Рефераты → Экономика → Ін → Інвестиційний клімат в Україні та шляхи його поліпшення

Інвестиційний клімат в Україні та шляхи його поліпшення

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ПОЛІПШЕННЯ


ЗМІСТ


ВСТУП


РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ В УКРАЇНІ


1.1 Економічна сутність поняття “інвестиційний клімат”


1.2. Фактори формування інвестиційного клімату


1.3 Нормативно-правова база забезпечення інвестиційного клімату


РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ І ОЦІНКА СУЧАСНОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО


КЛІМАТУ В УКРАЇНІ


2.1 Динаміка прямих та портфельних іноземних інвестицій в Україну


2.2 Аналіз інвестиційно привабливих галузей вітчизняної економіки в розрізі регіонів


2.3 Оцінка інвестиційного клімату в Харківському регіоні


РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ТА ЗАСОБИ СПРИЯННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОМУ КЛІМАТУ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ


3.1 Роль держави в збільшенні об'єму іноземних інвестицій в Україну


3.2 Фінансово-кредитний механізм регулювання інвестиційного клімату


3.3 Шляхи удосконалення механізму залучення іноземних інвестицій в Україну


ВИСНОВКИ


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ДОДАТКИ


ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Досвід багатьох країн світу показує доцільність залучення інвестицій. Для України, як і для інших постсоціалістичних країн, існує ряд перешкод на шляху здійснення цього процесу. До них можна віднести відсутність відповідного інвестиційного клімату в країні; недосконалість ринкового механізму економіки; нестабільність політичної ситуації; низький рівень ділової і професійної кваліфікації підприємців; недостатньо привабливі інвестиційні проекти і разом з тим брак зацікавлених партнерів. Крім того, на інтенсивність інвестицій діє податкова система; відсутність діючої системи страхування інвестицій; надмірна монополізація економіки; а також підвищений рівень інфляції. Також відзначається відсутність приватної власності на землю і не конвертованість гривні.


Основна причина наявності цих факторів - відсутність чіткої державної політики щодо економічного розвитку взагалі, і залучення інвестицій (як іноземних, так і внутрішніх) зокрема. Так, існуюче в даний час велике розходження в розвитку центральноєвропейських країн і сусідніх країн у Східній Європі залишає все менше можливостей для аутсайдерів при змаганні за залучення іноземних інвестицій. Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому. Під час економічної нестабільності інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падав значно швидше, ніж виробництво валового продукту. Однією з причин цього було те, що інфляція значно знецінює інвестиційні кошти.


Доводиться констатувати той очевидний факт, що в боротьбі за інвестиційні ресурси Україна, як і раніше, не в змозі конкурувати з більшістю посткомуністичних країн не лише Європи, а й Азії. Приміром, за кількістю жителів Монголію можна порівняти з Одеською областю. За рівнем же економічної свободи (за версією Heritage Foundation), Україна й Монголія перебувають в однаковій категорії - "переважно невільні". Проте інвестиційний клімат зазначених країн різниться не менш різко, ніж природний.


На даному етапі інвестиційна ситуація в Україні характеризується двома аспектами. З одного боку, спостерігаються позитивні тенденції: обсяг інвестицій поступово зростає. Однак не можна не згадати того факту, що Україна все ще знаходиться в переліку країн, які мають найнижчу інвестиційну привабливість. Ситуація з міжнародними інвестиціями прямо співвідноситься з внутрішньою економічною ситуацією в Україні. Україна все ще експортує товари з низькою вартістю, і 70% останніх припадає на країни колишнього СРСР. Цей факт свідчить про те, що ще не відбулося внутрішньої трансформації економіки України. Для цього вкрай необхідні іноземні інвестиції, які привнесуть нові технології і дозволять виробляти товари, конкурентоздатні на світовому ринку.


Однак тут не слід забувати і про проблему так званих чистих інвестицій. Українська економіка щонайменше на 50% характеризується як "тіньова". Причина полягає у слабкості державних інститутів та законодавчої системи. Очевидно, що в таких умовах існує ризик репатріації "брудного" капіталу. Несприятливий інвестиційний клімат в Україні включає в себе адміністративні перешкоди, складну систему ліцензування, високий рівень оподаткування і реструктурні функції податкової адміністрації. З огляду на це у світі є більш привабливі для інвесторів країни, ніж Україна. Тому і МВФ прогнозує зниження потоку інвестицій до країн Східної Європи.


Україна має створити нормальні умови для інвесторів. Важко робити інвестиційний прогноз, та вже зараз можна говорити про чинники, від яких залежатиме обсяг інвестицій. Якщо процес реформ буде продовжено, це зможе стати аспектом привабливості для іноземних інвесторів.


Проблематика інвестиційного клімату відображена в працях вітчизняних і зарубіжних економістів — Музиченько А.С. , Козик В.В., Федоровський В.А., Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченко О.Г., Денисенко Н. Вдович, П. , Ю.Григоренко, І. Гурняк, В. Проскурнін, К. Ревчук, Борщевський В., М. Дацишин, Р. Нижник, В. Ткаченко, Лесечко М.Д., Черемис А.О., Черемис О.М. та інші. Але в їх працях немає єдності в підходах до визначення сутності складових та значимості інвестиційного клімату для розвитку економіки. Все це обумовило обрану тему дипломного дослідження.


Об'єктом дослідження дипломної роботи є інвестиційний клімат України, предметом – фінансово-економічні та правові аспекти формування інвестиційного клімату.


Мета даної дипломної роботи – визначення ролі інвестиційного клімату України у розвитку економіки України та пошук шляхів поліпшення інвестиційного клімату.


Для досягнення поставленої мети при виконанні дипломної роботи необхідно було розв'язати низку завдань:


o розкрити понятійно-термінологічний апарат теми дослідження;


o визначити фактори формування інвестиційного клімату;


o виявити особливості становлення інвестиційного клімату в Україні в роки незалежності;


o проаналізувати сучасні особливості стану інвестиційного клімату;


o дослідити роль іноземних інвестицій у формуванні інвестиційного клімату в Україні;


o вивчити особливості інвестиційної привабливості окремих регіонів , галузей України


o визначити можливі напрямки зміни інвестиційного клімату України в найближчій перспективі.


Дослідження базується на використанні методів економічного, історичного аналізу наукової абстракції, систематизації теоретичних підходів до визначення порядку та методів формування інвестиційного клімату, статистичного, порівняльного, факторного та структурного аналізу для дослідження обсягів вітчизняних та іноземних інвестицій


Інформаційну базу дослідження склало широке коло вітчизняних та зарубіжних монографічних досліджень та наукових публікацій, Законів України, Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, матеріали Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, офіційні матеріали міжнародних організацій, експертні оцінки рейтингових агентств, відомих фахівців у галузі економічного розвитку і сучасної регулятивної політики міжнародної інвестиційної діяльності.


Елементами наукової новизни є:


1. На основі проведеного аналізу визначені фактори формування інвестиційного клімату. Зроблено висновок, що правове середовище є одним з найважливіших факторів формування інвестиційного клімату.


2. Відповідно до дослідження динаміки і структурних змін руху іноземного капіталу виявлені специфічні тенденції іноземного інвестування, пов'язані з умовами України.


3. Дослідження зміни обсягів інвестицій дозволило визначити домінуючі та депресивні регіони та галузі з точки зору іноземних інвестицій.


4. Запропоновано змінити акценти в роботі держави зі створення режиму сприяння іноземним інвестиціям з урахуванням того, що вона має бути постійною, розрахованою на довгострокову стратегію розвитку та враховувати зростання конкуренції при залученні іноземного капіталу .


Структура роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків та додатків.


У I розділі розглянуто теоретичні основи дослідження інвестиційного клімату в Україні, а саме: економічна сутність поняття “інвестиційний клімат” , фактори формування інвестиційного клімату, нормативно-правова база забезпечення інвестиційного клімату


У II розділі проведено аналіз і оцінка сучасного інвестиційного клімату в Україні. Показана динаміка прямих та портфельних іноземних інвестицій в Україну. Проаналізовано інвестиційно привабливі галузі вітчизняної економіки та сучасна інвестиційна діяльність в контексті розвитку економіки в розрізі регіонів. А також проведена детальна оцінка інвестиційного клімату в Харківському регіоні.


III розділ присвячено вивченню шляхів та засобів покращення інвестиційного клімату в економіці України: визначена роль держави в збільшенні обсягу іноземних інвестицій в Україну, фінансово-кредитний механізм регулювання інвестиційного клімату, а також розглянуті шляхи удосконалення механізму залучення іноземних інвестицій в Україну.


Розділ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ В УКРАЇНІ
1.1 Економічна сутність поняття “інвестиційний клімат”

Останнім часом в наукових публікаціях, на різних ієрархічних рівнях управління, в засобах масової інформації і навіть в побуті оперують поняттям “інвестиційний клімат”. Для того, щоб зрозуміти його зміст, необхідно спочатку вияснити, що вкладають в такі поняття, як “інвестиція”, “інвестор”, “інвестиційна політика”, “інвестиційний процес” тощо. Перед тим, як говорити про інвестиційний клімат розглянемо більш детально зміст названих понять.


Починаючи з А. Маршалла, який приділив значну увагу інвестиціям у своїй знаменитій праці "Принципи економіки", вони стають предметом дослідження провідних економістів, Однією з найголовніших складових теорії Дж. Кейнса були інвестиції. Дж. Кейнс сформулював правило, яке зводиться до того, що " в будь-якому новому прирості сукупних доходів частка заощаджень зростає випереджальними темпами стосовно частки, яка споживається, а отже, забезпечується основа майбутніх інвестицій" [2]. Подальше вивчення інвестиційних процесів в економіці здійснювали Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, Р. Хоутрі, Дж. Гобсон, Е. Хансен, Р. Харрод та багато інших.


У сучасній літературі визначення інвестицій часто дають недостатньо чітко або спрощено, акцентуючи при цьому увагу лише на певних їх суттєвих особливостях. Так, французький економіст П. Массе вважає, що найзагальніше визначення інвестиції, яке можна дати актові вкладення капіталу, зводиться ось до чого: "інвестування є актом обміну капіталу на задоволення в майбутньому інвестиційними благами" [2]. А Дж. Кейнс розумів під інвестиціями " поточний приріст цінності капітального майна внаслідок виробничої діяльності за певний період. Це - та частина прибутку за певний період, яка ще не була використана для споживання" [2].


Американські автори С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі стверджують, що інвестиції - "це витрати на створення нових потужностей з виробництва машин, фінансування житлового, промислового або сільськогосподарського будівництва, а також запасів" [8, 549]. Майже ідентичним є визначення П.Манківа, який поділяє інвестиції на три види: інвестиції в основний капітал, інвестиції в житлове будівництво та інвестиції в запаси [4, 482]. Коротко можна підсумувати, що наведені визначення поняття "інвестиції" є дещо спрощеними й не можуть охопити всі сфери застосування інвестицій.


Терміном «інвестиції» позначається багато змістовне поняття. Так, під інвестицією розуміють покупку акцій або облігацій з розрахунком на деякі фінансові результати. В широкому розумінні інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування росту та розвитку економіки країни.


Огляд праць вітчизняних авторів дає підстави стверджувати, що у визначенні поняття "інвестиції" у них не менше трактувань, ніж у зарубіжних авторів. Однією з помилок у вітчизняній літературі є ідентифікація поняття "інвестиції" з поняттям "капіталовкладення". Інвестиції розглядалися як вкладення капіталів у відтворення основних засобів. При цьому капітальні вкладення аналізувалися і як економічна категорія, і як процес, пов'язаний з рухом грошових коштів.


Закон України "Про інвестиційну діяльність"[47] намагається найповніше визначити сутність інвестицій: "Інвестиціями є всі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток або досягається соціальний ефект". На думку Г.В. Козаченко та інших, відповідно до цього Закону "Інвестиції розглядаються з позиції їх економічного змісту, із погляду сфери виробництва". Проте в цьому визначенні, на їх погляд, не беруться до уваги тезавраційні інвестиції, тобто вкладення коштів в об'єкти, що не використовуються як засіб виробництва. Тому інвестиції слід розглядати більш широко [3, 15].


У більш вузькому розумінні під інвестицією переважно розуміють довгострокове вкладення капіталу у власній країні чи за кордоном в підприємства різних галузей, у підприємництво, справу, діло, інноваційні проекти, соціально-економічні програми, а інвестор - це вкладник - особа, організація чи держава, що здійснює інвестицію. Отже, інвестиції можуть бути державні, які утворюються із засобів державного бюджету чи державних фінансових джерел; іноземні - ті, що вкладаються зарубіжними інвесторами, іншими державами, іноземними банками, компаніями, підприємцями; приватні, які утворюються із засобів приватних, корпоративних підприємств і організацій, громадян, включаючи як власні, так і залучені кошти.[15,85]


Розрізняють виробничі інвестиції, які направляються на нове будівництво та реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих підприємств, та інтелектуальні інвестиції, які вкладаються в створення інтелектуального продукту. Інвестиції бувають контролюючими (прямі інвестиції, які забезпечують володіння понад 50 % голосуючих акцій іншої компанії) і не контролюючими (інвестиції, які забезпечують менше, ніж 50 % акцій іншої компанії).


Отже ми вважаємо, що інвестиції – це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку.


Незалученні грошові кошти не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути “з’їдена” інфляцією, та вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ту ж суму помістити на ощадний рахунок до банку, то їх можна назвати інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід. Існують різні форми вкладення капіталу, які розрізняються за рядом факторів: в цінні папери та нерухомість, в боргові зобов’язання, акції та опціони, з меншим та більшим ризиком, на короткочасний та довгочасний строк, прямі та непрямі.


Для того, щоб мати повноцінне уявлення про суть інвестиції, спочатку звернемось до основних понять, розглянемо структуру інвестиційного процесу, його учасників, типи інвесторів а також інвестування[26,14].


Цінні папери, або фондові цінності – це інструменти вкладання грошей, які представляють собою боргові зобов’язання або забезпечують право участі в компанії в якості власника, право покупки або продажу долі в компанії. Майнові вкладення – це вкладення в реальні активи компанії або реальне власне майно. Реальні активи – це земля, будівлі та все те, що “прив’язане” до землі. Реальне власне майно – це золото, антикваріат, мистецькі твори та інші колекційні предмети.


Інвестиції можуть бути прямі та непрямі. Прямі інвестиції - це форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні папери та майно. Також прямими інвестиціями, називають, вкладення капіталу, при якому інвестор безпосередньо придбав права володіння активами у вигляді фондових або майнових цінностей.


Непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи, набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диверсифікований набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої компанії, але буде мати долю у портфелі. [21,31]


Як правило, інвестиції пов’язані або з інтересами кредитора, або участі в капіталі в якості власника. Боргові цінні папери, як вкладення в нематеріальний актив, представляють собою ресурси, виданні в борг з обміном на право отримання прибутку у вигляді відсотків, та зобов’язань боржника повернути суму вчасно. Звичайно, інвестор придбає право участі в капіталі компанії, купуючи цінні папери, знайомі нам під загальною назвою – акції. Опціони не відносяться ні до боргових інструментів, ні до дольових. Опціони - це цінні папери, які дають інвесторам право придбати інший цінний папір або актив, по заздалегідь встановленій вартості по закінченні оговореного строку.


Інвестиції розрізняються і за ступенями ризику, а саме: високоризикові та малоризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем ризику – це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику – це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція – це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.


З точки зору терміну дії інвестиції поділяються на довго- та короткострокові. Строк дії короткострокових інвестицій зазвичай становить один рік; довгострокові інвестиції розраховані на строк більше року або, як, наприклад, звичайні акції, зовсім не обмежуються строком. Прикладом короткострокового вкладення є депозитний сертифікат зі строком шість місяців, а облігації зі строком погашення 20 років – інструмент довгострокового вкладення [87, 14].


Ознаки класифікації прямих іноземних інвестицій: по об'єкту інвестування, по суб'єкту інвестування, по джерелу походження та за формою фінансування приведено на рис 1.1. (додаток А).


Найбільш специфічна класифікація іноземних інвестицій за типом розміщення згідно яких виділяють інвестиції з нуля, злиття та поглинання , трансплантація та стратегічні альянси.


Всі окреслені види інвестицій та їх обсяги перед усім залежить від середовища інвестування, тобто від характеристики інвестиційного клімату.


Інвестиційним кліматом прийнято називати сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, організаційно-правових і географічних чинників, властивих тій або іншій країні, що приваблюють або відштовхують інвесторів. Ранжирування країн світової спільноти по індексу інвестиційного клімату і зворотному йому показнику - індексу риски служить до певної міри вимірником для інвесторів при ухваленні ними рішень.


До основних параметрів, що визначають інвестиційний клімат в країні, відносяться політична і соціальна стабільність, фундаментальні основи правової системи, стан економіки, система прийому іноземного капіталу, зокрема, режим оподаткування, величина митних зборів і акцизів, порядок реєстрації підприємств з іноземною участю і тому подібне На даний момент одним з сильних дестабілізуючих чинників є незавершеність і нестійкість українського законодавства по іноземних інвестиціях.


Поняття "Інвестиційний клімат" відображає ступінь сприятливості ситуації, що складається в тій або іншій країні (регіоні, галузі) по відношенню до інвестицій, які можуть бути направлені в країну (регіон, галузь). Оцінка інвестиційного клімату ґрунтується на аналізі чинників, що визначають інвестиційний клімат сприяючих економічному зростанню. Зазвичай для цього застосовуються вихідні параметри інвестиційного клімату в країні (притока і відплив капіталу, рівень інфляції і процентних ставок, частка заощаджень у ВВП), а також вхідні параметри, що визначають значення вихідних і таких, що характеризують потенціал по освоєнню інвестицій і ризик їх реалізації. До них відносяться[24,36]:


- природні ресурси і стан економіки;


- якість робочої сили;


- рівень розвитку і доступність об'єктів інфраструктури;


- політична стабільність і передбачуваність;


- макроекономічна стабільність;


- якість державного управління;


- регулювання економічного життя;


- рівень дотримання законності і правопорядку;


- захист прав власності;


- обов'язковість партнерів при виконання контрактів;


- якість податкової системи і рівень податкового тягаря;


- якість банківської системи, доступність кредитування;


- відвертість економіки, правила торгівлі із зарубіжними країнами;


- адміністративні, технічні, інформаційні і інші бар'єри виходу на ринок;


- рівень монополізму в економіці.


Найбільш істотні чинники, що формують інвестиційний клімат :


- Макроекономіка.


- Стан державного боргу.


- Державне управління і економічна політика.


- Інтелектуальна власність.


- Законодавство і судовий захист.


- Дотримання зобов'язань по контрактах.


- Злочинність і корупція.


- Податки.


- Банківська система.


- Валютна і торгова політика.


- Політика місцевих властей.


- Відмінності в інвестиційному кліматі для місцевих і іноземних інвесторів.


Перераховані чинники, що впливають більшою мірою негативно на формування інвестиційного клімату в Україні, вимагають розробки комплексу мерів по його поліпшенню. Потрібне радикальне поліпшення інвестиційного клімату, оскільки поки він залишається недостатньо привабливим.


Разом з тим, швидко і круто змінити ситуацію практично неможливо. Багато процесів, як, наприклад, налагодження корпоративного управління, забезпечення надійної роботи судової системи, подолання корупції і інші зміни, мають тривалий характер.


Інвестиційний клімат є найбільш важливим моментом при ухваленні іноземним інвестором рішення про інвестування в тій або іншій країні; він є комплексним поняттям. Це сукупність політичних, економічних, правових, адміністративних умов діяльності іноземного інвестора, що існують в конкретній країні, включаючи заходи, що робляться в ній в цілях залучення іноземного капіталу (умовно суб'єктивні чинники). Інвестиційний клімат розглядають одночасно із забезпеченістю країни ресурсами, необхідними для реалізації проектів, він показує привабливість країни для інвесторів, що вже діють і потенційних. Крім об'єктивних чинників (не залежних від державної політики), що впливають на привабливість держави для інвестування, існують і суб'єктивні чинники (залежні від державної політики). Перша група чинників робить в першу чергу вплив на ступінь ризику вкладень, друга — на прибутковість вкладень.[48,95]


Іноземний інвестор, маючи великий вибір країн, куди він має можливість помістити капітал, вибирає найбільш сприятливі умови, оцінює їх, звертаючи першочергову увагу на те, наскільки ці умови стабільні і як довго вони збережуться. Якщо довгострокові перспективи для іноземного інвестора сприятливі, він може не звернути уваги на тимчасові перешкоди. Якщо ж стабільності немає, і вона не є видимою в майбутньому, то ніякі заходи не привернуть іноземного інвестора.


Крім політичної стабільності важливі загальний стан економіки і державна політика економічного розвитку. Показовим в зв'язку з цим є постійне зростання валового національного продукту, постійне зростання (хай і невелике) виробництва.


Іноземний інвестор оцінює і рівень цін на місцеві сировину та матеріали, ступінь зростання заробітної плати, рівень цін на місцевих сировину і матеріали. Велику роль відіграють інфляція і інфляційні очікування.


Іноземний інвестор робить перший висновок про державну економічну політику, коли він починає вивчення валютного регулювання і контролю і, зокрема, таких питань, як коливання національної валюти, протекціоністські заходи, умови репатріації капіталу і прибутків, імпортне регулювання. Його цікавить питання, наскільки реально гарантовані його можливості репатріації капіталу і перерахування дивідендів і відсотків. При цьому кращою реальною гарантією вважається позитивний платіжний баланс в країні-реципієнтові капіталу. Такі заходи як встановлення «стелі» при перерахуванні прибутків з країни або прогресивна система їх обкладення, повинна служити інтересам держави, але не сприяють заохоченню іноземних інвесторів.


Ємний внутрішній ринок - важливий момент, що позитивно впливає при інших сприятливих умовах на ухвалення рішень іноземним інвестором. При цьому купівельна спроможність населення є одним з головних чинників. Зазвичай іноземний інвестор обчислює, яка частина продукції може бути продана на місцевому ринку.


Інфраструктура — один з важливих чинників, що впливає на рішення іноземного інвестора.[51,74]


Негативну дію на інвестиційний клімат спричиняє непрозорість, тобто відсутність ясних, чітких, легко зрозумілих і загальноприйнятих методів ведення діяльності на світових ринках капіталу і в національній економіці. До недавнього часу кількісної оцінки капіталу, що не "прийшов", не існувало. Тепер вона є. Її розробили фахівці відомої аудиторської компанії Price Walerhouse Coopers (PWC). У запропонованій методиці оцінка проводиться по п'яти критеріях: рівень корупції, непрозорість законодавчої системи, економіки і фінансової політики, стандартів бухгалтерського обліку і відносин в бізнесі. По кожному з критеріїв країні привласнювалася певна кількість балів - від 0 до 150 (150 - абсолютна непрозорість). Після чого виводилося середнє арифметичне, назване власне індексом непрозорості (opacity index).


Дану оцінку можна інтерпретувати так: країна, що має намір стимулювати приток іноземних інвестицій, вимушена створювати на своїй території сприятливі умови для інвестора, зокрема знижувати податкове навантаження.


І якби в Україні були зроблені необхідні заходи для підвищення прозорості економіки до рівня Сінгапуру (0), то це дало б такий же ефект, як зниження податкового навантаження на інвестора на 43 відсотки. І для бюджету ці заходи були б більш корисними - адже реальне зниження податків замінилося б організаційними заходами.


Велике значення іноземний інвестор приділяє тому, чи є з конкретною країною угода про заохочення і взаємний захист інвестицій і наскільки ця країна виконує свої договірні зобов'язання.


Найголовніше — наявність правової стабільності. Інвестор повинен чітко знати «правила гри» і бути упевнений, що вони будуть зберігатися незмінними. Отже, перераховані чинники можливо узагальнити по факторам впливу та ефекту та представити у таблиці 1.1. (див. Додаток Б).


На оцінку інвесторами інвестиційного клімату впливають дві групи чинників; об'єктивні, тобто не залежні від державної політики і суб'єктивні, тобто залежні від державної політики, що проводиться, на рівні регіону або центру (див. Додаток Б)[21,22].


Якщо підсумовувати вище сказане, то можна зробити висновок, що державна інвестиційна політика повинна постійно реагувати на стан господарського середовища, постійно адаптуватися до змін, що відбуваються, не тільки в країні нею і у всьому світі. Враховуючи загальні риси і відмінності в прямих і портфельних інвестиціях держава повинна розробляти специфічні стимули для цих типів інвестицій. Перш за все, приділяючи увагу залученню прямих інвестицій, оскільки саме вони є найбільш переважними з погляду розвитку економіки. Державна політика по залученню інвестицій реалізується в основному через ухвалення законодавчих актів, поліпшуючих інвестиційний клімат (зниження ризику за рахунок державних гарантій, і підвищення прибутковості за допомогою надання різних пільг). Особливу увагу слід приділяти підвищенню стабільності, передбачуваності і прозорості економіки.[25,85]


1.2
Фактори формування інвестиційного клімату


Створення сприятливого інвестиційного клімату залежить від дії низки факторів. Під фактором будь-якого процесу розуміють рушійну силу цього процесу. Отже, рушійні сили, які формують інвестиційний клімат в країні, можна назвати факторами інвестиційного клімату.


В науковій літературі приводяться різні види класифікацій факторів. Однією з таких, що заслуговує на увагу при виконанні економічного аналізу та фінансового аналізу, є класифікація факторів, викладена М.І.Яцківим. Він виділяє групи факторів за системою відповідних ознак, що "подаються ранжировано до їхнього значення"[28,36]:


1) За економічним змістом (виробничі та соціально-економічні);


2) За ступенем впливу (основні і другорядні фактори);


3) За ступенем залучення резервів (інтенсивні та екстенсивні фактори);


4) За внутрішнім змістом (кількісні і якісні фактори);


5) За часом дії (постійні і тимчасові фактори);


6) За ступенем охоплення (загальні і специфічні фактори);


7) За характером дії (об`єктивні і суб`єктивні фактори);


8) За ступенем кількісного виміру впливу (фактори, що піддаються кількісній оцінці, і фактори, що не піддаються кількісній оцінці);


9) За способом визначення впливу (прямі і розрахункові фактори);


10) За об`єктами маркетингового середовища (демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні, культурного порядку) .


На нашу думку, у нашому випадку ми повинні аналізувати фактори за об'єктами інвестиційного середовища (правове середовище, фінансова стабільність, економічні реформи, надмірне регулювання економіки, складні, плутані й високі податки, постійно змінювані правила гри, неможливість виконувати контракти та інші).


Правове середовище є одним з найважливіших факторів формування інвестиційного клімату. З досвіду багатьох країн стало очевидним, що збалансованого бюджету, сучасних технологій та сильного Національного банку недостатньо щоб гарантувати нормальну інвестиційну діяльність. Повинні бути також ефективні суди. Повинні бути контракти, що мають правову силу. Повинні бути справедливі закони. Повинен бути захист прав власності. Повинні бути передбачувані правила та процедури. Країни, де законність не є основою життя, залишаються "країнами з великим потенціалом" і не більше. Сприяння розвиткові законності у цьому напрямку також є ключем до успішної боротьби з корупцією. Підприємці в усіх країнах мають труднощі з податками, митними процедурами, стандартами та іншими вимогами. Але привабливий інвестиційний клімат пропонує підприємцям певні права і гарантії: право на отримання попереднього повідомлення про запропоновані зміни у правилах, нормативах, стандартах та законах, що регулюють економічну і комерційну діяльність. Право публічних коментарів та відкритих дебатів. Право вимагати підзвітністності і подавати апеляції.


У цій сфері "ясність" є ключовим словом. Кожна країна створює власну правову систему, і всі вони досить складні. Але юрист зобов’язаний пояснити інвестору на простих прикладах ризики, з якими він зустрінеться. Якщо не вдасться, то це означатиме або помилку юриста, або недосконалість законів, які погано сформульовані через політичні компроміси чи брак часу.


Для інвестора важлива наявність:


· цивільного, контрактного і корпоративного права як основи правил гри (в Україні особливо недосконале корпоративне право);


· права власності на землю і нерухомість, оскільки ніхто не захоче вкладати інвестиції, якщо ці права можуть бути скасовані;


· надійної системи земельної реєстрації;


· права на використання землі як додаткового забезпечення (застави) під кредит, який надає банк або кредитор дебітору;


· гарантії на випадок неспроможності дебітора, наприклад, щоб кредитор зміг за борги відсудити у дебітора приміщення у власність .


Однак іноземні інвестори визначають наявні перешкоди для інвестування в українську економіку, які формують несприятливий інвестиційний клімат та наведені на рис. 1.2: нестабільне та надмірне державне регулювання, нечітка правова система, мінливість економічного середовища, корупція, великий податковий тягар, проблеми щодо встановлення чітких прав власності, низький рівень доходів громадян, мінливість політичного середовища, відсутність матеріальної інфраструктури,проблеми виходу (Рис. 1.2.)




























Рис. 1.2. Головні критерії інвестиційної привабливості країн [82,41]

Створення клімату, сприятливого для розвитку бізнесу, та відповідного іміджу, посилення законності, збільшення прозорості - це вирішальні чинники для того, аби українці отримали більші економічні можливості. Існують також інші ключові завдання щодо реформ, над якими Україна повинна працювати.


Другим дуже важливим фактором формування сприятливого інвестиційного клімату є фінансова стабільність в країні. В України ще є час перевести свої державні фінанси на міцний фундамент і втримати свій борг у підконтрольних межах. Але час спливає швидко, а для завоювання довіри ринку потрібні реформи. Інакше наступна фінансова криза, спалахне вона в Азії, в Росії, чи ще будь-де, може поставити Україну вже не в скрутне, а в безвихідне становище: коли вона раптом з’ясує, що позичити грошей вона більше не може ніде - ні на внутрішніх, ні на зовнішніх ринках - і ні за яку ціну. Цей постійно присутній ризик підсилює нагальність реформ, з тим щоб Україна навела порядок у своєму економічному домі, понизила відсоткові ставки і змогла залучити такі потрібні інвестиції.[32,96]


Зацікавленість в Україні з боку американських і з боку інших іноземних інвесторів - істотна, і причини цього зрозумілі:


· Україна представляє собою ринок більш ніж п’ятдесяти мільйонів споживачів.


· Україна займає стратегічне в економічному відношенні положення в Європі; звідси виробник може експортувати свою продукцію до Центральної Європи, Балкан, Росії, Кавказу й Центральної Азії.


· Україна має найродючіші сільськогосподарські землі у світі і багата на інші природні ресурси.


· Україна володіє рядом вражаючих технологій.


· Україна має добре освічені і кваліфіковані кадри.


Але, попри все це дійсний обсяг іноземних інвестицій в Україну є низьким. Це пов'язане з тим, що будь-якого конкретного року кількість іноземного капіталу, що його можливо вкласти в іноземні інвестиції, обмежена. У процесі гострого міжнародного змагання за інвестований долар не можна гаяти ні хвилини. Капітал вкладається туди, де умови інвестування прозорі й передбачувані, де інвестиції можуть принести гарний прибуток.


Україна є одним із претендентів у змаганні за цей капітал з іншими країнами Центральної Європи і Новими Незалежними Державами, де формується ринкова економіка, у змаганні з країнами Латинської Америки, де економіка перебуває у розвитку, а також у змаганні з країнами Південно-Східної Азії, чиї економічні системи зараз переживають труднощі; зрештою, у змаганні з усім світом.


Це змагання є жорстоким і безкомпромісним. Тут мало місця для сентиментів, для політики чи для геостратегічних міркувань. Рішення приймаються приватним сектором на основі підрахунку прибутків у світлі суворої економічної й комерційної дійсності.


Сумним, але незаперечним фактом є те, що Україна програє у цьому змаганні, причому програє значно. Іноземні інвестиції у Румунії приблизно в чотири рази вищі на душу населення, ніж в Україні. У Словаччині - в п’ять разів вищі. Американські іноземні інвестиції в Угорщині на душу населення вищі у дванадцять-вісімнадцять разів, ніж в Україні. [100]


Україна з 2003 по 2007 рр. має в цілому приблизно 16,9 мільярдів доларів прямих іноземних інвестицій. Для країни такого розміру й такого багатого потенціалу, як Україна, це мізерна сума. Польща, з меншим населенням і ресурсами, які й близько не схожі на ресурси України, отримала 10 мільярдів доларів іноземних інвестицій тільки у 1998 році.


Багато потенційних інвесторів в Україну зацікавлені у великому ринку України, у її щедрих ресурсах, у її кваліфікованій робочій силі, проте не поспішають зробити рішучий крок. Потенційні американські інвестори побоюються таких негативних факторів формування інвестиційного клімату як надмірне регулювання; складні, плутані й високі податки; постійно змінювані правила гри; неможливість виконувати контракти. Все це створює несприятливе середовище для бізнесу й інвестицій. Українські підприємці називають той самий список негативних факторів.


Дійсно фіскальна структура є дуже важливим фактором хоча часто рівень оподаткування і не вважають найважливішим фактором. Такі країни, як Нідерланди, Швеція і Данія, відомі своїм високим рівнем оподаткування, проте вони не відчувають браку інвестицій. Найважливішими для інвестора є ясність, прозорість і передбачуваність. Неясні чи суперечливі закони спричиняють до конфліктів з податковими інспекторами. У гіршому випадку це призводить до корупції з боку податкового інспектора, компанії або з обох сторін разом. Але навіть без корупції непередбачено високі податки означають великий ризик, низькі прибутки і несприятливий інвестиційний клімат.


В той же час американські бізнесмени певні, що президент і його економічна команда висловлюють правильні думки про економічну реформу і бажання України приймати інвестиції.


Серед інших важливих факторів формування сприятливого інвестиційного клімату можна назвати наступні, котрі в своїх працях, визначають такі економісти: Грабенко О.В. [21,31], Губський Б.В. [24,45]:


· Вивіз грошей за кордон. Як вже зазначалося, курс валют один з основних економічних ризиків інвестора, який існує в усьому світі, за винятком єврозони. Між тим, Національний банк України, намагаючись захистити курс гривні, ввів значну кількість обмежень на переказ грошей за кордон та з-за кордону. Гірше те, що ці обмеження щодня змінюються і дуже часто повідомляються комерційним банкам факсом у короткий відрізок часу. Не треба доводити, як це підриває впевненість інвесторів і зменшує їх бажання щодо інвестування.


· Трудове законодавство. Інвестор, який наймає новий штат, хоче знати принципи поведінки з працівниками у разі згортання бізнесу і обсягів своїх зобов’язань. Чи може він скоротити штат, чи повинен забезпечити людей робочими місцями до їх пенсійного віку? Чим важче звільнити людей з робочих місць, тим обережнішим буде інвестор при найманні працівників. Українське трудове законодавство зберігає комуністичні тенденції захисту прав працюючих, і, що дивно, дуже мало іноземних інвесторів висловлює скарги з цього приводу.


· Непрозорість бізнесу. Дуже ненадійними є щорічні доповіді про баланс прибутків і витрат, що їх надають українські компанії (до того ж, їх важко одержати). Для запровадження у банках були створені західні облікові стандарти, але й досі вони залишаються невідомими багатьом бізнесменам. Звичайно, це стримує прагнення іноземних інвесторів співпрацювати з українськими компаніями. Більше того, в Україні чимало ділових операцій ґрунтується на особистих стосунках між керівництвом компаній і банків, які (операції) рідко бувають узаконеними.


· Високий рівень злочинності. Злочинність загрожує безпеці, добробуту, здоров'ю і навіть життю людей. В економічному плані вона є серйозним фактором, який впливає на поведінку інвестора. Він вимушений турбуватися про охорону, оплату захисту тощо. Зрозуміло, що створення безпечного середовища для бізнесу є важливим завданням уряду.


· Втручання уряду у справи бізнесу. Незважаючи на обіцянки розвивати ринкову економіку, український уряд постійно втручається у справи бізнесу. Це особливо помітно у банківській галузі, де здійснюється вплив на банки:


- щодо надання позик компаніям (особливо державним), які зазнали труднощів;


- щодо придбання в уряду облігацій позики при конвертації цих облігацій у довгострокові і менш прибуткові форми надання кредиту уряду.


Ключовими умовами, які можуть спонукати іноземного інвестора до діяльності в Україні, є:


· рівноправність між місцевими та іноземними компаніями;


· чесні умови конкуренції (однакове “поле для гри”);


· антимонопольне (антитрастове) законодавство, гарантоване урядом і судом .


Отже, очевидно, що інвестування (особливо за кордон) — справа ризикована. Певні види ризику, властиві бізнесу (наприклад конкуренція), є здоровими, так як стимулюють нововведення, прогрес і процвітання. Інших видів ризику зусиллями уряду або інших організацій можна позбутися, забезпечивши сприятливіший інвестиційний клімат в Україні.


Для збільшення інвесторів Україні насамперед потрібно проаналізувати та усунути перешкоди на шляху іноземного інвестування. Це сприятиме розквіту України.[45,102]


Компанії при інвестуванні у ту чи іншу країну враховують також і вторинні фактори:


· співробітництво в якомога більшій кількості країн;


· рівень конкуренції;


· рівень ставок ввізного мита або транспортних витрат.


Однак за всіх умов вони не інвестуватимуть, якщо не очікуватимуть на прибуток, до того ж порівняно вищий, ніж у іншій країні. Навіщо компанії інвестувати в Україну, якщо вона здатна заробити більше, скажімо, у США, Німеччині або Польщі? Отже, Україна конкурує на ринку інвестицій з іншими світовими країнами. І навіть коли в Україні будуть створені добрі умови для інвестування, вони можуть виявитися не досить сприятливими порівняно з іншими країнами. І цей чинник потрібно брати до уваги.


Компанії, які планують інвестувати в Україну, розуміють, що інвестування — це завжди дуже ризикований бізнес, і тому його слід правильно оцінити. Ризик, з яким стикаються компанії-інвестори, класифікують за трьома групами: комерційний; додатковий (в разі інвестування за кордон); зумовлений особливостями інвестиційного клімату у певній країні (зокрема в Україні).


На ступінь комерційного ризику впливають такі моменти:


· попит на продукт;


· платоспроможність покупців;


· поведінка конкурентів;


· можливість вивезення своєї продукції з України в інші держави.


Зазначені проблеми турбують будь-якого інвестора.


Спеціальні, додаткові ризики, що виникають при інвестуванні в іноземну країну, дуже важко оцінити, але їх обов’язково слід враховувати. Йдеться, наприклад, про відмінності менталітету і культури різних країн. Злиття нідерландських і бельгійських банків виявилося неможливим саме через відмінність менталітету і культури голландців та бельгійців, незважаючи на те, що банківські справи обидві країни вели голландською мовою. У більшості випадків мовна проблема є додатковим ускладненням.


Специфічною економічною проблемою інвестування за кордон є ризик, пов’язаний з коливанням курсів валют. Наприклад, компанія інвестує в доларах, гульденах або євро, а прибутки з українських інвестицій отримуватиме в гривнях. Але виникає питання: якою буде різниця у курсі гривні до основних валют на той момент, коли інвестор захоче отримати хоча б дивіденди? Заходом певного запобігання ризику коливання курсу валют стало введення євро в країнах Європейського Союзу. Однак в усіх інших країнах цей вид ризику залишається: в одних більший, в інших менший.


Інвестори зважають і на ризик, пов'язаний із інвестиційним кліматом, тобто регулятивною структурою і бізнес-кліматом у країні. В цьому аспекті Україна програє країнам Західної Європи, США, Канаді, меншою мірою країнам Центральної Європи. Саме у цій сфері український уряд і парламент мають поліпшити становище, бо нестабільність правової структури, непередбачуваність податкового тягаря — це чинники високого ризику для інвестора, які не сприяють інвестуванню у нашу країну.


Економічні реформи – третій вагомий фактор формування сприятливого економічного середовища. Нелегко провести економічні реформи і досягти оздоровлення. Адже одна з ключових вимог відновлення економіки - це інвестиції. Тобто, з однієї сторони економічні реформи – запорука пом'якшення умов інвестування клімату, з другої, - економічні реформи вимагають інвестицій. Динаміка основних показників економіки України, що з одного боку обумовлюють обсяги інвестицій, а з іншого є їх наслідками наведено в табл.1.2.


Таблиця 1.2.


Динаміка основних економічних показників в Україні[100]






























































Показник

2003

2004

2005

2006

Валовий внутрішній продукт (USD мільярд)

50,1

64,9

84,1

106,1

Зростання валового внутрішнього продукту, %

9,6

12,1

2,6

7,1

Валовий внутрішній продукт на душу населення (USD)

1,049

1,367

1,759

2,206

Інфляція , %

8,2

12,3

10,3

11,6

Бюджетній баланс (% з валового внутрішнього продукту)

-0,2

-3,2

-1,8

-2,1

Офіційно зареєстроване безробіття %

3,5

3,5

3,1

2,7

USD/ГРН обмінний курс (середня величина)

5,33

5,32

5,13

5,05

Іноземні прямі інвестиції (USD мільярд)

1,4

1,7

7,5

6,3

Зовнішній борг (USD мільярд)

10,7

12,1

11,7

10,3

При проведенні аналізу основних показників діяльності держави, ми пропонуємо розглянути ВВП в динаміці (табл.1.2.)(ВВП з 2003року 50,1млрд.USD збільшився до 106,1млрд.USD). Це свідчить про покращення рівня економічного зростання в державі. Також один з найголовніших показників економічного зростання є показник офіційно зареєстрованого безробіття: на Україні спостерігається зниження цього показника з 3,5% у 2003році до 2,7% у 2006році.


Інвестиційний бум на початку 2007 року став одним з основних факторів, що визначив високу динаміку реального зростання ВВП (7,7 відсотка у січні-липні 2007 року, 7,9 відсотка у січні-червні 2007 року).


За нашими оцінками обсяги валового нагромадження основного капіталу у І півріччі 2007 року реально збільшились порівняно з аналогічним періодом 2006 року на 22-25 відсотків, а обсяги його основної складової [100](близько 81 відсотка) – інвестицій в основний капітал – перевищили минулорічні показники за даними Держкомстату на 32,2 відсотка)(Рис.1.3.).


При цьому, якщо досить значне зростання ВВП, промисловості та інших видів економічної діяльності протягом першої половини 2007 року, в тому числі, пов’язано із ефектом низької порівняльної бази минулого року, то зростання інвестиційної компоненти ВВП не містить статистичного ефекту і викликано суто економічними факторами.



Рис. 1.3 Зростання інвестицій в основний капітал, у % до відповідного періоду попереднього року[100].


По-перше, за останні роки під впливом швидкої (агресивної) трансформації зовнішнього середовища змінилась мотивація ведення бізнесу в Україні. Якщо раніше стратегічної потреби у власників інвестувати прибутки у модернізацію виробництва не існувало (рівень конкурентної боротьби був низьким, а конкурентоспроможність товарів підтримувалась, в тому числі, за рахунок заниженої вартості енергоносіїв), то сьогодні формування жорсткої конкуренції на зовнішньому та внутрішньому ринках, активізація процесів злиття та поглинання, постійне підвищення вартості газу «змусили» вітчизняних виробників інвестувати кошти (як власні, так і залучені) в оновлення морально та фізично застарілого обладнання.


По-друге, стійкість економіки до сировинних шоків, яку продемонструвала країна у 2006 році, довела зовнішнім інвесторам (на ряду із результатами реприватизації Криворіжсталі і продажу акцій ряду крупних банків), що Україна є привабливим об’єктом для вкладення коштів і її активи є суттєво недооціненими.


Як результат, сьогодні Україна поступово перетворюється з країни нетто-експортера капіталу на країну нетто-імпортера, залучаючи необхідні для інвестицій ресурси на міжнародному ринку капіталів. Це можливо прослідити по змінам в розмірі заощаджень та інвестицій (див. табл.1.3.).


Таблиця 1.3.


Баланс заощаджень та інвестицій, % від ВВП[100]





























































































































2001

2002

2003

2004

2005

2006

І півр. 2007

Довід-ково: І півр. 2006

звіт

оцінка Мінекономіки

звіт

Баланс приватного сектору

3,2

3,7

2,8

10,5

2,5

-2,2

-6,2

-3,0

Заощадження

22,6

21,5

21,7

27,4

22,5

18,0

12,5

14,6

Інвестиції

19,4

17,8

19,0

16,9

20,0

20,2

18,7

17,6

Баланс державного сектору

-1,5

0,7

-0,2

-2,9

-1,7

-0,6

1,7

-0,5

Заощадження

0,9

3,1

2,9

1,4

1,0

3,5

5,4

2,8

Інвестиції

2,4

2,4

3,1

4,3

2,7

4,1

3,7

3,3

Внутрішні заощадження

23,4

24,6

24,6

28,8

23,5

21,4

17,9

17,4

Внутрішні інвестиції

21,8

20,2

22,0

21,2

22,6

24,3

22,4

20,9

Баланс зовнішнього сектору

1,6

4,4

2,6

7,7

0,8

-2,9

-4,5

-3,4

Експорт


55,5

55,1

57,8

63,6

51,5

47,2

49,5

49,7

Імпорт


53,8

50,7

55,2

56,0

50,6

50,1

54,0

53,1

Так, за нашими оцінками у І півріччі 2007 року баланс «заощадження-інвестиції» приватного сектору є негативним («мінус» 6,2 відсотка від ВВП) (Див.Табл.1.3.). Частка приватних інвестицій у ВВП зросла (на 1,1 відсоткового пункту порівняно з І півріччям 2006 року) при одночасному зменшенні частки приватних заощаджень (на 2,1 відсоткового пункту) через постійне зростання витрат на оплату робочої сили та матеріальних витрат. Тобто нестачу власних ресурсів для фінансування крупних інвестиційних проектів підприємства компенсують за рахунок альтернативних джерел фінансування, а саме залучення на внутрішньому та зовнішньому кредитних ринках. Як наслідок, баланс зовнішнього сектору був від’ємним («мінус» 4,5 відсотка від ВВП).


У структурі джерел фінансування інвестицій в основний капітал за І півріччя 2007 року відбулись певні зміни (див.табл.1.4.).


Таблиця 1.4


Структура інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування[100]

























































































































































2005

2006

2007

І півріччя

рік

І півріччя

млрд.


грн.

%

млрд.


грн.

%

млрд.


грн.

%

млрд.


грн.

%

Інвестиції в основний капітал

93,1

100

39,1

100

125,3

100

60,0

100

Власні кошти підприємств

53,4

57,4

23,3

59,6

72,3

57,8

36,1

60,2

Залучені кошти

39,7

42,6

15,8

40,4

52,9

42,2

23,9

39,8

внутрішні джерела

35,0

37,6

14,7

37,5

48,3

38,5

21,9

36,4

з них:

кредити банків та інші позики

13,7

14,8

5,5

14,1

19,4

15,5

8,7

14,4

бюджетні кошти


9,0

9,7

3,3

8,4

12,3

9,8

3,5

5,8

кошти держбюджету

5,1

5,5

1,6

4,1

6,8

5,5

1,9

3,2

коштів місцевих бюджетів

3,9

4,2

1,7

4,3

5,4

4,3

1,5

2,6

інших джерел фінансування

12,3

13,1

5,9

15,0

16,6

13,2

9,7

16,2

з них:

коштів населення на індивідуальне житлове будівництво

3,1

3,3

1,9

4,9

5,1

4,1

3,3

5,5

коштів населення на будівництво власних квартир

х

х

х

х

7,0

5,6

4,0

6,7

коштів інвестиційних фондів

1,3

1,4

0,5

1,3

2,2

1,7

1,3

2,2

зовнішні джерела – кошти іноземних інвесторів

4,7

5,0

1,1

2,9

4,6

3,7

2,0

3,4

Порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшилась на 0,6 відсоткового пункту (до 60,2 відсотка) частка власних коштів підприємств та на 0,5 відсоткового пункту частка залучених коштів за рахунок зовнішніх інвесторів (до 3,4 відсотка) при відповідному зменшенні частки залучених коштів за рахунок внутрішніх джерел фінансування (на 1,1 відсоткового пункту до 36,4 відсотка). Зменшення питомої ваги внутрішніх джерел фінансування в структурі інвестицій в основний капітал відбулось, насамперед, за рахунок зменшення (на 2,6 відсоткового пункту) частки бюджетного фінансування капітальних видатків.


В умовах політичної нестабільності, проведення дострокових парламентських виборів та, відповідно, високої вірогідності невиконання плану по приватизації, уряд фінансував здебільшого соціально захищені статті бюджету при деякому недофінансуванні статей капітальних видатків.


Простежується збільшення частки коштів державного бюджету за підсумками І півріччя 2006-2007рр (4,1 відсотка проти 5,5 відсотка відповідно І півр.2006 -2007р)(Табл.1.4.). [100]


Власні кошти підприємств залишаються основним джерелом фінансування капітальних вкладень. Збільшити частку своїх коштів на інвестиції підприємствам вдалось через збільшення обсягів прибутку.


Завдяки сприятливій зовнішній кон’юнктурі (високий попит та ціни на основну експортну продукцію – металургію та хімію), галузі промисловості, орієнтовані на експорт, отримали більші прибутки, ніж за відповідний період 2006 року. А саме, фінансовий результат підприємств металургійного виробництва зріс майже у 2 рази, а підприємств хімічної промисловості, навіть при зростанні ціни на природний газ - у 1,2 рази. Через зростаючий, зокрема внутрішній, попит на машинобудівну продукцію, також збільшився фінансовий результат діяльності підприємств цієї галузі (у 2,7 рази).


Майже половину загального приросту інвестицій було забезпечено, в основному, за рахунок продажу «ТАС-Комерцбанку», «Електрон Банку», Морського транспортного банку, банків «Прикарпаття» та НРБ.


Збільшилась на 0,3 відсоткового пункту (до 14,4 відсотка) у структурі капітальних вкладень частка кредитів банків та інших позик. Забезпечити потребу реального сектору економіки необхідними кредитними ресурсами комерційним банкам вдалось за рахунок зростання депозитів населення, які в попередні роки були основним джерелом поповнення банківських пасивів, а також за рахунок збільшення запозичень на зовнішніх ринках(Табл.1.4.).


В цілому у І півріччі 2007 року інвестиції в основний капітал у всі види економічної діяльності зростали достатньо високими темпами. Виняток склали будівництво (зменшення на 3,8 відсотка), виробництво та розподілення електроенергії, газу та води (зменшення на 3,5 відсотка) та охорона здоров’я та надання соціальної допомоги (зниження на 17,9 відсотка, що можна пояснити недостатнім фінансуванням за рахунок бюджету).


Зміну напрямків вкладення коштів можливо простежити на рис.1.4.



Рис. 1.4 Інвестиції в основний капітал за видами економічної діяльності, % до відповідного періоду попереднього року[99]


Як і у 2006 році, у структурі капвкладень за видами економічної діяльності збільшилась питома вага капітальних вкладень, освоєних підприємствами зі швидким обігом капіталу (операції з нерухомістю та здавання під найм, оптова торгівля і посередництво в торгівлі, фінансова діяльність) (Рис.1.4.). Перерозподіл національного валового наявного доходу на користь домашніх господарств (споживча модель розвитку) протягом останніх років, в першу чергу, стимулював розвиток торговельно-посередницької діяльності.


В той же час інвестиції у промислове виробництво, де зосереджена найвагоміша частка усіх інвестицій в основний капітал, залишились майже на тому ж самому рівні – 39,2 відсотка капітальних вкладень (Рис.1.5.).



Рис.1.5. Структура інвестицій в основний капітал за видами економічної діяльності, %[99]


Протягом І півріччя фінансовий сектор залишився привабливим як для внутрішнього, так і для зовнішнього інвестора через високий рівень доходності банків внаслідок більшого, порівняно з європейськими країнами, рівня відсоткових ставок та значних темпів зростання показників банківської діяльності.


Не дивлячись на високі темпи зростання інвестиційних витрат, слід зазначити, що на сьогоднішній день в Україні склалась така ситуація, що найбільш привабливими для вкладання коштів є види економічної діяльності, які не відносяться до високотехнологічних і не є основними чинниками інноваційного розвитку країни.


Обсяг інноваційних витрат у І півріччі 2007 року склав 4145,2 млн. грн., що в 1,8 разів більше ніж за відповідний період минулого року. При цьому перше місце в структурі розподілу інноваційних коштів займає прискорення модернізації підприємств, металургійне виробництво (40,2 відсотка). Активізація інвестиційної діяльності підприємств металургійної галузі почалась ще у 2006 році, але основна частина підприємств запланувало модернізацію з 2007 по 2012 роки. Це пов’язано, в першу чергу, із наявними застарілими основними фондами та необхідністю підвищення ресурсозбереження в умовах постійного підвищення цін на енергоносії.


Питома вага розподілених інноваційних коштів у машинобудуванні також займає вагому частку (22,8 відсотка). Але вона значно зменшилась (на 16,1 відсоткового пункту порівняно з І півріччям 2006 року) при одночасному зростанні номінальних обсягів. Це пов’язано, зокрема, із більш суттєвим збільшенням питомої ваги металургії та поетапністю модернізації цієї галузі. Але у розподілі обсягу реалізованої інноваційної продукції машинобудування посідає перше місце.


1.3 Нормативно-правова база формування інвестиційного клімату

Як вже було відмічено саме стан нормативно-правової бази країни є найбільш вагомим фактором, що спливає на інвестиційну привабливість країни та рівень інвестування в ній. В Україні створено розгалужену законодавчу базу в сфері регулювання інвестиційної діяльності. Вона складає понад 300 нормативних актів, які є дещо суперечливими, але поступово вдосконалюють з метою досягнення більшого притоку інвестицій та фізичної ефективності їх використання.


В цілому законодавче забезпечення інвестиційної діяльності в Україні до сьогодні характеризується певною нечіткістю; існують деякі розбіжності у формулюванні основних категорій та понять. Так, згідно ст. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність”[56], “інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект”.


Подібне трактування категорії “інвестиція” міститься і в Законі України “Про режим іноземного інвестування”[48]: іноземні інвестиції — цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту;


В Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність”[57] зазначено, що іноземні інвестиції — всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб’єктами господарської діяльності в Україні, в результаті чого створюється прибуток (дохід) чи досягається соціальний ефект. В даному випадку об’єкт інвестування чітко не вказується.


В Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”[58] визначено, що інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних паперів в обмін на кошти чи майно. На відміну від всіх попередніх визначень, інвестицією пропонується вважати господарську операцію, що зовсім не узгоджується із поширеною практикою та додає суперечливості існуючому законодавчому забезпеченню інвестиційної діяльності. [38,31]


В Україні створено законодавчу базу в сфері регулювання інвестиційної діяльності, яка поступово вдосконалюється з метою досягнення більшого притоку інвестицій та підвищення ефективності їх використання.


Прийнятим 19 березня 1996 року Законом України “Про режим іноземного інвестування”[48] для іноземного інвестора в Україні встановлено національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, тобто рівні умови діяльності з вітчизняним інвестором.


Вказаним Законом іноземним інвесторам даються державні гарантії захисту їх капіталовкладень.


Якщо в майбутньому спеціальним законодавством про іноземні інвестиції будуть змінюватись гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені вищевказаним Законом, то протягом 10 років з дня вступу в силу такого законодавства, за вимогою іноземного інвестора застосовуються гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені Законом України “Про режим іноземного інвестування”[48].


Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації, а їх реквізиція може бути здійснена лише у випадках стихійного лиха. І навіть у цих випадках передбачені оскарження в судах і належна компенсації. До того ж всі витрати і збитки іноземних інвесторів відшкодовуються з державного бюджету або інших джерел, встановлених Кабінетом Міністрів України, в поточних ринкових цінах на основі оцінок незалежних аудиторів і в тій валюті, в якій здійснювались інвестиції або іншій валюті, прийнятній для інвестора.


Однак, численні невідповідності і неузгодженості в чинних законодавчих актах та непередбачуваність змін, що вносяться в законодавство, не виконання чинних законів, недосконала судова система, створюють перешкоди для іноземних компаній, які вже відкрили свій бізнес в Україні та стримують бажання тих інвесторів, які готові працювати в Україні.


У даний час, Мінекономіки готуються зміни до основних Законів України в інвестиційній сфері:


- ”Про інвестиційну діяльність” [56] в частині усунення суперечностей у законодавстві щодо інвестиційної діяльності, визначення пріоритетних напрямів і механізмів державного стимулювання, організації забезпечення державної підтримки інвестиційної діяльності, встановлення адміністративної відповідальності посадових осіб за порушення порядку одержання та строків видачі інвесторам документів дозвільного характеру встановлених законодавством;


- ”Про режим іноземного інвестування”[48] в частині створення рівних умов діяльності як для національних підприємств-експортерів, так і для підприємств з іноземними інвестиціями та запровадження механізму протидій легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а саме в частині запровадження механізму запобігання внесенню іноземних інвестицій готівковими коштами, джерела походження яких неможливо підтвердити, а також подальшого удосконалення та упорядкування законодавства у сфері іноземного інвестування.


Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, являються Міждержавні угоди “Про сприяння та взаємний захист інвестицій”[59]. Такі договори є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям та захисту їх на території іншої держави. Вони підписані з 70 країнами світу. Низка проектів договорів знаходиться в стадії погодження.


Для підвищення захисту іноземних інвестицій у 2000 році ратифіковано Вашингтонську Конвенцію 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами.


З метою запобігання конфліктів між інвесторами і органами виконавчої влади створено Комісію із сприяння досудовому врегулюванню спорів між інвесторами та органами виконавчої влади, як постійно діючий консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України (розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 № 19[59].


Верховною Радою України 16.11.2006 прийнято Закон України ”Про внесення змін до Закону України ”Про зовнішньоекономічну діяльність”, який дозволить врегулювати проблемні питання переговорного процесу[57] щодо вступу України до СОТ, а також забезпечить більш широкі можливості виходу українських товаровиробників на світові ринки та сприятиме залученню інвестицій в економіку України.


З метою правового врегулювання питання про надання іноземним банкам права відкривати на території України філії та здійснення такими філіями банківської діяльності Верховною Радою України прийнято Закон України від 16.11.2006 № 358-У ”Про внесення змін до Закону України ”Про банки і банківську діяльність”[61]. Реалізація зазначеного закону сприятиме активному розвитку банківської системи України через широке залучення іноземного капіталу, застосування сучасних банківських технологій, розширенню спектру та якості банківських послуг для споживачів, а також забезпечить створення передумов розвитку конкуренції та посилить дієвість вітчизняних банків.


З набранням 5 січня 2006 року чинності Закону України ”Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”[62] (далі – Закон), який є базовим у регулюванні відносин при видачі документів дозвільного характеру, здійснювалась робота по реформуванню існуючої дозвільної системи у сфері господарської діяльності.


Як результат впровадження закону є поліпшення умов започаткування та ведення бізнесу в Україні, а саме: скорочення часових і грошових витрат підприємців на проходження дозвільних процедур та зниження рівня корупції, що створює умови для поліпшення інвестиційного клімату в Україні.


Результатами досліджень міжнародних організацій підтверджено, що з відкриттям дозвільних центрів[87].


-скоротилася тривалість процедури отримання дозволів в середньому в 2,4 рази (наприклад, дозвіл на початок будівельних робіт – м. Іллічівськ, Одеської обл. – з 220 до 91 днів; м. Нова Каховка Херсонської обл. – з 49 до 26 днів; м. Красний Луч Луганської обл. – з 93 до 29 днів);


-скоротилася витрати на проходження процедури отримання дозволів – в середньому більш ніж у 2 рази (наприклад, дозвіл на затвердження проекту відводу та надання земельної ділянки: м. Рубіжне Луганської обл. - з 1852,6 до 1000,4 грн.; дозвіл на початок будівельних робіт - м. Іллічівськ Одеської обл. - в середньому з 839 до 149,7 грн.).


Указані показники досягнуто, зокрема, завдяки запровадженню європейського принципу видачі дозвільних документів – принципу організаційної єдності, що передбачає створення в регіонах дозвільних центрів та запровадження посади адміністратора, основним завданням якого є організація видачі документів дозвільного характеру.


З метою створення сприятливих умов для залучення інвестицій, розроблено та прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 № 77 “Про внесення змін у план заходів щодо виконання Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки”[63].


З метою покращення інвестиційного клімату та збільшення обсягів залучення інвестицій до пріоритетних сфер та видів економічної діяльності шляхом прямої державної підтримки через надання коштів, передбачених у державному бюджеті на здешевлення кредитів, отриманих підприємствами різних галузей економіки, затверджено ряд постанов Кабінету Міністрів України, а саме:


- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті з метою здешевлення кредитів на будівництво енергоблоків атомних, гідроакумулюючих та інших електростанцій, магістральних, гірських та сільських ліній електропередачі, а також на створення запасів твердого палива для теплоелектростанцій” (від 07.03.2007 № 419)[64]. Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 652,047 млн. гривень;


- ”Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті на здешевлення кредитів для будівництва та технічного переоснащення підприємств з видобутку кам'яного вугілля, лігніту (бурого вугілля) і торфу” (від 14.02.2007 № 230)[65]. Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 108 млн. гривень;


- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для підтримки підприємств суднобудівної промисловості шляхом здешевлення кредитів” (від 14.02.2007 № 221)[66]. Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 50 млн. гривень;


- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для підтримки літакобудування та космічної галузі, спрямованої на створення та впровадження у виробництво сучасної техніки, шляхом здешевлення кредитів” (від 14.02.2007 № 226)[67]. Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 200 млн. гривень;


- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для здешевлення кредитів на придбання пасажирських вагонів через державне лізингове підприємство” (від 09.02.2007 № 184)[68]. Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 80 млн. гривень;


- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті на придбання повітряних суден на умовах кредитування” (від 31.01.2007 № 134)[69]. Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 130 млн. гривень;


- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки інноваційних і інвестиційних проектів” (від 01.03.2007 № 329)[70]. Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 144,5млн.гривень;


- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для надання кредитів на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіки” (від 14.03.2007р. № 455)[71]. Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 767,4 млн. гривень.


У рамках відповідних бюджетних програм із здешевлення кредитів Мінпаливенерго, Мінвуглепром, Мінагрополітики, Мінпромполітики та Мінтрансзв'язку та Укравтодором ведуться роботи щодо реалізації інвестиційних проектів.


Зазначеними міністерствами та Укравтодором подано плани-графіки проходження всіх процедур щодо затвердження необхідної техніко-економічної документації, ведення переговорного процесу з банківськими структурами та укладання з ними кредитних угод, а також початку і завершення робіт щодо реалізації інвестиційних проектів, виконання яких може бути здійснене в рамках відповідних бюджетних програм із здешевлення кредитів.


З метою посилення захисту прав інвесторів Верховною Радою України 15.05.2007 прийнято за основу в першому читанні проект Закону України ”Про акціонерні товариства”[72].


Для запровадження спрощеного порядку виділення земельних ділянок для реалізації інвестиційних проектів розроблено проект Закону України ”Про внесення змін до деяких законів України щодо сприяння будівництву”, який 10.01.2007 прийнято Верховною Радою України за основу в першому читанні.


З метою запровадження компенсаційних механізмів для інвесторів у СЕЗ і на ТПР Мінекономіки підготовлено законопроекти: “Про внесення змін до Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” та “Про внесення змін до Закону України “Про стимулювання розвитку регіонів”[73].


Законопроектами передбачається надання низки стимулів для суб’єктів господарювання у СЕЗ та на ТПР, у тому числі для тих, що уклали договори на реалізацію інвестиційних проектів до прийняття Закону України від 25.03.2005 № 2505, яким скасовано спеціальний режим оподаткування на цих територіях.


Постійно ведеться робота по удосконаленню механізмів практичного виконання Законів “Про угоди про розподіл продукції”, “Про концесії”, “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг”[74], що сприятиме залученню інвестицій в економіку України.


Головним позитивним фактором цих законів є надання інвесторам, що реалізують інвестиційні проекти в сфері надрокористування, стабільного режиму інвестиційної діяльності на весь період впровадження таких проектів.


У 2006 році проведено перший відкритий конкурс на участь у реалізації одного з найбільших інвестиційних проектів на право укладення угоди про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря та визначення учасників конкурсу. Переможцем конкурсу на укладення угоди про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря, визнано компанію „Венко Інтернешнл Лімітед” – дочірню компанію „Венко енерджи компані” (Делавар, США).


Міжвідомчою комісією з організації укладання та виконання угод про розподіл продукції завершена розробка проекту угоди і проведення його державної експертизи.


Крім цього, з метою активізації концесійної діяльності розроблено проект Закону України „Про внесення змін до Закону України ”Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг”[74], який розглянуто та прийнято Верховною Радою України у першому читанні 03.04.2007 (реєстр. № 3258).


Основними нормативними правовими актами, що регламентують питання інвестиційної діяльності на території України є Закони України “Про інвестиційну діяльність”[56] та “Про режим іноземного інвестування”[48].


Законодавство України встановило гарантії для іноземних iнвесторiв. Зокрема, іноземні інвестиції в Україну не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятувальних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. При цьому іноземному інвесторові гарантується адекватна й ефективна компенсація.


Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду i моральну шкоду, заподіяних їм унаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи посадовцями, передбачених законодавством обов’язків стосовно іноземного інвестора.


У разі припинення інвестиційної діяльності іноземному інвесторові гарантується повернення його інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати митного збору, а також доходів від цих інвестицій у грошовій або товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний i негайний переказ за межі України прибутків та інших засобів в iноземнiй валюті, отриманих на законних підставах унаслідок здійснення іноземних інвестицій. Якщо надалі спеціальним законодавством про іноземні інвестиції гарантії захисту іноземних інвестицій зманюватимуться, то протягом десяти років від дня набрання чинності таким законодавством, на вимогу іноземного інвестора, застосовуються гарантії захисту іноземних інвестицій, передбачені цим законом.


Закон України “Про усунення дискримінації в оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна i засобів вітчизняного походження” встановлює, що на території України до суб’єктів підприємницької дiяльностi або інших юридичних осіб, їх філій, вiддiлень, відокремлених пiдроздiлiв, включаючи постiйнi представництва нерезидентів, створених з участю іноземних iнвестицiй, незалежно від форми i часу їх внесення, застосовується національний режим валютного регулювання i стягнення податків, зборів (обов’язкових платежів), встановлений законами України для підприємств, створених без участі іноземних iнвестицiй.


Указ Президента України “Про деякі питання іноземного інвестування”[75] врегулював питання здійснення іноземних iнвестицiй у формі придбання державних боргових зобов’язань.


Закон України “Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання iнвестицiйної дiяльностi”[76] визначив, що не є об’єктом обкладення податком на додану вартість операції з передачі основних фундацій як внеску до статутного фонду юридичної особи, в тому числі при ввезенні основних фундацій на митну територію України, окрім підакцизних товарів, або їх вивезенні за митну територію України.


Якщо при здійсненні іноземного інвестування між іноземними інвесторами i державою виникають спори, то вони, відповідно до зазначеного Закону, підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначене міжнародними договорами України. Всі iншi спори підлягають розгляду в судах та/або арбітражних судах України або за домовленістю сторін у третейських судах, у тому числі за кордоном.


У 2005 – 2006 рр. Уряд зробив певні кроки для повернення деяких пільг підприємствам, що працювали у вільних економічних зонах та визначився із пільговою інвестиційною політикою для технопарків. З метою врегулювання згаданих інвестиційних проблем ” 11 квітня 2006 р. був прийнятий спеціальний Указ Президента (№ 300/2006) „Про першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності ”[77].


Отже, інвестиційний клімат – це багатогранна категорія, яка з одного боку є результатом впливу множини факторів (економічних, соціальних, правових) сама визначає кількість і якість цих факторів. Аналіз факторів здійснений вище свідчить, що репутація України як складного місця для ведення як іноземного так и українського бізнесу підтверджується. Необхідно змінити негативні фактори на позитивні. Для цього потрібні об'єднані зусилля науковців, фахівців та працівників усіх ієрархічних рівнів управління.


Таким чином, сприяння поліпшенню інвестиційного клімату в Україні і надалі буде забезпечуватись через масштабні комплексні заходи щодо поліпшення умов діяльності інвесторів і розширення механізмів та інструментів здійснення інвестицій.


З метою збільшення обсягів залучених іноземних інвестицій, реалізації інвестиційного потенціалу країни органи влади цілеспрямовано реалізують комплекс заходів щодо створення сприятливого інвестиційного клімату в України.


Важливою умовою його формування є вироблення стабільного i сприятливого для економіки держави та іноземних iнвесторiв законодавства. При цьому законодавство в залученні іноземних iнвестицiй зовсім не зводиться тільки до створення пільгових умов інвесторам, як це нерідко вважається. Головне завдання законодавства полягає у встановленні i гарантуванні інвесторам умов, можливостей, прав, обов’язків i вiдповiдальностi в процесі вкладення капіталу та його використання.


Ступінь інвестиційної привабливості країни в світлі впливу окремих економічних і правових факторів можна оцінити у дослідженні обсягів різних інвестицій, що пропонується надалі.


Розділ 2 АНАЛІЗ СУЧАСНОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ В УКРАЇНІ
2.1 Вивчення динаміки прямих та портфельних іноземних інвестицій в Україну

Зміну інвестиційного клімату держави найбільш наглядно демонструє динаміка інвестицій особливо іноземних прямих інвестицій, яка вважається індекатором зміни рівня довіри та рейтингу країни.


Економічна активність іноземних інвесторів в Україні незначна. Свідченням цього є динаміка прямих іноземних інвестицій за останні одинадцять років (табл. 2.1 ).


Таблиця 2.1


Динаміка прямих інвестицій[1]
[100]в млрд долл.






















































Період


Прямі іноземні інвестиції в Україну

Прямі інвестиції з України

01.01.1995

483,5

20,3

01.01.1996

896,9

84,1

01.01.1997

1438,2

97,4

01.01.1998

2063,6

127,5

01.01.1999

2810,7

97,5

01.01.2000

3281,8

98,5

01.01.2001

3875,0

170,3

01.01.2002

4555,3

155,7

01.01.2003

5471,8

144,3

01.01.2004

6794,4

166,0

01.01.2005

9047,0

198,6

01.01.2006

16375,2

218,2

У 2006 р. в Україну іноземними інвесторами вкладено 4580,5млн. дол. США прямих інвестицій, у т.ч. з країн СНД – 201,8 млн. дол. (4,4% до загального обсягу), з інших країн світу – 4378,7 млн. дол. (95,6%). У той же час нерезидентами вилучено капіталу на 552,6млн. дол. У цілому ж приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо, за 2006р. склав 4295,9млн. дол., що становить 54,8 % до приросту за 2005 р. При цьому обсяг приросту іноземного капіталу за 2006 р. є одним з найбільших за всі роки інвестування [4]. Зниження приросту інвестицій порівняно з попереднім роком ми пояснюємо безпрецедентними обсягами надходжень в 2005 р. коштів від приватизації із залученням іноземного інвестора ВАТ “Криворізький гірничо-металургійний комбінат “Криворіжсталь” (4,8 млрд. дол.).


Таблиця 2.2.


Прямі іноземні інвестицій [100]














































































































































































































































Регіон

Темпи зростання (зменшення) обсягу прямих іноземних інвестицій у % до обсягів на почток року

Приріст (зменшення)


прямих іноземних інвестицій до початку року млн.дол.США

На одну особу наростаючим підсумком з початку інвестування, дол. США

2006

2007

2006

2007

2006

2007

Україна


110,2

111,8

1698,6

2553,1

391,8

518,6

АР Крим


105,7

107,1

26,00

40,8

245,6

313,4

Вінницька


105,6

107,4

4,3

8,1

48,2

69,0

Волинська


117,4

126,2

19,4

71,5

126,2

331,8

Дніпропетровська


106,7

100,6

117,3

13,0

537,3

691,8

Донецька


133,3

109,8

195,1

88,7

168,4

216,7

Житомирська


111,3

105,4

10,1

6,6

74,8

97,8

Закарпатська


107,0

104,8

18,2

14,2

224,6

249,0

Запорізька


100,7

111,1

3,7

67,2

301,0

363,5

Івано-Франківська


116,7

117,3

22,8

31,7

115,1

155,4

Київська


116,8

108,9

105,7

77,00

417,0

538,8

Кіровоградська


90,3

104,0

-4,9

2,1

42,8

51,6

Луганська


103,9

103,0

10,3

8,6

115,3

122,5

Львівська


113,3

109,3

50,5

47,2

168,3

217,7

Миколаївська


100,2

102,3

0,2

2,6

68,3

95,1

Одеська


108,3

105,7

49,4

40,9

269,5

318,3

Полтавська


106,9

110,9

19,4

34,3

191,8

227,3

Рівненська


130,0

123,1

23,1

26

86,4

120,1

Сумська


88,7

110,1

-18,7

15,9

119

141,9

Тернопільська


104,9

100,9

1,9

0,4

36,9

41,0

Харківська


178,6

112,1

378,7

121,6

304,9

402,1

Херсонська


105,3

108,3

4,8

9,00

83,6

105,1

Хмельницька


125,1

130,7

19,4

28,3

70,2

88,3

Черкаська


108,1

138,9

8,0

45,5

79,6

121,9

Чернівецька


109,6

99,6

2,7

-0,1

33,9

40,6

Чернігівська


100,9

89,6

0,9

-8,4

81,4

63,4

м. Київ


115,1

127,0

581,1

1589,1

1683,5

2804,0

м. Севастополь


113,9

101,5

12,1

1,8

278,1

339,7

Як видно з таблиці 2.2 одним із лідерів з приросту прямих іноземних інвестицій є Харківський регіон, в якому сума приросту прямих іноземних інвестицій складає 378,7 і 121,6 млн. дол. США відповідно 2006рік та 2007рік.


Найбільше у 2006 році зріс капітал нерезидентів з Кіпру – на 1375,9млн. дол., Франції– на 738,9млн. дол., Нідерландів – на 573,5млн. дол., Сполученого Королівства – на 382,4млн. дол., Угорщини – на 173,5млн. дол., Австрії – на 161,4млн. дол., Російської Федерації – на 145,0млн. дол., Польщі – на 140,5млн. дол., Німеччини – на 116,9млн. дол., Аруби – на 81,8 млн. дол., Віргінських островів, Британських – на 71,7млн. дол., Греції – на 52,6 млн. дол.


Значний приріст іноземного капіталу у звітному році спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність – на 1273,6млн. дол., операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – на 717,3млн. дол. і на підприємствах промисловості – на 834,3млн. дол., у т.ч. добувної – на 72,0млн. дол. та переробної – на 752,5млн. дол. Серед галузей переробної промисловості найбільше зросли обсяги іноземних інвестицій у виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (на 159,5млн. дол.), металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів (на 151,9млн. дол.), машинобудування (на 147,1млн. дол.), виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на 103,0млн. дол.) і хімічну та нафтохімічну промисловість (на 92,0млн. дол.). На підприємствах оптової торгівлі і посередництва в оптовій торгівлі капітал зріс на 519,1млн. дол., будівництва – на 306,4млн. дол., діяльності транспорту та зв'язку – на 96,8млн. дол., сільського господарства, мисливства та пов’язаних з ними послуг– на 80,0млн. дол.


Дані про прямі інвестиції наведено з урахуванням інформації НБУ та ФДМУ (щодо різниці між ринковою та номінальною вартістю акцій, майна тощо, не облікованої у статистичній звітності окремих підприємств та не розподіленої за видами економічної діяльності і регіонами).


Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, станом на 1січня 2007р. склав 21186,0млн. дол.(Рис.2.1.), що становить 125,4% до обсягів інвестицій на початок року і складає 454,6 дол. на одну особу.


Рис.2. 1 Прямі іноземні інвестиції в Україну [ 99 ]


Інвестиції надійшли зі 119 країн світу, при цьому на 10 з них припадає 84,1% їх загального обсягу. До десятки найбільших країн-інвесторів входять: Німеччина – 5620,7млн. дол., Кіпр – 3011,7млн. дол., Австрія – 1600,8 млн. дол., Сполучене Королівство – 1557,2млн. дол., Нідерланди – 1493,0млн. дол., Сполучені Штати Америки – 1418,0млн. дол., Російська Федерація – 980,8млн. дол., Франція – 826,8млн. дол., Віргінські острови, Британські – 808,3млн. дол. та Швейцарія – 504,9млн.дол.(Рис.2.2.)



Рис.2.2. Розподіл прямих інвестицій в Україну за основними країнами-інвесторами, % [ 99 ]


На 1 січня 2007р. значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено у фінансових установах (2419,8млн. дол.), на підприємствах оптової торгівлі і посередництва в оптовій торгівлі (2264,0млн. дол.) та в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям (1773,4млн. дол.). Сталою є зацікавленість інвесторів до підприємств металургійного виробництва та з виробництва готових металевих виробів, у які нерезидентами вкладено 1398,3млн. дол., і з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 1274,6млн. дол.


Про наявність прямих іноземних інвестицій звітувало 12,8тис. підприємств України. Серед регіонів провідні місця за обсягами інвестицій займають м. Київ – 5538,2млн. дол. (4447 підприємств та 26,1% обсягу іноземного капіталу в економіку країни), Дніпропетровська – 2331,9млн. дол. (795 та 11,0%), Харківська – 1015,4млн. дол. (547 та 4,8%), Київська – 879,0млн. дол. (566 та 4,2%), Донецька – 837,1млн. дол. (385 та 4,0%) та Одеська – 703,8млн. дол. (751 та 3,3%) області.


Сума кредитів та позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на 1 січня 2007р. становила 1964,6млн. дол. Найбільше їх надійшло з Нідерландів – 271,8млн. дол., Німеччини – 270,3млн. дол., Кіпру – 267,3млн. дол., Сполучених Штатів Америки – 266,6млн. дол., Російської Федерації – 211,0млн. дол., Польщі – 116,9млн. дол., Сполученого Королівства – 114,5млн. дол., Австрії – 107,1млн. дол. та Франції – 97,4 млн. дол.


Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, включаючи позичковий капітал, на 1 січня 2007р. становив 23150,6млн. дол.


У 2006 році з України в економіку інших країн світу спрямовано 16,2млн. дол. прямих інвестицій. Інвестування здійснювалось переважно у вигляді грошових внесків (92,7%) та внесків у вигляді рухомого і нерухомого майна (6,6%).


Обсяг інвестицій з України в економіку країн світу на 1 січня 2007 р. склав 221,5млн. дол., у т.ч. у країни СНД – 102,5млн. дол. (46,3% до загального обсягу), в інші країни світу – 119,0млн. дол. (53,7%).


Рис.2.3 Динаміка прямих іноземних інвестицій з України[99]


Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких видів економічної діяльності, як операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям, обсяги інвестицій яких склали 55,2млн. дол. (24,9%), діяльність транспорту – 54,9млн. дол. (24,8%), фінансова діяльність – 43,9млн. дол. (19,8%), оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі – 29,3млн. дол. (13,2%), державне управління – 16,5 млн. дол. (7,5%)(Рис.2.3.).


Значні обсяги капіталу спрямовано у Російську Федерацію – 93,2млн. дол., Польщу – 24,2млн. дол., Панаму – 18,9млн. дол., В'єтнам – 15,9млн. дол., Сполучене Королівство – 13,9 млн. дол. та Іспанію – 13,8млн. дол.



Рис.2.4. Розподіл прямих інвестицій з України за основними країнами інвестування, % [99]


Найбільші інвестиції в економіку країн світу здійснено підприємствами Харківської – 65,5млн. дол. (29,6%), Одеської – 39,9млн. дол. (18,0%), Дніпропетровської – 22,1млн. дол. (10,0%) областей, міст Києва – 53,1млн. дол. (24,0%) та Севастополя – 18,9млн. дол. США (8,6%)(Рис.2.4. ).


За результатами I півріччя 2007 року приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіку країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо, склав 2553,1 млн. дол. США, що на 50,3 відсотка більше приросту за відповідний період попереднього року. Станом на 01.07.2007 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій становить 518,6 дол. США на одну особу (що складає 11-16 відсотків від рівня країн Центральної Східної Європи).



Рис.2.5. Приріст прямих іноземних інвестицій, у млн. дол. США[99]


На сьогодні Україна стає більш привабливою для іноземних інвесторів, оскільки рівень віддачі від інвестицій є достатньо високим. В деяких галузях економіки рівень прибутку від інвестицій значно перевищує рівень прибутку у відповідних галузях країн Західної Європи. Через це все більш активізуються процеси на ринку злиття та поглинання (M&A). Предметом підвищеної зацікавленості іноземних стратегічних інвесторів є підприємства, які здійснюють фінансову діяльність, насамперед, банки.


Стабільний приріст прямих іноземних інвестицій в динаміці простежується з 2005р. по 2007рік (Рис.2.3.).


Також значний приріст іноземного капіталу спостерігався в таких видах економічної діяльності як будівництво, операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам, на підприємствах промисловості (а саме, у харчовій промисловості та переробленні сільськогосподарських продуктів, металургії та обробленні металу, хімічній та нафтохімічній промисловості і машинобудуванні), на підприємствах оптової торгівлі і посередництва у торгівлі, транспорту та зв’язку.


Таким чином, перехід до активного нагромадження основного капіталу, який розпочався у 2006 році та продовжується у І півріччі 2007 року, закладає основу для стійкого зростання економіки на наступний рік та на середньострокову перспективу.


Таблиця 2.3


Прямі іноземні інвестиції в Україну в розрізі країн – інвесторів 2006рік, %[100]
















































% до підсумку

Всього

100,0

у тому числі

Німеччина

28,6

Кіпр

11,0

Австрія

8,3

Сполучене Королівство

7,6

Сполучені Штати Америки

7,0

Нідерланди

6,9

Російська Федерація

4,6

Вiрґiнськi острови, Британські

4,0

Франція

3,8

Швейцарія

2,2

Польща

1,7

Угорщина

1,2

Інші країни

13,1

1)
Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування.


Більш детально інвестиції зарубіжних країн наведено у таблиці 2.4. (додатку В): проаналізував інвестиції з Німеччини в Україну встановлено, що найбільш привабливою галуззю для інвестування є металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів (713318,94тис.дол.США на 01.01.2006року та 719929,00 тис. дол. США на 01.01.2007року ). Найменш привабливою галуззю економіки для Німеччини є целюлозно-паперове виробництво; видавнича діяльність 9620,30тис.дол.США та оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів 12362,23тис.дол.США на 01.01.2006року(Додаток В).


Станом на 01.01.2007р. інвестиції з Кіпру в України скали 3011744,15тис. дол. США, з яких значна частка інвестиції в операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям (741725,79тис.дол.США).


Австрія: в економіку України інвестувала станом на 01.01.2007р. 1600837,84 тис. дол. США, в тому числі Фінансова діяльність 483450,40тис дол..США, Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям 74839,70тис дол..США, Виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції 59453,12тис.дол.США.


Станом на 01.01.2007 року інвестиції зі США становили 1418015,93 тис. дол. США: оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі 262795,34 тис. дол. США, виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів 169101,90 тис. дол. США, хімічна та нафтохімічна промисловість 150148,48 тис. дол. США, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям 137059,59 тис. дол. США, фінансова діяльність 103118,41тис.дол.США, діяльність готелів та ресторанів 94552,51тис.дол.США, діяльність транспорту та зв’язку 82920,33тис.дол.США, машинобудування 65332,92 тис. дол. США, будівництво 65311,12 тис. дол. США, металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів 51991,83 тис. дол. США, сільське господарство, мисливство та пов'язані з ними послуги 49703,79 тис. дол. США, інші галузі промисловості 40386,63 тис. дол. США, добувна промисловість 28286,44 тис. дол. США, торгівля автомобілями та мотоциклами, їх технічне обслуговування та ремонт 25840,96 тис. дол. США, роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку 18119,19тис. дол. США.


Російська Федерація інвестувала основну кількість коштів в охорону здоров’я та надання соціальної допомоги (на 01.01.2007р) 107420,10 тис. дол. США., що складає 9% з загального обсягу інвестиції (980830,05тис.дол.США) (додаток В).



Рис.2.6 Прямі іноземні інвестиції в Україну в розрізі країн – інвесторів, млн. дол. 2006рік. [99 ]


Перелік країн (рис.2.6., табл.2.5, додаток Г) визначено, виходячи з найбільших обсягів інвестицій, що здійснені в економіку України та внесені в економіку інших країн світу.


Обсяги прямих інвестицій в Україну та за окремими країнами-інвесторами (рис.2.6.) наведено з урахуванням даних Національного банку України та Фонду державного майна України (щодо різниці між ринковою та номінальною вартістю акцій, майна тощо, не облікованої у статистичній звітності окремих підприємств). Домінуючою країною-інвестором в Україну є Німеччина (5700,7 млн. дол.). Найменший обсяг іноземних інвестицій в Україну надійшло з Угорщини(1,2% або 239,5 млн. дол.).


Обсяги прямих інвестицій з України за окремими країнами-інвесторами в розрізі видів економічної діяльності наведено у таблиці 2.5. додатку Г. Основними країнами , які отримали інвестиції з України є: Російська Федерація (93214,81тис дол..США станом на 01.01.2007р., Польща- 24165,46 тис. дол. США, Панама 18949,00 тис. дол. США, Іспанія-13834,85 тис. дол. США, США - 5728,49 тис. дол. США (Додаток Г) [99].


Попри те, що надійних статистичних даних про обсяги та структуру такого капіталу немає, некоректно припускати, що всі "офшорні" інвестиції у вітчизняну економіку мають українське або російське походження. Оскільки досить поширеною (особливо серед транснаціональних компаній) є практика використання "офшорів" для оптимізації оподаткування доходів. У випадку портфельного інвестування, коли між власником капіталу та його безпосереднім реципієнтом стоять фінансові посередники, проблема офшорного походження коштів не є надто вагомою. Однак, офшорний капітал не є надто бажаним у випадку прямого інвестування, коли не можна бути впевненим щодо функціональності об'єкту інвестування через можливий брак організаційної культури і технологій у власників цього капіталу.


В Україні практично не розвинене портфельне інвестування. Загальний обсяг портфельних (до 10% статутного фонду) інвестицій нерезидентів на початок року становить лише близько 250 млн. дол., що пов'язано з недосконалістю національного законодавства у питаннях захисту прав міноритарних акціонерів.


2.2 Аналіз інвестиційної привабливості галузей вітчизняної економіки

Сучасні економічні реформи, спрямованість на становлення принципів макроекономічної стабілізації, комплексна приватизація, розвиток схем приватної власності і господарювання та лібералізація ринку створюють в Україні фундаментальні засади до подальшого поліпшення інвестиційного клімату. Нестабільність політичної та економічної ситуації, недосконалість законодавства не сприяють покращенню інвестиційного клімату в Україні, стримують іноземних інвесторів від великих капіталовкладень у нашу економіку. Розподіл прямих іноземних інвестицій в різних галузях України є нерівномірним, що зумовлено їх різною інвестиційною привабливістю.


У галузевому розрізі найбільш привабливими для іноземних інвесторів залишаються переробна промисловість - (25%), фінансова діяльність - 15% торгівля (10%) та операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям (8,0%).



Рис. 2.7. Структура прямих іноземних інвестицій за видами економічної діяльності, % [99]


Також значний приріст іноземного капіталу спостерігався в таких видах економічної діяльності як будівництво, операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам, на підприємствах промисловості (Рис.2.7.) (а саме, у харчовій промисловості та переробленні сільськогосподарських продуктів, металургії та обробленні металу, хімічній та нафтохімічній промисловості і машинобудуванні), на підприємствах оптової торгівлі і посередництва у торгівлі, транспорту та зв’язку. Темпи зростання ПІІ в невиробничі сектори економіки в кілька разів перевищували показники промисловості. Зокрема, якщо темпи приросту ПІІ в фінансовій діяльності становили 111,1%, в сфері операцій з нерухомістю – 67,9%, то в обробній промисловості - лише 15,8% (машинобудуванні – 19,4%, хімічній промисловості – 15,4%, металургії та обробленні металу – 12,2%, харчовій промисловості – 8,8%). Найбільш привабливими для іноземних інвесторів в 2006 р. були фінансова діяльність (31,9% надходження ПІІ, або 1273,6 млн. дол.), операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям (18,0%, або 717,3 млн. дол.), торгівля та послуги з ремонту (14,4%, або 576,5 млн. дол.). Сукупно на ці сектори економіки припадає 64,3% ПІІ в Україну в 2006 р


Росіяни ж мають інші пріоритети інвестування: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, металургія, машинобудування і фінансовий сектор. При цьому, найбільше російського капіталу вкладено в Полтавську (67% всіх іноземних інвестицій в регіон), Рівненську області, АР Крим, міста Київ та Севастополь, а також індустріальні регіони (Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку і Харківську області).


Протягом 2004 року в економіку країни спрямовано 89,3 млрд. грн. капітальних інвестицій, з яких 85% становили інвестиції в основний капітал, а ще 10% — витрати на капітальний ремонт. У 2003 році капітальні вкладення склали 51 млрд., а в 2002 році — 37 млрд. грн. Водночас питома вага іноземних інвестицій в загальному обсязі інвестицій протягом останніх чотирьох років становила в середньому 12%. Тобто на кожних неповних 9 грн. внутрішніх інвестицій нерезидентами вкладалася лише 1 грн. [4, 14].


В Україні спостерігається несприятлива тенденція у сприйнятті представниками владних структур іноземних інвестицій в економічний розвиток, зокрема, на регіональному та місцевому рівні. Завищуються очікування щодо доцільності та ефективності використання іноземних інвестицій, у той час як цифри свідчать про протилежне. Перш ніж визначати пріоритети джерел інвестування в місцевому економічному розвитку, необхідно усвідомити наявність принципових відмінностей мотивації іноземних та внутрішніх інвесторів.


Таблиця 2.6


Прямі інвестиції в Україну та з Україниза видами економічної діяльності [106](тис. дол .США)

















































































































Обсяги


прямих іноземних


інвестицій в Україну


на 01.01.2007


Обсяги


прямих інвестицій


з України


на 01.01.2007


Усього

21185962,97

221503,80

Фінансова діяльність

2419822,67

43899,51

Оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі

2263995,38

29325,56

Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям

1773357,79

55191,13

Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів

1398346,76

>

2772,78

Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів

1274623,42

515,33

Машинобудування (виробництво машин, електричного, електронного, оптичного устаткування та транспортних засобів)

906349,81

8875,00

Діяльність транспорту та зв’язку

901210,43

54906,88

Будівництво

819190,51

2048,34

Хімічна та нафтохімічна промисловість (хімічне виробництво, виробництво гумових та пластмасових виробів)

688622,54

4099,62

Добувна промисловість

402293,84

490,05

Виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції

388091,17

130,07

Сільське господарство, мисливство та пов'язані з ними послуги

383043,45

23,71

Діяльність готелів та ресторанів

325063,41

33,49

Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту

232510,95

93,95

Оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів

207606,05

–

Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення


201807,71

752,51

Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги

176424,52

–

Торгівля автомобілями та мотоциклами, їх технічне обслуговування та ремонт

172286,58

23,87

Целюлозно-паперове виробництво; видавнича діяльність

153304,45

443,90

Легка промисловість (текстильне виробництво; виробництво одягу, хутра та виробів з хутра; виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів)

126594,92

46,63

Роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку

96294,20

178,04

Виробництво та розподілення електроенергії,


газу та води

79138,51

–

Освіта

35288,25

3,80

Лісове господарство та пов'язані з ним послуги

7663,04

–

Інші види економічної діяльності

177204,94

16649,63

Нерозподілені за видами економічної діяльності обсяги інвестицій

5575827,67

–

При аналізі даної таблиці можна сказати, що обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну та обсяги прямих інвестицій з України станом на 01.01.2007 складають 21185962,97 тис. дол. США та 221503,80 тис. дол. США відповідно, це свідчить про привабливість українських галузей для іноземних інвесторів (Домінуючими галузями економіки для іноземних інвесторів є Фінансова діяльність, обсяг на 01.01.07р. складає 2419822,67 тис. дол. США та оптова торгівля - 2263995,38 тис. дол. США). Найменш приваблива галузь для іноземних інвестицій - це лісове господарство та пов'язані з ним послуги 7663,04 тис. дол. США (Табл.2.6.).


Територіальна диференціація залучення прямих іноземних інвестицій в Україну є досить значною, що обумовлено чисельними об’єктивними та суб’єктивними факторами. Регіональний розподіл іноземних прямих іноземних інвестицій відображений в табл. 2.7


Таблиця 2.7


Прямі іноземні інвестиції в регіони України [99](тис. дол. США)























































































































































































































Кількість


підприємств

Обсяги інвестицій на

01.01.2006

01.01.2007

всього

у % до загального підсумку

всього

у % до загального підсумку
Україна

12845

16890048,55

100,0

21185962,97

100,0

Автономна Республіка Крим

307

460367,04

2,7

577389,77

2,7

Вінницька

159

79121,46

0,5

92906,18

0,4

Волинська

156

113436,45

0,7

275095,17

1,3

Дніпропетровська

795

1744725,02

10,3

2331896,07

11,0

Донецька

385

614399,53

3,6

837133,63

4,0

Житомирська

266

90030,70

0,5

123725,76

0,6

Закарпатська

773

261287,28

1,5

298211,70

1,4

Запорізька

301

548539,38

3,2

609858,16

2,9

Івано-Франківська

367

136670,17

0,8

183335,43

0,9

Київська

566

642031,97

3,8

878995,65

4,2

Кіровоградська

78

51118,44

0,3

52131,06

0,2

Луганська

129

268737,42

1,6

284178,60

1,3

Львівська

1168

426927,60

2,5

509055,54

2,4

Миколаївська

156

123705,92

0,7

99838,39

0,5

Одеська

751

599343,49

3,5

703840,16

3,3

Полтавська

246

279051,67

1,7

310216,99

1,5

Рівненська

133

77258,32

0,5

109378,05

0,5

Сумська

140

165450,04

1,0

157203,98

0,7

Тернопільська

133

39316,81

0,2

44959,24

0,2

Харківська

547

485600,52

2,9

1015404,63

4,8

Херсонська

143

91334,34

0,5

108303,48

0,5

Хмельницька

109

77268,48

0,5

105659,27

0,5

Черкаська

240

99129,40

0,6

119264,73

0,6

Чернівецька

200

28385,44

0,2

36807,68

0,2

Чернігівська

69

98144,80

0,6

81540,05

0,4

м. Київ

4447

3929748,64

23,3

5538190,63

26,1

м. Севастополь

81

92737,27

0,6

125615,30

0,6

Нерозподілені за регіонами обсяги інвестицій

5266180,95

31,2

5575827,67

26,3

Із загальної чисельності регіонів України 14 мають обсяг прямих іноземних інвестицій, менший 1%(Табл.2.8.). Це Вінницька, Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області та м. Севастополь. Частку від 1 до 5% загального обсягу ПІІ мають АР Крим, Донецька, Закарпатська, Запорізька, Київська, Луганська, Львівська, Одеська, Полтавська, Харківська області. Найвищі обсяги ПІІ — у Дніпропетровській області — 10,1% (за рахунок продажу “Криворіжсталі”) та в столиці — 24,2%. [51,85]


У числі іноземних інвесторів, що вже прийняли рішення та активно інвестують в Україну, — великі компанії, транснаціональні корпорації, які шукають на ринках країн, що розвиваються, “особливі умови” інвестиційної діяльності. Мова йде про лобіювання власних економічних інтересів на найвищих владних рівнях, у тому числі й за рахунок недобросовісної конкуренції. Скандальний характер має історія стосунків нашої країни з потужним норвезьким інвестором, компанією Telenor, яка є акціонером ЗАТ “Київстар”, найбільшого в Україні оператора мобільного зв’язку. У попередні роки компанія мала значні преференції для свого бізнесу. Так, статут “Київстару” містив низку положень, що не узгоджуються з українським законодавством та є щонайменш незрозумілими. Зокрема, пропонувати кандидатуру керівника компанії мав право лише один акціонер — Telenor, тоді як члени ради директорів мали підтримати кандидатуру. Спроби української сторони в судовому порядку досягнути змін статуту наштовхнулись на спротив: зокрема, компанія розсилала відкриті листи до всіх гілок влади, у яких заявляла, що в разі судового рішення не на її користь це негативно відобразиться на “інвестиційному кліматі” країни. Окремі державні чиновники зайняли сторону норвезької компанії та висловили надію на позитивне для компанії судове рішення тощо. Ухвалене судом рішення про нагальну необхідність зміни статуту теж поки що не виконується [6].


Подібні приклади наочно відображають стан речей, при якому такий бажаний іноземний інвестор, працюючи на українському ринку, керується власними правилами. На жаль, подібні ситуації не поодинокі, і таке положення справ потребує як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях усвідомлення необхідності політичної волі та професіоналізму у встановленні й реалізації взаємовигідних умов співпраці.


За І півріччя 2007 року прямі іноземні інвестиції зросли у 25 регіонах, у 6 з яких їх приріст перевищував середній показник по Україні (11,8%).


Зниження обсягу прямих іноземних інвестицій у Чернігівській області обумовлено реструктуризацією ТОВ “САН Інтербрю Україна” у ВАТ САН Інтербрю Україна” шляхом приєднання трьох регіональних господарюючих суб`єктів, у тому числі Чернігівського пивкомбінату “Десна”.[102]


26,1% іноземних інвестицій припадає на м. Київ, тоді як у 14 регіонах країни (Вінницька, Житомирська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області та м. Севастополь) питома вага не досягає і 1%, а загалом становить 6,7%(Табл.2.8.)


Таблиця 2.8


Прямі інвестиції з регіонів України[99](тис.дол.США)










































































































































































































Кількість


підприємств

Обсяги інвестицій на

01.01.2006

01.01.2007

всього

у % до загального підсумку

всього

у % до загального підсумку
Україна

175

219504,56

100,0

221503,80

100,0

Автономна


Республіка Крим

8

109,48

0,1

224,60

0,1

Вінницька

4

17589,07

8,0

75,36

0,0

Волинська

1

–

–

102,54

0,0

Дніпропетровська

11

21576,45

9,8

22074,81

10,0

Донецька

20

9511,37

4,3

8801,74

4,0

Житомирська

1

110,22

0,1

110,22

0,1

Запорізька

10

2397,81

1,1

2513,96

1,1

Івано-Франківська

2

6,60

0,0

7,35

0,0

Київська

1

8,42

0,0

9,34

0,0

Кіровоградська

2

3,04

0,0

84,30

0,0

Луганська

10

2536,05

1,2

1626,32

0,7

Львівська

7

814,84

0,4

840,21

0,4

Миколаївська

3

507,03

0,2

509,52

0,2

Одеська

11

36213,68

16,5

39862,10

18,0

Полтавська

7

1815,07

0,8

1935,65

0,9

Рівненська

1

6,95

0,0

7,60

0,0

Сумська

3

2425,10

1,1

2878,48

1,3

Тернопільська

1

–

–

105,87

0,0

Харківська

17

59283,93

27,0

65542,42

29,6

Херсонська

5

32,55

0,0

11,75

0,0

Хмельницька

1

–

–

189,89

0,1

Черкаська

1

2,20

0,0

2,32

0,0

Чернівецька

2

1917,63

0,9

1917,63

0,9

Чернігівська

1

37,50

0,0

37,50

0,0

м.Київ

44

43655,57

19,9

53088,32

24,0

м.Севастополь

1

18944,00

8,6

18944,00

8,6

Із загальної чисельності регіонів України 6 мають показник обсягу інвестицій з України більш 1, а саме Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Сумська, Харківська. Частку від 0 до 1% загального обсягу ПІІ з України мають останні регіони(Табл.2.8.).[51,85]


Суттєву увагу залученню іноземних інвестицій в регіони, приділяє місцева влада. В більшості регіонів розроблено та реалізуються програми розвитку інвестиційної діяльності.


Створені регіональні консультативні ради з питань іноземних iнвестицiй, започаткування роботи яких позитивно вплинуло на поглиблення спiвпрацi між місцевою владою та інвесторами.


Кращі iнвестицiйнi пропозиції пiдприємств регіонів постійно представлені на виставках i форумах, на яких обговорюються можливі схеми залучення iнвестицiй в економіку областей, удосконалення використання управлінських i майнових ресурсів республіки, а також можливі дії місцевої влади щодо поліпшення iнвестицiйного клімату.


Постійно підтримуються зв’язки з дипломатичними представництвами іноземних держав в Україні розвивається мiжрегiональне спiвробiтництво з регіонами інших країн, у тому числі в рамках єврорегiонiв, учасником яких є Україна.


Майже в кожному регіони видані збірники про їх потенціал, про iнвестицiйнi пропозиції, iнформацiйнi бюлетені цих питань, поширюється iнформацiя в мережі Інтернет.


Налагоджується співпраця з міжнародними організаціями. Зокрема, в Автономній Республіці Крим за сприяння Міжнародної фінансової корпорації (МФК) створено Консалтинговий центр, який надає підтримку в першу чергу підприємствам малого та середнього бізнесу в підготовці бізнес планів за міжнародними стандартами, пошуку фінансових ресурсів для реалізації проектів.


Для доведення до потенційних iнвесторiв інформації про iнвестицiйнi можливості в ряді регіонів започатковано проведення iнвестицiйних конференцій. Організовано представлення кращих бізнес-проектів на Інтернет-сайтах обласних державних адмiнiстрацiй.


Створюються бази даних про вiльнi виробничі площі, забезпечені сучасною інженерною інфраструктурою, на яких інвестор може організувати технологічний процес.


Облдержадмiнiстрацiї налагоджують взаємодію з міжнародними органiзацiями-донорами USAID, TACIS, МБРР для активізації iнвестицiйних процесів, зокрема підтримки розвитку пiдприємств малого та середнього бізнесу. Так, у рамках спiвробiтництва Одеської області з Агентством США з міжнародного розвитку реалізується програма консалтингової допомоги місцевим підприємствам з питань реструктуризації виробництва, підготовки бiзнес-планiв та документів, необхідних для залучення iнвестицiй.


Крім того, місцева влада вживає заходів щодо інформування потенційних iнвесторiв через iноземнi посольства та українські дипломатичні представництва за кордоном про iнвестицiйнi пропозицiї підприємств та органiзацiй своїх регiонiв. Все це направлено на збільшення обсягів інвестицій в окремих регіонах за для їх розвитку.


2.3 Оцінка інвестиційного клімату в Харківському регіоні

Харківський регіон вважається одним з найбільш промислово-культурних осередків України, в ньому зосереджені високі трудові, виробничі та фінансові ресурси, ступінь якості використання яких безпосередньо впливають на рівень його розвитку.


Темпи зростання інвестицій в економіку Харківського регіону, починаючи з 2001 р. відчутно підвищувалися. Основним джерелом інвестицій є власні кошти підприємств і організацій, які протягом останніх років становлять 70-75 % від загального обсягу інвестицій. Решта – це кошти державного та місцевих бюджетів, зовнішні інвестиції, банківські інвестиції та ін.


За офіційними даними Харківської облдержадміністрації (ссылка на сайт) [108] інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення) підприємств та організацій усіх форм власності за рахунок усіх джерел фінансування за 2006 р. склали 2467,8 млн. грн., що становить 120,5% до відповідних обсягів попереднього року. Питома вага інвестицій в основний капітал (капітальних вкладень) за видами економічної діяльності в загальному обсязі інвестицій становить:


транспорт – 21,9%;


обробна промисловість – 18,6%;


операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам – 14,7%;


будівництво – 14,0%;


добувна промисловість – 7,7%;


виробництво електроенергії, газу та води – 6,8%;


сільське господарство, мисливство та лісове господарство - 4,7%;


освіта – 2,9%;


оптова та роздрібна торгівля – 2,8%;


фінансова діяльність – 2,7%;


колективні, громадські та особисті послуги – 1,5%;


державне управління – 0,8%;


охорона здоров’я та соціальна допомога – 0,7%;


готелі та ресторани – 0,2%.


Позитивну роль у збільшенні обсягів інвестування економіки регіону відіграли, зокрема, створення в області ефективної системи стимулювання розвитку малого підприємництва, цілеспрямована діяльність обласних органів управління щодо реалізації можливостей, які надані Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова", скорочення немонетарних розрахунків і платежів у межах регіонального господарства.


Загальний обсяг іноземних інвестицій в економіку Харківської області на початок 2007 р. складав 211,75 млн. дол. США, які надійшли з 71 країни світу і були вкладені в 344 підприємства та організації області. У тому числі приріст прямих іноземних інвестицій становив 121,6 млн. дол. США, що складає 402,1 дол. США на одного мешканця регіону (3 місце серед регіонів України) (Табл.2.9).


Таблиця 2.9


Прямі іноземні інвестиції у Харківський регіон [108]






























Регіон

Темпи зростання (зменшення) обсягу прямих іноземних інвестицій у % до обсягів на початок року

Приріст (зменшення)


прямих іноземних інвестицій до початку року


млн.дол.США

На одну особу наростаючим з початку інвестування, дол.США

2006

2007

2006

2007

2006

2007

Україна

110,2

111,8

1698,6

2553,1

391,8

518,6

Харківська обл.

178,6

112,1

378,7

121,6

304,9

402,1

Як бачимо, темпи зростання обсягів інвестицій в Харківський регіон були вище за середні данні по Україні.


Значну роль в активізації регіональної інвестиційної діяльності відіграє спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова. За роки дії спеціального режиму інвестиційної діяльності Харківською інвестиційною Радою затверджено 72 інвестиційні проекти, загальною кошторисною вартістю 325,2 млн. дол. США, в яких іноземні інвестиції складають 17,5% (57 млн. дол. США). Підприємствами – суб’єктами СРІД залучено інвестицій на суму 64,6 млн. дол. США, у т. ч. 19,3 млн. дол. США – іноземні інвестиції, сплачено до бюджетів усіх рівнів податків та обов’язкових платежів на суму 72,6 млн. грн., а пільг отримано на 71,6 млн. грн. Позитивне сальдо бюджетних надходжень і пільг склало 1 млн. грн. Підприємствами – суб’єктами СРІД реалізовано продукції на 916,3 млн. грн., у т. ч. на експорт – 16,1%, або 147,4 млн. грн., створено та збережено майже 6 тис. робочих місць.



Рис.2.8.Доля іноземних інвестицій Рис.2.9.Доля іноземних інвестицій в в Харківському регіоні станом Харківському регіоні станом


на 01.01.2006рік,% на 01.01.2007рік,%[


Для порівняння частки іноземних інвестицій у Харківської області визначимо частку іноземних інвестицій в Харківському регіоні станом на 01.01.2007 рік. З поданих даних можна зробити висновок, щодо підвищення частки інвестицій у Харківському регіоні з 2,9% станом на 01.01.2006 року до 4.8% станом на 01.01.2007 року (Табл. 2.8.,2.9).


За січень–вересень 2007р. у розвиток економіки області спрямовано 8059,2 млн. грн. капітальних інвестицій. Найвагомішу частку з них (84,0% загального обсягу) становлять інвестиції в основний капітал (у капітальне будівництво та придбання машин і обладнання), 0,5% – витрати на придбання та створення інших необоротних матеріальних активів, 0,2% – на формування основного стада робочої худоби. На капітальний ремонт, модифікацію та модернізацію об’єктів витрачено 9,4% усіх інвестицій, на придбання, створення нематеріальних активів – 5,9%.


Основним джерелом капітальних інвестицій залишаються власні кошти підприємств та організацій, за рахунок яких освоєно 65,8% усіх обсягів. Частка коштів державного і місцевих бюджетів становила 7,1%. За рахунок кредитів банків та інших позик освоєно 7,6% загального обсягу капітальних інвестицій, коштів іноземних інвесторів – 10,9%, коштів вітчизняних інвесторів – 3,2%.


Населенням на індивідуальне житлове будівництво інвестовано 1,4% загального обсягу коштів.


За січень–вересень 2007р. підприємствами, організаціями, установами за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 6765,4 млн. грн. інвестицій в основний капітал, що на 18,0% більше, ніж за відповідний період минулого року.


Із загального обсягу капітальних інвестицій по області найбільш вагомі обсяги освоєні у Харківському (11,5% від загального освоєння), Чугуївському (10,7%), Балаклійському (6,1%) районах області, а по районах м.Харкова – Дзержинському (12,6%), Ленінському (8,8%), Київському (7,4%), Червонозаводському (7,2%), Орджонікідзевському (5,3%).


Проти січня–вересня 2006р. обсяги інвестицій в основний капітал зросли, як у м.Харкові, так і у 4 містах обласного підпорядкування та у 20 районах області. Найбільш високого росту капітальних вкладень досягнуто у м.Люботині – у 6,9 раза; по районах області у: Барвінківському, де рівень інвестицій січня–вересня 2006р. перевищено у 4,7 раза, Лозівському – у 3,8 разів, Чугуївському – у 3,7 разів; Близнюківському – у 3,6 разів, Нововодолазькому – у 3,4 разів; по Орджонікідзевському району м. Харкова – у 2,2 разів.


Найгірше освоювались кошти у: Дворічанському (37,1%), Зміївському (47,1%), Великобурлуцькому (48,9%) районах області.


Із загального обсягу інвестицій в основний капітал використано інвестицій у капітальне будівництво – 3431,6 млн. грн., або 50,7% (за січень–вересень 2006р. – 48,6%), на придбання машин та обладнання (без здійснення будівництва) – 3333,8 млн. грн., або 49,3% (51,4%).


У розвиток добувної, переробної промисловості, виробництво та розподілення електроенергії, газу та води спрямовано 41,3% усіх інвестицій в основний капітал. Більш ніж три чверті (76,2%) цих коштів освоєно в переробній промисловості (2127,2 млн. грн.).


Обсяги інвестицій, що вкладено з початку року у переробну промисловість, збільшились на 45,5% порівняно з 9 місяцями 2006р. Значно зросли обсяги інвестицій в основний капітал (у 3,8 разів) підприємств у виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції.


Водночас суттєво скоротились темпи освоєння інвестицій в основний капітал на підприємствах з: оброблення деревини та виробів з деревини, крім меблів (на 74,9%); металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (на 67,3%).


Також значні обсяги інвестицій в основний капітал по області спрямовані у: підприємства, що займаються операціями з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям – 1394,7 млн. грн., що становить 20,6% від загального обсягу; будівництво та технічне переоснащення об’єктів транспорту та зв’язку – 1159,4 млн. грн. (17,1%). Капіталовкладення у житлове будівництво за 9 місяців 2007р. становили 969,8 млн. грн., що на 43,1% більше, ніж за такий же період 2006р. Їхня частка у загальному обсязі інвестицій в основний капітал дорівнює 14,3% (за 9 місяців 2006р. – 11,2%).


На 1 жовтня 2007р. загальний обсяг іноземних інвестицій в Харківщині становить 1312,6 млн. дол., у тому числі прямих інвестицій – 1202,8 млн. дол. (91,6% до загального обсягу), портфельних інвестицій – 109,8 млн. дол. (8,4%).


У загальному обсязі прямих інвестицій по Україні питома вага інвестицій, вкладених в економіку Харківщини, за дев’ять місяців 2007р. складає 4,5% проти 4,7% на початок року та по обсягах прямих іноземних інвестицій область залишилась на третьому місці (їй передують м. Київ та Дніпропетровська область). На одну особу населення області обсяг прямих інвестицій складає 428,8 дол. США (на кінець 2006р. – 362,0 дол. США).


Підприємства області мають іноземні інвестиції з 60 країн світу, у тому числі прямі – з 56 країн, портфельні – з 34 країн.


Найбільш значні обсяги прямих іноземних інвестицій вкладено в підприємства області нерезидентами із Франції – 559,0 млн. дол. (46,5% до загального обсягу), Кіпру – 217,4 млн. дол. (18,1%), Сполученого Королівства – 124,8 млн. дол. (10,4%), Сполучених Штатів Америки – 77,9 млн. дол. (6,5%), Польщі та Російської Федерації – по 34,0 млн. дол. (2,8%). Цим 6 країнам належить 87,1% усіх прямих іноземних інвестицій в області.


Найбільш вагомі обсяги портфельних інвестицій із Люксембургу – 76,6 млн. дол. (69,9%) та Сполученого Королівства – 12,7 млн. дол. (11,6%).


Пріоритетними для залучення прямих інвестицій в області залишаються підприємства, основним видом економічної діяльності яких є: фінансова діяльність – 615,5 млн. дол. (51,2% від загального обсягу інвестицій); операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 140,8 млн. дол. (11,7%); виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 120,8 млн. дол. (10,1%). На підприємствах промисловості зосереджено більш чверті – 28,9% (347,9 млн. дол.) прямих інвестицій області.


Переважна частка (89,6%) портфельних інвестицій належить фінансовим установам, хоча й вона програє в порівнянні з показниками м. Києва чи м. Донецька.


Як бачимо,на сьогодні Україна стає більш привабливою для іноземних інвесторів, оскільки рівень віддачі від інвестицій є достатньо високим. В деяких галузях економіки рівень прибутку від інвестицій значно перевищує рівень прибутку у відповідних галузях країн Західної Європи. Предметом підвищеної зацікавленості іноземних стратегічних інвесторів є підприємства, які здійснюють фінансову діяльність, насамперед, банки.


Іноземні інвестори нерівнозначно оцінюють інвестиційну привабливість окремих регіонів та галузей України. Нажаль, вони віддають перевагу тим сферам діяльності, які не підвищують ні інноваційний рівень України, ні стан відсталих регіонів.


Харківський регіон є одним із найбільш могутніх й інвестиційно привабливих в Україні. Проте сьогодні обсяг прямих інвестицій в Харківщину не перевищує $1 мільярда. Хоч потенційно ця сума могла б бути на порядок більшою. Отже існує загальна потреба у реалізації комплексу заходів по покращенню становища. Однак, як свідчать результати експертного дослідження «Оцінка інвестиційного клімату в Харкові», проведеного Центром досліджень науково-технічного потенціалу й історії науки ім. Г.М. Доброва, спільно з СФ «Бюро статистичного аналізу», — інвестиційний бум, про який заявляє харківська влада та ЗМІ, що їй належать, — це міф. Принаймні, про це красномовно свідчать оцінки близько 350 кваліфікованих експертів, які оцінювали інвестиційну привабливість Харкова за 248-ма показниками, що характеризують соціально- економічне середовище регіону.


71,3% експертів наголосили на погіршенні політичного клімату для інвестицій в Харкові. Причому ця складова інвестиційного клімату, на думку експертів, є найбільш несприятливою серед усіх складових.


Інтегральний індекс привабливості Харкова для інвестицій, розрахований за шістьома показниками (політичне середовище, адаптивність політико-економічної системи до реформування, національна законодавча база, міжнародне право, правове середовище підприємництва, економічне середовище підприємництва), за оцінками харківських експертів, протягом останнього року також знизився (до показника — 0,32). Зросли інвестиційні й підприємницькі ризики інноваційної діяльності й ускладнилися умови для розвитку ефективних інноваційних процесів.


Виходячи з експертних оцінок, можна стверджувати, що найбільш слабкими елементами політичного клімату для інвестицій у Харків, є: залежність і несправедливість судової системи; низький рівень політичної стабільності; низька забезпеченість прав людини та соціальна захищеність; нездатність забезпечити інтеграцію суспільства; високий рівень соціального розшарування; бюрократизм; надзвичайно високий рівень корупції.


Доводиться констатувати, що ситуація в політичній складовій інвестиційного клімату є складною й вимагає негайних й оперативних змін. Існує два шляхи впровадження цих змін у життя. Перший — це переобрання місцевої влади. Це питання сьогодні, безумовно, стоїть на політичному порядку денному, але є складним і, що найгірше, відтягнутим у часі. А докорінних змін у політичній площині інвестиційна середа Харкова вимагає вже зараз.


Тому почати, мабуть, слід із формування системної самоорганізації бізнесу на основі суспільно-політичних структур. Однією з оптимальних форм такої політичної організації представляється сьогодні Громадська міська рада Харкова. Істотними її перевагами є її незаангажованість і неафельованість із неефективними нинішніми структурами та персоналіями місцевого самоврядування. При цьому активну участь у його діяльності повинні брати, передусім, представники малого та середнього бізнесу, по яких найбільш сильно вдаряє пасивність і корумпованість місцевої влади, й які потребують відносно незначних, одначе, цільових інвестицій. Адже великий бізнес сам концентрує великі капітали, й відповідно, перебуває в меншій залежності від сторонніх запозичень і капіталовкладень.


З метою поліпшення інвестиційної діяльності активізувалася робота щодо створення сприятливих умов для розширення контактів харківських підприємств з підприємствами країн близького та дальнього зарубіжжя. У регіоні проводяться презентації, зустрічі, форуми, видаються інвестиційні бюлетені, на офіційному сайті Харківської облдержадміністрації висвітлюється інформація щодо економічної діяльності в регіоні. Активізовано роботу по залученню підприємств області до міжнародних виставкових заходів за межами України.


Розділ 3 ШЛЯХИ ТА ЗАСОБИ СПРИЯННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОМУ КЛІМАТУ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ
3.1 Роль держави в збільшенні обсягів інвестицій в Україні

Значного покращення інвестиційного клімату буде досягнуто за умови реалізації завдань низки Указів Президента України з питань поліпшення інвестиційного клімату в Україні та нормативних актів Кабінету Міністрів України, а також пріоритетних завдань Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2007 рік.


Значним кроком на шляху до створення сприятливого інвестиційного клімату, збільшення притоку інвестиційних коштів є реформування податкової системи, а саме підвищення фіскальної ефективності податків, в першу чергу, за рахунок поступового зниження надмірного фіскального тиску на бізнес та більш ефективного використання коштів, що надійшли до бюджету у якості податків та доходів від приватизації.


У 2007 році затверджено Концепцію реформування податкової системи (розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.02.2007 № 56). [86]


Реформування податкової системи здійснюватиметься трьома етапами: на першому етапі (протягом 2007 року) передбачається проведення заходів, спрямованих на подолання основних недоліків податкової системи, розроблення та ухвалення Податкового кодексу; на другому етапі (2008 - 2012 роки) передбачається реалізація положень Податкового кодексу для створення сприятливого середовища сталого економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі; на третьому етапі (2013 - 2015 роки) передбачається поглиблення реформування податкової системи з урахуванням досягнутого соціально-економічного рівня розвитку держави.[55]


Основою для реалізації принципів Концепції повинно стати прийняття Податкового кодексу України, що забезпечить створення єдиного правового поля для діяльності всіх платників податків та умов подальшого інтегрування України до світової спільноти, адаптації податкового законодавства України до принципів та директив законодавства Європейського Союзу.


На сьогоднішній день потрібні конкретні негайні дії, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Інвестиційна політика держави повинна бути націлена на відновлення інвестиційного процесу, який можна досягти за допомогою децентралізації управління економікою і розширення повноважень регіонів. Для відновлення інвестиційних процесів і розвитку економіки України потрібно:


· встановлення приватної власності в більшості секторів економіки;


· створення сильної інституціонально-правової системи;


· направлення державних інвестицій в стратегічно важливі галузі.


Загальне бачення поліпшення інвестиційного клімату в Україні через реформування економіки показано у додатку Д.


Привабливість інвестиційного клімату, по-перше, залежить від створення необхідних умов, серед котрих необхідно виділити такі:


1) поступовий економічний розвиток держави;


2) існування секторів економіки, що швидко розвиваються;


3) помірні ставки відсотків по банківських кредитах;


4) державні гарантії захисту інвестицій;


5) помірні податки;


6) стабільна економічна і політична ситуація;


7) розвиток фінансової і банківської системи;


8) правова система, що надійно захищає корпоративні права і свободу громадян.


Досягнення цих умов базується на певних принципах економічної організації, як-от приватної власності і конкурентної ринкової економіки. Держава реалізує заходи, що стосуються поліпшення функціонування ринків і забезпечує регулювання в тих секторах економіки, що є не особливо привабливими для приватних інвестицій, хоча мають важливе значення для розвитку економіки і суспільства.


Поліпшення інвестиційного клімату відбувається через реформування економіки, а саме реформування нормативної бази, перегулювання, податкової бази, адміністративної бази.(детально наведені на рис. 3.1. додаток Д.).


Перелік першочергових завдань, що здатні підвищити привабливість України для інвесторів, складаються слідуючи:


досягнення макроекономічної стабілізації;


розвиток конкуренції;


покращення інституціонально-правової бази.


Загальні напрямки покращення інвестиційного клімату в Україні схематично наведено на рис.3.2. (додаток Ж).


До задач, що пов'язані з досягненням макроекономічної стабілізації належать: установлення контролю над інфляцією і курсом національної валюти.


Економічний розвиток неможливий без стабілізації виробництва, створення умов для залучення прямих іноземних інвестицій. Коливання обсягів виробництва посилюють економічний ризик у країні і негативно впливають на інвестиційний клімат.


В країну, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти в розвиток виробництва не піде й іноземний інвестор. Тому в умовах економічної кризи важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв, а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності . Розглядаючи проблеми низької привабливості інвестиційних проектів в Україні можна констатувати той факт , що вони підрозділяються на інституціональні, макроекономічні та мікроекономічні. (Рис.3.3.)



Рис.3.3. Проблеми низької привабливості інвестиційних проектів в Україні[83]


Український уряд, діючи відповідно до рекомендацій МВФ, здійснює в цілому обґрунтовані жорсткі міри, спрямовані на скорочення бюджетного дефіциту й інфляції шляхом обмеження бюджетних дотацій і пільгового кредитування промислових підприємств, різкого обмеження темпів росту грошової маси. Наслідком цього є припинення діяльності багатьох промислових підприємств, неадаптованих до ринкової трансформації, нестача обігових коштів, криза неплатежів, бартеризація економіки. Жорстка податково-бюджетна політика призводить не тільки до зменшення капітальних вкладень, але і негативно впливає на інвестування інших економічних суб'єктів, гальмує ділову активність [88,82].


3.2 Фінансово-кредитний механізм регулювання інвестиційного клімату

Упродовж 2006 року українська економіка продемонструвала позитивну динаміку розвитку, переборюючи наслідки істотного підвищення вартості енергоресурсів на початку року, про що свідчить прискорення темпів економічного росту: реальний ріст ВВП за 2006 рік склав 7,1 %, ріст обсягів промислового виробництва - 6,2 відсотка.


Показники першого кварталу 2007 року свідчать про продовження позитивної динаміки росту економіки. Реальний ВВП виріс на 8 % у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.


Активізація економічних процесів в Україні в значній мірі залежить від ефективності державної інвестиційної політики, наявності сприятливого інвестиційного клімату.


На сьогодні інвестиційний клімат України не можна назвати привабливим. Відсутність політичної стабільності, складне та суперечливе податкове законодавство, недостатньо розвинута фінансова інфраструктура та фондовий ринок залишаються основними перешкодами на шляху надходження інвестицій в українську економіку.


При цьому, недостатність внутрішніх джерел інвестування, потреба в досвіді економічно і технологічно розвинутих країн, необхідність розширення виробництва та підвищення рівня зайнятості зумовлюють гостру потребу залучення іноземних фінансових ресурсів.


Потенційно Україна може бути однією з провідних країн вкладання прямих та портфельних іноземних інвестицій. Цьому сприяє її великий внутрішній ринок, значний промисловий і сільськогосподарський потенціал, а також вигідність геополітичного розташування України на перехресті торговельних шляхів Європи та Азії. У 2007 році Уряд запропонував до приватизації значну кількість привабливих підприємств. Серед них такі, як ”Укртелеком” та Одеський припортовий завод тощо.


Обсяги залучення прямих іноземних інвестицій демонструють, що Україна не може успішно конкурувати на міжнародних ринках капіталу. Аналіз приведений у другому розділі дозволяє зробити висновки, що на 10 найбільших країн-інвесторів припадає 84,0%. загального обсягу залучених прямих іноземних інвестицій : Німеччина – 5690,1 млн. дол. США, Кіпр – 3236,6 млн. дол. США, Австрія – 1782,3 млн. дол. США, Сполучене Королівство – 1557,2 млн. дол. США, Нідерланди – 1692,2 млн. дол. США, Сполучені Штати Америки – 1360,0 млн. дол. США, Російська Федерація – 1077,9 млн. дол. США, Віргінські острови, Британські – 883,7 млн. дол. США Франція –873,2 млн. дол. США та Швейцарія – 566,5 млн. дол. США.[105]


Близько 30 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну зосереджено на підприємствах промисловості – 6451,7 млн. дол. США. Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено у фінансових установах -2804,9млн. дол. США (12,5 %.), на підприємствах оптової торгівлі і посередництва в оптовій торгівлі - 2095,4млн. дол. США (9,3 %.) та в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - 1908,4млн. дол. США (8,5 %). Сталою є зацікавленість інвесторів до підприємств металургійного виробництва та з виробництва готових металевих виробів, у які нерезидентами вкладено 1485,2млн. дол. США (6,6 %.) і з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 1353,9млн. дол. США.(6,0 %.).


Щодо регіональної структури розподілу прямих іноземних інвестицій, то іноземні інвестори надають переваги щодо вкладання своїх ресурсів у великі центри з розвиненою інфраструктурою, з порівняно високою платоспроможністю населення, а також сировинні регіони. Так, серед регіонів провідні місця за обсягами інвестицій посідають м. Київ – 6534,4 млн. дол. США ( 29,1 %. обсягу іноземного капіталу в економіку країни), Дніпропетровська область – 2146,0 млн. дол. ( 9,6 %), Харківська – 1077,8 млн. дол. (4,8 %), Донецька – 919,9 млн. дол. ( 4,1 %.), Київська – 919,2 млн. дол. ( 4,1 %.) та Одеська область – 720,1 млн. дол. (3,2 %.).


Сприяння поліпшенню інвестиційного клімату в Україні є одним з найважливіших пріоритетів державної політики на сучасному етапі.


На сьогодні суттєвим джерелом фінансування інвестицій в Україні є іноземний капітал. Іноземні інвестори будуть вкладати кошти після того, як наступить стабілізація виробництва, а політика держави буде орієнтована на стимулювання попиту в країні. Основними чинниками, що стабілізують виробництво в країні є збільшення попиту і зменшення вартості кредитів.


Показовим є також те, що навіть в умовах досягнутої макроекономічної стабільності Україна залишилася непривабливою для прямих іноземних інвестицій. Більше того, традиційні фактори інвестиційної непривабливості (недостатні надійність і авторитетність законодавчої бази, порівняно низька рентабельність галузей і конкретних об'єктів інвестування, перепони адміністративно-бюрократичного характеру тощо) доповнилися тим, що під впливом жорстких стабілізаційних заходів попит у країні занадто скоротився І перспективи його швидкого зростання не є очевидними. [104]


Попит же на товари і послуги формується за рахунок особистого споживання, державного споживання, інвестиційного попиту, чистого експорту.


Динаміка особистого споживання в значній мірі визначається соціальною диференціацією населення.


Державне споживання в ринкових умовах грає стабілізуючу роль. Внаслідок низького рівня збору податків і зменшення бюджетних витрат державне споживання не може дати додаткових стимулів процесу стабілізації виробництва.


Слід відмітити, що можливості продуктивного використання інвестицій в Україні разюче відрізнятимуться залежно від того, чи поєднуються стабілізаційні заходи, які проводить уряд з пожвавленням економіки, чи є сама стабілізація динамічною, розрахованою на структурно орієнтоване зростання. При цьому масштаби інвестицій залежатимуть не від пожвавлення і структурних зрушень як таких, а від таких змін на цих напрямах, які надають певного темпу формуванню внутрішнього й зовнішнього ринків.


Для динаміки інвестицій формування внутрішнього ринку має вирішальне значення. Головне для інвестора й товаровиробника - щоб вироблена продукція або послуги були оплачені, адже платоспроможний попит визначається рівнем доходів населення. На сьогодні важливо запустити такий механізм, завдяки якому кожний імпульс попиту супроводжуватиметься резонансним ефектом, тобто ефектом відтворення нових хвиль попиту та їх заспокоєння за рахунок пожвавлення взаємопов'язаних технологічних ланцюжків. Цьому сприятиме політика підтримки фірм, підприємств і навіть галузей, здатних взяти на себе функції локомотивів цього процесу. І якщо при цьому зароблені кошти залишаються на внутрішньому ринку й опосередковують відтворення, то небезпека сильних інфляційних сплесків виключається, а гроші, що обслуговують обіг, мінімізуються. Диверсифікація вкладень, яка при цьому відбуватиметься, супроводжуватиме розширення попиту й на ті інвестиції, що відтворюються за рахунок збільшення прибутку.[106]


Таким чином, можна визначити основні шляхи стабілізації виробництва:


- проведення правильної макроекономічної політики, включаючи фінансово-кредитну і бюджетно-податкову політику;


- використання мікроекономічних чинників підтримки макроекономічної стабільності, серед яких основними є: удосконалення механізмів регулювання на фінансових ринках, страхування депозитів, стимулювання фінансових інститутів;


- подолання кризи неплатежів шляхом зменшення розміру пені, що начисляється в період високої інфляції.


Підвищення надійності фінансової системи грає важливу роль в акумулюванні вільних заощаджень суб'єктів господарювання. В Україні не створений ефективний механізм акумулювання коштів. І навіть таке позитивне рішення Кабінету Міністрів, як випуск державних облігацій для продажу фізичним особам, може не дати бажаних результатів, поки не буде забезпечена їх висока прибутковість і надійність .


Підвищення надійності фінансової системи у свою чергу створюється за рахунок підвищення якості інформації; створення механізмів регулювання, що забезпечують правову поведінку суб'єктів господарювання; захист споживачів фінансових послуг і стимулювання конкуренції на фінансових ринках.


Не викликає сумнівів те, що в активізації інвестиційного процесу головну роль повинні грати банки й інші фінансово-кредитні утворення. Можна виділити такі головні напрямки участі банків в інвестиційному процесі:


- проведення операцій, пов'язаних із державними інвестиційними ресурсами;


- здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;


- інвестиціях у складі промислово-фінансових груп;


- трастове правління ресурсами;


- притягнення іноземних інвестиційних ресурсів.


Але українська законодавча база сьогодні не має чітких визначених дій, спрямованих на удосконалення кредитних відносин між фінансово-кредитними утвореннями і підприємствами.


Тому, чинне законодавство України необхідно удосконалити за наступними напрямками:


1) розробити пакет нових законів, що регламентують діяльність банківських утворень, з урахуванням міжнародних норм і звичаїв у банківській практиці;


2) обмежити втручання держави в сферу приватних інтересів комерційних банків рамками, установленими законодавством;


3) узгодити норми спеціального банківського законодавства з нормами інших галузей українського законодавства;


4) дати чітку правову фіксацію структури і функцій фінансово-кредитної системи, її рівнів, елементів, визначити основні поняття.


Потрібно розробити і прийняти ряд необхідних законодавчих актів прямої дії, як-от закони України “Про безготівкові розрахунки”, “Про банківську і фінансову таємницю”, “Про грошово-кредитну політику в Україні”.


В умовах обмеженого обсягу фінансових ресурсів варто звернути увагу на основні принципи, що стосуються інвестування. Досвід країн Латинської Америки і Північної Кореї довів, що в умовах, де існує інфляція, існує можливість стимулювання виробничої діяльності на інноваційних принципах. У зв'язку з цим особливе значення має застосування нетрадиційних методів інвестування, до яких належить фінансовий лізинг. По своїм цілям і завданнями фінансовий лізинг схожий на звичайний банківський кредит, із тієї тільки різницею, що в кінцевому виді він здійснює в натурально-речовій формі. Феномен лізингових операцій, що спостерігався на поч. 80-х у більшості розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, визначалася як нова, специфічна, додаткова система перспективного фінансування, в якій задіяні орендні відносини, елементи кредитного фінансування під забезпечення й інші фінансові механізми. Фінансовий лізинг дозволяє зберігати реальну вартість активів банку незалежно від темпів інфляції, забезпечити цільове використання кредитів.


Активність банків у сфері лізингу відображає не тільки об'єктивний процес, спрямований на універсалізацію їхньої діяльності, але і потребу в багатосторонніх зв'язках із галузями економіки. Саме фінансовий лізинг допоміг у повоєнні роки країнам Європи (Італії), а пізніше Японії вирішити проблему залучення капіталу. Підприємства, що відчували потребу працювати з новою технікою, одержували її завдяки нестандартному рішенню банків, що змогли перемістити операції по лізингу з кредитної зони в інвестиційну.


Крім розвитку лізингового бізнесу в Україні, варто звернути увагу на необхідність розширення іпотечного кредитування. Воно може забезпечити базу для стимулювання житлового будівництва і для самофінансування діяльності підприємств.[107]


Світова практика показує, що розгорнута система іпотечного кредитування, що підтримується державою, може достатньо ефективно впливати на активізацію промислового, сільськогосподарського і житлового інвестування.


При проведенні регіонального інвестиційної політики необхідно докорінно змінити роль місцевих банків у фінансуванні інвестиційних проектів, тобто варто надати їм можливість самостійно досліджувати інвестиційну ситуацію в регіоні і самим же стати ініціаторами інвестицій. До того ж, як правило, інвестиційні проекти, подані місцевими бізнесменами, - недорогі і високоефективні. Тому у виграші були б всі: і комерційні банки, і малий та середній бізнес, і місцева влада.


Важливе значення має розвиток довірчих (трастових) операцій. Ці операції в Україні можуть здійснюватися по ліцензії НБУ комерційними й інвестиційними банками, інвестиційними компаніями й іншими фінансовими посередниками (в Україні тільки юридичними особами).


У країнах із розвинутими ринковими відносинами дуже велика кількість довірчих операцій, що здійснюють фінансові посередники.


По-перше, фінансовим посередникам необхідно згідно з чинним законодавством обумовити взаємовідносини між власником майна, грошей і інших активів, що бажають одержати від цього капіталу прибуток, і суб'єктом господарювання, що буде використовувати цей капітал із метою його збільшення. Фінансовий посередник виконує визначені процедури, що призначені закріпити його відповідальність перед довірителем капіталу в управлінні. Головною умовою є відкриття траст рахунку у фінпосередника і гарантія його використання. Ця умова дає можливість використання довірителем більшої кількості послуг, що надає фінансовий посередник.


Світова практика пропонує дуже широкий спектр послуг, але в сучасних умовах більшість цих операцій і послуг комерційними банками України не проводяться через відсутність спеціалістів із необхідними знаннями і досвідом роботи в цій сфері, через нерозвиненість українського фондового ринку і позабіржової фондової торгової системи.


Одночасно сьогодні багато написано про механізм реорганізації довірчих товариств у інституції загального інвестування, трансформацію інституціональних учасників українського фондового ринку в такі структури, як страхові компанії, інвестиційні банки. І це дійсно об'єктивний і необхідний процес. Але тут знову таки необхідна наявність відповідної законодавчої бази.


Такий досить ефективний спосіб активізації інвестиційної діяльності як інвестиційний податковий кредит (податкові канікули на час фінансування інвестиційних проектів) у сучасних умовах не може бути впроваджений через його високу вартість, а також через труднощі формування доходної частини бюджету.


У умовах сучасної економіки необхідним є розвиток конкуренції. Основними методами стимулювання конкуренції є:


- проведення політики обмеження створення монополій;


- створення рівних стартових умов для суб'єктів господарювання;


- підтримка вільної торгівлі;


- ліквідація обмежень розвитку підприємницької діяльності;


- спрощення процедур відкриття підприємств;


- спрощення системи оподатковування.


Економічні результати діяльності країни в значній мірі залежать від економічної політика і якості інституціонально-правової системи. Недостатня інституціонально-правова система сприяє посиленню зловживань державних організацій і чиновників. Потрібно підвищувати ефективність системи за рахунок правил і нормативів, які б стимулювали чиновників діяти в інтересах суспільства й обмежували корупцію. Що стосується загальних правових рамок, ситуація характеризується непевністю і суперечливим законодавством, що часто змінюється, а іноді навіть зі зворотною дією.


Сучасна макроекономічна теорія підтверджує, що вихід економіки з кризової ситуації можливий тільки за умови зростання виробництва, тобто пропозиції. А для цього необхідно активізувати попит. Але щоб, з одного боку, збільшилася пропозиція, а з іншого боку - попит додатково стимулював виробництво, необхідно знизити податковий тиск на виробника. У свою чергу, розвиток виробництва неможливо без росту інвестиційної активності, збільшення загального обсягу інвестицій в усіх секторах економіки. Проте, домогтися цього в наш час, в умовах вкрай низького рівня заощаджень населення, досить важко. Заощадження населення впливають на темпи економічного росту в країні, якщо вони сягають не менше 12-14% валового внутрішнього продукту .


Дослідження Світового банку свідчать, що одна третина громадян України залишилась за межею бідності, причому загальний рівень їх споживання приблизно на 10% нижче межі фізичного виживання. В той же час особливістю економіки є і те, що приріст заощаджень населення в усіх формах залишається високим при відносно низьких офіційних прибутках . Причина цього в значному тіньовому секторі в країні, що, по визначеннях деяких дослідників, охоплює 60% економіки. Біля 40% населення одержують офіційно незареєстрованні прибутки. Залучення цих засобів, хоча б частково, дуже важливо, тому що, по різних розрахунках, вони складають досить велику суму - 10-15 млрд. дол .


Це досить складне питання, тому що велика частина інвестиційного потенціалу націлена на вкладення в житло (через валютні заощадження). Крім того, значна частина заощаджень вкладається в короткострокові активи, що забезпечують високу прибутковість, або вивозяться за кордон. Крім привабливості для населення того або іншого фінансового інструменту вкладення засобів, велику роль грають психологічні чинники, насамперед ступінь довіри населення тим структурам, що мобілізують заощадження.


Кошти населення - не повною мірою реалізоване в Україні джерело інвестиційних ресурсів. За прогнозом, зробленим Німецькою консультативною групою при Міністерстві економіки України і Міжнародним Валютним Фондом, заощадження населення України в найближчі 4 - 5 років підвищаться в середньому до 20,5% у ВВП, тому зможуть реально впливати на темпи економічного росту. У зв'язку з цим необхідно вже зараз вирішувати питання створення економічного механізму високопродуктивного функціонування інститутів інвестиційної інфраструктури (інвестиційних банків, страхових компаній, інвестиційних фондів).


Значним потенційним джерелом реального інвестування є кошти, що вивозяться за межі країни. Безумовно, навіть при сприятливому інвестиційному кліматі в державі далеко не всі кошти були б використані на інвестування всередині країни. Потенційні можливості цього джерела дуже великі, з огляду на те, що, по оцінках спеціалістів, оборот капіталу, вивезеного за межі України за останні два роки, складає близько 5 млрд. дол., а загальна його сума за роки реформ досягла . [94,21]


Застосувавши світову практику спеціального регулювання грошових потоків в Україні необхідно відпрацювати регулятори, які роблять невигідним відтягнення коштів з їх основної сфери до спекулятивної. Вигідним має стати капітал, що фінансує довгострокові реальні проекти. Належна мотивація, використання механізмів переливу коштів у реальний сектор економіки і стимулів заміщення “коротких” грошей “довгими” - передумови вкрай необхідні, але за браком вільних коштів - недостатні. Справа навіть не в діях українського Уряду, “стратегічна воля” якого паралізована дуже важливою, але в кінцевому підсумку тактичною проблемою - будь-якими заходами зберегти атрибути “макроекономічної стабілізації”. Справа в тому, що реанімування й пожвавлення економіки дійсно не можливі без наповнення сфери виробництва реальним капіталом.


Існує багато способів вирішення цієї проблеми: послаблення податкового тягаря з розширенням податкової бази і легалізацією “тіньовою" економіки, пошук шляхів залучення заощаджень населення, мобілізація коштів через цінні папери, селективне стимулювання великих прямих іноземних інвестицій, використання іноземних кредитів тощо. Важливо усвідомлювати, що масштабність, швидкість та ефективність використання цих способів можуть суттєво різнитися, що залежить не тільки від їх значних природних відмінностей, а й від того, наскільки аналогічні способи були успішними чи неуспішними у поточній практиці реформування І наскільки вони адекватні сучасній фінансово-економічній ситуації. Так, зміщення податкового механізму в бік стимулювання виробника і, відповідно, послаблення фіскальної та перерозподільної функцій податків загальну ситуацію одразу не поліпшить. Послаблення фіскального начала може не супроводжуватися легальним нагромадженням капіталу в ринковому секторі. Внаслідок цього держава не зможе компенсувати втрати від зниження рівня оподаткування збільшенням загальної суми надходжень від податків. Може утворитися вакуум внаслідок інерції практики ухилення від податків через приховування прибутку. Самі собою кошти не "випливуть” з схованок. Тут потрібні зміни у законодавстві, які б посилювали довіру й надавали відчуття надійності й безпеки легальній підприємницькій діяльності.[91,45]


У цьому зв'язку необхідно ввести практику експертизи — і щодо ймовірних негативних наслідків, і щодо засобів подолання перешкод на шляху кожного заходу, пов'язаного з мобілізацією й переливом фінансів, насамперед, у вигляді заощаджень. Одночасно важливо долати недовіру населення до ринкових інститутів спільного інвестування, які були дискредитовані внаслідок державного дерегулювання при їх створенні та функціонуванні.


Використання державних цінних паперів як методу швидкого отримання коштів потребує детального планування фінансування відповідних проектів. Наповнення реального сектора грошима, одержаними від реалізації державних цінних паперів, стає і реальним, і дійовим заходом лише за умови, що ці кошти будуть направлені на фінансування інвестиційних проектів з високою і швидкою віддачею. Мається на увазі, що держава, фінансуючи високоліквідний проект, залучає до нього і підприємницькі структури, але утримує контрольний пакет акцій. Повертаючи гроші з прибутком, вона має можливість розширювати таку практику. Принцип спільної участі у високоприбуткових проектах держави і підприємницьких кіл може набути значного поширення й реалізовуватись у різноманітних формах. Адже саме такий симбіоз, заснований на взаємодії керма (держава) і мотора (підприємництво), не раз викликав до життя ефект економічного дива” (класичний приклад — Південна Корея). Практично невикористаним залишається потенціал залучення внутрішніх та іноземних інвестицій через муніципальні та, особливо, корпоративні цінні папери.


Селективне стимулювання великих проектів залишається практично єдиним способом залучення прямих іноземних інвестицій до української економіки, оскільки формування загального сприятливого інвестиційного клімату - процес досить тривалий.


Перераховані вище чинники і проблеми інвестиційного клімату повинні відповідати концепції соціально-орієнтованої ринкової економіки. Їхнє виконання і підтримка з боку держави дозволить Україні стати демократичною країною з розвинутою економікою, промисловістю, сільським господарством і науково-технічним комплексом.


Для України існують три основні напрямки подальшого економічного розвитку:[36,21]


1) Традиційний, що передбачає модернізацію суспільства, здійснюється «поверх». Умовами реалізації такого сценарію є зусилля центральної державної влади, побудовані на авторитарності.


2) Прихід до влади олігархії.


Веде до збільшення соціальної диференціації, послабленню державної влади, росту соціальної напруги з можливістю використання армії для досягнення миру.


3) Демократичний шлях. Модернізація суспільства здійснюється «знизу». Прихід до влади нових людей, що опираються на підтримку малого і середнього бізнесу, вільного від корумпованої державної номенклатури. Останній напрямок є найбільше прогресивним для України, але найменш можливий. На сьогодні найбільше реалістичним є розвиток по першому шляху. З цією умовою варто створити чинний механізм управління, який був би в змозі не допустити авторитарності влади.


Для реконструкції і модернізації української промисловості і розвитку вітчизняної економіки необхідні значні кошти. Обмеженість внутрішніх можливостей робить принципово важливе залучення в Україну іноземних інвестицій. За роки незалежності всі українські уряди "зазивали" у країну іноземних інвесторів, при цьому так і не зумівши створити прийнятні умови діяльності інвесторів з-за кордону. Позитивні результати, що демонструє українська економіка зараз, можуть залучити ряд інвесторів, однак лише на досить короткий проміжок часу.


3.3
Шляхи удосконалення механізму залучення іноземних інвестицій в Україну


Україна має великий споживчий ринок. За рівнем промислового виробництва Україна посідає одне з провідних місць у світі, зокрема за видобутком руди і виробництвом сталі. Перспективними є чорна та кольорова металургія, які становлять майже чверть усього промислового виробництва, машинобудування, хімічна та нафтохімічна галузі, легка промисловість.


Науково-технічний комплекс України за своїм обсягом і потенціалом залишається одним з найбільших в Європі і другим після Росії серед країн СНД. Країна має статус атомної і космічної держави (має власне Національне космічне на внутрішній і зовнішній ринки.


Тому для перетворення зазначених сприятливих факторів у переваги України в справі створення її високої інвестиційної привабливості з боку держави, насамперед, необхідно здійснення відповідних заходів.


З цієї метою в Україні розроблена програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002 – 2010 роки.


Ця Програма ґрунтується на положеннях Послань Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки" і "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році", Указів Президента України від 22 лютого 2001 р. N 108 "Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України" і від 12 липня 2001 р. N 512 "Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні", Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 р. №384.


Насамперед для активізації інвестиційної діяльності передбачається:


- знизити рівень державного регулювання підприємницької діяльності та забезпечити стабільність відповідного законодавства;


- усунути неоднозначність трактування нормативно-правових актів та завершити судову реформу;


- удосконалити нормативну базу з питань реалізації прав власності;


- завершити адміністративну реформу, забезпечити публічність та прозорість у прийнятті рішень органами влади і в результаті подолати бюрократизм та прояви корупції;


- запровадити ефективні методи корпоративного управління;


- сприяти розвиненості ринків капіталу, в першу чергу банківського сектору, фондового та страхового ринків;


- знизити податкове навантаження та забезпечити стабільність політичного середовища;


- активізувати діяльність із створення позитивного іміджу держави.


Серед основних завдань, зазначених Програмою слід вказати такі, як:


- створення привабливого інвестиційного середовища для приватного непозичкового капіталу;


- лібералізація ділової активності;


- завершення формування стабільної нормативно-правової бази, яка б ґрунтувалася на принципах рівності всіх інвесторів;


- забезпечення прозорості процедур прийняття рішень центральними та місцевими органами виконавчої влади;


- удосконалення механізмів управління корпоративними правами, в тому числі тими, що належать державі, посилення захисту прав дрібних акціонерів;


- підвищення ефективності процедур банкрутства;


- забезпечення подальшого реформування податкової системи, в тому числі шляхом зниження податкового навантаження, оптимізації та підвищення прозорості процедури адміністрування податків, безумовного додержання прав платників податків;


- підвищення інвестиційної привабливості об'єктів приватизації;


- зміцнення банківської системи України, сприяння концентрації банківського капіталу, практичне запровадження іпотечних механізмів;


- пожвавлення інвестиційної діяльності у спеціальних економічних зонах та створення додаткових стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі української економіки, залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.;


- розширення і модернізація транспортної інфраструктури, (зокрема газотранспортної системи), створення умов для зростання обсягів транзитних перевезень, створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів на основі залучення інвестицій у розвиток транспортної інфраструктури, дорожнього господарства, з використанням механізмів концесії та лізингу та інші.


Слід зазначити, що реалізацію Програми розвитку інвестиційної діяльності передбачається здійснити на протязі 2-х етапів:


На першому етапі (2002-2004 роки) основна увага приділятиметься лібералізації підприємницької діяльності, створенню оптимального правового середовища, гармонізації національного законодавства з європейським та світовим законодавством, забезпеченню політичної стабільності і консолідованих дій усіх гілок влади, розширенню внутрішнього купівельно-споживчого попиту, активізації інвестиційно-інноваційного впливу на вітчизняне виробництво, послабленню податкового тиску, переорієнтації з суто фіскальних цілей на стимулювання економічного зростання, збільшенню припливу іноземного приватного капіталу, інформуванню ділових кіл України та іноземних держав про конкретні можливості залучення інвестицій та найбільш привабливі можливості їх вкладення.


На другому етапі (2005-2010 роки) передбачається продовжити виконання завдань з оптимізації структури економіки та промислового виробництва, ефективного використання енергетичних та матеріальних ресурсів, оздоровлення економічного середовища, розвитку експорту наукоємної, високотехнологічної, з високим ступенем переробки продукції, забезпечення зміцнення фондового ринку, розвитку інститутів спільного інвестування, страхових, пенсійних фондів, ринку корпоративних цінних паперів, його інтегрування у міжнародні ринки капіталів, реалізації конкурентних переваг галузей національної економіки, презентації інвестиційних проектів, вітчизняних товарів та послуг на міжнародних виставках і ярмарках.


Виконання завдань, передбачених Програмою буде сприяти:


- поліпшенню інвестиційного клімату в Україні;


- створенню інститутів спільного інвестування;


- формуванню прозору систему реалізації прав усіх інвесторів шляхом удосконалення системи корпоративного управління;


- надходження прямих іноземних інвестицій за період до 2010 року очікується у розмірі майже 10 млрд. доларів США;


- реалізації механізму концесії сприятиме залученню інвесторів до модернізації об'єктів інфраструктури, а завдяки використанню інвестицій у науково-технічній та інноваційній сферах - створенню нових робочих місць;


- активізація інвестиційної діяльності дозволить досягти у 2005 році прогнозного обсягу інвестицій в основний капітал (капітальні вкладення) за рахунок усіх джерел фінансування у сумі 55,8 млрд. гривень (15 відсотків валового внутрішнього продукту) порівняно з 23,6 млрд. гривень, фактично вкладених в економіку в 2000 році (13,7 відсотка). До 2010 року обсяг інвестицій зросте до 122,1 млрд. гривень (18,8 відсотка валового внутрішнього продукту);[18,31]


- розвиток небанківських фінансових установ, системи страхування вкладів, запровадження механізмів іпотечного кредитування спрямовано на збільшення обсягів залучення коштів населення в інвестиції в основний капітал у 7 разів порівняно з 2001 роком;


- у реалізації стратегії довготермінового економічного розвитку держави прогнозується збільшення видатків державного і місцевих бюджетів на інвестиції у виробничу та соціальну сферу, обсяг яких визначатиметься бюджетами відповідного рівня.


Збільшена конкуренція серед країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою примушує уряди використовувати широкий спектр спеціальних мерів заохочення ПІІ (податкові, митні, фінансові і інші пільги). Якщо в розвинених країнах такі заходи, як правило, не потрібні, то в країнах з перехідною економікою і в країнах, що розвиваються, стимули виконують два ключові завдання:


- посилення існуючих мерів стимулювання з метою залучення ефективніших інвестицій і повнішої реалізації переваг ПІІ в умовах становлення інститутів ринкового господарства;


- поліпшення з їх допомогою інвестиційного клімату.


Одним з цікавих результатів вивчення досвіду КНР, описаних Дж. Саксом є висновок про те, що політика стимулювання прямих іноземних інвестицій, переважно шляхом надання тарифних або податкових пільг в середньостроковій і довгостроковій перспективах, не приводить до якого-небудь значущого збільшення зарубіжних інвестицій. Така політика ефективна тільки у разі прямої конкуренції за зарубіжні інвестиції двох регіонів, близьких по рівню інвестиційної привабливості, але ніяк не може бути основоположною ланкою в залученні іноземних інвесторів.


Для ефективного залучення якісних інвестицій необхідна постійна координація діяльності іноземних інвесторів. Але цього недостатньо для досягнення необхідного рівня інвестицій в економіці, для залучення стратегічно важливих інвесторів. Для цих цілей в приймаючих країнах створюються спеціальні організації, агентства. Їх діяльність полягає в тому, що в різних країнах, які мають стратегічне значення для приймаючої країни, розміщуються спеціальні органи (агентства, бюро). Загальний напрям діяльності задається головним органом, що знаходиться в приймаючій країні. Таким чином, створюється мережа спеціалізованих установ, основне завдання яких - пошук і залучення стратегічно важливих інвесторів.


Основною гідністю такого методу активної стратегії залучення ПІІ є безпосередній контакт з можливим інвестором. Існує ряд досліджень про ефективність такої діяльності.


В даний час в Україні немає єдиного органу, регулюючого діяльність іноземних інвесторів і однією з головних пунктів котрого буде приваблення іноземних інвесторів та збільшення рівнів прямих іноземних інвестицій.


На думку ряду фахівців для подальшого поліпшення державного регулювання ПІІ важливе значення мають наступні заходи:


Перш за все, необхідно укріпити правові гарантії для зовнішніх інвесторів, зокрема шляхом введення порядку розгляду інвестиційних суперечок з їх участю в міжнародному арбітражі. Така норма передбачена в двосторонніх договорах України з багатьма державами, але відсутній в її внутрішньому законодавстві. Без цього Україні важко конкуруватиме за залучення іноземних вкладень навіть зі своїми найближчими сусідами по пострадянському простору. Не можна не враховувати, що сучасний світовий ринок капіталу – це ринок інвесторів, арена гострого суперництва країн – реципієнтів інвестицій. Для досягнення успіху необхідно забезпечити іноземним інвесторам ліберальний, стабільний, передбачений правовий режим, відповідний стандартам СОТ. У зв'язку з майбутнім вступом України у СОТ особливої уваги вимагає лібералізація правового режиму для іноземних вкладень, що пов'язаних із зовнішньою торгівлею і безпосередньо входять в компетенцію цієї організації.


В рамках СОТ з даного питання є спеціальна угода про ТРІМС (Trade Related Investment Measures), де мова йде про вимоги до розміру національної складової при виробництві продукції підприємствами з іноземними інвестиціями, про обмеження на використання в розрахунках іноземної валюти, про особливі вимоги до частки експорту в продукції цих підприємств. У українському законодавстві, принаймні, на федеральному рівні, такі вимоги не міститься. Проте держави з федеральним устроєм, вступаючи до СОТ, повинні в обов'язковому порядку привести у відповідність з її стандартами і своє регіональне законодавство.


Для залучення масштабних іноземних інвестицій в українську економіку у формі підприємницького капіталу потрібно ще багато що зробити. Мова йде, перш за все, про дебюрократизації адміністративних дозвільних і погоджувальних процедур, зведенні їх до необхідного мінімуму. Зокрема, назріло скорочення сфери ліцензування інвестиційної діяльності і спрощення його процедур, а також реєстрації підприємств з іноземними інвестиціями.[30,31]


Позитивну роль могло б зіграти введення в роботі з іноземними інвесторами принципу “єдиного вікна”, що дозволяє їм мати справу з одним уповноваженим органом або навіть його представником, що бере на себе супровід проекту з їх участю (включаючи забезпечення контролю за проходженням в компетентних інстанціях необхідних погоджувальних і дозвільних процедур, отриманням потрібних резолюцій). Роль такого “вікна” могло б узяти на себе Агентство по іноземних інвестиціях, створення якого при Міністерстві економіки України пропонує автор, а також його відділення на місцях.


Та все ж головним, на наш погляд, є послідовне і неухильне наближення перехідної української системи управління підприємствами і інвестиціями з властивими нею вадами до нормальної моделі змішаної економіки, що успішно функціонує в найбільш розвинених країнах. Для досягнення цього необхідні, зокрема введення ефективної процедури банкрутства, забезпечення фінансової прозорості звітності на всіх рівнях управління, надійний захист інтересів і прав міноритарних акціонерів, а також рішуча боротьба з економічною і кримінальною злочинністю, корупцією, відмиванням брудних грошей і нелегальним вивозом їх за рубіж.


Початковою точкою державного регулювання іноземних інвестицій є визначення цілей регулювання. Загальними цілями державного регулювання залучення іноземних інвестицій є:


- здійснення мерів по формуванню сприятливого інвестиційного клімату;


- активізація притоки іноземних інвестицій;


- дія на вибір бажаних для держави напрямів залучення іноземних інвестицій.


В даний час в основному створена система нормативно-правових актів, регулюючих інвестиційну сферу в умовах переходу на ринкові механізми господарювання.


Надання іноземним вкладникам капіталу національного режиму, тобто рівних прав з вітчизняними інвесторами, тоді як в багатьох зарубіжних державах вони мають право вибору між національним режимом і режимом найбільшого сприяння, тобто рівних прав з інвесторами з будь-якої третьої країни. Очевидно, що право вибору режиму вигідне іноземному інвесторові і він, швидше за все, вкладе капітал туди, де таке право йому надане.


Міжнародним стандартом в області правового регулювання іноземних інвестицій країнами-реципієнтами виступає наявність в їх законодавстві стабілізаційної обмовки (Gross Father Clause). Вона припускає збереження для іноземного інвестора на термін окупності його капіталовкладень або інший період тих умов господарської діяльності (включаючи ставки податків і інших платежів), які існували на момент початку інвестування.


Особливістю угод про захист іноземних інвестицій є те, що вони забезпечують регулювання не тільки відносин між державами учасниками угоди, але так само і відносин з іноземним приватним інвестором однієї з держав - сторони в угоді в рамках національної системи має рацію. Наявність такого неоднорідного суб'єктного складу може послужити підставою для того, щоб при вирішенні суперечки між державою і приватним інвестором застосовувалися загальні принципи і норми міжнародного права.


Таким чином, можна вважати, що останнім часом виконана значна робота по розвитку нормативно-правової бази регулювання інвестиційної сфери, як на загальнодержавному, так і регіональному рівні, що сприяло поліпшенню інвестиційного клімату української економіки.


Необхідно прийняти, на нашу думку, нову програму по залученню іноземних інвестицій, в якій визначити подальші кроки по розвитку законодавства, регулюючого інвестиційну діяльність.


Слід також здійснити інвентаризацію вилучень, що містяться в нормативно-правових актах, регулюючих інвестиційну діяльність, які часто знижують їх позитивний зміст. [20,39]


Практика застосування інвестиційного законодавства показала, що в нім існують недоліки, що вимагають усунення. У зв'язку з розвитком ринкових відносин і законодавства про інвестиційну діяльність деякі поняття застаріли, інші вимагають уточнення з урахуванням правових норм і норм мови.


Підхід до стимулювання іноземних інвестицій повинен бути диференційованим. В першу чергу повинні стимулюватися інвестиційні проекти в галузях з низькою швидкістю обороту капіталу, які носять стратегічний характер, але є менш привабливими для іноземного, а також для національного капіталу. Враховуючи важливість цих галузей для української економіки, їх стимулюванню повинна приділятися першорядна увага.


Однією з найбільш вагомих причин, які перешкоджають активному внутрішньому та зовнішньому інвестуванню в місто Харків і регіон, є фактична відсутність контакту влади та бізнесу в інвестиційній сфері, брак активних дій місцевої влади із формування інвестиційної привабливості Харкова, його інвестиційного іміджу. Адже саме це — первинні економічні завдання органів самоврядування. Інвестиції, як відомо, вимагають сприятливого клімату. Вкладати гроші в країну або регіон має бути вигідно, а інвестори повинні це не просто знати, але й бути в цьому впевненими. Орган самоврядування виступає, по суті, гарантом інвестицій. Така допомога влади бізнесу створює ефект синергії, збільшуючи кількість інвестицій і забезпечуючи якість їхнього використання. Самостійно бізнес не зміг би досягнути такого результату.


Всі перераховані вище умови поліпшення інвестиційного клімату в Україні відповідають концепції соціально-орієнтованої ринкової економіки. Виконання і підтримка цих умов із боку держави дозволить Україні стати демократичною країною з розвинутою економікою, промисловістю, сільським господарством і науково-технічним комплексом. Забезпечить стійкий розвиток економіки і підвищення життєвого рівня населення: удосконалення системи охорони здоров'я й утворення, охорони природних ресурсів і навколишнього середовища, рівні можливості використання суспільних благ для всіх груп населення і створити, таким чином, сприятливий інвестиційний клімат в Україні.


У регіонах можна впливати на інвестиційний клімат у рамках повноважень місцевих органів влади. З одного боку, варто формувати більш сприятливі умови для інвестиційної діяльності, додатково заохочувати іноземний бізнес, максимально використовувати місцеві переваги. З іншого боку - варто забезпечувати узгодження економічних інтересів потенційних інвесторів і інтересів регіону.


ВИСНОВКИ

Тема даної дипломної роботи, яка присвячена дослідженню інвестиційного клімату України є надзвичайно актуальною.


В ході проведених досліджень ми прийшли до висновків:


1. Під інвестиційним кліматом розуміємо стан правового, фінансового, соціально-економічного та суспільно-політичного середовища в межах держави, яке зумовлює ту чи іншу ступінь привабливості для інвестицій.


2. В наш час переважають негативні оцінки сучасного інвестиційного клімату України фахівцями, науковцями, працівниками управління різних ієрархічних рівнів. Це вимагає глибокого наукового дослідження інвестиційного клімату, розробки та реалізації низки заходів з метою його поліпшення.


3. Інвестиційний клімат в сучасній Україні є все ще незадовільний, а тому управління інвестиційними процесами в країні є надзвичайно складним, бо інвестиційна діяльність в умовах кризи є слабкою; інвестиційна політика - нестабільною, що пов'язане з законодавчою базою, податковою політикою тощо; інвестиційна співпраця - назріваючою, а інвестиційний менеджмент - інерційним.


4. Протікання інвестиційних процесів, їх характер, інтенсивність та результативність, а також управління ними залежить від інвестиційного клімату, що сформувався в державі, тобто від стану правового, фінансового, соціально-економічного та суспільно-політичного середовища в її межах, яке зумовлює ту чи іншу ступінь привабливості для інвестицій.


Доки Україна не створить сприятливого інвестиційного клімату, тобто умов, за яких українські – й іноземні також – підприємці зможуть процвітати, Україна обділятиме саму себе, втрачаючи економічний ріст, робочі місця і доходи з податків, які можна було б збирати з таких підприємств. Український бізнес продовжуватиме діяти в тіні, з усіма викривленнями і втратами, що несе тіньова економіка для української господарської та фіскальної політики. А іноземний бізнес просто сторонитиметься України.


5. Іноземні інвестиції — це цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.


Підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого (за його наявності) становить не менше 10%.


Іноземні інвестиції здійснюються у формі прямих та портфельних інвестицій. Основними формами прямих іноземних інвестицій є заснування підприємства чи його структурного підрозділу; придбання акцій підприємства; реінвестування прибутку підприємства з іноземними інвестиціями у країні-одержувачі; міжкорпораційне переведення капіталу.


6. Основу мотивації іноземного інвестора на розміщення капіталу за кордоном складають: порівняно нижчі витрати (вартість робочої сили, особливості податкової системи, субсидування, якість інфраструктури, в тому числі фінансового ринку); можливості збуту продукції (характеристики місцевого ринку, зокрема потенціал його зростання, міжнародна відкритість країни); особливості культури, мови, політичного ризику у країні.


Наслідки іноземного інвестування в країні необхідно розглядати з точки зору позитивного та негативного впливу. Засобами мінімізації негативного впливу іноземного інвестування є економічні регулятори національної політики.


У 2006 р. в Україну іноземними інвесторами вкладено 4580,5млн. дол. США прямих інвестицій, у т.ч. з країн СНД – 201,8 млн. дол. (4,4% до загального обсягу), з інших країн світу – 4378,7 млн. дол. (95,6%). У той же час нерезидентами вилучено капіталу на 552,6млн. Дол.


7.неравномерно по регіонам распред


8.про харьков


З ціллю підвищення інвестиційного клімату можна рекомендувати наступне:


- направити зусилля держави зі створення режиму сприяння іноземним інвестиціям мають бути постійними, розрахованими на довгострокову стратегію розвитку та враховувати зростання конкуренції при залученні іноземного капіталу. Зважаючи на можливість не лише позитивного, а й негативного впливу іноземного інвестування на національну економіку в умовах глобальної залежності, важливо розвивати пропорції внутрішнього і зовнішнього інвестування.


Стратегічні напрямки подальшої активізації інвестиційної діяльності в Україні повинні забезпечити створення привабливого інвестиційного клімату і розвиток інфраструктури, необхідної для забезпечення стійкого економічного росту і підвищення життєвого рівня населення. Одними з таких важливих напрямків можна вважати дерегулювання підприємницької діяльності, лібералізацію ділової активності і створення конкурентного середовища;


- вважати стратегічним напрямком інвестиційної діяльності варто вважати реформування податкової системи - для того, щоб вона забезпечувала достатній обсяг надходжень у бюджети всіх рівнів. Реформа цієї системи повинна бути спрямована на зниження податкового навантаження за рахунок скорочення переліку податків і зборів; розширення бази оподатковування шляхом скасування пільг, що безпосередньо не зв'язані з інноваційною й інвестиційною діяльністю; упровадження механізму декларування податкових пільг суб'єктом-податкоплатником; введення оподатковування нерухомості. Потрібно чітко зрозуміти взаємозв'язок, що поки не буде працювати національний капітал, у першу чергу приватний, ніколи в необхідних обсягах в Україну не прийде іноземний [4]. У числі основних стратегічних напрямків варто назвати поліпшення інвестиційного клімату в процесі приватизації. Державна політика в цій сфері повинна бути спрямована на заміну фіскальної моделі приватизації інвестиційну й інноваційної; приватизацію великих підприємств і підприємств-монополістів по окремих планах шляхом продажу контрольних пакетів акцій промисловим інвесторам; технічне і технологічне відновлення підприємств за рахунок частини коштів, що надійдуть від приватизації.


- Стимулювати довгострокове банківське кредитування як основний фактор розширення масштабів інвестиційної діяльності є стимулювання довгострокового банківського кредитування реального сектора економіки і залучення коштів населення. Рішення цієї задачі вимагає впровадження механізму ефективного захисту прав кредиторів і прозорого порядку реалізації заставного майна, підвищення рівня концентрації банківського капіталу, стимулювання залучення грошових внесків населення, уведення механізму іпотечного кредитування, стимулювання надходження іноземного капіталу в банківську сферу.


- Важливим стратегічним напрямком інвестиційної діяльності можна вважати також розвиток фондового ринку. У силу цього необхідно створити умови для підвищення рівня його капіталізації і ліквідності, розширити співробітництво з ОЕСР, Міжнародною організацією комісій з цінних паперів і інших міжнародних організацій з питань уведення міжнародних стандартів розкриття інформації, спростити процедуру проведення розрахунків по угодах з цінними паперами за участю нерезидентів, удосконалити систему обліку, розрахунків і звітності учасників фондового ринку, забезпечити "прозорість" діяльності інститутів спільного інвестування, розробити механізм страхування учасників цінних паперів. Таким чином, одними з пріоритетних напрямків поліпшення інвестиційного клімату можна назвати розвиток ринку капіталу, і в першу чергу банківського сектора, а також фондового і страхового ринків. Одним із визначальних чинників створення сприятливого інвестиційного клімату, забезпечення надійної стабілізації економіки та виведення її на траєкторію сталого зростання є комплексне вирішення проблем ринкових реформ. Йдеться про утвердження достатньої критичної маси перетворень, яка має гарантувати у перспективі економічний розвиток на самодостатній ринковій основі. Для цього необхідно: По-перше. Виправити наявні деформації у відносинах власності, забезпечити на ділі політичну підтримку та надійний державний захист прав приватної власності, інтересів ділових партнерів, інвесторів та кредиторів, підвищення частки приватного та корпоративного секторів у структурі ВВП як мінімум до 75-80%. Особливе значення має Цивільний кодекс, закон "Про реєстрацію прав на нерухоме майно", а також удосконалення законодавства про господарські товариства. Треба довести до логічного завершення земельну реформу, утвердити сучасні механізми земельно-орендних та іпотечних відносин в аграрному секторі, а також повноцінного земельного ринку в населених пунктах України. Дуже важливо створити ефективну систему захисту інтелектуальної власності. Доки такої системи не існуватиме, в Україну не надійдуть високі технології, триватиме відтік наукових кадрів, людей інтелектуальної праці. Необхідно здійснити додаткові заходи, спрямовані на стимулювання приватної ініціативи та малого підприємництва, сприяння входженню на ринки нових економічних суб'єктів. Йдеться про: забезпечення надійної правової захищеності підприємницької діяльності, малого та середнього бізнесу; запровадження ефективних інструментів страхування підприємницької діяльності; створення законодавчого поля для іпотечного кредитування, венчурного фінансування та лізингу, а також заснування за участю держави кредитно-гарантійної установи стимулювання малого підприємництва; спрощення системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів підприємництва; державний захист підприємств та торговців від кримінального рекету і бюрократичного тиску; реалізацію національно-освітньої програми з питань підприємництва


- Уряд має забезпечити ефективне використання державного майна, земельних, лісових та водних ресурсів, надр, повітряного простору, нерухомості та пакетів акцій, що залишаються у державній власності. Всі ці багатства повинні працювати на економіку, давати прибуток державі. Необхідно посилити контроль над обліком та збереженням державного майна. Слід забезпечити створення на базі державних підприємств, які не підлягають приватизації (крім казенних), державних господарських товариств, передбачивши при цьому можливість залучення ними недержавних інвестицій та менеджменту. Має бути запроваджено виключно конкурсний порядок призначення уповноважених осіб з управління державними корпоративними правами.


-НБУ та Уряду необхідно реалізувати комплексну програму оздоровлення та зміцнення банківської системи, посилення її надійності, підвищення рівня капіталізації банків, всебічний розвиток спеціалізованих банківських, в т. ч. іпотечних установ, фінансово-інвестиційних інституцій. Особливої уваги потребує забезпечення сталої роботи великих (системних) банків, їх реформування, удосконалення системи нагляду за банківською діяльністю, механізмів залучення коштів іноземних інвесторів у банківську систему країни.


- Політика держави має бути сконцентрована на формуванні в економіці ефективного конкурентного середовища, забезпеченні глибокої лібералізації ринків енергоносіїв та сільгоспсировини, транспортних та комунальних послуг, інших сфер економічної діяльності, виправленні диспропорцій у механізмах ціноутворення, удосконаленні механізмів банкрутства. Особливо важливим є створення рівних умов діяльності для підприємств і організацій незалежно від їх форми власності та походження капіталу. Держава як власник майна повинна бути рівною у правах з приватним власником. Вимагають скасування і невиправдані пільги підприємствам з іноземними інвестиціями, наявність яких обмежує конкурентне середовище. Одним із визначальних чинників створення сприятливого інвестиційного клімату, забезпечення надійної стабілізації економіки та виведення її на траєкторію сталого зростання є комплексне вирішення проблем ринкових реформ. Йдеться про утвердження достатньої критичної маси перетворень, яка має гарантувати у перспективі економічний розвиток на самодостатній ринковій основі.


- Особливої уваги потребує проблема кадрового забезпечення ринкових перетворень. Її вирішення має набути більш цілеспрямованого характеру, поставлено в ранг офіційної державної політики. Завдання полягає в тому, щоб протягом короткого часу забезпечити перепідготовку великої кількості фахівців, які отримали у попередні роки вищу та середню спеціальну освіту, з метою кращої їх адаптації до процесів, що набувають розвитку в Україні. Першочергове значення у цьому має відповідна перепідготовка фахівців з економічних спеціальностей, фінансів, менеджменту та бухгалтерського обліку.


Чинне законодавство України необхідно удосконалити в наступних напрямках:


1) розробити пакет нових законів, що регламентують діяльність банківських утворень, з урахуванням міжнародних норм і звичаїв у банківській практиці;


2) обмежити втручання держави в сферу приватних інтересів комерційних банків рамками, установленими законодавство;


3) узгодити норми спеціального банківського законодавства з нормами інших галузей українського законодавства;


4) дати чітку правову фіксацію структури і функцій фінансово-кредитної системи, її рівнів, елементів, визначити основні поняття.


Отже застосування запропонованих всіх комплексів покращать стан інвестування та підвищать світовий рейтинг України


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. Бирюкова А.И. Оценка инвестиционной привлекательности промышленного сектора региона. Автореферат дисс. канд. экон. наук, [Текст] / А.И. Бирюкова. Иркутск. 2004. 18 с.


2. Борщевський В. , І.Гурняк, М. Дацишин, О. Мегеда, О. Мостіпан, Р. Нижник, В. Ткаченко Зовнішні інвестиції як ресурс для місцевого розвитку: Посібник // . — К.: Інститут Реформ, 2005. — 74 с.


3. Борщевський В., М. Дацишин, Р. Нижник, В. Проскурін, В. Ткаченко Планування місцевого економічного розвитку: можливості та загрози: Посібник // . — К.: Інститут Реформ, 2005. — 66 с.


4. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: Стан, проблеми і перспективи. — К.: Знання, 2002. — 318 с.


5. Бутузов В.М. Правові та організаційні засади функціонування інститутів спільного інвестування в Україні: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2000. — 224 с.


6. Віторт Т.В. Інвестиції та економічне зростання: взаємозв'язок у перехідній економіці — Х.: Харківський національний ун-т ім. В.Н. Каразіна, 2002. — 163 с.


7. Вдович П., Григоренко Ю., Гурняк І., Проскурнін В., Ревчук К. Практичні аспекти інвестиційної політики на місцевому рівні. — К.: Інститут реформ, 2003.


8. Гитман Л. Дж., Джопк М. Д. Основы инвестирования. Пер. с англ. М.: Дело, 1997. – 198 с.


9. Гальчинський А., Льовочкін С. Становлення інвестиційної моделі економічного зростання України // Економіка України. — 2004. — №6. — С. 4–11.


10. Гайдис Н.М. Інвестування: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т.— Л., 2002.—271 с.


11. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К., 2000. 116 с.


12. Гойко А.Ф. Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрями їх реалізації. — К.: Віра-Р, 1999. — 320 с.


13. Головнина Л.А. Маркетинговые решения в деятельности совместных предприятий. — М.: МГИУ, 2001. — 120с.


14. Горбатюк Н.М. Облік і аналіз фінансово-господарської діяльності у спільних підприємствах: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.06.04 / Харківська держ. академія технології та організації харчування. — Х., 2002. — 16 с.


15. Грабенко О.В. Управління реальними інвестиціями на підприємстві // Фінанси України. – 2001. - №11. – С. 105 – 109.


16. Гуськова О.В. Удосконалення управління діяльністю підприємств за участю іноземного капіталу: Дис... канд. екон. наук: 08.06.01 / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. — Луганськ, 2004. — 219 с.


17. Гуторов О.І. Інвестування: Навч. посібник для студ. екон. спец. в аграрних вищих навч. закл. 2-4 рівнів акредитації / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2003. — 293 с.


18. Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченко О.Г. Інвестування: Навч. пос. — К.: Видавничий дім “Комп’ютерпрес”, 2001. — 364 с.


19. Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченко О.Г. Інвестування: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Державна податкова адміністрація України; Академія держ. податкової служби України. — К.: Вид. дім "Комп'ютерпрес", 2001. — 364с.


20. Денисенко Н. Возможности активизации инвестирования в современных условиях // Экономика Украины. – 2003. №1. – С. 22-24.


21. Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності. - К.,2003. 178 с.


22. Дурнев В.А. Прямые иностранные инвестиции в страны СНГ: Науч.докл.. - М., 2003


23. Дацишин М. Конкурентні переваги територій у боротьбі за інвестиції // http: // www. ir.org.ua/docs/Abetka/ Abetka_v4/Abetka_v4.pdf


24. Жаліло А.Я. Економічна стратегія держави. – К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 2003. – С. 183


25. Жуковська Н.З. Стратегія розвитку спільного підприємництва в Україні: Дис. канд. екон. наук: 08.06.02 / НАН України; Інститут регіональних досліджень. — Л., 2000. — 196 с.


26. Загородній А.Г., Стадницький Ю.І. Менеджмент реальних інвестицій: Навч. посіб.. — К.: Знання, 2000. — 210 с.


27. Захарін С.В. Механізм державного регулювання іноземного інвестування / Інститут економіки НАН України. — К., 2003. — 162с.


28. Коваленко М.А., Радванська Л.М. Фінанси спільного інвестування: Навч. посібник. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2002. — 247с.


29. Карпінський Б.А. Інвестиційний клімат в Україні // Фінанси України. – 2001. - №7. – С.139 – 148.


30. Козик В.В., Федоровський В.А. Оцінка ефективності інвестиційних проектів // Фінанси України. – 2001. - №4. – С.59 – 65.


31. Котаюпов В.Ю. Инвестиционный потенциал хозяйственной деятельности: макроэкономический и финансово-кредитный аспекты. Учебное пособие. - М.: МГИМО-Университет, 2004. – 320 с.


32. Кредісов А.І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп., Київ: ВІРА-Р, 2002. - 552 с.


33. Кожухар И.О. Практикум по экономической оценки инвестиций: Учебное пособие. – 2-е изд. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К˚», 2006. – 148 с.


34. Козаченко Г.В., Антіпов О.М., Ляшенко О.М., Дібніс Г.І. Управління інвестиціями на підприємстві. — К.: Лібра, 2004. — 368 с.


35. Коноваленко В. “Інвестиційний клімат”: хто платить, той і замовляє музику // Дзеркало тижня. — 2006. — №40. — с.11.


36. Козаченко Г.В., Антіпов О.М., Ляшенко О.М., Дібніс Г.І. Управління інвестиціями на підприємстві. — К.: Лібра, 2004. — 368 с.


37. Крупка І.М. Макроекономічний аналіз інвестування у трансформаційній економіці України: Дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2004. — 263 с.


38. Крупка Я.Д. Облік інвестицій / Тернопільська академія народного господарства. — Т.: Економічна думка, 2001. — 302 с.


39. Лесечко М.Д., Черемис А.О., Черемис О.М. Інвестиційний клімат: теорія і практика: Моногр. / За заг. ред. А.О. Черемиса. – Л.: ЛФ НАДУ, 2001. – 160 с.


40. Лудченко Я.О. Оцінка економічної ефективності інвестицій з урахуванням ризиків: Дис... канд. екон. наук: 08.06.02 / Національний транспортний ун-т. — К., 2001. — 335 с.


41. Лапыгин Ю.Н., А.А.Балакирев Инвестиционная политика: Учеб.пособ. / и др.; Под ред. Ю.Н.Лапыгина. –М.: КНОРУС, 2005. – 320с. 2 экз.


42. Музиченько А.С. Інвестиційна діяльність в Україні.-Львів,2003, 198 с.


43. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навч. пос. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 376 с.


44. Нешитой А.С. Инвестиции: Учебник. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К˚», 2006. – 376 с.


45. Омельченко А.В. Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні. - К., 2001. 190 с.


46. Пересада А.А. Інвестування: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К.: КНЕУ, 2004. — 252 с.


47. “Про захист іноземних інвестицій в Україні” Закон України // Відомості Верховної Ради. — 1991. — №46.


48. “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 р. Закон України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — №19.


49. “Про інститути спільного інвестування” N 3201-IV від 15.12.2005р. Закон України.


50. “Про затвердження програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки” Постанова Кабінету міністрів України від 28 грудня 2001 р. n 1801 {із змінами, внесеними згідно з постановою КМ n1568 (1568-2006-п ) від 08.11.2006 } )


51. “Про утворення Українського центру сприяння іноземному інвестуванню” Постанова Кабінет Міністрів України № 666 від 02.08.2005 Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року N 771


52. “Про затвердження інвестиційних програм та проектів та проведеннядержавної експертизи інвестицій” Постанова Кабінету Міністрів України // Зібрання Постанов Уряду Україн . - 2002. - №2. с. 29.

53. “Про підтримку проведення круглого столу Україна - Німеччина на тему "Інвестиції в Україну: шанси та можливості" Розпорядження Президента України ( Із змінами, внесеними згідно з Розпорядженням Президента N 344/2003-рп ( 344/2003-рп ) від 25.10.2003 )


54. “Про стимулювання розвитку регіонів”// Закон України Офіц. вісник України. – 2005. – № 40. – С. 25 – 30.


55. “Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року”: Постанова КМУ // Офіц. вісник України. – 2005. – № 40. – С. 30 – 70.


56. «Про інвестиційну діяльність ЗАКОН УКРАЇНИ» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 47, ст.646 ) ( Вводиться в дію Постановою ВР N 1561-XII ( 1561-12 ) від 18.09.91, ВВР, 1991, N 47, ст.647 )


57. “Про зовнішньоекономічну діяльність” Законі України


58. “Про оподаткування прибутку підприємств” В Законі України


59. «Про сприяння та взаємний захист інвестицій Міждержавні угоди “


(розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 № 19.


60. «Про внесення змін до Закону України ”Про зовнішньоекономічну діяльність”.Закон України ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N 3, ст.29 )


61. ”Про внесення змін до Закону України ”Про банки і банківську діяльність” Закон України від 16.11.2006 № 358-У


62. ”Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” Закону України від 5 січня 2006 року


63. “Про внесення змін у план заходів щодо виконання Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки” Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 № 77


64. „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті з метою здешевлення кредитів на будівництво енергоблоків атомних, гідроакумулюючих та інших електростанцій, магістральних, гірських та сільських ліній електропередачі, а також на створення запасів твердого палива для теплоелектростанцій” (від 07.03.2007 № 419)


65. ”Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті на здешевлення кредитів для будівництва та технічного переоснащення підприємств з видобутку кам'яного вугілля, лігніту (бурого вугілля) і торфу” (від 14.02.2007 № 230)


66. „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для підтримки підприємств суднобудівної промисловості шляхом здешевлення кредитів” (від 14.02.2007 № 221)


67. „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для підтримки літакобудування та космічної галузі, спрямованої на створення та впровадження у виробництво сучасної техніки, шляхом здешевлення кредитів” (від 14.02.2007 № 226).


68. „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для здешевлення кредитів на придбання пасажирських вагонів через державне лізингове підприємство” (від 09.02.2007 № 184).


69. Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті на придбання повітряних суден на умовах кредитування” (від 31.01.2007 № 134).


70. „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки інноваційних і інвестиційних проектів” (від 01.03.2007 № 329).


71. „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для надання кредитів на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіки” (від 14.03.2007р. № 455).


72. ”Про акціонерні товариства”.Проект Закону України від 15.02.2007 № 3177


73. “Про внесення змін до Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 21.04.2007 № 377


74. „Про внесення змін до Закону України ”Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” проект Закону України , який розглянуто та прийнято Верховною Радою України у першому читанні 03.04.2007 (реєстр. № 3258).


75. “Про деякі питання іноземного інвестування” Указ Президента України


76. “Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання iнвестицiйної дiяльностi”Закон України від 7.07.98 р. №748


77. „Про першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності ”.Указ Президента (№ 300/2006)


78. Пшик Б.І. Інвестування підприємницької діяльності. Регіональний аспект дослідження / Національний банк України; Львівський банківський ін-т. — Л.: ЛБІ НБУ, 2005. — 276 с.


79. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. — К.: Лібра, 2002. — 472 с.


80. Письмак В.П. Региональные аспекты специального режима инвестирования: теория и практика, проблемы и решения. — Донецк, 2000


81. Савчук В.П. Аналіз інвестиційних проектів. - К., 2004. 233 с.


82. Ступницький В.В. Приватне інвестування в умовах ринкової трансформації економіки України (на прикладі малих підприємств): Дис. канд. екон. наук: 08.01.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2002. — 225 с.


83. Сухий О.О. Іноземне інвестування в умовах ринкової трансформації економіки України: Дис. канд. екон. наук: 08.01.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2004. — 229 с.


84. Татаренко Н.О., Поручник А.М. Теорії інвестицій: Навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т. — К.: КНЕУ, 2000. — 160 с.


85. Тирпак О.В. Інвестиціювання. - Тернопіль. Джура 2000р. 340 с.


86. Федоренко В.Г., Проценко Т.О., Солдатенко В.В., Степанов Д.В., Мосюк О.М. Економічні та організаційно-правові аспекти іноземних інвестицій в Україні / Державна податкова адміністрація України; Національна академія ДПС України / В.Г. Федоренко (ред.). — Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. — 398 с.


87. Федоренко В.Г. Іноземне інвестування економіки України: Навч. посіб. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2004. — 272 с.


88. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посібник. - К., 2004


89. Черкасов В.Е. Международные инвестиции: Учеб. пособ. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Дело, 2003. – 288с. 2 экз.


90. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. — К.: А.С.К., 2003. — 229 с.


91. Яковлєв А.І. Методика визначення ефективності інвестицій, іновацій, господарських рішень в сучасних умовах. — Х.: Бізнес Інформ, 2001. — 56с.


92. Яковець Ю.К. Інноваціонне інвестування: нові підходи // Економіст. - 2002. - №1. с. 17.


93. Статистичний щорічник України за 2004 рік. — К.: Консультант, 2005. — 590 с.


94. Україна на роздоріжжі: Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ / За ред. А.Зіденберга і Л. Хоффмана. — К.: Фенікс, 1998. — 477 с.


95. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності у 2004 році // Експрес-інформація. – К.: Держкомстат України, 2005. – 15 лютого. – №44. – С. 3


96. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності у 2005 році // Експрес-інформація. – К.: Держкомстат України, 2006. – 17 лютого. – №45. – С. 3


97. Індекси економічної свободи // http://www. heritage.org


98. Иностранные инвестиции растут в кредит//Коммерсант №86(№3662)от22.05.2007 г.


[1]
Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування
Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Інвестиційний клімат в Україні та шляхи його поліпшення

Слов:28205
Символов:240801
Размер:470.31 Кб.