Національні інтереси України і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки

Реферат на тему:

«Національні інтереси України і стратегічні

орієнтири розвитку національної економіки»

Зміст

1. Європейський соціально-економічний реформізм і національні економічні інтереси держави.

2. Конституційні основи національних економічних інтересів України.

3. Політика національної безпеки і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки.

4. Неофіційний сектор національної економіки України та його негативні риси.

Європейський соціально-економічний


реформізм і національні економічні інтереси держави

В основі перспективного розвитку національної економіки (Ж) лежить європейська модель соціально-економічного реформа- іа торства. Це модель XXI ст. Водночас вона повністю відповідає .І. нашим українським національним традиціям, системі христи-;-/ янських цінностей, що властиві Українській нації. Базовими принципами цієї моделі є принципи толерантності та компро-місності, де поняття "соціальної гармонії"
і "національної згоди"
є визначальними, як відзначав М. Грушеєський.

Отже, які принципи покладені в основу цієї моделі розвитку національної економіки в XXI столітті? Це перш за все:

1) принципи соціальної відповідальності держави.

Сутність цього принципу полягає в тому, що держава є відпо­відальною за підтримання соціальної справедливості та стабіль­ності. Держава мусить сприяти тому, щоб кожен громадянин був соціальне захищеним.

2) принцип соціальної справедливості.

Цей принцип базується на засадах демократії, морально-етичних цінностях, що властиві українському менталітету і національним традиціям.

3) принцип прав громадян на приватну власність.

Сутність його полягає в поступовому переході до інститутів громадянського суспільства і реальному забезпеченні конститу­ційного права громадян України на приватну власність.

4) принцип гуманістичної спрямованості внутрішньої політики держави.

Сутність цього принципу полягає в принципово іншому розумінні відносин "громадянин - держава". Якість людського життя і людського розвитку є головною метою державної політики. Особливе місце тут займає всебічне забезпечення можливостей людини як найвищої соціальної цінності, зокрема її здоров'я.

5) принцип гармонізації економічного розвитку зі збереженням і охороною біосфери.

Цей принцип базується на природоцентризмі та біоетиці, що передбачає застосування біофізичних критеріїв у системі економіч­ного оцінювання природогосподарських процесів, явищ та ресурсів.

До речі, вперше науково обґрунтував цей принцип всесвітньо відомий український вчений В. Вернадський у своїй концепції про ноосферу. Сучасні українські вчені запропонували ноосферну модель реалізації Концепції сталого розвитку світу в XII ст. [72д].

Конституційні основи національних економічних інтересів України

Конституція України як основний закон держави є фундаментом, де закладені стратегічні компоненти системи національних інтересів України.

Так, в Конституції нашої держави передбачено реалізацію і повне забезпечення таких національних пріоритетів:

консолідації суспільства в політичну націю, побудова суверен­ної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави (ст.1);

суверенітету України на всій її території, цілісності і недоторканості території (ст. 2);

розвитку України як унітарної держави (ст. 2);

прав і свобод людини в Україні: життя, здоров'я, честі і гідності, недоторканості і безпеки (ст. 3);

народу України - статусу носія суверенітету і єдиного джерела влади (ст. 5);

ефективного розвитку регіонів і розвитку місцевого самовряду­вання (ст. 7);

принципу верховенства права (ст. 8);

всебічного розвитку і використання української мови як дер­жавної, а також гарантування вільного розвитку використання і захисту російської мови, інших мов національних меншин (ст. 10);

послідовного розвитку і консолідації української нації, а також забезпечення національно-культурного розвитку всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11);

задоволення національних і мовних потреб українців у діаспорах (ст.12);

захисту всіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13);

соціальної спрямованості економіки (ст. 13);

політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності і свободи політичної діяльності (ст. 15);

екологічної безпеки і рівноваги, подолання наслідків Чорно­бильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу (ст. 16);

захисту суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17);

мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими членами міжнародного співтовариства (ст. 18);

народного волевиявлення через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії (ст. 69);

вільного волевиявлення на основі рівного і прямого виборчого права (ст. 70).

Крім зазначених в Конституції України національних пріори­тетів, НЕ мусить спиратись на такі орієнтири:

орієнтація на загальноєвропейську інтеграцію і розвиток економічних відносин з іншими країнами;

максимальний розвиток експорто-орієнтовант
ованих
галузей національного господарства;

захист національного виробництва і нарощування національного капіталу;

дебюрократизація державного управління і подолання держав­ної корупції;

максимальна державна підтримка української культури і науки;

сприяння розвитку духовності нації;

підтримка інституту української сім’і.

Політика національної безпеки і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки

Політика національної безпеки є постійним атрибутом націо­нальної економіки, її особливістю.

Головним завданням у сфері політики національної безпеки є послідовне і ефективне забезпечення захисту національних інте­ресів України і створення сприятливих умов життя і розвитку, а також попередження і усунення зовнішніх і внутрішніх загроз, перешкод і негативних факторів. Головна мета такої політики -захист суверенної державності, подолання кризи, життєдіяльності і успішний розвиток країни.

Тривалий характер створення базових засад незалежності України та утвердження її як повноцінного суб'єкта світовогоспівтовариства зміщує потенційні загрози державності у площину економічної та екологічної безпеки
[3; 5; 19].

Отже, які основні загрози економічній безпеці в Україні?

1. В інституційній сфері

-
недостатня діяльність гілок влади. Суперечність чинного законодавства та правова неврегульованість широкого кола питань економічного розвитку, зокрема ринкової трансформації економіки, утвердження ефективного конкурентного середовища, незбалансованість кадрового потенціалу.

Системні диспропорції зберігаються у відносинах власності. Процес її структуризації залишається незавершеним. Найвідчутнішим для економічної практики виявилося проведення прива­тизації та утвердження основних постулатів приватної власності, яка у своїй основі залишається системно несформованою та інституційно незахищеною. Зберігається нероздільність власності та влади за домінування останньої. Зрощування влади (у всіх її формах) та власності є основним підґрунтям корумпованості економіки, системної бюрократизації. У деструктивних формах здійснюється роздержавлення та приватизація землі. На одну з найгостріших проблем, що стримує економічне зростання, перетворилася криза корпоративного управління. Вона унемож­ливлює ефективну реструктуризацію підприємств, розвиток фондового ринку, зростання інвестиційної привабливості укра­їнської економіки, у т. ч. і для іноземних інвесторів.

2. У соціальній сфері

-
занижена (у декілька разів) вартість одного із основних економічних ресурсів - робочої сили. Наслідок цього - низька платоспроможність населення, відсутність стимулів зростання його кваліфікаційного потенціалу, нагромадження капіталу, технічного прогресу. Глибока диференціація доходів населення унеможливлює утвердження вагомого прошарку середнього Іоіасу, критичної межі досягай бідність та безробіття, особливо приховане.

Погіршуються показники здоров'я населення. 31995 р. в Україні триває епідемія туберкульозу, невпинно поширюється захворю­ваність на ВІЛ/СНІД, збільшується кількість осіб, що вживають наркотичні та психотропні речовини. Ці та інші чинники суттєво погіршують відтворення робочої сили, її якісні параметри та трудовий потенціал.

3. Загрози фінансовій безпеці.

Залишається структурно незбалансованим фінансовий сектор економіки. Низький рівень капіталі­зації українських банків не відповідає вимогам політики зрос­тання та структурно-інноваційної перебудови національної еко­номіки. Низький рівень розвитку фондового ринку не дозволяє зробити його ефективним інструментом мобілізації інвести­ційних р

есурсів, а відтак і політики економічного зростання. Зберігається структурна розбалансованість державних фінансів, їх суто фіскальна спрямованість.

Україна поки що не посіла належного місця в міжнародному русі капіталів,

який стає характерною ознакою сучасних міжнародних інтеграційних процесів і матеріальною основою економічного зростання та структурної перебудови.

4. Тінізація та корумпованість української економіки.

Існую­чий рівень тінізації економіки дійшов тієї небезпечної межі, коли можна говорити про існування системи розширеного відтворення тіньових економічних відносин в Україні. Тінізація економіки є одним з основних чинників, які створюють реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави. Вона негативно позначається на всіх сферах суспіль­ного життя, гальмує та викривлює соціально-економічні рефор­ми. Значні масштаби тіньової економічної діяльності істотно впливають на обсяги та структуру ВВП і спотворюють офіційні дані про стан економіки. Одним з найнебезпечніших наслідків розвитку тіньової економіки є її негативний вплив на зростання корумпованості та криміналізації суспільства. Водночас тінізація економіки, повільні темпи її зниження призводять до викривлення принципів існування громадянського суспільства, формують негативний імідж держави серед міжнародної спіль­ноти, стримують надходження до країни іноземних інвестицій, не сприяють налагодженню торговельно-економічних відносин українських підприємств із зарубіжними партнерами та стримують євроінтеграційні зусилля України 5. Структурні диспропорції.
Україна отримала у спадщину надзвичайно енергоємний промисловий комплекс, суттєво змінити структуру якого за перші роки незалежності виявилося неможливим. Позначається і надзвичайно висока зовнішньо-економічна орієнтація та критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості.

На економічній безпеці позначаються критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агро­промислового комплексу, системах життєзабезпечення, а також неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їхнього постачання та відсутність активної державної політики енергозбереження, загострення проблеми підтримання в належному технічному стані ядерних об'єктів на території України.

6. Недосконалість системи інноваційного розвитку.
За роки реформ ще поки-що не вдалося створити дієздатних механізмів стимулювання інноваційної діяльності підприємств та організацій, що призвело до деградації існуючого науково-технічного потенціалу, повільного оновлення продукції виробничого комплексу. Критичним залишається рівень державного фінансування науково-технічної діяльності.

Відповідні витрати не перевищують 0,4 % ВВП, тоді як у Німеччині та Японії - відповідно 2,4 та 2,8 %. Негативним чинником для України є відплив науковців і висококваліфікованих фахівців.

7. Застарілість виробничої інфраструктури.
Відпрацювала свій нормативний термін значна частина конструкцій, споруд та обладнання. Особливе занепокоєння викликає технічний стан мостових споруд - 14 % залізничних мостів знаходяться у незадовільному стані, не відповідають правилам експлуатації 46, а серед комунальних – 76% Десятки років без оновлення експлуатується обладнання нафто-і газодобувної та нафтопереробної промисловості.

8.

Серйозні проблеми існують в енергетиці.

На сьогодні в Україні розроблено низку державних, галузевих і регіональних програм, прийнято нормативно-правові акти щодо забезпечення надійності й безпечної експлуатації споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж, визначено центральні органи виконавчої влади, які здійснюють державне регулювання у зазначеній сфері. Однак при цьому охоплюються лише окремі напрями забезпечення технологічної безпеки, у повному обсязі програми не виконуються, а центральні і місцеві органи виконавчої влади та їхні відповідні підрозділи діють розрізнено, дублюючи один одного.

9.

Екологічні загрози в системі розвитку національної економіки.

Екологічну ситуацію на території України в цілому можна охарактеризувати як кризову. Щоправда, рівень загального антропогенного навантаження на довкілля останніми роками мав тенденцію до зменшення. Протягом 1995-2002 рр. викиди забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел знизилися в 1,4 раза. Зменшилися обсяги скидів у водні об'єкти забруднених стічних вод. Протягом 1995-2002 рр. цей показник скоротився з 4,65 млрд. м3
до 2,92 млрд. м3
. Однак за цих умов загальний стан довкілля залишається незадовільним. Відповідна ситуація пов'язана, насамперед, зі структурними деформаціями національного господарства, за яких впродовж тривалого часу перевага надавалася розвитку сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Ці чинники, а також відсутність протягом останнього десятиріччя необхідних обсягів інвестицій для оновлення технологій та здійснення природоохоронних заходів, обумовили незадовільний стан довкілля. Як наслідок, ризик виникнення надзвичайних ситуацій в Україні значно вищий ніж у розвинених країнах, зокрема у країнах ЄС.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося ще за часів існування УРСР у найбільш дешевий спосіб без будівництва відповідних очисних споруд. Низьким залишається рівень застосування інноваційних, ресурсо­зберігаючих та природоохоронних технологій, включаючи і техно­логії переробки, утилізації та знищення відходів.

Значну питому вагу мають потенційно небезпечні виробництва. На їхню частку припадає майже третина обсягу промислової про­дукції. Основне навантаження на довкілля у промисловому секторі здійснюють підприємства хімічної, металургійної, гірничодобувної галузей та електроенергетики. В Україні функціонує 4 атомних електростанції, 2664 об'єкти, які виробляють небезпечні речовини, 308 шахт та 7 розрізів, 6 потужних нафтопереробних заводів, кожен з яких зосереджує від 300 до 500 тис. т вуглеводневого палива, енергоємність якого еквівалентна 3-5 мегатоннам тротилу. Най­більша кількість таких об'єктів розташована у Донецькій, Запо­різькій, Луганській, Сумській та Херсонській областях.

На основі оцінки наявних загроз національній економіці форму­ється державна політика національної безпеки України
[19].

В економічній сфері політика національної безпеки спрямо­вується на формування системи економічної безпеки України, тобто досягнення такого стану економічної системи, за якого держава здатна забезпечити досягнення економічної, ресурсної, науково-технологічної незалежності і самодостатності.

В екологічній сфері політика національної безпеки спрямову­єтеся на зупинення і контроль процесів деградації навколишнього середовища, зниження рівня забруднення води, повітря, деградації землі, захисту лісів. Розробляється Державна програма захисту навколишнього середовища до 2015 р., яка базується на принци­пах інтеграції економічних і екологічних факторів розвитку країни. Проводиться послідовна політика екологізації виробництва і зниження техногенного навантаження на навколишнє середовище.

Держава забезпечує фінансування відповідних витрат, в тому числі інвестиційних, спрямовуючи їх на покращання навколиш­нього середовища. Екологічні інвестиції повинні стати прямими інвестиціями з поступовим підвищенням їх питомої ваги до рівня 25%Встановлюється порядок, при якому затвердження і реалізація програм розвитку та крупних господарських проектів здійснюється лише із забезпеченням повного екологічного обґрунтування.

Послідовно проводиться політика розвитку міжнародного спів­робітництва у вирішенні глобальних, регіональних і локальних екологічних проблем, особливо тих, що стосуються трансгранич-ного переносу забруднювачів. Держава забезпечує розвиток екологічної освіти громадян і проведення необхідних екологічних досліджень.

Принциповою основою ядерної політики України залишається проголошений 16 липня 1990 року без'ядерний статус. Відмова України від ядерної зброї не означає відмови від використання ядерної енергії. Ядерна енергетична політика залишається важли­вим напрямом енергетичної безпеки і національної безпеки в цілому.

Держава вживає заходів по зупиненню деградації мирної атомної енергетики, по підновленню і розвитку завершеного ядерно-енерге­тичного комплексу країни, розвитку ядерної науки і технології, набуттю статусу мирної ядерної держави.

На найближчий період ставиться стратегічно важливе завдання - створення власного закінченого ядерно-паливного циклу.

Україна послідовно і активно проводить політику розвитку міжнародного співробітництва в ядерному питанні і виступає за повне ядерне роззброєння.

Держава активізує політику інформаційної безпеки, адаптуючи її до умов глобальної інформатизації всіх соціально-економічних процесів. Національна безпека вимагає підвищення ефективності використання інформаційних ресурсів, захисту інформаційного простору і формування конкурентоспроможної інформаційної системи України та її інтеграцію в європейські і світові інформа­ційні системи.

У сфері фінансово-валютної безпеки держава проводить послі­довну політику, спрямовану на зміцнення стабільності націо­нальної валюти - гривні, її конвертованості, попередження домінування іноземної валюти, особливо, "повальної доларизації" національного фінансово-економічного простору України.