Поняття і види аграрних договірних зобов язань

Реферат на тему:

Поняття і види аграрних договірних зобов’язань

Формування державних ресурсів сільсько­господарської продукції, забезпечення населення продо­вольством, а переробних підприємств— необхідною сирови­ною значною мірою залежить від чітко налагодженої системи договірних відносин із закупівель цієї продукції у її виробни­ків. Забезпечення потреб у продукції сільського господарства для бюджетної сфери, формування державного резервного та елітного насіннєвих фондів і генетичного фонду у тварин­ництві здійснюється через державний контракт. Виробники сільгосппродукції самостійно розпоряджаються своєю про­дукцією, реалізуючи її за державними контрактами та іншими договорами через біржі, торгові та контрактові будинки, заготівельні та посередницькі організації.

Формування нових методів управління та вдосконалення технології АПК неможливе без моніторингу реального еконо­мічного обігу, стабільності цін, оптимізації системи розра­хунків, створення товарно-кредитної системи. Ці та інші за­вдання є прерогативою біржового сільськогосподарського ринку, від стану якого залежить і рівень активності товаро­ виробника, і напруженість торгових відносин, і перспективи ситуації на ринку загалом.

В міру налагодження діяльності спеціалізованих аграрних бірж закупівлі частини сільгосппродукцї здійснюються шля­хом торгів ф'ючерсними і форвардними контрактами на цих біржах. Оскільки біржова торгівля сільгосппродукцією» ще не досягла належного рівня, заготівельні та інші організації за­куповують цю продукцію безпосередньо у її виробників пере­важно за договорами контрактації.

За договором контрактації виробник сільгосппродукції зобов'язується виробити і передати заготівельникові такої продукції (контрактантові) у власність, повне господарське відання або оперативне управління вироблену ним продукцію в обумовлені договором строки у кількості та асортименті, передбачених цим договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві ним сільгосппродукції, прийняти та оплатити її за обумовленими цінами.

Сторонами у договорі контрактації є, з одного боку, під­приємства, організації, на які у встановленому порядку по­кладено функції державної закупівлі сільгосппродукції (заго­тівельні, переробні, торговельні тощо). Зокрема, замовника­ми сільгосппродукції, що реалізується за державним контрак­том, виступають міністерства, відомства, установи та орга­нізації, яким виділено з цією метою кошти з державного бюд­жету. Замовниками продукції за регіональними державними контрактами можуть бути організації, яким виділено кошти з місцевого бюджету.

Друга сторона в договорах контрактації — це підприємства та організації будь-яких форм власності, що виробляють сільгосппродукцію. До них належать колективні сільськогоспо­дарські підприємства, селянські (фермерські) та інші госпо­дарства, підсобні господарства об'єднань у промисловості, дослідно-виробничі господарства сільськогосподарських на­вчальних закладів 1 науково-дослідних інститутів, селекційні та дослідні станції тощо. Отже, коротко — сторони в договорі можна назвати так: заготівельник і господарство, іноді заго­тівельник видає господарству так звану вивантажувальну рознарядку про відправку продукції не за своєю адресою, а за адресою іншої організації-одержувача, з якою він перебу­ває в договірних відносинах з поставки. Тоді просування сільгосппродукції від господарства до споживача (промисло­вого чи торговельного підприємства) оформляється двома договорами — договором контрактації і договором поставки. Договір поставки зв'язує заготівельника та одержувача продукції.

Предметом
договору контрактації є сільгосппродукція у сирому вигляді або така, що пройшла первинну обробку. Проте при укладенні договору сторони можуть передбачити, що в рахунок виконання зобов'язань щодо здачі продукції у свіжому (натуральному) вигляді господарство частину про­дукції продає у переробленому вигляді. За предметом і зміс­том договір

Сільгосппродукція у сирому вигляді є предметом договору поставки, якщо він укладений між заготівельною організацією і промисловим підприємством. За загальним правилом, на реалізацію переробленої продукції укладається договір по­ставки. Проте, щоб уникнути укладення двох договорів з одним господарством — на реалізацію сільгосппродукції у сирому вигляді і окремо у переробленому вигляді, укладають тільки договір контрактації. Сторонам надається можливість вибору правової форми реалізації сільгосппродукції (купівля-продаж, контрактація, поставка, комісія тощо). Якщо одна із сторін заперечує проти укладення договору поставки на реалізацію сільгосппродукції у сирому вигляді чи після первинної обробки, то арбітражний суд при вирішенні спору виносить рішення про укладення договору контрактації неза­лежно від того, що сторони раніше укладали договори постав­ки. У цьому найбільше зацікавлено господарство, оскільки за договором контрактації на заготівельника можуть поклада­тися зобов'язання, зокрема щодо сприяння в організації виробництва сільгосппродукції, забезпечення господарства тарою і пакувальними матеріалами, відпуску промислових чи продовольчих товарів або комбікормів у порядку зустрічного продажу, що не передбачено законодавством про поставки.

Укладення договорів на реалізацію сільгосппродукції на спеціалізованих аграрних біржах визначається правилами організації та проведення торгів ф'ючерсними та форвард­ними контрактами під закупівлю сільгосппродукції та продук­тів її переробки. Порядок укладення, зміни і розірвання договорів поза біржею, як і інших господарських договорів, визначено статтями 10 і 11 Арбітражного процесуального ко­дексу України. Договірні відносини з контрактації регулюють­ся типовими договорами контрактації та іншими нор­мативними актами.

Крім договорів контрактації, виробники сільськогосппродукції реалізують її на основі інших договорів. Зокрема, заготівельні та переробні підприємства на договір­них засадах можуть приймати від виробників сільськогоспо­дарську сировину на зберігання і переробку незалежно від напрямків подальшого її використання. Розрахунки за збері­гання та переробку сировини і готової продукції за угодою сторін можуть здійснюватися у грошовій формі з використан­ням частини готової продукції або у змішаній формі.

Виробники сільгосппродукції мають право проводити това­рообмінні операції з власною продукцією та продуктами її переробки на основі бартерних договорів, що укладаються як на внутрішньому ринку, так і в порядку здійснення зовнішньо­економічної діяльності. За такими договорами вони одержу­ють необхідні матеріально-технічні ресурси (обладнання, нафтопродукти, засоби захисту рослин і тварин тощо) або товари широкого вжитку.

Сільськогосподарські підприємства укладають з колгосп­никами, робітниками держгоспів, пенсіонерами та іншими громадянами на добровільній основі договори на вирощуван­ня худоби і птиці та на закупівлю лишків молока. Закуплену у громадян за цими договорами продукцію господарство про­дає державі і зараховує собі у виконання зобов'язань з контрактації. Крім того, худобу, птицю, кроликів, вирощених у підсобних господарствах громадян, можуть закуповувати заготівельні організації споживчої кооперації, організації громадського харчування та інші організації за договірними цінами.

Господарства можуть реалізовувати сільгосппродукцію на комісійних засадах, укладаючи договори комісії з торго­вельними організаціями. Сільськогосподарські підприємства, орендарі, селянські господарства, громадяни, які ведуть підсобне господарство, мають право вільно продавати вирощену продукцію як заготівельним та іншим організаціям, так і на ринках.

Використана література:

1. Зобов’язальне право. Підручник. – К., 2001.

2. Словник-довідник юриста. – Харків, 2002.

3. Основи аграрного права. – К., 2002.