Курсова робота
з навчальної дисципліни «Економічна теорія»
на тему «Банківська система України: її структура та розвиток»
Савчин Марини Вікторівни
М1007Б1УЕП(4,6)з
Економіка та управління персоналом
Діденко О. А. (доцент)
Київ 2008
План курсової роботи
Вступ…………………………………………………………………………..2
1. Банківська система України…………………………………………..4
1.1 Формування банківської системи в Незалежній Україні……...4
1.2 Суть, будова та функції банківської системи………………….7
2. НБУ та комерційні банки……………………………………………...13
2.1 Центральний банк та його функції……………………………...13
2.2 Економічна сутність комерційних банків……………………....17
3. Основні принципи системи банківського нагляду і регулювання в Україні……………………………………………………………………………….23
3.1 Сучасна структура банківського нагляду НБУ………………..23
3.2 Необхідність, сутність та основні завдання банківського нагляду……………………………………………………………………………….25
4. Поточний стан банківської системи України….……………………..27
Висновки………………………………………………………………………34
Список використаної літератури………………………………………….. ..36
Вступ
У будь-якій державі, незалежно від економічної системи та способу організації суспільних відносин, банківська система відіграє ключову роль. Недарма банківську систему порівнюють часто із кровоносною системою економіки держави. Адже саме вона забезпечує економіку необхідним обсягом фінансових ресурсів, забезпечуючи вільний рух капіталу, розрахунки суб’єктів господарювання, кредитування економіки, а також реалізацію цілого ряду інших функцій та завдань. Без розвинутої банківської системи неможливо навіть уявити собі розвинуту економіку держави.
Сьогодні банківська система України – це один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочате раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємств.
Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою України у березні 1991 року Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та банків різних видів і форм власності.
Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
Банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами. Свої функції банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні рахунки та не депозитне залучення коштів; кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян, вкладення у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів; касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.
Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.
3 січня 1998 року банківська система України перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і статистики.
У своїй курсовій роботі я хочу розглянути формування банківської системи, НБУ та комерційні банки, а також проблеми розвитку банківської системи.
1. Банківська система України.
1.1 Формування банківської системи в незалежній Україні.
Розпад СРСР, прийняття ВРУ у липні 1991 р. Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи. 20 березня 1991 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон “Про банки і банківську діяльність”, за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні.
Декларація про державний суверенітет та Закон “Про економічну самостійність Української РСР”, яку законодавчо закріпили за нашою державою право самостійного формування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків.
У процесі формування банківської системи України можна виділити чотири етапи:
1 етап – 1991-1992 рр. – перереєстрації та реорганізації.
Із жовтня 1991р. НБУ починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР.
У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняються ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, державні банки акціонуються, а точніше приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.
2 етап – 1992-1993рр. – виникнення банків “нової хвилі”.
На цьому етапі у різних бюджетних та позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає наука комерційних банків. У комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки “міністерського” капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів “Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України ”. Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів буде одержувати дивіденди по акціях, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших комерційних товариств.
У цей же час спостерігалося масове народження дрібних “кишенькових” банків. Значна частина їх мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції.1992-1994р.р. , використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор.
3 етап – 1994-1996 рр. – це етап банкрутства.
Активізація роботи Національного банку України і побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних баків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників.
На кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу.
4 етап 1996-1998 рр. – стабілізація та впровадження національної валюти – гривні.
Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці – гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ.
У роки незалежності України було не лише реформовано, але й створено нову банківську систему:
- створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;
- здійснено перший етап реформування грошової системи держави з введенням проміжної валюти – українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці - гривні;
- створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків;
- введено в дію банкнотно-монетний двір та фабрику банк нотного паперу, що дало можливість створити потужності по друкування банкнот та карбуванню монет;
- розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках;
- напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;
- діяльність НБУ, його монетарна політика позначилася позитивно на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів.
Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи.
Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування збоку НБУ. Однак, залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає.
Висока вартість фінансового посередництва обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн з ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів, повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких треба передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.
1.2 Суть, будова та функції банківської системи.
Банки і банківська система – не звичайні економічні структури. Їхній вплив на економічні процеси (позитивний чи негативний) надто великий і потрібна жорстка регламентація та контроль їх діяльності, щоб цей вплив мав виключно позитивний характер. Це робить надзвичайно актуальним правильне визначення ключових понять – банківська діяльність, банк, банківська система.
В Законі України «Про банки і банківську діяльність» (березень 1991р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового та розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом. Таких операцій в законі зазначено 16, однак не застережено, чи банк повинен виконувати всі ці операції, чи тільки одну з них для того, щоб одержати відповідний статус. Ця обставина давала можливість надто широко трактувати поняття банк і сферу банківської діяльності, розмивала правову межу між банками і небанківськими установами. Тому норми банківського нагляду і регулювання могли поширюватися на переважну більшість суб’єктів грошового ринку.
Проте українська банківська практика не пішла по цьому шляху. В 1993р. в закон були внесені уточнення, що забороняли небанківським установам займатися відкриттям рахунків, приймати вклади, здійснювати розрахунки та кредитування. Але і це уточнення остаточно не вирішило питання про те, що ж розуміє під банком українське законодавство – чи установу яка виконує всі 4 операції, заборонені для небанківських установ, чи тільки одну з них, чи будь-яку з 16 операцій, названих в ст.3 Закону. Вимога до банку про страхування депозитів, як це зроблено в законодавстві США, в українських законах навіть не згадується.
Аналіз багатовікової світової історії банківської справи та механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс з трьох посередницьких операцій:
- приймати грошові вклади від клієнтів;
- надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;
- здійснювати розрахунки між клієнтами.
Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі – як центрального, так і комерційного. Вказані операції є базовими, вони створюють первинну сферу банківської діяльності. Це місце їх визначається самою природою грошового ринку.
Отже, комплекс з трьох базових операцій створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.
В дійсності фінансові посередники, крім базових, можуть виконувати багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. При цьому вони не перестають бути банками, оскільки забезпечують комплекс базових операцій, такі банки прийнято називати універсальними. Але якщо фінансовий посередник виконує не всі базові операції (тільки одну чи дві з них), чи можна його вважати банком в економічному розумінні? На мою думку, якщо такий посередник не забезпечує комплексу базових операцій грошового ринку, він не є банком в повному розумінні цього слова, а скоріше це частина такого банку, яка може існувати тільки в кооперації з іншими подібними посередниками, що виконують решту базових операцій грошового ринку. Такі банки прийнято називати спеціалізованими.
Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з названих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інститутів. В Україні такими інститутами є: страхові, трастові, фінансові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди тощо.
Розглянуті відмінності між банками та небанківськими фінансовими інститутами мають не формальний характер, а пов’язані з їх різною роллю в грошовій сфері.
Виконуючи базові операції, банки беруть участь у створенні депозитів, а отже в зміні маси грошей в обігу. Це визначає особливу відповідальність кожного банку за стан економіки: будь-яка зміна маси грошей може призвести до порушення ринкової рівноваги. Тому потрібна особлива система контролю і регулювання діяльності банків, щоб поставити їх діяльність по продукуванню грошової маси в певні межі, достатні для нормального розвитку економіки. Ось чому закон повинен однозначно визначити, що таке банк, і чітко окреслити межі і правила банківської діяльності.
Діяльність небанківських фінансових інститутів не пов’язана з базовими операціями і не зачіпає маси грошей в обігу. Тому немає потреби контролювати їх діяльність так ретельно як банківську, і законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам.
Банківську систему в літературі часто трактують як сукупність банків, що функціонують в економіці країни. Таке визначення тлумачить банківську систему як механічне об’єднання банків, що не має заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних функцій і не виконує самостійної ролі на грошовому ринку.
В дійсності це не так. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку. Приклад: Закон України «Про банки і банківську діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України повинна бути дворівневою, встановив, які банки відносяться до кожного з рівнів і яким буде механізм зв’язків між ними.
Банківська система – законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю.
В такому тлумаченні банківська система не включає небанківські фінансові інститути грошового ринку. Цим вона помітно відрізняється від кредитної системи.
Необхідність формування банківської системи, як особливої структури, визначається двома групами причин:
- пов’язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами – забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;
- пов’язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, які надаються ними, повинен бути дуже широким та мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку, яким би вузькими невигідним він не був. Для цього банки повинні керуватися в своїй діяльності не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи, в яку вони включені.
За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це перш за все, дворівнева їх побудова.
На першому рівні знаходиться один банк, або декілька банків, об’єднаних спільними цілями і завданнями. Такій установі надається статус центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все - підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них. Покладається така координація на центральний банк, для чого він законодавчо наділяється відповідними повноваженнями.
На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками.
Отже, банківська система – це не єдиний банк, що керується з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому.
Вона покликана виконувати такі функції:
- трансформаційну;
- створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;
- забезпечення сталості банківської діяльності і грошового ринку.
Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки мають можливість змінювати (трансформувати):
· строки грошових капіталів;
· їх розміри;
· фінансові ризики.
Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами банківська система управляє пропозицією грошей.
Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна) пов’язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб’єктів, несуть в собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розлад усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи.
Отже, банківська система України відіграє важливу роль у формуванні ринкових відносин, здійсненні структурних перетворень, економічному піднесенні країни.
2.НБУ та комерційні банки
2.1 Центральний банк та його функції
Центральним банком нашої країни є Національний банк України (НБУ).
Банківська система незалежної України і відповідно НБУ створювалися протягом 1991р. у зв’язку з дезінтеграцією радянської банківської системи. Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 року. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність»» цей законодавчий акт було введено в дію з 1 травня 1991 року.
Особливо важливим було те, що окремо, в п. 3 постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність»» передбачалося «створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України». Власне цим пунктом постанови Верховної Ради України організаційно було вирішено питання про створення центрального банку незалежної держави – України.
Отже, на підставі законодавчих актів було скасовано державну монополію у банківській системі та створено нову дворівневу фінансову систему. Як зазначалося раніше перший рівень – Національний банк України, другий - комерційні банки.
Національний банк України за своїм правовим статусом є однією з найважливіших інституцій держави. Він не входить до жодної з гілок влади. Свою діяльність здійснює на засадах незалежності та економічної самостійності. Проте цей головний орган банківської системи з ряду питань є залежним від Верховної Ради України, перед якою і звітує про свою діяльність.
Функції НБУ та його органів є невід’ємною складовою функцій державного управління.
Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. Це передбачено у ст. 99 Конституції України, де зазначено: «Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України».
До переліку функцій НБУ належать також наглядові, регулятивні й контрольні. Їх виконання забезпечується через:
- здійснення всіх видів перевірок банків на місцях, інших кредитних установ та суб’єктів підприємницької діяльності в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірної інформації, що надається юридичними та фізичними особами під час реєстрації банків, кредитних установ і ліцензування банківських операцій;
- висунення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банків та інших кредитних установ і визначення питань, за якими мають бути прийняті рішення.
Національний банк України може направляти своїх представників для участі у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління та ревізійної комісії іншого банку або кредитної установи з правом дорадчого голосу. Він може також вимагати здійснення обов’язкових аудиторських перевірок банків та інших кредитних установ, одержувати висновки незалежних аудиторських організацій про результати цих перевірок.
НБУ має право вживати заходи впливу щодо порушників чинного законодавства. Так, у разі порушення банком чи іншою кредитною установою банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників та кредиторів, НБУ має право вимагати від банку та кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не бенеть виконані у встановлений строк, НБУ має право застосувати такі заходи впливу:
- підвищувати норми обов’язкових резервів;
- стягувати з банків чи інших кредитних установ штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу;
- усувати керівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком чи іншою кредитною установою і призначати тимчасову адміністрацію;
- відкликати ліцензію на здійснення окремих чи усіх банківських операцій;
- приймати рішення про реорганізацію чи ліквідацію банку.
Звичайно, заходи впливу мають бути адекватними допущеним порушенням.
У разі виникнення незадовільного фінансового стану комерційного банку чи іншої кредитної установи НБУ може вживати заходи щодо їх фінансового оздоровлення.
Водночас чинне законодавство передбачає певні обмеження щодо вимог Національного банку України. Так, він не має права вимагати від банків чи інших кредитних установ виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами НБУ.
Національний банк здійснює аналіз діяльності комерційних банків та інших кредитних установ з метою виявлення ситуацій, які загрожують інтересам вкладників і кредиторів, стабільності банківської системи в цілому. Але він не несе відповідальності за зобов’язання комерційних банків та інших кредитних установ, за винятком випадків, коли НБУ бере на себе такі зобов’язання, а банки та інші кредитні установи не несуть відповідальності за зобов’язання Національного банку, крім випадків, коли вони беруть на себе такі зобов’язання.
Рішення НБУ з питань банківського регулювання і нагляду можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Національний банк України визначає для комерційних банків та кредитних установ форми звітності та порядок їх складання, які необхідні для ведення грошово-кредитної і банківської статистики, здійснення валютного контролю.
НБУ контролює діяльність своїх структурних одиниць та підрозділів через проведення внутрішнього аудиту, який здійснюється його ревізійним управлінням, безпосередньо підпорядкованим голові НБУ. Комплексні перевірки господарсько-фінансової діяльності структурних одиниць НБУ проводяться не рідше як один раз на рік.
Правління НБУ не пізніше 1 листопада звітного року приймає рішення про аудит Національного банку України і визначає аудиторську фірму, яка має відповідний досвід роботи, для перевірки річного звіту і подання аудиторського висновку.
Ефективність функціонування банківської системи України значною мірою залежить від рівня кваліфікації апарату управління НБУ як частини єдиного механізму банківської системи. Успішне виконання апаратом управління НБУ завдань і функцій, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», можливе лише на основі наукового підходу до визначення його організаційної структури та діяльності.
В 2000 р. було прийнято другу редакцію Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки перша була неспроможна врахувати всі сторони банківської діяльності. Слід зазначити, що у новій редакції закону не розглядаються ряд особливостей функціонування НБУ, оскільки у травні 1999р. було прийнято Закон України «Про Національний банк України».
2.2 Економічна сутність комерційних банків
Комерційні банки – це особливе кредитно-фінансове підприємство, яке здійснює основні базові функції та різноманітні операції, в процесі виконання яких, а також з приводу привласнення наявних у нього активів, акумулювання депозитів та ін., виникає певна сукупність відносин економічної власності між різними економічним суб’єктами з метою максимального привласнення прибутків. Наведене визначення розкриває комплексну сутність банків.
На другому рівні банківської системи України діють комерційні банки. Незалежно від принципу, на який орієнтується банківське законодавство країни, комерційні банки поділяються на універсальні та спеціалізовані.
Спеціалізовані – це банки, які спеціалізуються на одному або декількох видах банківських операцій.
Універсальні – банки, які здійснюють всі або майже всі види банківських операцій.
В Україні переважають універсальні банки. Однією з важливих причин переважання універсального характеру українських комерційних банків є те, що їх формування припало на затяжний період інфляції та тривалої економічної кризи, під час якої комерційні банки змушені були диверсифікувати свої ризики шляхом розширення кола своїх операцій. Навіть найбільші банки, які були створені із колишніх радянських спеціалізованих, набули універсального характеру. Це – Промінвестбанк (колишній Промбудбанк), який був створений для промисловості (сумарні активи – 2376201 тис. грн.), «Україна» (колишній Агропромбанк) – для сільського господарства (сумарні активи – 2082183 тис. грн.) та Укрсоцбанк (колишній Житлсоцбанк) – для соціальної інфраструктури (сумарні активи – 1167268 тис. грн.).
На початку 1999 року в Україні було зареєстровано 214 банків, у 2003 р. – 172. більшість цих банків за набором операцій, які вони виконують, можна віднести до універсальних.
Враховуючи досвід нових індустріальних країн та багатьох розвинутих країн недоцільно будувати банківську систему України за принципом сегментування. Підтвердженням сказаного є те, що лише два банки є спеціалізованими. Це державні банки, які відносяться до групи найбільших банків – Ощадний банк України (сумарні активи наприкінці 1998 року становили 1226549 тис. грн.) та Укрексімпбанк (сумарні активи – 1566328 тис. грн.).
Перехід комерційних банків до здійснення нетрадиційних операцій зумовлений їх прагненням до отримання більших прибутків і тим самим сприяє покращенню банківської ліквідності й відображає тенденцію до універсалізації банківської діяльності. Водночас, у розвинутих країнах відбувається посилення спеціалізації діяльності комерційних банків. Спеціалізовані банки відрізняються від універсальних більш високою якістю тих послуг, на яких вони спеціалізуються.
Комерційні банки можуть створюватись на основі таких форм власності: державної, приватної, колективної, в т. ч. акціонерної, змішаної, спільної, та ін. В Україні, згідно із Законом «Про банки та банківську діяльність», за організаційними формами утворення комерційні банки поділяються на: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативні банки. Але жодна організаційно-правова форма комерційних банків не є ідеальною. Кожна із наведених форм має як переваги, так і недоліки. Це означає, що при організації нового комерційного банку слід робити вибір на основі наукового аналізу із врахуванням всіх «за» і «проти».
При порівнянні різних типів форм власності випливають такі відмінності між ними. Для організації індивідуального підприємства не вимагається виконання деяких формальностей, операції можуть виконуватись без будь-чиїх санкцій. Капітал для індивідуального підприємства та різних видів партнерств надають самі засновники або члени їх сімей, або друзі чи знайомі. На відміну від цього, для організації акціонерного товариства потрібно отримати дозвіл місцевої влади, пред’явивши сертифікат про заснування компанії, а також статут компанії та інші документи.
Для неакціонерних форм підприємства не вимагається формального свідоцтва на підтвердження права власності. Весь ризик, пов'язаний із операціями фірми, а також відповідальність за взяті зобов’язання бере на себе індивідуальний підприємець. У партнерській фірмі частка і право на прибуток кожного партнера залежить від усної або письмової домовленості між засновниками фірми. В акціонерній компанії право власності засвідчується акціями, а доля акціонера у власності і доходах компанії залежить від кількості придбаних акцій.
За свої борги індивідуальний підприємець відповідає всім своїм майном. Якщо при банкрутстві не вистачає активів фірми індивідуального підприємця, то здійснюється стягнення з його особистого майна. За борги партнерської фірми всім своїм майном відповіда
Важливою ознакою акціонерної форми власності є те, що в акціонерній компанії відповідальність акціонера обмежена сумою придбаних акцій.
На основі наведених вище аргументів можна назвати переваги акціонерної компанії:
- у випадку банкрутства компанії акціонер несе відповідальність лише в межах суми придбаних акцій (всі претензії висуваються до компанії як до юридичної особи, а не до окремих акціонерів);
- акціонер має право передавати акції іншій особі, при цьому на функціонування акціонерної компанії не впливає некомпетентність, смерть чи банкрутство окремих акціонерів;
- обмежена відповідальність акціонерів, що сприяє залученню капіталу із зовнішніх джерел;
- ефективність управління акціонерною компанією покращується за рахунок чітко розподілених повноважень.
Але, поряд із названими перевагами, корпоративна чи акціонерна форма власності мають і свої недоліки. До них належать:
- складність створення акціонерної компанії;
- порівняно із індивідуальними і партнерськими фірмами, акціонерні компанії менше гнучкі і важче пристосовуються до змішаних умов;
- неможливість більшості акціонерів реально впливати на управління компанією;
- через механізм купівлі контрольного пакету акцій посилюється контроль гігантських акціонерних компаній і крупних акціонерів над іншими великими і середніми компаніями.
Незважаючи на недоліки, акціонерна форма є найбільш ефективною при організації ділового підприємства, зокрема комерційного банку.
Переважна кількість комерційних банків у різних країнах організована у формі акціонерних компаній, хоч на сьогодні збереглися і приватні банки. В Україні, функціонують два державні банки (Ощадний банк України і Ексімпбанк), решта банків – акціонерні та товариства з обмеженою відповідальністю.
Однією з важливих засад ефективного функціонування банківської системи країни є її правове регулювання. Особливо актуальною ця умова постає саме для умов перехідної економіки, в якій потреба правової регламентації та пошуку адекватна новим видам господарської діяльності законодавчих норм.
Стосовно вітчизняного банківського бізнесу, то у березні 1991 року було прийнято закон «Про банки і банківську діяльність», у якому визначено перелік умов функціонування та розвитку НБУ та системи комерційних банків. Проте перша редакція закону була неспроможна врахувати всі сторони банківської діяльності, і в грудні 2000р. було прийнято другу редакцію Закону України «Про банки і банківську діяльність», в якому регламентовано основні сфери функціонування банківської системи.
У Законі України «Про банки і банківську діяльність» вперше визначається можливість створення комерційними банками України різних типів таких банківських об’єднань:
1) банківська корпорація як юридична особа, засновниками та акціонерами якої виступають виключно банки, що об’єднуються з метою концентрації своїх капіталів, підвищення ліквідності та платоспроможності;
2) банківська холдингова група передбачає створення об’єднання із материнського банку і дочірніх банків, у капіталі яких головному банку належить не менше 50%;
3) фінансова холдингова група, що складається із переважно або виключно установ, які надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк.
Таким чином, законодавством істотно розширюються межі можливого стосовно концентрації і централізації банківського капіталу.
Водночас окремі важелі, що визначають можливості реєстрації Національним банком України різних комерційних банків, викликають певні сумніви з точки зору доцільності такої підстави для відмови в реєстрації. Зокрема, недосконалою є така вимога, як «відсутність бездоганної ділової репутації» одного із засновників банку, оскільки не зовсім зрозумілим є те, за якими саме критеріями визначається рівень цієї репутації. Очевидно, що у даній сфері реєстраційної роботи НБУ така правова невизначеність може створювати середовище для зловживань, а пізніше вимагатиме докладнішої регламентації відповідними правовими актами тих чи інших підходів до визначення рівня репутації засновників.
Що стосується мінімального розміру статутного капіталу , то його встановлено залежно від типу й масштабів діяльності банків: 1) для місцевих кооперативних – 1 млн. євро; 2) для комерційних, що діють в межах однієї області – 3 млн. євро; 3) для банків, які діють на території всієї України – 5 млн. євро.
Особливу увагу в законі приділено дотриманню банківської таємниці та запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом. Так, банківською таємницею, згідно із законом, є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи з третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної шкоди клієнтові. Важливим є визначення законом і порядку розкриття таємниці, що може бути здійснено на письмовий запит власника інформації, суду, органів прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Податкової служби (при цьому чітко зазначається порядок оформлення таких вимог).
Що стосується запобіганню легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, то під нею в законі розуміють внесення до банку або переказ через банківську систему грошей, набутих із порушенням законодавства України. Для цього банкам заборонено вступати в договірні відносини із сумнівними особами, а також банки зобов’язані ідентифікувати осіб, що здійснюють значні і сумнівні операції. Щоправда указані положення закону не дають чіткої відповіді на питання про те, які саме умови слід вважати «невизначеними» чи «невиправно заплутаними» і чи можуть під ці визначення потрапити більшість здійснюваних в Україні господарських угод з огляду на суперечливість чинного законодавства.
Таким чином, основні положення Закону України «Про банки і банківську діяльність» дозволяють регламентувати всі основні аспекти функціонування системи комерційних банків, визначаючи можливості розвитку банківської системи у чітко окресленому правовому полі, що є необхідною умовою інституційних перетворень як найважливішої складової всієї системи заходів з ринкового реформування господарства України.
3. Основні принципи системи банківського нагляду і регулювання в Україні
3.1 Сучасна структура банківського нагляду НБУ
Основні завдання банківського регулювання та нагляду:
- Забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;
- Захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;
- Створення конкурентного середовища в банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології тощо;
- Забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектору в цілому і кожного банку окремо. Підвищення відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають з досвіду міжнародної банківської практики;
- Підтримання необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.
Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, розробка та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про Центральний банк України, Закон про банки і банківську діяльність). По-друге, ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз’яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.
Під банківським наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення нових банків та їхніх установ; діяльності банків; реорганізація та ліквідація банків.
Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їх діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.
Нагляд за банками НБУ та його установами традиційно здійснюється двома методами: безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд; виїзне інспектування банків.
Безвиїзний нагляд – це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами певних заходів з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків.
Інспекційні перевірки банків на місцях мають проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити сутність ризиків, можливих у діяльності того чи іншого банку, і визначити якість управління цими ризиками.
Порівняно з безвиїзним наглядом інспекційні перевірки надають наглядовим органам більше можливостей щодо виявлення реальної якості банківських активів, якості управління банком і взагалі реального фінансового стану банку. Так, макроекономічним аналізом банківської системи країни нині займається спеціально створений для цього підрозділ.
3.2 Необхідність, сутність та основні завдання банківського нагляду
Діяльність банкових установ потребує законодавчого регулювання, оскільки вони виробляють особливі товари і послуги (грошові кредити, кошти забезпечення ліквідності), які необхідні для нормального функціонування економіки. Крім того, банки діють у таких умовах, де асиметричність інформаційного поля є, скоріше, правилом, ніж винятком. Більшість приватних позичальників і підприємств бізнесу виявляють готовність надати інформацію про свою діяльність банкам, якщо це необхідно для отримання кредитів чи послуг. Проте ці особи і фірми зовсім не зацікавлені в тому, щоб про їх фінансові операції стало відомо всьому світу. Тому банки найчастіше володіють виключно конфіденціальною інформацією про стан справ клієнтів. Будучи зобов’язаними не розголошувати цю інформацію, вони створюють серйозні проблеми для своїх вкладників та інвесторів, які зазвичай не мають уяви про те, наскільки ризикованими є позички та інші операції даної установи. Нажаль, стан невизначеності, який породжується недостатністю достовірної інформації, нерідко приводив у минулому до масових залучень коштів із комерційних банків, що спричиняли низку банкрутств.
Основною причиною регулювання та нагляду за діяльністю банків є впевненість уряду в тому, що крах будь-якої банківської установи, який має фінансові та економічні наслідки, наносить шкоду не лише його власникам, але й суспільству в цілому.
Сучасний стан розвитку економіки в державі потребує постійної уваги до банківської системи, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для її стабільного та ефективного функціонування. Саме цій меті підпорядковано Указ Президента України від 14.07.2000 р. №891/2000 «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень». У ньому визначено головні напрями стратегії і тактики розвитку банківської системи країни: удосконалення правового регулювання банківської діяльності, забезпечення стабільності гривні, виконання банками своєї основної функції – кредитування суб’єктів господарювання та громадян, зростання довіри населення до вітчизняних банків.
Нестабільність банківської системи приводить до краху банків, підриву довіри громадськості до них, до таких макроекономічних наслідків, як занепад готівкового обігу, звуження сфери безготівкових розрахунків, величезних зобов’язань уряду тощо.
Необхідність контролю за діяльністю комерційних банків зумовлена тим, що в умовах ринку йде жорстока конкурентна боротьба між банками, а це змушує їх дедалі підвищувати ризикованість своїх операцій, щоб задовольнити клієнта і отримати прибуток.
Підвищення ризикованості банківських операцій робить діяльність банків дедалі небезпечною і може призвести до загрози банкрутства.
Банкрутство банку небезпечне не тільки для його акціонерів, вкладників, кредиторів, а й для суспільства в цілому, бо підриває довіру клієнтів до всієї банківської системи, а значить і до фінансового ринку в цілому. Ось чому необхідний всебічний контроль за банківською діяльністю.
4. Поточний стан банківської системи України
Навряд чи сьогодні в Україні знайдеться людина, підприємство або організація, повністю задоволені роботою вітчизняної банківської системи. При цьому спектр оцінок досить широкий: від повного заперечення будь-яких позитивних зрушень останніми роками до переможних реляцій про видатні досягнення.
У ряду негативних оцінок можна натрапити на такі: «найслабше місце української економіки», «не відповідає не тільки вимогам ЄС, а й вимогам економічного розвитку», «має тенденцію рухатися до межі зруйнування», «…державу абсолютно не можуть задовольнити не сьогоднішня величина, ні якість банківської системи».
Серед м’якших оцінок – «недостатньо розвинена для підтримки багатьох перспективних проектів», «недостатньо здорова, глибока та стабільна; досить крихка, поверхова».
Поточний стан банківської системи України обговорено на засіданні Ради Асоціації українських банків, яке відбулося 25 липня у м. Одеса. Вів засідання Голова Ради АУБ, перший заступник Голови парламентського Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Станіслав Аржевітін.
Окрім членів Ради АУБ, в засіданні взяли участь начальник Управління НБУ в Одеській області - Азаров М.В., заступник начальника ДДСО при МВС України Запорожець - Ю.М., віце-президент Української федерації працівників недержавних служб безпеки - Єрмаков Ю.М., голова ревізійної комісії АУБ - Лашкевич В.В., голова Третейського суду при АУБ - Жуков А.М., керівники регіональних банківських союзів Львівщини, Криму та Одещини - Іванов О.В., Прадун В.П., Сілка І.А., Янчуков В.І.
Обговорюючи поточний стан національної банківської системи, Президент АУБ Олександр Сугоняко під час виступу наголосив, що у I півріччі 2008 року збереглася тенденція випереджаючого зростання активно-інвестиційної діяльності банків над темпами росту економіки країни. Внаслідок світової фінансової кризи та високого рівня інфляції в Україні, Нацбанк проводив досить помірковану політику з розширення монетарної бази та вжив ряд заходів для стримування запозичень на зовнішніх ринках, а також ресурсного обмеження на вітчизняному ринку. Як наслідок, намітилась тенденція до “м’якого приземлення” темпів приросту обсягів діяльності банків при збереженні рівня прибутковості. Загалом, банківська система України працювала у I півріччі стабільно, надійно і ефективно. Зниження темпів зростання обсягів активних операцій банків будуть сприяти покращенню їх кредитно-інвестиційних портфелів і відповідно підвищувати ліквідність.
По обговоренню поточного стану національної банківської системи, на Раді АУБ наголошено на необхідності активізувати діяльність щодо створення умов для роботи банків на ринку державних цінних паперів, а також прискорення формування банками баз кредитних історій. Окрім цього, обговоривши питання іпотечного кредитування, вирішено організувати нараду членів Ради АУБ з представниками Будівельної Палати для обговорення питань ринку житлового будівництва та іпотечного кредитування. Також Рада АУБ ухвалила звернутися до Міністерства фінансів України щодо негативних наслідків від надмірного акумулювання бюджетних коштів на рахунках Держказначейства.
Окрім цього на Раді АУБ обговорено питання законодавчого та нормативного регулювання банківської діяльності.
По обговоренні цього питання рішенням Ради доручено виконавчій дирекції АУБ продовжити роботу з профільними парламентськими комітетами щодо врахування пропозицій банків до законопроектів, що стосуються банківської діяльності та оподаткування операцій банків. Окрім цього, виконавчій дирекції АУБ доручено спільно з парламентським Комітетом з питань фінансів і банківської діяльності продовжити роботу з Кабінетом міністрів та Міністерством фінансів щодо скасування з 2009 року пенсійного збору з операцій купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти.
Також АУБ доручено організувати роботу з узагальнення зауважень та пропозицій банків до Постанови Правління НБУ № 171 від 18.06.2008 та передачі їх до НБУ.
Окремо на Раді АУБ розглянуто питання взаємодії банків з ДДСО при МВС України. З цього питання у обговоренні взяв участь заступник начальника ДДСО при МВС України Запорожець Ю.М. Відбулася жвава дискусія. Всебічно розглянувши питання, Рада АУБ прийняла рішення про проведення конкретних заходів щодо відстоювання прав банків та дала відповідні доручення виконавчій дирекції АУБ, про які Асоціація буде інформувати суспільство.
Розглядаючи питання про роботу постійно-діючого Третейського суду при АУБ, було внесено зміни до складу суддів Третейського суду при АУБ, а також певні зміни до статей Регламенту постійно діючого Третейського суду при АУБ. Окрім цього, з метою забезпечення більшої прозорості в діяльності суду було вирішено підготувати на розгляд на наступному засіданні Ради АУБ проект Положення про Раду з питань Третейського суду при АУБ, до якої входили б незалежні експерти та юристи.
Розглянувши заяви ТОВ “Артем-Банк” та ТОВ “Банк Ренесанс Капітал”, Рада АУБ ухвалила рішення про прийняття їх до складу Асоціації.
Також на засіданні Ради АУБ затверджено Бондаря Володимира Олексійовича на посаді Першого Віце-президента АУБ.
Окрім цього, в ході роботи Ради АУБ обговорено питання активізації співпраці банків з Першим Всеукраїнським Бюро кредитних історій (ПВБКІ), участі банків у реалізації соціальних програм тощо.
10 червня 2008р. у дискусії за круглим столом взяли участь заступник голови НБУ О. Савченко, голова Ради НБУ П. Порошенко, голова Асоціації українських банків О. Сугоняко, представники провідних українських банків, експерти.
Під час круглого столу учасники спробували дати відповідь на питання: чи перегріта банківська система?, - та спрогнозувати, як будуть розгортатися події у банківському секторі до кінця поточного року.
Керівники банківського сектору були одностайні у тому, що стан фінансової системи залежить як від загального стану економіки, так і від бюджетної та монетарної політики, що на сьогодні є розбалансованою. Відтак система переживає дефіцит ліквідності, але штучно обмежувати банківське зростання не варто. На думку фінансистів, НБУ слід обмежити лише найризикованіші банківські операції, причому банківські установи готові самі скорочувати споживче кредитування, навіть попри його високу прибутковість. Натомість від регулятора банкіри очікують підтримки експортних операцій та кредитування виборчого сектору.
Голова правління «Індекс-банку» Ігор Францкевич вважає, що говорити про перегрів можливе лише у контексті споживчого кредитування. Адже зростання споживання стимулює населення до підвищення попиту у кредитах. «За цим показником ми вже наближаємося до сусідів – Польщі та Угорщини. Проте споживче кредитування не здатне справитися з тим шаленим попитом, який існує серед населення», - вважає пан Францкевич.
Гліб Вишлінський, представник Gfk-Ukraine, підтвердив висновки банкірів даними маркетингових досліджень. За його даними, українці готові більше споживати, ніж заощаджувати. Так, українці вважають, що зараз найкращий час для придбання коштовних товарів для дому, тоді як кількість респондентів, бажаючих заощаджувати, суттєво зменшилась. Щоправда, частка українців, що бажає взяти споживчий кредит, також зменшилась – з 11% до 7% у першому кварталі цього року.
Голова правління банку «Європейський» Владислав Остапенко вбачає причину кредитного буму не лише у попиті, але й в пропозиції самих банків. За його словами, масові продажі банків нерезидентами за ціною, що в 4-5 разів перевищує власний капітал, призвели до того, що ці втрати іноземці прагнуть компенсувати за рахунок споживчого кредитування. «Це призвело до того, що країна опинилась у замкненому колі – адже споживчий бум посилив інфляцію та зростання відсотків по депозитам. Як наслідок, банки обирали єдину можливість, аби покрити депозити – споживче кредитування». За його словами, кредити бізнесу залишились дорогими – 20-25%, що відображає середній рівень рентабельності виробництва товарів. Представник банку вважає, що контроль НБУ за структурою кредитного портфелю банків може знизити кредитні ризики банків.
Згоден з ним і Володимир Лавренчук, голова правління банку «Райфайзен Банк Аваль». На його думку, більша частина учасників ринку не готова до такого буму кредитування, адже частина банків уже «продалася», а частина хотіла себе продати, отож показувала амбітні плани росту. «Тут мають спрацювати НБУ, суспільство і експерти: вони повинні визначити, яка величина фінансування є завеликою. Банківська система не має достатньо внутрішньої і зовнішньої інфраструктури, яка готова обслуговувати велику кількість позичальників». Резюмуючи, банкір зазначив, що банківська система перебуває в стані м’якого приземлення, і ті заходи, які здійснює НБУ, мають бути підтримані комерційними банками».
Олексій Пилипець, виконавчий директор Української національної іпотечної асоціації (УНІА) відзначив часткове згортання банками іпотечних програм, що викликано обмеженням НБУ довгострокових кредитів та нестачею ресурсів. Експерт відзначив зростання валютизації іпотечних кредитів. За його прогнозами, більшість банків призупинять свої іпотечні програмі і на цьому ринку залишаться працювати близько 40 банків.
Сергій Ярьоменко, радник міністра економіки, вважає, що позиція НБУ щодо «закручування гайок» банківській системі неадекватна, адже подальше зменшення темпів зростання економіки та збільшення доходів населення будуть спонукати Центробанк на ще більш жорсткі методи стримування. На його думку, в умовах значного дефіциту торгового балансу втримати нинішній курс гривні буде складно.
На думку Володимира Хливнюка, голови правління банку «Фінанси та Кредит», єдиними ресурсами, які будуть доступні українським банкам, залишаться депозити, переважно, фізичних осіб. «Криза ліквідності корисна для нас, як певна встряска. Вона змушує нас задуматися про кредитний портфель і повернення позик», – каже пан Хливнюк. Водночас банкір вказав на певну недовіру, що сформувалась між банками через відсутність інформації про реальний стан портфельної ліквідності.
Роман Шпек, віце-президент «Альфа-Банк (Україна)», стурбований знеціненням грошей, що не спонукає населення їх заощаджувати. Пан Шпек наголошує, що кредити видаються, здебільшого, не на розвиток економіки, а на покупку імпортних товарів. «Держава, на жаль, не фінансує державних інвестиційних програм, а лише посилює споживчий попит серед населення», – каже пан Шпек.
Голова Ради НБУ Петро Порошенко занепокоєний неузгодженістю дій Уряду та НБУ. За його словами, центральна та місцева виконавча влада накопичила на рахунках близько 27 млрд грн. Водночас, держава заборгувала бізнесу 9 млрд грн податку на додану вартість. На думку голови ради НБУ, використання заощаджених державних грошей восени може нівелювати всі антиінфляційні дії Нацбанку, і негативно позначитися на банківській системі і економіці в цілому.
Станіслав Дубко, генеральний директор рейтингової агенції «Кредит-Рейтинг», повідомив, що за даними першого кварталу, лише 12 банків з 62 проаналізованих мають спекулятивний рейтинг, який має високий рівень ризику. «Стан кредитного портфелю залишається здебільшого збалансованим, щоправда більшість банків суттєво зменшили темпи кредитування. Проте ризики дефолтів українських банків незначні, і найбільші ризики мають малі та середні банки », – каже пан Дубко.
Підсумовуючи дискусію, директор Інституту финансової политики Ігор Мітюков запевнив присутніх, що банківська система може пережити нинішню кризу ліквідності. «Якщо у банків першої тридцятки і будуть проблеми, то це будуть проблеми менеджменту і не більше». На його думку, фінансистів більше турбує те, що в діях регуляторів немає узгодженості.
Висновки
Не існує точних відомостей про те, коли виникли банки, які операції вони виконували, що спонукало їх розвиток. Сучасна література нагромадила значну кількість інформації про гроші за всі часи їх існування. При цьому роль кредитних установ у цьому процесі знайшла своє специфічне пояснення. А опис процесу виникнення банків в економічній літературі настільки суперечливий, що виникає багато питань щодо їх справжньої природи і функціонування.
Вважається, що банк як особлива організація, що працює із специфічним товаром, яким є гроші, виник не у зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин, а у той період, коли з’явилася потреба у спеціальних установах, які б регулювали грошовий обіг і проводили у більш широких масштабах кредитно-дебітові операції . Часом робиться висновок, що без виникнення банків було б неможливим функціонування капіталістичних підприємств на ранній стадії їх існування. Інколи доводиться, що банки вперше з’являються вже при античному і феодальному господарствах як посередники у здійсненні кредитно-дебетових операцій. Банки являються однією із найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво перевищує ефективність суспільного виробництва, сприяє зросту виробництва суспільної праці. Україна на сьогоднішній день знаходиться у стані переходу до нової економічної системи, що заснована не на командно-розподільних, а на ринкових відносинах. Ринковій економіці потрібна відповідна банківська система, яка поступово починає складатися.
Відомо що кредитно-банківська система має життєво важливе для любої країни світу, вона служить об’єктом пильного нагляду і регулювання як зі сторони НБУ так і зі сторони вищих органів державної влади й управління.На сьогоднішній день банківська система України представлена двома рівнями, такими як НБУ та інші банки.
Національний банк встановлює правила та проводить реєстрацію інших банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю інших банків в Україні. Як банк-банків тобто центральний банк, веде рахунки інших банків, здійснює їх розрахунково–касове обслуговування, надає кредити банкам, встановлює правила існування міжбанківського кредитного ринку в Україні. НБУ організовує касове виконання бюджету банківської системи України, надає кредити уряду. Головною метою Центрального банку є забезпечення стабільності грошової одиниці, це є чітко вказано в Основному Законі України – Конституції.
Другою ланкою банківської системи є інші банки. Вони є основною ланкою грошово-кредитної системи і відносяться до особливої категорії ділових підприємств. Інші банки заохочують вкладення капіталів, заощаджень населення і інші вільні кошти, які вивільняються в процесі господарської діяльності, й пропонують їх у тимчасове користування іншим опонентам, які потребують додаткового капіталу. Головною метою інших банків є отримання максимального прибутку. Правові норми, що регулюють банківську діяльність містяться як у загальних так і спеціальних, присвячених регулюванню тільки банківських відносин, нормативних актах. До них належать Конституція України, закони України і постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, постанови, положення, інструкції НБУ та Міністерства фінансів України.
Отже, можна зробити висновок, що сукупність всіх правових норм, що регулюють організацію банківської системи, діяльність Національного банку України, діяльність інших банків різних форм власності і проведення банківських операцій, становлять визначених комплекс норм і предметну єдність. Крім того, норми банківського права включають також норми інших галузей національного права.
Використана література
1.АсоціаціяУкраїнськихбанків//http://www.aub.com.ua/ua/pressreleases/?_m=publications&_t=rec&id=13093
2.Барановський О. Банківська система України: сьогодні і завтра// Дзеркало тижня. – 2003 - №14 (439).
3.Біленчук П. Д., Диннік О. Г., Лютий І. О., Скоропад О. В. Банківське право українське та європейське: Навч. Посіб. – К.: Атіка, 1999.
4.Влада. Банки. Бізнес: політекономія взаємодії і розвитку. Наукова монографія//За редакцією С. К. Реверчука. – К.:Атака,2002.
5.Вступ до банківської справи. //За редакцією М. І. Савлу. – К.: Лібра, 1998.
6.Гетьманцев Д. Банківська система України // Юридична газетаю – 2007 - №22 (106).
7.Довідка бізнесу//http://www.business09.com.ua/?p=52
8.Закон України “Про Антимонопольний комітет України” від 13.07.2000р.// http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
9.Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20.09.2001р.// http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
10.Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991р.// http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
11.Закон України “Про Національний банк України” від 20.05.1999р.// http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
12.Закон України “Про підприємництво в Україні” від 27.03.1991р.// http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
13.Закон України “Про підприємництво” від 07.02.1991р.// http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
14.Інформаційний бюлетень Інституту банку, 1999.// www.bank.gov.ua
15.Конституція України від 28.06.1996р.// http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
16.Контакти - портал для бізнеса//http://kontrakty.ua/content/view/3757/51/
17.Мочерний С. В., Тришак Л. С. Банківська система України. – Львів, Тріада плюс, 2004.
18.Національний банк та грошово-кредитна політика.// За редакцією А. М. Морозова, М. Ф. Пухівкиної. - Київ 1999р.
19.Національний банк України//http://www.bank.gov.ua/B_syst/index.htm
20.Постанова правління НБУ №77 від 27.03.1996р. “Про затвердження положень”, “ Про порядок створення і реєстрації комерційних банків” та “Про порядок ліцензування банків України”.// http://www.bank.gov.ua
21.Савлу М. І., Лютий І. О., Опарін В. М. Банківський нагляд. – Київ, Центр навчальної літератури, 2005.
22.Старинський М. В. Становлення Національного банку України як центрального банку держави. – Суми, УАБС НБУ, 2006.
23.Український бізнес ресурс//http://ubr.ua/lang/ua/specprojects/spec/bank-system-2008/index.html
24Українські реферати//http://www.refine.org.ua/pageid-139-2.html