Хоч як бездоганно не працювали б ринкові механізми, вони не можуть, проте, забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід’ємним атрибутом ринкової економіки.
Безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.
Безробіття в ринковій економіці – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.
Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків. У Законі України „Про зайнятість” зазначено, що безробітними є громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їхній професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.
До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітнього населення називається самодіяльним населенням.
У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи, найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм хотілося б працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою.
Якщо розглядати безробіття в контексті об’єктно-суб’єктних відносин, то на відміну від більшості потітекономічних категорій, у яких відносини між певними суб’єктами виникають з приводу привласнення різноманітних об’єктів власності, безробіття означає, передусім, відносини між класом капіталістів і державою й класом найманих працівників з приводу відчуження частини останніх від виробничої діяльності, з одного боку, та забезпечення їх необхідним мінімумом задля існування з другого боку, а отже, звуженого відтворення. Якщо синтезувати обидва визначення, то безробіття означає виробничі відносини між протилежними класами та державою з приводу економічного відчуження частини працездатного населення від власності робочої сили та її відтворення на звуженій основі. У даному випадку виникають явища і процеси, протилежні за економічним змістом тим, які мали місце при взаємодії сукупної робочої сили і повної зайнятості.
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ БЕЗРОБІТТЯ
Безробіття – невід’ємна властивість ринкової системи господарювання. Про це свідчить історія розвитку ринкової економіки. Вже в другій половині XVIII ст. в Великобританії були масові виступи робітників (рух лудитів) проти застосування машин, використовування яких в виробництві супроводжувалося формуванням армії „зайвих” людей. В наступні два століття – ХІХ і ХХ – кількість безробітніх безперервно збільшувалась, і в 1995 р. тільки в промислово розвинутих країнах кількість незайнятих робітників досягля рекордного рівня – 635 млн. чоловік.
Першу спробу з’ясувати сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища Т. Мальтус вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам – розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Т. Мальтус і неомальтусіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін. Основними недоліками цієї теорії є, по-перше, характеристика людини лише як біологічної істоти, ігнорування її соціальної сутності. Такий закон може мати силу лише для тваринного і рослинного світу. По-друге, Т. Мальтус та його послідовники ігнорували або істотно недооцінювали роль науково-технічного прогресу, тобто можливість зростаючого виробництва предметів споживання внаслідок досягнень науки і техніки. По-третє, висновки Т. Мальтуса не підтвердила практика.
Як показує статистика, кількість безробітніх значно збільшується в періоди криз і зменшується в періоди підйомів. Так, під час світової економічної кризи 1857 р. в англійській металообробній промисловості безробіття перевищувало 12%, коли в безкризовому 1853 р. складало лише 2%. Різке збільшення кількості безробітних спостерігалося в 1857 р. і в США: в Нью-Йорці, наприклад, кількість безробітних перевищила 150 тис. чоловік.
Найбільших розмірів безробіття досягло в 30-ті роки ХХ ст., особливо в період Великої депресії 1929-1933 рр., коли нею було охоплено 15-25% працездібного населення розвинених країн. В США в ці роки без роботи були залишені більше 10 млн. чоловік, в той час, коли в відносно благополучних 1920-1929 рр. середня чисельність безробітних складала 2,2 млн.чоловік. Хоч в післявоєнні роки зайнятість населення ніколи не опускалася до такого низького рівня, тим паче і в нинішній час в багатьох країнах безробіття досить високе і являє собою серйозну проблему для сучасного суспільства.Значне зростання безробіття в промислово розвинутих країнах наблюдалося під час першої і другої нафтової кризи (1973-1975 рр. і 1979-1980 рр.), а в США до того ж і в період проведення антиінфляційної політики Р. Рейгана (1982-1983 рр.).
Середній рівень безробіття значно розрізняється між країнами. Наприклад, в 1985 р. він коливався від 20% в Іспанії до 2,6% в Японії. В 90-ті роки в деяких європейських країнах (Великій Британії, Германії, Франції, Італії) безробіття досягало 12%, в США – 6, в Канаді – 8,3, в Японії – 2,3, в Швейцарії – менше 1%. Почасти такі відмінності пояснюються різними підходами урядів тих чи інших країн до макроекономічного регулювання, почасти вони пов’язані з розходженнями в визначеннях безробіття в різних країнах. Тому перейдімо до більш докладного аналізу визначення безробіття та її вимірювання.
Населення будь-якої країни підрозділяється на тих людей, які входять до складу робочої сили (L), і тих, які не входять (N). Робоча сила складається з тих людей, які зайняті (E), і тих, хто не має роботи, але хотів би працювати. Саме останні входять до числа безробітніх (U). Поняття безробіття деяко двозначне, оскільки теоретично кожний хотів би працювати за прийнятну плату. Економісти прагнуть вирішити цю дилему, визначаючи безробіття з точки зору бажання особистості заполучити роботу за деяку заробітну плату, яка переважає на ринку праці. Офіційна статистика заснована на більш прагматичному підході, який визначає безробітних як людей, які тимчасово звільнені і чекають бути потрібними своїм попереднім наймачам, або як людей без роботи, які активно шукали роботу протягом певного часу.
Виходячи з цих підходів, рівень безробіття u являє собою відсоткове співвідношення кількості безробітних U до кількості робочої сили L:
u= (U/L)100%.
Однак наявність загального підходу до визначення безробіття не гарантує однакових методів виміру безробіття в різних країнах.
Так, в США безробітнім вважається той, хто не має роботи, яка оплачується, і шукає її протягом останніх чотирьох тижнів, або чекає можливості приступити до роботи останні чотири тижні, або звільнений з роботи, але сподівається повернутися на колишнє місце роботи.
В Японії критерії попадання в категорію „шукаючих роботу” відрізняються від американських більшою жорстокістю, тому багато громадян, які вважалися б безробітними в США, в японській статистиці просто не враховуються в складі робочої сили. Низький рівень безробіття в Швеції в багатьом пояснюється тим, що держава традиційно здійснює масштабні програми перепідготовки тих, хто без роботи, і вони не входять до числа безробітніх. Швейцарія, де вже довгий час зберігається один з найвищих в Європі рівень зайнятості, бореться з безробіттям в періоди спадів почасти тим, що змушує іноземних робітників покинути країну, не видає нових дозволів и не подовжує старих на роботу в країні. Тому хоч в періоди застою зайнятість і зменшується, але водночас зменшується і робоча сила, в результаті чого рівень безробіття залишається досить низьким.
В цілому міжнародні розрізнення в рівні безробіття в різні періоди представлені в таблиці 1 [5].
При аналізі безробіття економісти не обмежуються тільки показниками номінального рівня безробіття. Безробіття ніколи не буває рівномірно розподілене серед населення країни. Одні групи населення потерпають більше, чим інші, а безробіття в усіх без виключення групах пояснюється широким спектром причин.
Як показує статистика, в розвинутих країнах безробіття в середньому трохи вище серед жінок, чим серед чоловіків. Значно більші різниці спостерігаються по окремим віковим групам. Так, безробіття серед підлітків в віці від 13 до 19 років майже в три рази вище, ніж серед дорослих. Це відноситься не до всіх країн. В Германії, наприклад, рівень безробіття серед підлітків набагато нижче, ніж в США або Великій Британії, що пояснюється високорозвиненою системою професійного навчання і професійної орієнтації школ, а також підготовкою кадрів безпосередньо на робочих місцях, які скорочують до мінімуму період безробіття на початку трудової діяльності людини.
Таблиця 1
Рівні безробіття в різних країнах, %
| Країна
|
1975 р
|
1980 р.
|
1985 р.
|
1990 р.
|
| Швеція |
1,6 |
2,0 |
2,8 |
1,5 |
| Японія |
1,9 |
2,0 |
2,6 |
2,1 |
| Германія |
3,4 |
2,8 |
7,2 |
5,0 |
| Італія |
3,4 |
4,4 |
6,0 |
7,0 |
| Франція |
4,1 |
6,4 |
10,6 |
9,1 |
| Велика Британія |
4,6 |
7,0 |
11,2 |
6,9 |
| Австралія |
4,9 |
6,1 |
8,3 |
6,9 |
| Нідерланди |
5,1 |
6,0 |
9,6 |
7,5 |
| Канада |
6,9 |
7,5 |
10,5 |
8,1 |
| США |
8,5 |
7,1 |
7,2 |
5,5 |
ПРИЧИНИ БЕЗРОБІТТЯ
Економісти по-різному пояснюють причини безробіття в ринковій економіці. В цілому можна було б виділити наступні підходи до пояснення цього явища: а) надлишок народонаселення (мальтузіанство), б) ріст органічного будівництва капіталу (марксизм), в) високий рівень заробітної плати (неокласики), г) нестача сукупного попиту (кейнсіанці).
Найбільш поширенішою в західній економічній науці є неокласична та кейнсіанська концепції безробіття.
Класична концепція
Неокласична концепція безробіття в найбільш послідовному вигляді була представлена економістом А. Пігу в його книзі „Теорія безробіття”, яка вийшла в 1933 р.
Основні положення А. Пігу зводяться до наступного:
а) кількість робітників, які зайняті на виробництві, знаходиться в зворотній залежності до рівня заробітної плати (зайнятість тим нижче, чим вище заробітна плата);
б) рівновага між рівнем заробітної плати і рівнем зайнятості, яка існувала до першої світової війни 1914 – 1918 рр., пояснюється тим, що заробітна плата установлювалася в результаті вільної конкуренції між робітниками на такому рівні, який забезпечував майже повну зайнятість;
в) посилення після першої світової війни ролі профспілок і введення системи державного страхування від безробіття зробили заробітну плату негнучкою, дозволяючи утримувати її на дуже високому рівні, що і є причиної масового безробіття;
г) для досягнення повної зайнятості необхідне зниження заробітної плати.
Розглянемо більш докладно дану концепцію, використовуючи для ясності графічну ілюстрацію (рис. 1-1).
Рівновага на ринку праці в неокласичній моделі визначається через функцію попиту на робочу силу і функцію її пропозиції, де в якості ціни праці виступає реальна заробітна плата PL . Крива функції попиту на працю DL має спадаючий характер, тому що фірми, які пред’являють попит на цей фактор виробництва, зможуть найняти на роботу більшу кількість робітників при більш низькій зарплаті. Якщо ж рівень заробітної плати буде збільшуватися, то кількість робочої сили, яку залучають, зменшиться. Таким чином, попит на робочу силу – функція реальної заробітної плати:
DL = f
(PL).
Пропозиція праці на ринку робочої сили SL також залежить від реальної заробітної плати: чим вище PL, тим більше робітників запропонують на ринку свою працю, і, навпаки, чим нижче заробітна плата, тим менше їх кількість буде бажати влаштуватися на роботу. Тому пропозиція праці розглядається як функція,яка збільшується, від реальної зарплати, і крива пропозиції праці має позитивний наклон:
SL = f
(PL).
З’єднавши графіки попиту і пропозиції, отримаємо неокласичну модель ринку праці, яка показує, що всі бажаючі працювати можуть знайти роботу при рівноважній ставці заробітної плати, яка склалася PLE.
Якщо пропозиція праці виросте (зсув кривої SL в положення S'L), то це призведе до зниження заробітної плати до і рівновага на ринку праці настане в точці F.
Таким чином, в неокласичній моделі ринкова економіка в принципі спроможна використовувати всі трудові ресурси, однак лише при умові гнучкості заробітної плати. Повна зайнятість в даному випадку означає, що кожний бажаючий продати визначену кількість праці по ставці заробітної плати, яка склалася на даний момент, може здійснити своє бажання. Якщо ж заробітна плата PLK виявиться вище ринкового рівноважного рівня (по вимозі профспілок або при державному втручанні), то це призведе до того, що попит на працю буде значно менше пропозиції праці і визначена маса працівників виявиться без роботи. Кількість безробітних ілюструє відрізок. Отже, в неокласичній моделі безробіття реальне, але воно не витікає із законів ринку, а виникає як результат їх порушення, втручання в конкурентний механізм або держави, або профспілок, тобто неринкових сил. Ці сили не дають зменшитися заробітній платі до рівноважного рівня, в силу чого підприємці не зможуть всім бажаючим працювати запропонувати роботу по ставці оплати праці, яку вимагають.
Тому, на думку неокласиків, в ринковій економіці може бути тільки добровільне безробіття, тобто таке, яке визивається вимогами високої заробітної плати. Робітники самі вибирають безробіття, тому що не згодні працювати за більш низьку оплату своєї праці. Теж саме можна сказати і про ролі держави: якщо вона регулює рівень заробітної плати, то порушує конкурентний ринковий механізм.
Звідки і вимоги економістів неоліберального напрямку – для усунення безробіття треба добиватися конкуренції на ринку праці, гнучкості заробітної плати.
Разом з тим в неокласичній моделі безробіття може мати місце і при зберіганні гнучкості заробітної плати, оскільки деяка частина робочої сили буде залишатися без роботи за власним бажанням, претендуючи на більш високі заробітки. Цю ситуацію ілюструє рис. 1-2.
На графіку рівновага на ринку праці установлюється в точці E. Однак при ринковій ставці заробітної плати PLE, яка склалася, потреба фірм в робочій силі (ділянка кривої попиту DL нижче точки E) задовільняється не повністю і складає величину EF. В той же час ця потреба ніяким чином не може бути задовільнена, тому що незайняті робітники будуть згодні працювати тільки за більш високу ставку (ділянка кривої пропозиції праці SL вище точки E). Отже, максимальна кількість праці, яку може запропонувати ринок, складає величину L1 (відрізок AF), а платіжоспроможний попит фірм на працю, який визначається граничною продуктивністю праці, - L0(відрізок AE ). Різницю між цими об’ємами представляє відрізок EF, який показує кількість робітників, які не бажають працювати по пропонованій фірмами заробітній платі.
Кейнсіанська концепція
Неокласична концепція добровільного безробіття, яка викладена в названій вище книзі А. Пігу, стала предметом серйозної критики Дж. Кейнсом в його роботі „Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”, яка була написана гарячими слідами Великої депресії.
В кейнсіанській концепції зайнятосеі послідовно і докладно доказується, що в ринковій економіці безробіття носить не добровільний характер (в неокласичному його розумінні), а вимушений. На думку Кейнса, неокласична теорія дійсна лише в межах галузевого, мікроекономічного рівня, і тому вона не в змозі відповісти на питання про те, чим визначається фактичний рівень зайнятості в економіці в цілому. Кейнс показав, що „...об’єм зайнятості досконало визначеним чином поєднаний з об’ємом ефективного попиту”, а наявність „неповної зайнятості”, тобто безробіття, зумовлене обмеженність попиту на товари [7, с ].
Викладаючи свої погляди, Дж. Кейнс спростовує теорію А. Пігу, показує, що безробіття імманентно присутнє в ринковій економіці, витікає із її законів. В кейнсіанській концепції ринок праці може знаходитися в стані рівноваги не тільки при повній зайнятості, але і при наявності безробіття. Це пояснюється тим, що пропозиція праці, на думку Кейнса, залежить від розміру номінальної заробітної плати, а не від реального її рівня, як вважали неокласики. Отже, якщо ростуть ціни і реальна заробітна плата знижується, то робітники при цьому не відмовляються працювати. Попит же на працю, який пред’являють на ринку підприємці, є функцією реальної зарплати, яка змінюється при змінені рівня цін: при збільшенні цін робітники зможуть купити менше товарів і послуг, і навпаки. В результаті Кейнс прийшов до висновку, що об’єм зайнятості в більшому ступіні залежить не від робітників, а від підприємців, оскільки попит на працю визначається не ціною праці, а розміром ефективного попиту на товари і послуги. Якщо ефективний попит в суспільстві недостатній, оскільки він визначається насамперед граничною схильністю до споживання, яка знижується по мірі зростання доходу, то зайнятість досягає рівноважного рівня в точці, яка розташована нижче рівня повної зайнятості (рис 2-1).
Cукупний попит у суспільстві визначає обсяг виробництва, а значить і попит на робочу силу. За допомомогою зниження заробітної плати можна стимулювати значне підвищення зайнятості. Засобом від безробіття вважається підвищення державних витрат чи зниження податків, що приводить до збільшення сукупного попиту і, отже, до збільшення попиту на робочу силу.
Безробіття зумовлене комплексом причин:
- структурними змінами в економіці;
- нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;
- постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми – НТР;
- пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;
- обмеженістю попиту на товари, послуги тощо.
Як бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні форми чи види.
ВИДИ БЕЗРОБІТТЯ
На сьогодні за даними ООН, близько 800 млн.чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).
Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об’єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття – вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов’язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.
Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітніх.
Економісти відрізняють головним чином три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.
Фрикційне безробіття
Фрикційне безробіття породжується постійним переміщенням населення із одного регіона (міста, селища) в другий, зміною професії, етапів життя (навчання, робота, народження дитини і догляд за нею, тощо). Безробіття, яке виникає по цим мотивам, розглядається як добровільне, оскільки люди за власним бажанням змінюють місце проживання, роботу, професію, приймають рішення навчатися або мати дитину. Фрикційне безробіття існує завжди, воно неминуче. Головна її ознака – низька тривалість. Так, в США в кінці 80-х років приблизно 50% безробітних були такими менш чим 5 тижнів, а 80% безробітніх – приблизно 14 тижнів. Це говорить про те, що американське безробіття по природі в значній мірі носить фрикційний характер, що свідчитьпро достатньо високу ефективність ринку робочої сили, нормальний процес перерозподілу ресурсів в економіці, а не про серйозну соціальну проблему. Істотною рисою такого безробіття є також те, що люди, які шукають роботу, володіють необхідною кваліфікацією, професійною підготовкою і навичками. На їх здатності існує попит з боку фірм.
Добровільна відмова від роботи не вичерпується лише фрикційним безробіттям. Добровільне безробіття виникає коли людина не хоче працювати за низьку заробітну плату. Крім того, в будь-якому суспільстві є певний відсоток людей, які взагалі не хочуть працювати (в західних країнах їх доля доходить до 15%). В цю категорію входять достатньо багаті люди, які можуть дозволити собі не працювати, оскільки не потребують прибутків від праці. Сюди ж можна віднести „природжених дармоїдів” (бомжі тощо), для яких життя без домівки – своєрідний стиль життя, психологічна установа. Частина людей одержують прибуток із інших джерел (знаходяться на утриманні дружини або чоловіка, держави) і вважають, що той заробіток, який вони одержують, не компенсує їм втрати дозвілля або неринкову діяльність, включаючи роботу по дому і вихованню дітей. Зрештою, в категорію добровільних безробітніх нерідко попадають люди з низькою кваліфікацією, які не можуть розраховувати на високі заробітки, а також робітники тих країн, де податки настільки високі, що трудові доходи не приносять відчутного чистого прибутку.
Структурне безробіття
Структурне безробіття виникає в результаті незбігання попиту на робочу силу і пропозиції праці, яка пов’язана з технологічними змінами в виробництві, які породжують і структурні зміни в попиті на робочу силу. З цієї причини структурне безробіття інколи називають технологічним. Під впливом технологічних змін попит на деякі види професій закінчується і роботодавці шукають спеціалістів з новими професіями. Крім того, відбуваються зміни територіального розподілу робочої сили, в результаті чого в окремих регіонах може нагромаджуватися незайняте населення. В 90-ті роки в Росії та інших країнах СНД безробіття зростало в значній мірі за рахунок структурного компонента, тому що, з одного боку, попит на велику кількість спеціальностей став різко падати (інженери, проектувальники, науково-дослідні працівники, тощо), а з іншого – з’явилася потреба в нових професіях (банківські службовці, бухгалтери, комерсанти, менеджери, охоронці та ін.).
Уникнути структурного безробіття неможливо. Це пов’язано з тим, що технічний прогрес завжди породжує нові товари, технології і навіть цілі галузі (до них, наприклад, відноситься виробництво персональних комп’ютерів, лазерних дисків). В результаті дуже змінюється структура попиту на робочу силу, а люди з непотрібними професіями виявляються збоку, доповнюючи ряди безробітніх.
Зміни в структурі попиту сьогодні виявляються все більш суттєвими. Американські експерти, складаючи прогноз розвитку ринку праці в США до кінця століття, виявили неминучість серйозних змін на ньому. Швидше за все буде збільшуватися кількість робочих місць для людей, які володіють наступними професіями:
- бухгалтер і аудитор;
- спеціаліст по перевихованню правопорушників;
- інженер-механік;
- медична сестра;
- спеціаліст по зв’язкам компаній з громадськістю;
- програмувальник для персональних комп’ютерів і комп’ютеризованої техніки;
- терапевт, який спеціалізується на професійних захворюваннях;
- техник по обслуговування медичної апаратури.
Структурне безробіття відрізняється від фрикційного ще й тим, що має більш тривалий характер. Фрикційні безробітні, як правило, мають можливість отримати роботу без додаткової перепідготовки, тому що на ринку праці попит на їх професії зберігається. Навпаки, структурним безробітним потрібно іноді не тільки перепідготовка, але й зміна місця проживання.
Фрикційне і структурне безробіття також називається природним безробіттям. Поняття було введено в економічну науку М. Фрідменом в 1968 р. І незалежно від нього розроблено іншим американським вченим – Е. Фелпсом.
Природне безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможної достатньо швидко здійснювати міжгалузеві і міжрегіональні переміщення в залежності від потреб виробництва. Природне безробіття – це частка безробітніх, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, тобто потенційному ВВП.
Поняття повної зайнятості не означає, що всі люди працездатного віку зайняті в суспільному виробництві, оскільки фрикційне і структурне безробіття неминуче. Рівень безробіття при повній зайнятості визначається цілим рядом факторів, і насамперед мінімальною заробітною платою. Її низький рівень сприяє тому, що збільшуються терміни пошуку роботи молоддю, яка вперше шукає роботу, а також тими безробітними, які шукають більш високооплачувану роботу.
На природний рівень впливають також система соціального страхування на випадок безробіття, авторитет профспілок, схильність людей до трудової діяльності, різниця в темпах зростання по секторам економіки, податки, тощо.Оскільки ці фактори мінливі, то і рівень природного безробіття з плином часу змінюється.
Розрахунки показують, що рівень природного безробіття зростає при збільшенні фактичного безробіття. Збільшення безробіття в періоди спадів виробництва закінчується повертанням її не до початкового рівня, а до більш високого природного рівня.
Безробіття на природному рівні необхідне, тому що стримує інфляцію. В економіці з повною зайнятістю будь-який сплеск сукупного попита AD обертається зростанням рівня цін, оскільки виробництво не може адекватно відреагувати на попит, який виріс, через нехватку ресурсів (рис. 2-2).
|
Структурне безробіття, при всій своїй хворобливості, також може не хвилювати країну, але лише в тому випадку, коли загальна кількість вільних місць не поступається кількості людей, які шукають роботу, хоча і мають інші спеціальності. Якщо робочих місць взагалі менше, ніж безробітних, тоді це погано. Це означає, що в країні виникла третя, сама неприємна форма безробіття – циклічне.
Циклічне безробіття
Циклічне безробіття виникає головним чином в тих країнах, які переживають загальний економічний спад. В цьому випадку кризові явища виникають не на окремих, а практично на всіх товарних ринках. Складності переживає велика кількість фірм країни, а масові звільнення починаються майже одночасно і скрізь. В підсумку загальна кількість вільних робочих місць в країні виявляється менше кількості безробітних.
Рівень циклічного безробіття u
ц
визначається як різниця між фактичним u
і природним u
*
рівнями безробіття:
uц = u – u*
Циклічне безробіття свідчить про неповне використання виробничих ресурсів. В цьому випадку фактичний об’єм національного виробництва Yf
нижче потенційного Y*. Якщо ж фактичний рівень ВВП дорівнює потенційному Yf
= Y* , то природний рівень безробіття дорівнює фактичному u = u*. В цьому випадку циклічного безробіття немає.
Отже, чим нижче фактичний ВНП порівняно з потенційним, тим більше циклічне безробітт
Yf
< Y* → u >u*
ЗАКОН ОУКЕНА
Різниця між потенційним ВВП Y* і фактичним Yf
утворює кон’юктурний розрив (розрив ВВП), аналіз якого в 1960-ті роки провів американський економіст Оукен. На основі емпіричних даних він виявив стійкий зв’язок між величиною циклічного безробіття та кон’юктурним розривом:
u – u* = (γ(Y* - Yf
))/Y*
Закон Оукена: в ситуації, коли фактичний рівень безробіття перевищує її природний рівень на 1%, відставання обсягу ВНП становить 2,5%.
Наявність кон’юктурного безробіття свідчить пронеповне використання виробничих можливостей країни.
Економічні і соціальні наслідки кон’юктурного безробіття:
- відповідно до закону Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВНП в порівнянні з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти при своїх потенційних можливостях;
- відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних верств населення;
- під час кон’юктурного безробіття – через тривалі періоди бездіяльності – втрачається кваліфікація робітників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати чи нові звільнення.
Сезонне безробіття знайоме людям багатьох професій, наприклад всім, хто обслуговує відпочиваючих на курортах. Така незайнятість, звичайно, породжуж певні проблеми, але в ній немає нічого трагічного: прийде новий сезон, і з ним повернеться робота. Більш того, сезонно незайняті люди не зовсім підходять під саме визначення безробітного, тому що часто не займаються активним пошуком постійного місця роботи. Комусь не подобається такий спосіб життя, у інших немає потрібної кваліфікації або бажання її отримати.
Таким чином, безробіття породжує серйозні витрати як для суспільства в цілому, так і для окремих його громадян (які поповнили кількість безробітних). Наявність безробітних означає, що країна створює менший об’єм національного продукту в порівнянні з об’ємом при повній зайнятості. Це відбувається від того, що праці використовується не в повній мірі. Отже, в меншому ступіню використовується й інші фактори: виробничі будівлі, обладнання, транспорт, природні ресурси, тощо. В результаті об’єм національного виробництва стає меншим чим той, який міг би бути при повному використанні виробничих ресурсів.
Але від безробіття найбільше страждають приватні інтереси робітників, які попали в резервну армію праці. Як показуєть економічні дослідження, довгострокове безробіття знижує рівень резервної заробітної плати робітників, після того як вони знаходять роботу (через втрату кваліфікації, зниження рівня професіоналізму, тобто „заіржавлення” людського капіталу). Іншою небезпекою для безробітніх, які не працюють довгий час, є їх повна неприваблювальність на ринку праці. В результаті при досягненні певного рівня безробіття є велика ймовірність її зберігання на цьому рівні. Економісти називають це явище ефектом гістерезіса, який став серйозною проблемою для західних країн в 1980-ті роки.
Термін „гістерезіс” запозичений економістами у фізиків. Гістерезіс має місце, коли перемінна підлягає тимчасовому зовнішньому впливу і не повертається до вихідного значення навіть після того, як зовнішній вплив вже не існує. Стосовно до безробіття гістерезіс означає, що якщо рівень безробіття збільшується, то він може і не повернутися до вихідного значення навіть після припинення дії, яка визвала його фактори. В цьому випадку буде спостерігатися зростання природного безробіття.
Безробіття породжує такі серйозні морально-психологічні, соціальні і політичні проблеми, які буває надто важко виразити кількісно. Ніякі гроші не можуть адекватно виразити масштаби страждань і нещасть мільонів безробітних. Вони почуваються непотрібними й зайвими людьми, в них формується занижена самооцінка здібностей і всіх особистих якостей, що негативно відбивається на моральному оличчі людини, шкодить його психічному і фізичному здоров’ю, тощо.По розрахункам американських вчених, збільшення рівня безробіття на 1%, яке зберігається протягом 6 років, визиває зростання (в %) практично всіх явищ сучасної „соціальної патології” в суспільстві:
Загальної смертності – на 2,0;
Кількості самогубств – на 4,1;
Кількості вбивств – на 5,7;
Кількості ув,язнених в тюрмах – на 4,0;
Кількості психічно хворих – на 4,0 [8, с. ].
Нарешті, високе безробіття, як показує історичний досвід, може породжувати серйозні політичні катаклізми. Так, в період Великої депресії в кількох західноєвропейських країнах (Германія, Італія, Іспанія), а також в Японії демократичні сили потерпіли нищівний програш на парламентсьх виборах і до влади прийшли диктаторські, націонал-соціалістичні і фашистські режими, які розв’язали потім другу світову війну. На сьогодні ми є свідками активізації націонал-патріотичних, комуністичних і навіть профашистських сил в Україні й інших країнах СНД, причина якої також криється в високому рівні безробіття.
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ
За кейнсіанською теорією зайнятості, в умовах ринкової економіки не існує механізму, що забезпечує і гарантує повну зайнятість.
Одним із висновків цієї теорії є фундаментальне положення про те, що ринкова система не може вважатися саморегулюючою і потребує планомірного і цілеспрямованого державного регулювання.
|
||||||||||||
|
||||||||||||
| |
||||||||||||
|
||||||||||||
|
|
|||||||||||
|
Принципи соціального захисту
- Забезпечення системи ефективної зайнятості, підготовки та перекваліфікації кадрів, яка дозволяла б кожній людині знаходити застосування своїм особистим здібностям у відповідній сфері діяльності.
- Організація ефективної системи формування доходів, при якій рівень отримуваної винагороди безпосередньо визначається якістю і результатом роботи людини незалежно від галузі економіки, в якій вона працює.
- Макроекономічне регулювання процесу диференціації в доходах і особистому споживанні, в тому числі податкове планування, забезпечення професійної і соціальної мобільності населення.
- Офіційне встановлення реального рівня прожиткового мінімуму в натуральній формі та регулярна його індексація у грошовій.
- Захист інтересів споживачів, пов’язаний з переходом від ринку продавців до ринку покупців.
Ринок робочої сили – специфічний сектор економіки. Він відрізняється від всіх ринків тим, що на ньому переміщуються не товари із пластмаси, дерева чи металу, а живі люди.Тому його регулювання має велике соціально-економічне і політичне значення і складає особливу турботу держави. Однак задача держави – не забезпечити кожного бажаючого роботою, тому що це збільшить інфляцію, а сдержати безробіття на природному рівні, що і означає досягнення повної зайнятості.
Крива Філліпса
Кейнсіанці не пояснили причини одночасного існування інфляції і безробіття, і цю прогалину ліквідував австралійський економіст А. У. Філліпс, визначивши універсальний характер зворотної залежності, між безробіттям u та інфляцією π.На графіку ця залежність приймає форму кривої (рис. 5-1).
Крива Філліпса показує, що при збільшенні попиту на робочу силу і скороченні безробіття рівень цін в економіці підвищується. Таким чином, вона дає спрощену однофакторну модель інфляції, визначаючи її як функцію безробіття. Крива Філліпса показує, що безробіття обмежує можливості зростання заробітної плати, а отже, витрат, які впливають на рівень цін.
Багатьма економістами крива філліпса розглядалася в 60-ті роки, як ідеальний засіб вибору альтернативних варіантів між інфляцією та безробіттям. Однак монетаристи на чолі з М. Фрідменом прийшли до висновку, що крива Філліпса достовірно описує зв’язок між інфляцією і безробіттям тільки в недовгому періоді, коли скорочення безробіття неможливо без зростання інфляції. В довгому ж періоді крива Філліпса трансформується в криву стагфляції, яка показує одночасне зростання інфляції і безробіття.
|
|
|
|
|
|
|
Припустимо, що природний рівень безробіття в економіці зображає лінія u*u* . Цьому рівню на кривій Філліпса відповідає точка A, а значить, очікувана інфляція π*. Припустимо далі, що фактичне безробіття вище природної норми і складає u1. При такому безробітті інфляція буде на достатньо низькому рівні π1. Для скорочення втрат в економіці держава скорочує безробіття зразу до u*, а потім до u2 (шляхом збільшення пропозиції грошей, розширення інвестицій, тощо). За це доводиться розраховуватися ростом рівня цін до π2. Ситуацію, яка склалася, відобразить на кривій Філліпса точка C.
Однак на цьому процес не закінчується. Через деякий час профспілки почнуть вимагати провести індексацію заробітної плати, у відповідь на що підприємці скоротять частину робітників (з метою недопущення зростання витрат). Безробіття повернеться до свого природного рівня, і крива Філліпса зсунеться вправо, проходячи через точку А′.
Якщо держава здійснить нові кроки по скороченню безробіття до рівня u3, то рівень інфляції вже складе π3. На кривій Філліпса комбінації u3, π3 відповідатиме точка D. Після індексації заробітної плати і скорочення зайнятості до u* крива Філліпса знову зсунеться вправо і пройде через точку А″. Подальші такі дії держави визиватимуть аналогічні наслідки: за кожною спробою скоротити безробіття слудуватиме зростання цін і повернення безробіття до природної норми.
Таким чином, ми бачимо, що закони економіки виявляються сильнішими, ніж бажання і волі держави. Своїми діями держава провокує не тільки зростання цін, але й збільшення безробіття, попадаючи в результаті в хибне коло стагфляції (крива, яка проходить через точки C, D і далі).Це означає, що боротьба з безробіттям за рахунок інфляції не може дати бажаємих результатів, і про це свідчить світова практика. Якщо держава прагнутиме як тільки можливо більше скоротити рівень безробіття, то слідом за інфляцією погіршиться стан платіжного балансу, знизиться конкуренція, затримаються темпи економічного зростання. Все це поступово зведе нанівець спроби боротьби з безробіттям. Тому, проводячи такі політичні рішення, держава повинна дуже ретельно зважувати всі „за” та „проти” своїх дій. Досвід більшості західноєвропейських країн показує, що всі уряди незалежно від їх партійної належності при спробі понизити рівень безробіття нижче 5% відчували потім великі труднощі
Звідси витікає, що державна політика в області зайнятості повинна грунтуватися виходячи передусім із визначення типу безробіття: держава повинна боротися не з будь-яким безробіттям, а лише з циклічним.
Далі, виробляючи конкретні засоби по скороченню безробіття і збільшенню зайнятості, припустимо використання будь-яких інфляційно безпечних методів:
а) зниження податкових ставок на бізнес;
б) удосконалення системи інформації про вільні робочі місця;
в) утворення і покращення діяльності бірж праці;
г) розвиток системи перепідготовки кадрів;
д) утворення умов для розвитку малого і середнього бізнесу;
є) розробка особливих цільових програм працевлаштування молоді, жінок і робітників галузей, які реконструюють.
ОСОБЛИВОСТІ ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ
Зайняте населення становить частину трудових ресурсів суспільства. В Україні – це особи віком від 16 до 55 років (жінки) і 60 років (чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь, молодша від зазначеного віку, якщо вона зайнята в народному господарстві. До складу зайнятих належать:
· наймані працівники, особи, які працюють самостійно (підприємці, фермери, творчі працівники), зайняті в органах державної влади й управління;
· особи, котрі служать в армії або отримують професійну підготовку (учні, студенти денних форм навчання);
· особи, що виконують суспільно-оплачувані роботи;
· особи, зайняті вихованням малолітніх дітей, доглядом за інвалідами чи людьми похилого віку, громадяни інших країн, які проживають в Україні, працюють у народному господарстві.
Загроза безробіття в умовах України пов’язана не зкризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженністю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.
Український ринок праці та зайнятість мають свої особливості. Йдеться про ті із них, що виявились упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги саме на цьому періоді зумовлене тим, що раніше в Україні існувала інша економічна система. Отже, в останнє десятиріччя відбулись такі зміни:
· скорочення зайнятості і зростання рівня безробіття, починається з середини 90-х років. Основною причиною звільнень працівників є розпочата структурна перебудова економіки: припинення діяльності підприємств, продукція яких не знаходить збуту або виявляється неконкурентноздатною, перехід до інших форм власності. Такі процеси переживали всі країни перехідної економіки і скрізь, де вони розпочинались, зростала кількість безробітних, але в умовах, коли перехід до ринку відбувається послідовно, працездатні, звільнені з державних установ та підприємств, знаходять роботу на нових підприємствах недержавної форми власності, розпочинають власну справу тощо.
· існування в Україні вимушеної зайнятості (прихованого безробіття). До тих, хто є неповно зайнятими, належать люди, які перебувають у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, працюють неповний робочий день або тиждень.
· зміна структури зайнятості, тобто співвідношення між людьми. Що працюють у різних сферах (галузях) економіки.
В умовах становлення ринкової економіки особливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно створити реальні передумови для обгрунтованого вибору професії та місця роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання, здібностей та психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки.
Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю, через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.
За даними матеріалів вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності, за січень-вересень 2005 р. Середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15-70 років становила 22,3 млн. осіб, з них 20,7 млн. осіб, або 93% були зайняті економічною діяльністю, решта – не мали роботи, але активно її шукали та були готові приступити до неї, тобто тобто відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні. Середньомісячна кількість безробітних (за методологією МОП) працездатного віку ( особи, що самостійно шукали роботу, та ті, що перебували на обліку у державній службі зайнятості ) становила 1,5 млн. осіб, або 7,6% від чисельності економічно активного населення.
За 2005 рік послугами державної служби зайнятості скористалися 2,9 млн не зайнятих трудовою діяльністю громадян, з них 65,4% зверталися до цієї установи упродовж року. На обліку у державній службі зайнятості на 1 січня 2006 року перебувало 903,5 тис. незайнятих громадян, з них кожний другий проживав у сільській місцевості. Серед зазначеної категорії громадян 97,6% мали офіційний статус безробітних, з них більш ніж двом третинам було призначено допомогу по безробіттю.
Із кожних 100 зареєстрованих безробітних 45 раніше займали робітничі місця, 25 – посади службовців, решту становили особи без професії або такі, що займали місця, які не потребують спеціальної підготовки.
Дисбаланс у розподілі виробничих ресурсів та робочої сили зумовлює значну міжрегіональну диференціацію зареєстрованого безробіття. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття спостерігався у Тернопільській області ( 6,6% ), а найнижчий – у м. Києві ( 0,4%).
21 червня Київський міський центр зайнятості провів загальноміський інформаційний захід „Робочих місць багато – давайте працювати!”, призначений насамперед для випускників, безробітних та осіб, що прагнуть змінити місце роботи. В акції взяли участь 220 підприємств столиці та 46 навчальних закладів. До увани відвідувачів було представлено 45000 вакансій, також була змога проконсультуватися із професійними юристами, психологами тощо.
Київський міський голова Олександр Омельченко заявив, що на 1 червня 2005 у столиці офіційно зареєстровано 16 тисяч безробітних, з них 13 тисяч – не мають постійної роботи понад 3-4 місяці. Вакансій же пропонується більш ніж достатньо - 27 тисяч. Половина вакансій запрошують на роботу робітників, ще третина – службовців, решта робочих місць призначені для людей без спеціальної освіти. Столичний голова вважає таку тенденцію позитивною: „Маючи забезпечений ринок праці, ми маємо безробіття. Це хороші показники, оскільки ті громадяни, які безробітні, шукають кращу роботу, тобто більш високооплачувану, ніж їм пропонують”. За перші п’ять місяців 2005 року послугами Київського центру зайнятості та 10 районних центрів скористалися 18,4 тисячі громадян, що в 1,1 раза більше, ніж за такий період 2004 року. За даними підприємств,установ та організацій столиці в дію було введено 12,3 тисячі робочих місць.Протягом п’яти місяців 2005 року 3,2 тисячі людей пройшли професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації при центрах зайнятості.[12]
За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад упродовж грудня 2005 р. скоротилася на 12,1% більша, ніж у 2004 р.
Навантаження незайнятого населення,яке звернулося за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості,на 1 вакансію загалом по країні загрудень 2005 р. зросло з 4 до 5 чоловік. За регіонами значення цього показника коливалося від 0,2 чоловіка у м. Києві до 27 чоловік у Черкаській області.
За сприяння Державної служби зайнятості у грудні 2005 р. було працевлаштовано 53,7 тис. чоловік, що на 21,0% менше, ніж у попередньому місяці та на 9,0 % більше, ніж у грудні 2004 р. З причини самостійного працевлаштування упродовж грудня було знято з обліку 71,5 тис. чоловік. Крім того, дострокову пенсію оформлено 3,7 тис. громадян передпенсійного віку. З метою отримання нової професії або спеціальності державною службою зайнятості у грудні 2005 р. було направлено на навчання 11,0 тис. безробітних проти 13,5 тис. чоловік у попередньому місяці. Загалом на початок січня 2006 року за такими направленнями у навчальних закладах усіх типів проходили професійне навчання 33,0 тис. чоловік ( 3,7% зареєстрованих безробітних ).
З фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття протягом грудня на допомогу по безробіттю було витрачено 121,8 млн грн. Середньооблікова кількість безробітних,які її отримували впродовж зазначеного місяця. Становила 631,2 тис. чоловік, або 71,6% від загальної кількості тих, що мали статус безробітного. Середній розмір допомоги у грудні 2005 р. порівняно з листопадом зріс на 3,8%, а з відповідним місяцем 2004 р. – на 31,8% і становив 192,89 грн., що дорівнює 58,1% законодавчо встановленого у цьому періоді мінімального рівня заробітної плати ( 332 грн.).
Проблема безробіття в Апостолівському районі Дніпропетровської області
В Апостолівському районі Дніпропетровської області у центрі зайнятості протягом 2005 року на обліку перебувало 7491 особа. Жінки становили 53,2%, молодь у віці до 35 років – 40,3%. Основними причинами незайнятості у 2005 році в Апостолівському районі, який вважається сільським районом, стали:
* не влаштовані після закінчення навчального закладу - 21 чол ( внз ), 14 (ПТУ);
* звільнені за власним бажанням – 1518 чол;
* звільнені у зв’язку з реорганізацією, ліквідацією, конверсією виробництва, скорочення штатів – 196;
* інші – 5742.
Працевлаштовано протягом 2005 року 1622 чол. За направленням центру зайнятості навчались 195 чол. Брали участь у громадських роботах 688 чол.
На 1 січня 2006 року у районному центрі зайнятості зареєстровано всього 3122 чол., з них жінок – 1754, молодь до 35 років – 1101 чол.
З метою підвищення продуктивної зайнятості населення. Посилення соціального захисту громадян від безробіття, в рамках районної програми зайнятості на 2006 рік в Апостолівському районі передбачається здійснити комплекс заходів, спрямованих на поліпшення структури підготовки та перепідготовки кадрів, соціального захисту осіб, які здатні на рівних конкурувати на ринку праці, стимулювання підприємницької діяльності, яка забезпечує розширення сфери прикладання праці.
В 2006 році прогнозується зменшення чисельності безробітних на кінець року на 122 чол. І становитиме 3000 осіб.
ВИСНОВОК
Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого – відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль у процесі управління.
Пріоритетноим напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентноспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів від 20.01.2006 року № 42 „Про затвердження основних напрямів урядової політики в економічній та соціальній сфері на 2206 рік” збереження соціальної спрямованості економічного зростання здійснюватиметься за такими напрямками:
Скорочення питомої ваги бідного населення та формування середнього класу шляхом:
Створення не менш як 1 млн нових робочих місць;
Виконати завдання Державної програми зайнятості населення на 2006-2009 роки, відповідних територіальних (регіональних) програм на 2006 рік;
Залучення до оплачуваних громадських робіт не менш як 410 тис. безробітних.
Безробіття є реактивом, який пришвидшує процеси дестабілізації. Тому вихід країни на шлях збалансованого зростання потребує спеціальних дій по скороченню армії безробітних.
Однак спеціалісти ринкової економіки ніколи не ставлять перед країною завдання забезпечення повної зайнятості, як це було записано в сталінській конституції. Вважається, в якійсь мірі помірне безробіття є благом для економічного зростання. Що при цьому мається на увазі?
1. Безробіття представляє собою резерв незайнятої робочої сили, який можливо задіяти при наступному розширенні виробництва або при структурних перебудовах. Труднощі переходу нашої країни на рейки інтенсивного розвитку в багатьох були пов’язані з повною зайнятістю. Нові будови, цехи виявилися незадіяними, тому що робітникам було легше працювати на старих, вже освоєних робочих місцях. Капіталовкладення виявилися омертвілими, ефективність розвитку країни на певному етапі стала знижуватися.
2. Наявність безробіття обмежую агресію профспілок та їх вимоги підвищення заробітної плати і цим самим посилює стимули підприємницької діяльності.
3. Побоювання втратити роботу і влитися в число вивільнених із сфери виробництва є самим кращим організатором дисципліни праці, і , крім того, створює умови для підтримки необхідної якості витрат праці.
В силу позначених причин помірне безробіття ( від 3 до 5% зайнятих ) вважається необхідним супутником розвитку ринкової економіки.
Ліберальна і соціал-демократична політекономія розглядають безробіття в зовсім іншому аспекті. Вони бачать в ній витрати для суспільства і вважають, що ці витрати навіть перевищують рівень збитків, які викликані монополізацією народного господарства. Які ж витрати суспільства викликає безробіття?
1. При безробітті недовикористовується економічний потенціал суспільства. Незайнята робоча сила не приймає участі в зростанні національного багатства. Тому в країні виникають витрати від недовикористаних виробничих можливостей.
2. При задовгому безробіттю втрачається кваліфікація вивільнених працівників. Навіть при наступному включенні в виробничий процес працівник виходить на нормальний постійний рівень виробничості праці приблизно через півроку. І весь цей період адаптації працівник недодає в результатах своєї праці в порівнянні з постійними робочими кадрами тієї чи іншої кваліфікації при рівних умовах праці.
3. Зростання безробіття, як показала медицина, підриває здоров’я нації. Вважається, що стрес, який отримує при повідомлені про звільнення робітник, по своїй силі відповідає реакції на смерть близької людини або на звістку про ув’язнення.
4. Зростання безробіття слугує фактором зростання злочинності.
5. Оцінюючи безробіття як збитки суспільства, треба згадати й такі фактори екномічної нестабільності, як зниження споживчого попиту; скорочення заощаджень; зниження інвестиційного попиту; скорочення пропозиції, спад виробництва.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Закон України „Про зайнятість”.
2. Постанова Кабінету Міністрів № 42 від 20.01.2006 р.
3. Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 224 с.
4. Данильченко О. П. Макроекономіка: К.: 1995. - 96 с.
5. Еренберг Р. Дж., Смит Р. С. Современная экономика труда: Теория и государственная политика / Под ред. Р. П. Колосовой и др. М., 1996. С. 634.
6. Ивашковский С.Н. Макроэкономика: Учебник. – 2-е изд., испр., доп. – М.: Дело, 2002. – 472 с.
7. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. М., 1948. С. 252.
8. Курс общей экономической теории / Под ред. А. И. Добрынина, Л. С. Тарасевича. СПб., 1996. С. 316-317.
9. Маконелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика. М., 2000, 785 с.
10. Мочерний та ін. Політична економія: навчальний посібник. – Херсон: Дніпро, 2002, 794 с.
11. „Апостолівські новини”, газета, № 82-83 (9892) від 18-22 жовтня 2006
12. „Економіка України”, журнал, 10.
13. „За київським часом”, газета, № 13 (90), 24.06.05
14. „Урядовий кур’єр”, газета, № 15, 27 січня 2005 р.
15. „Урядовий кур’єр”, газета, № 247, 27 грудня 2005 р.
16. „Урядовий кур’єр”, газета, № 17-18, 27 січня 2006 р.