Зміст
Вступ
1. Природно-екологічна та демографічна характеристика регіону
1.1 Природно-екологічні умови
1.2 Демографічна ситуація
2. Стан питання та методологічні основи сталого розвитку
2.1 Огляд літературних джерел до дослідженості теми
2.2 Соціально-економічна безпека – важлива складова сталого розвитку
2.3 Екологічна безпека і стабілізація розвитку
2.4 Методологія аналізу та моделювання сталого розвитку, стану здоров'я та якості життя
3. Організація системного екологічного управління сталим розвитком в області
3.1 Базові основи та механізми стабілізації розвитку
3.2 Структура системного екологічного управління
3.3 Системний аналіз та системна організація екологічного управління
3.4 Програмно-цільове регіональне управління
3.5 Система нормативної регламентації екологічної безпеки та управління
4. Оцінка еколого-демографічної ситуації та соціально-економічних наслідків антропогенної діяльності в регіоні
4.1 Показники і критерії оцінки економічної та екологічної діяльності
4.2 Оцінювання екологічного ризику
4.3 Оцінка стану здоров`я та якості життя
4.4 Критерії та показники бідності
5. Комплексне оцінювання ефективності екологічно-орієнтованих стабілізаційних рішень
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
На початку ХХ століття зміни природного середовища розглядалися як побічний ефект розвитку промисловості. Екологічні проблеми, що виникали з часом намагалися розв’язувати в межах охорони природи, тобто заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання й розвиток природного середовища в інтересах суспільства.
У 80-90 роки минулого століття прийшло усвідомлення того, що у відношенні людина-природа необхідно враховувати комплекс економічних та екологічних факторів, віддаючи перевагу останньому. Декларація прав людини доповнилася записом про право людини на екологічно-безпечне середовище. З усвідомленням глибини екологічної кризи, в системі "природа-людина" формується концепція екологічної безпеки, яка отримала не тільки інституційне, а й нормативно-правове визначення в Законі України "Про охорону навколишнього середовища". З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року поняття "екологічна безпека" отримало статус конституційного, розглядає не тільки проблеми з охорони природи, а й екологічну безпеку людини, суспільства та безпеку навколишнього природного середовища. Єдність етносу та природного середовища є фундаментальною властивістю біосфери, яка і одержала своє втілення в понятті "екологічна безпека".
На основі єдності соціального, природного і економічного сформувалась нова концепція сталого розвитку, яка ґрунтується на створенні соціально-економічного середовища, тобто в системі "природи – економіка - людина" з утворень біологічної, географічної ,економічної системи (СЕЕС), в основу якої покладено принципи збалансованості та якість життя.
До умов, необхідних для реалізації сталого розвитку регіону, належать:
- усвідомлення наявності екологічної небезпеки, уявлення про цілі і ознаки сталого розвитку;
- розробка основ аналізу, методології і моделей сталого розвитку;
- розробка програмно-цільових програм і механізмів їх реалізації.
Ці та інші передумови є основоположними даної дипломної роботи та визначальними її актуальність, об`єкт, предмет, мету і завдання дослідження.
Актуальність роботи - об’єктивна необхідність переходу суспільства і держави до сталого розвитку в системі "природи – економіка - людина" на основі гуманітарних принципів людського розвитку, соціально-демографічної та екологічної складових.
Об`єкт дослідження – Чернігівський регіон як система "природи – економіка - людина".
Предмет дослідження – еколого-демографічні та соціально-економічні складові сталого розвитку.
Мета - реалізація права людини на сприятливе для її здоров`я й добробуту довкілля, забезпечення збалансованого, соціально-економічного розвитку, прийнятого рівня екологічної безпеки та людського розвитку.
Завдання дослідження передбачає на основі природної та демографічної характеристики регіону дослідження слідуючого кола питань:
1. Виявлення ступеня дослідженості теми.
2. Аналіз сучасного стану екологічної безпеки та соціально-економічного розвитку регіону.
3. Вибір методів аналізу та моделювання сталого розвитку, стану здоров'я населення та якості життя.
4. Обґрунтування регіонального системного екологічного управління сталим розвитком.
5. Шляхи забезпечення переходу до сталого (збалансованого) розвитку Чернігівської області.
1. Природно-екологічна та демографічна характеристика
регіону
1.1 Природно-екологічні умови
Чернігівська область одна з найбільших на Україні (за своєю територією посідає друге місце). Площа – 31,9 тис. км2
(5,3 % території країни), густота населення – 36 осіб/км2
. Розташована на півночі України, в поліській та лісостеповій зонах придніпровської низовини. На заході і північному заході межує з Гомельською областю Білорусі, на півночі – з Брянською областю Росії, на сході – з Сумською, на півдні – з Полтавською, на південному заході – з Київською областями України. Середня висота над рівнем моря – 120 метрів.
Клімат помірно-континентальний. Середньорічна температура січня - -70
С, липня - +190
С. Також характерні такі показники:
річний радіаційний баланс – 177 - 188 кДж/см2
;
середньорічна температура повітря – 5,7 - 6,60
С;
річна сума температур вище 100
С – 2400 - 25000
С;
тривалість безморозного періоду – 136-152 дні;
вегетаційний період біоценозу – 190-205 діб;
середньорічна кількість опадів – 550-700 мм;
випаровування – 400-450 мм;
коефіцієнт зволоження – 1,9-2,8;
лісовкрита територія – близько 25%.
На рівень континентальності клімату істотно впливають такі чинники як наявність річок, водойм, озер, лісових масивів, рівень заболоченості території, вбирна здатність ґрунтового покриву.
В останні десятиріччя спостерігається загальне потепління клімату з одночасним посиленням його контрастності. Почастішала тривалість періодів як надмірного зволоження, так і посушливих днів [10].
Чернігівська область має значні площі природних ландшафтів, досить поширені біологічні різновиди. Мозаїчність ландшафтних комплексів обумовлена різноманітністю геоморфологічної будови місцевого стоку, особливостями природно-кліматичних умов, грунтово-рослинного покриву, а також антропогенними змінами середовища. В цілому ландшафт території відноситься до класу рівнинних, мішанолісових та лісостепових типів.
Попри великі втрати від меліоративних робіт, проведених у свій час, ландшафтам області властивий високий ступінь поширення природних територій. Значна частина з них зберігає потенційні можливості відновлення – повернення до природного стану або деякого наближення до нього. Непогано збережені і заплавні ландшафтні комплекси середніх та великих рік – Десни, Сейму, Снову, Сожу. Лучні, лучно-болотні і болотні заплавні комплекси верхів’їв, а здебільшого і всієї течії багатьох малих річок дуже змінені – осушені і частково розорані.
Чернігівська область є однією з найбагатших за запасами водних ресурсів. Гідрографічна мережа належить до басейну Дніпра. Територією області протікають 1570 річок загальною довжиною 8336 км, в тому числі великі річки: Дніпро (91 км), Десна (505 км); середні: Сож (30 км), Судость (17 км), Сейм (56 км), Снов (190 км), Остер (195 км), Трубіж (15 км), Супой (25 км), Удай (195 км), а також малі річки [1].
Густота річкової мережі складає 0,26 км на 1 км2
території.
У господарському користуванні знаходяться земельні угіддя, які поділяються на сільськогосподарські і несільськогосподарські. Сільськогосподарські угіддя використовуються виключно для вирощування сільськогосподарських культур і поділяються на орні землі (рілля), сіножаті, пасовища, багаторічні насадження та перелоги. Деформування аграрного виробництва викликало гостру потребу у проведенні трансформації земельних угідь.
Висока питома вага ріллі у агроландшафті є деструктивним його фактором, який і обумовив необхідність проведення агроекологічної оптимізації землекористування.
Науково обґрунтовано, що значення коефіцієнта розорюваності поліських агроландшафтів не повинно перебільшувати 0,33, тобто співвідношення між кількістю ріллі та кормовими угіддями (сіножаті та пасовища) має становити 1:2. При перевищенні цієї межі появляються дестабілізуючі агроландшафт-екологічні процеси.
Коефіцієнт розорюваності с/г угідь Чернігівського Полісся нині складає 78,5 %, після приведення до оптимального рівня буде 47,4 %.
В умовах Полісся при наявності різних ґрунтоутворюючих порід, близькому заляганні до поверхні ґрунтових вод, поєднання підзолистого, дернового і болотного процесів ґрунтоутворення склалась особлива структура і значна різноманітність ґрунтового покриву [6].
Найпоширенішими ґрунтами на Поліссі (близько 70 %) є дерново-підзолисті, які за гранулометричним складом поділяються на піщані, супіщані та суглинкові. Для цих ґрунтів характерний промивний тип водного режиму.
Внаслідок цього та незадовільних агроекологічних властивостей дерново-підзолисті ґрунти в своїй більшості мають низьку пористість та гігроскопічність, що обумовлює їх незначну польову вологоємність та повітропроникність. Атмосферні опади при цьому використовуються слабо, а в дощові періоди року, коли вода заповнює капілярну пористість, витісняючи з неї повітря, в ґрунті порушується повітряно-водний режим, що негативно впливає на вегетацію рослин.
Незадовільні фізичні властивості, низький вміст гумусу (1,0-1,8 %) та поживних речовин, підвищена кислотність ґрунтового розчину - все це та інші ознаки створюють несприятливі умови для розвитку корисної мікрофлори в агроекосистемах Чернігівського Полісся. Якісна оцінка поліських ґрунтів не перевищує 45 балів за 100-бальною шкалою.
Загальна площа земель лісового фонду на 01.01.2009 р. становить 727,8 тис. га, в тому числі вкритих лісовою рослинністю – 659,3 тис га (20,7% від загальної площі області). Відсоток площ, вкритих лісом, у різних районах не однаковий. У північних районах – 20-41% від загальної площі, то в південних – 7-20% (рис.1.1) [1].
Рис 1.1. Карта Чернігівської області
Чернігівська область є зоною ризику і ймовірності виникнення техногенної небезпеки. Тільки в самому обласному центрі знаходяться 13 небезпечних об’єктів, де зберігається і використовується понад 316 тонн небезпечних хімічних речовин.
В цілому природно-екологічні умови сприятливі для сталого соціально-економічного розвитку Чернігівщини за умови стабілізації стану екологічної безпеки в регіоні.
1.2 Демографічна ситуація
Область продовжує лідирувати в Україні за темпами скорочення населення. Щорічно, в середньому, жителів Чернігівщини стає менше майже на 13 тис. чол. Причин безліч: і складна соціально-економічна ситуація в регіоні, і безробіття, що штовхає людей в пошуки роботи за межами області, і наслідки Чорнобильської катастрофи. Демографічна криза на Чернігівщині продовжується. Незважаючи на зростання народжуваності, сумна тенденція вимирання населення – кількаразове перевищення показника смертності над рівнем народжуваності – не припиняється. У сільській місцевості негативні тенденції набули кризового характеру: у 2005 р. природне скорочення сільського населення перевищувало скорочення міського більше, ніж у 2 рази. Триває процес зменшення і кількості сільських населених пунктів. За 20 років з карти області зникло більше 30 сіл. Окремі показники, що характеризують демографічну ситуацію в області, наведені в табл. 1.1.
Таблиця 1.1 Демографічні дані
№ п/п |
Роки Наявність,тис. чол |
2004 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 |
| 1. | Всього населення | 1264,6 | 1236,1 | 1216,0 | 1198,3 | 1179,2 | 1159,9 |
| Міське | 745,4 | 716,5 | 709,9 | 704,5 | 698,8 | 694,1 | |
| Сільське | 519,1 | 519,5 | 506,1 | 493,8 | 480,4 | 465,8 | |
| Чоловіки | 569,9 | 560,4 | 551,5 | 543,3 | 534,5 | 525,2 | |
| Жінки | 644,6 | 675,6 | 664,5 | 654,9 | 644,7 | 634,7 | |
| Дорослі | 1066,3 | 996,4 | 987,1 | 978,9 | 970,5 | 960,5 | |
| Діти | 198,3 | 239,7 | 228,9 | 219,4 | 208,6 | 199,4 | |
| 2. | Кількість народжених, чол. | 8451 | 8684 | 8813 | 8922 | 8826 | 9445 |
| Народжуваність, на 1000 чол. по області | 6,7 | 7,0 | 7,2 | 7,5 | 7,5 | 8,1 | |
| по Україні | 7,8 | 8,1 | 8,1 | 8,5 | 9,0 | ||
| 3. | Кількість померлих, чол. | 24,8 | 24,6 | 24861 | 24,8 | 25,4 | 24,5 |
| Смертність, на 1000 чол. по області | 19,6 | 19,9 | 20,4 | 20,7 | 21,6 | 21,1 | |
| по Україні | 15,3 | 15,7 | 15,7 | 16,0 | 16,6 | ||
| 4. | Немовляча смертність, на 1000 чол. |
11,2 | 11,1 | 10,3 | 11,2 | 11,7 | 9,2 |
| 5. | Природний приріст, на 1000 чол. |
-12,9 | -12,9 | -13,2 | -13,2 | -14,1 | -13,0 |
Як видно з таблиці 1.1. дещо знизилась загальна кількість наслення, незначно зросла народжуваність та смертність за останні 6 років, природний приріст населення перебуває на низькому рівні [6].
За даними обласного управління статистики середня очікувана тривалість життя у 2008–2009 роках становила 66,8 років: в міських поселеннях – 68,4 р., сільській місцевості – 63,8 років. Найбільш поширені хвороби, що забирають життя мешканців області – хвороби системи кровообігу (70,2 % загальної кількості померлих) та злоякісні новоутворення (9,5 %).Як позитивний факт слід відмітити зменшення у 2009 р. материнської смертності, який вважається інтегрованим індикатором репродуктивного здоров'я жінокі відображає не лише стан загального здоров'я, якість медичної допомоги вагітним, а й поєднану взаємодію цих чинників з економічними, екологічними, санітарно-культурними, соціально-гігієнічними та іншими чинниками. Демографічний стан в області складний. Спостерігається постаріння населення, зменшення дітей та осіб працездатного віку. Чернігівська область завдяки своїм сприятливим кліматичним умовам та природним ресурсам має значний оздоровчий потенціал.Таким чином природно-екологічна, демографічна та соціально-економічна ситуація в області в цілому сприяє не тільки стабілізації екологічної безпеки, життєдіяльності населення, а й переходу до сталого розвитку суспільства в цілому.
2. Стан
питання та методологічні основи сталого розвитку
2.1 Огляд літературних джерел до дослідженості теми
Дослідження управлінських аспектів концепції стійкого розвитку здійснено у роботах Б. Є. Большакова, Р. А. Перельота, А. Д. Урсула, Д. М. Гвішіані та інших вітчизняних та зарубіжних авторів. Результатом досліджень стало визначення особливостей методології управління стійким розвитком, розробка математичного інструментарію управління, визначення соціального контексту управлінської діяльності в умовах глобалізації.
Однак відносно малодослідженим аспектом залишилася проблема адаптації концепції стійкого розвитку для практичних потреб державного управління.
Андрейцев В.І. в своїй роботі [2] аналізує правові основи екологічної безпеки. Гриник І.В. [5] приділяє значну увагу збалансованому розвитку агроекосистем на прикладі Чернігівської області.
Качинський А.Б. [7] звертає свою увагу на питання екологічної безпеки України, проводять детальний аналіз, оцінку та розглядають сутність державної політики в даному напрямку роботи.
Шевчук В.Я. та Саталкін Ю. М. [8] висвітлюють питання екологічного управління, його структуру, місце та значення в структурі сталого розвитку.
У посібнику [24] узагальнено матеріали щодо методів та моделей управління станом довкілля з метою досягнення умов сталого розвитку держави та її територій. Показано місце соціально-демографічної та екологічної складових у вирішенні глобальної проблеми забезпечення сталого розвитку та економічної безпеки держави на різних рівнях ієрархії господарювання та управління. Наведено відомості про підходи до кількісної оцінки впливу екологічних чинників на рівень економічної безпеки території, а також шляхи нейтралізації негативного впливу екологічно небезпечних виробництв на рівень економічної безпеки території.
Проблема "людини у природі" постійно осмислювалася класиками вітчизняної й зарубіжної науки. Не одне покоління українських школярів заучувало напам'ять загалом справедливе висловлювання Ф. Енгельса з приводу лісів Месопотамії та екологічних наслідків вирубування їх. Сучасне покоління українців має більшу можливість розширити свої уявлення щодо колізії людина — природа, вивчаючи праці Дж. А. Тойнбі, Л. Гумільова, К. Юнга, Тейяр де Шардена, Ф. Броделя, П. Тутківського, В. Антоновича, Ю. Липи та інших раніше недоступних для нашого читача авторів [12].
В праці [16] зміни природного середовища розглядалися як побічний ефект розвитку промисловості, тобто як закономірне, хоч і небажане, явище.
Причину ірраціонального результату, який розглядається в праці [19] НТП слід вбачати в методології, згідно з якою екологічні проблеми тривалий час намагалися розв'язувати в межах охорони природи й раціонального використання її ресурсів.
Розвиток людини відбувається за тими ж самими закономірностями, що й всієї живої речовини. При відповідному градієнті щільності жива речовина розтікається так, як вода розтікається за законами гравітації, а не за законами організованого соціуму. Окремі елементи цих прогнозів проявляються вже тепер.
Однією з умов стійкого розвитку [6] суспільства є збереження, культивування духовних зв'язків народу (нації) зі своєю землею. Лише суспільство, яке тісно пов'язане зі своєю природою й добре розуміє місцеві (локальні, регіональні) проблеми проживання на даній йому Богом та історією землі, здатне створити стійку модель у відповідному секторі біосфери. Проблема єдності народу та його землі є центральною в концепції стійкого розвитку. Принагідно зауважимо, що зазначена єдність має також психотерапевтичний ефект: у суспільствах, де її ще не втрачено, людина відчуває усі радощі життя в тому унікальному вигляді, в якому вони представлені у природному стані безвідносно до того, чи йдеться про м'які ландшафти України або крижані поля Арктики.
Отже, нинішня модель індустріально-споживацького суспільства в системі економіка — природа ще зорієнтована на техногенний розвиток (економічне зростання за будь-яку ціну). Така спрямованість зумовлює принципову неможливість захистити в належний спосіб довкілля й зберегти природні ресурси від запланованого руйнівного технічного тиску. Ось чому природоохоронні заходи здебільшого виявляються недостатньо ефективними, а природоохоронне законодавство засвідчує свою недієвість.
Перехід до стійкого розвитку — це насамперед зміна пріоритетів у системі економіка — природа: ідеться не про охорону природи від всесильної економіки, а про її підпорядкування екологічному імперативу — настійній вимозі дотримуватися законів природи й розуміти і безперечно сприймати вимоги й обмеження, що визначаються цими законами в усіх сферах життєдіяльності суспільства [26].
Питання про стійкий екологічно безпечний розвиток уперше було поставлене Світовою комісією з навколишнього середовища та розвитку. У доповіді цієї комісії "Наше спільне майбутнє" (1987р.) наведено визначення цього поняття: "Стійкий розвиток – це такий, який забезпечує потреби нинішнього покоління без заподіяння шкоди можливості майбутнього покоління забезпечити свої потреби".
Сьогодні відомо досить багато тлумачень поняття стійкого розвитку, проте жодне з них не дістало загального визнання. Можливо, що єдиного тлумачення стійкого розвитку не буде, оскільки в різних країнах існують досить різні екологічні, економічні та соціальні умови. Кожна країна має визначити власну політику в цьому напрямку. Однак попри все йдеться про розвиток у межах господарської (екологічної) ємності природного середовища, що не вносить незворотніх змін у природу і не створює небезпеки для будь-якого тривалого існування людини як біологічного виду.
Поняття про стійкий розвиток у контексті розв’язання проблеми глобальної екологічної кризи, звичайно потребує всебічного наукового, філософського осмислення, наповнення глибоким економічним і соціально-культурним змістом, але вже сьогодні це поняття увійшло до загальнопланетарного вжитку і покладено в основу всіх сучасних міркувань і уявлень про можливі шляхи й характер майбутнього розвитку окремо взятого суспільства і світової співдружності держав. Ідеї стійкого екологічного розвитку визначатимуть світоглядний, моральний,екологічний, політичний, технологічний, гуманітарний профілі ХХІ ст.
Концепцією стійкого розвитку обумовлюється нова поведінкова домінанта людини у природі, що визначить її рух до ноосфери як сьогодні, так і у віддаленій перспективі [24].
2.2 Соціально-економічна безпека – важлива складова сталого розвитку
Економічна безпека області як і держави, поряд з її екологічною безпекою є важливою складовою сталого (збалансованого) розвитку, рис.1.
Рис. 1. Перехід від охорони природного середовища до сталого розвитку
Якщо охорона навколишнього природного середовища передбачає дослідження лише його об`єктів, а екологічна безпека – об`єктів природи і людини, то за сталого розвитку об`єктами виступають: природне середовище, людина і економіка.
Регіональна економічна політика передбачає: стійкість та цілісність регіонального господарського механізму, збалансовані регіональні програми економічного розвитку, комплексні міжрегіональні проекти, інструменти та методики регіонального вирівнювання та подолання депресивності регіонів, посилення ролі регіонального самоуправління в системі забезпечення екологічної та економічної безпеки [17].
Фінансова безпека та вплив на неї чинників грошово-кредитної політики, політики запозичень, валютного регулювання, фіскальної сфери та податкової політики, інфляційних процесів та антиінфляційної політики, державного регулювання цін, динаміки платіжного балансу, внутрішнього і зовнішнього державного боргу.
Соціальні аспекти економічної безпеки: політика доходів, реформування заробітної плати, пенсійна реформа, зменшення диференціації грошових доходів та подолання бідності, формування "середнього" класу, відтворення й розвиток соціальної сфери, політика на ринку праці та зниження безробіття.
Стан та проблеми забезпечення ресурсної безпеки: енергетична безпека, проблеми забезпечення мінеральною сировиною, продовольча безпека, екологічні аспекти економічної безпеки.
Трудоресурсні аспекти економічної безпеки: демографічні чинники, внутрішня та зовнішня трудова міграція, розподіл економічно активного населення між секторами економіки. Якість робочої сили, структурні аспекти її пропозиції, продуктивність праці та стимулювання до продуктивної праці.
Тінізація економіки як загроза економічній безпеці: форми і методи тінізації економічних відносин і економічної злочинності та засоби їх зменшення, проблеми тіньової зайнятості, засоби і методики легалізації тіньових доходів та капіталу, економічні аспекти поширення корупції та протидії їй.
Воєнно-економічна безпека: оборонний бюджет, економічна реформа Збройних сил, економічні аспекти конверсії, економічні проблеми розвитку та впровадження технологій подвійного призначення та створення стійкого національного оборонно-промислового комплексу, економічні аспекти експорту зброї, економічні аспекти формування мобілізаційних та стратегічних резервів.
Технологічна безпека в контексті розвитку науково-технічного потенціалу держави, розбудови інноваційної економіки та здійснення інноваційної політики держави, зміцнення критичних технологій, підвищення самозабезпечення в ключових технологіях цивільного та воєнного виробництва та розвитку вищих технологічних укладів, поширення ресурсо- і енергозбережних технологій. Обґрунтування пріоритетів державної підтримки науки і техніки в контексті зміцнення технологічної безпеки [18].
Замкнутість технологічних циклів, стан інфраструктури, міжгалузеві пропорції, відтворення основного капіталу і їхній вплив на економічну безпеку.
Чинники впливу на зовнішньоекономічну безпеку: економічні проблеми і загрози глобалізації, форми і способи інтеграції національної економіки у світову, ефективність імпортно-експортних відносин, їхня структура, регіональні пріоритети, проблеми диверсифікації ринків збуту, науково-технічні та виробничо-структурні пріоритети розвитку експортного потенціалу, критичний імпорт, імпортозаміщення. Міжнародні потоки капіталів, зокрема — пряме іноземне інвестування. Проблеми конкурентоспроможності вітчизняної продукції та її забезпечення.
Виходячи з вище викладеного можна зробити висновок, що стабілізація соціально-економічного розвитку є важливою складовою сталого і людського розвитку в умовах екологічної безпеки життєдіяльності людини і природи.
2.3
Екологічна безпека і стабілізація розвитку
На фоні надмірно техногенізованої України Чернігівська область з усією сукупністю екологічних проблем вирізняється відносною екологічною благополучністю. Але сьогодні Чернігівщина презентує і складне поєднання екологічних проблем – від забруднення радіонуклідами і викидів у біосферу до погіршення якості природного середовища, транзиту та акумуляції забруднюючих речовин, які формують екологічну небезпеку в регіоні [10].
Аналіз показників техногенного навантаження на природне середовище і області свідчить про деяку стабілізацію та тенденцію до поліпшення, хоча в цілому рівень небезпеки для довкілля залишається досить значним.
Однією з найбільш значних небезпек є поводження з відходами. Загальний обсяг накопичення відходів перевищує 15 млн. т., що в розрахунку на 1 км2
дорівнює 480 тон. Якщо порівняти з Україною, де побутових відходів 40 тис. тон, стан екологічної небезпеки, створюваною відходами можна вважати задовільною.
Техногенний тиск на довкілля і формування екобезпеки в області чинять:
- промислові токсичні відходи;
- відходи хімікатів с/г підприємств;
- тверді побутові відходи;
- вторинна сировина та накопичені відходи золи КЕП "Чернігівська ТЕЦ" ТОВ "ТехНова";
- знижують рівень екологічної безпеки області рівні небезпеки не стільки від відходів, як від еконебезпеки місць (територій), де вони зберігаються.
Станом на 01.01.2009 р. в сховищах організованого складування та на території підприємств області накопичилось 6,9 тис. т токсичних відходів І-ІІІ класів небезпеки, з них 73% належать до І класу небезпеки [6].
Екологічну небезпеку для природних об’єктів і зокрема для підземних водоносних горизонтів несуть 935,5 тони накопичених непридатних і заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин.
2190,8 тис. т золи Чернігівської ТЕЦ, розміщених на 27 га заплави р. Десна, продовжують створювати небезпеку забруднення ґрунтових вод та р. Десна.
Рівень екологічної небезпеки, за даними обласної санепідемстанції, в зоні золонакопичення зростає з причин погіршення якості питної води та забруднення повітря в межах території Киїнської сільської ради.
Ряд проблем існує з побутовими відходами, які складуються на 26 полігонах та 664 звалищах.
Значну небезпеку викликає екологічна ситуація із зональними ресурсами: більше 137 тис. га – деградованих та малопродуктивних земель; 81 тис. га, в тому числі більше 50 тис. сільськогосподарських угідь зазнають ерозії.
Компенсація виносу основних елементів живлення була низькою і неадекватною – ґрунти в області деградують.
Екологічна ситуація в області ускладнюється радіологічною небезпекою внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Середній рівень генофону в області становить 10-14 мкР/год [1].
2.4 Методологія аналізу та моделювання сталого розвитку
, стану здоров'я та якості життя
Оцінки глобального екологічного стану навколишнього середовища змінюються від оптимістичних (типу "необхідно запобігти екологічній кризі") до помірковано песимістичних (типу "планета знаходиться на передодні кризи") і вкрай песимістичних ("на регіональних рівнях мова вже йде про "тверду екологічну кризу"). Вважають, що відповіді на ці питання повинна дати наукова концепція екологічної безпеки на базі екологічного моніторингу навколишнього середовища.
Для аналізу стану довкілля використовуються методи екологічного моніторингу.
Для контролю якості повітря передбачені три категорії постів спостереження: стаціонарний, маршрутний і пересувний (підфакельний). Мінімальне число стаціонарних постів: при 50 тис. населення – 1, до 100 тис. – 2; 200 тис. – 3, до 500 тис. – 5, до 1 млн. – 10, до 2 млн. – 15, вище 2 млн. – 15...20.
Для оцінки забруднення атмосферного повітря ШР використовують три основні групи методів: лабораторні (аналітичні), експресні та автоматичні (найбільш перспективні). Відповідно до вимог стандартів визначають вміст пилу, діоксиду сірки, оксиду вуглецю, діоксиду азоту і ряд специфічних речовин, притаманних промисловим викидам даного населеного пункту. Для експресного аналізу газів застосовують універсальні газоаналізатори (УГ-2, ГХ-4 та ін.).
Останнім часом для оперативного контролю забруднення повітря великих міст застосовується лазерна локація як дистанційний метод у системі АСКЗ-А (автоматизовані системи контролю забруднення атмосфери). В основі методу лежить здатність забруднювачів розсіювати електромагнітні хвилі [12].
Сучасний рівень розвитку промисловості і техніки потребує використання методів аналізу, які дозволяють визначати мікрокількості (до 10-7
%) різних речовин. Для аналізу якості водного середовища використовуються методи: фізичні, хімічні та фізико-хімічні. З цією метою широке використання отримали оптичні методи аналізу, засновані на взаємодії променевої енергії з речовиною, яка аналізується.
Основним інструментом для "кількісного" визначення якості життя є опитувальник. Найпримітивніший опитувальник міг би включати лише одне запитання і виглядати таким чином: "Визначте якість Вашого життя, обравши цифру з ряду від 0 до 10, де 0 визначає її як найнижчу, а 10 — як найвищу". Така шкала дозволила б максимально швидко оцінити сприйняття пацієнтом якості власного життя, але, звісно, вона має багато недоліків, оскільки не враховує різноманітності чинників, що визначають якість життя. Крім того, сам термін "якість життя" кожен трактує по-своєму. Тому для реальної оцінки застосовуються опитувальники, що містять цілу низку запитань, відповідаючи на які людина максимально вичерпно подає інформацію про різні сторони свого життя чи стан здоров'я. Це робить оцінку якості життя досить точною. В США та Європі працюють спеціальні центри, що займаються розробкою та апробацією таких опитувальників. Наприклад, у Франції основним координатором досліджень в області галузі життя є MAPI Research Institute.
Загалом, усі існуючі на сьогодні опитувальники можна розподілити за певними ознаками: за специфічністю, об'ємом, побудовою та способом аналізу результатів, за респондентом, способом отримання інформації.
Якість життя визнана невід'ємною частиною комплексного аналізу нових методів діагностики, лікування, профілактики, якості лікування та надання медичної допомоги. Покращення стану здоров'я пацієнтів, регрес клінічних проявів захворювання, підвищення функціональних показників, максимальне наближення якості життя хворого до рівня здорової людини є основними завданнями в процесі лікування. Необхідно створити передумови для практичного застосування оцінки якості життя у вітчизняних реаліях, що б розширило і полегшило прогнозування лікарями розвитку хвороби і ускладнень, виявлення пацієнтів, які потребують активного спостереження.
3.
Організація системного екологічного управління сталим розвитком в області
3.1
Базові основи та механізми стабілізації розвитку
Економічний механізм на різних рівнях економіки, за умов збереження загальних принципів формування та функціонування, буде характеризуватися певними особливостями, тобто на його дію впливатимуть специфічні чинники, притаманні конкретній економічній системі, в якій він функціонує.
Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою винятково наступальну стратегію фінансового розвитку, що забезпечує оптимізацію необхідних фінансових параметрів, підлеглу цілям прискорення всього економічного росту підприємства [19].
Інституційно-економічна підсистема області охоплює механізми економічного відтворення, що передбачають підтримання історично зумовлених процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ за допомогою, як правило, неписаних (неформальних) правил здійснення господарських відносин.
Структурна політика повинна відповідати складній багатоаспектній структурі економіки і враховувати основні об'єктивні тенденції її трансформації. Причинами змін стали зростання ролі вимог і можливостей науково-технічного прогресу, нематеріальних факторів виробництва (освіти, науки, кваліфікації кадрів, інфраструктури, науково-технічних факторів, конкуренції; поява нових соціально-економічних ризиків, пов'язаних із комплексом проблем науково-технічного прогресу, глобалізація сучасних економічних процесів.
Заходами мікроекономічної реструктуризації в області є нові капітальні вкладення, перерозподіл робочої сили, закриття старих виробництв, підвищення конкурентоспроможності підприємств, що вимагають часу і великих грошових витрат.
За чинним законодавством організаційні структури із забезпечення екологічної безпеки в Чернігівській області функціонують на рівні органів законодавчої, виконавчої влади, місцевого самоврядування та спеціально уповноважених юрисдикційних правових структур.
3.2
Структура системного екологічного управління
Державне управління охорони навколишнього природного середовища спільно з органами Держуправління на місцях здійснює комплексне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, проведення єдиної науково-технічної політики з питань охорони довкілля і використання природних ресурсів, координацію діяльності відомств, підприємств, установ і організацій в області.
Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки на території Чернігівської області в 2006 році здійснювали, у межах своєї компетенції, Державне управління охорони навколишнього природного середовища і його підрозділи на місцях, обласна санітарно-епідеміологічна станція, обласне управління земельних ресурсів, Чернігівське обласне управління лісового господарства, Деснянське регіональне управління водних ресурсів, управління державної ветеринарної медицини, обласна державна рибінспекція, обласне виробниче управління меліорації і водного господарства, інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади і місцевого самоврядування.
Інспекційними підрозділами Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2009 р. перевірено 2988 підприємств і організацій різних форм власності щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, з них комплексно – 792, в т.ч. на КЕП "Чернігівська ТЕЦ" ТОВ фірми "ТехНова", яке занесене до "Переліку екологічно небезпечних об’єктів України".
В практику роботи Держуправління введено комплексне відпрацювання адміністративних районів щодо стану та вирішення екологічних проблем. Протягом звітного періоду такі перевірки-відпрацювання проведені в Бобровицькому, Ріпкинському, Ніжинському, Прилуцькому, Новгород-Сіверському, Бахмацькому, Щорському, Носівському, Борзнянському районах, містах Ніжині та Прилуках. Органам місцевого самоврядування та виконавчої влади надані відповідні приписи та пропозиції по вирішенню вказаних питань.
Крім перевірок дотримання природоохоронного законодавства у діяльності підприємств, інспекторський склад значну увагу приділяв проведенню перевірок (рейдів) з виявлення несанкціонованих сміттєзвалищ, порушень зберігання заборонених та непридатних пестицидів і агрохімікатів, обстеження стану та режиму господарювання в прибережних захисних смугах та охоронних зонах водних об’єктів, дотримання вимог екологічної безпеки при роботі автозаправних станцій. Відповідно до Закону України "Про металобрухт" фахівці Держуправління залучались до спільних з іншими контролюючими органами перевірок спеціалізованих підприємств та їх заготівельних пунктів, які займаються збиранням металобрухту, в частині дотримання ними норм екологічної безпеки. Обстежено 25 суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність із заготівлі та переробки металобрухту [24].
З окремих питань природоохоронної роботи органи екологічної інспекції взаємодіяли з природоохоронною прокуратурою, управлінням з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, органами облводгоспу, облуправлінням земельних ресурсів, держпожнагляду, ветеринарної служби, СЕС, громадськими екологічними організаціями.
3.3
Системний аналіз та системна організація екологічного управління
Система органів екологічного управління, які здійснюють управління природокористуванням, базується на загальновизнаному в теорії управління їх поділі на органи загальної та спеціальної компетенції. В основу такої класифікації покладено обсяг і характер правомочностей по відношенню до природних об’єктів та функцій управління ними. Державні органи, до компетенції яких входить здійснення в тому чи іншому обсязі усіх функцій управління природокористуванням, незалежно від виду природного об’єкта та суб’єктів користування ним, є органами загальнодержавного управління. Вони поряд з екологічними займаються й іншими питаннями соціально-економічного розвитку держави.
Законом України "Про місцеві державні адміністрації" (ст.21) визначаються повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля. Так, місцева державна адміністрація: розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; подає пропозиції відповідним радам і здійснює заходи щодо реалізації їх рішень про приватизацію земель та їх вилучення для державних потреб; розробляє, подає на затвердження відповідної ради та забезпечує виконання регіональних екологічних програм; звітує перед відповідною радою про їх виконання; вносить до відповідних органів пропозиції щодо державних екологічних програм; вживає заходів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля підприємствами, установами, організаціями і громадянами; вносить пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення; інформує населення про екологічно небезпечні аварії та ситуації, стан довкілля, а також про заходи, що вживаються щодо його поліпшення; організовує роботу по ліквідації наслідків екологічних аварій, залучає до цих робіт підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та громадян; вносить пропозиції в установленому законом порядку про зупинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля та санітарних правил; розробляє і забезпечує дотримання правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зони санітарної охорони джерел водопостачання; обмежує або забороняє використання підприємствами питної води у промислових цілях [23].
Деякі показники щодо державного контролю за охороною навколишнього природного середовища в порівнянні з 2008 роком наведені в табл. 3.1.
Таблиця 3.1 Державний контроль за дотриманням вимог природоохоронного законодавства
| № | Назва заходу | Рік
|
|
| 2008 | 2009 | ||
| 1. | Обстежено об’єктів, | 3130 | 2788 |
| 2. | в тому числі комплексно | 776 | 792 |
| 3. | Проведено перевірок: з пересувними транспортними засобами без пересувних транспортних засобів |
155170 4761 |
8831 4429 |
| 4. | Видано приписів | 2145 | 2428 |
| 5. | Притягнуто до адмiнвiдповiдальностi (разом з адмiнкомiсiями), чол./грн. | 1821/119663 | 1801/119289 |
| 6. | Стягнуто штрафів, тис. грн. | 98,379 | 99,076 |
| 7. | Пред‘явлено позовів, шт./грн. | 191/2290574 | 191/186456 |
| 8. | Стягнуто позовів шт./грн. | 136/219729 | 150/150266 |
| 9. | Винесено подань на позбавлення премій посадових осіб, чол. | - | - |
| 10. | Винесено рішень про призупинення виробничої діяльності | 13 | 4 |
| 11. | Винесено рішень про призупинення фінансування будівництва (реконструкції) об‘єктів | - | - |
| 12. | Кількість об‘єктів, на яких виявлено перевищення технічних нормативів, дозволів та лімітів: | ||
| - на спецводокористування | 18 | 16 | |
| - на викиди в атмосферу | 3 | 2 | |
| - на розміщення відходів | - | ||
| 13. | Кількість об‘єктів, що не мають дозволів та лімітів: | ||
| - на спецводокористування | 279 | 321 | |
| - на викиди в атмосферу | 35 | 28 | |
| - на розміщення відходів | 347 | ||
| 14. | Внесено подань про тимчасове призупинення дії виданих дозволів | - | - |
| 15. | Кількість матеріалів про порушення, що містили ознаки злочину, переданих на розгляд в органи прокуратури | 15 | 8 |
| 16. | - з них: порушено кримінальних справ відносно осіб, кількість | 5 | 5 |
Розподіл кількості позовів по ресурсах за 2008 та 2009 роки наведено на рис. 3.2. та 3.3.
Для здійснення державного контролю за дотриманням спеціального режиму на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду (ПЗФ) Чернігівської області в 2009 році здійснено 277 перевірок, якими було охоплено близько третини всіх природно-заповідних об’єктів. Були проведені перевірки на всіх об’єктах природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Головними порушеннями на територіях та об’єктах ПЗФ є захаращеність лісовкритих територій, засміченість, відсутність чи незадовільний стан інформаційно-охоронних знаків [26].
За результатами проведених перевірок складено 14 протоколів. Для ліквідації виявлених порушень видано 106 приписів.
Державний контроль за дотримання природоохоронного законодавства на території Ічнянського національного природного парку та регіонального ландшафтного парку "Міжрічинський" здійснюють служби державної охорони зазначених об’єктів.
Таблиця 3.2 Державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства на територіях та об‘єктах природно-заповідного фонду Чернігівської області
| № | Найменування заходів | Роки | |
| 2008 | 2009 | ||
| 1. | Проведено перевірок | 248 | 277 |
| 2. | Виявлено порушень | 93 | 106 |
| 3. | Видано приписів | 90 | 106 |
| 4. | Притягнуто до адмінвідповідальності (разом з адмінкомісіями), чол./грн. | - | - |
| 5. | Стягнуто адміністративних штрафів, чол./грн. | - | - |
| 6. | Складено протоколів, чол. | 15 | 14 |
| 7. | Передано матеріалів до суду | 15 | 14 |
| 8. | Пред‘явлено позовів на відшкодування збитків, шт./грн. | - | - |
| 9. | Стягнуто позовів на відшкодування збитків, шт./грн. | - | - |
| 10. | Винесено рішень про призупинення (заборону) проведення робіт, не передбачених режимом охорони і збереження об‘єктів | - | - |
| 11. | Видано дозволів на використання природних ресурсів. | - | 1 |
| 12. | Внесено подань про тимчасове призупинення дії виданих дозволів на використання природних ресурсів | - | - |
| 13. | Кількість матеріалів про порушення, що містили ознаки злочину, переданих на розгляд в органи прокуратури, з них: порушено кримінальних справ відносно осіб, кількість | - | - |
На виконання Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та з метою посилення державного контролю за охороною лісів під час заготівлі новорічних ялинок в Чернігівській області з 19.12.2009 р. по 30.12.2009 р. було організовано і проведено операцію "Новорічна ялинка".
Операція проводилась згідно "Плану заходів для попередження порушень природоохоронного законодавства при заготівлі новорічних ялинок в новорічний період 2009 р." У відповідності до цього плану були створені рейдові групи з представників Держуправління, органів внутрішніх справ, лісової охорони та громадськості, якими проведені перевірки у найбільш "привабливих" лісових масивах, в зелених зонах населених пунктів, на автодорогах, ринках міст [6].
Під час проведення рейдів та перевірок виявлено 22 випадки самовільних рубок новорічних ялинок, складено 29 протоколів, 10 порушників притягнуті до адміністративної відповідальності у вигляді штрафів на загальну суму 1105 грн., з яких 697 грн. сплачено, 7 протоколів передано на розгляд до місцевих судів. Обрахована сума збитків, заподіяних хвойним насадженням, становить 34,4 тис. грн., з них 2,8 тис. грн. сплачено добровільно. Протягом 2009 року здійснено 516 перевірок по контролю за станом рослинного світу області, за результатами перевірок складено 400 протоколів, 22 з яких направлені до місцевих судів для розгляду, винесено 385 постанов на суму 20,587 тис. грн., стягнуто 19,771 тис. грн. Пред’явлено 104 позови на відшкодування майнових стягнень на суму 86,469 тис. грн., з яких сплачено 66,761 тис. грн. Передано 7 справу в правоохоронні органи, по яких порушено 4 кримінальні справи. У 2009 році інспекційним складом Держуправління проводився контроль за станом охорони та використання об’єктів тваринного світу. З цією метою здійснено 149 перевірок, за порушення правил полювання в області складено 415 протокол, в т.ч. працівниками Держуправління охорони навколишнього природного середовища – 139, працівниками Чернігівського облуправління лісового господарства – 106, посадовими особами товариств користувачів угідь – 78, міліцією – 1. Притягнуто до адмінвідповідальності – 378 осіб, до кримінальної – 2. стягнуто штрафів – 20770 грн., відшкодовано збитків на загальну суму 1850 грн. У 2009 році Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області разом із Деснянським державним басейновим управлінням охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства проводилась спільна робота по контролю за станом та охороною ВЖР.
3.4 Програмно-цільове регіональне управління
Як свідчить досвід, на сьогоднішній день на регіональному рівні недостатньо використовуються переваги територіальної концентрації економічного потенціалу, слабо реалізуються можливості координації виробничо-збутової діяльності на міжгалузевій основі. Регіональні структури управління недостатньо пов’язані з темпами і пропорціями розвитку окремих галузей, що об’єктивно склалися в регіональних народногосподарських комплексах.
Економічний потенціал регіону повинен визначатися як організована сукупність ресурсів, необхідна і достатня для вирішення комплексу завдань, які виникають у процесі регіонального соціально-економічного розвитку. Аналіз літературних джерел щодо проблем формування і реалізації потенціалу і власні дослідження дають підстави для виділення таких основних складових економічного потенціалу регіону: кадрова, організаційна, матеріально-технічна, інформаційно-технологічна, природно-кліматична. Кадрова складова включає в себе необхідну чисельність фахівців потрібної кваліфікації. Організаційна складова представлена організаційними формами і структурами державного управління і місцевого самоврядування. Матеріально-технічна складова включає потрібну кількість виробничих, технологічних і фінансових ресурсів. Інформаційно-технологічна складова визначається рівнем розвитку сучасних комп’ютерних технологій у регіоні, досконалістю інформаційних мереж, засобів електронного передавання і збірегання даних, наявністю інформаційного обміну з іншими регіонами країни та зарубіжними державами. Природно-кліматична складова характеризується запасами корисних копалин, водних ресурсів, якістю грунту, обсягами лісових угідь і т.і., а також кліматичними умовами [1].
Головною умовою ефективного використання регіонального економічного потенціалу є його реалізація на основі прискорення інноваційно-орієнтованих процесів, які найбільшою мірою забезпечували б досягнення стратегічних цілей регіону.
Виходячи з цього доцільним постає реалізація регіонального підходу до планування і управління народногосподарським комплексом, що дозволяє викликати економічну зацікавленість і здійснити ресурсну забезпеченність функціонування галузей народного господарства у взаємозв’язку з концепцією розвитку територій, на яких розміщені підприємства даної галузі. Це створює умови переходу до такого типу відносин, при якому економічний, і особливо, соціальний розвиток кожної області і країни в цілому буде поставлено у тісний взаємозв’язок з результатами діяльності галузевих ланок, що знаходяться в даних регіонах.
На сьогодні все більш актуальним стає практичне використання програмно-цільових методів планування і управління. Актуалізації використання програмно-цільової форми в управлінні сприяє новий, ринковоорієнтований господарський механізм управління. Загальною тенденцією удосконалення методів і форм організації управління сучасною економікою є збільшення самостійності первинної ланки управління, а також розширення компетенції територіального регулювання виробництва і реалізації товарів та послуг [20].
Для організації ефективного вирішення регіональних проблем методами програмно-цільового планування і управління, формування органів програмно-цільової орієнтації, проведення проблемно-орієнтованих оцінок регіонального економічного потенціалу необхідне регулярне, упорядковане і повне інформаційне забезпечення управління. Вирішення регіональних проблем програмним шляхом повинне грунтуватися на загальній концепції створення інформаційних систем по забезпеченню органів управління в кожному регіоні.
Виходячи з принципів програмно-цільового планування і управління, будь-яка проблема, що вимагає прогамного вирішення повинна розглядатися як складна система, що володіє органічними зв’язками і активно взаємодіє з іншими проблемами і завданнями, у зв’язку з чим зміни, що відбуваються в окремих елементах системи, зумовлюють зміну існуючих характеристик усієї системи.
На Чернігівщині діє довгострокова "Програма (план дій) охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки в Чернігівській області на 2000 – 2010 роки" ("Екологія – 2010"), затверджена рішенням Чернігівської обласної ради від 17 серпня 1999 року.
"Програма…" має на меті створення безпечних умов проживання людей і відновлення природного середовища області.
Для досягнення цієї мети необхідно створити систему природокористування, яка дасть можливість раціонально використовувати природні ресурси області, мінімізувати вплив шкідливих речовин на стан повітря, поверхневих і підземних вод, ґрунтів, інших природних об’єктів, забезпечити збереження і відновлення ландшафтів, біорізноманіття та екологічну безпеку проживання людей.
Протягом 2006 - 2009 років виконання заходів програми профінансовано на загальну суму 47244,821 тис. грн., що становить 92,9 % від запланованого, в тому числі за рахунок:
– державного бюджету – 17213,503 тис. грн.;
– місцевого бюджету – 4565,435 тис. грн.;
– інших джерел фінансування – 25465,883 тис. грн.
З державного бюджету виділено 17213,503 тис. грн. (в тому числі, з державного фонду охорони навколишнього природного середовища (ФОНПС) – 405,173 тис. грн.). За рахунок цих коштів профінансовано:
– недопущення негативного впливу на водойми області об’єктів комунальної сфери – 10573,073 тис. грн. (в т. ч.: будівництво очисних споруд в смт. Варва з державного ФОНПС – 405,173 тис. грн.);
– берегоукріплювальні роботи та заходи по усуненню шкідливої дії вод 2111,823 тис. грн. (р. Десна в районі сіл Змітнів та Мале Устя Сосницького району, м. Чернігів (район Бобровиці), заходи по відведенню поверхневих вод від сіл Патюти, Гладке та Сморшки Козелецького району, захист с. Печі Борзнянського району від підтоплення р. Остер);
– заходи по відновленню і підтриманню сприятливого гідрологічного режиму і санітарного стану річок – 1855,107 тис. грн. Зокрема, виконані заходи по розчистці водойм на території Менського району, екологічне покращання р. Борзенка Борзнянського району (ІІ черга), регулювання русла р. Турчанка в Корюківському районі, розчищення притоки р. Борзни біля с. Любомудрівка Борзнянського району тощо;
– заходи по охороні земельних ресурсів – 739,2 тис. грн.;
– заходи по охороні атмосферного повітря – 1549 тис. грн. (проведення газифікації ряду котелень в Борзнянському, Щорському, Менському, Куликівському районах тощо);
– заходи по охороні та відтворенню лісових ресурсів –335,3 тис. грн.
З місцевих бюджетів використано 4565,435 тис. грн. (в тому числі з обласного та районних ФОНПС виділено на виконання заходів програми 2445,635 тис. грн.) на:
− усунення негативного впливу об’єктів комунальної сфери на навколишнє середовище – 3105,85 тис. грн.: реконструкція аварійних каналізаційних очисних споруд в м. Чернігові, реконструкція біоставків КП "Бахмач-Водсервіс", реконструкція КНС в м. Новгород-Сіверський, будівництво міні-очисних споруд в смт. Срібне тощо;
− збирання, утилізацію твердих побутових відходів та ліквідацію несанкціонованих сміттєзвалищ на території області – 79,455 тис. грн.;
− заходи по охороні атмосферного повітря (газифікація котелень) - 448 тис. грн.;
− забезпечення екологічно безпечного зберігання непридатних до використання пестицидів – 633,382 тис. грн.;
− організації і здійснення заходів з екологічної освіти та пропаганди екологічних знань – 56,7 тис. грн.;
За рахунок власних коштів підприємств профінансовано заходів на суму 25465,883 тис. грн.
У 2006 році проводилося виконання природоохоронних заходів у відповідності до розроблених в області "Першочергових завдань реалізації Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води на 2003 – 2005 (2010) роки".
За звітний період виконання програми профінансовано в сумі 26261,144 тис. грн., що становить 95 % від запланованого (27506,723 тис. грн.). В тому числі: з державного бюджету – 19798,003 тис. грн., місцевого бюджету – 3590,316 тис. грн., інші кошти – 2874,325 тис. грн.
Протягом 2006/2009 років затампоновано 174 артезіанські свердловини, що дало змогу знизити рівень ризику забруднення підземних водних горизонтів.
Головними джерелами забруднення поверхневих водних об’єктів залишаються підприємства комунального господарства. Протягом року на території області проводились роботи по реконструкції, ремонту та будівництву очисних споруд, каналізаційних колекторів та мереж. Завершено будівництво очисних споруд у сели
Для захисту населених пунктів від шкідливої дії вод проводились роботи по берегоукріпленню та відведенню поверхневих та ґрунтових вод в районі м. Чернігова (р-н Бобровиці), сіл Патюти, Гладке та Сморшки Козелецького району, біля с. Кладьківка Куликівського району.
Протягом року проводились роботи по відновленню і підтриманню сприятливого гідрологічного режиму і санітарного стану річок в Менському, Корюківському, Борзнянському, Чернігівському районах області.
У 2009 році проведено ряд заходів, які дозволили підвищити якість питної води: проведено роботи по прокладанню, ремонту заміні та будівництву водопровідних мереж, будівництво артезіанських свердловин в Коропському, Бахмацькому, Варвинському, Городнянському, Ічнянському, Корюківському, Менському, Ніжинському, Носівському, Сосницькому, Срібнянському, Чернігівському та Щорському районах.
На території Чернігівщини діє "Програма розвитку водопровідно-каналізаційного господарства Чернігівської області на 1998 – 2010 роки", яка затверджена розпорядженням облдержадміністрації.
У 2009 році водопровідно-каналізаційне господарство працювало стабільно і перебоїв в наданні послуг майже не було. Продовжувалась робота по реконструкції господарства за державні кошти на здійснення заходів із запобігання аваріям та техногенним катастрофам у житлово-комунальному господарстві та на інших аварійних об’єктах комунальної власності. Всього із Державного бюджету на водопровідно-каналізаційні об’єкти області було направлено 14,85 млн. грн., крім того із місцевих бюджетів – 1,22 млн. грн. Загальна сума використаних коштів – 16,07 млн. грн. З метою ефективного використання капітальних вкладень вони концентруються на найбільш життєвоважливих об’єктах.
У 2009 році на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства проводилась заміна насосних агрегатів на менш потужні КП "Прилукитепловодопостачання", КП "Чернігівводоканал", ЗАТ "Комунальник" м. Корюківка, КП "Борзна-Комунальник", Остерське ВУЖКГ). Це дало змогу більш ефективно використовувати електроенергію для підйому та подачі води абонентам і підвищило надійність водопостачання.
Станом на 01.01.2010 року в області 1616,5 км комунальних водопровідних мереж, з яких замортизовано 513,4 км або 31,8 %. Внаслідок зношеності трубопроводів на мережах виникають пориви, що призводить до втрат води в мережах та до забруднення питної води.
За результатами діяльності відбулось перевищення фактичних втрат води в зовнішніх мережах водопостачання (проти затверджених) на підприємствах: КП "Чернігівводоканал" 29,1 % (затверджені 25,8 %), КП "Прилукитепловодопостачання" 20,3 % (затверджені 19,3%), КП "Борзна-Комунальник" 23,0 % (затверджені 19,9 %), КП "Козелецьводоканал" 32,1 % (затверджені 19,5 %), ЗАТ "Комунальник" м. Н.-Сіверський 21,2 % (затверджені 20,0 %), Остерське ВУЖКГ 20,8 % (затверджені 13,6 %), ЗАТ "Комунальник" (м. Щорс 40,3 %) (затверджені 25,5 %).
В 2006 році проводилась реконструкція та будівництво нових водопровідних мереж:
- м. Ніжин (0,65 км) при фінансуванні за кошти державного бюджету - 50,0 тис. грн.;
- м. Бахмач (0,21 км) при співфінансуванні з державного бюджету - 50,0 тис. грн. та місцевого бюджету - 13,0 тис. грн.;
- смт. Батурин Бахмацького району (5,0 км) при фінансуванні за кошти державного бюджету - 978,0 тис. грн.;
- смт. Варва при співфінансуванні з місцевого бюджету - 26,6 тис. грн. та коштів інвестора – 105,0 тис. грн.,
- м. Городня (13,65 км) при фінансуванні з місцевого бюджету -95,97 тис. грн. та кошти підприємства 14,5 тис. грн.,
- м. Ічня при співфінансуванні з державного бюджету - 75,0 тис. грн. та місцевого бюджету - 35,0 тис. грн.,
- с. Вишеньки Коропського району при фінансуванні за кошти державного бюджету - 50,0 тис. грн.;
- смт. Куликівка при фінансуванні за кошти державного бюджету -56,0 тис. грн. та кошти підприємства -1,5 тис. грн.;
- у смт. Лосинівка Ніжинського району за кошти місцевого бюджету - 50,0 тис. грн.;
- у м. Корюківка (14,8 км) при співфінансуванні з державного бюджету;
- у смт. Ріпки (2,5 км) також при співфінансуванні з місцевого бюджету - 48,0 тис. грн. та кошти населення - 32,0 тис. грн.;
- Сосницький район за кошти населення 126,0 тис. грн., смт. Сосниця за державні кошти – 80,0 тис. грн.;
- у смт. Срібне (1,13 км) за кошти населення - 23,9 тис. грн.;
- с. Тур’я Щорського району за кошти місцевого бюджету - 26,7 тис. грн.,
В 2006 році піднято води 40812,9 тис. м3
, відпущено води споживачам 30600,5 тис. м3
, що становить 74,9 %, при цьому 266,7 тис. м3
- вода, що не відповідає вимогам ГОСТу 2874-82 "Вода питна" за окремими хімічними показниками (мм. Чернігів, Прилуки, Бобровиця, смт. Талалаївка).
Якість питної води постійно контролюється відомчими лабораторіями в мм. Чернігові, Ніжині, Прилуках, Ічні, Бахмачі та смт. Ріпках і на договірних засадах міськ-, райсанепідемстанціями в інших містах і селищах.
Підприємствами водопровідно-каналізаційного господарства проводилась весняна та осіння профілактична дезинфекція водопровідних споруд і мереж, а після ліквідації поривів – позачергова дезинфекція [6].
На балансі комунальних підприємств області знаходиться 694,0 км каналізаційних мереж, з яких 268,6 км, що становить 38,7 %, ветхі і аварійні, 14 КОС з повною біологічною очисткою (мм. Чернігів, Ніжин, Прилуки, Ічня, Борзна, Новгород-Сіверський, Остер, Семенівка, Щорс та смт. Варва, Короп, Любеч, Ріпки, Куликівка), 6 полів фільтрації (мм. Прилуки, Городня, Носівка та смт. Козелець, Любеч, Сосниця).
ВАТ "Бобровицьке ВУ ЖКГ", ПП "Комунальник" смт. Срібне не мають каналізаційних мереж, в смт. Талалаївка каналізація від ЦРЛ у 2006 році не працювала.
В 2009 році пропущено 34244,8 тис. м3
стоків. На шести каналізаційних очисних спорудах (мм. Чернігів, Прилуки, Бахмач, Ніжин, Ічня та смт. Ріпки) працюють відомчі акредитовані лабораторії по контролю за якістю очистки стічних вод, решта контролюється хіміко-аналітичною лабораторією контролю якості очистки стічних вод Державної екологічної інспекції в Чернігівській області та на договірних умовах районними санепідемстанціями.
З обласного фонду охорони навколишнього природного середовища в 2006 році використано кошти на:
- м. Ніжин на реконструкцію аварійного самопливного колектору - 60,0 тис. грн. - 0,8 км,
- м. Бахмач на реконструкцію біоставків очисних споруд - 114,0 тис. грн.,
- смт. Срібне на будівництво локальних міні очисних споруд - 160,0 тис. грн.
- с. Наумівка Коропського району на заміну аераторів на станції біологічної очистки - 30,0 тис. грн.;
- м. Н.-Сіверський на продовження будівництва зливної станції на очисних спорудах - 155,2 тис. грн.;
- на реконструкцію каналізаційних насосних станцій в смт. Козелець – 100,0 тис. грн.; смт. Короп - 60,0 тис. грн.; м. Городня - 60,0 тис. грн., м. Носівка – 160,0 тис. грн.; смт. Ладан Прилуцького району – 202 тис. грн.; смт. Ріпки - 33,0 тис. грн.
- на придбання повітродувок смт. Ріпки - 26,0 тис. грн., м. Семенівка – 26,0тис.грн.;
- на придбання фекальних насосів м. Щорс - 30,0 тис. грн.
З перелічених заходів видно, що роботи по розвитку водопровідно-каналізаційного господарства, охорони водних ресурсів, підвищення якості питної води і очищення стічних вод ведуться, але через обмеженість фінансування - повільно. Стан житлово-комунального комплексу області продовжує залишатися тяжким. Залучені для реалізації програми реформування кошти становлять менше третини від потреби. Тому у грудні 2006 року на розширеному засіданні Колегії обласної державної адміністрації було розглянуто стан виконання обласної "Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства області на 2004-2010 роки". Розпорядженням голови облдержадміністрації від 11 грудня 2006 року № 447 намічено комплекс заходів по активізації роботи по реформуванню і розвитку житлово-комунального господарства області.
Державним бюджетом на 2007 рік передбачені кошти на інвестування водопровідно-каналізаційного господарства області в сумі біля 10,8млн.грн., що дасть можливість зробити наступний крок на шляху технічного переоснащення і покращення якості з надання послуг [23].
На виконання Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на території області проводилися наступні роботи:
В складі регіональної екомережі Чернігівської області виділяються такі основні елементи: 5 ключових територій (з них 4 – загальнодержавного значення, 1 – місцевого значення), 5 сполучних територій (з них 2 – загальнодержавного, 3 – місцевого значення), 1 - відновлювальна територія національного значення ("Замглай"). Вони мають буферні зони, які є перехідними між природними територіями і територіями господарського використання.
Головним досягненням розбудови екомережі в 2006 році стало створення Указом Президента України від 10.02.2006 р. № 122/2006 в Коропському районі Мезинського національного природного парку загальною площею 31035,2 га. Мезинський НПП є ключовою територією екомережі національного значення і створений для збереження, відтворення та раціонального використання типових і унікальних природних комплексів Полісся, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення в регіоні.
Для збереження найбільшої в Україні популяції очеретянки прудкої, занесеної до Червоної книги України, в 2006 році велись роботи по розширенню гідрологічного заказника загальнодержавного значення "Дорогинський". Велись роботи на р. Десна по визначенню для подальшого заповідання місць нересту стерляді.
В 2006 році велись роботи по інвентаризації видів голонасінних природної флори та інтродуцентів на території Чернігівської області, результатом даної роботи є монографічне зведення "Голонасінні Чернігівщини".
Проводились роботи по вивченню поширення регіонально рідкісних видів вищих спорових судинних рослин (папоротеподібні) зокрема фегоптерісу з’єднуючого, багаторядника шипуватого та багаторядника Брауна, багатоніжки звичайної та ряду інших видів.
Проводилось наукове вивчення фіто - та ценорізноманіття таких ключових територій як Мезинська, Дніпровська; вивчались динамічні процеси території ренатуралізації в рамках ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Замглай". Досліджувалось різноманіття голонасінних природної флори та інтродуцентів в рамках ключових та сполучних територій екомережі.
Для відтворення різноманіття рослинного світу використовувалися можливості розсадників дендропарку "Тростянець", колекційні ділянки природної флори агростанції Чернігівського педуніверситету та території для майбутньої ренатуралізації в межах існуючих окремих територій природно-заповідного фонду і ділянки заліснення. Було здійсненно розмноження живцями ялівця звичайного (регіонально рідкісного виду) в кількості 200 екз., зібрано насіння наперстянки велико квіткової, валеріани лікарської, тирлича звичайного, оману високого з метою одержання посадкового матеріалу та його висадження в природні умови.
Організовано і проведено масові природоохоронні операції: "Нерест", "Чисте повітря", "Первоцвіт", "Новорічна ялинка". Ці заходи здійснювались із залученням працівників міліції, громадських інспекторів з охорони довкілля. Для фінансування заходів щодо формування національної екологічної мережі в області в 2009 році з обласного фонду охорони навколишнього природного середовища було виділено 15 тис. грн.
3.5 Система нормативної регламентації екологічної безпеки та управління
Проблема охорони природи здавна перебуває в полі зору людини. Вона існує так довго, як давно людина усвідомлює свою земно-космічну сутність. Зокрема, різні елементи природоохоронної й природозберігаючої поведінки дослідники фіксують уже в архаїчних культурах.
Основними напрямками роботи Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області з охорони та раціонального використання водних ресурсів у 2009 році були питання контролю за зменшенням скидів стічних вод у природні водні об’єкти, попередження забруднення підземних водоносних горизонтів, покращання режиму господарювання у прибережних захисних смугах водних об’єктів, сприяння будівництву та реконструкції очисних споруд КП "Чернігівводоканал", КП "Козелецьводоканал", КП "Варва-Водоканал". Значна увага приділялась контролю за наявністю відповідних дозволів при здійсненні спеціального водокористування [6].
З цією метою було проведено 840 перевірок, з яких 238 – з питань контролю за охороною поверхневих водних ресурсів, 602 – з контролю за підземними водними ресурсами. Найкраще з контролю вказаних питань у 2006 році спрацювали відділи держекоконтролю у Прилуцькому, Сосницькому, Чернігівському, Новгород-Сіверському районах.
Відділом держконтролю водних, земельних ресурсів, надр Держуправління взято участь у здійсненні 97 перевірок з питань контролю за охороною та раціональним використанням водних ресурсів.
За порушення вимог водоохоронного законодавства у 2009 році до адміністративної відповідальності притягнуто 200 осіб. Загальна сума накладених штрафів 23,391 тис. грн. Сума стягнутих штрафів становить 15,963 тис. грн. (68,2 %). Найбільше протоколів складено відділами держекоконтролю у Новгород-Сіверському, Прилуцькому, Ніжинському районах. За скиди забруднених та недостатньо очищених стічних вод у природні водні об’єкти, забруднення підземних водоносних горизонтів та самовільне водокористування порушникам пред’явлено 62 позови на загальну суму 36,375 тис. грн. Стягнуто 62 позови на суму 27,139 тис. грн.
Державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища у 2009 році проведено 473 перевірки з питань охорони земель. За порушення вимог природоохоронного законодавства у сфері охорони земель до адміністративної відповідальності притягнуто 101 особу на загальну суму 11,934 тис. грн., пред’явлено 8 позовів на загальну суму 33,942 тис. грн.
Протягом року проводився хіміко-аналітичний контроль ґрунтів, державний контроль за дотриманням нормативів ГДС, ГДВ, технологічних нормативів, впливом водокористувачів на якісний стан водойм, якістю поверхневих водойм області.
Протягом 2009 р. інспекторським складом Держуправління здійснено 699 перевірок з питань контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, в тому числі відділом – 72. Загальна кількість перевірок збільшилась на 9 %.
За забруднення атмосферного повітря відділом було пред’явлено 2 претензії на суму 1063,75 грн., сплачено 100 %.
При проведенні операції "Чисте повітря" ст. 80 застосовувалась Борзнянським, Городнянським, Новгород-Сіверським, Прилуцьким відділами держекоконтролю – накладено по 1 штрафу.
Недоліком роботи окремих підрозділів Держуправління на місцях по контролю за станом атмосферного повітря в 2009 році є те, що в основному вона зводилась до перевірок автотранспортних засобів під час проведення операції "Чисте повітря" (Бобровицький, Борзнянськи й, Козелецький, Ріпкинський, Семенівський підрозділи) та до виявлення підприємств, що працюють без дозволу на викиди забруднюючих речовин.
На сьогоднішній день майже всі підрозділи на місцях забезпечені приладами контролю токсичності викидів забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, окрім Куликівського та Менського. Найбільша кількість штрафних санкцій, при перевірках пересувних джерел забруднення, накладено Бахмацьким, Бобровицьким, Борзнянським, Городнянським, Козелецьким, Ніжинським, Новгород-Сіверським, Семенівським, Чернігівським підрозділами та відділом Держуправління.
На даний час в Чернігівській області діє шість постів екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон: 4 – автомобільного сполучення ("Грем’яч" – Новгород-Сіверський район, "Нові Яриловичі" – Ріпкинський район, "Сеньківка" – Городнянський район, "Славутич" – Чернігівський район) та 2 – залізничного сполучення (станції "Щорс" та "Горностаївка").
Загальна чисельність інспекторського складу на постах екоконтролю в пунктах пропуску складає 36 одиниць згідно штатного розкладу.
Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області здійснюється постійний контроль в сфері поводження з відходами. Протягом 2009 року перевірено 1470 підприємств, організацій та інших об'єктів. Для усунення недоліків надано 1140 приписів, за порушення природоохоронного законодавства 652 осіб притягнуто до адміністративної відповідальності, накладено штрафів на суму 43078 грн.
4.
Оцінка еколого-демографічної ситуації та соціально-економічних наслідків антропогенної діяльності в регіоні
4.1 Показники і критерії оцінки економічної та екологічної діяльності
Економічне обґрунтування природоохоронних заходів здійснюється через зіставлення їхніх економічних результатів із необхідними для їх упровадження витратами з допомогою показників загального економічного ефекту від цих заходів.
Економічним результатом (повним економічним ефектом) природоохоронних заходів, за розрахунком загальної ефективності природоохоронних витрат, є:
у сфері матеріального виробництва — приріст обсягів чистої продукції або прибутку, а в окремих галузях або на підприємствах — зниження собівартості;
у невиробничій сфері — економія витрат на виробництво робіт і надання послуг;
у сфері приватного споживання — скорочення витрат з особистих коштів населення.
Економічним результатом природоохоронних заходів є сума таких величин:
відвернені економічні збитки від забруднення навколишнього середовища, тобто здійснені завдяки зменшенню забруднення навколишнього середовища затрати в матеріальному виробництві, невиробничій сфері та витрати населення;
приріст економічної (грошової) оцінки природних ресурсів, збереження чи поліпшення їх завдяки реалізації природоохоронних заходів;
приріст грошової оцінки реалізованої продукції, отриманої завдяки повній утилізації сировинних, паливно-енергетичних та інших матеріальних ресурсів унаслідок здійснення природоохоронних заходів [25].
Згідно Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року № 303 (із змінами та доповненнями) в області впроваджений збір за забруднення навколишнього природного середовища. В області налічується 11138 організацій, підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності платників збору за забруднення.
Відповідно до звіту про витрати на охорону навколишнього природного середовища та екологічні платежі 221 підприємство області за 2006 рік фактично витратило на капітальні інвестиції та поточні витрати у всіх секторах 106472,0 тис. грн., в тому числі на:
– охорону атмосферного повітря і проблем зміни клімату – 24388,8 тис. грн.;
– очищення зворотних вод – 35891,5 тис. грн.;
– поводження з відходами – 23780,5 тис. грн.;
– захист і реабілітація ґрунту, підземних і поверхневих вод – 13723,7 тис. грн.;
– зниження шумового і вібраційного впливу (за винятком заходів охорони праці) – 0,6 тис. грн.;
– збереження біорізноманіття і середовища існування – 5668,9 тис. грн.;
– радіаційну безпеку (за винятком заходів для запобігання аварій і катастроф) – 95,2 тис. грн.;
– науково-дослідні роботи природоохоронного спрямування – 3,0 тис. грн.;
– інші напрямки природоохоронної діяльності – 2919,8 тис. грн.
У 2006 році підприємствами, організаціями та установами області за адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища природи, використання природних ресурсів сплачено штрафів на суму 300,7 тис. грн., позовів, за порушення природоохоронного законодавства – 14,1 тис. грн.
Показниками державного бюджету передбачалось надходження коштів за забруднення навколишнього природного середовища до бюджетів усіх рівнів по Чернігівській області в сумі 7620,6 тис. грн., в тому числі:
до державного бюджету – 4953,4 тис. грн.
до обласного бюджету – 1905,4 тис. грн.
до місцевих бюджетів – 761,8 тис. грн.
Фактично надійшло за забруднення навколишнього природного середовища 7640,5 тис. грн., що складає 100,3 % до плану, в тому числі: до державного бюджету – 4966,3 тис. грн.; до обласного – 1910,1 тис. грн.; до місцевих бюджетів – 764,1 тис. грн.
Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області тісно взаємодіє з органами прокуратури та Державною податковою адміністрацією з питань покращання стягнення платежів до природоохоронних фондів. Надходження коштів до бюджетів усіх рівнів у 2006 році збільшилось у порівнянні з минулим роком, на 3463,3 тис. грн.
У звітному році кошти обласного фонду охорони навколишнього природного середовища використовувались за цільовим призначенням відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.1999 р. № 1147 із змінами та доповненнями.
За рахунок коштів обласного фонду профінансовано заходів на суму 2349,3 тис. грн. Основними напрямками фінансування були заходи по охороні та раціональному використанню природних ресурсів (ліквідаційний тампонаж артезіанських свердловин) – 290,0 тис. грн., утилізації відходів – 600,0 тис. грн., ліквідації іншого забруднення навколишнього природного середовища (будівництво та реконструкція об’єктів, придбання обладнання) – 1209,1 тис. грн.
Надходження та використання коштів обласного фонду охорони навколишнього природного середовища за 2004-2006 роки приведені в табл. 4.1
Таблиця 4.1 Надходження та використання коштів обласного фонду охорони навколишнього природного середовища (тис. грн.)
| Пор. № | Обіг коштів | Рік | ||
| 2007 | 2008 | 2009 | ||
| 1. | Залишок коштів на початок звітного періоду | 193,77 | 656,78 | 543,15 |
| 2. | Надійшло коштів у звітному періоді - всього | 2460,0 | 2088,6 | 1910,1 |
| 3. | Використано коштів - всього | 1996,99 | 2202,23 | 2349,3 |
| 4. | Залишок коштів на кінець звітного періоду | 656,78 | 543,15 | 103,95 |
| 5. | % використання коштів | 75,2 | 80,2 | 95,8 |
За рахунок Державного фонду охорони навколишнього природного середовища в 2008/09 роках виконано будівельно-монтажні роботи та придбано насосне обладнання по реконструкції каналізаційних очисних споруд потужністю 2500 м3
/добу в смт. Варва на загальну суму 547,2 тис. грн.
Показники фактичних надходжень зборів за спеціальне використання природних ресурсів до державного та місцевих бюджетів у 2009 році наведені в табл. 4.2.
Таблиця 4.2 Фактичні надходження зборів за спеціальне використання природних ресурсів за 2006 рік (тис. грн.)
| Пор. № | Показники | Державний бюджет | Місцевий бюджет | Всього |
| Збори за спеціальне використання природних ресурсів - всього | 46487,6 | 39431,1 | 85918,7 | |
| 1. | Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду | 8649,1 | 1039,1 | 9688,2 |
| 2. | Збір за спеціальне водокористування | 2252,5 | - | 2252,5 |
| 3. | Плата за користування надрами | 7837,1 | 308,4 | 8145,5 |
| 4. | Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету | 27743,9 | - | 27743,9 |
| 5. | Плата за землю | - | 38083,6 | 38083,6 |
| 5. | Плата за спеціальне використання інших природних ресурсів | 5,0 | - | 5,0 |
4.2 Оцінювання екологічного ризику
Загальновідомо, що створення системи екологічної безпеки є зворотною реакцією держави на попередження прояву екологічного ризику багатогранних видів небезпечної діяльності чи природної стихії, оскільки об’єктом такої діяльності є природні або ж штучно створені речовини та елементи матеріального та природного світу, яким притаманні різні рівні небезпеки й загрози для існування людини і довкілля [24].
Як випливає із Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", екологічна безпека забезпечується корегуванням ризикованих видів діяльності та експлуатації екологічно шкідливих об’єктів.
Загальна категорія ризику в літературі розглядається як імовірність настання небажаних подій та наслідків.
У міжнародній практиці ризик означає імовірність відповідної події, що відбувається за певних обставин та часу. Міжнародні акти пов’язують поняття ризику з категорією "небезпечні речовини", використання яких може привести до небажаних або непередбачуваних негативних наслідків у відповідному середовищі (виробничому, побутовому чи природному), або для здоров’я людей. Відповідно до цього небезпека розглядається як властивість небезпечних речовин або фізична ситуація, що є потенційно небезпечною для здоров’я людей та навколишнього природного середовища.
Отже, ризик, за вище наведеним визначенням, може бути поданий як сума ризиків для людини (на мікрорівні) і суспільства (на макрорівні) та довкілля.
Ризик – це кількісна міра небезпеки з урахуванням її наслідків. Люди свідомо або несвідомо, в побуті чи практичній діяльності зазнають певного ризику свого буття. М.Ф. Реймерс вважає, що екологічний ризик – імовірність наслідків будь-яких природно-антропогенних змін природних об’єктів і факторів.
Поняття екологічний ризик використовують як оціночну категорію небезпеки, має не лише часову, а й просторову визначеність. Поняття ризику можна розглядати відносно території у зв’язку з її екологічною вразливістю. Все живе (від нижчих до вищих організмів), що мешкає на певній території, відчуває на собі тиск зовнішніх екологічних факторів. Рівень небезпеки залежить від сприйняття екологічного тиску живими організмами, рослинним і тваринним світом та населенням [7].
Розрізняють дві основні складові екологічного ризику: перша – це небезпечне явище й джерела його виникнення або техногенне навантаження; друга – це вразливість живих організмів, в тому числі людського населення (адаптаційні властивості та реакція). По відношенню до території – це її стійкість до техногенного тиску (впливу).
Якщо безпека – це визначений нормативний стан об’єкта, небезпека – відхилення від цього стану, то ризик – це вплив – зовнішній чи внутрішній, який може призвести до відхилення від норми.
Відповідно до Конвекції ООН небезпечною діяльністю визначається будь-яка діяльність у процесі якої одна чи більше небезпечних речовин, що перевищують граничні кількості, визначені конвекцією, можуть створити будь-які шкідливі наслідки для людей, флори і фауни, ґрунтів, вод, повітря, ландшафтів, їх сукупності та матеріальних цінностей і культурної спадщини.
Чернігівська область, в порівнянні з іншими областями України, має середній рівень природно-техногенної безпеки.
На території області зареєстровано 953 об’єкти економіки (без сільгосппідприємств та малих підприємств). Функціонують 643 потенційно небезпечних об’єкти, з яких 40 – з найбільшим ризиком виникнення надзвичайних ситуацій.
"Перелік екологічно небезпечних об'єктів", аварії на яких можуть спричинити або вже спричинили шкідливий вплив на довкілля, щорічно уточнюється. Зокрема, до "Переліку..." входять золовідвал КЕП "Чернігівська ТЕЦ" фірми "ТехНова" – екологічно небезпечний об’єкт загальнодержавного значення та ставки-накопичувачі промислових токсичних відходів підприємств м. Чернігова – об’єкт місцевого значення.
На золовідвалах Чернігівської ТЕЦ накопичено 2258,1 тис. тонн золи. Резервні площі для подальшого її розміщення відсутні. Розроблений проект та будується золонакопичувач на базі ставка-накопичувача № 6 ВАТ "Чернігіввовна".
Стан ставків, експлуатація яких припинена, не відповідає вимогам санітарно-технічних та екологічних норм та правил. Аналізи проб води з спостережних свердловин свідчать про значні перевищення ГДК по вмісту забруднюючих речовин в підземних водах.
Ускладнює екологічну ситуацію регіону недостатньо розвинута система збору та утилізації/видалення небезпечних відходів. В області є одне підприємство, що здійснює діяльність із збирання, оброблення та транспортування токсичних відходів.
За оцінкою експертів, ризик виникнення техногенних аварій по Чернігівській області становить 2,1.
Отже, можливість виникнення несприятливих екологічних ситуацій можна оцінити через величину екологічного ризику.
4.3 Оцінка стану здоров`я та якості життя
Спеціальні медичні обстеження населення для визначення ступеня дії на організм людини екологічної ситуації, що склалася, проводяться органами охорони здоров’я відповідно до методик Міністерства охорони здоров’я і використовуються при екологічному аудитуванні згідно програмі ЕА. Роботи за оцінкою стану природного середовища на обстежуваній території припускають проведення великого об’єму аналітичних досліджень за визначенням концентрацій забруднюючих речовин в різних природних середовищах. Підготовка, попередня обробка, консервація і хімічний аналіз проб природного середовища проводиться відповідно до діючих стандартів, керівних документів, методик [15].
Якість життя — порівняно нове для медицини поняття , запозичене з соціології , де під ним розуміють здатність індивідуума функціонувати в суспільстві відповідно до свого положення і отримувати задоволення від цього . Ще у 1948 році ВООЗ визначила здоров'я не лише як відсутність хвороби, але й як наявність фізичного, психологічного та соціального благополуччя. З цього часу в медичній практиці все частіше почали звертати увагу на якість життя. При цьому пацієнт розглядається не тільки як суб'єкт лікування, але й як особистість, що під впливом хвороби змінюється і повертається до соціуму в іншому статусі — статусі хворої людини.
Перша друкована праця, що містила термін "якість життя", була опублікована у 1947 році і стосувалась аспектів лікування раку. У ній вперше при дослідженні хіміотерапевтичних методів лікування злоякісних новоутворень звернули увагу на особистість, що страждає від тяжкого хронічного захворювання. З того часу зацікавленість проблемою якості життя у медицині невпинно зростає.
На сьогодні вважається, що якість життя є характеристикою фізичного, психологічного, емоційного і соціального функціонування, що має в основі суб'єктивне сприйняття. У медицині якість життя стосується передувсім станом здоров'я, тому в даному випадку коректно застосовувати поняття "якість життя, пов'язана зі здоров'ям" (в англомовній літературі "health-related quality of life"). Вважається, що це — рівень благополуччя і задоволення тими сторонами життя, на які впливає хвороба чи її лікування, нещасні випадки. Хоча цей термін більш точно відображає суть питання, у медичній літературі все-таки частіше зустрічається загальний термін "якість життя", який ми теж будемо використовувати в даній статті. Зрозуміло, що насамперед ідеться про якість життя, пов'язану зі здоров'ям.
Якість життя хворої людини у сучасній медицині розглядається як інтегральна характеристика її стану, що складається з фізичного, психологічного, соціального компонентів. Кожен із компонентів у свою чергу включає цілий ряд складових, наприклад фізичний — симптоми захворювання, можливість виконання фізичної роботи, здатність до самообслуговування; психологічний — тривогу, депресію, ворожу поведінку; соціальний — соціальну підтримку, роботу, громадські зв'язки тощо. Їх всебічне вивчення дозволяє визначити рівень якості життя як окремої особи, так і цілих груп, і встановити, за рахунок якого складника він підвищується чи знижується та на що необхідно вплинути, щоб покращити якість життя (скоригувати лікування, надати соціальну підтримку та ін.) [9].
Очевидно, що хвороба може істотно впливати на фізичний стан, психологію, поведінку людини, емоційні реакції, а також змінювати її місце і роль в суспільному житті. Зазвичай лікар, оцінюючи стан здоров'я пацієнта, аналізує фізикальні, лабораторні та інструментальні дані, а інформація щодо психологічних чи емоційних проблем, які виникають у зв'язку з хворобою, як правило, залишається поза його увагою. Разом з тим не завжди об'єктивне зменшення патологічних змін супроводжується покращенням самопочуття пацієнта. Виникає замкнуте коло, що створює передумови для появи зневіри у можливості отримати адекватну медичну допомогу, відмови від лікування тощо. Безпосередня участь пацієнта в оцінці свого стану та активне його залучення до співпраці – це важливо, оскільки тільки хворий може надати адекватну інформацію про ступінь задоволення аспектами свого життя, пов'язаними безпосередньо з симптомами захворювання та його психологічними, соціальними та іншими наслідками.
Оцінка якості життя важлива не лише для визначення стану пацієнта на даний момент. Вона може впливати і на вибір тактики лікування. Покращення прогнозу у багатьох випадках є основною метою лікування. Разом з тим оптимальним вважається лікування, яке не лише збільшує тривалість життя, але і покращує його якість. З іншого боку, багато методів лікування не впливають на прогноз, однак можуть істотно покращити якість життя, зменшуючи прояви захворювання, частоту ускладнень, частоту госпіталізацій тощо. Наприклад, у кардіології — це застосування серцевих глікозидів при серцевій недостатності, нітратів у хворих на стенокардію.
Взаємозалежність якості лікування та якості життя досить складна. Логічно припустити, що чим ефективніше лікування, тим вищою є якість життя. Однак така закономірність спостерігається не завжди. Так, наприклад, у хворих на артеріальну гіпертензію зниження артеріального тиску не обов'язково супроводжується покращенням якості життя. Ймовірно, це пов'язано з тим фактом, що підвищення артеріального тиску часто не супроводжується симптомами і пацієнт може загалом почуватися задовільно і без лікування. При оцінці впливу лікування на якість життя необхідно враховувати і можливість розвитку побічних ефектів препаратів, які можуть призвести до появи нових симптомів, інколи навіть погіршуючи якість життя. Крім того, часто сам факт необхідності прийому медикаментів негативно сприймається пацієнтом і відповідно створює психологічні проблеми. У деяких дослідженнях встановлено, що якість життя є чинником, що визначає схильність хворого до лікування (комплаєнс). Отже, лікування може спричиняти як позитивні, так і негативні зміни в якості життя. Тому останнім часом у ряді досліджень, крім впливу лікування на перебіг захворювання та його прогноз, оцінюють зміни якості життя як один із критеріїв ефективності [16].
Оцінка якості життя може застосовуватись у комплексі з іншими параметрами, як чинник, що впливає на розвиток захворювання, визначає його прогноз. Дані, отримані у скандинавському дослідженні APSIS (Angina Progress Study in Stockholm), продемонстрували вплив психосоціальних особливостей та загального задоволення життям (overall life satisfaction) на наслідки захворювання пацієнтів зі стабільною стенокардією. Погіршення загального задоволення життям, особливо внаслідок проблем з алкоголем, фінансових негараздів, порушення сну чи почуття загальної втоми супроводжувалось збільшенням ризику основних кінцевих точок дослідження (смерть, нестабільна стенокардія, тромбоемболія легеневої артерії, інсульт, інфаркт міокарда). Негативна асоціація низької якості життя з несприятливим прогнозом виявлена і у хворих, які перенесли інфаркт міокарда.
Поняття "якість життя" широко використовується і в фармакоекономічних дослідженнях, зокрема для аналізу вартості / користі (cost useful analysis), стаючи в даному випадку основним критерієм ефективності терапії. Це дає можливість об'єднати очікувану тривалість життя та його якість, а також порівняти вартість витрат на методи лікування зовсім різних захворювань, перебіг яких оцінюють за допомогою різних клінічних показників. Для цього використовується одиниця QALY (Quality-Adjusted Life-Years). Таким чином, можна отримати важливу інформацію для порівняння ефективності різних методик лікування, розробки нових підходів та планування фінансування різних галузей охорони здоров'я на національному рівні.
Отже, вивчення якості життя застосовується:
— для всеохоплюючого обстеження пацієнта з урахуванням власного, суб'єктивного визначення свого стану;
— оцінки ефективності препаратів та методів лікування в клінічній практиці і наукових дослідженнях, визначення рівня довіри та прихильності хворого до призначеного лікування;
— встановлення психологічних проблем та соціального статусу у хворих у системі загальної практики;
— визначення прогнозу захворювання та профілактичної корекції факторів ризику, підбору реабілітаційних заходів та при проведенні медико-соціальної експертизи;
— аналізу співвідношення витрат і ефективності медичної допомоги, в медичному аудиті.
Показники стану здоров'я населення області, якості зовнішнього середовища вказують на погіршення рівня суспільного здоров’я населення та екологічного становища в області і необхідність проведення комплексних заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я населення області, поліпшення демографічної ситуації та оздоровлення навколишнього середовища. Для реалізації цих заходів в області розроблена обласна міжгалузева комплексна програма "Здоров’я нації" на 2002 – 2011 роки, яка містить розділи щодо політики з питань довкілля та охорони здоров’я, якості води, повітря, якості і безпеки продуктів харчування, поводження з відходами і боротьби із забрудненням ґрунту, водойм та підземних вод. Здоров’я населення – пріоритетна соціальна задача, яка може бути вирішена тільки за умови об’єднання зусиль у роботі державних і громадських установ, медичних закладів, більш чіткої взаємодії між відомствами, підвищенні відповідальності і реальної зацікавленості кожного громадянина у збереженні власного здоров’я [6].
Стаття 66 Конституції України зобов’язує кожного громадянина нашої держави не заподіювати шкоду природі. Кожен з нас, виконуючи свій конституційний обов’язок і дотримуючись вимог природоохоронного законодавства, створить умови собі і своїм близьким реалізувати одне із основних своїх прав – право на безпечне для життя і здоров¢я довкілля (ст. 50 Конституції України).
Динаміка рівня життя населення є найбільш містким показником довгострокової ефективності соціально-економічної політики, яка здійснюється в державі в цілому. Саме зважаючи на це її моніторингу приділяється першорядна увага в основних міжнародних рейтингах. так, найвідомішим і найбільш інтегрованим показником оцінки рівня та якості життя є індекс людського розвитку (ІЛР), що розраховується ООН з 1990 року.
Індекс людського розвитку по Чернігівській області за 2008 рік становив 0,4, за 2007 рік – 0,55, за 2009 р. – 0,51. Як бачимо, йде незначне зростання ІЛР по області.
4.4 Критерії та показники бідності
Бідність — це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви населення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та комунальні послуги, лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпечити оплату навчання своїм дітям.
Бідність — це неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів.
Різниця в означеннях полягає в такому. Згідно з першим означенням бідними вважаються ті, рівень життя яких є нижчим за певний середній стандарт суспільства, а за другим — лише ті, рівень життя яких є нижчим за визначений суспільством мінімальний рівень.
У документах ООН підкреслюються чотири основних прояви бідності: 1) коротке життя; 2) низька професійно-освітня підготовка; 3) позбавлення економічної бази нормального життя — чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування; 4) усунення від суспільного життя [3].
Розрізняють бідність за стандартами цивілізації в цілому (хронологічними) і бідність за стандартами кожної конкретної країни. До першого типу відносять населення "бідних" країн і майже не відносять населення "багатих" країн. А бідність за стандартами кожної конкретної країни існує в усіх державах і суттєво не залежить від загального рівня добробуту населення.
Сучасна соціально-економічна теорія тлумачить бідність як багатоаспектне явище, розрізняючи такі її форми: об'єктивну та суб'єктивну, абсолютну і відносну, тимчасову і застійну.
Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та можливістю досягнення матеріальних і духовних благ. Суб'єктивна бідність визначається за самооцінкою: людина тоді є бідною, коли вона сама себе ідентифікує з бідністю.
Найсуперечливішим моментом у теорії бідності є поділ її на абсолютну та відносну. Не існує і не може існувати універсальних програм надання соціальної допомоги за єдиним у всьому світі стандартом бідності: ті, хто є бідними у США чи Швейцарії і одержують там державну підтримку, вважатимуться заможними у країнах, що розвиваються.
За тривалістю бідність може бути тимчасовою (короткочасною) або застійною (довготривалою). Застійна бідність означає неможливість для родини чи окремої особи самотужки вирішити свої проблеми і подолати матеріальні негаразди та призводить до більш тяжких наслідків. Тимчасова бідність є результатом моментального зниження рівня життя. Наприклад, сильний шок від політичних змін, природні катаклізми. Причинами періодичних знижень рівня життя та збідніння можуть бути сезонні коливання в цінах на харчові продукти та послуги.
Межа та вимірювання бідності
Інструментом для визначення поширеності бідності та ступеня зубожіння населення є межа бідності. Офіційні представлення про бідність в Україні базуються на її абсолютному розумінні, при цьому індикатором служить зіставлення середньодушового доходу з прожитковим мінімумом, тобто з вартістю мінімального кошика, формованого з урахуванням установлених нормативів споживання [14].
Теоретично згідно з трактуванням бідності є два основних способи визначення межі бідності — нормативний та відносний (статистичний).
Нормативний спосіб, за визначенням, передбачає орієнтацію на певний соціальний норматив. Для визначення межі бідності ним є прожитковий мінімум. До його складу входять вартість споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і платних послуг, достатніх для підтримання особою, сім'єю всіх соціальних зв'язків. Зрозуміло, що прожитковий мінімум — це динамічна соціально-економічна категорія, що змінюється разом із суспільним розвитком і не лише під впливом зростання цін та інфляції. Його рівень залежить від комплексу споживчих благ, що визначаються суспільством за певних соціально-економічних умов як мінімум матеріальної забезпеченості й розраховується в цінах реальних купівель. Природно, що споживчий кошик буде неоднаковий для людей, які різняться віком, станом здоров'я, сімейним станом, місцем проживання тощо. Питання оцінки прожиткового мінімуму є предметом постійної уваги всіх країн. Так, у Люксембурзі працює спеціальна робоча група експертів, які вдосконалюють методологію розрахунків і визначення межі бідності. Аналогічну роботу виконує Бюро цензів США. Люди, чий середньодушовий сімейний дохід нижчий за прожитковий мінімум, вважаються бідними.
Спосіб визначення межі бідності за відносним критерієм набагато простіший. Згідно з ним вважається, що бідними є особи, чий дохід не перевищує певного відсотка від середньодушового доходу у країні. Межа бідності у світовій практиці визначається на рівні 35-50 % медіанного доходу.
Крім зазначених критеріїв визначення межі бідності є кілька інших критеріїв віднесення населення до бідних, які так само застосовуються в дослідженні бідності та розробці конкретних заходів щодо допомоги бідним і запобігання цьому явищу. Зокрема, це структурно-витратний, ресурсний, системний та суб'єктивний критерії.
За структурно-витратним критерієм бідними визнаються сім'ї, де витрати на найбільш життєво важливі товари та послуги перевищують певний відсоток щодо сукупних витрат. Зокрема, такими витратами можуть бути витрати на харчування. За західними стандартами, якщо витрати на харчування становлять 60 % сукупних витрат або більше, така сім'я вважається бідною. Іншими життєво важливими є витрати на утримання житла. В Україні цей критерій застосовується на практиці при призначенні житлових субсидій.
Ресурсні критерії ґрунтуються на економічних можливостях держави забезпечити своїм громадянам гарантії певного мінімуму засобів існування. Якщо спостерігається значна розбіжність між нормативно обґрунтованим прожитковим мінімумом і економічними можливостями держави його забезпечити, ресурсний критерій може зовсім не враховувати засоби існування, потрібні для підтримання соціальних зв'язків людини, і забезпечуватиме лише фізичне її виживання.
За системним критерієм стан бідності визначається як за доходами на душу населення, так і за показниками функціонування соціальної сфери: охорони здоров'я (середня тривалість життя, рівень дитячої смертності); освіти (охоплення дітей і молоді освітою різного рівня, середній рівень освіченості). До цього критерію можуть входити також показники забезпеченості житлом та його якості, стан ринку праці тощо. Із змісту системного критерію стає очевидним, що він не може стосуватись окремо взятої особи або сім'ї, а має поширюватися на великі за чисельністю сукупності — населення області, країни. Прикладом системного критерію є індекс людського розвитку, що обчислюється на підставі обсягу виробленого валового внутрішнього продукту на душу населення, середньої тривалості життя та рівня освіти населення. Отже, на підставі системного критерію терміном "бідні" можуть позначатися певні географічні ареали, регіони, країни [26].
Суб'єктивні критерії відбивають уявлення населення про власний стан. Результати оцінки стану бідності за суб'єктивними критеріями мають важливе значення для прогнозування соціальної напруженості в суспільстві, результатів виборів тощо.
Найуживанішими статистичними характеристиками бідності є її рівень і глибина.
Рівень бідності (Р) — це питома вага сімей, чий рівень споживання (доходів) нижчий за визначену межу бідності:
Р =
де 2 — кількість сімей, які визнаються бідними згідно з одним із критеріїв; п — загальна чисельність сімей.
Показник рівня бідності відбиває поширеність бідності, але не дає інформації про ступінь зубожіння певних груп населення. Адже вони можуть або жити у злиднях, або, навпаки, їхні доходи наближатимуться до межі бідності. Для визначення розбіжності між доходами бідних і межею бідності застосовують такий показник, як глибина бідності (Н):
Н =
де Z, — межа бідності; Уі
— доходи сімей, які визнані бідними.
Найважливішою причиною, здатною привести людей на соціальне дно, є втрата роботи, що означає соціальну трагедію. У масовій свідомості економічні реформи зв'язуються із соціальною деградацією, з масовим зубожінням, з життєвими позбавленнями, менш значимими сприймаються вплив кримінального світу і змушене переселення (біженці), що народжує біженців.
По оцінкам експертів у числі груп ризику потрапити на соціальне дно виявляються: самотні люди похилого віку (шанси потрапити на дно дорівнюють 72%), пенсіонери (61%), інваліди (63%), багатодітні родини (54%), безробітні (53%), матері-одиночки (49%), біженці (44%), переселенці (31%). Навпроти, у них немає шансів для руху нагору по соціальним сходам. Такими шансами володіють лише ті, хто вже зайняв визначені соціальні позиції в суспільстві.
Сьогодні погроза зубожіння нависла над цілком заможними соціально-професійними шарами населення. Соціальне дно готове поглинути і вже поглинає селян, низько кваліфікованих робітників, інженерно-технічних працівників, учителів, творчу інтелігенцію, учених. У суспільстві діє ефективний механізм усмоктування людини на дно. Головними елементами цього механізму є економічні реформи у тому вигляді, у якому вони проводяться сьогодні, кримінальний світ і нездатна захистити своїх громадян держава. Зрозуміло, що соціальне дно (у дуже обмежених розмірах) існувало і раніш. Однак реформи сильно збільшили процеси спадної мобільності. І тепер значно складніше вибратися із соціальної ями.
Рівень бідності по Чернігівській області на 1999 рік становив 16,1 %, а в 2000 він сягнув 28,7 %, в 2009 році становив – 25,3 %. Як бачимо,відбулося незначне зниження показника бідності в 2009 році порівняно з 2000 роком. Ці показники свідчать про незначне покращення стану життя населення в Чернігівській області.
5.
Комплексне оцінювання ефективності екологічно-орієнтованих стабілізаційних рішень
В умовах формування нової парадигми суспільного розвитку використання в основному економічних критеріїв ефективності прийняття рішень стає недостатнім і потребує залучення більш широкого спектра соціальних, екологічних та інвестиційних критеріїв. У першу чергу необхідно забезпечити економічні механізми екологічного регулювання, що базуються на вартісній оцінці екологічного і соціального збитку і впливають на формування економічної ефективності підприємства [1].
Соціально-екологічні проблеми Чернігівської області пов'язані насамперед з негативними екстернальними ефектами економічної діяльності та обумовлені промисловим забрудненням НПС. Зниження якості НПС є одним із факторів, який негативно впливає на стан здоров'я населення, що призводить до погіршення демографічної ситуації в Україні. Таким чином, для країни проблема збереження капіталу здоров'я як основної складової людського капіталу є надзвичайно актуальною. Тому виправданим є розгляд соціоекологічного збитку як самостійної категорії в загальній структурі економічного збитку. Під соціоекологічним збитком пропонується розуміти невиправдані і передчасні втрати капіталу здоров'я населення території, виражені у вартісній формі, внаслідок погіршення якості НПС.
Практична реалізація сталого розвитку (СР) області неможлива без раціональної організації вітчизняної системи еколого-економічних регуляторів, що стимулюють екологічно безпечне господарювання і водночас визначають задовільний стан відповідних територій.
Комплексна оцінка являє собою взаємозалежну характеристику, з одного боку, економічного рівня суб'єктів господарської діяльності, а з іншого боку, якості територій. Результативність сучасного механізму екологічного регулювання оцінюють за допомогою двох взаємозалежних блокових систем позаекономічних і економічних показників, що характеризують кількісні й якісні властивості еколого-економічного об'єкта, процесу або рішення [8].
Сутність СР розкривається в системі показників (індикаторів) і їх порогових значень інтегральних індикаторів за сферами життєдіяльності (економічна безпека (динаміка зміни ВВП території); екологічна безпека (здатність збереження балансу між людиною і природою), соціально-демографічна безпека (сфера рівня життя населення, стійкість до депопуляції).
Акцентувати увагу в області насамперед потрібно на застосуванні комплексу взаємоузгоджених виробничо-технологічних, організаційно-управлінських та науково-дослідних екологічних стабілізаційних заходів (ЕСТЗ), спрямованих на стимулювання екологічних інновацій та модернізацію процесів виробництва в різних сферах діяльності.
Для комплексного економічного оцінювання ефективності ЕСТЗ в області пропонуємо використовувати такі підходи:
1) розрахунок вартості реалізації ЕСТЗ (визначення одноразових витрат (капіталовкладень та поточних експлуатаційних витрат), потрібних для забезпечення функціонування об'єкта стабілізаційного впливу;
2) визначення економічної ефективності, та еколого-соціального та інвестиційного ефекту реалізації ЕСТЗ;
3) визначення впливу ЕСТЗ на можливість послаблення або повної нейтралізації загроз СР території як у цілому, так і за її окремими складовими (екологічною, демографічною тощо).
Дослідження, проведені в роботі, свідчать, що масштаби економічних збитків від підвищеного рівня техногенної безпеки в області.
Річний розмір збитку від техногенних аварій, приблизно дорівнює сумі поточних витрат СГ на охорону НПС і складає, відповідно 2,48 млрд грн і 2,90 млрд грн. При цьому розмір екологічних зборів, які були пред'явлені СГ за забруднення НПС, становив 239,1 млн грн, а платежів за збиток, нанесений природі, та штрафів за порушення природоохоронного законодавства ― лише 4,1 млн грн.
За даними, отриманими від управлінь та підприємств області, в 2009 році спостерігалося збільшення обсягів інвестицій в природоохоронне будівництво. В порівнянні з 2005 роком, сума виділених коштів зросла на 5,6 млн. грн. Протягом 2006 року на 47 природоохоронних об`єктах виконано будівельних робіт на загальну суму 18,7 млн. грн.
Висновки
1. Вибір ефективного механізму регулювання природокористуванням повинен спиратися на систему комплексних індикаторів сталого розвитку і реалізацію відповідних стабілізаційних рішень екоменеджменту.
2. Центральне місце в забезпеченні сталого розвитку займає проблема врахування довгострокових екологічних наслідків від прийнятих сьогодні економічних рішень на основі методології обґрунтування принципів і способів переходу до гармонічно збалансованого розвитку.
3. Покращання екологічної ситуації в Чернігівській області можливе шляхом реалізації механізмів екологічного регулювання та організаційно-управлінських стабілізаційних природоохоронних заходів, узгоджене здійснення яких може або усувати вплив дестабілізуючих факторів на об'єкти та системи народногосподарського комплексу або обмежувати погіршення їх функціонування.
4. Екологічне управління в Чернігівській області здійснюється на регіональному рівні та забезпечується працівниками Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області, Держекоінспекції в Чернігівській області.
5. За результатами проведеного дослідження було встановлено, що рівень життя та соціально-економічного розвитку в Чернігівській області має дуже низькі показники, що свідчить про необхідність реалізації регіональних програм спрямованих стабілізацію розвитку області.
6. В області значна увага приділяється забезпеченню екологічної безпеки від діяльності виробничих підприємств, відновлення природних комплексів, створення природоохоронних територій.
Список використаних джерел
1. Аналіз еколого-гігієнічної та санітарно-епідемічної ситуації в Чернігівській області за 2008 рік та прогноз на 2009 рік. – Чернігів: РВК "Деснянська правда", 2009. – 178 с.
2. Андрейцев В.І. Політика. Іновації. Приватизація. Екологічна безпека. Право. (Проблеми оптимізації законодавства України). – К., 2006.
3. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: навчальний посібник. – К.: Знання-Прес, 2002. - 332 с.
4. Браун Л. Экономика. Как сделать экономику, оберегающей планету. Пер. с англ. – М.: Весь мир, 2003. – 392 с.
5. Гриник І.В. Збалансований розвиток агроекосистем на прикладі Чернігівської області. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук. - К., 2005. – 41 с.
6. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2008 р. – Чернігів, 2009.
7. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика /А.Б. Качинський, Г.А. Хміль. — К.: НІСД, 1997. — 127 с.
8. Екологічне управління: підручник / В.Я.Шевчук, Ю.М.Саталкін та ін. – К.ибідь, 2004. – 432 с.
9. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х книгах / За ред. Андрейцева В.І. – К.: Юрінком, 1997.
10. Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення / А.Б. Качинський. – К.:НІСД, 2001. – 312 с.
11. Клименко М.О., Скрипчук П.М. Метрологія, стандартизація і сертифікація в екології: Підручник. - К.: Академія, 2006. - 368 с.
12. Клименко М.П., Прищепа А.М., Вознюк Н.М. Моніторинг довкілля. – К.: ВЦ: "Академія", 2006. – 360 с.
13. Ковальчук В.В., Моісеєв Л.М. Основи наукових досліджень: Навч. посібник. – К.: Професіонал, 2004. – 214 с.
14. Кожушко Л.Ф., Скрипчук П.М. Екологічний менеджмент: Підручник. – К.: ВЦ "Академія", 2007. – 432 с.
15. Колотило Д.М. Екологія та економіка. - К.: КНЕУ,2005.- 576 с.
16. Костащук В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. – метод. посібник. – част. 1 – Чернівці, 2005. – ст. 49 – 52.
17. Краснова М.В., Позняк Е.В. Правове забезпечення екологічної безпеки: роль науково-правового фактору. // Право України. -2000, -№3.
18. Мельник П.Г. Основи стійкого розвитку: навч. посібник для післядипломної освіти. –Суми: ВТД "Університетська книга", 2006. – 388 с.
19. Наукові основи агропромислового виробництва Чернігівської області. / Гриник І.В., Барбаков А.Г., Бакун Ю.О. – Чернігів: РВК "Деснянська правда", 2004. – 344 с.
20. Розміщення продуктивних сил України. Підручник. / За ред. Є.П. Качана. – К.: Вид – во " Юридична книга " 2001 р. – ст. 101, 119 – 120.
21. Розміщення продуктивних сил. Підручник. / За ред. Ковалевського. – К., 2003 р., - ст. 66 – 78.
22. Руденко В. П. Український природно – ресурсний потенціал – ІІІ част. – Чернівці. – " Рута ", 2005 рік.
23. Соціально – економічна географія України: навч. посібник / За ред. Шаблія О. І. – Львів : Світ, 1994 р. – ст. 261 – 265, 275 – 279.
24. Сталий розвиток: еколого-економічна оптимізація територіально-виробничих систем: навчальний посібник. / за заг. ред. І.В.Недіна. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2008. – 384 с.
25. Стійкий екологічно безпечний розвиток і Україна: навчальний посібник. / За ред. М.І.Дробнохода. - К.: МАУП,2002. – 104 с.
26. Україна: прогрес та шляхи сталого розвитку. К.: ЗАТ "Нічлова", 2002. – 224 с.
27. Экология города: Учебник. – К.: Либра, 2000. – 464 с.