Украинский опыт в Антарктиде

УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД В АНТАРКТИЦІ

Зміст

Вступ.........................................................................................................................2

1. Загальна географічна характеристика..............................................................4

1.1. Історія відкриття Антарктиди....................................................................4

1.2. Географічне положення та коротка характеристика природних

умов.................................................................................................................6

2. Освоєння та наукові дослідження в Антарктиці...........................................14

2.1. Антарктика в системі міжнародного співробітництва..........................14

2.2. Дослідження Антарктики ........................................................................20

3. Україна в Антарктиці.......................................................................................23

3.1. Історія утвердження українців в Антарктиці........................................23

3.1. Географічне положення та характеристика природних умов станції “Академік Вернадський”.......................................................................27

3.2. Наукові дослідження на станції “Академік Вернадський”...............28

4. Перспективи українських наукових досліджень в Антарктиці...................37

4.1. Правове забезпечення антарктичної діяльності України...................37

4.2. Основні напрямки розвитку українських наукових досліджень в Антарктиці..............................................................................................41

Висновки................................................................................................................46

Перелік посилань...................................................................................................50

Додаток 1. Загальні відомості про мережу антарктичних станцій...................51
Додаток 2. Картосхема та перелік антарктичних станцій.................................52

Додаток 3. Українська антарктична станція “Академік Вернадський”...........56

Вступ

Антарктида – унікальна, таємнича, сувора, але водночас прекрасна земля. Завдячуючи складним природним умовам, віддаленості від Старого Світу Антарктида була відкрита останньою і стала материком миру, міжнародного співробітництва, центром єднання людства.

Природа Антарктиди часто лякає з першого погляду і назавжди захоплює з наступного. Про свої перші враження від Антарктиди Д.Кук писав: “Ці землі, приречені природою на постійний холод, позбавлені тепла сонячних променів; у мене недостатньо слів для опису цього жахливого та дикого вигляду”. Незважаючи на це дослідники з усього світу, мов заворожені, прямували і прямують до Льодового континенту.

І це не дивно. В снігах Антарктиди заховався Південний полюс, в її льодах акумульовано близько 80% прісної води Планети. Кристалічні породи вкриті потужним льодовим панциром, який несе в собі інформацію про кліматичні умови та фізико-хімічні характеристики середовища минулих часів. Саме льодовий покрив робить Антарктиду найвищим материком світу, що суттєво впливає на особливості природи материка. Тут формується найчистіше повітря. Це, а також значні абсолютні висоти створюють досить сприятливі умови для дослідження верхніх шарів атмосфери та ближнього космосу.

Унікальні флора та фауна приховують в собі секрети процесів пристосування організмів до глобальних кліматичних змін, що складає особливий інтерес для вивчення, зокрема, з огляду на досить поширені у науковому світі уявлення про глобальне потепління.

Характеристики природного середовища в Антарктиді є екстремальними для людини. Вивчення самопочуття, змін фізіологічних процесів, психічного стану людини, що перебуває на материку практично ізольовано від зовнішнього світу та звичних умов існування становить великий інтерес для фізіологів та психологів.

Таким чином Антарктида – це унікальна лабораторія-заповідник, реальна цінність якої людству ще невідома.

Отже, об’єктом дослідження даної роботи є Антарктика, як неповторна екосистема та унікальна науково-дослідна лабораторія Землі.

Метою даної роботи є вивчення основних етапів та значення для України наукових досліджень в Антарктиці. Україна - досить молода держава, яка має значну кількість проблем, що потребують негайного вирішення. Економічне становище нашої держави ще недостатньо потужне, особливо, якщо порівнювати з іншими антарктичними країнами, такими як США, Велика Британія або Японія. Однак, незважаючи на усі труднощі Україна все ж таки стала антарктичною державою. Хоча часом дехто ще піднімає питання щодо доцільності ведення дослідницької діяльності в Антарктиці.

Задля реалізації поставленої мети в роботі розглянуто історію відкриття, природні умови Антарктики, її місце в системі міжнародного співробітництва, завдяки чому розкривається цінність вивчення материка. Також звернено увагу на наукові дослідження, що проводяться в Антарктиці вченими світової спільноти та України зокрема, на їх пріоритетні напрямки.

Все це створює достатньо повну картину, яка покликана дати відповідь на запитання - чи необхідно для України вести наукову діяльність в Антарктиці?

Значну допомогу у підготовці роботи надали працівники Українського антарктичного центру, за що висловлюю їм щиру подяку.

1. Загальна географічна характеристика

1.1. Історія відкриття Антарктиди

Відкриття “шостого материка” – яскрава та дискусійна сторінка в історії географічних відкриттів. Різні народи по-різному визначають першовідкривача Антарктиди.

Так англійці вважають першовідкривачем Південного материка Джеймса Кука. Він справді здійснив плавання навколо, як нам тепер відомо, Антарктиди в період 1772 – 1775 роках в гранично можливих південних широтах. На той час вчені вважали, що на півдні існує південний материк, який має забезпечувати рівновагу північної та південної півкуль. Вони стверджували, що за умови порушеної рівноваги Земля буде весь час повернена до Сонця стороною з більшою масою, тобто за тогочасними даними північною півкулею. Отже саме в пошуках цього південного материка Кук здійснював своє плавання. Він сподівався відкрити таку ж квітучу та багату землю, як південна Америка. Але його висновки свідчили про інше: “Значний холод, велика кількість льодових островів та плаваючого льоду, все це доводить, що земля на півдні має бути...” Д.Кук не дістався Південного материка, хоча і був переконаний в тому, що він має існувати, але, слід зазначити, не бачив користі в його відкритті. [1].

Через 50 років, в період з 5 липня 1819 р. по 5 серпня 1821 р., російські мореплавці під командуванням Ф. Белінгаузена (за походженням – естонця) на кораблях “Восток” та “Мирний” (капітан останнього М.П. Лазарєв) здійснили плавання в тих же широтах, де пройшли кораблі Кука. Часом їх маршрут проходив південніше маршруту Кука, часом – північніше. Із записів Лазарєва 28 січня 1820 року видно, що російські мореплавці підходили так близько до Антарктиди, що могли бачити материковий лід, що лежить на континенті. Але безпосередньо наблизитися до нього їм не вдалося, через непрохідний лід. Незважаючи на це росіяни вважають Ф. Белінгаузена та М. Лазарєва першовідкривачами Антарктиди. [1].

За іншою версією першою людиною, що побачила узбережжя Антарктичного півострова, став інший відомий мореплавець та дослідник Едвард Брансфілд. Це трапилося 30 січня 1820 року. Цю землю він назвав Трініт Ланд - тепер півострів Трініті. [7].

Детальне вивчення деяких старовинних карт приводить істориків та географів до висновку, що про Антарктиду люди знали задовго до експедицій Д.Кука, Ф.Белінгаузена, Н.Палмера.

Професор Д.Вайхаупт з університету штату Колорадо (США) передбачає, що ще в бронзовому віці, в періоди, коли клімат був значно тепліший, мореплавці, що торгували вздовж узбережжя Африки, наважувалися проникати достатньо далеко на південь. Але все ж він підкреслює, що хоча обриси Антарктиди були відомі древнім картографам, джерело їх інформації – повна таємниця. Оскільки навіть для грубої картографічної зйомки цього континенту необхідні знання навігації та геодезії, що далеко виходять за межі того, що було відоме древнім мореплавцям. [1].

Перші припущення про відкриття Антарктиди древніми мореплавцями з’явилося у 1956 році після видання карти, яка, як припускали, належала турецькому адміралу Пірі Рейсу, і датується 1513 роком. Пізніше її автентичність була поставлена під сумнів. Однак існують і інші карти цієї епохи, безумовно автентичні. В першу чергу це карта Оронтіуса Фінеуса, створена у 1531 році, і така сама карта Герхарда Меркатора, що відноситься до 1538 року. На них видно повні обриси материка в районі Південного полюса, деякі його деталі дивовижно схожі з реальними. [1].

Перші антарктичні дослідження проводилися мореплавцями, яких в першу чергу приваблювали не нові знання, а можлива нажива. Їх імена увійшли в історію в назвах антарктичних земель: Кергелен, Палмер, Біско, Уеделл, Кемп та багато інших. Так до 40-х років ХІХ століття тюлені, які населяли острови Південного океану, були практично знищені заради їх жиру та шкір, і зараз занесені до “Червоної книги”. Після винайдення гарпунної пушки у 1867 році у водах Південного океану почала зменшуватися і кількість китів. [1].

Але не варто стверджувати, що лише бажання наживи вабило людей до невідомої південної землі. У 1839 році французький мореплавець Ж. Дюмон-Дюрвіль попрямував в антарктичні води з єдиною метою – знайти південний магнітний полюс. В 1840-1841 році з великою науковою програмою обстежив Антарктиду Дж.Росс. В 1874 році в антарктичних водах працювало океанографічне парове судно “Челленджер”.

Невивчена, холодна та загадкова земля приховувала у собі багато невідомого і вабила дослідників всього світу. Попереду в них був тяжкий шлях підкорення та освоєння суворої, але безмежно красивої та таємничої Антарктиди.

1.2. Географічне положення та коротка характеристика природних умов

Антарктида – унікальний материк з багатьох точок зору, що насамперед визначається її географічним положенням. Практично вся територія материка, окрім півночі Антарктичного півострова, лежить південніше південного полярного кола. Геометричний центр материка, що отримав назву полюса відносної недосяжності, розташований на 77° 15' пд.ш., 104° 39' сх.д. поблизу станції “Восток” порівняно близько до Південного полюса. [14].

Розташування значного масиву суші, оточеного водами океану, насамперед призвело до утворення гігантського льодового покриву, який переховує під собою складні гірські споруди, захоплює значні ділянки материкової відмілини, маскує прибережні острови і фіорди, місцями заповнює просторі западини глибиною більше 2 км. За сучасними даними, максимальна товщина Антарктичного льодового покриву перевищує 4.5 тис. км, а його об’єм складає 24.9 млн. км3
(за деякими оцінками - 21 млн. км3
). Масштаби цього грандіозного зледеніння яскраво описують Л. Дубровін та А. Козловський у своїй книзі “Советские антарктические”. Ними зазначається, що антарктичного льоду цілком достатньо, аби покрити всю нашу планету шаром товщиною в 50 м, а сушу шаром товщиною біля 160 м. Запасів Води в Антарктичному льодовому покрові вистачило б на живлення всіх рік Землі (при тій водності, яку вони мають зараз) протягом 500 років і навіть більше. Рівень Світового океану в результаті танення льодового покрову Антарктиди піднявся б більше ніж на 60 метрів. [4].

Потужний льодовий покрив визначив багато географічних особливостей материка, навіть такі, як його форма та розміри. Зокрема, можна по-різному визначати площу Антарктиди: площа безпосередньо материка – 11900000 км2
, з шельфовими льодовиками та приєднаними ними до материка островами – 13643000 км2
, зі всіма островами та шельфовими льодовиками – 13661000 км2
, площа з материковою відмілиною – 16355000 км2
, без шельфових льодовиків, але зі всіма островами – 12238000 км2
. [14].

Завдяки такому колосальному зледенінню і порівняно невеликій щільності льоду Антарктида є самим високим материком на Землі. Її середня висота складає більше 2 км, в той час як середня висота Азії (самого високого з інших континентів планети) рівна 960 м. Понад чверті площі Антарктиди знаходиться на висоті близько 3 км. Поверхня Антарктиди являє собою саме велике на Землі плоскогір’я, площа якого в п'ять-шість разів перевищує площу Тібету. [4].

Трансантарктична гірська система, що перетинає весь материк від північно-східного краю Землі Вікторії до східного узбережжя моря Уедделла, ділить льодяний континент на дві частини: Східну і Західну Антарктиду. В центральній частині Східної Антарктиди поверхня льодяного плато досягає найбільшої висоти, піднімаючись в районі полюсу відносної недосяжності до 4000 м над рівнем моря і вище. [4].

Поверхня льодового покрову Західної Антарктиди знаходиться на значно меншій висоті над рівнем моря. Узбережжя Західної Антарктиди, як і узбережжя Східної Антарктиди, оточують гірські системи. Але в межах Західної Антарктиди гори, що підносяться над льодовим покровом, є і в глибині континенту. Такі, наприклад, гори Елсуерт, серед яких знаходиться масив Вінсон. Найбільш висока точка цього масиву, що досягає 5140 м над рівнем моря, вважається в нинішній час самою високою на Антарктичному континенті. Таким чином, по максимальній висоті Антарктида переважає як Австралію (2230 м), так і Європу (4807 м). [4]/

Якщо б розтопити льодовий покрив Антарктиди, перед нами з’явився б величезний масив суші зі складним рельєфом, гірськими системами, рівнинами і значними депресіями в глибині материка, подібними Прикаспійській низовині і западині озера Байкал. Ту частину материка, що складена корінними, скельними породами, прийнято називати кам'яною Антарктидою. Середня висота кам'яної Антарктиди складає біля 400 м. [4].

Цікаво відзначити, що із загального об’єму Антарктичного материка, на частку кам’яної Антарктиди припадає всього лише одна чверть. Таким чином, льодом складені три чверті материка (надводної його частини). Це повністю виправдує ще одну назву Антарктиди — льодовий континент. [4].

В деяких місцях на узбережжі Антарктиди льодовий покрив відступає. Це видно по слідах діяльності льодовика на сучасних оголених виходах скельних порід, а також по пониженню рівня льоду біля нунатаків і підтверджується даними геодезичних вимірів в прибережній зоні. В той же час розрахунки, виконані математиками, що розробляють моделі антарктичного льодового щита, говорять про те, що в нинішній час висота льодового покрову в глибині материка зростає, а значить, обсяг його збільшується. Якщо ці розрахунки вірні, той в нинішній час в центральних районах Антарктиди льодовий покров потовщується, а на периферії, навпаки, стає тонше і відступає. [4]/

Враховуючи те, що в термальному балансі земної поверхні помітну роль відіграє потік тепла, що іде з надр нашої планети, відомий радянський океанолог професор Н. Н. Зубов, що займався теплофізичними розрахунками, ще в 1959 г. дійшов думки, що товщина льодового покриву не може бути безмежною: коли вона досягає певного критичного значення, лід знизу починає танути, бо незважаючи на низьку температуру на поверхні льодового щита холод не проникає достатньою мірою до нижньої межі льодовика і потік геотермічного тепла починає витрачатися на танення. По розрахункам ученого, критична товщина льодового покрову Антарктиди і Гренландії повинна складати приблизно 2 км. Пізніше гляціологи І.А.Зотіков і П.А.Шумський вказали на ще одне джерело тепла, яке обумовлює підвищення температури льоду і може призвести до його танення. Це рух льодового покрову, тертя його об скельну поверхню ложа і виділення тепла в результаті внутрішніх деформацій, що виникають при русі. Оскільки максимальні швидкості руху льодового покрову відзначаються на його периферії, то це джерело тепла найактивніше проявляється поблизу узбережжя Антарктиди. [4], [5].

Теоретичні розрахунки підтвердилися в 1967 г., коли в глибині Західної Антарктиди на американській станції Берд була пробурена свердловина, що досягла ложа льодовика. Буровий снаряд зустрівся з кам'яними породами на глибині 2164 м, і, коли він досяг їх, в свердловині з'явилася вода. Рівень її піднявся на 60 м. Таким чином, було доведене, що льодовий покров в Антарктиді дійсно тане, починаючи знизу. Реальна товщина льоду виявилася близькою до теоретично розрахованої Зубовим. Але пізніші дослідження виявили, що товщина льодового покриву Антарктиди в окремих місцях значно товща за передбачену Зубовим. Так на станції Восток вона ймовірно сягає 3,7 км. [4].

За розрахунками І. А. Зотікова і П. А. Шумського, протягом року на нижній поверхні Антарктичного льодового покрову утворюється 76-120 км3
талої води. В масштабі Антарктиди це не так вже й багато: приблизно стільки же води протікає за рік у гірлі р.Дунаю поблизу м.Ізмаїла.

Якась частина талих вод утворює підльодовикові водоймища. Інша частина талих вод, переміщується під льодом, потрапляє в зону, де його товщина менша критичної. В цій зоні талі води знову замерзають і, таким чином, сприяють збільшенню товщини льоду. Остання частина талих вод просочується в глиб земної кори, поповнюючи запаси гравітаційних підземних вод, що складають в Антарктиді приблизно 2 млн. км3
. [4]/

Антарктида – єдиний материк на Землі, на якому немає постійно текучих рік. Лише в літній час, коли відбувається танення снігу і льоду, в прибережній частині льодового покрову і в антарктичних оазисах з'являються тимчасові ріки з талої води, що стікають в океан або озера. За даним В. Д. Клокова, танення льодового покрову в Антарктиді розповсюджується на площу біля 3,5 млн. км2
, що складає одну чверть площі всього материка. [4].

Неймовірно, що незважаючи на акумуляцію Антарктидою близько 80% прісної води Земної кулі, вона залишається материком-пустелею. Практично вся волога материка знаходиться в твердому стані, у вигляді льоду та снігу. Рідка вода в Антарктиді практично відсутня. Вміст вологи у повітрі, річні суми опадів в більшості районів співставні з показниками, що спостерігаються в таких найбільш посушливих районах Землі, як пустеля Сахара, з єдиною різницею, що Антарктида на відміну від Сахари – льодова пустеля. [12].

Потужне зледеніння спричинено виключною суворістю клімату Антарктиди. І при цьому, як би це не здавалося дивним, Антарктида є полюсом сонячної радіації. В літній час, коли в південнополярній області встановлюється полярний день, в центральні райони континенту надходить максимальна на Земній кулі кількість сонячної радіації, що перевищує навіть ту, яку отримує земна поверхня на екваторі. Причиною цьому є ціла низка факторів, зокрема виключна чистота і прозорість повітря над Антарктидою, високе положення материка над рівнем моря. Окрім того, в середині полярного літа Земля, рухаючись по еліптичній орбіті навколо Сонця, знаходиться ближче до нього, ніж в розпал літа північної півкулі. За рахунок цього в літній період Антарктида отримує сонячної енергії на 7% більше, ніж Арктика. Але більша частина сонячної енергії відбивається сніговою поверхнею назад в атмосферу. Велика кількість енергії втрачається також материком під час полярної ночі. За цих обставин врешті решт радіаційний баланс Антарктиди від’ємний. [12].

Такий радіаційний баланс визначає температурний режим в Антарктиді. Земним полюсом холоду вважається район станції Восток, на якій була зафіксована мінімальна температура 23 липня 1983 року –89,2°С. Максимальна температура для цього району становить –13°С. На узбережжі материка внаслідок впливу повітряних мас, які надходять з океану, адіабатичного нагрівання повітря, що дме з материка, внаслідок опускання з більш високих центральних ділянок, температура повітря може підійматися вище 0°С. [4].

Значна висота материка над рівнем моря спричинює пониження тиску, так при атмосферному тиску на узбережжі 1000 гПа, на станції Восток спостерігається тиск близько 625 гПа. З такою ситуацією доводиться рахуватися як членам санно-гусеничних походів, так й полярникам, що працюють на внутрішньоматерикових станціях.

На узбережжі Антарктиди з великою частотою спостерігаються ураганні вітри. Так на станції Русская на узбережжі Землі Мері Берд була зафіксована швидкість вітру 77 м/с, а протягом 15 діб середня швидкість вітру сягала 29 м/с. переважаючі напрямки вітру обмежуються квадратом схід-північ-схід – південь-південь-схід. [4].

Антарктида знаходиться майже повністю всередині Південного полярного кола, а це означає, що на її території, як і в Арктиці, в зимовий час спостерігається полярна ніч, а влітку — полярний день. На самому Південному полюсі періодів зі зміною дня і ночі протягом доби не буває зовсім. Майже за два місяця до весняного рівнодення на полюсі починаються цілодобові астрономічні сутінки, що після цього переходить в навігаційні і громадянські (громадянські сутінки закінчується, коли сонце опускається за лінію горизонту на 6°, навігаційні – на 12°, а астрономічні – на 18°). За декілька днів до рівнодення з-за горизонту з'являється край сонця. Поступово піднімаючись по небосхилу, воно рухається майже паралельно горизонту, описуючи протягом доби повне коло. В день літнього сонцестояння (в південній півкулі 22 грудня) сонце досягає найбільшої висоти - 23°30', після чого починає опускатися. Через декілька днів після осіннього рівнодення воно ховається за горизонтом, і починаються сутінки, що змінюють один одного тепер вже в зворотному порядку, а після цього настає глибока полярна ніч. Без переривання сутінками вона спостерігається на порівняно невеликій території, північна межа якої проходить всього лише в 600 км від полюсу, а зона, де полярна ніч переривається сутінками, має ширину майже 2,5 тис. км. Внаслідок рефракції світла полярний день спостерігається не лише на полярному колі, а й північніше, а полярної ночі на широті полярного кола не буває. [4].

Рослинний світ Антарктиди не такий бідний, як це може здатися недосвідченому спостерігачу. Ботаніки встановили, що окрім мохів, лишайників і квіткових рослин тут є гриби, бактерії і численні види водоростей. Квіткові рослини знаходяться тільки на Антарктичному півострові; в цьому же районі виявлені гриби. Що стосується мохів, лишайників, водоростей і бактерій, то їх можна зустріти на ділянках, позбавлених льодового покрову, майже по всій Антарктиді, навіть поблизу Південного полюсу. [4].

З представників тваринного світу в Антарктиді більше всього птахів. В літні місяці на узбережжі можна зустріти капського голуба, качурку Вільсона, сріблясто-сірого, сніжного, а також антарктичного буревісників. З приходом весни на антарктичних станціях і в колоніях пінгвінів з'являються поморники. Всі ці птахи знаходять засоби до існування в морі, тільки хижий поморник харчується пташенятами пінгвінів та інших птахів. [4].

В глибині материка в літній час птахи гніздяться в гірських районах, утворюючи в деяких місцях великі скупчення. Так, наприклад, на Землі Королеви Мод в 1960 р. була виявлена колонія антарктичних буревісників, в якій налічувалося не менше мільйона птахів.

Інколи в глиб материка залітають і птахи, що живуть на узбережжі. Так на Південному полюсі, де розміщена американська наукова станція Амундсен-Скотт деколи зустрічають поморників. Радянські полярники не раз бачили їх на станції Восток, на полюсі холоду, хоча найкоротша відстань від цієї станції до узбережжя - більше 1300 км, до того же знаходиться вона на висоті 3,5 км над рівнем моря. [5].

На припаї біля узбережжя майже в будь-який час року можна бачити спокійно лежачих тюленів Уэдделла. Інші антарктичні тюлені — крабоїди, тюлені Росса і морські леопарди — зустрічаються рідше. Інколи береги льодяного континенту відвідують самі великі ластоногі — морські слони. Часто в прибережні райони заходять кити.

В оазисах льодяного континенту, гірських районах і на окремих нунатаках навіть поблизу полюсу на різних висотах мешкають майже непомітні неозброєним оком представники безхребетних. Всього на льодяному континенті їх налічується більше 50 видів. Дрібних безхребетних в Антарктиді виявляють на каменях, дрібноземі, в лишайниках і мохах. Багато з них є паразитами птахів і тюленів. [4].

Бактерії, як показали результати досліджень, можуть існувати і в товщі льодяного покрову, де вони знаходяться в стані анабіозу протягом багатьох тисяч років.

Своєрідність континенту вплинула на характер діяльності тут людини. Наукові прагнення переважають над усіма іншими. Саме тому Шостий материк в наш час є ареною міжнародного співробітництва країн всіх інших п’яти континентів. Антарктиду справедливо називають материком науки, миру та міжнародної співпраці.

2. Освоєння та наукові дослідження Антарктики

2.1. Антарктика в системі міжнародного співробітництва

Тривалий час експедиції в незаселені холодні антарктичні райони не супроводжувалися створенням яких-небудь стаціонарних баз або висуненням претензій з боку держав, які направляли свої експедиції, на встановлення ними суверенітету на віднайдених ними територіях Антарктиди. Такі територіальні претензії почали висуватися та оформлюватися в односторонньому порядку на початку ХХ століття. Ініціатива належала Великобританії, яка починаючи з 1908 року в наступні роки прийняла кілька національних актів, які проголошували суверенітет над значною кількістю островів та земель, а також над прилеглими до них морськими водами.

Ініціативу підхопила Франція у 1924 році, потім Норвегія у 1930 році. Норвегія висловила свої претензії на територію, яка включала острів Петра І, відкритий експедицією Ф. Беллінгаузена та М. Лазарєва. СРСР в свою чергу повідомило нотою від 24 січня 1939 року норвезький уряд про невизнання законного характеру цієї акції Норвегії та резервувало свою точку зору щодо державної приналежності земель, відкритих російськими мореплавцями. В 1939 – 1940 роках Аргентина та Чілі висунули свої претензії на територію, яка в значній мірі збігалася з британською. В кінці 40-х – на початку 50-х років ХХ ст. виникло декілька конфліктних ситуацій, що з боку Великобританії, Аргентини і Чілі супроводжувалися демонстрацією військової сили. Міжнародні кола були також занепокоєні відомостями, що з’явилися у засобах масової інформації, про можливе використання Антарктиди у військових цілях, зокрема перетворення її в полігон для випробування ядерної зброї. [8].

Однак вражаючі результати міжнародного співробітництва в Антарктиці, численних робіт, проведених протягом Міжнародного геофізичного року (1 липня 1957 р. – 31 грудня 1958 р.), спільна плідна діяльність вчених різних країн по вивченню Антарктиди та прилеглої до неї акваторії, засвідчили можливість вирішення антарктичної проблеми на основі взаєморозуміння та співробітництва.

З 15 жовтня по 1 грудня 1959 року у Вашингтоні відбулася Міжнародна конференція по Антарктиці. В ній взяли участь 12 держав, які на час скликання конференції безпосередньо проводили наукові дослідження в Антарктиці. До них входили як держави, які висунули територіальні претензії на антарктичні райони (Австралія, Аргентина, Великобританія, Нова Зеландія, Норвегія, Франція та Чілі), так і держави, які не визнавали подібні претензії (Бельгія, СРСР, США, Південно-Африканський Союз та Японія). 1 грудня вони прийняли Договір про Антарктику, який на тривалий час визначив її міжнародно-правовий режим. [8].

Пункт 1 першої статті Договору проголошує: “Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, такі, як створення військових баз i укріплень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї”. [3].

Таким чином, велика частина Земної кулі – цілий материк та прилеглий до нього великий район – вперше в історії міжнародних відносин вперше були перетворені в зону миру, в межах якої забороняється будь-яка військова і дозволяється лише мирна (невійськова) діяльність.

В той же час, Договір про Антарктику не перешкоджає використанню “військового персоналу чи оснащення для наукових досліджень або для будь-яких інших мирних цілей”, але зобов’язує будь-яку з Договірних Сторін інформувати інші Договірні Сторони “про будь-який військовий персонал або оснащення, призначене для направлення його в Антарктику з додержанням умов, передбачених у пункті 2 статті I цього Договору”. [3].

Однією з центральних статей Договору про Антарктику є стаття V, яка проголошує, що будь-які ядерні вибухи в Антарктиці i видалення в цьому районі радіоактивних матеріалів забороняються. Дана стаття перетворила Антарктику не лише в мирну, а й в без’ядерну зону. Але Договір не передбачає заборону використання в Антарктиці ядерного обладнання та ядерної техніки. Саме тому на американській базі Мак-Мердо була споруджена та функціонувала в 60-х і першій половині 70-х років ХХ століття атомна електростанція (АЕС). Однак було виявлено витік радіоактивних відходів, АЕС демонтували, а забруднений нею район ретельно очистили. Через важкість вирішення проблеми ядерної безпеки в умовах Антарктики інші проекти створення атомних установок в Антарктиці не були реалізовані. [8].

Договір проголошує свободу наукових досліджень в Антарктиці. Стаття ІІ Договору стверджує, що свобода наукових досліджень в Антарктиці i співробітництво з цією метою, як вони застосовувались протягом Міжнародного геофізичного року, продовжуватимуться відповідно до положень цього Договору. Події, що відбувалися в Антарктиці після початку дії Договору, підтверджують те, що обмін науковим персоналом та науковою інформацією набули стійкого та широкого характеру. Наукова рада по дослідженню Антарктики плідно взаємодіє з багатьма міжнародними організаціями, такими як Науковий комітет по дослідженню океану, Комітет по дослідженню космосу. А також з багатьма національними організаціями та органами, що займаються питаннями дослідження Антарктики.

Важливою для оцінки змісту та значення Договору про Антарктику є та обставина, що договірним сторонам вдалося владнати територіальне питання. Компромісне рішення склало зміст статті ІV Договору про Антарктику, яка стверджує: “ніщо, що міститься в цьому Договорі, не повинно тлумачитись як відмова будь-якої з Договірних Сторін від раніше заявлених прав або претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці; відмова будь-якої з Договірних Сторін від будь-якої основи для претензії на територіальний суверенітет в Антарктиці або скорочення цієї основи, яку вона може мати в результаті її діяльності чи діяльності її громадян в Антарктиці або з інших причин; таке, що завдає шкоди позиції будь-якої з Договірних Сторін щодо визнання або невизнання нею права чи претензії, або основи для претензії будь-якої іншої держави на територіальний суверенітет в Антарктиці”. [3], [8].

Але одночасно з цим, у пункті 2 тієї ж статті говориться: “ніякі дії або діяльність, що мають місце, поки цей Договір залишається чинним, не створюють основи для заяви, підтримання або заперечення будь-якої претензії на територіальний суверенітет в Антарктиці i не створюють ніяких прав суверенітету в Антарктиці. Ніяка нова претензія або розширення існуючої претензії на територіальний суверенітет в Антарктиці не заявляється, поки цей Договір залишається чинним”. Таким чином територіальне питання “заморозилося” на час дії Договору. [3].

З питанням про територіальні претензії було тісно пов’язане питання про юрисдикцію над людьми на час їх перебування в Антарктиці. Як не дивно але саме держава, яка висувала територіальні претензії, Великобританія, стала ініціатором статті, яка стверджує - без шкоди для відповідної позиції кожної Договірної Сторони стосовно юрисдикції над усіма іншими особами в Антарктиці, спостерігачі, призначені відповідно до положень пункту 1 Статті VII, i науковий персонал, яким обмінюються згідно з підпунктом 1 b) Статті III Договору, а також персонал, що супроводжує будь-яких таких осіб, знаходяться під юрисдикцією тільки тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є, щодо всіх дій або упущень, якi мають місце під час їх перебування в Антарктиці для виконання своїх функцій. [8].

Договір про Антарктику приділяє значну увагу механізмам забезпечення дотримання положень Договору. Одним з основних засобів є Консультативні наради, які скликаються зазвичай один раз на два роки, не враховуючи спеціальні сесії. Їх метою є обмін інформацією, взаємні консультації з питань Антарктики, а також розробка, розгляд та рекомендації урядам держав-учасниць засобів, що сприяють здійсненню принципів та цілей Договору. З розглянутих питань Консультативними нарадами приймаються рекомендації, які вступають в силу і стають обов’язковими для сторін Договору після їх затвердження всіма державами, представники яких мали право брати участь в роботі даної наради. [8].

Іншим важливим засобом забезпечення дотримання положень Договору про Антарктику є система інспекцій, що передбачена його статтею VII, згідно з якою кожна Договірна Сторона, представники якої мають право брати участь у нарадах, передбачених у Статті IX цього Договору, має право призначати спостерігачів для проведення будь-якої інспекції, передбаченої цією Статтею. Кожен спостерігач призначений відповідно до даної статті, має повну свободу доступу в будь-який час у будь-який або всі райони Антарктики. При цьому всі райони Антарктики, включаючи всі станції, установки та устаткування в цих районах, а також усі морські й повітряні судна в пунктах розвантаження i вантаження вантажу або персоналу в Антарктиці, завжди відкриті для інспекції вказаними вище спостерігачами. Спостереження з повітря може проводитись у будь-який час над будь-яким або всіма районами Антарктики кожною Договірною Стороною, що має право призначати спостерігачів. Для сприяння інспекційному контролю встановлено завчасний обмін держав інформацією про всі сторони діяльності в Антарктиці (про всі експедиції в Антарктику або в межах Антарктики; про всі станції в Антарктиці, які займають громадяни певної держави; про будь-який військовий персонал або оснащення, призначене для направлення нею в Антарктику з додержанням умов, передбачених у пункті 2 Статті I Договору про Антарктику). [8].

Договір про Антарктику відкритий для приєднання до нього будь-якої держави, що є членом ООН, або будь-якої іншої держави, яка може бути запрошена приєднатися до Договору зі згоди всіх Договірних Сторін, представники яких мають право брати участь в Консультативних нарадах.

Договір про Антарктику безстроковий. Він дозволяє внесення в нього змін та поправок зі згоди всіх консультативних сторін Договору. [3].

Договір про Антарктику вступив в дію 23 липня 1961 року. Він є головною складовою частиною системи Договору про Антарктику, яка складається з вище названого Договору, пов’язаних з ним окремих міжнародних документів, а також діючих в рамках Договору та цих документів інших засобів. До міжнародних документів в рамках системи Договору про Антарктику відносяться такі, як Конвенція про збереження антарктичних тюленів (1972р.), Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики (1980р.), Протокол про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику (від 4 жовтня 1991року). [8].

На період проведення Міжнародного Геофізичного Року (1957 – 1958), про який вже згадувалося вище, Міжнародна Рада з питань Науки (The International Council for Science) організувала Спеціальний Комітет з Антарктичних Досліджень для координації наукових досліджень дванадцяти держав, які вели активну діяльність в Антарктиці в цей період. Небувалий успіх Міжнародного Геофізичного Року спонукав Міжнародну Раду з питань Науки організувати Науковий Комітет Антарктичних Досліджень (Scientific Committee on Antarctic Research – SCAR). [14].

Йому доручається організація, проведення і координація наукових досліджень в Антарктиці. SCAR також забезпечує систему Договору про Антарктику міжнаціональними, незалежними науковими порадами.

SCAR - це єдина міжнародна, неурядова організація, яка здатна займатися якнайширшим спектром наукових досліджень, використовуючи та аналізуючи досягнення та результати діяльності міжнародної спільноти вчених. Таким чином, SCAR - важливе джерело інформації про наукові розробки в Антарктиді та можливі шляхи оптимального їх використання. Так вже понад 30 років SCAR забезпечує Систему Договору про Антарктику необхідною науковою інформацією і численними рекомендаціями, що стосуються різноманітних питань, перш за все із забезпечення захисту навколишнього середовища в Антарктиді. [14].

В 1988 була створена Рада Керівників національних Антарктичних Програм (The Council of Managers of National Antarctic Programs – COMNAP), задля полегшення зв'язку між управлінцями національних організацій, відповідальних за матеріально-технічне забезпечення наукової діяльності в Антарктиці. Зараз членством у цій організації охоплено двадцять дев'ять країн Америки, Африки, Азії, Європи та Океанії. [15].

Зустріч членів Ради відбувається щорічно, для обговорення спільних програм щодо матеріально-технічного забезпечення і наукової діяльності, розробки стандартних оперативних процедур, формулювання технічних рекомендацій. За минуле десятиріччя COMNAP розробив всебічно обгрунтовані заходи задля збереження повітря, запобігання витокам шкідливих речовин, утворенню нафтових плям, для управління станом навколишнього середовища в Антарктиці. [15].

Окрім вище згаданих міжнародних організацій в системі міжнародного співробітництва нараховується ще значна кількість як самостійних (Antarctic Treaty Consultative Meetings – ATCM; The International Association of Antarctica Tour Operators – IAATO), так і окремих органів в межах більш загальних організацій (Світова Метеорологічна Організація має Працюючу Групу Ради Правління з питань Антарктичної Метеорології – Executive Council Working Group on Antarctic Meteorology).

Таким чином в системі міжнародного співробітництва створена досить розгалужена мережа організацій, які організовують і координують діяльність в Антарктиці.

2.2. Антарктичні дослідження та мережа станцій

До самого кінця ХІХ століття на берег Південного материка ніхто не висаджувався. Дослідження охоплювали лише літній, найбільш сприятливий для плавання сезон.

В 1897 – 1899 рр. поблизу материка в льодах моря Беллінгаузена провело вимушену зимівлю затерте льодами судно бельгійської експедиції “Бельжика”. Штурманом на судні був Руаль Амундсен – майбутній підкорювач Південного полюса. [12].

Приблизно в той же самий час норвежець Л. Крістенсен здійснює висадку невеликої групи на материк біля мису Адер (в морі Росса) на чолі з К. Борхгревінком. Ця група вперше проводить відбір зразків гранітних порід на материку. А через чотири роки (в 1898 – 1900 рр.) К. Борхгревінк, очолюючи англійську експедицію на кораблі “Південний хрест” в море Росса, організував першу зимівлю на материку Антарктида на Землі Вікторії. [12].

На початку ХХ століття ідея підкорення Північного, а згодом і Південного полюсів оселилася в думках географів та полярників.

Першу спробу дістатися Південного полюса здійснив Е. Шеклтон. 9 січня 1909 року він у супроводі Е. Маршала, Дж. Адамса, Ф. Уайльда дістався 88°23¢ пд.ш. при 162° сх.д., але був вимушений повернути назад задля збереження власного життя та життя своїх товаришів. [1].

В 1895 – 1896 роках норвежець Ф.Нансен здійснив першу спробу дістатися Північного полюса. Його корабель “Фрам” продрейфував через Північний Льодовитий океан поблизу Північного полюса. [1].

Руаль Амундсен, натхненний ідеєю Ф.Нансена готувався до підкорення Північного полюса. Для цього було викуплено корабель “Фрам” і складено скоректований маршрут дрейфу. Але 6 квітня американець Р. Пірі досяг Північного полюса і Амундсен кардинально змінив свої плани. Його метою тепер став Південний полюс і його було необхідно досягти раніше Р. Скотта, який вже довгий час планував свою експедицію. [1].

19 жовтня 1911 року група Амундсена вийшла з бази в напрямку Південного полюса. Скотт разом зі своєю групою залишив свою базу 2 листопада 1911 року. 16 грудня 1911 року Амундсен досяг район Південного полюса і, визначавши точку полюса, укріпив на ній норвезький прапор. Роберт Скотт досяг Південний полюс практично через місяць – 18 січня 1912 року. Його зворотній шлях виявися дуже важким і він і ще 3 члени експедиції Р.Скотта загинули. Причиною програшу Р.Скотта дослідники вважають помилки у підготовці. Він розраховував на ненадійний транспорт – коней та мотосани в той час, як Амундсен використав собак та лижі; проміжні склади Р.Скота були розташовані не досить оптимально і не були розраховані на певні затримки. [1].

Поступово з року в рік інтерес до Льодового материка зростала. В 1928 році англійці провели перші польоти над Антарктидою. А в 1936 році американці здійснили переліт через весь континент. Поступово уряди деяких країн почали цілеспрямовано фінансувати антарктичні дослідження. Так діяльність впертих і відважних одинаків з вивчення Полярного материка поступово перетворилася на важливу державну справу, сферу міжнародного співробітництва, укладанням міжнародних договорів, створення міжнародних організацій. [12].

Дуже влучно висловилися М.П.Грушинський і О.Г.Дралкін у своїй книзі “Антарктида”: “Цей суворий і холодний материк став материком самої теплої дружби, миру та співробітництва”. В рамках Міжнародного Геофізичного Року (1957 – 1958рр.) на території Антарктиди було відкрито 21 наукову станцію. Кількість станцій весь час змінюється, оскільки одні з них консервуються, інші відкриваються. Зараз на території Антарктиди 27 держав мають свої станції, загалом їх нараховується 82. З цих держав - 18 мають цілорічні станції, яких всього на території Антарктиди 44 (Додаток). [14].

Зараз світова спільнота готується до проведення у 2007 – 2008 роках наступного Міжнародного Геофізичного року. Можливо, він відкриє нову сторінку в антарктичних дослідженнях.

3. Україна в Антарктиці

3.1. Історія утвердження українців в Антарктиді

Утвердження українців на “Шостому континенті” почалося ще на початку ХХ століття задовго до проголошення української незалежності. В книзі Г. Ладлема зазначається, що до складу Другої експедиції Р. Скотта входили два учасника з руськими іменами – Дмитро та Антон. Дмитро Семенович Гирів – мешканець Далекого Сходу. А от Антон Лукич Омельченко – виходець з села Батьки на Полтавщині. Він працював наїзником на кінному заводі українського поміщика. Доля жокея закинула його у Владивосток, де його і рекомендували Р. Скотту як можливого конюха експедиції. В Харбіні було закуплено понад два десятки маньчжурських коней, і Омельченко доставив їх в Нову Зеландію. [6].

В Антарктиді А.Омельченко, як і Д.Гирів, входив до допоміжних груп, що супроводжували Р.Скотта на його шляху до Південного полюса. Антон Лукич дійшов зі Скоттом до середини шельфового льодовика Росса. В своєму щоденнику Скотт з похвалою відгукується про працьовитість Антона та Дмитра, їх постійну готовність допомогти в будь-якій справі. [6].

Антон Омельченко з Антарктиди повернувся на батьківщину. Брав участь солдатом у першій світовій війні, червоноармійцем – у громадянській. Загинув випадково – на порозі своєї хати його вразила блискавка. Як це не дивно, але це сталося в тому ж 1932 році, в якому на золотих копальнях помер Дмитро Гирів. [6].

З активізацією досліджень в Антарктиці, організацією стаціонарних баз, розвитком міжнародного співробітництва в Антарктиці українські вчені почали долучатися до роботи у складі радянських експедицій. Важко визначити частку українців серед радянських антарктичних дослідників, але без сумніву вона є значною.

Після розпаду СРСР постало питання правонаступництва. Ця проблема торкалася дуже багатьох питань, в тому числі і антарктичних станцій. У 1992 р. Росія оголосила себе правонаступницею всіх антарктичних станцій Радянського Союзу і відмовила Україні в передачі хоча б однієї із них. Упродовж лютого-серпня 1992 р. було направлено ряд ініціативних листів вчених і спеціалістів, звернень установ і організацій до державних органів щодо необхідності відновлення і продовження Україною діяльності в Антарктиці. 3 липня 1992 р. Президент України Л. Кравчук видав указ про участь України в дослідженнях Антарктики. У серпні 1992 р. Парламент України схвалив документи про приєднання України до Антарктичного договору, а 26 жовтня 1993 р. утворено Центр антарктичних досліджень (згодом – Український антарктичний центр), який очолив доктор геолого-мінералогічних наук П.Ф. Гожик. 28 жовтня 1992 року Україна одержала статус неконсультативної сторони Договору. [13], [14].

У листопаді 1993 р. Велика Британія поширила серед посольств пропозицію про передачу станції Фарадей, на острові Галіндез Аргентинського архіпелагу, одній із “неантарктичних” держав.

Ця наукова база на Аргентинських островах поблизу Антарктичного півострова була заснована під час Британської експедиції на Землю Грейама в 1934-1937 рр., останній перехід якої був закінчений в день Святого Валентина 14 лютого 1935 року. Цей день можна вважати днем народження бази на Аргентинських островах, згодом бази F, потім бази Фарадей. [14].

Як постійно діюча метеообсерваторія, база почала працювати на острові Вінтер з 1947 р. Упродовж зимівлі 1953-1954 рр. станція була перенесена на мис Марина острова Галіндез і стала геофізичною обсерваторією. Вона була обладнана приладами, що дозволяли проводити геомагнітні, сейсмологічні спостереження, дослідження верхньої атмосфери, вимірювання озону та припливів, продовжувались і метеорологічні спостереження. [14].

Після 1953 року тут було зведено ще декілька будівель, а більшість з них з'явилася протягом 1979-1980 років. Весь комплекс будівель встановлено на кам’яній основі острова Галіндез. [14].

На станції під час зміни експедицій може працювати до 24 осіб, а штат зимівників складає 12 осіб. На території станції розташовано два модулі з немагнітного матеріалу, де встановлені магнітометри, аерологічний павільйон (використовується також як гараж для чотирьох снігоходів), будиночок лабораторії, стара генераторна, з двома холодильниками, де розміщено столярну майстерню, будівля аварійної бази, яка пристосована під склад антен та запасів продуктів. В 1984 році було споруджено також невеликий будиночок аварійної бази на півострові за 9 км від станції – так звана, хатина Р.Расмуссена. Джерелом електроенергії на станції є три дизельгенератори Broadcrown/Volvo-Penta, потужністю 100 кВт кожний. [13].

У березні-квітні 1994 р. представники України Ю. Оскрет і А. Чебуркін відвідали м.Кембридж, для ознайомлення з роботою Британської антарктичної служби (БАС). А.Чебуркін першим вирушає на станцію Фарадей. 22 травня 1994 року Україна стає членом Конвенції з охорони антарктичних живих морських ресурсів (CCAMLR). У серпні 1994 р. БАС утверджується в намірі передати станцію Фарадей Україні, пропонуючи відрядити 4 фахівців для докладного вивчення систем забезпечення станції, наукової роботи і апаратури, дизельного господарства і систем зв’язку. У серпні-вересні 1994р. проходить 23-а сесія SCAR , на якій Україна вступає до цієї міжнародної організації (15 вересня 1994 р.). [13].

21 листопада 1994 р. - фонд "Відродження" виділяє 12000 доларів на проект "Україна повертається в Антарктиду". 5 грудня 1994 р. відбувається виліт Ю. Оскрета (забезпечення станції), Г. Міліневського (наукові програми), О. Люшнівського (зв’язок) і В. Гергієва (дизельне господарство) на станцію Фарадей. З 17 грудня 1994 р. по 15 лютого 1995р. проводиться робота на станції. Після тривалих переговорів 20 липня 1995 р. в Лондоні Посол України С. Комісаренко підписує міжурядову угоду, а директор ЦАД П.Гожик - Меморандум між ЦАД і БАС про передачу антарктичної станції Фарадей Україні не пізніше 31 березня 1996 р. [13].

В серпні-вересні 1995 р. була проведена підготовка команди зимівників 1-ї Української антарктичної експедиції. 28 листопада 1995 р. і 6 лютого 1996 р. на Фарадей прибули дві групи зимівників і повна команда з 12 осіб почала роботу.

Офіційна передача станції відбулася 6 лютого 1996 р. і Україна стала антарктичною державою. Завершився дворічний період переговорів і узгоджень, зустрічей і поїздок - на станції Фарадей спущено британський прапор і піднято український.

Станцію було вирішено назвати на честь видатного українського вченого - академіка Володимира Івановича Вернадського (1863-1945), який у 1918 р. став засновником та першим президентом Академії наук України. Того ж року заснував наукову бібліотеку – тепер найбільше в країні зібрання літератури з усіх галузей знань – Національна наукова бібліотека ім. Вернадського. Відомий геолог, дослідник хімічного складу земної кори, він створив теорію ізоморфізму, став основоположником вчення про біосферу і ноосферу.

Перша експедиція пройшла успішно. За високий професіоналізм, виявлений в екстремальних умовах Антарктики при виконанні завдань Першої української антарктичної експедиції Указом Президента України у квітні 1998 р. орденом “За заслуги” ІІІ ступеня нагороджено Г.П. Міліневського (начальника с

танції), орденом “За мужність” ІІІ ступеня В.Г. Бахмутова (геофізика) і Л.С. Говоруху (гляціолога). На станції залишилась пам’ятка – зі списком учасників Першої антарктичної експедиції. [13].

Таким чином Україна офіційно утвердилася в Антарктиді, у співпраці з міжнародною спільнотою, та отримала можливість проведення власних незалежних досліджень в Антарктиді.

3.2. Географічне положення та характеристика природних умов

станції “Академік Вернадський”

Українська антарктична станція Академік Вернадський розташована на заході острова Галіндез (65°15¢ пд.ш. та 64°16¢ зх.д.) на мисі Марина. Архіпелаг Аргентинські острови, до якого входить і острів Галіндез, лежить в 7 км на захід від Антарктичного півострова. Таке розміщення, північніше стосовно більшості станцій, зумовлює пом’якшені природні умови на Вернадському. Зокрема слід зазначити, острів Галіндез знаходиться в межах субантарктичного кліматичного поясу, що вузькою смугою відмежовує антарктичний кліматичний пояс від помірного.

Під час деяких зим морський лід вкриває протоки, об’єднуючи острова архіпелагу між собою, а часом з’єднуючи їх із материком. Середня місячна температура влітку змінюється від -1°С до +2°С, взимку коливання температури помітно залежать від ступеня покриття моря льодом, і варіюють в межах від -5°С до -20°С. Переважаючі напрямки вітрів – північний та північно-східний. Вітри з півдня та північного заходу холодніші та більш різкі. В середньому протягом року налічується близько 15 днів зі штормами. Вітер спричинює приземне переміщення снігу протягом 110 днів на рік, яке переростає в снігові заметілі близько 45 днів. Протягом 255 днів в районі станції Вернадський спостерігається сніг, а 85 днів на рік іде дощ. В середньому протягом року сонце світить 825 годин, що становить 20% від максимально можливої кількості. [13].

На станції Фарадей-Вернадський за час її існування максимальна температура становила +11,8°С у 1985 році, мінімальна температура була зафіксована у 1958 році і становила –43,3°С. Середня швидкість вітру складає близько 7,7 миль/год, максимальна швидкість сягає 50 миль/год, а пориви до 76,2 миль/год. [14].

Довготривалі кліматичні та метеорологічні спостереження, що ведуться тут з 50-х років ХХ століття, свідчать про підвищення середньорічної температури за період існування станції на 2°С. Зараз вона становить близько -4°С.

3.3. Наукові дослідження на станції “Академік Вернадський”

На станції “Академік Вернадський” проводяться дослідження, обумовлені Меморандумом про передачу станції Фарадей Україні. Водночас вони є складовими частинами Державної програми досліджень України в Антарктиці, яка розроблена на період 2002 - 2010 рр.

Організація та проведення досліджень України в Антарктиці здійснюється Українським антарктичним центром (УАЦ) Міністерства освіти і науки України. УАЦ координує дослідження, що проводяться інститутами Академії наук України та інших наукових установ і державних органів.

Приоритетні напрямки досліджень та наукову програму експедицій затверджує Науково-технічна рада “Антарктика” Міністерства освіти і науки України. Станція Академік Вернадський є однією з 18 антарктичних станцій, що включені до глобальної системи спостереження за кліматом.

УАЦ передає копії даних за деякими напрямами (іоносферні дослідження, дослідження повного вмісту озону, метеорологічні дослідження, дані вимірювань геомагнітного поля) до Британської антарктичної служби з 1995 року і зобов’язаний продовжувати передачу цих даних до 2005 року.

Наукова діяльність УАЦ нині концентрується навколо таких напрямків: дослідження змін клімату, фізика атмосфери та іоносфери, біологія. За цими напрямками УАЦ намагається співпрацювати з національними антарктичними агентствами Польщі, Великої Британії, Німеччини та США, країн Південної Америки. Наукова діяльність в УАЦ здійснюється у тісній кооперації з інститутами НАНУ (Радіоастрономічний інститут, Інститут геофізики, Львівський центр космічних досліджень) та іншими організаціями (Київський університет ім. Тараса Шевченка, Одеський екологічний університет) та іншими організаціями. [9].

На станції “Академік Вернадський” виконуються спостереження за станом озонового шару, земного магнетизму, рівнем океану, основними метеорологічними параметрами, чисельністю і динамікою морських тварин, птахів та показниками функціонального стану зимівників. Крім цього, виконуються дослідження з фізики атмосфери та ближнього космосу, гляціологічні, екологічні і синоптичні дослідження. В літній сезон здійснюються маршрутні роботи зі збирання геологічного матеріалу, відбору проб льоду для хімічного аналізу повітря, оклюдованого в пухирчиках льоду.

Пізніше було вирішено розпочати моніторинг аномалій радону та стану забруднення прилеглого узбережжя відходами антропогенного походження відповідно до методик КОАМР, дослідження динаміки місцевих льодовиків архіпелагу Аргентинські острови та Антарктичного півострова, польові та лабораторні дослідження процесів переносу атмосферних аерозолів та озоноруйнуючих органічних домішок з повітря до снігу/льоду узбережжя Західної Антарктики, гляціохімічні дослідження, вивчення віддалених наслідків перебування людини в Антарктиці, звернувши особливу увагу на медико-етичні аспекти під час проведення медико-біологічних досліджень. [9].

Робота на станції здійснюється круглий рік загоном зимівників, в якому представлені фахівці за основними напрямками досліджень та фахівці із забезпечення життєдіяльності станції. Як показала практика попередніх експедицій, оптимальна кількість загону зимівників становить 12-14 осіб, хоч практично станція розрахована на 24 зимівники. В літній сезон на станції перебувало до 35-40 осіб. [13].

Дослідження в морській частині експедиції виконуються безперервно від виходу з порту України і до повернення. При цьому вони поділяються на два самостійні блоки: дослідження під час трансатлантичного переходу та полігонні дослідження в районі Південно-Оркнейських, Південно-Шетландських островів та протоки Брансфілд. Дослідження під час морської експедиції надзвичайно важливі, оскільки дозволяють паралельно з науковими роботами розв’язувати комплекс прикладних завдань, необхідних для розвитку промислу риби і криля в Антарктиці. Адже останніми роками відмічаються негативні зміни в екосистемі пелагіалі, і, насамперед зміщення на південь ареалу сальпи. Тому міжнародне співтовариство порушує питання про виконання державами, що ведуть крилевий промисел, полігонних біоресурсних зйомок і комплексних океанографічних досліджень. Такий підхід дозволяє отримати повну інформацію про стан екосистеми. [9].

Експедиційні матеріали проходять додаткове вивчення в лабораторіях Києва, Севастополя, Одеси, Харкова, Керчі, Львова. Зведені матеріали щодо стану екосистеми пелагіалі, біологічних ресурсів, залікових зйомок передаються до Комісії зі збереження живих морських ресурсів Антарктики (АНТКОМ), яка узагальнює матеріали по Антарктиці в цілому і приймає рішення щодо щорічного об’єму вилову криля, риби.

Згідно з Угодою між Україною і Великою Британією (від 20 липня 1995р.), з міжнародними нормами обміну даними між країнами-учасницями Антарктичного Договору, здійснюється передача даних зі станції Академік Вернадський. Право власності отриманих даних належить УАЦ МОН України. Споживачами наукових даних є відомі світові центри даних у Единбурзі, Парижі, Женеві та Торонто, Всесвітня метеорологічна організація, Комітет з гідрометеорології України, наукові установи України, міжнародні наукові організації. [9].

Метеорологічні дані, спостереження за озоном та земним магнетизмом передаються до світових центрів даних за відповідними напрямками, а також, згідно з Меморандумом про передачу станції Фарадей Україні, в Британську антарктичну службу.

Результати досліджень на станції та в морській експедиції публікуються в Бюлетені Українського антарктичного центру.

Науково-дослідні роботи на станції “Академік Вернадський” під час зимівлі проводяться за дев’ятьма напрямами досліджень:

- метеорологія, гідрологія, клімат, які направлені на дослідження довгострокових змін клімату;

- фізика атмосфери та ближнього космосу, що включає дослідження навколоземного простору та електромагнітного оточення Антарктиди, розробку і впровадження нових методів дистанційного радіозондування ближнього космосу (пріоритетний напрямок “Дослідження процесів розповсюдження енергії від поверхні Землі до іоносфери та магнітосфери”);

- дослідження вікового ходу геомагнітного поля, а саме дослідження тонкої структури геомагнітного поля Південної півкулі та її зв’язок з довгостроковими кліматичними змінами;

- фізика озоносфери, що передбачає визначення закономірностей змін озонового шару, потоку ультрафіолетового випромінювання та приземного озону над Антарктичним півостровом;

- сейсмоакустичні дослідження, що включають дослідження сейсмічної активності та тектонічних умов в регіоні Антарктичного півострова;

- геофізика Землі, гляціологія, в рамках якої вивчаються природні умови та процеси західної частини Антарктичного півострова у пізньому мезозої – кайнозої;

- екологія, моніторинг навколишнього середовища, що передбачає оцінку стану антарктичних екосистем в умовах сучасних змін клімату; моніторинг стану морського середовища в зоні Української Антарктичної Станції; оцінка впливу діяльності антарктичної станції на навколишнє середовище;

- біологія, в рамках якої проводяться дослідження генетичної структури популяцій криля з використанням сучасних методів біохімічної генетики для оцінки динаміки їх генофонду та удосконалення методів прогнозування зміни чисельності; а також вивчення паразитофауни антарктичних риб (таксономічна структура, філогенія та сезонна динаміка);

- медико-фізіологічні дослідження, що включають вивчення механізмів адаптації людини в екстремальних антарктичних умовах з урахуванням біоритмологічних особливостей функціонування організму та впливу регіональних геофізичних факторів; дослідження психо-фізіологічних, респіраторних, кардіо-гемодинамічних, імунологічних, гемічних механізмів адаптації людини в антарктичних умовах, розробка нових критеріїв відбору, методів реабілітації, профілактики захворюваності і медичного забезпечення; дослідження механізмів розвитку втоми та субклітинні механізми порушення імунного стану людини в антарктичних умовах; дослідження варіабельності серцевого ритму в залежності від коливань геомагнітного поля в діапазоні дуже низьких та ультра низьких частот в Антарктиці; вивчення впливу умов Антарктики на стабільність геному зимівників. [9].

В рамках завдань Державної програми досліджень України в Антарктиці на 2002-2010 рр. дослідження по пріоритетним напрямам доповнилося новими проектами:

- фізика атмосфери та ближнього космосу, а саме дослідження іоносферних дрейфів в Антарктиці за допомогою когерентного імпульсно - допплерівського зондування спільно з науковцями Радіоастрономічного інституту НАН України (м. Харків);

- геологічні дослідження, що передбачають регіональне дослідження складу та потенційної рудоносності підльодовикових геологічних утворень Антарктиди спільно з Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка (м.Київ);

- геофізичні дослідження, які включають електромагнітний моніторинг на станції “Академік Вернадський” спільно з Львівським Центром Інституту космічних досліджень НАН України (м. Львів); вивчення еволюції горизонтальних рухів Антарктичного півострова у мезо-кайнозої спільно з інститутом геофізики ім. С.І. Суботіна НАН України (м. Київ); петрофізичні дослідження при високих термодинамічних параметрах в районі УАС спільно з інститутом геофізики ім. С.І. Суботіна НАН України (м. Київ); неотектоніка, динаміка ландшафтів та льодового покриву Західної Антарктики спільно з Інститутом геологічних наук НАН України (м. Київ);

- гляціологічні дослідження, які передбачають дослідження динамічного та термічного режиму льодовиків Антарктичного півострова в межах Землі Грейама та островів Аргентинського архіпелагу (Галіндез, Вінтер, Скуа) для визначення змін сучасного їх стану та прогнозу на майбутнє спільно з українським науково-дослідним гідрометеорологічним інститутом (м. Київ);

- геодезичні роботи, побудова ГІС, в рамках яких має бути здійснена побудова геодезичної та геодинамічної мережі території Аргентинських островів спільно з Національним університетом "Львівська політехніка" (м. Львів);

- медико-фізіологічні дослідження, а саме вивчення субклітинних механізмів порушення імунного стану людини в антарктичних умовах спільно з Інститутом медицини та праці (м. Київ), Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка (м. Київ);

- біологічні дослідження, які включають дослідження структури популяцій пінгвінів Дженту; ідентифікацію та вивчення концентрації речовин - "антифризів" у крові антарктичних риб; генетичні та біохімічні дослідження антарктичного криля; генетичний моніторинг популяцій криля спільно з Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка (м. Київ);

- еколого-геохімічний моніторинг району станції Академік Вернадський спільно з Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка (м. Київ);

- роботи з утилізації відходів, а саме оптимізація біотехнологій переробки харчових відходів і біоремедіації підводного сірководневого звалища за допомогою регуляторів мікробного метаболізму (РММ) для станції “Академік Вернадський” спільно з Інститутом мікробіології і вірусології НАН України (м. Київ). [9].

На станції був встановлений GPS-пункт SCAR 2002, що дозволило українським вченим приєднатися до виконання міжнародної програми досліджень руху літосферних плит. Виконані високоточні спостереження разом з Geodaetisches Institut Universitaet Karlsruhe (Німеччина) - це продовження досліджень векторів руху Антарктичної плити відносно сусідніх плит за програмою SCAR “Геодезична інфраструктура Антарктики” (GAP96, GAP98, SCAR2002). [9].

Дослідження динамічного та термічного режиму льодовикових куполів – реліктів давнього шельфового льодовика Антарктиди, дає можливість вивчати регіональні кліматичні зміни.

На українській станції проводяться також вивчення причин формування метеорологічних і гідрологічних аномалій в районі Антарктичного півострова, чисельність котрих останнім часом зростає і котрі можуть бути наслідками ефекту глобального потепління, а також проводиться пошук явищ-відгуків цих аномалій у стані екосистем. [10].

Станція “Академік Вернадський” географічно розташована у районі “озонової дірки”. Виміри озону, запроваджені Великою Британією на станції Фарадей ще у 1957 році, є одним з найдовших рядів спостережень в Антарктиці. Продовжуючи роботу розпочату британцями, українські вчені досліджують озоновий шар над Антарктикою. Вивчаються довгострокові варіації атмосферних озоноруйнуючих органогалогенідів та вуглеводнів в різних зразках Антарктичного льоду та снігу з деградуючих льодовиків, датованих від передіндустріального Голоцену до теперішнього часу у порівнянні з сучасними стандартами повітря та морської води. [9].

УАЦ, спільно з Київським університетом ім. Т.Шевченка, заснував науково-дослідну лабораторію "Антарктика", яка проводить свою роботу за наступними напрямами:

- фізичні процеси в атмосфері та магнітосфері,

- біологічні дослідження,

- екологічна геохімія та теригенна мінералогія. [9].

Спільно з Інститутом медицини праці УАЦ створив НДЛ "Медико-біологічних проблем в Антарктиці", яка виконує роботи за наступними напрямками антарктичних досліджень:

- проблеми адаптації зимівників до полярних умов та реадаптації.

- вивчення впливу середовища Антарктики на стан організму людини. [9].

У 2002 році, за ініціативою УАЦ МОН України, створена спільна науково-дослідна лабораторія Львівського центру Інституту космічних досліджень НАН України та УАЦ "Новітні технології електромагнітного моніторингу Антарктики", яка виконує роботи за наступними напрямками антарктичних досліджень:

- вивчення динаміки геомагнітного поля Землі у високих широтах Південної півкулі;

- електромагнітний моніторинг станції “Академік Вернадський” та прилеглої території Антарктичного півострова;

- постійну реєстрацію компонент магнітного поля Землі та передачу даних через космічний канал зв’язку у міжнародну систему INTERMAGNET;

- розробку, виготовлення, сертифікацію та технічне обслуговування пристроїв для реєстрації електромагнітних полів;

- участь у створенні геоінформаційної системи ГІС "Антарктика - Вернадський" з метою розробки сучасних методів просторового та часового аналізу і моніторингу природне середовище Антарктики. [9].

Українські вчені плідно співпрацюють з науковцями інших держав. Так лише за час 8-ї Української Антарктичної експедиції були виконані такі наукові програми в рамках міжнародного співробітництва:

- по напрямку “кліматологія, фізіологія рослин” були проведені дослідження еритемної ефективності УФ B2 випромінювання, постановка моніторингу УФА та УФВ радіації на станції “Академік Вернадський”, дослідження режиму обміну енергії (випромінювання та теплової) між поверхнею Землі, природними біологічними субстратами та атмосферою; дослідження фізіології стресу комплексу рослин (лишайники, мохи) в умовах Антарктичного півострова. Вивчення залежності основних фізіологічних функцій рослин (фотосинтез) від переносу поживних речовин, фізичних та хімічних умов навколишнього середовища проводиться разом з Університетом Масарика (Брно), Університетом Південної Богемії (Требонь) Чеська республіка.

- по напрямку “фізика верхньої атмосфери” були запроваджені досліджень резонансних варіацій магнітного поля Землі і їхніх зв’язків з поперечною провідністю нижньої іоносфери у магнітоспряжених регіонах УАС – Бостон разом з AFRL, Haystack Observatory, Lowell University та Радіоастрономічним інститутом НАН України (м. Київ). В тому ж напрямку були скоординовані одночасні спостереження геомагнітного поля разом з Британською антарктичною службою станція Порт-Локрой, Розера разом з БАС (Велика Британія). Також разом з вченими Німеччини та США проводилося вивчення часових варіацій органічних сполук та аерозолів в атмосфері прибережної Західної Антарктики за даними аналізу снігу та льоду деградуючих льодовиків.

- по напрямку “біологія (орнітологія)” проводилися дослідження структури популяцій пінгвінів Дженту, аналіз мінливості генетичних маркерів та морфологічних ознак пінгвінів разом з Болгарським антарктичним інститутом та Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка (м. Київ). [10].

Як видно з вищенаведених прикладів, діяльність українських науковців в Антарктиці дуже різноманітна, їх внесок в міжнародну базу Антарктичних досліджень значно перевищує їх матеріальні можливості.

4. Перспективи українських наукових досліджень в Антарктиці

4.1. Правове забезпечення антарктичної діяльності України

Діяльність України в Антарктиді має вже 8-річну історію, в цьому році вже дев’ятий раз українська експедиція вирушила до Льодового континенту, де знаходиться власна українська науково-дослідна станція. На даний момент Україна вже є не-консультативною стороною Договору про Антарктику, членом Конвенції з охорони антарктичних живих морських ресурсів (КОАМР), асоційованим членом Наукового комітету з Антарктичних досліджень (SCAR). Така активна антарктична діяльність нашої держави поставила чимало організаційних, адміністративних, правових проблем. До сьогодні в Україні не достатньо розроблена чітка правова база антарктичної діяльності.

Українським Антарктичним Центром разом з іншими урядовими та неурядовими організаціями, діяльність яких пов’язана з проведенням антарктичної діяльності, було розроблено проект Закону України “Про антарктичну діяльність”. Він вже пройшов перше слухання у Верховній Раді України і опрацьовується до другого читання.

Цей закон покликаний визначити правові засади антарктичної діяльності з метою забезпечення національної присутності України в Антарктиці, підняти геополітичну, економічну роль нашої держави в цьому регіоні, відстоювати стратегічні інтереси держави, а також сприяти поширенню у його межах української наукової, господарської діяльності. Положення закону поширюється на всі види діяльності, пов'язані з дослідженням Антарктики Україною. Закон містить і цілий ряд соціальних гарантій для тих людей, які там перебувають. У законі передбачено систему державного нагляду за безпекою антарктичної діяльності, дії у надзвичайних ситуаціях, страхування при здійсненні цієї діяльності тощо. [11].

Метою антарктичної діяльності даний Проект Закону визначає:

- забезпечення геополітичних і стратегічних інтересів України в антарктичному регіоні;

- сприяння соціально-економічному та науковому прогресу українського суспільства;

- участь у міжнародному науковому співробітництві, в тому числі спрямованому на додержання міжнародних норм про охорону природного середовища Антарктики;

- забезпечення наукових екологічних досліджень та охорони природного середовища Антарктики. [11].

До основних засад міжнародної антарктичної діяльності в Україні даний законопроект відносить:

- зміцнення національного суверенітету;

- дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права;

- збереження та подальший розвиток існуючих міжнародних зв'язків;

- сприяння інтеграції країни у світову економіку;

- свобода зовнішньоекономічного підприємництва;

- юридична рівність суб'єктів антарктичної діяльності;

- захист інтересів суб'єктів антарктичної діяльності на території України і поза її межами. [11].

Відповідно до проекту Закон України про антарктичну діяльність Український антарктичний центр визначається національним оператором України в Антарктиці. При цьому Уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань антарктичної діяльності є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері антарктичної діяльності. [11].

Уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань антарктичної діяльності:

- здійснює законодавче встановлення основних принципів, норм і правил антарктичної діяльності;

- розробляє концептуальні основи державної політики у галузі дослідження і використання антарктичного простору в мирних цілях та в інтересах безпеки держави;

- формує Державну програму досліджень України в Антарктиці;

- організовує та координує антарктичну діяльність, антарктичну діяльність за рахунок Державного бюджету України, а також інших джерел фінансування, не заборонених законодавством України.

Відповідно до законопроекту має розроблятися Державна програма досліджень України в Антарктиці, метою якої є концентрація та раціональне використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави, а також координація наукових досліджень суб’єктів антарктичної діяльності. [11].

Відповідно до проекту Закону програма і надалі має розроблятися терміном на десять років. Її основні напрями мають бути пов’язані з існуючими та перспективними міжнародними програмами досліджень Антарктики.

Відповідно до Проекту Закону “Про антарктичну діяльність” правила антарктичної діяльності розробляються з урахуванням правил і норм Національним оператором України в Антарктиці та державними органами України згідно з їхньою компетенцією та є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами антарктичної діяльності. [11].

Також даний Проект Закону включає заборони під час антарктичної діяльності, передбачені Договором про Антарктику. Зокрема йдеться про заборони на здійснення випробувань чи розміщення на антарктичних станціях зброї чи інших об’єктів, заборонених для розміщення у Антарктиці; використання об’єктів антарктичної діяльності як засобу впливу на природне середовище для цілей, заборонених у Антарктиці; створення загрози життю та здоров'ю людей, що перебувають на антарктичних станціях чи в Антарктиці. Також забороняється діяльність, яка не дозволяється міжнародними договорами України; порушення міжнародних вимог щодо недопущення забруднення природного середовища Антарктики. [11].

У проекті закону, що розглядається, зазначено, що відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України у межах окремих конкретних проектів, може заборонятись запланована антарктична діяльність, яка не відповідає вимогам статті Закону, становить потенційну загрозу навколишньому середовищу Антарктики чи може призвести до невиправних матеріальних втрат і збитків. [11].

Забороняється також перебування на території Антарктики без відповідного дозволу. Дозвіл видається уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань антарктичної діяльності на підставі оцінок впливу запропонованої діяльності на природне середовище Антарктики згідно з Додатком 1 до Протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику. [11].

Уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань антарктичної діяльності, відповідно до запропонованого проекту закону, має право відмовити в наданні дозволу за наступних підстав:

- об’єкти антарктичної діяльності, що ввозяться на територію Антарктики, не відповідають встановленим вимогам для перебування на території Антарктики;

- є реальна загроза, що перебування на території Антарктики може зашкодити довкіллю Антарктики та екосистемам, пов’язаних з ним та залежних від нього.

Даний законопроект приділяє значну увагу охороні природного середовища Антарктики. Загальні засадами досягнення цієї мети він визначає уникнення:

- негативних впливів на характер клімату та погоди;

- значних негативних впливів на якість повітря та води;

- значних змін в атмосферному, наземному (включаючи водний), льодовому або морському середовищах;

- шкідливих змін у розподілі, кількості чи продуктивності видів або популяцій видів фауни і флори;

- погіршення умов існування видів або популяцій таких видів, що вже знаходяться під загрозою зникнення;

- погіршення стану або суттєвого ризику для районів наукового, історичного, естетичного значення або районів, які становлять цінність завдяки первісності їх природи. [11].

Стосовно поводження з відходами на території Антарктики в законопроекті визначається, що суб’єкти антарктичної діяльності проводять її таким чином, щоб забезпечити мінімізацію утворення будь-яких відходів на території Антарктики, а також їх екологічно безпечне зберігання, ліквідацію та вивіз з Антарктики відповідно до норм Додатку ІІІ до Протоколу про охорону навколишнього природного середовища до Договору про Антарктику”. [11].

Іншим важливим кроком в удосконаленні правового забезпечення української діяльності в Антарктиці є розроблення, погодження, у відповідних центральних органах виконавчої влади та установах, і подання до Кабінету Міністрів України проекту розпорядження "Про заходи щодо набуття Україною статусу Консультативної сторони Договору про Антарктику 1959 року, до якого наша держава приєдналась 17 вересня 1992 року (згідно доручення Кабінету Міністрів України від 29.12.2002 р. № 19066/23).

Набуття Україною вказаного статусу дозволить їй активніше впливати на організацію та проведення досліджень в Антарктиці, підвищити міжнародний авторитет нашої держави, як антарктичної держави.

4.2. Основні напрямки розвитку української науки в Антарктиці

Стратегію конкретної наукової діяльності України в антарктичному регіоні визначила Державна програма проведення досліджень в Антарктиці на 2002-2010 роки. Вона була прийнята розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.01 № 422-р. Програма визначає стратегію діяльності України в Антарктичному регіоні з метою забезпечення присутності України на льодовому континенті та виконується з метою розвитку та підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення. [2].

Програма формується з урахуванням світових напрямів розвитку та досягнень у сфері антарктичних досліджень і спрямована на створення умов для інтеграції України у світовий науковий простір.

Програма становить комплекс взаємопов'язаних окремих завдань (проектів) наукових досліджень в Антарктиці та розвитку нових технологій, які спрямовані на реалізацію державної політики та пріоритетних напрямів використання результатів досліджень України за рахунок концентрації та раціонального використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави, а також координації досліджень науково-дослідних установ, організацій усіх форм власності і громадян у Антарктиці. [2].

Реалізацію заходів Програми було передбачено здійснювати у три етапи: перший етап – 2002 - 2004 рр.; другий етап - 2005 - 2007 рр.; третій етап – 2008 - 2010 рр.

Перший етап виконання Державної програми вже підходить до завершення і у цьому році будуть підведені його підсумки. На цьому етапі передбачалося в рамках визначених 9 напрямів досліджень та завдань провести збір наукових даних; провести наукові експерименти, обробити їх та на їх підставі розробити теоретичне та фізико-технічне обґрунтування можливості створення нової наукової апаратури.

Цими основними напрямами Програми були визначені наступні:

- океанографічні та біоресурсні дослідження;

- гідрометеорологічні дослідження;

- фізика атмосфери та ближнього космосу;

- геолого-геофізичні дослідження;

- медико-фізіологічні дослідження;

- екологічні дослідження;

- розробка і впровадження нових технологій;

- науково-інформаційна та туристична діяльність;

- системне управління процесами реалізації Програми та їх інформаційне супроводження. [2].

На другому етапі передбачається в рамках визначених 10 напрямів досліджень та завдань етапу провести комплексні наукові дослідження та обробку одержаних результатів. На їх підставі мають бути вдосконалені наукові методики проведення досліджень, проведена модернізація наукової апаратури, побудовані робочі гіпотези. [2].

На третьому етапі передбачається в рамках визначених 10 напрямів досліджень та завдань етапу створити нові наукові теорії, моделі досліджуваних явищ та процесів; створити нові методики досліджень; новітні технології, обладнання та впровадити їх. [2].

Програма визначає очікувані результати фундаментальних та прикладних досліджень, отримані за рахунок реалізації Програми. Вони повинні дати нові знання про закономірності розвитку природи, мати практичну цінність і мають бути використані в космічній, оборонній, рибопромисловій галузях, мореплавстві, гідрометеорологічній службі, харчовій промисловості, геологічній розвідці, охороні навколишнього природного середовища, системах зв'язку, біології та медицині, а також у політичній, освітній та інформаційній сфері. [2].

Згідно програми до її виконання мають бути задіяні науково-дослідні установи НАН України та інших галузевих академій, центральні органи виконавчої влади, науково-технологічні центри, вищі навчальні заклади II-IV рівнів акредитації та інші науково-дослідні організації. Така широка співпраця має надати можливість з одного боку залучення максимальної кількості різних підходів, точок зору, шляхів вирішення питань в антарктичній діяльності, а з іншого – збагатити наукові кола України свіжими знаннями, досвідом.

Як вже зазначалося, перший етап (2002 – 2004), передбачений Програмою, вже завершується. Виходячи з набутого досвіду, враховуючи проблеми, неточності, які виникали протягом цього часу, Програма доповнюється, розширюється, коректується. В цьому процесі враховуються також напрямки антарктичних досліджень, які визначаються як пріоритетні світовою спільнотою. Так зокрема SCAR формулює ключові питання антарктичних досліджень в майбутньому наступним чином:

· Яка роль Південного океану в обміні СО2
?

· Що контролювало глобальні зміни клімату в минулому і які висновки на майбутнє?

· Як Антарктика буде впливати на загальний рівень Світового океану?

· Як екосистеми реагують на кліматичні зміни? [14].

Пріоритети світового рівня в антарктичних дослідженнях помітно впливають безпосередньо на напрямки українських досліджень. В рамках міжнародного співробітництва виконуються наступні наукові програми:

Кліматологія
: дослідження еритемної ефективності УФ-B випромінювання, проведення моніторингу УФ-А та УФ-В радіації на станції “Академік Вернадський”, дослідження режиму обміну енергії (випромінювання та теплової) між поверхнею Землі, природними біологічними субстратами та атмосферою;

Фізіологія рослин
: дослідження фізіології стресу комплексу рослин (лишайники, мохи) в умовах Антарктичного півострова. Вивчення залежності основних фізіологічних функцій рослин (фотосинтез) від переносу поживних речовин, фізичних та хімічних умов навколишнього середовища (Університет Масарика, Університет Південної Богемії - Чеська республіка);

Фізика верхньої атмосфери
: постановка досліджень резонансних варіацій магнітного поля Землі та їх зв'язків з поперечною провідністю нижньої іоносфери у магнітоспряжених регіонах (УАС – Бостон, разом з AFRL, Haystack Observatory, Lowell University);

Скоординовані одночасні спостереження геомагнітного поля
разом з Британською антарктичною службою (станція Порт-Локрой, Розера, разом з БАС, Велика Британія);

Фізика атмосфери
: Вивчення часових варіацій органічних сполук та аерозолів в атмосфері прибережної Західної Антарктики за даними аналізу снігу та льоду деградуючих льодовиків (разом з вченими Німеччини та США);

Біологія (орнітологія):
Дослідження структури популяцій пінгвінів дженту, аналіз мінливості генетичних маркерів та морфологічних ознак пінгвінів (разом з Болгарським антарктичним інститутом). [12].

Таким чином Україна намітила певні пріоритетні напрямки, зайняла впевнене положення в міжнародній системі наукових досліджень Антарктики.

Висновки

В результаті виконаного дослідження було досягнуто поставленої мети. Було вивчено значення наукових досліджень в Антарктиці для України. Для цього було розглянуто історію відкриття і освоєння людиною Антарктиди, місце Антарктики в системі міжнародного співробітництва, вивчено природні умови материка і особливості проведення антарктичних досліджень.

Також було розглянуто історію утвердження українців в Антарктиді і сучасну діяльність українських науковців на льодовому континенті; вивчено особливості географічного положення та природних умов української науково-дослідної станції, правове забезпечення антарктичної діяльності України та українські плани на майбутнє в сфері наукових досліджень в Антарктиці.

Для багатьох представників як політичних кіл, так і широких верств населення України не є переконливою доцільність для України антарктичної діяльності. Це зумовлено, насамперед недостатньою інформованістю широкого загалу про наукову діяльність в Антарктиці. Хоча достатньо гострою залишається проблема фінансування антарктичної діяльності. Тому у багатьох постає питання: “чи варто в сучасних умовах витрачати кошти на наукову діяльність в далекій холодній Антарктиці, яка ніби то не приносить економічної вигоди?”.

У зв’язку з цим слід зазначити, що економічно розвинуті антарктичні держави, такі як Велика Британія або Сполучені Штати Америки, витрачають на роботи у цьому регіоні відповідно $60 млн. та $120 млн. В українському ж бюджеті на антарктичну діяльність передбачено близько $1 млн. Але як видно з практики не лише фінансування визначає рівень досягнень науковців. Так Україна витрачає значно менші кошти, але результати дослідницької роботи українських вчених за основними напрямами не поступаються результатам діяльності науковців економічно розвинутих держав.

Варто зазначити, що витрати на антарктичну діяльність становлять 0,01%, від загальних витрат, передбачених українським бюджетом. Малу частку вони становлять не лише в загальнодержавному бюджеті, а й в бюджеті Міністерства науки та освіти України – 0,2 %. Окрім фінансування з бюджету України, яке зазвичай забезпечує організаційні питання дослідницької діяльності, залучаються також кошти міжнародних грантів, які частково допомагають виконувати наукову роботу. Таким чином зрозуміло, що фінансове питання не є настільки проблематичним, наскільки воно уявляється недостатньо обізнаним у цій сфері.

Хотілося б зазначити, що для України значною проблемою є явище “відтоку розуму” за кордон. Наша держава багата на найцінніший ресурс – людський інтелект, який обов’язково має знаходитися в діяльності, інакше він просто зникає. Отже, Україна має значну кількість науковців, фаховий потенціал яких має бути задіяний заради збереження та розвитку загальноукраїнського інтелекту та збагачення всесвітньої скарбниці.

Станція “Академік Вернадський” надає українським вченим можливість працювати з високоякісною апаратурою. Антарктична діяльність долучає їх до міжнародної бази наукових досягнень, які можуть бути використані не обов’язково під антарктичним кутом зору.

Адже Антарктика особлива в багатьох відношеннях. На її території знаходиться світовий полюс холоду, тут же відмічаються найсильніші вітри, саме Антарктида є полюсом сонячної радіації.

Унікально прозоре повітря, що формується над Антарктидою, в поєднанні зі значними абсолютними висотами формує оптимальні умови для вивчення верхніх шарів атмосфери та ближнього космосу. За умови, що Україна прагне утвердити за собою статус космічної держави, подібні дослідження мають цінне практичне значення.

Українська наукова станція географічно розміщена в зоні “озонової дірки”. Виміри озону на станції Вернадський були розпочаті британцями ще у 1957 році і є одним з найдовших рядів спостережень в Антарктиці. Проблема зниження вмісту озону в атмосфері Землі є загальнопланетарною, стосується кожної держави окремо і всього світу загалом та потребує міжнародної співпраці заради її вирішення.

В сфері метеорологічних досліджень провідним є стеження за довгостроковими змінами клімату. Станція “Академік Вернадський” є однією з 18 антарктичних станцій, що включені до глобальної системи спостереження за кліматом. Тому українські дослідження мають особливо вагоме значення, оскільки подібні спостереження були започатковані ще британцями в 40-х роках ХХ століття.

Дослідження у сфері біології моря можуть сприяти гармонійному розвитку промислу риби та криля у водах Антарктики, що є досить перспективним для України, як держави, що має власний флот, який активно розвивається.

Крім того на українській антарктичній станції ведуться дослідження у сфері геодезії, геології та геофізики, які мають глобальне значення для розуміння функціонування нашої планети та впливу процесів в надрах Землі на навколишнє середовище.

Українські науковці проводять і екологічні дослідження, з огляду на те, що на сьогодні екологічні проблеми мають глобальний характер і потребують дослідження по всій планеті задля повноцінної їх оцінки. Це має велике значення для України, як держави, що спрямована на висхідний, сталий розвиток і прагне забезпечити безпечні умови проживання для своїх громадян.

Медико-фізіологічні дослідження також актуальні для України, оскільки рівень здоров’я українського населення низький і потребує активних дій з оздоровлення населення, забезпечення умов, що сприятимуть здоровому способу життя. Дослідження фізіології людини в екстремальних умовах Антарктики дають новий оригінальний матеріал для медиків та фізіологів. Так, зокрема, були проведені дослідження процесів зниження радіаційного забруднення людського організму зимівників на станції “Академік Вернадський” в умовах екологічно чистого навколишнього середовища.

Окрім всього слід підкреслити, що Антарктика є ареною міжнародної співпраці, спільним надбанням людства. Проведення наукових досліджень в Антарктиці піднімає міжнародний авторитет України, надає більші повноваження для захисту національних інтересів.

Отже, можна зробити загальний висновок про те, що для України, як держави зі значними політичними прагненнями, які підкріплюються високим інтелектуальним людським потенціалом, антарктична діяльність є важливою та необхідною. Вона здатна пропонувати основним галузям економіки нові підходи та можливості, забезпечувати українську науку сучасними даними, насамперед з проблем природознавства, утверджувати Україну на міжнародному рівні.

Перелік посилань

1. Грушинский Н.П., Дралкин А.Г. Антарктида – М.: Недра, 1988. – 199с.

2. Державна програма досліджень України в Антарктиці на 2002-2010рр. – схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.01 № 422-р

3. Договір про Антарктику від 1грудня 1959 р.

4. Дубровин Л.И., Козловский А.М. Советские антарктические. –Л.: Гидрометеоиздат, 1991. – 254с.

5. Зотиков И.А. За разгадкой тайн ледяного континента. – М.: Мысль, 1984. – 254с.

6. Ладлем Г. Капитан Скотт: Пер. с англ. – Л.: Гидрометеоиздат, 1989. – 288с.

7. Марков К.К. Путешествие в Антарктиду. – Издательство Московского университета, 1957. – 222с.

8. Международно-правовой режим Антарктики //Международное право / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: «Международные отношения», 1955. – 608с.

9. Підготовка та проведення 7-ої Української антарктичної експедиції. //
Звіт Український антарктичний центр. – 2002. - № А/3 від 23 квітня 2002 року.

10. Підготовка та проведення 8-ої Української антарктичної експедиції. //
Звіт Український антарктичний центр. – 2003. - № А/3 від 27 квітня 2003 року.

11. “Про антарктичну діяльність”. – проект Закону України.

12. Страны и народы. Австралия и Океания. Антарктида. Редкол. П.И.Пучков (отв. ред.) и др. – М.: Мысль, 1981. – 301с.

13. www.uac.gov.ua

14. www.scar.org

www.comnap.aq

Додаток 1
Загальні відомості про мережу антарктичних станцій

	Держава	Кількість сезонних станцій (літо)	Кількість ціло-річних станцій	Загальна кількість станцій
	Аргентина	8	6	14
	Австралія	3	4	7
	Бразилія	-	1	1
	Болгарія	1	-	1
	Чілі	5	4	9
	Китай	-	2	2
	Еквадор	1	-	1
	Фінляндія	1	-	1
	Франція	1	4	5
	Німеччина	2	1	3
	Індія	-	1	1
	Італія	2	-	2
	Японія	3	1	4
	Нова Зеландія	-	1	1
	Норвегія	2	-	2
	Перу	1	-	1
	Польща	-	1	1
	Корея	-	1	1
	Росія	2	6	8
	Південна Америка	1	3	4
	Іспанія	2	-	2
	Швеція	1	-	1
	Україна	-	1	1
	Великобританія	1	4	5
	Сполучені Штати Америки	-	3	3
	Уругвай	-	1	1

Загалом на території Антарктиди 82 науково-дослідні станції, які належать 27 державам, з них 44 – цілорічні (такі станції мають 18 держав).

Додаток 2
Картосхема та перелік

антарктичних станцій

Додаток 3

Українська антарктична станція “Академік Вернадський”