Реферат з дисципліни "Мікроекономіка"
"Мікроекономічна модель підприємства"
Мікроекономіка розглядає підприємство
як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів на готову продукцію, як один з найважливіших різновидів мікросистем.
Підприємство є ринково-виробничою системою
. Воно водночас виступає у ролі споживача
факторів виробництва (купує ресурси на ринках факторів), виробника
продукції та її продавця
на ринках товарів і послуг.
Будь-яка система, за термінологією загальної теорії систем, має вхід, процесор та вихід. На вході
підприємства — так звані прості елементи процесу виробництва (фактори виробництва): засоби праці, предмети праці, робоча сила, енергія, інформація тощо. Процесор
— це трансформація факторів виробництва у готову продукцію, а саме — виробничий процес
. Вихід
— кінцеві результати виробництва: товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, вироблені підприємством за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.
Ресурси,
або фактори виробництва
, — це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ — готової продукції. Заведено розрізняти такі групи факторів виробництва: праця
—
всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються людьми в процесі виробництва; фізичний капітал, або просто капітал
, — засоби виробництва, зокрема будівлі, споруди, устаткування та товарно-матеріальні цінності; природні ресурси
— все, що може бути використане у виробництві в натуральному стані, тобто без будь-якої обробки (земля, ліс, мінерали тощо); підприємницький хист
.
З огляду на можливості підприємства змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва, діяльність його як мікросистеми досліджують протягом певних періодів часу
: миттєвого
— період виробництва, протягом якого жодний фактор не може бути змінений; короткострокового
— період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один із факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), інші — як постійні; довгострокового —
період у діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, потрібних для випуску продукції.
За кількістю найменувань продукції підприємство поділяють на монопродуктові
та багатопродуктові
. В мікроекономіці виходять з припущення, що кожне підприємство випускає лише один вид продукції, тобто монопродукт
.
Гіпотеза про раціональність поведінки
суб’єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою
діяльності підприємства є максимізація прибутку
. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору:
¾ що виробляти ?
¾ яким чином виробляти?
¾ для кого призначаються результати виробництва?
Підприємство володіє суверенітетом
у прийнятті рішень щодо своєї діяльності. Припущення про єдину мету діяльності підприємства є певним спрощенням. Воно може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою у довгостроковому періоді має бути саме максимізація прибутку, інакше підприємство не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати інших цілей.
Виробничі відносини на мікрорівні — це, передусім, технологічні відносини. Технологія
— це сукупність знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу, про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага.
Однією з головних умов отримання максимального прибутку є ефективність виробництва.
Слід розрізняти технологічну
та економічну ефективність виробництва
.
«Портрет» (модель) підприємства складається з виробничої функції
, яка показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q
) та обсягом ресурсів (Х
), що для цього використовуються:
Q
= f
(х
1
, х
2
, …, хi
, …, xn
). (1)
Якщо весь спектр комбінацій факторів виробництва прийняти як витрати праці (L
) і капіталу (К
), то виробнича функція може бути визначена так:
Q = f
(L
, K
), (2)
де Q
— максимальний обсяг продукції, що виробляється за даною технологією (даного співвідношення праці та капіталу).
Виробнича функція в короткостроковому періоді (так звана однофакторна
) відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосованих інших виробничих факторів:
Q = f
(X
). (3)
Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного кількісного поєднання змінного ресурсу з незмінною кількістю інших ресурсів, називається сукупним продуктом (ТР
).
Величина сукупного продукту змінюється зі зміною обсягів використання змінного фактора.
Середній продукт (AР
)
відображає середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, який припадає на одиницю фактора Х
:
. (4)
Граничний продукт (МР
)
— це приріст загального обсягу виробництва (додатковий продукт), здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва:
(5)
де DТР
— приріст обсягу виробництва; DХ
— приріст змінного фактора.
Якщо витрати змінного фактора збільшувати в нескінченно малих кількостях, то граничний продукт саме й виражатиме граничну продуктивність фактора
(наприклад, гранична продуктивність праці, гранична продуктивність капіталу). Це поняття посідає центральне місце в теорії фірми, оскільки зіставлення продуктивності та ринкової ціни фактора виробництва обґрунтовує рішення фірми щодо доцільності залучення додаткових одиниць змінного фактора.
До найважливіших параметрів підприємства як мікроекономічної моделі належать також витрати виробництва
,
виторг і прибуток
. Загальні обсяги витрат ресурсів (факторів виробництва), або грошові витрати, здійснювані підприємством для виробництва певного обсягу продукції, становлять його витрати виробництва.
У теоретичній економіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати.
Бухгалтерські витрати
— це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі.
З огляду на обмеженість ресурсів доходимо висновку: використання будь-якого ресурсу для виробництва певного товару виключає можливість його використання у виробництві іншого (альтернативного) товару. Витрати, що виникають як результат втрачених можливостей через альтер
, або економічними.
Для окремого підприємства економічні витрати — це безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів.
Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще й тим, що вони не містять у собі вартість тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства. Витрати, обумовлені використанням факторів виробництва, які є власністю підприємства, називаються неявними витратами
.
Явні витрати
— це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати містять у собі лише явні витрати. економічні (альтернативні) витрати охоплюють явні та неявні витрати.
Витрати на виробництво певного обсягу продукції (Q
) називають сукупними витратами (ТС
).
Середні сукупні витрати (АТС
)
— це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції:
. (6)
Граничні витрати (МС
)
— це приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукції. Як правило, під граничними витратами розуміють витрати, пов’язані з випуском останньої одиниці продукції.
. (7)
Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про доцільність збільшення або зменшення обсягу виробництва.
Валовий (сукупний, загальний) виторг
— це сума коштів, яку одержала фірма від реалізації товарів за певний час. Він дорівнює ціні (Р
) проданого товару, помноженій на обсяг продажу (Q
):
TR
= PQ
. (8)
Сукупний прибуток
— це величина, на яку валовий виторг (TR
) підприємства перевищує його сукупні витрати (ТС
). Розрізняють бухгалтерський
та економічний прибуток.
Бухгалтерський прибуток дорівнює різниці між загальним виторгом і бухгалтерськими витратами. Величина економічного прибутку встановлюється як різниця між економічними витратами та виторгом підприємства.
Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, то воно покриває усі свої витрати. Нормальний прибуток
— це прибуток, від якого відмовляються власники підприємства на користь ресурсів на своєму підприємстві, але який вони могли б отримати, вклавши свої ресурси в інші напрями діяльності поза межами підприємства. Отже, до внутрішніх витрат відноситься й нормальний прибуток, необхідний для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного виробництва.
зі зміною обсягу виробництва величини валового виторгу і сукупних витрат змінюються по-різному, а отже, величина прибутку підприємства залежатиме від обсягу випуску продукції. Саме тому підприємства намагаються встановити такий обсяг виробництва і реалізації продукції, за якого забезпечується найбільший прибуток. З цією метою обчислюється граничний виторг (MR
)
, тобто приріст загального виторгу підприємства в результаті збільшення випуску продукції на одну одиницю:
. (9)
Середній виторг
(
AR
)
— це виторг підприємства в розрахунку на одиницю продукції:
. (10)
Основні терміни
Альтернативні витрати
— цінність найкращого варіанту використання ресурсів, від якого відмовилися в процесі економічного вибору, або обсяги інших благ, від виробництва яких треба відмовитися, щоб збільшити обсяг виробництва певного блага.
Виробництво
— процес перетворення виробничих ресурсів (факторів) на економічні блага (продукти).
Виробнича функція
— співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції.
Витрати виробництва
— вартість усіх факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення та реалізації певної кількості продукції, а також для підтримки у працездатному стані існуючих виробничих потужностей.
Витрати сукупні
— витрати на виробництво певного обсягу продукції.
Витрати середні сукупні
— кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.
Витрати граничні
— приріст сукупних витрат, пов’язаний із виробництвом додаткової (як правило, останньої) одиниці продукції.
Виторг (сукупний виторг)
підприємства
— сума коштів, одержана підприємством від реалізації своїх товарів за певний час.
Ефективність
виробництва характеризує зв’язок між обсягом вироблених економічних благ і кількістю застосовуваних ресурсів.
Ефективність виробництва економічна
— випуск даного обсягу продукції з мінімальними середніми витратами або випуск максимального обсягу продукції за даного обсягу виробничих ресурсів.
Ефективність виробництва технологічна
. Процес є технологічно ефективним, якщо не існує жодного іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів за умови не збільшення інших видів ресурсів.
Підприємство (виробниче)
— мікросистема, яка перетворює фактори виробництва на товарну продукцію.
Прибуток
— різниця між виторгом підприємства та його витратами.
Бухгалтерський прибуток
— різниця між виторгом підприємства та бухгалтерськими явними витратами.
Економічний прибуток
— різниця між виторгом підприємства та альтернативними витратами ресурсів, застосовуваних у виробничому процесі (економічними витратами).
Нормальний прибуток
— мінімальна (нормальна) винагорода, необхідна для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного напряму діяльності. Згідно з економічною теорією до нормального прибутку належить сукупність усіх тих мінімальних виторгів, котрі представляють собою витрати невикористаних можливостей.
Продукт:
сукупний (ТР
), середній (АР
), граничний (МР
). Сукупний продукт
змінного фактора виробництва — обсяг випуску продукції, що припадає на певну кількість даного фактора виробництва. Середній продукт
— обсяг випуску продукції, що припадає на одиницю змінного фактора виробництва. Граничний продукт
— приріст загального обсягу випуску продукції, здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора виробництва на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва.
Література
1. Гальперин В. М., Игнатьев С. И., Моргунов В.И. Микроэкономика: В 2 т. / Под ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экон. шк., 1994. — Т. 1. — 349 с.
2. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка. Навчально-методичний посібник. Київ: ЦУЛ, 2002, 236 с.
3. Гребенников П. И., Леусский А. И., Тарасевич Л. С. Микроэкономика: Учеб. / Под общ. ред. Л. С. Тарасевича. — СПб.: Изд-во СПб УЭФ, 1996. — 352 с.
4. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика: Пер. с англ. / Под общ. ред. Б. Лисовика и В. Лукашевича. — СПб.: Экон. шк., 1994. — 448 с.
5. Емцов Р. Г., Лукин М. Ю. Микроэкономика: Учеб. — М.: МГУ им. М. В. Ломоносова, Изд-во «ДИС», 1997. — 320 с.