Міжнародна правова охорона навколишнього середовища

1
. Міжнародна правова охорона навколишнього середовища

Природа Землі не знає адміністративних меж і розвивається за єдиними законами. Тому й зусилля однієї окремо взятої країни в царині природоохоронної діяльності навряд чи увінчаються успіхом, якщо вони не будуть поєднуватися з інтернаціональни­ми заходами, спрямованими на охорону довкілля. Усвідомлення об'єктивної необхідності об'єднати правоохоронну діяльність усіх країн світу, всієї світової спільноти для вирішення глобальних екологічних проблем приходило поступово, в міру розвитку нау ково-технічного прогресу й наростання загрози екологічної кризи в масштабах усієї планети.

Потреба в міжнародному співробітництві у сфері екології обумовлена глобальністю проблеми взаємовідносин суспільства і природи. Ідея такої необхідності була усвідомлена і проголо­шена ще до першої конференції в Берні з охорони навколиш­нього природного середовища (1913 p.). Згодом вона одержала закріплення й розвиток у міжнародних правових документах.

Поступово сформувався, а за сучасних умов одержав досить широкого розвитку один із головних напрямків міжнародного співробітництва у сфері екології — міжнародноправова охорона навколишнього середовища. Важливими передумовами міжна-родногоправового регулювання охорони оточуючого людину при­родного середовища є обмеженість простору й ресурсів біосфери, заінтересованість країн і народів у справедливому розподілі при­родних ресурсів, у забезпеченні прав громадян на сприятливе для життєдіяльності довкілля.

Об'єктом міжнародного співробітництва у сфері екології є не навколишнє природне середовище, що знаходиться під націо­нальною юрисдикцією, а міжнародно-правовий природний прос­тір, що оточує природне середовище Землі в цілому, глобальна екологічна рівновага.

Міжнародна правова охорона навколишнього природного середовища ґрунтується на певних принципах, вироблених спіль­ними зусиллями держав, міжнародних організацій і конферен­цій. Вони сформульовані в окремих рішеннях міжнародних ор­ганізацій, документах конференцій, а також обов'язково викла­дені в національному законодавстві. В узагальненому вигляді до цих принципів належать пріоритетність екологічних прав людини, суверенні права держави на природні ресурси в межах її території, вільний обмін міжнародною екологічною інформа­цією; взаємодопомога держав при надзвичайних обставинах (еко­логічних катастрофах тощо), неприпустимість екологічного бла­гополуччя однієї держави внаслідок заподіяння екологічної шкоди іншій та ін.

Серед об'єктів міжнародно-правової охорони навколишньо­го природного середовища, під якими розуміють природні об'єк­ти, з приводу яких у держав і міжнародних організацій форму­ються й розвиваються екологічні відносини, вирізняють дві ка­тегорії: ті, що належать до юрисдикції держави, й ті, які до неї не належать.

До першої категорії відносять Світовий океан, космос, Анта­рктиду, мігруючі види тварин та деякі інші. Особливість даних об'єктів полягає в тому, що їх правовий режим визначається нормами міжнародного екологічного права. Друга категорія -

міжнародно-правові об'єкти природи, включені до числа сві­тового природного існування (міжнародні водні об'єкти, занесе­ні до Міжнародної червоної книги, що знаходяться під загрозою зникнення, рідкісні види фауни, флори та деякі інші).

Однією з правових форм міжнародного співробітництва Укра­їни у сфері екології є міжнародні договори. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обо­в'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Більше того, якщо між­народним договором України, укладеним у формі закону, вста­новлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

На сучасному етапі міжнародне співробітництво в галузі охо­рони довкілля здійснюється на трьох рівнях - світовому (або глобальному), європейському і регіональному.

Важливою віхою міжнародної співпраці в зазначеній сфері на світовому рівні стала Стокгольмська конференція, ООН з на­вколишнього природного середовища (1972 p.). Вона не тільки прийняла важливі документи (Декларацію, що містить 27 прин­ципів екологічно коректної поведінки держав, і Програму дій), ай послужила джерелом формування міжнародного екологічно­го права.

На регіональному рівні міжнародне співробітництво розви­вається з урахуванням особливостей географічних і природних регіонів, у межах яких створені й функціонують єдині екологіч­ні системи.Формами такого співробітництва є міжнародні еко­логічні програми за участю України - «Чорне море», «Карпати» та ін.

Самостійною формою міжнародної співпраці у сфері еколо­гії є міжнародні договори екологічного змісту. Серед них виріз­няються договори комплексного й поресурсового змісту. До пер­ших належать ті, що мають глобальний характер, другі спрямо­вані на охорону окремих об'єктів природи.

Специфічною і досить поширеною формою міжнародного співробітництва виступають численні міжнародні конференції з проблем охорони навколишнього природного середовища, що позитивно впливають на міжнародну політичну атмосферу та напрямки подальшого розвитку такої співпраці. Найбільш зна­чимою є Конференція ООН з навколишнього середовища й роз­витку, що відбулася в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро, у якій взяли участь 179 держав. Конференція прийняла Декларацію Ріо та «Порядок денний на XXIсторіччя». На ній також були подані відкриті для підписання Конвенції «Про зміни клімату» та «Про біологічне різноманіття».

Міжнародно-правовими угодами регламентуються екологіч­ні проблеми, які мають планетарний характер і які не можуть ефективно регулюватися тільки законодавством однієї або де­кількох країн. Водночас необхідно зазначити, що існують і такі екологічні проблеми, які мають регіональний характер. Для їх вирішення укладаються міжнародно-правові угоди між держа­вами відповідного регіону. Наприклад, 21 квітня 1992 р. на Кон ференції причорноморських країн, що відбулася в м. Бухаресті (Румунія) була підписана Конвенція про захист Чорного моря від забруднення.

Україна, як член Ради Європи - однієї з впливових органі­зацій, у діяльності яких питання охорони довкілля посідають доволі важливе місце, - підписала й ратифікувала 29 міжна­родних конвенцій, що стосуються екології, стала учасником 44 двосторонніх міжнародних угод і договорів у зазначеній сфері.

2. Міжнародні природоохоронні організації

Важливе значення в галузі охорони навколишнього природного середовища мають спеціалізовані автономні установи Організа­ції Об'єднаних Націй (ООН) та неурядові світові громадські ор­ганізації, їх характерною особливістю є універсальність, тобто участь в них більшості країн світу, які являють собою різні еко­номічні й соціально-політичні системи.

Завдання охорони здоров'я народів світу, яке ставить перед собою Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), про що зазначено в її Статуті, логічно передбачає вжиття заходів щодо оздоровлення і підтримання належної якості оточуючого люди­ну середовища.

Міжурядова морська консультативна організація (ІМКО) має на меті сприяння міжурядовому співробітництву в усіх тех­нічних областях, пов'язаних з міжнародним торговельним суд­ноплавством. Однією з функцій діяльності цієї організації є роз­робка високих стандартів екологічної безпеки судноплавства. До компетенції ІМКО належить боротьба з забрудненням Світо­вого океану нафтою. З цією метою був створений Комітет з без­пеки на морі. Характерним є заснування, Юридичного комітету.

В структурі органів Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО) знайшли відображення спеціальні функції в галузі охо­рони навколишнього середовища. До складу Виконавчого комі­тету ВМО входять групи експертів з питань забруднення навко­лишнього середовища, з кліматичних змін, з питань зміни пого­ди. Є спеціальний підрозділ, який займається питаннями забруд­нення атмосфери і атмосферною хімією. До компетенції Комісії з гідрології належать питання моніторингу навколишнього се­редовища.

У 1979 р. на Восьмому конгресі ВМО була затверджена Все­світня кліматична програма (ВКП), завдання якої - вивчення та поширення даних про клімат і вплив на нього людської діяль­ності, розробка методів спостереження за його змінами.

У рамках ЮНЕСКО розроблений і успішно здійснюється ціла низка важливих наукових природоохоронних програм: «Люди­на і біосфера», «Міжнародна гідрологічна програма», «Програма вивчення Світового океану», ЮНЕП, МБП.

ЮНЕП (UNEP) - міжурядова програма, започаткована в 1972 р. і присвячена найбільш гострим екологічним пробле­мам сучасності.

Міжнародна екологічна програма (МБП) - неурядова бага­торічна науково-дослідна програма з вивчення біопродуктивно-сті природних і створених людиною угруповань організмів у ма­сштабах планети.

«Людина і біосфера» (МАБ) - довгострокова міждисциплі­нарна програма наукових досліджень, метою якої є докладне ви­вчення структури і функціонування біосфери та її екологічних регіонів, систематичне спостереження за змінами біосфери в ре­зультаті впливу людини, прогнозування цих змін. Програма діє з 1970 р. під егідою ЮНЕСКО.

Згідно зі Статутом Продовольчої і сільськогосподарської ор­ганізації (ФАО), до її завдань входить поліпшення харчування і підняття життєвого рівня народів засобами підвищення продук­тивності сільського господарства. ФАО активно сприяє міжна­родним і національним заходам у сфері збереження природнихресурсів. Вони стосуються охорони і раціонального використан­ня ґрунтів, лісів, водойм, тварин. При ФАО створений Комітет з рибальства в Центрально-Східній Атлантиці, Комісія з рибальс­тва в Центрально-Західній Атлантиці, Постійна Комісія Конфе­ренції з використання і охорони морських ресурсів південної частини Тихого океану. Діє Відділ рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища та Служба з відтворення рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища. У 1974 р. був створений спеціальний Відділ координації програм у галузі охорони навколишнього середовища.

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) багато уваги приділяє питанням вивчення впливу цивільної авіації на на­вколишнє середовище та можливості його запобігання.

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГATE) одним із найголовніших своїх завдань вважає сприяння запобіганню несприятливих наслідків мирного використання атомної енер­гії, забезпечуючи тим самим підтримання здоров'я і благопо­луччя людей. При МАГАТЕ діє Міжнародна лабораторія радіо­активності моря та відділ ядерної безпеки і охорони навколиш­нього середовища.

Міжнародна спілка охорони природи і природних ресурсів (МСОП) - неурядова міжнародна організація, яка проводить до­слідження і пропаганду охорони природи та раціонального ви­користання природних ресурсів. Створена в 1948 р. за ініціати­вою ЮНЕСКО, МСОП видає міжнародні Червоні книги. МСОП прийнято документ «Всесвітня стратегія охорони природи», спря­мований на управління процесами використання людиною біо­сфери, екосистем і видів, які входять до її складу, з метою одер­жання стабільної користі нині та у віддаленому майбутньому.

Всесвітній фонд охорони навколишнього середовища (WWF) - міжнародна суспільна організація, яка фінансує дії, спрямовані на збереження зникаючих видів тварин і рослин та місць їх існування.

ЮНІСЕФ (UNISEF) - міжнародна організація, яка займа­ється природоохоронною освітою і пропагандою дбайливого ста­влення до природи серед жінок, дітей і юнацтва.

«Римський клуб» - неурядове науково-дослідне міжнародне об'єднання, до якого входить 100 членів (вчених, представників політичних та ділових кіл) і займається розробкою наукових прогнозів розвитку людства в його взаємовідносинах з приро­дою. Створений в 1968 р.

Грінпіс - міжнародна неурядова природоохоронна організа­ція, яка була створена в 1969 році. Першочерговою метою булаборотьба проти ядерних випробувань США на Алеутських ост­ровах. Сьогодні Грінпіс поділяє свої компанії на чотири Катего­рії: ядерні, токсичні, екологія океану, атмосфера і енергія. Має свою незалежну дослідну станцію в Антарктиці.

З метою привернення уваги світової спільноти до проблем охорони навколишнього середовища на Конференції ООН з на­вколишнього середовища (Стокгольм, 5-16 червня 1972 р.) за пропозицією делегації Японії та Сенегалу 5 червня був оголо­шений Всесвітнім днем охорони навколишнього природного се­редовища.

3. Загальна характеристика,
структура
і
короткий
зміст
Закону
України «Про охорону
навколишнього
природного
середовища»

Закон України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» від 25 червня 1991 p. є основним галузевим актом екологічного законодавства. Його головне завдання полягає у встановленні принципових положень правового регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природ­них ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльнос­ті на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та ін­ших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною. Цей за­кон комплексно регулює суспільні відносини, що виникають у сфері використання, відтворення та охорони природних ресурсів та довкілля в цілому. Інтегрованим об'єктом цих відносин є природа.

Вказаний закон визначає правові, економічні й соціальні ос­нови організації охорони довкілля та складає правову основу для розвитку галузевого екологічного законодавства.

Так, у ст. 2 Закону встановлено, що відносини в галузі охорони навколишнього середовища регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосфер­ного повітря, про охорону й використання рослинного й тварин­ного світу та іншими спеціальними законодавствами.

Структурно Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» містить 72 статті, об'єднані у 16 розділів:

1. Загальні положення.

2. Екологічні права та обов'язки громадян.

3. Повноваження рад у галузі охорони навколишнього природ­ного середовища.

4. Повноваження органів управління в галузі охорони навко­лишнього природного середовища.

5. Спостереження, прогнозування, облік та інформування в га­лузі охорони навколишнього природного середовища.

6.Екологічна експертиза.

7. Стандартизація і нормування в галузі охорони навколиш­нього природного середовища.

8. Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища.

9. Регулювання використання природних ресурсів.

10.Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

11.Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки.

12.Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні.

13.Надзвичайні екологічні ситуації.

14.Вирішення спорів у галузі охорони навколишнього середовиїца.

15.Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

16.Міжнародні відносини України в галузі охорони навколишнього природного середовища.

4. Перелік найважливіших нормативно-правових актів екологічного законодавства України

1.Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 р. № 1264-ХІІ (ВВР. - 1991. - № 41.Ст. 546).

2.Земельний кодекс України (від 25.10.2001 р. - Офіційнийвісник України. - 2001. - № 46. - Ст. 2038).

3.Водний кодекс України (від 06.06.95 р. № 213/95-ВР. - ВВР.1995. - № 24. - Ст. 189).

4. Лісовий кодекс України (від 21.01.94 р. № 3852-ХІІ. - ВВР.1994. - № 17. - Ст. 99).

5.Кодекс України про надра (від 27.07.94 р. № 132/94-ВР. -ВВР. - 1994. - № 36. - Ст. 340).

6.Закон України «Про природно-заповідний фонд» від 16.06.92 р.

7.№ 2456-ХІІ (ВВР. - 1992. - № 34. - Ст. 502).

7.Закон України «Про тваринний світ» від 13.12.2001 р.№ 2894-ІІІ ВВР. - 2002. - № 14. - Ст. 97).

8.Закон України «Про рослинний світ» від 09.04.99 р. № 591-XIV(ВВР. - 1999. - № 22-23. - Ст. 198).

9.Закон України «Про екологічну експертизу» від 09.02.95 р.№ 45/95-ВР (ВВР. - 1995. - № 8. - Ст. 54).

10. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (від 16.06.92 р. № 2707-ХІІ (ВВР. - 1992. - № 50. - Ст. 678).

5. Міжнародні природоохоронні конвенції на угоди , ратифіковані Україною.

· Указ президії Верховної Ради УРСР «Про ратифікацію Конвен­ції про охо

рону всесвітньої і природної спадщини» , 4.10.1988р., № 6673-ХІ.

· Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (Париж, 1972).

· Постанова Верховної Ради УРСР «Про ратифікацію Конвен­ції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин», 25.04.1991 p., № 1000-ХІІ.

· Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речо­вин (Відень, 1988).

· Постанова Верховної Ради України «Про ратифікацію Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, та Протоколу про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі», 17.12.1993 р., № 3735-ХІІ.

· Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямовани­ми проти безпеки морського судноплавства (Рим, 1988).

· Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі. :

· Постанова Верховної Ради України «Про ратифікацію Кон­венції про захист Чорного моря від забруднення», 4.02.1994 р., №3939-ХІІ.

· Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (Буха-, рест, 1992).

· Закон України «Про ратифікацію Конвенції про охорону біо­логічного різноманіття» 29.11.1994 p., № 257/94-ВР.

· Конвенція про охорону біологічного різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992).

· Закон України «Про ратифікацію Угоди між Україною і Спо­лученими Штатами Америки про співробітництво в дослі­дженні і використанні космічного простору в мирних цілях», 5.05.1996 p., № 165/96-ВР.

· Угода між Україною і Сполученими Штатами Америки про співробітництво в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях (Вашингтон, 1994).

· Закон України «Про ратифікацію Угоди між Урядом Укра­їни та Урядом Швейцарської Конфедерації про фінансову допомогу для проекту реабілітації гідроенергетики та систем­ного контролю», 3.07.1996 p., № 266/96-ВР.

· Угода між Урядом України та Урядом Швейцарської Кон­федерації про фінансову допомогу для проекту реабілітації гідроенергетики та системного контролю (Київ, 1996).

· Закон України «Про ратифікацію Рамкової конвенції ООН про зміну клімату», 29.10.1996 p., № 435/96-ВР. Рамкова Конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату (Ріо-де-Жанейро, 1992).

· Закон України «Про ратифікацію Поправок до Монреальсь-кого протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар», 22.11.1996 p., № 545/96-ВР.

· Поправка до Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар (Нью-Йорк, 6.12.1990).

· Закон України «Про ратифікацію Угоди про створення між­державного резерву біопрепаратів та інших засобів захисту тварин у державах - учасницях Співдружності Незалежних Держав», 4.04.1997 p., № 193/97-ВР.

· Угода про створення міждержавного резерву біопрепаратів та інших засобів захисту тварин у державах - учасницях Співдружності Незалежних Держав (Москва, 1996).

· Закон України «Про ратифікацію Конвенції про маркуван­ня пластичних вибухових речовин з метою їх виявлення», 3.12.1997 p., № 687/97-ВР.

· Конвенція про маркування пластичних вибухових речовин з метою їх виявлення (Монреаль, 1991).

· Закон України «Про ратифікацію Конвенції про ядерну без­пеку», 17.12.1997 p., № 736/97-ВР.

· Конвенція про ядерну безпеку (Відень, 1994).

· Закон України «Про ратифікацію Угоди між Україною та Міжнародним агентством з атомної енергії про застосування гарантій у зв'язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї», 17.12.1997 p., № 737/97-ВР.

· Угода між Україною та Міжнародним агентством з атомної енергії про застосування гарантій у зв'язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (Відень, 1995).

· Закон України «Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі вивчення, розвідки і використання мінерально-сировинних ресурсів», 16.01.1998 p.; № 38/98-ВР.

· Угода про співробітництво в галузі вивчення, розвідки і використання мінерально-сировинних ресурсів (Москва, 1997).

· Закон України «Про ратифікацію Рамкової Угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду «Укриття» в Україні», 4.02.1998 p., № 80/98-ВР.

· Рамкова Угода між Україною та Європейським банком ре­конструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильсь­кого фонду «Укриття» в Україні (Київ, 1997).

· Закон України «Про ратифікацію Договору до Енергетичної Хартії та Протоколу до Енергетичної Хартії з питань енер­гетичної ефективності і суміжних екологічних аспектів», 6.02.1998 p., № 89/98-ВР.

· Договір до Енергетичної Хартії (Лісабон / Португалія), 1994).

· Закон України «Про ратифікацію Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення», 16.10.1998 p., № 187-XIV.

· Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення (Париж, 1993).

· Закон України «Про ратифікацію Угоди між Урядом Укра­їни і Урядом Королівства Данія щодо допомоги в енергетич­ній програмі, яка враховує аспекти захисту довкілля», 5.03.1998 p., № 195/98-ВР.

· Угода між Урядом України і Урядом Королівства Данія щодо допомоги в енергетичній програмі, яка враховує аспекти за­хисту довкілля (Копенгаген, 1997).

· Закон України «Про ратифікацію Угоди про грант Всесвіт­нього екологічного траст-фонду (Проект вилучення речо­вин, що руйнують озоновий шар) між Україною та Міжна­родним банком реконструкції та розвитку, що виступає як впроваджувальна установа зазначеного фонду», 4.03.1999 p., № 473-XIV

6. Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного серидовища

Закон України «Про охорону навколишнього природногосередовища від 25 червня 1991 р.(в редакції від 28.11.2002 р.)

Розділ XV. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища

Стаття 68.
Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища

Порушення законодавства України про охорону навколиш­нього середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, цивільну і кри­мінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:

а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навко­лишнє природне середовище;

б) порушенні норм екологічної безпеки;

в) порушенні вимог законодавства України при проведенніекологічноїекспертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку;

г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

д) фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

е)порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

ж)перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;

з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

й) порушенні строків внесення зборів за використання при­родних ресурсів та забруднення навколишнього природного се­редовища;

і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації еколо­гічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навко­лишнє природне середовище;

ї) невиконання розпоряджень органів, які здійснюють дер­жавний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам;

й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транс­портуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоак­тивних речовин та відходів (Пункт «й» статті 68 зі змінами, вне­сеними згідно із Законом № 1288-XIV(1288-14) від 14.12.99);

к) невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особ­ливій охороні, видів тварин і рослин,-занесених до Червоної кни­ги України;

л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інфор­мації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фаль­сифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захво­рюваності населення (Пункт «л» частини другої статті 68 зі змі­нами, внесеними згідно із Законом № 560/97-ВР від 19.11.97);

м) приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середо­вища, посяганні на їх життя і здоров'я.

Законодавством України може бути встановлено відповідаль­ність і за інші порушення законодавства про охорону навколи­шнього природного середовища, в порядку та розмірах, встанов­лених законодавством України.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення за­конодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенса­ції шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природно­го середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Незаконно добуті в природі ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення - конфіскації. Одержані від їх реалізації доходи спрямовуються в республіканський Автономної Республіки Крим і місцеві фонди охорони навколишнього природного середови­ща (Частина шоста статті 68 зі змінами, внесеними згідно із За­коном № 186/98-ВР від 05.03.98).

Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та використан­ня природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки за по­данням державних органів охорони навколишнього природного середовища згідно з рішенням їх управлінських органів позбав­ляються премій за основними результатами господарської ді­яльності повністю або частково (Частина сьома статті 68 зі змі­нами, внесеними згідно із Законом № 81/96-ВР від 06.03.96.)

Порядок позбавлення премій визначається законодавством України (Стаття 68 зі змінами, внесеними згідно із Законом, № 186/98-ВР від 05.03.98).

Стаття 69. Особливості застосування цивільної відпові­дальності

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає ком­пенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруд­нення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкоду­вання неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлен­ня здоров'я, якості навколишнього природного середовища, від­творення природних ресурсів до стану, придатного для викорис­тання за цільовим призначенням.

Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної не­безпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла вна­слідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

Шкода, заподіяна довкіллю у зв'язку з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягає відшкодуванню відповідно до вимог статті 29 Закону України «Про угоди про розподіл проду­кції» (1039-14). (Статтю 69 доповнено частиною згідно із Законом № 1807-ІП (1807-14) від 08.06.2000.) (Стаття 69 зі змінами, вне­сеними згідно із Законом № 186/98-ВР від 05.03.98.)

Стаття 70. Адміністративна та кримінальна відповіда­льність за екологічні правопорушення і злочини

Визначення складу екологічних правопорушень і злочинів, порядок притягнення винних до адміністративної та криміна­льної відповідальності за їх вчинення встановлюються Кодек­сом України про адміністративні правопорушення та Криміналь­ним кодексом України (2001-05, 2002-05).

Кодекс України про адміністративні правопорушення
(станом на08.12.2002р.)

Глава 7.
Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури

Стаття 52. Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель.

Стаття 53-1. Самовільне зайняття земельної ділянки.

Стаття 53-2. Приховування або перекручення даних земель­ного кадастру.

Стаття 54. Несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням.

Стаття 55. Самовільне відхилення від проектів внутрігос­подарського землеустрою.

Стаття 56. Знищення межових знаків.

Стаття 57. Порушення вимог щодо охорони надр.

Стаття 58. Порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр.

Стаття 59. Порушення правил охорони водних ресурсів.

Стаття 59-1. Порушення вимог щодо охорони територіаль­них і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення.

Стаття 60. Порушення правил водокористування.

Стаття 61. Пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації.

Стаття 62. Невиконання обов'язків по реєстрації в судно­вих документах операцій з шкідливими речовинами і сумішами.

Стаття 63. Незаконне використання земель державного лісового фонду.

Стаття 64. Порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці.

Стаття 65. Незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняку.

Стаття 65-1. Знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень.

Стаття 66. Знищення або пошкодження підросту в лісах. Стаття 67. Здійснення лісових користувань не у відповід­ності з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квит­ку (ордері) або лісовому квитку.

Стаття 68. Порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини.

Стаття 69. Пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду.

Стаття 70. Самовільне сінокосіння і насіння худоби, само­вільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід.

Стаття 71. Введення в експлуатацію виробничих об'єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси.

Стаття 72. Пошкодження лісу стічними водами, хімічни­ми речовинами, нафтою і нафтопродуктами, шкідливими вики­дами, відходами і покидьками.

Стаття 73. Засмічення лісів відходами.

Стаття 74. Знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду.

Стаття 75. Знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах.

Стаття 76. Знищення корисної для лісу фауни.

Стаття 77. Порушення вимог пожежної безпеки в лісах.

Стаття 77-1. Самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків.

Стаття 78. Порушення порядку здійснення викиду забруд­нюючих речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів.

Стаття 78-1. Порушення порядку здійснення діяльності, спря­мованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ.

Стаття 79. Недодержання вимог щодо охорони атмосфер­ного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підпри­ємств і споруд.

Стаття 79-1. Недодержання екологічних вимог під час про­ектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийнят­тя в експлуатацію об'єктів або споруд.

Стаття 80. Випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруд­нюючих речовин у відпрацьованих газах.

Стаття 81. Експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруд­нюючих речовин у відпрацьованих газах.

Стаття 82. Порушення правил складування, зберігання, роз­міщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використан­ня відходів.