Споживчій попит

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ
К
О
Н
Т
Р
О
Л
Ь
Н
А
Р
О
Б
О
Т
А

По дисципліні « МІКРОЕКОНОМІКА »

Варіант № 2

Слухач:Сидоркевич Дмитро Іванович

Спеціальність, група: ЗФ – 02

Керівник:

доцент Загоруйко І.Ф.

Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси

2001 р.

П Л А Н

СПОЖИВЧИЙ ПОПИТ
1.	Закон попиту і закон спадної віддачі	3
2.	Сутність закону спадної віддачі	7
3.	Еластичність попиту і пропозиції та їх основні види	9
4.	Ринкова рівновага в умовах недосконалої конкуренції	12
5.	Закон Сея і закон Вальраса	14
ЛІТЕРАТУРА	16

1. Закон попиту і закон спадної віддачі

З'ясування сутності товарно-грошових відносин, у тому числі ринку, його структури та інфраструктури, дає змогу розкрити механізм ринкової рівноваги, зокрема взаємодію попиту і пропозиції. В історії світової економічної думки вже понад два століття різні напрями, течії та школи економічної теорії прагнуть визначити головні умови й механізм досягнення ринкової рівно­ваги. Оскільки практика постійно вносить щось нове у розвиток економічної системи, ускладнює механізм її функціонування, з'яв­ляються нові моделі, теорії досягнення ринкової рівноваги.

Економічний зміст закону попиту.
Проста модель по­питу і пропозиції, на думку шведського економіста К.Еклунда
, існує майже 200 років, а ії більш розвинута форма впродовж остан­ніх 100 років є ядром політичної економії. Проста модель відоб­ражає поведінку покупця і продавця, співвідношення попиту і пропозиції та динаміку цін під час купівлі-продажу одиниці будь-якого товару.

Вивченню попиту, пропозиції та механізму їх взаємодії в марксистській політичній економії приділялося недостатньо уваги. Це не могло не позначитися на процесі пізнання цих категорій, вони визначалися на такому абстрактному рівні, який не дав змоги використати 'їх при розв'язанні конкретних проблем. За визна­ченням Маркса, попит
— це представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція
— продукт, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Американські економісти К.Макконнел
та С.Брю
визначають попит як кількість продукту, який спожи­вачі готові та спроможні купити за певну ціну з можливих упро­довж відповідного часу цін. Пропозиція, на їхню думку, — це шкала, що показує різні кількості продукту, які виробник бажає і спроможний виробити й запропонувати для продажу на ринку за кожну конкретну ціну з можливих цін упродовж певного часу. Найбільш узагальненими є такі визначення попиту і пропозиції.

Попит —

платоспроможна погреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари і послуги.

Пропозиція
—
сукупність на ринку товарів і послуга певними цінами, які готові продати виробники.

Попит на товар залежить від багатьох факторів. Так, К.Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основ­ні фактори: 1) величина доходу покупців; 2) кількість сорочок, які вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відпо­відного одягу (джемпери, жилети та ін.), який можна використа­ти замість сорочок; 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних сорочок. До цих факторів можна додати цінові та дефіцитні очікування, змі­ни в структурі населення, економічну політику уряду (зокрема допомога, яку уряд надає бідним верствам, та ін.).

Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, за­хідні економісти сформулювали закон попиту.

Закон попиту
—
закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання вели­чини попиту і навпаки.

Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залеж­ність. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни спонукають споживачів купувати товари, практика розпро­дажу товарів за зниженими цінами. По-друге, оскільки спожи­вання підпорядковане принципу знижувальної граничної корис­ності (покупець товару отримує менше задоволення або корис­ності від кожної наступної одиниці продукції), то споживачі ку­пують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект
доходу
і ефект заміщення
. Ефект доходу
вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи собі у прид­банні інших альтернативних товарів. Ефект заміщення
виража­ється в тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати деше­вий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.

Ефект доходу і ефект заміщення діють в одному напрямі (тоб­то зумовлюють зростання обсягу попиту при зниженні цін) під час купівлі товарів середньої та високої якості і в протилежному нап­рямі — під час купівлі товарів низької якості. При цьому у випадку незначної кількості товарів низької якості (наприклад, маргарину порівняно з маслом) ефект заміщення переважатиме ефект доходу і споживачі купуватимуть більше маргарину. На практиці спосте­рігається ситуація, коли із зниженням ціни на товар попит на ньо­го скорочується, а з підвищенням — зростає (наприклад, при по­дорожчанні картоплі незаможні сім'ї починають споживати її біль­ше, цілком відмовляючись при цьому від споживання м'яса), що означає переважання ефектом доходу ефекту заміщення.

Слід зауважити, що, простежуючи обернену залежність між кількістю реалізованої продукції та ціною, П.Самуельсон сформу­лював закон поступового зниження попиту
. Він пояснює його, по-перше, тим, що зниження ціни на певний товар розширює коло покупців; по-друге, зниження ціни може спонукати кожного спо­живача цього товару зробити додаткові покупки і, по-третє, зни­ження попиту із зростанням ціни пояснюється тим, що у цьому випадку споживач намагається замінити певний товар іншим (наприклад, каву чаєм), а також тим, що людина стає біднішою і починає споживати деякі товари у менших кількостях.

Порівняння двох варіантів обгрунтування однієї й тієї ж причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що ло­гічніше цей закон сформульовано як закон попиту. Це зумовлено тим, що закон зниження попиту, за П.Самуельсоном, відображає лише одну із сторін взаємозв'язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає також залежність між попитом і зни­женням цін. Загалом сформульовані економічні закони відобра­жають не глибинні, внутрішньо необхідні, суттєві зв'язки між окре­мими явищами і процесами, а поверхневі, на рівні здорового глуз­ду. З цього приводу американські економісти при його обгрунту­ванні зауважили, що здоровий глузд і елементарне спостереження узгоджуються з кривою попиту, а К.Еклунд зазначив, що ця мо­дель у простій формі описує деякі з діючих у господарстві сил.

Водночас закон попиту не діє в умовах ажіотажного попиту (тобто значного додаткового попиту понад нормальний, зумов­леного очікуванням значного підвищення ціни товару або у ви­падку його зникнення з обігу), для окремих рідкісних, дорогих і невідтворюваних товарів (картини, антикваріат тощо), а також із "переключенням" попиту споживачів на якісніші й дорожчі то­вари (наприклад, масова закупівля масла замість маргарину).

Ціна Величина попиту

Рис.1. Крива попиту Рис.2. Крива пропозиції

В останньому випадку частково має місце ефект престижно­го попиту (описаний американським ученим Т.Вебленом), згідно з яким купівля товарів здійснюється за престижними цінами — цінами на вироби високої якості (причому із зростанням цін на дорогі товари, які виготовляють престижні фірми, попит на них до певної межі може зростати).

Водночас економічну теорію доцільно викладати методом пе­реходу від простішого до складного. Для цього скористаємося вдалим описом моделей та їх графічним зображенням у праці К.Еклунда (рис. 1, 2).

На вертикальній осі (рис.1) зображено ціну сорочок (чим вище, тим дорожче), а на горизонтальній осі — величину попиту (чим далі вправо, тим більший попит). Кожна точка на кривій попиту відповідає кількості сорочок, яку споживачі хочуть купи­ти за відповідну ціну. З рухом по лінії донизу ціна знижується, а попит споживачів зростає.

Ситуацію на ринку з боку пропозиції відображено на рис.2. Як і у випадку з попитом на сорочки, їх пропозиція також зумов­лена дією низки факторів, основними з яких є: 1) витрати вироб­ництва; 2) мета фірми, від якої значною мірою залежатиме рі­вень цін (якщо фірма прагне завоювати нові ринки збуту, ціни можуть бути нижчими); 3) наявність або відсутність конкурентів на ринку, зростання яких зумовлює збільшення пропозиції неза­лежно від цін товарів, політики та ін. 4) рівень технології (доско­наліша технологія здешевлює виробництво); 5) рівень податків (їх підвищення зменшує можливість підприємств збільшувати ви­робництво); 6) ціни на інші товари (при зниженні цін, наприк­лад на свинину, можливе збільшення виробництва яловичини).

Для спрощення передбачається, що на певному короткому проміжку часу технологія виробництва, продуктивність праці не змінюються й існує досконала конкуренція (наявність багатьох продавців, кожен з яких окремо не може впливати на процес ціноутворення). Лінія пропозиції показує, що для збільшення кіль кості сорочок ціна повинна зростати. Кожна точка на лінії з ру­хом униз показує ту кількість сорочок, яку товаровиробники згодні виготовити за відповідну ціну. Таку прямо пропорційну залеж­ність виражає закон пропозиції
в міру зростання цін (і рівності всіх інших умов).

Рис.3. Рівновага

Перехід до складнішої моделі взаємозв'язку передбачає зістав­лення інтересів виробників і споживачів відповідно до пропози­ції й попиту і пошук місця їх оптимального поєднання. Графічно така ситуація зображена на рис.3.

Обидві лінії (попиту і пропозиції) перетинаються в точці, яка відповідає значенню кількості сорочок (К1

) та ціни (Р1

).
За такої кількості цих товарів і ціни на них виробники і споживачі мо­жуть одночасно досягти поставленої мети. За такої ціни спожи­вач оцінює для себе корисність нової сорочки рівновеликою вит­ратам на неї. З боку виробника максимальний дохід (тобто сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок) до­рівнюватиме максимальним (граничним) витратам на їх вироб­ництво. Така оптимальна ціна називається ціною рівноваги. У марксистській політичній економії синонімічним поняттям є ці­на виробництва (за умов рівності попиту і пропозиції), про що докладно йтиметься далі.

Водночас описана ситуація з одним товаром означає досяг­нення лише часткової рівноваги. Зміна витрат виробництва або співвідношення попиту і пропозиції на даний товар зумовлює певні зміни в цінах інших товарів. Якщо ж у стані рівноваги перебуває вся система цін, то спостерігається загальна рівновага на ринку. Засобом її дослідження є рівноважний метод (пошук економічної системи у стані рівноваги, статики). Хоча ціна рівноваги влашто­вує покупця і продавця, така рівновага здебільшого негативно впли­ває на рух економічної системи, оскільки у цьому випадку товаро­виробники значною мірою втрачають стимули до ведення конку­рентної боротьби, а отже, стимули до виробництва.

Важливою особливістю ціноутворення під впливом нецінових факторів є зростання ціни за умов підвищення попиту за незмінної пропозиції або скорочення пропозиції за незмінного попиту і навпаки. Надлишок пропозиції при встановленні ціни рівноваги призводить до зниження ціни, а її дефіцит – до підви­щення ціни. В умовах дефіциту виникає "чорний ринок".

Коли окремий індивід або виробник намагається збільшити свій дохід, то він у своєму раціональному розрахунку зіставляє корисність і витрати. Він постійно має справу зі зростаючими вит­ратами, граничними доходами, що зменшуються, граничною ко­рисністю, граничним продуктом. Гранична корисність
—
це виго­да, яку отримує індивід, від споживання ще одного товару або пос­луги. Граничні доходи
—
це доходи, отримані підприємством від продажу додаткової одиниці товару. Граничний продукт
—
це до­даткова продукція, виготовлена ще одним додатковим працівни­ком. Усі ці граничні показники зіставляються з граничними (або маргінальними) витратами, зумовлені додатковими витратами або відмовою від певних благ. Відповідно до цього фірма розширює випуск товарів доти, поки граничні витрати зрівняються з ціною продукції, або якщо додаткова одиниця продукції обходиться їй дешевше, ніж ціна продажу. Взаємозв'язок між додатковими вит­ратами ресурсів (капіталу, землі, трудових ресурсів) і збільшенням обсягів виробництва виявляється у дії закону спадної віддачі.

2. Сутність закону спадної віддачі.
Цей закон сформу­лювали західні науковці.

Закон спадної віддачі
— закон, згідно з яким, починаючи з певно­го моменту, послідовне приєднання змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

Так, якщо кількість робітників, які обслуговують певне ма­шинне устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягів ви­робництва сповільнюватиметься в міру того, як зростаюча кіль­кість працівників залучатиметься до виробництва. Вирощуючи пшеницю, фермер з 1 га без культивації ґрунту отримує 30ц зерна. Обробіток ґрунту один раз дасть змогу підвищити врожай, наприклад, до 40 ц з 1 га. Другий обробіток ґрунту — до 45 ц з 1 га, третій — до 48 ц з 1 га, четвертий — до 50 ц з 1 га. Наступний обробіток фунту дасть дуже незначну, навіть нульову віддачу, отже, зробить дедалі менший внесок у продуктивність землі. Цей закон діє за умови, що кожний додатковий робітник на підпри­ємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових нави­чок, розумових здібностей тощо. Отже, за наявності оптимальної кількості зайнятих на підприємстві внесок кожного додаткового робітника у загальний обсяг виробництва менший від внеску йо­го попередника.

Загалом цей закон діє за умови незмінності всіх інших факто­рів, наприклад, використання однакової техніки й технології обро­бітку ґрунту, якості насіння, внесених добрив, їхньої кількості то­що. Така ситуація нетипова на практиці. Тому закон спадної від­дачі не відображає сталих, суттєвих і спільних зв'язків між еконо­мічними явищами та процесами, отже, є однобічним, неповним.

З погляду продуктивності праці дія закону спадної віддачі виражається в тому, що середня продуктивність праці зростати­ме доти, поки величина продукту, виробленого додатковим пра­цівником, перевищує величину "середнього продукту", або се­редню продуктивність раніше зайнятих працівників. Отже, при вимірюванні темпів зростання продуктивності праці спостеріга­ються стадії її зростання, зниження і від'ємного значення гра­ничної продуктивності.

Досконалішим варіантом закону спадної віддачі є закон спадної продуктивності факторів виробництва
,
що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розширеним використан­ням одного з факторів виробництва (за незмінності всіх інших факторів) і меншим збільшенням приросту продукції, яке (збіль­шення) до того ж на певному етапі починає зменшуватися.

В інтерпретації американського економіста Т.Карвера сутність цього закону полягає в тому, що у процесі викорис­тання праці, землі й капіталу кількість благ найшвидше зросте за умови найоптимальнішого і пропорційного використання.

Згідно з вимогами цього закону для правильного прийняття рішень щодо раціонального вибору (зіставлення корисності і вит­рат) необхідно, щоб граничні витрати у кожному окремому ви­падку дорівнювали граничному доходу. Іншими словами, ресур­си слід вкладати доти, поки ефект від вкладання останньої оди­ниці ресурсу дорівнюватиме віддачі. Отже, інвестиції вигідні до того часу, поки гранична корисність, або граничний дохід, пере­вищують граничні витрати. Наймати на роботу нового працівни­ка можна у тому разі, коли вартість виготовленого ним гранич­ного продукту перевищує витрати на додаткову заробітну плату.

Розглядаючи з цього погляду графік рівноваги (рис.3), зок­рема точку перетину прямих попиту і пропозиції (в якій спожи­вачі й виробники досягають поставленої мети), бачимо, що у цій точці гранична корисність дорівнює граничним витратам (за ці­ни Р
граничний дохід працівників, тобто сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок, дорівнює граничним витратам на їх виробництво).

Якщо ціна сорочок буде встановлена вище від точки рівно­ваги, попит на них зменшиться, пропозиція перевищить попит, запаси непроданих сорочок зростатимуть, що змусить виробни­ків знизити ціни і скоротити виробництво цього товару. Це зумо­вить зростання попиту і поступове вирівнювання попиту і про­позиції в ціні рівноваги. Зворотний рух у співвідношенні попиту і пропозиції відбуватиметься тоді, коли ціна сорочки буде ниж­чою від ціни рівноваги.

Така проста модель відображає ситуацію в умовах вільного ринку (досконалої конкуренції, коли ні продавці, ні покупці не впливають або впливають незначним чином на зміну ринкових цін), якщо всі інші фактори (техніка, мода, доходи сімей, подат­ки та ін.) незмінні. В реальній дійсності виконати всі умови віль­ної конкуренції неможливо, як у фізиці немислимий маятник, який коливався б без будь-якого тертя.

Із зміною інших факторів (техніки, доходів тощо) модель взаємодії попиту і пропозиції складніша. Так, із впровадженням нових, досконаліших швейних машин зросте продуктивність праці і знизяться витрати виробництва на пошиття однієї сорочки. Лі­нія попиту при цьому зміститься донизу (рис.4). Це зумовить зниження цін і зростання попиту. Ціна рівноваги знизиться.

Рис.4. Вплив нової техніки на динаміку цін

Якщо, наприклад, зростають доходи споживача, то він має змогу купити більше сорочок. Лінія попиту зміщується вгору, зростає ціна рівноваги, збільшується обсяг продажу ( рис. 5).

При цьому слід розрізняти стійку рівновагу (коли після відхилення від точки рівноваги відбувається повернення до по­переднього положення) і нестійку — коли такого повернення немає.

Рис. 5. Вплив зростання доходів на динаміку цін

Якщо пропозиція стабільно перевищує попит, виникає ри­нок споживача
. Якщо попит стабільно перевищує пропозицію, виникає ринок виробника
.

За допомогою таких моделей можна аналізувати зміни, що відбуваються на ринку: коли існують різні види ринків (автомо­білів, телевізорів, взуття тощо), коли водночас впроваджується нова техніка і зростають доходи, коли зміни на одному ринку зумовлюють певні зрушення на іншому тощо. В усіх цих випад­ках взаємодія різних ринків, певних факторів на одному ринку відбувається через ціновий механізм.

Коли ж пропозицію контролює один виробник-монопо­ліст, такої відповідності між попитом і пропозицією вже не існуватиме. Монополіст може, не змінюючи обсягу виробниц­тва, змінити ціну або за фіксованої ціни змінити обсяг вироб­ництва.

На попит впливають не лише названі фактори, а й ціни на взаємопов'язані фактори, скажімо, ціни на бензин і автомобілі. Тому із зниженням цін на бензин попит на автомобілі зросте. Зростання цін на нафту збільшує попит на газ та ін.

Водночас у світовій практиці траплялися випадки, коли по­пит на певний товар упродовж тривалого часу зростав, а ціни істотно не змінювалися. Наприклад, за 1880—1980 рр. річне спо­живання металу зросло у 20 разів, коливання цін відбувалося на коротких проміжках часу, а ціна на метал практично не змінила­ся. Це зумовлено відкриттям нових родовищ залізної руди, впро­вадженням нової техніки та іншими факторами, які сприяють зниженню витрат виробництва.

Загалом взаємодія попиту і пропозиції визначається законом попиту і пропозиції
,
який виражає взаємодію між кількістю това­рів і послуг, які хоче отримати споживач, і обсягом товарів і послуг, які в даний час пропонує виробник.

3. Еластичність попиту і пропозиції та їх основні види

Взаємодія попиту і пропозиції в умовах
досконалої конкуренції.
При з'ясуванні особливостей взаємодії попиту і про­позиції важливо знати конкретну величину зростання або зни­ження попиту і пропозиції, коли, скажімо, ціна зростає на 20% або дохід зменшується на 5% та ін. Для цього користуються по­няттям еластичності.

Еластичність
- міра чутливості попиту і пропозиції до зміни фак­торів, які їх визначають, І насамперед до зміни вартості товарів.

В кількісному вираженні еластичність означає ступінь або міру реагування однієї змінної величини внаслідок одновідсот-кової зміни другої змінної величини (таке визначення дали англій­ські економісти Р.Піндайк і Д.Рубенфільд). Найважливішу роль в еластичності попиту і пропозиції відіграють зміни величини попиту залежно від ціни.

Основними факторами, що впливають на цінову еластичність попиту
є: 1) наявність якісних взаємозамінних товарів та рівень цін на них (чим більше таких замінників і чим нижчі ціни на них, тим еластичніший попит); 2) питома вага продукту в дохо­дах споживача (чим важливіше місце посідає певний продукт у бюджеті споживача, тим вища еластичність попиту на нього за незмінності всіх інших умов); 3) тривалість періоду для здійснен­ня вибору (чим довший період часу для прийняття рішень, тим еластичніший попит на товар); 4) тип товарів, зокрема їх поділ на предмети

розкоші й товари широкого вжитку (попит на пред­мети розкоші переважно еластичний, на товари широкого вжит­ку — нееластичний).

Еластичність у випадку зміни ціни показує, яка зміна попиту у відсотках відбувається із зниженням ціни, наприклад, на 1%. Ця залежність виражається формулою:

Еп
= (%DК) • (%DР),

де К - величина попиту, Р - ціна, %DК - відсоткова зміна К, %DР - відсоткова зміна Р.

Якщо індекс цін на споживчі товари становив 100 на початку року, а наприкінці року зріс до 105, то відсоткова зміна, або річний темп зміниінфляції, становитиме (5:100)=0,05, або 5%. Тому еластичність попиту залежно від зміни ціни матиме такий вигляд:

DК / К Р DК

Ер= = • ,

DР / Р К DР

тобто вона дорівнює зміні кількості, зумовленій одиничною змі­ною ціни (DК /DР ),
помноженої на співвідношення ціни до кіль­кості ( Р / К ).

Простіша формула еластичності, точніше, цінової еластич­ності така:

відсоткова зміна кількості товарів, на які є попит

Ер =

відсоткова зміна ціни

Відсоткові зміни визначають діленням величини зміни в ці­ні на початкову ціну та відповідних змін кількості товарів, на які відсоткова зміна зумовлює зменшення попиту, на ту кіль­кість продукції, на яку спочатку був попит. Тому цю формулу можна записати так:

відсоткова зміна кількості товарів, на які є попит :

зміни цін

Ер = відсоткова змша ціни початкова ціна

Еластичність попиту залежно від зростання ціни переважно є від'ємною величиною. Це означає, що із зростанням ціни по­пит на товар зменшується.

Слід також виділити перехресну еластичність попиту
,
яка у випадку значної зміни ціни на один товар показує тенденцію зміни попиту споживачів від одного товару до іншого. Коефіці­єнт такої еластичності показує певною мірою зміну попиту на один товар у відсотках залежно від зміни іншого товару на 1%.

Головними особливостями еластичності попиту на товар є зростання еластичності на нього а) із зростанням його замінни­ків і наближенням їх якості (сукупності споживчих вартостей);

б) збільшення можливостей його використання. Водночас зни­ження еластичності попиту на товар відбувається із зростанням значущості потреб, які задовольняє цей товар, обмеженості дос­тупу до нього, тривалості періоду існування товару та ін.

Аналогічно вимірюється еластичність пропозиції
.
Вона залеж­но від ціни є відсотковою зміною пропонованої кількості товарів внаслідок одновідсоткового зростання ціни. Переважно таке зна­чення еластичності позитивне, оскільки вища ціна — стимул для виробників збільшувати випуск товарів.

Особливість ринкового механізму в цьому випадку полягає в тому, що попит еластичніший, ніж ціна, протягом тривалого, а не короткого проміжку часу. Це зумовлено тим, що люди не одразу змінюють свої звички у споживанні товарів, а також тим, що попит на один товар може бути пов'язаний із запасом іншого товару у споживачів, який змінюється повільніше. Так, різке підвищення ціни на бензин, хоч і скорочує попит на нього, але меншою мі­рою. Водночас на тривалому проміжку часу споживачі намагати­муться купувати малолітражні та економніші автомобілі.

Найважливішими факторами, що впливають на еластичність пропозиції (крім цін), є кількість товаровиробників, очікування (цінові та інші) суб'єктів економічної діяльності, величина вста­новлюваних державою податків, фактор часу тощо. Розрізняють короткотерміновий період еластичності попиту (за якого підпри­ємство не здійснює капіталовкладення в реконструкцію вироб­ництва, а пристосовується до попиту, збільшуючи завантаження виробничих потужностей, підвищуючи інтенсивність праці то­що), середньотерміновий (в якому роблять капіталовкладення, але пристосування пропозиції до попиту здійснюється не за їх рахунок, авнаслідок звуження або розширення виробництва на існуючих виробничих потужностях) і довготерміновий (в якому здійснюється реконструкція виробництва — заміна застарілого устаткування на нове і відповідне розширення виробництва, а також з'являються нові товаровиробники цієї продукції).

Для окремих груп товарів (автомобілі, холодильники, телеві­зори тощо) попит еластичніший у короткотерміновому, а не дов­готерміновому періоді. Так, у США щороку продають 7—10 млн. автомобілів. Тому із зростанням цін попит на автомобілі різко знизиться, хоча загальний парк зменшиться незначною мірою. Із зношуванням старих машин попит на них з часом зросте.

Взаємозв'язок між еластичністю попиту і пропозиції розкри­ває закон попиту і пропозиції
.
Його зміст полягає у взаємозалеж­ності між кількістю товарів і послуг, які в даний час пропонує виробник,і величиною попиту.

Закон попиту і пропозиції —
закон, згідно з яким пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропо­нованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру про­позиції, впливаючи при цьому на виробництво.

Зміст закону попиту і пропозиції повніше розкривається у певній сукупності економічних категорій, що групуються навко­ло нього. Такими категоріями є платоспроможний попит, сукуп­ний попит, ціна пропозиції, ціна попиту, ціна рівноваги, пропо­зиція та ін. Платоспроможний попит
—
лише частина (хоч і най­важливіша) потреб суспільства, оскільки значна частина насе­лення може мати потребу в найнеобхідніших товарах і послугах, але не мати грошей, щоб придбати їх. Ціна пропозиції
—
ринкова ціна, коли попит перевищує пропозицію (або коли існує ринок продавця). Це зумовлює конкуренцію між покупцями за придбання певних товарів або послуг, з одного боку, і намагання про­давців реалізувати товар за вищою ціною — з іншого. Ціна попи­ту
-
ринкова ціна, коли пропозиція перевищує попит, або коли існує ринок покупця. Це зумовлює конкуренцію між продавця­ми за рахунок збуту товарів, з одного боку, і намагання покупців знизити ціну товарів — з іншого.

У пізнанні механізму ринкової рівноваги важливу роль ві­діграє коефіцієнт еластичності
.
Він визначається як відношення зміни обсягу попиту чи пропозиції (зростання або зменшення у відсотках) до зміни цін (у відсотках). Для різних товарів цей ко­ефіцієнт різний, що зумовлено неоднаковими витратами вироб­ництва, наявністю або відсутністю товарів-субститутів (замінни­ків), зміною доходів, модою та іншими факторами.

Затежно від величини коефіцієнта еластичності розрізняють такі основні види еластичності попиту і пропозиції: 1) попит і пропозиція абсолютно еластичні; 2) попит і пропозиція відносно еластичні; 3) попит і пропозиція одиничне еластичні; 4) попит і пропозиція відносно нееластичні; 5) попит і пропозиція абсо­лютно нееластичні.

Відносно еластичний, або просто еластичний
, —
такий по­пит, коли незначні зміни ціни зумовлюють значні (більші) зміни в кількості реалізованої продукції (наприклад, зниження ціни на 2% зумовлює зростання попиту на 4%). Коефіцієнт еластичності за такої еластичності повинен бути більше одиниці, а в наведе­ному випадку він дорівнює двом. Таким, зокрема, є попит на предмети розкоші. Нееластичний попит
—
попит, коли незначна зміна ціни зумовлює ще меншу зміну в кількості реалізованої продукції. Так, із зниженням ціни на 3% попит зростає лише на 1%. Коефіцієнт еластичності у цьому разі становить 1/3, тобто для нееластичного попиту характерний коефіцієнт менше оди­ниці. Таким, наприклад, є попит на хліб. Між названими видами еластичності попиту (еластичним та нееластичним) виникає про­міжна ситуація, коли відсоткова зміна ціни дорівнює відсотковій зміні попиту (наприклад, коли зниження ціни на 1% зумовлює зростання попиту на 1%). Такий вид попиту називають одинич­ним
.
Абсолютно нееластичний попит
— попит, коли зміна ціни не зумовлює жодної зміни кількості реалізованої продукції (та­ким, зокрема, є попит на сіль). Абсолютно еластичний попит
ха­рактеризується тим, що найменше зниження ціни спонукає по­купця збільшувати закупівлі від нуля до межі своїх можливостей.

За нееластичного попиту товаровиробнику вигідно підвищу­вати ціну товару, оскільки це зумовлює зростання його прибут­ку. В умовах еластичного попиту товаровиробнику вигідно зни­жувати ціни, бо це зумовлює зростання доходу. Знання ступеня еластичності попиту дає змогу підприємцям прогнозувати пове­дінку споживачів і діяльність своїх підприємств.

Водночас на багатьох фірмах активно використовують тео­рію споживчого вибору, головною вимогою якої є ретельне вив­чення якості споживчих властивостей товару та реакції спожива­чів на співвідношення таких властивостей. Так, при виготовлен­ні взуття зіставляють такі властивості, як зручність, довговічність, колір шкіри, фасон, його відповідність сучасній моді. Провівши опитування серед можливих споживачів, компанія з'ясовує, яким властивостям вони віддають перевагу, і на підставі цього насам­перед покращує або дизайн взуття, або його зручність та ін. При цьому використовують криві байдужості
по кожній властивості для кожного споживача, тобто такі комбінації цих властивостей, які приносять додаткову загальну корисність, а відмова, наприк­лад, від останньої моди взуття компенсується його довговічністю (або відмова від довговічності — його зручністю).

Одним із положень, на якому базується теорія "споживчої поведінки", є раціональна поведінка покупців, тобто такі їхні дії, коли купують певний набір товарів і послуг за умови, що ці на­бори принесуть їм найбільше задоволення порівняно з іншими наборами за певних обмежень на прибутки та роздрібні ціни.

Практика, на думку західних учених, свідчить, що коефіцієнт цінової еластичності на хліб становить 0,15%, на яловичину -0,64, на яйця — 2,65, на електроенергію — 0,13, на одяг і взуття — 0,2, на квитки до кінотеатру — 0,87%.

На ринковий механізм ціноутворення впливають кількість по­купців та продавців на ринку товарів, їх конкуренція. Так, кон­куренція між покупцями зумовлює зростання цін, а конкуренція між продавцями — їх зниження.

4. Ринкова рівновага в умовах недосконалої конкурен­ції
.

Інша ситуація у взаємодії попиту і пропозиції, принципах конкурентної поведінки виникає в умовах панування монополій (чи олігополій), або за недосконалої конкуренції. Ціна на такому ринку також залежить від обсягів випуску продукції, причому ця залежність обернено пропорційна. Монополіст встановлює вищу ціну на свої товари і випускає їх менше, ніж фірми за умов дос­коналої конкуренції. Внаслідок цього рівність граничного дохо­ду і граничних витрат для монополії (або олігополії) настає рані­ше, ніж для конкурентної фірми. Тому загальним принципом по­ведінки на ринку вже не є вибір рівня виробництва, за якого отриманий від додатково випущеного товару дохід дорівнював би приросту витрат на його виробництво.

В умовах панування монополій ціна пропозиції виражає взаємозв'язок між рухом ціни, ціни виробництва і монопольної ціни виробництва, в основі яких лежать окремі аспекти дії зако­ну вартості, закону попиту і пропозиції та закону монополізації виробництва й обміну. Коли переважають ціни пропозиції, з'являються додаткові стимули до розширення обсягів виробництва, а в монополізовані сфери ринку намагаються проникнути кон­куренти. Це призводить до погіршення умов пропозиції товарів, що спричиняє зниження цін і скорочення масштабів виробниц­тва певних видів товарів.

Якщо ринкові ціни встановлюються на рівні цін попиту, круп­ні компанії намагаються знизити обсяги завантаження виробни­чих потужностей, формувати попит, регулювати співвідношення попиту і пропозиції (через маркетингову діяльність, використан­ня контрактної форми тощо), прагнуть не допустити значного перевищення цінами попиту.

Виходячи з негативного впливу монополій на механізм рин­кової рівноваги, навіть представники неокласичного напряму по­літичної економії вважають за доцільне втручання держави у мо­нополізовані галузі економіки. У таких галузях держава повинна контролювати процес ціноутворення, а інколи навіть проводити 'їх націоналізацію та встановлювати тарифи відповідно до гра­ничних витрат;

Серед західних економістів значного поширення набула ідея про невідповідність ринкового механізму так званим "суспільним благам", якими є дороги, мости, канали тощо. Це пояснюється тим, що користування цими благами дуже важко обмежити запровад­женням безпосередньої плати. У розвинутих країнах світу уряди різ­ними способами регулюють ринки: через механізм оподаткування, надання субсидій, встановлення контролю за цінами та ін. Розгля­немо зміни у ринковому механізмі при встановленні державою мак­симальної ціни, нижчої від ціни рівновага. Саме так вчинив уряд, США у 1974—1975 рр., коли зросли світові ціни на нафту. Але на внутрішньому ринку була встановлена нижча ціна (рис. 6).

Рис.6. Графік зміни цін за їх контролю з боку держави.

Р0

і К0

— ціни рівноваги на бензин. Уряд встановлює нижчу від рівновага ціну, вище якої продавці не мають права реалізову­вати бензин. Це максимальна ціна — Рмакс. Внаслідок цього ви­робники менше вироблятимуть бензину, і пропозиція станови­тиме К1

.
Водночас зросте попит, тому виникне дефіцит. Його обсяг становитиме К2

– К1

. Цей попит може виявитися у формі черг, обмежень, нормувань поставок, зростанні попиту на інші товари. За цих умов виробники будуть у невигідній ситуації, а виграють окремі категорії споживачів (оскільки не всі бажаючі зможуть придбати бензин).

Водночас встановлення нижчих цін (від ціни рівноваги) не­рідко є соціальне справедливим заходом, який дає змогу людям з низькими доходами придбати певні види життєво необхідних то­варів і послуг. Типовий приклад ринку, який потребує держав­ного регулювання, — ринок житла, зокрема регулювання квар­тирної плати. Побічними негативними наслідками такого регу­лювання може бути поява нових державних установ і відповідно­го штату працівників, які регламентують чергу на отримання жит­ла, виникнення "чорного" ринку. Оптимальним шляхом розв'язання цієї проблеми є дотації держави для розширення жит­лового будівництва у формі пільгових кредитів.

Державне регулювання цін доцільне і в тому разі, коли ціна рівноваги надто низька. Така ситуація, зокрема, виникає в сіль­ському господарстві. Це зумовлено насамперед особливостями ціноутворення у цій сфері. Тут формування суспільне необхід­них витрат відбувається відповідно не до середніх (як у промис­ловості) витрат, а до найгірших, граничних, які мають місце на гірших за якістю ділянках землі. Інакше ціна рівноваги не забез­печить дохід товаровиробникам на таких ділянках землі. Причи­ною державного регулювання цін у сільському господарстві є та­кож потреба стимулювання такого обсягу виробництва продо­вольства, щоб країна змогла цілком забезпечити себе, що є озна­кою економічної безпеки. Внаслідок такого регулювання утво­рюється надлишок сільськогосподарської продукції, який країна може спробувати продати на світових ринках за демпінговими (заниженими) цінами. Паралельно з цим держава захищає своє сільське господарство за допомогою високого мита.

Слід зазначити, що непрямі податки зумовлюють зростання ціни рівноваги, зниження обсягу реалізації товарів та послуг, і ці податки в умовах вільної конкуренції розподіляються між вироб­никами і споживачами. Крупні монополії мають можливість перекладати їх на споживачів.

Виходячи з реалій, неправомірно заперечувати необхідність державного втручання у процес ціноутворення, доцільність пев­ного перерозподілу національного доходу на користь найбідні-ших верств населення. Тому необгрунтованим є висновок класичної школи політичної економії про те, що будь-який перероз­поділ порівняно з ринковою рівновагою призводить до зростан­ня сукупних витрат. Справедливішим є твердження англійського економіста А.Пігу
, що трансферт доходу від багатих до бідних збільшить сукупний добробут, оскільки сума задоволення остан­ніх зростає більше, ніж зменшується сума задоволення перших.

Крім того, практика розвитку передових країн світу засвід­чила, що ринкова економіка неспроможна досягти загальної рів­новаги (тобто одночасної рівноваги на всіх ринках і в усьому господарстві) без державного регулювання. На інших позиціях перебував автор теорії загальної рівноваги Л.Вальрас
. Цю теорію у модернізованому вигляді й нині вважають ядром політичної економії, а американський економіст Й.Шумпетер
назвав її "свя­щенним писанням" політичної економії.

5. Закон Сея і закон Вальраса.

Головною умовою до­сягнення загальної рівноваги є те, що за відповідного рівня роз­витку техніки вартість визначається у точці між граничною сус­пільною корисністю певної кількості товарів і граничними сус­пільними витратами виробництва цієї кількості. При цьому слід враховувати, з одного боку, опосередкований вплив на граничну суспільну корисність певної кількості всіх інших товарів, а з іншо­го — альтернативні можливості використання застосовуваних у цьому виробництві ресурсів.

У випадку відсутності ціни рівноваги на певному ринку навіть за збалансування попиту і пропозиції це спричинить нерівновагу на інших ринках. Так, із встановленням рівноваги на ринку авто­мобілів нижча ціна (щодо ціни рівноваги) зумовить зростання по­питу на них, а відповідно й зростання виробництва. Але це спри­чинить незбалансованість ринку холоднопрокатного листа, що, у свою чергу, зробить рівновагу на ринку автомобілів тимчасовою.

Головним регулюючим механізмом у теорії загальної рівно­ваги Л.Вальраса (закон Вальраса
)
є зміна структури цін рівнова­ги. Цю теорію він побудував у формі системи рівнянь.

Закон Вальраса
— закон, згідно з яким сукупна сума попиту в народному господарстві за вартістю завжди дорівнює сумі пропо­зиції (поняття рівноваги й вартості збігаються).

Теорія загальної ринкової рівноваги Л.Вальраса значною мі­рою збігається з концепцією попиту і пропозиції французького економіста Ж.-Б.Сея (
законом Сея
).

Закон Сея
— закон, згідно з яким продавець товару чи послуги отримує за їх реалізацію гроші, купує за них інші товари або послу­ги, тому пропозиція породжує власний попит і в господарстві вони автоматично урівноважуються по всій сукупності реальних товарів і послуг, через те неможливі їхнє надвиробництво і дефіцит.

Ж.-Б.Сей допускав лише часткове надвиробництво через над­лишок деяких товарів і через нестачу інших.

Основним недоліком цього закону є, по-перше, ототожнен­ня простого товарного обміну (де продаж одного товару здійс­нюється для придбання іншого) з товарним обміном, що відбу­вається за допомогою грошей. По-друге, Сей ототожнював ви­робниче споживання з особистим. Слід зазначити, що таку кон­цепцію підтримував Рікардо.

Між законом Сея та законом Вальраса існує принципова від­мінність. У моделі Вальраса товарами і послугами вважаються такі специфічні товари, як гроші й цінні папери. Тому продавець будь-якого товару чи послуги пред'являє попит на інший товар або послугу. Але цей попит може пред'являтися не лише на ре­альні товари і послуги, а й на гроші, цінні папери. Тому загальна сума доходів і витрат, згідно із законом Вальраса, збігаються за умови, що до витрат зараховують і грошові заощадження. Будь-який рівень цих заощаджень знаходить своє вираження у попиті та пропозиції такого товару, як гроші. Але якщо попит зосеред­жується на грошах, то в народному господарстві бракує ефектив­ного попиту (тобто попиту на реальні товари й послуги), що спри­чиняє надвиробництво товарів і послуг.

Головним недоліком концепції Л. Вальраса є те, що це надто абстрактна, гіпотетична модель "ідеального ринку", в якій для того, щоб довести здатність ринкового механізму досягати рівноваги, необ­хідно прийняти попередню умову, що всі процеси ринкового пристосування й наближення до рівноваги здійснюються ще до по­чатку самого виробництва й обміну, а сам обмін відбувається уже за цінами рівноваги. Тому не дивно, що Вальрас не вважав свою сис­тему рівнянь як таку, що цілком відповідає дійсності, а розглядав її як ефективний допоміжний засіб математичного аналізу, висновки якого слід обережно переносити на реальні проблеми.

Прообразом моделі Вальраса, як слушно зазначають західні та вітчизняні науковці, послужила біржа, зокрема дії аукціоніста, який називає попередні ціни, що дає змогу укладати попередні контракти. Аукціоніст також швидко реагує на найменші роз­біжності між попитом і пропозицією. Згодом вальрасівського аук­ціоніста в теоріях неокласиків було замінено умовою про повну інформованість економічних суб'єктів про всі параметри попиту і пропозиції (ціни, якості товарів тощо). Конкретніше надмірна абстрактність і гіпотетичність моделі Вальраса виявляються в то­му, що в ній не існує реального часу (всі акти купівлі-продажу здійснюються впродовж певного часу одного дня, а торгівля ве­деться вже виробленими товарами без урахування тих, що будуть вироблені в майбутньому), відсутня невизначеність (усі учасни­ки достатньо поінформовані про ціни, якість товарів тощо), не­має трансакційних витрат, тобто витрат на ведення переговорів, укладання контрактів, на розробку стандартів, вимірів якості то­варів тощо, вся інформація надається безкоштовно.

Внаслідок таких спрощень у західній економічній літературі створено чимало нових моделей досягнення ринкової рівноваги. Але переважна більшість із них, починаючи з теорії Дж.Кейнса, присвячена проблемам досягнення рівноваги економічної систе­ми з участю не лише ринкового механізму, а й державного регу­лювання.

Література:

1. Гальперин В.М. и др. Микроэкономика – СПб: Экономическая школа, 1993. – 351 с.

2. Долан, Єдвин Дж., Линдсей, Дейвид Е. Микроекономика: Пер. с англ. Составил Б. Лисовик, В. Лукашевич – СПб: Санкт-Петербург оркестр, 1994. – 448 с.

3. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. – К., 1996. – 816 с.

4. Макконнол С., Брю Л. Экономикс. – М., 1992: В 2т. – Т.1. – 400 с., Т.2. – 400 с.

5. Макконнол, Брю, Кемпбелл Р., Стенлі Л. Економікс : Пер. с англ. – 11-е изд. – К: Хагар-Демос, 1993. – 785 с.

6. Піндайк Роберт, Рубінфельд Даніел. Мікроекономіка: Пер. З англ. – К: Основи, 1996. – 646 с.

7. Самуэльсон П.А. Экономикс: В 2-х т. – М: Алгон, 1994. – 333 с.

8. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки: Підручник. – К., 1998. – 714 с.

9. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999.- 592 с.