Актуальність теми.
В зв`язку з ростом народонаселення у всьому світі дуже велика увага приділяється проблемі збільшення білкових ресурсів і підвищення біологічної цінності різних харчових продуктів. Тому не випадково, що з кожним роком значення ставкового рибництва зростає. Розширення площі ставкових господарств, вдосконалення їх техніки, підвищення виходу рибної продукції, а саме ставкове рибництво все міцніше поєднується з сільським господарством як його галузь. Значення риби як досить цінного продукту живлення населення зростає.
Розвиток рибного ставкового господарства як галузі сільського господарства визначається тим, що в фонди соціального землекористування входять не тільки землі, але і значна кількість водних угідь, площі яких зростають із року в рік. Відомо, що запаси води мають важливе значення для сільського господарства, особливо в посушливих районах. Використання водних угідь і для розведення риби – один із шляхів підвищення їх рентабельності.
Досить важливим є питання щодо підтримання належного гідрохімічного та гідробіологічного режимів, створення оптимальних умов для розведення рибної продукції, оскільки йде досить інтенсивне впровадження хімізації сільського господарства.
Предмет
дослідження – наслідки інтенсивного вилову риби в природних водоймах.
Об`єкт
дослідження – вилов риби в природних водоймах Чернігівської області.
Головна мета
проаналізувати динаміку вилову риби в природних водоймах та вплив екологічних факторів на продуктивність.
Для досягнення визначеної мети роботи нам потрібно вирішити кілька завдань:
1) Дати характеристику факторія, які впливають на біорізноманітність і домінування певних видів риб;
2) Охарактеризувати різноманітність іхтіофауни природних водойм Чернігівської області;
3) Охарактеризувати знаряддя та режими вилову риби;
4) Проаналізувати динаміку показників вилову риби в природних водоймах за останні шість років.
РОЗДІЛ 1
.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТОРІВ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА РІЗНОМАНІТНІСТЬ І ДОМІНУВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ РИБ У ПРИРОДНИХ ВОДОЙМАХ
1.1 Абіотичні фактори
Розглядаючи екологічне значення світла
, слід відзначити його основну роль у фотосинтезі зелених рослин, оскільки воно сприяє утворенню органічної речовини - рослинної біомаси, тобто первинної біологічної продукції, від трансформації і використання якої залежить життя на Землі.
Для рослин важливі промені видимої та невидимої частин спектра, особливо оранжево-червоні
(0,65-0,68 мкм) і синьо-фіолетові
(0,40-0,50 мкм). Найменше поглинаються жовто-сині
(0,50-0,60), майже не поглинаються інфрачервоні. Причому "далеке" інфрачервоне проміння (довжина хвилі понад 1,05 мкм) бере участь у теплообміні рослин, а тому проявляє певний позитивний вплив, особливо при дії низьких температур оточуючого середовища. В умовах високих температур інфрачервона
радіація негативно впливає на рослини. Справа в тому, що це проміння поглинається головним чином не пігментами листя, а водою, яка міститься в тканинах і плазмі клітини, отже, воно може призвести до перегріву рослин [20].
Великою активністю відрізняються ультрафіолетові промені
(0,06-0,30 мкм). Вони сприяють фотосинтезу рослин, особливо якщо останні одержують ці промені в помірних дозах. У таких випадках вони стимулюють ріст і розмноження клітин, сприяють синтезу високоактивних біологічних сполук, підвищуючи в рослинах вміст вітамінів, антибіотиків, а отже, й стійкість рослинних клітин до захворювань.
Сонячну енергію, яку зелені рослини поглинають і використовують у процесі фотосинтезу, називають фізіологічно активною радіацією,
або скорочено ФАР, яка обмежена довжиною хвиль 0,38-0,71 мкм, але і в цих межах вона неоднаково поглинається рослинами. Активність ФАР залежить від присутності в рослині кольорових пігментів: хлорофілів, каротиноїдів, фікоціанів та інших, які вибірково працюють у спектрах ФАР. Зелені пігменти (хлорофіли) мають два основних максимуми поглинання - в червоній і синьо-фіолетовій частинах спектра. Каротиноїди ж поглинають окремі промені лише в синьо-фіолетовій частині спектра. Активність ФАР і вплив хвиль окремих частин спектрів залежить від кута падіння променя, прозорості атмосфери, розсіювання тощо.
У довгоденних тварин довгі весняні та ранньолітні дні стимулюють ростові процеси і підготовку до розмноження. Скорочені дні другої половини літа й осені гальмують ріст рослин і зумовлюють процеси підготовки до зими. Закономірність сезонного розвитку природи вивчає прикладна галузь екології - фенологія
(наука про явища).
Світло є важливим фактором, який впливає на процеси розмноження тварин. Для багатьох тварин тривалість дня є фактором, що регулює ритм розмноження.
Сприйняття світлових сигналів тваринами відбувається за допомогою органів зору. Подразнення передаються через нервову систему, відомі три шляхи впливу їх на систему розмноження. Перший пов'язаний з ендокринною системою, яка виділенням гормонів ініціює статевий цикл. Другий шлях - це вплив через кормовий фактор. У багатьох тварин світло стимулює потребу в їжі, прискорює перебіг процесів розвитку, які зумовлюють дозрівання статевих органів. І нарешті, третій шлях - це безпосередня дія видимого випромінення. Крім того, його підсилення може впливати на процеси розмноження [20].
Сонячна енергія не лише забезпечує рослини світлом, але й створює такі температурні умови, які необхідні для їх життєдіяльності. Як світловий, так і температурний режими змінюються на Землі протягом року, доби. Вони залежать від широти місцевості, висоти над рівнем моря, а також місцевих факторів - характеру вітрів, близькості теплих чи холодних течій, льодовиків, кольору ґрунтів тощо. Причому нагрівання Землі відбувається тим швидше, чим прозоріша атмосфера в момент освітлення і чим вище стоїть сонце над горизонтом.
Перехід від одної зони до іншої здійснюється поступово, і на кожний градус широти середня температура зменшується приблизно на 0,5°. Зниження середньої річної температури спостерігається і з підвищенням над рівнем моря. Найтепліші нижні пояси, найхолодніші - найвищі.
Температурні адаптації тварин мають свої особливості, які можна згрупувати в три види:
1) хімічна терморегуляція
- активне збільшення теплопродукції у відповідь на зниження температури;
2) фізична терморегуляція -
зміна рівня тепловіддачі, завдяки особливостям волосяного чи пір'яного покриву, розподілу жирових запасів, деталям будови кров'яної системи, можливості випаровування тощо;
3) поведінка організмів
- переміщуючись у просторі або змінюючи свою поведінку, тварини можуть активно уникати критичних температур.
Вивчаючи взаємозв'язки між організмами та температурою оточуючого середовища, усі організми поділяють на теплокровні та холоднокровні. Однак ці терміни є суб'єктивними і неточними. Тому часто віддають перевагу класифікації організмів на гомойотермні
і пойкілотермні.
Гомойотермні організми при зміні температури оточуючого середовища підтримують приблизно постійну температуру тіла, тоді як у пойкілотермних організмів вона змінюється. Проте і ця класифікація має один суттєвий недолік: навіть у таких класичних гомойотермних тварин, як птахи і ссавці, під час зимової сплячки чи оціпеніння температура тіла знижується. Водночас у деяких пойкілотермних видів (наприклад, в антарктичних риб) вона коливається в межах якихось часток градуса, оскільки температура їх оточуючого середовища є практично постійною.
Вдалим вважається поділ організмів на ендотермні
та ектотермні.
Ендотермні організми регулюють температуру тіла за рахунок внутрішньої терморегуляції, а екзотермні розраховують на зовнішні джерела. Такий поділ, власне кажучи, відповідає різниці між птахами і ссавцями (ендотермами), з одного боку, та іншими тваринами, рослинами, грибами і простішими (екзотермами) - з іншого. Однак і цей поділ не є абсолютним. Багато плазунів, риб і комах можуть деякий час регулювати температуру тіла, використовуючи для цього вироблене всередині організму тепло [20].
Відомо, що всі організми одержують тепло із оточуючого середовища і віддають його також в оточуюче середовище. Крім того, вони виробляють його самі, хоча б в якості побічного продукту обміну речовин.
Практично всі екзотерми мають механізм регулювання, який забезпечує зміни температури тіла після зміни температури середовища. Слід зауважити, що регуляторні можливості багатьох екзотермів (особливо рослин) надзвичайно обмежені. Екзотерми повністю залежать від зовнішніх джерел тепла: тварина може переміститися в тепліше місце лише в тому випадку, якщо таке місце знайдеться, а зігрітися на сонці лише тоді, коли воно світить. Регулювання температури вимагає значної затрати енергії, яка йде і на утворення відбиваючої кутикули (у рослин), і на переміщення у відповідне місце (у тварин). До того ж, тварина, підставляючи своє тіло теплу, ризикує потрапити на очі хижаку. Лише ефективність терморегуляції звичайно відображає компроміс між затратами і вигодами.
Швидкість утворення тепла ендотермними організмами контролюється термостатичною системою головного мозку. Температура їхнього тіла підтримується на постійному рівні (35 - 40°С), і тому вони, як правило, віддають тепло оточуючому середовищу. Витрати тепла сповільнюються завдяки теплоізоляції у вигляді хутра, пір'я чи підшкірного жиру і т.п. Якщо ж швидкість тепловіддачі необхідно підвищити, то і цього можна досягти шляхом регуляції підшкірного кровообігу, а також за допомогою ряду інших фізіологічних пристосувань, які є і в екзотермів, наприклад, за допомогою інтенсивного дихання або просто вибору зручного місця.
Повітря
як екологічний фактор має для вищих водних рослин особливе значення, оскільки є не лише середовищем, у якому відбуваються життєві процеси, але і одним із джерел споживання. Майже 50% сухої маси рослин становить вуглець, засвоєний ними з повітря [8].
Для водних організмів вода
є середовищем їх життя, то для наземних рослин і тварин - надзвичайно необхідною умовою існування, оскільки без неї неможливі процеси метаболізму.
Тіла живих організмів, рослин і тварин містять багато води. Вміст води в тілі тварин змінюється не лише залежно від виду, але і від віку (миша новонароджена - 83%, доросла - 79%; жаба пуголовок - 93%, доросла - 77 - 80%)
Втрата тілом тварин і рослин вологи (дегідратація) призводить до падіння життєдіяльності, а згодом - і до загибелі. Витривалість до зневоднення тканин залежить від екології виду, його пристосованості до тих чи інших умов місцезростання [7].
Тварини повинні постійно підтримувати баланс між споживанням води організмом і випаровуванням, з одного боку, і наявністю вологи в оточуючому середовищі і її фактичним надходженням до організму - з іншого.
Водневий показник (рН)
є одним з важливих факторів середовища. Найбільше сприятливо для більшості риб значення рН, близьке до нейтрального. При значних змінах в сторону кислого або лужного середовища зростає кисневий поріг, послаблюється інтенсивність дихання. Можливі границі рН, у яких можуть жити прісноводні риби, при інших рівних умовах залежать від видової приналежності. Найбільш витривалий карась і короп, який переносить коливання рН в межах 4,3...10,8, щука - у межах 4,8...8,0; струмкова форель - 4,5...9,5.
Сольовий склад
відіграє важливу роль у житті гідробіонтів. При цьому має значення як сумарна кількість розчинених у воді мінеральних солей, або солоність, так і іонний склад води. По загальній кількості розчинених речовин природні води умовно підрозділяють на 3 групи: прісні, солонуваті і солоні. У групу прісних входять води, що містять до 1 г/л, солонуваті - 1..15 г/л і в групу солоних входять води із вмістом 15...40 г/л мінеральних розчинених речовин [9].
Чим більше солей розчинено у воді, тим вищий в ній осмотичний тиск, до якого чутливі гідробіонти. Маючи визначений сольовий склад, організми повинні підтримувати його сталість. Для цього в них існують різні механізми, що не тільки підтримують деяку різницю концентрації солей у середовищі і тілі, але і забезпечують стабільність концентрації в організмі окремих іонів і їх співвідношення. У мінеральному живленні риб істотну роль може відіграти захоплення різних іонів клітинами поверхні тіла, наприклад з'єднання сірки, фосфору й інших мінеральних елементів.
Особливе значення для живлення фітопланктону і вищої водної рослинності мають біогенні елементи
- азот, фосфор, кремній, залізо й ін. На тваринні організми істотно впливає вміст у воді мікроелементів - кобальту, нікелю, марганцю, міді, цинку, стронцію й ін. Недостатня кількість або їх надлишок приводить до патології в розвитку, отруєнням і нерідко загибелі. Джерелом надходження мікроелементів у рибу є вода, рослинність, природний і штучний корми [8].
Органічна речовина
присутня у воді в розчиненому і зваженому стані. Її поділяють на автохтонну й алохтонну. Запаси автохтонних речовин поповнюються за рахунок фотосинтезу фітопланктону, макрофітів і хемосинтезу деяких бактерій, алохтонних - за рахунок виносу їх з водозбірної площі, надходження з атмосферними, а також іноді з побутовими і промисловими стоками. Частка розчиненої органічної речовини приблизно в сотні разів більша, ніж органічної речовини в живих організмах і детриті.
Такі легкозасвоювані органічні речовини, як цукри, амінокислоти, вітаміни й інші, мають важливе значення в житті гідробіонтів і в першу чергу в їх живленні. До зважених органічних речовин відноситься детрит, що складається з мінеральних і органічних часток, що поєднуються в складні комплекси. Детритом харчуються багато коловерток, ракоподібні, молюски, голкошкірі і багато риб [20].
Від біогенних елементів (фосфатів, солей азотної кислоти, мікроелементів), що забезпечують розвиток фітопланктону, залежить продуктивність водойми. Кількість кисню і вуглекислоти, величина рН, склад і біохімічний стан органічної речовини, а також компоненти сольового складу - наслідок життєдіяльності організмів, тобто результат інтенсивності біопродукційних процесів.
Значний вплив на хімічний склад води створюють кліматичні і гідрологічні фактори, до яких відносяться температура і світло. Ці фактори тісно пов'язані між собою і діють одночасно, викликаючи періодичні зміни в життєдіяльності гідробіонтів. У свою чергу, інтенсивність біопродукційних процесів, викликана цими факторами, позначається на зміні гідрохімічних показників. Змінюючи температуру води, можна активізувати або сповільнювати біохімічні процеси як в організмах, так і у водоймі. На її зміни реагують насамперед, фітопланктон і бактерії. Особливо великі ці зміна в сезонному аспекті.
В життєдіяльності організмів важливе значення має вуглець, азот і фосфор. Саме їх сполуки необхідні для утворення кисню й органічної речовини. Значну роль у круговороті біогенних елементів виконують донні відкладення. Вони є водному випадку джерелом, в іншому - акумулятором органічних і мінеральних ресурсів водойми. Надходження їх із донних відкладень залежить від рН, а також від концентрації цих елементів у воді. При підвищенні рН і низкій концентрації біогенних елементів збільшується надходження у воду фосфору, заліза й інших елементів з донних відкладень.
Основними показниками при оцінці інтенсивності біопродуктивних процесів є абсолютний і відносний вміст кисню. Дослідження вмісту кисню, у водоймі використовуються для розрахунків величини первинної продукції і деструкції органічної речовини, що утвориться в основному кормі для всіх гетеротрофних організмів. Не менш важливі дані можна одержати і при аналізі змін рН, вільної вуглекислоти, біогенних елементів, перманганатної і біхроматної окислюваностей, біохімічного споживання кисню (БПК). При цьому особливо важливо знати співвідношення між гідрохімічними показниками, наприклад, між киснем і вуглекислотою, між БПК і окислюваністю, між величиною добової деструкції і та ін. Для характеристики біопродукційних процесів істотне значення мають дані про амплітуду добових і сезонних змін кисню й окислюваності, про вміст біогенних елементів.
У природних водах, там, де процеси ґрунтоутворення і розпаду (мінералізації) органічної речовини збалансовані, величина насичення води киснем, з урахуванням її температури, близька до 100 %. Однак у багатьох випадках, насамперед у продуктивних водоймах, фотосинтетичні і біохімічні процеси змінюють цю закономірність [6].
1.2 Біотичні фактори
Біотичні фактори - це фактори, які відбивають взаємодію між різними організмами, що населяють відповідне середовище. Р.Дажо розрізняє два типи взаємодій: а) гомотипові реакції, тобто взаємодія між організмами одного виду і б) гетеротипові
реакції, де взаємодіють особини різних видів. Вважають, що взаємодія між організмами існує лише тоді, коли особини в той чи інший спосіб впливають одне на одного. Як правило, ця взаємодія пов'язана з тим, що один організм споживає ресурс, який міг би використати інший організм. Отже, одна жива істота залишає іншу без частини ресурсу, що призводить до сповільнення росту останньої, зменшення її потомства і зростання шансу загинути. Залишати одне одного без потенційного ресурсу можуть особини як одного, так і різних видів. Після Ч. Дарвіна вивчення стосунків типу "жертва-експлуататор" розвивалося у трьох напрямах: 1) повнішого описання сукупності кормових зв'язків між популяціями в біоценозі, що творять трофічні мережі; 2) одержання якісних оцінок безпосередньої участі "експлуатуючих" і "експлуатованих" видів у трансформації первинної біологічної продукції, створеної автотрофними організмами; 3) з'ясування "регуляторної" ролі "експлуататорського" виду.
До гомотипових реакцій належать реакції типу: а) групового ефекту; б) масового ефекту; в) внутрівидової конкуренції [20].
Груповий ефект - це тип взаємодій означає зміни, пов'язані з об'єднанням тварин одного виду по дві чи більше особин. Існування групового ефекту поширене серед комах і хребетних. Одним з його важливих наслідків є значне прискорення росту угруповання. Як зазначає Р.Дажо, груповий ефект проявляється в багатьох видів, які можуть нормально розмножуватись і виживати лише в умовах існування в межах крупної популяції. Автор наводить приклад популяції бакланів, які є головними виробниками гуано (пташиного посліду) в Перу. Цей вид може існувати, якщо в його колоніях налічується не менше 10000 особин і на 1 м2
площі припадає 3 гнізда. Даний принцип мінімального розміру популяції пояснює, чому неможливо врятувати види, які стали надзвичайно рідкісними і заносяться до Червоної книги. Така доля, наприклад, у білого журавля з Північної Америки, якого налічується, незважаючи на різні охоронні заходи, всього 30-40 особин. Стадо північних оленів повинно мати не менше 300-400 голів, а африканських слонів хоча 6 25 особин. Групове співжиття полегшує особинам виду пошук їжі та боротьбу з ворогами.
Екологи в останні роки стали більше приділяти уваги вивченню групових стосунків, які дають змогу з'ясувати, наприклад, проблему швидкості росту популяції.
Масовий ефект – це поняття складних взаємозв'язків, яке означає ефект, зумовлений перенаселенням середовища. До оптимуму ми маємо справу з груповим ефектом, вище нього - масовий ефект.
Внутрівидова конкуренція – це територіальна конкуренція, яка часто виявляється в територіальній поведінці, коли тварини захищають місце свого проживання і певну прилеглу територію. Конкуренція між особинами виду загострюється в міру ущільнення популяції [20].
Вплив особин одного виду на особини іншого виду може бути нульовим, сприятливим або ж несприятливим ("0", "+", "-"). Вивчення цих біотичних стосунків дало можливість виділити декілька характерних комбінацій: нейтралізм, конкуренція, мутуалізм, співпраця, коменсалізм, аменсалізм, паразитизм і хижацтво (рис.1.1).
Нейтралізм -
це нульовий варіант стосунків, коли обидва види незалежні і не впливають один на одного.
Конкуренція
- це негативний вплив одного виду на інший. Обидва види називають конкуруючими (за живлення, місця відкладання яєць, укриття). "Конкуренція" в широкому розумінні - це взаємодія, яка зводиться до того, що один організм споживає ресурс, який міг би бути доступним для іншого організму.
Рис. 1.1 - Типи гетеротипових реакцій
Мутуалізм
- це можливість життя кожного з видів лише в присутності іншого. Вони живуть в симбіозі (наприклад, рослини азотобактери).
Співпраця
- це утворення двома видами угруповання. Однак цей термін стосується свідомої дії, тому краще використовувати термін "протокооперація", або "первинна кооперація".
Коменсалізм -
взаємозв'язок, при якому один вид угруповання - коменсал - одержує користь від співжиття з іншим видом, а останній її не має. Взаємодія між організмами-коменсалами характеризується терпимістю. Однією з форм коменсалізму є форезія:
організм більших розмірів носить менший. Коменсалами називають тих тварин, які поселяються в помешканнях інших видів, а ті, в свою чергу, миряться з їх присутністю [20].
Аменсалізм
- тип взаємодій, коли один вид, який називають аменсалом, відчуває на собі пригнічення росту і розмноження, а інший, який називать інгібітором, таких незручностей не відчуває. Це явище, яке полягає в гальмуванні росту одного виду (аменсала) продуктами виділення іншого, відоме лише у рослин і називається алелопатією
. Це, по суті, відповідає поняттю прямої конкуренції, антагонізму чи антибіозу. Аменсалізм поширений у водних рослин. Наприклад, завдяки виділенню токсичних речовин, багатьма видами синьо-зелених водоростей вони витісняють, витісняє інші види водоростей (наприклад, зелених) і утворюють зарості на досить великих площах. "Почервоніння" морської з оди є наслідком виділення водоростями речовини, яка зумовлює загибель всієї фауни на значній території.
Хижацтво
і паразитизм.
Різниця між хижаком і паразитом полягає в тому, що перший живе вільно і живиться іншими тваринними організмами або рослинним кормом, а другий не веде вільного життя. Хоча б на одній стадії свого розвитку паразит пов'язаний з поверхнею (ектопаразит) або з внутрішніми органами (ендопаразит) іншого організму, який є його господарем. У реальних природних умовах різниця між хижаком і паразитом не завжди чітко виражена, оскільки існують перехідні форми, які важко віднести до однієї чи іншої категорії. Наприклад, серед комах є характерні паразитоїдні види, які спочатку поводять себе як паразити, що щадять до певного часу життєво важливі органи господаря, а під кінець свого розвитку з'їдають його. Хижак і паразит можуть існувати за рахунок одного або декількох видів, а тому серед них розрізняють такі види:
1. Поліфаги-
види, які споживають велику кількість найрізноманітніших інших видів.
2. Олігофаги
- види, які живуть за рахунок окремих часто близьких видів.
3. Монофаги
- види, які живуть за рахунок лише одного господаря.
1.3 Антропогенні фактори
Різноманітність форм людської діяльності, які змінюють біотичні й абіотичні елементи природи, багато вчених об'єднують під загальною назвою антропогенні впливи,
або антропогенні фактори.
Український еколог О.О. Лаптєв, зокрема, розглядає антропогенні фактори як породжені соціальним обміном речовин і енергії тіла, речовини, процеси і явища, які впливають на природу одночасно з природними факторами. Більшість ботаніків - В.М. Сукачов, Є.М. Лавренко, С.Є. Коровін, П.Д. Ярошенко, Б.М. Міркін, Г. Сукопп - вважають, що вплив людини на рослинність - це ті ж зовнішні причини, які можна розцінювати як суму своєрідних екологічних факторів.
До антропогенних факторів належать усі види створюваних технікою і безпосередньо людиною впливів, які пригнічують природу: забруднення
(внесення в середовище нехарактерних для нього нових фізичних, хімічних чи біологічних агентів або перевищення наявного природного рівня цих агентів); технічні перетворення
й руйнування
природних систем ландшафтів (у процесі добування природних ресурсів, будівництва тощо); вичерпання природних ресурсів
(корисні копалини, вода, повітря та ін.); глобальні кліматичні впливи
(зміна клімату в зв'язку з діяльністю людини); естетичні
впливи (зміна природних форм, несприятливих для візуального та іншого сприймання) [14].
Взагалі антропогенні фактори - це впливи людини на екосистему, що зумовлюють у її компонентів (абіотичних і біотичних) суттєві відгуки (реакції). Вони можуть бути фізичними, хімічними, кліматичними, біотичними, а за характером зв'язків - вітальними і сигнальними, за часом дії - постійними і періодичними, ледве помітними і катастрофічними. Будучи за характером впливу екзогенними, вони діють на ендогенні фактори і завдяки їм "зсередини" - на екосистему або на її компоненти.
Вплив людини на природу може бути як свідомим, так і стихійним, випадковим. Користуючись знанням законів розвитку природи, людина свідомо виводить нові високопродуктивні сорти рослин і породи тварин, усуває шкідливі види, творить нові біоценози. Проте нерідко вплив людини на природу має небажаний характер. Це, наприклад, непродумане розселення рослин і тварин у нові райони, хижацьке винищення окремих видів, а також розорювання перелогових земель, внаслідок чого зникають стійкі високоорганізовані біоценози, зменшується видовий склад рослин і тварин.
До випадкових
належать впливи, які є наслідком діяльності людини, але не були наперед передбачені або заплановані: випадкове завезення насіння бур'янів і тварин (завезення з Північної Америки колорадського жука в Європу та кролів в Австралію). Сюди слід віднести випас худоби, розорювання земель, рекреаційні деградації тощо [20].
Особливої шкоди природі завдають урбогенні та техногенні процеси, які часто діють сумісно. Великі міста, як правило, мають промислові зони, транспортні магістралі, щільну забудову і, таким чином, творять великі площі мертвої підстилаючої поверхні, яка акумулює додаткове тепло. Над містами здіймаються "гарячі острови" з пилу та сажі, а також газові викиди, які погіршують якість життєвого середовища, роблячи його шкідливим для здоров'я людей.
Антропогенні едафічні і кліматичні фактори витісняють природну рослинність, збіднюють тваринний світ, обмежують діяльність мікро-організмів-деструкторів. Тому екосистеми великих міст та індустріальних центрів є енергетично субсидовані, їх діяльність часто повністю залежить від втручання людини (газони, квітники, сади, сквери, захисні смуги, агрокультури).
Основними урбогенними негативними факторами є теплові, хімічні, радіаційні, електромагнітні, світлові, звукові, вібраційні
тощо. Часто в містах вони діють одночасно, особливо це стосується транспортних магістралей із високою інтенсивністю руху.
Однак не можна всю антропогенну діяльність вважати негативною: впливи, які оптимізують екосистеми, є позитивними. Інтродукція, фітомеліорація, біологічні методи боротьби зі шкідниками рослин і тварин - це позитивна антропогенна діяльність, яка в умовах ноосферного управління повинна переважати. Згідно з висловом відомого російського еколога С.С.Шварца, прогноз розвитку науки на найближчі десятиліття включає в себе суттєві зміни структури біоценозів Землі, створення здатних до самовідновлення і саморегулювання специфічних біогеоценозів. Учений відзначає антропогенні ландшафти, які будуть вирізнятися підвищеною стабільністю і підвищеною здатністю до біологічного очищення. Загальний баланс біосфери має підтримуватися на рівні, що забезпечуватиме оптимальний розвиток людського суспільства.
РОЗДІЛ 2. РІЗНОМАНІТНІСТЬ ІХТІОФАУНИ р. ДНІПРА, ВОДОСХОВИЩ І р. ДЕСНА
Риби - найрізноманітніша група хребетних тварин, яка налічує близько 20 тисяч видів. Вони поділяються на хрящові й кісткові. Майже всі хрящові риби (у них хрящовий скелет зберігається протягом усього життя) морські, й лише деякі з них зустрічаються в прісних водах. Близько 300 - 350 мільйонів років тому хрящові риби переважали в водах нашої планети, а потім багато груп їх вимерло. До сучасних хрящових риб належать, зокрема, акули й скати. У багатьох з них з'явилися прогресивні риси - живородіння, добре розвинений головний мозок, характерна для добрих плавців форма тіла тощо. Це дало їм можливість витримати конкуренцію кісткових риб - найбільш високоорганізованих і пластичних водяних тварин, які виникли в значно пізніші геологічні часи. Серед кісткових риб також є групи, які повністю вимерли, і групи, від яких залишились тільки одиниці чи десятки видів. До таких риб належать, зокрема, осетрові, які мають кістково-хрящовий скелет. Кісткові риби (їхній скелет складається майже повністю з кісток) досягли значної різноманітності - їх найбільше з усіх хребетних тварин [12].
Досить різноманітна іхтіофауна річок Десна, Дніпро та водосховищ. Приводимо характеристику основної іхтіофауни даних водних об`єктів
ЩУКА.
Esox lucius L.
Представник родини щукових. Тіло видовжене, голова велика плоска. Половину голови займає рот, утворений довгими щелепами. Широка паща озброєна сильними зубами. Тіло вкрите дрібною лускою. Спинний плавець міститься на задній третині тіла, завдяки чому щуки здатні робити різкі й швидкі рухи. Серед прісноводних риб щука звичайна - найвідоміший хижак, її часто називають прісноводною акулою. Довжина тіла цієї риби нерідко перевищує 1,5 м, маса досягає 30 кг, а інколи й більше. Живе понад двадцять років.
Щука має плямисте забарвлення, інтенсивність та відтінки якого залежать від типу водойми, рослинності, кольору води. Спина найчастіше темна, черево білувате, на сірих боках є жовтуваті плями із зеленуватим відтінком і поперечні смуги. Плавці бурого кольору з чорними плямами, які утворюють смуги, парні плавці жовтувато-червонуваті [15].
Поширена в озерах і річках переважно рівнинного характеру, де тримається біля берегів серед заростей. Веде поодинокий спосіб життя. Скопища щук можна спостерігати тільки пізно восени перед зимівлею і навесні перед нерестом. Нереститься щука дуже рано - відразу після скресання криги. У цей час скопища риб з великих річок та озер ідуть у малі річки й заплави, де збираються на вкритих дерниною ділянках, глибина яких не перевищує 1 м. Нерест відбувається при температурі води +1...+10°С, іноді - при вищій. Починається він із заходом сонця. Удень його інтенсивність зменшується, а ввечері знову посилюється. Одну самку супроводять п'ять - сім самців. Табунець весь час рухається по нерестовищу. Самці намагаються триматися над самкою, тому їхні плавці або навіть спини час від часу з'являються над поверхнею води.
Плодючість самок дуже різна. Навіть в особин, у яких майже однокові довжина, маса й вік, вона відрізняється. Максимальна плодючість - 260 тис. ікринок, а мінімальна - 1,6 тис. ікринок. Ікра досить велика, близько 3 мм у діаметрі, проте в молодших самок вона трохи менша. Відкладена ікра приклеюється до рослинності. Незабаром її клейкість втрачається, і вона падає на дно, де лежить до вилуплення личинок. Залежно від температури води це відбувається через тиждень-два. Личинки спочатку живляться вмістом жовткового міхура, згодом починають споживати циклопів і дафній, а пізніше - більших безхребетних тварин, зокрема водяних осликів, личинок, комах, черв'яків. Досягнувши довжини понад 5 см, споживає спочатку личинок риб, потім - їхніх мальків, а згодом - і молодь. Свою здобич вона ловить із засідки.
Захоплювати й утримувати здобич допомагають ікла, які містяться на щелепах. Кількість їх досить стала: 10-12 на обох щелепах. З року в рік місце прикріплення іклів змінюється внаслідок випадання одних і виникнення інших. Зміна зубів не впливає на інтенсивність живлення риби. Доросла щука живиться різними рибами, а також земноводними, черв'яками. Вона поїдає переважно малоцінних у промисловому відношенні риб.
Дуже поширена. Не водиться лише в гірських ділянках річок та в озерах, у яких щороку бувають задухи.
ПЛІТКА, ТАРАНЯ.
Rutilus rutilus (L.).
Представник родини коропових, найбагатшої на види серед інших родин риб, які живуть у прісних водах. Проте деякі з них можуть витримувати й осолонення вод. У коропових відсутні зуби. Але в них є так звані глоткові зуби, які містяться глибоко в горлі на нижньоглоткових кістках. За їх допомогою їжа подрібнюється, а іноді й перетирається. Тіло коропових майже завжди вкрите лускою. На голові луски немає. Спинний плавець один. Деякі види мають вусики, але їх не більше як дві пари. Плавальний міхур ділиться на дві частини: передню - меншу і задню - більшу. Представників родини розрізняють за формою тіла, будовою і кількістю глоткових зубів, формою та розміщенням плавців.
Коропові - надзвичайно різноманітна група риб. Деякі з них живуть тільки в холодних, добре насичених киснем водах, але багато риб віддають перевагу теплим водам з надзвичайно малим вмістом кисню. Значні міграції короповим не властиві. Самки відкладають велику кількість ікри і після її запліднення ніякої турботи про неї не виявляють [2].
Серед коропових багато видів, які не досягають значних розмірів, тому не мають промислового значення. Проте чимало серед них і таких, що є важливими об'єктами промислу й навіть штучно розводяться.
Плітка - одна з найпоширеніших риб однойменного роду. Плітка, яка живе в пониззях річок Чорного й Азовського морів і в їх лиманах, називається таранею. Тіло вкрите досить великою лускою. Бічна лінія трохи вгнута в напрямі черева. Рот кінцевий. Спина сріблясто-сіра, боки та черево білуваті. Спинний і хвостовий плавці сірі, решта - оранжеві, інколи червонуваті. Тараню відрізняють від плітки за наявністю на кінцях плавців темних смужок.
Плітка водиться у великих і малих річках, у струмках, у водосховищах та озерах. У річках вона не живе тільки на мілинах і великих ямах, а в озерах і водосховищах - у густих заростях і на ділянках із замуленим дном. Скопища тримаються переважно в придонних шарах води.
На противагу тарані плітку вважали малоцінною рибою. А пояснювалось це тим, що тараня росте досить інтенсивно, досягаючи понад 40 см, частіше - трохи більш як 35 см. Плітка здебільшого трапляється завдовжки близько 15 см і рідше - понад 20 см. Із спорудженням водосховищ на рівнинних річках, зокрема на Дніпрі, плітка почала рости не гірше, а навіть краще, ніж тараня. Цьому сприяв значний розвиток молюсків, якими живиться плітка і які є основним кормом тарані.
Наприклад, у водосховищах Дніпра довжина пліток у трирічному віці коливалась у середньому від 15 до 16 см, шестирічному - від 21 до 30 см, тоді як у пониззі Дніпра довжина риб таких самих вікових груп становила відповідно 18 і 29 см. У зв'язку з цим плітку у водосховищах Дніпра тепер відносять до цінних промислових .риб.
Для розмноження тараня піднімається з лиманів у річки. У водосховищах плітка з місць зимівлі також починає переміщуватися до нерестовищ ще в лютому - березні. Тут у неї дозрівають ікра і молочко. Під час нерестового ходу та в розпал нересту співвідношення статей неоднакове. Перед нерестом переважають самці, потім поступово збільшується кількість самок, і до кінця нересту вони переважають. Самці досягають статевої зрілості, коли довжина їхнього тіла досягне близько 10 см, самки - 12 см, тобто в дворічному-трирічному віці. Кількість ікринок, яку може відкласти самка, залежить від її довжини, маси, віку, способу життя. Так, у Дніпрі до спорудження греблі Київської гідроелектростанції плітки у семирічному віці мали в середньому 30,2 тис. ікринок, а в Київському водосховищі - 79,3 тис. ікринок. Ікру самки відкладають на залишки рослин, корені очерету, верби, а також на штучні гнізда, виготовлені з різних рослинних матеріалів. Нерест відбувається в ранкові та передвечірні години, а в тиху погоду - і вдень. Ікринки приклеюються до рослин. У такому стані вони перебувають півтора-два тижні, поки з них не виклюнуться личинки. Личинки прикріплюються до рослин та їхніх решток, що плавають на воді, роблячи періодично короткі плавальні рухи. Через три-чотири доби, наповнивши повітрям плавальні міхури і завдяки цьому полегшивши масу свого тіла, вони починають переходити до активного способу життя. Залишивши нерестовище, великі скопища личинок тримаються в затишних прибережних місцях. Підростаючи, молодь також тримається в цих місцях, аж поки не похолодає. Тоді вона збирається в глибоких ямах. Тут плітка перебуває до скресання криги, щоб розпочати активне життя з настанням весни.
Такий спосіб життя властивий і тарані, яка для розмноження заходить з осолонених морем ділянок у пониззя річок. Після нересту плідники повертаються для нагулу назад, а за ними скочується сюди й новонароджена молодь.
В'ЯЗЬ.
Leuciscus idus (L.).
На відміну від головня, тіло вище, але тонше, луска дрібніша, спинний і підхвостовий плавці усічені, забарвлення тіла темніше, а плавці яскравіші: спинний і підхвостовий темно-червоні, решта - червоні.
Водиться в тих місцях, де головень зустрічається. Живе в тихих заводях річок, в озерах і заплавних водоймах, серед заростей водяних рослин, кущів, біля гирл річок, струмків. З настанням сутінок виходить на мілкі ділянки.
Молодь тримається скопищами. Дорослі риби гуртуються в табуни тільки в період розмноження. Нерестяться вони на четвертому році життя, проте основна маса досягає статевої зрілості пізніше [15].
Нереститься при температурі води від 5 °С до -10...+15 °С. Нерест триває не більш як один-два тижні. На нерестовищах швидкість води досягає 0,5 - 0,2 м/с. Ікру самки відкладають на корені й стебла торішньої рослинності на глибині до 0,8 м за один прийом. Незадовго до нересту діаметр ікринок коливається в межах 1,3 - 2,0 мм, а маса - у межах 1,3 - 2,24 мг. Плодючість самок завдовжки 24 - 41 см становить 39 - 173 тис. ікринок. Вона підвищується із збільшенням розмірів самок, проте і в тих з них, які мають майже однакові розміри, плодючість дуже різна.
У Кременчуцькому водосховищі росте досить інтенсивно. У трирічному віці довжина його в середньому досягає близько 19 см і маса - понад 200 г.
Ці показники в особин десятирічного віку відповідно становлять близько 41 см і майже 1,6 кг.
Цінна риба. Є об'єктом як промислу, так і любительського рибальства. Споживають його переважно у свіжому вигляді, інколи в'ялять і коптять.
КРАСНОПІРКА.
Scardinius erythropthalmus (L.).
Риба з родини коропових. За формою тіла близька до плітки, але воно трохи вище, голова менша і закінчується ротом, оберненим догори. Забарвлення подібне до забарвлення в'язя, але всі плавці в неї значно червоніші. Очі оранжеві, у верхній частині ока є червона пляма.
Живе в затоках річок, водосховищах, у проточних озерах, які густо заросли водяною рослинністю. Уникає швидкої течії, постійно тримається трав'янистих заростей, де живиться водоростями, личинками комах, рачками.
У період розмноження (травень - червень) у самців з'являється шлюбне вбрання: тіло й плавці стають яскравішими, а на голові та лусці виникають білуваті бородавочки. Надзвичайно плодюча. Самки завдовжки 8 - 10 см відкладають у середньому 5,2 тис. ікринок, а завдовжки 30 - 32 см - 262,1 тис. ікринок. Максимальну плодючість (309,6 тис. ікринок) зареєстровано в самок завдовжки 28 - 30 см [5].
Нереститься при температурі води, вищій за 15° С. Ікру самки відкладають на стебла й додаткові корені очерету. З неї через тиждень викльовуються мальки, які спочатку тримаються в місцях народження, а потім переходять на глибші місця, де живуть разом з дорослими особинами. Тут вони живляться інфузоріями та дрібними водоростями. Росте дуже повільно. Рідко довжина її тіла перевищує 30 см, а маса - 500 г. Нею часто живляться хижі риби. Споживає рослинну їжу, яку більшість риб водойм не використовує для живлення, живиться також черв'яками, рачками та іншими тваринами.
БІЛИЗНА.
Aspjus aspius (L.).
Серед наших коропових риб найбільшим хижаком є білизна. Тіло її видовжене, міцне, сплюснуте з боків, укрите великою лускою. Рот великий, кінцевий, нижня щелепа довша за верхню. Тільки в білизни на нижній щелепі є горбик, який під час закривання рота входить у виїмку на верхній щелепі. Широка спина зелено-чорна, боки й черево сріблясті, спинний і хвостовий плавці сірі з чорними кінцями, решта плавців червонувата.
Хоч білизна й хижак, їй властиві всі ознаки родини коропових. На щелепових та інших кістках рота зубів немає. Вони є тільки на нижньоглоткових кістках. Ними риба подрібнює їжу, яка надходить до стравоходу в деформованому вигляді. По стравоходу їжа потрапляє в кишечник, довжина якого становить 96 % довжини тіла. Оскільки шлунок білизни невеликий, вона живиться дрібною рибою.
Живиться два рази на добу, переважно в ранкові та надвечірні години. Найінтенсивніше живлення в червні - липні. Дорослі риби живляться верховодкою, пічкуром, пліткою та іншими рибами, які є в товщі води. У цей час білизна тримається скопищами і полює на здобич групами, зосереджуючись у місцях, де річка круто змінює напрям течії.
Молодь білизни поїдає жуків, личинок комах, рачків, водяних кліщів і мальків риб.
Росте білизна найшвидше на першому році життя. У цей період довжина її тіла близько 14 см і маса - майже 50 г. У наступні роки прирости довжини тіла зменшуються [15].
У п'ятирічному віці довжина тіла білизни досягає понад 40 см, а маса - близько 1 кг. У віці понад десять років довжина її досягає близько 1 м, а маса - 8 кг.
Цінна риба, але чисельність її невелика. Це досить цікавий об'єкт любительського рибальства. М'ясо смачне, але в ньому багато дрібних міжм'язових кісточок.
ЛИН.
Тіncа
tinea
(L.). Також представник родини коропових. Тіло його товсте, досить високе, сплюснуте з боків, укрите дрібною лускою, що дуже глибоко сидить у шкірі. Зверху воно вкрите густим шаром слизу. Рот кінцевий, невеликий, обернений догори, м'ясистий, у його кутках є по одному маленькому вусику. Всі плавці, крім хвостового, який має невелику виїмку, заокруглені. Самці відрізняються від самок тим, що промені їхніх черевних плавців потовщені.
Тіло зеленувато-буре або зеленувато-жовте із золотистим відтінком, плавці темні. Витягнутий з води, він втрачає свій колір, вкривається темними плямами, ніби линяє. Можливо, від цієї властивості риби й походить назва.
Для лина властивий малорухливий придонний спосіб життя. Лин досить теплолюбний, віддає перевагу стоячим або повільнотекучим водоймам, де обирає ділянки із замуленим, укритим м'якою підводною рослинністю дном. Яскравого світла, як правило, уникає.
Починає розмножуватися на другому - четвертому році життя. Нереститься при досить високій температурі води - близько +20...+29 °С. Ікру відкладає окремими порціями, з інтервалом майже півтора-два тижні. Плодючість самок зростає із збільшенням їхніх розмірів і маси: самки завдовжки 17 - 18 см і масою 90 - 130 г відкладають 20 - 40 тис. ікринок, а самки завдовжки 30 - 33 см і масою 800 - 1000 г - 470 - 500 тис. ікринок.
При температурі води понад 20 °С ембріональний розвиток триває три - п'ять діб. Новонароджені личинки мають довжину близько 3,5 мм, але через тиждень чи трохи більше довжина їх досягає 6 мм, і вони переходять на активне живлення. Це означає, що запаси жовткового міхура вичерпались, і личинки починають самостійно добувати їжу. Вони живляться різними водоростями, дрібними рачками, черв'яками, личинками комах, які є в товщі води. В кінці літа - на початку осені молодь починає споживати тварин, що живуть у придонному ґрунті. Про це свідчить дуже короткий кишечник лина. Він у нього майже відповідає довжині тіла, тоді як у риб, які споживають значну кількість рослинної їжі, довжина кишечника в кілька разів перевищує довжину їхнього тіла. Наприклад, у коропа - 2,5 - 3 рази, у товстолобика - у 10 разів [14].
Ріст залежить від кормової бази водойми, її географічного положення. Досить часто довжина тіла тварини досягає близько 40 см і маса - 2 - 2,5 кг. Інколи виловлюють особин завдовжки 60 - 70 см, маса яких перевищує навіть 8 кг. Це вже рекордсмени з роду линів.
М'ясо досить смачне і поживне. Оскільки він споживає той корм, який не використовують або мало використовують інші ставкові риби, його рекомендують вирощувати в полікультурі, тобто підселяти до інших ставкових риб. Лина можна розводити і в монокультурі в тих ставках, де для нього є достатня кількість кормових організмів.
ПІДУСТ.
Chondrostoma pasus
(L.). Відрізняється від інших риб родини коропових тим, що рот його має вигляд широкої поперечної щілини і міститься на нижній частині рила. Крім того, черевна порожнина риби вкрита чорною плівкою.
Збирається в скопища, які іноді можуть бути досить великими. Складаються вони з особин, майже однакових за розмірами. Обирає ділянки, вкриті грубозернистим піском, галькою або камінням. Живе в придонних шарах води, проте значних глибин уникає, бо там немає його кормових об'єктів. Живиться переважно водоростями, які прикріплюються до придонних предметів, зчищаючи їх нижньою губою, вкритою роговим чохликом. Крім рослинних організмів, споживає і тварин, що водяться тут. У період нересту інших риб може живитися і відкладеною ікрою.
Нереститься на мілководних ділянках річок при температурі води близько 10'°С. Для цього він обирає місця із чистою водою, здійснюючи переднерестові міграції. Тривалість нересту не перевищує одного тижня. Плодючість самок неоднакова. Так, у самок масою 91 - 130 r, 131 - 170 r та 171 - 210 г вона відповідно становить - 5,8, 7,2 і 7,6 тис. ікринок.
У перші три-чотири роки життя росте найінтенсивніше, у наступні роки річні прирости послідовно зменшуються. У семи-восьмирічному віці довжина тіла досягає 27 - 35 см.
Вважається малоцінною рибою через малу калорійність м'яса. До того ж він досить кістлявий. У деяких водоймах досить численний, тому є об'єктом промислу [9].
ГУСТЕРА.
Blicca
bjoerkna (L.).
Належить до роду густера. Схожість з лящем виявляється у формі тіла, деяких біологічних рисах - масі внутрішніх органів (серця, селезінки, печінки, нирок) і складі білків.
Тіло досить високе, сплюснуте з боків. Спина з помітним горбом. Рот невеликий, напівнижній, витягується в трубочку. Анальний плавець довгий, його основа починається за вертикаллю, умовно проведеною на рівні останнього променя спинного плавця. Зовнішній край анального плавця майже не утворює увігнутої лінії. Луска велика. Спина сіра з блакитним відтінком, боки сріблясто-білі. Непарні плавці темно-сірі, парні - жовтуваті, іноді навіть червонуваті.
Живе в річках, озерах і водосховищах, у місцях, де тиха течія, замулене чи глинисте дно, зріджена рослинність. У добре прогрітих водах вона перебуває протягом літа, і тільки на зиму великі скопища переміщуються на глибші місця. З весняним прогріванням нерестові косяки збільшуються і починають рухатись проти течії, а в озерах і водосховищах - у прибережну зону нерестовищ, ділянок з добре розвиненою рослинністю і повільною течією.
Статевозрілою стає на третьому-четвертому році життя, досягнувши близько 10 см в довжини, зрідка - 7 см. Плодючість самок коливається від 17,5 до майже 150 тис. ікринок. Вони відкладаються двома-трьома порціями, з інтервалами півтора-два тижні. Нерест проходить при температурі води не нижче від 16 °С і відбувається переважно в ранкові та вечірні години. Після нересту розміри скопищ зменшуються, риби починають нагулюватись.
Живиться організмами, які живуть у придонному шарі води і в ґрунті: черв'яками, личинками комах, рачками і є серйозним конкурентом ляща. Проте темп її росту порівняно з лящем значно повільніший. У водосховищах росте значно краще, ніж у річках. Так, у Дніпрі п'ятирічні риби мають довжину тіла близько 15 см, у Київському водосховищі - близько 20 см. Найбільша довжина тіла не перевищує 35 см, маса - 1,3 кг [14].
Оскільки густера є конкурентом у живленні цінних риб, проводять заходи щодо обмеження її чисельності - виловлюють на місцях нересту, збільшують чисельність хижих риб, таких, наприклад, як судак. Поширена майже в усіх водоймах, за винятком гірських ділянок річок Карпат і Криму.
ЛЯЩ.
Abramis brama (L.).
Серед представників роду лящ досягає найбільших розмірів. Довжина його тіла - 50 см, іноді навіть 75 см, маса близько 6 кг. Тіло високе, сплюснуте з боків, голова мала, рот напівнижній, який може висуватись трубочкою. Луска дрібна, особливо на спинній частині. Зовнішній край анального плавця утворює увігнуту лінію. Він починається під вертикаллю, умовно проведеною від заднього кінця спинного плавця. Спина темно-коричнева чи сірувата, боки золотисто-коричневі, у молодих особин сріблясті, черево жовтувате. Плавці сірі з чорною облямівкою, на грудних плавцях облямівки немає.
Мешканець річок, озер, водосховищ, тримається на глибоководних плесах з глинястим, злегка замуленим дном. Молодь частіше зустрічається на піщаних місцях, куди дорослі особини іноді виходять у пошуках їжі. Зарослих ділянок, як правило, уникає, хоч живиться поблизу заростей очерету, рогози, рдесту. Скопища ляща постійно перебувають в одних і тих самих місцях, проте, в разі небезпеки відкочовують з них і можуть довго не повертатись. Це надзвичайно обережна риба, живе переважно в придонних шарах води. На мілководдя дорослі риби можуть підходити в період нересту. Якщо їх потурбувати в цей час, вони залишають нерестовища, не відклавши ікри.
Статевої зрілості самці досягають у чотирирічному віці (тіло завдовжки б
Нереститься у кінці квітня - на початку травня при температурі води не нижче від 10 °С. Масове розмноження відбувається при температурі води близько 15 °С. Задовго до нересту тіло плідників темнішає, у самців воно інтенсивніше, ніж у самок вкривається бугорками із загостреними верхівками, які більші на голові, ніж на тілі. Нерестовищами є ділянки в заплаві річок завглибшки 20 - 40 см, в озерах і водосховищах - прибережні ділянки із заростями водної або лучної рослинності. За тихої погоди риба відкладає ікру в ранкові та вечірні години. У цей період скопища складаються з майже однакових за розмірами плідників. Першими починають розмножуватись найстарші особини, пізніше - молодші. Залежно від інтенсивності прогрівання води нерест може тривати від двох тижнів до місяця і навіть більше. Самки відкладають різну кількість ікринок. Так, у самок 51 - 53 см завдовжки налічується від 435 до 666 тис. ікринок. Ікринки під час нересту приклеюються до рослинності. При температурі води близько 20 °С період інкубації становить п’ять сім днів. Личинки прикріплюються до рослин і перебувають у такому стані близько двох діб. У цей час їх довжина не перевищує 5 мм, вони живляться за рахунок вмісту жовткового міхура. Згодом їх кормовими об'єктами стають організми товщі води, а досягнувши довжини тіла більш як 3 см, молодь починає живитися придонними організмами.
Дорослі риби споживають личинок комах, черв'яків, рачків, дрібних молюсків. Найінтенсивніше живлення відбувається влітку, тому найвгодованішими риби стають восени, коли вони збираються у великі скопища і концентруються на глибоких місцях.
Росте досить швидко. Найбільші прирости тіла в довжину спостерігаються до п'ятирічного віку, після чого збільшуються прирости маси. Прирости маси тіла знижуються після десятирічного віку риби. Довжина сімнадцятирічного ляща досягає 52 см.
Поширений в більшості річок, озер, водосховищ. Не водиться лише в гірських ділянках річок. Це надзвичайно цінна промислова риба, яка є основою рибного промислу наших водойм. У значній кількості ляща виловлюють і вудками. Внаслідок погіршання умов розмноження цього виду - зарегулювання стоку річок, використання їх вод для поливу - проводять заходи щодо збільшення чисельності ляща. До них належать виставлення нерестових гнізд, на які риби відкладають ікру, насадження вздовж берегів річок, озер і водосховищ дерев та кущів, встановлення обмежень у виловлюванні риби.
ЧЕХОНЯ
. Pelecus
cultratus (L.).
Належить до родини коропових. Тіло сплюснуте з боків, черево вигнуте, вздовж нього міститься гострий кіль. Спина утворює пряму лінію. Спинний плавець короткий, зміщений до хвоста. Грудні плавці дуже довгі. Голова невелика, рот великий, обернений догори. Тіло вкрите блискучою лускою, яка слабо тримається на тілі. Бічна лінія хвилеподібна, близько підходить до нижньої частини тіла. Забарвлення верхньої частини тіла темнувате із зеленувато-блакитним відтінком, боки сріблясто-білі. Спинний і хвостовий плавці сіруваті, решта - жовтуваті чи рожевуваті. Усі ці ознаки свідчать про те, що чехоня - риба відкритих ділянок водойм. Тримається у товщі води, де значна течія, у руслах річок, широких плесах водосховищ та великих озер. У пониззях річок, які впадають у лимани з солонуватою водою, в Азовське море, веде напівпрохідний спосіб життя, тобто нагулюється в солонуватих водах, а для розмноження заходить у річки; зимує в пониззях річок. Весною для розмноження піднімається в річки, які мають широку заплаву, а у водосховищах - до їх верхніх ділянок та в притоки. Тримається скопищами, які є найбільшими у весняний період і перед зимівлею, а протягом доби - удень. Чехоні властиві й добові міграції, тобто вона переміщується в товщі води за кормовими організмами [14].
Статевозрілою стає в три-чотирирічному віці. Самці мають довжину тіла не менш як 18 см, самки - понад 21 см. Плодючість самок залежить від довжини їхнього тіла; так, у самок завдовжки близько 20 см буває 8 тис. ікринок, а завдовжки близько 40 см - майже 70 тис. ікринок. Нереститься в травні-червні. Тривалість нересту залежить не стільки від інтенсивності прогрівання води, скільки від рівня води і швидкості течії. Як правило, температура води в період розмноження не нижча від +10...+11 °С, швидкість течії 0,1 - 0,72 м/с.
СОМ ЗВИЧАЙНИЙ.
Silurus glanis L.
Єдиний представник родини сомових у водоймах України. Тіло його видовжене, голова велика, на ній особливо помітна велика паща, оточена трьома парами вусиків. Спинний плавець малий, анальний - довгий, майже зливається з хвостовим. Голова й тіло вкриті м'якою шкірою, яка виділяє багато слизу. Забарвлення тіла дуже змінюється. Найчастіше спина чорна або коричнева із синюватим чи зеленуватим відтінком, на боках плями такого самого кольору, черево біле.
Тварина живе в основному в прісноводних водоймах, проте може витримувати й невелике осолонення, веде осілий спосіб життя і тільки в період розмноження здійснює невеликі міграції. Нереститься при температурі води близько +13...+14 °С, хоч найінтенсивніший нерест при температурі води +16...+18 °С. Статевозрілим стає у трирічному віці при найменшій довжині 47 см і масі 900 г, проте більш як половина риб цього віку дозріває в наступні роки.
Нереститься в заплавах річок, відкладаючи ікру на залишки торічної рослинності, на корені дерев'янистих і трав'янистих рослин. З них він будує примітивне гніздо, яке самці охороняють до вилуплення личинок. Личинки певний час перебувають у гнізді, а згодом залишають його і поширюються по водоймі [14].
Дорослий сом живиться переважно рибою, серед якої, наприклад, у пониззі Дніпра, переважають верховодка, густера, бички, гірчак і значно рідше такі цінні риби, як тараня й судак. Відшукує їжу за допомогою добре розвинених органів нюху, які містяться не тільки в ніздрях і на вусиках, а й на всій шкірі. Полює на здобич переважно в сутінках, виявляючи в цей час найбільшу активність. Здобич підстерігає на дні, де лежить нерухомо. У сома великий м'язовий шлунок. Після вдалого полювання він може не їсти від однієї до трьох діб. Проте за певних умов поведінка сома під час живлення може значно змінюватись. Особливо це яскраво виявляється тоді, коли молоді риби, якими живляться соми, залишають місця народження. У цей час разом з паводковими водами вони намагаються потрапити в русло річки, де паводкові води довго не змішуються з річковими й утворюють струмінь чистої води, і тримаються у ній.
У місцях, де напрям течії змінюється і струмінь чистої води спрямовується до берега, збираються соми. Глибина протоки в таких місцях близько одного метра. Соми розміщуються тут у кілька шарів проти течії. Це скупчення нагадує бджолиний рій. У риб верхнього ряду голови інколи виступають з води. Так утворюється ніби бар'єр. Здалеку чути плескіт води й голосне плямкання сомів, які час від часу виринають на поверхню води і захоплюють разом з молоддю риб струмінь води й повітря.
У перші роки життя сом росте досить швидко. Наприклад, у пониззі Дніпра в дворічному віці його довжина досягає близько 50 - 60 см. Пізніше темп росту дещо сповільнюється. Так, довжина тіла п'ятирічних особин - понад 95 см, семирічних - понад 120 см. Помічено, що після статевого дозрівання самці ростуть швидше, ніж самки, тоді як у більшості прісноводних риб самки завжди ростуть краще. Іноді зустрічаються соми-гіганти віком понад 25 років, масою понад 110 кг і довжиною тіла близько 250 см. Дуже цінна риба. Його успішно можна розводити і в ставках. У минулому його шкіру використовували замість скла. Вимита й висушена вона досить міцна і прозора. Плавальні міхури використовують для виготовлення клею.
СУДАК ЗВИЧАЙНИЙ.
Lucioperca lucioperca (L.).
Серед риб родини окуневих найціннішим є судак звичайний.
Зовнішній вигляд його свідчить про те, що риба веде хижацький спосіб життя. Тіло видовжене, сплюснуте з боків і знизу, вкрите дрібною лускою, яка міцно сидить у шкірі. Луска частково є й на зябровій кришці. Голова клиноподібна, рот великий, на обох щелепах є великі ікла. Спина зеленувато-сіра, на боках тіла буро-чорні поперечні смужки, а на плавцевих перетинках спинних і хвостового плавців є темні плями.
Живе у річках, водосховищах, проточних озерах, де обирає глибокі місця біля корчів. Для полювання виходить на мілководні ділянки, вкриті піском або сумішшю піску й гальки. Найактивніший перед сходом сонця та у вечірні години. Тоді він може близько підходити до берегів, а в погоні за здобиччю навіть вискакувати з води. Це надзвичайно ненажерливий хижак. Він нападає на скопища верховодок, молодих головнів та інших дрібних риб.
Нереститься в заплавах, у прибережних зонах озер, водосховищ. Ікру відкладає на прикореневі частини рослин. Плідники очищають їх від грунту й мулу, утворюючи гнізда. Після відкладання ікри й запліднення її самка залишає гніздо, а самець охороняє його доти, поки не виклюнуться личинки. Рухом своїх плавців він сприяє очищенню ікри від мулу і створює сприятливий кисневий режим. Цікаво, що при загибелі «сторожового» судака ікру охороняє інший самець. Інших риб, у тому числі й судаків, що наближаються до гнізда, самець-охоронець зустрічає агресивно: плавці й зяброві кришки розчепірюються, і він кидається на «ворога». Після відкладання та запліднення ікра близько двох годин набухає. Діаметр кожної ікринки збільшується. Швидкість розвитку ембріона залежить від температури води: при температурі +9...+11 °С він розвивається десять-одинадцять діб, при +15... +19 °С -
п'ять-шість діб, при +18...+22 °С - три-чотири доби. Звільняється ембріон від оболонки за 2 - 3 с, а інколи може носити її на голові 2 - 3 хв. Довжина ембріонів становить 3,5 - 5,4 мм. Велика різниця в їх розмірах свідчить про неоднорідність розвитку. В ембріонів завдовжки до 4 мм голова нахилена донизу і щільно прилягає до жовтка, рота не видно, а на очах ледве помітна пігментація. Такі ембріони понад дві доби піднімаються вертикально вгору й опускаються пасивно до дна. І тільки згодом починають рухатись у горизонтальному напрямі. В ембріонів завдовжки понад 5 мм добре розвинений рот, голова відділена від жовткового міхура, очі добре пігментовані, Через 2 - 3 години після викльовування вони вже плавають у горизонтальному напрямі [15].
У перші дні після народження ембріони ростуть найінтенсивніше. На шосту-сьому добу ріст їх майже повністю припиняється, а в наступні дні знову відновлюється. Це пояснюється характером живлення. У перші дні після викльовування ембріон живиться вмістом жовтка. На шостий день запаси його вичерпуються, в ембріона з'являється рот, і він переходить на активне живлення. З цього часу починається личинковий період життя судака.
Через два тижні після викльовування личинки досягають довжини 10,5 - 12,5 мм, а через чотири - 15,5 - 21,5 мм. За перші два з половиною місяці життя (в середині липня) молоді судаки досягають довжини близько 9 см, а за наступний такий самий період їх довжина збільшується ще на 5,3 см. До кінця вересня вона досягає 14,3 см. У середині лютого їх довжина досягає лише 14,8 см, тобто за чотири з половиною місяці приріст становить тільки 0,5 см, отже, молодь судака середньої течії Дніпра найінтенсивніше росте в перші три місяці (травень - липень), у наступні місяці (серпень - вересень) ріст сповільнюється, а з жовтня припиняється або дуже сповільнюється.
Цікаво, що для збільшення маси на 1 кг судак повинен з'їсти в середньому 3,3 кг риби. Він споживає риб, розміри яких коливаються від 3 - 4 до 20 - 24 см.
У судака звичайного багато ворогів. Його личинок поїдають риби. Молоддю живляться окунь, щука, сом та інші хижаки. Найбільше її знищують на ранніх стадіях розвитку безхребетні тварини, особливо циклопи.
ЙОРЖ ЗВИЧАЙНИЙ.
Gymnocephalus cernua (L.).
Належить до родини окуневих. У нього велика голова, коротке тіло з товстим черевом, у плавцях багато колючих променів. Дуже поширений. Живе в річках, озерах і водосховищах зі сповільненою течією, що мають чисту воду, у придонних шарах води, на досить великій глибині. Полює переважно вночі на мілководних ділянках. Більшу частину доби проводить у засідці, чекаючи на здобич. Живиться личинками комах, молюсків, черв'яками та іншими безхребетними тваринами, що їх споживають лящ, короп, густера, плітка. Отже, щодо живлення він є конкурентом більш цінних риб. Надзвичайно ненажерлива риба, яка не припиняє пошуків їжі ні взимку, ні влітку, ні вдень, ні вночі. Правда, в нього також є вороги, зокрема щука, судак, сом, великі окуні.
Для нересту йоржі збираються у великі скопища. Ікру відкладають кількома порціями. Діаметр ікринок близько 1 мм. Великі самки можуть відкладати до 200 тис. ікринок, їх інкубація відбувається біля дна. Довжина ембріонів, які виходять з оболонки ікринок, близько 4 мм. Більшу частину часу ембріони лежать на дні, зрідка піднімаючись у товщу води, щоб потім плавно опуститись на дно. Через місяць ембріони перетворюються на мальків, довжина яких становить близько 15 мм. Їм властивий потайний спосіб життя. У скопища мальки не збираються і найбільшу активність виявляють у присмеркові години. Дуже бурхливо реагують на зовнішні подразники. Як показали спостереження в акваріумах, мальки можуть навіть вискакувати з води. Так само поводяться й дорослі особини [2].
Йорж звичайний, як свідчать акваріумісти, відганяє всіх риб від корму доти, поки не наїсться сам. Проте окуня зі своєї кормової ділянки він не відганяє. Можливо, цим пояснюється, що в місцях, де багато йоржів, ніякі інші риби, крім окунів, не зустрічаються.
У річках (басейни Сіверського Дінця, Дніпра, Дністра) із швидкою течією та чистим піщаним дном трапляється йорж-носар, йорж смугастий живе тільки в басейні Дунаю. Великих розмірів йоржі не досягають, у зв'язку з чим господарського значення не мають.
РОЗДІЛ 3
. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
Терміни вилову вирощеної риби вирішуються для кожного господарства і водойми в залежності від кліматичних умов, видів вирощуваних риб і господарських планів. Усі роботи по підготовці до вилову повинні бути передбачені в заздалегідь складеному плані, графіку і виконані з таким розрахунком, щоб за 10-15 днів до початку лову вони були цілком закінчені і перевірена готовність господарства до вилову риби [29].
У ставках, що добре спускаються, вилов риби роблять або в магістральному каналі перед донним водоспуском, або за допомогою рибоуловлювачів за донним водоспуском. Рибу, що виловлюється, занурюють в носилки, зважують, завантажують і направляють у живорибні садки для збереження і наступної реалізації. Усі роботи зі зважування, рахунку і сортування проводяться перед посадкою риби в садки. З метою підвищення продуктивності праці застосовують підйом риби на греблю і навантаження її в транспортний посуд контейнерами за допомогою автокранів або стогокладів.
Для скупчення риби в нижній ділянці магістрального каналу, особливо у великих ставках, установлюють спеціальні шпунтові перемички. Перемички ці складаються зі шпунтового ряду з пазами, у які вставляють ґрати, що утримують рибу в тій або іншій частині каналу. За допомогою цих перемичок рибу збирають або у водоспусків, або у вершині магістральних каналів, куди вона йде на приплив води. Після цього починають вилов бреднем. Виловивши основну масу риби, швидко приспускають залишки води і виловлюють рибу сачками у водоспуску.
У каналах, які неспускаються, і руслах рік для лову риби застосовуються вентери-мережі, встановлювані в напрямку проти ходу риби.
У ставках з великим припливом води, але з малим нахилом не вдається спустити усю воду, русло ріки завжди залишається під водою. У цих випадках при облові риби використовують допоміжну канаву, пускаючи по ній воду з русла річки, перед перемичкою, а воду з русла за перемичкою викачують [29].
У ряді рибхозів застосовують інший метод. Зі ставків спускають усю воду до обрису канав, після чого на якийсь час припиняють приплив води. Як тільки риба збереться в каналі, воду пускають знову. Риба іде на приплив до верховини ставка, де її загороджують сітками і ловлять.
Осінній вилов риби з великих нагульних ставків, особливо з великими водозбірними площами, часто сильно ускладнюється дощами, що дають велику кількість води, а також труднощами збуту риби і необхідністю мати садки значної ємності.
При зимовому лові риби підготовчі роботи повинні бути проведені восени. До числа цих робіт відносяться підготовка ґрат, що вставляються у водоспускні спорудження замість щитових затворів, установка і випробування лебідок для витаскування щитів, ремонт рибозатримувальних ґрат у рибовловлювачах.
Вузькі водойми рекомендується обловлювати подовжніми тонями, при яких невід охоплює всю ширину ставка. При облові двома подовжніми тонями (якщо облов ведуть одним неводом) ставок поділяють на дві частини, перегородивши його поперек ставними мережами. При облові двома неводами перегороджувати ставок недоцільно.
Якщо вилов ведуть подовжніми неводами, через них проціджується уся водна маса ставка і робота йде повільно. При великій довжині ставка тоня може продовжуватися більше доби. Уночі тягу невода приходиться припиняти. При зупинках ж або припиненні роботи на ніч риба іде з невода. Щоб уникнути цього всі підготовчі роботи треба провести з вечора, облов починати рано, щоб до вечора його закінчити. У зв'язку з цим довгі ставки й озера потрібно обловлювати двома подовжніми тонями.
Для лову риби подовжніми тонями рекомендується невід, довжина якого в півтора рази більше максимальної ширини озера, а висота його 5-6 м. Крила невода роблять розшивними, що дає можливість тим самим неводом обловлювати різні за площею і шириною озера [29].
Мотню невода роблять з 26-28-міліметрової делі. В озерах, де немає ляща, можна застосовувати неводи з більш частою мотнею. Привод невода роблять з 26-30-міліметрової, крила - з 32-34-міліметрової і більш рідкої делі. Дель повинна бути легкою, із нитки 34/12 і 34/9. Посадка невода 1:3. Канат найкраще брати прядив'яний: для верхньої підбори 32 мм, для нижньої й урізів 38 мм. Балбери влаштовують осокореві, дерев'яні або з пінопласту.
В озерах зі звивистими берегами бувають випадки відходу невода від берегів. Тоді необхідно підшивати до опор невода додаткові підкрилки довжиною 25-30 м. Ці підкрилки тягнуться за неводом уздовж берегів і не дозволяють рибі піти з тонею. Під нижню підбору, у підкрилків, потрібно покласти по більше вантажу, щоб риба не ішла під неї.
При облові сильно замулених озер, для того щоб нижня підбора не сильно завантажувалася в мул, випливає і місце звичайного вантажу підв'язувати березову кору, сплетену у вербові кільця діаметрів 10-12 см. Підв`язувати можна і пучки соломи або сіна; це утримує нижню підбору невода на поверхні муловoro шару. Іноді невід пускають зовсім без завантаження, але у таких випадках нижню підбору роблять з більш товстої, ніж звичайно, мотузки. Таким неводом добре виловлюються пелядь, рипус, сиг.
У замулених озерах нижня підбора невода "врізується" в мул. У таких випадках потрібно підшивати до неї так званий підзор, щоб нижня підбора легше проходила по мулистому дну. Підзор являє собою вузьку смугу з делі, прикріплену до нижньої підбори. Він запобігає зануренню в мул, і при проході невода по перекатах і ямам затримує рибу.
Невід довжиною 250 м і більше тягнуть і вибирають його крила при потоненні за допомогою воротів. Ще краще застосовувати тракторну тягу. Для витягування крил невода уздовж нижньої підбори підв'язують допоміжний канат.
Практика показала, що короп і сазан виловлюються добре першою тонею. У наступні тони вилов їх різко падає, тому що налякана риба забивається в мул і ямки. Тому першу подовжню тоню треба пронести особливо ретельно, щоб виловити основну масу риби. При ретельній підготовці і ретельному вилові однією подовжньою тонею можна виловити зі ставка або озера основну масу риби. Якщо риби багато, доцільно кінець ставка, де відбувається потонення, перегородити сітками, а у відгородженій ділянці пронести повторний облов. Ні в якому разі не можна починати облов водойми поперечними тонями. Досвід показав, що неводний лов розполохує коропа і він забивається в рослинність, купини, корчі. Після лову поперечними тонями коропа не вдається виловити і подовжньою тонею. Повторювати вилови подовжніми тонями можна лише через 10-12 днів, коли риба заспокоїться. Для полегшення вилову риби з неспускних водойм можна застосовувати осіннє відкачування води насосами. З невеликих і неглибоких заплавних озер можна відкачати воду насосом З-245 ("Андижанець"). Насос змонтований разом із двигуном, що працює на дизельному паливі, продуктивність 33 л/сек. Для ця ж цілей застосовують пересувну насосну станцію ПНС-Т-6 НДВ продуктивністю 40-90 л/сек [29].
Зимовий вилов риби із заморних озер.
Рибу із заморних озер виловлюють восени неводами або підлідним ловом узимку. При різкому зниженні кисню у воді на березі озера в місці лову риби встановлюють насос З-245 ("Андижанець") і воду, що накачується ним, розподіляють за допомогою дерев'яних лотків у 2-3 місця, де встановлені котці. Риба, що йде на аеровану воду, попадає в пастки.
У дуже мілководних озерах, які промерзають до дна для вилову риби в найбільш глибокому місці озера влаштовують спеціальні ями. У ямі довжиною 2 м і шириною 1 м спочатку вирубують лід, а потім за допомогою карцевих лопат і сітчастих черпаків видаляють мул на глибину 20-25 см. В міру намерзання льоду риба концентрується в ямах, з яких її вичерпують сачками.
РОЗДІЛ 4
. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ПОКАЗНИКІВ ВИЛОВУ РИБИ В ПРИРОДНИХ ВОДОЙМАХ
4.1 Природоохоронні заходи, які сприяють збільшенню цінних видів риби у річках Полісся
Водойми мають визначену рибопродуктивність, що залежить від сукупності умов, зокрема від кормових ресурсів. У рибництві під природною рибопродуктивністю водойми розуміють сумарний приріст маси риби, отриманий протягом одного вегетаційного періоду з одиниці площі за рахунок природної кормової бази. Виражається ця рибопродуктивність у кілограмах або тоннах на 1 га площі водойми. Величина цього показника не є постійною і змінюється в залежності від якості води і ґрунту, кліматичних і метеорологічних умов, виду вирощуваної риби, її віку, щільності посадки риби. Найбільш високу природну рибопродуктивність мають ставки, розташовані на родючих ґрунтах, що постачаються водою джерелом з родючим водозбором і знаходяться в районах із тривалим вегетаційним періодом. У рибництві за основу приймають середню рибопродуктивність за кілька років.
З кліматичних і метеорологічних умов, що впливають на формування природної кормової бази, на розвиток і ріст риб, найважливішим є температурний режим. Відповідно до кількості днів у році з температурою повітря вище 15 °С територія країни розділена на 7 рибоводних зон. При визначенні природної рибопродуктивності потрібно враховувати не тільки рибоводну зону, але і ґрунти, на яких знаходиться водойма, для цього існує поправочний коефіцієнт. Для середніх за родючістю ґрунтів (підзолисті суглинкові, супіщані, вилужені чорноземи й ін.) він дорівнює 1, для малопродуктивних ґрунтів він складає: галові - 0,4, торф'янисті - 0,5, піщані - 0,6, високородючі ґрунти (чорноземи й ін.) - 1,2.
Рибопродуктивність, одержувана за рахунок природної їжі, залежить від стану кормової бази ставків і ступеня її використання рибою. Утворення у водоймі природної їжі проходить складним біологічним шляхом. Матеріальну й енергетичну основу всіх наступних етапів продукційного процесу у водоймі складає новотворення органічних речовин з мінеральних у результаті життєдіяльності рослинних організмів.
У результаті росту і розвитку рослинних організмів у водоймах відбувається безперервне новотворення їх біомаси. Рівень первинної продукції, обумовлений фізіологічними властивостями водоростей і факторами середовища, є основним регулятором інтенсивності й ефективності усього біопродуктивного процесу. Біологічне продукування відбувається у формі утворення первинної і вторинної продукції, під якими розуміють відповідно приріст біомаси автотрофів (рослинних організмів) і гетеротрофів (тваринних організмів) [16].
Процес автотрофного живлення гідробіонтів, тобто утворення ними органічної речовини з мінеральних речовин, є єдиним, при якому у водоймі виникає «першоїжа». За рахунок її живуть усі гетеротрофні гідробіонти як рослинноїдні, так і м'ясоїдні. Так, молодь більшості видів риб на ранніх стадіях розвитку споживає водорості, а для деяких видів вища і нижча водна рослинність - важливе джерело живлення протягом усього життя.
Таким чином, усі живі організми водойм втягуються в процеси кругообігу речовин, який включає наступні ланки: синтез органічної речовини у водоймі і надходження органічної речовини у водойму з водозбірної площі; розкладання органічних речовин у водоймі (мінералізація); споживання і перетворення розкладених речовин бактеріальними, рослинними і тваринами організмами; споживання живих організмів, що синтезують органічну речовину з неорганічної.
Утворення органічної речовини у водоймах відбувається в процесі фотосинтезу зеленими організмами планктону (водоростями і зеленими бактеріями) і бентосу (нижчими і вищими рослинами), а також у процесі хемосинтезу бактеріями.
Зелені рослини, що беруть участь у процесі фотосинтезу (діатомові, зелені, синьозелені й інші водорості), вимагають для свого розвитку визначених умов - наявності біогенів і мікроелементів, а також певної температури. Так, діатомові водорості розвиваються звичайно при температурі 16...18 °С. Синьозелені водорості з'являються при більш високій температурі, при наявності фосфору до 0,02 мг/л і азоту до 0,08 мг/л води. Зелені водорості вимагають великої кількості азоту.
У водойму також надходять органічні речовини. Їхня кількість залежить від характеру водозбірної площі, клімату, ґрунту, рослинного покриву, характеру господарської діяльності людини. Органічні речовини, що надійшли з донних відкладень і з водозбірної площі, а також організми, що розмножилися при фотосинтетичній діяльності і згодом відмирають (фітопланктон, макрофіти, фітобентос), розкладаються і перетворюються при участі бактерій і найпростіших. При цьому мікроорганізми не просто руйнують органічну речовину, а перетворюють її, переводячи у більш доступний стан для живлення тварин. Одночасно протікають і процеси деструкції, у результаті яких у воду надходять біогени, необхідні для розвитку водоростей. При слабкій утилізації органічна речовина осідає на дно водойми, поглинає велику кількість кисню, погіршує кисневий режим. В міру нагромадження у водоймах невикористаної органічної речовини відбувається старіння екосистем. Воно відбувається повільніше, якщо основними продуцентами органічної речовини є планктонні водорості. Однак і при інтенсивному розвитку фітопланктону, але слабкому його споживанні рослинноїдними безхребетними, значна частина первинної продукції також залишається недовикористаною і відкладається на дні водойми. Таким чином, оцінка продуктивності водойми, проведена тільки по величині первинної продукції, може привести до помилок, оскільки значна частина органічної речовини випадає з продукційних процесів і може негативно впливати на їх протікання [9].
Важливого значення набуває подальший розвиток рибництва, акліматизація та охорона риб, гібридизація тощо. Чимале значення у збільшенні рибних запасів має меліорація рибних угідь. Щоб промислові риби після зарегулювання стоку річок могли здійснювати міграції, будують рибопропускні споруди: рибоходи і рибоприйомники (рис. 3.1). Умови нересту поліпшуються внаслідок влаштування штучних нерестилищ. З метою поліпшення умов нересту деяких промислових риб (судака, ляща, тарані та ін.) влаштовують гнізда-нерестилища з різного матеріалу (коренів і кореневищ рослин, лучної трави, лози тощо), їх розміщують на шляхах нерестових міграцій риб-плідників [18].
З метою збільшення запасів цінних риб у природних водоймах здійснюється їх штучне (заводське) розведення, підрощування і випуск молоді у водойми. На рибоводних заводах розводять осетрових риб (севрюгу, осетра, стерлядь), лососевих (кету, горбушу, сьомгу, білорибицю, форель), коропових (ляща, судака) та ін. Утримують там риб-плідників, проводять штучне запліднення ікри, її інкубацію у виводкових апаратах, де створюються умови, аналогічні природним. У спеціальних басейнах і ставках вирощують молодь до певних розмірів і випускають у природні водойми.
Певний вклад у збільшення рибних запасів України вносять спеціалізовані рибницькі заводи Закарпаття, де вирощують форель.
Ставкове рибництво - найбільш вивчена форма керованого рибного господарства. Важливе значення має використання методу полікультури,
коли в одну водойму вселяють одночасно кілька не конкуруючих за кормами видів, наприклад, коропа (бентофаг), білого амура, товстолобика (фітофаги), судака (хижак).
У ставках України вирощують коропів (лускатого, дзеркального, рамчастого), ляща, карасів, судака, стерлядь, амура білого, товстолобика, сигів, форель та ін. Є значні резерви для ставкобудування: яри та балки, затоплені сінокоси і болота, угіддя, які не використовуються.
Важливими складовими частинами комплексу рибницьких меліоративних і рибоохоронних заходів, спрямованих на збільшення запасів риби та розширення її асортименту, є акліматизація
і гібридизація
риб. У розробку теоретичних основ акліматизації риб значний внесок зробив гідробіолог Л.О. Зенкевич (1889-1970). Однією з перших у 30-х роках було переселено кефаль із Чорного моря в Каспійське, а у 1947 р. на неї вже відкрили промисел. Салаку балтійську було завезено в Аральське море, у Балтійське море - севрюгу каспійську. Горбушу з Далекого Сходу переселено в Баренцове море, і досить успішно. Судака, ляща, сазана акліматизовано у водоймах Казахстану, Середньої Азії. Пелядь і омуль освоїли Братське водосховище і нерестяться у прилеглих річках. Успішно відбулась акліматизація рослиноїдних риб білого амура і товстолобика у водоймах Казахстану, Середньої Азії, Північного Кавказу, України. Білий амур поїдає вищі водяні рослини, навіть очерет. Товстолобик живиться в основному фітопланктоном, сповільнюючи розвиток водоростей під час евтрифікації водойм. Ці риби очищають канали від надлишку рослинності і стримують її надмірний розвиток. Їх використовують також для меліорації штучних водосховищ (Кременчуцького, Каховського, Київського та ін.). У кінці 80-х років XXстоліття була переселена в Азовське море далекосхідна кефаль-піленгас. Акліматизація пройшла успішно. Зараз піленгас в Азові - промислова риба; у той же час він очищає море від органіки, утилізуючи детрит [18].
Важливе значення у практиці рибного господарства має гібридизація.
Цінні гібриди одержано від схрещування культурного коропа із диким сазаном (вони холодостійкі, швидко ростуть), коропа із карасем. Виведено гібрид дніпровського сазана і культурного коропа для розведення на рисових полях. Гібрид білуги і стерляді - бістер -
успадкував ранню статеву зрілість і гарні смакові якості від стерляді, а швидкість росту і великі розміри - від білуги. Він може жити і в прісній, і в морській воді. Бістер став рибою промислових комплексів.
В Україні проводиться значна робота з охорони риб. Це і законодавчо встановлений мінімальний розмір вічок сіток, якими виловлюється риба, і охорона нерестилищ та зимувальних ям, і боротьба з браконьєрством, заморами риб та забрудненням водойм, і рятування молоді риб.
Контроль за виконанням правил рибальства на місцях здійснюють органи рибоохорони. Водночас велику роль в охороні рибних ресурсів відіграє громадськість: громадські інспектори, народні дружини, молодіжні пости, шкільні «Блакитні патрулі». Школярі подають велику допомогу в боротьбі з порушниками правил рибальства, беруть участь у роботах по врятуванню молоді риб. Учні виловлюють мальків з пересихаючих мілководних басейнів і переносять їх до більшої водойми, влаштовують штучні нерестилища, роблять ополонки, щоб запобігти зимовим заморам риб та ін.
Проте в цілому по Україні вилов риби знижується внаслідок надпромислу, забруднення рік, Чорного та Азовського морів, зміни гідрологічного режиму та втрати нерестилищ при будівництві гідроелектростанцій тощо. Це призвело до того, що до другого видання Червоної книги занесено 32 види риб, серед яких чорт морський (
Lophius
piscatorius
), бичок-рижик (
Neogobius
platyrostris
), вирезуб
або кутум (
Rutilus
frisii
), йорж смугастий (
Gymnocephalus
schraetser
),умбра (
Umbra
krameri
), лосось чорноморський (
Salmo
trutta
labrax
), коник морський (
Hippocampus
guttulatus
), лосось дунайський,
або таймень (
Hucho
hucho
), судак морський (
Lucioperca
marina
), чоп звичайний (
Zingel
zingel
), чоп малий (
Z
.
streber
), шип (
Acipenser
nudiventris
)
та ін.
4.2 Аналіз динаміки вилову риби в природних та штучних водоймах Чернігівської області
Протягом останніх років в Чернігівській області різко погіршився стан рибних ресурсів. Це пов'язано з багатьма факторами: зменшення об'єму проведення рибомеліоративних робіт на закріплених за користувачами водоймах, несприятливі погодні умови під час проходження нересту, збільшення навантаження на водойми з боку браконьєрів та рибалок-любителів та інше [3].
Інтенсивне навантаження на водні живі ресурси (ВЖР) користувачами, рибалками любителями, браконьєрами в переднерестовий період призводить до виснаження рибних запасів водойми. Аналіз роботи рибодобувних організацій свідчить про те, що, в порівнянні з 1991 роком, в основних рибогосподарських водоймах області (верхів'я Київського водосховища, р.р. Дніпро та Десна) добування риби у 2002 році зменшилось у 7,7 рази. Якщо у 1991 році було добуто 1815 тонн риби, то у 2002 р. тільки 234,7 тонни. Однією з причин цього зменшення були значні вилови риби в переднерестовий період, що згубно діяло на маточне поголів'я риби в цілому (табл. 4.1).
Потребує вирішення питання будівництв нерестово-виросних господарств. Для відтворення рибних запасів водойм, узв'язку з маловодністю, в останні роки значно обміліли ділянки р. Десна, на яких майже не проводяться днопоглиблювальні роботи, що також не сприяє відтворенню водних живих ресурсів [3].
Теж потребує впорядкування питання надання в оренду водойм з метою риборозведення. Не поодинокі випадки, коли, внаслідок неузгодженості відповідних статей Земельного та Водного кодексів України, деякі водойми передаються в оренду для риборозведення без погодження з органами рибоохорони, Облводгоспу і Державного управління екологи та природних ресурсів в Чернігівській області.
Рибомеліоративні роботи з метою поліпшення умов природного відтворення водних живих ресурсів виконувались ТОВ „Штиль” ПП. „Бєлік О.Ф.", ПП „Малашенко М.І.", Чернігівською обласною організацією УТМР на пойменних озерах р. Дніпро та р. Десна. Кількість врятованої молоді разом складає 0,0311 млн. екз., а також виконано земляних робіт (прорито каналів) 0,085 тис. м3
.
Користувачами у звітному році, відповідно до поданих заявок від 04.10.06 р. ТОВ „Рибалка", ПП „Караван", ПП „Скоромець Г.І.", ПП „Малашенко М.І.", ПП „Бєлік О.Ф.", ТОВ „Штиль", в верхів'ях Київського водосховища було проведено вселення дволітки товстолобика середнього масою одного екземпляра 120 г. Також у 2004 році, згідно поданої заявки ТОВ „Еко Дніпро", що займалося організацією спортивного та любительського рибальства на відведених ділянках Київського водосховища, згідно актів про виконання робіт з уселення водних живих ресурсів від 15.10.04 р. у верхів'ях Київського водосховища було проведено уселення дволітки товстолобика середньою масою одного екземпляра 300 грамів [3].
Загальна кількість вселених водних ресурсів склала 9 925 екз., загальною масою 1 465 кг. Вселення було здійснено на кошти перераховані користувачами водних живих ресурсів, на суму - 9 200 грн.
У 2006 році Держуправлінням екології та природних ресурсів в Чернігівській області разом зі створеним Деснянським державним басейновим управлінням охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства проводилась спільна робота по контролю за станом та охороною ВЖР. Так, за рік було проведено 648 рибоохоронних рейдів. Викрито 2507 порушень „Правил рибальства", затримано 2506 порушників. Накладено штрафів на суму 43850 грн. та нараховано 120644 грн. збитків, фактично стягнуто 24446 грн. 9 справ передано у слідчі органи. Вилучено 1851 заборонене знаряддя лову та 3144 кг риби. Протягом року були проведені і рибоохоронні рейди за участю громадських організацій та засобів масової інформації. Інформація про заборону лову риби у весняно-літній (нерестовий) період та на зимувальних ямах в осінньо-зимовий період була доведена до населення через засоби масової інформації.
З відтворенням ВЖР ситуація також залишається незадовільною. В зв'язку зі зменшенням промислового вилову стає дедалі гострішою ситуація з вирахуванням кількості молоді задля її збереження. Досить негативно впливає на кількісний склад молоді незаконне ведення рибного промислу, перш за все з використанням вибухівки, електроприладів або хімічних речовин.
В 2006 р. вселення ВЖР проводилось лише на Київському водосховищі і лише одним користувачем (П.П.Скоромець Г.І.) - вселення дволітки товстолобика, середньою масою одного екземпляра близько 200 г, більш ніж 2 тисячі екземплярів.
З метою поліпшення умов природного відтворення водних живих ресурсів, рибницько-меліоративні роботи виконувались лише двома користувачами (П.П. Бєлік О.Ф. та П.П. Малашенко МІ.) на пойменних озерах р. Десна. В результаті врятовано близько 0,0099 млн. екз. молоді. Обсяги проведених робіт по зарибленню і рятуванню риби, є недостатніми. Потребує вдосконалення робота по проведенню цих заходів.
Необхідно покращити і ситуацію в галузі організації любительсько-спортивного рибальства, якою на деяких ділянках рибогосподарських водойм на договірних засадах займається лише Чернігівська обласна організація Українського товариства мисливців та рибалок.
Відповідно до аналізу офіційної матеріально-технічної бази користувачів водних живих ресурсів в Чернігівській області, на 2006 рік кількість рибалок складала 93 особи, човнів - 45 шт., сіток великовічкових - 473 шт., сіток дрібновічкових - 431 шт., неводів - 25 шт.
Таблиця 4.1 - Динаміка вилову риби по водних об`єктах (тонн) за 2001 – 2006 рр.
| Рік | Водний об'єкт | Затверджений ліміт вилову | Фактичний вилов |
| 2001 | Київське водосховище | 1351 | 150,5 |
| р. Дніпро | 56,1 | 20,6 | |
| р. Десна | 32,8 | 6,3 | |
| Деснянські озера | 97,9 | 0,7 | |
| Разом по області | 1537,8 | 178 | |
| 2002 | Київське водосховище | 1335 | 205,2 |
| р. Дніпро | 57,1 | 18,1 | |
| р. Десна | 39,8 | 10,2 | |
| Деснянські озера | 90,9 | 1,1 | |
| Разом по області | 1522,8 | 234,7 | |
| 2003 | Київське водосховище | 1511,2 | 189,99 |
| р. Дніпро | 57,1 | 26,85 | |
| р. Десна Деснянські озера | 125,8 | 16,29 | |
| Разом по області | 1694,1 | 233,13 | |
| 2004 | Київське водосховище | 1362,3 | 126,3 |
| р. Дніпро | 57,1 | 22,8 | |
| р. Десна | 125,8 | 9,7 | |
| Разом по області | 1545,2 | 158,8 | |
| 2005 | Київське водосховище | 1421,5 | 255,2 |
| р. Дніпро | 57,1 | 26,3 | |
| р. Десна | 125,8 | 10,2 | |
| Деснянські озера | 75,8 | 1,5 | |
| Разом по області | 1680,2 | 266,9 | |
| 2006 | Київське водосховище | 1320 | 98,6 |
| р. Дніпро | 50,3 | 28,3 | |
| р. Десна | 60,2 | 20,2 | |
| Деснянські озера | 62,3 | 2,3 | |
| Разом по області | 1492,8 | 149,6 | |
Динаміка вилову основних промислових видів не відображає в повному обсязі використання водних рибних ресурсів, тому що невсівиловлені водні живі ресурси піддаються статистиці.
Таблиця 4.2 - Динаміка вилову риби (тонн) за 2005 – 2006 рр.
| Види риб | 2005 | 2006 |
| 1. Щука | 8,5 | 5,6 |
| 2. Лящ | 98,0 | 96,2 |
| 3. Судак | 2,5 | 1,3 |
| 4. В'язь | 0,9 | 0,55 |
| 5. Сом | 0,7 | 0,4 |
| 6. Сазан | 0,08 | - |
| 7. Жерех | 1,25 | - |
| 8. Підуст | 1,2 | 1,5 |
| 9. Чехоня | 0,45 | 0,65 |
| 10. Лин | 1,4 | 1,1 |
| 11. Карась | 0,5 | 0,25 |
| 12. Синець | 4,2 | 3,2 |
| 13. Окунь | 3,8 | 3,0 |
| 14. Плітка | 44,7 | 42,1 |
| 15. Плоскирка | 95,2 | 66,4 |
| 16. Білозірка | 0,95 | - |
| 17. Верховодка | 0,84 | 1,5 |
| 18. Товстолобик | 0,05 | 0,03 |
| 19 Краснопірка | 1,68 | 1,28 |
| ВСЬОГО | 266,9 | 217,96 |
Рис.4.1 - Динаміка вилову риби за 2000 – 2006 роки
Динаміка вилову водних біоресурсів в Чернігівській області теж зазнала різких змін і набула тенденції до зменшення. По відношенню до обсягів лімітів використання водних біоресурсів, фактичний вилов різко зменшився (табл. 4.1).
На рис. 4.1 відображена динаміка вилову риби за 2000 – 2006 рр.
Таблиця 4.2 відображає видовий склад вилову риби за 2005 – 2006 рр. Якісний склад основних видів практично не змінився.
Видовий склад вилову риби по водних об`єктах Чернігівської області за останні два роки відображено на рис. 4.2 та 4.3 серед промислових риб найбільша кількість (37% в 2005 році та 44 % в 2006 році) припадає на такий вид, як лящ. Приблизно на тому ж рівні у 2005 р. виловлено плоскирки (33 %), але в 2006 р. рівень вилову знизився (30,4), що можливо пояснити значним виловом риби в перед нерестовий період 200 р.
Рис. 4.2 - Видовий склад вилову риби за 2005 р.
Рис. 4.3 - Видовий склад вилову риби за 2006 р.
ВИСНОВКИ
1. Важливе значення для вирощування рибної товарної продукції мають екологічні фактори середовища. Для молоді риб необхідно оптимальне співвідношення біотичних та абіотичних факторі; для нормального приросту та розмноження риби необхідне достатнє освітлення та температура, вміст у воді певної кількості поживних речовин (їх надлишок може призвести до цвітіння водойми).
2. Для нормального процесу розведення рибної продукції мають значення певні гідрохімічні та гідробіологічні режими. Кількість кисню 4 мг/л і вуглекислоти 10 – 15 мг/л, величина рН (близько до нейтрального), склад і біохімічний стан органічної речовини, а також компоненти сольового складу.
3. Досить негативно на рибопродуктивності позначається дія антропогенних факторів.
4. Для вилову промислових видів риб застосовують спеціальні неводи, сітки та делі. Спосіб та строки вилову плануються безпосередньо у господарстві.
5. Важливими складовими частинами комплексу рибницьких меліоративних і рибоохоронних заходів, спрямованих на збільшення запасів риби та розширення її асортименту, є акліматизація і гібридизаціяриб. В Україні проводиться значна робота з охорони риб: законодавчо встановлений мінімальний розмір вічок сіток, якими виловлюється риба, і охорона нерестилищ та зимувальних ям, боротьба з браконьєрством, заморами риб та забрудненням водойм.
6. Фактичний вилов риби по водних об`єктах Чернігівської області значно менше затверджених лімітів вилову на протязі 2000 – 2006 рр. Найбільший фактичний вилов риби по водних об`єктах Чернігівської області зафіксовано у 2003р. (233,13 т) та у 2005 р. (266,9 т). У 2006 р. він зменшився на майже 20 %. Найбільше виловлено по водних об`єктах Чернігівської області таких видів риб лящ (36%), плоскирка (33 %) та плітки (18 %) у 2006 р.
7. Питання динаміки вилову рибних ресурсів залишається спірним. За офіційними даними промислового вилову рівень виловлювання риби не перевищує встановлених лімітів, а навіть навпаки значно низький, але залишається питання незаконного вилову риби, і ця кількість досить висока.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Биологические основы рыбоводства. Актуальные проблемы экологии, физиологии и биохимии рыб: Сборник. – М.: Наука, 1984. – 280 с.
2. Білявський Г.О. Основи екології. – К.: Вища шк., 2004. - 289 с.
3. Білявський Г.О. та інші. Основи екологічних знань: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 346 с.
4. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього природного середовища: навчальний посібник. – Суми, 2002. – 284 с.
5. Видовий склад іхтіофауни Чернігівської області. – 201 с.
6. Гайнріх Д., Гергт М. Екологія. - К.: Знання-прес, 2001. – 287 с.
7. Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу "Екологія і охорона природи". - К.: вища шк., 1990. – 125 с.
8. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – 203 с.
9. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2002 – 2004 рік. – 157 с.
10. Елеонский А.Н. Прудовое рыбоводство. – М.: Пищепромиздат, 1975. – 320 с.
11. Жизнь животных: Рыбы: В 6 т. – М.: Просвещение, 1971. - 255 с.
12. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології. – К.: Вища школа, 2003. – 358 с.
13. Зернов С.А. Общая гидробиология. – М.: Просвещение, 1971.
14. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч.посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 416 с.
15. Злобін Ю.Л. Основи екології. - К.: Лібра, 1998. - 248 с.
16. Карзинкин Г.С. Основы биологической продуктивности водоемов. – М.: Пищепромиздат, 1972. – 295 с.
17. Киселев Я.Е. Рыбы наших вод. – М.: Мысль, 1984. – 288 с.
18. Корольчук Г.В. Зоологія з основами екології. – Суми: Університетська книга, 2003. – 592 с.
19. Кузнецов Б.А. Определитель позвоночных животных фауны СССР. Пособие для учителей Ч. 1. – М.: Просвещение, 1974. – 190 с.
20. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 500 с.
21. Мартышев Ф.Г. Прудовое рыбоводство: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1973. – 428 с.
22. Никольский В.Г. Экология рыб. – М.: Высшая школа, 1963. – 158 с.
23. Новиков Г.А. Основи общей экологии. Л., 1979. – 185 с.
24. Новиков Ю.В. Природа и человек. – М.: Просвещение, 1991. – 223 с.
25. Новиков Ю.В. Экология, окружающая среда и человек. - М.: ФАИР, 1998. - 320 с.
26. Одум Ю. Экология. В 2 т., М.: Из-во Мир, 1986. - Т 1,2. 360 с.
27. Рыболовы и рыбоводы. / Под ред. Л.Н. Жукова. – М.: Знание, 1980. – 46 с.
28. Степановских А.С. Экология. - М.: ЮНИТИ, 2001. - 703 с.
29. Суховерхов Ф.М. Прудовое рыбоводство. – М.: Просвещение, 1963. – 423 с.
30. Шпет Г.И. Биологическая продуктивность рыб и других животных. – К.: Урожай, 1988. – 253 с.
31. Щербуха А.Я. Риби наших водойм. – К.: Рад. Школа, 1987. – 159 с.