Кафедра фінансів
Індивідуальна робота з
«Аналізу інвестиційних проектів»
Львів - 2010
Зміст
Вступ
1. Становище української економіки на фоні економік розвинутих країн
2. Інвестиційна діяльність в ринковій економіці
3. Техніко-економічне обґрунтування
4. Основна сутність основних аналізів інвестиційних проектів
5. Інвестиційне оцінювання на практиці
6. Трансформація економіки України в напрямку ринкової, соціально спрямованої
7. Ризики, їх оцінювання
8. Кораблебудування: стан, перспективи, проблеми
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливо без ефективної структурно-інвестиційної політики перетворення економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату. Докорінно повинна помінятись діяльність інвесторів в умовах ринкового розподілу створюваного національного багатства.
Нові організаційно-правові відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності вимагають глибоких теоретичних і практичних знань для ефективного здійснення інвестицій у всіх її формах: фінансові, реальні, інтелектуальні, інноваційні.
В першу чергу ринкові перетворення повинні пройти в інвестиційній сфері, яка відіграє ключову роль в економіці. Комплекс галузей і виробництв, які створюють інвестиційну сферу, покликаний в короткі терміни забезпечити стабілізацію економіки та розширене виробництво. Суттєвим чином на інтенсифікацію відтвореного процесу повинен вплинути інвестиційний ринок, котрий в Україні тільки формується.
У сучасній ситуації інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу України зі стану хронічної економічної кризи, здійснення структурних зрушень у народному господарстві, упровадження сучасних досягнень технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізації інвестиційного процесу є одним з найбільш діючих механізмів подальших соціально - економічних перетворень.
В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування досить багато. Разом з тим будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, уже істотний фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно мінятися. Так, у момент придбання нових основних засобів ніколи не можна точно пророчити економічний ефект цієї операції. Тому нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі. Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, ґрунтується на використанні різних методів
1. Становище української економіки на фоні економік розвинутих країн
Основними причинами глибокої економічної кризи в Україні є відсутність моделі трансформації економіки на ринкових засадах, яка б відповідала специфіці нашого суспільства, а також відсутність надійної системи економічної безпеки, яка б сприяла створенню самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої економіки та забезпечила б її захист від зовнішніх і внутрішніх деструктивних впливів.
Досі не визначено систему індикаторів економічної безпеки та їх порогові значення, вихід за межі яких веде до руйнівних процесів в економіці. Відповідно не запроваджено і моніторинг стану економіки на підставі зазначених індикаторів. Не здійснюється моделювання ситуацій та вироблення механізмів попередження негативних явищ в економіці.
Світовий досвід показує, що коли надходження приватного іноземного капіталу недостатньо регулюється державою, то воно не сприятиме вирішенню галузевих та регіональних структурних проблем в руслі визначених нею пріоритетів. Іноді це навіть призводить до ущемлення інтересів вітчизняних виробників, створює нездорову диференціацію в оплаті аналогічної праці. Тому практично в усьому світі іноземне інвестування в тій чи іншій формі регламентується. І хоча в багатьох країнах (в тому числі і в Україні) для закордонного капіталу встановлюється національний режим, держава регулює його приплив, заохочуючи його вкладання в одні галузі економіки та обмежуючи – в інші шляхом застосування антимонопольного законодавства та іншими способами.
В світі існує практика розробки і затвердження в законодавчому порядку відповідних переліків галузей, видів діяльності, виробництв і територій, що закриті для іноземного інвестування повністю або частково. Такий законопроект вже розглядається в РФ. В Україні поки що такого переліку немає, його запровадження вкрай необхідне. Це пов’язано з поширенням приватизаційних процесів, зростанням обсягів іноземного інвестування, а також з розпорошеністю по багатьох законодавчих актах різних заборон та обмежень щодо іноземного інвестування, що досить незручно для закордонних інвесторів.
Негативно впливає на забезпечення економічної безпеки відсутність чітко встановлених "правил гри", тобто відповідної законодавчої бази ринкових перетворень. Відсутність правової системи ринкового регулювання сприяла криміналізації економіки та її переходу в "тінь".
Загалом економічні національні умови для реалізації міжнародних інвестиційних програм є порівняно непривабливими. Згідно із західними оцінками. Норма прибутку на вкладений капітал у будівництво заводу у Західній Європі становить 38,6%, окупність 6 років, а в Україні 21% і 11-річний строк окупності. Крім того, Україна конкурує з країнами Східної Європи та СНД за інвестиції розвинених країн. [6,55]
Як свідчить практика, застосування (за рекомендаціями міжнародних фінансових організацій) моделі "шокової терапії" без урахування особливостей України, зокрема використання традиційних для розвиненої ринкової економіки монетарних механізмів, не могло не призвести до руйнації вітчизняної промисловості, шаленого зростання цін та інфляції, катастрофічного зниження добробуту населення, руйнування прошарку людей з середнім достатком, криміналізації суспільства, гіперзростання "тіньової" економіки.
Спроби досягнення в Україні фінансової стабілізації та подавлення інфляції суто монетарними засобами призводять до формування особливого типу боргової економіки, коли всі заборгували всім, а всі разом заборгували міжнародним фінансовим організаціям та окремим країнам.
Однак поки що відсутня така модель економічних реформ, яка б ураховувала національні особливості, наявний економічний потенціал, відповідала б національним інтересам України та її ролі у світовому розподілі праці й отримала широку підтримку в суспільстві.
Якщо взяти такий важливий індикатор економічної безпеки, як валовий внутрішній продукт (ВВП), що яскраво характеризує ефективність економічної системи є досить низьким.
Зростання питомої ваги найбільш енергомістких галузей, що виробляють проміжну продукцію, та істотне зменшення частки галузей, що виробляють кінцеву продукцію, свідчить про відсутність системного підходу до здійснення структурної перебудови економіки і створює значну загрозу економічній безпеці України. Усунення цих диспропорцій вимагає активної участі держави.
Значно зросла загроза економічній безпеці із-за посилення диференціації доходів найбагатших і найбідніших верств населення, що не йде в жодне порівняння з ситуацією в розвинених країнах. Замість того, щоб урахувати при здійсненні соціальної політики кращий світовий досвід, коли під час трансформації економіки тягар реформ більш-менш рівномірно розподіляється між усіма прошарками населення, що сприяє консолідації нації і успіхові реформ, в Україні пішли хибним шляхом перерозподілу національного багатства на користь незначного прошарку так званих "нових українців".
2. Інвестиційна діяльність в ринковій економіці
Сьогодні у складній та заплутаній системі економічних зв’язків все частіше необхідно приймати зважені рішення щодо накопичення та інвестування. Для збереження і примноження заощаджень потрібно відмовитись від старих засобів накопичення та перейти до засобів, притаманних ринковим відносинам, що об’єднуються під загальною назвою інвестування.
Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не здатні вийти з економічної кризи без залучення і ефективного використання іноземних інвестицій, оскільки інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних, й інших ринкових чинників, а також ринки товарів і послуг.
Щоб країна не відставала від світової економіки, не зіткнулась із стратегічним дефіцитом, вакуумом пріоритетів, відсутністю взаємозв’язку і взаємозалежності складових частин економічної політики держави (інноваційної, бюджетної та інших) слід підтримувати необхідні нові пріоритети в економічній, промисловій та науково-технічній політиці за рахунок інвестування.
Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки країни в цілому. Від уміння інвестувати залежить розквіт чи занепад власного виробництва, можливості вирішення соціальних й екологічних проблем, сучасний рівень і потенціальний динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів. Без надійних основ інвестиційної діяльності, якими б професійно володіли спеціалісти відповідного профілю, важко сподіватися на сталий розвиток вітчизняного виробництва, науково-технічний і соціальний прогрес, а з ними і на належне місце у світовому господарстві.
Інвестиції – складне і змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.
Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Основною метою сучасної інвестиційної діяльності є забезпечення найефективніших шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії, підприємства на окремих етапах її розвитку.
Мета інвестиційної діяльності спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:
1. Як прискорити реалізацію інвестиційних програм.
2. Як забезпечити високі темпи економічного розвитку компаній, підприємств.
3. Як забезпечити мінімізацію інвестиційних ризиків.
4. Як забезпечити фінансову стійкість і платоспроможність компанії у процесі здійснення інвестиційної діяльності. Ефективність інвестиційної діяльності залежить від рівня розвитку капітального будівництва, інвестиційного та промислово - будівельного комплексів, що у свою чергу зумовлюється виробничим потенціалом його матеріально-технічної бази, кваліфікацією складу виконавців, науково-технічним рівнем проектних рішень, станом організації та планування інвестиційного процесу, забезпеченістю його фінансовими ресурсами, сукупною діяльністю всіх учасників процесу. Також інвестування впливає на відродження фінансового, фінансово-кредитного та інвестиційного ринків у економіці нашої країни. Економічне піднесення та активність інвестиційної діяльності можуть бути досягнуті тільки шляхом створення діючого ринку капіталів та інвестицій. Такого результату можна досягти на основі фінансової стабілізації, заохочення заощаджень та інвестицій, структурної перебудови, приватизації, створення ринку капіталів.
Інвестування розв’язує багато соціальних та екологічних проблем, а інвестиції в «людський капітал» набуває все більшого значення, так як саме результатом людської діяльності виступає більшість об’єктів інвестування – рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання, машини) та, найголовніше, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт (технічні, технологічні, комерційні, культурні, політологічні та інші знання, «ноу-хау»), який вивчає економічне положення країни у світовій ієрархії держав.
Необхідно на основі взаємодії усіх елементів інвестиційної діяльності об’єднати їх у єдиний взаємопов’язаний комплексний механізм, спрямований на структурні зрушення в народному господарстві, технічному прогресі, якісних показниках господарської діяльності на мікро - та макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу – один з найдієвіших механізмів соціально-економічних перетворень.
3. Техніко-економічне обґрунтування
Розвиток підприємництва в ринкових умовах неможливий без упровадження ефективних інвестиційних проектів. Мотивація появи проекту може викликатися ініціативою підприємців, інтересами кредиторів, незадовільним попитом населення, надлишковими фінансовими ресурсами або бути реакцією на політичний тиск тощо.
Укладенню капіталу передує підготовка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) інвестиційного проекту. В інвестиційному процесі цьому етапу відводиться значне місце, адже чим більше вірогідної та грамотно оформленої інформації про підприємство (проект) одержить інвестор, тим менший ризик чекає на нього на етапі реалізації проекту. Крім того, до початку інвестування потрібен досить тривалий період переговорів, експертиз, узгоджень, перевірок та переперевірок, предметом яких є ТЕО і які здійснюються майже всіма суб’єктами інвестиційної діяльності.
Розроблення та реалізація виробничого інвестиційного проекту проходить тривалий шлях від ідеї до будівництва та експлуатації об’єкта. Цей період розглядається як життєвий цикл інвестиційного проекту.
ТЕО відносно джерел фінансування проекту розробляється, як правило, не за рахунок інвестицій (практика західних країн), а за кошти тих учасників тендерів, які відстоюють свої варіанти проектів. Незважаючи на те, що витрати на ТЕО бувають досить значні, вони не враховуються за фінансової оцінки ефективності проекту. ТЕО для великих та важливих проектів в Україні розробляється у складі схем розвитку регіонів і галузей, які ухвалюють на строк 10—15 років за рахунок державних капіталовкладень, передбачених на проектування будівництв майбутніх періодів. Ці витрати передбачаються у відповідних титульних списках проектно-дослідницьких робіт, які затверджуються Кабінетом Міністрів.
ТЕО невеликих об’єктів фінансується за рахунок проектно-дослідних робіт у складі зведеного кошторису будови. Це, як правило, виключає можливість проектування на конкурсних засадах. Тому попереднє ТЕО і ТЕО за умов України належать до інвестиційної фази й фінансуються інвестором.
До передінвестиційної фази можуть належати декілька паралельних видів діяльності та робіт; деякі з них можуть переходити в наступні фази.
У розробленому UNIDO «Керівництві з оцінки ефективності інвестицій» до складу робочої передінвестиційної фази входять такі пункти:
— визначення інвестиційних можливостей (експертна оцінка всіх доступних даних і чинників);
— аналіз альтернативних варіантів та попередній вибір (формулювання проекту);
— попереднє техніко-економічне обґрунтування доцільності та здійсненності проекту;
— розроблення техніко-економічного обґрунтування;
— дослідження забезпечення проекту всіма видами ресурсів;
— підготовка оціночного висновку (рішення про фінансування проекту).
Експертне оцінювання проекту здійснюється для попереднього виявлення умов реалізації та визначення рентабельності проекту, ґрунтуючись на збільшених оцінках. Оцінки витрат звичайно приймаються на підставі проектів-аналогів, інколи на основі фактичних матеріалів. Це дослідження спрямоване на виявлення передумов, вивчення можливостей реалізації конкретного проекту. Інколи ті самі питання розв’язуються одночасно в межах єдиного комплексного дослідження.
За здійснення експертної оцінки спочатку визначаються фактори, які можуть значно вплинути на успішність виконання проекту. До таких факторів відносять:
· вихідну інформацію та наявність альтернативних технічних рішень;
· попит на продукцію проекту (маркетингові дослідження);
· тривалість проекту, зокрема його інвестиційної фази;
· оцінку рівня базових, поточних і прогнозних цін на продукцію (послуги) проекту;
· перспективи експорту продукції проекту;
· оцінку складності проекту;
· інвестиційний клімат у районі реалізації проекту;
· співвідношення витрат і результатів проекту.
Наступний етап експертної оцінки — оцінка вагомості (рангу) кожного з перерахованих факторів. Сума цих рангів повинна дорівнювати одиниці. Далі проект або проекти оцінюються за кожним з факторів оцінки, причому максимальний бал для кожного фактора за проектом дорівнює 100, а мінімальний — 0.
Вивчення загальних можливостей охоплює інформацію про район реалізації проекту: його географічне положення, економічну характеристику, оцінку зайнятості та рівня доходів у розрахунку на душу населення, засвоєні та потенційні чинники виробництва, природні ресурси та можливості їхнього використання (витрати на освоєння), наявність інфраструктури, експорт та імпорт продукції, можливості будівельних фірм та матеріальної бази будівництва.
Вивчення можливостей здійснення окремих проектів проводиться на підставі виявлення передумов інвестування та ретельного аналізу загальних умов інвестиційного проекту, а саме: попиту на конкретну продукцію на внутрішньому та зовнішньому ринках; наявності джерел сировини; характеру технологічних процесів; потреби в кваліфікованих кадрах; строків реалізації проекту; рівня витрат виробництва.
За результатами виявлення можливостей інвестування складається висновок, проте остаточне рішення щодо доцільності інвестування в більшості випадків приймається лише після поглибленого техніко-економічного обґрунтування проекту.
На етапі попереднього техніко-економічного обґрунтування вивчаються різні економічні альтернативи: ринку та потужності підприємства; попиту та ринку; маркетингу та збуту; виробничої програми підприємства та матеріальних витрат; технологічної та економічної частин проекту, включаючи розрахунки комерційної ефективності.
За результатами попереднього техніко-економічного дослідження робляться такі висновки:
— інвестування настільки ефективне, що остаточне рішення стосовно його доцільності може бути прийняте вже на цьому етапі;
— інформації достатньо для висновку про те, що проект не життєздатний;
— концепція реалізації проекту свідчить про необхідність проведення глибшого аналізу та подальшого розроблення техніко-економічного обґрунтування.
Дослідження може проводитись декілька разів, повторюватись з уведенням додаткових змінних параметрів. Якщо отримані результати свідчать про недостатню ефективність проекту, здійснюється подальше коригування окремих параметрів, особливо у виробничій частині програми, вносяться зміни до проекту для підвищення його ефективності. Якщо за повторного аналізу проект залишається нерентабельним, робиться остаточний висновок щодо недоцільності його реалізації.
У кінцевому підсумку звичайно висвітлюються такі параметри проекту:
— загальна характеристика підприємства, його активи та основний капітал, період освоєння інвестицій, рівень економічної та юридичної самостійності, наявність філій, дочірніх фірм і підрозділів, номенклатура та асортимент продукції;
— виробнича потужність підприємства, характеристика технологічних процесів та обладнання;
— характеристика допоміжних та обслуговуючих виробництв, складського господарства, інженерних комунікацій;
— база сировини, постачальники основних і допоміжних матеріалів, форми матеріально-технічного забезпечення, що передбачаються;
— екологічна характеристика, дані про техніку безпеки, сейсмічність, вітрове навантаження, затоплюваність тощо;
— організація управління, кадровий склад підприємства, поточні витрати;
— фінансове забезпечення оцінки результатів діяльності, зокрема зовнішньоекономічної, за минулий період (для проектів реконструкції та технічного переоснащення);
— економічна частина проекту;
— обсяг інвестицій за роками реалізації проекту та за джерелами фінансування, витрати за відведення земельної ділянки під будівельно-монтажні роботи, придбання технологічного обладнання, інші витрати;
— етапи реалізації проекту, прибуток, інвестори, які передбачаються, та учасники проекту;
— оцінка ринку збуту продукції, яка планується до випуску, її основні споживачі, конкуренти, ціновий прогноз;
— можливість фінансування проекту за рахунок випуску акцій;
— загальні висновки щодо переваг та вад проекту порівняно з аналогами вітчизняної та зарубіжної практики.
Для виконання передінвестиційних досліджень замовником проекту створюється група, до якої входять:
· спеціалісти з маркетингу, які опрацьовують ціноутворення продукції та обсяги продажів;
· виробничники, які оцінюють можливу вартість продукції та вимоги до сировини;
· фінансисти, які оцінюють витрати на проект і визначають джерела й розміри фінансування;
· юристи, які збирають інформацію щодо уточнення проекту, законодавчих і нормативних актів, які стосуються конкретного проекту.
Протягом усього періоду роботи групи замовник проекту проводить обговорення розробки концепції проекту з членами групи, а за необхідності — зі зовнішніми експертами, зокрема з різними проектно-дослідними, інжиніринговими, консалтинговими фірмами (державними та приватними).
Тривалість дослідження коливається від кількох місяців до 1—2 років, залежно від складності, вартості та новизни проекту.
У світовій практиці існують деякі орієнтири, згідно з якими коливаються витрати на передінвестиційні дослідження:
— дослідження можливостей — від 0,2 до 1 % загальної вартості проекту;
— попереднє техніко-економічне дослідження — 0,25—1,5 %;
— техніко-економічне обґрунтування — від 0,2 до 3,0 %.
В Україні ці витрати частково наведено в Державних будівельних нормах Д.1.1-1-2000[1]
.
У додатку вміщено орієнтовну схему техніко-економічного обґрунтування інвестиційного проекту.
На рис. 6.1 наведено приблизну схему етапів обґрунтування реальних інвестиційних проектів.
Як правило, обґрунтування інвестиційного проекту будівництва нового підприємства здійснюється в п’ять етапів. Для суміщення дослідницьких робіт на кожному етапі можливе застосування сітьового планування та управління процесом техніко-економічного обґрунтування, що значно скорочує термін його проведення.
Оцінка інвестиційних проектів за умов діючого виробництва здійснюється дещо інакше.
Спочатку розраховують тривалість (час) обороту капіталу (інвестиційний лаг). Це середній показник, який не дає уявлення про капіталізацію інвестицій. Лагові моделі дають загальний опис процесу розподілу інвестицій за роками та періодами інвестування.
Рис. 6.1. Схема етапів обґрунтування реального інвестиційного проекту
В останні роки дедалі ширше застосування для обґрунтування рішень з великих інвестиційних проектів знаходить демонстративний метод. Його використовують у розвинутих західних країнах для апробації національних програм розміщення об’єктів енергетики, транспорту, екології тощо широким розповсюдженням інформації щодо проекту в засобах масової інформації. Демонстративний метод дає змогу, з одного боку, сформувати позитивну думку про проект у населення району розміщення, а з іншого, — надає можливість залучити до участі в проекті зацікавлені фірми та корпорації. Цей метод допомагає також через широку дискусію визначити «вузькі» місця за реалізації проекту, групи та прошарки населення, які можуть створювати перепони на його шляху, передбачити відповідні рішення щодо підвищення інвестиційної привабливості проекту, залучення до його здійснення незайнятого працездатного населення району.
Фінансова здійсненність проекту — це базовий критерій для інвестора. Усі інші цілі, які переслідуються інвестором, вторинні й не становлять інтересу без досягнення головної — достатньо високого прибутку як на сукупний капітал, так і на власний та оплачений акціонерний.
На стадії попереднього ТЕО і ТЕО зазвичай невідомо, як буде фінансуватися проект, якими будуть джерела його фінансування, не визначено більшість суб’єктів інвестиційної діяльності. ТЕО для того й складається, щоб залучити акціонерів і кредиторів до фінансування проекту.
Для цих цілей на стадії попереднього техніко-економічного обґрунтування проводиться оцінка фінансової здійсненності проекту та ймовірності його реалізації.
Головний інструментарій, що використовується за оцінки проектів, такий:
— фінансові показники здійсненності проекту;
— показники економічної ефективності;
— аналіз чутливості;
— аналіз беззбитковості;
— оцінка ймовірності;
— економічна оцінка проекту.
Якщо проект здійснюється на діючому підприємстві, то джерелами інформації для його оцінки є:
— балансовий звіт підприємства (компанії);
— звіт про прибуток і збитки (чистий дохід);
— звітний і прогнозний грошовий потік (графік надходження реальних коштів).
Найхарактернішими показниками фінансової здійсненності проектів є такі коефіцієнти: співвідношення довгострокових запозичених коштів і акціонерного капіталу; покриття; абсолютної ліквідності; покриття довгострокових зобов’язань; коефіцієнт співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю.
Показники економічної ефективності вимірюються щодо відповідних вкладень капіталу:
— відношенням чистих потоків реальних грошей (прибутків) до сплати корпоративного податку;
— те саме після сплати податку;
— відношенням прибутку (з урахуванням процентів, що сплачуються за заборгованістю);
— відношенням валового чистого прибутку до річного обсягу продажів (за порівняння проектів).
Імовірність реалізації проекту залежить від багатьох чинників, які впливають на майбутню політико-економічну обстановку. Вивчення діючих аналогів зарубіжних і вітчизняних проектів дає змогу виявити лише попередню тенденцію. Екстраполяція цієї тенденції на перспективу без урахування можливих дій конкурентів може дати тільки приблизні результати. Оцінка ж імовірних шляхів конкурентів у майбутньому практично неможлива через комерційні таємниці. Тому оцінка імовірності проекту виконується за умов невизначеності, і завдання інвестиційного аналітика такі:
— вибір якомога більшої кількості інвестиційних проектів;
— ранжирування проектів за достатньою об’єктивністю даних;
— перевірка ТЕО проектів на всебічність і глибину пророблення всіх рішень, що стосуються інвестицій і фінансування;
— перевірка повноти обліку всіх проектних ризиків, їхнього ранжирування, кореляції та емінування;
— перевірка достатності запропонованих заходів щодо захисту від ризиків та їхнього страхування;
— чи відповідають умовам фінансування проекту надбавки за ризик у вартості капіталу (страхова премія).
Як правило, оцінка ймовірності проекту виконується за трьома головними (критичними) змінними: інвестиційні витрати, витрати виробництва та реалізації й надходження від продажів. Ці змінні охоплюють багато статей, які характеризуються обсягом (кількістю) і ціною (вартістю).
Головним інструментом, що визначає рівень впливу на здійсненність проекту, є аналіз чутливості, який виконується за сценарієм, відповідно до якого кожній складовій критичної змінної надаються різні значення параметрів кількості й ціни, що дає змогу виявити рівень впливу цих складових на одиницю критичних змінних. Так визначають домінуючі статті в інвестиційних, виробничих і реалізаційних витратах, які справляють найбільший вплив на розмір і структуру грошових потоків і формують масу прибутку або доходу.
Результатом аналізу чутливості є визначення беззбитковості проекту, яка характеризується рівновагою обсягів продажів і відповідних витрат (інвестиційних і виробничих). Таку рівновагу називають точкою беззбитковості. У ній фірма працює без збитків. Якщо надходження від продажів не покривають витрат, фірма несе збитки й неминуче зазнає банкрутства.
За розрахунків точки беззбитковості потрібно дотримуватися таких неодмінних умов:
— обсяг продажу має дорівнювати обсягу виробництва;
— у витрати включаються тільки відповідні товарові (групі товарів) витрати;
— дотримується стабільний операційний леверидж: постійні витрати однакові для будь-якого обсягу виробництва, змінні вимірюються пропорційно до обсягу виробництва й продажу;
— ціни на товар (групу) за часом не змінюються;
— для групи товарів структура обсягів продажу має залишатися постійною.
Беззбитковість досягається за такого рівняння:
,
ОВ = ,
де ЦО — ціна одиниці продукції;
ПВ — поточні (змінні) витрати у складі собівартості одиниці продукції;
ОВ — обсяг виробництва (продажу) у натуральних одиницях вимірювання;
ПВ — річна величина постійних витрат.
Для групи виробів беззбитковість визначається підсумовуванням всіх витрат на кожний вид товару та прирівнянням їх до загального обсягу продажів:
=,
де і — вид товару в групі n.
Досить відома графічна інтерпретація точки беззбитковості (рис. 6.2).
У точці Б досягається рівновага, тобто така кількість реалізованих виробів, яка дає змогу за рахунок надходжень від продажу повністю покрити витрати виробництва.
Рис. 6.2. Визначення точки беззбитковості
Аналіз беззбитковості проекту може виконуватись з урахуванням і без урахування інвестиційних витрат.
У першому випадку річні витрати на виробництво продукції зростають на всю суму інвестиційних витрат за рік, які звичайно включаються в постійну частку витрат. При цьому інвестиційні витрати зменшуються на суму щорічних (щомісячних) платежів процентів і погашень боргу.
Аналіз беззбитковості за таким методом дає змогу передбачити можливість прискореного повернення капіталу.
За другим методом аналізу беззбитковості інвестиційні витрати враховуються у вигляді постійних витрат (амортизації).
Аналіз чутливості та беззбитковості дає можливість виявити домінуючі змінні та, варіюючи їхніми складовими, оцінити проект із погляду доцільності здійснення інвестицій. Передумовами цього аналізу є стабільна соціально-економічна обстановка в країні й конкурентне середовище. Але за реалізації проекту можуть виникнути обставини, які значно вплинуть на результати, що в ньому прогнозуються. На будь-якій стадії життєвого циклу інвестицій значення домінуючих змінних можуть суттєво відхилятися від передбачених у проекті. Більше того, можуть виникнути нові змінні, які матимуть домінуючий характер. Тому аналіз імовірності здійснення проекту набуває для інвестора першорядного значення.
Фінансова оцінка дуже важлива для інвестора, проте аналіз чутливості за багатьма складовими змінними, імовірний прогноз відхилень від очікуваних результатів призводять до великого обсягу розрахунково-аналітичної роботи, який можна виконати тільки із застосуванням комп’ютерних програм.
Окремі розрахунки фінансових та економічних оціночних показників проекту зумовлюються різноманітною вигідністю результатів для інвестора та суспільства загалом. Наприклад, проект обіцяє велику користь державі, підвищує життєвий рівень населення, проте він недостатньо вигідний для певного інвестора (очікуваний процент його прибутку нижчий його внутрішньої норми ефективності).
За цих умов економічна оцінка проекту відіграє пріоритетну роль і держава з допомогою податкової, митної, амортизаційної, кредитної або цінової політики підтримує проект або субсидує його.
4. Основна сутність основних аналізів інвестиційних проектів
Інвестиційний аналіз — це процес дослідження інвестиційної активності й ефективності інвестиційної діяльності підприємства з метою виявлення резервів їхнього росту.
Особливості аналізу інвестиційної діяльності:
1.Інвестиційний аналіз пов'язаний з дослідженням інвестиційних процесів у їхньому тісному взаємозв'язку, взаємозалежності й вз
2. Інвестиційний аналіз пов'язаний з науковим обґрунтуванням інвестиційних проектів й об'єктивною оцінкою їхнього виконання.
3. Інвестиційний аналіз спрямований на виявлення позитивних і негативних факторів, що впливають на інвестиційну активність підприємства, і кількісними вимірами їхнього впливу.
4. Інвестиційний аналіз розкриває тенденції господарського розвитку, з визначенням невикористаних внутрішніх резервів.
5. Інвестиційний аналіз сприяє контролю інвестиційної діяльності, а також прийняттю оптимальних управлінських інвестиційних рішень.
Предметом інвестиційного аналізу виступають інвестиції й інвестиційна діяльність підприємства, а також кінцеві результати її здійснення, що складаються під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів.
Інвестиційний аналіз ґрунтується на використанні таких основних методів:
1. Метод індукції. При використанні методу індукції дослідження інвестиційних процесів починається з одиничного — з окремого господарського факту або ситуації, які в сукупності й представляють інвестиційний процес. Метод індукції використовується для вивчення показників окремого інвестиційного проекту.
2. Метод дедукції. При використанні методу дедукції дослідження інвестиційних процесів починається із загального — наприклад, показників інвестиційної діяльності в цілому по підприємству, а потім переходять до показників окремих структурних підрозділів та їхнього значення в загальній системі інвестиційних показників підприємства.
Використання методів індукції й дедукції в інвестиційному аналізі взаємозалежні, що зумовлено нерозривним взаємозв'язком об'єктів аналізу.
Сучасного інвестора цікавить перш за все фінансова діяльність інвестиційних проектів, тому він має бути впевнений, що прийняті в ній рішення є найкращими з усіх варіантів, оскільки принесуть стійке зростання прибутку, доходу чи дивідендів.
У світовій практиці є значна кількість методів і прийомів інвестиційного аналізу, які поширені і в Україні, що ґрунтуються на теорії часової вартості грошей.
До найвідоміших належать:
1. Методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношення грошових коштів з витратами. Ці методи на сьогодні є традиційними;
2. Методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю;
3. Методи оцінки ефективності інвестицій, що ґрунтуються на теорії часової вартості грошей.
За допомогою цих методів здійснюється інвестиційний аналіз проектів, оцінюється і зіставляється інвестиційна привабливість напрямів інвестування, окремих програм або об'єктів.
Підставою для цих розрахунків за інвестиційного аналізу є зіставлення тих витрат, які здійснюють сьогодні, і тих грошових надходжень, які можна одержати в майбутньому.
Процес створення інвестиційних проектів супроводжується різноманітними діями, процесами і процедурами. Обов’язковими із них є аналізи інвестиційних проектів і їх експертиза. Основними аналізами інвестиційних проектів, що супроводжують їх створення, є технічний, інституційний, соціальний, екологічний, комерційний, фінансовий та економічний аналізи. [14]
Маркетинговий аналіз, в якому дослідження попиту посідає головне місце, є одним з найбільш важливих компонентів оцінки проекту. Мета маркетингового аналізу проекту — збір та розгляд ринкової інформації з метою розробки стратегії проекту, формування програми продажу майбутнього продукту і маркетингової діяльності за проектом.
Проведення технічного аналізу має на меті обґрунтування технічної реалізації проекту та встановлення рівня капітальних і поточних витрат за ним.
Інституційний аналіз є важливим розділом підготовки проекту і має на меті визначення впливу всього спектра зовнішніх і внутрішніх факторів на успішність виконання проекту.
Екологічний аналіз є важливою частиною розробки проекту, в якому визначаються типи впливу проекту на навколишнє середовище, оцінюються всі вигоди і витрати, які будуть понесені внаслідок цього впливу, та здійснюється розробка заходів, необхідних для пом’якшення або запобігання шкоди навколишньому середовищу під час реалізації та експлуатації проекту.
Проектний аналіз розглядає зовнішнє середовище проекту не тільки з точки зору екології, а й соціального середовища. Метою соціального аналізу є визначення прийнятності варіантів реалізації проекту з погляду користувачів, населення регіону, де здійснюється проект, розробка стратегії реалізації проекту, що дає змогу отримати підтримку населення, досягти цілей проекту та поліпшити характеристики його соціального середовища.
Фінансовий аналіз проекту здійснюється з метою визначення фінансової життєздатності проекту для прийняття рішення про доцільність його інвестування та фінансування.
Економічний аналіз проекту проводиться з метою встановлення його національної привабливості, оцінки економічної ефективності на підставі альтернативної вартості ресурсів, які використовуються у проекті, і продукції проекту та визначення можливості сприяння проекту національному добробуту країни. [7,165-284]
5. Інвестиційне оцінювання на практиці
Основні правила складання інвесторської кошторисної документації передбачають:
· елементи будівництва;
· види інвесторської кошторисної документації;
· склад інвесторської кошторисної документації.
Складають кошторисну документацію в такому порядку:
· локальних кошторисів та відомостей ресурсів до них;
· об’єктних кошторисів;
· локальних та об’єктних кошторисних розрахунків;
· кошторисних розрахунків на окремі види витрат;
· зведених кошторисних розрахунків вартості будівництва;
· зведення витрат;
· відомостей кошторисної вартості об’єктів, що входять до пускового комплексу;
· основні правила складання розрахунків вартості будівництва;
· додаткові вимоги до розроблення кошторисної документації на реконструкцію і технічне переоснащення підприємств, будівель, споруд;
· загальні правила оформлення інвесторської кошторисної документації.
Форми кошторисної документації дозволяють складати її в певній послідовності, поступово переходячи від дрібних до більших елементів будівництва, що являють собою вид робіт: об’єкт – пусковий комплекс - черга будівництва – будівництво у цілому.
Об’єктом будівництва є кожна відокремлена будівля або споруда з усіма улаштуваннями, устаткуваннями. На будівництво об’єкта має бути складений окремий проект і кошторис або кошторисний розрахунок.
Пусковим комплексом є сукупність об’єктів основного виробничого, допоміжного та обслуговувального призначення, енергетичного, транспортного та складського господарств, введення яких в експлуатацію забезпечує: випуск продукції або надання послуг в обсязі, передбаченому проектною документацією для даного пускового комплексу; умови праці, що відповідають чинним нормам.
Чергою будівництва є визначена проектною документацією сукупність об’єктів виробничого призначення, введення в дію яких забезпечує випуск продукції або надання послуг та безпечну експлуатацію цих об’єктів.
Будовою є сукупність будівель та споруд різного призначення, будівництво яких здійснюється за єдиною проектно-коштормсною документацією із зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва.
Для визначення кошторисної вартості будівництва проектованих підприємств, будівель, споруд або черг складають інвесторську кошторисну документацію таких видів.
Локальні кошториси є первинним кошторисними документами, їх складають на окремі види робіт та витрат по будівлях на підставі обсягів. Визначених під час розроблення робочої документації.
Локальні кошторисні розрахунки складають також на окремі види робіт та витрат по будівлях і спорудах або загально майданчикових роботах замість локальних кошторисів у тих випадках, коли обсяги робіт і розміри витрат остаточно не визначені і підлягають уточненню.
Об’єктні кошториси об’єднують у своєму складі на об’єкт у цілому дані з локальних кошторисів.
Об’єктні кошторисні розрахунки об’єднують у своєму складі на об’єкт у цілому дані з локальних кошторисних розрахунків і локальних кошторисів і підлягають уточненню.
Кошторисні розрахунки на окремі види витрат складають у тих випадках, коли потрібно визначити в цілому по будові кошти, необхідні для відшкодування тих витрат, що не враховані кошторисними нормативами.
Зведені кошторисні розрахунки вартості будівництва, підприємств, будівель, споруд складають на основі об’єктних кошторисів, об’єктних кошторисних розрахунків і кошторисних розрахунків на окремі види витрат.
Зведення витрат – це кошторисний документ, об’єднує зведені кошторисні розрахунки вартості будівництва.
Зведення витрат складається у випадках, коли одночасно з будівництвом виробничих об’єктів будівництво яких здійснюється за рахунок коштів на виробниче будівництво.
Відомість кошторисної вартості будівництва об’єктів, що входять у пусковий комплекс, складається у тому разі, коли здійснення будівництва та введення в експлуатацію підприємства, будівлі або споруди передбачається окремим пусковими комплексами.
6. Трансформація економіки України в напрямку ринкової, соціально спрямованої
Зробивши свій історичний вибір і пройшовши досить тривалий і суперечний період самостійного розвитку, з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин Україна знову стоїть на економічному роздоріжжі.
Щодо інвестиційної привабливості регіони України поділяються на чотири групи:
1) пріоритетної інвестиційної привабливості (Київ і Київська область, Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Запорізька області, АРК);
2) досить високої інвестиційної привабливості (Луганська, Львівська, Одеська, Полтавська області);
3) середньої інвестиційної привабливості (Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Сумська, Миколаївська, Черкаська, Чернігівська області);
4) низької інвестиційної привабливості (Волинська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька області). [6,56]
5) Згідно з універсальною концепцією для успішної економічної діяльності країн, що знаходяться у стадії ринкової трансформації, необхідна лібералізація торгівлі, реструктуризація економіки за рахунок приватизації, макроекономічна стабілізація з подальшим економічним зростанням.
Вкрай несприятливі внутрішні умови розвитку при порівняно слабких міжнародних позиціях економіки України примушують активно шукати нестандартні шляхи виходу з кризи, засоби формування по-справжньому міжнародної конкурентно-спроможної національної економіки.
Попередні спроби перейти від адміністративно-командної економіки до ринкової і наступні намагання уникнути або подолати соціально-економічну кризу засвідчили: короткострокові управлінські рішення та установки приховують в собі прорахунки стратегічного порядку. Треба діяти від зворотного: прийняти конкретні цілі розвитку держави і суспільства та формалізувати їх в систему основних ключових параметрів, розрахованих на термін 15-20 років; визначити найбільш прийнятні і реальні шляхи їх досягнення з врахуванням ресурсного забезпечення, змін внутрішніх і зовнішніх факторів. Мотивом діяльності всіх щаблів державного управління в соціальній сфері і в сфері виробництва повинно бути майбутнє. Всі без виключення сьогоднішні дії законодавчої і виконавчої влади мають витікати із необхідності досягнення визначених параметрів, а не навпаки.
Економічною основою належного соціального рівня життя людини є її свобода, її праця на себе і на задоволення своїх економічних і соціальних потреб. Кожна економічно вільна людина в суспільстві створює блага для себе і для ринку, а всі разом економічно вільні громадяни в суспільстві створюють національний дохід такого рівня, який дозволяє задовольняти економічні потреби всього суспільства. [15]
Нинішня кризова ситуація в Україні - це не просто численні дефіцити (як дехто вважає не тільки в нас, а й у деяких країнах світу), які значною мірою пов'язані з рівнем і динамікою заробітної плати, грошових надходжень у різних соціальних верств населення. Це тотальне зубожіння всієї нації. Для XXI століття - такі методи недопустимі.
Кожна держава прагне сформувати повноцінний ринок, у тому числі і такий же ринок праці, щоб задовольнити споживчі потреби власного народу та створити відповідні умови для заощадження і нагромадження власного й національного капіталу.
Вирішення цих проблем можливе, як показує світовий досвід, лише шляхом радикальних економічних реформ і впровадження ринкової системи господарювання, що базується на об’єктивних економічних законах, які є стимулами постійного підвищення ефективності будь-якого виду людської діяльності. [3,341]
Забезпечення економічного зростання в Україні, здійснення структурних перетворень можливі лише за умови максимального використання науково-технічного потенціалу та надання економічному розвитку інноваційного спрямування. Тому в країні повинна розроблятися та впроваджуватися інноваційна політика, яка реалізується через:
- створення- законодавчої бази для регулювання інноваційної діяльності;
- створення- системи стимулювання інноваційного підприємництва через здійснення податкової та амортизаційної політики;
- створення наукової інфраструктури.
7. Ризики, їх оцінювання
Як зазначає Б. М. Щукін, “інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов'язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об'єктивних чи суб'єктивних причин.”
Ризик – це економічна категорія, що може як бути, так і не бути, в основі якої лежить невизначеність конкретної господарської чи іншої ситуації і яка зумовлена браком певної інформації.
Інвестиційний ризик являє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.
Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов'язаний з умовами даного проекту.
Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного ризику :
· політичний ризик;
· загальноекономічний ризик;
· правовий ризик;
· технічний ризик;
· ризик учасників проекту;
· фінансовий ризик;
· маркетинговий ризик;
· екологічний ризик.
Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних проектів.
Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого спектру сторін інвестування, як-от пов'язаними з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням кошторису.
Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг, неплатоспроможність покупців продукції та власні підвищені витрати.
Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.
Екологічний ризик пов'язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.
Інвестиційні ризики, пов'язані з діяльністю на фінансовому ринку, у свою чергу поділяють на три групи :
· ризики втраченого зиску;
· ризики зниження доходності;
· відсоткові ризики.
Група ризиків втраченої можливості має своїм джерелом імовірність наставання непрямих (побічних) фінансових втрат, які виявляються в недоотриманні прибутку в результаті нездійснення фірмою якогось заходу, який би дозволив їй одержати цей прибуток (наприклад, відсутність страховки на судно, що перевозило вантажі даної фірми і згодом затонуло). Окремим випадком цього ризику є ризик внаслідок падіння загальноринкових цін, який найчастіше пов'язаний з падінням цін на всі цінні папери, що є в обігу на ринку, одночасно (наприклад, у результаті зниження загальної інвестиційної активності)[13,130].
Найчастіше ризики втраченої можливості є несистемними. Їх можна запобігти завдяки проведенню спеціальних заходів.
Іншою групою інвестиційних ризиків є ризики зниження доходності. Існування цих ризиків є наслідком імовірності зниження розміру відсотків і дивідендів по портфельних інвестиціях, а також по внесках і кредитах.
Ризики зниження доходності мають два різновиди :
· відсоткові ризики;
· кредитні ризики.
Відсоткові ризики - це ризики активних операцій, які проводять фірми (в більшості випадків банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення :
· будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;
· зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних рахунків;
· зміна в розмірах обов'язкових для резервування фондів комерційних банків у Національному банку. Наприклад, збільшення розміру резервного фонду в Національному банку означатиме для комерційних банків недовикористання частини їхніх пасивів, отже існує висока ступінь імовірності підвищення ними відсоткових ставок по кредитах, що надаються, з одночасним зниженням відсотку по депозитних рахунках своїх клієнтів;
· зміни в системі оподаткування всіх суб'єктів господарювання і фінансових інститутів, зокрема;
· будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в доходності самих інвестицій;
· імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);
· за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання” акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;
· якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному зниженні середньо ринкового відсотку у порівнянні з визначеним їм фіксованим рівнем.
Кредитні ризики тісно пов'язані з відсотковими, причини їхнього виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні - з позицій позичальника.
Оцінювання ризиків — справа надзвичайно важлива для будь-якого інвестора. Саме тому для нього важливо знати недоліки та переваги різних систем оцінювання інвестиційного клімату. Аналізуючи фактори ризику, доцільно приділяти особливу увагу тим чинникам, з якими інвестор буде стикатися найчастіше і які мають найсильніший вплив на його інтереси.
Для кількісного оцінювання рівня ризику використовується принцип визначення можливих змін показників ефективності проекту в умовах тих чи інших несприятливих для інвестицій подій. Таким показником може бути рівень середньоквадратичного відхилення або коефіцієнт варіації .[13,51].
Формалізація завдання оцінки ризиків звичайно зводиться до визначення математичного очікування ймовірності настання прогнозованої події. Залежно від наявності або відсутності вихідної інформації застосовують два основних методи оцінки ризиків: метод математичної статистики і метод експертної оцінки. Однак сам тип інвестиційного проекту безпосередньо впливає на вибір методу оцінки ризиків. [2,163]
Для обчислення можливих варіантів дохідності проекту залежно від різних обставин використовують такі підходи:
а) аналіз чутливості проекту до змін окремих факторів, які впливають на дохідність. До таких факторів належать ціна реалізації, собівартість, обсяг виробництва, вартість обладнання тощо. Оцінюється значення впливу цих факторів на загальну прибутковість проекту і відповідно до результатів вживаються заходи щодо ґрунтовнішої проробки інвестиційних планів та зниження ризикованості, пов’язаної з виявленими факторами;
б) аналіз прогнозних сценаріїв розвитку загальноекономічних умов та здійснення самого інвестиційного проекту. Обчислення здійснюється за трьома варіантами :
- базовий розрахунок за середніх, найбільш вірогідних умов;
- оптимістичний варіант за найкращого перебігу подій за всіма факторами, що впливають на дохідність проекту;
- песимістичний варіант, в який закладаються найгірші можливі ситуації у країні й на конкретному ринку;
в) метод статистичних випробувань, за якого з допомогою електронно-обчислювальної техніки прораховується багато варіантів дохідності проекту залежно від показників-факторів у заданих діапазонах їхніх змін. В результаті одержуються середні показники і статистичні характеристики їхньої варіації та розподілу для подальшого аналізу найважливіших для дохідності проекту показників та рівень ризикованості проекту за різними напрямами.
Усі наведені системи недостатньо конкретні та слабко спеціалізовані за галузями, в які фірма прагне інвестувати капітал. І, зрештою, підбір факторів ризику і частка їх у будь-якій системі завжди містять у собі елемент суб'єктивного.
Отже, системи оцінок інвестиційних ризиків не забезпечують потенційному інвестору можливості уникнути небезпеки. Вони покликані допомогти йому на початковій стадії інвестиційного проекту при вирішенні проблеми прийняття рішення стосовно того, "куди" (в яку країну, галузь і т. п.), "як" (спосіб проникнення на ринок) та "коли" (залежно від тривалості проекту) слід чи не слід спрямувати свій капітал.
8. Кораблебудування: стан, перспективи, проблеми
Україна має реальні передумови стати впливовою морською державою в Азово-Чорноморському регіоні, за рахунок свого географічного положення.
Проте за роки свого державного розвитку Україна практично втратила первісні позиції морської держави в зв’язку з руйнацією море-господарського комплексу і ВМС як складової Збройних Сил України. Причиною цього виявилася недооцінка ролі держави у демократичних перетвореннях, притаманних переходу до ринкових відносин, і ролі морської політики у процесі підтримки і розвитку економічної могутності держави, зміцнення її політичного авторитету. Як наслідок, Міжнародна Морська організація (UMO) при ООН перестала включати Україну до своєї Ради навіть в групі третіх країн, що беруть участь в міжнародному судноплавстві.
Процес відродження морської могутності є високо витратним на початковій стадії й потребує координації та контролю з боку всіх структур державної влади. Розроблення концептуальних основ морської політики — перший крок до відродження.
З цією метою державна влада має створити міжвідомчу комісію для розробки законодавчих та інших нормативних документів, які регламентують діяльність державних і комерційних організацій щодо реалізації такої державної програми, для визначення системи фінансування програми і контролю за цільовим використанням фінансових коштів. І власне ці питання мають бути в полі діяльності Кабінету Міністрів.
Цикл проектування та будівництва кораблів - довгостроковий, а тому потребує особливого підходу в питаннях кредитування, оподаткування, митного оформлення. Інтереси суднобудування мають бути враховані під час удосконалення податкового та кредитного законодавства.
У ході розвитку суднобудування в Україні було допущено ряд серйозних помилок. У 2005 році було анульовано закон про державну підтримку суднобудування і припинено діяльність спеціальної економічної зони "Миколаїв", що суттєво уповільнило розвиток галузі.
Найкраще фінансове становище на миколаївських, херсонських, керченських підприємствах, які випускають танкери. Певні труднощі переживають Київський завод «Ленінська кузня», Феодосійське «Море». Основною проблемою залишаються витрати на утримання соціальної інфраструктури підприємств, а також надто високі кредитні ставки. Проте рентабельність галузі утримується на рівні 18-20%, що відповідає світовим стандартам. Залишається дуже складною система фінансування підприємств галузі.
Для вдосконалення розвитку галузі розробляється національна програма суднобудування.
Управління суднобудівної промисловості є структурним підрозділом Департаменту оборонно-промислового комплексу Міністерства промислової політики України (далі Управління) і провідним органом із забезпечення реалізації державної промислової політики в суднобудівній підгалузі.
Незважаючи на ці негативні тенденції, Україна, маючи вихід до Чорного та Азовського морів, залишається морською державою.
Дещо про Миколаївський кораблебудівний завод «Океан», який було засновано 1951 року. Виробничі площі - 240 га (у тому числі акваторія річки Південний Буг - ЗО га). Чисельність зайнятих - понад 4 000 осіб. За роки існування він випустив понад 400 суден-ролкерів, суховантажних і науково-дослідних суден, танкерів, рудовозів, несамохідних барж, морських буксирів, лісовозів, рибообробних баз тощо.
Це підприємство України, яке може будувати кораблі водотоннажністю до 300 тис. тонн, було продано у власність нідерландській компанії за 5 млн доларів США.
Усупереч застереженням песимістів, куплене практично за ліквідаційною вартістю - 26,3 млн гри підприємство голландці не збираються зрівнювати із землею задля використання 220 га площ, що в корабельному районі обласного центру Миколаївської області. Не збираються вони і розрізати на брухт тисячотонні крани або використовувати склади і причальні стінки для перевалки вантажів. Нові власники нібито мають щодо підприємства, яке нині офіційно називається далекосяжні плани.
Завод «Океан» планує вийти на прибуткові показники, а протягом трьох років окупити вкладені кошти. Зокрема, 2001 року завод спустив на воду вісім кораблів, тобто на один менше, ніж 2000-го виготовили всі дев'ять українських кораблебудівних заводів.
Лінія середнього кораблебудування вже завантажена до кінця року, на черзі - великотоннажна лінія. Далі - реконструкція заводу. Енергетичний і пластмасовий цехи планується виокремити, продавши зацікавленому покупцеві з-за меж заводу. Бо, як відверто зізналися голландці, у цій сфері вони не є досвідченим власником.
Голландська компанія прагне зробити «Океан» базовим підприємством однієї з чотирьох груп своїх корабелень, яка включатиме також заводи в Галаці (Румунія) та Гдині (Польща) і спеціалізуватиметься на великомасштабному кораблебудуванні.
У Миколаєві (обл.) на стапелях колишнього українського кораблебудівного заводу «Океан», уперше за сім років у першій половині грудня 2003-го було закладено для вітчизняного замовника, судноплавної компанії «Укррічфлот», головне судно серії суховантажників. На сьогодні в Україні «Укррічфлот» - найпотужніша судноплавна компанія, яка має у своєму розпорядженні флот із 200 кораблів, здійснюючи морські і річкові перевезення, у тому числі 56% морських . До цього часу «Укррічфлот» замовляв кораблі в Румунії.
Безперечно, ключовою проблемою, яка в результаті не дозволяє Україні посісти гідне місце серед світових виробників у галузі суднобудування, на сьогоднішній день є великі труднощі з фінансуванням. За відсутності власних коштів та фінансової підтримки держави, суднобудівельній галузі необхідно знаходити можливості залучення фінансів із третього джерела – комерційних банків. До того ж, вихід вбачається у застосування оригінальних форм кредитування, до яких слід віднести створення банківських консорціумів, адже один банк не взмозі профінансувати будівництво кораблів. Це тимчасові об’єднання банків, що виникають для координації спільних дій при фінансування великих програм.
Практика світового суднобудування демонструє, що найкращими клієнтами для суднобудівельних заводів є вітчизняні замовники. Потреби українських судновласників у нових судах достатньо великі (але не попит, оскільки попит є не лише потребою, але ще й має характеризуватися спроможність купити запропоновану продукцію; а це серед національних судновласників на сьогодні не є поширеним явищем). Навіть якби лише частина цих потреб була замовлена, і було б забезпечено фінансування, то багато українських заводів змогли б працювати у нормальному режимі.
Для розв’язання проблеми фінансування українським судновласникам необхідно забезпечити умови, які змогли б зацікавити їх розміщати замовлення на будівництво нових судів на вітчизняних заводах. З цією метою необхідно створити у судновласників зацікавленість у заміні неефективних та застарілих судів, забезпечити можливість одержання позичкових коштів під заставу наявних судів, захистити судна, збудовані на вітчизняних заводах і ті, що ходять під національним прапором,створивши для них пільгові умови.
Висновок
Побудова нового суспільства на успадкованій товарно-матеріальній базі неможлива, а створення нового технологічно-виробничого підґрунтя вимагає фінансових ресурсів, тобто інвестицій, які необхідно залучити. Таким чином, стратегічно важлива для України проблема завершення перехідного періоду і розбудови розвиненої ринкової економіки зводиться до питання про залучення певного мінімального необхідного обсягу інвестиційних ресурсів, які могли б послужити опорою для подальшого нарощування економічного обороту вже на власній основі.
Проблема інвестування в Україні стала найактуальнішою проблемою сьогодення. Капіталовкладення мають стати засобом забезпечення виходу з довготривалої економічної кризи, досягнення реальних структурних зрушень у народному господарстві.
Необхідною є розробка адекватного українським реаліям інвестиційного механізму, який органічно поєднав би форми державного і приватного інвестування та забезпечив оптимізацію взаємозв’язків різних суб’єктів інвестиційної діяльності, створення відповідної законодавчо-нормативної бази та інші заходи, що активізують інвестиційний процес як на рівні окремої фірми чи галузі, так і національної економіки в цілому.
На жаль, у нашій державі досить часто сприймаються за аксіоми застарілі чи навіть помилкові висловлювання зарубіжних авторитетних економістів.
Список використаної літератури
1. А.А. Пересада управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.
2. Балацький О.Ф., Теліженко О.М., Соколов М.О. Управління інвестиціями: Навчальний посібник.- 2-ге вид., перероб. і доп.- Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. – 232с.
3. Бардиш Г.О. Проблеми трансформації і реструктуризації української економіки в напрямі соціальної спрямованості: Мнографія.-Львів: ЛБІ НБУ, 2006. – 463с.
4. Бардиш Г.О. Проектне фінансування: Підручник. – Львів: ЛБІ НБУ, 2006. – 463с.
5. Бардиш Г.О. Проектний аналіз: Підручник. – Львів: ЛБІ НБУ, 2004. – 415с.
6. Борщ Л.М., Герасимова С.В. Інвестування: теорія і практика: Навч. посіб.- 2-ге вид., перероб. і доп.-К.: Знання 2007.-685с.
7. Верба В.А., Загородніх О.А. Проектний аналіз: Підручник.- К.: КНЕУ, 2000. -322с.
8. Гайдис Н.М. Інвестування: Навчальний посібник . – Л.: Львівський банківський інститут НБУ, 2002. – 271с.
9. І.М. Боярко Оцінка інвестиційної привабливості суб’єктів господарювання// Актуальні проблеми економіки.-2008.-№7.
10.Пшик Б.І., Парфенюк Є.І. Кредитування банками інвестиційних проектів. – Львів: ЛІБС УБС НБУ, Вид-во ННВК «АТБ», 2008. - 89с.
11.Т.М. Бондаренко Аналіз ефективності інвестиційних вкладень у промисловість України//Актуальні проблеми економіки.-2008.-№9
12.Єлейко Я.І., Єлейко О.І., Раєвський К.Є. Інвестиції, ризик, прогноз – Львів: Львівський банківський інститут Національного банку України, 2000.-176 с.
13.Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність:Методичний посібник. – К.: МАУП, 1998. – 68 с.
Державні будівельні норми ДБН Д.1.1-1-2000. Затверджені Наказом Держбуду України від 27 серп. 2000 р. № 174 і введені в дію з 1 жовт. 2000 р.