Аналіз інтелектуального капіталу як фактору сучасного виробництва

Аналіз інтелектуального капіталу як фактору сучасного виробництва

сучасне суспільство поступово втрачає характеристики індустріального ладу і набуває нових ознак, характерних для якісно нового постіндустріального соціуму.

основна відмінність постіндустріального виробництва - це застосування новітніх технологій та відповідне зменшення питомої ваги таких традиційних ресурсів, як земля, праця та капітал у собівартості продукції при збільшенні рівня використання нетипових для індустріальної системи ресурсів - інформації, знань та компетентності.

Як зазначалось вище, інформація, знання та компетентність є структурними елементами інтелектуального капіталу підприємства. Вони набувають все більшого значення в процесах сучасного виробництва, однак багато проблем, пов’язаних з застосуванням на практиці повсякденної діяльності підприємств цих видів ресурсів ще недостатньо досліджені.

У постіндустріальних умовах колишні закономірності перестають діяти, а дотримання традиційних, але дещо застарілих принципів ефективного менеджменту вже не гарантує підприємствам досягнення бажаних результатів.

Суть змін, які відбуваються при переході від індустріального до постіндустріального суспільства - суспільства, заснованого на виробництві, поширенні та споживанні інформації та знань, полягає в новому розумінні цих факторів виробництва. Цим обумовлюється необхідність не тільки в повному та детальному розгляді інформації та знань у контексті підприємства, але і у пошуку резервів найбільш ефективного їх використання. Тому одним із завдань дослідження є обґрунтування методичного підходу до оцінки здатностей співробітників підприємств застосовувати інформацію й знання на практиці.

В літературі виділено такі особливості інформації та знань:

унікальність та водночас незнищенність в процесі споживання;

невичерпність у міру використання;

непідвладність фізичному відчуженню: незалежно від продажу чи передачі іншим людям та організаціям знання та інформація зберігаються в їхніх безпосередніх власників;

невідповідність ціни цих ресурсів закону попиту та пропозиції, оскільки інформація та знання в принципі неподільні, й покупці не можуть до кінця зрозуміти, як оцінити товар, поки вони не куплять його;

невідповідність ціни початковим витратам на створення;

неможливість точної квантифікації витрат на виготовлення “інформаційно насичених" продуктів;

невідповідність витрат на виробництво результатам використання;

безмежність, незалежність від простору та можливість знаходитися в декількох місцях одночасно;

значно більша чутливість до фактора часу, ніж у матеріальних активів;

збільшення обсягів у міру продуктивного споживання.

Однак ті відмінності, що характеризують інформацію та знання в якості нематеріальних активів, на протилежність матеріальним, не відображають повною мірою всіх властивостей даних ресурсів. Більш глибокий аналіз цих нематеріальних складових показує, що існують принципові відмінності інформації від знань за цілим рядом напрямків.

Особливості інтелектуальних ресурсів викликають певні труднощі при складанні бухгалтерських та фінансових звітів. У них на вітчизняних підприємствах нематеріальні активи практично не відображені.

Процес споживання інформації обумовлений наявністю у людини специфічних здібностей. Цю властивість інформації можна назвати вибірковістю, тобто не рівень доходів чи суспільне становище, а характер людини, умови її життя, світовідчуття, психологічні характеристики, здатність до узагальнень, пам'ять і так далі - все те, що звичайно називають інтелектом і що не може бути набуто з тією легкістю, з якою присвоюється матеріальне багатство, - є лімітуючим чинником, який реально дозволяє використовувати доступну всім інформацію лише обмеженій кількості людей, що стають її справжніми власниками. Саме вони, суб'єктивно визначаючи ступінь можливості тієї чи іншої події, приймають рішення, які сприяють процвітанню, життєдіяльності чи просто виживанню підприємства.

Таблиця 1 - Відмінності інформації від знань

Властивість	Інформація	Знання
Доступність	широкому колу людей	в об’єктивованій формі тільки для автора, оскільки передача змінює їх початкові якості
Витрати на тиражування	зменшуються з кожним новим етапом технологічного прогресу	збільшуються у зв’язку зі зростанням обсягів даних та підвищенням ступеня складності відповідних інформаційних систем для їх обробки
Придбання	потребує все менших витрат	потребує високого інтелектуального рівня
Володіння	основа для рівноправності та демократичності	обумовлює створення нової соціальної стратифікації
Вартість	переноситься на продукт	самозростання у міру використання

Управлінські рішення, як і будь-які, характеризуються великим різноманіттям. Одні засновано на інтуїції. Людина, яка має певний досвід і теоретичні знання в деякій галузі, набуває внутрішнього чуття, своєрідної проникливості, що дозволяє їй обирати правильне вирішення проблеми. При цьому вона часто не може ні довести, ні обґрунтувати, а іноді навіть пояснити, з чого випливає це рішення, хоча воно найчастіше виявляється правильним. Інші рішення приймаються на основі так званого “здорового глузду”: обґрунтування вибору відбувається завдяки міркуванням на смисловому рівні, які випливають з накопиченого життєвого досвіду, звернення до рішень, прийнятих раніше в аналогічних чи подібних ситуаціях. Більш чітко приймаються рішення на основі формальних логічних законів.

Наступний етап у процесі прийняття рішення пов’язується з адекватним уявленням проблемної ситуації. Можна визначити ситуацію як конкретний набір обставин, які справляють вплив на функціонування підприємства в даний час. Розуміння конкретної ситуації багато в чому залежить від особистих характеристик суб'єкта: загальної суми накопиченого досвіду, знань, рівня когнітивних здібностей і т.д., а також від наявності необхідної і достовірної інформації.

Слід зазначити, що для адекватної оцінки проблемної ситуації і прийняття відповідного рішення важливі не стільки інформація і знання, не їхній обсяг і форма збереження, а компетентність, яка робить можливим їхнє застосування.

Компетентність - це здатність до сприйняття, усвідомлення та ефективного використання доступної всім інформації. Саме вона дає людині можливість обирати із загальної маси інформації релевантну.

Отже, для вирішення проблем використання в системі управління підприємством інформації та знань необхідно: по-перше, визначитися із поняттям “компетентність”, по-друге, виділити основні типи компетентності.

Розглядаючи категорію “компетентність”, слід пов’язувати її із здібностями людини та розподіляє на професійну, методичну та соціальну. Під професійною компетентністю він розуміє ті специфічні “технічні" здібності, які необхідні в конкретному трудовому процесі, тобто спеціальні знання, навички й уміння застосовувати конкретні методи і прийоми для вирішення відповідних конкретних завдань. До методичної компетентності відносять здатність до сприйняття й інтерпретації інформації, структурування проблем, системного мислення. соціальна компетентність - здатність до спілкування, співробітництва, вирішення конфліктів, тобто, здатність до керівництва співробітниками.

Компетентністю доцільно назвати здатність застосовувати знання для прийняття ефективних рішень як у певній предметній галузі діяльності, так і в екстремальних умовах.

Оскільки компетентність є особливим нематеріальним ресурсом оцінити її можна лише використовуючи методи експертних оцінок.

Експертна оцінка - середня, чи модальна, характеристика з висловлених групою (фахівців) думок про яке-небудь явище чи процес, за умови, що вдалося досягти узгодженості чи єдності думок.

Суть методу експертних оцінок полягає в опитуванні спеціально відібраних найбільш компетентних осіб щодо стану і тенденцій розвитку об'єкта чи дослідження окремих його сторін.

Методи експертних оцінок - це методи організації роботи з фахівцями-експертами й обробки їхніх думок, виражених у кількісній і/або якісній формі з метою підготовки інформації для прийняття рішень відповідними особами. Ці методи використовуються як для оцінки реального стану ситуації, так і для прогнозування. Варіантами експертних процедур можуть бути групові дискусії, “мозкові атаки", багатоступінчате опитування й ін.

Експертна оцінка - ефективний метод одержання цінної інформації. У ситуації експертизи в ролі інструменту вимірювання виступає людина (експерт), яка добре знає предмет дослідження і здатна кількісно виразити свої враження. Роблячи висновки, експерт використовує свій досвід, гнучко оцінює непрямі прояви, інтерпретує унікальні ситуації, завдяки чому він здатний вимірювати практично будь-яку якість, для якої стандартизованого тесту може не існувати в принципі. Однак на оцінку ознаки значною мірою впливають особисте ставлення експерта, минулий досвід, специфічне розуміння вимірюваної якості, суб'єктивна інтерпретація оцінюваної ознаки, а також різні стильові особливості виставлення оцінок. Найбільшою складністю під час експертизи є: постановка завдань перед експертом; визначення критеріїв оцінки й ознак, за якими слід оцінювати; а також виключення повного суб'єктивізму і зацікавленості експертів в оцінках.

Слід зазначити, що особливість та основний недолік експертних оцінок - це відсутність чітких математичних доказів оптимальності одержуваних рішень. Однак і інші кількісні методи оцінки ґрунтуються на порівнянні з еталонними оцінками, які також принципово неможливо визначити до кінця об'єктивно. Необхідно також зазначити, що експертам значно легше порівнювати об'єкти в цілому, а не виділяти внесок окремих факторів.

На сьогодні не існує науково обґрунтованої класифікації методів експертних оцінок і тим паче - однозначних рекомендацій щодо їх застосування. В одних випадках з кожним експертом працюють окремо, він навіть не знає, хто ще є експертом, а тому висловлює свою думку незалежно від авторитетів, в інших - експертів збирають разом для підготовки матеріалів, при цьому експерти обговорюють проблему один з одним, навчаються один у одного, і неправильні думки відкидаються. В одних методах кількість експертів фіксоване, а в інших - кількість експертів зростає в процесі проведення експертизи, наприклад, у ході використання методу “снігової грудки”. Порівняльну характеристику індивідуальних та колективних методів експертних оцінок наведено в табл.2.

Таблиця 2 - Порівняльна характеристика індивідуальних та колективних методів експертних оцінок

Вид оцінок	Експертні оцінки
	Переваги	Недоліки
Індивідуальні	Оперативність одержання інформації	Високий рівень суб'єктивності
Колективні	Менш суб'єктивні, думка групи більш надійна	Тривалість процедури

Як видно з табл.2, індивідуальні методи експертних оцінок висувають вищі, ніж при використанні колективних методів, вимоги до експерта.

Для аналізу компетентності та визначення її типу було узагальнено основні складові процесу прийняття рішень та розроблено спеціальну анкету, анкетування якої було проведено на стабільно-розвиваючому підприємстві машинобудівної промисловості ВАТ "Стахановський вагонобудівний завод". При складанні анкети було обрано порядкову шкалу. На питання, поставлені в анкеті, респондентам пропонувалося обрати один із варіантів відповіді і присвоїти йому відповідний бал при інтервалі оцінки від 1 до 5. Оцінка 5 відповідає варіанту “так"; 4 - “скоріше так, чим ні"; 3 - “скоріше ні, чим так”; 2 - “ні”; 1 - “не знаю". Якщо респонденту важко було відповісти на запитання, то варіанту привласнювалося значення “не знаю". У результаті соціологічного опитування було з’ясовано, як співробітники приймають рішення щодо типових та нових завдань і виділено основні типи компетентності.

У ході обробки даних анкетного опитування відповіді респондентів було класифіковано залежно від рівня освіти (особи з вищою та середньою освітою) та залежно від статусу особи (вище керівництво, керівництво середньої ланки та виконавці).

Попередній аналіз відповідей показав, що розподіл оцінок не можна апроксимувати нормальним, тому обробка даних заповнених анкет проводилася на основі використання основних положень прикладної теорії вимірювань (ПТВ), яка є однією зі складових частин статистики об'єктів нечислової природи. Ця теорія розглядає проблеми узагальнення думок експертів, побудови відповідних показників і рейтингів; її застосовували до педагогічної кваліметрії (виміру якості знань), у системних дослідженнях, у різних задачах теорії експертних оцінок, для узагальнення показників якості, в соціологічних дослідженнях та ін.