ЗМІСТ
Вступ
Концепція спонтанного характеру ринкового порядку
Висновки
Література
Вступ
Тема реферату – «Концепція спонтанного характеру ринкового порядку».
У розвинутих країнах світу нині активно ведеться боротьба за ідею суспільного договору. Криза соціальної держави, безробіття, проблема закону і порядку породжують питання межі претензій індивіда. Тому на передній план виходять конституційні проблеми, а лібералізм набуває нового змісту.
Неолібералізм — напрям в економічній науці та практиці управління господарською діяльністю, прихильники якого відстоюють принцип саморегулювання господарства, вільного від надмірної регламентації. Представники економічного неолібералізму, дотримуючись традиційних положень, виходять з того, що ринок як найефективніша система господарства створює найкращі умови для економічного зростання і що свобода суб'єктів економічної діяльності має пріоритетне значення. Держава повинна забезпечити умови для конкуренції та здійснювати контроль там, де відсутні ці умови. Сучасних неолібералів об'єднують не стільки концептуальні положення, як спільність методології.
Головними теоретиками цього напряму в економічній науці є Ф.-А. фон Хаєк, М. Фрідман, Р.Е. Лукас, М.Ф.-Ш. Алле та ін.
Концепція спонтанного характеру ринкового порядку
Досвід 70—80-х років XX ст. показав, що державне втручання може стати реальною загрозою нормальному функціонуванню ринкової системи. Така ситуація зумовила появу ідей ліберально-ринкової системи. Найвпливовішим теоретиком лібералізму в XX столітті є Ф.-А. фон Хаєк.
Хаєк (Hayek) Фрідріх-Август фон (1899—1992) — австрійський економіст, лауреат Нобелівської премії (1974). Народився у Відні. Навчався у Віденському університеті. У 1921 р. здобув ступінь доктора права, в 1923 р. доктора економіки. У 1927 p., залишивши державну службу, разом з Л. фон Мізесом заснував Австрійський інститут економічних досліджень (кон'юнктури), яким керував чотири роки. На запрошення англійського економіста Л. Роббінса переїхав до Лондона. Працював професором місцевого університету, завідувачем кафедри економіки та економічної статистики в Лондонській школі економіки. В 1938 р., не бажаючи залишатися в окупованій Гітлером Австрії, став британським підданим. Через три роки в Лондонському університеті йому було присуджено вчений ступінь доктора природничих наук.
Ф.А. фон Хаєк — один із лідерів неоавстрійської школи політичної економії. В Лондоні став ініціатором економічної дискусії, що розгорнулася у зв'язку з виходом у світ двох його праць — «Ціни і виробництво» (1931) і критичної рецензії на працю Дж. М. Кейнса «Трактат про гроші» (1930). У ній взяли участь майже всі відомі англійські економісти. За часом дискусія збіглася з Великою депресією і тому, по суті, велася навколо причин глибокої кризи, що охопила всі індустріальні країни, та шляхів виходу з неї. У цій дискусії зіткнулися дві економічні школи — австрійська і кейнсіанська. І хоча прийнято вважати, що вона завершилася на користь кейнсіанців, австрійська школа та її провідний представник Ф. А. фон Хаєк своїм трактуванням подій передбачив розвиток економіки, котрий виявився через 40 років у процесі стагфляції 70-х років.
У 30-ті роки було опубліковано праці «Монетарна теорія і торговий цикл» (1933), «Монетарний націоналізм і міжнародна стабільність» (1937), у яких Хаєк передбачив багато положень монетарної теорії М. Фрідмана. У праці «Прибуток, відсоток та інвестиції» (1939) автор виступає на захист вільного конкурентного ринку.
У 1950 р. він переїхав у США і до 1962 р. працював професором соціальних наук і етики Чиказького університету. Ці роки були для вченого періодом плідного наукового пошуку. У 1969 p., повернувшись до Європи, Ф.-А. фон Хаєк — професор економічної політики у Фрейбурзькому університеті (Німеччина), а з 1970 р. — професор-консультант Зальцбурзького університету (Австрія). Останні роки життя провів у Фрейбурзі.
У 50—60-ті роки західні економісти вважали Ф.-А. фон Хаєка вченим, який безнадійно відстав від часу. До цього спричинила, зокрема, поразка у дискусії з Дж.-М. Кейнсом, нехтування ним макроекономіки і економетрики, відстоювання позиції невтручання держави у роботу ринку. Однак після визнання його внеску Нобелівським комітетом інтерес до праць вченого відродився. Стагфляція підтвердила обґрунтованість багатьох його застережень.
Його наукова скарбниця містить 18 праць, серед яких «Чиста теорія капіталу» (1941), «Використання знання у суспільстві» (1945), «Контрреволюція науки» (1952), «Структура сприйняття» (1960), «Конституція свободи» (1960), трилогія «Право, законодавство і свобода» (1973— 1979), дві збірки лекцій і статей «Дослідження в філософії, політиці, економіці та історії ідей» (1967—1978) та десятки статей.
Ф.-А. фон Хаєк — почесний член Лондонської школи економіки, почесний доктор Токійського, Віденського, Зальцбурзького університетів.
Чільне місце у теорії лібералізму Ф. А. фон Хаєка належить концепції спонтанного характеру ринкового порядку.
Концепція спонтанного характеру ринкового порядку — концепція про такий абстрактний самоутворений порядок (як наслідок розвитку), що побудований на створених правилах, які можуть застосовуватися окремими людьми незалежно від мети і є однаковими для цілих категорій суспільства, не зазначених індивідуально.
Ринкова економіка, на думку Ф.-А. фон Хаєка, виникає і еволюціонує внаслідок взаємодії людей. Однак це не свідчить про цілеспрямований вплив на її формування і розвиток. Річ у тім, що ринкова економіка розвивається за власною внутрішньою логікою, зумовленою тим, що в її формуванні люди керуються практичними знаннями, втіленими у звичаях і звичках. Переважно це неусвідомлене знання і тому воно не може бути формалізоване, узагальнене в теоріях і взяте за основу економічної політики. Прак-тичні знання, що використовуються господарськими суб'єктами, є своєрідною «розсіяною» і «швидкопсувною» інформацією про змінювані умови та параметри поточної діяльності у сфері економіки. Характер знання, на якому ґрунтується еволюція ринкового порядку, цілком виключає, на думку Хаєка, можливість будь-якого втручання у цей процес без загрози часткового або повного руйнування. Ринковий порядок, стверджує вчений, принципово відрізняється від природних і технологічних об'єктів і систем, знання про які у вигляді конкретних даних, формул, графіків тощо легко піддаються формалізації і можуть використовуватися для управління такими об'єктами та системами.
Вчений вважає, що провідна роль у формуванні і поширенні практичних знань про господарство належить механізму ринку, який через систему цін, зміни співвідношення попиту і пропозиції, рекламу тощо систематично передає інформацію про те, що, де, як, коли виробляти, купувати та продавати, і тим самим забезпечити координацію дій учасників ринку. Ринок є своєрідним інформаційним механізмом, що забезпечує отримання не фрагментарного, а системного знання про економіку, без якої неможлива ефективна господарська діяльність. Щодо цього Ф.-А. фон Хаєк полемізує з іншими представниками неокласичної школи, які вважають, що ринок являє собою соціальний механізм, який розподіляє обмежений і до того ж відомий обсяг ресурсів відповідно до обсягу і структури потреб покупців. Якби проблема полягала в такому розподілі, вважає вчений, то ринок з властивою йому конкуренцією був би не потрібний. З таким завданням справилася б система планового розподілу виробничих продуктів з єдиного центру. Ринок, стверджує Ф.-А. фон Хаєк, може ефективно розподіляти ті ресурси, які раніше не були і не могли бути враховані, на господарські цілі, які раніше не були і не могли бути виявленими. Конкуренція — це ефективний спосіб спрямування невідомих ресурсів на невідомі цілі. Ці завдання ринок може виконати, оскільки йому під силу виявити, поширити і ефективно використати дотепер невідомі дані про потреби, ресурси і технології, тобто виступити в ролі специфічної інформаційної системи.
Як стверджує Ф.-А. фон Хаєк, спонтанний характер ринкового порядку означає, що втручання у нього може підірвати механізм ринку і паралізувати господарську систему загалом. Більше того, свідомий контроль над господарським життям, будь-яка політика, що націлена на отримання певних результатів чи на повну зайнятість, економічне зростання, боротьбу з інфляцією або економічними спадами, балансування попиту і пропозиції грошової маси тощо, на думку Ф.-А. фон Хаєка, неможливі, оскільки вони не в змозі врахувати і використати той масив знань, що необхідний для її успішної реалізації, і може мати руйнівні наслідки для економіки.
Негативні наслідки має втручання у ринковий порядок з метою його реформування або вдосконалення, незалежно від намірів осіб, що зазіхають на цей порядок. Ринковий порядок розвивається за власною внутрішньою логікою, що не має нічого спільного з морально-етичними нормами представників соціальних верств і класів, які вимагають справедливості, рівності в розподілі прибутків, майна тощо.
Ідею спонтанності розвитку
Виступаючи проти кейнсіанства, Ф. А. фон Хаєк спирався і на свої уявлення про «неявне» знання господарських суб'єктів. Він дорікав Дж.-М. Кейнсу, що той переоцінює можливості економічної науки, здатної дати лише абстрактне, а значить, неповне знання про загальні тенденції економічного життя, і залишає осторонь практичні знання господарських агентів, на яких ґрунтуються реальні економічні процеси. Заперечує Хаєк тлумачення Кейнсом явищ ринкової економіки з позицій макрорівня. За Хаєком, цей рівень економічних залежностей не має аналогів у реальній дійсності, де всі економічні рішення приймаються індивідами з урахуванням їхніх суб'єктивних оцінок і переваг.
Концепція спонтанного характеру ринкового порядку, а також вчення про неявне знання Ф. А. фон Хаєк широко використовував, критикуючи соціалізм. Концентрація економічної влади в руках планових органів, на його думку, має негативні наслідки. Вона підриває природний хід суспільно-історичного процесу, позбавляючи його внутрішніх рушійних сил розвитку, нав'язує суспільству певну шкалу цінностей. Ця шкала відображає боротьбу різних груп у центральних, у тому числі планових органах, інколи й волюнтаристські дії вищих посадовців, а тому дезорієнтує суспільство при визначенні конкретних цілей господарювання та засобів їх досягнення. Централізована планова економіка, на думку Ф.-А. фон Хаєка, позбавлена тих механізмів компенсації помилок господарських суб'єктів, які діють у ринковій економіці, де господарські рішення приймаються всіма суб'єктами економіки і помилки одних неминуче компенсуються успішною господарською діяльністю інших. У плановій же економіці допущена помилка може бути виправлена тільки після того, як господарству вже завдано непоправної шкоди. Планова економіка не в змозі використати неявне знання, на якому ґрунтується господарська діяльність, ні замінити його чимось адекватним. Така система ліквідує економічну свободу громадян і перетворює їх з активних самостійних суб'єктів господарювання на пасивних об'єктів планової економіки.
Праця Ф. А. фон Хаєка «Згубна самовпевненість: Помилки соціалізму» (1989) спрямована проти соціалізму. У ній протиставляється капіталізм як «розширений порядок людського співробітництва», що виник природним чином внаслідок наслідування певній моральній практиці, і соціалізм, який виступає штучно сконструйованою соціально-економічною системою. На думку вченого, єдино можливий шлях розвитку для людства — це капіталізм. Тому проблему вибору між капіталізмом і соціалізмом він трактує як питання, власне, про існування суспільства. Суперечка про ринковий порядок і соціалізм є суперечкою про виживання. Наслідування соціалістичній моралі призвело до знищення більшої частини сучасного людства та зубожіння основної маси тих, хто залишився.
Ф. А. фон Хаєк вважає, що природна система завжди досконаліша від штучно створеної. Не випадково, зазначає він, за ринкового порядку виробляється і накопичується більше знань та багатства, ніж це можливо в централізовано керованій економіці. Річ у тім, що капіталізм «володіє найвищою здатністю використовувати розсіяні знання» завдяки притаманній йому ринковій конкуренції, котра являє собою єдиний відомий людству спосіб інформування господарських суб'єктів про такі напрями діяльності, які можуть дати максимальний результат.
Протиставляючи капіталізм і соціалізм, Ф.-А. фон Хаєк розмежовує два способи регулювання відносин між людьми:
— інстинкти, що відображають біологічну природу людини і відіграють визначальну роль на початковому (стадному) етапі розвитку людства;
— правила розширеного порядку як спонтанно утвореної та розвивальної системи людської поведінки, особливо ті, «що стосуються чесності, договорів, приватної власності, конкуренції, прибутку і приватного життя».
Ці правила, на відміну від інстинктів, поширюються завдяки традиціям, навчанню і наслідуванню. Люди змушені жити у двох системах правил, які перебувають у конфлікті, оскільки правила розширеного порядку змушують утримуватися від того, до чого людей спонукають їхні інстинкти, наприклад до захоплення чужої власності, порушення договорів тощо.
Соціально-економічна філософія неоавстрійської школи з її категоричною опозиційністю усім формам державного втручання і макроекономічного регулювання загалом тривалий час вважалася реліктом епохи laissez faire (мінімальної економічної ролі держави), пережитком лібералізму. Лише у зв'язку з кризою кейнсіанства у 70-ті і марксизму у 80—90-ті роки XX ст. зріс інтерес до концепцій неоавстрійців, а їхні автори здобули офіційне визнання. Як свідчить досвід, Ф.-А. фон Хаєк та його прихильники відіграли помітну роль в обстоюванні принципів «вільного підприємництва», а багато їхніх положень, наприклад концепція спонтанного ринкового порядку, «очищення» ринків від впливу держави, профспілок та інших «забруднюючих» ринок факторів, стали основою новітніх концепцій неоконсерватизму.
Ф. А. фон Хаєк вивчав широке коло проблем економіки. Наприклад, у праці «Чиста теорія капіталу» він проаналізував оборот капітальних благ, враховуючи їх відтворення, зношуваність, замінність і специфічність. На відміну від монетаристів вчений був противником того, щоб стрижнем грошової політики було питання про залежність між кількістю грошей та рівнем цін. Він наполягав на нейтральності грошей.
Економіст також є одним із авторів концепції «децентралізації грошей», підтриманої в останні роки деякими представниками монетарної школи. Суть ідеї конкурентної емісії (праця «Вибір валюти») полягає у передачі права випуску (емісії) грошей у приватні руки, оскільки неможливо досягнути грошової рівноваги з допомогою політизованих кредитно грошових установ.
У теорії торгових циклів Ф.-А. фон Хаєк розвинув думку про вплив постійних грошових ін'єкцій у народне господарство на ціни в різних періодах. У праці «Грошова теорія і економічний цикл» він суттєво розширив межі кредитно-ірошової теорії циклу, доповнив її аналізом процесів, що відбуваються на ринку робочої сили, а також показав механізми впливу інфляції на виробництво. Це вигідно відрізняє Ф.-А. фон Хаєка від деяких представників західної економічної науки, у т. ч. противників інфляційної політики стимулювання економіки, які не змогли теоретично пояснити негативний вплив інфляції на економіку.
Цікавим є науковий підхід Ф. А. фон Хаєка до розв'язання практичної проблеми. Феномен стагфляції він розглядав у контексті порушення структурної рівноваги у виробництві. Визначаючи можливі напрями виходу з такої ситуації, вчений заперечує кейнсіанські рекомендації державного регулювання економіки, що, на його думку, здатні лише загнати хворобу вглиб і відстрочити розв'язання питання.
Висновки
Отже, у своїх працях Ф.-А. фон Хаєк на широкій аналітичній та історичній основі розкрив зв'язок процесу пригнічення особи з втратою нею економічної самостійності, відходом до ринку як універсального механізму вільного узгодження інтересів. Він стверджував, що соціальна справедливість — не більш як порожня формула, а спроби досягнути її на практиці несумісні з суспільством вільних людей. Своєю теорією вчений захищає людину як самодостатню цінність. У його працях окреслено контури послідовної та пройнятої внутрішньою єдністю світоглядної системи. Запропоновані ним ідеї, незважаючи на їх, здавалося б, абстрактний теоретичний характер, істотно вплинули на практичну політику багатьох країн.
Література
1. Абрамова, М. А. Экономическая теория М.А. Абрамова, Л. С. Александрова. – М : Юриспруденция, 2001. – 400 с.
2. Архипов, И. И. Экономика : учебник для вузов И. И.Архипов, А. К. Большаков. – М. : Проспект, 2006. – 840 с.
3. Корниенко, О. В. Экономическая теория : практикум О. В. Корниенко. – Ростов н/Д : Феникс, 2008. – 320 с.
4. Макконнел, К. Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика / К. Р. Макконне, С. Л. Брю. – М. : Республика, 2003. – 486 с.
5. Микроэкономика : учебное пособие для вузов / под ред. М. И. Плотницкого.- Минск : Новое знание, 2005.
6. Мицкевич, А. А. Сборник заданий по экономике с решениями / А. А, Мицкевич. – М. : Вита-Пресс, 2001. – 592 с.
7. Экономическая теория для студентов вузов. Серия «Шпаргалки». - Ростов н Д, Феникс, 2005 – 192с.