1. Об’єкт, предмет та функції макроекономіки. Взаємозв’язок нормативного та позитиві. аналізу макроекон. процесів
Макроекономіка
досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.Об'єктом
макроекономіки є не просто національна економіка взагалі, а її відповідний тип, тобто історично визначена економічна система.Предмет
макроекономіки обумовлений її об'єктом. І оскільки об'єктом є економічна система, тцо трансформує природні ресурси у придатні до споживання суспільством матеріальні блага за певних виробничих відносин, то це означає, що макроекономіка повинна насамперед відповісти на запитання: як функціонує національна економіка, за допомогою яких механізмів вона набуває здатності вирішувати головну проблему суспільства. Все це означає, І що предметом макроекономіки є механізм функціонування - економічної системи.
Макроекономіка як наука виконує такі функції: 1) теоретико-пізнавальну; 2) практичну; 3) світоглядно-виховну; 4) методологічну.Теоретико-пізнавальна функція макроекономіки спрямована на виявлення та пояснення закономірностей розвитку національної економіки, процесів та явищ економічного життя суспільства. Суть практичної функції полягає в тому, що макроекономіка розробляє рекомендації для проведення економічної політики держави. Окрім цього, практична функція полягає в тому, що макроекономічний аналіз може бути безпосередньо використаний окремими господарськими суб’єктами: банками, найбільшими виробниками в даній країні, компаніями пов’язаними з металургійним, енергетичним сектором тощо. Змістом світоглядно-виховної функції макроекономіки є формування економічного мислення, економічної психології та економічної культури людей/Макроекономіка виконує методологічну функцію. Сформульовані нею наукові уявлення про механізм функціонування національної економіки та поняттєво-категоріальний апарат використовують інші економічні науки: фінанси, теорія фінансових ринків, міжнародна економіка.Макроекономіка оперує фактами, теоріями та методами. Вона включає в себе елементи позитивної та нормативної економіки.Позитивна має справу з фактами і не допускає якісних оцінок. Її задача – сформулювати наукові уявлення про економічну поведінку. Позитивний аналіз має справу лише з фактичним станом економіки. Така основана на фактах оцінка є винятково важливою для якісного аналізу політики.Нормативна економіка передбачає якісні оцінки того яка повинна бути економіка або які саме методи необхідно рекомендувати, щоб вона стала саме такою як треба. Нормативний аналіз оцінює бажаність окремих аспектів економіки. Вона лежить в основі методів, призваних реалізувати певну економічну політику.Позитивна економіка вивчає те, що є, а нормативна економіка виражає суб’єктивну думку про те, якою має бути економіка.
Позитивні проблеми пов’язані з аналізом та прогнозуванням, нормативні - з плануванням.
2. Обсяг національного виробництва та методи його виміру. Система націонали рахунків. ВВП, Націонали дохід та додана вартість. Номінальний та реальний ВВП. Індекс цін
Щоб оцінити стан національної економіки в цілому, необхідна система національного рахівництва. Інформація, яку дають національні рахунки, є основою для розроблення і реалізації заходів держави, спрямованих на поліпшення функціонування вітчизняної економіки. Без таких рахунків економічна політика держави грунтувалася б на здогадках.У країнах з ринковою економікою обчислення макроекономічних показників грунтується на Системі національних рахунків (СНР), яка містить упорядковану інформацію про всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі — юридичні особи та домогосподарства, про всі економічні операції, пов'язані з виробництвом та розподілом доходів, нагромадженням активів та іншими складовими економічного процесу; про всі економічні активи і зобов'язання, що становлять національне багатство. Взагалі СНР нарах. Велику к-сть показників: ВНП, ВВП, ЧНП,НД,ОД(особист),Д. СНР має таке знач. в економіці як бух. Звіт на п-ві(саме вона візнач витрати, прибутк і причини, що вплив. на збільш або зменш. Витрат).ВНП-найважливіша, ринк. Вартість обсягу кінцевого в-ва всіх товарів та послуг в економіці за рік. При розрахунку ВНП не врахов.всі невиробничі угоди(ті,що пов’язані з перепродажем продукції,невраховуюються, ті що підлягають подальшій переробці чи перепродажу та діяльність тіньової економіки, проти закон. дії пов’язані з прибутками/наркотики,проституція,зброя/ВНП можна розрахувати: 1)за методом витрат, являє суму сукупніх витрат всіма суб’єктами макроекон.д-сті для придбання жит.благ.:ВНПв=С+І+G+X, де С-споживчий сектор, І-валові внутр.інвестиції(чисті інвестиції+амортизац.), G-державні закупівлі, Х-чистий експорт(Ех-Імп.).2)За доходом=сума всих грош.прибутків отриманих в результаті в-ва пр-ії:ВНПд=W+P+R+r+A+Tн, де W-ЗП,отримувана найманими працівниками,Р-прибуток п-в, R-рента, r –грош.дохід від орендованої нерухомості %, А-амортизація,Тн-непрямі податки. ВВП визначається за територіальною ознакою, і =ВНП-Х.ВВП-це ринкова вартість всіх товарів та послуг виготовлених в межах однієї країни протягом певного перiоду часу, — як правило, року..НД=ЧНП-Тн (ЧНП=ВНП-А), ОД=НД-Т(прямі податки). Валовий внутрiшнiй продукт, обчислений у поточних ринкових цiнах, назаваеться номiнальним ВВП. Номiнальний ВВП одночасно вiддзеркалюс як кiлькiстъ вироблених товарiв i послуг, так i рiвень хнiх цiн. Iнакше кажучи, на динамiку номiнального ВВП впливають як зміни у фiзичному обсязi виробленої продукцii, так i змiни рiвня цiн. Часто бувас так, що фiзичний обсяг ВВП скорочусться, а но мiнальний ВВП збiльшусться за рахунок зростання цiн. Проте рiвень житгя людей насамперед залежить вiд кiлькостi вироблених i спожитих товарiв та послуг. Тому макроекономiка дослiджус дина мiку фiзичного обсягу ВВП, тобто змiни в кiлъкостi виготовленої вiтчизняною економiкою продукцi. З цiсю метою обчислюютъ реальний ВВП.Індекс цін=ВВПномінал/ВВПреал(%).
3
. Економічні цикли, їх види, причини та індикатори
Економічний цикл
- це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.Кожний цикл являє собою певну послідовність яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз. Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою)основними ознаками
, які характеризують економічні цикли, є тривалість, а також його рушійні сили, які зумовлюють механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким :1) цикли Кондратьева, або довгохвильові цикли, тривалість яких дорівнює сорок- шістдесят років, їхня головна рушійна сила - радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;2) цикли Кузнеца - їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;3) цикли Джаглера з періодичністю сім - одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;4) цикли Китчина з тривалістю три - п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;5) приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до дванадцяти років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності. Є й сезонні коливання ділової активності (наприклад, купівельний «бум» перед новим роком сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт).Все, що стосується вироблення і відшкодування інвестиційних (капітальних) товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних циклів. Деякі дослідники вважають також, що причинами економічних циклів є фактори, які перебувають за межами економічної системи: війни, революції, політичні перевороти, високі темпи зростання населення та його міграції. Суть принципу акселерації
полягає в тому, що коли продаж товарів, які випускає підприємство, зростає на кілька відсотків, то виробництво машин і устаткування для випуску цих товарів збільшується у декілька разів. Це і є ефект прискорюваного (акселеративного) впливу змін у споживанні на рівень інвестицій. Він означає, що невеликий приріст продажу споживчих товарів зумовлює великий приріст інвестиційних витрат. Але тепер, щоб не зменшилися інвестиції, слід підтримувати зростаюче споживання. Якщо його зростання припиниться або встановиться на якомусь рівні, то чисті інвестиції впадуть до нуля, а валові інвестиції суттєво скоротяться. Акселератор - це коефіцієнт, що характеризує зв'язок між зміною доходу (споживання) і чистими інвестиціями. Отже депресія може виникнути саме через те, що скоротилися темпи зростання споживання, навіть якщо його абсолютна величина не зменшилась, а лише встановилася на високому рівні.
4. Основні макроекономічні проблеми. Закон Оукена. Крива Лоренца
Кінцевою метою функціонування суспільного виробництва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певного рівня їхнього життя. Рівень життя суспільства має конкретний зміст і означає забезпеченість населення необхідними для життя матеріальними та духовними благами, тобто певний рівень задоволення потреб людей у цих благах. Набір необхідних для життєдіяльності благ та послуг повинен задовольняти різноманітні потреби, що стосуються умов праці, освіти, охорони здоров'я, якості харчування, житла, довкілля тощо. Ступінь задоволення потреб людей залежить насамперед від індивідуальних і сімейних доходів, які отримують члени суспільства та їхні родини.
Перехід до ринкової економіки пов'язаний з виникненням проблеми розподілу доходу в суспільстві. Головним аргументом на користь рівного розподілу доходу є те, що він необхідний для максимізації задоволення потреб споживачів, тобто граничної корисності. Головним аргументом на користь нерівності доходів є необхідність збереження стимулів до праці, виробництва продукції та зростання
Для визначення ступеня нерівності доходів
у макроекономічній науці використовують криву Лоренця
. Теоретична можливість абсолютної рівності розподілу доходів представлена на графіку у вигляді бісектриси, причому координати її точок вказують на те, що певний відсоток сімей одержує відповідний відсоток доходу, тобто 20 %
сімей отримують 20 %
доходу, 40 %- 40 %
.
Якщо нанести на графік підраховані дані за рік про розподіл доходів, то одержимо криву Лоренця, яка показує фактичний розподіл доходу в країні. Ділянка між лінією, що позначає абсолютну рівність розподілу доходів, і кривою Лоренця відображає ступінь нерівності доходів. Чим більша ця ділянка, тим більший ступінь нерівності доходів. Коли б фактичний розподіл доходів був абсолютно рівним, то крива Лоренця і бісектриса збіглися б і розрив зникнув би. Аналіз тенденцій нерівності доходів показує, що економічне зростання зумовило збільшення доходу в цілому в багатьох країнах, але це не викликало зміни тієї чи іншої частки сукупного особистого доходу, яку одержує певна група чи категорія сімей, тобто по суті не вплинуло на ступінь нерівності.
На рівень доходів впливає багато факторів: розбіжності в рівні заробітної плати; в складі сімей; доходи від приросту капіталу (акцій, облігацій, нерухомості); допомога від держави. Причинами нерівності доходів є також відмінності у фіз та розумових здібностях людей, освіті й професійній підготовці. Особлива роль у загостренні проблеми економічної нерівності належить фактору володіння власністю - землею, основними фондами, житлом, акціями чи іншими ЦП.
За умов диференціації доходів та рівня життя виникає гостра соціальна проблема бідності. Бідність - це той рівень життя, який не може забезпечити нормальні умови для відтворення населення. Кількісно цей рівень виражається показником «прожитковий мінімум», або «поріг бідності». Прожитковий змінюється з розвитком соціально-економічного життя суспільства. Але світова практика показує, що поріг бідності значно підвищується у зв'язку із зростанням цін (інфляції), втім це не означає збільшення рівня споживання і підвищення рівня життя людей. Все це свідчить, що проблеми бідності потребують від будь-якої цивілізованої держави проведення політики соціального захисту певних груп населення.
Безробіття
- це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу. Фрикційне безробіття.
Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв'язку із добровільною зміною місця роботи. Складовою частиною фрикційного безробіття є так зване інституціональне
безробіття, яке пов'язане з тим, деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних. Структурне безробіття.
Воно виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Циклічне безробіття.
Воно виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу. Коли сукупний попит на товари та послуга зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з Дефіцитом попиту.
Рівень безробіття обчислюється = чисельність безробітних, чол./чисельність робочої сили * 100
Американський економіст А. Оукен
на основі макроекономічного аналізу дійшов висновку, згідно з яким: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5 %. Це положення дістало назву закону Оукена.
Інфляція
відноситься до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність. Інфляція – зростання цін на товари і послуги в результаті чого зменшується їх купівельна спроможність. Вона вимірюється за допомогою індексу цін. Підвищення Індексу цін у указує на інфляцію, а зменшення індексу цін - на дефляцію. Однією із закономірностей інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей.
В залежності від темпу приросту інфляції:
-“повзуча” – темп зростання не перевищує 10% річного зростання цін;
галопуюча – темп зростання цін сягає 10-100% на рік;
гіперінфляція – річні темпи приросту цін перевищують 100%.
У залежності від характеру кінцевих причин, які викликають інфляцію:
- інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції. Таке зростання сукупного попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей.
-інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво одиниці продукції, супроводжується падінням виробництва. Таке явище дістало назву стагфляція. Отже, стагфляція виникає тоді, коли одночасно зростають ціни і скорочується виробництво.
У залежності від можливості передбачити зростання цін:
- очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь.
- неочікувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.
Протиінфляційні заходи: фінансова реформа, податкова реформа, вдосконалення структури відтворення, інвестиційна політика.
5. Споживання та заощадження як функції доходу та їх графічні моделі Середня та гранична схильність до споживання і заощадження
Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ). Споживчі витрати, або споживання, - це витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб. Структура у споживанні різна, але можливо виділити найбільш спільні групи витрат в залежності від їх бажаності для сім'ї: харчування, одяг, житло, освіта, медичне обслуговування, транспорт. При цьому треба враховувати, що багато залежить від доходів сім'ї, платності або безплатності тих чи інших послуг. На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання. Певна його частина заощаджується (3)заощадження
- це та частка особистого безподаткового доходу, яка не споживається, тобто: З = безподатковий дохід – споживчі витрати.
Безподатковий доход є визначальним фактором
споживання і заощадження. Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятість.
Функція споживання
показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом як в статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Кейнсом, грунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв'язок між споживанням та доходом.
Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції споживання прийняв би форму бісектриси. В будь-якій точці бісектриси споживання повністю дорівнює доходу. Точка Б означає нульове заощадження, повне споживання доходу. Праворуч від точки Б — зона чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою.
Величина чистих заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між кривою функції споживання та бісектрисою. Обсяг споживання визначається відстанню від осі доходів до кривої функції споживання. Ліворуч від точки Б відрізок АБ означає перевищення споживання над доходами, тобто життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень.
Перевищення споживання над доходом є «чистим від'ємним заощадженням», Аналогічно розглядається функція заощадження, яка є дзеркальним відображенням функції споживання. Функція заощадження графічно зображена на рис.
Графічно функцію заощадження зображують віднімаючи по вертикалі функцію споживання від лінії бісектриси. Обсяг заощаджень визначається відстанню від лінії доходу до кривої функції заощадження. Ця відстань повністю збігається з відстанню від кривої споживання до бісектриси на попередньому графіку. Точка Б на графіку так само показує нульове заощадження. На відрізку АБ заощадження домашніх господарств від'ємні - функція заощадження лежить нижче від нульової горизонтальної лінії.
З наведених графіків функцій споживання і заощадження видно, що і споживання, і заощадження прямо залежать від доходу, зростаючи зі збільшенням доходу і зменшуючись при його скороченні.
Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження. Середньою схильністю до споживання
(ССС) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на споживання (у відсотках) = споживчі витрати/безподатковий дохід*100%Середньою схильністю до заощадження
(ССЗ) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у відсотках) = заощадження/ безподаткового доходу*100%, оскільки БД = СВ+3, то: ССС + ССЗ = 100% або 0,1Закономірним є перевищення середньої схильності до споживання середньої схильності до заощаджень, тобто: ССС > ССЗТермін «гранична» використовується в економічній теорії в розумінні “додаткова”. Таким чином, гранична схильність до споживання або заощадження характеризує тенденцію в зміні величини споживання або заощадження в міру того як змінюється рівень доходу. Гранчина схильність до споживання (ГСС) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання = СВ/БД*100%Аналогічно гранична схильність до заощадження (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження = З/БД*100%Сума граничних схильностей до споживання і заощадження за умов будь-якої зміни у безподатковому доході завжди дорівнює 100 % або одиниці:ГСС + ГСЗ = 1,0 або 100 %.Світова статистика свідчить, що із зростанням доходу зростають також споживання і заощадження, але при цьому гранична схильність до споживання має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження - до зростання. Проте багато економістів вважають, що для економіки в цілому граничні схильності до споживання заощадження відносно постійні.
6. Інвестиції як ф-ї доходу та ставки відсотку. Класифікація інвестицій. Графічні моделі ін-й за неокласичною та кейнсіанською лінією
Інвестиції – другий компонент чистих витрат. Їхній рівень визначається двома основними факторами: 1) очікувана норма чистого прибутку ,який підприємці розраховують отримати від витрат на інвестиції; 2) ставка відсотку (t).
Принаймні частина інвестицій здійснюється через позики : i Þ I ¯, і навпаки, i¯ Þ I Þ зменшення рентабельності. В т.А0 рентабельність висока, в т.А1 доходність зменшується, але зростає ставка відсотку (і), а от в т.А2 інвестувати не варто.
В мікроекономіці ми маємо справу із альтернативними витратами, що мають характер упущеної вигоди. В макроекономіці при інвестуванні в ту чи ін. сферу діяльності підприємці будуть ще й втрачати дохід в розмірі номінальної ставки відсотку на даний доход. Чим вища номінальна ставка відсотку, тим більша така упущена вигода, тим менше буде зацікавленості робити інвестиції.
і – ціна яку фірма повинна заплатити, щоб позичити грошовий капітал для придбання реального капіталу.
Слід відмітити, що саме реальна ставка відсотку, а не номінальна ставка відсотку грає суттєву роль при прийнятті інвестиційного рішення. Так як номінальна ставка відсотку виражається в поточних цінах, а реальна – в постійних чи скоригованих з врахуванням інфляції, цінах, тобто r(реальна ставка відсотку) це номінальна ставка відсотку за вирахуванням рівня інфляції : r = і-П.
Між кількістю інвестиційних проектів та їх доходністю існує обернена залежність: високодохідних проектів в країні менше, а менш прибуткових більше.
Це пояснюється законом спадної віддачі. Але коли підприємець з урахуванням альтернативних витрат робить інвестицію, необхідно щоб норма чистого прибутку була не меншою, ніж ставка відсотку.
В т.А2 утворюються рівновага, де і(ставка відсотку) дорівнює прибутку без інвестицій.
Крива І відображає обернену залежність між ставкою відсотку і величиною інвестицій.
Фактори, що впливають на криву інвестиційного попиту:
1.динаміка ставки відсотку, як основного фактора, що визначає інвестиції, за даною нормою прибутку для різних величин інвестицій. (рух
по кривій) 2.будь-який фактор, що викличе приріст доходності інвестицій, змістить криву вправо, і навпаки. Так, підприємці виходять з очікуваної норми прибутку, а ця величина коливається під впливом таких чинників:а) вплив податків. При прийнятті рішень про інвестиції власники розраховують на прибуток після сплати податків, отже податків Þ I ¯, і крива І рухається вниз і навпаки. Зміна податків буде мати вплив на інвестиції, але це не буде миттєво при зменшенні податків, і навпаки, при збільшенні податків інвестори миттєво припинять свою діяльність;б) обсяг ненавантаженого обладнання і величина вільних виробничих потужностей. Чим більше їх обсяг, тим величина інвестицій буде меншою. В) НТП. Розробка нової та удосконалення існуючої продукції, створення нової техніки – основний стимул для інвестування. Прискорення НТП зміщує криву інвестиційного попиту вправо, і навпаки, рівень оптимізму підприємців. Якщо вони будуть налаштовані оптимістично, то крива попиту на інвестиції зрушить вправо, і навпаки.
Оскільки основою проектів є очікування прибутків, основний капітал знаходиться в довгостроковому використанні, а отже доходність капіталовкладень буде залежати від прогнозів майбутніх продаж і майбутньої рентабельності продукції.
Д) витрати на придбання , експлуатацію, обслуговування обладнання. Збільшення витрат Þ до зменшення інвестицій, і навпаки.
Класична крива інвестиційного попиту.
Є низькоеластичною. Якщо і ¯до 0 , обсяг інвестицій не буде нескінченно високим. Так як при при інвестуванні підприємці враховують ставку відсотку та норму прибутку, але існує і ризик не відшкодувати свої інвестиції, і підприємцям треба мати ненульову норму прибутку, тому інвестиції не будуть нескінченно високим.
Див ПО времені:
З кейнсіанської т.з.
Крива заощаджень і пропозиції є нееластичною, бо заощадження є залишком від доходу;
Вирішальним фактором при визначенні обсягу заощаджень не є ставка відсотку, а доход. Припускається, що існує від’ємний зв’язок між доходом і ставкою відсотку – це спостерігається, коли сім’я матиме цільове заощадження. В цьому випадку при і цільова сума накопичуватиметься швидко Þ відплив заощаджень з позичкового ринку. З класичної т.з. в економіці діє гнучкий механізм ставок відсотку, з/п, цін. З кейнсіанської т.з. ціни, ставка відсотку швидше зростають ,ніж зменшуються. З класичної т.з. в економіці діє механізм саморегулювання, в кейнсіанській теорії він є не досить ефективним. Кейнсіанці звертають увагу на те, що ціна заощаджень населення і ціна заощаджень на фінансовому ринку – це різні величини, що ґрунтуються на :1. Кожній людині необхідна сума грошей для повсякденних трат; 2. Банківська система в даний період часу може пропонувати більше грошей на фінансовому ринку, ніж заощадження, що роблять д/господарства.
Чинники зрушення кривих:
1. чи ¯ доходу; 2. Скорочення податків; 3. чи ¯ грошової маси; 4. Очікування.
Умова рівноваги товарного ринку:
1) УAD = YAS . якщо AE= УAD , сукупні витрати це інша характеристика УAD. У = YAS, доход – інша характеристика сукупної пропозиції.
2) Тоді АЕ=У.
А) якщо до АЕ включити валові інвестиції, то АЕ=С+Іg+G+Хн, де Іg= Іn, то під величиною У розуміють валовий продукт.
Б) якщо до АЕ включити чисті інвестиції, то АЕ=С+Іn+G+Хn, під величиною У розуміють національний доход.
Сукупні витрати = національний доход
3)в розгорнутому вигляді: У=С+Іn+G+Хn. Нехай G=Хn=0, У= С+Іn, У-С= Іn S= У-С= Іn (умова рівноваги позичкового ринку).
Припустимо, що в силу деяких причин інвестиційний попит впав: І0 ÞІ1. Спочатку і не встигла відреагувати, що призводить до надлишку заощаджень, тобто заощаджень більше ніж інвестицій в т.Е’ , але і¯, І, S¯ і встановлюється рівновага в т.Е1 - з т.з класиків це відбудеться швидко і кризи не буде, адже якщо в економіці відбувається криза, то ¯ доходи, що призведе до зміщення кривої S вліво, але крива пропозиції заощаджень не рухається.
Проте криза є, адже в т.Е1 заощадження менші ,ніж були, якщо згадати, що І= S+С, І-const ,а S¯, то С. доход теж впав, тому д/господарства С. Висновок:
підприємці зменшують інвестування, а д/господарства збільшують споживання.
У=С+Іn+G, а Хn=0, тобто чистий експорт має не інвестиційний характер (це припущення). У-С- G=Іn= S, де G-екзогенний фактор. Припустимо, що GÞ S¯ÞІ.
Суть ефекту витіснення: збільшення державних закупок призводить до зменшення приватних інвестицій. Це витікає з того, що в графічній моделі це виглядатиме як зрушення кривої пропозиції заощаджень вліво при незмінній кривій інвестиційного попиту, що призведе до і , та ¯І.
Інвестиції – це усі видатки, які сприяють збільшенню обсягу капіталу в економіці країни. Інвестиції є одним із найважливіших і найбільш мінливих компонентів ВВП.
Виокремлюють три типи інвестиційних витрат.
1. Інвестиції в основні засоби підприємств – це будівлі, спорудження та устаткування, які купуються підприємствами для використання в своїй виробничій діяльності.
2. Інвестиції в житлове будівництво – включають в себе витрати на купівлю домів для проживання в них, а також домів, які купуються домовласниками для наступної здачі в оренду.
3. Інвестиції в товарно-матеріальні запаси – включають в себе ті товари, які відкладаються фірмами для збереження, включаючи сировину та матеріали, незавершене виробництво і готову продукцію.
10.Типи макроекономічних велечин (едо. екзогенні, номін. реальні, запаси та потоки, фактичні заплановані та очікувані).
У макроекономiчних моделях використовують два види змiнних
— ендогенні та екзогенні. Ендогеннi
— це зміннi, якi модель намагається пояснити (обсяг національного виробництва, рівень зайнятості, рівень інфляції тощо). Екзогенні
— це змінні, яки модель бере як дані (ставки оподаткування, державні видатки, величина пропозиції грошей тощо). Метою моделі є з’ясування того, як екзогенні змінні впливають на ендогенні. Макроекономічнi показники
поділяють на натуральні, які вимірюють у різних фізичних одиницях, та вартiснi (грошові). Вартісні показники можуть визначатися у постійних (ціна базового року) або поточних цінах. Є абсолютні (натуральні та вартісні) і відносні показники. Особливо важливе значення у макроекономіці має Поділ показників на запасові (вимірюють кількість чого-небудь у певний момент часу) й потокові (вимірюють кількість чого-небудь за одиницю часу, здебільшого рік) та номінальні (виражають у грошах) й реальні (виміряні у фізичних одиницях: кількісні змінні – н-д, реальний ВВП; відносні ціни – реальна з/п, н-д). Запас дорівнює нагромадженим за певний період часу потокам. Потік дорівнює різниці між запасами на початок та кінець періоду.
На підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала обернену залежність між темпами зростання з/п та рівнем безробіття. Цю залежність назвали кривою Філіпа
. По вертикалі – темпи зростання номіналь.з/п, по горизонталі – рівень безробіття. Точці, в якій крива перетинає вісь абсцис, відповідає рівень безробіття, за якого рівень цін на ринку праці незмінний. Ця крива не перетинає вісь ординат
, бо досягти абсолютного рівня зайнятості, тобто відсутності безробіття, практично неможливо. Що спричиняє обернений зв'язок між інфляцією та безробіттям
? Із наближенням економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Націрналь.ринок праці містить велику кількість індивідуальних ринку праці, які відрізняються один від одного. У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. В одних регіонах рівень безробіття перевищує природний, тоді як в інших попит на окремі види праці не задовольняється. Це спричинює тут підвищення з/п, що генерує зростання цін і витрат. Отже, ціни починають зростати ще до того, як економіка досягає повної зайнятості.
Із підвищення з/п та цін починають очікувати вищої інфляції. Короткострокова крива Філіпа
переміщується вгору, показуючи вищий очікуваний темп інфляції. В т.С рівень безробіття той самий, що й в т.В, але темп інфляції більший.
Нехай обсяг в-ва повертається до природного, а рівень безробіття – до його природної норми. Тепм інфляції знижується (рух від С до Е). Тепер за природного рівня безробіття темп інфляції у т.Е вищий, ніж у т.А, яка також відповідає природному рівню безробіття.
Для цього необхідно проводити політику стимулювання сукупного попиту. Але через деякий час в країні буде інфляція. Г/суб’єкти збільшують попит, тому збільшується пропозиція. Якщо ж інфляція є очікуваною, то на поведінку виробників це ніяк не впливає. Наступає такий період, коли, щоб зберегти рівень зайнятості, необхідно ще збільшити сукупний попит. Але далі населення не хоче миритись з гіперінфляцією. До влади приходить нова партія, що проводить політику, спрямовану на скорочення інфляції. Проте інфляція продовжує прискорюватись в результаті інфляційних очікувань, безробіття з’являється. В наступному році вдається скоротити темпи інфляції. Ця партія в результаті досягне відправного рівня інфляції, проте це буде супроводжуватись значним економічним спадом. На наступних виборах знову обирають попередню партію. Вона скористається інфляційними очікуваннями,тому далі виробництво розшириться, ціни зростуть мінімально, а зайнятість зросте. Реляційний період скінчиться і економіка вступить знову в період свого циклічного підйому.
Ек.цикли.
У ринковий економiцi обсяг реального ВВП, реальна доходи та зайнятість то вростають, то спадають. Така зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості й доходах називають економічними коливаннями. Вони пов’язана з неоднаковим рівнем ділової активності в рiзнi періоди. Тому для характеристики економічних коливань уживають поняття діловий цикл ”, яке вiдбиває рівень ділової активності впродовж кількох чи кільканадцяти років. Але цей термін має певні недоліки. Він передбачає, що економічні коливання відбуваються регулярно i їх можна прогнозувати. Насправді вони с нерегулярними, i їх практично не можна передша чи ти з високим ступенем точності.
Економічний цикл
- це період часу, який характеризується зміною економічної активності суб’єктів господарювання і включає в себе декілька фаз: 1)криза, 2)депресія, 3)піднесення (зростання), 4)бум (процвітання) – мал.43.Економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою). . Спад
— домогосподарства купують менше споживчих товарів, особливо тривалого користування. Як наслідок, вростають запаси цих товарів на складах. Бізнес реагує скороченням виробництва на згортання закупівель i збільшення запасів. Тому реальний ВВП починає вменшуватися. Скорочуються iнвестицiї в будівництво, малини та устаткування. Одночасно спад ас попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого дня, частину працівників відправляють у примусові відпустки, а надала й зовсім звільняють, збiльшується безробiття. У фаза спаду заробітна плата може знижуватися, зменшуються прибутки ділових підприємств.
Піднесення
є дзеркальним відображенням спаду. Кожна з названих ознак спаду виявляться у протилежний форма: відбувається зростання ВВП i прибутків, зменшується чисельність безробітних тощо.
Некласична модель була розроблена Солоху 1960 р і отримав
нобелівську премію. В цій моделі основним фактором є праця і капітал. Модель показує, що в довгостроковому періоді рівень заощадження визначає обсяг її капіталу, а отже і обсяг виробництва. В моделі Солоу пропозиція товарів описується за допомогою виробничої функції: Обсяг національного продукту залежить від обсягу капіталу та чисельності робочої сили. Ця модель передбачає, що виробничій функції притаманна постійна віддача від масштабу.
Із цього рівняння випливає, що обсяг продукції на одного працівника є функцією капіталу на одного працівника. у = У/L — обсяг продукції на одного працівника, або продуктивність праці, а k = К/L — капітал, що припадає на одного працівника, або капіталоозброєність праці. Тепер виробничу функцію можна записати як у = f(к), де f(k) = F(к,1). Використання виробничої функції, що зіставляє продуктивність праці з капіталоозброєністю, значно спрощує аналіз (див. рис. 5.1). Це виробнича функція для одного працівника, яка не переміщується зі зміною чисельності населення.
Виробнича функція для одного працівника
Нахил виробничої функції для працівника показує, який додатковий обсяг продукції можна отримати від застосування додаткової одиниці капіталу на працівника. Цей обсяг є граничним продуктом капіталу — МРК. Із рисунка 5.1 видно, що в міру зростання капіталоозброєності крива виробничої функції стає положистою. Така функція характеризується спадним граничним продуктом: кожна додаткова одиниця капіталу виготовляє менше продукту, ніж попередня. Коли обсяг капіталу на працівника невеликий, кожна його додаткова одиниця забезпечує значний додатковий обсяг продукції. За високого рівня капіталоозброєності додаткова одиниця капіталу менш ефективна і дає менше додаткової продукції.
Модель Солоху передбачає, що споживання залежить лише від доходу. Якщо s — рівень заощаджень, то функція споживання дорівнює: с = (1 - s)у. Щорічно частка (1-s) доходу споживається, а частка s заощаджується. Тепер замість с підставимо (1 — s)у і отримаємо:
Після перетворення маємо: і = s*у. З цієї рівності випливає, що інвестиції, як і споживання, пропорційні доходові. Оскільки в національній економіці сукупні інвестиції дорівнюють сукупним заощадженням, то рівень заощаджень (s) показує, яка частка створеного продукту спрямовується на капіталовкладення.
Щорічно певний відсоток капіталу зношується. Позначимо через к норму амортизації. Величина капіталу на працівника, яка щорічно зношується, становить кк. Зі збільшенням обсягу капіталу пропорційно збільшується і величина амортизації. Тому вплив зношення на обсяг капіталу на працівника графічно можна зобразити у вигляді прямої, що виходить із початку координат (рис. 5.3).
Вплив інвестицій та амортизації на обсяг капіталу на працівника можна записати:
∆k = і - hк. де ∆к — зміна обсягу капіталу на працівника за рік.Із рисунка 5.3 випливає, що існує єдиний обсяг капіталу на працівника (к*), за якого величина інвестицій дорівнює величині амортизації.
Обсяг капіталу на працівника, за якого інвестиції та амортизація = одне одному НАК. стадіон. обсягом капіталу. Обсяг капіталу, який максимізує рівноважне споживання називається золотим правилом нагромадження. Якщо заощадження перевищує рівень золотого правила, то подальше зменшення заощадження призводить до зростання споживання протягом всього перехідного періоду поки не врівноважите із золотим правилом.
Модель показує, що темпи зростання кількості населення це ще один показник рівня життя населення у довгостроковому періоді.
«Золоте» правило нагромаджень»
- вибір такої норми пропозиції, за якої формується стійка капіталоозброєність за максимізації споживання: МРК = h, МРК – гранична продуктивність капіталу.
Досі кількість робочої сили була постійною. Але населення зростає із швидкістю n. ↑ n →↓ k
Порогові інвестиції
Порогові І потрібні для збереження постійного k.
Золоте правило модифікується:
МРК = h + n – k*h.
7. Макроекономічний кругообіг, вилучення та ін’єкції грошей з кругообігу. Основна макроекономічна тотожність та її аналіз. Платіжний баланс країни
В основі макроекономічного аналізу лежить модель кругообігу, яка відображає взаємоповязаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів між економічними субєктами.У кожнiй нацiональнiй економiцi є три основнi економiчнi суб’скти — домогосподарства, фiрми та держава
. Якщо економiка країни вiдкрита, тобто пов’язана з економiками iнших країн через експорт-iмпорт, то iснує ще й четвертий суб’єкт економiчного життя країни — решта свiту.Модель макроекономічної рівноваги побудована з врахуванням припущень:
• всі домогосподарства витрачають весь свій дохід на придбання споживчих товарів, а фірми реалізують свій товар;
• відсутнє ДРЕ і звязки із зовнішнім світом.
На верхній частині показано ринок ресурсів
. Тут домогосподарства, якi володіють усіма ресурсами, постачають ці ресурси п-вам. Платежі фірм домогосподарствам за ресурси називають доходами (з/п, ренти, процента і прибутку). Водночас платежі фірм за ці ресурси є їх витратами. Ця схема кругопотоку містить два кола. Внутрішнє коло
відображає рух ресурсів, товарів. Зовнішнє коло
віддзеркалює грошовий потік доходів, витрат, споживчих видатків .У нижній частині схеми показано ринок продуктів
. Дохід, який домогосподарства отримують від продажу ресурсів, вони спрямовують на купівлю товарів та послуг. Фірми використовують ресурси, які вони придбали, для виробництва. Видатки на товари – це виторг для фірм від продажу товарiв.Із двосекторної моделi випливає, що виторг фiрм дорiвнюе величинi доходiв домогосподарств.Проте у реальнiй дiйсностi домогосподарства певний % свого доходу заощаджують. Водночас фiрми не лише виготовляють продукти, а й купують капітальні блага. У ринковiй системi виникають фiнансовi посередники — комерцiйнi банки, кредитнi спiлки тощо, які спрямовують заощадження вiд домогосподарств до фiрм-iнвесторiв.
У сучаснiй економiцi держава тiсно взасмодiє з домогосподарствами та фiрмами. Тому до схеми уведемо державний сектор. Основними каналами зв’язку державного сектора з iншими економiчними суб’сктами с податки, державнi трансфери, державнi закупiвлi товарiв i послуг, державнi запозичення.
Податки — це частина грошових коштiв, яку держава вилучас у домогосподарств та дiлових пiдприсмств (потоки 6 i 8). Водночас держава надас трансфернi платежi (потiк 7) домогосподарствам (на приклад, допомога з безробiтгя, стипендiї тощо) та субсидiї (потiк 9) виробникам (наприклад, податковi пiльги, позики пщ низький процент i т.д.). Рiзницю мiж податковими надходженнями та трансферними платежами називають чистим податками. Економiка бiльшостi краiн свiту є вiдкритою. Це означас, що частину нацiонального продукту купують iноземцi. Тому в схемi кругопотоку треба врахувати експортно-iмпортнi операції. Потiк показус грошовi надходження вiд решти свiту за вiтчизнянi товари й послуги, якi проданi за кордоном. Платежi за iмпорт зображено стрiлкою, що спрямована з нацiоналъної економiки за кордон.
Основна макроекономічна тотожність
, яка відображається в моделі макроекономічного кругообігу полягає у рівності двох потоків національного доходу та витрат на створення національного продукту (Y=C+I+G+NX).Економічна рівновага
це є рівновага між сукупними витратами і створеним ВВП. Для аналізу економічної рівноваги є 2 моделі
: 1.витрати-випуск (Кейнсіанський хрест), 2.вилучення ін’єкції. Ці моделі використовуються для визначення рівноваги товарного ринку. Виходять з припущень
: ціни – постійна величина, валові інвестиції не змінні, не змінна ставка відсотку і норми очікувань прибутку. Предметом аналізу є реальний ВВП.
Модель – вилучення ін’єкції
– під вилученням мається на увазі заощадження, податки, імпорт. Під ін’єкцією мається на увазі інвестиції, держ.витрати та експорт.
Якщо заощадження (S) = Інвестиціям (І) то рівноважний ВВП = фактичному ВВП. Якщо S>І то сукупні витрати, які визначають рівноважний ВВП < фактичного ВВП. Якщо S<І то сукупні витрати > фактичного ВВП, тобто рівноважний ВВП > за фактичний ВВП. (Мал.5). Якщо інвестиції більше за пряму І, тоце означає, що не вистачає грошей на інвестиції. Ін - Незаплановані інвестиції – це інвестиції в запаси, які будуть збільшуватися або зменшуватися.
Платіжний баланс
– це статистичний документ, в якому відображаються зовнішньоекономічні операції країни; це документ, в якому відображається рух валюти в країну та за її межі. Всі оцінки в ПБ дають з т.з. іноземної валюти.Платіжний баланс
відображає не тільки товарні, але й всі грошові операції країни із закордонними партнерами. Платіжний баланс включає:
торговий баланс (який відображає співвідношення між грошовими видатками та надходженнями по всім торговим операціям); платежі та надходження по послугам (поштові, інженерні, страхові); розрахунки щодо утримання дипломатичних служб, по закордонному туризму, грошовим переказам, пенсіям; грошові потоки, пов’язані з рухом капіталів та кредитів (інвестиції, вкладення, відсотки, прибуток).
Як же визначаються знаки платіжних балансів. В рахунку поточних операцій виділимо лише баланс торгових операцій (зовнішньо торгівельний баланс). Якщо операція забезпечує приплив іноземної валюти, то враховується вона із “+”: експорт товарів – “+”, імпорт – “-”. Він може бути активним, якщо сальдо додатня величина, і , навпаки. Якщо експорт більше за імпорт, то країна має позитивний ПБ. Якщо країна експортує капітал, то він відображається із “-”. Імпорт означає, що країна продає свої акції чи облігації, т.ч., імпорт відображають із “+” ,адже іноземна валюта надходить в країну. Якщо сальдо по обох рахунках додатнє, то країна має активний ПБ, що означає: країна більше отримує іноземної валюти, ніж її витрачає. Надлишок іноземної валюти збільшує офіційні валютні резерви, резерви НБ. Їх збільшення відображається в ПБ з “-”. В результаті сальдо ПБ дорівнює 0 з врахуванням 1го та 2го рахунків та зміни офіційних валютних резервів.
8. Аналіз механізму досягнення довгострокової рівноваги за допомогою моделі позичкового ринку. Ефект витіснення. Реальна та номінальна ставка відсотку
Економічна рівновага
це є рівновага між сукупними витратами і створеним ВВП. В закритій економіці рівновага позичкового ринку визначається як рівність заощаджень та внутрішніх інвестицій. S=I. В умовах відкритої економіки (країна має безпосередні зв’язки з іншими країнами через торгівлю, рух капіталів, ресурсів) базове рівняння позичкового ринку має вигляд:
S = NFI+I,
де S – національні заощадження, I – внутрішні інвестиції, NFI – чисті іноземні інвестиції, тобто різниця між вартістю іноземних фінансових активів, придбаних резидентами країни, та вартістю національних фінансових активів, придбаних резидентами інших країн. (Мал.6) – ДІ – крива інвест.попиту (І+NFI). Якщо ставка відсотку висока – вигідніше інвестувати всередині країни, навпаки – за кордон.
Зменшення ставки відсотку зменшує чисті іноземні інвестиції, що веде до скорочення пропозиції національної валюти і збільшення валютного курсу. Політична нестабільність веде до збільшення чистих іноземних інвестицій, що веде до „бігства” капіталу. Збільшення чистих іноземних інвестицій буде відображатися зміщенням кривої NFI (мал.8), е – валютний курс. Політична нестабільність веде до зменшення валютного курсу.
Суть ефекту витіснення
: збільшення державних закупок призводить до зменшення приватних інвестицій. Це витікає з того, що в графічній моделі це виглядатиме як зрушення кривої пропозиції заощаджень вліво при незмінній кривій інвестиційного попиту, що призведе до і , та ¯І.
Процентна ставка
– це плата за користування грошовими коштами, Процентна ставка залежить від факторів: термін вкладення, ризик повернення кредиту, податковий режим, адміністративні витрати. Номінальна
процентна ставка – це альтернативна вартість нагромадження грошей.
Реальна
процентна ставка – номінальна процентна ставка за мінусом темпів інфляції. Взаємозв’язок між номінальною і реальною виражається за допомогою рівняння Фішера і = r+П
де і – номінальна процентна ставка, r – реальна, П –
темпи інфляції.
9. Аналіз механізму досягнення довгострокової рівноваги за допомогою моделі валютного ринку. Реальний і номінальний валютний курс
Економічна рівновага
це є рівновага між сукупними витратами і створеним ВВП.Основне рівняння: NFI = NХ де NFI – чисті іноземні інвестиції, NХ – чистий експорт. Якщо вартість експортних товарів більша – всі доходи з експорту направлені на придбання акцій іноземних підприємств. Чистий експорт
– це визначальна величина на ринку зовнішньої торгівлі. Якщо країна експортує в іншу країну, то розрахунки відбуваються у валюті тієї країни, куди експортують. Чистий експорт забезпечує попит на національну валюту на валютному ринку, а чисті іноземні інвестиції забезпечують пропозицію національної валюти. Ціна валюти – валютний курс (е). S – пропозиція валюти залежить від ставки відсотку. (мал. 9). Крива попиту є спадною, попит визначається чистим експортом.
Валютний курс
– це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти. Валюта
– це платіжний засіб, що використовується в міжнародних розрахунках. Валютний курс встановлюється у двох формах
: пряма котировка – одиниця іноземної валюти виражена через певну кількість національної валюти; обернена котировка – одиниця національної валюти виражена через певну кількість іноземної валюти. Номінальний
валютний курс – це фактично існуючий. Реальний
валютний курс – розраховується з урахуванням рівня цін в обох країнах по відношенню до базового року. Реальний: En – номінальний валютний курс;Pd – внутрішній індекс цін; Pf – індекс цін іншої країни. Згідно з паритетом купівельної спроможності
валют курс національної валюти при прямій котировці визначається виходячи з вартості ринкових кошиків в обох країнах. Pd – вартість ринкового кошику в даній країні, Pf – в іншій країні. Реальний валютний курс відповідає приорітету купівельної спроможності валют в довгостроковому періоді.
Співвідношення, за яким вітчизняні товари обмінюємо на іноземні, залежить від цін товарів у національних валютах і від курсу, за яким обмінюються ці валюти.
Реальний обмінний курс між двома валютами обчислюють на підставі номінального обмінного курсу і рівня цін у двох країнах. Якщо реальний обмінний курс високий, іноземні товари відносно дешеві, а вітчизняні товари відносно дорогі. Якщо реальний обмінний курс низький, іноземні товари відносно дорогі, а вітчизняні товари — відносно дешеві.
Реальний обмінний курс і торговельний баланс
М – обсяг національної валюти, який продається або купується на валютному ринку. Аналіз же буде проводитись з т.з. національної валюти.
Рис. 28.1. е- номінальний валютний курс в непрямій котировці: х$ за 1 грн. Крива попиту на національну валюту по рахунку поточних операцій: з т.з. зовнішньоекономічних операцій гривня потрібна на валютному ринку іноземцям-імпортерам вітчизняних товарів. Весь аналіз проводиться з т.з. імпортерів.
Отже, іноземна фірма, що буде купувати товари в Україні, буде розраховуватись гривнями, в зв’язку з чим пред’являти попит на гривну. Припустимо курс національної валюти знизився.
При незмінних цінах в гривнях це призведе до зменшення витрат іноземних покупців. При зменшенні курсу національної валюти попитт імпортерів на вітчизняну валюту буде зростати, т.ч. крива матиме від’ємний нахил. З т.з. валютного ринку це крива попиту.
З т.з. платіжного балансу імпортери пред’являють попит на гривну купуючи наші товари. Крива попиту відображає обсяг експорту вітчизняних товарів в національній валюті.
1
0
. Модель „сукупний попит-сукупна пропозиція” (AD-AS). Крива сукупного попиту коротко- та довгострокові криві сукупної пропозиції, їх екзогенні чинники. Гіпотеза адаптивних очікувань
Кейнсіанську модель сукупного попиту та сукупної пропозиції (мал.45 де Р* - рівноважний рівень цін, Q* - рівноважний обсяг виробництва) використовують для аналізу короткострокових коливань в економіці. Вона грунтується на таких припущеннях: неповна зайнятість в економіці; жорсткість номінальної заробітної плати та цін на товари. При збільшенні сукупного попиту обсяг сукупної пропозиції в короткостроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, при зменшенні – бути меншим за потенційний. Рівень цін впливає на обсяг виробництва, а обсяг виробництва в свою чергу – на рівень цін.
Класична модель розглядає економіку в довгостроковому періоді (мал.46). Обсяг продукції в довгостроковому періоді залежить від неявних в економіці величин праці, капіталу і технології. Обсяг пропозиції не залежить від загального рівня цін і тому довгострокова крива сукупної пропозиції є вертикальною у точці потенційного ВВП.
Короткострокова рівновага означає, що кількість товару, яку покупці бажають придбати, дорівнює тій кількості, яку підприємці мають намір виробити. Якщо падіння сукупного попиту знизить ціну, то ціна примусить підприємців зменшити обсяг виробництва до рівня сукупного попиту. Якщо зменшення сукупної пропозиції підвищить ціну, то ціна викличе зменшення обсягів бажаних закупок до нового рівня сукупної пропозиції.
Довгострокова рівновага означає, що кількість товару, яку покупці бажають придбати, дорівнює потенційним можливостям економіки За таких умов будь-яке подальше збільшення сукупного попиту викликає лише зростання цін, а випуск реального ВВП залишається незмінним. Виключення може мати місце лише за умов економічного буму, коли підприємці вдаються до надмірного використання робочої сили, а безробіття сягає нижче природної норми. Сукупний попит(АД)
– це модель, що має вигляд кривої і відображає реальний обсяг виробництва, який готові купувати споживачі, фірми, держава і іноземні споживачі за певного рівня цін. Сукупний попит = сукупним витратам. АД = С + І+ Д + Х де С – споживчі витрати, І – інвестиції, Д – державні закупки, Х – чистий експорт. Спадний характер кривої АД (АД – крива сукупного попиту
. мал.10, де Q – обсяг виробництва, Р – загальний рівень цін) пояснюється дією трьох факторів:
ефект – процентні ставки
. При підвищенні загального рівня цін збільшується
попит на гроші, це веде до збільшення ціни на гроші (ціна грошей
- це ставка відсотку, плата за користування грошима);
-
ефект багатства
: при підвищенні загального рівня цін населення біднішає, зменшується величина споживчих витрат, зменшується сукупний попит;
-ефект імпортних закупівель
– коли рівень цін в одній країні збільшується – товари для іноземних споживачів стають дорожчими, це веде до скорочення споживання вітчизняних товарів іноземними споживачами.
Нецінові фактори сукупного попиту:
- зміни у споживчих витратах, які зумовлюються: добробутом і очікуваннями споживачів, заборгованістю, податками;
- зміни в інвестиційних витратах зумовлені: ставкою відсотку, нормою очікування прибутку, податками з підприємств, рівнем технології виробництва, надлишковими потужностями;
- зміни в державних витратах, зумовлені: економічним становищем країни, політичною ситуацією, економічною політикою, яку здійснює уряд;
- зміни у витратах на чистий експорт: валютним курсом, рівнем національного доходу іноземних країн.
Нецінові фактори викликають зміщення кривої АД вверх і вниз.(мал.11)
Сукупна пропозиція (АS)
– це модель, яка показує рівень наявного рівня виробництва при кожному можливому рівні цін. Розрізняють короткострокову і довгострокову криву АS. Короткострокова на мал.12. 1 відрізок
– наз.горизонтальний (кейнсіанський) цей відрізок відображає ситуацію коли економіка перебуває у стані спаду, значна частка виробничих потужностей не використовується, пропозиція ресурсів перевищує обсяг на них, тому залучення в економіці не використовує ресурсів не генерує зростання цін. 2
відрізок
– проміжний період; характеризується тим, що розширення виробництва супроводжується зростанням цін, відчувається дифіцит ресурсів. Щоб виробництво залишилося прибутковим фірми змушені підвищити ціни. 3 відрізок
– класичний період; економіка досягає своєї максимальної потужності, подальше зростання номіналного ВВП є неможливим, відчувається тотальний дифіцит ресурсів, зростання витрат на одиницю продукції, як наслідок зростають споживчі ціни проте обсяг виробництва при цьому не змінюється. 3 відрізок відоповідає довгостроковій кривій сук.пропозиції,
лише у довгостроковому періоді досягається потенційний рівень виробництва (мал.13 N – довгострокова крива сук.пропозиції). Нецінові фактори,
які впливають на короткостр.криву сук.пропозиції: зміна цін на ресурси, яка визначається наявністю внутрішніх ресурсів, цінами на імпортні товари, плануванням на ринку; зміни у продуктивності; зміни правових норм. І зміщують її вгору або вниз.
У 60-70рр. Зростає розуміння того, що регулюючого впливу держави недостатньо для забезпечення збалансованого та стабільного економічного зростання, оскільки такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають кількісному оцінюванню, наприклад, інформації і прогнозів. Один з підходів оцінки очікувань – ада
– спираються на колишній досвід: знання наслідків певних економічних дій, урахування колишніх помилок. На підставі „адаптивних очікувань” фірми пристосовуються до економічної ситуації, виробляють стратегію поведінки.
1
1
.
Механізм відновлення довгострокової рівноваги на товарному ринку в умовах інфляції попиту та витрат виробництва
Інфляція попиту
– це збільшення загального рівня цін внаслідок підвищення сукупного попиту. Збільшення сук.попиту з АД1 до АД2 (напр.внаслідок зменшення податків) показане на мал.14. Наслідками інфляції попиту в довгостроковому періоді буде підвищення цін доР3 і постійний рівень виробництва (Qf). Висновок: в короткостроковому періоді інфляція, викликана надлишковим попитом, викличе ріст рівня цін і збільшення реального випуску; в довгостроковому періоді відбудеться лише ріст рівня цін. В довгостроковому періоді приріст сукупного попиту може лише зрушити економіку вздовж кривої сукупної пропозиції.
Інфляція витрат виробництва (мал.15)
збільшення цін внаслідок підвищення витрат виробництва продукції. Нехай за рахунок профспілок відбулося підвищення рівня заробітної плати понад рівень, який відповідає продуктивності праці в цій галузі. Це призводить до того, що рівень витрат збільшується у цій галузі і відповідно збільшується ціна виробництва. Це збільшення виражається зміщенням АS1 у АS2. Рівновага з т. Е1 зміщується у т.Е2. Уряд може збільшити сукупний попит до АД2, тоді нова рівновага зміщується у т.Е3, загальний рівень цін збільшиться, потенціальний рівень виробництва буде відновлено. Таке стимулювання попиту призводить до утв.інфляційної спіралі. Але існує і інший варіант. Коли рівновага встановлюється у т.Е2, уряд може залишитися на цьому рівні, економіка ввійде у кризовий стан.
В умовах підвищення безробіття роботодавці будуть наймати безробітних з більш низькою заробітною платою. Сильний спад з/п зможе вчасно зрушити сукупну пропозицію з до початкової. Отже, ціни повернуться до рівня Р1, а потенційний рівень випуску відновиться на рівні довгострокової сукупної пропозиції.
1
2
. Кейнсіанська модель "доходи-витрати"(Y-AE). Крива планових видатків РЕ та її екзогенні чинники
Кейнс висловив припущення, що у короткостроковому періоді сукупний дохід в економіці визначають переважно видатки домогосподарств, фірм та уряду. Чим більше люди готові витрачати, тим більший обсяг товарів і послуг фірми можуть продати. Чим більше фірми можуть продати, тим більше обсяг продукції вони вироблятимуть і більшу кількість робітників найматимуть. Економічна рівновага
це є рівновага між сукупними витратами і створеним ВВП. Для аналізу економічної рівноваги є 2 моделі
: 1.витрати-випуск (Кейнсіанський хрест
), 2.вилучення ін’єкції. Ці моделі використовуються для визначення рівноваги товарного ринку. Виходять з припущень
: ціни – постійна величина, валові інвестиції не змінні, не змінна ставка відсотку і норми очікувань прибутку. Предметом аналізу є реальний ВВП. 1.)
Можливі 3 варіанти моделі витрати – випуск: сукупні витрати (АЕ) = створеному ВВП(У); сукупні витрати <ВВП, тобто АЕ<У; АЕ>У. Кейнсіанський хрест на мал.16.(АЕf=У – крива фактичних витрат; АЕр – крива планових витрат) Де –І – чисті від’ємні незаплановані інвестиції; + І – приріст незапланованих інвестицій, У* - рівноважний ВВП. Незаплановані інвестиції – це інвестиції в запаси, які будуть збільшуватися або зменшуватися.
Сукупні витрати на бісектрисі АЕ = У. Кожна точка на бісектрисі характеризує стан рівноваги на товарному ринку. Це є крива фактичних видатків. Рівноважний обсяг виробництва – це такий обсяг виробництва, який забезпечує загальні витрати, достатні для закупки даного обсягу продукції. Саме в т.Е в економіці витрачатиметься стільки, скільки й споживатиметься.
Сукупний попит АД представлений плановими витратами – сумою, яку домогосподарства та фірми мають намір витратити на купівлю товарів та оплату послуг:
АЕр = АД = С+І
Сукупна пропозиція АS представлена фактичними витратами
AEf = AS =Y
Фактичні витрати відрізняються від планових тим, що фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси. Якщо сукупні витрати менші за дохід (AEp<AEf), то відбувається непланове зростання інвестицій у товарні запаси і виробництво матиме тенденцію до спаду, оскільки економіка постійно прагне досягти рівноваги. Якщо сукупні витрати більші за дохід (AEp>AEf), то відбувається непланове зменшення інвестицій у товарні запаси і виробництво виявлятиме тенденцію до зростання. Якщо сукупні витрати дорівнюють доходу ((AEp>AEf), то непланові інвестиції дорівнюють нулю.
1
3
. Аналіз короткострокової економічної рівноваги за допомогою моделі „доходи-видатки”. Методи „видатки-випуск” та „вилучення-інєкції”. Інфляційний та рецесійний розриви
Витікання
— це будь-яке витрачання доходу не для купівлі вироблених у країні кінцевих товарів і послуг. Витікання з потоку "видатки — доходи" відбуваються через заощадження, податки та імпорт. Ін'єкція
— це будь-яке доповнення до споживчих видатків на купівлю продукції, вироблену всередині країни. Ін'єкціями є інвестиції, державні закупівлі товарів і послуг та експорт. Заплановані і фактичні інвестиції та заощадження рівні між собою лише у стані економічної рівноваги. Жодних змін у інвестиціях у запаси у цьому разі не відбувається, як і збільшення чи зменшення обсягу виробництва. Збільшення або зменшення інвестицій у запаси ілюструє вертикальний відрізок, щодо якого лінія S виявляється відповідно вищою або нижчою лінії I. Процес установлення економічної рівноваги у національній економіці відбувається таким чином.1. Незбіг заощаджень та запланованих інвестицій зумовлює відмінність між планами виробництва та планами видатків у національній економіці.2. Відмінності між планами видатків і планами виробництва спричиняють непередбачені зміни в інвестиціях у запаси.3. Непередбачені зміни в інвестиціях у запаси спонукають підприємства переглядати плани виробництва в напрямі їх зменшення, коли запаси зростають, та в напрямі збільшення, коли запаси скорочуються. В результаті реальний ВВП країни зменшується або збільшується. Обидва процеси сприяють урівноваженню фактичних заощаджень та інвестицій.
4. Тільки коли заплановані інвестиції та заощадження рівні між собою, а зміни інвестицій у запаси відсутні, рівень ВВП буде рівноважним, тобто встановиться економічна рівновага.
Рівноважний ВВП може коливатися щодо його природного рівня зі зміною величини будь-якого компонента сукупних видатків — споживання, інвестицій, державних видатків та чистого експорту. Збільшення якогось із цих складових переміщує лінію сукупних видатків угору, що збільшує рівноважний обсяг виробництва, і навпаки. Відхилення рівноважного обсягу національного виробництва від його природного рівня спричиняє так звані інфляційні та рецесійні розриви. Ці розриви відображають невідповідність між фактичними видатками та видатками за повної зайнятості. З іншого боку, рецесійний розрив виникає у національній економіці, коли сумарні ін'єкції до потоку "видатки — доходи менші, ніж витікання з цього потоку. Навпаки, інфляційний розрив формується тоді, коли ін'єкції до потоку "видатки — доходи" перевищують витікання із цього потоку. Якщо сукупні видатки дорівнюють тим, які достатні для купівлі ВВП, виробленого за повної зайнятості, лінія сукупних видатків перетинає лінію 45° у точці, яка відповідає природному обсягові виробництва. Це означає, що рівноважним для економіки є природний ВВП. Унаслідок рецесійного або інфляційного розривів, а отже, невідповідності фактичних видатків видаткам за повної зайнятості лінія сукупних видатків переміщується, і водночас змінюється рівноважний ВВП. Припустімо, що рівноважний ВВП за повної зайнятості досягається у точці Е0
, в якій лінія сукупних видатків (С + І + G + Х)0
перетинає лінію 45° (рис.). Нехай фактичний рівноважний ВВП менший за природний, бо сукупні видатки — лінія (С + І + G + Х)1
— недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів. Виникає рецесійний розрив (рис.).
Рецесійний розрив — це величина, на яку мають зрости сукупні видатки, аби підвищити рівень ВВП до рівноважного за повної зайнятості. Графічно рецесійний розрив є вертикальним відрізком, на який має переміститися угору лінія сукупних видатків, щоб рівноважний ВВП підвищився до рівня природного. Інфляційний розрив – це величина, на яку мають скоротитися сукупні видатки, щоб зменшити рівноважний ВВП до рівня повної зайнятості.
1
4
. Мультиплікативний вплив сукупних витрат на ВВП. Простий мультиплікатор витрат. Мультиплікатор з урахуванням прибуткового податку
Насправді фактичний ВНП рідко буває стабільним (рівноважним). Одним х найбільш мінливих факторів, який викликає нестабільність ВНП, є інвестиції як складова витрат. Емпіричний аналіз свідчить, що зростанню інвестиційних витрат на певну величину відповідає помножена величина зростання ВНП. Зазначений характер залежності між І та ВНП називається ефектом мультиплікатора
. Іншими словами мультиплікатор
– це числовий коефіцієнт, який показує у скільки разів зростає (скорочується) ВНП за певного ↑ (↓ ) інвестицій:
М = ∆ ВНП / ∆ І
Мультиплікатор наз-ся простим
, бо враховує лише 1 канал вилучень (заощадження).
Нехай, знаючи ефект мультиплікативного впливу, заходами державної політики будуть збільшені сукупні витрати в економіці. Оскільки це збільшення приводить до аналогічного збільшення сукупних витрат в економіці, вважається, що мультиплікатор державних витрат визначається, як М=1/MPS. Причому ∆PE<∆Y, тому що початкова зміна у будь-якому компоненті сукупних видатків спричиняє ланцюговий характер змін у потоці „видатки-доходи”. Інакше кажучи, будь-які видатки створюють доходи аналогічної величини, які розподіляються між споживанням і заощадженням. Споживання, яке випливає з доходів, отриманих у кожному попередньому циклі здійснення ділових операцій, перетворюється на видатки для наступного циклу. Величина цих видатків постійно зменшується в міру віддалення кожного нового циклу від початкового. Простий мультиплікатор витрат
має вигляд: де MPC – гранична схильність до споживання, MPS – гранична схильність до заощаджень.
В закритій економіці (з участю держави) є лише такі канали вилучень – заощадження і податки, тобто утворюється складний мультиплікатор (мультиплікатор з урахуванням прибуткового податку
) де t – граничний коефіцієнт податків, який показує яку частину доходу сплачують у вигляді податків. Повний мультиплікатор враховує такі канали вилучень: заощадження, податки, імпорт. де МРМ – гранична схильність до імпорту, яка показує яка частина доходу витрачається на придбання імпорту. Загальна формула.
1
5
. Загальна характеристика банківської системи та її алгебраїчна модель. Схеми балансів Національного та комерційного банків. Депозитний, кредитний та грошовий мультиплікатори
Банківська система в країнах з ринковою економікою складається з двох рівнів. Вищий рівень посідає Національний(Центральний) банк країни. Нижчий рівень-Комерційні банки (універсальні та спеціальні). Банк – це фінансова установа, що здійснює операції, віднесені законодавством до банківської діяльності (прийом плати від населення – депозитна діяльність; надання позик клієнтам – кредитна діяльність; РКО).Національний банк є єдиним емісійним центром країни. його функції
: здійснення макроекономічної грошово-кредитної політики; забезпечення стабільності національної валюти та банківської системи; емісія грошових знаків; функція банку банків; управління золотовалютним резервом; нагляд і контроль за банківською діяльністю. Згідно законодавства національний банк має право встановлювати економічні нормативи для комерційних банків. Одним із таких нормативів є норма обов'язкових резервів. Вона визначає частку депозитів, яку комерційні банки зобов'язані тримати у вигляді вкладів у національному банку. Це необхідно для забезпечення відповідальності банків перед своїми клієнтами. Розглянемо спрощені баланси комерційного і національного банків:
Комерційний банк не має права використовувати обов’язкові резерви для здійснення операцій(зокрема, кредитних та фондових). Він виконує функції обслуговування учасників грошового обігу.
Розглянемо найпростішу алгебраїчну модель банківської системи: MR= rr*D, де MR-обов’язкові резерви комерційних банків, rr- норма обов’язкових резервів, D-сума депозитів у комерційних банках. Звідси:
∆D= *
∆MR, m= -
банківський мультиплікатор.
Отже, банківський мультиплікатор показує, на яку величину збільшується загальна сума депозитів в усій банківській системі, як депозити в одному із банків зростають на 1 одиницю.
У більш загальній моделі банківської системи визначають не один, а три мультиплікатори-депозитний, кредитний та грошовий, які показують збільшення відповідно депозитів, кредитів та грошової маси, якщо грошова база збільшується на 1 одиницю.
Депозитний мультиплікатор
– коефіцієнт, який показує на скільки ↑ грошова пропозиція при ↑ депозитів на 1 од. Ще наз. Кредитний мультиплікатор:
Мд = 1 / Rе
, ∆ М = М * ∆ депозитів.
Грошовий мультиплікатор
– складний – враховує 2 канали вилучень (резерви і готівку).
Коефіцієнт готівки: Кг = готівкові гроші
Депозитні
Мг =__ 1 + Кг___
, ∆М = ∆Грошової бази* Мг
Rе + Кг
Грошовий мультиплікатор – коефіцієнт, який показує на скільки грош.одиниць зміниться грошова маса із зміною грошової бази на 1 од.(грошова база –
сума готівкових грошей і банківських резервів
Кредитний мультиплікатор
показує на яку величину збільшують загальний обсяг депозитів в усій банківській системі, якщо грошова база збільш. на 1 одиницю
1
6
. Пропозиція грошей (MS). Зв’язок між цілями Національного банку та формами кривих пропозиції грошей
Вся грошова маса
складається з 4 агрегатів: М0 – гроші поза банком, готівка; М1 – складається з М0+гроші на поточних рахунках банку; М2 – скл.з М1+строкові заощаджувальні та депозитні вклади; М3 – М2+кошти клієнтів, які використовуються за трастовими операціями банку. Трастові операції – банк інвестує у певний проект з метою отримання прибутку. Ліквідність – це одна з найважливіших хар-к грошей. Це можливість грошей бути використаними для оплати певних угод, операцій. Агрегат М0 має найбільшу ліквідність. М1 – теж досить високоліквідні. М2, М3 – низька ліквідність. Інша характеристика грошей – ї хдоходність М2,М3 – забезпечують значний дохід. По мірі того, як ліквідність падає, доходність збільшується.
Пропозиція грошей
– це є така маса грошей, яка початково імітується Центр.банком.Крива пропозиції грошей (мал.19, де М-маса грошей, і – номінальна ставка відсотку) Три тактичні (короткострокові) цілі Нац.банку:
1.) вертикальна крива пропозиції грошей мал.20 – ця ціль є антиінтеграційною і використовується коли економіка знаходиться на фазі піднесення, щоб не допустити кризи.
2.)горизонтальна крива пропозиції грошей мал.21 – утримується низька відсоткова ставка для стимулювання інвестицій у виробництво. Якщо економіка знаходиться у стадії кризи, то використання даного інструменту призведе до інфляції.
3.) похила крива пропозиції грошей мал.22 – одночасно зростає і маса грошей і ставка відсотку. Ціль є нейтральною, поєднує 2 перші.
1
7
. Попит на гроші та його мотиви. Спекулятивний і трансакційний попит на гроші. Формула дисконтованої вартості та рівняння обміну. Крива попиту на гроші та її екзогенні чинники
Грошовий попит складається з попиту на гроші для угод і наз-ся трансакційний попит на гроші Dt
і попиту на гроші як активи – спекулятивний попит н гроші Dа.
Крива попиту на гроші
Трансакційний попит на гроші – це використання грошей для купівлі-продажу товарів і послуг і залежить від номінального ВВП. Обернено трансакційний попит залежить від швидкості обертання грошей. Величина транс акційного попиту визначаються з рівняння Фішера:
MV=PQ M = P*Q / V = Dt
де М – пропозиція грошей, V- швидкість обороту грошей в обігу доходів, Р- рівень цін, Q- фізичний обсяг вироблених товарів та послуг. Ліва частина рівняння представляє собою загальну кількість витрат покупців на придбання товарів, а права – загальну виручку продавців цих товарів.
Спекулятивний попит на гроші зумовлює їх функцію засобу нагромадження або збереження вартості. Гроші зберігаються готівкою (висока ліквідність, нульовий дохід) та у формі цінних паперів (низька ліквідність, високий дохід).Вибір форми заощаджень залежить від ставки % (чим ↑ ставка, тим ↓Dm і ↑ попит на інші фін.активи).
Екзогенна велечина – ставка відсотку. Якщо крива МД не зрушується то РУ=константа. З кейнсіанської точки зору крива МД має горизонтальну частину з права. Економічно – це означає, що при дуже низькій ставці відсотку попит на гроші стає досить високим і відповідно така ситуація в економіці називається ліквідною пасткою.
1
8
. Монетарна політика та її інструменти. «Дорогі» і «дешеві» гроші. Циклічна асиметрія. Монетарне правило
Монетарна (грошово-кредитна) політика
– 1 з основних інструментів державного регулювання економіки. Інструменти монетарної політики
:
1. Операції на відкритому ринку.
2. Зміни рівня норми обов’язкових резервів.
3. Зміна облікової ставки.
1) Операції на відкритому ринку
– найважливіший метод регулювання пропозиції грошей. Полягає у купівлі-продажу НБУ урядових цінних паперів на вторинному ринку. Якщо НБУ продає цінні папери, це викликає ↓ банківських надлишкових резервів і їх здатності до кредитування. Отже, ↓ пропозиція грошей → ↑ ставки % → ↓ інвестиційного D. Це наз-ся політикою дорогих грошей
(рестриктивна пол..держави).
Здійснюючи політику експансії, НБУ скуповує урядові цін.папери → ↑ здатності банків до кредитування. Ріст Sm → ↓ ставки % і ↑ інвестиційного D. Це наз-ся політикою дешевих грошей
.
2) Зміна рівня мінімальної резервної норми Re.
Змінюючи Re, НБУ впливає на кредитні можливості КБ: ↑ Re →↓ Sm і ↑ i. Гроші стають дорогими. (рестриктивна політика – на ↓ обсягу в-ва). І навпаки, ↓ Re → НБУ проводить політику дешевих грошей в межах експансіоністської політики. Зміна Re має мультиплікативний вплив на пропозицію грошей. Цей інструмент має велику силу і застосовується тільки в крайніх випадках.
3) Зміна облікової ставки.
Облікова ставка - %, під який НБУ надає кредити КБ. ↓ облік.ставки → ↑ надлишкових резервів у КБ = ↑ Sm і ↓i. І навпаки, ↑ облік.ставки → ↓ надлишкових резервів КБ, ↓ Sm і ↑i.
Набір політичних рішень, спрямований на здешевлення кредиту, тобто ↓ i з метою ↑ АD та зайнятості наз-ся політикою дешевих грошей
.
Набір політичних рішень, спрямований на подорожчання кредиту ( ↑i ) з метою ↓ АD та інфляції наз-ся політикою дорогих грошей
.
Циклічна асиметрія
виникає при політиці дешевих грошей, сприяє утворенню надлишкових резервів банків потрібних для надання позик, але їх поява ще не означає, що банки дійсно збільшать кредитування і пропозиція грошей зросте. Крім того, населення може не брати кредити або використовувати додаткові гроші, виручені від продажу облігацій для погашення боргів. Така циклічна асиметрія може створити труднощі у проведенні монетарної політики особливо у фазі спаду.
Монетарне правило: пропозиція грошей повинна щорічно збільшуватись однаковими темпами, що відповідає природному темпу зростання ВВП; пропозиція грошей має стабільно зростати темпами від 3% до 5% за рік.
19
. Аналіз наслідків монетарної політики за допомогою моделі грошового ринку (МД-МS). Ліквідна пастка
Монетарну політику можна поділити на стимулюючу або експансіоністську та рестрективну або рецесійну, спрямовану на зменшення інфляції.В короткостроковому періоді
експансіоністська
монетарна політика викликає (мал.25 – грошовий ринок, крива інвестиційного попиту, мал.26 – модель АД-АS, або товарний ринок.У-це ВВП, р-рівнеь цін)
Центральний банк збільшує пропозицію грошей з SМ1 до SМ2, що веде до збільшення ставки відсотку. Це стимулює збільшення інвестицій і веде до збільшення сукупного попиту АД. АД1 буде зміщуватись до АД2. Зі збільшенням обсягів виробництва У1 зміщується до У2. ВВП збільшується і відповідно збільшується потреба у грошах і попит на гроші збільшується з ДМ1 до ДМ2. Наслідками такої монетарної політики є: ріст ВВП, ріст рівня цін, і зменшення ставки відсотку. Наслідками рецесійної
монет.політики в короткостроковому періоді є: ставка відсотку зросте, зменшення ВВП, зменшення рівня цін. Довгостроковий період. Експансіоністська монетарна політика буде мати наслідки: (мал.27 – грошовий ринок, крива інвестиційного попиту, мал.28 – модель АД-АS, або товарний ринок.У-це ВВП, р-рівень цін).
Збільшення маси грошей в довгостроковому періоді, яке мало наслідком початково становлення рівноваги у т.В, так як зріс рівень цін з т.Р1 до Р2, що означає збільшення одночасно рівня витрат, то крива крива короткострокової сукупної пропозиції зміщується ліворуч вгору і відповідно забезпечує ще більший ріст цін Р3, обсяг виробництва скорочується до попереднього рівня У1, але збільшується номінальний обсяг виробництва. Це означає, що збільшуються потреби в грошах і попит на гроші зростає. Нова рівновага встановлюється у т.С, що відповідає початковому рівню відсоткової ставки. Інвестиції зменшуватимуться. Наслідки експанс. Монет політики
: рівень цін зростає пропорційно початковому приросту маси грошей; рівень рівноважного виробництва залишиться без змін; відновиться попередній рівень ставки відсотку. Всі ці наслідки виражають принцип нейтральності грошей
. В довгостроковому періоді гроші є нейтральними, тобто не впливають на виробництво. Розглянемо Модель IS-LM.
Ця модель поєднує рівноважну ставку відсотку і рівноважний ВВП. Крива IS
відображає всі комбінації ставки відсотку, яка зазнає впливу позичкового ринку та ВВП, при яких товарний ринок перебуває у стані рівноваги. Крива LM
це лінія, яка показує різні комбінації У та і коли остання зазнає впливу грошового ринку. Криві IS, LM на одному графіку (мал.31) демонструють одночасну рівновагу товарного і грошового ринку.
Крива IS представляє товарний, LM – грошовий ринок. Ут.Е – рівновага одночасна, загальна. З кейнсіанської т.з. в економіці може виникнути ситуація “ліквідної пастки”
, коли інвестиційний попит є нееластичним. Горизонтальний відрізок кривої LM ілюструє ситуацію “ліквідної пастки”
; він відповідає горизонтальному вірізку кривої попиту на гроші. Припустімо, що проведена експансіоністська монетарна політика, в результаті якої IS. В ситуації “ліквідної пастки” НД мало збільшується, ставка відсотку мало зменшується. Але ефективність фіскальної політики в цій ситуації буде високою: зрушення вправо кривої IS відразу призведе до зростання НД при тому, що ставка відсотку зросте не сильно.
2
0
. Механізм досягнення подвійної рівноваги на товарному та грошовому ринку. Криві «інвестиції-заощадження» (IS) та «ліквідність-гроші»(LM), їх екзогенні чинники. Модель IS-LM
Нехай , тоді обсяг інвестицій зросте і . Крива зрушується вгору і економіка потрапляє в точку . Спроектуємо ці точки в нову систему координат. Проведемо через спроектовані точки і Криву - криву „інвестиції – заощадження”:
Кожна точка кривої є точкою рівноваги товарного ринку(). Ця залежність від’ємна, тобто зі збільшенням ставки відсотку() рівноважний обсяг виробництва зменшується. Ця крива показує, як рівноважний обсяг виробництва залежить від ставки відсотку.
Крива розбиває площину на дві півплощини:
Poзглянемо екзогенні чинники цієї кривої:
1автономні податки();2державні закупки(); 3рівень цін(). Якщо , то автономні видатки зменшуються незалежно від ставки відсотку і крива рухається вліво.Аналогічно: якщо гранична норма чистих податків зростає(), то крмва рухається вліво; Якщо , то і крива рухається вправо; Якщо , то і крива рухається вліво.
Крива “ліквідність-гроші”
Нехай реальний обсяг виробництва зростає, тоді трансакційний попит на гроші збільшується, і крива попиту на гроші рухається праворуч. Рівноважна ставка відсотку зростає.Спроектуємо ці точки в нову систему координат. В результаті отримаємо криву «ліквідність - гроші». Кожна точка на цій кривій є точкою рівноваги грошового ринку. Ця крива є графіком функції, що показує залежність рівноважної ставки відсотку від обсягу виробництва. Вона поділяє площину на 2 частини: зверху пропозиція грошей більше ніж попит, а праворуч навпаки.
Розглянемо екзогенні чинники цієї кривої. Вона рухається, якщо змінюються реальні касові залишки (відношення грошової маси до рівня цін). Якщо реальні касові залишки зростають незалежно від обсягу виробництва, то рівноважна ставка відсотку знижується і крива рухається вниз.
Механізм досягнень подвійної рівноваги в закритій економіці. Модель подвійної рівноваги (ІS-LM)
Розглянемо спочатку закриту економіку . Точка Е – точка подвійної рівноваги по товарному та грошовому ринках. За допомогою цієї моделі можна розглядати взаємодію фіскальної і монетарної політики.
Розглянемо ситуацію, коли ці дві політики мають стимулювальний характер. Це політика експансії ( монетарна експансія –
політика збільшення пропозиції грошей, фіскальна експансія -
політика збільшення державних видатків).
G↑ і M↑, крива ІS рухається вправо. Точка Е – точка подвійної рівноваги обсяг виробництва збільшується, але ставка відсотку може зрости або впасти, або не змінюватися. Це залежить від того, який державний орган буде більш активно проводити свою політику: уряд чи НБ. Якщо буде переважати фіскальна експансія, то ставка відсотку зросте (і↑), а якщо монетарна, то спаде (і↓). Розглянемо випадок, коли державні видатки зростатимуть, а грошова маса зменшиться.
Ставка відсотку збільшиться, а обсяг виробництва може або зменшитись, або не змінитись. Це залежить від того, хто більш активно проводить свою політику: уряд чи НБ. Якщо уряд, то обсяг виробництва зростатиме, якщо НБ, то зменшиться.
З кейнсіанської точки зору крива ін вест. попиту є низькою за ставку відсотку.
Відповідно і крива інвестицій заощадження (IS) також низько еластична за ставку відсотка. Це означає, що при низькій ставці відсотку можливе зростання цієї ставки призведе до знецінення цінних паперів. У таких умовах інвестори будуть боятися витратити капітал і більшу частину своїх активів будуть тримати в грошовій формі. Відповідно крива “ліквідність-гроші” (LM) також буде мати горизонтальну ділянку, то кажуть, що вона потрапляє у ліквідну пастку ”. У цих умовах монетарна політика стає неефективною. Економіка потрапляє у «ліквідну пастку». Всі ці випадки ми розглядали за умови сталого рівня цін. Сформулюємо принцип нейтральності грошей
: однократна зміна кількості грошей не впливає на реальний обсяг виробництва, реальні інвестиції та рівень зайнятості у довгостроковому періоді. Монетарна політика є нейтральною.
За довгостроковий період ставка відсотку повертається до попереднього рівня. При цьому відбуваються такі процеси: зростає пропозиція грошей, ставка відсотку знижується:
MS ↑ → і ↓ → AD ↑ → P↑ →Y↑→ P↑→ Y↓→ MD↑→ і↑
Деякі економісти формулюють принцип супер нейтральності грошей: зміна темпу зростання грошової маси не змінює реальний обсяг виробництва та реальну ставку відсотку у довгостроковому періоді.
Що стосується фіскальної політики, то вона у довгостроковому періоді не є нейтральною, а саме збільшення державних видатків за довгий проміжок часу призводить до повернення природного обсягу виробництва, яке при цьому співвідношенні між інвестиціями та державними закупками змінюється. Відбувається ефект витіснення, в результаті якого ставка відсотку зростає. Це означає, що фіскальна політика не є нейтральною і ставка відсотку не відновлюється.
2
1
. Дискреційна та автоматична фіскальна політика. Податки як функція національного доходу. Крива Лаффера. Мультиплікатори державних закупок, чистих податків та збалансованого бюджету
Фіскальна політика – це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного рівня виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обох заходів. Виділяють стримувальну та стимулювальну (збільшення державних видатків, зменшення податків). Дискреційна – це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків і податків для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість, для контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню. Недискреційна – це будь-який механізм національної економіки, що збільшує бюджетний дефіцит під час спаду та індукує надлишок у роки інфляції та не потребує додаткових заходів з боку держави.
У національній економіці є кілька механізмів, що автоматично, без додаткових дискреційних дій уряду, дають змогу певним чином стабілізувати економічні процеси і впливати на відносні рівні державних видатків і податків. Ця "вмонтована стабільність
" спрацьовує в більшості країн з ринковою економікою головно завдяки побудові податкових систем таким чином, що зі зростанням ВВП податкові надходження також зростають. Інакше кажучи, податкові надходження змінюються пропорційно до величини ВВП.
Проаналізуємо з допомогою рисунка 12.5, як податкова система створює вмонтовану стабільність. Припустімо, що державні видатки С не залежать від рівня ВВП і є незмінними. Податкові надходження змінюються пропорційно до рівня фактичного ВВП. Уряд не може визначати обсяг податкових надходжень, але він має змогу встановлювати податкові ставки, відповідно до яких стягуються податки. Якщо податкові надходження різко змінюються зі зміною ВВП, то лінія податкових надходжень Т матиме значний нахил, і віддаль по вертикалі між лініями G і Т, що характеризує надлишки і дефіцити державного бюджету, буде значною. За невеликих змін податкових надходжень при зміні ВВП нахил буде малий, а вмонтована стабільність — незначною. Нахил лінії податкових надходжень Т на рисунку 12.5 залежить від ступеня прогресивності податкової системи. За прогресивної системи оподаткування лінія Т буде крутішою, ніж за пропорційної.
Трансферні платежі впливають на стабільність економіки подібно до податків. Проте їхній вплив діаметрально протилежний. У фазі спаду трансферні платежі (допомога з безробіття, виплати малозабезпеченим тощо) збільшуються, що створює стимулювальний дефіцит державного бюджету. І навпаки, у фазі піднесення трансферні платежі зменшуються, що скорочує дефіцит і створює надлишок бюджету.
Однак автоматичні стабілізатори
не можуть змінити циклічного розвитку ринкової економіки, вони лише скорочують амплітуду економічних коливань. Тому для подолання проявів макроекономічної нестабільності — безробіття та інфляції — уряд має застосовувати і заходи дискреційної фіскальної політики.
Оскільки збільшення оподаткування однаково знижує і рівень заощаджень, і рівень споживання, то дія мультиплікатора буде меншою на одиницю. Звідси мультиплікатор чистих податків = МРС/(1-МРС). Державний бюджет збалансований, якщо G= T. Отже, мультиплікатор збалансованого бюджету:
Криву Лафера пояснюють так. За нульових податкових ставок жодних податкових надходжень не буде, як і при 100% ставках, коли держава привласнюватиме всі результати праці громадян, бо вся національна економіка стане тіньовою. Якщо податкові ставки зростають від нуля, то податкові надходження збільшуються. Тоді за певного рівня ставок податків (чимало економістів вважають, що він становить 40%) люди починають менше працювати в офіційній економіці та спрямовують свою активність у тіньову економіку. Відтак державні податкові надходження фактично зменшуватимуться, навіть якщо податкові ставки збільшуватимуться. Хоча багато економістів скептично оцінюють криву Лафера, все ж підвищення податків як метод збалансування державного бюджету, вочевидь, є обмеженим.
2
2
. Проблема дефіциту держ.бюджету, джерела його фінансування та способи подолання. Держ-й борг. Зв'язок стану державного бюджету зі станом економіки. Графічна модель державного бюджету
У національній економіці існує пряма залежність між розмірами державного боргу і дефіциту бюджету.
З одного боку, дефіцит бюджету збільшує державний борг, а з іншого – зростання державного боргу потребує додаткових видатків бюджету на його обслуговування, що збільшує дефіцит бюджету.
Дефіцит державного бюджету визначають як різницю між державними надходженнями і державними видатками. Чимало економістів вважають, що сучасна методика вимірювання дефіциту бюджету не зовсім точно відображає реальний стан речей у сфері державних фінансів. На їхню думку, наявна методика, по-перше, не враховує впливу інфляції на дефіцит бюджету. По-друге, наявна методика оцінки дефіциту не враховує державних активів і пасивів. Багато економістів вважають, що в оцінках дефіциту бюджету й державного боргу потрібно враховувати державні активи.
Уряд може фінансувати дефіцит бюджету створенням грошей та отриманням позик.
Якщо уряд фінансує дефіцит бюджету через випуск державних цінних паперів
,
то збільшення попиту на гроші може призвести до підвищення процентної ставки. Вищі процентні ставки витісняють, тобто зменшують інвестиційні видатки ділових підприємств та чутливі до процентної ставки споживчі видатки. Фінансування дефіциту бюджету за рахунок створення грошей дає змогу уникнути витісненню приватних видатків.
Фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою запозичень
веде до виникнення державного боргу. Державний борг
– це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, яка дорівнює сумі всіх дефіцитів за вирахуванням надлишку бюджету. Абсолютний розмір державного боргу
не є показовим макроекономічним показником. Тому для оцінки величини боргу використовують відносні показники заборгованості: 1) державний борг як відсоток ВВП; 2) відношення суми обслуговування боргу до ВВП
. Обслуговування боргу пов’язане з поступовою оплатою основної суми боргу і щорічною виплатою процентів.
Державний борг складається з 2 частин: внутрішнього боргу і зовнішнього
. Внутрішній борг – це заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни. Зовнішній борг – заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам, урядам, міжнародним фінансовим організаціям.
Вплив боргу та дефіциту на національну економіку: 1) короткострокові наслідки – це наслідки дефіциту, відомі як проблема витіснення; 2) довгострокові наслідки – це наслідки боргу, відомі як тягар боргу.
23.Аналіз взаємодії фіскальної та монетарної політики за допомогою моделей IS-LM, AD-AS – пит.11, MD-MS – пит.20, Y-AE – пит.13
Модель IS-LM використовується для аналізу впливу короткострокових коливань мікроекономічної політики на рівноважний рівень доходу в економіці. Криві IS, LM на одному графіку (мал.31) демонструють одночасну рівновагу товарного і грошового ринку. Крива IS представляє товарний, LM – грошовий ринок. Ут.Е – рівновага одночасна, загальна. Ця модель використовується для аналізу економічної політики у закритій економіці. Зміни у фіскальній політиці впливають і визначають розміщення кривої IS, зміни в монетарній (грошово-кредитній) політиці визначає положення кривої LM.
Якщо держава здійснює стимулюючу бюджетно-податкову політику
, то зі зростанням держ.витрат на величину ∆G рівень доходу зростає на ∆У = ∆G/(1-МРС); зі зменшенням податків на ∆Т рівень доходу зростає на ∆У=∆Т*МРС/(1-МРС); збільшення доходу сприяє зростанню попиту на гроші; підвищення попиту на гроші при фіксованій пропозиції грошей викликає зростання відсоткової ставки; зростання відсоткової ставки зменшує рівень планових інвестицій та споживання, а це частково зменшує рівень доходу. У результаті проведення стимулюючої фіскальної політики крива IS1 переміщується праворуч вгору у криву IS2. При цьому зростає відсоткова ставка і дохід. Гальмом впливу стимулюючої фіскальної політики є зменшення планових інвестицій після зростання відсоткової ставки. Цей ефект наз.ефектом витіснення
. У результаті проведення стримуючої фіск.політики
крива IS зсувається вниз ліворуч.
Стимулююча монетарна політика
– зі зростанням пропозиції грошей і за фіксованого рівня цін реальні грошові запами М/Р зростають. Зменшується відсоткова ставка. Крива LM1 зсувається праворуч вниз у LM2. Зі зменшенням відсоткових ставок зростають інвестиції і дохід. У результаті проведення стримуючої монет.політики крива LM зсувається ліворуч вгору.
24. Класична концепція макроекономічного регулювання. Кейнсіанська теорія макроекономічного регулювання. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних очікувань та економіки пропозиції
Відповідно до класичної теорії ринковий механізм регулювання економіки складається з таких елементів. Перший—процес виробництва товарів є лише іншим виразом процесу їх споживання. Це означає, що кожний підприємець формує на ринку свій попит на чужі товари такої ж величини, як і та пропозиція, яку він створив своїм товаром, тобто його доходи від реалізації власного товару дорівнюють вартості товарів, на які він пред'являє попит
Суть другого елемента ринкового механізму регулювання ^кономіки полягає в тому, що частина доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається в потік «доходи-витрати» через грошовий рийок у вигляді інвестиційних витрат. Тому величина сукупних витрат через деякий час вирівнюється до своєї норми за рахунок збільшення інвестиційних витрат, що повертає економіку в стан повної зайнятості. Необхідною умовою для здійснення таких змін є рівність між заощадженнями та інвестуванням.
На відміну від класиків кейнсіанці відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати повну зайнятість. Вони стверджують, що економіка може бути збалансованою, тобто забезпечуватиметься рівновага між сукупним попитом та сукупною пропозицією, але одночасно може існувати й вимушене безробіття та високий рівень інфляції.
Кейнсіанці вважають помилковим класичне положення про те, що єдиним джерелом інвестицій є поточні заощадження. На їхню думку, крім них, на грошовому ринку існують два інші джерела інвестицій: 1) готівкові заощадження домогосподарств, тобто населення зберігає гроші не тільки в банках у безготівковій формі, а й у готівковій формі на руках; 2) кредитні установи, які збільшують пропозицію грошей у результаті надання позик, тобто вони мають здатність із грошей робити нові гроші, розмір яких Обчислюється як добуток надлишкових резервів на грошовий мультиплікатор. Під впливом цих чинників інвестиційна пропозиція грошей може бути більша або менша, ніж заощадження.
Другий аргумент — кейнсіанці ставлять під сумнів класичне положення про еластичність цін і заробітної плати в напрямі зниження останньої при зменшенні сукупного попиту.Кейнсіанська теорія тривалий час домінувала в теорії та практиці макроек. регулюван. Але в кінці 70х років в багатьох країнах з розвинутим ринком з’явились негативні явища в економіці: падіння темпів зростання продуктивності праці, збільшення безробіття та високий рівень інфляції. Це викликало недовіру до теорії Дж. Кейнса і привело до виникнення альтернативних теорій: теорії раціональних очікувань, теорії економіки пропозиції.
Теорія раціональних очікувань стала досить поширеною 3 середини 70-х років, коли в економіці деяких країн почали спостерігатися одночасно такі явища, як безробіття та інфляція. Зазначена теорія виходить з того, що люди спроможні діяти раціонально. Вони, аналізуючи економічну інформацію, здатні визначити очікувані наслідки та приймати рішення, які враховують ці очікування. На думку прихильників цієї теорії, всі люди, тобто підприємці, робітники, споживачі, не тільки прогнозують майбутнє з урахуванням досвіду в минулому, а й здатні передбачити можливі зміни в економічній політиці держави. Теорія раціональних очікувань має два найбільш уразливі елементи. Перший — спроможність усіх людей досить правильно передбачити майбутні зміни в економіці та державній економічній політиці викликає великі сумніви. Практика свідчить про те, що в галузі економічного прогнозування допускають великі помилки навіть керівні діячі та спеціалісти. Другий елемент — у реальній дійсності переважна більшість ринків не є чисто конкурентними. Монополії та профспілки значною мірою стримують зниження цін і заробітної плати. Тому ринки не володіють здатністю миттєво пристосовуватися до зміни ринкової ситуації та через ціни також миттєво впливати на обсяг виробництва в необхідних напрямах.
Прихильники теорії економіки пропозиції переконані в тому, що заходами фіскальної політики можна впливати не лише на попит, а й на пропозицію. На їхню думку, вплив фіскальної політики на сукупну пропозицію досягається через податки.
Логіка прихильників теорії економіки пропозиції виглядає таким чином:
-зниження особистих податків збільшить величину безподаткового доходу. У зв'язку з цим збільшаться заощадження домогосподарств, які перетворюються в інвестиції.
-зменшення податку на прибуток підприємств підвищить чисту прибутковість інвестицій, що заданої відсоткової ставки викличе зростання інвестицій, попиту. В кінцевому підсумку це підвищить норму нагромадження капіталу й створить передумови для зростання виробництва.
Водночас зниження особистих та продуктових податків збільшить реальну заробітну плату і таким чином посилить стимули до праці. Так, тимчасово безробітні збільшать пропозицію на ринку праці, а уже зайняті робітники отримають стимули працювати більш інтенсивно і якісно, що позитивно вплине на продуктивність праці.
Згідно з уявленнями прихильників теорії економіки пропозиції зниження податків викликає набагато більший стабілізаційний ефект, ніж це випливає із кейнсіанської теорії. Але незважаючи на це, зазначена теорія не є переконливою. До основних її недоліків можна віднести слідуючі:-вона не забезпечує практику інструментарієм, за допомогою якого можна вимірювати еластичність ВВП стосовно податків у тій частині, в якій його приріст здійснюється за рахунок збільшення сукупної пропозиції. До цього слід додати ще й фактор часу. Якщо зниження податків позитивно впливає на ВВП, то як цей позитивний ефект розподіляється в часі: він з'являється через рік чи через десять років. Без вирішення питань неможливо бути впевненим у тому, що зниження додатків дійсно викликає більший приріст ВВП, ніж це випливає із фіскальної політики, спрямованої лише на попит.
-більшість опонентів даної теорії вважає, що зниження податків справить набагато більший вплив на попит, ніж на пропозицію. Внаслідок цього дефляційний ефект від сукупної пропозиції буде маловідчутним.
-опоненти цієї теорії вказують на той факт, що в короткостроковому періоді зниження податків негативно впливає на державний бюджет. Тому доцільність їх суттєвого зниження може мати місце лише за умов адекватного скорочення державних витрат. Якщо розумних резервів для цього в державному бюджеті немає, то неминучим наслідком їхнього зниження є виникнення бюджетного дефіциту. Це створює державний борг або викликає необхідність проведення грошово-кредитної емісії, яка породжує інфляцію.
Перелічені альтернативні теорії не знижують знач. Кейнсіанс. теорії, а доповн. її, поглиблюють уявлен. про механізм ДРЕ.
2
5
. ЗЕД країни. Теорія порівняльних переваг. Криві виробничих та торгівельних можливостей країни. Міжнародний обмінний коефіцієнт
Зовнішньоекономічна діяльність – діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, яка побудована на взаємовідносинах між ними та має місце як на теріторії України, так і за її межами. Види ЗЕД
, здійснювані на Україні: 1. експорт і імпорт товарів (продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності, капіталів, робочої сили); 2. наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна й інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності, навчання і підготовка фахівців на комерційній основі; 3. міжнародні фінансові операції й операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України; 4. спільна підприємницька діяльність між суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном на території України і за її межами тощо. Існують тарифні та нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі.
Побудова цієї кривої виробничих можливостей визначається тим фактом, що обмеженість ресурсів суспільства обмежує і загальний обсяг виробництва. Окрім цього, будь-яке збільшення виробництва певного виду продукції потребує обмеження ресурсів на виробництво іншого виду. На рис. 12.1 точки А і Г показують дві нереалістичні ситуації, коли всі економічні ресурси витрачалися б на виробництво або предметів споживання, або інвестиційних товарів. У дійсності економіка знаходить баланс у розподілі своїх ресурсів між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. Це показують точки Б і В на кривій виробничих можливостей.
Будь-яка точка на кривій виробничих можливостей свідчить, що в економіці повністю задіяні всі ресурси, тобто економіка досягла своїх потенційних значень. Якщо
економіка знаходиться в положенні точки Д, то це означає, що вона виробляє певну кількість споживчих та інвестиційних товарів, але використовує свої ресурси неефективно, її потенційні можливості далеко не вичерпані. Стрілками від точки Д на рис. 12.1 показані три можливих варіанти переходу економіки до стану потенційного виробництва. Якщо в економіці відбуваються кількісні та якісні зміни в її ресурсах, тобто діють фактори економічного зростання, то це ілюструється зміщенням кривої виробничих можливостей вправо (рис. 12.2).
Крива торговельних можливостей показує варіанти спеціалізації країни на виробництві одного продукту з наступним його обміном для отримання іншого продукту.
Теорія абсолютних переваг А.Сміта: країні вигідно спеціалізуватися на виробництві та експортуванні того продукту, що має нижчі витрати на виробництво, ніж в інших країнах.
Теорія порівняльних переваг Д.Рікардо: між країнами завжди є вигідною торгівля, оскільки обов’язково знайдеться 2 чи більше товарів, що мають для країн різну альтернативну вартість через різницю цін на сировину та готову продукцію.
2
6
. Модель короткострокової рівноваги валютного ринку. Криві попиту на національну валюту та її пропозиції за рахунком поточних операцій. Криві чистого попиту за рахунком руху капіталів
Величину попиту та пропозиції на валютному ринку формують українські та зарубіжні економічні суб’єкти. Попит на національну валюту формують іноземці, які хочуть придбати українські товари. Оскільки попит на українські товари буде тим більшим, чим дешевшою є гривня, тобто крива попиту на національну валюту за рахунком поточних операцій матиме від’ємний нахил.
Якщо в країнах, що здійснюють торгівлю з даною країною, відбувається економічне піднесення, їх господарські суб’єкти збільшують попит на імпортні товари. Внаслідок цього крива D рухається вправо.
Пропозиція національної валюти формує бажання українських резидентів купувати імпортні товари. Якщо попит українців на імпортні товари еластичний (зміна ціни на 1% викликає зміну попиту на величину, більшу 1%), тоді крива пропозиції національної валюти за рахунком поточних операцій матиме додатній нахил, у протилежному випадку – від’ємний.
а
) Високоеластичний попит на імпортні товари
Б)Низькоеластичний попит на імпортні товари
Крива S зрушується вправо внаслідок економічного піднесення в даній країні.
Крива чистого попиту за рахунком руху капіталів значною мірою залежить від очікуваного у майбутньому валютного курсу.
Нульова відмітка на горизонтальній вісі розташована в центрі діаграми, оскільки чистий попит на валюту по рахунку руху капіталу може бути додатнім (+) і це є чисте надходження,
і від’ємним (-) і це є чистий відтік капіталу.
Якщо % ставки в обох країнах однакові, тоді крива попиту на валюту перетне вісі координат в точці їх перетину. Крива чистого попиту за рахунком капіталів має від’ємний нахил, оскільки для інвесторів привабливішими є активи деноміновані у валютах, курс яких є нижчим за очікуваний. Навпаки, інвестори намагаються позбавлятися активів, курс валют яких вищий за очікуваний. Якщо Dn>0, країна є нетто-імпортером капіталу, якщо Dn<0 – нетто-експортером.
Нехай в країні прискорилися інфляційні процеси, тоді курс національної валюти буде знижуватися. Буде зростати обсяг експорту, а отже, і чистого експорту. А активний платіжний баланс сприятиме підвищенню валютного курсу.
2
7
. Механізм відновлення короткострокової рівноваги на валютному ринку в умовах економічного зростання та зміни реальної ставки відсотку
Отже, іноземна фірма, що буде купувати товари в Україні, буде розраховуватись гривнями, в зв’язку з чим пред’являти попит на гривну. Припустимо курс нац, валюти знизився. При незмінних цінах в гривнях це призведе до зменшення витрат іноземних покупців. При зменшенні курсу нац. валюти попит імпортерів на вітчизняну валюту буде зростати, т.ч. крива матиме від’ємний нахил. З т.з. валютного ринку це крива попиту. З т.з. платіжного балансу імпортери пред’являють попит на гривну купуючи наші товари. Крива попиту відображає обсяг експорту вітчизняних товарів в національній валюті.Крива пропозиції національної валюти по рахунку поточних операцій має таки економічний зміст: на валютному ринку національну валюту будуть пропонувати вітчизняні імпортери іноземних товарів; т.ч. крива пропозиції національної валюти характеризує імпорт товарів в гривнях.
Розглянемо 2 випадки. 1) коефіцієнт еластичності попиту на імпортні товари за ціною більше 1. Коефіцієнт показує, на скільки % зміниться обсяг попиту, якщо ціна зміниться на 1 %. В даному випадку обсяг попиту сильно відреагує на зміну ціни. Нехай курс національної валюти зріс. При цьому ціни на іноземні товари в іноземній валюті залишились незмінними. Тоді при зростанні курсу національної валюти іноземні товари стануть дешевшими для вітчизняних покупців. Тому ціни на іноземні товари в національній валюті знизяться, в результаті чого попит на іноземні товари зросте. Обсяг пропозиції національної валюти буде дорівнювати добутку цін імпортних товарів та обсягу імпорту в фізичному вимірі: Qs = Рі.т.¯ ´ Qі.т. Þ витрати на імпорт в національній валюті = пропозиції гривні. Оскільки коефіцієнт еластичності попиту на імпортні товари за ціною більше 1, то PQ - витрати імпортерів в гривнах будуть зростати. Отже, в цьому випадку крива пропозиції буде мати додатній нахил. 2) розглянемо протилежний випадок – низькоеластичний попит на імпортні товари. Нехай курс національної валюти зменшився, при цьому ціни на іноземні товари в іноземній валюті залишились незмінними, ціни на іноземні товари в національній валюті зросли. Але ж коефіцієнт еластичності менше за 1, тому витрати імпортерів скоротяться і крива пропозиції матиме від’ємний нахил.
Крива D може зрушуватись. Крива попиту на національну валюту буде рухатись при зміні економічних умов в інших країнах. Якщо в інших країнах спостерігається піднесення, то крива рухається вправо, і навпаки. При економічному піднесенні в даній країні крива пропозиції національної валюти рухається вправо.Рис. 28.4. Крива чистого попиту по рахунку руху капіталів.
В цій моделі немає окремо кривої попиту і пропозиції, а є лише крива попиту по рахунку руху капіталів, тобто це є сальдо. Т.Ео – т. очікуваного валютного курсу в майбутньому. Припустимо, що в даний момент курс національної валюти менший за очікуваний. В цій ситуації інвесторам вигідно інвестувати свій капітал в національну активи, тобто купувати національні акції. Це пояснюється тим, що коли настане момент погашення цих ц/п або сплати по них доходів, курс валюти зросте і інвестори зможуть конвертувати в більшу суму іноземної валюти. Т.ч., треба купувати активи в такій валюті, курс якої в майбутньому зросте.Якщо очікують зниження курсу нац. валюти, то слід купувати активи в іноземній валюті. Країна буде чистим експортером капіталу. Крива Dn рухається при зміні відношення реальних ставок % в різних країнах, і саме якщо реальна ставка % в даній країні вище, ніж в іноземних, капітал буде рухатись в дану країну і крива Dn рухається вправо. Зведемо криві D, Dn, S в одну модель.
Аналіз залежить від еластичності попиту на імпортні товари. Крива пропозиції національної валюти по рахунку поточних операцій, крива попиту на національну валюту по рахунку поточних операцій, крива TD (сукупного попиту) по 2 рахунках.
TD= D+Dn.
Т.Ео – т. довгострокової рівноваги валютного ринку. СА – величина чистого експорту, Xn>0, е0- очікуваний курс. е1<е0, тоді країна буде імпортувати капітал. АВ – сальдо по рахунку руху капіталів, Dn>0. Тоді і TD>D.
Спочатку крива LM* переміщуватиметься вправо, а курс національної валюти внутрішня процентна ставка знижуватимуться (рис. 8). Зі зниженням ринкового курсу національної валюти спекулянти продаватимуть її центральному банкові, який обмінює національну валюту на іноземну за фіксованим курсом. Пропозиція грошей у малій відкритій економіці зменшується, крива LM* повертається до свого попереднього положення. У результаті обсяг національного виробництва і валютний курс не змінюються. Отже, у системі фіксованих валютних курсів монетарна політика у своєму звичному розумінні не дає результатів. Зниження рівня фіксованого обмінного курсу національної валюти, як нам уже відомо, називають девальвацією, а підвищення обмінного курсу – ревальвацією. Якщо стимулювальні заходи центрального банку доповнити девальвацією, то зворотного переміщення кривої LM* не відбудеться. Унаслідок проведеної девальвації зросте чистий експорт. Вплив девальвації практично той самий, що й від збільшення пропозиції грошей за плаваючого валютного курсу. Ревальвація валюти переміщує криву LM* вліво, зменшує чистий експорт і знижує сукупний дохід.