КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни „ Економіка підприємства"
тема роботи: „Необхідність і принципи формування вищих органів
управління підприємствами України"
Зміст
Вступ
Розділ 1. Основні засади державного регулювання господарською діяльностю в україні
1.1 Господарський Кодекс України
1.2 Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності
1.3 Дозвільна система у сфері господарської діяльності
Розділ 2. Основні регуляторні дії вищих органів управління господарською діяльністю підприємств в україні
2.1 Державна реєстрація суб’єктів господарювання
2.2 Ліцензійне обмеження видів господарської діяльності
2.3 Патентування окремих видів господарської діяльності
2.4 Антимонопольне регулювання конкуренції в господарській діяльності
Розділ 3. Оновлені організаційні функції міністерств кабінету міністрів україни як вищих органів керівництва розвитком підприємств галузей
3.1 Основні функції Міністерство палива та енергетики України
3.3 Основні функції Міністерства промислової політики України
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Система державного управління суб’єктами господарювання в Україні існує у вигляді вищих органів загальнодержавного управління всіма суб’єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюється наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій, які в ринковій економіці мають, переважно, недержавну форму власності.
Чинну в Україні систему загальнодержавного управління підприємствами, організаціями та іншими первинними ланками (утвореннями) національної економіки очолює Президент України, який як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку.
Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.
Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади - міністерства, державні комітети, комітети, агентства, інші установи.
Центральними органами виконавчої влади, керівники яких входять безпосередньо до складу Кабінету Міністрів України та які утворюють систему державного управління суб'єктами господарювання (діяльності), є конкретні міністерства, комітети та інші центральні відомства.
До вищих органів державного управління підприємствами (організаціями) належать також державні комітети та інші центральні органи, статус яких прирівнюється до статусу Державного комітету України:
Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України;
Державний комітет України по водному господарству;
Державний комітет України по земельних ресурсах;
Державний комітет України з енергозбереження;
Державний комітет лісового господарства України;
Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;
Державний комітет статистики України;
Національне космічне агентство України;
Крім того, функціонують центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Такими є:
Антимонопольний комітет України;
Державна податкова адміністрація України;
Державна митна служба України;
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;
Національна комісія регулювання електроенергетики України;
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;
Фонд державного майна України;
Зважаючи на це, актуальністю теми курсової роботи
є дослідження ролі вищих органів управління підприємствами різних форм власності в Україні.
Метою курсової роботи
було дослідження необхідності створення та функцій вищих органів управління підприємствами в Україні, як основи державного регулювання економічного механізму країни при переході до ринкової економіки та недержавних форм власності в господарюванні.
Інформаційною базою дослідження
були матеріали „електронної” бази законодавства України - „Ліга" (кодекси, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України).
Розділ 1. Основні засади державного регулювання господарською діяльностю в україні
1.1 Господарський Кодекс України
Господарський кодекс України [1] встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.
Господарський Кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Під господарською діяльністю у Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Загальними принципами господарювання в Україні є:
забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;
свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
захист національного товаровиробника;
заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.
У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.
Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупно-масштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.
Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.
Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.
Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:
структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;
інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;
амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;
політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націона-лізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;
цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;
антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;
бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;
податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;
грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;
валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;
зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.
екологічна політика, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.
Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.
Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:
державне замовлення, державне завдання;
ліцензування, патентування і квотування [5], [7] ;
сертифікація та стандартизація [3] ;
застосування нормативів та лімітів;
регулювання цін і тарифів;
надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
З метою вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати:
оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування;
стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування;
усунення подвійного оподаткування;
узгодженість з податковими системами інших країн.
Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до Кодексу [1] та закону [19].
Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:
збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;
фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;
цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;
монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства [12], [13], [14] ;
земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;
виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;
споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;
зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки [11].
1.2 Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності
Основні принципи державної регуляторної політики - принципи дії вищих органів управління підприємствами в Україні - обумовлені нормами Закону України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” [9].
Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України;
Регуляторний орган вищого управління господарською діяльністю підприємств - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;
Регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;
Принципами державної регуляторної політики є:
доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;
адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;
ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;
збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави;
передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;
прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.
Стосовно кожного регуляторного акта послідовно здійснюються базове, повторне та періодичне відстеження його результативності.
1.3 Дозвільна система у сфері господарської діяльності
Закон України „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” [17] визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.
Дозвільна система у сфері господарської діяльності - сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб'єктами господарювання у зв'язку з видачею документів дозвільного характеру;
Дозвільні органи - органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, а також підприємства, установи, організації, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру;
Документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, погодження, свідоцтво тощо, який дає суб'єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності;
Місцеві дозвільні органи - міські ради та їх виконавчі органи, районні та районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації, територіальні (місцеві) органи центральних органів виконавчої влади, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру від свого імені, а також підприємства, установи, організації, що у випадках, передбачених законом, уповноважені видавати документи дозвільного характеру і можуть залучатися до проведення експертизи та обстеження, необхідних для видачі документів дозвільного характеру, у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
Об'єкт, на який видається документ дозвільного характеру, - земельна ділянка, споруда, будівля, приміщення, устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга;
Основними принципами державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності є:
захист прав, законних інтересів суспільства, територіальних громад та громадян, життя громадян, охорона навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;
розвиток конкуренції;
прозорість процедури видачі документів дозвільного характеру;
додержання рівності прав суб'єктів господарювання під час видачі документів дозвільного характеру;
відповідальність посадових осіб дозвільних органів, адміністраторів та суб'єктів господарювання за порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру;
зменшення рівня державного регулювання господарської діяльності;
установлення єдиних вимог до порядку видачі документів дозвільного характеру.
Виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюється:
необхідність одержання документа дозвільного характеру;
дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру;
платність або безоплатність видачі документа дозвільного характеру;
строк прийняття рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру;
вичерпний перелік підстав для відмови у видачі та анулювання документа дозвільного характеру;
можливість набуття суб'єктом господарювання права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності за декларативним принципом.
Суб'єкт господарювання або уповноважена ним особа (далі - заявник) подає адміністратору заяву, форма якої затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням уповноваженого органу та за погодженням з дозвільними органами.
До заяви додаються:
копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання;
документи, які підтверджують внесення плати за видачу документа дозвільного характеру, якщо вона передбачена законом;
документи, необхідні для видачі документа дозвільного характеру, передбачені законодавством, яким регулюються відносини, пов'язані з його одержанням.
Місцеві дозвільні органи протягом п'яти робочих днів з дати одержання від адміністратора заяви та документів, якщо інше не передбачено законом, приймають рішення про видачу або відмову у видачі суб'єкту господарювання документа дозвільного характеру та передають протягом двох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення адміністратору відповідні документи. У рішенні про відмову у видачі документа дозвільного характеру зазначаються підстави такої відмови.
Розділ 2. Основні регуляторні дії вищих органів управління господарською діяльністю підприємств в україні
2.1 Державна реєстрація суб’єктів господарювання
ЗАКОН УКРАЇНИ „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [19] регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.
Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
Свідоцтво про державну реєстрацію - документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця;
Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема:
перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;
перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;
внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;
оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.
Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові (далі - імені) або місця проживання фізичної особи - підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.
Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
Державний реєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці:
проводить державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
проводить резервування найменувань юридичних осіб;
передає органам державної статистики (далі - органи статистики), державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб;
формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ;
здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх заміну;
оформлює та видає виписки, довідки з Єдиного державного реєстру;
проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та державну реєстрацію зміни імені або місця проживання фізичних осіб - підприємців;
проводить державну реєстрацію припинення юридичних осіб та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичними особами - підприємцями;
звертається до суду із заявою про зміну мети установи у встановленому законом порядку.
Державний реєстратор призначається на посаду та звільняється з посади міським головою міста обласного значення або головою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.
Державний реєстратор підпорядковується міському голові міста обласного значення або голові районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації.
Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації:
здійснює державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
узагальнює практику застосування нормативно-правових актів з питань державної реєстрації та розробляє проекти нормативно-правових актів у цій сфері;
затверджує нормативно-правові акти щодо формування та ведення Єдиного державного реєстру;
забезпечує формування та ведення Єдиного державного реєстру;
затверджує форми реєстраційних карток, довідки та виписки з Єдиного державного реєстру;
організовує навчальну підготовку та підвищення кваліфікації державних реєстраторів, погоджує кандидатури на зайняття посади державного реєстратора;
видає посвідчення і печатку державного реєстратора;
забезпечує замовлення, постачання, облік та звітність щодо витрачання бланків свідоцтв про державну реєстрацію та бланків виписок з Єдиного державного реєстру;
видає спеціалізований друкований засіб масової інформації.
Бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.
У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи зазначаються:
найменування юридичної особи;
ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;
місцезнаходження юридичної особи;
місце проведення державної реєстрації;
дата проведення державної реєстрації;
прізвище та ініціали державного реєстратора.
У бланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця зазначаються:
ім'я фізичної особи - підприємця;
ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (далі - ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків);
місце проживання фізичної особи - підприємця;
дата проведення державної реєстрації;
місце проведення державної реєстрації;
прізвище та ініціали державного реєстратора.
Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою.
2.2 Ліцензійне обмеження видів господарської діяльності
Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” [5] визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.
Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов;
Ліцензійні умови - установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;
Ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування;
Орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності;
Ліцензування банківської діяльності, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.
Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:
забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;
захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;
встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;
встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.
Ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції у провадженні господарської діяльності.
Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.
Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності.
У ліцензійні умови щодо видів господарської діяльності, для провадження яких необхідні спеціальні знання, включаються кваліфікаційні вимоги до працівників суб'єктів господарювання - юридичних осіб та (або) до фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
Відповідно до Закону [5] ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:
1) пошук (розвідка) корисних копалин;
2) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;
3) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення (за переліком, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та державного гірничого нагляду);
4) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України);
5) видобування уранових руд;
6) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;
7) виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;
8) виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;
9) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;
10) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;
11) виробництво пестицидів та агрохімікатів, оптова, роздрібна торгівля пестицидами та агрохімікатами;
12) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж;
13) розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації;
14) розроблення, виробництво, використання, експлуатація, сертифікаційні випробування, тематичні дослідження, експертиза, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надання послуг в галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації;
15) розроблення, виробництво, впровадження, сертифікаційні випробування, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів;
16) розроблення, виробництво, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послуг в галузі технічного захисту інформації;
17) виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності;
18) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;
19) постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом;
20) зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлюваний ліцензійними умовами;
21) централізоване водопостачання та водовідведення;
22) розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем;
23) розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуск, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
24) культивування, використання рослин, що містять наркотичні засоби для промислових цілей;
25) проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт;
26) медична практика;
27) переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів;
28) ветеринарна практика;
29) організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей, організація діяльності з проведення азартних ігор;
30) будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж);
31) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом;
32) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом;
33) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);
34) надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі;
35) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом;
36) заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів;
37) збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;
38) збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України);
39) операції у сфері поводження з небезпечними відходами;
41) проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об'єктів;
42) проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів і обладнання, а також пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння, продукції протипожежного призначення на відповідність встановленим вимогам;
43) надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;
44) виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт;
45) виконання авіаційно-хімічних робіт;
46) пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів;
50) туроператорська та турагентська діяльність;
51) фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність:
організація та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту;
діяльність з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні;
55) діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);
56) посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;
57) професійна діяльність на ринку цінних паперів;
58) проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт та земельних торгів;
59) проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем та окремих об'єктів інженерної інфраструктури;
60) діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств;
61) посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника;
62) виробництво дисків для лазерних систем зчитування, матриць;
63) експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць;
64) виготовлення парфумерно-косметичної продукції з використанням спирту етилового;
65) оптова торгівля насінням;
66) виробництво, зберігання і реалізація племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин;
67) проведення знезараження підкарантинних матеріалів та об'єктів, які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони;
68) професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг;
69) розроблення проектів та проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам'яток;
70) діяльність, пов'язана з виробництвом, торгівлею піротехнічними засобами;
71) діяльність, пов'язана з відкриттям та функціонуванням стрілецьких тирів, стрільбищ невійськового призначення, мисливських стендів;
72) розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї;
72) діяльність, пов'язана з виробництвом автомобілів та автобусів;
73) виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії.
2.3 Патентування окремих видів господарської діяльності
Закон України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" [7] визначає порядок патентування торговельної діяльності за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяльності у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, що провадиться суб'єктами підприємницької діяльності.
Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними у цьому Законі видами підприємницької діяльності. Торговий патент не засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність.
Патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів:
магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;
кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;
автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;
лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності;
стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом;
фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування;
оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.
Вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів.
Без придбання торгового патенту суб'єкти підприємницької діяльності або їх структурні (відокремлені) підрозділи здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва:
хліб і хлібобулочні вироби;
борошно пшеничне та житнє;
сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна;
молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених з добавками і без них;
продукти дитячого харчування;
безалкогольні напої;
морозиво;
яловичина та свинина;
домашня птиця;
яйця;
риба;
ягоди і фрукти;
мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл;
картопля і плодоовочева продукція;
комбікорми для продажу населенню.
Пільговий торговий патент видається суб'єктам підприємницької діяльності або їх структурним (відокремленим) підрозділам, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва:
поштові марки, листівки, вітальні листівки та конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара з дерева, паперу та картону, що використовується для поштових відправлень підприємствами Державного комітету зв'язку України, і фурнітура до них;
періодичні видання друкованих засобів масової інформації, що мають реєстраційні свідоцтва, видані уповноваженими органами України, книги, брошури, альбоми, нотні видання, буклети, плакати, картографічна продукція, що видаються юридичними особами - резидентами України;
проїзні квитки;
товари народних промислів (крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, що встановлюється Міністерством культури України);
готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев'язувальні матеріали та інше медичне приладдя) та вітаміни для населення; ветеринарні препарати, папір туалетний, зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів з целюлози або її замінників, термометри, індивідуальні діагностичні прилади (незалежно від країни їх походження);
вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гаc освітлювальний і газ скраплений, торф паливний кусковий, торф'яні брикети і дрова для продажу населенню;
мило господарське, а також сірники (незалежно від країни їх походження);
насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі (незалежно від країни його походження);
зошити.
2.4 Антимонопольне регулювання конкуренції в господарській діяльності
ЗАКОН УКРАЇНИ „ Про захист економічної конкуренції ” [14] визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку;
Монополізація - досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища;
Органи Антимонопольного комітету України - Антимонопольний комітет України, постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державний уповноважений Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України;
Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.
Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Органи державної влади, до компетенції яких належить забезпечення державного регулювання та управління у відповідних галузях економіки, проводять моніторинг ринків цих галузей з метою аналізу та прогнозування їх розвитку.
Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.
Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції.
Антиконкурентними узгодженими діями визнаються узгоджені дії, які стосуються:
1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;
4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;
6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;
7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;
8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.
Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:
вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;
техніко-технологічному, економічному розвитку;
розвитку малих або середніх підприємців;
оптимізації експорту чи імпорту товарів;
розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;
раціоналізації виробництва.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:
сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;
сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків -
і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.
Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, р
Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:
заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;
пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, реґіональні чи інші форми об'єднань або здійснення узгоджених дій концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;
пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;
будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;
встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного реґіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного реґіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;
надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;
дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.
З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання (далі - концентрація).
Концентрацією визнається:
1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;
2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:
а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;
б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;
3) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.
4) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.
Не вважаються концентрацією:
1) створення суб'єкта господарювання, метою чи внаслідок створення якого здійснюється координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання. Такі дії розглядаються як узгоджені дії відповідно до абзацу другого частини першої статті 5 цього Закону;
2) придбання часток (акцій, паїв) суб'єкта господарювання особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб'єкта господарювання. У такому випадку наступний перепродаж має бути здійснений протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб із обґрунтуванням про неможливість здійснення наступного перепродажу органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про продовження цього строку;
3) дії, які здійснюються між суб'єктами господарювання, пов'язаними відносинами контролю, у випадках, передбачених частиною другою цієї статті, крім випадків набуття такого контролю без отримання дозволу Антимонопольного комітету України, якщо необхідність отримання такого дозволу передбачена законом;
4) набуття контролю над суб'єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади.
Концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України:
1) у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року;
2) у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли:
частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.
Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу як на таку, що не відповідає умовам частини першої цієї статті, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.
Розділ 3. Оновлені організаційні функції міністерств кабінету міністрів україни як вищих органів керівництва розвитком підприємств галузей
3.1 Основні функції Міністерство палива та енергетики України
Міністерство палива та енергетики України (Мінпаливенерго України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України [21].
Мінпаливенерго України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому та нафтогазовому комплексах (далі - паливно-енергетичний комплекс).
Основними завданнями Мінпаливенерго України є:
державне управління паливно-енергетичним комплексом;
забезпечення реалізації державної політики в паливно-енергетичному комплексі;
забезпечення енергетичної безпеки держави;
розроблення пропозицій щодо вдосконалення економічних важелів стимулювання розвитку паливно-енергетичного комплексу;
участь у формуванні, регулюванні та вдосконаленні ринку паливно-енергетичних ресурсів.
Мінпаливенерго України відповідно до покладених на нього завдань:
1) розробляє коротко-, середньо- та довгострокові прогнози економічного і соціального розвитку паливно-енергетичного комплексу;
2) розробляє концепцію та цільові програми перспективного розвитку паливно-енергетичного комплексу;
3) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних, галузевих та місцевих програм у сферах альтернативних джерел енергії та видів палива;
4) контролює цільове, економне і ефективне використання виділених підприємствам паливно-енергетичного комплексу бюджетних коштів;
5) розробляє пропозиції щодо вдосконалення механізму ціноутворення в паливно-енергетичному комплексі;
6) вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності підприємств, установ і організацій паливно-енергетичного комплексу, на захист українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;
7) у межах своєї компетенції бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, укладає міжнародні договори галузевого характеру;
8) здійснює в межах своїх повноважень заходи щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу з питань паливно-енергетичного комплексу;
9) представляє і захищає у межах своєї компетенції інтереси України під час розв'язання проблем мирного використання атомної енергії в Міжнародному агентстві з атомної енергії (МАГАТЕ), в інших міжнародних організаціях;
10) бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, вдосконалення антимонопольного законодавства);
11) забезпечує виконання завдань з мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави в межах повноважень, визначених законодавством;
12) забезпечує реалізацію державної політики у сфері енергозбереження, бере участь у розробленні державних програм з енергозбереження та здійснює контроль за їх виконанням на підприємствах паливно-енергетичного комплексу;
13) забезпечує реалізацію державної політики щодо оплати праці та соціального захисту працівників паливно-енергетичного комплексу, вживає заходів щодо забезпечення паливно-енергетичного комплексу висококваліфікованими працівниками;
14) здійснює в межах своїх повноважень координацію робіт, пов'язаних з ліквідацією збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств;
15) забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію проведення державної політики у сфері охорони праці, ядерної, радіаційної та пожежної безпеки і охорони довкілля, здійснює методичне керівництво та організовує контроль з цих питань за діяльністю підприємств паливно-енергетичного комплексу;
16) здійснює відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства;
17) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики щодо державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;
18) забезпечує реалізацію державної науково-технічної та інвестиційної політики в паливно-енергетичному комплексі, може виступати замовником науково-технічних досліджень і проектних робіт;
19) здійснює державне регулювання гірничої справи відповідно до його повноважень;
20) здійснює організаційно-методичне забезпечення і координацію робіт, пов'язаних з розробленням та виконанням комплексної програми створення ядерно-паливного циклу, а також програм поводження з відпрацьованим ядерним паливом, тимчасового і довгострокового зберігання радіоактивних відходів, зняття з експлуатації реакторних установок та інших об'єктів ядерно-промислового комплексу;
22) організовує функціонування державної системи обліку радіоактивних відходів, сховищ таких відходів та безпечне поводження з ними на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, до передачі радіоактивних відходів на захоронення;
23) бере участь у розробленні та забезпечує виконання державних програм диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, сприяє нарощуванню обсягів виробництва альтернативних видів палива та енергії з альтернативних джерел;
24) бере участь у формуванні розміру ставок збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
25) розробляє і здійснює у межах своєї компетенції заходи щодо реалізації державних програм, спрямованих на ефективне використання запасів нафти, природного газу і вугілля, альтернативних видів палива, збільшення обсягів їх видобування та забезпечення ефективної переробки;
26) забезпечує координацію діяльності, пов'язаної з транспортуванням нафти, природного газу, газового конденсату і нафтопродуктів, їх експортом, закачуванням та відбором природного газу з підземних сховищ, а також з нафтогазопереробкою;
27) організовує роботу з оперативного усунення наслідків надзвичайних ситуацій на об'єктах паливно-енергетичного комплексу;
28) визначає державне підприємство для здійснення централізованого диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об'єднаною енергетичною системою України;
29) здійснює у межах своєї компетенції функції державного енергетичного нагляду за додержанням режимів споживання електричної та теплової енергії, а також вимог технічної експлуатації електричних станцій і мереж, енергетичного обладнання об'єктів електроенергетики та альтернативної енергетики, підключених до об'єднаної енергетичної системи України;
30) в установленому порядку проводить експертизу, затверджує або подає на затвердження проекти розробки вугільних, нафтових, газових та газоконденсатних родовищ і будівництва, реконструкції та ліквідації об'єктів і підприємств паливно-енергетичного комплексу;
31) бере участь у розробленні та здійсненні заходів щодо ефективного використання природного газу і додержання дисципліни газоспоживання;
32) здійснює організаційно-методичне забезпечення і координацію робіт з розроблення галузевих стандартів, фінансово-економічних та інших нормативів та затверджує їх у встановленому порядку;
33) забезпечує реалізацію державної політики щодо охорони здоров'я працівників, здійснює в межах своєї компетенції організаційно-методичне керівництво діяльністю медико-санітарних закладів ядерно-промислового комплексу та контроль за виконанням покладених на них функцій;
34) розробляє баланси вугілля, природного газу, нафти, нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини і продуктів їх переробки, здійснює моніторинг ринку цих енергоресурсів;
35) координує та визначає обсяги проведення геологорозвідувальних робіт на нафту, природний газ і вугілля, інші природні джерела енергетичної сировини;
36) узагальнює результати геологорозвідувальних робіт та введення в дослідно-промислову експлуатацію вугільних, нафтових, газових, газоконденсатних родовищ, нетрадиційних джерел енергетичної сировини добувними підприємствами;
37) координує в межах своїх повноважень роботи з дослідно-промислової та промислової розробки вугільних, нафтових, газових і газоконденсатних родовищ України, нетрадиційних джерел енергетичної сировини;
38) здійснює контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності ліцензійних умов виданих Міністерством спеціальних дозволів (ліцензій);
39) організовує та контролює в межах своєї компетенції охорону об'єктів паливно-енергетичного комплексу;
40) забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює методичне забезпечення та організовує контроль за їх діяльністю із зазначених питань;
41) організовує науково-технічну, інформаційну діяльність, пропаганду досягнень і передового досвіду, видавничу діяльність, сприяє створенню і впровадженню сучасних інформаційних технологій та комп'ютерних мереж у паливно-енергетичному комплексі;
42) організовує та забезпечує в межах своїх повноважень діяльність Державної воєнізованої гірничо-рятувальної служби у вугільній промисловості;
43) проводить разом з об'єднаннями (асоціаціями, союзами, спілками) виробників і суб'єктами господарювання постійне дослідження розвитку національних ринків товарів;
44) забезпечує складання та подання українськими суб'єктами господарювання антидемпінгових, антисубсидиційних і спеціальних скарг (заяв);
441
) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію основних принципів державної політики у сфері альтернативних видів палива, здійснення державного управління, регулювання та нагляду у сфері альтернативних джерел енергії;
442
) здійснює в межах своєї компетенції координацію робіт, пов'язаних з виробництвом (видобутком), постачанням, транспортуванням, зберіганням, передачею та споживанням альтернативних видів палива та енергії, виробленої з альтернативних джерел, у паливно-енергетичному комплексі;
45) здійснює інші функції, пов'язані з виконанням покладених на нього завдань.
Мінпаливенерго України в межах своїх повноважень, на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Рішення Мінпаливенерго України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
3.2 Основні функції Міністерства транспорту та зв'язку України
Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України [22].
Мінтрансзв'язку України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення впровадження державної політики в галузі автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту (далі - галузь транспорту), у сферах навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України.
Основними завданнями Мінтрансзв'язку України є:
участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі транспорту, у сферах навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;
забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту;
здійснення заходів щодо розвитку і вдосконалення телекомунікаційних мереж загального користування та мереж поштового зв'язку загального користування, підвищення їх якості та доступності, забезпечення сталого функціонування;
формування Національної програми інформатизації та забезпечення її виконання;
створення умов для інтеграції національної транспортної системи України до європейської та світової транспортної системи, а також сфер надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації до європейського та світового інформаційного простору.
Мінтрансзв'язку України відповідно до покладених на нього завдань:
1) здійснює державне управління в галузі транспорту, у сферах навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;
2) вживає заходів щодо розвитку національної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів та інфраструктури транспортного комплексу України;
3) здійснює відповідно до законодавства України заходи щодо реалізації єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової та соціальної політики в галузі транспорту, у сферах навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;
4) розробляє і реалізовує заходи щодо налагодження взаємодії та координації діяльності всіх видів транспорту;
5) відповідно до законодавства організовує і контролює роботу, пов'язану із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів, вживає заходів до зменшення шкідливого впливу функціонування транспорту на довкілля та забезпечує екологічну безпеку на транспорті;
6) здійснює нагляд за додержанням юридичними (крім Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, а також підприємств, установ, організацій, що належать до сфери їх управління) та фізичними особами вимог нормативно-правових актів щодо безпеки судноплавства, руху відповідно на морському і річковому, залізничному та автомобільному транспорті;
7) контролює відповідно до законодавства впровадження автоматизованих систем управління, зв'язку, інформаційного та навігаційного забезпечення національної транспортної системи України і національної мережі міжнародних транспортних коридорів;
8) забезпечує в межах своєї компетенції правове регулювання перевезення пасажирів, вантажів, багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів, технічної експлуатації рухомого складу, функціонування морських та річкових портів, будівництва, реконструкції, ремонту і утримання шляхів сполучення, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства;
9) здійснює загальне керівництво проведенням державної реєстрації морських суден, дипломуванням спеціалістів морського і річкового транспорту, роботою рятувальної, лоцманської та гідрографічної служб морського і річкового транспорту;
10) здійснює відповідно до законодавства функції спеціально уповноваженого органу у сфері перевезення небезпечних вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і річковим транспортом та великовагових і негабаритних вантажів автомобільним транспортом;
11) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
12) здійснює повноваження центрального органу виконавчої влади в галузі зв'язку відповідно до Закону України "Про телекомунікації";
13) визначає перелік технічних засобів, які можуть застосовуватися в телекомунікаційних мережах загального користування, та погоджує в установленому законодавством порядку застосування технічних засобів телекомунікацій, не включених до цього переліку;
14) визначає перелік засобів поштового зв'язку, що застосовуються у мережах поштового зв'язку загального користування та підлягають стандартизації і сертифікації відповідно до законодавства;
15) установлює порядок надання операторами телекомунікацій незалежно від форми власності ресурсів своїх мереж у користування державній системі урядового зв'язку, національній системі конфіденційного зв'язку, органам з надзвичайних ситуацій, безпеки, оборони, внутрішніх справ;
16) здійснює регулювання у сфері фельд'єгерського і спеціального поштового зв'язку;
17) установлює в межах своєї компетенції вимоги щодо надання послуг з пересилання поштових відправлень та поштових переказів;
18) визначає склад, функції, права та обов'язки Редакційно-художньої ради, яка погоджує тематику і зразки поштових марок, маркованих конвертів і карток;
19) виконує відповідно до законодавства функції Генерального державного замовника Національної програми інформатизації;
20) забезпечує координацію діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної зі створенням та інтеграцією електронних інформаційних систем і ресурсів в Єдиний веб-портал органів виконавчої влади та наданням інформаційних та інших послуг через електронну інформаційну систему "Електронний Уряд";
21) координує та контролює роботи, пов'язані зі створенням, веденням і забезпеченням функціонування Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів, визначає організаційні та методичні засади ведення Національного реєстру та правила користування ним;
22) здійснює повноваження центрального органу виконавчої влади в галузі зв'язку щодо управління у сфері користування радіочастотним ресурсом України, визначені Законом України "Про радіочастотний ресурс України";
24) здійснює відповідно до законодавства повноваження щодо регулювання цін (тарифів);
25) організовує в межах своєї компетенції реалізацію заходів, спрямованих на посилення профілактики правопорушень у сфері фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінтрансзв'язку України (далі - підприємства галузі);
26) організовує і виконує відповідно до законодавства роботи із стандартизації, сертифікації, метрології;
27) забезпечує виконання завдань з мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави в межах повноважень, визначених законодавством;
28) здійснює відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;
29) здійснює відповідно до законодавства заходи щодо досудової санації державних підприємств, які належать до сфери управління Мінтрансзв'язку України, готує пропозиції щодо обсягів і напрямів державних капітальних вкладень у галузь транспорту, сфери інформатизації та користування радіочастотним ресурсом України;
30) вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;
31) погоджує з відповідними органами інших держав квоти міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;
32) за дорученням Кабінету Міністрів України з питань, що належать до компетенції Мінтрансзв'язку України, бере участь у роботі міжнародних організацій;
33) бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України та забезпечує їх виконання;
34) вживає заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, у межах своїх повноважень забезпечує виконання Українською стороною зобов'язань за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, адаптацію законодавства України з питань функціонування транспортного комплексу та галузі зв'язку, сфер навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України до законодавства Європейського Союзу та євроатлантичних структур, здійснює інші заходи щодо інтеграції України до Європейського Союзу;
35) здійснює добір кадрів у системі Мінтрансзв'язку України, відповідно до законодавства формує кадровий резерв для державної служби та кадровий резерв керівників підприємств галузі, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, здійснює в установленому порядку заохочення працівників підприємств галузі;
36) у межах своїх повноважень бере участь у реалізації державної політики зайнятості населення, розробляє заходи щодо забезпечення потреб підприємств галузі у висококваліфікованих працівниках, у встановленому порядку координує діяльність зазначених підприємств з питань підготовки спеціалістів галузі транспорту, сфер навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;
37) координує здійснення заходів щодо впровадження енергозберігаючих технологій у галузі транспорту, сферах навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;
38) здійснює координацію та методичне забезпечення реалізації заходів підготовки національної транспортної системи України та національної системи зв'язку до сталого функціонування, а також забезпечення транспортних перевезень в особливий період, вирішує у межах своєї компетенції питання готовності функціонування телекомунікаційних мереж загального користування та мереж поштового зв'язку в особливий період;
організовує будівництво та ремонт нових та підвищення строку експлуатації і пропускної спроможності діючих транспортних об'єктів;
визначає порядок створення, підготовки та підтримання в готовності спеціальних формувань підприємств (об'єднань), установ та організацій транспорту, транспортної інфраструктури, призначених для забезпечення функціонування національної транспортної системи України в умовах надзвичайного стану та в особливий період;
забезпечує у разі запровадження в державі особливого періоду переведення транспорту, транспортної інфраструктури, ліній і мереж зв'язку на відповідний режим роботи, а також технічне прикриття та відбудову шляхів сполучення та об'єктів зв'язку оборонного значення;
39) бере участь у розслідуванні причин аварійних подій і катастроф на транспорті, у межах своєї компетенції та в порядку, визначеному законодавством, проводить службові розслідування;
40) забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства та на підприємствах галузі;
41) здійснює реалізацію державної політики у сфері охорони праці та пожежної безпеки, підвищення рівня промислової безпеки, впровадження економічних методів управління охороною праці на підприємствах галузі;
42) виконує інші функції, передбачені законодавством.
Мінтрансзв'язку України у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
У випадках, передбачених законодавством, рішення Мінтрансзв'язку України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
3.3 Основні функції Міністерства промислової політики України
Міністерство промислової політики України (Мінпромполітики України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України [23].
Мінпромполітики України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної промислової політики України, є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної інноваційної політики у сфері промисловості України.
Основними завданнями Мінпромполітики України є:
підготовка пропозицій щодо формування державної промислової політики України, а також розроблення механізмів її реалізації;
розроблення пропозицій щодо вдосконалення механізму державного регулювання функціонування промислового сектора економіки України;
реалізація державних програм розвитку промисловості України;
визначення напрямів розвитку науково-технічного потенціалу промислового сектора економіки України;
розроблення прогнозів виробничо-технічного та фінансово-економічного розвитку промислового виробництва;
створення сприятливих умов для розбудови високорозвинутого промислового сектора економіки України;
участь у розробленні та реалізації державної регіональної промислової політики;
забезпечення реалізації державної інноваційної політики у сфері промисловості.
Мінпромполітики України відповідно до покладених на нього завдань:
1) бере участь у формуванні Програми діяльності Кабінету Міністрів України та забезпечує відповідно до своєї компетенції її реалізацію;
2) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, законів про Державний бюджет України, готує пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів розвитку промисловості;
3) бере участь у розробленні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері економічної безпеки;
4) забезпечує відповідно до законодавства проведення у промисловому секторі економіки України єдиної соціальної, науково-технічної, інвестиційної та природоохоронної політики;
5) у межах своєї компетенції координує зовнішньоекономічну діяльність промислових підприємств, у тому числі у сфері оборонного комплексу, забезпечує в установленому порядку складання та подання українськими суб'єктами господарювання антидемпінгових, антисубсидиційних і спеціальних скарг (заяв);
6) бере участь у підготовці та укладенні міжнародних договорів у порядку, встановленому законодавством;
7) виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності;
8) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо визначення особливостей приватизації підприємств, що належать до сфери його управління;
9) сприяє створенню нових організаційних форм підприємництва та бере участь у розробленні механізмів структурної перебудови у промисловому секторі економіки;
10) бере участь у підготовці пропозицій щодо формування і реалізації державної податкової, антимонопольної та цінової політики в промисловості, в установленому порядку розробляє фінансово-економічні та інші нормативи, механізми їх запровадження;
11) організовує і виконує роботи із стандартизації в межах повноважень, визначених законом;
12) у встановленому порядку сприяє залученню вітчизняних та іноземних інвестицій у розвиток промисловості;
13) здійснює моніторинг та аналітично-інформаційне забезпечення діяльності суб'єктів підприємницької діяльності на внутрішньому і зовнішньому ринку;
14) забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави в межах повноважень, визначених законодавством України;
15) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно охорони державної таємниці, здійснює контроль за її збереженням у апараті Мінпромполітики України, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;
16) аналізує стан розвитку промислового виробництва, формує баланси виробництва та споживання основних видів промислової продукції;
17) здійснює в межах своїх повноважень заходи щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу з питань промислової політики;
18) розробляє та реалізує відповідно до законодавства України заходи щодо дотримання інтересів держави під час здійснення
зовнішньоекономічних операцій з товарами військового призначення і подвійного використання, забезпечує участь підприємств та організацій, що належать до сфери його управління, в міжнародних виставках озброєнь, військової техніки тощо;
20) організовує виконання робіт з комплексної утилізації непридатних боєприпасів, утилізації рідинних компонентів і твердого ракетного палива та інших токсичних речовин на підприємствах і в організаціях, що належать до сфери управління Міністерства;
21) забезпечує державний нагляд за безпекою польотів експериментальних повітряних суден та суден авіаційного парку промисловості;
22) реалізує державну політику у сфері функціонування і розвитку оборонно-промислового комплексу з метою забезпечення національних інтересів України;
23) разом з Міністерством оборони України:
організовує і координує діяльність центральних органів виконавчої влади у сфері військово-технічного співробітництва;
вносить на розгляд Комітету з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при Президентові України пропозиції, розроблені за участю інших центральних органів виконавчої влади, щодо формування та реалізації єдиної державної політики у сфері військово-технічного співробітництва, визначення його напрямів, форм та обсягів;
подає погоджені з Комітетом, зазначеним в абзаці третьому цього підпункту, до Кабінету Міністрів України проекти законів, міжнародних договорів України, інших нормативно-правових актів у сфері військово-технічного співробітництва;
готує пропозиції щодо порядку виконання зобов'язань, узятих Україною за міжнародними договорами у сфері військово-технічного співробітництва;
вносить погоджені з Комітетом, зазначеним в абзаці третьому цього підпункту, до Кабінету Міністрів України проекти рішень про створення українських частин міжурядових комісій з питань військово-технічного співробітництва, участь у роботі міжнародних організацій, офіційних делегацій і підготовці та демонструванні національних експозицій України на міжнародних виставках (салонах) озброєння, військової техніки, іншого майна, технологій і послуг військового призначення та подвійного використання;
24) забезпечує координацію заходів, здійснюваних центральними і місцевими органами виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері функціонування і розвитку оборонно-промислового комплексу;
25) готує пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання у сфері функціонування та розвитку оборонно-промислового комплексу;
26) готує пропозиції щодо фінансування оборонно-промислового комплексу та формування Державного бюджету України;
27) визначає напрями реструктуризації оборонно-промислового комплексу;
28) організовує і координує наукові дослідження в інтересах оборони та підвищення ефективності військово-технічного співробітництва в частині, що належить до його компетенції;
29) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо визначення особливостей приватизації підприємств оборонно-промислового комплексу;
30) бере участь у реалізації державної кадрової політики в оборонно-промисловому комплексі;
31) координує діяльність відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади та організацій щодо співробітництва України з іноземними державами з питань організації та проведення наукових і дослідно-конструкторських робіт, виробництва товарів військового призначення;
32) проводить наукові дослідження у сфері функціонування та розвитку оборонно-промислового комплексу в інтересах оборони держави;
33) здійснює контроль за науково-технічним та технологічним розвитком оборонно-промислового комплексу в інтересах підвищення обороноздатності держави;
331
) у межах своєї компетенції забезпечує здійснення державного управління у сфері охорони праці, пожежної безпеки, охорони довкілля, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, вирішення питань цивільної оборони, здійснює відповідне методичне керівництво і контроль за діяльністю підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;
332
) подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності у сфері промисловості, державних інноваційних програм і необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування, створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для здійснення фінансової підтримки зазначених програм;
333
) затверджує порядок формування і використання коштів спеціалізованими державними інноваційними фінансово-кредитними установами, які належать до сфери його управління;
334
) забезпечує проведення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на відповідний рік;
335
) виступає замовником та забезпечує проведення державної науково-технічної експертизи інноваційних програм, проектів та об'єктів інтелектуальної власності у сфері промисловості;
336
) в межах своєї компетенції організовує підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності;
34) виконує інші функції, пов'язані з реалізацією покладених на нього завдань.
Мінпромполітики України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства України видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Рішення Мінпромполітики України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Висновки
Сфера безпосереднього державного управління економікою сьогодні звужується. Якщо раніше домінувала й зміцнювалась державна власність на засоби виробництва, а більшість підприємств, об'єднань та інших об'єктів перебувала у власності держави, то вона була покликана через систему своїх органів здійснювати управління ними.
Нині ситуація докорінно змінилась. Здійснюються процеси приватизації державної власності, а відповідно й зменшується кількість господарських об'єктів, які функціонують на основі цієї форми власності.
Якщо раніше держава як власник абсолютної більшості майна здійснювала через відповідну систему виконавчих органів управлінську діяльність, тобто здійснювала функції суб'єкта управління, то сьогодні ці функції наповняться більш координуючим, регулятивним змістом і характером. Практично відпадає необхідність використання так званих адміністративних методів управління.
Доцільним є використання економічні методи, поєднуючи їх з адміністративними. В основу цих методів покладено використання таких економічних важелів та стимулів, як ціна, кредит, прибуток (дохід), державне замовлення та ін. Зміст економічних методів не передбачає прямого впливу на підпорядковані об'єкти управління, а створює для них за допомогою економічних важелів та стимулів таку економічну ситуацію, яка б диктувала відповідну їм поведінку з метою досягнення позитивних економічних наслідків, тобто стимулювала економічну зацікавленість
В умовах домінування недержавної власності держава здійснюватиме відповідну політику в економічній сфері, реалізуючи в ній свою господарсько-організаторську, соціальну та інші функції. Але в той же час у такій політиці має домінувати не диктат, а регулювання, контроль, координація й т. ін., а також переважно методи економічного характеру, в основу яких покладається розумна податкова система, що стимулювала б виробництво та підприємництво. Потребує свого вдосконалення кредитна та митна політика, яка проводиться державою.
Одначе суспільне виробництво, розподіл і обмін складаються із багатьох галузей, які одночасно є самостійними системами з їх внутрішніми взаємозв'язками та закономірностями функціонування. Враховуючи такі фактори, не можна їх просто ігнорувати та будувати економіку лише виключно на ринкових механізмах. Не слід відмовлятися від суттєвої ролі держави в економічній сфері, недооцінювати роль державного регулювання та управління.
На сьогодні підприємницьку діяльність в Україні регулюють 88 законів, 218 президенських Указів та понад 90 урядових постанов.32 міністерства і відомства видають ліцензії на різні види діяльності
Численні перевірки та ревізії нерідко просто гальмують підприємницьку діяльність. Не дивлячись на проведення в Україні адміністративної реформи, прийняття численних регуляторних актів, кількість органів контролю і перевірок, які вони здійснюють, досі залишається надмірною.
Контролювати фінансову або господарську діяльність підприємств мають право такі міністерства, державні комітети та органи державної виконавчої влади:
Міністерство аграрної політики України;
Міністерство екології та природних ресурсів;
Міністерство охорони здоров'я України;
Міністерство праці та соціальної політики України;
Міністерство фінансів України;
Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики;
Державний комітет із земельних ресурсів;
Державний комітет промислової політики України;
Державний комітет у справах охорони державного кордону України;
Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;
Державний комітет статистики України;
Пенсійний фонд України;
Головне контрольно_ревізійне управління;
Антимонопольний комітет України;
Державна податкова адміністрація України;
Державна митна служба України;
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;
Державний департамент ветеринарної медицини;
правоохоронні органи;
органи державної служби з карантину рослин;
Державна інспекція з контролю за цінами;
органи санітарно_епідеміологічного нагляду;
Державна служба експортного контролю;
органи пожежного нагляду;
Державна інспекція з контролю якості лікарських рослин.
Всі фіскальні органи, що здійснюють контроль за веденням бізнесу в Україні, можна поділити на 3 групи:
1. Органи, що перевіряють фінансово_господарську діяльність підприємств:
ДПАУ, Мінфін, Органи статистики, Державна інспекція з контролю за цінами, Контрольно - ревізійне управління (КРУ).
2. Органи, що перевіряють іншу діяльність підприємств:
Санітарно_епідеміологічна служба (СЕС), Державна пожежна охорона, Органи ветеринарного контролю, Органи екологічного контролю, Органи нагляду за охороною праці та ін.
3. Органи, що за певних умов перевіряють фінансово_господарську та іншу діяльність підприємств це:
правоохоронні органи, Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації, в складі якого з недавнього часу знаходиться колишній Державний комітет у справах захисту споживачів (Держспоживзахист).
Кількість перевірок, які проводяться на підприємствах різними контролюючими органами, є однією з причин, які негативно впливають на стан розвитку підприємництва в Україні.
У 2005 році розпочався етап суттєвих змін у функціях вищих органів управління господарською діяльністю підприємств в Україні, який характеризується переходом від адміністративно-фіскальних процедур контролю за діяльністю підприємств до економічних методів аналізу та створення сприятливого підгрунтя для розвитку відповідних галузей економіки. Так, прийняті Закони України:
1. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" // від 23 червня 2005 року N 2711-IV
2. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції „ // від 17 липня 1997 року N 468/97-ВР (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 8 вересня 2005 року N 2863-IV)
4. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” // від 18 жовтня 2005 року N 2982-IV
5. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" // від 16 січня 2003 року N 433-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 4 листопада 2005 року N 3076-IV)
6. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про державну підтримку сільського господарства України" // від 24 червня 2004 року N 1877-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України станом від 16 червня 2005 року N 2657-IV)
Одночасно, у 2005 році прийняті нові положення про функції Міністерств кабінету Міністрів України, згідно яким управління діяльністю підприємств галузі здійснюється:
ліцензуванням діяльності;
бюджетною підтримкою інноваційних проектів розвитку;
пріоритетним розміщенням бюджетних заказів;
квотуванням обсягів експортної зовнішньоекономічної діяльності та антидемпінговим контролем;
квотуванням імпорту з метою захисту вітчизняного товаровиробника.
Список використаної літератури
1. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ // від 16 січня 2003 року N 436-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 6 липня 2005 року N 2738-IV, ОВУ, 2005 р., N 30, ст.1773)
2. МИТНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ // від 11 липня 2002 року N 92-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 31 травня 2005 року N 2596-IV, ОВУ, 2005 р., N 25, ст.1398)
3. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про стандартизацію” // від 17 травня 2001 року N 2408-III
4. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” // 12 липня 2001 року N 2664-III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 лютого 2003 року N 485-IV).
5. ЗАКОН УКРАЇНИ „ Про ліцензування певних видів господарської діяльності” // від 1 червня 2000 року N 1775-III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 6 липня 2005 року N 2734-IV)
6. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про господарські товариства” // від 19 вересня 1991 року
N 1576-XII (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 6 вересня 2005 року N 2801-IV)
7. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" // від 23 березня 1996 року N 98/96-ВР (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 25 березня 2005 року N 2505-IV)
8. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в
Україні" // від 16 січня 2003 року N 433-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 4 листопада 2005 року N 3076-IV)
9. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” // від 11 вересня 2003 року N 1160-IV
10. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” // від 28 листопада 2002 року N 249-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 18 травня 2004 року N 1726-IV)
12. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про державну підтримку сільського господарства України" // від 24 червня 2004 року N 1877-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України станом від 16 червня 2005 року N 2657-IV)
13. ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ // від 16 січня 2003 року N 435-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними законами України станом від 6 вересня 2005 року N 2798-IV, ОВУ, 2005 р., N 39, ст.2423)
11. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про зовнішньоекономічну діяльність” // від 16 квітня 1991 року N 959-XII (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 23 червня 2005 року N 2709-IV)
12. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про захист від недобросовісної конкуренції „ // від 7 червня 1996 року N 236/96-ВР (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 15 травня 2003 року N 762-IV)
13. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про Антимонопольний комітет України" // від 26 листопада 1993 року N 3659-XII (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 25 березня 2005 року N 2505-IV)
14. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про захист економічної конкуренції" // від 11 січня 2001 року N 2210-III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 31 травня 2005 року N 2596-IV)
15. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" // від 14 травня 1992 року N 2343-XII (Із змінамиі доповненнями, внесеними Законами України станом від 17 листопада 2005 року N 3108-IV)
16. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" // від 23 червня 2005 року N 2711-IV
17. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” // від 6 вересня 2005 року N 2806-IV
18. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції „ // від 17 липня 1997 року N 468/97-ВР (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 8 вересня 2005 року N 2863-IV)
19. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" // від 15 травня 2003 року N 755-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 22 вересня 2005 року N 2919-IV)
20. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” // від 18 жовтня 2005 року N 2982-IV
21. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ „Про Міністерство палива та енергетики України" // від 14 квітня 2000 року N 598/2000 (Із змінами і доповненнями, Внесеними Указами Президента України станом від 10 жовтня 2005 року N 1430/2005)
22. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ „Про Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України // від 27 серпня 2004 року N 1009/2004 (Із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 5 січня 2005 року N 12/2005)
23. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ „ Про Положення про Міністерство промислової політики України" // від 21 вересня 2001 року N 849/2001 (Із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президента України станом від 19 липня 2005 року N 1120/2005)
24. Івченко О. Фіскальний контроль за веденням бізнесу в Україні // „Український регіональний бізнес”, № 18, 1 травня 2001 р.
25. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці / Держ. подат. адміністрація України; Акад. ДПС України. - Ірпінь: Акад. ДПС України, 2001. - 355 с.
26. Мещерякова О.В. “Податкові системи розвитих країн світу" - М, Фонд “Правова культура", 1995 р.
27. Миргородська Л.О. Фінансові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 240 с.
28. WWW.LIGA-ZAKON.com.ua - Законодавча-довідкова система