Реферат
Натему: Екологічнасертифікаціяпродукції
План
Вступ
1. Система природоохоронної сертифікації продукції ISO 14000
2. Екологічна сертифікація
3. Роль екологічного аудиту та екосертифікаціі при впровадженні системи управління навколишнім середовищем (СУНС)
4. Екологічний аудит і екосертифікація у Федеральному законі «Про технічне регулювання» № 184-ФЗ
5. Сегментування екологічно орієнтованого споживача
Висновок
Список літератури
Вступ
Екологія - це наука про взаємовідносини організму з навколишнім середовищем.
Об'єктом екологічних досліджень є, в тому числі осіб. При цьому людину зазвичай вивчають, насамперед у його виробничих умовах (море, вугільні шахти, космічні польоти і т.д.)
Особливий напрямок екології людини - це охорона середовища її проживання.
Екологія людини включає в себе весь спектр природних, соціальних, духовних чинників. У філософській і природничій літературі більше звертається уваги на екологію природи. Однак рятувати потрібно не лише природу, а й людину від результатів його діяльності і бездіяльності. Самосвідомість особистістю і суспільством цих проблем передбачає і відповідне їхнє рішення.
В екології людини першочергове значення має здорова природне середовище як природний фактор забезпечення природного права людини на життя (екологічно чисті продукти, вода, повітря і д.р.). Все це непомітно, якщо перебуває в нормі.
Оскільки людина не тільки природне, а й соціальна істота, то наступний рівень екології людини, - соціально-політичний: в яку історичну епоху, в якому суспільстві живе людина, які соціальні ролі він виконує в суспільстві, наскільки забезпечені умови для самореалізації її сутнісних сил, які можливості розкриття та прояви задатків і здібностей та ін У тоталітарному суспільстві або при анархічному свавіллі таких умов і можливостей значно менше, ніж у чітко налагодженому правовому демократичному суспільстві.
Наступний рівень - культурологічний. Екологія людини передбачає і його захист від підробок культури, забезпечення можливостей взаємодія людини і справжніх цінностей. У цьому плані особливо відповідальні засоби масової інформації і особливо телебачення. І тут крім державного повинен бути і громадський, політично не заангажований контроль.
Індивідуальний рівень екології людини - це захист від нього самого, його слабкостей, ліні, невігластва. Людина повинна навчитися жити в гармонії не тільки із зовнішнім світом (природою, суспільством, іншими людьми), але і з самим собою. А для цього більше знати себе, свої можливості. І не тільки знати, але і навчиться керувати, володіти як своїм фізичним станом, так і здоров'ям душевним, духовним.
І, нарешті, людина, як мікрокосмос, за висловом Г.С. Сковороди, є частинкою мікрокосмосу - Всесвіту. Спроба осмислювати езотеричні, трансцендентні знання набагато більше наблизить людини до Космосу, ніж просте відкидання того, що важко осмислити розумом, здоровим глуздом. На всіх рівнях головним критерієм екології людини є свобода, але визначальним фактором - відповідальність.
Уважно аналізуючи історію відносин Людини і Природи, мимоволі постає питання про цілі досліджень у галузі вивчення навколишнього середовища. Без всякого сумніву, встановлення зовнішніх світоглядних рамок надає визначальну роль на процес постановки завдань усередині цієї області. Зі зміною уявлень Людини про самого себе, трансформується і його ставлення до Природи, відкриваючи нові перспективи і горизонти. На сучасному етапі цих взаємин, між об'єктом вивчення - Природою і Людиною, що здійснює процес пізнавання, чітких кордонів уже явно не існує. Скажімо більше, Людина зі своїм внутрішнім (психічним) світом і Навколишнє Середовище (у тому числі і соціальна), є єдиною системою. Має сенс розглядати не протиставлення «Людина» - «Навколишнє середовище», а єдину систему взаємодії двох рівновеликих компонентів. Тільки в таких зовнішніх рамках Екології, можна сподіватися на успішне просування в цій галузі. На усвідомленні природних принципів і механізмів взаємодії Людини і Природи, на конкретних технологічних рішеннях ми сконцентрували свою увагу.
Друга половина 20 століття характеризується високою концентрацією життєво важливих проблем, поки не вирішених людством. Гостро стоїть проблема екологічно чистої продукції. Для вирішення цієї проблеми люди використовують екосертифікацію.
екологічний аудит екосертифікація продукція
1. Система природоохоронної сертифікації продукції ISO 14000
На конференції в Ріо-де-Жанейро було вирішено, що найбільш дієвим стимулом впровадження екологічних програм може стати система природоохоронної сертифікації продукції, яка поряд з вимогами якості продукції задовольняла б вимогам до способу її виробництва. Гостра необхідність у створенні та впровадженні такої системи виникла з виходом на світовий ринок несертифікованої продукції невідомого походження, але більш дешевою.
Екологічна сертифікація відповідності - підтвердження третьою стороною відповідності сертифікуємого об'єкта пропонованим до нього екологічним вимогам. Обов'язкові екологічні вимоги встановлені у законодавчих та нормативних документах і спрямовані на забезпечення раціонального природокористування, охорону навколишнього середовища, захист здоров'я населення і генетичного фонду країни. Система екологічної сертифікації в своєму розпорядженні власними правилами процедури й керування для проведення екологічної сертифікації, сформованими відповідно до державної політики в області сертифікації та загальними правилами її проведення на території Російської Федерації.
Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про сертифікації продукції та послуг» Держстандарт Росії зареєстрував у Державному реєстрі Систему обов'язкової сертифікації за екологічним вимогам (далі Система) і знак відповідності Системи (постанова Держстандарту Росії від 1 жовтня 1996 р. № 66 - А) і виданий Мінприроди Росії свідоцтво за номером РОСС RU.0001.01ЕТОО.
Введення Системи обов'язкової сертифікації за екологічним вимогам покликане забезпечити:
- Реалізацію обов'язкових екологічних вимог природоохоронного законодавства при веденні господарської діяльності;
- Впровадження екологічно безпечних виробництв, технологічних процесів і обладнання;
- Дотримання вимог екологічної безпеки і запобігання забруднення навколишнього середовища при розміщенні, переробки, транспортування, ліквідації та захоронення відходів виробництва та споживання, а також пі виробництві, експлуатації та ліквідації різних видів продукції;
- Запобігання ввезення в країну екологічно небезпечної продукції, відходів, технологій та послуг;
- Сприяння інтеграції економіки країни у світовий ринок і виконання міжнародних зобов'язань Російської Федерації в області управління якістю навколишнього середовища;
- Встановлення статусу екологічного сертифікату та екологічного знака відповідності як документ, який гарантує особі Мінприроди Росії дотримання вимог природоохоронного законодавства.
Об'єктами обов'язкової сертифікації за екологічним вимогам є:
- Підприємства та виробництва, в тому числі дослідно - експериментальні;
- Продукція, використання якої може завдати шкоди навколишньому середовищу;
- Відходи виробництва та споживання, поводження з ними;
- Системи управління охороною навколишнього середовища.
Основні положення системи сертифікації по екологічних вимогах для попередження шкоди навколишньому природному середовища (системи екологічної сертифікації) затверджені наказом Госкомекології Росії від 23 січня 1995 р. № 18.
Російські стандарти з екологічної сертифікації відповідає міжнародним стандартам серії ISO 14000 з систем управління природокористуванням, і носять назву ГОСТ Р. ІСО 14000 - 98. Ці міжнародні стандарти розроблені Технічним комітетом 207 (ТК 207), створеним Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) в січні 1993 р. і діє під егідою стандартизаційної ради Канади. У комітеті перебуває понад 60 країн, в їх числі Росія, яка увійшла до його складу в якості діючого члена. В даний час ТК 207 займається розробкою проектів ряду стандартів включають системи управління природокористуванням, екологічний аудит, оцінку екологічних показників, екологічне маркування, аналіз життєвого циклу та екологічні аспекти стандартів на продукцію. Серія ISO 14000 покликана забезпечити загальну основу для більш однакового, ефективного та успішного управління природокористуванням скрізь у світі.
Стандарти ISO 14000 допомагають усім організаціям у світі вирішувати екологічні проблеми на систематичній основі, сприяючи тим самим поліпшенню екологічних показників. Вони охоплюють всі аспекти діяльності компаній у сфері управління природокористуванням, в тому числі питання можливої реалізації екологічного обліку, можливого визначення екологічних показників, задоволення претензій, що пред'являються до їх продукції, складання форм, що містять екологічну інформацію для надання державним установам і населенню.
Стандарти ISO включають наступні розділи:
- ISO 14001 та 14004 - система управління природокористуванням (СУП): специфікація і посібник з використання, основні принципи та методологія, опубліковані у вересні 1996 р.;
- ISO 14010-14012 - керівництво з аудиту навколишнього середовища: основні принципи, аудит СУП, вимоги, що ставляться до кваліфікації аудиторів, опубліковані в жовтні 1996 р.;
- ISO 14020-14025 - екологічне маркування: основні принципи і вимоги, які пред'являються до сертифікації продукції, терміни і визначення, практична програма, сертифікаційна процедура для продуктів, розглянуті в 1998 р.;
- ISO 14031 - оцінка екологічних показників СУП, проект представлений на розгляд Технічного комітету в 2000 р.;
- ISO 14040-14043 - оцінка життєвого циклу, проект представлений на розгляд у 2000 р.;
- ISO 14050 - терміни та визначення, опублікований в 1998 р.
Стандарт ISO 14001 описує системи управління природокористуванням і покликаний забезпечити організаціям основу для розробки екологічної політики, визначення екологічних факторів та їх можливого впливу, оцінки відповідності законодавчих та нормативних документів належним вимогам, визначення пріоритетів у постановці цілей і завдань в області охорони навколишнього середовища, створення відповідної структури для реалізації політики та програми полегшення оперативного контролю, моніторингу про огляду СУП з метою налагодження процесу постійного вдосконалення. Стандарт ISO 14001 існує у вигляді так званого проекту міжнародного стандарту, але вже застосовується багатьма компаніями для сертифікації своєї продукції.
Стандарти ISO 14010-14012 описують процедуру екологічного аудиту, який отримав свій розвиток тільки в останні роки. Аудит - це систематична документована процедура для визначення того, наскільки діяльність організації задовольняє існуючим вимогам. Для більш детального опису процедури аудиту і були розроблені ці три документи. Стандарт ISO 14010 стосується питань об'єктивності, незалежності і компетентності, точності і систематичності процедури, а також критеріїв, щодо яких вона проводитиметься. Стандарт ISO 14011 регламентує основу для планування та проведення аудиту, описує обов'язки сторін, зацікавлених у перевірці: клієнта і аудитора. Стандарт ISO 14012 встановлює вимоги, що ставляться до кваліфікації аудитора, його освіта, досвід роботи, навички і пізнання.
Група документів ISO 14020-14025 стосується екологічного маркування. На жаль, інформація на етикетках продуктів часто не задовольняє інтересу покупців до екологічної чистоти продукту, тим самим, підриваючи віру в виробника. Це змушує виробника шукати подальші шляхи удосконалення продукції. Основним завданням розробників стандартів було класифікувати маркувальні програми. Були визначені категорії трьох типів. Тип 1 - на етикетці продукту вказується, що він успішно пройшов випробування і задовольнив ряду вимог. Досвід показує, що тільки 10 ... 15% продуктів потрапляють в цю категорію. У світі існує кілька подібних програм, такі як «Екологічний вибір» у Канаді або «Блакитний Ангел» у Німеччині. Програма маркування ISO не намагається впорядкувати їх діяльність, а лише створює основу їх взаємодії. Тип 2 - сертифікація на основі загальних правил та підходів. Тип 3 - аналогічний маркування харчових продуктів - надає споживчу інформацію, але не вказує, що продукт задовольняє ряду критеріїв.
Стандарт ISO 14031 рекомендує метод визначення екологічних показників діяльності організації. При цьому основна увага приділяється технологічним операціям і керівництва організацією. Характеристика технологічних операцій дається з точки зору того, які ресурси були використані, скільки випущено продукції, кількість викидів і відходів. Оцінка методу керівництва важлива для визначення того, чи досягла організація поставлених цілей, використавши виділені для цього ресурси. Налагоджена система визначення екологічних показників дозволить організації надавати звіт про свою діяльність споживачам і державі.
Документи ISO 14040 - 14043 з оцінки життєвого циклу продукту допомагають визначити його вплив на навколишнє середовище. Ця процедура включає контроль за використанням сировини і енергії в ході виробничого процесу, за переробкою та захороненням відходів. Процес оцінки може бути розділений на 4 етапи: обґрунтування, аналіз запасу, аналіз впливу, оптимізація. Кожному етапу присвячується один із зазначених документів.
Завдання стандарту ISO 14050 - дати загальні визначення та розробити терміни для всіх документів ISO. Для роботи над стандартами ТК 207 підготував посібник з екологічних аспектів діяльності підприємств.
Згідно Віденської угоди (між ЄС та Міжнародною організацією зі стандартизації), якщо стандарти серії ISO 14000 будуть ратифіковані Європейським Союзом, то всі конкуруючі національні стандарти будуть скасовані. На даний же момент стандарти серії ISO 14000 носять не обов'язковий, а рекомендаційний характер.
2. Екологічна сертифікація
Екосертифікація проводиться з метою створення економіко-правового механізму по реалізації закріпленого в Конституції Росії права громадян на сприятливе навколишнє середовище.
Екологічна сертифікація - управлінська захід із забезпечення якості екологічних товарів і робіт (послуг) екологічного характеру.
Діяльність з екологічної сертифікації - діяльність з підтвердження відповідності об'єкта сертифікації природоохоронним вимогам, встановленим чинним законодавством Російської Федерації.
Мета екологічної сертифікації - стимулювання виробників до впровадження таких технологічних процесів і розробці таких товарів, які в мінімальному ступені забруднюють природне середовище і дають споживачеві гарантію безпеки продукції для його життя, здоров'я, майна та середовища існування.
Екосертифікація сприяє:
- Впровадженню екологічно безпечних технологічних процесів і обладнання.
- Виробництву екологічно безпечної продукції на всіх стадіях життєвого циклу, підвищення його якості і конкурентоспроможності;
- Створення умов для організації виробництв, що відповідають установленим екологічним вимогам;
- Вдосконаленню управління господарською та іншою діяльністю;
- Запобіганню ввозу в країну екологічно небезпечних продукції, технологій, відходів, послуг;
- Інтеграції економіки країни у світовий ринок і виконанню міжнародних зобов'язань.
Передбачено проведення обов'язкової і добровільної сертифікації (Основні положення Системи сертифікації по екологічних вимогах для попередження шкоди навколишньому природному середовищу, (Системи екологічної сертифікації. Додаток 1 до наказу Мінприроди РФ від 23 січня 1995р. № 18). Екосертифікація проводиться в обов'язковому порядку у випадках, передбачених законодавством Російської Федерації, республік у складі Російської Федерації, республік у складі Російської Федерації. Добровільна Екосертифікація в рамках Системи здійснюється в тих випадках, по яких у законодавчих актах Російської Федерації не передбачено проведення обов'язкової сертифікації. Вона проводиться з ініціативи заявника на основі договору між органом по сертифікації та заявником.
Існують наступні види екологічної сертифікації:
- Добровільна сертифікація об'єктів навколишнього середовища, природних ресурсів, відходів виробництва та споживання, - технологічних процесів, товарів (робіт, послуг,), призначених для забезпечення екологічної безпеки та попередження шкоди навколишньому природному середовищу (далі - товари, роботи і послуги природоохоронного призначення);
- Обов'язкова сертифікації екологічної сертифікації виробництв підприємств і організацій оборонних галузей промисловості, що використовують екологічно шкідливі технології.
Роботи із сертифікації в рамках Системи здійснюють органи по екосертифікаціі, випробувально-аналітичні лабораторії (центри), екоаудитори, які повинні бути акредитовані або атестовані (екоаудитори) у порядку, установленому в Системі. Органи по екосертифікаціі акредитуються в Системі на право проведення робіт, а випробувально - аналітичні лабораторії - на технічну компетентність і незалежність.
У разі незгоди заявника з рішенням органу з екосертифікаціі про відмову у видачі екосертифіката дане рішення може бути оскаржене у федеральному органі Системи.
Порядок проведення робіт з екосертифікаціі в рамках Системи в загальному вигляді передбачає виконання наступних дій:
- Напрямок заявником декларації - заявки про проведення екологічної сертифікації конкретного об'єкта до відповідного органу у екосертифікаціі;
- Розгляд декларації - заявки;
- Вибір виконавчої лабораторії (центру);
- Проведення досліджень або випробувань відібраних проб (зразків);
- Встановлення відповідності сертифікуючого об'єкта пропонованим до нього вимогам і ухвалення рішення про можливість видачі екосертіфіката;
- Інформування заявника про результати екосертифікаціі;
- Видача екосертифіката на основі позитивних результатів сертифікації та внесення сертифікованого об'єкта до Реєстру Системи;
- Здійснення інспекційного контролю за стабільністю, а в окремих випадках, наприклад, технологічних процесів, за динамікою сертифікаційних характеристик об'єкта.
Нормативно - методична база Системи включає:
- Закони, законодавчі акти, угоди Росії, що містять екологічні вимоги або питання екосертифікаціі;
- Нормативні документи державних органів контролю та нагляду, що містять вимоги з охорони навколишнього середовища;
- Міжнародні та національні стандарти і норми по екобезпеки;
- Комплекс керівних документів, які встановлюють принципи, організацію, правила і процедури екосертифікаціі в Системі;
- Довідкову, звітну та іншу документацію
Товари, які містять речовини та препарати, віднесені директивами до небезпечних, але в допустимих межах. Колір знака може бути зеленим, блакитним, чорним на білому фоні (і навпаки). Для отримання права використовувати Екознак виробник повинен представити продукт для оцінки його екологічності, ніж зазвичай займаються органи сертифікації, з якими необхідно укласти контракт по кожному виду продукції окремо. Екознак активно використовується в рекламі і сприяє просуванню товару на ринок.
Оскільки екологічні вимоги до товарів досить актуальні, а знак прямо впливає на рівень продажів, на сучасних ринках з'явилася недобросовісна конкуренція Екознак, обумовлена незаконним застосуванням екомаркування виробником або винаходом нових і не відомих покупцям знаків. Це шкодить як споживачам, так і самої ідеї екосертифікаціі.
Таким чином, Екознак умовно можна розділити на дві групи:
- Екознак, що інформують про безпеку продукції для людини і навколишнього середовища.
- Знаки і написи, що інформують про можливість переробки відходів (часто це стосується упаковки). Таким чином, утилізуються відходи як вторинну сировину, і охороняється природа. Іноді знаки цієї групи повідомляють про те, що виріб отримано з вторинної сировини (наприклад, пластмасові предмети). До такого роду Екознак відносяться «Зелена точка» (Німеччина);
Знак «Ресайклінг» (використовується в США, Великобританії, країнах Північної
Європи), що закликає здавати упаковку в приймальні пункти для подальшої переробки.
Питаннями екологічного маркування та етикетування займається Міжнародна організація по стандартизації (підкомітет ПКЗ ІСО/ТК207 «Етикетування (маркування) в галузі навколишнього середовища»).
Прийняття міжнародних стандартів ISO серії 14000, які включають керівництва з управління навколишнім середовищем і з аудиту навколишнього середовища, створило основу для організації і проведення екосертифікаціі.
У 1998 р. в 55 країнах було сертифіковано 5147 компаній на відповідність створених ними систем управління навколишнім середовищем вимогам стандарту ІСО 14001.
У 1999 р. національні органи з акредитації десяти
За сертифікації в області управління охоронною навколишнього середовища. Угода підписана в рамках співробітництва в Європейській асоціації з акредитації (ЕА), яка була утворена в 1998 р. в результаті злиття Європейської асоціації з акредитації сертифікаційних органів (ЕАС) та Європейської асоціації з акредитації лабораторій (ЕАL).
ЕА має двосторонні зв'язки з системами акредитації інших країн. Кожна сторона, яка підписала Угоду, бере на себе зобов'язання
приймати участь в роботі по одному чи більше з перерахованих нижче напрямків:
- Перевірочні лабораторії і випробувальні лабораторії,
- Органи з сертифікації продукції,
- Органи з сертифікації систем якості,
- Органи з сертифікації персоналу,
- Органи з сертифікації систем управління навколишнім середовищем,
- Інспекційні органи.
Важливе значення створеної форми взаємного визнання - між органами з акредитації - полягає в тому, що воно є основною для укладення міжурядових угод у будь-яких законодавчо регульованих областях.
3. Роль екологічного аудиту та екосертифікаціі при впровадженні системи управління навколишнім середовищем (СУНС)
Забруднення природного середовища в результаті діяльності промислових об'єктів, що завдає шкоди здоров'ю населення, залишається найбільш гострою екологічною проблемою, що має пріоритетне соціально-економічне значення. Підвищення ефективності діяльності промислових підприємств у сфері екологічної безпеки та реалізації заходів щодо попередження негативного впливу на навколишнє середовище може забезпечуватися шляхом впровадження системи управління навколишнім середовищем.
Попередження негативного впливу на навколишнє середовище може забезпечуватися шляхом впровадження системи управління навколишнім середовищем.
Система управління навколишнім середовищем заснована на стандартах ISO серії 14000, прийнятих в Російській Федерації (ГОСТ Р. ІСО 14001-98) і передбачає інтеграцію робіт з охорони навколишнього середовища із загальною діяльністю з управління підприємством. Вона є частиною загальної системи адміністративного управління і дає підприємству можливість пов'язати цілі й завдання в галузі екології з фінансовими результатами діяльності і забезпечити ситуацію, коли використовувані ресурси приносять найбільшу вигоду, як у фінансовому відношенні, так і в частині охорони навколишнього середовища.Невід'ємними складовими частинами управління охороною навколишнього середовища є екологічний аудит і екологічна сертифікація системи управління навколишнім середовищем (СУНС). Екологічна сертифікація СУНС може істотним чином вплинути на зміну екологічної ситуації на рівні окремих промислових підприємств, виробничих комплексів і територій. Сертифікат на СУНС дозволить документально підтвердити існування на підприємстві налагодженої системи збереження природних ресурсів, виконання національних та міжнародних норм і зобов'язань, застрахованого від надмірних матеріальних і ресурсних витрат у разі аварійних ситуацій, а також наявності діючої програми по зниженню негативного впливу на навколишнє середовище і поліпшення її стану в результаті вдосконалення технологій, проведення природоохоронних заходів та багато іншого.
Найбільш важливою частиною сертифікації систем управління навколишнім середовищем є екологічний аудит. Роль останнього в умовах переходу до ринкової економіки полягає в наданні повної незалежної інформації щодо впливу і його наслідків для навколишнього середовища з боку виробничого підприємства.
Право проведення в установленому порядку сертифікації системи управління навколишнім середовищем і (за її позитивних результатах) отримання сертифіката відповідності мають юридичні та фізичні особи, погодили її проведення з організацією (підприємством), де є об'єкт, що підлягає сертифікації. Результатом робіт сертифікації є видача заявнику звіту, що містить висновки про відповідність сертифицируемого об'єкта вимогам обраного нормативного документа - в даному випадку ГОСТ Р. ІСО 14001-98, - сертифіката відповідності укладання договору на право застосування Знака відповідності та проведення інспекційного контролю або, при негативних результатах сертифікації або інспекційного контролю, - рішення про відмову у видачі сертифіката, зупинення його дії чи анулювання.
Основними цілями сертифікації систем управління навколишнім середовищем є:
- Підтвердження відповідності систем управління навколишнім середовищем і її елементів вимогам ГОСТ Р. ІСО 14001-98;
- Надання зацікавленим сторонам гарантій у виконанні організацією прийнятих зобов'язань в частині навколишнього середовища;
- Створення сприятливих умов для інвестування, кредитування та страхування;
- Створення сприятливих умов для сертифікації продукції.Об'єктами перевірки та оцінки при сертифікації систем управління навколишнім середовищем є:
- Діяльність з управління навколишнім середовищем;
- Стан виробничої системи з точки зору екологічних впливів;
- Вплив на навколишнє середовище від діяльності, що перевіряється організації.
Діяльність з управління навколишнім середовищем перевіряють і оцінюють на відповідність вимогам ГОСТ Р. ІСО 14001-98 поелементно, використовуючи при цьому рекомендації, наведені в зазначеному стандарті.При спільній сертифікації систем управління навколишнім середовищем за ГОСТ Р. ІСО 14001-98 і систем управління якістю відповідно до обраної моделі за ГОСТ Р. ІСО серії 9000 поелементна перевірка і оцінка за ГОСТ Р. ІСО 14001-98 ув'язується з поелементного перевіркою за ГОСТ Р. ІСО серії 9000.
Конкретний порядок проведення сертифікації системи управління навколишнім середовищем встановлюється процедурними документами органу з сертифікації.
Доцільно проектувати або переглядати елементи системи управління навколишнім середовищем таким чином, щоб вони ефективно вбудовувалися в існуючу систему управління організації (підприємства) в цілому. При цьому повинні бути розроблені плани процедури вирішення конфліктів між цілями і пріоритетами в галузі навколишнього середовища і в інших областях комерційної діяльності підприємства.
Практика показує, що найбільш ефективний шлях розробки та впровадження системи управління навколишнім середовищем - це використання в якості основи для створюваної системи управління навколишнім середовищем існуючої системи адміністративного управління, що відповідає вимогам стандартів ISO серії 9000. У багатьох випадках за відсутності системи якості, розробленої на основі стандартів ІСО серії 9000, підприємства висловлювали наміри здійснити сучасну розробку, впровадження та сертифікацію систем управління якістю та систем управління навколишнім середовищем. Це обіцяє певні економічні вигоди і дозволяє використовувати при створенні системи управління навколишнім середовищем величезний практичний досвід зі створення системи якості, накопичений у Росії і за кордоном.
Передбачається, що надалі стандарти ІСО 14001,14004,14010,14011 і 14012 будуть повністю гармонізовані і, можливо, інтегровані з іншими стандартами за системою управління, такими, як ISO серії 9000 та ISO серії 10000. Так, в рамках ІСО вже розроблений проект єдиного стандарту, що регламентує вимоги та загальний порядок проведення аудиту систем якості та систем управління навколишнім середовищем. Те ж саме можна сказати про стандарти щодо збереження здоров'я населення і стандартах з безпеки, питання розробки яких вирішується ІСО в даний час.
4. Екологічний аудит і екосертіфікація у Федеральному законі «Про технічне регулювання» № 184-ФЗ
Екологічний аудит та екологічна сертифікація передбачені Федеральним законом «Про охорону навколишнього середовища» від 10 січня 2002 року № 7-ФЗ, причому, новому імпульсу цим видам діяльності надає вступ в силу з 01.07.2003 р. Федерального Закону «Про технічне регулювання» № 184 -ФЗ (далі - Закон). У цьому Законі серед заявлених цілей домінує тема безпеки «продукції, процесів виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації та утилізації». Безпека в Законі трактується як «відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного із заподіянням шкоди життю або юридичних осіб, державному або муніципальному майну, довкіллю, життю або здоров'ю тварин і рослин».
За законом забезпечення безпеки грунтується, серед іншого, на підтвердження відповідності, у тому числі технічним регламентам і стандартам, а також прирівняним до них нормативних документів, що висуває підвищені вимоги до екологічного аудиту та екологічної сертифікації. Об'єктами цих видів діяльності повинні бути продукція (роботи і послуги), процеси виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації та утилізації. При цьому панівної методологією в області охорони навколишнього середовища повинна стати концепція екологічного ризику. Відповідно до трактуваннями Закону цей різновид ризику слід розглядати як ймовірність заподіяння шкоди навколишньому середовищу, життю або здоров'ю тварин і рослин з урахуванням тяжкості цієї шкоди.
Росія відрізняється підвищеними величинами ймовірності нанесення екологічних збитків та обсягів цієї шкоди внаслідок підвищеної матеріалі - і енергоємності виробництв, великого зносу основних фондів (до 70-100%), зниження технологічної дисципліни, зменшення витрат на охорону навколишнього середовища. До цих причин можна ще додати втома матеріалів, помилки проектування, негативний прояв людського чинника, що пов'язує проблему безпеки з областями теорії управління ризиком і з сучасними системами управління якістю. Тому аварійність в країні зросла більш ніж на 40% за останнє десятиліття.
У відповідності з настановами Закону забезпечення мінімально необхідної безпеки забезпечується державними уповноваженими органами. При цьому здатністю господарюючих суб'єктів ефективно продемонструвати відповідність своєї діяльності встановленим вимогам у сфері охорони навколишнього середовища відноситься до завдань аудиту та обов'язкової екологічної сертифікацією. Крім того, забезпечення додаткового рівня безпеки та оцінка відповідності вимогам відповідних стандартів або прирівняних до них нормативно-технічних документів відносяться до додаткових завданням аудиту і добровільної сертифікації. Не можна недооцінювати останніх видів добровільної діяльності, оскільки чільне місце у функціях стандартів відводиться забезпечення конкурентоспроможності та стабільності виробництв в умовах ринкового регулювання господарських відносин. При цьому, якщо виходити з базових понять системи технічного регулювання, то екологічний аудит слід розглядати як інструмент не тільки проведення об'єктивної оцінки відповідності діяльності суб'єктів господарської діяльності вимогам законодавства в галузі навколишнього середовища і природокористування, а й управління екологічним ризиком.
Тим самим впровадження в Росії нової системи технічного регулювання повинне спричинити за собою розширення обсягів завдань, що стоять перед системами екологічного аудиту та екологічної сертифікації, наблизивши значущість цих систем для охорони навколишнього середовища до міжнародного рівня. При цьому положення Закону повинні бути покладені в основу формування глосарію розглянутих напрямків природоохоронної діяльності та розширеного розвитку схем аудиту та сертифікації. Умовою отримання, відповідно, Екологічного знака відповідності (прообраз знака ст. 22 Закону) і Екологічного знака обігу на ринку (прообраз знака ст. 27 Закону).
5. Сегментування екологічно орієнтованого споживача
У Росії, де за даними соціологічних опитувань екологічна проблема хвилює майже 50% населення (1), в найближчі роки можна чекати підвищення рівня екологічної свідомості населення і, як наслідок, зростання попиту на екологічно чисті товари повсякденного попиту. Найбільші компанії починають реалізувати плани випуску екологічно чистої продукції, успішність яких безпосередньо залежить від знання потреб цільових споживачів.
Визначення екологічно орієнтованого споживача (покупця екологічно чистих продуктів) вимагає від маркетологів специфічного підходу. У даному випадку не обійтися стандартними критеріями сегментування за демографічними ознаками. Тим не менше, останні дослідження дозволяють запропонувати з тим або іншим ступенем ймовірності, що найбільш лояльної категорією покупців даної продукції є високоосвічені жінки 30-40 років з рівнем доходу вище середнього (2). Рушійним мотивом для них служить бажання захистити своє власне життя і життя своєї родини від шкідливого впливу забруднення навколишнього середовища і набути впевненості у безпеці в майбутньому своїх дітей. Високий рівень купівельної спроможності і мотивації роблять цю цільову групу найбільш привабливою для операторів екологічно орієнтованого ринку.
Важливість даної групи для ринку не можна недооцінювати. Жінки роблять більшість покупок, впливають на спосіб життя своїх родин і закладають основи споживчих уподобань своїх дітей в майбутньому.
Дослідження показують, що жінки приділяють набагато більше уваги екологічним характеристикам продукції, що купується, ніж чоловіки. Це в першу чергу базується на відмінностях в емоційнійскладовій свідомості чоловіків і жінок. Жінки емоційно вразливіші і більше схильні до впливу екологічних проблем. Вони більш схильні вести здоровий спосіб життя і більше піклуються про безпеку.
На відміну від класичного маркетингу, де визначальними при виборі того або іншого продукту є демографічні характеристики споживача, в екологічному маркетингу на першому місці стоїть ступінь власної участі у вирішенні екологічних проблем і довірі до виробника екологічної сертифікації.
У результаті проведеного дослідження було виявлено п'ять основних груп споживачів за ступенем значущості для них екологічних проблем і міри лояльності до споживання екологічно чистої продукції (див. таблицю).
«Схильні». Представляють політично та соціально активну групу, часто є учасниками різних екологічних рухів. Вони стурбовані станом навколишнього середовища, вважають екологічну ситуацію важливою для себе особисто і готові віддати частину власних заощаджень на її охорону. Для них характерно емоційне сприйняття навколишнього середовища,, прагнення будувати взаємини з навколишнім світом на раціонально ціннісному підставі, розглядаючи природу як «користь» і «землю», яка годує людини, і як найвищу життєву цінність. В усвідомленні морального обов'язку перед природою такі люди бачать вихід з екологічної кризи.
Члени цієї групи є активними покупцями екологічно чистої продукції і готові платити «трохи більше» за екологічне якість продукції. Часто з принципових міркувань бойкотують продукцію «екологічно безвідповідальних» компаній.
У цій групі переважають жінки, які мають вищу освіту (найбільш освічена з усіх груп) і займають відповідальні та керівні посади.«Витрачають». Люди, що входять в цю групу, мають можливість і готові платити додатково чималі гроші за екологічно чисті товари. Вони стурбовані станом навколишнього середовища і підтримують рішення екологічних проблем, але дуже зайняті, щоб приділяти цьому великої уваги і змінити власний спосіб життя.
Представники цієї групи мають високу ступінь споживання екологічно чистих продуктів. Вони розташовані до покупки широкого спектру продукції екологічного якості і віддають перевагу продукції екологічно відповідальних компаній.
У цій групі переважають досить молоді (до 40 років) сімейні чоловіки, які мають високий рівень освіти і високооплачувану роботу.«Хиткі». Для людей, що входять в цю досить численну групу, екологічні проблеми є другорядними. Вони готові приділяти їм увагу час від часу, не докладаючи особливих зусиль. Незважаючи на пристойний дохід, представник даної групи не вибере екологічно чистий продукт, якщо він буде значно дорожче звичайного (більше 3-5%).
У цій групі переважають жінки після сорока років. Вони добре освічені. Але тільки дві третини з них заміжня. Представники цієї групи найбільш схильні до зміни екологічної орієнтації, великою мірою у бік її посилення.
«Скаржники». Представники даної групи не вірять, що одна людина може вплинути на вирішення екологічних проблем і мають туманне уявлення про них. Вони перекладають усю відповідальність на державу і великі компанії, постійно скаржаться, що вони занадто зайняті, що екологічно чисті продукти коштують дуже дорого, але не приносять реальної користі. У підсумку, щоб вони не зробили, це не вплине на незмінений хід речей. Стереотип їх мислення - «це не моя проблема».
Ця група приблизно рівноцінна за своїм статевою складу. Для її представників характерний не дуже високий рівень освіти та доходу.
«Байдужі». Найбільш численна з усіх груп. Члени цієї групи взагалі не залучені у вирішення екологічних проблем, не набувають і не споживають екологічну продукцію. Вони вважають, що екологічні проблеми не істотні і є багато інших більш серйозних турбот, що потребують вирішення.
У представників цієї групи низький рівень освіти та доходу.
Незважаючи на те, що всі представники наведених вище груп висловлюють свої екологічні потреби по-різному і вважають за краще різні способи їх задоволення, вони мають право:
володіти інформацією про продукт (з реклами, етикеток, буклетів, статей і т.д.);
Контролювати ситуацію (бути в курсі наслідків вживання продукту);
Мати право вибору (можливість вибрати продукт-замінник).
Спільними факторами, що формують споживчу поведінку людини по відношенню до екологічно чистої продукції, є:
Вік (як правило, в більш юному віці, при відсутності проблеми зі здоров'ям, екологічні проблеми, здаються, менш актуальними);
Пол (жінки більш схильні до здорового способу життя і почуття безпеки, що впливає на формування споживчих переваг);
Рівень освіти (люди з більш високою освітою схильні до більш реалістичної оцінки екологічної проблеми);
Рівень доходу (диктує можливості споживання екологічно чистої продукції; чи готовий споживач платити більше за екологічне якість);
Екологічна ситуація в регіоні та її висвітлення громадськістю (ступінь значимості екологічної проблеми впливає на заклопотаність нею суспільства і конкретних людей).
Для екологічного маркетингу найбільший інтерес представляє найактивніша група «схильні», яку в свою чергу можна розбити на більш дрібні підгрупи. Їх вивчення дозволить не тільки правильно позиціонувати екологічно чисту продукцію, але і виділити основні типи споживчого споживання.
Можна виділити наступні три групи найбільш активних екологічно орієнтованих споживачів:
Захисники планети. Представники цієї підгрупи ставлять перед собою мети захисту і збереження первозданної природи. Основними пріоритетами для них є якість атмосферного повітря, води і землі. Вони є раціональними споживачами і прихильниками розумного обмеження споживання (намагаються економити енергію, воду і т.д.).
Фанати здоров'я. Основною проблемою для представників даної групи є шкідливий вплив забруднення навколишнього середовища на власне здоров'я. Вони стурбовані наслідками довгого перебування під сонцем, генетичними захворюваннями внаслідок радіації та розміщення токсичних відходів, впливом на здоров'я їх дітей фруктів, що містять пестициди. Такі люди намагаються купувати і вживати тільки органічну і натуральну їжу, пити тільки очищену і фільтровану воду.
Любителі тварин. До цієї підгрупу входять захисники прав тварин, які бойкотують хутра та вироби з натуральної шкіри. Ці люди часто є вегетаріанцями.
Висновок
Таким чином, екологічно орієнтований споживач - це людина, що має сформоване екологічна свідомість і активні екологічні потреби. Він робить свідомий вибір на користь екологічно чистих продуктів і готовий платити за них більше.
Такий споживач відмовляється купувати товари, які:
• Мають властивостями, негативно позначаються на здоров'я споживача та інших людей, або можуть спричинити такий вплив у майбутньому;
• Наносять значної шкоди навколишньому середовищу в процесі виробництва, використання та утилізації;
• Споживають значну кількість енергії в процесі виготовлення, використання та утилізації;
• Приводять до появи додаткових відходів внаслідок надмірностей при пакуванні або внаслідок занадто короткого терміну служби;
• Виготовлені з використанням видів рослин або тварин, що знаходяться під загрозою зникнення, завезені з неблагополучних в екологічному відношенні місць;
• Чи пов'язані з небажаним або жорстоким поводженням з тваринами.
Споживання продуктів екологічно орієнтованими споживачами, незважаючи на свою вибірковість і дорожнечу, за своєю суттю, більш мінімалістично, раціонально і бережливо. Воно виключає безліч надмірностей, внаслідок чого створюється якісний перевага у споживанні: знижується число купованих товарів і послуг, але зростають їх якість і вартість.
Список літератури
1. Екологія і промисловість Росії, квітень 2004 р., стаття Д.В. Горшкова, сторінка 26.
2. Екологічний вісник України, 2/2004.страніца 20.
3. Екологічний менеджмент частина III.
4. Економіка природокористування глава 15.