Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара
Економічний факультет
Кафедра маркетингу та менеджменту
Реферат
з дисципліни: „Економіка праці та соціально-трудових відносин”
на тему:
„Закордонні моделі ринку праці”
Виконала: студентка
Савченко Аліна
Перевірила: доц. Бобирь О. І.
Дніпропетровськ
2010р.
Зміст
1. Поняття ринку праці, його функції та необхідні умови його існування
2. Класифікація ринків праці
3. Сучасні види та моделі ринку праці
3.1 За країнами
3.1.1 Модель ринку праці США
3.1.2 Японська модель ринку праці
3.1.3 Шведська модель
3.1.4 Російська модель ринку праці
3.2 За окремими деталями
3.2.1 Патерналістська модель ринку праці
3.2.2 Соціал-демократична модель
3.2.3 Ліберальна модель
Висновки
Література
1. Поняття ринку праці, його функції та необхідні умови його існування
Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.
Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, грошей (кредитів)) і ринок праці.
Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.
Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.
Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім. Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника.
Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.
Основними функціями сучасного ринку праці є такі: 1) суспільний поділ праці; 2) інформаційна — дає інформацію про структуру попиту і пропозиції робочої сили; 3) посередницька — узгоджує економічні інтереси між власниками робочої сили та власниками робочих місць; 4) професійна консультація тих, хто шукає роботу, або власників засобів виробництва відносно правових аспектів використання найманої робочої сили; 5) регулююча — профвідбір робочої сили та її профадаптація для формування оптимальної професійно-кваліфікаційної структури; 6) ціноутворююча — забезпечення конкурентного середовища для суб'єктів трудових відносин; 7) пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку науково-технічного прогресу; 8) резервна — сприяє формуванню резерву трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення. Вказані функції тісно пов'язані між собою і доповнюють одна одну. Вони характерні для всіх видів ринку праці: внутрішнього, зовнішнього або потенційного, та для циркулюючого, що складають національний ринок праці.
2. Класифікація ринків праці
Існують декілька класифікацій ринку праці. Одна з них - класифікація ринків праці за обсягом: внутрішній, національний, міжнародний та світовий. Схематично це можна представити у такий спосіб:
3. Сучасні види та моделі ринку праці
Ринок праці включає не тільки економічні, але й соціальні, правові та психологічні відносини. У різних країнах формування цих відносин історично відбувалося не одночасно. У результаті в окремих групах країн або окремих країнах виникли певні відмінності.
Країнні відмінності в формуванні ринків праці пов'язані з розходженнями в наймі, заповненні підприємств, фірм робочою силою, підготовки персоналу, організації профспілок, історичних традиціях. Якщо подивитися на ринок праці під цим кутом зору, то можна виділити два основних види: зовнішній (загальнонаціональний) і внутрішній (внутрифірмовий) ринок.
Зовнішній (загальнонаціональний) ринок праці характеризується відкритістю, доступністю, конкурентність для всіх осіб найманої праці. Заповнення робочих місць здійснюється шляхом набору основної маси робочої сили, підготовленої поза меж підприємства. Це означає, що останнє визнає диплом, сертифікат навчальних закладів, що знаходяться поза їхнім контролем. На самому ж підприємстві основною формою підготовки залишається учнівство. Наймання працівників відбувається індивідуально. Однак, на цей процес впливає держава через законодавство. Роботодавець повинен враховувати закони «Про зайнятість населення», «Про мінімальної заробітної плати», «Про охорону праці» та інші, пов'язані з соціально-трудових відносин. Працівник також виходить з цих законів. Величина заробітної плати встановлюється шляхом переговорів, торгу, узгодження інтересів сторін.
Внутрифірмовий ринок праці характеризується закритістю, слабкоконкурентних. Рух робочої сили здійснюється в основному в рамках фірми, тобто перехід (переклад) робочої сили з одного робочого місця на інше, оволодіння суміжними спеціальностями. Найм основної маси працівників здійснюється шляхом колективних переговорів після закінчення терміну дії попереднього договору. У результаті узгодження позицій, вирішення спірних питань полягає черговий колективний договір. Він також враховує передбачені законодавством обов'язкові для виконання норми. Підготовка персоналу здійснюється в основному усередині підприємства і переслідує цілі конкретного підприємства. Внутріфірмові ринки відособлені один від одного. На них відкладає відбиток характер виробництва і внутрішній розпорядок роботи. Тому кадри тієї чи іншої фірми володіють незначною конкурентоспроможністю на зовнішньому ринку. Даний вид ринку вирішує два завдання: 1) забезпечення процесу передачі специфічних знань і досвіду внутрішньофірмового від старих працівників до нових; 2)запобігання витоку накопичених знань і досвіду за межі фірми.
Зовнішній ринок більше властивий англомовним країнам, і перш за все США. Тому ринок нерідко називають моделлю ринку праці США.
3.1 За країнами
3.1.1 Модель ринку праці США
Дана модель характеризується високою активністю суб'єктів ринку праці, заохочувати державних політикою підтримки конкурентного стану економіки і всієї життєвої установкою на індивідуальний успіх, на заробляння грошей, яка культивується у суспільстві його основними інститутами (державою, засобами масової інформації, наукою, літературою, освітою і т.д.). Пересічний американець заражений бажанням купувати гроші, класти їх у банк, купувати акції і т.д., щоб знову отримати гроші, але вже з прибутком, словом, заохочується активна роль підприємця і працівника.
Політика зайнятості на підприємствах орієнтується на високу географічну (територіальну) мобільність працівників між підприємствами, на прийом вже підготовлених в навчальних закладах країни кадрів, на мінімум витрат підприємства на виробниче навчання. Заробітна плата виступає як результат індивідуальних і колективних переговорів, укладення договору або колективного договору. Важливу роль у колективних переговорах грають профспілки. Більшість з них будується за галузевим принципом. У результаті заробітна плата залежить від попиту та пропозиції робочої сили, складності робіт, продуктивності праці, можливостей підприємства.
Страхування по безробіттю регулюється федеральними законами і законами штатів. Федеральний закон встановлює загальні принципи страхування з безробіття, які потім деталізуються в законах кожного зі штатів. Страхові внески з безробіття платять підприємці та наймані працівники, велика частка їх падає на підприємців. Зібрані гроші прямують окремо до федерального фонду та фондів штатів.
У США є не тільки зовнішній, а й внутрішній ринок праці. Наприклад, принципу довічної гарантії зайнятості дотримується найбільша компанія ІБМ. Реалізуючи цей принцип, компанія здійснює політику безперервного зростання фондів соціального розвитку, надає працівникам численні пільги та заохочення. Проте переважаючим все-таки залишається зовнішній ринок, про що говорить більш високе безробіття, у порівнянні з Японією та Швецією.
3.1.2 Японська модель ринку праці
Внутрішній ринок найбільше характерний для Японії. Тому ця модель ринку нерідко називається японської. Відмінною рисою японської моделі ринку праці є «система довічного найму», що гарантує зайнятість на весь термін трудової діяльності працівників і формування самостійних профспілкових організацій всередині компаній.
Така політика зайнятості дозволяє компанії здійснювати професійну підготовку та підвищення кваліфікації, не побоюючись того, що кваліфіковані фахівці можуть покинути фірму і витрати, понесені фірмою на їх підготовку, виявляться марними. При цьому підготовка ведеться відповідно до науково-технічним прогресом, структурою робочих місць, модифікацією продукції, що випускається, заздалегідь передбачається професійна мобільність всередині фірми (керівництву фірми дозволено на свій розсуд переміщати працівників з одних місць на інші), виховання у працівників творчого ставлення до праці.
При формуванні заробітної плати велике значення надається стажу роботи, що утримує працівників від переходу на інші підприємства. Враховується й вік працівника. Але в останні роки все більшого значення набуває облік кваліфікації і ефективності праці.
Система довічного найму полегшує вирішення проблеми мінімізації безробіття. Вона дозволяє відносно безболісно скорочувати виробництво і скорочувати робочий час, переводити працівників на дочірні підприємства або на підприємства інших фірм за взаємною згодою. Подібні заходи стримують зростання безробіття.
Після кризи 1974-1975 рр.. в Японії відбулися деякі зміни в системі довічного найму, ослабла захист найманих працівників, зменшилася частка постійно зайнятих, з'явився зовнішній ринок на базі дрібних підприємств третинного сектору (сфери послуг).
3.1.3 Шведська модель
Специфічними рисами володіє модель ринку праці в Швеції. Шведська модель відрізняється активною політикою зайнятості, що проводиться державою. Ця модель ринку праці має яскраво виражений державно-ринковий механізм, в якому державні елементи регулювання найбільш тісно переплетені з ринковими елементами саморегулювання при домінуванні державного регулювання. Активність держави проявляється у виділенні значних фінансових ресурсів на програми підтримки зайнятості; перепідготовку робочої сили, підвищення її конкурентоспроможності. Причому на ці цілі витрачається до 70% фонду зайнятості, або 3,5% ВВП (1993-1994 рр..). Тоді як на виплату допомоги з безробіття витрачається до 2,7% ВВП. Страхові внески до фонду зайнятості у Швеції перебувають приблизно на рівні інших Європейських країн.
Кошти з фонду зайнятості йдуть на професійну підготовку та перепідготовку працівників, створення робочих місць, як у державному, так і в приватному секторі, шляхом субсидування приватних компаній, надання допомоги безробітним в пошуку робочих місць, у тому числі через інформацію і профорієнтацію, виплату допомог (компенсацій) по переїзду до нового місця роботи.
Предметом особливої турботи держави є підтримка зайнятості в галузях, що забезпечують соціально необхідні послуги в депресивних регіонах.
Політика зайнятості тісно пов'язується з іншими політиками: податкової, «політикою солідарності» в заробітній платі, галузевої та регіональною політикою та іншими, що дозволяє підтримувати високий попит на робочу
3.1.4 Російська модель ринку праці
Цивілізований ринок праці в Росії знаходиться в стадії становлення. У радянський період його розвиток стримувався, з одного боку, високою монополізацією економіки, жорстким державним регулюванням заробітної плати, з невеликою її диференціацією залежно від результатів праці, відсутністю ринку житла, адміністративними обмеженнями на переїзд в інші міста.
З іншого боку, працівників прив'язувало до підприємств висока частка послуг, пільг, одержуваних за рахунок соціальних фондів підприємств, які в першу чергу надавалися особам, які мали великий стаж роботи на даному підприємстві. Зокрема, працівники великих підприємств одержували житло, могли влаштувати своїх дітей до дитячого садка, табір, отримати безкоштовні або пільгові путівки в будинки відпочинку, профілакторії, санаторії і т.д.
Разом з тим політика, держави на планомірний розподіл і переміщення працівників, не виключала стихійної міграції, скажімо переїзді людей з районів Далекого Сходу і Півночі в більш облаштовану Європейську частину колишнього Радянського Союзу.
У результаті радикальних реформ 90-х років в Росії була зруйнована планова система руху кадрів, держава усунулася від регулювання заробітної плати, встановивши на національному рівні розмір мінімальної заробітної плати, яка ніякого відношення до прожиткового мінімуму не має. З'явилася надмірна диференціація оплати праці, тривалі затримки з виплатою вже заробленої плати, які обмежують мобільність робочої сили, не створений і ринок житла, за винятком окремих міст, в першу чергу Москви.
Зберігаються й інші дестабілізуючі чинники, що стримують завершення формування загальноросійського ринку праці. До них відносяться:
- Затяжний спад і депресія виробництва, викликані загальною кризою (кризою економічної і політичної систем, структурними деформаціями, розривом господарських і технологічних зв'язків та ін) вихід з якого намітився тільки на початку XXI ст.;
- Недосконалість законодавчої бази;
- Зростання прихованого безробіття;
- Малоефективна конверсія оборонного виробництва:
- Довільне скорочення військового контингенту в умовах затягування військової реформи;
- Неконтрольована міграція населення та робочої сили між країнами СНД;
- Недостатня взаємозв'язок адміністративних та ринкових методів регулювання зайнятості;
- Відсутність інформації про вакансії за межами місця проживання. Які перспективи зовнішнього і внутрішнього ринку праці в РФ? У Росії ще зберігся великий державний сектор в економіці, переважає мережа державних навчальних закладів усіх типів, що готує кадри фахівців і кваліфікованих робітників для всіх секторів економіки. Це серйозна база для розвитку зовнішнього (загальнонаціонального) ринку праці. Розукрупнення підприємств, появу безлічі дрібних фірм також стимулює формування зовнішнього ринку, передача соціальних об'єктів підприємств у власність муніципальних органів самоврядування зміцнює позиції зовнішнього ринку. Але поряд з ним формується внутрішній ринок. Виникло і збільшується число приватних навчальних закладів, хоча учнів у них небагато, зберігається ще база для підготовки робочої сили на підприємствах. Вони створюють основу для розвитку внутрішнього ринку. Але можна з упевненістю сказати, що домінуючим буде зовнішній ринок.
3.2 За окремими деталями
3.2.1 Патерналістська модель ринку праці
Зрозуміло, що кожна країна має свою власну соціально-економічну стратегію, свою власну систему пріоритетів, її населення характеризується особливою ментальністю, особливим рівнем професійної та освітньої підготовки, нарешті в кожній країні існує специфічне культурне середовище, історичні традиції, а відповідно ринок праці кожної держави має свої власні, тільки йому притаманні риси. Проте, якщо абстрагуватися від окремих деталей, можна виділити три найпоширеніші моделі: патерналістську, соціал-демократичну і ліберальну.
Патерналістська модель ринку праці. Головною ознакою цієї моделі є опікування найменшого працівника працедавцем. Найбільш цілісно ця модель реалізована в Японії, де її фундаментом став довічний найом. Система довічного найму передбачає гарантії зайнятості працюючим аж до пенсійного віку, зростання всіх видів виплат відповідно до стажу роботи. Так, наприклад, в оборонній промисловості середній розмір заробітної плати працівників 50-54 років в 2,6 рази перевищує первинну ставку молоді (18-19 років), в торгівлі – в 3,2 рази, в сфері обслуговування – 2,8. Така система передбачає переважну підготовку і перепідготовку кадрів в надрах самої фірми, забезпечує можливості оперативної зміни професійно-кваліфікаційного складу працюючих відповідно до потреб виробництва, при чому протягом перших 10 років відбувається в середньому 3-4 планових переміщення працюючого на нове місце роботи в межах фірми.
Орієнтація на тривале використання найманих працівників обумовлює прагнення працедавців вирішувати проблеми надлишкової робочої сили не за рахунок звільнення, а за рахунок скорочення робочого часу (переводу на умови неповної зайнятості) або переводу за взаємною згодою на дочірні підприємства або підприємства іншої фірми. Однак тимчасові працівники, що не мають статусу довічного найму (їх питома вага складає біля 35%), правами кадрових працівників не користуються і при економічному спаді звільняються.
Система довічного найму поширена тільки на великих і середніх підприємствах, малі ж звичайно такого не мають.
Необхідно додати, що тривалість робочого року в Японії – найбільша серед економічно розвинутих країн, відпустку, навіть обумовлену законодавством і контрактом наймані працівники майже ніколи не використовують повністю, умови життя – надто відрізняються від європейських і навіть українських стандартів. Можна сказати, що це модель, яка може бути реалізована в дуже специфічному ментальному середовищі. Не випадково, останнім часом молодь, особливо та, що здобула освіту за межами Японії (головним чином в університетах США)не погоджується на контракти довічного найму.
3.2.2 Соціал-демократична модель
Соціал-демократична модель. Еталоном соціал-демократичної моделі є ринок праці Швеції, де власне і було сформовано на рубежі 40-50-х років Р. Мейднером і Г. Рейном цю концепцію, що спирається на проведення державою активної політики ринку праці. На підготовку і перепідготовку кадрів, на створення нових робочих місць Швеція витрачає більше коштів, ніж будь-яка країна ОЕСР, економлячи на соціальному відшкодуванні збитків своїх громадян внаслідок безробіття.
Основні елементи шведської моделі ринку праці:
· непрямі податки на товари та послуги, які перешкоджають швидкому зростанню попиту та інфляції, стимулюють банкрутство нерентабельних підприємств; зростання прибутків стримується з метою уникнення інфляційної конкуренції між високоприбутковими підприємствами;
· рівність оплати рівної плати поза залежністю від фінансового стану підприємства; це примушує менш прибуткові підприємства скорочувати чисельність працівників чи взагалі припиняти свою діяльність, а більш прибуткові – платити нижче можливого для них рівня.;
· сполучення низької інфляції та повної зайнятості в довгостроковій перспективі, зокрема за рахунок субсидій підприємствам на утримання не конкурентноздатних працівників чи надання їм робочого місця в державному секторі;
· селективна державна підтримка зайнятості в неефективних сферах економіки, які забезпечують соціально необхідні послуги.
Шведська модель ефективно працювала протягом 25 років – до середини 70-х років, коли різко зросла інфляція, збільшився національний борг. Трикратна девальвація національної валюти (в 1981р. – на 10%, в 1982 і 1985 – на 16%), зростання ефективності роботи експортно орієнтованих галузей (машинобудування і автомобільної промисловості) пожвавили шведську економіку, і знову спостерігався низький рівень безробіття, помірна інфляція, стабілізація державного бюджету. Проте новий спад, який стався 1991р., говорить про необхідність принципового коригування шведської моделі.
3.2.3 Ліберальна модель
Ліберальна модель. Ця модель поширена в США, Канаді, Австралії; для неї характерні яскраво виражена децентралізація, пов’язана з федеральним устроєм країни і відповідним існуванням в кожному штаті власного законодавства щодо зайнятості, допомоги безробітним, фондів страхування на випадок безробіття (внески підприємств і найманих працівників до фондів штатів і федерального фонду диференційовані).
Робоча сила в цих країнах вирізняється високим рівнем мобільності. Цим пояснюється те, що професійна кар’єра пов’язана зазвичай зі зміною місця роботи, а при скороченні потреб в робочій силі працедавці (на відміну від японських) вдаються до звільнень, а не до переводу на режим неповної зайнятості. Внаслідок цього безробіття в ліберальній моделі виникає набагато частіше, тобто тривалість безперервного періоду, протягом якого пересічний громадянин має робоче місце, - значно коротша за інші моделі, але й тривалість безробіття – також менша. Ліберальна модель є найбільш динамічною і відповідно найбільш адаптованою до сучасного етапу розвитку економіки.
Висновки
Протягом останніх десятиліть відбувається загальний процес глобалізації ринку праці, формування єдиного механізму задоволення пропозиції робочої сили поза залежністю від конкретного місця проживання тієї чи іншої людини (групи людей).
Причинами цього принципово нового процесу, що докорінно змінює характер світової трудоресурсної ситуації, стали посилення міжнародних зв’язків на фоні поглиблення світового розподілу праці, зокрема, формування міжнародних об’єднань, які передбачають існування єдиних ринків праці (на зразок Європейського співтовариства чи країн, що підписали Шенгенську угоду); зростання рівня мобільності населення, включаючи просторову мобільність; розширення транспортних мереж та загальна динамічність економіки. За твердженням МОП, саме швидке зростання обсягів міжнародного обміну товарами та послугами є ключовим аспектом глобалізації ринку праці. Під впливом цих та деяких інших чинників формуються певні загальні підходи до регулювання ринків праці, підходи, що спираються на інтеграцію всього того, що виявилося найефективнішим в кожній окремій моделі. Сьогодні можна говорити про те, що в світі створюються передумови для формування інтегрованої моделі ринку праці.
Проте, це, зрозуміло, не означає зникнення національної специфіки ринків праці, національної специфіки стратегій їх регулювання, які обумовлені соціально-економічною, соціо-політичною та історичною специфікою кожної окремої країни. Якщо, скажімо, скандинавські країни притримуються активних заходів впливу на ринок праці, то північноамериканські зберігають орієнтацію на стимулювання активної позиції кожної конкретної людини. Безумовно, свою роль відіграє також характер суто економічного розвитку кожної конкретної країни, та фаза економічного впливу, на якому вона в даний конкретний момент знаходиться.
Окремою проблемою є формування політики ринку праці в країнах перехідної економіки, проблемою, пов’язаною насамперед з тим, що на відміну від інших країн посткомуністичні держави під тиском економічних обставин вимушені звужувати і коло соціальних гарантій, і коло їх реципієнтів, тобто йти проти загальносвітового процесу соціалізації. Якщо додати глибоку економічну кризу, переважно циклічний характер безробіття і відсутність належного досвіду як серед урядовців, так і серед широких верств населення., то відмінність стратегії ринку праці в країнах перехідної економіки видається беззаперечною. Судячи з усього, можна говорити пор наявність певної специфічної перехідної моделі ринку праці і відповідно специфічної політики впливу на цей ринок.
Таким чином, порівняльний аналіз процесів формування трудової активності та її реалізації, зайнятості та безробіття, заходів, які вживають уряди різних країн на ринку праці, призводить до висновку про збереження національної специфіки певних загальносвітових тенденцій розвитку ринку праці.
Сучасна політика ринку праці спрямовується на забезпечення повної продуктивної зайнятості всього економічно активного населення. Досягається ця мета активними та пасивними методами, які поєднують державні зусилля щодо зниження масштабів, рівня та тривалості безробіття і забезпечення надійного захисту безробітних та їх утримання від зубожіння.
Конкретний механізм досягнення повної продуктивної зайнятості визначається відповідно до обраної моделі соціально-економічного розвитку суспільства. Відповідно в сучасному світі функціонує велика кількість досить різних моделей.
Основною рисою сучасних тенденцій розвитку ринку праці є формування єдиного механізму задоволення пропозиції робочої сили поза залежністю від конкретного місця проживання тієї чи іншої людини (групи людей) в контексті загального процесу глобалізації ринку праці і формування єдиного загальносвітового ринку.
Список використаної літератури
1. Лібанова Е.М. Ринок праці в економічній системі: навч. Посібник / Е.М. Лібанова, Д.П. Мельничук. – Житомир: ЖТІ, 2002
2. Завіновська Г.Т. Економіка праці: навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003
3. Д.П. Богиня, О.А. Грішнова. Основи економіки праці. Навчальний посібник. Київ «Знання-Прес», 2001
4. Калина А.В. Економіка праці: Навч.посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: МАУП, 2004
5. Петюх В.М. Ринок праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999