Реферат:
Право лісокористування
План
Вступ
1. Право лісокористування
Висновок
Література
Вступ
Право лісокористування є складовою частиною права природокористування, тому йому притаманні всі загальні особливості останнього. Разом з тим право лісокористування має певні особливості, що обумовлено формою державної власності на ліси, їх правовим режимом, значимістю лісів у виконанні екологічної, економічної, культурно-оздоровчої та інших функцій.
Право лісокористування слід розглядати в двох аспектах — як об’єктивне і як суб’єктивне право.
Об’єктивне право лісокористування
— це сукупність правових норм, що регулюють порядок та умови раціонального користування і відтворення лісів, підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин у галузі.
Суб’єктивне право лісокористування
слід розуміти як установлену і гарантовану законом можливість конкретних суб’єктів безпосередньої експлуатації лісів з метою задоволення потреб у лісових ресурсах, добування їх корисних властивостей.
У лісах здійснюються такі види користувань:
- за підставами виникнення —
загальне та спеціальне використання лісових ресурсів;
- за правовою формою реалізації
— первинне використання лісів;
- за цільовим призначенням лісу —
використання лісів для потреб лісового господарства; використання лісів для потреб мисливського господарства; використання лісів у науково-дослідних цілях, санітарно-гігієнічних, рекреаційних, оздоровчих, спортивних та інших цілях;
- за строками використання
— постійне та тимчасове.
Право загального лісокористування
здійснюють громадяни, які мають право вільно перебувати в лісах, безоплатно збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби, інші плоди, крім випадків, передбачених законодавчими актами.
1. Право лісокористування
При здійсненні права загального використання лісових ресурсів громадяни зобов’язані виконувати вимоги пожежної безпеки у лісах, користуватися зазначеними лісовими ресурсами у строки, встановлені державними лісогосподарськими органами і способами, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів.
Спеціальне використання лісових ресурсів
здійснюється в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього в користування у порядку, визначеному земельним законодавством.
В основу класифікації видів спеціального використання лісів покладено роль лісів, які використовуються як природний ресурс. Вона, зокрема, полягає у значенні лісу як джерела деревини, живиці, інших лісових ресурсів, а також у специфічних якостях лісу: лікувально-оздоровчих, рекреаційних, естетичних. Виходячи з цього, види спеціального права лісокористування за цільовим призначенням можна поділити на:
- використання деревних ресурсів лісу — заготівля деревини, заготівля живиці, заготівля другорядних лісових матеріалів (пнів, луба, кори і т.д.);
- побічні лісові користування — сінокосіння, випасання худоби, розміщення вуликів та пасік, заготівля деревних соків, заготівля і збір дикорослих плодів, горіхів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини;
- використання лісів для відтворення ресурсів тваринного походження користування лісом для потреб мисливського господарства;
- користування лісом у науково-дослідних цілях; користування лісом у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях.
Особливим видом права лісокористування є ведення лісового господарства.
За правовою формою реалізації
правом лісокористування може бути наділене лише первинне лісокористування.
Таким правом наділені спеціалізовані лісогосподарські підприємства, установи, організації, у яких створено спеціалізовані підрозділи. Таких суб’єктів законодавство визначає як постійних лісокористувачів
. Праву лісокористування цих суб’єктів передує право постійного користування земельними ділянками лісового фонду, яке посвідчується державним актом на право постійного користування землею. Своє право лісокористування вони зобов’язані оформляти на загальних підставах. Окремі земельні ділянки лісового фонду площею до 5 гектарів, якщо вони входять до складу угідь фермерського господарства, надаються громадянам із спеціальною підготовкою.
Постійні лісокористувачі не вправі передавати ділянки лісу у вторинне користування. Надання в установленому порядку ділянок для сінокосу чи випасу худоби, службових земельних наділів не можна розглядати як надання права вторинного лісокористування, оскільки мова у цьому випадку має йтися про вторинне право землекористування, про реалізацію підприємством-землекористувачем (лісокористувачем) своєї правомочності внутрішньогосподарського управління землею.
Відповідно до законодавства лісокористувачі, яким земельні ділянки лісового фонду для відповідних цілей можуть надаватися в тимчасове користування (короткострокове — до трьох років, довгострокове — від трьох до 25 років), за погодженням із постійними лісокористувачами, визначаються як тимчасові.
Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором, у тому числі договором оренди. Право спеціального лісокористування має строковий характер
(як правило, один рік), після його закінчення необхідне повторне оформлення.
Усі види лісових користувань (крім загальних) мають договірну форму: здійснення лісових користувань допускається лише за наявності спеціального дозволу
— лісорубного квитка (ордера) або лісового квитка.
Такі дозволи видаються підприємствами, організаціями, установами та органами, які ведуть лісове господарство, — для використання лісових ресурсів державного значення, районними державними адміністраціями — для використання лісових ресурсів місцевого значення. Право побічного лісокористування оформляється договором.
Дозволи на користування лісами в науково-дослідних, рекреаційних, культурно-оздоровчих, туристичних і спортивних цілях видають місцеві ради за погодженням із постійними лісокористувачами.
За своїм змістом
право лісокористування — це сукупність повноважень лісокористувачів або сукупність їх прав та обов’язків, визначених законодавством та умовами дозволів. Вони вправі здійснювати лише ті лісові користування, які їм дозволені, й використовувати лише ті ресурси, на які видано спеціальний дозвіл.
Для характеристики права лісокористування неабияке значення має визначення таких понять, як «ліс», «лісові ресурси» та «лісовий фонд». Чинне лісове законодавство визначає ліс як сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов’язані, впливають один на одного і на навколишнє с
При цьому, як зазначено в ЛК України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення.
Лісовий фонд є поняттям значно ширшим від поняття лісу. У ЛК України (ст. 4) воно визначається таким чином: «Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства». Таким чином, поняття «лісовий фонд» включає в себе, крім лісу, ще й земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю.
Поняття «лісові ресурси» має свої особливості. Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва (ст. 7 ЛК України).
В ЛК України прямо не визначено, хто може бути суб’єктом права лісокористування. Але з аналізу лісового законодавства можна зробити висновок, що такими суб’єктами
є: державні, кооперативні та громадські спеціалізовані лісогосподарські підприємства, інші підприємства, установи, організації у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства, для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Законодавство відносить цих суб’єктів до постійних лісокористувачів.
До складу суб’єктів права лісокористування також слід віднести інші підприємства, установи, організації, об’єднання громадян, релігійні організації, громадян України, іноземних юридичних та фізичних осіб, які згідно із законом користуються лісовим фондом для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Вони належать до тимчасових лісокористувачів.
Серед названих груп суб’єктів важливе місце посідають постійні лісокористувачі. На них покладаються обов’язки по веденню лісового господарства та організації лісокористування. Вони мають також право на використання лісових ресурсів на умовах чинного законодавства.
Об’єктом права лісокористування
є частина державного лісового фонду, надана в користування з визначеною метою. Ним може бути як ліс, так і земельна ділянка, не вкрита лісовою рослинністю, але надана для потреб лісового господарства. Конкретизуючими ознаками такого об’єкта є його розмір, межі та місцерозташування. Відокремлена частина лісового фонду розглядається як юридично самостійний природній об’єкт.
Лісовий кодекс України поділяє землі лісового фонду на лісові і нелісові. Слід зазначити, що Земельний кодекс України дещо по-іншому визначає землі лісового фонду, поділяючи їх на такі, що вкриті лісом, і такі, що не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства (ст. 76 ЗК України). Правовий режим цих категорій земель різний. Лісові земельні ділянки використовуються для вирощування лісової продукції, захисту ґрунту від ерозії, попередження забруднення навколишнього природного середовища. Тому вони підлягають особливій охороні та захисту. До лісових відносяться земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, а також ті, що не вкриті лісовою рослинністю, але підлягають залісненню, зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами.
До нелісових земельних ділянок належать ті, що зайняті спорудами, пов’язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями; сільськогосподарськими угіддями; болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, а також визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством (ст. 5 ЛК України).
Висновок
За екологічним і господарським значенням ліси як об’єкт права лісокористування поділяються на першу та другу групи.
До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції.
Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до таких категорій захисності:
- водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об’єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);
- захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища). До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць та на смугах відводу автомобільних доріг;
- санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).
До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угруповання.
До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та не виснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.
Література
1. Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.
2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.
3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001
4. Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001
5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с
6. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.
7. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. -Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.