Зміст
Вступ
Наслідки катастрофи на ЧАЕС та прогнози на майбутнє
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до унікальної багатоаспектної екологічної катастрофи, що за своїм масштабом визначена як планетарна. Винятковість катастрофи виявилась також у численності та багатомірності негативних соціальних явищ, які вона спричинила. Виник великий комплекс екологічних, медичних, інформаційних, соціальних, наукових, правових, управлінських, економічних, виробничо-технічних, а також і повсякденних побутово-практичних проблем, що сформували її еколого-соціальний феномен, який дістав в офіційному, науковому, повсюдному мовному вжитку назву наслідків Чорнобильської катастрофи.
Масштабні екологічні зрушення навколо аварійної станції поставили проблему відповідного переформування життєдіяльності людей. Цій проблемі були підпорядковані зміни соціальної політики та управління: запроваджені нові норми, форми діяльності, скорочені традиційні виробництва тощо. У мешканців уражених територій виникла необхідність пристосування і до дії радіологічного фактора, і до змін у соціумі: до нових управлінських підходів у регулюванні життєдіяльності регіону, до змінених правових норм, до дефіциту медичної допомоги в умовах ризику захворювання. Великою проблемою для людей стала також необхідність адаптування до особистісних змін у самопочутті та здоров'ї.
Задача порятунку життя мешканців регіону навколо ЧАЕС в період після аварії була вирішена шляхом їх евакуації. Отже, цілісна етнічно-поселенська структура зруйнувалася; сформувалися специфічні соціальні групи потерпілих: мешканців забруднених регіонів, ліквідаторів, самоселів, переселених. Кожна з них мала специфічну адаптивну ситуацію. Зокрема, переселені мусили адаптуватися і до наслідків опромінення та стресу, і до нового місця проживання, оточення, пошуків роботи тощо.
Наслідки катастрофи на ЧАЕС та прогнози на майбутнє
26 квітня 1986 року вибух реактора на Чорнобильській АЕС потряс Україну і сколихнув планету. Та у перші хвилини, поки світ не відчув, що сталося, українські пожежники, забувши, що вони тільки смертні люди, а не безсмертні боги, тамували шалений вогонь довкола двох сотень тонн ядерного палива, яке містилось у розірваному череві енергоблока. Воно будь-якої миті могло бути викинуте в довкілля і розпорошене, могло посилити масштаби трагедії. Земля була тільки на один крок від того, щоб катастрофа стала реально вселенською, бо тоді фізично могла б досягти важким ударом десятки мільйонів мешканців північної півкулі Землі. І наші звичайні пожежники, прості прип'ятські хлопці, приборкавши вогонь пекла, пішли у вічність. Їхні імена тепер укарбовані в історію Землі та пам'ять землян. Вічного визнання людства удостоєний технічний персонал атомної станції, який був у ту ніч на вахті і який одразу ж включився в погамування катастрофи, стримавши її розростання.
Загальна площа території Зони відчуження (ЗВ) і Зони безумовного (обов’язкового) відселення (ЗБВ) в Україні складає 4270 км2
, із яких більше тисячі квадратних кілометрів приходиться на колишні сільськогосподарські угіддя.
Зона відчуження – це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; зона безумовного (обов'язкового) відселення – це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Kі/кв. км та вище, або стронцію від 3,0 Kі/кв. км та вище, або плутонію від 0,1 Kі/кв. км та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за pік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
Зона не є суцільною територією, а являє собою декілька несуміжних ареалів – ділянок території, які не мають спільних кордонів. Деякі її ділянки та населені пункти розташовані поряд з населеними пунктами, що не підлягають виселенню. Тому існують проблеми поширення радіоактивних речовин за межі Зони при проведенні на її території несанкціонованих робіт, використання лісів та угідь, що раніше були у сільськогосподарському використанні, вторинного переносу радіонуклідів при пожежах, в результаті стихійних гідрометеорологічних явищ і, відповідно, погіршення екологічної і радіаційної ситуації на суміжних територіях.
Територіально Зона розміщена в Українському Поліссі у зоні змішаних лісів Східно-Європейської рівнини. Зональні типи ґрунтів – дерново підзолисті і болотні – займають більше 95% площі.
В зв’язку з припиненням традиційної господарської діяльності і ослабленням антропогенного тиску на природне середовище на більшій частині території Зони безумовного відчуження (надалі ЗБВ) почались природні процеси самовідновлення природних біогеоценозів. Ці процеси спрямовані на формування суцільного стійкого перелогового трав’яного покриву на колишніх орних землях. В подальшому, через ряд проміжних стадій – сукцесій, це призведе до формування стійких лугових і лісових ценозів, що потребують мінімального догляду і характеризуються максимальною радіоекологічною ємністю та обмеженим виносом радіонуклідів за межі Зони.
В Зоні розташовані десятки водних об’єктів (озера, ставки, малі водосховища на ріках, заболочені території, меліоративні канали). Відносно розташованих на них споруд повинні бути прийняті рішення про закриття, консервацію або продовження експлуатації в умовах відчуження територій.
Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до радіоактивного забруднення прилеглої території, повітряного середовища, поверхневих та ґрунтових вод.
Радіоактивне забруднення територій, пов’язане з аварією на Чорнобильській АЕС, спричинило вилучення з господарського користування 180 тис. гектарів сільськогосподарських угідь та 157 тис. гектарів лісів. Основним джерелом радіаційної небезпеки на цих територіях є радіонукліди, які містяться в ґрунтах та водах.
Розподіл радіонуклідів по території Зони є нерівномірним за щільністю забруднення, співвідношенням різних фізико-хімічних форм і радіонуклідним складом випадінь. Основними радіологічно вагомими радіонуклідами є 137
Cs (цезій-137), 90
Sr (стронцій-90), трансуранові елементи. Біля 80-90% активності радіонуклідів розподілено в верхньому 5-10 см горизонті ґрунтового покриття або в орному шарі, істотно більш висока інтенсивність переносу 90
Sr відзначена в піщаних ґрунтах. На територіях, представлених паливною компонентою випадінь, спостерігається тенденція до збільшення забруднення рослинності 90
Sr.
Поверхневе радіоактивне забруднення території Зони (без урахування місць локалізації РАВ і проммайданчику ЧАЕС) становить 137
Cs – 4,07•109 МБк, 90
Sr -4,7•109 МБк і 239
Pu, 240
Pu - 2,96•107 МБк.
Щільність забруднення території в ЗВ довгоживучими радіонуклідами варіює в широких межах: 137
Cs - від 3.7 кБк/м2
до 740 МБк/м2
і вище, 90
Sr - від одиниць кБк/м2
до 185 МБк/м2
і вище, 239
Pu, 240Pu - до 0.5 МБк/м2
і вище.
ЗБВ представлена територіями з щільністю забруднення 137
Cs вище 555 кБк/м2
, 90
Sr - вище 111 кБк/м2
, 239
Pu, 240
Pu - вище 3,7 кБк/м2
, а також територіями з щільністю забруднення ізотопами цезію від 185 до 555 кБк/м2
з ґрунтами, які сприяють високій міграції радіонуклідів у рослини. Щільність забруднення істотної частини вказаної території 137
Cs не перевищує регламентовані законодавчими актами рівні.
Радіоактивне забруднення повітряного середовища протягом усього періоду після аварії неухильно знижувалось. Цьому сприяли радіоактивний розпад, природні процеси фіксації активності на поверхні ґрунту та її заглиблення, а також вжиті заходи з дезактивації, пилоподавлення та комплексні протипожежні заходи на всій території Зони відчуження. Порівняння середньорічних показників забруднення повітряного середовища свідчить про стабілізацію його радіаційного стану. Більшість результатів аналізів нижча від допустимих рівнів. Частина аерозолів представлена у вигляді так званих гарячих часток.
Вимірювання концентрацій радіонуклідів у підземних, поверхневих та стічних водах показує, що вони у більшості випадків нижчі від допустимих рівнів.
Аналіз матеріалів за попередні роки показує, що суттєве (1,11-1,85 КБк/л і більше) підвищення концентрації 90
Sr у воді р. Прип’ять відбувається лише після затоплення її заплави при рівнях, зумовлених витратами води близькими чи більшими від середніх максимальних її величин, або потужними заторами.
На територіях Зони в багатьох малих водоймищах спостерігаються підвищені рівні забруднення вод 137
Cs, особливо це стосується територій, представлених органогенними ґрунтами, де за умовами міграції відсутні умови міцної фіксації радіонукліда ґрунтовим поглинаючим комплексом. Зокрема, це стосується Поліського району Київської області, Народицького і Луганського районів Житомирської області. Рівні забруднення вод в них не перевищують встановлених рівнів безпеки і залишаються достатньо низькими (менше 2 Бк/л), однак забруднення риби в деяких з них може досягати достатньо високих значень (до 300 Бк/кг і вище) [5, с. 206].
Основними потенційними джерелами забруднення підземних вод є запаси активності, розподілені у пунктах тимчасової локалізації радіоактивних відходів, пунктах поховання радіоактивних відходів, у верхніх шарах ґрунтів і донних відкладах Зони.
Загалом наявні дані свідчать, що процеси забруднення ґрунтових вод за фронтом його розповсюдження тривають з відносно невеликою швидкістю на більшій частині території, що контролюється (переважно до 20-30 м/рік). Концентрація радіонуклідів у підземних водах на більшості територій Зони залишається на низькому рівні. Забруднення глибинних горизонтів питного водопостачання вірогідно не зафіксовано.
Можливий винос радіоактивних речовин за межі Зони становить певну потенційну небезпеку для України, що обумовлено її стратегічним географічним положенням у басейні живлення головної водної артерії України – р. Дніпро.
Природно-географічні умови забрудненої території Полісся сприятливі для міграції 137
Cs.
Шляхами міграції радіонуклідів за межі Зони є річний стік (що формується за рахунок поверхневого стоку і виносу радіонуклідів підземними водами); повітряний (вітровий) перенос; біогенний перенос; техногенний перенос.
Основним шляхом міграції радіонуклідів за межі Зони є поверхневий стік. Динаміка середньорічного та питомого виносу 137
Cs та 90
Sr з р. Прип’ять в Київське водосховище свідчить про його значне зменшення у порівнянні з першими роками після аварії на Чорнобильській АЕС та певну його стабілізацію, починаючи з 1989 року. Факти підвищення виносу 90
Sr пов’язані з великими паводками і заторними явищами.
Міграція радіонуклідів у підземні води на даний час не призвела до стійкого суттєвого забруднення підземних вод на всій території Зони.
Вітровий перенос радіонуклідів відіграє незначну роль, чому сприяє наявність суцільного рослинного покрову на більшій частині території Зони після припинення традиційної господарської діяльності. (без урахування інтенсивності вітрового переносу радіонуклідів у випадку пожеж) [4, с. 35].
Біогенний перенос і техногенна міграція радіонуклідів за межі Зони в цілому незначні.
Радіаційний вплив викликав руйнування біоценозів на площі, що займає не більш як 0,3% частини Зони, що відноситься до території ЗВ. На 2-3% цієї території здійснюється діяльність у межах міст та промзон, а на решті 97% - зміни біоценозів визначаються не радіонуклідним забрудненням, а припиненням діяльності людини.
Основними радіаційно небезпечними об’єктами у Зоні є: об’єкт Укриття, проммайданчик ЧАЕС, пункти поховання і тимчасової локалізації радіоактивних відходів (РАВ), став – охолоджувач ЧАЕС.
За максимальними оцінками, в об’єкті "Укриття" зосереджено близько 180 тонн ядерного палива, що містить радіоактивні речовини з активністю більше 740·109 МБк. Крім паливовмісних мас, в об’єкті "Укриття" зосереджена велика кількість радіоактивних відходів, що складаються із залишків активної зони зруйнованого реактора, реакторного графіту, забруднених металевих і будівельних конструкцій енергоблоку.
У сховищі відпрацьованого ядерного палива (СВЯП) ЧАЕС на 1 січня 1997 року було 17473 відпрацьованих тепловиділяючих збірок. Обсяг відходів, накопичених на ЧАЕС, оцінюється величинами: твердих РАВ – 34078 м3
, рідких РАВ – 10186 м3
, щорічно в результаті діяльності ЧАЕС утворюється 1852 м3
твердих РАВ, 1013 м3
рідких РАВ.
У техногенному шарі проммайданчику ЧАЕС навколо об’єкту Укриття знаходиться значна, досі не визначена, кількість радіоактивних матеріалів, у тому числі паливовмісних мас. Місце розташування проммайданчику ЧАЕС характеризується можливістю розвитку підтоплення з ризиком активізації механічної суфозії або пливуноутворення піщано-суглинистих порід на межі з фундаментами споруд.
В устаткованих у ході аварійних та дезактиваційних робіт двох пунктах поховання (ППРВ) та численних пунктах тимчасової локалізації радіоактивних відходів (ПТЛРВ) зосереджені радіоактивні матеріали, загальний запас активності яких оцінюється в 14,06·109 МБк із сумарним обсягом близько 1 млн.м3
.
Став-охолоджувач ЧАЕС – водойма площею 22,9 км2
, що вміщує 160 млн.м3
води. У 1996 році середня забрудненість води у ставі-охолоджувачі становила: 137
Cs – 4,07·103 Бк/л, 90
Sr – 2,74·103 Бк/л. Сумарна активність радіонуклідів у донних відкладах досягала: 90
Sr до 1,29·108 МБк, 137
Cs до 2,96·107 МБк та 238
Pu до 1,11·105 МБк. Радіаційне забруднення ґрунтових вод у районі дренажної завіси ставка-охолоджувача досягло свого піку
Аварія на Чорнобильській АЕС, увійшла в історію України як одна з найтяжчих трагедій XX століття, наслідки якої будуть позначатись на житті кількох поколінь людей. Чорнобильська катастрофа супроводжувалась викидом великої кількості радіонуклідів в навколишнє середовище, вона призвела до значних людських та матеріальних втрат, погіршення стану здоров'я населення, завдала непоправної шкоди українській культурі. На забруднених територіях зараз проживає 2,6 млн. чоловік.
Населення Зони мешкає у тій частині ЗБВ, що знаходиться під управлінням місцевих Рад. У зв’язку із законодавчою забороною постійного проживання населення в ЗБВ продовжується процес відселення з неї жителів. За роки, що минули після Чорнобильської катастрофи, була проведена велика робота по організації переселення. Проте, на 1 липня 1998 р. у населених пунктах Житомирської області мешкало 6128 осіб, а у Київській – 243 особи.
На повільність темпів відселення впливають економічні, соціально-психологічні, демографічні і адміністративні та правові фактори, а саме:
Глибока економічна криза, що призвела до різкого падіння доходів населення. Все складніше забезпечити мінімально допустимий рівень життя навіть у місцях постійного проживання. Існують реальні побоювання ускладнити матеріальні проблеми і невлаштованість сім’ї в районах нового поселення, втратити передбачені законом пільги для осіб, що проживають в Зоні.
Небажання частини населення покидати рідні місця, оскільки психологічний удар у перший післяаварійний період, почуття побоювання за власне здоров’я та здоров’я дітей поступово притупились і стали фактором повсякденного життя. Також впливовим чинником стає статус потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи та передбачені законом компенсації та пільги.
Необхідність надання додаткового житла молодим сім’ям, що утворилися.
Обмежені можливості органів державної влади для впливу як на осіб, що отримали житло у "чистих" районах, але залишились проживати в Зоні, так і по відношенню до осіб, що постійно проживають і прописані у Зоні.
Проблемою залишається відселення громадян, які самочинно повернулися в ЗВ. На 01.07.1998 р. налічувалося 660 таких осіб. Проведені дослідження місць несанкціонованого поселення у ЗВ виявили, що діапазон доз опромінення населення, особливо внутрішнього, залежить від певних режимів поведінки та раціону харчування. Концентрація 137
Cs в диких тваринах, рибі, грибах становить десятки КБк/кг, тому при високому рівні споживання вони забезпечують дозу внутрішнього опромінення від декілька десятих до одиниць мЗв/рік. Відповідно до даних дозиметричної паспортизації населених пунктів України, що зазнали радіоактивного забруднення після Чорнобильської аварії, в переважному числі населених пунктів на території ЗБВ додаткові дозові навантаження на населення не перевищують допустимі рівні.
Повинна бути вирішена проблема невідповідності реальної радіологічної ситуації на частині території ЗБВ критеріям, що регламентовані в існуючих законодавчих актах. У зв’язку з припиненням активної діяльності на відчужуваних територіях найважливішим завданням стає дотримання прийнятних правил і принципів діяльності на них з метою недопущення негативних економічних і екологічних наслідків для навколишнього середовища і населення України.
У даний час її масштаби усвідомлюються все повніше і виникає необхідність виконання принципово нових системних заходів: завершення переселення людей із забруднених територій, соціальна та медична допомога населенню, що проживає у забруднених районах, вирішення соціально-психологічних проблем, зменшення дози опромінення населення, забезпечення чистими продуктами харчування, проведення дезактиваційних робіт, створення інформаційних технологій, здійснення радіаційного контролю та радіаційного моніторингу, вирішення проблеми зони відчуження та об'єкта "Укриття", наукове забезпечення розв'язання чорнобильських проблем, розвиток культури і освіти в потерпілих районах.
24 квітня з приводу 16-ї річниці аварії на ЧАЕС у Міністерстві охорони здоров’я відбулася прес-конференція, присвячена медичним наслідкам Чорнобильської катастрофи. В роботі прес-конференції взяли участь заступник Державного секретаря МОЗ, Головний державний санітарний лікар України Ольга Бобильова, провідні фахівці Наукового центру радіаційної медицини АМНУ, Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМНУ, Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМНУ.
На прес-конференції було відзначено, що в Україні внаслідок аварії на ЧАЕС радіоактивного забруднення зі щільністю цезію-137 понад 1 Кі/км2
зазнала територія загальною площею майже 38 тис. км2
(5% території), на якій проживало понад 3 млн. осіб (майже 6% населення).
На початок 2002 р. під медичним наглядом перебувало понад 2506,8 тис. осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в тому числі 497,8 тис. дітей. Персональний облік і довготривалий автоматизований моніторинг стану здоров’я постраждалих здійснюється завдяки системі Державного реєстру України, який містить інформацію про 1 667 352 особи, офіційні записи про дозу опромінення більш ніж 96 тис. учасників ліквідації наслідків аварії (УЛНА).
Частка дорослого населення, яке визнане хворим за результатами медичних оглядів, з 1987 р. збільшилась з 37,5 до 84,85%, зокрема серед УЛНА (осіб молодого віку відносно здорових на час ліквідації) — з 21,8 до 92,7%, серед дорослих евакуйованих — з 42,9 до 89,1%, а серед тих, хто проживає на радіаційно забруднених територіях, — з 49,3 до 84,6%. Серед дитячого населення, що постраждало, спостерігаються аналогічні тенденції до погіршення стану здоров’я. Показник визнаних хворими в порівнянні з 1987 р. підвищився в 1,9 разу і становить 76,9%.
До найбільш ураженої частини населення належать УЛНА, серед яких 237 — з гострою променевою хворобою, у 145 — діагноз був підтверджений ще в 1989 р. Близько у 30% осіб, які перенесли гостру променеву хворобу, спостерігаються пізні радіаційні ураження шкіри різного ступеня важкості — від легких клінічних форм хронічного променевого дерматиту до важких з пізніми трофічними виразками. В осіб, які перенесли гостру променеву хворобу, протягом післяаварійних років народилось 26 дітей, які знаходяться під постійним медичним наглядом фахівців Наукового центру радіаційної медицини АМН України. Більшість дітей, починаючи з першого року життя, часто хворіють на ГРЗ. Результати оцінки імунного статусу свідчать про більш високу частоту відхилень імунологічних параметрів від фізіологічних.
Рівень захворюваності УЛНА в 1,2–1,5 разу перевищує такий серед дорослого населення, що постраждало від наслідків аварії, та інших груп первинного обліку за рахунок хвороб ендокринної, нервової систем, системи кровообігу, хвороб органів травлення. У структурі захворюваності УЛНА протягом десяти років переважали хвороби органів дихання, системи кровообігу, нервової системи та органів травлення, останнім часом хвороби нервової системи посіли четверте місце.
В цілому, захворюваність на злоякісні новоутворення серед УЛНА найвища, постійно підвищується і, починаючи з 1995 р., перевищує аналогічні показники для відповідних вікових груп населення України. Так, у 2001 р. захворюваність на злоякісні новоутворення серед УЛНА становила 37,7 на 10 тис. населення, що постраждало, у відповідних вікових групах населення України — 34,5–35,8 на 10 тис. Захворюваність на рак щитовидної залози серед УЛНА 1986–1987 pp. у 4–5 разів перевищувала таку у відповідних вікових групах населення.
Кількість дітей, що знаходяться під постійним медичним наглядом, становить понад 497,8 тис. за рахунок народжених після аварії. За час після аварії загальна захворюваність серед дітей зросла у 2,9 разу і у 2001 р. становила 2284,5 на 1000 дітей, що постраждали від наслідків аварії.
Зросла захворюваність на рак щитовидної залози. За період з 1986 по 2001 р. в Україні з приводу раку оперовано 2071 чоловіка (в тому числі у 2001 році — 195), які на час аварії були у віці від 0 до 18 років; 70% — діти. Аналіз даних медичної статистики, демографічних і дозиметричних даних свідчить про високу вірогідність того, що пік захворюваності слід очікувати протягом поточного п’ятиріччя.
В останні роки спостерігається стабілізація показника захворюваності на природжені вади розвитку — 5,2–4,9 на 1000 дітей, які постраждали, що на 30% нижче у порівнянні з 1993 р. Водночас саме природжені вади стали причиною смерті 41 дитини у 2001 р. Для забезпечення надання медичної допомоги постраждалим задіяна практично вся мережа медичних закладів, починаючи з районних поліклінік і закінчуючи клініками науково-дослідних інститутів.
Інвалідність внаслідок Чорнобильської катастрофи встановлено у понад 98 тис. постраждалих всіх категорій. Найбільшу частку становлять інваліди II групи. Частота первинно визнаних інвалідами на 10 тис. відповідного контингенту має стійку тенденцію до зниження. По групах первинного обліку найчастіше визнаються інвалідами УЛНА. Серед причин інвалідності — хвороби системи кровообігу, новоутворення (за рахунок злоякісних), хвороби нервової системи. Показники смертності серед постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС за останні роки, зокрема серед УЛНА, дещо підвищились за рахунок усіх груп первинного нагляду. Зважаючи на вікову структуру дорослого населення, яке проживає на забрудненій радіонуклідами території, рівень смертності серед УЛНА найвищий.
Міжнародне співробітництво є однією з основних складових роботи з мінімізації впливу наслідків Чорнобильської катастрофи, яка дає можливість краще вивчити медичні аспекти катастрофи, привернути увагу світового співтовариства до вирішення складних проблем, пов’язаних з аварією. Заклади охорони здоров’я у післяаварійний період беруть участь у багатьох міжнародних проектах щодо вивчення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи на здоров’я людей, запропонованих Міжнародною Лігою Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, ЮНЕСКО, Меморіальним фондом Сасакави, Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Державним департаментом США.
Висновки
Підводячи підсумки даного дослідження слід відмітити, що аварія на Чорнобильській АЕС, що сталася 26 квітня 1986 року, – одна з найтяжчих трагедій XX століття, наслідки якої позначатимуться на житті кількох поколінь. Характер і масштаби аварії зумовили необхідність розв'язання нових надзвичайно складних проблем щодо оцінки характеру і рівнів радіоактивного забруднення середовища та його впливу на екосистему і здоров'я людей, евакуації населення з найбільш уражених радіацією територій та забезпечення їх житлом, щодо охорони здоров'я населення, яке постраждало від наслідків аварії, забезпечення стабілізації стану об'єкту Укриття, підтримання достатнього рівня безпеки та перетворення його в екологічно безпечну систему, дезактивації забруднених територій, очищення водних джерел, забезпечення населення чистими продуктами тощо. Чорнобильська катастрофа призвела до радіоактивного забруднення 50,0 тис. кв. км території України, на якій було розташовано 2294 населених пункти і проживало 2,6 млн. осіб, у тому числі 1 млн. дітей. Через високий рівень забруднення з користування вилучено 180 тис. гектарів ріллі і 157 тис. гектарів лісів. Екологічний вплив Чорнобильської катастрофи поставив державу перед необхідністю розв'язання цілого ряду нових надзвичайних проблем, що стосуються практично всіх сфер суспільного життя. Враховуючи довготривалий характер наслідків аварії, необхідність координації дій багатьох державних і недержавних громадських організацій, а також значних коштів для реалізації державної політики щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і захисту населення від її впливу, були визначені пріоритети у фінансуванні заходів щодо їх ліквідації. Найбільш вагому частку становлять видатки на соціальний захист громадян, у тому числі на попередження ризику втрати здоров'я. З метою забезпечення належного обліку потерпілих, здійснення контролю за станом їх здоров'я створено єдину інформаційну систему державного обліку осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На 1 січня 2003 року чисельність населення, яке проживає на території, що зазнала радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, становить близько 2,4 млн. чоловік. Для надання психологічної допомоги потерпілим і кадрового забезпечення в утворених центрах соціально-психологічної реабілітації дітей і підлітків проводиться підготовка педагогів-психологів, а для надання необхідної кваліфікованої медичної допомоги населенню, яке проживає на радіоактивно забруднених територіях, – підготовка медичного персоналу. Соціальний захист громадян регулюється Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Список використаних джерел
1. 20 років Чорнобильської катастрофи: підсумки та перспективи: Зб. матеріалів до парламентських слухань у Верховній Раді України, 26 квітня 2006р. / М.М. Борисюк (упоряд.). — К.: Парламентське вид-во, 2006. — 640 с.
2. Бакуменко В. Д., Проскура М. І., Холоша В. І. Сучасні підходи до вирішення проблем Чорнобильської Зони відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення. — К.: УАДУ, 2000. — 152 с.
3. Біль і тривоги Чорнобиля / С. Баликов (ред.кол.)— К.: ВАТ "Вид-во "Київська Правда", 2006. — 288 с.
4. Король Н. О. Чорнобильська аварія. Матерям, лікарям, вченим. — К.: ІВЦ АЛКОН, 2006. — 124 с.
5. Миколюк В. М., Базиленко А. Г., Десятников П. М. Чорнобильська катастрофа в документах, фактах та долях людей: 1986- 2006. — К.: Азимут-Україна, 2006. — 624 с.
6. Чорнобиль: зона відчуження: Зб. наук. пр. / В.Г. Бар'яхтар (голов.ред.). — К.: Наукова думка, 2001. — 548 с.