Зміст
Вступ
Розділ І. Сутність інфляції і її соціально-економічні наслідки
1.1 Сутність інфляції і індекс споживчих цін
1.2 Причині інфляції та її види
1.3 Соціально-економічні наслідки та особливості інфляційних процесів в Україні
Розділ ІІ. Аналіз існуючого стану інфляційних процесів в сучасній Україні
2.1 Аналіз темпу інфляції
2.2 Аналіз інфляції пропозиції та попиту
2.3 Особливості зв’язку інфляції та безробіття
Розділ ІІІ. Шляхи подолання інфляції в Україні. Антиінфляційна політика
3.1 Радикальні антиінфляційні заходи
3.2 Подолання інфляції шляхом грошово-кредитної політики
3.3 Рекомендації щодо подолання негативних інфляційних тенденцій
Висновки
Список літератури
ВСТУП
Інфляція являє собою одну з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу, негативно впливаючи на всі сторони життя суспільства. Вона знецінює результати праці, знищує заощадження юридичних і фізичних осіб, перешкоджає довгостроковим інвестиціям і економічному зростанню. Висока інфляція руйнує грошову систему, провокує втечу національного капіталу за кордон, послаблює національну валюту, сприяє її витісненню у внутрішньому обігу іноземною валютою, підриває можливості фінансування державного бюджету. Інфляція є найефективнішим засобом перерозподілу національного багатства - від бідніших верств суспільства до більш багатим, посилюючи тим самим його соціальне розшарування.
У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Однак вона не представляє серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і досить широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. В останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція уповільнення темпів інфляції.
На відміну від Заходу, в Україні, що здійснює перетворення господарського механізму, інфляційний процес розгортається, як правило, в зростаючих масштабах. Це вельми незвичайний, специфічний тип інфляції, що погано піддається забороні і регулюванню. Цінова нестабільність економічно та психологічно вимотує більшість людей, створює величезну соціальну напруженість у суспільстві.
Виходячи із сформульованої актуальності теми, визначимо мету і завдання роботи.
Мета: на основі теоретичного матеріалу розглянути інфляцію, її причини, соціально-економічні наслідки, проаналізувати існуючий стан інфляційних процесів в сучасній Україні та розглянути шляхи подолання інфляції в Україні. Зробити висновки.
Завдання:
1. Дати визначення інфляції, її класифікацію та методи вимірювання.
2. Виявити основні причини інфляційних процесів.
3.Вивчити соціально-економічні наслідки інфляції.
4. Дати аналіз антиінфляційним заходам держави
5.Дослідити особливості інфляційного процесу в Україні та заходи їх подолання.
При написанні роботи застосовувалися такі методи дослідження: монографічний, економіко-статистичний, аналітичний, логічний та інші.
Інформаційною базою для написання роботи послужили: навчальна, наукова, методична література з даного питання, законодавчі акти; статистичні довідники проблемні статті у федеральних засобах масової інформації, електронні ресурси віддаленого доступу.
Розділ І. Сутність інфляції і її соціально-економічні наслідки
1.1 Сутність інфляції і індекс споживчих цін
Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається, що її поява пов'язана навіть не з виникненням грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.
Термін інфляція вперше почав використовуватися в Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. У ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і у Франції. Широке розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція отримало в ХХ столітті відразу після Першої світової війни.
У світі немає країн, де б у другій половині ХХ ст. не існувала інфляція.
Вона як би прийшла на зміну колишньої хвороби ринкової економіки, яка стала явно слабшати, - циклічним кризам.
Інфляція - це знецінення грошей, зниження їх ньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції. У буквальному перекладі термін "інфляція" (від латинського inflatio) означає «здуття», тобто переповнення каналів обігу надлишковими паперовими грошима, не забезпеченими відповідним зростанням товарної маси. Лаконічно інфляції можна дати ще й таке визначення: інфляція - це підвищення загального рівня цін.
Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послугам та іноземним валютам, які зберігають стабільність своєї купівельної спроможності. Деякі вчені-економісти до цього переліку ще й золото, надаючи йому як і раніше значення загального еквівалента.
Зазвичай інфляція має у своїй основі не одну, а кілька взаємозалежних причин, і виявляється вона не тільки в підвищенні цін - поряд з відкритою цінової, має місце прихована, або пригнічена, інфляція, яка проявляється насамперед у дефіциті, погіршенні якості товарів.
Але не всяке підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися в силу поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, зміни суспільних потреб. Але це буде, як правило, не інфляційний, а до певної міри логічне, виправдане зростання цін на окремі товари.
Сучасна інфляція має ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший або менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз - хронічний. Сучасна інфляція відчуває вплив багатьох факторів, як грошових, так і не грошових.
Інфляція зазвичай вимірюється індексом споживчих цін (ІСЦ), який одночасно свідчить про зміну життєвого рівня населення. Індекс споживчих цін відображає зміну вартості фіксованого споживчого набору товарів і послуг у поточному періоді щодо попереднього. Споживчий набір товарів і послуг - це набір найбільш представницьких і важливих для споживання домогосподарств товарів і послуг. Таким чином, вимірюючи ціни на одні і ті ж товари і послуги в різних періодах, визначається індекс інфляції.
Індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI) є одним з ключових показників, які відображають інфляційні процеси в країні. Індекс інфляції використовується як основа для прийняття рішень у галузі управління державними фінансами, аналітики використовують даний показник як базу для аналізу цінових змін на споживчому ринку, державні органи управління вивчають його для ініціювання перегляду розмірів встановлених соціальних гарантій для населення, а також перегляду рівня пенсійного забезпечення.
1.2 Причині інфляції та її види
Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополізації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих і т.п. Очевидно, що не всякий ріст цін - інфляція, тому особливо важливо виділити справді інфляційні.
Так, зростання цін, пов'язаний з циклічними коливаннями кон'юнктури, не можна вважати інфляційним. По мірі проходження фаз циклу помітно буде змінюватися і динаміка цін. Ціни будуть підвищуватися в фазах бума і падати в фазах кризи, а потім знову зростають у наступних фазах виходу із кризи.
Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. У цьому випадку підвищення заробітної плати в якійсь галузі дійсно супроводжується підвищенням загального рівня цін.
Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, в результаті стихійного лиха на якійсь території зруйновані будинки. Очевидно, що зросте попит на будматеріали, послуги будівельників, транспорт і т.д. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулювати виробників до збільшення обсягів виробництва і в міру насичення ринку ціни будуть опускатися.
Отже, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:
1. Диспропорціональність - незбалансованість державних витрат і доходів, так званий дефіцит державного бюджету. Часто це дефіцит покривається за рахунок використання «друкованого верстата», що призводить до збільшення грошової маси і, як наслідок, до інфляції.
2. Інфляційно небезпечні інвестиції - переважно мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до створення додаткового платоспроможного попиту і, отже, до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.
3. Відсутність чистого вільного ринку і конкуренції як його частини. Сучасний ринок у значній мірі олігополістичний. Олігополістичний, прагнучи підтримати високий рівень цін, зацікавлений у створенні дефіциту (скороченні виробництва і пропозиції товарів).
4. Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки і тягне її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить обмежені. Метод ревальвації власної валюти, іноді застосовується в таких випадках, робить імпорт більш дешевим. Але ревальвація робить і більш дорогим експорт вітчизняних товарів.
5. Інфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримки. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, одночасно закладаючи в ціну своїх товарів прогнозований ними ріст цін на комплектуючі, розгойдуючи тим самим маховик інфляції. Живий приклад інфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті.
Інфляцію ділять на класичну і сучасну.
Класична мала місце в XVII-XIX ст. Характерною рисою був тимчасовий характер. Вона виникала в надзвичайних ситуаціях, переважно під час війни, коли держава фінансувала військові фінансові втрати за допомогою грошового верстата. Класична інфляція, як правило, була гіперінфляцією.
Сучасна інфляція ділиться на декілька видів. З позиції зростання цін розрізняють:
А) Повзуча (помірна) інфляція, для якої характерні відносно невисокі темпи зростання цін, приблизно до 10% на рік. Такого роду інфляція властива більшості країн з розвиненою ринковою економікою, і вона не представляється чимось незвичайним. Багато сучасних економістів вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Вона дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до змінних умов виробництва і попиту. Середній рівень інфляції по країнах Європейського співтовариства склав за останні роки близько 3-3,5%.
Б) Галопуюча інфляція при якій характерний ріст цін від 20% до 200% на рік. Є вже серйозною напругою для економіки, хоча зростання цін ще не важко передбачити і включити в параметри угод і контрактів.
В) Гіперінфляція найбільш згубна для економіки. Являє собою астрономічний ріст кількості грошей в обігу, і як наслідок - катастрофічне зростання товарних цін. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Гіперінфляція наносить дуже сильний шкоди населенню, руйнується національне господарство. Більшість економічної літератури приводить в якості прикладів Нікарагуа періоду громадянської війни (33000% - середньорічний приріст цін) або ж післявоєнну Угорщину, проте новітній приклад з Сербією показав, що це ще далеко не межа. У результаті економічного ембарго світової спільноти проти цієї колишньої республіки Югославії річне зростання цін становить 3000000000%. Рецепт виживання такий: автономність і самодостатність, спрощення виробництва, скорочення зовнішніх зв'язків. Все частіше промисловим підприємствам доводиться заводити свої теплиці, свиноферми і навіть міні-електростанції, підсилювати акцент на бартерних і клірингових операціях.
Якщо розглядати інфляцію з точки зору співвідносності росту цін по різних товарних групах, тобто за ступенем збалансованості їхнього росту, то можна виділити:
1.Збалансовану інфляцію. При збалансованій інфляції ціни різних товарів незмінні відносно один одного, а при незбалансованої - ціни різних товарів постійно змінюються по відношенню один до одного, причому в різних пропорціях. Збалансована інфляція не страшна для бізнесу. Доводиться лише періодично підвищувати ціни товарів: сировина подорожчала в 10 разів, і ви відповідно збільшуєте ціну своєї кінцевої продукції. Ризик втрати дохідності притаманний тільки тим підприємцям, які стоять останніми в ланцюжку підвищення цін. Це, як правило, виробники складної продукції, заснованої на інтенсивних зовнішніх коопераційних зв'язках. Ціна на їх продукцію відбиває всю суму підвищення цін зовнішньої кооперації, і саме вони ризикують затримати збут над дорогій продукції кінцевому споживачеві.
2. Незбалансовану інфляцію. В Україні та СНД переважає незбалансована інфляція. Зростання цін на сировину випереджає зростання цін на кінцеву продукцію, вартість комплектуючого компонента перевищує ціну всього складного приладу і т.п. Незбалансована інфляція - велика біда для економіки. Ні прогнозу на майбутнє, немає впевненості хоча б у тому, що товарні групи-лідери зростання цін залишаться лідерами і завтра. Неможливо раціонально вибрати сфери застосування капіталу, розрахувати і порівняти прибутковість варіантів інвестування. У такій ситуації можливі лише короткі спекулятивно-посередницькі операції, удобрені стихійними, незбалансованими стрибками відносних цін як у галузевому, так і в територіальному аспектах.
З точки зору очікуваності або передбачуваності, інфляцію ділять на:
1. Очікувану. Очікувана інфляція може передбачати і прогнозуватися заздалегідь, з достатнім ступенем надійності;
2. Неочікувану. Неочікувана - виникає стихійно і прогноз тут неможливий.
Фактор очікуваності, передбачуваності по-новому освітлює нам питання впливу інфляції на стратегію бізнесу, а саме: їли всі фірми і все населення знає напевно, що в наступному році ціни зростуть, скажемо в 100 разів, то в умовах ідеального вільного ринку є цілий рік на завчасну адаптацію до спрогнозованого стрибка цін. Всі підприємства і населення також підвищать в 100 разів ціну на свій товар (верстати, устаткування, послуги, робоча сила і т.д.). Ніхто, таким чином, істотно не постраждає навіть від гіперінфляції, а в разі непередбачуваності, несподіванки зростання цін навіть на 10% (помірна інфляція) може відбутися істотне зниження прибутковості відповідних підприємств.
Комбінація збалансованої та очікуваної інфляції не завдає істотної економічної шкоди, а незбалансованою і неочікуваною - особливо небезпечна, чревата великими витратами адаптаційного плану.
Економісти розрізняють також такі типи інфляції, як: Інфляція попиту та Інфляція пропозиції (витрат). Традиційно, зміни в рівні цін пояснюються надлишковим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей надлишковий попит збільшенням реального обсягу продукції, тому що всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому цей надлишковий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликає інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: занадто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів ". Характерно, що зайнятість в такій ситуації повна, бо стимулюється високою ціною промисловість максимально повинна завантажувати виробничі потужності. У СНД це не так: дефіцитний попит наростає, не завантаженість потужностей збільшується, номінальна прибутковість операцій зростає. Підприємствам вигідніше менше виробити і дорожче продати кожну одиницю продукції. У такій ситуації найімовірніше прогноз на зниження зайнятості.
Інфляція пропозиції (витрат) може бути викликана зростанням будь-яких витрат виробництва (заробітна плата, засоби виробництва і т.д.). Прикладом тут можуть служити наслідки світової нафтової кризи 70-х рр.. Учасники Організації країн - експортерів нафти обмежили загальна пропозиція нафтопродуктів і різко підвищили ціни. Процес цей охопив, як водиться, та інші енергоносії, а потім, оскільки енергія - важливий компонент практично будь-якого виробництва, результатом стала широка хвиля інфляції з боку витрат, що спровокувала падіння економічної активності.
Інфляцію з боку витрат стимулюють непрямі податки, акцизи. Складовим елементом витрат виробництва є витрати на зарплату. Зростання зарплати в умовах інфляції цілком природний і закономірний. Проте досвід Заходу свідчить про те, що часом потужні профспілки домагаються значного збільшення оплати праці, передбачаючи подальший розвиток інфляції.
На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють.
1.3 Соціально-економічні наслідки та особливості інфляційних процесів в Україні
Сам факт інфляції - зниження купівельної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, які можна придбати за цю грошову одиницю, - не обов'язково призводить до зниження особового реального доходу чи рівня життя. Інфляція знижує купівельну спроможність грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки в тому випадку, якщо номінальний дохід буде відставати від інфляції. До основних наслідків інфляції відносяться:
1.Перерозподіл доходів і багатства.
2. Відставання цін державних підприємств від ринкових.
3. Прихована державна конфіскація коштів через податки.
4. Прискорена матеріалізація грошових коштів.
5. Нестабільність економічної інформації.
6. Зворотній пропорційність темпу інфляції і рівня безробіття Розглянемо кожне з наслідків більш детально.
1. Перерозподіл доходів і багатства. Припустимо, що якийсь пан А взяв позику в пана Б на 5 місяців, і за ці 5 місяців інфляція знецінила грошову одиницю в 2 рази. Це означає, що через покладений термін А поверне Б формально, за номіналом всю суму кредиту, а реально - тільки 50%. Найприкріше те, що повністю позбутися від подібного негативного ефекту не можна в силу непередбачуваності і незбалансованості інфляції. При інфляції, отже, невигідно давати в борг.
2. Відставання цін державних підприємств від ринкових цін. У державному (регульованому) секторі ринкової економіки ціни витрат виробництва і товарів переглядаються рідше і довше, ніж у приватному секторі. В умовах інфляції кожне підвищення своїх цін держпідприємства змушені обгрунтовувати, одержувати на це дозвіл вищестоящих організацій. Це довго і неефективно. В умовах щомісячного, різкого, несподіваного і стрибкоподібного росту інфляції подібний механізм навіть технічно трудноосуществім. У результаті наростає дисбаланс приватного та громадського секторів, держава втрачає свій економічний потенціал впливу на ринок.
3. Третє наслідок незбалансованої, нехай навіть очікуваної інфляції, позначається через податкову систему. У такій ситуації прогресивне оподатковування в міру росту інфляції автоматично все частіше зараховує різні соціальні групи і види бізнесу в усе більш заможні і дохідні, не розбираючи: зріс чи дохід реально чи тільки номінально. Це дозволяє уряду збирати зростаючу суму податків навіть без прийняття податкових законів і ставок. Відношення бізнесу і населення до уряду, природно, погіршується. Промислово розвинені країни Заходу проводять індексацію податкових законів з урахуванням темпу інфляції. Подібна індексація, на жаль, малоефективна, бо в силу незбалансованого росту цін відбувається перерозподіл багатства, посилюється відрив номінального значення доходу від реального, причому в різних груп бізнесу і населення по-різному, в різний час і з різною швидкістю. Єдина індексація не може вловити подібних нюансів, вона оцінює всі доходи переважно формально, за номіналом.
4. Ще один наслідок незбалансованої інфляції - населення і корпорації прагнуть матеріалізувати свої швидко знецінюються грошові запаси. Фірми розробляють плани по активізації використання грошових ресурсів. Негативне тут полягає в тому, що стимулюється слабопродуманний, поспішний і надмірний темп нагромадження матеріальних запасів взапас. Приклад тому - панічний матеріалізація грошових коштів на всій території СНД. Дефіцит наростає паралельно з 'затоваренням' складських приміщень підприємств і організацій, захаращення квартир населення.
5. Чергове наслідок інфляції - нестабільність і недостатність економічної інформації, що заважають складанню бізнес-планів. Ціни - головний індикатор ринкової економіки. Цінова інформація - головна для бізнесу. У ході ж інфляції ціни постійно міняються, продавці і покупці товарів все частіше помиляються у виборі оптимальної ціни. Падає впевненість у майбутніх доходах, населення втрачає економічні стимули, знижується активність бізнесу. У підприємств зростають витрати, пов'язані з потребою адаптуватися до постійних змін.
6. Наступне наслідок інфляції - реальна грошова процентна ставка зменшується на величину щорічного відсотка росту інфляції. Так, якщо в 1990 р. темп інфляції в США був 4%, то власники грошей у цьому ж році одержали реальний дохід на валюту на ці ж 4% нижче.
Зростання інфляції практично завжди сполучається з високою, хоча і неповною зайнятістю і великим обсягом національного виробництва. І навпаки, зниження інфляції збігається за часом зі спадом виробництва і зростанням безробіття (крива Філіпса). Ця залежність зниження інфляції ціною росту безробіття лежить в основі багатьох державних антиінфляційних програм.
Розділ ІІ. Аналіз існуючого стану інфляційних процесів в сучасній Україні.
2.1.Аналіз темпу інфляції
Найбільш поширеним методом вимірювання інфляції є індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI), який розраховується для поточного періоду по відношенню до базового періоду .
Вихідним для ІСЦ є «споживчий кошик» - набір товарів і послуг, що купуються середньостатистичний міським жителем протягом того чи іншого проміжку часу (кварталу, місяця).
Таблиця 2.1 - Індекс інфляції за категоріями товарів і послуг за 2009р
| Період (місяць) |
Індекси інфляції за категоріями товарів і послуг |
|||||||
| 2009 |
Продукты питания |
Коммунальные услуги |
Транспортные услуги |
Все товары и услуги |
||||
| январь |
103,1 |
3.1 |
102,0 |
2.0 |
100,3 |
0.3 |
102,9 |
2.9 |
| февраль |
101,1 |
4.2 |
100,7 |
2.7 |
99,4 |
-0.3 |
101,5 |
4.4 |
| март |
101,4 |
5.7 |
100,5 |
3.2 |
101,4 |
1.1 |
101,4 |
5.9 |
| апрель |
101,1 |
6.9 |
99,8 |
3.0 |
100,9 |
2.0 |
100,9 |
6.9 |
| Май |
100,2 |
7.1 |
100,1 |
3.1 |
101,0 |
3.0 |
100,5 |
7.4 |
| июнь |
100,0 |
7.1 |
104,1 |
7.4 |
102,5 |
5.6 |
101,1 |
8.6 |
| июль |
99,7 |
6.7 |
96,7 |
3.8 |
100,5 |
6.1 |
99,9 |
8.5 |
| август |
98,7 |
5.4 |
100,2 |
4.0 |
100,5 |
6.7 |
99,8 |
8.2 |
| сентябрь |
100,3 |
5.7 |
100,4 |
4.4 |
101,2 |
7.9 |
100,8 |
9.1 |
| октябрь |
100,7 |
6.4 |
102,6 |
7.1 |
100,8 |
8.8 |
100,9 |
10.1 |
| ноябрь |
101,6 |
8.1 |
100,8 |
8.0 |
100,6 |
9.5 |
101,1 |
11.3 |
| декабрь |
101,7 |
10.0 |
100,2 |
8.2 |
100,8 |
10.3 |
100,9 |
12.3 |
| За 2009 год |
110,0 |
10.0 |
108,2 |
8.2 |
110,3 |
10.3 |
112,3 |
12.3 |
Значения индекса инфляции по месяцам приводятся в процентах относительно предыдущего месяца. У «споживчий кошик» входять нові товари, а деякі традиційні відступають на задній план.
Вартість кошика за минулий рік, місяць береться за базу, відправну точку при вимірі.
Індекс споживчих цін визначається за формулою:
- індекс споживчих цін;
- вартість споживчого кошика за даний рік;
- вартість споживчого кошика за минулий рік
Таблиця 2.2 - Індекс споживчих цін (індекс інфляції, англ. Consumer Price Index, CPI) за 1992-2010рр.[1]
(у % до минулого року)
| Рік |
Січень |
Лютий |
Березень |
Квітень |
Травень |
Червень |
Липень |
Серпень |
Вересень |
Жовтень |
Листопад |
Грудень |
За рік |
| 2010 |
101.8 |
101.9 |
100.9 |
99.7 |
99.4 |
99.6 |
99.8 |
101.2 |
102.9 |
||||
| 2009 |
102.9 |
101.5 |
101.4 |
100.9 |
100.5 |
101.1 |
99.9 |
99.8 |
100.8 |
100.9 |
101.1 |
100.9 |
112.3 |
| 2008 |
102.9 |
102.7 |
103.8 |
103.1 |
101.3 |
100.8 |
99.5 |
99.9 |
101.1 |
101.7 |
101.5 |
102.1 |
122.3 |
| 2007 |
100.5 |
100.6 |
100.2 |
100.0 |
100.6 |
102.2 |
101.4 |
100.6 |
102.2 |
102.9 |
102.2 |
102.1 |
116.6 |
| 2006 |
101.2 |
101.8 |
99.7 |
99.6 |
100.5 |
100.1 |
100.9 |
100.0 |
102.0 |
102.6 |
101.8 |
100.9 |
111.6 |
| 2005 |
101.7 |
101.0 |
101.6 |
100.7 |
100.6 |
100.6 |
100.3 |
100.0 |
100.4 |
100.9 |
101.2 |
100.9 |
110.3 |
| 2004 |
101.4 |
100.4 |
100.4 |
100.7 |
100.7 |
100.7 |
100.0 |
99.9 |
101.3 |
102.2 |
101.6 |
102.4 |
112.3 |
| 2003 |
101.5 |
101.1 |
101.1 |
100.7 |
100.0 |
100.1 |
99.9 |
98.3 |
100.6 |
101.3 |
101.9 |
101.5 |
108.2 |
| 2002 |
101.0 |
98.6 |
99.3 |
101.4 |
99.7 |
98.2 |
98.5 |
99.8 |
100.2 |
100.7 |
100.7 |
101.4 |
99.4 |
| 2001 |
101.5 |
100.6 |
100.6 |
101.5 |
100.4 |
100.6 |
98.3 |
99.8 |
100.4 |
100.2 |
100.5 |
101.6 |
106.1 |
| 2000 |
104.6 |
103.3 |
102.0 |
101.7 |
102.1 |
103.7 |
99.9 |
100.0 |
102.6 |
101.4 |
100.4 |
101.6 |
125.8 |
| 1999 |
101.5 |
101.0 |
101.0 |
102.3 |
102.4 |
100.1 |
99.0 |
101.0 |
101.4 |
101.1 |
101.9 |
104.1 |
119.2 |
| 1998 |
101.3 |
100.2 |
100.2 |
101.3 |
100.0 |
100.0 |
99.1 |
100.2 |
103.8 |
106.2 |
103.0 |
103.3 |
120.0 |
| 1997 |
102.2 |
101.2 |
100.1 |
100.8 |
100.8 |
100.1 |
100.1 |
100.0 |
101.2 <
/td>
|
100.9 |
100.9 |
101.4 |
110.1 |
| 1996 |
109.4 |
107.4 |
103.0 |
102.4 |
100.7 |
100.1 |
100.1 |
105.7 |
102.0 |
101.5 |
101.2 |
100.9 |
139.7 |
| 1995 |
121.2 |
118.2 |
111.4 |
105.8 |
104.6 |
104.8 |
105.2 |
104.6 |
114.2 |
109.1 |
106.2 |
104.6 |
281.7 |
| 1994 |
119.2 |
112.6 |
105.7 |
106.0 |
105.2 |
103.9 |
102.1 |
102.6 |
107.3 |
122.6 |
172.3 |
128.4 |
501.0 |
| 1993 |
173.2 |
128.8 |
122.1 |
123.6 |
127.6 |
171.7 |
137.6 |
121.7 |
180.3 |
166.1 |
145.3 |
190.8 |
10256.0 |
| 1992 |
385.2 |
115.3 |
112.1 |
107.6 |
114.4 |
126.5 |
122.1 |
108.3 |
110.6 |
112.4 |
122.0 |
135.1 |
2100.0 |
Подібний підхід до вимірювання інфляції має свої недоліки. Збереження твердого набору товарів і послуг у споживчому кошику (зміни в наборі відбуваються зазвичай через 8-10 років) не враховує інколи дуже стрімких змін в реальній структурі споживання.
Індекс споживчих цін є найважливішим показником, що характеризує інфляційні процеси в економіці. Він використовується для вирішення багатьох питань державної політики, аналізу цінових процесів в економіці, перегляду розмірів грошових доходів та мінімальних соціальних гарантій населення, рішення правових спорів, перерахунку показників системи національних розрахунків у постійні ціни.
2.2 Аналіз інфляції пропозиції та попиту
На Україну вже півтора десятка років не припиняється висока інфляція. Гіперінфляція 90-х вщухла після 2000р. Але з 2003 знову темпи інфляції стали наростати (табл. 1). В кінці 2007 - початку 2008 рр. стався її загрозливий сплеск. Інфляція приймає форму галопуючої.
Кожен місяць продовження інфляції веде до непоправних втрат населення, особливо небагатого, бо ціни «назад не ходять. Тривалість досить високої інфляції свідчить про те, що в її основі лежать фундаментальні економічні фактори, а не просто наростання грошової пропозиції, як прийнято думати з подачі традиційних підручників. Звернемо увагу на дані Таблиці 2.3 «Про темпи зростання грошової маси щодо зростання продукції».
Таблиця 2.3 - Зростання цін на Україну (% до минулого року)
| № п/п |
Показник |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
2007 |
За 7 лет |
| 1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
| 1 |
Споживчі ціни |
106,1 |
99,4 |
108,2 |
112,3 |
110,3 |
111,6 |
116,6 |
185 |
| 2 |
Ціни виробників промислової продукції |
100,9 |
105,7 |
111,1 |
124,1 |
109,5 |
114,1 |
119,5 |
219 |
| 3 |
Ціни виробників сільськогосподарської продукції |
105,0 |
87,4 |
102,6 |
105,8 |
108,1 |
102,4 |
138 |
188,4 |
| 4 |
Всі ціни (дефлятор ВВП) |
109,9 |
105,1 |
108 |
115,1 |
124,5 |
113,8 |
121,7 |
247,5 |
| 5 |
Монетизації МОЗ / ВВП |
129,9 |
134,8 |
133,6 |
118,0 |
150,2 |
125,6 |
114,4 |
1238,3 |
Видно, що зростання відносної кількості грошей (монетизації ВВП) всі роки значно випереджає зростання цін (дефлятора). Однак коливання цін не слідують за коливаннями грошової пропозиції. Потрібно враховувати, що в 90-і роки монетизація економіки була штучно занижена. Вихід з кризи почався в 2000 р. саме завдяки тому, що в економіку почали надходити доходи від експорту і монетизація почали рости, поступово зближуючись з рівнем економічно розвинених країн: в 1999 р. 16,9% ВВП, у 2007 - 55,6% ВВП. У розвинених країнах монетизація економіки коливається навколо рівня 80%, досягаючи й перевищуючи 100%.
Інфляція може походити від того, що пропозиція товарів не встигає за зростанням попиту, викликаним припливом грошей, і від того, що значна частина грошей не обслуговує виробництво, а рухається лише в сфері торгівлі і споживання.
Інфляція пропозиції означає зростання цін, спровокований збільшенням витрат виробництва в умовах неповного використання виробничих ресурсів. Її іноді так і називають - інфляцією витрат виробництва. Останнім часом тип інфляції, при якому ціни ростуть при зниженні сукупного попиту, часто зустрічається у світовій практиці. Основними причинами інфляції пропозиції є:
• Зростання заробітної плати;
• Подорожчання сировини та енергоносіїв;
• Монопольна та олігополістична практика ціноутворення;
• Фінансова політика держави.
Підвищення витрат на одиницю продукції скорочує прибуток і обсяг продукції, яку виробники готові запропонувати при існуючому рівні цін. У результаті зменшується пропозиція товарів і послуг та збільшуються ціни.
Загальне підвищення цін призводить до зниження реальних доходів населення. Вимоги профспілок збільшити номінальну заробітну плату працівників та державна політика компенсації грошових втрат від інфляції народжує порочне коло: зростання цін викликає вимоги підвищення доходів населення, збільшення доходів веде до зростання витрат підприємців на заробітну плату (інфляція пропозиції) та / або до відновлення платоспроможного попиту (інфляція попиту).
Інфляція попиту - різновид інфляції, що виникає при надмірному по відношенню до пропозиції попиті.
Цей вид інфляції проявляється в економічній ситуації, коли сукупні грошові доходи населення і підприємств ростуть швидше, ніж відбувається зростання реального обсягу товарів і послуг. Як правило, інфляція попиту виникає в умовах повної зайнятості та повної завантаженості потужностей, коли виробництво не в змозі відреагувати на надлишок грошових коштів в обігу необхідним збільшенням обсягів своєї продукції та послуг. Виникає надлишок попиту, таким чином, призводить до завищення цін на вироблену продукцію. При цьому не має значення, за рахунок чого збільшується попит - за рахунок збільшення витрат держави (держзамовлення) або за рахунок підвищення попиту в підприємницькому середовищі (розширення інвестиційних вкладень).
Зростання грошової маси і подальша інфляція
Зростання грошової маси
Інфляція, індекс споживчих цін на місяць.
Розвиток економіки вимагає забезпечення грошима. Так що поступове збільшення маси грошей в економіці нормальне явище і саме по собі інфляції не викликає. Економіка України почала виходити з провалу 90-х, коли відчула приплив грошей. Так що збільшення кількості грошей саме по собі не викликає інфляції.
2.3 Особливості зв’язку інфляції та безробіття
«Порядок денний на ХХI століття» розглядає підвищення рівня життя населення як домінуючу мета сталого розвитку. У зв'язку з цим соціально-економічні індикатори, що характеризують рівень життя населення, носять задає характер, що визначає спрямованість розвитку економіки на підвищення добробуту населення.
Соціальна політика держави в аналізованому періоді (1996 - 2002рр) була спрямована на стабілізацію і підвищення рівня життя населення. Для цього потрібно було забезпечити зростання грошових доходів населення і підвищити їх реальне зміст; значно скоротити відставання мінімальних соціальних гарантій від бюджету прожиткового мінімуму; зменшити диференціацію доходів різних груп населення і масштаби бідності.
Реалізація заходів у галузі соціальної політики дозволила не лише зупинити падіння рівня життя, а й забезпечити зростання реальних грошових доходів, значно перевищивши ті параметри, які були намічені в НСУР-97 (4,5% на рік). У 1997 р. реальні грошові доходи зросли на 6%, реальна заробітна плата - на 14%. За три роки (1998 - 2000 р.р.) грошові доходи повинні були вирости на 13,5%, фактично їх приріст склав 38,4, або в середньому 11,5% на рік.
Реальні грошові доходи населення і реальна заробітна плата збільшилися за період 1996 - 2000 р.р. в 2,2 рази. Значним зростанням характеризуються два останні роки: у 2000 р. реальні грошові доходи зросли на 20%, в 2001 р. - на 25%, реальна заробітна плата - на 12 і 30% відповідно.
Одним з головних факторів, що впливають на зростання грошових доходів населення, є оплата праці. Політика у сфері оплати праці була спрямована на підвищення ролі заробітної плати як основного джерела формування грошових доходів населення, підтримки економічної зацікавленості і активності населення, створення умов для справедливої оплати праці та забезпечення необхідних стандартів споживання.
Для засобів, спрямованих на оплату праці, у ВВП, за період 1996 - 2000 рр. практично не змінилася: у 1996 р. вона склала 33%, в 2000 р. - 33,4% (за НСУР - 36 - 40%), збільшення відбулося лише в 2001 р. до 38%. У розвинених країнах цей показник значно вищий - 50 -60%. Структура грошових доходів населення також майже незмінна: частка оплати праці складала у 1996 р. 46,1%, у 2000 р. - 51,7%, у 2001 р. - 53 (по НСУР - 57%). Аналіз динаміки середньомісячної заробітної плати працівників народного господарства та індексу споживчих цін свідчить про найбільш різке падіння заробітної плати. Однак випереджаючого зростання оплати праці в порівнянні зі зростанням грошових доходів, як це передбачалося НСУР, не відбулося. Не всі намічені завдання в галузі оплати праці вдалося реалізувати.
Незважаючи на позитивну динаміку грошових доходів населення, і заробітної плати останніх років, рівень життя населення залишається вкрай низьким і широкомасштабна бідністю.
Ситуація на ринку праці характеризується розвитком суперечливих тенденцій.
Реєстрована безробіття стабілізувалася на рівні 2,1% економічно активного населення. Чисельність безробітних склали на кінець березня 2000 97,8 тис. чол. На одне вільне робоче місце претендує 2,2 безробітних (у кінці березня 1999 р. - 2,6 безробітних). На нововведені місця в січні - лютому 2000 р. працевлаштовано 6,6 тис. чол. (У січні - лютому 1999 - 5,8 тис. чол.). Пройшли проф.обученіе за направленням служби зайнятості за цей же період 3,7 тис. чол., що на 18,9% більше, ніж у відповідному періоді минулого року (рис.6). Разом з тим зберігається високий потенціал вимушеної неповної зайнятості на виробництві. Зростає безробіття серед молоді (кожен другий безробітний - у віці 16 - 29 років). Високий рівень тривалої безробіттю - кожен третій безробітний перебуває на обліку в службі зайнятості від 6 місяців до 1 року. Більшість вільних робочих місць орієнтоване на застосування чоловічої робочої сили, а також низькооплачуваних, малокваліфікованих робіт.
Для вирішення цієї проблеми необхідно посилити роботу по створенню та збереженню робочих місць шляхом надання службою зайнятості фінансової допомоги суб'єктам господарювання, виділення безробітним більш вагомих позичок і субсидій на організацію самостійної зайнятості; сприяти зайнятості особливих категорій громадян, які стикаються з найбільшими труднощами при працевлаштуванні, підвищити якість навчання, розширити перелік конкурентоспроможних на ринку праці професій та спеціальностей для підготовки фахівців з числа безробітних на замовлення роботодавців під гарантовані робочі місця. Назріла нагальна необхідність подальшого вдосконалення законодавства щодо посилення соціального захисту безробітних, і зокрема, збільшення розмірів допомог і стипендій безробітним, які пройшли професійне навчання за направленням служби зайнятості.
Розділ ІІІ. Шляхи подолання інфляції в Україні. Антиінфляційна політика
3.1 Радикальні антиінфляційні заходи
Нині інфляція стала постійним фактором економічного життя і повна її ліквідація практично неможлива. По-перше, що нижчим є темп інфляції, то важче її зменшити. По-друге, досвід розвинутих країн свідчить, що помірна, порівняно стабільна та передбачувана інфляція ще не створює великих проблем в економіці. Вона навіть може стимулювати певне пожвавлення виробництва та підвищення зайнятості. Але її неконтрольоване зростання сприяє розвитку негативних процесів в економічному організмі, уражаючи виробництво, розподіл та споживання.
Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на цьому наріжному камені тримається вся соціально-економічна, фінансова й банківська політика. З метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика — це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією.
До радикальних антиінфляційних заходів належать грошові реформи, які діляться на три види.
1. Нуліфікації. Передбачає пряме анулювання, тобто визнання недійсними, забороненими до прийому знецінюються знаки. Цей метод застосовується при катастрофічних розмірах інфляції. Прикладом нуліфікації є радянська грошова реформа 1922-1924 рр.
2. Ревалоризація. Означає повернення до попередньої купівельної спроможності грошової одиниці. Цього можна досягти шляхом дефляції, тобто вилученням зайвих грошей з обігу. Такий метод застосовується при порівняно невисоких масштабах інфляції. Дефляційну політику проводили уряди Англії та Франції після першої світової війни.
3. Деномінація, при якій старі грошові знаки обмінюються в певній пропорції на нові, відбувається як би обваження грошової одиниці. Гроші, не пред'явлені до обміну, втрачають силу. Відповідно перераховуються ціни, доходи та ін У чистому вигляді деномінація проводиться для впорядкування грошового обігу та полегшення розрахунків. Досить часто, проте, поважчала грошова одиниця знову починає інфляційний біг і знецінюється.
Утілення в життя такої політики потребує від уряду розробки антиінфляційної програми, яка визначає мету, завдання та способи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших чинників. Так, завдання боротьби з інфляцією чи обмеження масштабів інфляційних наслідків є різними і потребують різних методів регулювання.
Важливою частиною розробки антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. На практиці до них відносять цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін та ін.), динаміку грошової маси в обігу, розмір та динаміку державних витрат тощо.
Вибір конкретних способів антиінфляційної політики залежить від багатьох чинників, у тому числі, від характеру інфляційних процесів; загальногосподарської кон’юнктури; особливостей теоретичної бази економічного розвитку країни; політичних аспектів, оскільки треба визначити об’єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат.
Без огляду на багатофакторність інфляції, вважають, що способи її подолання мають бути адекватними чинникам, що спричинили цю інфляцію. Тому здебільшого антиінфляційна політика охоплює політику управління чинниками попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції — сферу грошового обігу.
3.2 Подолання інфляції шляхом грошово-кредитної політики
У міжнародній практиці застосовуються такі класичні напрямки антиінфляційної політики:
o дефляційна політика (регулювання попиту);
o політика доходів (регулювання витрат).
Сутність дефляційної політики полягає у тиску на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як щодо товарів, так і щодо грошей. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, структурно-інвестиційної та бюджетної політики.
Заходи грошово-кредитної політики передовсім стосуються обмеження та стабілізації грошового обігу. З цією метою використовуються три важелі впливу на грошову масу:
o процентна ставка;
o норма обов’язкових резервів;
o операції на відкритому ринку.
Головним важелем впливу на величину грошової маси є надання Центральним банком кредитів комерційним банкам. Установлюючи офіційну облікову ставку, Центральний банк визначає вартість залучення ресурсів банками і, тим самим, значною мірою формує вартість грошей. Так, за підвищення облікової ставки вартість кредитів комерційних банків зростає, що зумовлює падіння попиту на самі кредити, а через них і на величину грошової маси в обігу.
Зміна норми обов’язкових резервів для комерційних банків має подвійні наслідки. З одного боку, підвищення резервної норми веде до прямого вилучення певних коштів з обігу, що обмежує їхню пропозицію. З іншого, це спричиняє подорожчання кредитів, що їх видають комерційні банки, і сприяє зменшенню попиту на гроші.
Процентна ставка й норма обов’язкових резервів — це важелі, які опосередковано регулюють кількість платіжних засобів, що знаходяться в обігу. Суттєвим напрямком антиінфляційного регулювання, що прямо впливає на грошову масу, є проведення операцій з цінними паперами на відкритому ринку. Так, Центральний банк, маючи намір зменшити пропозицію грошей, продає комерційним банкам цінні папери, що призводить до вилучення з обігу відповідної частини грошової маси.
Цей напрямок грошово-кредитної політики хоча й дає швидкі результати, але натрапляє на певні перешкоди за спроби інтенсивного застосування. У країнах з перехідною економікою такими є слабка розвинутість вторинного ринку цінних паперів і недостатність коштів для проведення операцій у необхідних масштабах.
Обмеження грошової маси проведенням грошово-кредитної політики, хоч і головний, але далеко не єдиний напрямок приборкування інфляції попиту. Відомо, що кількість грошей в обігу може бути великою або малою лише відносно кількості товарів, тобто їх величина залежить від товарного забезпечення грошової маси. Відтак збільшення обсягів виробництва за незмінного абсолютного розміру грошової маси веде до її відносного зменшення і, відповідно, до падіння темпів інфляції. Тому одним з напрямків дефляційної політики є збільшення виробництва передовсім у галузях, які випускають товари і надають послуги населенню. З цією метою вживаються заходи структурно-інвестиційної політики, які передбачають обмеження монополізму й розвиток конкуренції, залучення іноземних інвестицій, проведення раціонального протекціонізму щодо національного виробника, запобігання відпливу вітчизняних капіталів за кордон, формування ринку позичкового капіталу тощо. Названі заходи спрямовано на припинення спаду виробництва, що забезпечує приборкання одного з найважливіших чинників інфляції — зменшення товарного забезпечення грошей.
Бюджетний механізм антиінфляційної політики спрямовано на скорочення бюджетного дефіциту. Цього можна досягти за рахунок:
o збільшення доходів;
o скорочення державних видатків.
Збільшення надходжень до бюджету можна швидко домогтися за рахунок підвищення податків, що дає позитивний результат у короткостроковому періоді. Але надалі політика посилення податкового пресу призведе до приховування прибутків, руйнування стимулів до праці та інвестування, гальмування економічного розвитку і, як наслідок, до скорочення надходжень у державний бюджет. Тому видається доцільнішим розвивати податкову систему в напрямку зниження ставок оподаткування, що може стати дійовим інструментом антиінфляційної політики. Так, зниження ставок податку на прибуток заохочує до інвестування й пожвавлення виробництва, що в перспективі забезпечить збільшення доходів і відповідне зростання надходжень до бюджету від оподаткування.
Зменшення податкових ставок забезпечить також і зростання доходів населення, які спрямовуються на споживання та заощадження. Збільшення споживання дасть новий імпульс виробництву, що в перспективі також зумовить розширення бази оподаткування. Приріст заощаджень, у свою чергу, витрачатиметься як на фінансування економічного розвитку, так і на покриття дефіциту бюджету.
Одним з способів збільшення дохідної частини бюджету є також повніший облік податкової бази і залучення неінфляційних ресурсів фінансування бюджетного дефіциту передовсім за рахунок випуску державних цінних паперів.
Однак розглянуті антиінфляційні резерви збільшення надходжень до бюджету, як правило, не дають швидких результатів і розраховані на перспективу. Тому основним напрямком скорочення бюджетного дефіциту є зменшення державних видатків через поступове обмеження фінансування тих видів діяльності держави, які цілком можна передати ринковій системі. Конкретними способами вирішення цієї проблеми є зменшення обсягів бюджетних капіталовкладень, поступове скорочення дотування збиткових державних підприємств, перегляд системи трансфертів (Україна в 1997 р. з-поміж країн колишнього СРСР мала найвищий відсоток трансфертів у доходах населення — 43,2%), часткова приватизація сфери освіти, охорони здоров’я тощо.
У країнах з перехідною економікою найбільш актуальним є вирішення проблеми фінансування діючих та дотування збиткових підприємств. Держава повинна надавати пряму бюджетну підтримку тільки окремим підприємствам, які відповідають пріоритетам її структурної політики і здатні за такої підтримки досягти ефективного господарювання. При цьому потрібно спрямовувати грошові ін’єкції безпосередньо у виробництво, а не на сплату накопичених раніше боргів.
Скорочення бюджетних асигнувань — це складний процес і раптове його припинення може завдати економіці значних втрат. Так, з позиції ринкової економіки недоцільно підтримувати діяльність збиткових підприємств за рахунок бюджету. Але одночасне припинення їх дотування спричинятиме масові банкрутства та зростання безробіття, тобто потребуватиме збільшення державних витрат на соціальне забезпечення додаткової кількості безробітних, їхню перекваліфікацію, працевлаштування тощо. Намагаючись швидко приборкати інфляцію без урахування довгострокових наслідків зменшення державних видатків, уряд може отримати зворотний ефект — збільшення дефіциту бюджету та прискорення інфляції. Тому здійснення таких заходів потребує особливої обачності, попередньої оцінки можливих негативних наслідків та їх своєчасної нейтралізації.
Іншим класичним напрямком антиінфляційної політики є політика доходів, сутність якої полягає в прямому обмеженні зростання цін і доходів і передовсім заробітної плати. На думку експертів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), яку створено з метою координації програм економічної допомоги країнам, що розвиваються, максимальна ефективність політики доходів виявляється тоді, коли основним чинником інфляції є підвищення витрат.
Політика доходів справляє подвійний вплив на інфляцію. Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати, політика доходів зменшує зростання витрат на виробництво товарів, в ціну яких входять ці величини. Це гальмує саморозвиток інфляційних процесів. Водночас стримування зростання заробітної плати спричиняє обмеження платоспроможного попиту, що негативно впливає на економіку. Тому політика доходів часто використовується в поєднанні із заходами дефляційної політики.
У практиці розвинутих країн використовуються різні варіанти політики доходів, екстремальним з яких є прямий контроль за рівнем цін і заробітної плати способом їхнього «заморожування» на певному рівні. Досвід використання цього методу в деяких європейських країнах свідчить про невелику його ефективність. Так, фіксація цін спричиняє дефіцит товарів і приховану форму інфляції, а наступне скасування обмежень — прискорене зростання цін. Тому нині перевагу віддають ефективнішим формам контролю: обмеженню рівня цін тільки в певних розмірах, укладанню угод про цінову політику з галузями, обумовленню темпів зростання заробітної плати в колективних угодах, обмеженню зарплати за допомогою податків. Останнє передбачає запровадження диференційованих ставок податку на прибуток залежно від темпів зростання цін на вироблену продукцію і заробітної плати.
Особливістю політики доходів є можливість її проведення не тільки щодо економіки країни в цілому, а й у межах окремих секторів економіки, зокрема в державному. Регулювання цін і заробітної плати в державному секторі справляє подвійний вплив на інфляційні процеси, стримуючи підвищення загального рівня цін і стабілізуючи державний бюджет.
Для проведення політики доходів держава може створювати спеціальні тимчасові органи або використовувати традиційні структури, наприклад Міністерство фінансів. Найбільш результативною політика доходів стає тоді, коли в регулюючих органах беруть участь представники трьох заінтересованих сторін: держави, підприємств і профспілок.
З-поміж заходів антиінфляційної політики помітне місце належить заходам, спрямованим не стільки на боротьбу з інфляцією, скільки на пристосування до неї. З таких можна назвати передовсім адаптаційну політику, яка реалізується за рахунок індексації доходів. Спричинене інфляцією підвищення цін неминуче призводить до зниження доходів населення, особливо тих його верств, які не можуть захиститися від знецінення грошей. У зв’язку з цим виникає необхідність у повній або частковій індексації доходів через підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій, грошових виплат і заощаджень населення з урахуванням зростання цін. Періодичність індексації грошових доходів населення залежить від інфляційного порогу, який у розвинутих країнах визначає уряд у погодженні з профспілками.
Адаптаційну політику спрямовано також на припинення інфляційних очікувань, тобто на подолання побоювань суб’єктів економічної системи щодо безперервного подорожчання товарів і знецінення заощаджень. Намагаючись зберегти свій життєвий рівень під час постійного зростання цін, населення перестає заощаджувати і збільшує поточний попит. Підвищення останнього спричиняє чергове зростання цін, яке знову посилює адаптивні інфляційні очікування. У такій спосіб утворюється надзвичайно небезпечний для економіки самочинний механізм інфляції, який важко зупинити.
За таких умов населення чекає від держави не стільки компенсації знецінених доходів, скільки приборкання самої інфляції. Світовий досвід свідчить, що проблему припинення адаптаційних сподівань простіше подолати за умов постійного розвитку та зміцнення механізму ринкової системи. Отже, проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та міри їхньої активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією і довіри населення країни до уряду.
3.3 Рекомендації щодо подолання негативних інфляційних тенденцій
Необхідно терміново вжити заходів щодо подолання негативних інфляційних тенденцій. Зокрема:
1.Сформувати державні запаси бензину, цукру та інших товарів для оперативної реакції і тимчасові коливання цін.
2.Здійснити стерилізацію надлишку грошей через інструменти НБ і уряду.
3.Перейти до монетарної політики під заплановану інфляцію (таргетування).
4.Огранічіть зовнішні запозичення уряду і надати перевагу внутрішньому ринку.
5.Провесті адекватну тарифну політику.
6.Створити систему оптової торгівлі в аграрному секторі.
ВИСНОВКИ
Інфляція - складне, багатофакторне, соціально-економічне явище. Серед причин його розвитку - внутрішні та зовнішні, економічні та неекономічні.
Провівши аналіз доступної вітчизняної та зарубіжної літератури і, виходячи з викладених мети і завдань роботи, можна зробити наступні висновки:
1. Стабільність цін є однією з найважливіших макроекономічних проблем. Інфляція - це підвищення середнього (загального) рівня цін. Існує кілька типів інфляції, які нелегко на практиці відрізнити один від одного, тому що вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють.
2. До основних причин інфляційних процесів можна віднести монополістичні тенденції в економіці, зростання державного дефіциту і державного боргу, диспропорції в народному господарстві, кризові явища у валютно-фінансовій системі. Існує також зв'язок між інфляцією та безробіттям.
3. У результаті інфляції у більшості домашніх господарств знижуються реальні доходи, їхній життєвий рівень падає, відбувається знецінення заощаджень, у суспільстві зростає нервозність, соціальну напругу. Інфляція дезорганізує виробництво, негативно позначається на обсягах виробництва, порушує інвестиційний процес. Від інфляції можуть виграти ті економічні суб'єкти, яким вдається в умовах інфляції збільшувати свої доходи більш швидкими темпами, ніж зростають ціни, а також позичальники, у тому числі уряд, в разі несподіваного прискорення інфляції.
4. Уряд кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиінфляційну політику. Методи боротьби з інфляцією можуть бути адаптаційні (заходи щодо пристосування і стримування інфляції) і радикальні (проведення грошових реформ).
5. Основною причиною інфляції в нашій країні була командно- система, розпад якої призвів до руйнування господарських зв'язків і заміни державного монополізму на корпоративно бюрократичний і кримінальний монополізм. Для недопущення економічного колапсу необхідно здійснити ряд заходів, спрямованих на розробку нового податкового кодексу, скорочення штату державних чиновників, здійснення легалізації тіньового капіталу.
Рухаючись до ринку, наша економіка, на жаль, в першу чергу засвоює його негативні сторони. Зрозуміло, що труднощі звільнення від господарського тоталітаризму і відсутність досвіду державного регулювання в умовах ринку часто викликають невдачі. Навряд чи вдасться швидко скинути з себе тягар інфляції, тим більше за допомогою адміністративних заходів. Завдання стоїть, швидше, у стримуванні процесу і пристосуванні до нього.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Грейт Я. «Фінансова криза і інфляція: причини виникнення, сутність і особливості прояву в Україні» 2006 р., № 1, с.651.
2. Ковальчук Т., Коваль М. «Основні чинники інфляції в Україні» 1999р., с.253.
3 Мельник А. Відновлення економічного зростання та необхідність зміни антиінфляційної політики в Україні Економіка України, 2003 р., № 9, с.12-21
4. Банківська справа: Короткий словник-довідник / Уклад. А. В. Калина, В. М. Кочетков .- К.: МАУП, 2001р. - 132с.
5. Бункин М.К., Семенов В.А. 'Макроекономіка (основи економічної політики) ".- М.: АТ' ДІС ', 2000 р.-320с.
6. Задоя А.А., Петруня Ю.Є. «Основи економіки» Учебн.пособіе.-К.: Вища шк .- Знання, 1998. - 478с.
7. Макконнел К.Р., Брю С.Л. Економіка: принципи, проблеми, політика .- К., Хагар-Демос, 1999.-785с.
8. Менк'ю Н.Г. Принципи економіки. - СПб: Пітер Ком, 2004 р. - 784 с.,
9. Основи економічної Теорії / за ред. Мочерного.-К.2007 р.
8. В. Г. Борисович, В. М. Полтерович, В. І. Данилов и др. - «Економіка», Дело, 1999 р. - 510с.
9. Мочерного С. В. «Політична економія» Львів: Світ, 2000 р .- 680с.
10. Савченко А.Г. Пухтаєвіч Г.О., Тітьонко О.М. «Макроекономіка» 1999.-288с.
11. Вахрин П.И., Нешитой А.С. Финансы: Учебник для вузов. – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000. – 502с.
12. Булатів А.С. Економіка. - М.: Бек, 2006 р.
13. Жуків Е.Ф. Загальна теорія грошей і кредиту. М.: Банки і біржі. 2005 р.
14. Курс економічної теорії /Під ред. Чепурина Е.А. - М.: Справа, 2000 р.
15. Макконел К.Р., Брю С. Л. Экономикс. - М.: Республіка, 2003 р.
16. Загальна економічна теорія / Під ред. Журавлиною Г. П. - М.: БЕК, 1999р.
17. Основи економічної теорії і практика ринкових реформ в Росії / Під ред. М. М. Загорулько. - М.: Логос, 2007р.
18. Основи вчення про економіку. Х. Зайдель, Р. Теммен. "Справа". М. 2004
19.Економіка. Economics. С. Фишер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензи. "Справа". М. 2003 р.
20.Основи підприємницької діяльності. Економічна теорія. Під ред. В. М. Власовой. "Фінанси і статистика". М. 2007 р.
21.Экономикс Кемпбелл Р. Макконел, Стенлі Л. Брю "Менеджер" Спб. 2003.
[1]
Дані wikipedia.org.ua