Лiсовi ресурси Украiни

Таблиця№1

Проведення
основних робіт
у лісовому
господарстві.

Види робіт	1985	1990	1995	1996
Лісовідновлення у лісовому фонді, тис. га	44,0	38,1	38,4	38,5
у тому числі посадка та посів лісу	40,0	35,9	33,9	34,3
Переведено лісових культур у відкриті лісом землі у лісовому фонді, тис. га	40,9	32,9	36,0	30,5
Рубки лісу головного користування в лісовому фонді площа, тис. га	27,0	27,8	20,3	19,2
Вирубано ліквідної деревини, тис. м3	5927	5755	4574	4375
Рубки догляду за лісом і вибірково-санітарні рубки : площа, тис. га	599,7	508,6	483,9	447,4
вирубано ліквідної деревини, тис. м3	7827,6	6887,4	5166,9	4801,3
Лісовпорядкування, тис. га	233	1229	1671	2356
Авіаційна охорона лісів від пожеж, тис. га	3418	4000	4845	4388
Захист лісів від шкідників і хвороб біологічним методом, тис. га	239,5	278,0	228,5	199,1

(Дж. №10)

Таблиця №2.

Лісовідновлення
в лісовому
фонді по регіонах.

(га)

Регіон	1985	1990	1995	1996
Україна	43980	37458	38441	38475
Автономна Республіка Крим	1080	935	323	371
Вінницька	1169	1060	1025	1010
Волинська	2536	1715	2733	2587
Дніпропетровська	1000	441	805	1039
Донецька	1002	739	305	410
Житомирська	3865	4179	4604	4472
Закарпатська	4546	2825	2348	2042
Запорізька	703	351	550	524
Івано-Франківська	2021	2227	2281	1885
Київська	2259	3317	2881	3013
Кіровоградська	477	353	282	306
Луганська	1501	1103	1210	1504
Львівська	3070	2556	2539	2595
Миколаївська	1008	1301	873	1023
Одеська	1103	1204	1085	963
Полтавська	905	823	892	975
Рівненська	2899	3007	3805	3341
Сумська	1206	879	1322	1416
Тернопільська	815	659	860	832
Харківська	2662	966	892	1205
Херсонська	1977	1656	366	604
Хмельницька	1275	1171	1280	1293
Черкаська	1304	935	1096	1099
Чернівецька	1053	967	1311	1065
Чернігівська	2044	2019	2590	2701
м . Київ	…	…	118	130
м . Севастополь	…	…	65	70

(Дж. №10)

Таблиця №3.

Посадка і посів
в лісовому
фонді по регіонах.

Регіон	1985	1990	1995	1996
Україна	39987	35912	33896	34265
Автономна Республіка Крим	1006	902	313	351
Вінницька	1169	1060	994	988
Волинська	2329	1508	2306	2162
Дніпропетровська	1000	441	805	1039
Донецька	1002	739	290	390
Житомирська	3564	4071	3983	3861
Закарпатська	2309	2081	1823	1634
Запорізька	703	351	550	524
Івано-Франківська	2021	2043	2132	1739
Київська	2259	3317	2704	2721
Кіровоградська	477	353	282	290
Луганська	1501	1103	1210	1504
Львівська	2619	2306	2112	2166
Миколаївська	1008	1301	867	1001
Одеська	1103	1204	1085	963
Полтавська	905	823	786	819
Рівненська	2766	2929	2803	2706
Сумська	1206	876	1247	1245
Тернопільська	815	659	860	832
Харківська	2662	966	842	1167
Херсонська	1977	1656	366	604
Хмельницька	1215	1171	1201	1208
Черкаська	1304	935	1053	1038
Чернівецька	613	637	826	745
Чернігівська	1954	1917	2273	2369
м . Київ	…	…	118	129
м . Севастополь	…	…	65	70

(Дж. №10)

-
33- 33

План.

І.
Вступна
частина.

Структура
розподілу
лісових ресурсів.

Специфіка
розвитку лісових
лісових ресурсів.

Історія
розвитку лісового
господарства.

ІІ.
Основна частина.

Сучасний
стан лісової
промисловості.

Лісовий
фонд України.

Використання
лісових ресурсів.

Взаємозалежність
між лісовим
ресурсним
потенціалом
та лісовою
промисловістю.

Проблеми
галузі.

Еколого-економічні
проблеми
забезпечення
народного
господарства
України сировиною
та шляхи їх
вирішення.

Проблема
раціонального
використання
та управління
лісовими
ресурсами.

ІІІ.
Заключна
частина.

3.
Перспективи
розвитку ресурсного
потенціалу

IV.
Загальні
висновки по
темі

Список
використаної
літератури.

І.
Вступна частина

Лісові
ресурси посідають
одне з чільних
місць в ресурсній
базі економіки
України.

Серед
міжгалузевих
комплексів
вага лісовиробничого
комплексу по
обсягам виробництва
складає-2,8%,по
чисельності
працюючих-4,6%,
по вартості
основних виробничих
фондів-близько-2%.
Поставками
готової продукції
і лісоматеріалів
комплекс зв’язаний
більш ніж з 100
галузями. Україна
не має значних
запасів лісових
ресурсів, які
є базою для
розвитку
лісопромислового
комплексу. До
лісових ресурсів
відносять
деревину,технічні,харчові,кормові
та інші ресурси,
а також корисні
натуральні
якості лісу
водоохоронні,
захисні,
кліматичнорегулю-ючи,
санаторно-гігієнічні,
оздоровчі.

Загальна
площа лісового
фонду України
складає близько
10 млн. гектарів,
в т.ч.
покрита
лісом – 8,6 млн.
га. Лісистість
республіки
досягла лише
14,3%,що значно
менше, ніж лісистість
більшості
розвинених
країн світу
(Угорщина –
18%,Франція – 27,8%
,Румунія –
28,1%,Польща - 28,7%,Німетчина
– 29%,США – 32,7%,Болгарія
– 34,4%).Запаси деревини
в Україні складають
1,3млрд м3 (1994р.)

[Джерело
1, с.452]

Нерівномірність
розміщення
лісових ресурсів
є наслідком
різноманітних
природних умов,
але в більшій
мірі – впливу
господарської
діяльності
людини, яка
призвела до
знищення лісів.
Так лише в період
1814 – 1914років площа
лісів зменшилась
на третину.

Тотальні
вирубки лісу
в період Другої
світової війни
і в післявоєнні
роки призвели
до нерівномірного
розподілу
вкритої лісом
площі по його
ростовим групам:
молодняк досягає
45% , середньовіковий
ліс – 38%,спілий
– 7%,Між тим як
оптимальні
значення цих
показників
повинно складати
відповідно32,34,17.
Особливо інтенсивні
рубки ведуться
в соснових і
дубових посадках,
в яких на спілий
ліс припадає
менше ніж 4%.В
цілому спілі
ліси займають
площу, яка в
2,5 рази менше
оптимальної,
а в соснових
лісах – в 7 разів
менше.

На
території
України переважають
цінні хвойні(сосна,
ялина, піхта)
і твердолистяні
породи, серед
яких особливо
цінною деревиною
є дуб, бук, явір,
ясень. Часто
зустрічаються
клен, черешня,
груша, які дають
цінну сировину
для меблевої
промисловості.

По народногосподарському
значенню і
функціям ліси
України розділяють
на дві групи.
До першої групи
(48% площі лісів)
відносять
водоохоронні,
захисні,
санітарно-гігієнічні
і оздоровчі
ліси, а також
ліси спеціального
цільового
призначення.
Деревину в
лісах першої
групи заготовляють
при проведенні
лісогосподарських
міроприємств
– рубок уводу
за лісом санітарних
і лісовідновлюючих
рубок спілого
лісу.

До другої
групи ( 52%),належать
ліси, які мають
захисне і граничне
експлуатаційне
призначення.

Кожного
року в лісах
України заготовляють
значну кількість
грибів, диких
плодів (лісовий
горіх, шипшина)
і ягід (черника,
земляника,
малина), лікарських
рослин, березового
соку, меду та
ін.

Охорона та
використанн
лісових ресурсів
в Україні регулюється
лісовим законодавством.

На
найближчу
перспективу
(10 – 15 років) можливо
значно розширити
площу лісів,
використав,
еродовані або
низькопродуктивні
землі. З загальної
площі таких
земель можливо
було б використати
біля 4млн га.
Найбільша
кількість
резервних
земель знаходиться
в південних
та південно-східних
районах, де
лісистість
території в
2-2,5 рази нижче
оптимальної,
а площа лісів
в розрахунку
на душу населення
в 2 – 10 разів нижче
норми. Заселення
цих земель
забезпечило
б підвищену
врожайність
сільськогосподарських
культур, захист
грунту, водних
басейнів та
доріг, покращення
екологічної
ситуації.

Важливим
напрямком
збереженням
лісів є пошук
резервів деревинної
сировини на
засаді його
більш раціональної
хіміко-механічної
переробки,
використання
замінювачив,
комплексне
використання
листя, гілок,
кори, стружки,
тирси, коріння
та інше.

[Джерело
4, с.41-47]

1.1.Структура
розподілу
лісових ресурсів.

До складу
лісового комплексу
входять три
промисловості:
лісова, деревообробна
та целюлозно-паперова.
В лісовій
промисловості
найбільш розвинутими
є лісозаготівельне
та лісохімічне
виробництва.
Лісозаготівельне
виробництво
забезпечує
заготівлю
круглих лісоматеріалів,
виробництво
технологічної
тріски та
транспортування
їх на кінцеві
пункти (нижні
склади, пункти
споживання),
заготівлю та
вивезення
осмолу та деревної
зелені. Лісохімічне
виробництво
в складі лісової
промисловості
забезпечує
переробку
осмолу на каніфоль,
скипидар, а
деревної зелені
– на вітамінне
борошно екстракт,
пасту, віск та
інші продукти,
заготівлю та
переробку
живиці.

Лісову промисловість
відносять до
видобувних
галузей важкої
промисловості.
Продукцію
лісової промисловості
використовують
головним чином
як предмет
праці. Практично
всі галузі
народного
господарства
споживають
лісоматеріали
або вироби,
виготовлені
з деревини.
Основне завдання
лісової промисловості
й інших галузей
лісового комплексу
на сучасному
етапі розвитку
економіки
України, який
характеризується
загостренням
економічних
і екологічних
протиріч,— це
нарощування
обсягів виробництва
за рахунок
комплекс­ного
та ефективного
використання
лісосічного
фонду та використання
ресурсів деревини
(без нарощувань
обсягів лісозаготівель).
Стабілізація
обсягів лісозаготівель
має важливе
економічне,
екологічне
соціальне
значення, оскільки
ліси є цінним
компонентом
природи, фактором,
що стабілізує
навколишнє
природне середовище.
Скорочення
вирубки лісів
сприяє поліпшенню
клімату, посиленню
і підвищенню
продуктивності
сільськогосподарських
угідь.

[Джерело
2, с.70]

До деревообробної
промисловості
належать
підприємства,
які здійснюють
механічну та
хіміко механічну
обробку, а також
переробку
деревини. В
складі деревообробної
промисловості
виділяють три
групи виробництв:
перша – виробництва,
які здійснюють
первинну обробку
деревини (лісопильне,
шпалопильне);
дру­га — вторинна
обробка деревини
(паркетне, фанерне,
меблеве, деревостружкових
плит, сірників,
стандартних
будинків і
деталей та
ін.); третя —
хіміко-механічна
переробка
деревини
(деревоволокнистих
плит, деревних
пластиків).
Особливе місце
тут належить
ви­робництву
деревостружкових
і деревоволокнистих
плит, що дає
змогу ефективно
використовувати
відходи лісопиляння
та інших деревообробних
виробництв,
отримуючи
продукцію, яка
користується
підвищеним
попитом і є
основним матеріалом
для розвитку
меблевої
промисловості.
Виробництво
деревостружкових
і деревоволокнистих
плит динамічно
розвивається.
З 1980 по 1995 рік виробництво
деревостружкових
плит в Україні
збільшилось
в 2,3 рази, деревно-волокнистих
плит — у 3,1 рази.
Деревообробна
промисловість
є важливою
галуззю лісового
комплексу. Її
підприємства
виготовляють
головним чином
товари народного
споживання.
Однак значна
частина продукції
деревообробної
промисловості
споживається
в народному
господарстві
як предмети
та знаряддя
праці. Продукцію
деревообробної
промисловості
викори­стовують
будівельна
індустрія,
транспорт,
сільське
господарство,
май­же всі галузі
промисловості.

[Джерело
2, с.72]

Целюлозно-паперова
промисловість,
входячи до
складу хіміко-лісового
комплексу,
тісно пов’язана
з лісовою
промисловістю
поставками
сировини (балансів,
технологічної
тріски). Галузь
має чітку соціальну
спрямованість,
оскільки її
продукція
сприяє більш
повному задоволенню
потреб населення
в товарах, його
культурному
та духовному
розвитку. Продукція
целюлозно-паперової
промисловості
є ефективним
замінником
цільної деревини.
Тому прискорений
розвиток
целюлозно-паперової
промисловості
дає змогу економити
ресурси деревини,
сприяє поліпшенню
структури
спожи­вання
деревини та
збереженню
лісів.

Целюлозно-паперова
промисловість
представлена
наступними
виробництвами:
деревної маси
та целюлози;
паперу та картону;
виробів з паперу
та картону. Всі
три виробництва
взаємопов'язані,
задоволь­няють
різноманітні
потреби галузей
народного
господарства
та насе­лення.
Відзначимо,
що рівень розвитку
целюлозно-паперової
промисловості
не відповідає
сучасним вимогам.
За обсягами
споживання
на душу населення
Україна відстає
від індустріально
розвинутих
країн ( у 1990 р. випуск
паперу на душу
населення
становив 7 кг,
а багатьох
розвинутих
країнах – понад
100 кг, в США – 300 кг).
Целюлозно-паперова
промисловість
виробляє недостатньо
паперу, який
використовується
для санітарно-гігієнічних
потреб, виготовлення
обоїв тощо.
Одна із важливих
економічних
проблем розвитку
целюлозно-паперової
промисловості
– докорінне
покращання
якості кінцевої
продукції,
особливо паперу;
розширення
асортименту
продукції з
метою найбільш
повного задоволення
потреб заселення
в продукції
підвищеного
попиту.

До галузей
лісового комплексу
належить лісове
господарство,
основне
завдання якого
– це відтворення
високопродуктивних
лісів, багатофункціонального
призначення,
їхній захист
і охорона. Лісове
господарство
має обмаль
вузькоспеціалізованих
підприємств,
які б займалися
тільки лісовирощуванням,
охороною та
захистом лісу.
Більшість
підприємств
лісового господарства
комплексні.
Крім лісовирощування
вони займаються
лісоексплуатацією
та переробкою
дере­вини на
товари широкого
вжитку. Як правило,
деревообробні
виробництва
підприємства
лісового господарства
характеризується
низьким рівнем
технічного
розвитку, організації
виробництва
та праці неефективним
використанням
сировинних
ресурсів.

Лісове господарство
відтворює ліси
на всіх землях,
призначених
для лісовирощування,
шляхом створення,
формування
та збереження
цінних насаджень;
забезпечує
покращання
якісного складу
лісів, підвищення
їхньої продуктивності
та скорочення
строків лісовирощування
на підставі
досягнень науки
і техніків
Лісове господарство
здійснює контроль
за збереженням
лісів відповідно
до вимог законодавства
України; виконує
сукупність
робіт з обробітку
грунтів, збору
та перероблення
лісового насіння
вирощування
посадкового
матеріалу,
селекції деревних
порід посіву
посадки та
догляду за
лісовими культурами.
Здійснює рубки
догляду за
лісом, лісозахисні
та лісоохоронні
заходи. Працівники
лісового господарства
визначають
місця щорічної
рубки стиглих
насаджень і
здійснюють
контроль за
лісокористуванням.

До лісового
комплексу
України доцільно
включити і
мисливське
господарство
яке займається
відтворенням
і збереженням
корисної мисливської
фауни Мисливське
та лісове
господарство
тісно пов’язані
між собою Рослинність
лісу є кормовою
базою для багатьох
мисливських
тварин. Водночас
деякі види
лісової фауни
позитивно
впливають на
розвиток лісу
Комплексне
ведення лісового
та мисливського
господарств
дає змогу ефективно
використовувати
лісові ресурси
Більшість
комплексних
лісових підприємств
України в планах
економічного
та соціального
розвитку спрямовані
на підвищення
продуктивності
й охорону диких
лісових тварин.

[Джерело
2, с.74]

1.2. Специфіка
розвитку лісових
ресурсів..

Важливе місце
в економіці
лісового комплексу
посідає лісогосподарське
виробництво
основне завдання
якого — це
вирощування
продуктивних
стиглих насаджень
захист і охорона
лісів і кінцевим
результатом
лісогосподарського
виробництва
є вирощений
стиглий ліс
і сукупність
матеріальних
благ які отримують
народне господарство
та населення
в процесі вирощування
лісу (гриби
ягоди плоди
лікарські
рослини продукція
бджільництва
та мисливства
матеріальні
і соціальні
блага від
використання
захисних рекреаційних
й інших корисних
функцій лісу).

Лісовирощування
характеризується
великою тривалістю
виробничого
циклу. Вирощування
стиглих березових,
грабових осикових
насаджень
триває 40—50 років
соснових ялинових
і ялицевих —
70—90 років дубових,
букових — 100—120
років Це породжує
ряд економічних
проблем, планування
собівартості
продукції,
фінансування
лісовирощування
на рейки ринкової
економіки
планування
собівартості
продукції
фінансування
затрат на
лісовирощування
матеріальне
стимулювання
ефективного
лісокористування
еколого економічна
оцінка лісових
ресурсів, питання
ціноутворення
та ін)., які ще
не вирішені.

Процес
лісовирощування
відбувається
головним чином
під впливом
природних
факторів (родючість
грунтів клімат
та ін ) їх вплив
на лісовирощування
значно більший
і ніж в сільському
господарстві
тому їх необхідно
особливо поглиблено
вивчати Помилки
на початку
виробничого
циклу мають
довгострокові
негативні
економічні
і екологічні
наслідки їх
необхідно
виявляти й
усувати в перші
роки лісовирощування.

[Джерело
3, с.42]

Процес виробництва
в лісовому
господарстві
вимагає накопичення
значних запасів
деревини. Деревні
запаси не можна
обновити за
короткий строк
Втрати деревного
запасу безповоротні
в зв’язку з цим
функція охорони
та захисту
лісів у лісогосподарському
виробництві
є надзвичайно
важливою.

Лісогосподарське
виробництво
слабо механізоване,
розосереджене
на великій
території
знаходиться
просто неба
і під впливом
природних
факторів (дощ
сніг) Ці особливості
лісогосподарського
виробництва
створюють
труднощі в
організації
виробництва
та праці стримують
формування
кваліфікованих
кадрів.

Специфічним
є лісозаготівельне
виробництво
яке забезпечує
заготівлю та
транспортування
круглих лісоматеріалів
на кінцеві
пункти. Виробничий
процес лісозаготівель
характеризується
відносно короткою
тривалістю
виробничого
циклу постійно
переміщається
по території
лісового фонду
Предмет праці
розосереджений
на значній
території На
нього істотно
впливають
природні фактори
— клімат, рельєф
та ін. Предмет
праці в лісозаготівельному
виробництві
- продукт природного
походження
який на відміну
від предмета
праці інших
видобувних
галузей промисловості
(вугільної,
нафтодобувної
та ін ) може
поновлюватися
природним
шляхом.

На відміну
від лісогосподарського
та лісозаготівельного
виробництва
деревообробної
та целлюлозопаперової
промисловості
зосереджені
в цехах, в яких
створені сприятливі
умови для праці
і відпочинку.
Природні фактори
істотно не
впливають на
технологічні
процеси й організацію
цих виробництв
Однак доцільно
зауважити що
багато виробництв
деревообробних
підприємств
пов’язані з
використанням
шкідливих для
здоровя
людей хімічних
речовин, забруднюють
навколишнє
середовище.

Виробництва
деревообробної
промисловості
неоднорідні
Найбільш перспективні
серед них є
виробництва
деревних плит
і пластиків,
які дають змогу
комплексно
освоювати
низькоякісну
деревину та
виготовляти
ефективну в
споживанні
продукцію. Ці
виробництва
розвиваються
найбільш динамічно
в деревообробній
промисловості.
Разом з фанерним
виробництвом
вони є базовими
для нарощування
випуску меблів.
Подальший
розвиток виробництва
деревних плит
тісно пов’язаний
з підвищенням
їх екологічності
(зменшенням
шкідливого
впливу на здоров’я
людей).

Лісопильне
та шпалопильне
виробництво,
які є основними
споживачами
круглих лісоматеріалів
у деревообробній
промисловості
розвиваються
менш динамічно
порівняно з
виробництвом
деревних плит.
У цілому світове
споживання
деревини
характеризується
зменшенням
частки цільної
деревини та
збільшенням
глибокої
хіміко-механічної
та хімічної
переробки .

[Джерело
3, с.43]

1.3.
Історія розвитку
лісового
господарства.

Організоване
ведення лісового
господарства
на заході України
сягає 13ст.
Відомо,
що завдяки
зусиллям Данила
Галицького
(1215 – 1264) вперше у
світовій практиці
на території
теперішніх
Біловезької
та Уманської
пущ був створений
заповідник.

Промислові
галузі лісового
комплексу
сформувались
на території
України в 19ст.
У цей час пошматована
територія
України й її
економічний
потенціал були
підпорядковані
інтересам
іноземних
держав.

Ліси
Західної України
поділялись
на державні,
приватні та
гминні. При
цьому на території
Галичини, Буковини
та Закарпаття
державні ліси
становили 30%,
приватні – 62,
общинні – 8%.Ліси
цього регіону
на той час
характеризувались
досить високою
продуктивністю,
Щорічний приріст
деревини становив6150
тис. м3.Однак
слабо розвинена
мережа шляхів
сполучання
не давала змогу
здійснювати
рівномірну
експлуатацію
лісів. Тому в
першу чергу
вирубували
найбільш продуктивні
насадження
в басейнах рік,
доставляючи
деревину в
місце призначення
головним чином
водними шляхами.

У
другій половині
19ст. в Галичині
та Буковині
почалося будівництво
залізниць з
широкими та
вузькими коліями.
З 1885 по 1898р. експорт
лісоматеріалів
із Галичини
та Буковини
збільшився
в 13 разів

[Джерело
11, с.39]

У
кінці 19ст. на
території
Галичини та
Буковини
спостерігається
інтенсивний
розвиток міст,
транспорту
і промисловості.
Особливо високими
темпами розвивається
деревообробна
промисловість.
У 1877р. на території
Галичини діяло
556 лісопильних
заводів. У Буковині
переробка
деревини була
зосереджена
в Чернівцях
і Сторожинецькому
окрузі. В Закарпатті
лісопиляння
розвивається
в містах Буштино
та Сігет. Розвиток
лісопиляння
зумовив надмірну
експлуатацію
лісів, скорочення
лісистості
території. Так
за останні 30
років 19ст. площа
лісів у Галичині
скоротилася
на 100 тис. га. Особливо
відчутно скоротилась
площа лісів
у Буковині.
Наприклад, якщо
лісистість
території в
1847р. становила
43,4%, то в 1929р.-тільки
24,6%.

У
1905 р. в лісопильному,
столярно-меблевому
та паперовому
виробництвах
Галичини працювало
65112 робітників.
Загальна потужність
силових машин
у деревообробній
промисловості
становила 12
тис. кінських
сил. Серед галузей
промисловості
лісовий комплекс
посідає провідне
місце. Однак
за сучасними
уявами це були
невеликі
підприємства.
Середня кількість
працюючих на
одному підприємстві
становила 55
працівників.

У
повоєнні роки
лісова та
деревообробна
промисловість
розвивались
повільно, оскільки
не були конкурентноспроможними
на світовому
ринку, мали
відсталу техніку
та технологію.

Організоване
ведення лісового
господарства
на територій
Східної України
сягає Київської
русі. Ще в 11 – 12
ст. здійснювалася
охорона лісів.

Історія
розвитку галузей
лісового комплексу
Східної України
тісно пов’язана
з історією
Російської
імперії, в складі
якої вона перебувала
протягом трьох
століть. До 17
ст. у Східній
Україні було
багато лісів.
Великої шкоди
лісам України
завдало будівництво
поштатних
заводів. Поташ
у той час використовували
для виготовлення
скла, мила, фарб.
Обсяги виробництва
поташу в окремі
роки сягали
17400 ц. Для його
отримання було
необхідно
близько 3 млрд.
м3 цінної деревини.

Винищення
лісів призвело
до значного
зменшення
лісистості
території
Східної України.
Тільки за період
з 1819 по 1913 рік лісистість
території
Полтавської
губернії зменшилась
з 13 до 5%, Чернігівської
– з 21 до 14, Київської
– з 20 до 17%.

Перед
першою світовою
війною ліси
Східної України
перебували
головним чином
у приватній
власності. При
цьому слід
зазначити, що
частка державних
лісів поступово
зменшувалась.
За період з
1854 по 1886 рік частка
державних лісів
зменшилась
від 30,7 до 19,5%.Після
більшовицького
перевороту
ліси стали
загальнодержавною
власністю. У
1921 р. утворене
Всеукраїнське
управління
лісами та губернські
управління.

У
1927 – 1928 рр. Ліси
Східної України
мали таку вікову
структуру :
молодняки –
46% ; Середньовікові
– 24 ; пристигаючі
– 12 ; стиглі та
перестиглі
– 18%. У лісах переважали
сосна(43%) , дуб і
ясень(37%0. Щорічний
приріст становив
2,8 м3 на 1 га. Він
був дещо вищий
порівняно з
1914 р.

[Джерело
11, с.47]

ІІ.
Основна частина.

2.1.
Сучасний стан
розвитку лісових
ресурсів.

В
умовах незалежності
України лісова
промисловість
має особливе
значення для
підвищення
рівня забезпеченості
держави та
населення
продукцією
лісового комплексу
та покрашення,
за рахунок
збільшення
обсягів лісових
насаджень,
екологічної
обстановки.

За
попередніми
даними, в 1998р.,
у зв’язку з
скороченням
обсягів виробництва
лісової промисловості,
у зв’язку з
скороченням
поставок деревини
з інших регіонів
і розривом
господарських
зв’язків, Україна
недоодержить
(в круглому
обчисленні)
близько 6 млн.
м3 лісової сировини
та біля 22% виробленої
з неї продукції.
В цілому в 1997р.
обсяги продукції
лісової промисловості
скоротились
на 7,6 млн. грн. Такі
втрати були
спричинені,
в першу чергу
неефективністю
та неінтенсивністю
використання
деревинних
ресурсів, яких
і без того не
вистачає. В
Україні інтенсивність
використання
лісових ресурсів
є найнижчою
серед країн
Європи.

[Джерело
3, с.43]

Значні обсяги
деревини Україна
не добирає у
лісах неспеціалізованих
фондотримачів
(колгоспів,
міських лісів
і парків, воєнлісгоспів),
а також у захисних
смугах полів,
річок і водоймищ.

Однією з
причин уповільнення
темпів розвитку
раціональних
технологій
і удосконалення
галузевої
структури
випуску продукції
лісової промисловості
була порочна
орієнтація
на поставки
деревини і
продукції, яка
виготовлена
на її основі,
з інших регіонів.
Тому в нас не
досягло належного
розвитку виробництво
плит, картону
і прогресивної
тари. Склалася
парадоксальна
ситуація, коли
за рахунок
власних ресурсів
потреби держави
в деревній
сировині та
продукції
лісової промисловості
задовольняються
тільки на 1/3, тоді
як деревні
відходи використовуються
тут на 50-60%, а використання
біомаси є значно
нижчим, ніж у
розвинутих
країнах.

З переходом
до ринкових
відносин і
завоюванням
Україною незалежності
підвищення
ступеня задоволення
її потреб у
лісопродукції
за рахунок
місцевих ресурсів
набуває особливої
актуальності,
оскільки для
збереження
існуючого рівня
виробництва
необхідно
щорічно закуповувати
деревину та
її продукти
на суму до 4 млрд.
дол. США.

При сучасній
структурі
споживання
лісопродукції,
яка склалася,
потреба в ній
у 2005р. зросте (у
порівнянні
з 1997р.) на 15%, а власні
ресурси сиророслого
лісу на цей час
розширяться
тільки на 1,5%, тобто
розрив між
лісосировинними
ресурсами
місцевого
виробництва
і потребою в
них стане ще
більшим. Дослідження
структури
потреб у деревині
для виробництва
основних видів
продукції
показали, що
у перспективі
потреба у
пиломатеріалах
помітно знизиться,
а у прогресивних
видах лісопродукції
(деревних плитах,
пресованих
виробах, картоні,
папері та ін.)
– збільшиться
у кілька разів.
Розвиток цих
виробництв
які використовують
вторинні ресурси
(деревні відходи
, макулатуру,
кострицю та
інше), забезпечить
підвищення
повноти та
ефективності
використання
біомаси дерева,
а також одержання
замінників
суцільної
деревини.

Також ці
тенденціїї
можна прослідити
з даних Статистичного
щорічника (Які
подані у додатках
у вигляді таблиць).

[Джерело
10, с.378]

Баланси
виробництва
підприємств
лісової промисловості
та споживання
лісоматеріалів
та лісопродукції
в Україні свідчать,
що за 1990-1996 рр. їх
поставки з
інших республік
скоротилися
на 38%. Причому
характерним
є скорочення
ввезення
лісоматеріалів
у непереробленому
вигляді : ділової
деревини –
більш як у 2 рази,
пиломатеріалів
– на 33%, паливних
дров – у 6 разів,
інших пиломатеріалів
– на 1/3. Ввезення
клеєної фанери
знизилося в
3 рази, тоді як
деревностружкових
плит – виросло
у 4 рази, деревноволокнистих
плит – в 6, картону
– в 4,5 і паперу
– в 2 рази. Збільшення
ввезення продукції
глибокої
хіміко-механічної
переробки
деревини особливо
виявилося в
останні роки
і є прогресивним
явищем у
торгівельно-економічних
відносинах
між країнами
колишнього
союзу. Але в
умовах економічної
незалежності
України такий
обсяг її поставок
має і негативні
наслідки – у
зв’язку з
нестабільною,
завдяки нестабільності
національної
валюти, ціновою
політикою.

Щорічне
вивезення
лісоматеріалів
за межі республіки
становить
близько 1млн.
м3 (в умовному
обчисленні0.
Це – незначна
кількість
деревини бука
і дуба, а також
окремі види
паперу і картону.

Збільшення
обсягів виробництва
на підприємствах
лісової промисловості,
а саме в лісовій,
деревообробній
та целюлозно-паперовій,
можливе шляхом
збільшення
повноти використання
всієї біомаси
дерева, вторинних
та інших волокнистих
матеріалів
та використання
замінників.
У перспективі
приріст місцевого
виробництва
лісоматеріалів
реальний за
умов значного
розширення
площ швидкорослих
і технічно
цінних порід,
здійснення
ряду організаційно-технічних
заходів по
підвищенню
продуктивності
виробництва,
переорієнтації
експлуатації
лісів І групи
та інших лісових
ресурсів.

Сьогодні,
коли Україна
переживає не
легкі часи,
коли економіка
знаходиться
в занепаді і
маже в більшості
галузях народного
господарства
існує безліч
різноманітних
проблем, економічний
стан підприємств
лісової промисловості
та лісового
комплексу в
цілому хоче
бажати кращого.
Нестабільність
української
економіки та
національної
валюти, нестача
обігових коштів
фінансових
активів підприємств
призводять
до постійного
зменшення
обсягів випущеної
продукції, її
якості та
конкурентноспроможності
на ринку. Подальший
розвиток галузей
лісової промисловості
потребує повного
радикального
реформування,
що включає в
себе заміну
фізично та
морально застарілого
обладнання,
наділення
підприємств
обіговими
коштами, розробка
ефективних,
раціональних
технологій,
раціональне
використання
відходів. На
превеликий
жаль, сьогодні,
в державі існує
значний дефіцит
грошових коштів
і тому сподіватись
на реформування
в близькому
майбутньому
лісової промисловості
та народного
господарства
в цілому не
доводиться.

[Джерело
9, с.15]

2.2.
Лісовий фонд
України.

Лісовий фонд
– це територія
лісів і земель,
покритих лісом,
які призначенні
для потреб
лісового
господарства.
Лісовий фонд
відділений
від земель
іншого призначення
відповідно
до чинного
законодавства.
До земель лісового
фонду належать
лісові (призна­чені
для вирощування
лісу) та нелісові
(рілля, сінокоси,
води тощо)

Загальна
площа лісового
фонду становить
9942 тис га, лісова
— 9152 тис га, покрита
лісом — 8620 тис
га. Частка прських
лісів становить
21,8%

Ліси
розміщені дуже
нерівномірно.
Наприклад, в
Українських
Карпатах ліси
займають 40,5% від
площі, в Кримських
горах – 32%, на
поліссі – 26,1%.В
Лісостеповій
зоні
цей показник
складає 12,2%,а в
Степовій –
3,8%.До найбільш
лісистих областей
належать –
Закарпатська,
Івано-Франківська,
Рівненська,
Житомирська,
Волинська і
Чернівецька.

[Джерело
1, с.452]

У складі
лісового фонду
України переважають
ліси першої
групи загальна
площа яких
становить 5072
тис га (51%) Ліси
першої групи
мають велике
економічне
та соціальне
значення. Цінність
їх визначається
в першу чергу
захисними,
рекреаційними,
охоронними
та іншими численними
корисними
функціями, які
вони виконують.
У складі лісів
першої групи
водоохоронні
ліси становлять
314,5 тис га 3 них
заборонні смуги
лісів по берегах
річок, озер,
водосховищ
та інших водних
об'єктів займають
268,8 тис га, заборонні
смуги лісів,
що захищають
нерестовища
цінних промислових
риб,— 45,7 тис га.

[Джерело
2, с.75]

Лісові
масиви України,
що виконують
захисні функції,
становлять
1184,9 тис га 3 них
протиерозійні
ліси мають
площу 527,4 тис га,
захисні смуги
лісів уздовж
залізниць,
автошляхів
шляхів загальнодержавного
та обласного
значення —
229,9 тис га, особливо
цінні лісові
масиви — 20,5 тис
га, державні
захисні лісові
смуги — 1,9 тис
га, байракові
ліси, стрічкові
бори, степові
— 405,2 тис га.
Ліси, що виконують
санітарно-гігієнічні
та оздоровчі
функції, становлять
1751,3 тис га 3 них
ліси зелених
зон навколо
міст, населених
пунктів і промислових
підприємств
займають площу
1581,0 тис га, санітарної
охорони джерел
водопостачання
— 40,2 тис га, санітарної
охорони курортів
— 116,2 тис га, міські
— 13,9 тис га. Ліси
спеціального
цільового
призначення
становлять
202,2 тис га, з них
заповідників
— 135,3 тис га, національних
і природних
пам'яток — 57,4 тис
га, заповідних
лісових ділянок,
а також лісів,
що мають наукове
та історичне
значення — 9,5
тис га.

У складі
лісового фонду
України переважають
державні ліси,
загальна площа
яких сягає 7550
тис га Загальна
площа колгоспних
лісів становить
1884 тис га. Як правило,
вони представлені
малопродуктивними
насадженнями
з малою часткою
стиглих деревостанів.

Забезпе

ченість
лісом населення
України —0,17 га
на людину —
одна із найнижчих
в Європі В Югославії
вона сягає 0,46
га, у Болгари
— 0,42, в Румуни —
0,29, в Польщі — 0,24
га Забезпе­ченість
деревиною
становить 25,4
м3 на одного
жителя України

Загальний
запас деревини
в лісах України
становить
1319,9 млн м3, в стиглих
і перестійних
насадженнях
— 122,8 млн м3.

Лісистість
території
України (частка
покритої лісом
площі) ста­новить
14,5 % За окремими
регіонами
держави лісистість
така Карпати
— 34%, Крим — 32, Полісся
— 29, Лісостеп
— II, Степ — 3 %.
Що можна прослідити
за даними карти
(поданої у додатках).

[Джерело
12, с.15, 30]

Лісистість
території
України значно
менша від лісистості
країн Європи
Наприклад,
лісистість
Югославії
становить 41,1
%, Болгари — 34,4,
Польщі — 28, Румуни
— 28,1, Німеччи­ни
— 29,0, Угорщини
— 18,0 % Передбачається,
що лісистість
території
України в 2005 р
досягне 15,8 %. В
цілому доцільно
залісити близько
3 млн га нелісової
площі, щоб у
перспективі
довети лісистість
території до
20 %.

У державних
лісах України
переважають
молодняки (44
%) Інші вікові
групи становлять:
середньовікові
– 39%; пристигаючі
– 10; стиглі й
перестійні
— 7 %.

[Джерело
2, с.76]

У складі
лісового фонду
переважають
хвойні породи,
покрита лісом
площа яких
становить
2916,6 тис га. Твердолистяні
породи займають
площу 2578,2 тис га,
м’яко листяні
породи — 624,0, чагарники
— 11,6, інші деревні
породи — 21 тис
га. Найбільшу
частку покритої
лісом площі
займають сосна
(34,7 %) і дуб (26,3 %). Серед
інших деревних
порід ялина
— 9,9 %, бук — 9,3, вільха
— 4,2, береза — 5,4,
граб — 3,7, ясен
— 1,4; ялиця — 1,4, осика
— 1,2, інші породи
— 2,0 % Наведені
цифри свідчать,
що лісовий фонд
України представлений
в основному
цінними твердолистяними
та хвойними
породами.

Середній
запас деревини
на 1 га покритої
лісом площі
України становить
153 м3, в стиглих
і перестійних
лісах — 252 м3.
Середньорічний
приріст деревини
на 1 га покритої
лісом площі
становить 4,0
м3 Найбільш
продуктивні
— це ліси Карпат
(приріст деревини
5,1 м3/га) У цілому
продуктивність
лісів України
відповідає
серед­ньому
європейському
рівню Так, приріст
деревини на
1 га покритої
лісом площі
в Угорщині
становить 6,2
м3, Німеччині
— 5,6, Поль­щі —
3,4, Югославії
— 3,3, Болгари —
1,8 м3.

У лісах України
дуже мало стиглих
і перестійних
насаджень,
площа яких
становить 500
тис га (5,8 %) Середній
вік хвойних
насаджень 42
роки, твердолистяних
— 52, м'яколистаних
— 33

Ліси
України — це
"зелене золото"
молодої держави.
Вони є джерелом
цінної промислової
сировини, продуктів
харчування,
стабі­лізуючим
фактором
навколишнього
природного
середовища
Для при­множення
цього національного
багатства
необхідно
істотно підвищити
продуктивність
лісів, поліпшити
їх охорону та
захист. Питання
підвищення
ефективності
відтворення
лісів необхідно
розглядати
в тісному
взаємозв'язку
з організацією
раціонального
використання
всіх компонентів
лісу.

[Джерело
2, с.78]

2.3.
Використання
лісових ресурсів.

Лісові ресурси
— це сукупність
матеріальпих
благ лісу, які
можна використати
без шкоди
навколишньому
середовищу
і з найбільшою
народногосподарською
ефективністю.
Всю різноманітність
компонентів
лісових ресурсів
залежно від
їх призначення
й особливостей
використання
можна об’єднати
в такі групи:
сировинні
ресурси деревного
походження
(деревина, деревна
зелень, кора),
ресурси недеревного
походження
(гриби, ягоди,
плоди, горіхи,
лікарські
ре­сурси, кормові
та технічні
ресурси недеревної
рослинності
тощо), ресурси
тваринного
походження
(корисна та
шкідлива лісова
фауна, яйця,
мед, роги, диких
тварин тощо);
багатосторонні
корисні функції
лісу та його
позитивний
вплив на навколишнє
середовище.

Всі групи
компонентів
лісових ресурсів
мають важливе
економічне
і соціальне
значення. Їх
доцільно
використовувати
в народному
господарстві
в напрямах, які
дають змогу
досягти високих
кінцевих результатів.

Користування
лісовими ресурсами
поділяють на
головне і про­міжне
Головне користування
лісом — це процес
заготівлі
деревини в
стиглих і перестійних
насадженнях.
Проміжне користування
лісом здійснюється
в процесі догляду
за лісом, санітарних
рубок і рубок,
пов'язаних з
реконструкцією
малоцінних
лісових насаджень
Головне користування
лісом необхідно
здійснювати
в межах розрахункової
лісосіки Закон
України "Про
охорону навколишнього
природного
середовища"
(стаття 43) передбачає
застосування
економічних
санк­цій в тому
випадку, якщо
об'єми головного
користування
перевер­шують
розрахункову
лісосіку.

Головне
користування
лісом здійснюється
в межах розрахункової
лісосіки. Деревина,
яка заготовляється
в процесі головних
рубок, використовується
найбільш повно
На біль­шості
комплексних
лісових підприємств
України відходи
лісозаготівельного
виробництва
застосовують
для виготовлення
продукції
(технологічної
тріски, вітамінного
борошна, товарів
народного
спо­живання
тощо), як паливо
і для екологічних
потреб (укріплення
схилів, збагачення
лісових грунтів
тощо). Значно
гірше використо­вується
деревина, яка
заготовляється
в процесі проміжного
користу­вання
лісом Так, коефіцієнт
використання
потенційних
ресурсів деревини
від санітарно-вибіркових
рубок на підприємствах
Мін лісгоспу
України в 1991 р
становив 0,954,
прохідних —
0,954, прорідження
— 0 920, освітлення
і прочисток
— 0,500 Низький
рівень використання
деревини від
рубок проміжного
користування
лісом пов’язаний
з невисокою
якістю сировини,
з якої важко
виготовити
кінцеву продукцію
(ДСП, ДВП, целюлозу,
папір тощо)

[Джерело
4, с.41-44]

Деревну зелень
хвойних порід
використовують
для виготовлення
вітамінного
борошна, хвойного
екстракту,
хвойної пасти
та іншої продукції.
Як бачимо із
таб. В окремих
областях України,
яких невелика
частка хвойних
лісів, деревна
зелень не
використовується.
У цілому в Україні
застосовують
тільки 30% потенційних
ресурсів деревної
зелені. Найбільш
високий рівень
використання
деревної зелені
досягнуто у
Херсонській,
Волинській,
Полтавській,
Дніпропетровкій,
Житомирській,
Київській,
Рівненській,
Хмельницькій
і Сумській
областях.

Стан відтворення
та використання
лісосировинного
потенціалу
лісів характеризує
об’єм головного
та проміжного
користування
лісом, який
припадає на
1 га лісової
площі. Найбільш
високий рівень
інтенсивності
головного та
проміжного
користування
лісом досягнутий
в Чернівецькій
Вінницькій
Івано-Франківській
та Хмельницькій
областях України

Важливе
економічне
і соціальне
значення мають
ресурси недеревної
рослинності
та лісової
фауни з яких
комплексні
лісові підприємства
виготовляють
цінні харчові
продукти Необхідно
відзначити
що в Україні
є значні резерви
збільшення
заготівлі
недеревної
рослинності
(головним чином
за рахунок
плантаційного
відтворення).
Наукові дослідження
та досвід передових
підприємств
свідчать що
плантаційне
відтворення
ягід, плодів
та грибів є
важливим фактором
підвищення
ефективності
використання
недеревної
рослинності.

Аналізуючи
відтворення
та використання
ресурсів мисливської
лісової фауни
і мисливських
угідь на території
лісового фонду
України бачимо
що їхній потенціал
використовується
погано зокрема
кормові ресурси
мисливських
угідь Так
відстрілювання
лосів рекомендується
здійснювати
при чисельності
тварин на 1000 га
мисливських
угідь не менше
2 оленів — 10 козуль
— 15 кабанів —
2 зайців русаків
— 20 Наведені
дані (табл 4 3 )
свідчать що
в Україні тільки
чисельність
дикого кабана
досягла рівня
який дає змогу
здійснювати
відстрілювання
тварин без
шкоди для їхнього
розширеного
відтворення

[Джерело
4, с.45-47]

2.4. Взаємозалежність
між лісовим
ресурсним
потенціалом
та лісовою
промисловістю.

Найбільш
тісні зв’язки
між галузями
лісового комплексу,
оскільки стан
кожної з них
істотно впливає
на динаміку
розвитку інших.
Так, лісова
промисловість
має тісний
зв’язок з лісовим
господарством.
Лісозаготівельні
підприємства
є головними
споживачами
основної продукції
лісового господарства
– деревного
запасу, який
включається
в народногосподарський
обіг шляхом
вирубки частини
смуглих насаджень
і вивезення
заготовлених
круглих лісоматеріалів
у пункти споживання.

Доцільно
відзначити,
що способи
виконання
технологічних
і транспортних
операцій у
лісозаготівельному
виробництві
істотно впливають
на стан лісовідновлення
на лісосіках,
зумовлюють
появу боліт,
підліску, підросту
та недеревинної
рослинності.
Лісозаготівельне
виробництво
впливає на
розвиток
лісокористування
і форм організації
лісового
господарства.
Водночас організація
лісовідновлення
значною мірою
визначає обсяги
та способи
заготівлі
деревини.

Існують
тісні організаційні
та економічні
зв’язки між
лісовим господарством
і лісозаготівельною
промисловістю.
Органи лісового
господарства
відпускають
лісосічний
фонд лісозаготівельним
підприємствам
і контролюють
його експлуатацію.
За стиглий ліс,
відпущений
у рубку, лісозаготівельні
підприємства
вносять кореневу
плату, яка надходить
у державний
бюджет. Лісова
охорона застосовує
економічні
санкції щодо
лісозаготівельних
підприємств
за порушення
встановленого
порядку лісокористування.

Лісозаготівельна
промисловість
має тісні зв’язки
з деревообробною
та целюлозно
– паперовою
промисловістю,
яким постачає
круглі лісоматеріали
та технологічну
тріску. Круглі
лісоматеріали
у великих об’ємах
споживає лісопильне
виробництво.

Найбільшим
споживачем
деревини в
Україні є будівельний
комплекс. На
промислове
та житлове
будівництво
витрачається
близько 60% пиловника
та будівельного
лісу. Багато
лісоматеріалів
споживають
добувні галузі
промисловості
(особливо вугільна
та залізорудна
). На 1000 т. добутого
вугілля витрачається
30 – 35 м3 лісоматеріалів.
Високоякісні
круглі лісоматеріали
та пиломатеріали
використовують
у суднобудуванні,
для виготовлення
телеграфних
і спеціальних
стовпів.

Економіка
деревообробної
промисловості
України тісно
пов’язана з
лісозаготівельною
промисловістю
лісних районів
Росії. Її стан
і розвиток
значною мірою
визначається
обсягом поставок
з цих районів
круглих лісоматеріалів
і пиломатеріалів.
У зв’язку з цим
виникає об’єктивна
необхідність
зміцнення
зв’язків між
деревообробними
підприємствами
України та
лісозаготівельними
Росії на підставі
довготривалих
взаємовигідних
договорів і
оптимізації
транспортних
потоків лісових
вантажів.

В
Україні складається
напружена
ситуація з
забезпеченням
народного
господарства
лісоматеріалами,
папером, картоном
та іншою продукцією
із деревини.
З 1970 по 1987 рік поставки
ділової деревини
за межі України
збільшились
на 26%, а завезення
зменшилось
на 37% . Якщо в 1970р.
привізні круглі
лісоматеріали
в загальному
балансі споживання
деревини становили
79%, то в 1987рю – тільки
59%. За межі України
вивезено 80 тис.
м3 ділових
лісоматеріалів
і 156 тис. т паперу.
Підприємства
лісового комплексу
України експортували
в 1995р. 46,9 тис. м3 ДСП,
7,7 млн м3 ДВП, 17,1 тис.
м3 фанери, 15,5 тис
т целюлози, 2,5
тис т зошитів.
На міжнародний
ринок Україна
поставила
меблів на суму
18,9 млн грн і сувенірів
– на суму 25,6 тис.
грн

[Джерело
9, с.78]

Експортні
можливості
галузей лісового
комплексу
обмежені, з
одного боку,
невисокою
якістю продукції,
а з іншого –
необхідністю
враховувати,
що Україна –
одна з найменш
забезпечених
лісом і деревиною
країн Європи.
Підприємства
лісового комплексу
не задовольняють
потреби внутрішнього
ринку.

Галузі
лісового комплексу
тісно пов’язані
зі світовим
ринком. У комплексних
лісових і
спеціалізованих
деревообробних
підприємствах
працює устаткування,
закуплене в
Росії, Швеції,
Фінляндії,
Німеччині,
Польщі та інших
країнах. Продукція
цих підприємств
надходить на
міжнародний
ринок, зокрема,
круглі лісоматеріали,
ДСП, ДВП, меблі,
технологічна
тріска, продукція
мисливського
господарства.

[Джерело
8, с.15]

2.5. Проблеми
пов’язані з
використанням
лісових ресурсів.

2.5.1. Еколого-економічні
проблеми забезпечення
народного
господарства
України сировиною

Недостатня
лісистість
території
України незначні
запаси стиглого
га перестійного
лісу невисока
продуктивність
середньовікових
і пристигаю
чих лісів створюють
труднощі щодо
забезпечення
лісопромислового
комплексу
місцевою сировиною,
а народного
господар­ства
і населення
— кінцевою
продукцією
з деревини Ці
труднощі
ускладнюються
тим, що скорочується
постачання
деревини з
Росії. Для успішного
вирішення цього
завдання необхідно
розробити
націо­нальну
довгострокову
програму підвищення
ефективності
відтворення
лісових ресурсів
і раціонального
їх використання
Доцільно в
короткий строк
досягти зменшення
залежності
підприємств
лісопромислового
комплексу від
імпорту деревини
Для остаточного
вирішення цієї
проблеми необхідний
тривалий період.
Разом з тим є
можливість
частково вирішити
її у більш короткий
строк У першу
чергу, це більш
ефективне
використання
ресурсів деревини
та її замінників,
які є на численних
підприємствах
і в організаціях.
Так, у комплексних
лісових підприємствах
України потенційні
ресурси відходів
лісозаготівель
у 2000 р будуть
становити
близько 2,6 млн
м3, а маломірної
деревини від
рубок догляду
за лісом — 3,4 млн
м3 Із загального
об'єму деревинних
відходів
лісозаготівельного
та лісогосподарського
виробництва
близько 2,6 млн
м3 можнд буде
використати
для виробництва
промислової
продукції Це
значний резерв
деревної сировини
Він становить
близько 40 %
деревини, яка
заготовляється
в процесі головного
користування
лісом.

[Джерело
9, с.37-40]

Необхідно
істотно змінити
на краще сучасну
неефективну
струк­туру
споживання
деревини, яка
формувалася
впродовж довгих
років функціонування
бюрократично-командноі
системи господарювання
Доцільно прискорити
розвиток галузей
промисловості,
які ефективно
переробляють
деревину (перш
за все целюлозно-паперову)
Сирови­ною
для розвитку
целюлозно-паперової
промисловості
є не тільки
деревина, але
і макулатура,
вторинні сировинні
ресурси сільського
та комунального
господарств
(солома, очерет,
деревина, яка
заготовляються
в процесі догляду
за парками,
садами та поодинокими
деревами тощо).

Неефективно
(переважно як
дрова) використовується
деревина, яка
заготовляється
в процесі рубок
догляду за
полосами вздовж
залізничних
і автомобільних
доріг 1 це в умовах
гострого дефіциту
на деревину,
коли її можна
використати
як повноцінну
сировину для
виготовлення
целюлози, картону
ДСП, ДВП та іншої
ефективної
в споживанні
продукції В
полезахисних
смугах можна
щорічно заго­товляти
2,5 млн м3 деревини.

Україна для
виробництва
картону та
іншої продукції
використовує
тільки 500 тис.
т. макулатури,
в той час як є
можливості
збільшити її
споживання
до 1 млн т у рік.

Значна
частка круглих
лісоматеріалів
в Україні
використовується
без попередньої
механічної
та хімічно-механічної
обробки (стовпи,
паливо тощо).
Тому їх необхідно
замінити більш
ефективними.
Очевидно, що
ринкові економічні
відносини, до
яких прагне
Україна деревини,
прискореному
розвитку
ресурсозберігаючих
виробництв
і технологій.

Другий напрям
вирішення
проблеми — це
істотне поліпшення
відтворення
лісосировинних
ресурсів
Перспективними
є плантаційне
лісорозведення
(особливо на
непридатних
для сільськогосподарського
виробництва
землях) вирощування
насаджень із
швидкорослих
деревних порід,
введення в
лісові культури
модрини японської
та інших продуктивних
деревних порід
з метою їх вирубки
в процесі проміжного
користування
лісом.

Необхідно
підвищити
ефективність
відтворення
захисних полос
уздовж транспортних
шляхів не тільки
для посилення
їх захисних
функцій, але
й отримання
повноцінної
кондиційної
деревини, забезпечити
заліснення
всіх малопридатних
для сільськогосподарського
виробництва
земель Підвищення
лісистості
території
України до 20 %
дасть змогу
в перспективі
забезпечити
лісопромисловий
комплекс місцевими
сировинними
ресурсами,
поліпшити
кліматичні
умови і їх позитивний
вплив на продуктивність
сільського
господарства,
а також збільшити
рекреаційний
потенціал лісів
і його позитивний
плив на здоров’я
населення.

[Джерело
7, с.56-60]

2.2.2.
Проблема
раціонального
використання
та управління
лісовими ресурсами.

Екологічна
криза, дефіцитність
лісосировинних
ресурсів в
Україні (лісистість
території –
14,3%, при оптимальній
у 19-23%; за рахунок
власного виробництва
потреба в деревині
щороку задовольняються
на 25-27%) завжди
спонукали її
фахівців до
пошуку внутрішніх
сировинних
резервів для
підвищення
рівня самозабезпечення
потреб країни
за рахунок
місцевих ресурсів,
поліпшення
показників
навколишнього
середовища.

Перевантаженість
лісового відомства
виробничими
функціями,
відсутність
належних машин,
механізмів
і технологічних
ліній (а останнім
часом – і робочої
сили) призвели
не тільки до
погіршання
стану лісового
фонду і, як наслідок,
до зменшення
продуктивності
лісових земель,
але й до його
самовідсторонення
від виконання
надзвичайно
важливої державної
функції: відповідальності
за піднесення
рівня або повне
забезпечення
потреб держави
в послугах
лісу, в лісосировинних
(і в першу чергу
– деревних)
ресурсах власного
виробництва.
Формуванню
такого ставлення
сприяли гарантовані
в минулому
поставки деревини
з інших регіонів,
а також відповідний
унітарному
режимові
господарський
механізм – з
його фінансово-кредитною
системою, плануванням
і ціноутворенням,
- який в цілому
не стимулює
виробника, не
сприяє використанню
госпрозрахункових
підойм.

Незважаючи
на державну
самостійність
України і становлення
ринкових умов
господарювання,
керівництво
лісового відомства
України і сьогодні
всілякими
методами намагається
утриматися
на старих позиціях
концепції
відтворення
лісів і користування
і користування
деревними
ресурсами, які
явно входять
у суперечність
з ринковими
умовами. Підтвердженням
цьому є наукові
праці співробітників
Мін лісгоспу
України і Лісовий
Кодекс України,
що орієнтовані
на закріплення
за цим відомством
виконання
лісозаготівель
і первинної
дерево переробки,
тобто на за ним
права визначати
лісосіку, давати
їй матеріально-грошову
оцінку, проводити
лісозаготівлю
та реалізацію
деревини.

Господарчий
механізм, створений
в умовах партійно-командної
системи, не міг
не вплинути
на характер
концепції
ведення лісогосподарського
виробництва
і на стан лісів:
в Україні на
базі практично
постійного
лісофонду
відведено в
захисні насадження
і виключено
з експлуатації
майже половину
дерево станів,
в експлуатаційних
лісах здійснювалися
виснажливі
головні рубки,
а після доведення
вікової структури
до критичної
відбулося
штучне “перекачування”
головних рубок
у рубки догляду
шляхом збільшення
у (3-3,5 рази) обсягу
вирубки за
масою. Негативні
результати
не забарилися:
через вирубування
при рубках
догляду кращих
дерев (дерев
“майбутнього”)
продуктивність
середньовікових,
достигаючих
і стиглих
деревостанів
є на 20-40% (а в окремих
випадках і на
50%) нижчою від
нормальної,
оптимальної,
встановленої
за таблицями
ходу росту.

Негативні
тенденції
склалися і в
промисловій
переробці
деревини. Аналіз
матеріаломісткості
продукції цієї
підгалузі
лісового комплексу
показав, що із
загального
обсягу перероблюваної
деревної продукції
на продукції
використовується
42%, а решта йде
на паливно-енергетичні
потреби або
у відходи. Структура
використовування
деревних ресурсів
і випуску продукції
на деревній
основі взагалі
є незадовільною.
В Україні з
кубометра
заготовленої
деревини, а
також у розрахунку
на душу населення
виробляється
менше деревностужкових
(у 2 рази) і деревоволокнистих
(у 6) плит, фанери
(у 8), целюлози
(в 10), паперу і
картону (майже
в 20 раз), ніж у
Фінляндії,
Франції, Швеції,
Італії та Німеччині.

[Джерело
8, с.27-34]

Також – одна
з основних
проблем українського
лісового комплексу
є те що, ліс офіційно
не визнається
нерухомим
майном, він
вилучений із
фінансового
і товарного
обігу. Основний
лісовий закон
України – Лісовий
кодекс – не
визнає і не
визначає ліс,
як об’єкт
економіко-правових
стосунків, не
передбачає
просторової
обмеженості
такого об’єкта.

Не сприяє
покращанню
ситуації в
лісовому господарстві
система фінансування
та методологія
формування
державного
лісового доходу,
за якими лісовирощування
виявляється
збитковим
внаслідок
переливу рентних
коштів у інші
галузі, що є
споживачами
деревини. Це
зумовлено саме
невизнанням
лісових угідь
нерухомим
майном та вилученням
даних природних
об’єктів з
цивільного
та товарного
обігу.

Виникає такий
економічний
казус, що ліс
як угіддя офіційно
не визнається
носієм вартості.
Після вирубки
(знищення або
порушення
цілісності
лісового угіддя)
заготовлена
деревина набуває
вартості, стає
товаром. Наслідком
такої “державної
економічної
політики” є
бажання всіх
суб’єктів
вирубувати
ліс, надаючи
йому ”товарного
вигляду”, а не
займатись
лісовирощуванням.

[Джерело
9, с.41]

ІІІ. Заключна
частина.

3. Перспективи
розвитку ресурсного
потенціалу.

За сучасних
умов адаптації
всіх господарюючих
суб’єктів до
ринкової моделі
господарювання,
особливого
значення набувають
дослідження
і перспективи
розвитку галузевої
та інституціональної
структур де
визначальний
вплив мають
фактори зміни
форм власності
в процесі
приватизації
пошук власного
місця у ринковому
середовищі.

Для
визначення
перспективних
напрямків
розвитку лісової
промисловості
необхідно
обгрунтувати
напрямки формування
сучасного
лісопромислового
комплексу на
основі галузевої
та регіональної
структури з
орієнтацією
на задоволення
попиту економіки
держави та
ринку на його
продукцію при
повному і ефективному
використанні
власного
виробниче-ресурсного
потенціалу
Досягнення
поставленої
ме ти можна
забезпечити
шляхом порівняння
світового
досвіду з становищем
у лісовій галузі
України.

Досвід
структурної
політики у
країнах з розвинутою
економікою
показує, що
вона була спрямована
на зростання
і підвищення
ефектив- ності
функціонування
промислового
комплексу, на
реалізацію
кінцевої мети
— забезпечення
усталеної
конкурентноспроможної
національної
економіки .
Наприклад, на
початку 70 х років
продукція США
була низької
якості і низької
конкурентоспроможності,
через що торгівельний
баланс країни
був відємним,
сталося зниження
експорту, а
част­ка промислової
продукції на
світовому ринку
скоротилася
на третину.
Промислова
політика США
передбачала
подолання
зазначених
нега­тивних
явищ.

У
Франції формування
і реалізація
промислової
політики
здійснювалися
через державне
втручання та
регулювання
економіки,
прийняття
стратегічних
рішень та розробку
пріоритетних
напрямів
науково-технічного
прогресу. Всілякі
міжнародні
угоди були
націлені на
захист лісів
господарюючим
суб’єктам на
внутрішньому
ринку.

[Джерело
2, с.43]

Наведений
фрагментарний
аналіз структурних
перетворень
у розвинутих
країнах дає
можливість
виділити типові
елементи промислової
політики, які
доцільно
започаткувати
і розширити
в Україні . Основні
з них :

законодавче
прийняття
стратегічних,
рішень щодо
розвитку структурної
переорієнтації
промисловості,
забезпечення
контролю за
ключовими
галузями, внутрішнім
ринком та
інвестиціями;

використання
фінансової
підтримки
вітчизняного
виробництва;

формування
зовнішньоекономічної
політики у
відповідності
з національними
інтересами,
розробка і
реалізація
інноваційно-
інвестиційних
проектів;

формування
сітки фінансових
інститутів
господарського
спряму­вання
ринкового
типу;

державна
підтримка
вітчизняного
бізнесу виробництва
та рин­ку.

Дослідження
і розробка
пропозицій
щодо структурної
перебудови
лісового комплексу
мають велике
значення бо
проблему задоволення
попиту держави
і окремих громадян
на деревину
та продукцію
на деревяній
основі за умов
нестачі власної
сировини можна
поставити на
друге місце
після вирішення
проблем забезпечення
енергоносіями
та газом.

У
системі сформованих
міжгалузевих
комплексів
лісовий як
виробничо-економічна
система відіграє
важливу роль
Питома вага
його галузей
у загальному
обсягу виробництва
товарної продукції
України що року
становить
близько 2,5 %,
середньообліковоі
чисельності
промислово-виробничого
персоналу —
близько 4 5 % основних
виробничих
фон дів —2 %
‘ Лісовий
комплекс забезпечує
реалізацію
низки міжгалузевих
функцій, які
постадійно
обєднуються
в ланцюг «лісовирощування
— заготівля
— переробка»

Аналіз
стану економіки
лісового комплексу
а також тенденцій
і пропозицій
щодо його розвитку
доцільно дослідити
за двома основними
підходами :
методичним
та економічним.

Методичний
підхід є необхідним
у звязку
з традиційними
особливостями
організації
лісогосподарського
і лісопромислового
виробництв
у минулому коли
були гарантовані
поставки
лісоматеріалів
з Росії та інших
регіонів, а
власним лісам
відводилася
природозахисна
роль і ресурси
використовувалися
не на інтенсивній
основі Промислова
переробка
деревини структура
випуску продукті
в цілому не
були орієнтовані
на конкурентні
умови ринкового
господарювання,
на формування
ефективного
виробництва
з урахуванням
діяння ринкових
законів (вартості,
попиту, пропозиції,
конкуренції).

З
економічної
та соціальної
точок зору ліс
та його ресурси
є продуктом
і предметом
праці а з економічної
— засобом виробництва
компонентів
середовища
і регенерую
чого впливу
на навколишнє
середовище,
тобто ліс є
товаром, має
вартість, належить
до відновлюваних
природних
ресурсів а тому
повинен використовуватися
в обсягах згідно
з лісівничими
принципами
безперервності
та невиснажливості.

Користування
деревними
ресурсами в
Україні в цілому
має тенденцію
до зменшення
загальних
обсягів (у 1950 р—166
млн м3 у 1965 р — 14,3 млн,
у 1996 р—1 14 млн , у 1997
р—10,4 млн м3)
За умов економічної
кризи пропозиція
деревини у 1997
р становила
10,4 мли м3 а попит
на неї—9,3 млн
м3, за
прогнозом на
1998 р, при попиті
9,7 млн м3
і пропозиції
10 4 млн м3
має бути забезпечене
повне задоволення
потреби держави
і громадян у
деревних ресурсах
(навіть з певним
розбалансуванням
обсягів) Звичайно,
це веде до
нагромадження
залишків
нереалізованої
ділової деревини,
які щоквартально
коливаються
від 300 тис до 600
тис м3 а це, у свою
чергу, впливає
на обсяги
лісозаготівель.

[Джерело
6, с.15]

Вихід
економіки з
кризи приведе
до зростання
попиту на деревину
(до 1990 р держава
споживала
близько 33 млн
м3 деревини в
умовно круглому
лісі при заготівлі
14,3 млн м3), тому
наукові дослідження
повинні орієнтуватися
на пошук внутрішніх
резервів на
розширення
джерел власного
виробництва
деревини оскільки
навіть при
існуванні
нинішньої
структури
споживання
деревини при
досягненні
обсягів виробництва
продукції з
неї на рівні
1990 р і традиційних
обсягів лісозаготівель
Україні доведеться
щороку закуповувати
лісоматеріали
на суму близько
2 морд дол.

Крім
того продуктивність
наявних деревостанів
залежно від
умов і деревної
породи є на
ЗО—50 % нижчою
ніж у нормальних
деревостанах
(за таблицями
ходу росту)
використання
щорічного
середнього
приросту деревини
в Україні складає
лише 0,64 м2/га (у
Чехії — 4 Угорщині
— 4 5 Австрії —
4 З Німеччині—4
Польщі—ЗІ)
тобто у середньому
приріст з одиниці
площі у нас
використовується
на 16% а в сусідніх
країнах—на
75— 100 % більш як ј
площі лісів
передано у
довгострокове
користування
агропромисловому
комплексу, де
через низький
рівень технології
лісогосподарських
робіт, продуктивність
деревостанів
є у 2 рази нижчою
ніж у лісів
державного
підпорядкування.

В
Україні не
дістали розвитку
плантаційне
лісовирощування
та цільове
користування
лісом для плитного
та целюлозно-паперового
виробництв.

[Джерело
6, с.16-17]

Динаміка
і тенденції
промислового
виробництва
лісового комплексу
досліджені
за два періоди
(1965—1990 рр і 1991 — 1997рр)
показують, що
за перший період
якісні показники
є істотно кращими
фондоозброєність
праці підвищилася
більш як у 35 рази
що забезпечило
зростання її
продуктивності,
зниження
матеріаломісткості
продукції (хоча
темпи зростання
продуктивності
праці помітно
відставали
від темпів
зростання
фондоозброєності).
За аналізований
період частка
галузей глибокої
хіміко-механічної
переробки
деревини зросла
у загальному
обсязі товарної
продукції з
81 до 87% у вартості
основних виробничих
фондів—з 767 до
867% ,за чисельністю
працюючих—з
636 до 80 4 %.

На
особливу увагу
в цьому аналізі
заслуговують
обсяги лісового
господарства
і лісозаготівель
які мають тенденцію
до зниження.
Це пояснюється
стабілізацією
обсягів садіння
лісу лісозаготівель
та інших робіт
що дає підстави
в цілому трактувати
цей стан як
грубу стратегічну
помилку. Іншим
незадовільним
показником
є незначні
обсяги виробництва
засобів виробництва
для лісових
галузей, що
призвело до
недостатнього
технологічного
рівня виконання
робіт і до зниження
якості продукції
та ефективності.

За
1991—1997 рр через
кризу в економіці
та спад обсягів
виробництва
у галузях не
вдалося виконати
завдання Державної
програми розвитку
лісогосподарського
і лісопромислового
комплексів
на період до
2015 р щодо будівництва
нових підприємств
целюлозно-паперового
та плитного
виробництв.

Досягнута
тенденція
утримувалася
протягом 1998 р
і в цілому очікувався
приріст обсягів
виробництва
порівняно з
1997 р на 1—4 % За прогнозами,
у перспективному
періоді (1999—2005
рр) тенденції
стабі­лізації
будуть розвинуті,
а середньорічні
темпи приросту
становитимуть
близько 7 %.

[Джерело
5, с.13-17]

До
основних пріоритетів
розвитку галузей
належать :

підвищення
рівня використання
продуктивності
лісових земель;

досягнення
оптимальної
структури
виробництва
деревних ресурсів;

розвиток
вітчизняного
машинобудування
для лісових
галузей;

підвищення
продуктивності
функціонуючих
деревостанів;

реконструкція
діючих і будівництво
нових підприємств,
заводів за
рахунок усіх
можливих джерел
фінансування;

підвищення
конкурентоспроможності
вітчизняних
видів продук­ції;

Реалізація
завдань структурної
перебудови
економіки
лісових галу­зей
можлива за
умови формування
моделі господарювання,
яка б відо­бражала
такі нові сучасні
напрями :

орієнтацію
галузевої
структури
виробництва
на розвиток
про­гресивних
видів продукції;

відтворення
лісових ресурсів
на багатоцільовій,
розширеній
основі;

переорієнтацію
капітальних
вкладень і
структури
джерел інвестування
на впровадження
госпрозрахунку
і формування
джерел власних
ресурсів для
лісогосподарського
виробництва;

розширення
лісосировинної
бази, в основному,
шляхом інтенси­фікації
лісогосподарського
виробництва;

докорінну
зміну структури
споживання
сировини шляхом
залу­чення
до виробництва
макулатури
соломи, вторинних
волокнистих
мате­ріалів,
деревних відходів
а також докорінну
зміну структури
випуску продукції
на деревній
основі.

Основні
завдання програми
- закріплення
економічного
зростання,
підвищення
конкурентоспроможності
продукції
галузей лісової
промисловості.

Реалізація
основних пріоритетів
розвитку лісових
галузей можли­ва
при орієнтації
на такі принципи
господарювання
:

підвищення
рівня задоволення
попиту на деревину
і продукцію
на деревній
основі за рахунок
власного виробництва
(опора на власні
ресурси);

розвиток
виробництва
прогресивних
видів продукції
(замінників
цільової деревини);

розширене
відтворення
лісосировинних
ресурсів;

інтенсифікацію
користування
лісосировинними
ресурсами;

повну
та ефективну
переробку
сировини;

помякшення
негативних
зрушень у
виробництві
сировини, кінцевої
продукції та
їх споживанні;

докорінне
реформування
господарського
(економічного)
механізму
лісового комплексу
для забезпечення
госпрозрахунковості
його господарської
діяльності;

посилення
регулюючої
ролі держави
у реалізації
структурних
змін.

Для
економічної
оцінки рівня
та якості структурних
перетворень
пропонується
використати
крім загальноприйнятих
критеріїв
(ефективності
та оптимальності)
ряд специфічних
— таких, як :

оптимальність
забезпечення
регенерації
лісом компонентів
навколишнього
середовища;

рівень
задоволення
попиту на
лісоматеріали
за рахунок
власного
виробництва;

частка
обсягу деревини
(у готовій
продукції) в
загальному
обсязі її переробки;

випуск
прогресивних
видів продукції
із знеособленого
1 м3 заготовленої
деревини;

структура
випуску продукції.

Реалізацію
пріоритетів
розвитку лісових
галузей і досягнення
запропонованих
критеріїв можна
забезпечити
за рахунок
таких факторів
- користування
деревними
ресурсами лісу
повинне переорієнтуватися
на інтенсивну
основу, промислова
переробка
деревних ресурсів
має здійснюватися
на принципах
повноти та
ефективності.
У прогнозному
періоді очікується
закріпити і
розвинути
набуті тенденції
стабілізації
економіки, що
дозволить
перейти до
етапу нарощування
обсягів виробництва.

Наведені
економічні
терміни і поняття
спираються
як на світовий
досвід так і
на власну економічну
специфіку,
історичні,
національні
та культурні
традиції, кон’юнктури
ринку і діяння
його законів,
існуючу структуру
виробництва,
потенціальні
можливості.
Варто зазначити,
що науково
визначені та
обгрунтовані
концептуальні
основи трансформування
лісового комплексу
і напрями підвищення
ефективності
його функціонування
повинні охоплювати
основні цілі
структурної
політики держави,
етапи і пріоритети
перебудови
лісових галузей
з урахуванням
достатності
джерел фінансування
з боку як держави
так і окремих
господарюючих
субектів
.

[Джерело
5, с.18-20]

IV. ЗАГАЛЬНІ
ВИСНОВКИ ПО
ТЕМІ

Стан
справ в якому
сьогодні знаходиться
лісовий комплекс
можна назвати
дійсно критичним.
Комплекс у
сьогоденні
стовкнувся
з рядом таких
проблем – екологічна
криза, дефіцитність
лісових ресурсів,
конкуренція
з закордонними
виробниками
(якість відчизняної
продукції у
порівнянні
із закордоною,
показує не на
нашу користь),
недостача
інвестиційних
ресурсів,
застрарілість
техники тощо.

Розвиток
ринкових умов
господарювання
поставив перед
працівниками
лісу складні
завдання в
зв’язку з
приватизацією
державного
майна і можливою
зміною форм
організації
виробництва
в комплексних
лісогосподарських
підприємствах.

Основними
напрямками
розв’язання
проблем розвитку
лісового комплексу
(лісогосподарського
і лісопромислового
виробництв)
є: вдосконалення
форм управління
цим комплексом;
комплексне
використання
наявних деревних
ресурсів (власних
і завізних);
інтенсифікація
вітдворення
лісів і користування
лісом.

При ситуації,
що складається
в нашій державі
(корпоратизації
лісопромислових
підприємств
і державної
власності на
ліси), визначальним
стає вибір форм
організації
виробництва
в комплексних
підприємствах,
і в тому числі
– забезпечення
реалізації
основних принципів
відтворення
лісів, користування
лісом, ефективної
переробки
лісосировинних
ресурсів.

Сьогодні
лісогосподарським
і лісопромисловим
виробництвом
управляють
ті самі відомства
з виконанням
тих самих функцій,
що й раніше.
Звичайно, за
час своєї діяльності
існуючі форми
управління
мали певні
здобутки, але
їх структура
громіздка, їх
функції не
сприяють розвиткові
самостійності
підприємств
входять у
суперечність
з економічними
методами управління
виробничими
процесами, а
зовнішьоекономічна
діяльність
оріентується
на експорт
продукції,
головним чином
сировинного
напрямку.

З огляду на
стан навколишнього
средовища,
лісового фонду
і користування
ним, на необхідність
комплексної
переробки
лісосировинних
ресурсів, вітчизняний
і зарубіжний
досвід, на
особливості
економіки
лісового комплексу
в умовах ставновлення
ринкової моделі
господарювання,
у правління
лісогосподарським
і лісопромисловим
виробництвом
в Україні доцільно
організувати
з урахуванням
чіткого поділу
функцій між
структурними
формуваннями:
Міністерством
лісів України,
Міністерством
промисловості
України, Міністерством
охорони навколишнього
середовища
України.

Реалізація
запропонованої
моделі управління
лісовим комлексом
можлива за
умови розробки
концепції
господарювання
в галузі та
пакета нормативних
матеріалів,
відповідного
доопрацювання
Лісового Кодексу,
а також становлення
основних інститутів
ринку, які в
цілому повинні
забезпечити
ведення робіт
по відтворенню
лісів, коритсуваннюлісосировинними
ресурсами та
їх промисловій
переробці на
науковій основі.
Трансформування
існуючої системи
може бути і
частковим –
у порядку
експерименту
у певних
природно-економічних
зонах.

Список
використаної
літератури.

Шаблій О.
“Економічна
географія”
// Львів. Світ.
1994.

Сенякевич
І. Економіка
галузей лісового
комплексу //
Кіїв. Знання.
1992.

Маценко
Г. Все про ліс.
Які вони дерева
України. //
Магістраль.
– 1997. - №42 – 43., спец.випуск

Рущак М.
Ліси України
: управління,
експлуатація,
відтворення.
// Економіка
України. 1995р. №6.

Медведев
Ю. Дяченко Я.
Проблеми розвитку
лісопрмислового
комплексу :
приорітети,
структура,
ефективність.
// Економіка
України 1999. №1

Голуб О.
Реструктуризувати
лісовий фонд
україни. //
Економіка
України 1998. №11.

Бобко А.
За деревиною
лісу не бачать.
//
Віче 1999. - № 2

Я. Дяченко.
“Організація
управління
лісовим комплексом”
// Економіка
України 1996 № 7

О. Голуб.
“Про ліс та
його вартість”.
//
Віче 1997. - № 9

Статистичний
щорічник України.
1996 рік. Міністерство
статистики
України.

Генсірук
І. Історія лісництва
в Україні // Львів.
Світ. 1990

12.
Навчальний
атлас України.//Київ
, НВП “Картографія”,
1997.