МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА
Shura19@yandex.ru
На тему:
“Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів в часі і вплив його на господарську діяльність підприємства”
З дисципліни “Економіка підприємства”
студента -го курсу, -ї групи
заочного факультета “економіка підприємства”
Викладач:
РІВНЕ - 2001
Зміст
В С Т У П
Капітал у буквальному розумінні означає головну суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва (діяльності). Власник капіталу, купуючи на ринку товари – робочу силу й засоби виробництва, - поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (наданих послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована.
Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих ОВФ підприємства. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а, з іншого – дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.
Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання ОВФ того чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого – від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання ОВФ підприємства можна умовно побілити на дві групи: 1) збільшення екстенсивного завантаження; 2) підвищення інтенсивного навантаження.
Однак треба наголосити на двох важливих обставинах.
По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин та устаткування обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими обмеженими.
По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту.
Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби устаткування нерідко досягає 15-20% загального його парку, а внутрішньозмінні простої становлять 10-15% робочого часу. Це спричиняється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; браком робітників тих чи інших професій; перебоями в забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями, підйомнотранспортними засобами тощо.
Для підприємств ряду галузей індустрії, і передусім машинобудування, надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7 – 1,8), то можна буде збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30 відсотків.
Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, яка на промислових підприємствах України є дуже значною (кілька десятків тисяч одиниць), а також виведення з експлуатації зайвого й неефективного використовуваного устаткування та організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунками, здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народного господарства на 10-15 і більше відсотків.
Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання ОВФ має своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Для підтримування порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4-6% і модернізувати 6-8% діючого парку машин, устаткування та інших видій знарядь праці.
До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, належать також запровадження нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертерного методу виплавляння сталі в чорній металургії; використання різних каталізаторів, високих температур і тиску – у хімічній промисловості тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття й тиску під колошником домни забезпечує зростання виробництва чавуну майже на третину.
Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання високопродуктивного автоматизованого устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно й технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20-30%.
Досить істотні резерви ліпшого екстенсивного та інтенсивного використання ОВФ можна реалізувати з допомогою освоєння у стислі строки проектних показників, уведення в дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження кількасот підприємств різних галузей промисловості та будівництва, середній фактичний період освоєння виробничих об'єктів становить 5-6 років. Проте технічно та економічно обгрунтовані розрахунки свідчать про реальну можливість досягнення проектних показників виробничих об'єктів на підприємствах добувної промисловості за півтора-два роки, а обробної – за один рік і навіть швидше.
За умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання ОВФ, усього майна підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії становлення й розвитку.
Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Теоретична частина.
1.1.
Загальна характеристика виробничих фондів,
оцінка, класифікація та їх структура
1.1.1. Загальні характеристики основних фондів.
Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні (рис. 1.1.).
Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.
Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.
Рис. 1.1. Склад і взаємозв'язок засобів виробництва та виробничих фондів.
Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.
Оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг).
1.1.2. Структура та класифікація ОВФ.
До основних фондів невиробничого призначення належать фонди, які не беруть участі в процесі виробництва, але забезпечують нормальні умови його здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, які забезпечують соціальні умови виробництва. До них відносять:
- житлово-комунальні помешкання;
- побутові, спортивні приміщення;
- будинки та устаткування медичних закладів;
- дитячі дошкільні заклади;
- багаторічні насадження та ін.
Усі ці приміщення, будинки тощо є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли вони перебувають на балансі підприємства і саме підприємство забезпечує їх утримання, експлуатацію і проведення ремонтів.
До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 98 % загальної вартості основних фондів підприємства. Їх структура зображена на рис. 1.2.
|
|
|
Рис. 1.2. Структура основних фондів підприємства.
Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. У зв'язку з цим важливе значення має їх поділ на активну та пасивну частини.
До активної частини основних виробничих фондів (ОВФ) відносять комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).
До пасивної частини ОВФ належать усі інші види фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для виконання виробничого процесу. Вони забезпечують нормальне використання активної частини ОВФ (будинки, споруди тощо).
Відношення вартості окремих видів (груп) ОВФів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає їх видову (технологічну) структуру. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників:
- виробничо-технологічних особливостей підприємства;
- науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;
- ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
- відтворювальної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;
- вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
- територіального розміщення підприємства та ін.
Звичайно, для суспільства не байдуже, яким є співвідношення між різноманітними видами ОВФів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, чи у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. Здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної складової, тим вищий рівень їх технічного оснащення, тим більше можливостей мають підприємства щодо збільшення випуску продукції при однаковому обсязі ОВФів. Але, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини оновлених фондів негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення найефективнішого використання ОВФів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами.
Структура ОВФів, як структура матеріально-технічної бази підприємства, має галузевий характер. Так, наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60-70%; будівлі, споруди та передавальні пристрої – 20-25%; силові, робочі машини та устаткування – 3-5%, тоді як в інших галузях економіки питома вага транспортних засобів становить 2-4% від загальної вартості ОВФів.
Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення ОВФ підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі ОВФ за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.
У практиці господарювання з метою спрощення обліку ОВФ до оборотних фондів відносять інструменти та інвентар за строком експлуатації до одного року і вартістю до сто одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строки використання й вартості.
Видова класифікація ОВФ використовується чинними системами бухгалтерського обліку та статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи три групи основних фондів:
Перша – будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;
Друга – автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;
Третя – основні фонди, не включені до першої та другої груп.
Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то в загальному обсязі ОВФ питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд – 45-47%; машин і устаткування – 40-42%; у тім числі робочих – 30-32%; транспортних засобів – 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сільськогосподарських ОВФів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв – 64-65%; силових і робочих машин і устаткування – 14-16%; робочої та продуктивної худоби – 10-12%; багаторічних насаджень – 5-6%; транспортних засобів – 3-4% (у с/г робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження виокремлюються у самостійні види ОВФ). Загальна тенденція динаміки технологічної структури ОВФ характеризується поступовим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.
1.1.3. Оцінка основних виробничих фондів.
Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.
У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. ОВФ підприємства оцінюється: залежно від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану ОВФів – за повною або залишковою вартістю.
Первісна вартість основних фондів – це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.
Відновлена вартість основних фондів – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю ОВФ виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення ОВФів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки ОВФів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.
Останню переоцінку основних фондів народного господарства України проведено за станом на 1 травня 1992 року.
Повна (первісна й відновлена) вартість ОВФ – це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.
Залишкова вартість ОВФ характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання ОВФ. Залишкова вартість ОВФ на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих ОВФ.
Балансова вартість групи ОВФ підприємства на початок розрахункового року (БВоф
) обчислюється за формулою:
БВоф
= БВо
+ Вновф
+ Вкр
+ Врек
– Вв
- АВо
,
де БВо
– балансова вартість групи ОВФ на початок року, що передував звітному; Вновф
– витрати на придбання нових ОВФ; Вкр
– вартість здійснення капітального ремонту ОВФ; Врек
– витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування; Вв
– вартість виведених з експлуатації ОВФів протягом року, що передував звітному; АВо
– сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.
Для визначення первісної (балансової) вартості ОВФ на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття ОВФ у звітному році.
1.2.
Показники використання ОВФів.
Показники використання ОВФів здебільшого поділяються на дві великі групи:
- натуральні;
- вартісні.
Інколи додатково виокремлюють ще одну групу показників – умовно-натуральних.
До натуральних показників належить показник продуктивності за одиницю часу роботи устаткування, машин чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт./год.; км/год.; т/год. тощо). Вона заноситься у технічний паспорт основного фонду. Проте натуральні показники використання ОВФ не дають змоги реально оцінити ступінь використання ОВФів різних видів. Неможливо порівняти продуктивність, наприклад, доменної печі та металорізального верстата. Тому на деяких підприємствах застосовують умовно-натуральні показники. Їх сутність зводиться до того, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі розраховуються індекси зведення, з урахуванням яких вивчається продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно-натуральних одиницях.
Натуральні й умовно-натуральні показники використання ОВФ обчислюються стосовно активної їх частини. Але визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо – майже неможливо. Тому для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовуються вартісні показники.
Вартісні показники можна поділити на три основні групи:
1. Показники, які характеризують технічний стан ОВФ;
2. Показники, які характеризують технічне оснащення підприємства;
3. Показники, які характеризують ефективність використання ОВФ підприємства.
Детально про ці та інші показники йдеться у практичній (розрахунковій) роботі.
1.2.1. Показники ефективності.
Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність ОВФ, охоплює два блоки: перший – показники ефективності і відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий – показники рівня використання ОВФ у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.
Чинна система показників ефективності відтворення ОВФ в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Визначення коефіцієнтів відтворення ОВФ за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно більш правильним.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів – екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих ОВФ. Інтенсивне оновлення передбачає зміну діючих ОВФ новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих ОВФ не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.
Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення ОВФ доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття ОВФ (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).
Показники, що характеризують рівень ефективності використання ОВФ, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже з самої назви.
З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6).
1.3. Спрацювання, амортизація і
відтворення основних фондів
Просте й розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємозв'язаних форм – ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів. Необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів є постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів
1.3.1. Спрацьовування і старіння
Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості – економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.
Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машин, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті-решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв'язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.
Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величини з урахуванням ліквідаційної вартості); 2) за даними обстежень технічного стану. Відносну величину економічного спрацювання окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.
Техніко-економічне старіння основних фондів – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передусім знаряддям праці та транспортним засобам і зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.
Ступінь техніко-економічного старіння того чи іншого засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) Ктес
, що його розраховують за формулою
Ктес
= 1 – ((В1
/ В0
) х (П0
/ П1
)) ,
де В0
, В1
– повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці; П0
, П1
– відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10-15 або 20 років.
Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв'язок .
1.3.2. Амортизація
Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фордів – це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.
Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою:
Нав
= (Ф – Л) / (Ан х Ф) Х 100,
де Ф – балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л – ліквідаційна вартість основних фондів; Ан
– амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.
За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходити економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення тощо.
У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, виникає об'єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.
Забезпечення нормального відтворення основних фондів потребує правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації та поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається додаванням до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом множення абсолютного його розміру та коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть уведені в дію і виведені з дії, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.
Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.
Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою і третьою групами основних фондів становлять відповідно 5,25 і 15%.
Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залишкової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчислених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансової, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою класифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці: перший – 16%; другий – 30%; третій – 20%; четвертий – 15%; п'ятий – 10%; шостий і сьомий – 5%. Збільшення масштабів застосування прискореної амортизації сприятиме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і в організаціях України.
1.3.3. Строки експлуатації
Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації передусім активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.
Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одного боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого – призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.
Продовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямувати більше ресурсів для розширеного їхнього відтворення, але спричиняє зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію.
Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто, такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування. Найбільш поширеною є методика визначення оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною величиною так званих питомих затрат суспільної праці на одиницю корисного ефекту (наприклад, сумарної продуктивності устаткування за різних строків його функціонування). Проте результати спеціальних досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічно доцільний строк експлуатації устаткування справляють два фактори – щорічний розмір амортизації та середньорічні ремонтні витрати. Це уможливлює практичне застосування простішого і наочного методу оптимізації строків експлуатації – через мінімізацію сумарної величини цих економічних показників з використанням графічного способу.
1.3.4. Ремонт, модернізація і заміна діючих
засобів праці
Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів у цілому стане непридатним для дальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.
На підприємствах різних галузей народного господарства застосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають періодичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів. Призначення поточного ремонту – збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).
Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує порівняно великих одноразових витрат, що унеможливлює пряме включення таких до собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Відновлювальний ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фонду і за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери капітального будівництва.
За сучасних умов господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини (він здійснюється, як правило, до настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не перевищують 35-40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти часто коштують дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.
Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативні варіанти: перший – капітальний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл; інший – заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову. Для кожного варіанта визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт Ri
і перевищення експлуатаційних витрат щодо капітально відремонтованої машини над поточними витратами щодо нової машини Sе
, а для другого, - вартість придбання (ціна) та встановлення нової машини Кн
над втрати від недоамортизації діючої машини Sа
. Крім того, треба врахувати коефіцієнти, що характеризують співвідношення: а) продуктивності діючої та нової машини (а); б) тривалості ремонтного циклу тих самих машин (
Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ремонт будь-якого виробничого устаткування (ер
) визначається за формулою
ер
= 1 –
Коефіцієнти обчислені за формулою, можуть набувати додатного, від'ємного або нульового значення. За всіх додатних значень коефіцієнта ер
капітальний ремонт устаткування є економічно виправданим, за від'ємних – недоцільним, а за нульового значення коефіцієнта порівнювані варіанти треба вважати рівноцінними.
Коефіцієнти ер
, розраховані щодо всієї сукупності устаткування, котра підлягає капітальному ремонту в конкретному році, можуть використовуватися для визначення послідовності заміни тих одиниць, що їх капітально ремонтувати невигідно. Передусім треба замінювати фізично зношене устаткування з найбільшим від'ємним значенням коефіцієнта ер
за абсолютною величиною.
Загальний розмір витрат на ремонтно-технічне обслуговування діючих засобів праці залежить від кількості ремонтів протягом фактичного строку їхньої експлуатації та від собівартості кожного ремонту. Це означає, що для помітного зменшення витрат на ремонт устаткування та інших видів основних фондів (ремонтно-експлуатаційні витрати на підприємствах України надмірно великі) необхідно: по-перше, довести до раціонального мінімуму кількість ремонтів машин протягом усього періоду їхнього функціонування; по-друге, максимально зменшити витрати на проведення одного ремонту.
Скорочення кількості ремонтів можна досягти, збільшуючи фізичну довговічність устаткування та визначаючи раціональні строки його експлуатації. Головним напрямом зниження собівартості ремонтних робіт є істотне підвищення організаційно-технічного рівня самого ремонтного виробництва, його індустріалізація, тобто максимальне наближення процесу ремонту за характером організації і технології до процесу виготовлення нових машин і устаткування. Широкомасштабна індустріалізація ремонтного виробництва в цілому передбачає:
- збільшення централізованого виготовлення машинобудівними підприємствами запасних частин до розмірів, що забезпечують повне задоволення попиту на них; розширення відновлення спрацьованих деталей і вузлів, котре дає змогу зменшити на 15-20% обсяг виробництва нових запасних частин;
- усебічну централізацію і спеціалізацію ремонтних робіт у різних ланках управління виробництвом (створення розгалуженої територіальної системи фірмового машиносервісу підприємствами-продуцентами; централізований капітальний ремонт устаткування вузькогалузевого призначення спеціалізованими ремонтними підприємствами і підрядними організаціями; максимально можлива централізація ремонтного господарства на самих підприємствах, яка уможливлює виконання всього або переважного обсягу ремонтних робіт спеціалізованими підрозділами єдиної ремонтної служби).
За недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів багато важить модернізація діючого виробничого устаткування, котра означає його вдосконалення з метою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.
За порівняно невеликих витрат і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його продуктивність на 30-50%, а зв'язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.
Метод визначення ефективності витрат на модернізацію такий самий, як і витрат на проведення капітального ремонту. Для цього можна користуватися формулою, поставивши у її чисельнику витрати на модернізацію замість витрат на капітальний ремонт відповідного устаткування. Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію, коли їх здійснюють одночасно, можна розрахувати за формулою
ерм
= 1 –
де М – витрати на модернізацію. При цьому величина , що входять у формулу, треба визначати за даними модернізованої та нової машини.
Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці.
Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає: 1) встановлення оптимальних строків експлуатації відповідних їхніх видів (груп); 2) розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів. За простого відтворення засобів праці розмір їхньої заміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а за розширеного відтворення – залежатиме не лише від нормативного строку експлуатації (норми амортизації), а й від темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.
1.3.5. Розширене відтворення основних фондів
Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв, підприємств у цілому).
Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування. Реконструкція діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або частковим переобладнанням виробництва. За необхідності можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об'єкти. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, дальшу експлуатацію котрих визнано недоцільною. Під розширенням діючого підприємства заведено розуміти спорудження його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва (новобудов) відносять спорудження окремих виробничих об'єктів або підприємств, що здійснюється на нових майданчиках та за затвердженим окремим проектом.
Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозв'язаними елементами єдиного відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв (господарств) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва (надання нових послуг) та необхідності забезпечення належного рівня екологічної безпеки виробничо-господарської діяльності.
Розділ 2. Визначення ефективності використання основних вироб
Вихідні дані для виконання курсової роботи (експерементальної).
(Варіант 02).
| № п/п | Показники | Одиниця Виміру |
Дані |
| 1. | Проектна потужність підприємства | млн. грн. | 12,00 |
| 2. | Обсяг реалізації продукції | млн. грн. | 8,10 |
3. 3а. |
Первісна вартість основних виробничих фондів(ОВФ) з них, активна частина |
млн. грн. млн. грн. |
5,40 4,00 |
| 4. | Залишкова вартість основних виробничих фондів | млн. грн. | 3,70 |
5. 5а. 5б. 5в. |
Використання ОВФ: в першу зміну в другу зміну в третю зміну |
млн. грн. млн. грн. млн. грн. |
4,30 3,40 1,30 |
6. 6а. |
Чисельність працівників з них робітників |
чол. чол. |
400 330 |
7. 7а. 7б. 7в. |
Працювало працівників: в першу зміну в другу зміну в третю зміну |
чол. чол. чол. |
210 110 80 |
8. 8а. 8б. |
Корисний фонд робочого часу: по плану фактично |
днів днів |
230 140 |
| 9. | Тривалість зміни | годин | 8 |
| 10. | Внутрізмінні втрати робочого часу | годин | 0,7 |
| 11. | Річний знос ОВФ | % | 8,8 |
| 12. | Вибуло основних виробничих фондів | млн. грн. | 0,43 |
13. 13а |
Поступило ОВФ із них нових ОВФ |
млн. грн. млн. грн. |
0,45 0,20 |
14. 14а |
Собівартість продукції в т. ч. матеріальні витрати |
млн. грн. млн. грн. |
6,10 3,80 |
| 15. | Збільшення обсягу продукції у плановому році | % | 12,0 |
2.1. Загальні показники.
Показники наявності та стану ОВФ підприємства:
Первісна вартість ОВФ складає 5,40 млн. грн.
Активна частина ОВФ, тобто та, що безпосередньо бере участь у процесі виробництва складає 4 млн. грн., тоді пасивна частина ОВФ складає:
5,40 – 4,00 = 1млн. 400 тис. грн.
Коефіцієнт придатності (Кпр
) ОФ як економічна категорія характеризує , яку долю складає їх залишкова вартість від первісної вартості на певну дату. Визначаємо за формулою:
Кпр
= Бвз
/ Бвп
= ( Бвп
– Езн
) / Бвп
;
де Бвп
– балансова вартість ОВФ;
Бвз
– балансова залишкова вартість ОВФ;
Езн
– величина зносу ОВФ.
Тоді, Кпр
= 3,70 / 5,40 = 0,685 (або 68,5%) ;
Коефіцієнт зносу (Кзн
) характеризує ступінь зносу ОФ. Він визначається за формулою:
Кзн
= Езн
/ Бвп
= 1 – Кпр
= 1 – 0,685 = 0,315 (або 31,5%);
На даному підприємстві ступінь зносу ОВФ дорівнює 0,315, ступінь придатності дорівнює 0,685. Отже, дане підприємство має ще досить нові ОВФ, на що вказує невеликий ступінь їх зносу. Це позитивно впливає на роботу даного підприємства.
Показники, що характеризують рух ОВФ підприємства.
Коефіцієнт вибуття (Кв
) показує, яка доля ОФ, що була на балансі підприємства на початок періоду вибула за певний період. Визначаємо за формулою:
Кв
= Бвв
/ Бвп
;
де Бвв
– балансова вартість вибувших ОФ.
Тоді, Кв
= 0,43 / 5,40 = 0,080 (або 8%);
Коефіцієнт надходження (Кп
) ОФ показує, яка доля ОФ, що поступили на підприємство (нові фонди та фонди, що були в експлуатації у первісній вартості ОФ). Визначаємо його за формулою:
Кп
= Бпв
/ Бв
;
де Бвп
– балансова вартість поступивших фондів.
Отже, Кп
= 0,45 / 5,40 = 0,083 (або 8,3%).
Коефіцієнт оновлення показує долю основних нових фондів, які поступили на підприємство. Коефіцієнт оновлення (Кон
) рахуємо за формулою:
Кон
= Бвн
/ Бв
;
де Бвн
– балансова вартість нових фондів.
Отже, Кон
= 0,20 / 5,40 = 0,037(або 3,7%).
Коефіцієнт інтенсивності оновлення ОФ (Кіон
) на підприємстві визначаємо за формулою:
Кіон
= Кон
/ Кв
= 0,037 / 0,080 = 0,463 (або 46,3%).
У нашому випадку оновлення ОВФ переважає їх вибуття (це показує коефіцієнт оновлення ОФ), а це,в свою чергу,вказує на певне нарощування ОВФ на підприємстві. Надходження ОВФ здійснюється на 8,3% новими ОВФ. Вибуття на цьому підприємстві ОВФ становить 0,080 (або 8%), і здійснюється за рахунок фізичного зносу та з інших причин.
Показники, що характеризують оснащеність підприємства основними виробничими фондами.
Фондооснащенність виробництва (Фз
), як економічна категорія, характеризує наявність (забезпеченість) підприємства або його потреб в ОВФ для виробництва одиниці продукції. Визначається як відношення величини (обсягу) ОВФ підприємства (Бвовф
) до обсягу виробленної продукції (О):
Фз
= Бвовф
/ О = 5,40 / 8,10 = 0,666 (або 66,6%).
Механозабезпеченість підприємства (Мз
), як економічна категорія, що характеризує забезпеченість (потребу) підприємства у засобах механізації для виготовлення одиниці продукції. Обраховуємо:
Мз
= Бва
/ О ,
де Бва
– балансова вартість засобів механізації.
Отже, Мз
= 4,00 / 8,10 = 0,494 (або 49,4%).
Показники, які характеризують озброєність працівників ОВФ.
Фондоозброєність праці (Фз
), як економічна категорія, характеризує співвідношення між балансовою вартістю ОВФ до середньоспискової чисельності робітників (Чр
), зайнятих у найбільшу зміну:
Фз
= Бвовф
/ Чр
= 5400000 / 210 = 25714,29 грн./чол.
Механоозброєність праці робітників (Мп
), як економічна категорія, характеризує співвідношення між балансовою вартістю засобів механізації (Бва
) і чисельності робітників. Визначаємо за формулою:
Мп
= Бва
/ Чр
= 4000000 / 210 = 19047,62 грн./чол.
Показники, які характеризують використання ОВФ підприємства в часі.
Коефіцієнт використання календарного часу (Ккч
), як економічна категорія, характеризує тривалість використання ОВФ на протязі року. І визначаємо:
Ккч
= Рдн
/ Кд
,
де Рдн
– число робочих днів, Кд
– число календарних днів у році.
Тоді, Ккч
= 140 / 365 = 0,3836 (або 38,36%).
Коефіцієнт використання робочого часу (Крч
), як економічна категорія, характеризує ступінь використання робочого часу на протязі року і визначається за формулою:
Крч
= Чфрд
/ Чрдпл
,
де Чфрд
– число фактично відпрацьованих робочих днів, Чрдпл – число робочих днів запланованих у році.
Отже, Крч
= 140 / 230 = 0,6087 (або 60,87%).
Коефіцієнт змінності (Кзм
) ОФ, як економічна категорія, характеризує кількість змін роботи ОВФ в добу. І визначаємо:
Кзм
= ЕБві
/ Бв
,
де Бві
– балансова вартість ОФ, яка використовується у різні зміни (Е – сума).
Отже, Кзм
= ( 4,30 + 3,40 + 1,30 ) / 5,40 = 1,667.
Коефіцієнт використання внутрізмінного часу (Квзм
), як економічна категорія, що характеризує ступінь використання робочого часу на протязі зміни, і визначається за формулою:
Квзм
= Чфгзм
/ Чгзм
,
де Чфгзм
– число годин, відпрацьованих у зміну; Чгзм
– число годин зміни.
Тоді, Квзм
= ( 8 – 0,7 ) / 8 = 0,9125 , (або 91,25%);
де 0,7 – внутрізмінні втрати робочого часу (у годинах).
Інтегральний коефіцієнт використання часу (Кін
), як економічна категорія, характеризує ступінь використання ОВФ у часі. І визначаємо його за допомогою дубутку відповідних коефіцієнтів використання ОВФ:
Кін
= Ккч
х Крч
х Кзм
х Квзм
= 0,3836 х 0,6087 х 1,667 х 0,9125= 0,3552;
Коефіцієнт використання календарного часу дорівнює 0,3836, а це не входить в нормативний проміжок (0,65 – 0,70), отже потрібно впроваджувати такі заходи, за допомогою яких вдалося б підвищити використання календарного часу, в результаті чого підвищувалась ефективність використання ОВФ. Використання робочого часу характеризується коефіцієнтом використання робочого часу, який в даному випадку рівний 0,6087. Робочий час на підприємстві використовується не повністю, що впливає на ефективність використання ОВФ. Протележне спостерігається по використанню внутрізмінного часу – 0,9125. Ефективність використання ОВФ складає 0,3552; це впливає на фективність ведення виробництва.
Узагальнюючі показники.
Фондовіддача (Фв
), як економічне категорія, характеризує обсяг продукції у грошовому виразі, що виробляється на одиницю ОВФ. Визначаємо її:
Фв
= О / Бвовф
= 8,10 / 5,40 = 1,5 (грн./грн.).
Фондовіддача по активній частині ОВФ (Фва
) визначаємо:
Фва
= О / Бваовф
,
де Бварвф
– балансова вартість активної частини ОВФ.
Отже, Фва
= 8,10 / 4,00 = 2,025 (грн./грн.).
Коефіцієнт віддачі спожитих ОВФ (Квс
) визначаємо за формулою:
Квс
= О / Ар
,
де Ар
– річна сума амортизаційних відрахувань.
Тоді, Квс
= 8,10 /(5,40 х 0,088) = 17,045 (грн./грн.)
По узагальнюючим показникам можна зробити висновок, що ОВФ використовуються досить ефективно, особливо їх активна частина.
Розділ 3. Заходи по підвищенню ефективності використання ОВФ підприємства в часі.
Методичні рекомендації по економічному обгрунтуванню заходів по поліпшенню використання ОВФ на підприємстві в часі.
3.1 . Підвищення ефективності використання річного робочого часу.
Величина робочого часу використання ОВФ підприємства залежить від їх технічного стану на протязі року, забезпеченості підприємства матеріально-технічними та трудовими ресурсами, організації виробництва, від попиту на продукцію тощо. Ефективність використання ОВФами робочого часу характеризує коефіцієнт використання річного робочого часу.
Щоб підвищити його рівень і, відповідно, зробити можливим підвищення ефективності використання ОВФ, необхідно в першу чергу здійснити комплекс заходів, спрямованих на підвищення їх технічного стану, особливо активної частини (технічне обслуговування, ремонт, тощо) та поліпшити забезпеченість підприємства матеріально-технічними та трудовими ресурсами за умови, що буде у відповідній кількості реалізовуватись продукція нашого підприємства. Такі заходи дозволять збільшити терміни роботи та використання ОВФів (в межах 5%-30%), а це, відповідно, обов”язково вплине на рівень ефективності виробництва.
Для підвищення ефективності використання річного робочого часу на підприємствах пропонується проведення наступних заходів:
- покращення сервісно-технічного обслуговування основних фондів, що передбачає покращення роботи сервісно-технічних і ремонтних бригад підприємства;
- забеспеченість ремонтних бригад необхідною кількістю запасних частин і ремонтним інструментом та відповідним обладнанням.
Потрібно розширювати зв”язки з підприємствами-постачальниками основних фондів з метою своєчасного поновлення ремонтного фонду. Це, в свою чергу, передбачає покращення роботи постачальницько-збутового відділу підприємства, що знайде своє відображення у матеріальному стимулюванні працівників за покращення використання ОВФів в часі. Зросте і зацікавленість робітників у цьому, а отже і збільшиться час використання ОВФів.
На основі запроектованих заходів, припустимо, загальна величина робочого часу зросла на 5%.
Визначимо загальну величину збільшення робочого часу використання ОВФ у плановому році:
Рч
= Рчб
х Дрч
,
де Рч
– приріст робочого часу використання ОВФ, (днів), Рчб
– фактичний робочий час, використання ОВФ у базовому році (днів), Дрч
– величина збільшення річного робочого часу використання ОВФ у плановому році (відсотків від величини базового року).
Рч
= 140 х 0,05 = 7 (днів);
Визначаємо коефіцієнт використання робочого часу у плановому році:
Крч
= ( Рчб
+ Рч
) / Рчпл
,
де Рчпл
– плановий (можливий) робочий час використання ОВФ;
Отже, Крч
= ( 140 + 7 ) / 230 = 0,6391.
Визначаємо збільшення числа змін використання ОВФ підприємства у плановому році за рахунок збільшення робочого часу:
Змпл
= Кзм
х Рч
,
де Змпл
– приріст числа змін використання ОВФ (змін), Кзм
– коефіцієнт змінності використання ОВФ у базовому році.
Отже, Змпл
= 1,667 х 7 = 11,669 (змін).
Визначаємо загальне число змін використання ОВФ при базовому рівні змінності їх використання:
Змпл
= Рчб
х Кзм
+ Змпл
,
де Змпл
– величина змін використання ОВФ у плановому році;
Отже, Змпл
= 140 х 1,667 + 11,669 = 245,05 .
Тепер визначимо приріст обсягу виробництва продукції підприємства за рахунок річного робочого часу використання ОВФ:
Орчпл
= ( Об
/ Змб
) х Змпл
,
де Орчпл
– приріст обсягу виробництва продукції за рахунок збільшення річного робочого часу використання ОВФ, Об
– величина обсягу виробництва продукції у базовому році, Змб
– число змін використання ОВФ у базовому році.
Орчпл
= ( 8100000 / (140 х 1,667 )) х 11,669 = 405000 (грн).
Також визначаємо додаткові витрати підприємства, пов”язані із підвищенням ефективності використання річного робочого часу , виходячи із нормативу додаткових витрат на 1 тисячу гривень. Активної частини ОВФ – 0,1 грн. у додаткову зміну:
Дрч
= Бвак
х Сзм
х Змпл
,
де Дрч
– додаткові витрати , пов”язані із збільшенням річного робочого часу використання ОВФ, Бвак
– балансова (первісна) вартість активної частини ОВФ; Сзм
– додаткові витрати, в гривнях на 1 тисячу гривень балансової вартості активної частини ОВФ у додаткову зміну.
Дрч
= 4,00 х 0,1 х 11,669 = 4,668 (тис.грн.).
Визначаємо зниження собівартості продукції, яке відбувається за рахунок зменшення долі річних амортизаційних відрахувань у собівартості (вартості) продукції. Розрахунок ведеться на 1 грн. обсягу продукції. Доля цих витрат визначається за формулою:
Д а/ві
= (Бві
х А) / Оі
,
де Да
/Ві
– доля амортизаційних відрахувань в одиниці обсягу продукції і-го року, Бві
– балансова вартість ОВФ в і-му році, А- норма річних амортизаційних відрахувань, Оі
– обсяг виробництва продукції в і-му році.
Отже, доля річних амортизаційних відрахувань в одиниці обсягу продукції становитиме у базовому році:
Да
/Вб
= (5400 х 0,088) / 8100 = 0,0586 (грн./грн.)
У плановому році:
Да
/Впл
= (5420 х 0,088) / (8100 + 405) = 0,0561 (грн./грн.).
Балансова вартість у плановому році дорівнює 5420 (5400-0,43+0,45).
Економія витрат виробництва за рахунок зменшення долі амортизаційних відрахувань буде становити:
А/Впл
= (Да
/Вб
– Да/Впл
) х Опл
,
де А/Впл
– економія річних амортизаційних відрахувань з розрахунку на річний обсяг виробництва продукції, Опл
– річний обсяг виробництва продукції у плановому році.
А/Впл
= (0,0586 – 0,0561) х 8505 = 21,2625 (тис. грн.).
Економія собівартості продукції підприємства у плановому році рівна:
Срч
= А/Впл
- Дрч
,
де Срч
– зниження собівартості продукції за рахунок збільшення робочого часу використання ОВФ.
Срч
= 21,2625 – 4,668 = 16,5945 (тис. грн.).
3.2. Підвищення ефективності використання внутрізмінного часу.
В процесі виробництва продукції на підприємстві можливі втрати робочого часу на протязі зміни використання ОВФ. Основними причинами втрат цього часу є простій обладнання через його технічний стан, що можна характеризувати коефіцієнтом технічної готовності, та інші організаційно-господарські причини. Внутрізмінні втрати робочого часу використання ОВФ призводять до зменшення обсягу виробництва продукції – пропорційно втратам внутрізмінного часу.
Щоб зменшити внутрізмінні втрати робочого часу використання ОВФ на підприємстві, і, відповідно, тим самим підвищити коефіцієнт використання внутрізмінного робочого часу, необхідно здійснювати додаткове технічне обслуговування, поточний ремонт обладнання та інші господарсько-технічні заходи. Проведення комплексу заходів по підвищенню коефіцієнта використання внутрізмінного часу дозволить зменшити втрати внутрізмінного робочого часу в межах 5-20%%. Проте проведення комплексу заходів по підвищенню ефективності використання внутрізмінного часу потребує додаткових витрат підприємства.
На основі запроектованих заходів визначаємо величину зменшення внутрізмінних втрат робочого часу використаня ОВФ підприємства (у відсотках). Візьмемо, наприклад, зниження втрат робочого часу протягом зміни ( ВЗЧпл
) на 9% (внаслідок проведених нами заходами).
Визначимо загальну величину зменшення втрат внутрізмінного робочого часу використання ОВФ підприємства у плановому році:
ВЗРЧпл
= (ВВЗЧб
х ВЗЧпл
) х РЧпл
х Кзм
,
де ВЗРЧпл
– загальна величина зменшення втрат внутрізмінного часу, ВВЗЧб
– втрати внутрізмінного часу використання ОВФ у базовому році (години), ВЗЧпл
- величина зменшення втрат внутрізмінного робочого часу використання ОВФ у плановому році (відсотки), Кзм
– коефіцієнт змінності.
ВЗРЧпл
= 0,7 х 0,09 х 146,3 х 1,667 = 15,36 (годин).
По відношенню до робочого часу в годинах зменшення втрат внутрізмінного робочого часу у відсотках становитиме:
ВЗРЧпл
= ((0,7х0,9х146,3х1,667)/(146,3х1,667х 8)) х 100% = 0,79%.
Визначаємо збільшення обсягу виробництва продукції за рахунок зменшення втрат внутрізмінного часу використання ОВФ підприємства. Це збільшення відбувається, як свідчить виробничий досвід, прямо пропорційно зменшенню втрат внутрізмінного часу:
Овзч
= Об
х ВЗРЧпл
,
де Овзч
– збільшення обсягу виробництва продукції за рахунок зменшення втрат внутрізмінного робочого часувикористання ОВФ, Об
– обсяг виробництва продукції у базовому році, ВЗРЧпл
– величина зменшення втрат внутрізмінного часу (відсотки).
Отже, Овзч
= 8100000 х 0,0079 = 63990 (грн.);
Можемо визначити додаткові витрати підприємства, пов”язані із зменшенням втрат внутрізмінного часу використання ОВФ. Розрахунок ведеться із нормативу витрат на 1 тсячу грн. активної частини ОВФ на кожен відсоток зменшення втрат внутрізмінного робочого часу – 0,4 гривні:
Двзрч
= Бвак
х Свзрч
х Взч
,
де Двзрч
– додаткові витрати підприємства, пов”язані із зниженням втрат внутрізмінного робочого часу. Свзрч
- додаткові витрати з розрахунку на 1 тис. грн. активної частини ОВФ на 1 відсоток зменшення втрат внутрізмінного робочого часу.
Отже, Двзрч
= 4,00 х 0,4 х 0,79 = 1,264 (тис. грн.);
Визначаємо зниження витрат виробництва продукції, яке відбувається за рахунок зменшення долі річних амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції. Розрахунок ведеться на 1 грн. обсягу продукції, і визначається за формулою:
Да
/Ві
= ( Бві
х А ) / Оі
,
де Да
/Ві
– доля амортизаційних відрахувань собівартості на одиницю обсягу продукції і-го року, Бві
– балансова вартість ОВФ в і-му році, А- доля (норма) річних амортизаційних відрахувань, Оі
– обсяг виробництва продукції в і-му році.
Отже, доля річних амортизаційних відрахувань в одиниці вартості продукції становить:
у базовому році Да
/Вб
= (5400 х 0,088) / 8100 = 0,0586 (грн./грн.).
у плановому році:
Да/Впл
= (5420 х 0,088) / (8100 + 63,99) = 0,0584 (грн./грн.).
Економія амортизаційних відрахувань в одиниці вартості продукції становитиме (у тис. грн.):
А/Впл
= (Да
/Вб
– Да
/Впл
) х Опл
= (0,0586 – 0,0584) х 8163,99 = 1,6328;
Зниження собівартості продукції підприємства за рахунок зменшення втрат внутрізмінного часу буде складати:
Свзрч
= А/Впл
- Двзрч
;
де Свзрч
– величина зниження собівартості продукції за рахунок зменшення втрат внутрізмінного робочого часу використання ОВФ.
Свзрч
= 1,6328 – 1,264 = 0,369 (тис.грн.).
Визначаємо коефіцієнт використання внутрізмінного часу у плановому році:
Квз
= (Тзм
- Вз
) / Тзм
;
де Тзм
– тривалість зміни, Вз
– витрати внутрі-мінного часу.
Отже, Квз
= (8 – (0,7 х 0,91)) /8 = 0,9204
3.3. Підвищення ефективності збільшення змінності використання основних виробничих фондів.
Змінність використання ОВФ характеризується коефіцієнтом змінності. Підвищення коефіцієнта змінності використання ОВФ забезпечує збільшення тривалості роботи цих фондів, особливо активної частини, що впливає на збільшення обсягу виробництва продукції підприємством. Досягти збільшення коефіцієнта змінності використання ОВФ, можливо на основі впровадження комплексу технічних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на підвищення рівня технічного стану ОВФ, забезпечення процесу виробництва матеріально-технічними та трудовими ресурсами, поліпшення організації виробництваі праці тощо. Як свідчить виробничий досвід, запроектовані заходи дозволяють збільшити зміність використання ОВФ на 5 – 30%% в рік. В практиці збільшення змінності використання ОВФ відбувається в першу, другу чи третю зміни роботи підприємства. Проте, впровадження запроектованих заходів по збільшенню змінності використання ОВФ плтребує додаткових витрат, які необхідно врахувати при визначенні ефективності використання цих фондів.
На основі запроектованих заходів будемо визначати величину збільшення тривалості використання ОВФ на підприємстві, а також в яку зміну буде збільшуватись тривалість використаннята обсяг ОВФ. Визначимо величину збільшення змінності використання ОВФ на підприємстві. До розрахунків приймемо, що додатково буде використовуватися ОВФів:
- у першу зміну – 100 тис. грн.
- у другу зміну – 75 тис. грн.
- у третю зміну – 50 тис. грн.
Тобто обсяг використання – 225 тис. грн. ( 100 + 75 + 50 );
Виходячи із наведених даних, збільшення коефіцієнта змінності використання ОВФ становитиме:
КЗМпл
= Е Бві
/ Бв
,
де КЗМпл
– збільшення коефіцієнта змінності використання ОВФ , Бві
– балансова вартість приросту ОВФ підприємства (Е – сума).
Отже, КЗМпл
= (100 + 75 + 50) / 5400 = 0,042.
Визначаємо коефіцієнт змінності використання ОВФ у плановому році: КЗМпл
= КЗМб
+ КЗМпл
,
де КЗМб
і КЗМпл
– коефіцієнти змінності використання основних виробничих фондів відповідно у плановому і базовому роках.
Отже, КЗМпл
= 1,667 + 0,042 = 1,709.
Визначаємо число змін використання ОВФ у плановому році із збільшенням коефіцієнта змінності:
Змпл
= РЧпл
х КЗМпл
,
де Змпл
– число змін використання ОВФ у плановому році, РЧпл
– робочий час використання ОВФ у плановому році, КЗМпл
– коефіцієнт змінності використання ОВФ у плановому році.
Отже, Змпл
= 146,3 х 1,709 = 250 (змін).
Визначаємо збільшення обсягу виробництва продукції у зв”язку із збільшенням коефіцієнта змінності використання ОВФ підприємства виходячи із обсягу виробництва продукції в одну зміну у базовому році:
ОЗМпл
= ( Об / Змб
) х Змпл
,
де ОЗМпл
– збільшення обсягу виробництва продукції за рахунок збільшення коефіцієнта змінності (у тис.грн.), Об
– обсяг виробництва продукції у базовому році, Змб
– число змін використання ОВФ у базовому році, Змпл
– приріст числа змін використання ОВФ у плановому році ( Змпл
= Змпл
– Змб
).
Отже, ОЗМпл
= (8100 / (1,667 х 140)) х (250 – (1,667 х 146,3)) = 212,334.
Визначаємо додаткові витрати підприємства, пов”язані із збільшеням коефіцієнта змінності використання ОВФ. До них відносять витрати на технічне обслуговування і ремонти обладнання, на організацію робіт при багатозмінній роботі обладнання, організаційно-господарські витрати тощо. Величину цих витрат можна визначити на основі нормативу витрат, які необхідні для організації робіт при багатозмінній роботі підприємств – 1 тис. грн. на одну зміну в рік:
Дзм
= Змпл
х Сзм
,
де Дзм
– додаткові витрати, пов”язані із збільшенням коефіцієнта змінності використання ОВФ, Сзм
– норма витрат з розрахунку на одну зміну використання ОВФ підприємства в рік.
Отже, Дзм
= 6,1179 х 1 = 6,1179 (тис. грн.).
Визначаємо величину зниження витрат на виробництво продукції за рахунок зменшення долі амортизаційних відрахуваннь у вартості (собівартості) продукції. Розрахунок ведеться на 1 грн. продукції:
Да
/Ві
= (Бві
х А) /Оі
,
де Да
/Ві
– доля амортизаційних відрахуваннь у вартості у одиниці продукції, Бві
– балансова вартість ОВФ підприємства, А – середньозважена річна доля амортизаційних відрахуваннь, Оі
– обсяг виробництва продукції в і-му році.
Доля річних амортизаційних відрахуваннь в одиниці вартості продукції становить:
у базовому році Да
/Вб
= (5400 х 0,088) / 8100 = 0,0586 (грн./грн.).
у плановому році Да
/Впл
=(5420 х 0,088) / (8100 + 212,334)= 0,0574(грн./грн.).
Зменшення річних амортизаційних відрахувань на плановий обсяг виробництва продукції становитиме (у тис. грн.):
А/Впл
= (Да
/Вб
– Да
/Впл
) х Опл
= (0,0586-0,0574)х8312,334=9,975.
Економія собівартості річного обсягу виробництва продукції підприємства у плановому році:
Сзмпл
= А/Впл
- Дзм = 9,975 – 6,1179 = 3,857 (тис. грн.).
Визначаємо величину додаткових робочих місць у зв”язку із збільшенням змінності використання ОВФ на підприємстві.
Збільшення змінності використання ОВФ призводить до збільшення робочих місць, а це відповідно, у свою чергу, веде до збільшення чисельності працівників підприємства. Потребу в додатковій чисельності працівників підприємства у зв”язку із збільшенням коефіцієнта змінності використання ОВФ підприємства можна визначити виходячи із балансової вартості ОВФ, що будуть додатково залучатися до використання в першу, другу та третю зміни роботи підприємства і фондоозброєності праці працівників:
Чп
= Е Бві
/ Фп
,
де Чп
– додаткова потреба підприємства у працівниках (чоловік), Бві
– балансова вартість ОВФ, що додатково залучаються до використання в і-ту зміну (гривень), Фп
– фондоозброєність праці працівників підприємства (гривень).
Отже, Чп
= 225000 / 25714,29 = ~ 9 (чол.)
в тому числі в першу зміну:
Чп
1 = 100000 / 25714,29 = ~ 4 (чол.)
в другу зміну:
Чп
2 = 75000 / 25714,29 = ~ 3 (чол.)
в третю зміну:
Чп
3 = 50000 / 25714,29 = ~ 2 (чол.)
3.4. Підвищення ефективності використання календарного часу.
Тривалість використання ОВФ підприємства на протязі року характеризується коефіцієнтом використання календарного часу. За умови, коли підприємство не в змозі забезпечити необхідний обсяг продукції за рахунок поліпшення використання фонду робочого часу, внутрізмінного часу та змінності використання ОВФ, передбачаються заходи по підвищенню коефіцієнта використання календарного робочого часу, тобто по збільшенню фонду робочого часу.
Підвищення коефіцієнта використання календарного часу ОВФ на підприємстві може досягнутися за рахунок скорочення тривалості технічного обслуговування та ремонтів; здійснення частини технічного обслуговування та ремонтів у вихідні дні; впровадження системи планово-попереджувального ремонту ОВФ тощо.
За даними виробничої практики, застосування вищенаведених заходів дозволяє збільшити фонд робочого часу на 8 – 12 %.
Припустимо, що проведені на підприємстві заходи по підвищенню використання календарного часу дозволили збільшити фонд робочого часу на 8 %.
Проте, впровадження заходів щодо підвищення коефіцієнта використання календарного часу потребує додаткових витрат підприємства.
Визначаємо величину збільшення фонду робочого часу використання основних виробничих фондів:
Рч
= РЧпл
х Двч
,
де Рч
– збільшення фонду робочого часу використання ОВФ (днів), РЧпл
– розрахований фонд робочого часу на плановий період (днів), Двч
– величина збільшення планового фонду робочого часу за рахунок запроектованих заходів (у відсотках).
Отже, Рч
= 230 х 0,08 = 18,4 (днів).
Визначаємо число додаткових змін використання ОВФ ( ЗМкч
) підприємства:
ЗМкч
= Рч
х Кзм
= 18,4 х 1,709 = 31,45 (змін).
Визначаємо збільшення обсягу виробництва продукції за рахунок збільшення коефіцієнта використання календарного часу, тобто збільшення числа змін у плановому році:
Окч
= (Опл
/ЗМпл
) х ЗМкч
.
Опл
= Об
+ Орчпл
+ Овзч
+ ОЗМпл
=8100+405+63,99+212,334 = 8781,324;
ЗМпл
= Змпл
+ ЗМкч
= 250 + 31,45 = 281,45;
Отже, Окч
= (8781,324 / 281,45) х 31,45 = 981,25 (тис. грн.).
Визначаємо додаткові витрати підприємства, пов”язані із збільшенням коефіцієнта використання календарного часу. Їх величина розраховується виходячи із нормативу витрат на ці цілі – 600,0 грн. в кожну зміну за рік.
Дкч
= ЗМкч
х Скч
,
де Дкч
– додаткові витрати, пов”язані із збільшннням коефіцієнта використання календарного часу (грн.), Скч
– додаткові витрати з розрахунку на одну зміну в рік, (грн.).
Отже, Дкч
= 31,45 х 0,6 = 18,87 (тис. грн.).
Визначаємо зниження собівартості продукції за рахунок зменшення долі річних амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції. Розрахунок ведеться на 1 грн. продукції:
Да
/Ві
= (Бві
х А) / Оі
,
де Оі
– обсяг виробництва продукції у базовому і плановому році.
Отже, доля цих витрат у базовому році складе: Да
/Вб
= 0,0586;
У плановому році:
Да
/Впл
= (5420 х 0,088) / (8781,324 + 981,25) = 0,0489 (грн./грн.).
Зменшення річних амортизаційних відрахувань на плановий обсяг виробництва продукції становитиме (у тис. грн.):
А/Впл
= ( Да
/Вб
– Да
/Впл
)хОпл
= (0,0586-0,0489)х9717,526=94,7
(Опл
= Окч
+ Опл
).
Економія собівартості річного обсягу виробництва продукції підприємства у плановому році буде становити:
Скч
= А/Впл
- Дкч
= 94,7 – 18,87 = 73,45(75,83) (тис. грн.).
Визначаємо коефіцієнт використання календарного часу ОВФ (Ккч
):
Ккч
= ((Рчб
+ Рч
) + Рч
) / ККД ,
де Рч
– в першому випадку – приріст робочого часу використання ОВФ, у другому випадку – збільшення фонду робочого часу використання ОВФ (днів), ККД – кількість календарних днів.
Отже, Ккч
= ((140 + 6,3) + 18,4) / 365 = 0,45.
Визначаємо потребу підприємства в додатковому персоналі у зв”язку із збільшенням коефіцієнта використання календарного часу, тобто фонду робочого часу використання ОВФ підприємства.
Ця потреба в додатковому персоналі для забезпечення використання ОВФ ( Чп) у зв”язку із збільшенням тривалості їх використання на протязі року визначається виходячи із фондоозброєності праці на підприємствах, балансової вартості ОВФ, що використовуються у різні зміни, та числа додаткових змін роботи цих фондів у зв”язку із збільшенням коефіцієнта використання календарного часу:
Чп
= (Е Бві
/ Фп
) х ( ЗМкч
/ ЗМпл
) ,
де Бві
– балансова вартість ОВФ, що використовуються в і-ту зміну (грн.), (Е – сума), ЗМкч
– число додаткових змін використаня ОВФ у зв”язку із збільшенням коефіцієнта використання календарного часу (змін), Фп
– фондоозброєність праці (грн.), ЗМпл
– число змін використання ОВФ у плановому році (змін).
Чп
= ((4300 + 3400 + 1300) / 25,71429) х (31,45 / 250)= 44 (чол.).
В тому числі в першу зміну:
Чп
1 = (4300 / 25,71429) х (31,45 / 250) = 21 (чол.).
В другу зміну:
Чп
2 = (3400 / 25,71429) х (31,45 / 250) = 17 (чол.).
В третю зміну:
Чп
3 = (1300 / 25,71429) х (31,45 / 250) = 6 (чол.).
3.5. Аналіз одержаних результатів.
На підставі результатів економічного обгрунтування заходів по підвищенню ефективності використання ОВФ підприємства слід зробити аналіз ефективності запроектованих заходів.
Поліпшення використання ОВФ дозволяє без додаткових капітальних вкладень збільшити обсяг виробництва продукції за тих же наявних ОВФ на підприємстві.
Показники |
Величина коефіцієнтів |
Зростання коефіцієнтів |
Додаткові витрати тис. грн. |
результати | ||||
| збільш. обсягу прод. тис. грн. | зниж. собів. прод. тис. грн. | збільш робоч. місць чол. | ||||||
| Базовий рік | Плановий рік |
|||||||
| 1.підвищення коефіціє-нта викор робочого часу | 0,6087 | 0,6391 | 0,0304 | 4,668 | 405 | 16,6 | ||
| 2. підвищ. коефіцієнта викор внутрізмін. часу | 0,9125 | 0,9204 | 0,0079 | 1,264 | 63,99 | 0,369 | ||
| 3. підвищення коефіці-єнта змінності | 1,667 | 1,709 | 0,042 | 6,1179 | 212,33 | 3,857 | 9 | |
| 4. підвищ. коефіцієнта викор. календарн. часу | 0,3836 | 0,45 | 0,0664 | 18,87 | 981,25 | 75,83 | 44 | |
| Разом | 30,92 | 1662,57 | 96,656 | 53 | ||||
Таким чином, поліпшення використання ОВФ забезпечує економію капітальних вкладень підприємства, величину якої можна визначити виходячи із обсягу виробництва додаткової продукції у плановому році і фондовіддачі у базовому році:
К = Опл
/ Фвб
,
де К- економія капітальних вкладень, Опл
– обсяг додаткової продукції в плановому році, Фвб
– фондовіддача у базовому році.
Отже, К = 1658,04 / 1,5 = 1105,36 (тис. грн.).
4. Вплив підвищення ефективності використання ОВФ на господарську діяльність підприємства
Основні виробничі фонди підприємства складають основу його матеріально-технічної бази, від рівня її використання залежать результати господарської діяльності підприємства.
Поліпшення використання ОВФ підприємства є важливим резервом підвищення ефективності виробництва, яке полягає в зниженні витрат живої і уречевленної праці, а по сумі собівартості продукції, оскільки значна сума витрат виробництва, які утворюють собівартість продукції, пов”язана із використанням ОВФ на підприємстві.
| Показники | Одиниц. виміру | Базовий рік | Приріст аб-солютний | Віднос-ний | Плановий рік |
| Проектна потужн. підприемства | млн. грн | 12,00 | - | 12,00 | |
| Обсяг реалізації продукції | млн. грн | 8,10 | 1,66257 | 20,5 | 9,76257 |
| Освоєння проектної потужності | % | 67,5 | 13,85 | 20,5 | 81,35 |
| Балансова вартість ОВФ | млн. грн | 5,40 | 0,02 | 0,37 | 5,42 |
| Фондовіддача | грн./грн. | 1,5 | 0,3079 | 20,53 | 1,8079 |
| Чисельність працівників | Чол. | 400 | 53 | 13,25 | 453 |
| Продуктивність праці | млн. грн | 0,02025 | 0,0013 | 6,42 | 0,02155 |
| Собівартість продукції | млн. грн | 6,10 | 1,1794 | 19,33 | 7,2794 |
| Витрати на 1грн реалізов. продук | млн. грн | 0,7531 | -0,0075 | -0,99 | 0,7456 |
| Середня заробітна плата | Грн. | 479,17 | 14,81 | 3,09 | 493,98 |
| Прибуток | млн. грн | 2 | 0,48317 | 24,16 | 2,48317 |
| Рентабельність виробництва | % | 32,79 | 1,32 | 4,03 | 34,11 |
Фондовіддача на даному підприємстві зросла на:
Фпл
= 1,66257 / 5,40 = 0,3079 (грн./грн.).
Тоді у плановому році вона становитиме:
Фпл
= 1,5 + 0,3079 = 1,8079 (грн./грн.).
Продуктивність праці у плановому періоді складатиме:
Пп
= 9,76257 / 453 = 0,02155; (у базовому році – 8,10 / 400 = 0,02025).
Зміну собівартості у плановому періоді визначаємо слідуючим чином:
Спл
= (Сб
/ Об
) х (Опл
- зниження собівартості продукції) =
= (6,1 / 8,1) х (9,76257 – 96,656) = 0,7531 х 9,665914 = 7,2794(млн. грн.)
Отже, абсолютна зміна собівартості у порівнянні з базовою буде становити:
Спл
= 7,2794 – 6,10 = 1,1794 (млн. грн.).
Витрати на 1 гривню реалізованої продукції у плановому періоді будуть становити:
В1грн = 7,2794 / 9,76257 = 0,7456, (у базовому – 6,10/8,10);
З цього видно, що на 1 грн. реалізованої продукції затрати у плановому періоді зменшилась на 1,288 %, а за рахунок того, що збільшився обсяг виробництва продукції на 20,5 %, а загальна собівартість зросла на 19,33 %.
Тоді середня заробітна плата у базовому році складатиме ( грн.):
ЗПбаз
= (Сбаз
– МВ) / (Чпбаз
х 12), тобто:
ЗПбаз
= (6,1 – 3,8) / (400 х 12) = 2300000 / 4800 = 479,17 грн.
Заробітна плата у плановому році середня складатиме:
ЗПпл
= (Спл
– ((МВ / Об
) х (Опл
+ додаткові витрати))) / (Чппл
х 12);
ЗПпл
= (7,2794 – ((3,8 / 8,1) х (9,76257 + 0,03092))) / (453 х 12) = 493,98(грн.)
Прибуток визначаємо:
ПРИБ = О – С, тобто у базовому році прибуток складатиме:
ПРИБб
= Об
– Сб
= 8,1 – 6,1 = 2 (млн. грн.)
У плановому періоді ПРИБпл
= Опл
– Спл
= 9,76257 – 7,2794 =2,48317 млн.
Визначаємо рентабельність:
РЕНТ = (ПРИБ / С) х 100%, тобто у базовому році рентабельність дорівнює:
РЕНТб
= (ПРИБб
/ Сб
)х 100 = (2 / 6,1) х 100 = 32,79%;
РЕНТпл
= (ПРИБпл
/Спл
) х 100 = (2,48317 / 7,2794) х 100 = 34,11%.
За рахунок підвищення ефективності використання ОВФ продуктивність праці зросла на 6,42 %, а середня зарплата зросла на 3,09 %. Отже, вище вказані заходи по підвищенню ефективності використання ОВФ виправдали себе: прибуток підприємства зріс на 24,16 %, рентабельність виробництва зросла на 4,03 %.
Висновки.
Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів на підприємстві є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значна частина витрат виробництва, які утворюють собівартість продукції, пов”язана із використанням ОВФ на підприємстві.
У своїй курсовій роботі я підвищував ефективність використання ОВФ за рахунок:
- підвищення використання річного робочого часу;
- підвищення коефіцієнта змінності;
- підвищення використання внутрізмінного часу;
- підвищення використання календарного часу.
За рахунок першого заходу я досяг збільшення обсягів виробництва на 405тис.грн.,внаслідок чого зменшилась собівартість продукції на 16,6тис.грн.
За рахунок підвищення коефіцієнта змінності я досяг збільшення виробництва обсягів виробництва продукції на 212,33 тис. грн., внаслідок чого зменшилась собівартість продукції на 3,857 тис. грн., а чисельність робітників зросла на 9 чоловік.
За рахунок підвищенні використання внутрізмінного часу я досяг збільшення обсягів виробництва продукції на 63,99 тис. грн., собівартість продукції знизилась на 0,369 тис. грн.
За рахунок підвищення використання календарного часу досягнуто збільшення обсягів виробництва продукції на 981,5 тис. грн., собівартість продукції знизилась на 75,83 тис. грн., а чисельність робітників збільшилась на 44 чоловіки.
В загальному збільшилось виробництво продукції на 1,61754 млн. грн., що більше 10 процентів (збільшення обсягу продукції в плановому році) від проектної потужності підприємства, тому підприємству потрібно шукати нові ринки збуту цієї продукції. Загальна ефективність виробництва на нашому підприємстві (дивимось по зростанню прибутку підприємства) зросла на 483 тисячі 170 грн., тобто на 24,16 %.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Економічна теорія у 2-х книгах. Кн. 1. Макроекономіка: навчальний посібник (За ред. З.Г.Ватаманюка та С.М.Панчішина) – К.:Заповіт, 97р.
2. Т.О.Примак. “Економіка підприємства”, навчальний посібник. – Київ, “Вікар”, 2001р.
3. Економіка підприємства. Підручник. За загальною ред. д. е. н., профессора С.Ф.Покропивного. – Київ, 2001 р.
4. Самуельсон П. Економіка. Львів.,Світ. 1993 р.
5. Методичні вказівки (методички №№ 067-135, 067-136).