АГРАРНА ФІТОМЕЛІОРАТИВНА ЗОНА УРБАНІЗОВАНИХ РАЙОНІВ
Фітомеліоративну роль в умовах великих міст і міських агломерацій відіграють не лише зелені насадження, але й усі сільськогосподарські землі, які в період вегетації продукують кисень, зволожують повітря та беруть участь у його очистці.
Термін "город" походить від слова "городити", "огороджувати". Стародавнє місто — огороджена укріплена місцевість. Спочатку люди огороджувалися від хижих звірів, потім — від ворогів. За огорожею люди одержували захист і часто за нею так і залишались жити. Колишнє сільське поселення перетворювалось у місто.
Зрозуміло, що міські мешканці були змушені мати для свого користування землю, яка б давала їм продукти харчування — городину, зерно, фрукти, виноград. Значні території відводилися під випаси.
Міста розростаються в бік передмість, витісняючи природний простір. Упродовж тривалого історичного періоду довкола щільного міського центру формують концентричні урбанізовані смуги, які мають різну густоту забудови. Якщо площа середньовічного міста становила сотні гектарів, а інколи і менше (Львів за мурами займав усього 50 га), то сучасне місто охоплює величезні території, які сягають сотен квадратних кілометрів. Колишні сільськогосподарські землі міських передмість забудовані, а те, що вдалося зберегти, перетворено в міські сади і сквери, а в кращих випадках — у парки, які утверджувалися як необхідні елементи міського середовища.
Аграрні землі в міських агломераціях займають поруч з урбанізованим рівноправне становище і в цьому полягає особливість сучасного міста незалежно від того, чи це є агломерація, чи конурбанізація, чи мегаполіс. Як і а стародавні часи, передмістя міст, що входять в урбанізовані райони, мусять годувати своїх мешканців.
Б.С. Черкес (1992) виділяє такі функції, властиві складовим аграрного елемента міст:
Складові аграрного
елемента міста основні супутні
Крупні аграрні угіддя Виробнича Екологічна
Садово-городні ділянки Виробнича Рекреаційна
Дачні райони Рекреаційна Виробнича
Садибна забудова Екологічна Рекреаційно-виробнича
Формується новий етап агроландшафту — агропарк
. Його основу становлять сільськогосподарські угіддя, а систему зв'язку утворюють лісопосадки, водні артерії, шляхи, пішохідні і велосипедні доріжки. Крім них до структури агропарку можуть входити окремі сільські поселення, дачні селища, ферми та інші виробничі споруди.
В одних випадках агропарки можуть входити в межі міської забудови, в інших — примикати до неї або глибоко заходити в окрему сільськогосподарську місцевість, створюючи сільсько-міські архітектурно-організаційні зв'язки. Така завершеність агроландшафту урбанізова-их районів сприятиме розвитку "зеленого" або "сільського туризму".
Посеред полів часто утворюються ділянки незручної для обробітку форми (трикутні, дугоподібні), які слід заліснювати. По-перше, це дасть можливість відновити хоч певною мірою
Планомірне озеленення сільських садиб, особливо тих, які знаходяться на висілках, забезпечує:
захист будівель і прилеглих господарських територій;
гармонійне злиття будівель з ландшафтом;
притінок для людей і худоби, збереження врожаю і техніки;
формування меж ближньої зони довкола житлової забудови з допомогою просторовотвірних елементів.
Ступінь, вид і спосіб озеленення сільських садиб включає створення таких умов, в яких дерева і чагарники доповнювали б зовнішній вигляд будівель, а створений простір був мальовничим, зручним для праці і відпочинку мешканців.
САНІТАРНО-ЗАХИСНА ЗОНА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
Фітомеліоранти в зоні викидів промислових забруднювачів відіграють роль біофільтрів. Виходячи з цього, виділяють три етапи, які переживає біофільтр рослини:
1. внутріклітинної утилізації токсикантів;
2. біохімічної детоксикації;
3. некроз генерації, тобто розпад тканини.
Першому і другому етапу відповідає послаблююча фаза кризової ситуації біофільтра, на третьому розпочинається летальна фаза, яка закінчується загибеллю рослин.
Найсильнішому впливу техногенного забруднення піддаються деревостани. Від здатності деревостану протистояти дії забруднювачів повітря, а також від того, як швидко насадження зможуть відновлюватися і після їх негативного впливу, буде залежати стабільність усього насадження. Погіршення стану деревостану є ознакою порушення цієї стабільності.
Санітарне зонування територій промислових підприємств
Розглянемо досвід формування санітарно-захисних зон на підприємствах металургійної промисловості України, де найпоширенішим фітотоксикантом є сірчистий газ, який визначає характер пошкодження рослин. Залежно від особливостей забруднення сірчистим газом і характеру пошкоджень рослин на металургійних заводах і сусідніх з ними територіях виділяють три зони:
1. Зона умовно високих разових концентрацій.
Формується внаслідок неорганізованих і вентиляційних викидів, що утворюються на невеликій висоті. Межі зони визначають залежно від місця розташування джерел забруднення, їх кількості і потужності. Оскільки на металургійних заводах вони розкидані на всій території, то забруднення зони мало залежить від напрямку вітру і є умовно постійним. В основному ця зона знаходиться поблизу мартенівських і доменних цехів, фабрик, коксових батарей, гридарень та інших виробничих підрозділів. В окремих випадках у зв'язку із особливостями розташування цехів зона може вийти за межі промплощадки на прилеглу територію санітарно-захисних розривів чи сусідніх житлових районів.
До цієї зони включають території із концентрацією сірчистого газу у повітрі вище 3 мг/м3
. Там спостерігається сильне забруднення приземного повітря суміжними іншими хімічними речовинами, характерними для металургійних підприємств.
Упродовж вегетації спостерігається багаторазове пошкодження листя рослин.
2. Зона періодичних високих концентрацій газів.
Забруднення території відбувається внаслідок приземлення димового факела технологічних газів і дифузного поширення повітря з першої зони. Залежить від напрямку вітру і стосовно конкретних ділянок є періодичним.
Для цієї зони притаманними є максимально-разові концентрації сірчистого газу до 3 мг/м3
, середньодобові — до 1 мг/м3
, але в окремих випадках вони можуть бути дещо вищими. Оскільки характер забруднення є періодичним (відповідно до напрямку вітру), то часто пошкодження рослин виключаються. Пригнічення рослин з підвітряного боку є досить відчутним, що пов'язано із збільшенням частоти впливу токсичних речовин високої концентрації, які приносять повітряні потоки з димовим факелом.
Основний тип пошкоджень деревно-чагарникових порід — хронічні.
3. Зона періодичних відносно низьких концентрацій.
Забруднення зони зумовлюється пересуванням повітряних мас із неї разом з фоновим забрудненням району. Концентрація сірчистого газу не перевищує граничнодопустиму більше ніж на 100%.
Хронічні пошкодження рослин у цій зоні мають менш виражений характер, ніж у другій зоні, і спостерігаються переважно в період несприятливих погодних умов.
Функціональне призначення, розміщення і структура фітомеліоративних насаджень
На планування і озеленення санітарно-захисних смуг підприємств, які сильно забруднюють навколишнє середовище, впливають не лише ширина зони, місцезнаходження джерел забруднення, але й характер шкідливих впливів. Шкідливі речовини — гази, аерозолі, а також неприємні запахи — поширюються в атмосферу із швидкістю, яка залежить від їх хімічного складу та питомої ваги.
Викинуті в атмосферу гази та емульсії поділяють на: легкі
, тобто такі, які піднімаються у верхні шари атмосфери, але при інверсії можуть повертатись і досягати поверхні землі; середні,
які у вигляді пилу або піднімаються у верхні шари атмосфери, або ж опускаються на землю; важкі
— у вигляді туману або пилу випадають на землю поблизу місця виходу їх в атмосферу і гнані вітром пересуваються низько над нею. Отже, для кожного із цих трьох варіантів поширення забруднювачів атмосферного повітря підбирають функціональні типи озеленення.
В умовах викидів легких газів або невеликої кількості (що не перевищує встановлені норми) інших шкідливих речовин санітарно-захисні зони підприємств створюють у вигляді лугопарків.
Лише в окремих випадках, наприклад, внаслідок інверсій повітря над землею, що може призвести до забруднення, перед житловою забудовою створюють високу густу захисну смугу, вписуючи її в загальний композиційний ансамбль санітарно-захисної зони (рис. 9.3, а).
Коли ж підприємства викидають гази середньої маси та аерозолі у вигляді диму, створюють насадження, які сприяють швидкому розсіюванню цих шкідливих речовин. У таких випадках рекомендують створювати насадження не суцільними зеленими масивами, а у вигляді системи захисних смуг
, що збільшують турбулентність повітря та сприяють кращому розсіюванню газів, димів і запахів (рис. 9.3, б).
В умовах викидів підприємствами важких газів, аерозолів у вигляді туману або пилу, які спадають радіальними потоками додолу, створюють насадження, які осаджують шкідливі речовини своїми кронами і перешкоджають їх подальшому перенесенню. Рекомендують при цьому організовувати систему захисних смуг, які добре затримують краплеві і пилові аерозолі
(рис. 9.3, в, г).
Зелені насадження в санітарно-захисних зонах промислових підприємств виконують подвійну роль: захищають атмосферний басейн над собою та прилеглими підвітряними територіями, а також свої власні об'єкти, громадські приміщення, інститути, лабораторії, їдальні, майданчики короткотривалого відпочинку від шкідливих забруднювачів.
Захисні насадження, які створюють поблизу цих об'єктів, називають ізолюючими. їх створюють з метою екранування, скорочення надходжень шкідливих викидів на територію, яку вони захищають. Ці насадження, розташовані на межі підприємства і санітарно-захисної зони або її окремих ділянок, мають вигляд щільних смуг, перпендикулярних до напрямку поширення викидів.
Створюють їх з декількох рядів деревних порід, найстійкІших для даних умов, та двох-чотирьох рядів чагарників на обох узліссях (рис. 9.4). Узлісся, обернені до джерел викидів, мають бути дуже щільними, без просвітів у нижньому, середньому і верхньому ярусах. Можливе введення порід другого ярусу насаджень.
Обернене всередину території, яка потребує захисту, узлісся, особливо за умов великої ширини смуги, повинно мати ажурну конструкцію з просвітами в ярусах крон і стовбурців. Така структура забезпечує краще внутрішнє провітрювання насаджень, а отже, краще осадження викидів. Найефективнішою вважають смугу завширшки 40-100 м. Захисні ізоляційні насадження висаджують також уздовж доріг і проїздів.
Насадження санітарно-захисних смуг, які створюють для кращого розсіювання і виносу викидів за межі їх території, називають фільтруючими. Розміщення дерев і чагарників у такому насадженні вільне, конструкція смуги ажурна, без підліску і щільних узлісь (рис. 9.5). Для збільшення площі листової поверхні рекомендують висаджувати якомога більше чагарників. Фільтруючі насадження мають вигляд масивів різної конструкції, в тому числі й смуги завширшки 40-50-100 м і площею не менше 3-5 га. Ці насадження чергуються з площадками, будівлями, газонами та водоймами. З боку сильного забруднювача узлісся засаджують стійкішими до забруднень породами.
Ефективність санітарно-захисних смуг можна забезпечити створенням цілісної аеродинамічної системи зелених насаджень, що складаються із зелених захисних смуг і відкритих ділянок між ними, які називають аеродинамічними коридорами.
Фітомеліоративна ефективність усієї системи озеленення полягає в успішному затриманні та розсіюванні виробничих викидів у верхніх шарах атмосфери, залишаючись водночас життєдіяльною.
Вітрозахисного ефекту захисних смуг можна досягти раціональним розміщенням їх стосовно напрямку панівних вітрових потоків: оптимальний кут 80-90°, але не менше 45°.
Конструкція санітарно-захисних насаджень
Залежно від аераційної дії захисних смуг, ступеня забрудненості повітря та віддаленості від джерела виробничих викидів створюють, як і у випадку із полезахисними смугами, смуги продувної, щільної та ажурної конструкцій
Смуга продувної конструкції
— це щільне у верхній і середній частинах насадження з крупними кронами і просвітами в нижній і приземній частинах. Ширина смуги продувної конструкції, яка складається із ланок дерев і чагарників, що чергуються між собою, становить 15-18 м (із закраїнами) і має 5-6 рядів; довжина ланок дорівнює ЗН головної породи, чагарників — 2,5-ЗН. Для продувних конструкцій з деревотіньовим типом культур ширина встановлюється 15-21 м (із закраїнами), з 5-7 рядами.
Смуга щільної конструкції
являє собою щільне зверху донизу насадження, у вертикальному профілі якого відсутні помітні для ока наскрізні просвіти або ж їх кількість не перевищує 5%. Ширина смуги щільної конструкції 27-39 м (із закраїнами), має 9-13 рядів.
Смуга ажурної конструкції
— насадження, що не має наскрізних дрібних просвітів, які б рівномірно розподілялися по всьому повздовжньому профілю смуги. Ширина смуги ажурної конструкції 21-24 м (із закраїнами), з 5-7 рядами.
Територію санітарно-захисної зони за умовами місцезнаходження рослин (температурний режим, ступінь забруднення повітря і ґрунту) розподіляють на три підзони:
- завширшки 250-300 м (при ширині санітарно-захисної зони 1 км), яка безпосередньо прилягає до території промислової зони з найнесприятливішими умовами;
- завширшки 400-450 м, розташована в середній частині санітарно-захисної зони;
- завширшки 300 м, розташована з боку житлової забудови і характеризується дещо кращими умовами порівняно з двома попередніми зонами.
Беручи до уваги важкі умови місцезростання дерев на території санітарно-захисної зони, висоту головної породи в середньому віці приймають 10-12 м, ширина міжсмугового простору в зв'язку з цим має становити 40-70 м, що забезпечить провітрювання простору і запобігатиме застою забрудненого повітря.
Для створення захисних смуг використовують рядовий спосіб посадки дерев і чагарників з міжряддями 3 м, що забезпечує механізований догляд за молодими посадками, створює оптимальні умови росту і розвитку рослин. Ширина закраїн має дорівнювати половині ширини міжрядь із кожного боку смуги (1,5 м). Закраїни слід систематично зорювати з метою знищення бур'янів і поліпшення умов водного режиму крайніх рядів смуги.
Віддаль між деревними саджанцями в рядах має бути не менше 2 м, а між чагарниками — не менше 1 м. Така густота посадки забезпечує швидке змикання крон дерев у рядах, а отже, найшвидше настання захисної дії смуги. Крім того, скорочується кількість ручного догляду за ґрунтом.
ШУМОЗАХИСНІ ЛІСОНАСАДЖЕННЯ
Ослабити звукову хвилю, яка латеральними потоками пересувається до приймача (житло, лікарні, школи, дитячі установи і т.д.), можна за допомогою такого бар'єру, як зелене насадження.
Ефективність впливу рослинного покриву на регулювання звуку та його силу залежить також від кліматичних факторів — напряму вітру та його швидкості, температури і вологості повітря. Трав'яна рослинність абсорбує значно менше звукової енергії, ніж ліс. По-перше, всередині лісового масиву швидкість вітру набагато менша, ніж над верхів'ями дерев. По-друге, температура повітря під наметом дуже близька до постійної. Внаслідок абсорбції звуку землею і трав'янистим покривом, з одного боку, та лабіринтами листя, гілок і стовбурів з їх численним розсіюванням звукової хвилі — з іншого, його рівень у лісах різко зменшується, а то й згасає зовсім.
Поглинання звукової хвилі захисними смугами має значно менший ефект і залежить передусім від ширини, висоти і густоти шумозахисної смуги. Наприклад, вузька смуга завширшки 5-10 м практично не впливає на зменшення шуму.
Шумозахисні смуги автомобільних шляхів і залізниць
Інтенсивність зовнішніх звуків, спричинених автомобільним і залізничним транспортом, звичайно ослабляється або зменшується перед тим, як надійти до приймача. Згасання сили звукової хвилі буває двох типів. Перший — це нормальне ослаблення
, яке залежить від дистанції: зі збільшенням відстані від джерела до приймача сила звуку падає. Другий — це сильне ослаблення
як наслідок затримання окремими перепонами або суцільними бар'єрами звукових хвиль, які прямують від лінійного джерела звуку до приймача.
Вібрація звукових хвиль, які доходять до захисних зелених смуг, абсорбується листям та гілками дерев. Відомо, що легкі, еластичні та дірчасті стіни захисних смуг є добрим матеріалом для амортизації небажаного звуку. Найефективнішими для амортизації шумового забруднення є ті рослини, які мають товсте листя па тонких гілках. Вони характеризуються високим рівнем еластичності вібрації. . Дерева і чагарники як розсіювачі звуку мають бути розташовані якомога ближче до джерела, тобто до автомагістралі чи залізниці.
Вивчення зменшення різними типами зелених насаджень загальних рівнів шуму рухомого транспорту шосейних доріг дало результати, наведені в табл. 9.4, 9.5.
Високий ефектдає посадка завширшки 20 м, зокрема п'ять рядів хвойних дерев і два ряди чагарників.
Ефективні конструкції й асортимент деревних порід:
1л — смуга листяних насаджень завширшки 10 м, 3-ядною шахматною посадкою із двоярусною живою огорожею з чагарників;
2 л — смуга листяних насаджень завширшки 15 м, 4-ядною шахматною посадкою із узліссям і підліском із чагарників;
5 х — смуга хвойних насаджень завширшки 15 м, 4-рядною шахматною посадкою та підліском з чагарників;
3 л — смуга листяних насаджень завширшки 20 м, 5-рядною шахматною посадкою із узліссям та підліском з чагарників;
6 х — смуга хвойних зелених насаджень завширшки 20 м, 5-рядною шахматною посадкою з двоярусною живою огорожею із чагарників;
4 л — смуга листяних насаджень завширшки 25 м, б-рядною шахматною посадкою дерев з двоярусною живою огорожею із чагарників.
Для 30-метрової смуги листяних насаджень пропонують 7-8-рядну посадку заввишки 7-8 м з густою щільною кроною (липа, тополя, клен) та низьким штамбом, чагарником у підліску та живою огорожею заввишки 1,5-2 м. Така смуга може знизити рівень транспортного шуму до 12 дБ.
Віддаль від тротуару магістралі до будинків має становити не менше 15-20 м озелененої території. Рекомендують мінімальні віддалі від проїзної частини до червоної лінії (табл. 9.7).
Шумозахист від точкових джерел забруднення
Якщо в умовах лінійного джерела шумового забруднення завдання полягає у правильному розміщенні, конструюванні захисної смуги, то в умовах точкового забруднення виникає необхідність ідентифікації та встановлення категорії джерела або звукової енергії. Існують характерні шуми, які генеруються в місцях перевезень, індустрії, залізничних вузлів, житлових районів чи торгових центрів:
- шуми перевезень — звуки гудків, двигунів, шин і сирен автомобілів, поїздів, літаків, кораблів, вертольотів, мотоциклів і т.п.;
- шуми відпочинку — спортивні комплекси, плавальні басейни, моторні човни, ігрові майданчики;
- шуми комерційних об'єктів — ринки, торгові майдани, ранкова доставка продуктів у магазини;
- заводські шуми;
- шуми житлових районів — голоси людей, звуки газонокосилок, вентиляторів тощо.
Контроль такого розмаїття шумів є надзвичайно складним, як і захист від нього. Встановлено, що зелені насадження, розташовані між джерелами шуму та житловими будинками, майданчиками для відпочинку, можуть значно знизити рівень шуму. Ефект зростає в міру наближення рослин до джерела шуму. За ступенем шумозахисної ефективності різні насадження можна розмістити в такому порядку: смерекові, соснові, чагарникові (листяні різних видів) та листяні деревні.
Точкові джерела, розташовані в зоні житлової забудови, зокрема спортивні, дитячі, ігрові чи господарські майданчики, характеризуються високочастотними звуками. Відомо, що щільні зелені насадження здатні знижувати рівень звуку у високочастотному діапазоні, а тому їх часто використовують у комплексі зі спеціальними стінками-екранами. Помітний ефект у шумозахисті виявляють земляні вали, які в бік до джерела шуму роблять якомога крутішими. Вали обсаджують щільними деревно-чагарниковими смугами, які крім захисної функції виконують суттєву етико-психологічну роль
Результати досліджень свідчать, що всі фасади житлових будинків піддаються шумовому впливу менше 55 дБ і 34% не піддаються впливу шумів автомагістралі.
Нормами передбачено різні відстані від спортивних майданчиків до житлових будинків при наявності і відсутності зелених насаджень.
ФІТОМЕЛІОРАЦІЯ ДЛЯ ПОТРЕБ КЛІМАТИЧНОГО КОМФОРТУ
На комфортний стан людини впливають такі елементи клімату:
температура повітря;
сонячна радіація;
рух повітря;
вологість;
опади.
Зона комфорту різна для різних людей, різних кліматичних районів, різних національних і культурних особливостей населення, Проте є спільна зона комфорту, яка влаштовує більшість людей.
Дехто вважає, що людина краще почуває себе при температурі 37"С (Макхем, США)
Здатність рослин регулювати мікроклімат ще не зовсім вивчена, але беззаперечним є вплив крон дерев на зменшення радіаційного тепла, підвищення вологи повітря піднаметового простору і т.д.
У північних районах України в зонах рекреації необхідно створювати насадження із ажурною кроною (береза, модрина, сосна, акація) і чергуванням галявин, на півдні кращим буде щільний намет із клена, платана, каштана, дуба північного і меншою кількістю галявин.
. Існуючими нормами передбачене у літні жаркі години обов'язкове обмеження інсоляції на ділянках міської території. Наприклад, на дитячих ігрових і спортивних майданчиках затінюють не менше 50% площі, відведеної під відпочинок, і не менше 75% пішохідних доріжок і тротуарів.
Ефект впливу озеленення можна підвищити за рахунок поєднання зелених масивів з водоймами.
РЕКРЕАЦІЙНА ФІТОМЕЛІОРАЦІЯ
Виходячи зі структури рекреаційних ресурсів і самої рекреаційної діяльності людей, рекреацію мешканців великих міст поділяють на внутріміську та заміську. Як в одній, так і в іншій вирізняють зони ближньої, середньої та далекої рекреації. Це зонування не стосується малих міст, де до мальовничих привабливих територій, що знаходяться за їх межами, можна потрапити за декілька хвилин і де багато мешканців мають городи і сади.
Зона ближньої внутріміської рекреації,
або "рекреації біля порогу дому", пов'язана з відпочинком поблизу житла, місця роботи або навчання (внутріквартальні сади і сквери, сади на території дошкільних та навчальних закладів), організацій і підприємств тощо. Сюди належить "інтимна" зелень балконів і терас, садів на дахах, ампельна зелень на стовпах ліхтарів і на підвіконнях, у контейнерах, вертикальне озеленення стін і пергол, звисаючі квітники. Тут найчастіше відпочивають люди похилого віку, батьки з немовлятами та діти.
Зона середньої внутріміської рекреації
розташована на відстані 10-20-хвилинної пішохідної або 10-хвилинної транспортної доступності від житла. Як правило, це районні парки або парки житлових районів, створені методами садово-паркового мистецтва, в яких можна здійснити чимало видів рекреаційної діяльності — від прогулянок до участі в різних іграх та атракціонах. Відпочивають тут усі категорії населення, але переважно молодь.
Зона далекої внутріміської рекреації
розташована від житла на відстані 20-30-хвилинної доступності: це міські парки, лісопарки та лугопарки. Центральним парком великого міста в Україні вважається парк культури та відпочинку, в якому людина може використати найповнішу гаму рекреаційного сервісу — від тихого відпочинку в зеленій частині чи на прогулянковій доріжці до галасливих атракціонів з "чортовим колесом" або ж занять у спортивному комплексі.
До зони далекої рекреації належать також зоопарки, ботанічні сади, куди приходять дорослі і діти з пізнавальною метою.
Зона ближньої заміської рекреації
знаходиться на контактній межі міста і приміської зони з її лісами, луками, водоймами чи полями. Вона є ближньою для мешканців нових мікрорайонів, створених на вільних просторах передмість. Місця відпочинку знаходяться тут в 10-15 хвилинах пішохідної доступності.
Зона середньої заміської рекреації
знаходиться в годинній-півторагодинній транспортній доступності. Крім відпочинку в лісах чи на водоймах зеленої зони міста, сюди належить і відпочинок у приміських садах і городах. У цій зоні розташовані пансіонати, санаторії, дитячі табори, де відбувається тривалий відпочинок.
Зона далекої заміської рекреації
знаходиться в дво-тригодинній транспортній доступності і розташована в національних парках, рекреаційних туристичних комплексах, куди рекреанти виїжджають на суботній та недільний відпочинок або ж на тривалий період відпустки.
Найбільше рекреаційне навантаження несуть на собі парки, величина і кількість яких визначаються на підставі розрахунків нормативної забезпечуваності і дотримання вимог транспортної доступності від місць проживання. Формування крупних планувальних районівозеленених територій "на порозі" міста веде до великої диференціації озеленених територій дри укрупненні елементів системи, Наприклад, бєларуські містобудівельники запропонували такі норми для парків і паркових комплексів (табл.).
Таблиця Рекомендовані площі парків і паркових комплексів (га) для різних типів міських поселень
| Типи міських | Паркові | Загально- | Парки | Парки |
| поселень | комплекси | міські парки | адмінрайонів | житлових |
| районів | ||||
| І А (найкрупніші міста) | 200-500 | 70-100 | 30-70 | 15-30 |
| І А (крупні міста) | 150-300 | 50-70 | 30-50 | 15-20 |
| І Б (великі міста) | — | 30-70 | __ | 10-15 |
| І В, IIА (середні міста) | — | 20-30 | — | 5-Ю |
| II А (малі міста) | — | 10-15 | — | 5 |
| IIБ, IIВ, IIIА | — | 5-15 | — | — |
| (малі міста і с.м.т.) | ||||
| III
Б, НІ В (с.м.т.) |
— | 5 | — | — |
Якщо внутріквартальні сади і сквери, а також окремі елементи озеленення — квітники, газони, вертикальні зелені стіни, сади на дахах — належать до мікроструктури міської системи озеленення, то парки є її мезоструктурою. Зелені клини, що об'єднують міську і заміську зелень, а також воднозелені діаметри утворюють макроструктуру системи озеленення. Як відомо, вся система озеленення міста має забезпечувати рекреантам усі можливі види відпочинку. Вся просторова еколого-фітоценотична рекреаційна основа міста і приміської зони побудована на державній нормативній базі, за допомогою якої формується генеральний план розвитку міста. На жаль, незнання природоохоронного законодавства мешканцями міст дає змогу часто-густо міській владі проводити антирекреаційні проекти: виділення під забудову дачних ділянок значних територій з високою атракторною цінністю.
У великих містах по-справжньому поліфункціональним є парк культури і відпочинку.:
Міські парки як основні об'єкти рекреаційної діяльності в своєму складі мають відповідні функціональні зони:
масових заходів — розташовуються поблизу головного входу, благоустрій розраховується на велику кількість відвідувачів, рух тільки алеями і доріжками;
культурно-розважальних заходів — споруди можуть бути роззосере-джені в межах зони;
фізкультурно-оздоровча — спортивні майданчики і зали об'єднуються в єдиний комплекс, велосипедні і лижні маршрути трасуються по всій території;
тихого і прогулянкового відпочинку займають більшу частину парку, характеризуються природним мальовничим ландшафтом; при дотриманні певних заходів захисту рослин допускається розміщення малих архітектурних форм, відпочинок на газонах і галявинах;
дитячого відпочинку — організується відокремлено на незначному віддаленні від входів, вимагається організація захисних насаджень;
господарська зона — відводиться ділянка на периферії з обов'язковим виїздом на прилеглі вулиці.
Важливу роль у формуванні єдиної системи рекреаційних територій відіграє контактна фітомєліоративна зона між містом і відкритим ландшафтом, яку ще називають перехідною, або буферною- 3 архітектурно-планувальної, санітарно-гігієнічної, естетичної і, головним чином, рекреаційної точки зору ця зона стикує чи зв'язує (лат.сопіусііш — стикання) між собою місто і село відкритим (незабудованим) простором. Генеральні плани розвитку міст і районне планування мають забезпечити максимальний континуум (безперервність) рослинного покриву контактної зони як основи заміської рекреаційної фітомеліорації.
У вітчизняній практиці містобудування склалося поняття зеленого поясу міста, під яким розуміють зелену територіальну смугу, яка немовби обвиває місто, щільно прилягає до нього і включає ліси, парки, сади, зони короткотривалого відпочинку тощо. Ці зони залежно від особливостей розміщення можуть бути:
роззосередженими — більш-менш рівномірним розміщенням місць відпочинку;
кутовими, розташованими на декількох відносно невеличких ділянках;
концентрованими, займати значні території при наявності курортологічного фактору (велике озеро, гірські долини, море).
Основним принципом виділення рекреаційних лісів зелених зон стало визначення радіуса залежно від категорії населених пунктів (10-30 км). Таке виділення за раніше наміченим радіусом або діаметром забудови міста, без урахування природних і економічних умов, чисельності населення, насиченості промисловими підприємствами, транспортних зв'язків та інших умов, призводять до значного відхилення в розмірах зелених зон. Виділення зелених зон за радіусом зумовлювало той факт, що великі площі лісів без гострої необхідності виділяли в багатолісних районах. Часто в межі цього радіуса потрапляли низькобонітетні насадження на заболоченій місцевості.
Позитивна роль флори та фауни:
1. Фітомеліоративна
2. Санітарні функції.
3. покращення акустичної та візуальної складової міського середовища.
4. формування позитивного біотичного середовища існування.
Негативна роль:
1. Біологічне та біохімічне забруднення.
2. санітарно-епідеміологічні проблеми.
3. погіршення акустичної та візуальної складової міського середовища.
4. Біологічні пошкодження.
Урбанізовані ландшафти:
| Клас
|
Підклас
|
Типи
|
| 1. С/г | Польовий Пасовищний Садовий Виноградників змішаний |
|
| 2. промисловий | Кар’єрний Відвальний Териконів Промисловий карст Свалки та полігони ТПВ |
|
| 3. лінійно-дорожний | Авт доріг Залізних доріг Аеродромів Нафто- та газопроводів Ліній електропередач |
|
| 4. лісовий | Лісові культури Вторинні ліси |
Згідно з лісовою типологією |
| 5. водний | Водосховища канали |
Крупні Середні малі |
| рекреаційний | Ландшафтні комплекси біля санаторіїв, пансіонатів, б/в, тур. Баз, міські парки, лісопарки, гідропарки та ін.. | |
| селітебний | Сільський міський |
Садово-парковий Малоповерховий Багатоповерховий заводський |
| Белігеративний (від лат. Belligero – вести війну) – в місцях ведення бойових дій, внаслідок чого змінюється рельєф, грунт та росл покрив | Сторожеві кургани Захисні вали Воронки та траншеї |
Категорії фітомеліорантів:
1. Спеціальні – продукційне використання, або використання певним режимом, або повністю виключається: парки, сади, сквери, захисні смуги, лісопарки, заповідники, заказники.
2. продукційні – фіто меліоративні функції використовуються без шкоди для головного – продукційного використання – виноградники, ягідники, декоративні водні об’єкти.
3. Рудеральні (від. Лат. Rudus – щебінь, будівельне сміття) – виконують фіто меліоративні функції спонтанно, повинні охоронятися як і інші фітомеліоранти, або замінюватися на більш ефективні фітоценози.
Основні функції фітомеліорантів:
Меліоративна
Інженерно-захисна
Рекреаційна
Санітарно-гігієнічна
Етико-естетична
Архітектурно-планувальна
Фітомеліорація кліматичного режиму великих міст
Місто розглядають як складну систему радіаційних поверхонь, шарів, потоків, які сформувалися над його штучними спорудами, площами і вулицями, а також зеленими насадженнями та водними просторами. Розміщення в межах комплексної зеленої зони міст озеленених і обводнених територій, представлених великими лісопарками, парками, скверами, водоймами, призводить до значних змін у співвідношенні складових теплового балансу. Різкому зменшенню турбулентного теплообміну "ґрунт-повітря" сприяють величезні затрати тепла на випаровування. На міських озеленених і обводнених територіях співвідношення теплового балансу значною мірою наближається до такого, яке спостерігається в приміській сільській зоні.
Сумарний штучний діяльний шар сучасних крупних і великих міст можна розподілити на ряд підшарів: на рівні земної поверхні (покриті асфальтом, камінням, бетоном, газоном і квітниками площі та вулиці); нарівні зелених насаджень (дерев і чагарників, парків, скверів і бульварів); на рівні дахів будівель переважаючої поверховості та висотних будівель. В кожному підшарі залежно від рівня радіації розвиваються характерні турбулентні потоки, створюються своєрідні умови забруднення і вентиляції.
Зменшенню контрасту температури міста і околиць сприяє добре розвинена мережа міських зелених насаджень. Це підтверджують багаторічні дослідження, проведені у місті Львові. Наприклад, на вулиці Підвальній, уздовж якої розташований сквер "На валах", різниця між температурою місто-передмістя становила 2,4°С, тоді як на початку неозелене-ної вулиці Личаківської — 3,1°С.
Особливо значною є різниця температур між озелененими і не озелененими територіями в самому місті.
Основною причиною виникнення мезокліматичних відмінностей окремих районів міста є характерні тільки для міста радіаційні території. Баланс випромінювання на міській поверхні, користуючись методичним підходом американського урбокліматолога Дерека О. Лі, можна записати таким чином:
Рсвв = Рпкхв – Р вкхв + Р пдхв – Р вдхв
де Рсввв
— сумарне всехвильове випромінювання; Рпкхв — короткохвильове випромінювання, що надходить; -Рвкхв — відбите короткохвильове випромінювання; Рпдхві
— довгохвильове випромінювання, що надходить; Рвдхв — відбите довгохвильове випромінювання, яке виходить з поверхні.
Знаючи структуру радіації, що надійшла, та відбитої, можна керувати термодинамічними процесами в міських агломераціях. Наприклад, якщо значення Р вкхв Р вдхв впливають на характерні риси поверхні (асфальт, бетон, цегла або газон), ми повинні так планувати забудову і замощення, щоби не акумулювати великі маси тепла і не утворювати "теплі острови".
Це можна зробити шляхом створення системи зелених насаджень, які сприяють виникненню постійних повітряних течій. У літню полуденну пору повітряні потоки прямують від насаджень, а ввечері та вночі на відкритих місцях швидше охолоджуються і прямують до більш стійкого у тепловому відношенні зеленого масиву.
Тепле міське повітря, піднімаючись угору, всмоктує повітряні маси з оточуючих заміських добре озеленених територій, нерідко утворюючи вітер. Такий вітер найчастіше він спостерігається на околиці міста в ранкові години і утримується до полудня. Подібні повітряні течії, які мають складну латерально-радіальну конфігурацію, сприяють покращенню мезоклімату.
Комфортні мікрокліматичні умови створюються в межах макроструктури комплексної зеленої зони міста шляхом будівництв скверів, алей, зелених укриттів, посадкою тінистих біогруп і солітерів.
У місті вплив зелених насаджень на прилеглу територію обмежується забудовою. Рекомендується з метою підвищення ефективності впливу зелених насаджень на мікроклімат прилеглих територій створювати в містах зелені смуги завширшки 75-100 м через кожні 400-500 м.
Аналіз територіального розподілу озеленення {всіх типів функціонального призначення) свідчить про те, що в новій забудові насаджень більшості міст відсутнє подібне чергування зелених смуг, здатних впливати на мезоклімат прилеглих територій.
Вологість повітря під кронами насаджень характеризується більш низькою амплітудою коливань, ніж на відкритій міській території: в парку вона становить 6,9% , на площі — 15,2%.
Головною причиною різкого зниження відносної вологості повітря в містах є наявність великих площ мертвих підстеляючих поверхонь (бруківки, дахів, які, акумулюючи тепло, висушують повітря). Водночас ці поверхні не здатні затримувати опади, тим більше, що вони розміщені таким чином, щоби забезпечити прискорене скидання їх у каналізацію. В центрі міста транспіраційних площ мало.
Причин спаду охолоджуючої вологості в місті декілька, але дві з них видимі і їх необхідно брати до уваги в подальшому розвитку міської забудови і екологічній оптимізації. По-перше — це мала площа вегетуючих, транспіруючих вологу зелених насаджень. По-друге — велика кінетика руху опадів, що випали, на ущільнені штучні поверхні (часто з великими ухилами) дахів, вуличних бруківок, площ і площадок. Необхідно, щоби поруч із замощеннями були перехоплюючі стік вегетуючі шорсткі поверхні газонів, квітників, деревно-чагарникових насаджень, які акумулюють вологу і віддадуть її атмосфері у вигляді прохолоди поступово, покращуючи таким чином мікроклімат сусідніх вулиць і площ.
Щоб краще зрозуміти метеорологічний феномен міста і цілеспрямовано впливати на покращення мікроклімату, необхідно знати стан поверхневого енергетичного балансу. Його можна записати таким чином:
Рсвв+АТ
= ТПч
+ ТПс
+ ТПГ
,
де Рсввв
— сумарне всехвильове випромінювання; Ат — антропогенний штучний тепловий потік; ТПЧ
— чутливий тепловий потік; ТПС
— прихований тепловий потік; ТПТ
— ґрунтовий тепловий потік, або накопичення.
Поділ енергії на енергію чутливих, прихованих і ґрунтових теплових потоків у місті є фундаментально важливим у поясненні таких явищ, як міський "теплий острів".
Повне значення енергетичного балансу міської території важко отримати через різнорідність поверхні, яка є характерною для орографії багатьох міст. Складно також взяти до уваги теплоперенос від рослинного покриву до урбанізованих шарів міста, і навпаки. Проте вже сьогодні можна підрахувати, наприклад, дефіцит транспірації. Відносний поділ енергії на чутливий і приховані теплові потоки залежить головним чином від площі, зайнятої транспіруючою рослинністю, а також від залишкової вологи, скупченої в місті після дощу.
Підвищення відносної вологості повітря в прилеглих до зелених масивів територіях пов'язане насамперед з величиною площі випаровування, тобто площі листових пластинок рослин усіх горизонтів біогеоценозу.
На відміну від водних поверхонь, які випаровують вологу в атмосферу, перебуваючи з нею в безпосередньому контакті, рослинність випаровує її шляхом механізму транспірації, який є складовою біосистеми рослинного організму. Водяні радіальні потоки перетинаються латеральними потоками перегрітого міського повітря. Зволожені і облегиіені латералі радіалізуються, внаслідок чого латерально-радіальний рух спрямовується в бік забудови і замощення.
Регулювання вітру є однією з функцій міських фітомеліоративних насаджень.
Відзначимо, що серед міст Заходу України тільки макроструктура комплексної зеленої зони м. Львова сформована таким чином, щоби впливати на просування панівних вітрів, В інших містах вона не склалась і не передбачена генеральними планами розвитку міст.
Регулювати рух повітряних потоків можна засобами мезо- і мікро- структури зелених насаджень. Парки й інші великі масиви різного функціонального призначення (ботанічні сади, кладовища, захисні смуги), які належать до мезоструктури міського озеленення, стримують повітряні потоки. На прилеглих до цих масивів територіях рідко спостерігаються сильні вітри.
Велику увагу в цілому світі приділяють формуванню такої мікроструктури, яка б регулювала місцеві потоки повітря: на площі, у дворі, на вулиці. У процесі регулювання вітру рослини виступають як перешкода його потокам, ослаблюють їх і фільтрують. Диференціація полягає не лише в ефективності рослин, але й у техніці їх розміщення. Пропонують різні варіанти використання окремих елементів озеленення для регулювання вітру: солітери і біогрупи дерев, чагарників, зелені стіни і бордюри, вітрозахисні смуги. Незважаючи на те що часто ці фрагменти рослинності не можна віднести до фітоценозів, латеральні потоки, які рухаються крізь них, певною мірою видозмінюються.
С.І.Северин (1975), беручи до уваги провітрювальну і фільтрувальну ролі зелених насаджень, дуже вдало назвав їх своєрідними велетенськими припливними камерами, в яких повітря, перш ніж попасти до споживача, очищується від пилу, охолоджується, зволожується, а також насичується цілющими легкими від'ємно зарядженими іонами.