правової
діяльності;»
Доцільність
обраної теми
зумовлюється
тим, що екологічне
право мов грати
повинно захищати
людей та довкілля,
і як щира ненька
піклуватися
про їх розвиток
та збагачення.
Нинішню
екологічну
ситуацію в
Україні можна
охарактеризувати
як
кризову, що
формувалася
протягом тривалого
періоду через
нехтування
об'єктивними
законами розвитку
і відтворення
природно-ресурсного
комплексу
України. Відбувалися
структурні
деформації
народного
господарства,
за яких перевага
надавалася
розвитку
в Україні
сировинно-видобувних,
найбільш
екологічно
небезпечних
галузей промисловості.
Норми права
носили декларативний
характер і не
стримували
занепад еологічного
стану України,
зараз, з прийняттям
низки суттєвих
законодавчих
актів, все рівно,
ще рано казати
про належне
правове регулювання,
відсутній також
механізм реалізації
права на здорове
і безпечне
довкілля, панує
екологічний
нігілізм, зумовлений
багатьма факторами.
Економіці
України притаманна
висока питома
вага
ресурсомістких
та енергоємних
технологій,
впровадження
та
нарощування
яких здійснювалося
найбільш "дешевим"
способом - без
будівництва
відповідних
очисних споруд.
Це було можливим
за
відсутності
ефективно
діючих правових,
адміністративних
та
економічних
механізмів
природокористування
та без урахування
вимог
охорони
довкілля, можливо
це і зараз.
Ці
та інші чинники,
зокрема низький
рівень екологічної
свідомості
суспільства,
призвели до
значної деградації
довкілля
України,
надмірного
забруднення
поверхневих
і підземних
вод,
повітря
і земель, нагромадження
у дуже великих
кількостях
шкідливих,
у тому числі
високотоксичних,
відходів
виробництва.
Такі
процеси тривали
десятиріччями
і призвели
до різкого
погіршення
стану здоров'я
людей, зменшення
народжуваності
та
збільшення
смертності,
а це загрожує
вимиранням
і
біологічно-генетичною
деградацією
народу України.Я
вважаю, що відношення
до екологічних
проблем повинно
стати частиною
свідомості
кожного, і
інтегрувати
цей процес у
наше світосприйняття
допоможе екологічне
право, як механізм
регулювання
правовідносин,
що виникають
в галузі екології.
Винятковою
особливістю
екологічного
стану України
є те, що
екологічно
гострі локальні
ситуації
поглиблюються
великими
регіональними
кризами.
Чорнобильська
катастрофа
з її
довготривалими
медико-біологічними,
економічними
та соціальними
наслідками
спричинила
в Україні
ситуацію, яка
наближається
до
рівня
глобальної
екологічної
катастрофи.
На
мою думку головними
причинами, що
призвели до
загрожуючого
стану довкілля,
є:
застаріла
технологія
виробництва
та обладнання,
висока
енергомісткість
та матеріаломісткість,
що перевищують
у два – три рази
відповідні
показники
розвинутих
країн;
високий
рівень концентрації
промислових
об'єктів;
несприятлива
структура
промислового
виробництва
з високою
концентрацією
екологічно
небезпечних
виробництв;
відсутність
належних
природоохоронних
систем (очисних
споруд,
оборотних
систем водозабезпечення
тощо),
низький
рівень експлуатації
існуючих
природоохоронних
об'єктів;
І саме
те що є предметом
мого дослідження
відсутність
належного
правового
механізму,
який
стимулював
би розвиток
екологічного
права, безпечних
технологій
та природоохоронних
систем;
відсутність
належного
контролю за
охороною довкілля….
Всі
ці питання в
правовій державі
повинно регулювати
саме право, а
не виробничі
інтереси деяких
підприємців,недбайлість
державних
службовців,
байдужість
населення. Тому
екологічне
право як наука,
екологічне
законодавство
та їх сучасний
стан я і буду
намагатися
дослідити у
своїй роботі.
Поняття
екологічного
права України
Еколого-правова
наука України
та система
екологічного
права ще зовсім
молоді.
Еколого-правові
погляди в українській
науці мають
вікову історію,
яка бере свій
початок ще з
давніх часів.
Переважна
більшість
території
сучасної України
на початок 1
тисячоліття
нашої ери була
вкрита лісом.
Безмежні лісові
масиви вкривали
територію
сучасного
Прикарпаття,
Полісся. Чернігівщина
мала назву
«лісної землі»,
ліси підходили
аж до Києва.
Невелика густота
населення при
розвинутому
на той час
містобудуванні
та підземних
комунікаціях
не зумовлювали
якоїсь суттєвої
небезпеки для
природи з боку
людської діяльності.
В господарській
діяльності
переважало
хліборобство,
рибальство,
мисливство,
скотарство,
бджільництво.
Першими
книгами про
природу були
«шести днів»
Василя Великого,
перекладена
з грецької, в
якій давалося
тлумачення
шести дням,
протягом яких
Бог створив
світ, а також
десяти природним
явищам. Ще в
одній праці
— «Фізіолог»
містилися
популярна праці
із зоології.
Наукові
погляди завжди
діставали своє
відображення
у чинному
законодавстві.
Спочатку це
— правові засади
використання
природних
ресурсів для
господарських
потреб і захисту
права власності
на природні
об'єкти.
Наукове
обгрунтування
проблема захисту
довкілля з'являється
тільки у XX ст.
Законодавче
закріплення
вона дістає
лише в його
другій половині.
Система
екологічного
законодавства,
що склалася
в Україні протягом
1960—1991 рр., значною
мірою була або
компіляцією
союзного
законодавства
колишнього
СРСР, або наслідком
конкретизації
його з врахуванням
деяких місцевих
умов. Ця система,
окрім згаданого,
характерна
ще рядом інших
недоліків.
Серед них —
зайва декларативність,
майже повна
відсутність
норм прямої
дії в законодавчих
актах, наявність
у них значної
кількості
бланкетних
норм права.
Останнє потребує
спеціальної
застороги.
Норми законів
часто відсилають
до нормативних
актів, екологічних
нормативів
і стандартів,
спільних для
всього колишнього
Союзу РСР. Зрозуміло,
що при великій
інваріантності
природно-географічних
умов потрібні
були б екологічні
нормативи і
стандарти для
окремих регіонів
України паралельно
з більш загальними
для всієї держави.
Законодавчі
акти в минулому
часто відсилали
до нормативних
актів різної
юридичної сили.
Фактично ж
регулятором
суспільних
відносин у
галузі охорони
довкілля раніше
(та й тепер)
виступали саме
останні. Таке
явище небезпечне
як дискретизацією
законів, так
і можливістю
обмеження їх
дієвості в
процесі нормотворчості.
Видається
навіть небезпечним,
коли в адміністративному
законодавстві
передбачена
відповідальність
за порушення
норм і правил,
які приймаються
різними відомствами,
тим більш, якщо
повторність
адміністративної
відповідальності
криміналізується.
Не викликає
сумніву, що
побудова
демократичної,
правової держави
вимагає розроблення
законодавчих
актів прямої
дії як однієї
з умов реалізації
права, додержання
законності
та ефективності
права.
У
зв'язку з відсутністю
концепції
розвитку права
незалежної
Української
держави, яка
була б сприйнята
парламентом,
лягла в основу
його правотворчої
діяльності
та визначала
загальні підходи,
структуру,
порядок (черговість)
розроблення
і прийняття
законів, зростає
потреба, з одного
боку, в створенні
Закону про
правотворчу
діяльність,
а з іншого, —
вимагає розроблення
теоретичних
засад розвитку
окремих галузей
права.
На
даний момент
така доктрина
створена тільки
щодо розвитку
екологічного
права України,
яку висунув
Костицький
В.
1992 р. і назвав
концепцією
«екологічного
дерева». Ця
доктрина визначає
приблизний
перелік необхідних
правових актів
у галузі охорони
навколишнього
природного
середовища,
їх взаємодію,
загальні принципи
їх підготовки
та цілі системи
екологічного
права. Стовбуром
«екологічного
дерева» є чинний
Закон про охорону
навколишнього
природного
середовища
України. Це
свого роду
Екологічна
Конституція
України, комплексний
закон, який
визначає загальні
засади охорони
довкілля і буде
як основа
«утримувати»
на собі всю
систему екологічного
права.
Кореневу
систему «екологічного
дерева» повинні
становити акти
природоресурсового
права. Це —
земельний,
лісовий, водний
кодекси, кодекс
законів про
надра, закони
про охорону
і раціональне
використання
рослинного
і тваринного
світу, природно-заповідний
фонд, про охорону
атмосферного
повітря, а також
прийняті на
їх розвиток
підзаконні
й нормативні
акти. Запровадження
економіко-правового
механізму
природокористування,
про що буде
сказано пізніше,
забезпечить
життєздатність
«кореневої
системи»
«екологічного
дерева». Йдеться
про механізм
плати за спеціальне
використання
природних
ресурсів.
Природоресурсове
право виступає
як основа, що
«утримує» все
«екологічне
дерево» і одночасно
за рахунок
платності
спеціального
природокористування
«живить» його,
забезпечує
дієвість всієї
системи екологічного
права. На його
думку також
в ролі головного
кореня слід
розглядати
економіко-правовий
механізм охорони
навколишнього
природного
середовища.
Це й зрозуміло,
оскільки право
є лише надбудовою
над економічними
відносинами,
покликане їх
регулювати,
наголошує він,
цитуя класиків.
Крону
«екологічного
дерева» становлять
законодавчі
та нормативні
акти привентивного
характеру, які,
як і «листя
дерева», покликані
відігравати
«фільтруючу»
роль, запобігати
негативному
впливу людської
діяльності
на навколишнє
природне середовище.
Це, зокрема,
Закон про екологічну
експертизу,
Закон про статус
зон надзвичайних
екологічних
ситуацій, контроль
у галузі охорони
навколишнього
природного
середовища,
Положення про
громадський
екологічний
контроль, Положення
про порядок
інформування
в галузі охорони
навколишнього
природного
середовища,
Положення про
екологічний
моніторинг,
інші нормативно-правові
акти.
Сьогодні
можна говорити,
що в Україні
вже виросло
«екологічне
дерево», що у
нашій державі
склалася національна
система екологічного
права як комплексна
галузь права,
що об'єднує
правові форми
і правові відносини,
які виникають
у процесі взаємодії
суспільства
і природи, але
наскільки вона
діюча Науковці,
виконуючи
покладені на
них завдання,
та за власними
переконаннями
розробляють
методологічні
засади екологічного
права, але цього
, на мою думку
не досить, саме
органи виконавчої
та судової
влади повинні
контролювати
і регулювати
не тільки своєчасну
сплату податків
за використання
природних
ресурсів, а і
стояти на їх
захисті де-факто.
Обгрунтовано
постає питання
подальшого
розвитку системи
екологічного
права, аналізу
і врахування
сучасної
еколого-правової
думки у цій
галузі. Екологічне
право сьогодні
—
це узагальнений
інтерес, узаконена
суспільна
потреба в збереженні,
раціональному
використанні
та відтворенні
природних
ресурсів, охороні
ландшафтів,
екосистеми
та навколишнього
природного
середовища
в цілому як
умови подальшого
існування
людської цивілізації.
З
нормативної
точки зору,
екологічне
право
— це система
норм і правил,
що регулюють
відносини в
галузі охорони,
використання,
відтворення
всіх природних
ресурсів, екологічної
безпеки, охорони
навколишнього
природного
середовища,
життя і здоров'я
людей від негативного
впливу забрудненого
навколишнього
середовища.
Особливість
екологічного
права як комплексної
галузі визначається
тим, що воно
включає земельне,
водне, лісове,
гірниче, фауністичне,
флористичне,
атмосфероохо-ронне,
заповідне
законодавство,
які або уже
сформувалися
в окремі галузі
права (земельне,
водне, лісове,
гірниче), або
ж існують як
галузі законодавства,
але процес їх
формування
у галузі права
триває.
Комплексний
характер
екологічного
права виражається
не тільки в
тому, що воно
об'єднує зазначені
вище галузі
права, кожна
з яких включає
як норми, що
регулюють
відносини щодо
охорони і
використання
конкретного
природного
ресурсу, так
і норми права,
спрямовані
на охорону
довкілля в
цілому. Наприклад,
норми земельного
права, що регулюють
порядок вибору
земельної
ділянки є нормами
більш широкої
дії і мають
середовищно-регулюючий
характер. Поряд
з цим екологічне
право включає
цілий блок
законодавства,
яке регулює
відносини в
галузі охорони
навколишнього
природного
середовища.
Це, зокрема.
Закон про охорону
навколишнього
природного
середовища,
постанова
Кабінету Міністрів
України від
13 січня 1992 р. № 18, яка
встановлює
порядок стягнення
платежів за
забруднення
навколишнього
природного
середовища,
та ін., які визначають
можливість
самого носія
суб”єктивного
права діяти
певним способом,
і примусово
забезпечити
виконання
юридичних
обов”язків.
Екологічне
право об'єднує
правові норми,
які регулюють
правовідносини
на основі спільного
предмета правового
регулювання.
Предметом
правового
регулювання
екологічного
права є відносини
в галузі охорони
та використання
природних
ресурсів, охорони
навколишнього
природного
середовища
в цілому, цінних
природних
об'єктів і
комплексів,
екосистем і
ландшафтів,
клімату, життя
та здоров'я
людей від негативного
впливу забрудненого
довкілля.
Джерелами,
тобто нормативно-правовими
документами
екологічного
права, виступають
закони України,
постанови
Верховної Ради
України, укази
Президента
України, постанови
Кабінету Міністрів
України, нормативні
документи
Міністерства
охорони навколишнього
природного
середовища
(як прийняті
самостійно,
так і спільно
з іншими міністерствами
і відомствами),
рішення місцевих
рад народних
депутатів.
Екологічне
право взаємопов'язане
з іншими галузями
права і може
бути реалізоване
тільки в такій
взаємодії. В
цьому проявляється
єдність як
правової системи
в цілому, так
і екологічного
права зокрема.
Так, норми лісового
права встановлюють
порядок заготівлі
деревини на
корені. Плата
ж за використання
лісових ресурсів
передбачена
нормами загальної
частини, які
встановлюють
порядок стягнення
та нормативи
платежів за
використання
пиродних ресурсів.
Еколого-правові
норми регулюють
порядок використання
природних
ресурсів, порядок
розміщення
відходів у
навколишньому
природному
середовищі
та визначають
конкретний
перелік екологічних
правопорушень...
Санкції ж за
екологічні
правопорушення
містяться в
адміністративному
та кримінальному
законодавстві.
В
Україні до 1982
р. діяв Адміністративний
кодекс 1928 р., від
якого залишились
чинними трохи
більше десятка
статей. А прийнятий
1982 р. Кодекс Української
РСР про адміністративні
правопорушення
важко віднести
до вершин
правотворчої
праці. Зокрема,
розділ про
правопорушення
в галузі охорони
та використання
природних
ресурсів відзначався
недосконалістю
та відсутністю
системного
підходу ще з
часу прийняття
цього законодавчого
акта.
На даний
момент ми ще
не готові до
розроблення
комплексного
законодавчого
акта, який охопив
би всі напрями
адміністративно-правового
регулювання
суспільних
відносин, і
цілком нормальним
тут є використання
наробок інших
галузей юридичної
науки. Наприклад,
зрозуміло, що
в рамках еколого-правової
науки можна
більш повно
сформулювати
всі склади
адміністративних
еколого-правових
порушень, які
потім будуть
додатково
включені в
адміністративний
кодекс.
З іншого
боку, розвиток
правової системи
та правозастосовчої
практики вимагають
прийняття норм
прямої дії,
наголошує
Костицький
В. На мою думку,
ця ідея потребує
серйозного
осмислення
на рівні теорії
права та теорії
правотворчості.
Прийняття
законодавчих
актів прямої
дії поряд з
позитивними
моментами,
пов'язаними
із застосуванням
норм даної
галузі права
призведе до
дублювання
багатьох правових
норм в інших
галузях права
або ж навіть
до звуження
матеріальної
частини таких
галузей права,
як адміністративне
і кримінальне.
Видається,
що українській
правовій думці
ще треба віднайти
оптимальні
засади взаємодії
та розмежування
галузей права..
Потрібна якась
певна кількість
законів, щось
на зразок «критичної
маси» у фізиці,
щоб «запрацювала»
вся правова
система. Навіть
у межах однієї
галузі права
важко домогтися
ефекту без
прийняття
відповідних
новацій в інших
галузях права.
Скажімо, недостатня
дієвість Закону
України про
охорону навколишнього
природного
середовища
значною мірою
обумовлена
затримкою
внесення змін
до Кодексу про
адміністративні
правопорушення
та відсутністю
Закону про
державний
контроль у
галузі охорони
навколишнього
природного
середовища.
Екологічне
право як особлива
галузь права
взаємопов'язані
з іншими галузями
права. Наприклад,
порядок фінансування
природоохоронних
заходів, кредитні
та податкові
пільги для
підприємств,
установ і організацій
є предметом
правового
регулювання
як екологічного,
так і фінансового
права. Питання
стимулювання
природоохоронної
діяльності
підприємств
і організацій
входять до
сфери як екологічного,
так і господарського
права. Правове
регулювання
власності на
природні ресурси
— однаково
важливі для
реалізації
і цивільного
права і для
екологічного.
Таким
чином, екологічне
право
— це
комплексна
галузь права,
яка об'єднує
правові норми,
що регулюють
різноманітні
відносини в
сфері охорони
навколишнього
природного
середовища.
Екологічне
право існує
і реалізується
у тісному
взаємозв'язку
з іншими галузями
права.
Не
можна також
не погодиться
з Андрейцевим
В.І., який визначає
еологічне право
таким чином:
Поняття
екологічного
права
інтегрована
правова спільність
(комплексна
галузь права),
яка об'єднує
сукупність
еколого-правових
норм, що регулюють
екологічні
відносини з
метою ефективного
використання,
відтворення,
охорони природних
ресурсів,
забезпечення
якості навколишнього
природного
середовища,
гарантування
екологічної
безпеки, реалізації
захисту екологічних
прав.
Ознаки
норм екологічного
права
1. Сукупність
еколого-правових
норм, які утворюють
інтегровану
правову спільність
або комплексну
галузь права
2. Правові
норми, що регулюють
або забезпечують
реалізацію
прав суб'єктів
екологічних
правовідносин
3. Правові
норми, що виконують
екологічну
функцію або
забезпечують
реалізацію
зовнішньої
і внутрішньої
функції держави
4. Еколого-правові
норми утворюють
три блоки (групи)
нормативно-правового
регулювання
і забезпечення:
а)
природноресурсові
норми
екологічної
безпеки
б)
природоохоронні(середовищеохоронні)
в)
антропоохоронні
5. Еколого-правові
норми складають
юридичну базу
природноресурсового,
природоохоронного
(права навколишнього
природного
середовища)
права і комплексного
міжгалузевого
інституту
правової екології
людини (правової
охорони життя
і здоров'я людини
від небезпечного
навколишнього
середовища,
або екологічної
безпеки громадян
(антропоохоронного)
права.
Особливостями
кодифікаційних
процесів в
галузі екологічного
права на думку
Костицького
В. є:
Прагнення
зробити нові
акти законами
прямої дії.
(Однак ні юридична
наука, ні правотворча
практика та
законодавча
техніка ще не
готові до цього.
В законотворчій
роботі юридична
наука спирається
на досягнення
інших галузей
науки, які теж
не завжди спроможні
дати відповідь
на запитання,
які виникають
у правотворенні.
Це не означає
неспроможності
науки. Розроблення
законопроектів
виявляє ряд
нових проблем,
які потребують
спеціальних
наукових досліджень.
Так, при підготовці
проекту Закону
України про
охорону навколишнього
природного
середовища
(прийнятого
25 червня 1991 р.) одним
із найбільш
принципових
питань було
правове регулювання
використання
атмосферного
повітря для
промислових
потреб. Україна
є учасником
ряду міжнародних
конвенцій,
зокрема, про
охорону озонового
шару та запобігання
впливу на потепління
клімату. Найбільшими
споживачами
кисню залишаються
теплові електростанції.
Одночасно
енергетика,
зокрема теплова,
яка є одним із
найбільших
забруднювачів
атмосферного
повітря, постачає
більше 27% енергії
України. В умовах
загострення
енергетичної
проблеми в
Україні потрібно
вимагати про
запровадження
жорстких заходів
впливу на
підприємства
енергетики
і про стягнення
з них плати за
використання
повітря для
промислових
потреб, тим
більше при
збитковості
цієї галузі
економіки.
До новацій
цього Закону
слід віднести
нову його структуру,
яка відповідає
новому змісту
і завданням
закону. Найважливіше
з них — створення
правових умов
для боротьби
із забрудненням
довкілля не
«на заводській
трубі», тобто
для боротьби
не з наслідками,
а з причинами
високого техногенного
впливу промисловості
на навколишнє
природне середовище,
починаючи від
технологічних
процесів. Йдеться
про систему
екологічних
нормативів
і стандартів.
Це підтверджує
вже перелік
системи екологічних
нормативів.
Окрім нормативів
екологічної
безпеки, нормативів
гранично допустимих
видів забруднюючих
атмосферне
повітря стаціонарними
джерелами та
нормативів
викидів забруднюючих
речовин пересувними
джерелами,
визначаються
нормативи
утворення
забруднюючих
речовин, які
викидаються
в атмосферне
повітря при
експлуатації
технологічного
та іншого обладнання,
споруд і об'єктів,
нормативи
використання
атмосферного
повітря для
виробничих
потреб.
Ряд
наукомістких
проблем вченим
та практикам
довелося вирішувати
при підготовці
законопроектів
про охорону
та раціональне
використання
рослинного
і тваринного
світу. Найважливіші
з них — питання
про об”єкт
правового
регулювання,
взаємоузгодження
права власності
на земельну
ділянку та
права загального
і спеціального
використання
ресурсів рослинного
і тваринного
світу.
Правовій
охороні, зокрема,
підлягатимуть
усі дикі тварини
(ссавці, птахи,
плазуни, земноводні,
а також молюски,
комахи та ін.)
в усій їх видовій
і популяційній
різноманітності
та на всіх стадіях
розвитку, які
перебувают»
у стані природної
волі, а також
їх частини і
залишки, продукти
життєдіяльності
й житло (нори,
хатки, гнізда
та ін.), шляхи
міграції, середовище
перебування
тварин у цілому.
В Законі
визначається
порядок надання
об'єктів тваринного
світу в користування,
права, обов'язки
і гарантії
користувачів
та підстави
припинення
права користувачів
тваринним
світом, а також
види використання
об'єктів тваринного
світу. Найважливішими
названі використання
тварин у наукових,
культурно-освітніх,
виховних та
естетичних
цілях; використання
корисних властивостей
життєдіяльності
тварин —
ґрунтоутворювачів,
природних
санітарів
середовища,
запилювачів
рослин тощо;
використання
тварин з метою
одержання
продуктів їх
життєдіяльності;
добування диких
тварин з метою
утримання і
розведення
в неволі чи в
напіввільних
умовах для
комерційних
й інших цілей.
На відміну від
попереднього
закону (1981 р.) знижена
пріоритетність
з врахуванням
екологічних
вимог таких
видів користування
тваринним
світом, як
мисливство,
рибальство,
включаючи
видобування
водних безхребетних
та морських
ссавців;
добування
тварин, які не
належать до
об'єктів мисливства
і рибальства.
Серед заходів
охорони тваринного
світу визначаються
як традиційні
(створення
заповідників,
заказників,
встановлення
особливого
режиму охорони
видів тварин,
занесених до
Червоної книги
України), так
і нові (розведення
в неволі рідкісних
і таких, що є
під загрозою
знищення, видів
тварин, створення
«банків» для
збереження
генетичного
матеріалу цих
тварин; врахування
питань охорони
тваринного
світу при
встановленні
екологічних
нормативів;
встановлення
науково обгрунтованих
лімітів та
нормативів
використання
об'єктів тваринного
світу; регулювання
торгівлі об'єктами
тваринного
світу; охорона
тваринного
світу від шкідливого
впливу продуктів
біотехнології.
В
Земельному
кодексі України
зберігся старий
поділ на землі
сільськогосподарського
призначення;
населених
пунктів; промисловості;
транспорту,
зв'язку, оборони
природоохоронного,
оздоровчого,
рекреаційного
та історико-культурного
призначення;
лісового,
водного фонду
та земельного
запасу. Земельний
кодекс України
встановив
порядок надання
землі у користування
й передачі у
власність,
визначив права
і обов'язки
землекористувачів
і землевласників,
гарантії і
захист їх прав.
Цей законодавчий
акт — явище в
правотворчій
роботі, однак
потребує окремого
аналізу з врахуванням
ряду дискусійних
питань.
Формування
екологічного
законодавства
— це не тільки
створення
нових законів.
Це тривалий
процес кодифікації.
Для створення
основи системи
екологічного
права України
потрібно розробити
і прийняти ще
ряд законів,
указів Президента
України і
нормативних
актів Кабінету
Міністрів
України. Разом
з тим кожний
законодавчий
акт передбачає
розроблення
і прийняття
ряду положень,
правил, інструкцій,
які забезпечать
його повну
реалізацію.
Тільки після
завершення
цієї роботи
можна приступати
до наступного
етапу кодифікації
— розроблення
законів прямої
дії шляхом
інтеграції
вимог закону
та розроблених
на його виконання
нормативних
актів. Чи можна
підготувати
закони прямої
дії відразу
ж? Звичайно,
можна, але тоді
процес створення
системи екологічного
права затягнеться
на десятиліття.
В США для підготовки
одного закону
в галузі охорони
і використання
природних
ресурсів
витрачується
1,5—2 роки. Шляхом
залучення
різних груп
фахівців цей
процес можна
прискорити,
якщо розробляється
більш загальний
закон однією
групою, а нормативні
акти до нього
— іншими. Та й
«пропускна
можливість»
Верховної Ради
України не
дозволить
створити у
короткі терміни
систему екологічних
законів прямої
дії. Але я не
вважаю доцільним
створення
законів прямої
дії, так як
загальний
декларативний
принцип “ право
на здорове
довкілля” та
деякі інші,
найбільш загальні,
передбачені
Конституцієй
України, і є
нормами прямої
дії.
Крім
того, визначений
шлях дозволить
на другому
етапі кодифікації
екологічного
права — на етапі
інтеграції
законодавчих
та нормативних
актів — значно
скоротити
кількість
джерел екологічного
права, що сприятиме
підвищенню
ефективності
його застосування.
Видається, що
вся система
екологічного
права України
тоді складатиме
приблизно 200
законодавчих
і нормативних
актів..
Одним
з можливих
варіантів
кодифікації
екологічного
законодавства
може бути створення
на другому
етапі кодифікаційної
роботи екологічного
кодексу як
основи екологічного
права. Такий
екологічний
кодекс міг би
в загальній
частині містити
завдання
законодавства
на предмет
правового
регулювання,
об'єкти та принципи
правової охорони
навколишнього
природного
середовища,
правове регулювання
власності та
ін., а в спеціальній
— правовий
режим охорони
й використання
природних
ресурсів. Очевидно,
не слід боятися
обсягу цього
законодавчого
екологічного
акта. Такий
Кодекс був би
вигідним і
зручним для
використання
у сфері застосування
еколого-правових
відносин,вважає
Костицькій
В, з яким у цьому
питанні я цілком
згодна тому
що як студент
зіткнулася
з проблемою
вивчення та
узагальнення
норм права
внаслідок їх
великої кількості
та несистематизованості.
На даний
момент маємо
масове поширення
екологічного
та еколого-правового
нігілізму.
Керівники
підприємств,
установ і організацій
та громадяни
або не знають
еколого-правового
законодавства,
або ж свідомо
ігнорують його.
Раніше «на
догоду» плану,
тепер — «в інтересах
порятунку
народу України
від економічної
катастрофи».
Часто можна
почути, що краще
бути отруєним
і ситим, ніж
голодним у
чистому навколишньому
природному
середовищі.
Найбільше
вражає, що сім'ї,
діти, онуки
керівників
підприємств
осіб, які можуть
впливати на
екологічну
ситуацію —
проживають
частіше в зоні
впливу цих
підприємств
— забруднювачів
довкілля. Навіть
така ситуація
не є вирішальним
чинником у
прийнятті
управлінських
рішень, які
часто ігнорують
екологічні
вимоги.
У
зв'язку з цим
паралельно
з підготовкою
нагально потрібних
законопроектів
про державний
екологічний
контроль, про
статус зон
надзвичайних
екологічних
ситуацій необхідним
є розроблення
проекту Закону
України про
екологічну
освіту і виховання.
В основу його
має бути покладено
принципи
комплексності
та безперервності
екологічної
освіти й виховання
підростаючого
покоління,
починаючи з
дитячих дошкільних
закладів і
школи. Екологічне
виховання дітей
— один з обов'язків
батьків.
Ці
ж принципи має
бути закладено
в систему підготовки
фахівців (як
у системі професійної
освіти, так і
у системі вузівського
навчання), а
також наукових
і науково-педагогічних
працівників
і всіх видів
підвищення
кваліфікації
та перепідготовки
кадрів. Кожний
випускник
навчального
закладу повинен
мати мінімум
екологічних
знань як обов'язкову
умову (і для
навчального
закладу, і для
майбутнього
фахівця) одержання
диплому чи
іншого документа
про здобуту
освіту чи фах.
Підприємства,
установи і
організації
зобов'язані
виділяти кошти
на екологічну
освіту та виховання
їхніх працівників,
проводити
екологічну
атестацію
кадрів. Наявність
знань і вміння
приймати екологічно
виважені і
обгрунтовані
рішення мають
виступати
умовою допуску
до роботи. У
зв'язку з цим
і можливо доцільно
розробити
Збірник кваліфікаційних
екологічних
вимог для всіх
професій і
спеціальностей,
який використовувався
б на випускних
іспитах, при
прийнятті
на роботу та
атестації
кадрів- вважає
Андрейцев В.
І.
Таким
чином, можна
створити систему
екологічного
права, яка
забезпечила
б врегулювання
суспільних
відносин у
галузі охорони
довкілля та
формування
особи, готової
до добровільного
додержання
законодавства.
Екологічне
право та екологічне
законодавство
Неможливо
уявити собі
людство поза
природою, земними
умовами його
існування.
Життя людини
тісно вплітається
в систему
взаємозв'язків
явищ природи,
що створюють
основу людського
буття. Навіть
незначні зміни
природних умов
(температури,
вологості,
атмосферного
тиску, хімічного
складу повітря,
води тощо) впливають
на людину.
Руйнування
навколишнього
природного
середовища
викликало
відповідну
реакцію суспільства.
Фахівці наводяться
такі аргументи:
1) якщо охорону
природи тлумачити
в традиційному
смислі, тобто
визнавати, що
ця охорона
визначається
людьми для
людей, то постає
небезпека, що
вона буде пов'язана
з їх господарськими
інтересами,
від чого навколишнє
природне середовище
лише постраждає;
2) антропоцентризм
призведе до
того, що будуть
враховані
інтереси лише
нинішнього
покоління, в
жертву якому
приноситимуться
інтереси прийдешніх
поколінь.
У
спеціальній
літературі
небезпідставно
система
законодавства
визначається
єдністю об'єктивного
і суб'єктивного.
Об'єктивне —
це суспільні
відносини, які
регулюються
юридичними
законами, а
суб'єктивне
— методи регулювання:
імперативний,
диспозитивний
тощо. Оскільки
природа має
надзвичайну
соціальну
цінність, її
захист повинен
здійснюватись
переважно
імперативним
методом, якому
притаманний
найбільш високий
потенціал
дієвості. Певну
роль у захисті
природи відіграє
мета, яку переслідує
юридичне
законодавство
екологічного
змісту (дозволити,
обмежити, заборонити
відповідно
до потреб природи).
Величезне
значення має
проблема
співвідношення
між системою
екологічного
права (в нашому
розумінні права
природи) і системою
екологічного
законодавства.
Екологічне
право
— це відображення
прав природи,
яких вона не
може бути позбавлена
під будь-яким
приводом. Це
її життєве
право, від якого
залежить і
добробут людей.
Екологічним
законодавством
треба вважати
сукупність
правил, вироблених
і прийнятих
з додержанням
належної процедури
відповідними
компетентними
органами. Екологічне
право в основному
дістає вияв
в екологічному
законодавстві.
Однак воно може
відображатись
і в різних формах
суспільної
свідомості:
в екологічних
звичаях, моралі,
соціальних
уявленнях про
природні об'єкти
як про естетичні
цінності тощо.
Якщо
система
екологічного
законодавства
—
це категорія
юридична, то
система екологічного
права
— необхідна
умова збереження
і здорового
розвитку природи,
тобто це система
належного буття
останньої,
категорія
цілком природна.
Проблема
співвідношення
між екологічним
законодавством
і екологічним
правом повинна
завжди вирішуватись
на науковій
основі. Йдеться
про взаємодію
різних галузей
наукового
знання — гуманітарного
і природничого.
Система
екологічного
права
визначається
системою об'єктів
природи, розвитком
суспільства
і рівнем, навантаження
на системи
природи, а система
екологічного
законодавства
— розвитком
юридичної думки
в її співвідношенні
з розвитком
суспільства.
Остання система
свідомо створюється
людьми. Системи
екологічного
права і екологічного
законодавства
перебувають
у постійному
русі, зазнають
змін, оскільки
розвиток суспільства
призводить
до зростання
антропогенного
навантаження
на природу в
цілому й на
окремі природні
об'єкти.
Система
екологічного
законодавства
має більш-менш
стабільний
характер. Це
пояснюється
тим, що у співвідношенні
з екологічним
правом, яке
треба розглядати
як деякий зміст,
екологічне
законодавство
є формою, що
завжди консервативна.
Ось чому за
темпами руху
вона відстає
від руху екологічного
права. Якщо
новація в
екологічному
праві під впливом
зрощування
антропогенного
навантаження
на довкілля,
техногенних
катаклізмів
тощо може привести
до більш-менш
значної перебудови
всієї екологічної
політики, то
новація в
екологічному
законодавстві
до його внутрішньої
перебудови
не приводить.
Нові екологічні
закони включаються
в систему
законодавства,
яка вже, як правило,
склалася. Це
не веде до системних
змін.
Основоположним
елементом
системи екологічного
права треба
вважати її
природний
зміст. Таким
елементом в
системі екологічного
законодавства
є юридична
норма. Ми виходимо
з того, що системою
екологічного
законодавства
необхідно
вважати цілісність,
яка складається
з окремих
законодавчих
актів, що перебувають
між собою у
взаємодії. Як
правило, екологічний
закон діє не
сам по- собі, а
у взаємовідносинах
і на підставі
інших законів,
причому не лише
екологічного
змісту.
Первісним
елементом
екологічного
законодавства
треба вважати
його норму.
Вона відіграє
базову роль
в системі цього
законодавства,
оскільки перебуває
у найбільш
нижчому, фундаментальному
рівні системи.
Якщо підійти
до екологічного
законодавства
під кутом зору
його застосування,
то з'ясується,
що ареал його
дії значно
перевищує ареал
дії багатьох
інших галузей
законодавства.
Екологічні
акти юридичного
значення мають
різну юридичну
силу залежно
від того, яким
державним
органом вони
прийняті чи
затверджені.
Юридична сила
екологічних
актів обумовлюється
тим, який природний
об'єкт береться
державою під
охорону, тобто
сила юридичного
захисту цього
об'єкта залежить
від його екологічної
цінності, поширеності
чи, навпаки,
помітного
зникнення,
наслідком чого
є занесення
того або іншого
об'єкта до Червоної
книги. Проте
системний
аналіз сучасного
екологічного
законодавства
дає підстави
для висновку,
що юридична
сила захисту
природних
об'єктів залежить
від місця цих
об'єктів в системі
навколишнього
природного
середовища
та їх стану.
Система
екологічного
законодавства
України в основному
повинна відповідати
системі екологічного
права. Право
того чи іншого
об'єкта природи
визначається
його місцем
в ній. Від системи
природи залежать
система екологічного
права, а отже,
і система
екологічного
законодавства.
Важливою
структурною
ланкою екологічного
законодавства
треба вважати
нормативні
акти екологічного
змісту,
що приймаються
місцевими
органами державної
влади і управління.
Вони більш
безпосередньо
відображають
екологічні
ситуації взагалі
і стан конкретних
екологічних
об'єктів.
Необхідно
також враховувати,
що екологічне
законодавство,
як і будь-яке
інше, являє
собою ієрархічну
структуру, де
нормативні
акти нижчого
рівня повинні
відповідати
за своїм змістом
нормативним
актам вищого
рівня. Останні
відповідають
більш узагальненим,
таким, що охоплюють
більшу територію,
екологічним
потребам.
Екологічне
законодавство
не варто вважати
галуззю законодавства.
Право природи
поширюється
на неосяжну
різноманітність
об'єктів, що
вимагає різних
форм і методів
їх захисту. Це
не може бути
обмежене потенціалом
якоїсь однієї
галузі законодавства.
Якщо галузь
екологічного
права — це те,
що реально
існує, то наявність
галузі екологічного
законодавства
викликає заперечення,
вважають Плотникова
О. та Чаусова
Л. Їх думка, на
мій погляд, є
більш філософською,
ніж правовою,
але право теж
соціальна
категорія, і
тому з ними
неможливо не
погодитись.
Екологічне
законодавство
— це структура,
що об'єднує
екологічні
юридичні норми
різного рівня
і різної спрямованості.
Ними можуть
бути норми
конституційні,
звичайні, норми,
орієнтовані
на соціальні
відносини
різного змісту,
з приводу охорони
'різних природних
об'єктів. Вказане
законодавство
є системою, що
має більш-менш
сталий характер.
Його реалізація
породжує відносно
сталі правові
відносини.
Поняття
і особливості
принципів
екологічного
права
Для кожної
галузі права,
у тому числі
й для екологічного
права, характерні
свої принципи,
на яких грунтується
сукупність
її правових
приписів. Разом
з тим кожна
галузь враховує
й загальні
принципи права,
але під кутом
зору специфіки
правового
регулювання
певних груп
суспільних
відносин. Саме
ця специфіка
визначає характер
галузі права
та сукупність
її принципів.
Екологічні
відносини, які
виникають з
приводу належності
природних
об'єктів відповідним
суб'єктам,
використання
та відтворення
цих об'єктів,
охорони навколишнього
природного
середовища,
зумовлюють
специфічність
екологічного
права, що є юридичною
формою цих
відносин. Дана
специфічність
визначається
екологічними
факторами, в
основі яких
лежать закони
природи, ігнорувати
які неприпустимо.
Доводиться
констатувати,
що в еколого-правовій
науці не приділено
достатньої
уваги дослідженню
принципів
екологічного
права. Однак
оскільки останнім
притаманні
й загальні
принципи права,
доцільно звернутися
до їх характеристики.
В
літературі
з загальної
теорії права,
у галузевій
правовій і
спеціальній
літературі
щодо розуміння
загальних
і галузевих
правових принципів
висловлені
певні міркування.
З точки зору
лінгвістики
принцип у перекладі
з латинської
означає «початок»,
«основа», що
передбачає
основне, вихідне
положення
будь-чого: теорії,
світогляду,
науки тощо. У
філософії,
філології,
логіці, психології,
етимології
принцип розглядається
як вихідне
положення,
основоположне
правило, першооснова
реальної дійсності,
хоч з окремих
питань існують
розбіжності.
Це обумовлено
тим, що кожна
з названих наук
має свою специфіку,
а отже, й різні
підходи до
розуміння
принципів. Ще,
на мою думку,
визначення
принципів
залежить від
позиції науковця,
який їх досліджує,
наприклад, який
він обрав метод
дослідження,
яке в нього
світосприйняття
і , навіть, громадська
позиція. Але
важливо те, що
у головному
серйозних
розбіжностей
щодо розуміння
принципів, які
існують у різних
сферах суспільного
життя, немає.
Зазначений
підхід застосовується
і при аналізі
загальноправових,
галузевих,
підгалузевих
та інших правових
принципів,
обумовлених
соціальною
роллю права
як юридичної
форми суспільних
відносин.
Разом
з тим у загальній
теорії права
принципи останнього
розкриваються
через такі
категорії, як
відправні
засади, основні
ідеї, провідні
засади, наскрізні
ідеї, панівні
основи, які
відбивають
основні устої
суспільного
ладу, об'єктивно
обумовлені
існуючими
екологічними
відносинами.
Треба зважати
на те, що загальна
теорія права
по відношенню
до галузевих
юридичних
дисциплін
займає провідне
становище, є
узагальнюючою
наукою, яка має
спрямовуюче
та методологічне
значення.
Вона становить
теоретичну
базу для розробки
спеціальних
проблем, що
стоять перед
галузевими
правовими
науками. Тому
загальні принципи
права повинні
враховуватись
останніми. При
цьому найважливіші
риси змісту
права, як правило,
формулюються
юридичною
наукою як його
принципи. Значення
принципів права
допомагає його
вивченню, орієнтує
нормотворчу
діяльність
і враховується
в процесі
застосування
права.
Правильними
принципами
треба вважати
такі, які узгоджуються
з природою,
суспільством,
засновані на
змісті права.
Галузеві
правові принципи
відображають
головним чином
ті суспільні
відносини, які
регулюються
відповідною
галуззю права.
До основних
галузей належать
цивільне,
кримінальне,
трудове, екологічне,
конституційне
право. У кожній
галузі на основі
законодавства
сформульовані
її принципи.
Галузеві
правові принципи
грунтуються
на положеннях,
які становлять
основу загальних
принципів, та
врахуванні
особливостей
сукупності
норм права
кожної галузі.
Важливо
пам'ятати, що
галузеві принципи,
як і принципи
взагалі, не є
статичними.
Вони динамічні,
оскільки в
суспільному
житті, природі,
праві відбуваються
відповідні
зміни, які дістають
вияв у тому, що
якісь явища
або зникають
повністю, або
зазнають істотних
змін, з'являються
нові явища.
Необхідно
зупинитись
у загальних
рисах на розумінні
екологічного
права, тому що
стосовно даного
питання існують
різні судження.
У літературі
здійснено
аналіз пов'язаних
з цим наукових
концепцій.
Визначились
два напрями.
Перший
зводиться до
визнання того,
що екологічне
право належить
до комплексної
галузі, яка
включає в себе
самостійні
галузі права,
зокрема земельне,
водне, лісове,
гірниче, фауністичне,
атмосфсрно-повітрянс,
охоронні.
Не випадково
у переліку
юридичних,
психологічних
наук, які вводяться
до номенклатури
спеціальностей
наукових
працівників,
здобута спеціальність
включає в себе
знання в галузі
земельного,
екологічного,
природноресурсового
та аграрного
права.
Згідно
з другим напрямом
екологічне
право не розглядається
як комплексна
галузь права,
а є самостійною
галуззю, що
регулює єдині
екологічні
відносини.
Крім того, на
думку В.Попова,
воно містить
в собі такі
підгалузі, як
гірниче, повітряне,
лісове, фауністичне,
атмосферно-повітряне,
охоронне та
інше право.
Уявляється,
що при підході
до розуміння
і визначення
принципів
екологічного
права треба
виходити з
єдності самостійної
(некомплексної)
галузі права,
враховуючи
чинне законодавство.
Принципи екологічного
права потребують
більш глибокого
дослідження.
Однак наведені
у навчальній
літературі
визначення
не розкривають
їх специфіки.
Так,
Б.Єрофєєв визначає
ці принципи
як керівні
засади екологічного
права, які окреслюють
його спрямованість
та основні
риси, що є свого
роду мікросхемою
галузі права.
Це визначення
є неповним і
дуже загальним.
Воно не відображає
специфічних
рис еколого-правових
принципів,
хоча, з точки
зору правового
аналізу це,
безперечно
вірно. Адже
відомо, що правові
принципи
закріплюються,
дістають вияв
у законах та
інших правових
нормах. Наприклад,
в ст.
3 Закону України
«Про охорону
навколишнього
природного
середовища
викладені
основні принципи
цієї охорони:
Основними
принципами
охорони навколишнього
природного
середовища
є:
а)
пріоритетність
вимог екологічної
безпеки, обов'язковість
додержання
екологічних
стандартів,
нормативів
та лімітів
використання
природних
ресурсів при
здійсненні
господарської,
управлінської
та іншої діяльності;
б)
гарантування
екологічно
безпечного
середовища
для життя і
здоров'я людей;
в)
запобіжний
характер заходів
щодо охорони
навколишнього
природного
середовища;
г)
екологізація
матеріа
виробництва
на основі
комплексності
рішень у питаннях
охорони навколишнього
природного
середовища,
використання
та відтворення
відновлюваних
природних
ресурсів, широкого
впровадження
новітніх технологій;
д)
збереження
просторової
та видової
різноманітності
і цілісності
природних
об'єктів і
комплексів;
е)
науково обгрунтоване
узгодження
екологічних,
економічних
та соціальних
інтересів
суспільства
на основі
поєднання
міждисциплінарних
знань екологічних,
соціальних,
природничих
і технічних
наук та прогнозування
стану навколишнього
природного
середовища;
є)
обов'язковість
екологічної
експертизи;
ж)
гласність і
демократизм
при прийнятті
рішень, реалізація
яких впливає
на стан навколишнього
природного
середовища,
формування
у населення
екологічного
світогляду;
з)
науково обгрунтоване
нормування
впливу господарської
та іншої діяльності
на навколишнє
природне середовище;
и)
безоплатність
загального
та платність
спеціального
використання
природних
ресурсів для
господарської
діяльності;
і)
стягнення плати
за забруднення
навколишнього
природного
середовища
та погіршення
якості природних
ресурсів,
компенсація
шкоди, заподіяної
порушенням
законодавства
про охорону
навколишнього
природного
середовища;
ї)
вирішення
питань охорони
навколишнього
природного
середовища
та використання
природних
ресурсів з
урахуванням
ступеня антропогенної
зміненості
територій,
сукупної дії
факторів,
що
негативно
впливають на
екологічну
обстановку;
й)
поєднання
заходів стимулювання
і відповідальності
у справі охорони
навколишнього
природного
середовища;
к)
вирішення
проблем охорони
навколишнього
природного
середовища
на основі широкого
міждержавного
співробітництва.
Зазначені
загальні положення
повною мірою
відображаються
і в принципах
екологічного
права, які можуть
офіційно
закріплюватись
у законодавстві
або ж виводитись
з його змісту.
Однак у деяких
визначеннях
відсутній
юридичний
аспект. Зокрема,
В.Петров визначає
екологічні
принципи
як основні
положення,
керівні засади,
що знаходяться
в основі взаємодії
суспільства
і природи. Як
бачимо, у цьому
визначенні
розкривається
поняття принципів
екології взагалі,
але нічого не
говориться
про правовий
зміст принципів
екологічного
права. Деякі
дослідники,
аналізуючи
питання загальної
теорії екологічного
права, не торкаються
принципів
останнього,
що не можна
визнати виправданим.
Принципи
екологічного
права, закріплюються
легально, або
виводяться
із законодавства.
Функція екологічного
права, як більш
загальна
спрямованість
забезпечення
гармонійної
взаємодії
суспільства
і природи, в
літературі
розглядається
як правове
регулювання
екологічних
відносин.
Я
вважаю, нормативно
закріплені
принципи (Закон
Про охорону
навколишнього
природного
середовища)
природньо
вважати принципами
екологічного
права, згодна
також з таким
визначенням
- принципи
екологічного
права -
становлять
виражені в
еколого-правових
актах основоположні
юридичні засади,
положення,
риси, які визначають
спрямованість
галузі права
і відповідно
до яких здійснюється
регулювання
екологічних
відносин, що
грунтуються
на об'єктивно
існуючих природних
факторах.
Незважаючи
на те, що до
принципів
екологічного
права пристосовуються
загальні положення
принципів права
взагалі, еколого-правові
принципи мають
особливості,
притаманні
лише їм.
Важливою
особливістю
є те, що, грунтуючись
на екологічному
законодавстві,
вони відображають
сутність природних
явищ, які розвиваються
за своїми законами.
Отже, передумовою
еколого-правових
принципів є
сукупність
правових явищ.
Причому право
(як самостійне
соціальне
явище) не може
не враховувати
даного екологічного
фактора. Якщо
екологічне
право адекватно
відображає
сутність
екологічних
факторів, його
можна розглядати
як ефективне.
Ігнорування
або недооцінка
цього фактора
призводить
до викривлень
в екологічному
праві.
Треба
вважати специфічним
і те, що принципи
екологічного,
права забезпечують
поєднання
державного
(владного)
регулювання
певних груп
екологічних
відносин і
автономного
(юридичної
рівності) правового
регулювання
відповідних
груп останніх,
що характерно
для екологічного
права і відрізняє
його від будь-якої
іншої галузі
права. Дана
особливість
обумовлена
як об'єктивними,
так і суб'єктивними
факторами.
Необхідність
загальнодержавного
управління
багатьма питаннями,
пов'язаними
з екологією,
обумовлена
екологічними
факторами, а
не бажаннями
певних управлінських
органів. Оскільки
правові явища
розвиваються
за своїми законами,
управління
з боку держави
повинно бути
науково обгрунтованим
і кваліфікованим,
що не під силу
окремим індивідам,
які перебувають
у певних екологічних
відносинах,
що грунтуються
на принципах
юридичної
рівності.
Навіть
в умовах розвитку
ринкових відносин
державне управління
в сфері екології
повинно бути
непорушним.
Мова може йти
про удосконалення
системи органів
управління,
методів останнього,
з урахуванням
потреб ринку.
Треба постійно
пам'ятати, що
багато екологічних
відносин не
підпадають
під ринкові
відносини.
Однак екологічному
праву, властиві
правила правового
регулювання
відповідних
видів екологічних
відносин за
принципами
юридичної
рівності сторін.
Це має місце,
наприклад, у
договірних
відносинах,
пов'язаних з
використанням
природних
ресурсів, у
позадоговірних
відносинах,
що виникають
при експлуатації
природних
об'єктів тощо.
Викладена
особливість
закріплена
у багатьох
нормативних
актах, які регулюють
екологічні
відносини.
Окреме
місце посідає
і така особливість,
як нормативне
закріплення
пріоритетності
вирішення
екологічних
завдань перед
економічними
та іншими. При
дослідженні
даної дуже
важливої проблеми
необхідно
зважати на те,
що екологічні,
економічні,
соціальні та
інші завдання
взаємопов'язані
і взаємозалежні
через об'єктивні
закони природи,
економічні
закони, закони
розвитку суспільства
та ін.
Тому потрібен
науково обгрунтований
облік сукупності
усіх факторів,
оскільки вони
дуже важливі
для життєдіяльності
людей. Однак
можливе виникнення
таких ситуацій,
за яких постане
необхідність
пріоритету
вирішення
певних завдань.
При цьому важливо
враховувати
потребу розв'язання
не тільки поточних,
а й перспективних
завдань. У кінцевому
підсумку вирішення
питання зводиться
до того, яким
інтересам
віддати перевагу
— екологічним,
економічним,
соціальним
тощо. Пріоритетність
не повинна
прямолінійно
протиставлятись
іншим соціально-життєвим
явищам,і все-таки,
вона повинна
віддаватись
екологічним
проблемам.
Ігнорування
екологічних
факторів може
призвести і
на практиці
нерідко призводить
до серйозних
прорахунків
у галузі екології,
що негативно
позначається
на економічних,
соціальних
та інших питаннях.
У зв'язку з цим
важко погодитись
з твердженням
про те, що на
даному етапі
розвитку нашого
суспільства
було б передчасним
оголошення
пріоритету
екології перед
економікою,
оскільки економічний
розвиток України
в умовах побудови
ринкових відносин
не дозволяє
це зробити.
Уявляється,
що пріоритетність
вирішення
екологічних
завдань перед
іншими має бути
непорушною.
Разом з тим не
можна до вирішення
даного питання
підходити
прямолінійно.
Пріоритетність
екологічних
вимог обумовлена
й тим, що вирішення
багатьох економічних
та соціальних
завдань безпосередньо
залежить від
екологічного
стану в державі.
Своєрідною
особливістю
є й те, що більшість
еколого-правових
принципів
спрямована
на забезпечення
екологічної
безпеки в державі
з метою створення
безпечного
середовища
для життя і
здоров'я людей.
У ст. 16 Конституції
України зазначено,
що забезпечення
екологічної
безпеки і підтримання
екологічної
рівноваги на
території
України є обов'язком
держави. Розгорнуте
розуміння
екологічної
безпеки подано
у ст. 50 Закону
«Про охорону
навколишнього
природного
середовища»,
де зазначено,
що екологічна
безпека — це
такий стан
навколишнього
природного
середовища,
за якого забезпечується
запобігання
погіршенню
екологічної
обстановки
і виникненню
небезпеки
для здоров'я
людей. Екологічне
законодавство
України виходить
з пріоритетності
захисту екологічних
прав громадян
перед їх іншими
правами. Ядерну
безпеку треба
розглядати
як частину
екологічної
безпеки. У
законодавстві
встановлено,
що вона передбачає
додержання
норм, правил,
стандартів
і умов використання
ядерних матеріалів,
які забезпечують
радіаційну
безпеку. В
екологічному
праві на відміну
від усіх інших
його галузей
екологічна
безпека дістає
рельєфне
відображення.
Тому її правове
забезпечення
зведено у самостійний
принцип. Недодержання
правил екологічної
безпеки нерідко
тягне за собою
появу серйозних
екологічних,
економічних
і соціальних
негативних
наслідків
(приклад —
Чорнобильська
екологічна
катастрофа).
Специфічність
еколого-правових
принципів
дістає вияв
у засобах визначення
збитків як
форми майнової
відповідальності
за екологічні
правопорушення.
Цей вид відповідальності
обслуговує
декілька галузей
права, включаючи
й екологічне.
І зміст найбільш
повно розроблено
у науці цивільного
права. Однак
при встановленні
відповідальності
за екологічні
правопорушення
треба враховувати
екологічні
фактори, оскільки
розвиток природних
об'єктів відбувається
під впливом
як людських,
так і природних
чинників. Визначати
розмір шкоди,
заподіяної
екологічним
об'єктам, складно,
оскільки вартісна
категорія
виявляється
у цих випадках
не повною мірою.
Сутність майнової
відповідальності
полягає в тому,
що на винну
особу покладаються
несприятливі
для неї майнові
наслідки у
межах, встановлених
законодавством.
Ця відповідальність
забезпечує
одночасний
захист екологічних
і майнових
інтересів. Ось
чому від правильного
визначення
збитків залежить
ефективність
даної відповідальності.
У
літературі
та законодавстві
вироблені
відповідні
засоби визначення
збитків, до
яких належать
такси, методики,
правила. Такса
становить
заздалегідь
встановлену
компетентними
органами одиницю
вимірювання
збитків, спричинених
правопорушенням
чи правомірно,
а також вартості
відчужуваних
природних
об'єктів. Методики
визначення
збитків застосовуються
тоді, коли неможливо
визначити
кількість
одиниць, що
постраждали,
простим підрахунком
(наприклад,
масове отруєння
риби у великих
водоймищах).
В окремих нормативних
актах визначені
елементи, які
породжують
збитки (знищення
лісу пожежею,
хімічними
відходами
тощо).
законодавство
України: сучасний
етап
Незаперечне,
що Україну в
екологічному
аспекті слід
розглядати
у першу чергу
як постчорнобильську
державу. Наслідки
цієї катастрофи
дуже значні
і охоплюють
майже всю територію
країни. Але
екологічна
ситуація в
цілому вимірюється
значно ширшим
спектром проблем.
Тривалий
час наше господарство
велось нераціонально
— і занедбана
економіка стала
загрозливою
для самого
існування
людини. Згадаймо
цифри, що характеризують
місце України
у колишньому
Радянському
Союзі, де вона
займала 2,7 % території.
У різні роки
це було по 17—20%
продукції
сільського
господарства
та по 22—24% продукції
промисловості,
вона вміщала
30% атомних реакторів
усього СРСР
і фактично була
житницею, яка
давала хліб
і Росії, і
Середньоазіатським
республікам,
де цілина, як
ми знаємо, з
часом перестала
годувати населення.
На жаль, жорстока
експлуатація
природних
ресурсів тривала
і в останні
роки. В перехідний
період, якому
в будь-якій
державі властиві
послаблення
державного
і суспільного
контролю за
збереженням
суспільних
багатств, в
українській
аналогічно
(як у державному,
так і в приватному
секторах) переважали
експорт сировини,
в кращому випадку
після первинної
обробки, насамперед
лісу. Незважаючи
на значне зменшення
темпів виробництва
(до 50—70%), високими
залишалися
показники
використання
електроенергії
(зменшення лише
на 10%). Простоювання
значного числа
застарілих
основних засобів
виробництва
не було використано
для їх заміни
на більш сучасні,
менш ресурсомісткі.
В умовах відсутності
достатніх
державних
коштів для
здійснення
природоохоронних
проектів зусилля
державних
органів, перш
за все Міністерства
охорони навколишнього
природного
середовища
і ядерної безпеки,
не були спрямовані
на формування
нормативної
та організаційної
бази охорони
довкілля, яка
могла ефективніше
запрацювати
з поліпшенням
економічного
становища в
Україні.
Справедливим
був би висновок,
що як економічна,
так і екологічна
сфера стали
заложницями
політиків, які
в гарячці політичних
баталій почали
забувати про
зміст боротьби.
Фактично в
Україні йде
політична
громадянська
війна, наслідком
якої є економічна
криза, знедолення
людей і погіршення
екологічної
ситуації. Нерозумне
господарювання,
велика розораність
фунтів, забрудненість
водних ресурсів,
нагромадження
величезної
кількості
відходів (в
Україні ця
цифра нині
сягає вже 20 млрд.
тонн — це величезна
кількість, яка
до того ж щороку
зростає приблизно
ще на мільйон),
забруднення
атмосферного
повітря у більш
ніж 50 населених
пунктах, проживання
в яких пов'язане
з ризиком для
здоров'я людини,
— всі ці фактори
не могли не
призвести до
того сумного
стану здоров'я
і народжуваності
населення, що
ми сьогодні
маємо. У розробках
Всесвітньої
організації
охорони здоров'я
(ВООЗ) є дані,
що з врахуванням
рівня економічного
розвитку країни
стан здоров'я
населення
залежить від
екологічної
ситуації на
20—80%. Для України
цей показник
обраховано
приблизно у
57%, тобто стан
нашого здоров'я
залежить від
довкілля десь
на 60%.
Зрозуміло,
що впливовими
є й інші фактори:
стресові ситуації,
сполучення
між роботою
і місцем проживання,
рівень харчування,
психологічний
клімат у сім'ї.
Але першочергове
значення надається
саме екологічному
фактору. З сумом
можемо констатувати,
що саме через
нього в Україні
з 90-х років чітко
намітився
процес зменшення
народжуваності
— 1991 р. в нас народилося
на 33 000 чоловік
менше, ніж померло,
а у 1994 та 1995 роках
ця цифра сягнула
вже 300 000. За 1990—1997 рр.
населення
України скоротилося
на 1,3 млн. чоловік.
Зникла ціла
невелика європейська
держава. Така
ситуація є дуже
небезпечною.
Незважаючи
на сповільнення
темпів економічного
розвитку, на
зупинення ряду
підприємств
економіка
залишається
серйозним
техногенним
фактором, що
негативно
впливає на
здоров'я населення
і життя людей.
Тільки 20% наших
юнаків допризовного
віку і стільки
ж дівчат є практично
здоровими,
решта мають
ті чи інші хвороби.
Це означає, що
над генофондом
української
нації нависла
серйозна загроза,
пов'язана зі
станом довкілля,
а екологічна
ситуація в
державі у зв'язку
з цим може
розглядатися
як кризова.
На жаль,
трохи занедбали
(а може й більше,
ніж трохи) свою
діяльність
українська
екологічна
асоціація
«Зелений світ»,
партія «зелених»
України. Широкопланову
роботу веде
Українська
екологічна
академія наук,
але ж її завдання
є більш науково-дослідницькими,
ніж громадськими.
Політичну,
громадську,
лобістську
діяльність
у першу чергу
мають проводити
партія «зелених»
і «Зелений
світ». Прикро,
що навіть тягар
історичної
відповідальності
перед нинішніми
і прийдешніми
поколіннями
не забезпечує
активізації
роботи цих
важливих
представників
громадянського
суспільства.
Обнадійливішим
фактом є прийняття
1996 р. Конституції
України, в якій
визначено,
на мою думку,
всі основні
засади для
сприяння поліпшенню
екологічної
ситуації в
Україні. Першою
такою засадою
вважаю проголошення
того, що «Верховна
Рада України
від імені
Українського
народу, ...усвідомлюючи
відповідальність
перед Богом,
власною совістю,
попередніми,
нинішніми та
прийдешніми
поколіннями,...приймає
цю Конституцію
— Основний
Закон України».
Кожна особа,
звичайно ж, має
право на чисте,
придатне для
проживання
навколишнє
середовище.
Ст. 50
Конституції
передбачає,
що «кожен має
право на безпечне
для життя і
здоров'я довкілля
та на відшкодування
завданої порушенням
цього права
шкоди».
АНАЛІЗ
:
ст. З -
«права і свободи
людини та їх
гарантії визначають
зміст і спрямованість
діяльності
держави», що
«держава відповідає
перед людиною
за свою діяльність»,
а «утвердження
і забезпечення
прав і свобод
людини є головним
обов'язком
держави». Таким
чином, ми бачимо
конституційне
створені додаткові
умови для того,
щоб держава
почала більш
ефективно
виконувати
екологічну
функцію як
один з основних
напрямів своєї
діяльності.
ст. 50
Конституції
гарантує кожному
«право вільного
доступу до
інформації
про стан довкілля,
про якість
харчових продуктів
і предметів
побуту, а також
право на її
поширення»,
а така інформація
«ніким не може
бути засекречена».
Ці права є дуже
важливими для
реалізації,
і Конституція
створила всі
умови для успішної
роботи цих
інститутів.
Ст. 8 Основного
Закону України
проголошує,
що «норми
Конституції
України є нормами
прямої дії.
Звернення до
суду для захисту
конституційних
прав і свобод
людини і громадянина
безпосередньо
на підставі
Конституції
України гарантується».
Отже, тепер
кожен громадянин
України вправі
звертатися
до суду, щоб
захистити свої
екологічні
права і свободи.
Це дуже важливо.(Норми
Конституції,
які регулюють
відносини,
пов'язані з
охороною довкілля,
цим, звичайно,
не вичерпуються.
)
ст. 13, яка
визначає: «Земля,
її надра, атмосферне
повітря, водні
та інші природні
ресурси, які
знаходяться
в межах території
України, природні
ресурси її
континентального
шельфу, виключної
(морської)
економічної
зони» є об'єктами
права власності
Українського
народу», від
імені якого
всі правомочності
власника можуть
здійснювати
органи державної
влади та місцевого
самоврядування.
же «Кожний
громадянин
має право
користуватися
природними
об'єктами права
власності
народу відповідно
до закону».
Але при цьому
власність і
зобов'язує (ч.
3): вона «не повинна
використовуватися
на шкоду людині
і суспільству»,
тобто власник
має використовувати
свою правомочність
з урахуванням
інтересів як
окремих людей,
так і всього
суспільства.
Ст. 14 проголошує
землю «основним
національним
багатством,
що перебуває
під особливою
охороною держави»
і гарантує
право власності
на землю, яке
«набувається
і реалізується
громадянами,
юридичними
особами та
державою виключно
відповідно
до закону»,всі
суб'єкти права
власності
проголошуються
рівними перед
законом, то
побачимо, що,
нарешті, ми
побороли
безвідповідальність
у природокористуванні.
АЛЕ, НАЖАЛЬ,
ВСЕ ЦЕ Є ДЕКЛАРАТИВНИМ
ПО ВІДНОШЕННЮ
ДО ЕКОЛОГІЧНОГО
СТАНУ України,
хоча дуже важливо
з правової
точки зору.
Фактично
держава мала
й має різні
важелі впливу
на природокористувачів,
аби примусити
їх не порушувати
вимог екологічної
безпеки, вести
екологічно
збалансоване
господарство.
Звичайно, ще
треба багато
зробити по
впорядкуванню
законодавства
з цього питання,
але слід подбати
й про те, щоб
додержання
екологічних
вимог було
вигідним для
підприємств
— лише тоді
вони його
виконуватимуть.
Застосуванням
тільки засобів
адміністративного
впливу (контроль,
адміністративна
відповідальність
конкретних
керівників
підприємств)
ще ніколи не
вдавалося
забезпечити
ефективного
дотримування
законодавства.
Під економічними
ж важелями
впливу слід
розуміти не
тільки плату
за використання
природних
ресурсів, за
забруднення
навколишнього
середовища,
за складування
відходів, але
й впровадження
податкових
пільг за впровадження
екологічних
технологій,
збалансованого
виробництва.
В умовах
державної
монополізованої
економіки ні
штрафи, ні економічні
санкції не
могли бути
достатньо
ефективними
— гроші, які
нібито мали
спрямовуватись
на екологічні
проекти, перекладалися
з однієї державної
кишені до іншої.
Лише
плюралізм
власності,
наявність
різних природокористувачів,
рівність їх
перед законом
відповідно
до ст. 13 Конституції
дали державі
можливість
ефективно
впливати на
стан справ в
охороні довкілля,
держава має
можливість
ставати на
позицію особи
і захищати її
права, оскільки
за всіх природокористувачів,
які є суб'єктами
комунальної
чи приватної
власності,
держава вже
не відповідає.
Не можна від
неї вимагати
надмірно багато:
держава не
зможе одночасно
виробляти
автомобілі,
ракети, танки,
взуття, харчі
і саму себе
контролювати,
щоб при виробництві
усіх цих життєво
необхідних
для людини
речей дотримувались
екологічні
нормативи.
Якщо ж держава
позбавляється
цього виробничого
тягаря — вона
дійсно може
стати на позицію
особи і захищати
її екологічні
права.
ст. 16
Конституції,
яка визначає
«забезпечення
екологічної
безпеки і
підтримання
екологічної
рівноваги на
території
України, подолання
наслідків
Чорнобильської
катастрофи
— катастрофи
планетарного
масштабу,
збереження
генофонду
Українського
народу» обов'язками
держави. Отже,
екологічна
функція держави
тепер має
розвиватися
значно ширше,
ніж раніш.
Ст. 49 передбачає
не тільки право
кожного на
охорону здоров'я,
але й обов'язок
держави дбати
про санітарно-епідемічне
благополуччя.
У ст. 85
(п. 6) зазначено,
що парламент
затверджує
загальнодержавні
програми охорони
довкілля.
Ст. 92 визначає,
що тільки законами
як правовими
актами вищої
юридичної сили
визначаються
«правовий
режим власності»,
основи екологічної
безпеки, «засади
використання
природних
ресурсів, виключної
(морської)
економічної
зони, континентального
шельфу, освоєння
космічного
простору».
Таким
чином, як ми
бачимо, держава
нарешті дістала
необхідні
правові норми
на конституційному
рівні для подальшого
успішного
вирішення тих
екологічних
проблем, які
є в Україні.
Але,
звичайно, одним
лише Основним
Законом створити
повноцінну
правову базу
для суттєвого
поліпшення
екологічної
ситуації неможливо.
Тут доречно
згадати, що ще
1992 р. було розроблено
концепцію
розвитку екологічного
права, яка тоді
була названа
«екологічним
деревом Костицького».
(дивись розділ
1)
Одна
з основних
проблема розвитку
екологічного
законодавства
сьогодні полягає
у тому, що закони,
які приймає
Верховна Рада,
ще часто мають
декларативний
характер, вони
не є законами
прямої дії, як
Конституція.
Закони приймаються,
а в них міститься
багато посилань
на інші законодавчі
акти — і виникає
необхідність
у прийнятті
додаткових
положень чи
навіть змін.
Але ж якщо ми
передбачили
у Конституції
України, що
норми екологічної
безпеки вирішуються
законодавчими
актами, то вже
ніякі постанови
Кабінету Міністрів
чи рішення
міністерств
і відомств не
можуть регулювати
цієї сфери.
Звичайно,
під час роботи
над екологічним
законодавством
треба враховувати
й зарубіжний
досвід. Але
Україна має
й багато власних
відкриттів
в галузі екологічного
права, які ще
невідомі в
інших країнах.
Серед них —
Закон про охорону
атмосферного
повітря, у якому
йдеться про
оплату використання
повітря у промислових
потребах. Природний
ресурс використовується
для виробництва,
і ніхто за це
не платить! На
жаль, хоч після
прийняття
закону і були
дані вказівки
про розроблення
відповідних
нормативів
по визначенню
і нарахуванню
платні, але
саме через
відсутність
цих методик
згодом Мінекобезпеки
поставило
питання про
скасування
ряду положень
закону замість
відкладення
введення відповідних
статей у дію.
Загалом
же першочергова
причина тієї
екологічної
ситуації, яку
ми маємо нині
в Україні, —
екологічний
та еколого-правовий
нігілізм, ігнорування
вимог екологічної
безпеки у
господарській
діяльності…
“Ми повинні
пам'ятати, що
екологічне
майбутнє нашого
народу має
спиратися на
три міцні стовпи:
перший — це
розвинута
система екологічного
права другий
— це ефективна
система адміністративного
контролю і
регулювання,
а третій — екологічна
культура, що
має вирости
на базі загальної
екологічної
освіти”- наголошує
В Костицький.
політика України
у галузі
охорони
довкілля .
Основні
напрями державної
політики України
у галузі охорони
довкілля,
використання
природних
ресурсів та
забезпечення
екологічної
безпеки розроблено
відповідно
до статті
16 Конституції
України, якою
визначено, що
забезпечення
екологічної
безпеки і
підтримання
екологічної
рівноваги
на території
України, подолання
наслідків
Чорнобильської
катастрофи
- катастрофи
планетарного
масштабу,
збереження
генофонду
українського
народу є обов'язком
держави.
Державна
політика у
сфері екології,
як і будь якій
іншій сфері
повинна базуватися
на стабільній
системі законодавства,
актів, нормативів
, але ця система,
особливо у
перехідний
період повинна
бути еластичною
, тобто вміти
швидко реагувати
на зміни навколишніх
компонентів
, вміти пристосовуватися
до змін занадто
складного
середовища.
І це є дуже
ефективним
засобом подолання
екологічної
кризи та забезпечення
природоохоронної
функції держави
.
Основні
напрями втілюватимуться
за допомогою
системи екологічного
права.
Правовий
механізм має
надати основним
напрямам чіткої
цілеспрямованості,
формальної
визначеності,
загальнообов'язковості,
сприяти врегулюванню
відносин у
галузі екології,
застосуванню
превентивних,
оперативних,
стимулюючих
і примусових
заходів до
юридичних та
фізичних осіб
щодо використання
природних
ресурсів та
їх відходів
і юридичної
відповідальності
за порушення
екологічного
законодавства.
Вивчення,
аналіз та
узагальнення
практики
застосування
законодавства
про охорону
навколишнього
природного
середовища
передбачається
здійснювати
у двох напрямах:
1.
Складання
і затвердження
екологічних
нормативів
природокористування
(стосовно надр,
грунтів, води,
повітря, рослинності
тощо);
2.
Складання і
затвердження
комплексу
еколого-економічних
показників
державного
контролю за
станом довкілля
та діяльністю
господарчих
структур.
Важливим
кроком до зміцнення
природоохоронної
сфери стало
прийняття 28
червня 1996 року
Конституції
України, в якій
стверджується,
що забезпечення
екологічної
безпеки та
підтримання
екологічної
рівноваги на
території
України є обов’язком
держави (стаття
16), кожному гарантується
право вільного
доступу до
інформації
про стан довкілля
(стаття 50) і кожен
зобов’язаний
не завдавати
шкоди природі
та відшкодовувати
завдані ним
збитки (стаття
66). Також у цій
сфері Україна
має такі закони
та акти (про
які вже йшлося
раніше) :
“Про
охорону навколишнього
природного
середовища";
"Про
тваринний
світ" ;
"Про
природнозаповідний
фонд" ;
"Про
охорону атмосферного
повітря" ;
“Лісовий
кодекс України”
;
“ Водний
кодекс України”
;
” Земельний
кодекс України”
;
“Кодекс
України про
надра” …
Формує,
забеспечує
та реалізує
державну політику
в галузі охорони
навколишнього
природного
середовища,
раціонального
використання
і відтворення
природних
ресурсів
Міністерство
охорони навколишнього
природного
середовища
та ядерної
безпеки України
(Мінекобезпеки)
, тобто саме
це міністерство
здійснює
нормативно-правове
регулювання,
комплексне
управління
та екологічний
контроль щодо
охорони, використання
і відтворення.
Науковими
дослідженнями
щодо вивчення
і розробки
заходів по
збереженню
біологічного
різноманіття
зайняті фахівці
наукових інститутів
та центрів,
насамперед
Національної
академії наук
(НАН): Інститутів
ботаніки, зоології,
гідробіології,
географії,
біології південних
морів, екології
Карпат, молекулярної
біології,
мікробіології,
клітинної
біології та
генетичної
інженерії, Ради
по вивченню
продуктивних
сил, Центрального
ботанічного
саду, Донецького
ботанічного
саду та інших;
Інститутів
Української
академії аграрних
наук (УААН):
землеустрою,
рослинництва,
землеробства,
агроекології,
ветеринарної
медицини, розведення
і генетики
тварин, птахівництва,
селекційно-генетичний,
винограду і
вина та інші;
факультети
і кафедри
екологічного
профілю учбових
закладів тощо.
Ряд питань,
пов’язаних
з науковими
дослідженнями
і управлінням
у цій сфері,
вирішують
наукові центри,
лабораторії
і інститути
при центральних
органах виконавчої
влади, зокрема
Український
науково-дослідний
інститут екологічних
проблем та
Український
науковий центр
екології моря
при Міністерстві
охорони навколишнього
природного
середовища
та ядерної
безпеки.
Державне
регулювання
у цій сфері не
може існувати
без ефективної
системи нагляду
за станом середовища,
тобто без системи
постійно діючого
моніторінгу.
Екологічний
моніторинг
довкілля є
сучасною формою
реалізації
процесів екологічної
діяльності
за допомогою
засобів інформатизації
і забезпечує
регулярну
оцінку і прогнозування
стану середовища
життєдіяльності
суспільства
та умов функціонування
екосистем для
прийняття
управлінських
рішень щодо
екологічної
безпеки, збереження
природного
середовища
та раціонального
природокористування.
Створення
і функціонування
Державної
системи екологічного
моніторингу
довкілля повинно
сприяти здійсненню
державної
екологічної
політики, яка
передбачає:
екологічно
раціональне
використання
природного
та соціально-економічного
потенціалу
держави, збереження
сприятливого
середовища
життєдіяльності
суспільства;
соціально-екологічне
та економічно
раціональне
вирішення
проблем, які
виникають в
результаті
забруднення
довкілля,
небезпечних
природних
явищ, техногенних
аварій та катастроф;
розвиток
міжнародного
співробітництва
щодо збереження
біорізноманіття
природи, охорони
озонового
шару атмосфери,
запобігання
антропогенній
зміні клімату,
захисту лісів
і лісовідновлення,
транскордонного
забруднення
довкілля,
відновлення
природного
стану Дніпра,
Дунаю, Чорного
і Азовського
морів
Державна
система екомоніторингу
довкілля є
інтегрованою
інформаційною
системою, що
здійснює збирання,
збереження
та оброблення
екологічної
інформації
для відомчої
та комплексної
оцінки і прогнозу
стану природних
середовищ,
біоти та умов
життєдіяльності,
вироблення
обгрунтованих
рекомендацій
для прийняття
ефективних
соціальних,
економічних
та екологічних
рішень на всіх
рівнях державної
виконавчої
влади, удосконалення
відповідних
законодавчих
актів, а також
виконання
зобов'язань
України з
міжнародних
екологічних
угод, програм,
проектів і
заходів.
Екологічний
моніторинг
довкілля
здійснюється
за довгостроковою
державною
програмою, яка
визначає спільні,
узгоджені за
цілями, завданнями,
територіями
та об'єктами,
часом (періодичністю)
і засобами
виконання дії
відомчих органів
державної
виконавчої
влади, підприємств,
організацій
та установ
незалежно від
форм власності.
Суб'єктами
Державної
системи екологічного
моніторингу
довкілля,
відповідальними
за обов'язкове
здійснення
Державної
програми
екомоніторингу
довкілля, є
міністерства
та інші центральні
органи виконавчої
влади, які згідно
з своєю компетенцією
отримують і
обробляють
дані про стан
довкілля і
виробляють
відповідні
рішення щодо
нормалізації
або поліпшення
екологічної
обстановки,
раціонального
використання
і забезпечення
якості природних
ресурсів.
Об'єктами
інформатизації
в Державній
системі екомоніторингу
довкілля України
є процеси відомчої
екологічної
діяльності
та їх інтеграція
на локальному,
адміністративно-територіальному
і державному
рівнях, які
відповідно
охоплюють:
території
промислово-міських
агломерацій,
санітарно-захисних
зон великих
підприємств,
в тому числі
АЕС, великих
водоймищ,
природоохоронних
зон та інших
спеціально
визначених
просторових
одиниц ;
територію
Автономної
Республіки
Крим та території
областей України;
території
промислово-економічних
регіонів, басейнів
великихрічок
та України в
цілому.
територія
країни за
ступенем
екологічної
небезпеки
поділяється
на зони, для
яких встановлюються
нормативи,
які дозволяють
чи забороняють
види виробничої,
господарської
та іншої діяльності,
що враховують
екологічні,
соціальні та
економічні
умови.
ОСНОВНІ
ПРІОРИТЕТИ
ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО
ПРИРОДНОГО
СЕРЕДОВИЩА
І РАЦІОНАЛЬНОГО
ВИКОРИСТАННЯ
ПРИРОДНИХ
РЕСУРСІВ
Витрати
на реалізацію
природоохоронних
програм і заходів
потребують
значних коштів.
Однак протягом
найближчих
5 - 10 років країна
буде дуже обмежена
у коштах, необхідних
для поліпшення
стану навколишнього
природного
середовища
та забезпечення
раціонального
використання
природних
ресурсів. Тому
необхідно
чітко визначити
пріоритетні
напрями та
проблеми з
метою відпрацювання
реалістичних,
ефективних
та економічно
вигідних рішень.
З цією метою,
виходячи з
реального
екологічного
стану території
України, необхідно
враховувати
такі основні
критерії і
чинники:
погіршення
здоров'я людей
через значну
забрудненість
довкілля;
втрати,
що призводять
до зниження
продуктивності
народного
господарства,
зумовлені
збитками або
руйнуванням
фізичного
капіталу і
природних
ресурсів;
погіршення
стану або загроза
завдати непоправної
шкоди біологічному
та ландшафтному
різноманіттю
і, зокрема лукам,
пасовищам,
озерам, водоймам,
річкам, землям,
лісовим, прибережним
і морським
екосистемам,
гірським районам;
еколого-економічну
ефективність
природоохоронних
заходів.
До
основних пріоритетів
охорони довкілля
та раціонального
використання
природних
ресурсів належать:
гарантування
екологічної
безпеки ядерних
об'єктів і
радіаційного
захисту населення
та довкілля,
зведення до
мінімуму шкідливого
впливу наслідків
аварії на
Чорнобильській
АЕС;
поліпшення
екологічного
стану басейнів
рік України
та якості питної
води;
стабілізація
та поліпшення
екологічного
стану в містах
і промислових
центрах
Донецько-Придніпровського
регіону;
будівництво
нових та реконструкція
діючих потужностей
комунальних
очисних каналізаційних
споруд;
запобігання
забрудненню
Чорного та
Азовського
морів і поліпшення
їх екологічного
стану;
формування
збалансованої
системи
природокористування
та адекватна
структурна
перебудова
виробничого
потенціалу
економіки,
екологізація
технологій
у промисловості,
енергетиці,
будівництві,
сільському
господарстві,
на транспорті;
збереження
біологічного
та ландшафтного
різноманіття,
заповідна
справа.
Для
досягнення
цього передбачається
вирішення таких
завдань:
зменшення
до мінімуму
рівня радіаційного
забруднення;
захист
повітряного
басейну від
забруднення,
насамперед
у великих містах
і промислових
центрах;
захист
і збереження
земельних
ресурсів від
забруднення,
виснаження
і нераціонального
використання;
збереження
і розширення
територій
з природним
станом ландшафту,
посилення
природоохоронної
діяльності
на заповідних
і рекреаційних
територіях;
підвищення
стійкості та
екологічних
функцій лісів;
знешкодження,
утилізація
та захоронення
промислових
та побутових
відходів;
запобігання
забрудненню
морських і
внутрішніх
вод, зменшення
та припинення
скиду забруднених
стічних вод
у водні об'єкти,
захист підземних
вод від забруднення;
збереження
та відродження
малих річок,
здійснення
управління
водними рес-ми
на
основі
басейнового
принципу;
завершення
створення
державної
системи моніторингу
навколишнього
природного
середовища;
створення
системи прогнозування,
запобігання
та оперативних
дій у разі
надзвичайних
ситуацій
природного
і природно-техногенного
походження;
забезпечення
екологічного
супроводу
процесу конверсії
військово-промислового
комплексу;
здійснення
заходів щодо
екологічного
контролю за
діяльністю
Збройних Сил
України;
розробка
механізмів
реалізації
схем природокористування;
впровадження
дійових економічних
складових
впливу на систему
природокористування;
створення
системи екологічної
освіти, виховання
та інформування.
Державна
політика у
галузі охорони
довкілля,
використання
природних
ресурсів та
забезпечення
екологічної
безпеки реалізується
через окремі
міждержавні,
державні,
галузеві, регіональні
та місцеві
програми, які
спрямовуються
на втілення
визначених
пріоритетів.
Навколишнє
природне середовище,
що є джерелом
підвищеної
екологічної
небезпеки,
внаслідок дії
стихійних сил
природи або
техногенної
руйнівної дії
стає екологічно
небезпечним
об'єктом, який
повинен бути
«ізольований»
від людини і
суспільства,
інших природних
систем і комплексів
шляхом встановлення
спеціального
правового
режиму, який
має обмежувати
або забороняти
проживання
на певній
території
населення,
здійснення
там виробничої
діяльності.
Крім того, необхіде
вжиття заходів,
спрямованих
на ліквідацію
джерел небезпеки.
Зрозуміло,
що говорити
про охорону
небезпечного
середовища
некоректно,
юридично неправильно
і по-людськи
цинічно. За
умов його існування
доцільно розробляти
систему заходів,
в тому числі
правового
характеру,
спрямованих
на запобігання
виникненню
небезпеки для
людини і навколишнього
природного
середовища
від дії природної
стихії, техногенних
аварій та
катастроф, на
усунення їх
шкідливих
наслідків, а
також наслідків
непродуманих
рішень, які
призводять
до спустошення
довкілля і
виникнення
надзвичайних
екологічних
ситуацій.
Потрібні
особливий
юридичний режим
використання
небезпечного
середовища
(здійснення
заходів щодо
очищення території,
обмеження і
заборона різних
видів екологічно
небезпечної
діяльності
тощо) або здійснення
комплексу
заходів на тій
території, де
є потенційні
природні джерела
прояву небезпеки
чи здійснюються
екологічно
небезпечні
види діяльності
та експлуатуються
відповідні
об'єкти. Необхідно
також передбачати
особливий
статус осіб,
які тимчасово
або постійно
знаходяться
в зоні підвищеного
екологічного
ризику, та тих,
що постраждали
внаслідок дії
екологічно
небезпечних
чинників.
Ризик
підвищеної
екологічної
небезпеки
зобов'язує
еколого-правову
науку по-новому
оцінювати факти
її прояву. Ці
факти, які
набувають
юридичного
значення, зумовлюють
необхідність
їх правового
закріплення
як юридичних
фактів виникнення
відносин, пов'язаних
з забезпеченням
екологічної
безпеки. А це,
в свою чергу,
має породжувати
специфічні
обов'язки
держави в частині
гарантування
безпеки від
прояву стихії,
а також юридичних
і фізичних
осіб, які здійснюють
екологічно
небезпечні
види діяльності
та експлуатують
екологічно
небезпечні
об'єкти.
Кожен
майбутній
юрист, економіст,
спеціаліст
народного
господарства,
кожна свідома
людина повинна
обов’язково
мати загальне
уявлення про
особливості
сучасного
екологічного
стану , а також
про основні
напрямки державної
політики у
галузі охорони
довкілля,
використання
природних
ресурсів та
забезпечення
екологічної
безпеки . Екологізація
економіки та
свідомості
суспільства
не є абсолютно
новою проблемою.
Практичне
відображення
екологічності
тісно пов’язано
в першу чергу
з державним
регулюванням
процесів
природокористування.
Нове в данній
проблемі є
еквівалентність
обміну між
державою, природою
та людиною, яка
базуеться на
законодавчих,
організаційно-технічних
рішеннях. Ця
проблема на
сучасному етапі
є дуже гострою.
Вона була сформована
протягом двох
століть і нині
набула свого
критичного
значення. Тому
існує об’ективна
необхідність
втручання
держави в
природно-екологічну
сферу з метою
досягнення
збалансованного
стану, держава
також повинна
закласти основи
глобального
еколого-економічного
партнерства
між суб’ектами
підприємництва,
між іноземними
партнерами,
на рівні планетарного
співробітництва
заради виживання
і подальшого
розвитку України,
а також всієї
цивілізації
.
Україна
повинна намагатися
відповідним
чином реагувати
на суспільні
проблеми і
підтримувати
прогресивні
світові ініціативи
та рішення:
вступати у
різні міжнародні
союзи, товариства,
підписувати
угоди. Наприклад
такі як підписала
в Ріо-де-Жанейро
1992 року “Порядок
денний на XXI
століття” і
Конвенцію про
охорону біологічного
різноманіття.
Сьогодні, на
межі третього
тисячоліття,
Україна намагаєтся
стати державою,
надійним партнером
щодо вирішення
глобальних
і регіональних
проблем у
європейському
і світовому
співтоваристві.
Багатий природно-ресурсний
потенціал,
високоосвічене
населення,
розвинуті
індустрія та
інфраструктура
створюють всі
необхідні
передумови
для впровадження
в Україні вимог
даної Конвенції.
Як
свідчить досвід,
проводити
ефективну
політику
невиснажливого
розвитку в
державі досить
важко навіть
за умов процвітаючої
економіки. Тим
складнішою
виглядає ця
проблема в
Україні, відновленій
державі, яка
переживає
успадковану
глибоку системну
кризу і змушена
одночасно
вирішувати
безліч проблем:
економічних,
соціальних,
екологічних.
Список
літератури
Конституція
України
Закон
про охорону
навколишнього
середовища;
” Земельний
кодекс України”
;
“Кодекс
України про
надра”
“Про
охорону навколишнього
природного
середовища";
"Про
тваринний
світ" ;
"Про
природнозаповідний
фонд" ;
"Про
охорону атмосферного
повітря" ;
“Лісовий
кодекс України”
;
“ Водний
кодекс України”
;
Костицький
В «Екологічна
криза і складові
її подолання»
Право Укрвїни
1998
Пилипчук
В.Р. «Екологія:
погляд у майбутнє»
Юридичний
Вістник України
1997
Дейченко
Л. К. « Погляд
у майбуття»
«Борисов»
1998
Чаусова
Л. Система принципів
екологічного
права «Право
України» 1996
Плотнікова
О. . Співвідношення
екологічного
права та екологічного
законодавства
Одеса «Університет»
1997
Андрейцев
В.І. «Екологічне
право проблеми
удосконалення»
Київ «Юринком»
1990
Андрейцев
В.І. «Екологічне
право проблеми
удосконалення»
Київ «Юринком»
1990
Попов
В.К. «Еклолгічне
право» Харків
1995
Ерофеев
Б.В. Экологическое
право
Гусарєв
С. Д. Олійник
А.Ю. Слюсаренко
О.Л. « Тематичний
словник термінів
та визначень
з курсу теорії
держави
і права» «Київ»
1996
Анрейцев
В.І. «Проблеми
екологічної
освіти.»
Костицький
В. «Екологічне
право України:
деякі проблеми
теорії та
кодифікації»
Право України
В.І.
Андрейцев
Екологічне
право « Вентурі»
Київ 1996
Костицький
В..«Екологічне
право України»
деякі проблеми
теорії та
кодифікації»
Право України
Черкашина
О.Т. « Розвиток
екологічного
права» Одеса
«Розвиток»
1992
Макаренко
П.Н. « Економика
України: курс
лекцій».Львів
1996
Макаренко П.Н.
« Економика
України: курс
лекцій».Львів
1996
Черкашина О.Т.
« Розвиток
екологічного
права» Одеса
«Розвиток»
1992
Костицький
В. «Екологічне
право України:
деякі проблеми
теорії та
кодифікації»
Право України
198
Костицький
В. «Екологічне
право України:
деякі проблеми
теорії та
кодифікації»
Право України
198
Костицький
В. «Екологічне
право України:
деякі проблеми
теорії та
кодифікації»
Право України
198
Гусарєв С. Д.
Олійник А.Ю.
Слюсаренко
О.Л. « Тематичний
словник термінів
та визначень
з курсу теорії
держави і права»
«Київ» 1996
Андрейцев В.І.
« Екологічне
право» Київ
1996
Костицький
В..«Екологічне
право України»
деякі проблеми
теорії та
кодифікації»
Право України
В.І. Андрейцев
Екологічне
право « Вентурі»
Київ 1996
Костицький
В. «Екологічне
право України:
деякі проблеми
теорії та
кодифікації»
Право України
198
Костицький
В.
Анрейцев
В.І. «Проблеми
екологічної
освіти.»
Плотнікова
О. Співвідношення
екологічного
права та екологічного
законодавства
Одеса «Університет»
1997
Плотнікова
О. .
Співвідношення
екологічного
права та екологічного
законодавства
Одеса «Університет»
1997
Чаусова
Л. Система принципів
екологічного
права Право
України 1996
Гусарєв С. Д.
Олійник А.Ю.
Слюсаренко
О.Л. « Тематичний
словник термінів
та визначень
з курсу теорії
держави і права»
«Київ» 1996
Андрейцев
В.І. «Екологічне
право проблеми
удосконалення»
Київ Юрінком
1990
Попов
В.К. Предмет,
метод і система
екологічного
права Еклолгічне
право України
Харків 1995
Ерофеев
Б.В. Экологическое
право
Чаусова
Л. Система принципів
екологічного
права Право
України 1996
Чаусова
Л. Система принципів
екологічного
права Право
України 1996
Плотнікова
О. .
Співвідношення
екологічного
права та екологічного
законодавства
Одеса «Університет»
1997
Андрейцев
В.І. «Екологічне
право» «Вентурі»
Київ 1996
Чаусова
Л. Система принципів
екологічного
права « Право
України» 1996
Плотнікова
О. .
Співвідношення
екологічного
права та екологічного
законодавства
Одеса «Університет»
1997
Андрейцев
В.І. «Екологічне
право проблеми
удосконалення»
Київ « Юрінком»
1990
Чаусова
Л. Система принципів
екологічного
права «Право
України» 1996
Костицький
В «Екологічна
криза і складові
її подолання»
Право Укрвїни
1998
Пилипчук В.Р.
«Екологія:
погляд у майбутнє»
Юридичний
Вістник України
1997
Костицький
В «Екологічна
криза і складові
її подолання»
Право Укрвїни
1998
Пилипчук В.Р.
«Екологія:
погляд у майбутнє»
Юридичний
Вістник України
1997
Костицький
В «Екологічна
криза і складові
її подолання»
Право Укрвїни
1998
Дейченко Л. К.
« Погляд у майбуття»
«Борисов»
1998
Пилипчук В.Р.
«Екологія:
погляд у майбутнє»
Юридичний
Вістник України
1997
Костицький
В «Екологічна
криза і складові
її подолання»
Право Укрвїни
1998
<
Костицький
В «Екологічна
криза і складові
її подолання»
Право Укрвїни
1998