Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного і Азовського морів. Порушення норм якостей води досягла рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації [3].
Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середній за водністю рік становить 87,1 млрд. куб. метрів, знижуючись в маловодний рік до 55,9 млрд. куб. метрів. Безпосередньо на території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. куб. метрів води, інші роблять із суміжних територій. Водні ресурси Дунаю складають в середніх 123 млрд. куб. метрів води на рік.
Прогнозні ресурси підземних вод питних якостей розподілені на території України вкрай нерівномірно і складають 22,5 млрд. куб. метрів на рік (61,7 млн. куб. метрів на добу), з яких 8,9 млрд. куб. метрів (24,4 млн. куб. метрів на добу) гідравлічно не пов'язані з поверхневим стоком і складають додаткову складову до поверхневого стоку. Водозабір підземних вод у складі прогнозних ресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість більш широкого використання їх у багатьох областях [3].
З метою забезпечення населення і народного господарства необхідною кількістю води в Україні побудовано 1087 водосховищ загальним обсягом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів довжиною близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 кубометрів води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметра, по яких вода надходить у маловодні регіони України.
Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно перевищують такі показники в розвинених країнах Європи: Франції - в 2,5 рази, ФРН - 4,3, Великобританії і Швеції - у 4,2 рази.
Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільні якості води водних об'єктів. Якості води більшості з них за станом хімічного і бактеріологічного забруднення класифікуються як забруднена і брудна (IV - V клас якостей). Найгостріше екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного і метаболічного регресу.
До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, і нітратний азот амонійний, важкі метали і тому подібне [3].
Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скидання забруднюючих речовин перевищує встановлений рівень гранично допустимого скидання (далі - ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води.
Основними причинами забруднення поверхневих вод України є:
· скидання неочищених і недостатньо очищених комунально-побутових та промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти і через систему міської каналізації;
· надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин в процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь;
· ерозія ґрунтів на водозабірної площі.
Якісний стан підземних вод в результаті господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також з широким використанням мінеральних добрив і пестицидів. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод в Донбасі і Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5 - 10 гранично допустимих концентрацій - далі ГДК), а також підвищення мінералізації і зростання вмісту важких металів в підземних водах Криму [3].
Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх водних басейнів України. Що ж стосується Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України та забезпечують водою 32 млн. населення і 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку та природоохоронної політики держави. Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно еродована, на 80 відсотках - трансформований первинний природний ландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані знаходяться малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. В катастрофічному стані перебувають річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття [3].
Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд з щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис. тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис. тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн) завдає забруднення біогенними речовинами в результаті використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд.
Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших пріоритетів державної політики в галузі охорони та відтворення водних ресурсів.27 лютого 1997 року Верховною Радою України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та покращення якості питної води. Основною метою Національної програми є відновлення та забезпечення сталого функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення та господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення і виснаження [3].
Не в кращому, а в деяких місцях і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської і Причорноморської низовин). Тому мета і стратегічні напрями, визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших водних басейнів України.
2. Проблеми водних ресурсів України
Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав можливість окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують вирішення [1, 2], а саме:
· надлишкова антропогенне навантаження на водні об'єкти в результаті екстенсивного способу ведення водного господарства призвела до кризового зменшення само відтворюючих можливостей річок і виснаження водоресурсного потенціалу;
· стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів в результаті неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;
· широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС;
· погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання;
· недосконалість економічного механізму водокористування та реалізації водоохоронних заходів;
· недостатня ефективність існуючої системи управління охороною і використанням водних ресурсів в результаті недосконалість нормативно-правової бази і організаційної структури управління;
· відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного і Азовського морів, якості питної води та стічних вод у системах водопостачання та водовідведення населених пунктів і господарських об'єктів.
3. Політика раціонального використання і відтворення водних ресурсів і екосистем
Довгостроковими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів і екосистем є [1, 2]:
зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти;
досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства;
забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об'єкта як елементу природного середовища зі збереженням властивості водних екосистем відновлювати якості води;
створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони і використання водних ресурсів.
Для поетапного виконання зазначених цілей необхідно здійснити комплекс заходів за такими пріоритетними напрямами:
охорона поверхневих і підземних вод від забруднення;
екологічно безпечне використання водних ресурсів;
відродження та підтримки сприятливого гідрологічного стану річок і заходи боротьби з шкідливою дією вод;
удосконалення системи управління охороною і використанням водних ресурсів;
зменшення впливу радіоактивного забруднення.
Реалізація зазначеної водно-екологічної політики повинна здійснюватися на основі розробки та поетапного впровадження природоохоронних заходів, визначених Державної та регіональних програм екологічного оздоровлення водних басейнів [2].
Важливою умовою реалізації політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів і екосистем на найближчі роки є необхідність виконання в першу чергу заходів, які не потребують значних капітальних витрат, а саме:
підвищення загальної культури виробництва;
суворе дотримання технологічних норм споживання та використання водних ресурсів;
підтримка в нал
запобігання аварійних ситуацій;
забезпечення своєчасної прибирання сміття та очищення забудованих територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за станом забудованих територій міст;
дотримання законодавства щодо режиму використання прибережних смуг та водоохоронних зон;
контроль за зберіганням і використанням органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів, нафтопродуктів тощо з метою запобігання їх виносу у воду.
4. Стан екології і природокористування в Україні
"Базовими" недоліками України на сучасному етапі є складні, багатогранні фактори, які здійснюють комплексне тотальне вплив на всі галузі економіки, діють у різних сферах, на різних рівнях господарювання, і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішеннях, тобто системного рішення з боку держави [1]. Цими факторами є:
макроекономічна політика, яка примушує суб'єктів господарювання до екстенсивному використання природних ресурсів;
інвестиційна політика, яка орієнтована на розвиток ресурсномістких секторів економіки;
помилкова секторна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, лісове господарство та інше);
нестабільна законодавство;
відсутність прав власності на природні ресурси;
відсутність еколого-збалансованої довгострокової економічної стратегії;
на регіональному та місцевому рівнях недолік прямого і не прямого ефекту охорони навколишнього середовища (від економічного і соціального)"глобальних прибутків ";
інфляція, економічна криза і нестабільність економіки заважають здійсненню довгострокових проектів, до яких належить більшість екологічних проектів;
природно-ресурсні властивості експорту;
існування дійсно великого стимулу до отримання значних і швидких прибутків від продажу природних ресурсів (ліс, руди);
відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості.
Для вирішення цих питань 12 травня 1997 року Кабінет Міністрів України постановою N 439 затвердив Концепцію (стратегію) збереження біологічного різноманіття України, для втілення якої розробляється Національна програма дій на 1998-2015 роки [1, 4]. Основними завданнями діяльності у цій сфері є:
збереження, поліпшення стану і відновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих біологічних видів і компонентів ландшафтів;
водний ресурс екосистема україна
сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів; мінімізація прямого і непрямого негативного впливу на екосистеми, їх компоненти та комплекси;
підвищення рівня інформованості населення з питань біологічного різноманіття, а також активізація участі громадян у діяльності щодо його збереження; посилення відповідальності підприємств, організацій, установ і громадян, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан навколишнього середовища, за збереження біологічного різноманіття.
В зазначених цілях передбачається застосовувати і розвивати відповідні правові, фінансові, організаційні, науково-методичні та інформаційно-освітні кошти. При цьому основними напрямками діяльності щодо збереження біологічного різноманіття є: досягнення економіко-екологічної збалансованості, структурна перебудова економіки, поглиблення вдосконалення законодавства та культури природокористування, збереження і відновлення екосистем [4], а саме:
збереження і відновлення прибережно-морських і морських, річкових і заплавних, озерних і болотних, лугових і степових, лісових і гірських екосистем;
збереження видів і популяцій; екологічне оздоровлення урболандшафтов та інших територій інтенсивного ведення господарської діяльності;
екологізація агроландшафтів і агротехнологій, методів діяльності в лісовому рибному, мисливському, водному і земельному господарствах;
створення національної екологічної мережі (системи "зелених коридорів) як складової частини європейської екологічної мережі.
Фінансовими ресурсами для програми будуть кошти від плати за використання природних ресурсів, коштів підприємств, установ і організацій, державний бюджет України, місцеві бюджетні фонди, міжнародні програми та інші джерела. Організаційною основою щодо реалізації Концепції та виконання заходів, планів дій є система органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, інші міністерства і відомства, діяльність яких пов'язана з охороною та використанням природних ресурсів. Розгалужена мережа наукових установ, природних і біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, факультетів і кафедр екологічного профілю в навчальних закладах і школи формують наукові та освітні передумови втілення програми [4].
Виконання намічених заходів дасть змогу зупинити руйнівну тенденцію до знищення живої компоненти навколишнього середовища і сприятиме практичного втілення принципів збалансованого розвитку і невиснажливого природокористування, а також реформування економічної системи і перехід до ринку не повинен тільки підвищити ефективність національної економіки, але і сприяти ліквідації субсидій на використання таких природних ресурсів як енергія, корисні копалини і вода та поліпшення стану навколишнього середовища завдяки застосуванню жорстких заходів щодо відповідальності за масове нераціональне використання природних ресурсів [4].
Для врахування екологічних вимог під час розгортання приватизаційних процесів все більшого значення повинен купувати екологічний аудит. Впровадження екологічного аудиту в практику сприятиме отриманню основних даних про несприятливі з точки зору екології підприємствах для приватизаційної діяльності, визначення завдань в короткостроковий період. Вдосконалення чинного економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності та формування стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкових відносин має стати органічною складовою системи управління і регулювання економіки, стимулювати охорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створення відповідних економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитних і тому подібне) [4].
Система фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:
Державного бюджету України і місцевих бюджетів;
бюджету Автономної Республіки Крим;
фондів охорони навколишнього природного середовища всіх рівнів;
власних коштів підприємств;
іноземних надходжень та інвестицій;
інших позабюджетних коштів.
Для забезпечення стабільного надходження коштів для здійснення природоохоронних заходів пріоритетне значення має надаватися розвитку економічного механізму природокористування. Головними складовими елементами економічного механізму природокористування повинні бути:
плата за спеціальне використання природних ресурсів;
плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу на навколишнє середовище;
система фінансування і кредитування природоохоронних заходів (державний і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);
екологізація податкової та цінової систем;
підтримка становлення і розвитку экоиндустрии.
Залучення іноземних інвестицій для здійснення природоохоронних програм і проектів в Україні має сприяти:
активна інтеграція України в європейські і світові природоохоронні процеси;
формування сприятливих умов та ефективної системи залучення іноземних інвестицій в економіку України в цілому, так і в охорону навколишнього середовища та використання природних ресурсів.
Важливе значення для здійснення механізму залучення іноземних інвестицій має щорічний збір Європейського банку реконструкції і розвитку на якому Україна має дійсну можливість отримати статус повноцінного партнера, брати участь в глобальних проектах, а також реалізувати свої можливості. На цьому зборі буде представлена велика кількість соціально економічних проектів, значну частину яких будуть складати екологічні. Найважливішим і першочерговим серед них є проект фінансування ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС і подальше припинення її функціонування [4].
На межі третього тисячоліття екологічну ситуацію на Україні можна розглядати як кризову. Для її вирішення потрібні дуже значні фінансові, кваліфікаційні ресурси, значний проміжок часу. Все це повинно прискорюватися ефективними державними механізмами. Але всі ці властивості властиві економічно розвинених країн, якої Україна не має [4].
Проаналізувавши всю складність проблеми, виявивши фактори, а також враховуючи те, що питома вага бюджетних витрат на природоохоронні проекти має тенденцію до скорочення, можна зробити прогноз з великим рівнем імовірності, що стан навколишнього середовища наступні 10-15 років не стане краще.
Перелік використаної літератури
1. Чернова Н.М., Былова А.М., Экология. Учебное пособие для педагогических институтов, М., Просвещение, 1988;
2. Криксунов Е.А., Пасечник В.В., Сидорин А.П., Экология, М., Издательский дом "Дрофа", 1995;
3. Левковский С.С. Водные ресурсы Украины. - К.: Вища школа, 1979
4. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. - http://student. km.ru