І. Теоретичний блок
1. Найактуальнішою проблемою державної економічної політики є її здатність забезпечити умови стабільного економічного розвитку. Метою інтенсифікації регуляторних зусиль є максимізація обсягів національного виробництва. Це — єдиний шлях для підвищення рівня споживання матеріальних благ і задоволення постійно зростаючих людських потреб у рамках існуючого технологічного способу виробництва. Але питання успішного економічного розвитку не можливо розглядати без ефективного розподілу доходів, яке б створювало всі умови для подальшого економічного розвитку.
Доходи людини залежать від пропозиції та попиту на працю цієї людини, які, в свою чергу, залежать від природжених здібностей, людського капіталу, дискримінації та інших факторів. Оскільки доходи від праці складають велику частку в загальному доході, заробітна плата великою мірою є визначником розподілу економічного прибутку між різними членами суспільства.
Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. При переході від адміністративно-командної до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах.
Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца (рис. 1), при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в відсотках від загального їх числа), а на осі ординат - їх дохід (у відсотках).
Рис. 1. Крива розподілу доходів (Крива Лоренца)
Теоретично можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це означає, що якщо 20,40,60% сімей отримує відповідно 20,40,60% від всього доходу, то відповідні точки будуть розташовані на бісектрисі. Крива Лоренца показує фактичний розподіл доходів, будується за реальними даними. Наприклад, 20% населення з найнижчими доходами отримує 5% загального доходу, 40% з низькими доходами - 15% і т.д. Область між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві. Реальне суспільство не характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Проте, чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона більш пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності вбиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу в суспільстві.
Конституція України проголосила Україну соціальною державою.
Згідно з Конституцією України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян, зокрема їх прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень (статті 46, 48) тощо. Це зобов’язує державу відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян.
2. Макроекономіка як наука є теоретичною базою економічної політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою сукупністю конкуруючих між собою теоретичних доктрин. Кожна з них по-різному уявляє механізм функціонування економіки з ринковими відносинами і, в першу чергу, по-різному вбачає співвідношення між ринком і державою, подає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки.
У системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанська, монетариська, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних очікувань.
Історично макроекономічна наука була започаткована класичною теорією. Найбільш видатними представниками класичної теорії є Адам Сміт, Давид Рікардо, Джеймс Мілль, Жан Батист Сей, Альфред Маршал, Артур Пігу, Леон Вальрас, Вільфредо Парето.
Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, тобто повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні перевороти, засуха, біржові крахи тощо які тимчасово виводять її зі стану повної зайнятості. Проте здатність ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою, щоб через деякий час знову відновити в економіці такий рівень виробництва, який відповідає умовам повної зайнятості. Це означає, що можливий відхід економіки від стану повної зайнятості, на думку представників класичної теорії, є не внутрішнім продуктом ринкової економіки, а лише результатом впливу на неї зовнішніх обставин.
Згідно з класичною теорією механізм ринкового саморегулювання економіки складається з декількох елементів. Перший — ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для виробництва потенційного ВВП, є малоймовірна. Якщо навіть сукупні витрати за будь-яких обставин зменшаться порівняно з потенційною величиною, то досить швидко такі важелі ринкового регулювання як ціна і зарплата примусять економічних суб'єктів збільшити сукупні виграти до потенційної величини.
Неможливість виникнення в економіці дефіциту сукупних витрат спирається на закон Сея. Згідно з цим законом процес виробництва товарів створює доход, який дорівнює вартості вироблених товарів. Це означає, що процес виробництва є лише іншим виразом процесу їх споживання. Тому товарна пропозиція породжує адекватний собі попит. Такий закон діє на різних рівнях економіки.
Закон Сея спирається на передумову, що весь доход, отриманий виробниками товарів, повністю використовується на закупівлю інших товарів. У дійсності це не так, оскільки певна частка доходу може бути спрямована не на витрати, а на заощадження, що породжує невідповідність між виробництвом і споживанням, тобто між пропозицією і попитом. У цьому випадку сукупні витрати будуть недостатніми для закупівлі всієї маси вироблених товарів, у результаті чого скоротиться сукупний попит, фактичний ВВП відхилиться вниз від потенційного ВВП, що свідчить про виникнення в економіці неповної зайнятості.
Прихильники класичної теорії визнають дестабілізуючій вплив заощаджень на рівновагу між доходами і витратами. Проте, на їхню думку, дана обставина не вимагає державного втручання в економіку. Ринковий механізм здатний самостійно й досить швидко ліквідувати цей дисбаланс через взаємодію між товарним та грошовим ринками. У цьому полягає суть другого елементу класичної теорії про ринкове саморегулювання. Та частка доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається на товарний ринок у вигляді інвестицій. Інвестиційні витрати підприємців компенсують ті вилучення із потоку «доходи — витрати», які відбуваються в формі заощаджень. Отже, якщо підприємці будуть інвестувати в економіку стільки ж, скільки домогосподарства мають намір заощаджувати, то закон Сея буде діяти і відповідність між доходами і витратами не буде порушена.
Класики допускають тимчасове перевищення заощаджень порівняно з інвестиціями, що може викликати тимчасове відхилення сукупних витрат від потенційної величини. Але таке відхилення, на ї
Регулюючий потенціал цін і зарплати складає суть третього елементу класичної теорії про ринкове саморегулювання. Його суть полягає в тому, що обсяг сукупної продукції, яку можуть реалізувати її виробники, залежить не лише від величини сукупних витрат, а й від рівня товарних цін. Це означає, що навіть тоді, коли відсоткова ставка за будь-якої причини нездатна привести у відповідність заощадження домогосподарств та інвестиції підприємств, падіння сукупних витрат буде компенсоване пропорційним зниженням цін. Отже, якщо домогосподарства тимчасово заощадили більше, ніж підприємці мають намір інвестувати, то викликане цим зменшення сукупних витрат не приведе до тривалого скорочення реальних обсягів виробництва, оскільки ціни знизилися пропорційно зменшенню цих витрат.
Згідно з класичною теорією здатність економіки до цінового саморегулювання забезпечується конкуренцією між продавцями, яка породжує високу еластичність цін стосовно попиту. Оскільки падіння попиту на продукцію стає загальним, виробники під впливом конкуренції змушені знижувати ціни, щоб уникнути затоварювання. Отже, поява надмірних заощаджень викликає зниження цін, які збільшують реальну величину сукупних витрат і відновлюють сукупний попит на рівні повної зайнятості. Тому заощадження викликають зниження цін, а не зменшення обсягів виробництва і зайнятості.
Зниження товарних цін за інших незмінних умов може зменшити прибутковість виробництва товарів, що може стримати виробників від бажання збільшувати пропозицію до потенційного рівня. Але згідно з класичною теорією цього не відбудеться, оскільки падіння сукупного попиту викличе скорочення попиту на ресурси, і насамперед на робочу силу. Це викличе зниження цін на ресурси, в тому числі падіння заробітної плати. Конкуренція на ринку праці між робітниками примусить їх найматися на роботу за нижчими ставками заробітної плати, що знизить середні витрати і відновить нормальний рівень прибутку. Отже, зниження товарних цін, доповнене зниженням ресурсових цін, відновить виробництво товарів на потенційному рівні і забезпечить повну зайнятість. Єдиним наслідком цього відновлення будуть більш низькі товарні та ресурсові ціни. Підсумовуючи, можна стверджувати, що згідно з класичною теорією механізм відсоткової ставки, гнучких товарних і ресурсових цін надає ринку здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. За цих умов виключається необхідність втручання держави в економіку, тобто найбільш раціональною має бути політика державного невтручання.
ІІ. Практичний блок. Представте розв’язок практичних завдань із обґрунтованими висновками
| Актив млн. грн. |
Пасив млн. грн. |
Актив млн. грн. |
Пасив млн. грн. |
Актив млн. грн. |
Пасив млн. грн. |
| R 100 К 850 |
ВК 200 СВ 250 ВЗ 500 |
R 87,5 К 862,5 |
ВК 200 СВ 500 ВЗ 250 |
R 67,5 К 882,5 |
ВК 400 СВ 300 ВЗ 250 |
| 950 |
950 |
950 |
950 |
950 |
950 |
ВК – власний капітал;
ДСВ -
строкові внески;
ДВЗ
– внески до запитання.
R –резерв банку
r1
мінімальні резервні вимоги по строковим внескам
r2 –
мінімальні резервні вимоги по внескам до запитання
1. К = 200+(250-250*10/100)+(500-500*15/100) = 850 млн.грн.
R = 250*10/100+500*15/100=100 млн.грн.
2. К= 200+(500-500*10/100)+(250-250*15/100) = 862,5 млн.грн.
R = 500*10/100+250*15/100=87,5 млн.грн.
ΔК=862,5-850=12,5 млн.грн.
Отже якщо половина внесків до запитання буде переоформлена на строкові внески то банк зможе збільшити кредити на 12,5 млн.грн. за рахунок того що норматив резервного покриття по внескам до запитання на 5 % більший за норматив резервного покриття по строковим внескам.
3. К = 400+(300-300*10/100)+(250-250*15/100)=882,5 млн.грн.
R = 500*10/100+250*15/100=67,5 млн.грн.
ΔК=882,5-862,5=20,00 млн.грн.
Отже, якщо власники строкових внесків на 40% своїх депозитів придбають цінні папери у банка, то сума кредитів ще збільшиться на 20 млн.грн. та становитиме 882,5 млн.грн.
ІІІ. Розкрийте наступні визначення
4. Рівновага на ринку товарів та платних послуг в умовах закритої економіки виражається формулою:
S(V)=І(і).
Рівновага на ринку заощадження товарів та платних послуг у закритій економіці досягається, якщо пропозиція заощаджень дорівнює інвестиційному попиту.Пропозиція заощаджень S є функцією від доходів V:
S = S (V)
Залежність ринку товарів від платних послуг представлена на графіку Хікса-Хансена (рис.2).
5. Рівновага на ринку грошей та цінних паперів досягається за умови, коли:
пропозиція грошей дорівнює сумі операційного та спекулятивного попиту на гроші,тобто:
Мn = М1 + М2 = t Р Q + М2(і),
де Мn – пропозиція грошей;
М1 – операційний попит;
М2 – спекулятивний попит;
t – лаг (запізнення) між отриманням і використанням грошових коштів;
Р – рівень цін.
Q – реальний обсяг виробництва
і – процентна ставка
Операційний попит на гроші, основою якого є операції купівлі продажу, залежить від інтервалу часу між моментами отримання і використання грошових коштів. Чим цей інтервал коротший, тим менший попит на гроші навпаки:
М1 = t × Р × Q,
6. Спекулятивний попит на гроші визначається ставкою процента і:
M2 = M2(i).
Якщо процентна ставка низька, спостерігається високий курс цінних паперів. Це послаблює стимули до вкладання в них ліквідних коштів через ризик, пов'язаний з падінням курсу цінних паперів у зв'язку із зростанням процентної ставки і навпаки:
Існує ставка процента і c, за якої економічні суб'єкти перестають вкладати ліквідні кошти в цінні папери. Спекулятивний попит на гроші при цьому необмежене зростає. Це показано на рис. 3.
Спекулятивний попит на гроші – це певний резерв грошей, за допомогою якого економічні суб’єкти прагнуть застрахувати себе від можливих втрат у результаті коливань ринкової конюктури.
Рис. 3. Залежність спекулятивного попиту на гроші від ставки процента
Список використаних джерел:
1. Агапова Т. А., Серeгина С. Ф. Макроэкономика: Учебник ,2000
2. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О., Базилевич К.С. Макроекономіка. - К.: Знання, 2004
3. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. - К.: Атіка, 2004.
4. Гальчинський А. Теорія грошей. Навчально-методичний посібник.- К.: Основи, 1996.
5. Манків Гр.Н. Макроекономіка. Підручник для України. – К., Основи, 2000.
6. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Вища школа- Знання, 2004
7. Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підручник.– К.: Таксон, 2005.
8. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. Підручник. –К.: Либідь, 2005.
9. Панчишин С. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2001