ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ, ОБЛІКУ ТА АУДИТУ
Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З дисципліни „Державне регулювання економіки”
На тему: „Державні замовлення виробникам як форма регулювання економіки”
Варіант 38
Виконала: Россултанова Любов Олександрівна
студентка IV курсу, група АОБ-07.11.
економічного факультету,
спеціальність «Облік і аудит»
Перевірив: Луньова Анна Михайлівна
Київ – 2009 р.
План
Вступ
1. Державне замовлення в системі державного регулювання
2. Основи формування державних контрактів
3. Основи формування державного замовлення
4. Розрахунки по виконанню державного контракту та державного замовлення
5. Відповідальність за невиконання державних контрактів на поставку продукції для державних потреб
Висновок
Використана література
Вступ
За наявності в сучасній економічній системі багатьох ринків (ринку робочої сили, капіталів, товарів, цінних паперів та ін.), які розвиваються як за спільними для всієї системи об'єктивними законами, так і за законами., що властиві лише кожному з цих ринків, виникає запитання, як же досягається рівновага в масштабі всієї національної економіки? Воно ускладнюється тим, що у XX ст. на відміну від трьох попередніх століть, у процесі встановлення рівноваги національного ринку активну участь бере сучасна держава. Вона виконує важливі соцально-економічні функції, використовує комплекс економічних, правових і адміністративних важелів для врівноваження національного ринку.
Одним із основних елементів механізму регулювання капіталістичного господарства, а отже й збалансованості національного ринку в умовах сучасного капіталізму є, по-перше, ринкове регулювання, що здійснюється за допомогою механізму конкуренції; динаміки ринкових цін, стихійного вирівнювання попиту і пропозиції тощо. Таке регулювання обмежене переважно рамками монополізованого сектора економіки, в якому налічується понад 95% усіх підприємств (у США їх понад 19,5 мли.), які виробляють майже 40% ВНП, зайнята більша частина найманих працівників.
По-друге, корпоративна (а в її межах монополістична або олігополістична) планомірність Гігантські багатогалузеві концерни за допомогою комп'ютерних систем, маркетингу вивчають масовий попит (його структуру, динаміку), формують його. Тому виробництво товарів концернами зорієнтоване на відомий ринок на основі попередніх погоджень щодо номенклатури продукції, її кількості й якості. У наш час на світовий ринок за попередніми домовленостями між виробниками та споживачами надходить до 70%) усіх товарів, основну масу яких виробляють гігантські монополістичні об'єднання.
По-третє, державне регулювання, що являє собою комплекс основних форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ і організацій на розвиток суспільного способу виробництва (в тому числі продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин) для його стабілізації та пристосування до умов, що змінюються. Таке регулювання найповніше здійснюється через державні замовлення, закупівлю частини продукції, що означає гарантований попит на неї. Так, виконанням державних замовлень у США зайнято майже 20%> сукупної робочої сили. Закупівля державою товарів і військового та невійськового призначення становить тут до 8%. У країнах ЄС на у 90-х років закупівля товарів і послуг становила майже 18%) усіх державних витрат.
1. Державне замовлення в системі держаного регулювання
Державне замовлення є складовою частиною системи економічних методів державного регулювання і на час переходу до ринкових відносин та розвитку ринкової інфраструктури залишається одним з головних його важелів. Разом з економічними нормативами і податками замовлення формує нові пропорції соціально-економічного розвитку, надає можливість використання досягнень науки і техніки, сприяє прогресивним структурним зрушенням у виробництві та в соціальній сфері, дає змогу не допускати і долати монополізм виробників, передбачає відхід від адміністративних методів регулювання економіки.
Державне замовлення на поставку продукції (виконання робіт, послуг) має забезпечувати першочергові державні потреби України відповідно до приоритетів її соціально-економічного розвитку.
Державні потреби - це потреби України в продукції, необхідній для розв'язання соціально-економічних проблем, підтримання
обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.
Для забезпечення державних потреб спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади заключає державний контракт з виконавцем.
Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету, та поповнення державного резерву. При цьому держава гарантує оплату поставок продукції, виконання робіт, надання послуг. Обсяги поставок продукції, виконання робіт, надання послуг за державними контрактами формуються на основі пропозицій замовників і повинні бути збалансовані з можливостями державного бюджету.
Фінансування за державними контрактами здійснюється замовниками за рахунок державного бюджету в межах коштів, передбачених на ці цілі, а за державними замовленнями - за рахунок власних коштів підприємств і організацій та наявних кредитних ресурсів.
Державні контракти укладаються:
• у промисловості - на кінцевий продукт споживання;
• у капітальному будівництві - на створення технологічно закінчених комплексів виробничо-технічного та соціально-культурного призначення;
• у сільському господарстві - на продовольство.
Замовниками у державних контрактах є уповноважені на це Кабінетом Міністрів України органи державної виконавчої влади. Замовник укладає державні контракти, виступає від імені держав гарантом фінансування поставок продукції, виконання робіт, надання послуг, передбачених контрактом, у межах асигнувань, виділених йому на ці цілі. Якщо є можливість вибору виконавців, завдання за державними контрактами розміщуються замовниками на конкурсній основі. Підприємства - монополісти не мають права відмовлятися від укладання державного контракту і виконання державного замовлення. У разі необгрунтованої їх відмови до них вживаються заходи, передбачені чинним законодавством.
Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами шляхом укладання прямих договорів з підприємствами-постачальниками, державними постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями. Виняток становлять окремі види ресурсів, виробництво і споживання яких контролюється і централізовано розподіляється державою. Розподіл цієї продукції здійснюється через відповідні міністерства і відомства. Централізований розподіл державою інших ресурсів починаючи з 1993 року не застосовується.
Державне замовлення є засобом стимулювання нарощування виробництва дефіцитної продукції, розвитку пріоритетних галузей народного господарства, впровадження нових технологій, розв'язання соціальних проблем, державної підтримки найважливіших наукових досліджень, при якому держава надає пільги виконавцям, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами.
Перелік продукції (робіт, послуг), що включається до державного замовлення, а також конкретні пільги, які надаються його виконавцям, визначаються Кабінетом Міністрів України. Перелік формується на основі прийнятих державних програм, законодавчо встановлених пріоритетів, вивчення кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринку.
Державні замовлення та державні контракти після аналізу і доопрацювання з участю Держкомресурсів доводяться галузевими міністерствами і відомствами до конкретних підприємств.
Державне замовлення може розміщуватися на підприємствах незалежно від форм власності на договірних, як правило, конкурсних засадах. Державне замовлення на поставку продукції /виконання робіт, послуг/ може визначатися у вартісних, кількісних, фізичних, вагових чи об'ємних показниках, що забезпечує можливість зведення та збалансування обсягів замовлення на всіх рівнях його формування.
Для підприємств державне замовлення є одним із орієнтирів формування їхньої виробничої програми. В той же час державне замовлення своїм складом окреслює зону впливу центральних органів державної виконавчої влади на формування структури виробничої програми підприємства.
Державне замовлення має забезпечувати:
• виконання прийнятих Верховною Радою України законодавчих актів і загальнодержавних програм;
• безперебійне функціонування систем, що гарантують підтримання життєвого рівня народу та його екологічну безпеку;
• стабільну роботу паливно-енергетичного комплексу України;
• виконання міжнародних договорів України з питань економічного і науково-технічного співробітництва;
• задоволення потреб оборони та інших спецспоживачів;
• реалізацію державних науково-технічних програм;
• формування державних резервів і запасів.
Виходячи з першочергових потреб держави та прогнозу державного бюджету визначаються напрями й обсяги розподілу бюджетних асигнувань, про що повідомляється органам державної виконавчої влади -потенційним замовникам. При цьому враховується можливість залучення кредитів, у тому числі іноземних.
Замовники, в межах повідомлених їм обсягів коштів, подають Кабінету Міністрів України свої пропозиції про включення до складу державного замовлення обсягів закупок продукції (виконання робіт, послуг), найбільш економічно вигідних для держави і оптимальних з точки зору конкретних споживачів. Рішення Кабінету Міністрів України, прийняте на основі цих пропозицій, надсилається замовникам для укладання від свого імені договорів (контрактів) з підприємствами -виконавцями замовлення
Договір (контракт) на виконання державного замовлення укладається замовником з кожним виконавцем окремо і є основним документом, який визначає права і обов'язки сторін, умови виконання замовлення та відповідальність за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань.
Виконавцям державного замовлення гарантується реалізація продукції (робіт, послуг) в межах замовлення за вартістю і у строки, обумовлені договором (контрактом).
Головним важелем державної підтримки та зацікавленості підприємств в укладанні договорів на виконання державного замовлення є діючі фінансові й кредитні пільги та додаткові, що надаються їм при виконанні замовлення.
Для цього передбачається:
• зменшення ставки оподаткування доходу, отриманого від виконання державного замовлення;
• надання пріоритетного права на одержання короткострокових і довгострокових позик п
комерційних банках - контрагентах Уряду, в тому числі на реалізацію проектів по організації виготовлення, перепрофілюванню та технічному переозброєнню виробництва і збільшенню випуску товарів народного споживання;
• проведення прискореної амортизації активної частини основних фондів;
• зменшення оподатковуваного доходу на обсяг коштів, що спрямовуються на створення потужностей по виробництву непродовольчих товарів народного споживання і продукції* що замінює імпортну;
• зменшення оподатковуваного доходу на суму доходу від поставки за державним замовленням дослідних зразків техніки і матеріалів, впровадження ресурсозберігаючих технологій, одержаного в перший рік реалізації чи впровадження;
• компенсування підприємству витрат на випуск за державним замовлення низькорентабельної, але життєво необхідної для держави продукції;
• надання пріоритетного права на одержання ліцензій на експорт власної продукції, що підлягає ліцензуванню і квотуванню.
Виконавці державного замовлення на поставку продукції (виконання робіт, послуг) самостійно забезпечують себе сировиною, матеріалами, устаткуванням, іншими матеріальними ресурсам
Для обмеження монополізму, групового й регіонального егоїзму та недопущення недобросовісної конкуренції при формуванні, розміщенні чи виконанні державного замовлення органи державної виконавчої влади, що контролюють замовлення, керуються відповідними статтями Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності".
2. Основи формування державних контрактів
Спеціально уповноважений орган, з поданих заявок на поставки продукції від замовників, що фінансуються за рахунок державного бюджету, формує обсяги державних контрактів з продукції, баланси виробництва і споживання якої він розробляє, та подає на затвердження Кабінету Міністрів України. Щодо іншої номенклатури продукції (робіт, послуг) замовники, в межах виділених їм бюджетних коштів подають свої пропозиції відповідним галузевим міністерствам і відомствам для розміщення державних контрактів на підприємствах-виконавцях, які входять до сфери їх управління.
Галузеві міністерства і відомства проводять роботу, пов'язану з розміщенням державних контрактів і подають Мінекономіки пропозиції про попередні їх обсяги. Мінекономіки розглядає вказані матеріали та після погодження їх з Мінфіном щодо забезпечення їх виконання бюджетними асигнуваннями подає узагальнені пропозиції Кабінетові Міністрів України.
Після затвердження Урядом установлені завдання на поставку продукції, виконання робіт, надання послуг доводяться галузевим міністерствам, відомствам для розміщення обсягів державних контрактів на підприємствах, що входять до сфери їх управління, а також замовникам для укладання з цими підприємствами державних контрактів.
Якщо виконавці не дали згоди на укладання державних контрактів їм може бути відмовлено у забезпеченні ресурсами, виробництво і споживання яких контролюється та централізовано розподіляється державою.
Державний контракт визначає права та обов'язки сторін при виконанні поставок продукції (робіт, послуг) і може мати такі розділи: загальний, фінансовий, економічний, науково-технічний і соціальний.
У разі невиконання зобов'язань, що випливають з державних контрактів, сторони несуть відповідальність, передбачену цим контрактом і чинним законодавством.
Державні контракти можуть бути двосторонні і багатосторонні.
Замовники державних контрактів щомісячно подають Мінстату звіти про хід виконання державних контрактів відповідно до затверджених форм.
3. Основи формування державного замовлення
Міністерства і відомства - замовники, виходячи з аналізу балансів виробництва і споживання у галузевому розрізі, а Держкомресурсів - у міждержавному та міжгалузевому визначають види продукції виробничо-технічного призначення, сільськогосподарської продукції, сировини та продовольства, робіт і послуг, виробництво яких потребує стимулювання шляхом надання економічних та інших пільг.
Пропозиції про визначені види продукції (робіт, послуг) надсилаються замовниками до Мінекономіки за встановленою формою. Мінекономіки узагальнює ці пропозиції, погоджує з Мінфіном запропоновані обсяги фінансових пільг з урахуванням можливостей державного бюджету і подає їх Кабінетові Міністрів України.
Затверджені види продукції (робіт, послуг), розмір і порядок надання пільг доводяться замовникам, а також підприємствам -виконавцям через галузеві міністерства, відомства.
За затвердженими Кабінетом Міністрів України обсягами сільськогосподарської продукції, сировини та продовольства, що централізовано розподіляються, державне замовлення доводиться міністерствам, відомствам для розміщення серед підприємств і Мінстату для складання щоквартальних звітів про хід його виконання.
Виконавці державного замовлення за вказаними видами продукції централізовано забезпечуються ресурсами, виробництво та споживання яких контролюється державою.
При формуванні державного замовлення на експорт продукції (робіт, послуг) замовники виходять із загального обсягу експортних квот, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Виконавці державного замовлення на експорт продукції (робіт, послуг) самостійно визначають спосіб реалізації продукції та форму її оплати (якщо інше не передбачено міждержавними угодами України) виходячи з положень валютного законодавства України. Втручання замовників у ці питання забороняється.
Замовники на основі аналізу стану виконання державного замовлення вносять до Кабінету Міністрів України пропозиції про коригування або скасування встановлених виконавцям економічних та інших пільг.
4. Розрахунки по виконанню державного контракту та державного замовлення
Розрахунки між виконавцями державного контракту та підприємствами-постачальниками, державними постачальницько- збутовими та іншими посередницькими організаціями по забезпеченню матеріально-технічними ресурсами здійснюються з використанням платіжних доручень, платіжни вимог-доручень, чеків, акредитивів з депонуванням коштів у банку постачальника, векселів.
Керівник органу, що виступає замовником у державному контракті, може приймати рішення про авансову або попередню форми оплати (з використанням платіжних доручень, акредитивів з депонуванням коштів у банку виконавця державного контракту, чеків).
Оплата державних контрактів замовниками провадиться ними за рахунок загальної суми виділених їм коштів з бюджету.
Розрахунки між виконавцями державного замовлення та постачальниками матеріально-технічних ресурсів і споживачами продукції, що виробляється за державними замовленнями, провадяться відповідно до умов, визначених в угодах про постачання матеріально-технічних ресурсів і продукції. При цьому використовуються платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитиви з депонуванням коштів у банку постачальника, векселі.
У випадках, якшо виконавцям державного замовлення передбачені пільгові банківські кредити і розміри (сума) цих пільг погоджені Мінекономіки з Мінфіном та затверджені Кабінетом Міністрів України, Замовники (міністерства і відомства) перераховують виконавцям державного замовлення відповідні суми для відшкодування частини платежів по процентах за банківські кредити, взяті під виконання державного замовлення. Перерахування здійснюється відповідно до строків сплати процентів по кредитах у межах виділених загальних бюджетних асигнувань по замовниках.
5. Відповідальність за невиконання державних контрактів на поставку продукції для державних потреб
У разі невиконання або неналежного виконання державного контракту на поставку продукції для державних потреб з винної сторони стягується передбачена контрактом неустойка (штраф, пеня), а також відшкодовуються завдані збитки.
У разі необгрунтованої відмови виконавця державного замовлення від укладення державного контракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його укладення встановлена цим Законом та за наявності технічних можливостей його виконання, виконавець сплачує державному замовнику штраф у розмірі вартості державного контракту.
При невиконанні зобов'язань за державним контрактом виконавець, крім сплати неустойки, відшкодовує збитки в повному обсязі, які було завдано неналежним виконанням зобов'язань. Сплата неустойки (штрафу, пені), а також відшкодування збитків у разі неналежного виконання зобов'язань за державним контрактом не звільняють виконавця від виконання державного контракту в натурі.
Державний замовник має право відмовитися повністю або частково від оплати продукції, якщо вона не відповідає вимогам щодо якості продукції, встановленим чинним законодавством України та державним контрактом.
При невиконанні державним замовником зобов'язань за державним контрактом, а також у випадках, зазначених у частині сьомій статті 2 Закону України "Про поставки продукції для державний потреб" від 22 грудня 1999 р. №493, державний замовник відшкодовує виконавцю державного замовлення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток,
У випадках відмови державного замовника від закупівлі продукції, що виготовлена за державним контрактом (крім випадків, зазначених у частині четвертій цієї статті), виконавець державного замовлення реалізує її на свій розсуд, при цьому замовник відшкодовує виконавцю додаткові витрати, пов'язані з реалізацією, а у разі неможливості реалізації продукції - завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.
Спори, що виникають між державним замовником і виконавцем державного замовлення при укладенні державних контрактів на поставку продукції для державних потреб, внесенні змін у процесі їх виконання, а також щодо відшкодування завданих збитків розглядаються згідно з чинним законодавством України господарськими судами. Державні замовники та виконавці державних замовлень звільняються від сплати державного мита при поданні позовів до господарського суду. При розгляді справи господарський суд вирішує питання щодо сплати державного мита у розмірах, передбачених чинним законодавством.
Висновок
Насамперед варто зазначити, що згідно з міжнародним досвідом та правовою традицією країн Європейського Союзу визначення вартісних обмежень застосування законодавства щодо державних закупівель не передбачено. Такий підхід пов'язаний з необхідністю формування у суспільному (державному) секторі відповідної закупівельної практики, в основі якої лежить належне ставлення службовців до державних коштів, що передбачає їх раціональне та ефективне використання. Тому застосування конкурентних засад при здійсненні державних закупівель є доцільним незалежно від вартості закупівлі, оскільки це сприяє більш раціональному використанню державних коштів, вибору оптимальної пропозиції і поширенню конкуренції на відповідному ринку товарів, послуг або робіт.
Контракти, як форма управління держзамовленнями, широко відомі в світі й апробовані практикою десятиріч. їх застосовують у Великобританії, Франції, Німеччині та інших країнах з ринковою економікою, однак найбільшого поширення вони набули в США, де створена і багато років функціонує Федеральна контрактна система.
В індустріально розвинутих країнах державні контракти поширюються на сфери з обмеженими можливостями освоєння винаходів, новоутворені науко місткі галузі їх також застосовують для державної підтримки інноваційної діяльності підприємств, стимулювання неприбуткових науково-дослідних робіт фундаментально-пошукового характеру.
Зважаючи на важливість та актуальність державних замовлень, Міністерством економіки України підготовлено ряд змін до законодавства у сфері державних закупівель, в тому числі в проекті Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" передбачається встановлення мінімальної межі, з якої потрібно застосовувати тендерні процедури закупівлі. Нині нормативні документи проходять процедуру погодження та доопрацювання з рядом міністерств та відомств.
Використана література
1. Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" від 22 лютого 2000р., №1490-III, "Урядовий кур'єр", 24.05.2000р., №92;
2. Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995р., №493/95-ВР, "Урядовий кур'єр", 01.02.1999 р., №20-21:
3. МінФін/МінЕкономіки/Держкомресурсів/НБУ "Положення про систему розрахунків по виконанню державного контракту і державного замовлення" від 16.06.1999р., №04-106, LIGA: Професіонал;
4. Лист Мінекономіки від 23.05.2001, №19-37/1654, "Урядовий кур'єр", 25.09.2001 p., №173;
5. Мельник А.Ф. . Державне регулювання економіки/ Навчальний посібник.-К., 1999;
6. Михасюк І.Р.. Мельник АФ., Крупка З.М. Державне регулювання економіки.- К: "Атіка. Ельга-Н, 2000;
7. Панасюк Б.Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки.- К.. 2003.
8. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Київ: Четверта хвиля, 2003.
9. Башнянін Г.І, Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000.
10. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємництва. Київ: Вища школа, 2003.
11. Буян І.В., Гуменюк П.Д., Березюк Р.М. Економічна політика. Тернопіль: ТАНГ, 2000.